Suchergebnisse

Анотація. Мета дослідження. У статті проаналізовано ставлення Г. Хомишина до ідейно-організаційної діяльності націоналістичного руху в суспільно-політичному контексті міжвоєнної Галичини. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, верифікації, достовірності, системності, об'єктивності та неупередженості, логічності. Застосовано комплексний і критичний підходи до використання історіографічного та джерельного матеріалу, описовий, хронологічний, структурно-системний та структурно-аналітичний методи. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше у сучасній українській історіографії на основі введення до наукового обігу нових джерельних матеріалів, нової інтерпретації як уже відомих, так і нововиявлених фактів проаналізовано позицію єпископа Г. Хомишина щодо ідеології українського націоналізму та його позицію стосовно ідеологічної сумісності націоналізму з католицьким консервативним світобаченням та методів діяльності ОУН. Особливу увагу приділено аналізу праці Г. Хомишина «Українська проблєма», яка висвітлює значний обсяг проблемних питань, які постали перед українським суспільством на початку 1930-х рр. Висновки. У статті продемонстровано, що погляди Г. Хомишина були консервативними та такими, що намагалися поширити вплив ГКЦ на різні сфери життя суспільства, зокрема на політику. Українські націоналісти стверджували, що тільки нація та її провідники визначають, які цінності, моральні норми є прийнятні. На противагу цьому, Г. Хомишин називав неможливим підкорення духовенства націоналістичним ідеям. На відміну від митрополита А. Шептицького, єпископ Г. Хомишин детальніше досліджує позицію націоналістів, вважаючи недопустимою діяльність організацій, що базувалися на націоналістичній ідеології. Такі організації, на його думку, сповідували язичницькі, дохристиянські цінності. Єпископ відкидав не лише інтегральний націоналізм, а й будь-який національно-політичний рух, що не був лояльним до влади і не підкорявся беззастережно авторитетові Церкви та традиційної релігії. Одну з найбільших небезпек єпископ Г. Хомишин вбачав у тому, що за умови домінування таких поглядів католицька церква втратить свій авторитет і своє місце в суспільстві. Єпископ Г. Хомишин висловлював лояльну позицію щодо Польської держави, вважав, що українці мали здобувати свою незалежність за декілька етапів. На першому слід було обмежитися автономією у складі Польської держави. Станіславівський єпископ досить часто акцентував увагу на польсько-українському порозумінні, що суперечило політичним поглядам та планам ОУН. Політична складова конфлікту між Г. Хомишиним та ОУН вилилася у взаємні звинувачення. Натомість Г. Хомишин звертав значну увагу на нагальні суспільно-побутові проблеми співжиття українців та поляків, а проблему створення незалежної Української держави розглядав у віддаленій перспективі. ; Summary. The purpose of the research. The article analyzes Bishop Khomyshyn attitude towards the ideological and organizational activity of the nationalist movement in the socio-political context of interwar Galicia. The methodology of the research is based on the principles of historicism, scientific approach, verification, reliability, systematicity, objectivity and impartiality, logic. Complex and critical methods have been applied to the use of historiographic and source material, among which are descriptive, chronological, structural-systemic and structural-analytical approaches. The scientific novelty of the article is that the new source materials were introduced in modern Ukrainian historiography for the first time. Also, a new interpretation of both known and newly discovered facts is given on Bishop H. Khomyshyn's position towards the ideology of Ukrainian nationalism and his position on the ideological compatibility of nationalism with a Catholic conservatives and OUN practices. Particular attention is paid to the analysis of H. Khomyshyn's work «The Ukrainian Problem», which highlights a considerable amount of problematic issues that were raised before the Ukrainian society in the early 1930's. Conclusions. The article demonstrates that Khomyshyn's views were conservative and that he sought to extend the influence of the UGCC into the various spheres of society, including politics. Ukrainian nationalists believed that only the nation and its leaders determine what values and moral standards are acceptable. In contrast, Khomyshyn considered that it is impossible to subjugate the clergy to nationalist ideas. Unlike Metropolitan A. Sheptytsky, Bishop H. Khomyshyn explores the position of nationalists in more detail. Khomyshyn considered the activities of organizations, based on nationalist ideology, inadmissible. Such organizations, in his opinion, professed pagan, pre-Christian values. The bishop rejected not only integral nationalism, but also any national-political movement that was not loyal to the authorities and did not obey unconditionally the authority of the Church and religion. Bishop H. Khomyshyn thought that one of the greatest dangers of that time, were if such views dominated Catholic Church would lose its authority and place in society. Bishop H. Khomyshyn expressed his loyalty to the Polish state and believed that the Ukrainians had to gain their independence in several stages. In the first stage, it was necessary to gain limited autonomy within the Polish state. The Bishop of Stanislav often focused his attention on Polish-Ukrainian understanding, which was contrary to the political views and plans of the OUN. The political component of the conflict between H. Khomyshyn and the OUN resulted in mutual accusations. At the same time, H. Khomyshyn paid considerable attention to the urgent social and domestic problems of coexistence of Ukrainians and Poles and considered the problem of the creation of an independent Ukrainian state from a distant perspective.

