Suchergebnisse

The scientific article reveals the main content of the philosophical discussions that unfold in the first half of the 20th century among Russian theoreticians connected with the evaluation of the consequences of the cultural revolution for the further development of human society and the world cultural process. Supporters of the cultural revolution, this process are considering as a civilizational breakthrough, which qualitatively changes both the person himself and society as a whole. Considering the cultural revolution as a civilizational breakthrough, as a struggle between two antagonistic worlds, M.I. Bukharin argued that this struggle permeates all spheres of social life, science, art, philosophy, destroys the old way of life, changes all customary and traditional relations. He believes that the material struggle of classes turns into a great struggle between two cultures, two worldviews, into a great struggle of ideologies. A. Lunacharsky, reflecting on the creative potential of man, notes that during revolutionary processes a person perceives himself not a cog in the social mechanism, but a creator who has endless possibilities and strives for personal integral development. Opponents of the cultural revolution interpret the offensive of the revolution as a civilizational breakthrough that will lead humanity to barbarity and destruction of the spiritual heritage created by mankind in previous centuries. N. Berdyaev defended the public superiority of culture. He believed that it is culture that determines the goals of society, the higher the qualitative level of culture, the higher the value and quality of society. Philosopher was skeptical of attempts to create a new proletarian educational and cultural space and noted that a new culture can not be created without a hereditary connection with the past culture, without respect for the cultural heritage of ancestors. G. Lelevich very critically evaluated the activities of the Bolsheviks in education and culture. He believed that behind any cultural process, according to Marxists, is the struggle of classes, parties, ideologies, which determines the social dynamics of culture, the value hierarchy of cultural forms, the individual positions of cultural figures. Thus, cultural analysis is transformed into a social and political analysis of culture and cultural activities, leads to the search for class enemies or allies in culture, determines the political orientation of cultural figures Through the prism of these discussions, one can see the process of the formation of a new scale of values by destroying the value foundations of bourgeois society, the formation of ideological control over culture, which deprives it of the freedom of creativity and self-expression. The analysis of philosophical views and reflections on the civilizational consequences of the so-called cultural revolution reveals a whole palette of different assessments of cultural processes from progressive and necessary to threatening and destructive, allows us to see the alternatives of these positions, to rethink the consequences of the cultural revolution from the point of view of changes in the civilizational paradigm of world cultural processes.Keywords: cultural revolution, civilizational breakthrough, cultural heritage, values, culture, art. ; У науковій статті розкривається основний зміст філософських дискусій, які розгорнулися у першій половині ХХ століття серед російських теоретиків і були пов'язані з оцінкою наслідків культурної революції для подальшого розвитку людського суспільства та світового культурного процесу. Прибічниками культурної революції цей процес розглядається як цивілізиційний прорив, який якісно змінить як саму людину, так й суспільство у цілому. Противники культурної революції трактують наступ революції як цивілізаційний злам, який приведе людство до варварства та руйнування духовної спадщини, яка була створена людством у попередні століття. Через призму цих дискусій можна побачити процес формування нової шкали цінностей шляхом руйнації ціннісних засад буржуазного суспільства, встановлення ідеологічного контролю над культурою, що позбавляє її свободи творчості та самовираження. Аналіз філософських поглядів і міркувань щодо цивілізаційних наслідків так званої «культурної революції» розкриває цілу палітру різних оцінок культурних процесів від прогресивних й необхідних до загрозливих й руйнівних і дозволяє побачити альтернативність цих позицій, осмислити наслідки «культурної революції» з точки зору змін у цивілізаційній парадигмі світових культурних процесів.Ключові слова: культурна революція, цивілізаційний прорив, культурна спадщина, цінності, культура, мистецтво. В научной статье раскрывается основное содержание философских дискуссий, которые разворачиваются в первой половине ХХ столетия среди российских теоретиков, связанных с оценкой последствий культурной революции для дальнейшего развития человеческого общества и мирового культурного процесса. Сторонниками культурной революции этот процесс рассматривается как цивилизационный прорыв, который качественно меняет как самого человека, так и общество в целом. Противники культурной революции трактуют наступление революции как цивилизационный перелом, который приведет человечество к варварству и уничтожению духовного наследия, созданного человечеством за предыдущие столетия. Через призму этих дискуссий можно увидеть процесс формирования новой шкалы ценностей путем разрушения ценностных основ буржуазного общества, становления идеологического контроля над культурой, что лишает ее свободы творчества и самовыражения. Анализ философских взглядов и размышлений о цивилизационных последствиях так называемой культурной революции раскрывают целую палитру различных оценок культурных процессов от прогрессивных и необходимых до угрожающих и разрушительных, позволяет увидеть альтернативность этих позиций, переосмыслить последствия культурной революции с точки зрения изменений в цивилизационной парадигме мировых культурных процессов.Ключевые слова: культурная революция, цивилизационный прорыв, культурное наследие, ценности, культура, искусство. The scientific article reveals the main content of the philosophical discussions that unfold in the first half of the 20th century among Russian theoreticians connected with the evaluation of the consequences of the cultural revolution for the further development of human society and the world cultural process. Supporters of the cultural revolution, this process are considering as a civilizational breakthrough, which qualitatively changes both the person himself and society as a whole. Considering the cultural revolution as a civilizational breakthrough, as a struggle between two antagonistic worlds, M.I. Bukharin argued that this struggle permeates all spheres of social life, science, art, philosophy, destroys the old way of life, changes all customary and traditional relations. He believes that the material struggle of classes turns into a great struggle between two cultures, two worldviews, into a great struggle of ideologies. A. Lunacharsky, reflecting on the creative potential of man, notes that during revolutionary processes a person perceives himself not a cog in the social mechanism, but a creator who has endless possibilities and strives for personal integral development. Opponents of the cultural revolution interpret the offensive of the revolution as a civilizational breakthrough that will lead humanity to barbarity and destruction of the spiritual heritage created by mankind in previous centuries. N. Berdyaev defended the public superiority of culture. He believed that it is culture that determines the goals of society, the higher the qualitative level of culture, the higher the value and quality of society. Philosopher was skeptical of attempts to create a new proletarian educational and cultural space and noted that a new culture can not be created without a hereditary connection with the past culture, without respect for the cultural heritage of ancestors. G. Lelevich very critically evaluated the activities of the Bolsheviks in education and culture. He believed that behind any cultural process, according to Marxists, is the struggle of classes, parties, ideologies, which determines the social dynamics of culture, the value hierarchy of cultural forms, the individual positions of cultural figures. Thus, cultural analysis is transformed into a social and political analysis of culture and cultural activities, leads to the search for class enemies or allies in culture, determines the political orientation of cultural figures Through the prism of these discussions, one can see the process of the formation of a new scale of values by destroying the value foundations of bourgeois society, the formation of ideological control over culture, which deprives it of the freedom of creativity and self-expression. The analysis of philosophical views and reflections on the civilizational consequences of the so-called cultural revolution reveals a whole palette of different assessments of cultural processes from progressive and necessary to threatening and destructive, allows us to see the alternatives of these positions, to rethink the consequences of the cultural revolution from the point of view of changes in the civilizational paradigm of world cultural processes.Keywords: cultural revolution, civilizational breakthrough, cultural heritage, values, culture, art.

The article has indicated the limits in the field of the sociology of intellectuals, philosophical analysis of this phenomenon was provided. It was shown a number of approaches to the study of the intellectual class in connection with its modifications in the twentieth century. Sociology of intellectuals, like its subject, has a very colorful history. It is true that when we are talking about the intellectuals the first thing that could come to our minds is the phenomena of French intellectuals, where the Dreyfus affair, which marked the emergence of new social group vested with the great influence in the society. Thenceforward, the term «intellectual» became of common, yet sometimes derogatory usage. The turning point of that times was the 4500-word article, published in the «L'Aurore» newspaper in January 1898 by Emile Zola and headlined «J'Accuse…!» – an open letter to the President Faure, defending unfairly convicted captain Alfred Dreyfus. In was the moment of great intellectual consolidation of philosophers, journalists, writers and other elite representatives in their struggle not just against the anti-Semitism, but struggle for justice, truth and rights for all the members of society that could not be discarded by the tradition and authority of the government any more. Later on the brilliant thoughts on intellectuals and their role were spoken by famous XX century French philosophers: Jean Paul Sartre, Michelle Foucault, Raymond Aron, Pierre Bourdieu and lots of others. Forexample, Sartre, stated in his article for the defense of the intellectuals, that that being specialists in some fields, they are always invading the fields out of their competence, bearing the universal system of values. The term is also equally well used in the Western and Eastern worlds, sometimes emerging from the facing the affairs that are analogous to the Dreyfus case. The turning point for the field of the sociology of intellectuals was the book «The Treason of the Intellectuals» by Julien Benda. Author's concerns were about his vision of the final decline of intellectuals as a class. However, despite the literary preferences and apocalyptic tone in his book, the main themes have been focused on the approach in sociology of intellectuals, considering them as a class. Intellectuals can develop common interests that put them apart from other groups in society, sometimes concentrating around those interests, and sometimes giving up any of its organization and being on the margins of the society. On other hand, Pierre Bourdieu believes that despite common interests, intellectuals are not always prone to collective action and only in certain moments of history they are exempt from political pessimism of pure culture and hypocritical involvement in politics, appear to protect its own interests, the best example of which is the Dreyfus affair. Therefore, we considered several approaches that have appeared in the twentieth century in the sociology of intellectuals, though they certainly do not exhaust the scope of such a controversial subject of philosophical investigation. It was shown on the paradigmatic significance of «The Treason of the Intellectuals» by J. Benda, as the first comprehensive philosophical reflection that became fundamental to sociology of intellectuals. The approaches that were described in the article should be borne in mind at least to avoid terminological controversy. In addition, intellectual communication takes place by means of media environment, the development of which has led to fundamental changes in our understanding of intellectuals and modern access to information undermines the credibility of the «classic» intellectuals as a class, but in any case, the request for them is not yet lost in the society, and therefore such research is still quite relevant.Keywords: sociology of intellectuals, science, society, the elite, the cultural capital, the class identity. ; У статті окреслено межі галузі соціології інтелектуалів, надано філософський аналіз цього явища. Висвітлено декілька підходів у дослідженні класу інтелектуалів у зв'язку з його видозмінами у ХХ столітті.Ключові слова: соціологія інтелектуалів, наука, суспільство, еліта, культурний капітал, класова ідентичність.В статье обозначены пределы области социологии интеллектуалов, предоставлено философский анализ этого явления. Освещены несколько подходов в исследовании класса интеллектуалов в связи с его видоизменениями в ХХ веке.Ключевые слова: социология интеллектуалов, наука, общество, элита, культурный капитал, классовая идентичность.The article has indicated the limits in the field of the sociology of intellectuals, philosophical analysis of this phenomenon was provided. It was shown a number of approaches to the study of the intellectual class in connection with its modifications in the twentieth century. Sociology of intellectuals, like its subject, has a very colorful history. It is true that when we are talking about the intellectuals the first thing that could come to our minds is the phenomena of French intellectuals, where the Dreyfus affair, which marked the emergence of new social group vested with the great influence in the society. Thenceforward, the term «intellectual» became of common, yet sometimes derogatory usage. The turning point of that times was the 4500-word article, published in the «L'Aurore» newspaper in January 1898 by Emile Zola and headlined «J'Accuse…!» – an open letter to the President Faure, defending unfairly convicted captain Alfred Dreyfus. In was the moment of great intellectual consolidation of philosophers, journalists, writers and other elite representatives in their struggle not just against the anti-Semitism, but struggle for justice, truth and rights for all the members of society that could not be discarded by the tradition and authority of the government any more. Later on the brilliant thoughts on intellectuals and their role were spoken by famous XX century French philosophers: Jean Paul Sartre, Michelle Foucault, Raymond Aron, Pierre Bourdieu and lots of others. Forexample, Sartre, stated in his article for the defense of the intellectuals, that that being specialists in some fields, they are always invading the fields out of their competence, bearing the universal system of values. The term is also equally well used in the Western and Eastern worlds, sometimes emerging from the facing the affairs that are analogous to the Dreyfus case. The turning point for the field of the sociology of intellectuals was the book «The Treason of the Intellectuals» by Julien Benda. Author's concerns were about his vision of the final decline of intellectuals as a class. However, despite the literary preferences and apocalyptic tone in his book, the main themes have been focused on the approach in sociology of intellectuals, considering them as a class. Intellectuals can develop common interests that put them apart from other groups in society, sometimes concentrating around those interests, and sometimes giving up any of its organization and being on the margins of the society. On other hand, Pierre Bourdieu believes that despite common interests, intellectuals are not always prone to collective action and only in certain moments of history they are exempt from political pessimism of pure culture and hypocritical involvement in politics, appear to protect its own interests, the best example of which is the Dreyfus affair. Therefore, we considered several approaches that have appeared in the twentieth century in the sociology of intellectuals, though they certainly do not exhaust the scope of such a controversial subject of philosophical investigation. It was shown on the paradigmatic significance of «The Treason of the Intellectuals» by J. Benda, as the first comprehensive philosophical reflection that became fundamental to sociology of intellectuals. The approaches that were described in the article should be borne in mind at least to avoid terminological controversy. In addition, intellectual communication takes place by means of media environment, the development of which has led to fundamental changes in our understanding of intellectuals and modern access to information undermines the credibility of the «classic» intellectuals as a class, but in any case, the request for them is not yet lost in the society, and therefore such research is still quite relevant.Keywords: sociology of intellectuals, science, society, the elite, the cultural capital, the class identity.

