Suchergebnisse

The aim of the research consists in elucidating the nature and main aspects of the development of a language identity and national consciousness of the Ukrainians of Donetsk region during the period of "perestroika" and the first years of independence of Ukraine, in the context of modern ethno-national problems. The research methodology is based primarily on the principle of historicism, concretized by the approach to historical phenomena and processes from the standpoint of dynamics, the study of the relationships between them and their interdependence. The use of this principle allows us to study the dynamics of the historical process from the point of view of its past and development trends in the future. A number of general historical methods have been used, namely: comparative-historical, historical comparative studies, retrospective. The latter, in particular, provides for the reconstruction of certain phenomena in the process of the revival of a cultural and national identity of the Ukrainians of Donetsk region in the context of "perestroika" and the first years of independent Ukraine. This allows us to construct separate models for the development of a national consciousness in our time, using, at the same time, some historical patterns and traditions. The scientific novelty consists in analyzing the process of the revival of a language identity and national consciousness of the Ukrainians of Donetsk region in the context of "perestroika" and the first years of independent Ukraine. This allows us to design individual models for the development of a cultural and national identity under modern conditions. The Conclusions. The process of reviving the cultural and national identity of the Ukrainians of Donetsk region in the context of "perestroika" and the first years of independent Ukraine became an interdependent phenomenon with the emergence in Donetsk region of a number of cultural national and socio-political organizations, primarily, Donetsk regional organization of Taras Shevchenko the Ukrainian Language Society. Despite the active process of Russification and denationalization, which has been carried out since the 1930-ies, the Ukrainian identity in Donetsk region still prevailed for some time. However, a targeted Russification policy aimed at destroying the language identity and national consciousness of the Ukrainian, naturally led to the confusion of all the peoples of the Soviet Union on the principles of the so-called internationalism into one, artificially formed, "homo sovieticus". Thanks to public organizations and cultural national societies in Donetsk region at the end of the 1980-ies – beginning of the 1990-ies, the process of Ukrainization of the identity of the region population began. However, a number of factors prevented this. In particular, the predominantly individualistic orientation of ethnic self-expression of the Ukrainians of Donetsk region prevented the widespread development of their language identification and national identity. Also, as a result of a massive Russification and planting of chauvinistic stereotypes, the Ukrainians were deliberately turned into a second-class ethnic mass, the outcasts. The leaders of such a policy were mainly the former party-Komsomol functionaries, who, thanks to connections with criminals and oligarchic circles, reached leading positions in almost all authority structures during the 1990-ies. And, naturally, it was they, who stood at the origins of separatism long before the spring of 2014.

Статья представляет собой опыт в жанре микроисторического исследования. Анализируя документы из личного архива педагога, общественного деятеля и военного эксперта Бориса Ивановича Журина (1890–1964), автор демонстрирует, что 1939 год был важным рубежом в его карьере. Именно в этом году Журин сменил «скромную» профессию инженера-строителя, специалиста по бетонным конструкциям, на профессию военного эксперта, социального активиста и публициста. Как военный эксперт Журин работал в 1939–1940 гг. над монографией, посвященной взаимодействию различных родов войск (включая авиаразведку и артиллерию) при наступлении русской армии в июне 1917 г. Он был убежден в том, что этот опыт необходимо усвоить перед началом новой войны. Как социальный активист и публицист, Журин придумал, описал и начал продвигать идею нового социального института — так называемых родительских комитетов в домах, настаивая на том, что именно эти комитеты являются наилучшим инструментом контроля над семейным воспитанием. Модель этого социального института также была основана на идее взаимодействия, поскольку родительские комитеты в домах должны были установить тесные отношения и информационный обмен с райисполкомами, местными ячейками ВЛКСМ, администрацией и родительскими комитетами школ, наконец, с жилищными конторами самих домов. Тщательное рассмотрение документов архива Журина и его публикаций, а также реконструкция исторического контекста 1939 г. и периода «оттепели» приводят автора к выводу о том, что Журин воспринимал советское общество, пережившее Большой террор, как атомизированное, деморализованное низкой компетенцией новых армейских начальников и государственных чиновников, лишенное каналов передачи знаний и опыта. И в 1939-м, и в последующие годы своей профессиональной и общественной деятельности Журин старался восстановить и интенсифицировать горизонтальные социальные связи. ; This article is an attempt at a microhistorical study. Through analysis of documents from the personal archive of social activist, pedagogue and military expert Boris Ivanovitch Zhurin (1890–1964), the author demonstrates that the year 1939 turned to be very important in his career. It was precisely in 1939 that Zhurin changed his previous "modest" profession of an engineer-constructor specializing in concrete buildings for the profession of military expert and for the role of social activist and publicist. As a military expert, he spent the years 1939-1940 writing a monograph about the interaction of different combat arms, including artillery and air reconnaissance, during the Russian offensive in June, 1917. He was convinced that learning from this experience would be vital during the next war. As a social activist and publicist, Zhurin invented, described and promoted a new social institute which he called "parents' committees in multi-family dwellings," insisting that such committees would be the best instrument to control and improve family education. This second "know-how" was also based on the idea of interaction, since the parents' committees had to establish close relationships with district executive committees (ispolkomy), local Komsomol cells, school administration and school parents' committees, as well as the management offices of apartment buildings. Detailed study of Zhurin's archive and publications, combined with a reconstruction of the historical context of both 1939 and the "Thaw" years, lead the author to conclude that Zhurin saw Soviet society after the Great Terror as completely atomized, as demoralized by the low competence of the new army chiefs and state officials, and as lacking channels for transmitting knowledge and experience. During 1939, as well as during the subsequent years of his professional and social activity, Zhurin sought to rebuild and intensify "horizontal" social ties.