У статті розглядається близькосхіднаполітика СРСР в період від Липневої революції 1952 р. в Єгипті до початку Суецької кризи 1956 р. У зазначений період ставлення Кремля до арабських країнкардинально змінилося. В кінці сталінської епохи їх вважали буржуазними колабораціоністами імперіалізму, і за інерцією сталінська картина світу продовжувала домінувати у зовнішньополітичному курсі Радянського Союзу найближчі два роки після смерті «вождя». Проте вже у 1955 р. хрущовське керівництво зробило рішучу ставку на союз із національно-визвольним рухом. Увесь цей час головною проблемою для Радянського Союзу в регіоні були спроби США і Великої Британії об'єднати місцеві держави в рамках військово-політичного блоку під західною егідою. У відповідь на створення у лютому 1955 р. Багдадського пакту Москва почала постачати зброю Єгипту та Сирії, підтримуючи арабські націоналістичні режимина противагу прозахідним консервативним та Ізраїлю. У політиці Радянського Союзу відносно арабо-ізраїльського конфлікту також відбувся корінний поворот: з нейтральної позиції пізньосталінської епохи Кремль перейшов до односторонньої підтримки арабських країн; в той же час Тель-Авів продовжував розглядатися лише як «американська маріонетка». В цілому ж Москва не була зацікавлена у врегулюванні близькосхідного конфлікту, так як подібний перебіг подій міг призвести до включення учасників конфлікту до Багдадського пакту і, отже, до повного контролю Заходу над регіоном. У разі припинення протистояння арабів з Ізраїлем СРСР з його військовою та промислово-технічною допомогою виявився б непотрібним. Це неминуче штовхало Москву на союз з арабськими націоналістами. Новий зовнішньополітичний курс знайшов своє закріплення в концепції «мирного співіснування», аобґрунтування – на XX з'їзді КПРС у лютому 1956 р. Вже за півроку він пройшов свою апробацію під час Суецької кризи.Ключові слова: Радянський Союз, Близький Схід, Єгипет, Сирія, Ізраїль, арабський націоналізм. В статье рассматривается ближневосточная политика СССР в период от Июльской революции 1952 г. в Египте до начала Суэцкого кризиса 1956 г. В указанный период отношение Кремля к арабским странамкардинально изменилось. В конце сталинской эпохи их считали буржуазными коллаборационистами империализма, и по инерции сталинская картина мира продолжала доминировать во внешнеполитическом курсе Советского Союза ближайшие два года после смерти «вождя».Ноуже в 1955 г. хрущевское руководство сделало решительную ставку на союз с национально-освободительным движением. Все это время главной проблемой для Советского Союза в регионе были попытки США и Великобритании объединить местные государства в рамках военно-политического блока под западной эгидой. В ответ на создание в феврале 1955 г. Багдадского пактаМосква начала поставлять оружие Египту и Сирии, поддерживая националистические арабские режимы в противовес прозападным консервативным и Израилю. В политике Советского Союза относительно арабоизраильского конфликта также произошел коренной поворот: с нейтральной позиции позденсталинской эпохи Кремль перешел к односторонней поддержки арабских государств; в то же время Тель-Авив продолжал рассматриваться лишь в качестве «американской марионетки». В целом же Москва не была заинтересована в урегулировании ближневосточного конфликта, так как подобный ход событий мог привести к включению участников конфликта в Багдадский пакт и, следовательно, к полному контролю Запада над регионом. В случае прекращения противостояния арабов с Израилем СССР с его военной и промышленно-технической помощью оказался бы ненужным. Это неизбежно толкало Москву на союз арабскими националистами.Новый советский внешнеполитический курс нашел свое закрепление в концепции «мирного сосуществования», а обоснование – на XX съезде КПСС в феврале 1956 г. Уже через полгода он прошел свою апробацию во время Суэцкого кризиса.Ключевые слова: Советский Союз, Ближний Восток, Египет, Сирия, Израиль, арабский национализм. The article examines the foreign policy of the USSR in the period from the July Revolution in 1952 in Egypt to the beginning of the Suez crisis in 1956. In this period, the Kremlin's attitude towards the Arab countries has been radically changed: if at the end of the Stalin era they were considered bourgeois collaborators of imperialism, in 1955 the Khrushchev leadership made a decisive bet on an alliance with the national liberation movement. All this time, the main problem for the Soviet Union in the region was the attempts of the United States and United Kingdom to unite the local states within a single military-political bloc under the Western aegis. In response to the creation of the Baghdad Pact in February 1955, Moscow began supplying weapons to Egypt and Syria, supporting the nationalist Arab regimes as opposed to the pro-Western conservative and Israel. The policy of the Soviet Union regarding the Arab-Israeli conflict also took a radical turn: from the neutral position of the post-Stalin era the Kremlin shifted to unilateral support of the Arab states; at the same time, Tel Aviv continued to be considered only as an «American puppet». In general, Moscow was not interested in settling the Middle East conflict, because such course of events could lead to the inclusion of the parties to the conflict in the Baghdad Pact and, consequently, to the complete control of the West over the region. In case of end to the confrontation between the Arabs and Israel, the USSR with its military and industrial-technical assistance would be unnecessary. This reason inevitably pushed Moscow to the union with Arab nationalists.The new Soviet foreign policy course found its consolidation in the conception of "peaceful coexistence", and mapping at the 20th Congress of the CPSU in February 1956.Within six months, it passed its testing during the Suez Crisis.Keywords: Soviet Union, Near East, Egypt, Syria, Israel, Arab nationalism.

The article points out that the starting of the analysis of Ivan Franko's views on the problem of ethno national relations is to determine the place and sole of national foundations in the development of humanity, through which society must absorb the most progressive assets. He emphasize: and here the synthesis of all of the ideal competitions, the structure to which all the bricks must go, will be the ideal of complete, unbound and unbounded (except voluntary concessions, which reguine of friendly life with neighbors) life and development of the nations. Anything that goes outside the nations in his, or the Pharisee of people who, by international ideals, would like to cover their competition for domination of the nation over another, or the painful sentimentalism of science – fictions writers who would like to cover their spiritual alienation from their native nation with road, human phrases. As we can see, it is the nation itself, no the class struggle, that is the crystallizing beginning, the strongest factor that unites people into the community and the state. Thus, the reflections of Ivan Franko also confirm that he was completely free from the political influence of materialism and the transition to the foundations of idealism. Defending the natural right of the nation to political independence, the writer strongly opposes any national oppression, associating it with the negative consequences and degradation of "not only the weak but also the strong". "About no oppression, no apostasy, whether religious or national, or any other of our ideals or languages. No religion, no conviction, no trait and no nationality were and cannot be the subject of our hatred". Such an object was and still is only oppression, every exhortation and every fallacy. Determining the essence of the nation, its place and role in the progress of human civilization naturally brought Ivan Franko to thinking about ways to solve the national question, the principles of national-state construction. He advocated the full, unrestricted freedom of life and development of the nation, being deeply convinced that there are no people of "inferior and supreme: all are equal and have equal right and free development". In addition, Ivan Franko warns that their own establishment is possible in close connection with other people. The thinker is confident of success on the path of national self affirmation of our people, but this path is not easy, every conscious Ukrainian should make every effort. In doing so, we must adhere to our moral principles. Free and successful development of a nation can be realized in certain unifying principles. One of these principles, according to Ivan Franko, is nationalism, patriotism and language. And one more, we think, the actual advise of the thinker, to help people get out of their current situation. You need to look for a path to progress. ; У статті зазначається, що відправною точкою аналізу поглядів І. Франка на проблему етнонаціональних відносин є визначення ним місця і ролі національних засад у розвитку у розвитку людства, через які суспільство має засвоювати найпрогресивніші надбання. Він наголошує: "А тут синтезом усіх ідеальних змагань, будовою, до якої повинні іти всі цеглини, буде ідеал повного, нічим не зв'язаного і не обмежуваного (крім добровільних концесій, яких вимагає дружне життя з сусідами) життя і розвитку нації. Все, що йде поза дами нації, се його або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеями раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації". Як бачимо, що саме нація, а не класова боротьба є тим кристалізаційним началом, найсильнішим чинником, які єднають людей у спільноту і державу. Так роздуми І. Франка також засвідчують, що він цілковито звільнився від політичного впливу матеріалізму і перехід до основ ідеалізму. Обстоюючи, закономірне право нації на політичну самостійність,письменник рішуче виступає проти всякого національного гніту, пов'язуючи його з негативними наслідками і деградацією "не тільки слабого, але й сильного". "Про жодне гноблення, про жоден визиск, про жодну апостазію чи то релігійну, чи національну, чи яку іншу в наших ідеалах ані мови. Жодна релігія, жодне переконання, жодна раса і жодна народність не були й не можуть бути предметом нашої ненависті". Таким предметом були і залишається на все тільки усякий утиск, усякий визиск і всяка облуда. Визначення сутності нації, її місця і ролі в поступі людської цивілізації закономірно наближали І. Франка до роздумів про шляхи вирішення національного питання, принципи національно – державного будівництва, Він виступав за повну, нічим не обмежену свободу життя і розвою нації, будучи глибок переконаним у тому, що немає народів "нижчих і вищих: усі є рівними і мають рівне право вільний розвиток". Крім цього І. Франко застерігає, що власне становлення можливе у тісному зв'язку з іншими народами. Мислитель впевнений у досягненні успіху на шляху національного самоутвердження нашого народу, але цей шлях не легкий, кожний свідомий українець повинен прикласти максимум зусиль. При цьому у своїй діяльності ми повинні дотримуватись моральних засад. Вільний і успішний розвиток нації може бути реалізований у певних об'єднуючих началах. Одним з таких начал, на думку І.Франка, є націоналізм, патріотизм і мова. І ще одна, ми так вважаємо, актуальна порада мислителя, допомогти людям вийти з нинішнього складного становища. Необхідно шукати дорогу до поступу.