The purpose of the article is to regard the essence and phenomenon of spirituality in connection with ontological foundation of human being existence. The author suggests the concept of new cosmo-theocentric paradigm of human world outlook, as a ground of perspective transformation of social life activity on the contrary to anthropocentric view, which dominates in present society consciousness. The author gives the characteristics of the ideal sage and underlines the importance of spiritual teachers in cultural development of society. Methodology. The method of philosophizing is connected with the unity of mind, sensuality, belief, will in integral body and mental organization of a man. Such point of view takes into consideration not only aspects of objective determination, but includes senses of existence and world outlook ideas in culture on particular and universal levels of social experience. The author considers a special ontological disposition of the human being in the world as a "transcendent project" with "metaphysic responsibility". Scientific novelty. In the history of social culture the problem of its spiritual attitude towards reality is a basic problem, but now it becomes especially up-to-date and important. Now the survival of the civilization depends on the development of spirituality. From metaphysical point of view it means how spiritual the human being may be. The author connects the consideration of spirituality with particular human being ontological status in the world and provides his reflection with speculative character. Conclusions. The transition of modern civilized society to the cosmo-theocentric paradigm is prepared by contradictions of its technological and cultural development. In historical circumstances when the conscious influence of society on itself is growing, the realization of this process depends on spiritual trend of human beings cultural activity and mental quality of social leaders. Anthropocentrism as a world view principle is a main obstacle on the way to spiritual transformation of consumer society. This principle made the human being the cult for itself and weakened its ability for will and belief. Democratic pluralism and diversity of cultural forms, reinforcement of analytic tendency in cognition are turned into the aspects of confusion in selection the trends of social development. Many philosophers of "postmodern situation" connect democracy and pluralism with fighting against totalitarian ideologies. However, we have no person without any ideology and undoubtedly it is possible to attain consonance in the sphere of main morality values. ; Цель. Осмыслить феномен духовности общества в связи с человеческой сущностью как «трансценденцией», свободой в условиях глобализации социальной деятельности. Предложить идею мировоззренческой космо-теоцентрической парадигмы, основанной на принципе «метафизической ответственности» человека как «трансцендентного проекта». В связи с поставленной целью на уровне общефилософского синтеза выделить особенность онтологического положения человека в бытии как творца культуры и указать на его служебную роль в универсуме, исполнение которой автор считает основной духовной функцией человеческого сообщества. Обосновать ограниченность антропо-социоцентризма как принципа мировоззрения современного цивилизованного общества, в котором человек служит самому себе. Дать анализ понятия обусловленности индивидов и узости их смысловых интенций в круге целей и интересов цивилизационного развития. Выделить возросшее значение духовного авторитета, мудреца в современном обществе, указать на важность гармонического ансамбля душевных качеств личности, сочетающихся на основе сбалансированной дополнительности познавательного, эстетического, морального, религиозного отношений к действительности. Методология. Характер методологического подхода к исследованию феномена духовности автор связывает с принципом экзистенциального единства элементов телесно-духовной организации человека – разума, переживания, воли, веры. Такой подход предполагает учёт не только факторов объективной детерминации форм и тенденций человеческого существования, но и включение ценностного, смыслового, мировоззренческого полагания в культуру на партикулярном и универсальном уровнях. Воссоздавая космо-теоцентрическую конструкцию вектора развития общества в направлении духовности, автор исходил также из априорно принимаемой им очевидности особого положения человека в бытии как «проекта Трансцендентного» с «метафизическим долженствованием». Научная новизна. Проблема духовного мироотношения человека в истории культуры, так или иначе, является сквозной, архетипической. В современных условиях, однако, при глобализации человеческой жизнедеятельности, она приобретает особую остроту, хотя в массовом обществе она почти не замечается или воспринимается как некое ювелирное украшение культуры личности. От того, насколько общество овладеет духовным, космо-теоцентрическим мировоззрением, зависит практическое выживание человечества, судьба цивилизации, а в метафизическом смысле возможность реализации человека в качестве онтологически заданного духовного существа. Связывая размышление о духовности человека с априорной онтологической предпосылкой его положения в бытии как трансценденции, автор придаёт философствованию спекулятивный характер, поскольку, если бы он исходил их эмпирических оснований и двигался аналитическим путём, таяли бы его вера и надежда на духовную реализацию человечества. Выводы. Переход современного цивилизованного общества к космо-теоцентрической парадигме мировоззрения подготовлен противоречиями его технологического и культурного развития. В условиях возрастания силы сознательного влияния общества на самого себя многое в реализации этого процесса зависит от духовного направления деятельности людей в сфере культуры и душевных качеств субъектов культурной деятельности, которые идеально обрисованы в статье как мудрецы, духовные авторитеты. Самым серьёзным препятствием на пути духовной трансформации потребительского общества является мировоззренческий антропоцентризм. Его недостаток не только в том, что он превращает человека в культ для самого себя, а его жизнедеятельность в служение себе, антропоцентризм ослабляет потенцию веры человека и его волю. Демократический плюрализм, многообразие культурных форм, усиление аналитической тенденции в познании превращаются в факторы смысловой растерянности и неуверенности знания, безуспешно ищущего надёжных доказательств на уровне общего выбора направления общественного развития. Эту слабость в сфере стратегического нравственного предпочтения многие постмодерные философы представляют как силу противодействия «большим нарративам», «тоталитарным идеологиям». Однако людей без идеологии нет, как нет и сомнения в наличии ценностных ориентиров, в отношении которых может быть установлено решающее общественное единодушие. ; Мета. Осмислити феномен духовності суспільства у зв'язку із сутністю людини як «трансценденції», свободи в умовах глобалізації соціальної діяльності. Запропонувати ідею світоглядної космо-теоцентричної парадигми, що ґрунтується на принципі «метафізичної відповідальності» людини як «трансцендентного проекту». Для цього на рівні загально-філософського синтезу відокремити особливість онтологічного місця людини в бутті, як творця культури і вказати на його службову роль в універсумі, виконання якої автор вважає основною функцією людського співтовариства. Обґрунтувати обмеженість антропо-соціоцентризму як світоглядного принципу сучасного цивілізованого суспільства, в якому людини служить самої себе. Надати аналіз поняттю обумовленості індивідів та вузькості їх смислових інтенцій в колі цілей і інтересів цивілізаційного розвитку. Підкреслити зростаюче значення духовного авторитету в сучасному суспільстві, вказати на важливість гармонійного ансамблю душевних якостей особистості, що сполучаються на основі збалансованої додатковості пізнавального, естетичного, морального, релігійного відношень до дійсності. Методологія. Характер методологічного підходу до дослідження феномену духовності автор пов'язує із принципом екзистенціальної єдності елементів тілесно-духовної організації людини – розуму, переживання, волі, віри. Такий підхід передбачає врахування не тільки факторів об'єктивної детермінації форм і тенденцій людського існування, але також включення ціннісного, смислового, світоглядного покладання в культуру на партикулярному та універсальному рівнях. Створюючи космо-теоцентричну конструкцію вектора розвитку суспільства в напрямку духовності, автор виходив також з апріорно прийнятою ним наочності особливого положення людини в бутті як «проекту Трансцендентного» з «метафізичним обов'язком». Наукова новизна. Проблема духовного світовідношення людини в історії культури, так чи інакше, є стрижневою, архетипічною. Проте в умовах глобалізації людської діяльності вона набуває особливої гостроти, хоч у масовому суспільстві вона майже не помічається, чи сприймається ювелірною прикрасою в культурі особистості. Від того, наскільки суспільство оволодіє духовним, космо-теоцентричним світоглядом залежить практичне виживання людства, доля цивілізації, а в метафізичному сенсі можливість реалізації людини в якості онтологічно заданої духовної істоти. Пов'язуючи міркування про духовність з апріорною онтологічною передумовою її положення у бутті як трансценденції, автор надає філософствуванню спекулятивного характеру, оскільки, як би він виходив з емпіричних засад і рухався аналітичним шляхом, танули б його віра і надія на духовну реалізацію людства. Висновки. Перехід сучасного цивілізованого суспільства до світоглядної космо-теоцентричної парадигми підготовлений суперечностями його технологічного і культурного розвитку. В умовах зростання свідомого впливу суспільства на самого себе багато чого в реалізації цього процесу залежить від духовного спрямування діяльності людей у сфері культури і душевних якостей суб'єктів культурної діяльності, які ідеально подані у статті як мудреці, духовні авторитети. Перешкодою на шляху духовної трансформації споживацького суспільства є світоглядний антропоцентризм. Його недолік не тільки в тому, що він перетворює людину в предмет культу для самої себе, а її життєдіяльність в служіння собі, антропоцентризм послаблює потенцію віри людини та її волю. Демократичний плюралізм, багатоманітність культурних форм, переважання аналітичної тенденції в суспільному пізнанні перетворюються в фактори смислової зніяковілості і невпевненості знання, яке марно шукає надійних обґрунтувань на рівні загального вибору духовного напрямку суспільного розвитку. Ця слабкість у сфері стратегічного морального переконання багато постмодерних філософів подає як силу протидії «великим наративам» і «тоталітарним ідеологіям». Проте людей без ідеології немає, як немає сумніву в наявності ціннісних орієнтирів, відносно яких може бути встановлена вирішальна суспільна єдність.