Summary. The purpose of the study is to analyze the prosopographic and commemorative aspects of the activities of representatives of socio-humanitarian sciences of the western regions of Ukraine in the first decade after their accession to the Ukrainian SSR; to show the influence of the Communist Party on the reformatting of the works of former figures of the Shevchenko Scientific Society in Lviv, representatives of the Mykhailo Hrushevsky Scientific School, whose works were interpreted as "bourgeois-nationalist". The research methodology is based on the principles of historicism, systematics and objectivity with the involvement of special historical methods. The scientific novelty lies in the study of the peculiarities of scientific work and socio-political activity of famous representatives of socio-humanitarian sciences in the western regions of Ukraine, primarily in Lviv, in 1940–50՚s and shows the influence of ideological factors of the totalitarian era.Conclusions. It is claimed that the new Stalinist party administration sought to unify in the annexed western regions of the USSR not only the socio-economic but also the humanitarian sphere; tried to change the way of life of the scientific intelligentsia, involving it in Soviet forms of socio-political life (election campaigns, voluntary Saturday and Sunday work, parades and demonstrations, socialist competition, etc.), dominated by the Communist Party and "satellites" – the Komsomol and departmental labour unions. Officials of the ministries, the Academy of Sciences of the USSR, the Central Committee, regional committees and city committees of the CP(b)U systematically interfered in the scientific process of academic institutions and humanities departments of higher educational institutions, brutally involving scientists and teachers in the struggle against "bourgeois nationalism", whose works were constantly withdrawn from scientific circulation and fell into the special funds of scientific libraries. The history of Ukrainian statehood was increasingly interpreted by the authorities and their supporters as a process of strengthening the eternal friendship and brotherhood of the Ukrainian and Russian peoples, their struggle against foreign invaders. At the same time, the cult of the Russian language and literature was imposed, in general, the Russian/Soviet version of the historical process on the territory of Ukraine and other republics of the USSR, countries of "people՚s" democracy. As a result, not all scientists managed to avoid the webs of ideological and physical pressure from party officials and law enforcement agencies; some were forced to write works "to the drawer" hoping for better times. After the restoration of Ukraine՚s independence, many banned or looted works of contemporary humanities scholars were published or republished and such archeographic activity must be continued. ; Анотація. Мета дослідження – проаналізувати просопографічні та комомеративні аспекти діяльності представників соціогуманітарних наук західних областей України у перше десятиліття після їх приєднання до УРСР; показати вплив компартійної влади на переформатування творчості колишніх діячів Наукового товариства імені Шевченка у Львові, представників наукової школи Михайла Грушевського, доробок яких трактовано як «буржуазно-націоналістичний». Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності та об՚єктивності із залученням спеціально-історичних методів. Наукова новизна полягає у вивченні особливостей наукової праці та громадсько-політичної діяльності відомих представників соціогуманітарних наук західного регіону України, насамперед Львова, у 40–50-ті рр. ХХ ст., показу впливу на їхню творчість ідеологічних чинників тоталітарної доби. Висновки. Стверджено, що нова сталінська партійно-радянська адміністрація прагнула уніфікувати у приєднаних західних областях УРСР не лише соціально-економічну, але й гуманітарну сферу; намагалася змінити спосіб життя наукової інтелігенції, втягуючи її у радянські форми суспільно-політичного життя (виборчі кампанії, суботники і недільники, паради і демонстрації, соціалістичне змагання та ін.), де домінувала Компартія та її «сателіти» – комсомол і відомчі профспілки. Чиновники міністерств, Академії наук УРСР, ЦК, обкомів і міськкомів КП(б)У системно втручалися у науковий процес академічних установ і гуманітарних кафедр вищих навчальних закладів, брутально втягуючи науковців і викладачів у боротьбу з «буржуазним націоналізмом», представниками наукової школи М. Грушевського, твори яких постійно вилучалися з наукового обігу і потрапляли до спецфондів наукових бібліотек. Історія української державності все частіше трактувалася владою та її прихильниками як процес зміцнення віковічної дружби і братерства українського і російського народів, їхньої боротьби проти іноземних загарбників. При цьому нав՚язувався культ російської мови і літератури, загалом російська/радянська версія історичного процесу на території України та інших республік СРСР, країн «народної» демократії. Відтак не всім діячам науки вдавалося уникнути тенет ідеологічного і фізичного тиску компартійних чиновників і силових структур; дехто змушений був писати праці «до шухляди», сподіваючись на кращі часи. Після відновлення незалежності України чимало заборонених або сплюндрованих праць тогочасних науковців-гуманітаріїв видано або перевидано, і цю археографічну діяльність необхідно продовжувати.