The development of the Ukrainian party system and its ideological component can not be considered in isolation from the specifics of the transformational processes in Ukrainian society, which largely determined the nature and principle of the functioning of the political system and the state mechanism, as well as world trends.Factors such as the war on the Donbas, the need to reform all spheres of society's life (often through its opposition), advancement through European integration, which necessitates the adaptation of Ukrainian realities to modern European norms, will, for a long time, determine the framework conditions for the development of the party system and parties as key subjects of socio-political processes and will have an unconditional influence on the formation of ideological foundations of certain political actors. It should also be noted that, since the process of determining the basic parameters of the functioning of the party system is far from complete, as well as the process of developing party ideologies, it is obvious that it is in the early stages of its development.The definition of the ideological spectrum inherent in contemporary political parties, theoretically, taking into account the traditional definition of the term "political party", makes it possible to recreate the socio-political and transformational development of the state in an instantaneous time perspective.At the same time, the gradual opening of the country means the penetration of trends typical of the modern West of the political life. Among these trends – for example, the departure of mass parties in favor of the so-called which leads to the transformation of parties into powerful machines for receiving electronic support from society, the gradual convergence of classical ideologies, the departure of the ideological component of campaigns and political activity in the second plan.In recent decades it has come to the conclusion about crises as traditional, classical ideologies (such as conservation, liberalism, social democracy, nationalism) so that in developing countries in the best countries of the world (in particular, the USA, EU countries, NATO, the Organization economic cooperation and development) and the so-called neo-ideologies (neo-liberalism, neo-conservatism, etc.).So, it is primarily about narrowing, and in some cases, the actual disappearance of ideological differences between key political actors (first and foremost, parties). Obviously, it was the narrowing of ideological differences that made it possible, in particular, to have rather strong positions of the socalled A "broad coalition" in Germany (between the CDU / CSU party bloc traditionally defending Christian-democratic, right-centered and liberal approaches, and the Social-Democrats historically belonging to the center-left spectrum).In this context, it's worth mentioning the phenomenon of the so-called. "Comprehensive", or "universal" party (in Y. Shvedi – a party of voters, or a party for all (the general party)). Such parties are trying to focus on the most common at this moment in the public sentiment in order to first receive as many votes as possible in the elections, and then decide on the main lines of their policies. ; Розвиток української партійної системи та її ідеологічної складової неможливо розглядати у відриві як від специфіки трансформаційних процесів в українському суспільстві, які багато в чому визначили природу і принцип функціонування політичного устрою і державного механізму, так і загальносвітових тенденцій.Такі чинники, як війна на Донбасі, необхідність реформування всіх сфер життя суспільства (часто через його спротив), просування шляхом європейської інтеграції, що зумовлює необхідність адаптації українських реалій до сучасних європейських норм, ще довгий час визначатимуть рамкові умови розвитку партійної системи і партій як ключових суб'єктів суспільно-політичних процесів і чинитимуть безумовний вплив на формування ідеологічних засад тих чи інших політичних акторів. Необхідно також зазначити, що оскільки процес визначення базових параметрів функціонування партійної системи далекий до свого завершення, тож і процес розвитку партійних ідеологій знаходиться, очевидно, на початкових стадіях свого розвитку.Визначення ідеологічного спектра, властивого сучасним політичним партіям, теоретично, з урахуванням традиційного визначення терміну "політична партія", дає змогу змоделювати соціально-політичний і трансформаційний розвиток держави в осяжній часовій перспективі.Разом з тим, поступове відкриття країни світу означає й проникнення характерних для сучасного Заходу тенденцій політичного життя. Серед цих тенденцій – наприклад, відхід від масових партій на користь т.зв. виборчих, що зумовлює перетворення партій на потужні машини для отримання електоральної підтримки з боку суспільства, поступове зближення класичних ідеологій, відхід ідеологічного компонента кампаній і політичної діяльності на другий план.Ситуація в найбільш розвинутих країнах світу (зокрема, США, країничлени ЄС, НАТО, Організації економічного співробітництва та розвитку) в останні десятиліття підводять до висновку щодо кризи як традиційних, класичних ідеологій (таких як консерватизм, лібералізм, соціал-демократія, націоналізм), так і т.зв. неоідеологій (неолібералізим, неоконсерватизм тощо).Отже, йдеться передусім, про звуження, а в деяких випадках – і про фактичне зникнення ідеологічних розбіжностей між ключовими політичними акторами (в першу чергу, партіями). Очевидно, саме звуження ідеологічних розбіжностей уможливило, зокрема, достатньо міцні позиції т.зв. "широкої коаліції" у Німеччині (між блоком партій ХДС/ХСС, що традиційно відстоюють християнсько-демократичні, правоцентристські і ліберальні підходи, та соціалдемократами, що історично належать до лівоцентристського спектра).У цьому контексті варто було б згадати феномен т.зв. "всеохоплюючої", або "універсальної" партії (у Ю.Шведи – партія виборців, або партія для всіх, (catch-all party)) . Такі партії намагаються орієнтуватися на найбільш поширені на цей момент суспільні настрої з тим, щоб спочатку здобути якомога більше голосів на виборах, а вже потім визначатися з основними лініями своєї політики.