The purpose of the article is to regard the essence and phenomenon of spirituality in connection with ontological foundation of human being existence. The author suggests the concept of new cosmo-theocentric paradigm of human world outlook, as a ground of perspective transformation of social life activity on the contrary to anthropocentric view, which dominates in present society consciousness. The author gives the characteristics of the ideal sage and underlines the importance of spiritual teachers in cultural development of society. Methodology. The method of philosophizing is connected with the unity of mind, sensuality, belief, will in integral body and mental organization of a man. Such point of view takes into consideration not only aspects of objective determination, but includes senses of existence and world outlook ideas in culture on particular and universal levels of social experience. The author considers a special ontological disposition of the human being in the world as a "transcendent project" with "metaphysic responsibility". Scientific novelty. In the history of social culture the problem of its spiritual attitude towards reality is a basic problem, but now it becomes especially up-to-date and important. Now the survival of the civilization depends on the development of spirituality. From metaphysical point of view it means how spiritual the human being may be. The author connects the consideration of spirituality with particular human being ontological status in the world and provides his reflection with speculative character. Conclusions. The transition of modern civilized society to the cosmo-theocentric paradigm is prepared by contradictions of its technological and cultural development. In historical circumstances when the conscious influence of society on itself is growing, the realization of this process depends on spiritual trend of human beings cultural activity and mental quality of social leaders. Anthropocentrism as a world view principle is a main obstacle on the way to spiritual transformation of consumer society. This principle made the human being the cult for itself and weakened its ability for will and belief. Democratic pluralism and diversity of cultural forms, reinforcement of analytic tendency in cognition are turned into the aspects of confusion in selection the trends of social development. Many philosophers of "postmodern situation" connect democracy and pluralism with fighting against totalitarian ideologies. However, we have no person without any ideology and undoubtedly it is possible to attain consonance in the sphere of main morality values. ; Цель. Осмыслить феномен духовности общества в связи с человеческой сущностью как «трансценденцией», свободой в условиях глобализации социальной деятельности. Предложить идею мировоззренческой космо-теоцентрической парадигмы, основанной на принципе «метафизической ответственности» человека как «трансцендентного проекта». В связи с поставленной целью на уровне общефилософского синтеза выделить особенность онтологического положения человека в бытии как творца культуры и указать на его служебную роль в универсуме, исполнение которой автор считает основной духовной функцией человеческого сообщества. Обосновать ограниченность антропо-социоцентризма как принципа мировоззрения современного цивилизованного общества, в котором человек служит самому себе. Дать анализ понятия обусловленности индивидов и узости их смысловых интенций в круге целей и интересов цивилизационного развития. Выделить возросшее значение духовного авторитета, мудреца в современном обществе, указать на важность гармонического ансамбля душевных качеств личности, сочетающихся на основе сбалансированной дополнительности познавательного, эстетического, морального, религиозного отношений к действительности. Методология. Характер методологического подхода к исследованию феномена духовности автор связывает с принципом экзистенциального единства элементов телесно-духовной организации человека – разума, переживания, воли, веры. Такой подход предполагает учёт не только факторов объективной детерминации форм и тенденций человеческого существования, но и включение ценностного, смыслового, мировоззренческого полагания в культуру на партикулярном и универсальном уровнях. Воссоздавая космо-теоцентрическую конструкцию вектора развития общества в направлении духовности, автор исходил также из априорно принимаемой им очевидности особого положения человека в бытии как «проекта Трансцендентного» с «метафизическим долженствованием». Научная новизна. Проблема духовного мироотношения человека в истории культуры, так или иначе, является сквозной, архетипической. В современных условиях, однако, при глобализации человеческой жизнедеятельности, она приобретает особую остроту, хотя в массовом обществе она почти не замечается или воспринимается как некое ювелирное украшение культуры личности. От того, насколько общество овладеет духовным, космо-теоцентрическим мировоззрением, зависит практическое выживание человечества, судьба цивилизации, а в метафизическом смысле возможность реализации человека в качестве онтологически заданного духовного существа. Связывая размышление о духовности человека с априорной онтологической предпосылкой его положения в бытии как трансценденции, автор придаёт философствованию спекулятивный характер, поскольку, если бы он исходил их эмпирических оснований и двигался аналитическим путём, таяли бы его вера и надежда на духовную реализацию человечества. Выводы. Переход современного цивилизованного общества к космо-теоцентрической парадигме мировоззрения подготовлен противоречиями его технологического и культурного развития. В условиях возрастания силы сознательного влияния общества на самого себя многое в реализации этого процесса зависит от духовного направления деятельности людей в сфере культуры и душевных качеств субъектов культурной деятельности, которые идеально обрисованы в статье как мудрецы, духовные авторитеты. Самым серьёзным препятствием на пути духовной трансформации потребительского общества является мировоззренческий антропоцентризм. Его недостаток не только в том, что он превращает человека в культ для самого себя, а его жизнедеятельность в служение себе, антропоцентризм ослабляет потенцию веры человека и его волю. Демократический плюрализм, многообразие культурных форм, усиление аналитической тенденции в познании превращаются в факторы смысловой растерянности и неуверенности знания, безуспешно ищущего надёжных доказательств на уровне общего выбора направления общественного развития. Эту слабость в сфере стратегического нравственного предпочтения многие постмодерные философы представляют как силу противодействия «большим нарративам», «тоталитарным идеологиям». Однако людей без идеологии нет, как нет и сомнения в наличии ценностных ориентиров, в отношении которых может быть установлено решающее общественное единодушие. ; Мета. Осмислити феномен духовності суспільства у зв'язку із сутністю людини як «трансценденції», свободи в умовах глобалізації соціальної діяльності. Запропонувати ідею світоглядної космо-теоцентричної парадигми, що ґрунтується на принципі «метафізичної відповідальності» людини як «трансцендентного проекту». Для цього на рівні загально-філософського синтезу відокремити особливість онтологічного місця людини в бутті, як творця культури і вказати на його службову роль в універсумі, виконання якої автор вважає основною функцією людського співтовариства. Обґрунтувати обмеженість антропо-соціоцентризму як світоглядного принципу сучасного цивілізованого суспільства, в якому людини служить самої себе. Надати аналіз поняттю обумовленості індивідів та вузькості їх смислових інтенцій в колі цілей і інтересів цивілізаційного розвитку. Підкреслити зростаюче значення духовного авторитету в сучасному суспільстві, вказати на важливість гармонійного ансамблю душевних якостей особистості, що сполучаються на основі збалансованої додатковості пізнавального, естетичного, морального, релігійного відношень до дійсності. Методологія. Характер методологічного підходу до дослідження феномену духовності автор пов'язує із принципом екзистенціальної єдності елементів тілесно-духовної організації людини – розуму, переживання, волі, віри. Такий підхід передбачає врахування не тільки факторів об'єктивної детермінації форм і тенденцій людського існування, але також включення ціннісного, смислового, світоглядного покладання в культуру на партикулярному та універсальному рівнях. Створюючи космо-теоцентричну конструкцію вектора розвитку суспільства в напрямку духовності, автор виходив також з апріорно прийнятою ним наочності особливого положення людини в бутті як «проекту Трансцендентного» з «метафізичним обов'язком». Наукова новизна. Проблема духовного світовідношення людини в історії культури, так чи інакше, є стрижневою, архетипічною. Проте в умовах глобалізації людської діяльності вона набуває особливої гостроти, хоч у масовому суспільстві вона майже не помічається, чи сприймається ювелірною прикрасою в культурі особистості. Від того, наскільки суспільство оволодіє духовним, космо-теоцентричним світоглядом залежить практичне виживання людства, доля цивілізації, а в метафізичному сенсі можливість реалізації людини в якості онтологічно заданої духовної істоти. Пов'язуючи міркування про духовність з апріорною онтологічною передумовою її положення у бутті як трансценденції, автор надає філософствуванню спекулятивного характеру, оскільки, як би він виходив з емпіричних засад і рухався аналітичним шляхом, танули б його віра і надія на духовну реалізацію людства. Висновки. Перехід сучасного цивілізованого суспільства до світоглядної космо-теоцентричної парадигми підготовлений суперечностями його технологічного і культурного розвитку. В умовах зростання свідомого впливу суспільства на самого себе багато чого в реалізації цього процесу залежить від духовного спрямування діяльності людей у сфері культури і душевних якостей суб'єктів культурної діяльності, які ідеально подані у статті як мудреці, духовні авторитети. Перешкодою на шляху духовної трансформації споживацького суспільства є світоглядний антропоцентризм. Його недолік не тільки в тому, що він перетворює людину в предмет культу для самої себе, а її життєдіяльність в служіння собі, антропоцентризм послаблює потенцію віри людини та її волю. Демократичний плюралізм, багатоманітність культурних форм, переважання аналітичної тенденції в суспільному пізнанні перетворюються в фактори смислової зніяковілості і невпевненості знання, яке марно шукає надійних обґрунтувань на рівні загального вибору духовного напрямку суспільного розвитку. Ця слабкість у сфері стратегічного морального переконання багато постмодерних філософів подає як силу протидії «великим наративам» і «тоталітарним ідеологіям». Проте людей без ідеології немає, як немає сумніву в наявності ціннісних орієнтирів, відносно яких може бути встановлена вирішальна суспільна єдність.