Summary. The purpose of the study is to analyze the prosopographic and commemorative aspects of the activities of representatives of socio-humanitarian sciences of the western regions of Ukraine in the first decade after their accession to the Ukrainian SSR; to show the influence of the Communist Party on the reformatting of the works of former figures of the Shevchenko Scientific Society in Lviv, representatives of the Mykhailo Hrushevsky Scientific School, whose works were interpreted as "bourgeois-nationalist". The research methodology is based on the principles of historicism, systematics and objectivity with the involvement of special historical methods. The scientific novelty lies in the study of the peculiarities of scientific work and socio-political activity of famous representatives of socio-humanitarian sciences in the western regions of Ukraine, primarily in Lviv, in 1940–50՚s and shows the influence of ideological factors of the totalitarian era.Conclusions. It is claimed that the new Stalinist party administration sought to unify in the annexed western regions of the USSR not only the socio-economic but also the humanitarian sphere; tried to change the way of life of the scientific intelligentsia, involving it in Soviet forms of socio-political life (election campaigns, voluntary Saturday and Sunday work, parades and demonstrations, socialist competition, etc.), dominated by the Communist Party and "satellites" – the Komsomol and departmental labour unions. Officials of the ministries, the Academy of Sciences of the USSR, the Central Committee, regional committees and city committees of the CP(b)U systematically interfered in the scientific process of academic institutions and humanities departments of higher educational institutions, brutally involving scientists and teachers in the struggle against "bourgeois nationalism", whose works were constantly withdrawn from scientific circulation and fell into the special funds of scientific libraries. The history of Ukrainian statehood was increasingly interpreted by the authorities and their supporters as a process of strengthening the eternal friendship and brotherhood of the Ukrainian and Russian peoples, their struggle against foreign invaders. At the same time, the cult of the Russian language and literature was imposed, in general, the Russian/Soviet version of the historical process on the territory of Ukraine and other republics of the USSR, countries of "people՚s" democracy. As a result, not all scientists managed to avoid the webs of ideological and physical pressure from party officials and law enforcement agencies; some were forced to write works "to the drawer" hoping for better times. After the restoration of Ukraine՚s independence, many banned or looted works of contemporary humanities scholars were published or republished and such archeographic activity must be continued. ; Анотація. Мета дослідження – проаналізувати просопографічні та комомеративні аспекти діяльності представників соціогуманітарних наук західних областей України у перше десятиліття після їх приєднання до УРСР; показати вплив компартійної влади на переформатування творчості колишніх діячів Наукового товариства імені Шевченка у Львові, представників наукової школи Михайла Грушевського, доробок яких трактовано як «буржуазно-націоналістичний». Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності та об՚єктивності із залученням спеціально-історичних методів. Наукова новизна полягає у вивченні особливостей наукової праці та громадсько-політичної діяльності відомих представників соціогуманітарних наук західного регіону України, насамперед Львова, у 40–50-ті рр. ХХ ст., показу впливу на їхню творчість ідеологічних чинників тоталітарної доби. Висновки. Стверджено, що нова сталінська партійно-радянська адміністрація прагнула уніфікувати у приєднаних західних областях УРСР не лише соціально-економічну, але й гуманітарну сферу; намагалася змінити спосіб життя наукової інтелігенції, втягуючи її у радянські форми суспільно-політичного життя (виборчі кампанії, суботники і недільники, паради і демонстрації, соціалістичне змагання та ін.), де домінувала Компартія та її «сателіти» – комсомол і відомчі профспілки. Чиновники міністерств, Академії наук УРСР, ЦК, обкомів і міськкомів КП(б)У системно втручалися у науковий процес академічних установ і гуманітарних кафедр вищих навчальних закладів, брутально втягуючи науковців і викладачів у боротьбу з «буржуазним націоналізмом», представниками наукової школи М. Грушевського, твори яких постійно вилучалися з наукового обігу і потрапляли до спецфондів наукових бібліотек. Історія української державності все частіше трактувалася владою та її прихильниками як процес зміцнення віковічної дружби і братерства українського і російського народів, їхньої боротьби проти іноземних загарбників. При цьому нав՚язувався культ російської мови і літератури, загалом російська/радянська версія історичного процесу на території України та інших республік СРСР, країн «народної» демократії. Відтак не всім діячам науки вдавалося уникнути тенет ідеологічного і фізичного тиску компартійних чиновників і силових структур; дехто змушений був писати праці «до шухляди», сподіваючись на кращі часи. Після відновлення незалежності України чимало заборонених або сплюндрованих праць тогочасних науковців-гуманітаріїв видано або перевидано, і цю археографічну діяльність необхідно продовжувати.