The development of the Ukrainian party system and its ideological component can not be considered in isolation from the specifics of the transformational processes in Ukrainian society, which largely determined the nature and principle of the functioning of the political system and the state mechanism, as well as world trends.Factors such as the war on the Donbas, the need to reform all spheres of society's life (often through its opposition), advancement through European integration, which necessitates the adaptation of Ukrainian realities to modern European norms, will, for a long time, determine the framework conditions for the development of the party system and parties as key subjects of socio-political processes and will have an unconditional influence on the formation of ideological foundations of certain political actors. It should also be noted that, since the process of determining the basic parameters of the functioning of the party system is far from complete, as well as the process of developing party ideologies, it is obvious that it is in the early stages of its development.The definition of the ideological spectrum inherent in contemporary political parties, theoretically, taking into account the traditional definition of the term "political party", makes it possible to recreate the socio-political and transformational development of the state in an instantaneous time perspective.At the same time, the gradual opening of the country means the penetration of trends typical of the modern West of the political life. Among these trends – for example, the departure of mass parties in favor of the so-called which leads to the transformation of parties into powerful machines for receiving electronic support from society, the gradual convergence of classical ideologies, the departure of the ideological component of campaigns and political activity in the second plan.In recent decades it has come to the conclusion about crises as traditional, classical ideologies (such as conservation, liberalism, social democracy, nationalism) so that in developing countries in the best countries of the world (in particular, the USA, EU countries, NATO, the Organization economic cooperation and development) and the so-called neo-ideologies (neo-liberalism, neo-conservatism, etc.).So, it is primarily about narrowing, and in some cases, the actual disappearance of ideological differences between key political actors (first and foremost, parties). Obviously, it was the narrowing of ideological differences that made it possible, in particular, to have rather strong positions of the socalled A "broad coalition" in Germany (between the CDU / CSU party bloc traditionally defending Christian-democratic, right-centered and liberal approaches, and the Social-Democrats historically belonging to the center-left spectrum).In this context, it's worth mentioning the phenomenon of the so-called. "Comprehensive", or "universal" party (in Y. Shvedi – a party of voters, or a party for all (the general party)). Such parties are trying to focus on the most common at this moment in the public sentiment in order to first receive as many votes as possible in the elections, and then decide on the main lines of their policies. ; Розвиток української партійної системи та її ідеологічної складової неможливо розглядати у відриві як від специфіки трансформаційних процесів в українському суспільстві, які багато в чому визначили природу і принцип функціонування політичного устрою і державного механізму, так і загальносвітових тенденцій.Такі чинники, як війна на Донбасі, необхідність реформування всіх сфер життя суспільства (часто через його спротив), просування шляхом європейської інтеграції, що зумовлює необхідність адаптації українських реалій до сучасних європейських норм, ще довгий час визначатимуть рамкові умови розвитку партійної системи і партій як ключових суб'єктів суспільно-політичних процесів і чинитимуть безумовний вплив на формування ідеологічних засад тих чи інших політичних акторів. Необхідно також зазначити, що оскільки процес визначення базових параметрів функціонування партійної системи далекий до свого завершення, тож і процес розвитку партійних ідеологій знаходиться, очевидно, на початкових стадіях свого розвитку.Визначення ідеологічного спектра, властивого сучасним політичним партіям, теоретично, з урахуванням традиційного визначення терміну "політична партія", дає змогу змоделювати соціально-політичний і трансформаційний розвиток держави в осяжній часовій перспективі.Разом з тим, поступове відкриття країни світу означає й проникнення характерних для сучасного Заходу тенденцій політичного життя. Серед цих тенденцій – наприклад, відхід від масових партій на користь т.зв. виборчих, що зумовлює перетворення партій на потужні машини для отримання електоральної підтримки з боку суспільства, поступове зближення класичних ідеологій, відхід ідеологічного компонента кампаній і політичної діяльності на другий план.Ситуація в найбільш розвинутих країнах світу (зокрема, США, країничлени ЄС, НАТО, Організації економічного співробітництва та розвитку) в останні десятиліття підводять до висновку щодо кризи як традиційних, класичних ідеологій (таких як консерватизм, лібералізм, соціал-демократія, націоналізм), так і т.зв. неоідеологій (неолібералізим, неоконсерватизм тощо).Отже, йдеться передусім, про звуження, а в деяких випадках – і про фактичне зникнення ідеологічних розбіжностей між ключовими політичними акторами (в першу чергу, партіями). Очевидно, саме звуження ідеологічних розбіжностей уможливило, зокрема, достатньо міцні позиції т.зв. "широкої коаліції" у Німеччині (між блоком партій ХДС/ХСС, що традиційно відстоюють християнсько-демократичні, правоцентристські і ліберальні підходи, та соціалдемократами, що історично належать до лівоцентристського спектра).У цьому контексті варто було б згадати феномен т.зв. "всеохоплюючої", або "універсальної" партії (у Ю.Шведи – партія виборців, або партія для всіх, (catch-all party)) . Такі партії намагаються орієнтуватися на найбільш поширені на цей момент суспільні настрої з тим, щоб спочатку здобути якомога більше голосів на виборах, а вже потім визначатися з основними лініями своєї політики.