The main economic function of the university is associated with providing the organizations-economic operators with new highly qualified personnel. The formal grounds of professional ethos of high school teacher should first be: an adequate level of professional competence in a particular field of scientific knowledge, adequate pedagogical skills, high level of reflectivity and especially moral consciousness of the teacher, educational services market presence, a sufficient level of economic development, formation of basic communities involved in the use of professional competence of university lecturer (most professors, students, customers qualified university graduates, university administration etc.). Market society gave commercialism problem in education providing the industrial scale, that even post-industrial technologies are unable to overcome. The main economic benefit of university activity should evaluate in the terms of capital turnover - but, above all, symbolic capital, then social capital, then economic (including financial), and then all other forms of capital that one can imagine – political or any more. University produces and reproduces meanings – these meanings drive development of society in general, including economic. The situations of social interaction then becomes the foundation that creates institutions not formally, but informally and continuously: this generation is comparable to the democratic way of doing business every day as opposed to participation in democratic elections just once every five years. The model of conversation sets the thematic certainty, not just grammatical correctness of communication. So, for our study it refers to the specific educational ethical values that may limit some and stimulate other economic actions with specific educational ethics. These rules are in its most specific so that the better they work in education - the worse they can be applied in other fields such as politics, law, religion or any other. Therefore the use of this approach to education focuses on general research not of social norms, but of the specific educational standards, and within the education system is not to create a specific "institutional educational sub-world" as a variation of the overall institutional world that "rutinize" educational practice, but to study existing forms of educational communication to the (in Luhmann's terms) contingence in the course of educational interactions, which combines binding behaviors and casualty select from these options, ie a combination of situational over-situationality. This over-situationality appears not as typization of available, but as the identification of its selective character. The fact that certain educational practices used in various educational circumstances does not mean that it is a typical or even successful, or some certified algorithms for solving educational problems. The same educational practice may be the answer to a completely different educational situations that have only a few identical components, which revealed sensitive for such practice. Accordingly, it can be more or less successful depending on how these "sensitive" components are crucial for any givensituation. This applies to the comparison of educational ethics norms with no-educational, and a variety of ethical standards. However, on educational standards - there should still be own, especially "sensitive"components in each case, ie in particular also has its own economic behavior ethics in education. The main economic criterion in the selection of education applicants is estimation of the prospects of the applicant as a future professional. Hardly anyone who participated in some role (as applicant or a member of the selection committee) in the admission campaign in university might argue that this particular economic criterion could be only partly formalized and contains a significant proportion of ethical (or unethical) ratio selection committee to the applicant . And this ethic is directly related to economic calculation - even when it is not aware of the selection committee members or the university administration. If selection of applicants will be made successful, the economic component of education depends on – whether a student will be able to master the curriculum, or one will be expelled for academic failure, or find further place of employment, and therefore raise the market value or university and its business reputation, or vice versa, and so on.Keywords: university, values, ethical values, a high school teacher, economic function, professional ethos, professional competence ; Основна економічна функція університету пов'язана іззабезпеченням організацій-суб'єктів економічної діяльності новимивисококваліфікованими кадрами. До формальних підстав виникнення професійного етосу викладача вищої школи слід зараховувати передусім: достатній рівень фахової компетентності у певній царині наукового знання, достатній рівень педагогічної майстерності, високий рівень рефлективності і особливо моральної свідомості викладача, наявність ринку педагогічних послуг, достатній рівень розвитку економіки, сформованість основних спільнот, причетних до застосування професійної компетенції викладача університету (самої професури, студентства, замовників кваліфікованих випускників університету, адміністрації університету тощо). Ринкове суспільство надало проблемі меркантильності у наданні освіти індустріальних масштабів, які не в змозі перебороти навіть постіндустріальні технології. Основний економічний ефект від діяльності університету варто оцінювати мовою обертання капіталу – але, передусім, капіталу символічного, потім вже капіталу соціального, потім економічного (у тому числі фінансового), а вже потім усіх інших форм капіталу, які можна уявити – політичного чи будь-якого ще. Університет продукує і репродукує смисли – ці смисли рухають розвиток суспільства загалом, у тому числі й економічний.Ключові слова: університет, цінності, етичні цінності, викладач вищої школи, економічна функція, професійний етос, професійна компетенція.Основная экономическая функция университета связана с обеспечением организаций-субъектов экономической деятельности новыми высококвалифицированными кадрами. К формальным основаниям возникновения профессионального этоса преподавателя высшей школы следует относить прежде всего: достаточный уровень профессиональной компетентности в определенной области научного знания, достаточный уровень педагогического мастерства, высокий уровень рефлексивности и особенно нравственного сознания преподавателя, наличие рынка педагогических услуг, достаточный уровень развития экономики, сформированность основных сообществ, причастных к применению профессиональной компетенции преподавателя университета (самой профессуры, студенчества, заказчиков квалифицированных выпускников университета, администрации университета и т.д.). Рыночное общество придало проблеме меркантильности в предоставлении образования индустриальных масштабов, которые не в состоянии преодолеть даже постиндустриальные технологии. Основной экономический эффект от деятельности университета стоит оценивать на языке обращения капитала – но, прежде всего, капитала символического, потом уже капитала социального, затем экономического (в том числе финансового), а уже потом всех форм капитала, которые можно представить – политического или какого-либо еще. Университет производит и репродуцирует смыслы – эти смыслы движут развитие общества в целом, в том числе и экономическое.Ключевые слова: университет, ценности, этические ценности, преподаватель высшей школы, экономическая функция, профессиональный этос, профессиональная компетенция.The main economic function of the university is associated with providing the organizations-economic operators with new highly qualified personnel. The formal grounds of professional ethos of high school teacher should first be: an adequate level of professional competence in a particular field of scientific knowledge, adequate pedagogical skills, high level of reflectivity and especially moral consciousness of the teacher, educational services market presence, a sufficient level of economic development, formation of basic communities involved in the use of professional competence of university lecturer (most professors, students, customers qualified university graduates, university administration etc.). Market society gave commercialism problem in education providing the industrial scale, that even post-industrial technologies are unable to overcome. The main economic benefit of university activity should evaluate in the terms of capital turnover - but, above all, symbolic capital, then social capital, then economic (including financial), and then all other forms of capital that one can imagine – political or any more. University produces and reproduces meanings – these meanings drive development of society in general, including economic. The situations of social interaction then becomes the foundation that creates institutions not formally, but informally and continuously: this generation is comparable to the democratic way of doing business every day as opposed to participation in democratic elections just once every five years. The model of conversation sets the thematic certainty, not just grammatical correctness of communication. So, for our study it refers to the specific educational ethical values that may limit some and stimulate other economic actions with specific educational ethics. These rules are in its most specific so that the better they work in education - the worse they can be applied in other fields such as politics, law, religion or any other. Therefore the use of this approach to education focuses on general research not of social norms, but of the specific educational standards, and within the education system is not to create a specific "institutional educational sub-world" as a variation of the overall institutional world that "rutinize" educational practice, but to study existing forms of educational communication to the (in Luhmann's terms) contingence in the course of educational interactions, which combines binding behaviors and casualty select from these options, ie a combination of situational over-situationality. This over-situationality appears not as typization of available, but as the identification of its selective character. The fact that certain educational practices used in various educational circumstances does not mean that it is a typical or even successful, or some certified algorithms for solving educational problems. The same educational practice may be the answer to a completely different educational situations that have only a few identical components, which revealed sensitive for such practice. Accordingly, it can be more or less successful depending on how these "sensitive" components are crucial for any givensituation. This applies to the comparison of educational ethics norms with no-educational, and a variety of ethical standards. However, on educational standards - there should still be own, especially "sensitive"components in each case, ie in particular also has its own economic behavior ethics in education. The main economic criterion in the selection of education applicants is estimation of the prospects of the applicant as a future professional. Hardly anyone who participated in some role (as applicant or a member of the selection committee) in the admission campaign in university might argue that this particular economic criterion could be only partly formalized and contains a significant proportion of ethical (or unethical) ratio selection committee to the applicant . And this ethic is directly related to economic calculation - even when it is not aware of the selection committee members or the university administration. If selection of applicants will be made successful, the economic component of education depends on – whether a student will be able to master the curriculum, or one will be expelled for academic failure, or find further place of employment, and therefore raise the market value or university and its business reputation, or vice versa, and so on.Keywords: university, values, ethical values, a high school teacher, economic function, professional ethos, professional competence