Die Dissertation mit dem Titel "Rekonstruktion der Geschichte des Russischen Werberats" beschäftigt sich mit der Gründung, Arbeit und Schließung des Werberats im postsowjetischen Russland. Die Forschungsfrage lautet: Welche Erzählungen gibt es im Kreis der beteiligten Akteure über Gründung, Arbeit und Schließung des Russischen Werberats und was verraten diese Erzählungen darüber, wie die Akteure sich heute an die 1990er Jahre erinnern? Die Akteure, die den Werberat aufgebaut haben, wurden von der Verfasserin interviewt. Diese Erzählungen dienen, kritisch geprüft, als Quellen für die Rekonstruktion der Geschichte des Werberats. Dabei wurde die Oral History als Methode eingesetzt: Die Zeitzeugeninterviews wurden diskursanalytisch und mittels der qualitativen Inhaltsanalyse untersucht bzw. ausgewertet. Nach einem Überblick zur sowjetischen, spät- und postsowjetischen Werbeindustrie zeichnet die Verfasserin das Bild der Akteure um den Werberat. Jeder Akteur kam zum Werberat mit seinem eigenen Hintergrundwissen, auf dessen Basis er jeweils auf seine eigene spezifische Art die wichtigste Institution der Werbeindustrie der Russischen Föderation geprägt hat. Die von der Verfasserin erzielten Ergebnisse bezüglich der Werdegänge der beteiligten Akteure offenbaren eindeutige Parallelen der Lebenswege zu den bereits in der Forschungsliteratur recherchierten und untersuchten Werdegängen der technischen Intelligencija, Komsomolzen und Geschäftsleute aus den 1980er und 1990er Jahren. Die Arbeit stellt dar, dass die Akteure zur Community um die Neuen Russen bzw. Oligarchen gehörten und ihr Schutz damit gewährleistet war. Darüber hinaus machten sie nach außen hin den Eindruck einer selbstgemachten Geschäftselite. In den Zeitzeugeninterviews stellten sie ihre Teilhabe bewusst dar, was darauf schließen lässt, dass sie sich in ihren Aussagen über die 1990er Jahre von ihrer Subjektivität lösen und sich einer Exklusivität annähern wollten. Es kristallisierten sich drei Warenkategorien heraus, deren Bewerbung sich für die damalige Branche als problematisch erwies: Tabak und Alkohol, Arzneimittel sowie Damenhygieneartikel. Westliche Tabakunternehmen drängten ins neue Russland, da der Markt für sie attraktiv war. Aufgrund des Tabakmangels in Russland konnten sie sich behaupten. In der Arbeit zeigt sich außerdem die durch die instabile Wirtschaft herausfordernde Situation im Bereich Gesundheitswesen. Damenhygieneartikel erwiesen sich vor dem Hintergrund gesellschaftlicher Tabus als problematischer Werbegegenstand. Die Werbung für die genannten Bereiche sollte durch den Russischen Werberat reguliert bzw. kontrolliert werden. Der Staat mischte sich stark in die Arbeit des Rats ein. Das staatliche Komitee für Antimonopolpolitik schränkte seine Arbeit zunächst stark ein. Dadurch kam es zu zahlreichen Auseinandersetzungen zwischen der Werbegemeinschaft und der Politik. Nach einigen Jahren fanden die beiden Parteien zu einem Kompromiss, der seitens der Werbeindustrie als erzwungen gesehen werden muss. Die Akteure sprachen wenig, anonym oder gar nicht über kriminelle Verwicklungen in den 1990er Jahren. Die von der Verfasserin rekonstruierten Schemata der möglichen Beziehungen zu kriminellen Organisationen und Persönlichkeiten stellen dar, dass die Akteure um den Werberat in den 1990er Jahren von Verbindungen zur Kriminalität nicht verschont waren. Der im Jahr 1995 gegründete Werberat wurde Anfang 2002 geschlossen. Besondere Relevanz hat die Untersuchung der Gründe für seine Schließung, die anhand der Erzählungen der Akteure vielfältig ausfielen. Einer der wichtigsten genannten Gründe war, dass ein westlicher Tabakkonzern aufgehört habe, den Werberat zu finanzieren. Die weiteren Gründe basierten auf mächtigen Persönlichkeiten aus der Werbewirtschaft, die den Werberat geschlossen hätten, sowie auf äußeren Umständen oder Zufällen. Die Studie kommt zu dem eindeutigen Ergebnis, dass der Versuch, den Werberat als eine vom Staat unabhängige Interessen- und Lobby-gruppe aufzubauen, aus politischen, wirtschaftlichen und motivationsbezogenen Gründen scheiterte. Die vorliegende Arbeit leistet einen Beitrag zur Erforschung der 1990er Jahre und kann als Referenzpunkt für weitere Forschung zum Thema Werbewirtschaft der 1990er und frühen 2000er Jahre angesehen werden, die stark mit der Glamour-Kultur und dem Anfang der Regierungszeit Vladimir Putins verflochten sind. ; The dissertation entitled "Reconstructing the