This paper attempts to show how the Grand Ethiopian Renaissance Dam (GERD) 's economic and political gains could help develop a shared outlook to regulate Ethiopia's opposing political trajectories, i.e., the ethnocentric and pan-Ethiopian nationalist camps. Presently, different ethnic-based "in-group and out-group" contrasting political discourses have dominated Ethiopian polity. The paper reviews and exposes relevant philosophical concepts, including "mirror identity," primordial and instrumental conception of ethnicity. Notably, following Anderson's (2006) line of thought, nationalism as a "cultural artefact" and expression of an "imagined community," the paper argues that GERD could serve as a shared symbolic and developmental language to reshape Ethiopian national consciousness and imagination by improving the political and economic domains of the country. Accordingly, the GERD covertly or overtly helps reform the polity's self-recognition mechanisms and circuitously re-approaches outstanding political differences by inspiring trust-based relations among major political actors. Ethnocentric motivations raise political questions such as secession, the right to linguistic and cultural recognition, economic equality, and political security and representation by using their respective ethnic lines as means of political mobilization. In current Ethiopia, political identities have been practically blended with ethnic identity. In this sense, as diverse ethnic groups exist, political borders sustain among the multiple ethnic-based nationalists and between pan-Ethiopian and ethnocentric actors. Thus, a comprehensive dialogue and constructive political cross-fertilization are required between various political actors, horizontally and vertically, among ethnocentric nationalists and the pan-Ethiopian advocates. In Ethiopia, the realization of internal political consensus requires an instantaneous remedial mechanism. Accordingly, the politically drawn antithetical ethnic demarcations and occasionally fabricated historical narratives have undeniably pushed politics into unfavourable conditions. That is why, as the paper maintains that developmental projects such as the GERD would have pertinent economic and political mechanisms to developing a national sentiment, which in turn symbolically facilitate national consensus among the major political actors. Hence, borrowing Fukuyama's (2018) notion of "creedal national identity", one could resonate that developmental projects can help realize symbolic worth by constructively enabling citizens to recognize their countries' foundational ideals and elevating common factors. The present paper does not examine the GERD project's external geopolitical and legal concerns concerning scope, although these topics are worth examining for further investigations. ; Статья посвящена анализу идентификационных процессов, происходящих в современной Эфиопии под влиянием модернизационных изменений. В частности описывается - каким образом экономические и политические достижения способствуют совместному взгляду на будущее со стороны противоположных друг другу политических лагерей - этноцентрического и пан-эфиопского националистического . Сейчас в эфиопской политике доминируют различные этнические "антигрупповые" и "внегрупповые" политические дискурсы. В статье рассматриваются и освещаются соответствующие философские концепции, включая "зеркальную идентичность", первоначальную и инструментальную концепцию этнической принадлежности. Примечательно, что, разделяя мысли Б. Андерсона о национализме как "культурном артефакте" и выражении "мнимого сообщества", авторы приходят к выводу, что GERD может служить общим символическим языком и языком развития, чтобы изменить эфиопское национальное сознание и воображение, улучшая политические и экономические сферы страны. Реализация проекта плотины Великого Возрождения Эфиопии (GERD) скрыто или откровенно помогает реформировать механизмы самопризнания государственной власти и постепенно реагирует на выдающиеся политические разногласия, выстраивая отношения на основе доверия среди основных политических актеров. Этноцентрические мотивации нарушаюь такие политические вопросы, как сецессия, право на языковое и культурное признание, экономическое равенство, политическая безопасность и представительство путем использования соответствующих этнических принадлежностей как средства политической мобилизации. В нынешней Эфиопии политическая идентичность практически сочетается с этнической идентичностью. В этом смысле, поскольку существуют различные этнические группы, политические границы поддерживаются среди многочисленных националистов, базирующихся на этнической основе, и между загальноефиопськими и етноцентрическими субъектами. Следовательно, необходим всесторонний диалог и конструктивное политическое взаимообогащение между различными политическими субъектами, горизонтально и вертикально, между этноцентрическими националистами и общеэфиопскими защитниками. В Эфиопии реализация внутриполитического консенсуса требует мгновенного механизма коррекции. Соответственно, следствием политически ангажированных антитетических этнических разграничений и периодически фабрикующихся исторических нарративов, стали неблагоприятные условия в политике. Вот почему, как определяют авторы статьи, такие проекты развития, как GERD, имели бы соответствующие экономические и политические механизмы для развития национальных настроений, что, в свою очередь, будет символически способствовать национальному консенсусу среди основных политических субъектов. Итак, заимствовав понятие Ф.Фукуямы о "национальной идентичности вероисповедания", можно было бы резюмировать, что эти проекты развития могут помочь реализовать символическую ценность, конструктивно предоставив гражданам возможность признать основополагающие идеалы своих стран и подняв общие факторы. Перспективами продолжения данного исследования является влияние внешних геополитических и правовых факторов на проект GERD. ; Стаття присвячена аналізу ідентифікаційних процесів, що відбуваються в сучасній Ефіопії під впливом модернізаційних змін. Зокрема описується – як економічні та політичні здобутки сприяють спільному пог-ляду на майбутнє з боку протилежних один одному етноцентричного та пан-ефіопського націоналістичного таборів. Наразі в ефіопській політиці домінують різні етнічні "протигрупові" та "позагрупові" політичні дискурси. У статті розглядаються та висвітлюються відповідні філософські концепції, включаючи "дзеркальну ідентичність", первісну та інструментальну концепцію етнічної приналежності. Примітно, що, дотримуючись напряму думок Б. Андерсона про націоналізм як "культурний артефакт" та вираз "уявної спільноти", автори доходять висновку, що GERD може слугувати спільною символічною мовою та мовою розвитку, щоб змінити ефіопську національну свідомість та уяву, покращуючи політичні та економічні сфери країни. Реалізація проекту греблі Великого Відродження Ефіопії (GERD) приховано чи відверто допомагає реформувати механізми самовизнання державної влади та поступово реагує на видатні політичні розбіжності, вибудовуючи відносини на основі довіри серед основних політичних акторів. Етноцентричні мотивації порушують такі політичні питання, як сецесія, право на мовне та культурне визнання, економічна рівність та політична безпека та представництво шляхом використання їх відповідних етнічних приналежностей як засобу політичної мобілізації. У нинішній Ефіопії політична ідентичність практично поєднується з етнічною ідентичністю. У цьому сенсі, оскільки існують різноманітні етнічні групи, політичні кордони підтримуються серед численних націоналістів, що базуються на етнічній основі, та між загальноефіопськими та етноцентричними суб'єктами. Отже, необхідний всебічний діалог та конструктивне політичне взаємне запліднення між різними політичними суб'єктами, горизонтально та вертикально, між етноцентричними націоналістами та загальноефіопськими захисниками. В Ефіопії реалізація внутрішньополітичного консенсусу вимагає миттєвого механізму корекції. Відповідно, політично заангажовані антитетичні етнічні розмежування та періодично сфабриковані історичні наративи, спричинили несприятливі умови в політиці. Ось чому, як визначають автори статті, такі проекти розвитку, як GERD, мали б відповідні економічні та політичні механізми для розвитку національних настроїв, що, в свою чергу, символічно сприятиме національному консенсусу серед основних політичних суб'єктів. Отже, запозичивши поняття Ф .Фукуями про "національну ідентичність віросповідання", можна було б резюмувати, що ці проекти розвитку можуть допомогти реалізувати символічну цінність, конструктивно надавши громадянам змогу визнати основоположні ідеали своїх країн та піднявши загальні фактори. Перспективами продовження даного дослідження є вплив зовнішніх геополітичних та правових чинників на проект GERD.