We can observe signs of development of civilization processes in Ukraine everywhere on a daily basis. Such achievements of mankind as computers, smart phones, digital photography, tablets, etc. are becoming common and natural. Along with the positive signs of the development of civilization, we see many achievements that are difficult to grasp by the mind of an ordinary person. In particular, along with the positive achievements of mankind, we must learn to recognize and counter the new inventions used by some states to wage aggression in time.The article highlights the visible aspects of a new type of modern war, which the state of Russia, is waging against its neighbors, including Ukraine, whenever it is convenient to them. These are the so-called «hybrid wars», which Russia is testing on the neighboring countries.In the article it is pointed out, that Russia never starts aggression openly; it always covers its intentions with «peaceful» rhetoric. As usual, Russia's victims are those neighboring countries that are unable to show power and information confrontation. It has become a tendency that when the time comes, the Russian leaders begin aggression, and their armed forces act according to a motto deduced by Machiavelli and later applied by the Bolsheviks in the 1920s: «You're either with us, or against us». Starting aggression, Russia continues to declare tales about friendship and peace to the whole world.In the main part of the article, the author emphasizes that all the wars that Russia is embarking on with neighboring countries have a common feature - the geographic location of these states, easily accessible to the Russian armed forces. The author of the article implicitly emphasizes the aggressive features of the historical path of Russia, in particular, the period when it began to transform from Muscovy to Russia. In the article, the author emphasizes that Russia by its behavior, in fact, convinces many prescient people that it is the heir to the robbery mind, which it adopted back in the XIII century from the Golden Horde. Actually, the Russian leadership inherited the habit of stealing another's living space and another's territory from Batu Khan's Horde. This habit gradually gained importance of the national feature of the Russians.One of the most dangerous methods that precedes Russia's use of firearms is intensification of the war in the information space. As usual, Russia's aggression against the nations it has sacrificed is a sign of interference with the humanitarian sphere of these peoples' lives. In other words, in the Russian version, information war is a mandatory prelude to the start of an actual war.An example of one of the anti-Ukrainian special operations of information war against Ukraine is given in an article by a famous historian from Ukraine, Serhii Terno, in which he reveals the purpose of an information war, which became quite evident after analyzing the content of a class book for fifth grade students recently published in Ukraine. Serhiy Terno convincingly, by demonstrating examples and evidence, proves that the information war that Russia is imposing on Ukraine has a final goal - the complete assimilation of the Ukrainian ethnos and the transformation of the Ukrainian living space into a «Russian dimension». Usually, such behavior in Russia precedes an armed attack, and it always happens if the victim of Russian aggression refuses to obey Russia's orders.In the article, the author indirectly helps the reader to recognize that there are new and improved old methods of waging war in the modern evolutionary development of world civilization processes.Experts specializing in the study of the development of interethnic relations, only after the open military aggression of Russia, which began in 2014, acknowledged that Russia is waging an aggressive war against Ukraine, which political scientists called «hybrid». One of the aspects of "hybrid" war is the war in the information space, and the battle for historical memory is at the forefront of information battles. Revealing this aspect, it would be appropriate to clarify the explanation of the term «historical memory» with an expanded explanation of the right to interpret national history, which we understand with the help of historical knowledge.By way of conclusion, the author cites vivid examples of participation in the information war of the representatives of the aggressor state to emphasize the importance of so called «battles» in the information space. The Ukrainian intellectuals' struggle for the right of young people for historical memory and justice is described in a convincing and successful way. Much attention is given to the Ukrainian historians' assessment of the value of research and study of historical memory. The article provides incontrovertible evidence that historical knowledge is a type of information weapon, which in many cases is more effective than a firearm. If we treat «historical memory» as one of the modern information weapons, the article covers examples of the use of these weapons in the context of the information war.Finally, quotes of influential scholars on how they assessed the importance of informational influence on the well-known historical figures are stated in the article: the queen of the Russian Empire, Catherine II and the German propaganda minister, Joseph Goebbels. ; Признаки развития цивилизационных процессов в Украине мы наблюдаем повсеместно и ежедневно. В современном мире такие прогрессивные достижения человечества, как компьютер, смартфон, цифровая фотография, планшет и многие другие новшества – обычные вещи. Вместе с тем рядом с позитивными достижениями имеют место достижения, которые трудно поддаются здравомыслию. В связи с этим мы должны научиться вовремя распознавать и противодействовать новым изобретениям, направленным против человечества, в частности новой методике ведения захватнических войн, используемой некоторыми государствами.В предлагаемой статье освещены аспекты нового типа современной войны, которую, соседствующая с Украиной держава – Россия, выбрав удобный момент, всегда начинает против своих соседей, в том числе и против Украины. Мы имеем ввиду так называемые «гибридные войны», эффективность которых Россия испытывает на ближайших соседних государствах.В статье акцентировано внимание на том, что Россия никогда не начинала агрессию открыто, она всегда прикрывает свои намерения «миролюбивой» риторикой. Обычно жертвами России становятся те государства-соседи, которые не в состоянии продемонстрировать силовое и информационное сопротивление. Стало закономерным, что при наступлении удобного момента руководство России начинает агрессию, российские вооруженные соединения действуют согласно правилу, сформулированному Макиавелли, а позднее одобренному большевиками в 20-х годах ХХ ст.: «кто не с нами, тот против нас». Тем не менее, начиная агрессию, Россия не устает декларировать всему миру сказки о дружбе и мире.В главной части статьи автор акцентирует внимание на том, что все войны, которые инициирует Россия с соседними государствами, имеют общий признак – легко досягаемое для российских вооруженных сил географическое расположение стран, против которых направлена агрессия. Автор статьи ненавязчиво обращает внимание на агрессивные особенности исторического пути России, в частности на том периоде, когда она начала превращаться из Московии в Россию. В статье автор акцентирует внимание на том, что Россия своим поведением убеждает всех дальновидных людей в том, что она является наследницей разбойнических привычек, которые она унаследовала еще в ХІІІ ст. от Золотой Орды. Собственно, от орды Батыя предводители России унаследовали привычку воровать чужую территорию. Эта привычка постепенно обрела значение национальной черты россиян.Один из самых опаснейших методов, который предшествует применению огнестрельного оружия и всегда применяется Россией, – это информационная война, которая интенсифицируется перед началом военных действий, то есть война в информационном пространстве. Обычно признаком начала агрессии со стороны России против народов, которые она избрала своими жертвами, является вмешательство в гуманитарную сферу жизни этих народов. Если выразиться другими словами, в российском варианте информационная война – это неотъемлемая прелюдия перед началом полномасштабной «горячей» войны. Пример проведения одной из антиукраинских спецопераций информационной войны России против Украины подается в статье известного в Украине историка из города Запорожье Сергея Терно. Анализируя содержание школьного учебника для пятиклассников, не так давно изданного в Украине, он раскрывает цель информационной войны, которая стала явной. Сергей Терно довольно убедительно доказывает, что информационная война, навязанная Украине Россией, имеет главную цель – ассимиляцию украинского этноса и превращение украинского жизненного пространства в «Русский мир».Обычно такое поведение России предшествует вооруженному нападению и всегда так случается, если жертва агрессии отказывается выполнять распоряжения Российского правительства.В предлагаемой статье автор ненавязчиво помогает читателю узнать, что в развитии современных эволюционных процессов существуют современные и усовершенствованные методы ведения захватнических войн. Ученые, которые специализируются на исследовании межнациональных отношений, только после открытой военной агрессии России против Украины, которая началась в 2014 г., признали, что Россия начала против Украины захватническую войну. Политологи навали ее «гибридной». Война в информационном пространстве – один из вариантов гибридной войны, а на переднем крае информационных «битв» ведется борьба за историческую память. Раскрывая этот аспект, будет целесообразным термин «историческая память» уточнить расширенным толкованием, которое должно звучать как борьба за право трактовки отечественной истории, к которой мы пришли на основании исторических знаний.В итогах статьи для того чтобы подчеркнуть значение «боев» в информационном пространстве, автор подает яркие примеры участия в информационных войнах первых личностей государств-агрессоров. Убедительно и довольно удачно подаются примеры борьбы украинской интеллигенции за отстаивание права подрастающему поколению на историческую память и справедливость. Значительное внимание в предлагаемой статье уделено оценкам украинских историков значения исследований и изучения исторической памяти. В статье приводятся неоспоримые доказательства того, что исторические знания есть одним из видов информационного оружия, которое во многих случаях действует более эффективно, чем оружие огнестрельное. В том случае, если мы «историческую память» объясняем как один из видов современного информационного оружия, то в предлагаемой статье освещаются примеры применения этого оружия в условиях информационной войны.В заключительной части статьи автор цитирует украинских историков, из высказываний которых мы узнаем, что украинские историки придавали большое значение информационному влиянию на общество. Пример такого влияния автор демонстрирует цитатами царицы Российской империи Екатерины ІІ и министра пропаганды Германии Йозефа Геббельса. ; Ознаки розвитку цивілізаційних процесів в Україні ми спостерігаємо повсюдно і щодня. Стають звичними і закономірними такі досягнення людства, як комп'ютер, смартфон, цифрова фотографія, планшет тощо. Поряд із позитивними ознаками розвитку цивілізації, ми бачимо багато досягнень, які важко осягнути розумом людини, яка тверезо мислить. Зокрема, поряд з позитивними досягненнями людства ми повинні навчитися вчасно розпізнавати і протидіяти новим винаходам, які використовуються деякими державами для ведення загарбницьких війн. У пропонованій статті висвітлено видимі аспекти нового типу сучасної війни, яку сусідня з Україною держава – Росія, відчувши зручний момент, розпочинає проти своїх сусідів, зокрема і проти України. Йдеться про так звані «гібридні війни», ефективність яких Росія апробовує на найближчих сусідніх країнах. У статті акцентовано увагу на тому, що Росія ніколи не починає агресію відкрито, вона завжди прикриває свої наміри «миролюбивою» риторикою. Звичайно жертвами Росії стають ті держави-сусіди, які не в змозі показати силове та інформаційне протистояння. Стало закономірністю, що у зручний момент керманичі Росії розпочинають агресію, і їх збройні сили діють за правилом, виведеним Макіавеллі, а пізніше облюбованим більшовиками в 20-ті роки ХХ ст.: «кто не с нами, тот против нас». Розпочавши агресію, Росія не вгаває декларувати для всього світу казки про дружбу і мир. В основній частині статті автор наголошує на тому, що всі війни, які розпочинає Росія з сусідніми державами, мають спільну ознаку – легкодосяжне для російських збройних сил географічне розташування держав, проти яких спрямована агресія. Автор статті ненав'язливо робить акценти на агресивних особливостях історичного шляху Росії, зокрема, на тому періоді, коли вона стала перетворюватись з Московії на Росію. У статті автор наголошує, що Росія своєю поведінкою, по суті, переконує всіх далекоглядних людей в тому, що вона є спадкоємцем розбійницького норову, який перейняла ще у ХІІІ ст. від Золотої Орди. Власне, від орди Батия керманичі Росії успадкували звичку красти чужий життєвий простір та чужу територію. Ця звичка поступово набула значення національної риси росіян. Одним із найнебезпечніших методів, який передує застосуванню Росією вогнепальної зброї, є інтенсифікація війни в інформаційному просторі. Звичайно ознакою початку агресії з боку Росії проти народів, які вона обрала своїми жертвами, є втручання в гуманітарну сферу життя цих народів. Якщо сказати іншими словами, у російському варіанті інформаційна війна – це обов'язкова прелюдія перед початком повномасштабної «гарячої» війни. Приклад проведення однієї із антиукраїнських спецоперацій інформаційної війни проти України наведено у статті відомого в Україні історика із Запоріжжя, Сергія Терно, у якій він розкриває мету інформаційної війни, що стала цілком очевидною після аналізу змісту шкільного підручника для п'ятикласників, не так давно виданого в Україні. Сергій Терно переконливо, вдаючись до демонстрації прикладів і доказів, доводить, що інформаційна війна, яку Росія нав'язує Україні, має остаточну мету – цілковиту асиміляцію українського етносу і перетворення українського життєвого простору на «русскій мір». Зазвичай така поведінка Росії передує збройному нападу, і це відбувається завжди, якщо жертва російської агресії відмовляється піддаватися наказам Росії. У пропонованій статті автор ненав'язливо допомагає читачеві визнати, що в сучасному еволюційному розвитку світових цивілізаційних процесів існують нові і вдосконалені старі методи ведення загарбницьких війн. Фахівці, які спеціалізуються на вивченні розвитку міжнаціональних відносин, лише після відкритої військової агресії Росії, яка почалася у 2014 р., визнали, що Росія веде проти України загарбницьку війну, яку політологи назвали «гібридною». Одним із аспектів гібридної війни є війна в інформаційному просторі, а на передньому краї інформаційних «боїв» знаходиться боротьба за історичну пам'ять. Розкриваючи цей аспект, буде доцільним термін «історична пам'ять» уточнити розширеним поясненням, яке має звучати як боротьба за право трактування вітчизняної історії, до якого ми приходимо на основі історичних знань. У висновках, щоб підкреслити значення «боїв» в інформаційному просторі, автор статті наводить яскраві приклади участі в інформаційній війні перших осіб держави-агресора. Переконливо і досить вдало описано прояви боротьби української інтелігенції за право молоді на історичну пам'ять і справедливість. Значну увагу в статті приділено оцінкам українських істориків значення дослідження і вивчення історичної пам'яті. У статті наводяться неспростовні докази того, що історичні знання є одним із видів інформаційної зброї, яка в багатьох випадках є ефективнішою від зброї вогнепальної. Якщо ми «історичну пам'ять» трактуємо як один з видів сучасної інформаційної зброї, то у пропонованій статті висвітлюються приклади застосування цієї зброї в умовах інформаційної війни. У заключній частині статті подаються цитати впливових науковців про те, як вони оцінювали значення інформаційного впливу на суспільство відомих історичних осіб: цариці Російської імперії Катерини ІІ і міністра пропаганди Німеччини Йозефа Геббельса.