History of the Russian Advertising Council" discusses the formation, work and closure of the Advertising Council in post-Soviet Russia. The research question is: What narratives exist among the people involved in the Russian Advertising Council about its formation, agenda and closure and what do these narratives reveal about the ways the actors remember the 1990s today? The principal players involved in founding the Advertising Council were interviewed by the author. Critically examined, the elicited narratives serve as sources for the reconstruction of the history of the Advertising Council. The research conducted borrows from the methodology employed in Oral History, meaning that the interviews with contemporary witnesses were examined and evaluated using discourse analysis and qualitative content analysis. Following an overview of the Soviet, late and post-Soviet advertising industry, the author portrays the individual players around the Advertising Council. Each protagonist brought his individual background knowledge to the Advertising Council, which helped shape this most important institution of the Russian advertising industry in as many specific ways. Their careers exhibit clear parallels to the careers of the members of the technical intelligentsia, Komsomol members and businessmen from the 1980s and 1990s already examined in the relevant literature. The study concludes that the protagonists involved in the advertising Council were part of the community connected to the New Russians or oligarchs and that they derived some sort of protected status from this position. Moreover, to the outside world they conveyed the impression of a self-made business elite. During the eyewitness interviews, they consciously re-enacted the part they used to play in the Council, which suggests that they wanted to detach themselves from their subjective point of view, to strive for an air of exclusivity. The promotion of three categories of goods proved particularly problematic for the industry at the time: tobacco and alcohol, pharmaceuticals, and sanitary products for women. Western tobacco companies entered post-socialist Russia because its market was attractive to them. Due to a lack of tobacco produced in Russia, they were able to hold on to their market share. The study also discusses the challenging situation in the health care sector due to the unstable economy. Against the background of social taboos, female hygiene articles emerged as products for which advertising proved problematic. Advertising in these areas was to be monitored and regulated by the Russian Advertising Council. However, the state interfered heavily in the work of the Council. Initially, the State Committee for Antimonopoly Policy severely restricted its work. This led to several disputes between the advertising community and the politicians. After a few years, the two parties reached a compromise, which the advertising industry considered to have been imposed on them. The interviewees involved in the Council spoke little and only under guarantee of anonymity about criminal entanglements in the 1990s, and usually avoided the subject if they could. Charts drawn up by the author based on her research show possible links to criminal organisations and some of the people interviewed indicated that it would have been impossible for the Council members to entirely es-cape links to the criminal underworld of the 1990s. The Advertising Council, founded in 1995, was closed down in early 2002. Of particular relevance is the investigation of the reasons for its closure, which, based on the narratives of the people involved, were manifold. One of the most important reasons given was that a Western tobacco company had stopped funding the Advertising Council. Other reasons given involved powerful personalities from the advertising industry who were said to have closed the Advertising Council, or the closure was blamed on external circumstances and coincidences. The conclusion can be drawn that the attempt to establish the Advertising Council as a lobby group independent of the state failed for political, economic, and motivational reasons. This study contributes to research in the field of the 1990s and may be considered a point of reference for further research into the advertising industry of the 1990s and the early 2000s, which are strongly bound up in the glamour culture and early days of Vladimir Putin's reign.