This paper attempts to show how the Grand Ethiopian Renaissance Dam (GERD) 's economic and political gains could help develop a shared outlook to regulate Ethiopia's opposing political trajectories, i.e., the ethnocentric and pan-Ethiopian nationalist camps. Presently, different ethnic-based "in-group and out-group" contrasting political discourses have dominated Ethiopian polity. The paper reviews and exposes relevant philosophical concepts, including "mirror identity," primordial and instrumental conception of ethnicity. Notably, following Anderson's (2006) line of thought, nationalism as a "cultural artefact" and expression of an "imagined community," the paper argues that GERD could serve as a shared symbolic and developmental language to reshape Ethiopian national consciousness and imagination by improving the political and economic domains of the country. Accordingly, the GERD covertly or overtly helps reform the polity's self-recognition mechanisms and circuitously re-approaches outstanding political differences by inspiring trust-based relations among major political actors. Ethnocentric motivations raise political questions such as secession, the right to linguistic and cultural recognition, economic equality, and political security and representation by using their respective ethnic lines as means of political mobilization. In current Ethiopia, political identities have been practically blended with ethnic identity. In this sense, as diverse ethnic groups exist, political borders sustain among the multiple ethnic-based nationalists and between pan-Ethiopian and ethnocentric actors. Thus, a comprehensive dialogue and constructive political cross-fertilization are required between various political actors, horizontally and vertically, among ethnocentric nationalists and the pan-Ethiopian advocates. In Ethiopia, the realization of internal political consensus requires an instantaneous remedial mechanism. Accordingly, the politically drawn antithetical ethnic demarcations and occasionally fabricated historical narratives have undeniably pushed politics into unfavourable conditions. That is why, as the paper maintains that developmental projects such as the GERD would have pertinent economic and political mechanisms to developing a national sentiment, which in turn symbolically facilitate national consensus among the major political actors. Hence, borrowing Fukuyama's (2018) notion of "creedal national identity", one could resonate that developmental projects can help realize symbolic worth by constructively enabling citizens to recognize their countries' foundational ideals and elevating common factors. The present paper does not examine the GERD project's external geopolitical and legal concerns concerning scope, although these topics are worth examining for further investigations. ; Статья посвящена анализу идентификационных процессов, происходящих в современной Эфиопии под влиянием модернизационных изменений. В частности описывается - каким образом экономические и политические достижения способствуют совместному взгляду на будущее со стороны противоположных друг другу политических лагерей - этноцентрического и пан-эфиопского националистического . Сейчас в эфиопской политике доминируют различные этнические "антигрупповые" и "внегрупповые" политические дискурсы. В статье рассматриваются и освещаются соответствующие философские концепции, включая "зеркальную идентичность", первоначальную и инструментальную концепцию этнической принадлежности. Примечательно, что, разделяя мысли Б. Андерсона о национализме как "культурном артефакте" и выражении "мнимого сообщества", авторы приходят к выводу, что GERD может служить общим символическим языком и языком развития, чтобы изменить эфиопское национальное сознание и воображение, улучшая политические и экономические сферы страны. Реализация проекта плотины Великого Возрождения Эфиопии (GERD) скрыто или откровенно помогает реформировать механизмы самопризнания государственной власти и постепенно реагирует на выдающиеся политические разногласия, выстраивая отношения на основе доверия среди основных политических актеров. Этноцентрические мотивации нарушаюь такие политические вопросы, как сецессия, право на языковое и культурное признание, экономическое равенство, политическая безопасность и представительство путем использования соответствующих этнических принадлежностей как средства политической мобилизации. В нынешней Эфиопии политическая идентичность практически сочетается с этнической идентичностью. В этом смысле, поскольку существуют различные этнические группы, политические границы поддерживаются среди многочисленных националистов, базирующихся на этнической основе, и между загальноефиопськими и етноцентрическими субъектами. Следовательно, необходим всесторонний диалог и конструктивное политическое взаимообогащение между различными политическими субъектами, горизонтально и вертикально, между этноцентрическими националистами и общеэфиопскими защитниками. В Эфиопии реализация внутриполитического консенсуса требует мгновенного механизма коррекции. Соответственно, следствием политически ангажированных антитетических этнических разграничений и периодически фабрикующихся исторических нарративов, стали неблагоприятные условия в политике. Вот почему, как определяют авторы статьи, такие проекты развития, как GERD, имели бы соответствующие экономические и политические механизмы для развития национальных настроений, что, в свою очередь, будет символически способствовать национальному консенсусу среди основных политических субъектов. Итак, заимствовав понятие Ф.Фукуямы о "национальной идентичности вероисповедания", можно было бы резюмировать, что эти проекты развития могут помочь реализовать символическую ценность, конструктивно предоставив гражданам возможность признать основополагающие идеалы своих стран и подняв общие факторы. Перспективами продолжения данного исследования является влияние внешних геополитических и правовых факторов на проект GERD. ; Стаття присвячена аналізу ідентифікаційних процесів, що відбуваються в сучасній Ефіопії під впливом модернізаційних змін. Зокрема описується – як економічні та політичні здобутки сприяють спільному пог-ляду на майбутнє з боку протилежних один одному етноцентричного та пан-ефіопського націоналістичного таборів. Наразі в ефіопській політиці домінують різні етнічні "протигрупові" та "позагрупові" політичні дискурси. У статті розглядаються та висвітлюються відповідні філософські концепції, включаючи "дзеркальну ідентичність", первісну та інструментальну концепцію етнічної приналежності. Примітно, що, дотримуючись напряму думок Б. Андерсона про націоналізм як "культурний артефакт" та вираз "уявної спільноти", автори доходять висновку, що GERD може слугувати спільною символічною мовою та мовою розвитку, щоб змінити ефіопську національну свідомість та уяву, покращуючи політичні та економічні сфери країни. Реалізація проекту греблі Великого Відродження Ефіопії (GERD) приховано чи відверто допомагає реформувати механізми самовизнання державної влади та поступово реагує на видатні політичні розбіжності, вибудовуючи відносини на основі довіри серед основних політичних акторів. Етноцентричні мотивації порушують такі політичні питання, як сецесія, право на мовне та культурне визнання, економічна рівність та політична безпека та представництво шляхом використання їх відповідних етнічних приналежностей як засобу політичної мобілізації. У нинішній Ефіопії політична ідентичність практично поєднується з етнічною ідентичністю. У цьому сенсі, оскільки існують різноманітні етнічні групи, політичні кордони підтримуються серед численних націоналістів, що базуються на етнічній основі, та між загальноефіопськими та етноцентричними суб'єктами. Отже, необхідний всебічний діалог та конструктивне політичне взаємне запліднення між різними політичними суб'єктами, горизонтально та вертикально, між етноцентричними націоналістами та загальноефіопськими захисниками. В Ефіопії реалізація внутрішньополітичного консенсусу вимагає миттєвого механізму корекції. Відповідно, політично заангажовані антитетичні етнічні розмежування та періодично сфабриковані історичні наративи, спричинили несприятливі умови в політиці. Ось чому, як визначають автори статті, такі проекти розвитку, як GERD, мали б відповідні економічні та політичні механізми для розвитку національних настроїв, що, в свою чергу, символічно сприятиме національному консенсусу серед основних політичних суб'єктів. Отже, запозичивши поняття Ф .Фукуями про "національну ідентичність віросповідання", можна було б резюмувати, що ці проекти розвитку можуть допомогти реалізувати символічну цінність, конструктивно надавши громадянам змогу визнати основоположні ідеали своїх країн та піднявши загальні фактори. Перспективами продовження даного дослідження є вплив зовнішніх геополітичних та правових чинників на проект GERD.