Thesis is devoted to scientific and theoretical explanation of the City Council functioning as an institution of local democracy in Ukraine. It is defined that in political foreign science, investigation of democracy institutions on the local level has its own tradition. In Ukrainian political science, there are two ways of the City Council investigation as an institution of local democracy. The first group of Ukrainian scientists carries out scientific researches devoted to the problems of the City Council institutional development. Another group of scientists discloses outlined problems due to the regional research. Researchers' attention is paid on subjects of political process in regions. But the problem of lack amount of applied research, particularly devoted to the analysis of political practice in the interaction between the City Council and community, still exists. On the basis of analysis, generalization and systematization of scientific resources, the state of scientific research on the problem of local democracy institutions in Ukrainian literature, is highlighted. Basic methodology approaches of modern political science to the understanding of the City Council as an institution of local democracy are defined.It is proved that the research of methodological principles of the City Council as an institution of local democracy study requires a combination of several aspects. It is important to take into consideration that the City Council operates on the lowest territorial authorities' level. Its main characteristics are autonomous authority formation from another administrative units and combination of representative direct forms of democracy and citizen participation in political process. The City Council is not only a form of state decentralization, but also a mechanism of social and political regime. As a result of interaction evolution between the City Council and community, institutions of local democracy which legalize their activity on certain territories and have a certain level of trust in society are established. The principles of subsidiary as a factor of system transformation of local selfgovernment in Ukraine. It is important to use the principal of subsidiary during the interaction between the City Council and community. It is found out that the mechanism of solving important problems on the level of their occurrence is necessary for democratization of Ukrainian political process. Special attention is paid on political and legal regulation of community participation in the process of local democracy through the prism of public authority functioning. It is proved that Ukraine has a powerful legislative framework for local democracy institutions functioning. It is found out that there are enough legislative basis for local democracy institutions functioning, but the problem of lack amount of mechanisms to regulate community participation in the processes of local democracy exists. Regulatory and legal framework in Ukraine defines basic powers of the City Council and its executive bodies in the sphere of its regulation. It doesn't usually establish the procedure of these powers realization. That is why, procedural norms should be prescribed in the City Council's legal documents (statutes, regulations) and their compliance will provide political and legal basis for interaction between the City Council and community.It is proved that the essence of reformation in the legal field depends on the City Councils empowerment concerning solving their vital problems, increasing their economic independence, optimizing the distribution of powers between local authorities and the City Councils and as a result ensuring required quantity and quality of social and administrative services for Ukrainian citizens.It is stressed on the fact that democracy and society take their beginning from community and the City Council is an important element of local democracy and society. At the same time, community is a solid foundation of society development. The City Council should meet community interests and needs. It is necessary in the case of spheres and competences division between state authority and the City Council on the principles of subsidiarity and political responsibility. It is found out that community performs protection, management, coordination and regulation functions on certain territories. Community can be defined as a certain community which is united within one territory in order to solve common political, economic, social and religious problems. It is explained that political management in the community should be realized concerning local population interests, development and territory conversation on the basis of efficient use of community resources. It is mentioned that the City Council needs certain bodies of community self-organization to diagnose community problems, attract additional resources for solving social problems and advocate community interests before state government. The attention is focused on the functions of community self-organization bodies: satisfying social interests and needs, informing authorities of their problems and needs, realization of public control over the City Council activities, assistance in solving common community problems.It is stressed that community self-organization bodies are a part of civil society and a system of local self-government that mobilize residents to solve their home, street, square and region problems. Bodies of community selforganization can be financed from the local budget and use their resources on their purposes within law determined by the City Council and accepted solution of community general meetings' members. The peculiarities of public control in the City Councils are shown. It is mentioned that public control is becoming an important factor in the process of decision making on the local level. Public control has its own characteristics. Control itself is realized by community (organized, unorganized) and in the process of its realization, community controls authority's implementation of its social obligations. It is observed a tendency of communication activation between the City Council and community through the system of electronic petitions. The problem of trust between subjects of local democracy realization (state and community) is very topical when we talk not only about using funds, but openness and responsibility for decision implementation as well. The efficiency of public control should take into account two levels of evaluation. The first level concerns public opinion. The second one – processing of local decisions among experts. To solve the most topical problems of local community life, we should understand how these main forms of local democracy as local initiatives, general meetings, local referendums, public hearings and activities of community self-organization bodies were used. It is mentioned that an important part of the City Council democracy understanding in Ukraine is the index of publicity. Measuring this index, we can understand how open political decision making on the local level is and what involvement of local policy subjects in this process is.It is mentioned that the index of publicity contains an integrated system of indicators which give a possibility on the regularly basis to evaluate and compare the quality of bodies and local officials' governance in the context of their activity. Defining the index of the City Council publicity, it is important to take into account such criteria as: the existence of community statute and the City Council regulations; the existence and analysis of local initiatives; public hearings and public expertise; mayors and the City Council deputies reports; general meetings of citizens; electronic petitions; public consultations. These criteria give a possibility to define the level of the City Council publicity in Ukraine. In order to increase the level of community social involvement, the state has to become an active participant in common projects devoting to partnership development among public organizations, bodies of local self-governing and community in the sphere of services provision. To implement community initiatives, it is necessary to monitor the compliance with the community rights law on realization of direct democracy mechanisms.It is stressed on the fact that internal and external factors influence on the realization of community initiatives on the City Council level. The first group of factors contains objective conditions, such as: peculiarities of political regime transformation; social and economic state development; specifics of state policy implementation and powers division between the center and regions; state of legal and regulatory functioning framework of such organizations. Among internal factors, subjective conditions can be distinguished: level of local institutional development of local democracy institutions; presence of real leaders in this organizations; existence of necessary resources (political, economic, social, demographic etc.) for policy implementation. ; В диссертации осуществлено научно-теоретическое обоснование функционирования городского совета, как института локальной демократии в Украине. На основе анализа, обобщения и систематизации научных источников отражено состояние научной разработки проблемы институтов локальной демократии в отечественной литературе, раскрыты основные методологические подходы современной политической науки к пониманию городского совета как института локальной демократии. Проанализирован принцип субсидиарности как фактор трансформации системы местного самоуправления в Украине. Особое внимание уделено политико-правовому регулированию участия общественности в процессах локальной демократии через призму функционирования публичной власти.Раскрыты особенности общественного контроля в городских советах. Доказано, что общественный контроль имеет свои особенности: во-первых, сам контроль осуществляется общественностью (организованной или неорганизованной). Во-вторых, в процессе осуществления контроля именно общественность контролирует выполнение обязательств власти перед территориальной громадой.Определены проблемы правового обеспечения взаимодействия городского совета и общества. Исследовано развитие институциональной структуры органов самоорганизации населения. Акцентировано внимание на том, что реализация общественных инициатив требует создания необходимых условий для участия общественности, прежде всего, в развитии собственного города и решении местных проблем.Охарактеризованы критерии демократизации и индекс публичности городских советов в Украине. Определено, что, только привлекая институты локальной демократии и интегрировав их в механизмы принятия и реализации политических решений, можно достичь успехов и перейти к европейским стандартам в реализации локальной политики. ; У дисертації здійснено науково-теоретичне обґрунтування функціонування міської ради як інституту локальної демократії в Україні. Встановлено, що в зарубіжній політичній науці дослідження інститутів демократії на місцевому рівні має сталу традицію. У вітчизняній політичній науці спостерігається два напрями дослідження міської ради як інституту локальної демократії. Перша група українських дослідників здійснює наукові пошуки щодо проблем інституційного розвитку міської ради. Інша група науковців розкриває окреслену проблематику через регіональні дослідження. Особливу увагу дослідників зосереджено на суб'єктах політичного процесу в регіонах, натомість бракує робіт прикладного характеру, зокрема присвячених аналізу політичної практики взаємодії міських рад із громадою.На основі аналізу, узагальнення й систематизації наукових джерел висвітлено стан наукової розробки проблеми інститутів локальної демократії у вітчизняній літературі, розкрито основні методологічні підходи сучасної політичної науки до розуміння міської ради як інституту локальної демократії. Обґрунтовано, що дослідження методологічних засад вивчення міської ради як інституту локальної демократії потребує поєднання декількох аспектів. Варто враховувати, що міська рада функціонує на найнижчому територіальному рівні влади, характерними ознаками якої є автономність формування влади від інших адміністративних одиниць, поєднання представницької та безпосередньої форм демократії та участь громадян у політичному процесі. Розглянуто, роль міської ради у процесах децентралiзацiї держави, тобто передачі повноважень на місцевий рівень. Унаслідок еволюції взаємодії міської ради й територіальної громади створюються інститути локальної демократії, які легалізують свою діяльність на окремих територіях і мають певний рівень довіри в суспільстві. Проаналізовано принцип субсидіарності як фактору трансформації системи місцевого самоврядування в Україні. Важливо, щоб під час взаємодії міської ради й територіальної громади використовувався принцип субсидіарності. З'ясовано, що перенесення механізму розв'язання важливих проблем на рівень їхнього виникнення необхідне для демократизації українського політичного процесу. Особливу увагу приділено політико-правовому регулюванню участі громади у процесах локальної демократії через призму функціонування публічної влади. Обґрунтовано, що в Україні створена потужна законодавча база для функціонування інститутів локальної демократії. З'ясовано, що в Україні існує достатньо законодавчих засад для функціонування інститутів локальної демократії, однак бракує механізмів регулювання участі громади у процесах місцевої демократії. Нормативно-правова база в Україні визначає базові повноваження міської ради та її виконавчих органів у сфері свого регулювання, але зазвичай не встановлює процедури реалізації цих повноважень. Саме тому в правових документах міської ради (статутах, регламентах) мають бути прописані процедурні норми, дотримання яких буде надавати політико-правові підстави для взаємодії міської ради і громади.Доведено, що сутність реформування в правовій сфері має полягати в розширенні прав міських рад щодо вирішення питань своєї життєдіяльності, збільшенні їхньої економічної самостійності, оптимізації розподілу повноважень між місцевими органами державної влади й міськими радами і, як результат, забезпеченні громадян України необхідною кількістю і якістю соціальних та адміністративних послуг.