The life path, scientific-pedagogical and public activity of Volodymyr Sokurenko – a prominent Ukrainian jurist, doctor of law, professor, talented teacher of the Lviv Law School of Franko University are analyzed.It is found out that after graduating from a seven-year school in Zaporizhia, V. Sokurenko entered the Zaporizhia Aviation Technical School, where he studied two courses until 1937. 1/10/1937 he was enrolled as a cadet of the 2nd school of aircraft technicians named after All-Union Lenin Komsomol. In 1938, this school was renamed the Volga Military Aviation School, which he graduated on September 4, 1939 with the military rank of military technician of the 2nd category. As a junior aircraft technician, V. Sokurenko was sent to the military unit no. 8690 in Baku, and later to Maradnyany for further military service in the USSR Air Force. From September 4, 1939 to March 16, 1940, he was a junior aircraft technician of the 50th Fighter Regiment, 60th Air Brigade of the ZAK VO in Baku. The certificate issued by the Railway District Commissariat of Lviv on January 4, 1954 no. 3132 states that V. Sokurenko actually served in the staff of the Soviet Army from October 1937 to May 1946. The same certificate states that from 10/12/1941 to 20/09/1942 and from 12/07/1943 to 08/03/1945, he took part in the Soviet-German war, in particular in the second fighter aviation corps of the Reserve of the Supreme Command of the Soviet Army. In 1943 he joined the CPSU. He was awarded the Order of the Patriotic War of the 1st degree and the Order of the Red Star (1943) as well as 9 medals «For Merit in Battle» during the Soviet-German war.With the start of the Soviet-German war, the Sokurenko family, like many other families, was evacuated to the town of Kamensk-Uralsky in the Sverdlovsk region, where their father worked at a metallurgical plant. After the war, the Sokurenko family moved to Lviv. In 1946, V. Sokurenko entered the Faculty of Law of the Ivan Franko Lviv State University, graduating with honors in 1950, and entered the graduate school of the Lviv State University at the Department of Theory and History of State and Law. V. Sokurenko successfully passed the candidate examinations and on December 25, 1953 in Moscow at the Institute of Law of the USSR he defended his thesis on the topic: «Socialist legal consciousness and its relationship with Soviet law». The supervisor of V. Sokurenko's candidate's thesis was N. Karieva. The Higher Attestation Commission of the Ministry of Culture of the USSR, by its decision of March 31, 1954, awarded V. Sokurenko the degree of Candidate of Law. In addition, it is necessary to explain the place of defense of the candidate's thesis by V. Sokurenko. As it is known, the Institute of State and Law of the USSR has its history since 1925, when, in accordance with the resolution of the Presidium of the Central Executive Committee of March 25, 1925, the Institute of Soviet Construction was established at the Communist Academy. In 1936, the Institute became part of the USSR Academy of Sciences, and in 1938 it was reorganized into the Institute of Law of the USSR Academy of Sciences. In 1941–1943 it was evacuated to Tashkent. In 1960-1991 it was called the Institute of State and Law of the USSR Academy of Sciences. In Ukraine, there is the Institute of State and Law named after V. Koretsky of the NAS of Ukraine – a leading research institution in Ukraine of legal profile, founded in 1949.It is noted that, as a graduate student, V. Sokurenko read a course on the history of political doctrines, conducted special seminars on the theory of state and law. After graduating from graduate school and defending his thesis, from October 1, 1953 he was enrolled as a senior lecturer and then associate professor at the Department of Theory and History of State and Law at the Faculty of Law of the Lviv State University named after Ivan Franko.By the decision of the Higher Attestation Commission of the Ministry of Higher Education of the USSR of December 18, 1957, V. Sokurenko was awarded the academic title of associate professor of the «Department of Theory and History of State and Law».V. Sokurenko took an active part in public life. During 1947-1951 he was a member of the party bureau of the party organization of LSU, worked as a chairman of the trade union committee of the university, from 1955 to 1957 he was a secretary of the party committee of the university. He delivered lectures for the population of Lviv region. Particularly, he lectured in Turka, Chervonohrad, and Yavoriv. He made reports to the party leaders, Soviet workers as well as business leaders. He led a philosophical seminar at the Faculty of Law. He was a deputy of the Lviv City Council of People's Deputies in 1955-1957 and 1975-1978.In December 1967, he defended his doctoral thesis on the topic: «Development of progressive political thought in Ukraine (until the early twentieth century)». The defense of the doctoral thesis was approved by the Higher Attestation Commission on June 14, 1968.During 1960-1990 he headed the Department of Theory and History of State and Law; in 1962-68 and 1972-77 he was the dean of the Law Faculty of the Ivan Franko Lviv State University. In connection with the criticism of the published literature, on September 10, 1977, V. Sokurenko wrote a statement requesting his dismissal from the post of Dean of the Faculty of Law due to deteriorating health. During 1955-1965 he was on research trips to Poland, Czechoslovakia, Romania, Austria, and Bulgaria. From August 1966 to March 1967, in particular, he spent seven months in the United States, England and Canada as a UN Fellow