The civil-art position of the Ukrainian Neoclassics in the 20-th years of the XX century between the European Eastand the West is considered at the article. On the basis of the scientific – art material of neoclassics is determined, that theposition isn't single -valued and original. The East and the West as the political categories are considered negative (becauseof their antihuman and colonial character), but in the sphere of the cultural categories – as the equal parts, based on theEuropean cultural tradition's axiology. The neoclassic demonstrated the desire to unite the European culture, divided onthe East and West, and they underlined also the positive role of the culture in the cognitive, educational, outlook, historical,ethical and political aspects. The component of the position add such priorities as rule of the variety in unity, the superiorityof the traditional, universalism, patriotism and the superiority of the esthetic – ethic criterions in the literature and artphenomena estimation. Through the prism of their position is seen the conception, in which the group of actual problemsis raisen (of the background of the creator, of the identity of the nation, of the system of values of the Ukrainian societyand the european community), and also the ideas : in details of the cultural community of the European nations, the unityof the variety, the fight for the rights of the national culture and of the creative personality on the independent development(the independent of somebodies interference and restrictions), of the equality of the international cultural links in themultinational world. References1. Dоntsov, Д. 1929. "Rosiia chy Yevropa?". Literaturno-Nаukovyi Vіstnyk, 1. Lviv.2. Drai-Khmara, M. 1969. Vybrane. Kyiv: Radianskyi Pysmennyk.3. Drai-Khmara, M. 2002. Literaturno-Naukova Spadshchyna. Kyiv: Naukova Dymka. 4. Drai-Khmara, M. 2002. "Problemy Suchasnoi Slavistyky (Z Pryvodu Statti R. Yakobsona «Űber die heutigenVorussetzungen der russischen Slavistik»)". In Literaturno-Naukova Spadshchyna, edited by M. Drai-Khmara, 298–301.Kyiv: Naukova Dymka.5. Zerov, М. 1990. Tvory v Dvokh Tomakh, 2. Kyiv: Dnipro.6. Zerov, М. 1990. "Literaturnyi Shliakh Maksyma Rylskoho". In Tvory v Dvokh Tomakh, edited by M. Zerov, 2:547–562. Kyiv: Dnipro.7. Zerov, М. 1990. "Yevropa – Prosvita – Оsvita – Lіknep". In Tvory v Dvokh Tomakh, edited by M. Zerov, 2: 573–580. Kyiv: Dnipro.8. Zerov, М. 1990. "Zmitsnena Pozytsiia". In Tvory v Dvokh Tomakh, edited by M. Zerov, 2: 581–589. Kyiv:Dnipro.9. Zerov, М. 1990. "Yevraziiskyi Renesans i Poshekhonski Sosny". In Tvory v Dvokh Tomakh, edited by M. Zerov,2: 573–580. Kyiv: Dnipro.10. Zerov, М. 1990. "Witer z Ukrainy (Tretia Knyzka Tychyny)". In Tvory v Dvokh Tomakh, edited by M. Zerov,2: 492–505. Kyiv: Dnipro.11. Zerov, М., and Sulyma, M., eds. 2003. Ukrainske Pysmenstvo. Kyiv: Osnovy.12. Zerov, М. 2003. Nashi Literaturoznavtsi i Polemisty". In Ukrainske Pysmenstvo, edited by M. Zerov, andМ. Sulyma, 521–549. Kyiv: Osnovy.13. Zerov, М. 2003. "Prymitky (do «Аntolohii Rymskoi Poezii»)". In Ukrainske Pysmenstvo, edited by М. Zerov,and М. Sulyma, 329–337. Kyiv: Osnovy.14. Zerov, М. 2003. "Dmytro Dontsov. Моdеrnе Mоskvofilstvo". In Ukrainske Pysmenstvo, edited by М. Zerov,and М. Sulyma, 147–149. Kyiv: Osnovy.15. Ivashko, V. 1990. "Mykola Zerov i Literaturna Dyskusiia (1925–1928)". Slovo і Chas 4: 18–27.16. Dоnchyk, V., ed. 1994. Istoriia Ukrainskoi Literatury XX Stolittia u 2 Knuhakh: 1910–1930-tі Roky, 1. Kyiv:Lybid.17. Lutskyi, Yu. 2000. Literaturna Polityka v Radianskii Ukraini 1917–1934. Kyiv: Helikon.18. Malaniuk, Ye. 1962; 1966. Knyha Sposterezhen. Statti pro Literaturu u Dvokh Tomakh. Toronto: HominUkrainy.19. Mirchuk, I. 1994. Іstoriia Ukrainskoi Kultury. Miunkhen – Lviv: Ukrainskyi Vilnyi Universytet.20. Naienko, M. 2008. "«Miatezhnyi Henii» Literatury i Zhertva Komunistychnoho Bozhevilla". Vitchyzna 11–12: 36–40.21. Polonska-Vasylenko, N. 2003. "Kyiv Chasiv M. Zerova i P. Fylypovycha". In Kyivski Neoklasyky, edited byV. Aheieva, 175–194. Kyiv: Fakt.22. Rylskyi, M. 1985. Zibrannia Tvoriv u Dvadtsiaty Tomakh, 12. Kyiv: Naukova Dumka.23. Rylskyi, M. 1955. Pro Poeziiu Adama Mitskevycha. Kyiv: Derzhlitvydav Ukrainy.24. Rylskyi, M. 1956. Tvory v Triokh Tomach, 3. Kyiv, 293–312.25. Siryk, L. 2013. Prahnennia Yevropy. Tvorchist Kyivskykh Neoklasykiv. Lublin: UМКS.26. Fylypovych, P. 1991. Literaturno-Krytychni Statti. Kyiv: Dnipro.27. Shchupak, S. 1933. "Neprykhovanyi Formalizm i Natsionalizm". Коmunist, 119 (9. 