Наголошено, що демократія й громадянське суспільство починаються з територіальної громади, а міська рада – важливий елемент як локальної демократії, так і громадянського суспільства. При цьому міцним фундаментом становлення і функціонування громадянського суспільства є громада. Міська рада має виражати волю та задовольняти інтереси населення певної територіальної громади. Це можливо за умови розподілу сфер і компетенцій між державною владою та міською радою на принципах субсидіарності й політичної відповідальності. З'ясовано, що громада виконує функції захисту, управління, координації й регулювання на певній території. Громаду можна визначити як певну спiльноту, що об'єднується на основi териториторіального показника чи для розв'язання спiльних проблем полiтичного, економічного, соціального, релiгійного та іншого характеру. Обґрунтовано, що політичне управління в громаді має здійснюватися в інтересах місцевого населення, розвитку та збереження території на основі ефективного використання ресурсів громади.Зауважено, що для міської ради органи самоорганізації населення потрібні для того, щоб діагностувати те, що найбільше хвилює населення, залучати додаткові ресурси для розв'язання соціальних проблем, захищати інтереси громади перед державною владою та політичною кон'юнктурою. Акцентовано увагу на функціях, які здійснюють органи самоорганізації населення, а саме: задоволення суспільного інтересу та потреб жителів; донесення до влади своїх проблем і потреб та спроба їх вирішення; здійснення громадського контролю за діяльністю міської ради; допомога в розв'язанні спільних проблем за місцем проживання. Наголошено, що органи самоорганізації населення – це одночасно складова частина громадянського суспільства й системи місцевого самоврядування, що мобілізує мешканців на розв'язання проблем свого будинку, вулиці, кварталу, району на виконання делегованих міською радою повноважень. Органи самоорганізації населення можуть отримувати фінансування з місцевого бюджету та використовувати свої ресурси на цілі й в межах, визначених законом, місцевою радою та рішенням загальних зборів членів територіальної громади за місцем проживання. Розкрито особливості громадського контролю в міських радах. Зауважено, що громадський контроль стає важливим складником у процесі прийняття управлінських рішень на місцевому рівні. Громадський контроль має свої особливості, зокрема сам контроль здійснюється громадськістю (організованою чи неорганізованою), і що у процесі здійснення контролю саме громадськість контролює виконання владою її соціальних обов'язків перед громадою. В Україні спостерігається тенденція активізації зв'язку між міською радою та громадянами через систему електронних петицій.Обґрунтовано, що проблема довіри між суб'єктами реалізації місцевої політики (владою та громадою) є дуже актуальним, особливо коли йдеться, з одного боку, про використання коштів, а з іншого – про відкритість та відповідальність за впровадження рішень. Ефективність громадського контролю, має враховувати два рівні оцінок. Перший рівень – це врахування громадської думки. Другий рівень – опрацювання місцевих рішень в експертному середовищі. Для розв'язання актуальних проблем життя місцевої громади варто зрозуміти, як використовувалися такі основні форми локальної демократії, як місцеві ініціативи, загальні збори, місцеві референдуми, громадські слухання та діяльність органів самоорганізації населення. Зауважено, що важливою складовою частиною розуміння демократичності міських рад в Україні є індекс публічності. Через вимірювання індексу публічності міських рад можна зрозуміти, наскільки прозоро приймаються політичні рішення в локальних територіальних громадах і якою є участь у цьому процесі суб'єктів місцевої політики.Зазначено, що індекс публічності містить цілісну систему індикаторів, які дають змогу на регулярній основі оцінювати й порівнювати якість управління у міських радах та аналізувати роботу посадових осіб місцевого самоврядування в розрізі їхньої діяльності. При визначенні індексу публічності міських рад важливо враховувати такі критерії, як: наявність статуту територіальної громади й регламентів міських рад; існування та аналіз місцевих ініціатив; проведення громадських слухань та громадської експертизи; звітування міських голів та депутатів міських рад; загальні збори громадян за місцем проживання; електронні петиції; консультації з громадськістю. Ці критерії дають змогу визначити рівень публічності міських рад в Україні. Зазначено, що для підвищення рівня соціальної мобілізації місцевих громад держава має стати активним учасником у спільних проектах із розвитку партнерства між громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування і громадою у сфері надання послуг. Для реалізації громадських ініціатив потрібно здійснювати моніторинг додержання законодавства з питань забезпечення прав громади на реалізацію механізмів прямої демократії та притягнення до відповідальності посадових осіб за його порушення.Наголошено, що на реалізацію громадських ініціатив на рівні міської ради впливають зовнішні та внутрішні чинники. До перших належать об'єктивні умови, а саме: особливості трансформації політичного режиму, соціально-економічний розвиток держави; специфіка реалізації державної політики і розподіл повноважень між центром та регіонами; стан нормативно-правової бази функціонування таких об'єднань. Серед внутрішніх чинників, можна виділити суб'єктивні умови, а саме: рівень інституційного розвитку інститутів локальної демократії; присутність у цих об'єднаннях реальних лідерів; наявність необхідних ресурсів (політичних, економічних, соціальних, демографічних тощо) для реалізації своєї політики.

The thesis is focused on solving an important theoretical and applied problem of substantiating theoretical and methodological grounds for the international economic policy through identifying the patterns and novel forms of protectionism, and substantiating the integral scientific concept of neo-protectionism. The objective of the thesis is to develop theoretical and methodological grounds of protectionism, and to create, on this basis, an integral scientific concept of neo-protectionism in the international economic policy in the context of liberalizing global economic relations, to formulate an integrative conceptual approach to the application of neoprotectionism in the economic development policy of Ukraine.The interdisciplinary multi-criteria approach to defining protectionism from the perspective of ideology, idea, policy and practice is proposed, which allowed for investigating the transformation of its manifestation forms in the process of evolutionary development of the international economic relations. The international economic policy was studied as an unbroken continuum of the economic and political practice of the states by methodological tools of the international political economy. It is found that from the international political economy perspective a choice between protectionism and free trade as the principles for implementation of the economic policy of the state is conditional on the pattern of global economic processes with their immanent contradictions, the specifics of regionalization and integration processes, and the global economy tendencies. The choice between the government's commitment to the policy of minimizing costs and maximizing benefits, and the character of its participation in the international economic cooperation is determined by the pattern of international trade and international movement of production factors, on the one hand, and determine it, on the other hand. It is demonstrated that the choice of protectionist policy, as follows from the international political economy discourse, is conditional on: operation of public and non-public economic entities; effects from the implementation of national economic policies; the coordinating equilibrium between national, regional, interstate and global level of decision making; the existing mechanisms for global control of international economic interests.Interpretation of the international economic policy by the methodological tools of the international political economy allowed to identify the endogenous character of the external economic policy (recognizing thereby the protectionism as a policy that can be potentially demanded by the public (represented by voters), business people (represented by lobbying groups), government (which implements economic interests of the nation), and to reveal the variety of entities involved in the international economic relations, which have exogenous impact on the policy implemented by national governments (by signing trade agreements), limiting thereby the conditions for the protectionist policy implementation.Theoretical modeling of protectionist intentions in the international economic cooperation on the basis of the interdisciplinary economic-political approach laid grounds for rethinking the conclusions made by the classical and neo-classical theories of trade and the theory of correlation of production factors about the unconditional impact of the free trade principle on the population's welfare as a derivative from the function of consumption. The analysis of two groups of protectionism theories – the ones based on studies of the structure of protectionism within the countries, and the ones investigating the level of protectionism between countries in time – demonstrated that the voters' welfare or the so called "win of the majority" are the determinants of protectionist initiatives. The factors underlying the voters' demand for protectionism are highlighted: welfare measured by economic as well as social and ecological effects; social solidarity; social protection; commitment to social values; commitment to national identity; adherence to ideological principles of the policy of economic nationalism; mitigation of effects from the information asymmetry of rational voters. The pressure by lobbying groups on the choice of the principle underlying government's implementation of the external trade policy is explained by: phase of business cycle; hysteresis effects in the economy; the level of competitiveness in export-oriented sectors; the extent of import dependence in the economy; distributive and allocation effects of the economic activities.The author's concept of neo-protectionism in the international economic policy is substantiated, which is defined as a complex hierarchical set of principles, rules and instruments of protective, stimulating, discriminative and restrictive nature, implemented at mega-, meta-, macro- and mesolevel of the international economic policy. A multilevel typology of neo-protectionism is proposed, based on specific features: the level of international economic policy, generating entities, manifestation environment, instruments for the international economic policy with indirect impact. It was used to identify its essential characteristics in all the forms of manifestation of the international economic relations; to define the functions of neo-protectionism by its type (ideological, institutional, integrative, conjuncture-formative, factor-based, infrastructural, monetary, currency-based, financial, debt-based, fiscal) and sub-types (ecological, migrational, sectoral, based on primary commodities, resource-based, energy-based, technological, innovative, informational, digital, investment-based). This allowed to identify the purpose for applications of neo-protectionism at mega-, meta-, macro- and mesolevel of the international economic policy, and to visualize the degree of its functional and structural complexity and dimensionality as a phenomenon and a process, which realization varies depending on the entities applying it, the objects for which it is applying, its coverage and objectives.A theoretical and methodological approach for macro- and meta-level assessment of the international economic policy based on neo-protectionist instruments is developed. Its application enabled for outlining and describing the policy of economic nationalism (which motivation basis is formed by domination, expansion, domestic extended reproduction by creating new comparative advantages), and the policy of economic patriotism (which motivation basis is formed by rehabilitation of economic growth, curbing of the expansionary potentials of partner countries, creating new comparative advantages and achieving sustainable development), with distinguishing its sub-types: supranational, local, liberal, and conservative. The distinctive features of neo-mercantilist policy are defined, and the ways of its implementation are revealed. It is shown that the neo-mercantilist policy generates anti-competitive market distortions affecting not only foreign producers, but domestic ones as well, considering the scales of the latter involvement in global value added chains, and causes market imbalances resulting from the unfair competition. Theoretical and methodological grounds for studies of the international economic policy are improved, which is based on the principles of stability, hierarchy, adaptability, complementarity, subsidiarity, and balance, by including legitimation as a novel principle of the international economic policy implementation, which involves a combination of regulatory, de-regulatory and re-regulatory mechanisms of impact on the international economic relations, and results in the implementation of the institutional norms and rules that directly or indirectly ignore/deny/distort the agreements that exist at international/regional level, lead to anti-competitive market distortions, trade and investment imbalances, and open up opportunities for gaining new comparative advantages. Self-legitimation is defined as an attributive characteristic of the entities involved in the international economic policy at mega-, meta- and macrolevel, which enables for implementation of the neoprotectionist policy.The thesis substantiates multiple combinations in implementation of neoprotectionism through multidirectional manifestations of deregulation-regulation, integration-disintegration, coordination-de-coordination, expansion-fragmentation, balancing-unbalancing, stimulation-restriction, protection-discrimination, and the reasonability of neo-protectionist measures in the economic development policy of Ukraine.The structural components of the global economy as an environment for neoprotectionist manifestations are revealed: production and investment activities, research and development, international monetary relations. The functions of neoprotectionism within the international economic system are revealed: allocative (sectoral neo-protectionism; infrastructural neo-protectionism; factor-based