in the Department of Human Rights. From April to May 1968, he was a member of the government delegation to the International Conference on Human Rights in Iran for one month. He spoke, in addition to Ukrainian, English, Polish and Russian. V. Sokurenko played an important role in initiating the study of an important discipline at the Faculty of Law of the Lviv University – History of Political and Legal Studies, which has been studying the history of the emergence and development of theoretical knowledge about politics, state, law, ie the process of cognition by people of the phenomena of politics, state and law at different stages of history in different nations, from early statehood and modernity.Professor V. Sokurenko actively researched the problems of the theory of state and law, the history of Ukrainian legal and political thought. He was one of the first legal scholars in the USSR to begin research on the basics of legal deontology. V. Sokurenko conducted extensive research on the development of basic requirements for the professional and legal responsibilities of a lawyer, similar to the requirements for a doctor. In further research, the scholar analyzed the legal responsibilities, prospects for the development of the basics of professional deontology. In addition, he considered medical deontology from the standpoint of a lawyer, law and morality, focusing on internal (spiritual) processes, calling them «the spirit of law.» The main direction of V. Sokurenko's research was the problems of the theory of state and law, the history of legal and political studies. The main scientific works of professor V. Sokurenko include: «The main directions in the development of progressive state and legal thought in Ukraine: 16th – 19th centuries» (1958) (Russian), «Democratic doctrines about the state and law in Ukraine in the second half of the 19th century (M. Drahomanov, S. Podolynskyi, A. Terletskyi)» (1966), «Law. Freedom. Equality» (1981, co-authored) (in Russian), «State and legal views of Ivan Franko» (1966), «Socio-political views of Taras Shevchenko (to the 170th anniversary of his birth)» (1984); «Political and legal views of Ivan Franko (to the 130th anniversary of his birth)» (1986) (in Russian) and others.V. Sokurenko died on November 22, 1994 and was buried in Holoskivskyi Cemetery in Lviv.Volodymyr Sokurenko left a bright memory in the hearts of a wide range of scholars, colleagues and grateful students. The 100th anniversary of the Scholar is a splendid opportunity to once again draw attention to the rich scientific heritage of the lawyer, which is an integral part of the golden fund of Ukrainian legal science and education. It needs to be studied, taken into account and further developed. ; Проаналізовано життєвий шлях, науково-педагогічну та громадську діяльність Воло-димира Гавриловича Сокуренка – видатного українського правознавця, доктора юридичних наук, професора, талановитого педагога Львівської правничої школи Франкового універ-ситету.З'ясовано, що В. Г. Сокуренко навчався у Запорізькому авіаційному технікумі та Вольському військовому авіаційному училищі, яке закінчив у 1939 р. У 1939‒1946 рр. служив у радянській армії. Після закінчення у 1950 р. юридичного факультету Львівського університету пройшов шлях від аспіранта до професора, завідувача кафедри, декана юридичного факультету. Упродовж 1960‒1990 рр. завідував кафедрою теорії та історії держави і права; в 1962‒1968 та 1972‒1977 рр. був деканом юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Протягом 1955‒1965 рр. перебував у наукових відрядженнях у Польщі, Чехословаччині, Румунії, Австрії, Болгарії. Зі серпня 1966 до березня 1967 рр., зокрема сім місяців перебував у США, Англії та Канаді як стипендіат ООН по департаменту прав людини. У квітні-травні 1968 р. був членом у складі урядової делегації на міжнародній конференції по правах людини в Ірані упродовж одного місяця. Володів, окрім української, англійською, польською та російською мовами. В. Г. Сокуренко відіграв важливу роль у започаткуванні на юридичному факультеті Львівсь-кого університету вивчення важливої навчальної дисципліни – Історії політичних і правових учень, яка висвітлювала і до сьогодні продовжує висвітлювати історію виникнення та розвитку теоретичних знань про політику, державу, право, тобто вивчає процес пізнання людьми явищ політики, держави і права на різних етапах історії у різних народів, почи-наючи з ранньої державності і сучасності.Професор В. Г. Сокуренко активно досліджував проблеми теорії держави і права, історії української правової та політичної думки. Він був одним із перших учених-правників у СРСР, хто почав наукові студії основ юридичної деонтології. Велику наукову дослід-ницьку діяльність проводив В. Г. Сокуренко щодо розробки основних вимог до професійно-правових обов'язків юриста, аналогічно до вимог, що стосуються лікаря. У подальших наукових дослідженнях учений аналізував юридичні обов'язки, перспективи розвитку основ професійної деонтології. Крім того, правознавець розглядав медичну деонтологію з позиції юриста, права і моралі, приділивши основну увагу внутрішнім (духовним) процесам, назвавши їх «духом права». Основним напрямом наукових досліджень В. Г. Сокуренка були проблеми теорії держави і права, історії правових та політичних учень.Володимир Гаврилович Сокуренко залишив по собі світлу пам'ять у серцях широкого загалу науковців, колег та вдячних учнів. 100-річний ювілей Вченого – добра нагода для того, щоб ще раз привернути увагу до багатої наукової спадщини правознавця, яка є невід'ємною складовою золотого фонду української юридичної науки і освіти. Вона потребує вивчення, врахування та подальшого розвитку.