05.): 5.28. Lindekugel, J. 2003. Vielfalt der Dichtarten im Werk von Oswald Burghardt (Jurij Kłen). Kassel: UniversityPress. ; Розглядається мистецько-громадянська позиція українських неокласиків 20-их рр. ХХ ст. На основі науковохудожнього матеріалу виявлено, що вона неоднозначна і своєрідна. Схід і Захід як політичні категорії трактуютьсянегативно (з огляду на їх антигуманний і колонізаторський характер), натомість у ролі культурних категорій – якрівноцінні частини, базовані на аксіології європейської культурної традиції. Митці демонстрували прагненняєднати європейську культуру, розбиту на Схід і Захід. Вони наголошували на позитивній ролі культури впізнавальному, виховному, світоглядному, етичному, історичному і політичному контекстах. Серед складовихпозиції неокласиків виділяються такі пріоритети, як традиціоналізм, універсалізм, патріотизм, примат естетикоетичних критеріїв в оцінці літератури та мистецьких явищ. Робиться висновок, що через призму досліджуваноїпозиції прочитується концепція, в якій порушено актуальні й тепер проблеми (напр., етосу митця, ідентичностінароду, системи цінностей українського суспільства та європейської спільноти), ідеї, зокрема, культурноїспільноти європейських народів, єдності різноманітностей, боротьби за право національної культури і творчоїособистості на самостійний (тобто без чужих втручань і рестрикцій) розвиток, рівноправності міжкультурнихзв'язків у багатонаціональному світі. Джерела та література1.Донцов Д. Росія чи Європа? / Д. Донцов // Літературно-науковий вістник. –Львів, 1929.–No 1.2.Драй-Хмара М. Вибране / М.Драй-Хмара. –К.: Рад. письм., 1969. –302 с.3.Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина / М.Драй-Хмара. –К.:Наук. думка,2002.4.Драй-Хмара М. Проблеми сучасної славістики (з приводу статті Р.Якобсона "Űber die heutigen Vorussetzungen der russischen Slavistik") / М.Драй-Хмара //М. Драй-Хмара. Літературно-наукова спадщина. –К. : Наук. думка, 2002. –C. 298–301.5.Зеров М.Твори : в 2 т. / М. Зеров.–К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–614 с. 6.Зеров М. Літературний шлях Максима Рильського / М.Зеров // Зеров М. Твори : в 2 т. –К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–C. 547–562. 7.Зеров М. Європа –Просвіта–Освіта –Лікнеп / М.Зеров// Зеров М.Твори : в 2 т. –К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–C. 573–580.8.Зеров М. «Зміцнена позиція» / М.Зеров// М. Зеров. Твори : в 2 т. –К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–C. 581–589. 9.Зеров М.Євразійський ренесансі пошехонські сосни / М.Зеров// Зеров М.Твори : в 2 т. –К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–C.581–588.10.Зеров М. Вітер з України (Третя книжка Тичини) / М.Зеров// Зеров М.Твори : в 2 т. –К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–C.492–505. 11.Зеров М. Українське письменство : [зб. пр. з літературознавства та історії письменства]/ М.Зеров; упоряд. М.Сулима ; післямова М. Москаленка. –К.: Вид-во С. Павличко «Основи», 2003. –1301 с. 12.Зеров М.Наші літературознавці і полемісти / М.Зеров// Зеров М. Українське письменство. –К. : Вид-во С. Павличко «Основи», 2003. –C. 521–549.13.Зеров М.Примітки(до «Антології римської поезії») / М.Зеров // Зеров М.Українське письменство. –К. : Вид-во С. Павличко «Основи», 2003. –C. 329–337. 14.Зеров М., Дмитро Донцов. Модерне москвофільство / М.Зеров// Зеров М.Українське письменство. –К.: Вид-во С. Павличко «Основи», 2003. –C. 147–149.15.Івашко В. Микола Зеров і літературна дискусія (1925–1928) / В.Івашко // «Слово і час». –1990. –No 4. –C. 18–27. 16.Історія української літератури XX століття : у 2 кн. : 1910–1930-ті роки : навч. посіб. / за ред. В.Г.Дончика. –К. : Либідь, 1994. –Кн. 1. –784 с. 17.Луцький Ю. Літературна політика в Радянській Україні 1917–1934 / Юрій Луцький. –К.: Гелікон, 2000. –242 с. –(Укр. модерна л-ра). 18.Маланюк Є. Книга спостережень : статті про літературу : у 2 т. / Є. Маланюк. –Торонто : Гомін України. –Т. І. –1962 ; Т. ІІ. –1966. 19.Мірчук І. Історія української культури / І.Мірчук. –Мюнхен –Львів: Укр. вільний ун-т, 1994. –384 с.20.Наєнко М. «М'ятежний геній» літератури і жертва комуністичного божевілля / М.Наєнко // Вітчизна. –2008. –No 11–12. 21.Полонська-Василенко Н.Київ часів М. Зерова і П. Филиповича / Н.Полонська-Василенко //Київські неокласики / упор. В. Агеєва. –К.: Факт, 2003. –C. 175–194. 22.Рильський М. Зібрання творів : у 12 т. / М. Рильський. –К.: Наук. думка, 1985. –Т. 12. 23.Рильський М. Про поезію Адама Міцкевича / М. Рильський.–К.: Держлітвидав України, 1955. –116с.24.Рильський М.Адам Міцкевич / М. Рильський // Рильський М. Твори : в 3 т. –К. : Держ. вид-во худ. л-ри, 1956. –Т. 3.–C. 293–312. 25.Сірик Л. Прагнення Європи. Творчість київських неокласиків / Л.Сірик. –Люблін : УМКС, 2013. –380 c.26.Филипович П. Літературно-критичні статті / П.Филипович. –К.:Дніпро,1991. –270 с. 27.Щупак С. Неприхований формалізм і націоналізм / С.Щупак//Комуніст. –1933. –9 трав. –No 119. –C. 5. 28.Lindekugel J. Vielfalt der Dichtarten im Werk von Oswald Burghardt (Jurij Kłen) / J.Lindekugel. –Kassel: Uniwersity Press, 2003. –502 с.