neoprotectionism; integrative neo-protectionism; financial neo-protectionism; investment-based neo-protectionism); distributive (institutional neo-protectionism; fiscal neoprotectionism; financial neo-protectionism; investment-based neo-protectionism); stabilizing (monetary neo-protectionism; currency-based neo-protectionism; debtbased neo-protectionism; financial neo-protectionism; investment-based neoprotectionism). The instruments for the international economic policy with indirect impact, enabling for the implementation of neo-protectionism, are outlined as follows: fiscal, monetary and currency policies.Modeling of clustering processes in the Ukrainian economy by use of Boston matrix and Leontiev model enabled to identify four productive clusters: innovation (manufacturing of computers, electronic and optical devices; telecommunications; computer software design, consulting and information services; professional, R&D activities; information and telecommunications; printing and publishing activities; production of movies and video-films); auxiliary (supply of electricity, gas, steam and conditioned air; wholesale and retail trade; repair of automobiles and motorcycles; hotels and restaurants; financial and insurance activities); traditional (agriculture, forestry and fishing; mining and quarrying; manufacturing industries; construction; transport; storage; postal and courier services; production chemical substances and chemical products; car making and mechanical engineering; light industry), and to define the industries driving the economic growth, generating net income and having direct impact on the rates of GDP growth.A methodological approach to the assessment of the effectiveness of tax preferences and other preferences provided for residents of industrial parks is proposed, which, contrary to the existing approaches, uses applied models of the overall equilibrium for identifying the industries that have to be priority recipients of government assistance through the network of industrial parks, in the context of the intensified and leading development of the country by key macroeconomic indicators, and for quantitative optimization of the preferences considering the stable revenues of the public budget, which enabled to substantiate the nomenclature of efficient stimuli for residents of industrial parks, to achieve the objectives: to make the national industry move up in the value added chains and create a closed-loop innovation cycle in Ukraine.The system of tax and other preferences for residents of industrial parks, intended to recover and further the innovation-driven development of the production and export capacities of the Ukrainian economy, is assessed, which enabled to adapt international experiences of using the mechanism of free economic zones to the domestic practice, to create a favorable investment environment for high tech productions in the national economy for the period required by them to form competitive advantages. ; У дисертації розроблено цілісну наукову концепцію неопротекціонізму у міжнародній економічній політиці в умовах лібералізації світогосподарських зв'язків і на цій основі сформульовано інтегративний концептуальний підхід застосування неопротекціонізму в політиці економічного розвитку України.В роботі запропоновано міждисциплінарний багатокатегоріальний підхід до визначення протекціонізму з позицій ідеології, ідеї, політики і практики, що дозволило дослідити трансформацію форм його прояву в процесі еволюційного розвитку міжнародних економічних відносин. Міжнародна економічна політика досліджувалась в нерозривній єдності економічної й політичної практики держав методологічним інструментарієм міжнародної політичної економії. Встановлено, що з позиції міжнародної політичної економії, на вибір між протекціонізмом чи вільною торгівлею як принципами реалізації економічної політики держави впливають стан світогосподарських процесів з іманентними їм суперечностями, особливості протікання процесів регіоналізації та інтеграції і тенденції розвитку світової економіки. Вибір між сповідуванням державою політики мінімізації втрат чи максимізації вигод, а також характер її участі в міжнародному економічному співробітництві, з одного боку, детермінується станом міжнародної торгівлі і міжнародного переміщення факторів виробництва, а, з іншого боку, визначає його. Виявлено, що на вибір протекціоністської політики, згідно теоретичного дискурсу міжнародної політичної економії, впливають: діяльність державних і недержавних суб'єктів господарювання; ефекти від реалізації національних економічних політик; стан координаційної рівноваги між національним, регіональним, міждержавним і глобальним рівнями прийняття рішень; формування механізмів глобального управління міжнародними економічними процесами.Інтерпретація міжнародної економічної політики методологічним інструментарієм міжнародної політичної економії дозволила виявити ендогенний характер зовнішньоекономічної політики (тим самим визнаючи протекціонізм як політику, на яку потенційно може формувати запит суспільство (в особі виборців), підприємці (в особі лобістських груп), уряд (що реалізує економічні інтереси держави)) й водночас ідентифікувати різноманіття суб'єктів міжнародних економічних відносин, що чинять екзогенний вплив на реалізацію політики національних держав (шляхом підписання торговельних угод), тим самим обмежуючи умови для реалізації протекціоністської політики.Теоретичне моделювання протекціоністських інтенцій в міжнародному економічному співробітництві на основі міждисциплінарного економікополітичного підходу дало підстави до переосмислення висновків класичної, неокласичної теорій торгівлі і теорії співвідношення факторів виробництва про беззастережний вплив принципу вільної торгівлі на «добробут» населення як похідну від функції споживання. Аналіз двох груп теорій протекціонізму – як тих, що базуються на дослідженні структури протекціонізму в межах країн, так і тих, що досліджують рівень протекціонізму між країнами в часі – дозволив встановити, що добробут виборців або т.зв. виграш більшості лежить в основі ініціювання вжиття протекціоністських заходів. Встановлено, що з боку населення затребуваність на протекціонізм може бути продиктована запитом на: добробут, що вимірюється, окрім економічних, ще й соціальними і екологічними ефектами; соціальну солідарність; соціальне забезпечення; відстоювання соціальних цінностей; відстоювання національної ідентичності; сповідування ідеологічних принципів політики економічного націоналізму; нівелювання ефектів інформаційної асиметрії раціональних виборців. З боку лобістських груп тиск на вибір принципу реалізації зовнішньоторговельної політики урядом пояснюється: стадією бізнес-циклу; ефектами гістерезису в економіці; рівнем конкурентоспроможності експортоорієнтованих секторів; ступенем імпортозалежності економіки; дистрибутивними й алокаційними ефектами економічної діяльності.В дисертації обґрунтовано авторську концепцію неопротекціонізму в міжнародній економічній політиці, під яким розуміється складноієрархічна сукупність принципів, правил та інструментів захисного, стимулюючого, дискримінаційного та рестрикційного характеру, що реалізується на мега-, мета-, макро- і мезорівнях міжнародної економічної політики. В дослідженні запропоновано багаторівневу типологізацію неопротекціонізму за конкретними ознаками, до яких віднесено: рівень міжнародної економічної політики, суб'єкти генерування, середовище прояву, інструменти міжнародної економічної політики непрямого впливу, що дало змогу виявити його сутнісні характеристики у всіх формах прояву міжнародних економічних відносин; встановити функції, що виконує неопротекціонізм залежно від його типів (ідеологічний, інституційний, інтеграційний, кон'юнктуро-формуючий/ галузевий, факторний, інфраструктурний, монетарний, валютний, фінансовий, борговий, фіскальний) та підтипів (екологічний, міграційний, сировинний, ресурсний, енергетичний, технологічний, інноваційний, інформаційний, цифровий, інвестиційний). Це дозволило ідентифікувати мету застосування неопротекціонізму на мега-, мета-, макро- і мезорівні міжнародної економічної політики, та візуалізувати ступінь його функціонально-структурної складності та розмірності як явища та процесу, реалізація якого видозмінюється залежно від суб'єктів, які його застосовують, об'єктів, на які розповсюджується його дія, простору застосування, цілей здійснення.В роботі розроблено науково-методичний підхід оцінювання міжнародної економічної політики на макро- і мета- рівнях, зумовленої використанням інструментарію неопротекціонізму, застосування якого дозволило виокремити і охарактеризувати політику економічного націоналізму (мотиваційною основою якого виступають домінування, експансія, забезпечення національного розширеного відтворення шляхом створення нових порівняльних переваг) і політику економічного патріотизму (мотиваційною основою якого виступають відновлення економічного зростання, стримування експансійного потенціалу країн-партнерів, створення нових порівняльних переваг й досягнення сталого розвитку) з виокремленням таких його підтипів, як наднаціональний, локальний, ліберальний, консервативний. Визначено характерні риси політики неомеркантилізму і встановлено способи, в які вона може реалізовуватись. Встановлено, що політика неомеркантилізму продукує антиконкурентні ринкові викривлення, які зачіпають не лише іноземних виробників, але й національних, беручи до уваги ступінь залучення останніх до глобальних ланцюгів створення доданої вартості, і призводить до ринкових дисбалансів внаслідок несправедливої конкуренції.Удосконалено теоретико-методологічні засади дослідження міжнародної економічної політики, що визначається принципами стійкості, ієрархічності, адаптивності, комплементарності, субсидіарності та збалансованості, шляхом включення легітимації як новітнього принципу здійснення міжнародної економічної політики, що передбачає комбінування регуляторних, дерегуляторних та ререгуляторних механізмів впливу на міжнародні економічні відносини, результується в імплементації таких інституційних норм і правил, які прямо чи опосередковано нехтують/спростовують/викривлюють домовленості, що існують на міжнародному/регіональному рівні, призводять до антиконкурентних ринкових деформацій, торговельних й інвестиційних дисбалансів та уможливлюють отримання нових порівняльних переваг. Самолегітимація визначена як атрибутивна характеристика суб'єктів міжнародної економічної політики на мега-, мета- і макрорівнях, що уможливлює реалізацію політики неопротекціонізму.В дисертаційному дослідженні обґрунтовано множинні комбінації реалізації неопротекціонізму через різноспрямовані прояви дерегуляціїрегуляції, інтеграції-дезінтеграції, координації-декоординації, розширенняфрагментації, врівноваження-розбалансування, стимулювання-обмеження, захисту-дискримінації та доцільність застосування неопротекціонізму в політиці економічного розвитку України.Встановлено, що структурними елементами світового господарства як середовища прояву неопротекціонізму виступають: виробничо-інвестиційна сфера діяльності, науково-технічна сфера, сфера міжнародної торгівлі, міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини. Виявлено, що неопротекціонізм в межах міжнародної економічної системи виконує наступні функції: регуляторну (ідеологіний неопротекціонізм; інтеграційний неопротекціонізм; факторний неопротекціонізм; монетарний неопротекціонізм; валютний неопротекціонізм; борговий неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм); алокаційну (кон'юнктурноформуючий/галузевий неопротекціонізм; інфраструктурний неопротекціонізм; факторний неопротекціонізм; інтеграційний неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм); дистрибутивну (інституційний неопротекціонізм; фіскальний неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм); стабілізаційну (монетарний неопротекціонізм; валютний неопротекціонізм; борговий неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм).Моделювання процесів кластерізації української економіки із використанням бостонської матриці та моделі Леонтьєва дозволило виділити чотири продуктивні кластери: інноваційний (виробництво комп'ютерів, електронної та оптичної продукції; телекомунікації (електрозв'язок); комп'ютерне програмування, консультування та надання інформаційних послуг; професійна, наукова та технічна діяльність; інформація та телекомунікації; видавнича діяльність; виробництво кіно- та відеофільмів; допоміжний (постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів; тимчасове розміщування й організація харчування; фінансова та страхова діяльність), традиційний (сільське, лісове та рибне господарство; добувна промисловість і розроблення кар'єрів; переробна промисловість; будівництво; транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність; виробництво хімічних речовин і хімічної продукції), стратегічний (транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність; виробництво хімічних речовин і хімічної продукції; автомобіле- та машинобудування; легка промисловість) та визначити галузі-драйвери економічного зростання, в яких можливе отримання високого чистого валового доходу та які безпосередньо впливають на темпи зростання ВВП.Запропоновано методологічний підхід до оцінювання ефективності надання податкових пільг й інших преференцій резидентам індустріальних парків, який, на відміну від існуючих підходів, передбачає використання прикладних моделей загальної рівноваги для ідентифікації пріоритетних галузей-реципієнтів державної допомоги через мережу індустріальних парків у контексті активізації випереджаючого розвитку країни за ключовими макроекономічними показниками, а також визначення оптимального обсягу відповідних преференцій з міркувань сталих надходжень державного бюджету, що дозволило обґрунтувати перелік перспективних стимулів резидентам індустріальних парків для досягнення цілей висхідного руху вітчизняної промисловості ланцюгами доданої вартості й створення замкнутого циклу інновацій в Україні.В роботі проведено оцінку використання системи податкових й інших преференцій для резидентів індустріальних парків з метою відновлення та забезпечення подальшого інноваційного розвитку виробничо-експортного потенціалу України, що дало змогу адаптувати міжнародний досвід використання механізму вільних економічних зон до вітчизняної практики задля створення сприятливого інвестиційного середовища для нових високотехнологічних виробництв у національній економіці на період формування ними конкурентних переваг.