STATE COERCION IN THE CONTEXT OF LEGAL POLICIES OF STATE ; ДЕРЖАВНИЙ ПРИМУС У КОНТЕКСТІ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
The article considers state coercion as a general theoretical legal category in the light of another concept – the concept of legal policy of the state. It is noted that forms and features of state coercion are the result of the legal policy chosen by the state. In particular, it indicates the dependence of forms of state coercion on the state regime (authoritarian or democratic), and the legal ideology that underlies the state legal policy. The article describes the correlation between the democratization of state legal policy and the mitigation of the tools of state legal coercion, in particular the increasing use of indirect coercion and the gradual replacement of coercion in many areas by persuasion and persuasion of subjects to lawful behavior. At the same time, it is stated that the democratization of state legal policy does not mean the abandonment of state legal coercion as such, which retains its current place in the arsenal of state power. It is noted that the assessment of the degree of democratization of state legal policy is possible, including through the assessment of forms and methods of state coercion used by public authorities. The characteristics that are important for assessing the nature of the use of state coercion as an instrument of state legal policy, in particular resources, procedures and values, are given. The characteristic tasks of state coercion as an instrument of legal policy are considered. The peculiarities of the use of state coercion for regulatory and security purposes are determined. It is concluded that regardless of the nature of state legal policy and the degree of its democratization, state coercion remains a valid tool for the implementation of state will and the achievement of state goals through legal policy. The measure of state coercion as a democratic legal policy is its legitimacy and following the procedure and not the rejection of state coercion as such. ; У статті розглянуто державний примус як загальнотеоретичну правову категорію у зв'язку з іншим поняттям – поняттям правової політики держави. Відзначено, що форми та особливості державного примусу є результатом вибраної державою правової політики. Зокрема, вказується на залежність форм державного примусу від державного режиму (авторитарного або демократичного) та правової ідеології, що покладена в основу державної правової політики. У статті описується кореляція між демократизацією державної правової політики та пом'якшенням інструментарію державно-правового примусу, зокрема все більш широким використанням непрямого примусу та поступового заміщення примусу в багатьох сферах методами переконання та спонукання суб'єктів до правомірної поведінки без жорсткого впливу на них. Водночас констатується, що демократизація державної правової політики не означає відмови від державно-правового примусу як такого, який зберігає своє чинне місце в арсеналі державної влади. Відзначається, що оцінювання ступеня демократизації державної правової політики можливе, зокрема, через оцінювання форм та способів державного примусу, що застосовуються державною владою. Наводиться характеристика елементів, що мають значення для оцінювання характеру застосування державного примусу як інструменту державної правової політики, зокрема ресурсів, процедур та цінностей. Розглядаються характерні завдання державного примусу як інструменту правової політики. Визначаються особливості використання державного примусу з регулятивною та з охоронною метою. Робиться висновок, що незалежно від характеру державної правової політики та ступеня її демократизації державний примус залишається чинним інструментом реалізації державної волі та досягнення цілей держави через правову політику. Мірилом державного примусу як демократичної правової політики виступає його правомірність та слідування процедурі, а не відмова від державного примусу як такого.