В статье рассматриваются природа и проявления украинского национализма в годы Второй мировой войны. Уделено внимание становлению националистического движения в эмиграции, а позднее и на территории Украины. Авторы пришли к выводу, что украинский национализм представлял общественно-политическое движение, направленное на выражение, защиту и реализацию интересов украинского народа. Главным средством решения указанных задач выступало создание украинского национального государства. В то же время борьба за его создание началась в условиях незавершенности процессов формирования украинской нации. Следует отметить и достаточно позднее возникновение политических организаций, претендовавших на выражение национальных интересов, а также их локализацию, в основном, на Западной Украине, прежде всего в Галиции, в течение длительного времени входившей в состав Польши и Австро-Венгрии, что способствовало утверждению у них антироссийских представлений. К началу Второй мировой войны влияние галичан в украинском национальном движении возросло, в то время как оставшиеся в СССР национальные лидеры отошли от дел или подверглись репрессиям. Ведущие позиции в украинском национальном движении прочно заняла ОУН, хотя в ней самой сохранялись различные направления, общим для которых, впрочем, оставалось не только украинофильство, но и русофобия с антисоветизмом, усиливавшиеся под влиянием тесного сотрудничества с германскими нацистами. В результате в годы войны наибольшее распространение получили радикальные, наиболее агрессивные проявления украинского национализма, сопровождавшиеся крайними формами дискриминации представителей других национальностей, вплоть до их физического уничтожения: русских, евреев, поляков. Позже ненависть стала переноситься и на представителей «своей» национальности, если они не являлись сторонниками того или иного течения в ОУН. Жестокий террор применялся в отношении жителей не только восточных, но и западных областей Украины коммунистов и комсомольцев, партийных работников и советских активистов. В свою очередь подавление оуновского движения сопровождалось массовыми репрессиями органов государственной безопасности. В результате события Второй мировой войны и ее последствия стали серьезной травмой для многих жителей Украины, что сказалось и в развитии современного украинского кризиса. ; This article examines the nature and manifestations of Ukrainian nationalism during World War II. The authors dwell upon the making of the nationalist movement in emigration, and later across Ukraine. The authors come to the conclusion that, in its essence, Ukrainian nationalism was a social-political movement oriented towards the expression, protection, and actualization of the interests of the Ukrainian people. The creation of a Ukrainian nationalist state was seen as the primary means for resolving the above objectives. At the same time, the struggle for its creation began amid the unconcluded process of the formation of the Ukrainian nation. Worthy of note is also the relatively late emergence of political organizations pretending to the expression, as well as localization, of national interests mainly in Western Ukraine and, above all, in Halychyna, a region that had long been part of Poland and Austro-Hungary, which facilitated the entrenchment of anti-Russian sentiments in the latter. By the beginning of World War II, the influence of the Halychynans in the Ukrainian national movement had grown, while the national leaders who had stayed in the USSR were no longer active or were subjected to repressions. The leading positions in the Ukrainian nationalist movement came to be firmly occupied by the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN), although it was split into several factions within itself, which nevertheless shared the common sentiment of not just Ukrainophilia, but of Rusophobia and Anti-Sovietism, a sentiment largely exacerbated under the influence of a close partnership with the German Nazis. As a result, during the war the most widespread were the radical, more aggressive, manifestations of Ukrainian nationalism, which were accompanied by extreme forms of discrimination against representatives of other ethnicities, going as far as their physical extermination: the Russians, Jews, and Poles. Later on, hatred would be aimed at representatives of their "own" ethnicity deemed to oppose a specific faction within the OUN. Cruel terror attacks would be carried out against residents of Ukraine's both eastern and western regions communists and Komsomol members, party officials and Soviet activists. By the same token, the OUN movement would be suppressed via mass repressions by homeland security agencies. The events of World War II and its aftermath resulted in serious trauma for many residents of Ukraine and may be viewed as having had an impact on the development of the present-day crisis in Ukraine.

In the field of Ukrainian journalism, public events are not just random facts of reality, they reflect the dynamic process of development of relations between the media and the public, reveal tendencies in the process of information exchange in the society. Ukrainian history shows that people use public spaces for integration representing their views, sharing information face to face, supervise facts and opinions by particular communities, especially when the official media does not respond to requests for reality. This article is deal with issues that concern to representations of public activity in the media as the reflection of the changing social environment and economic transformations that influence the changes of public opinion and foster a culture of communication. The development of the information society and global transformations in the media has also influenced changes in the media discourse of the late USSR. The overwhelming amount of domestic media research in Ukrainian journalism is devoted either to the historical stages of its development with an interest in the emergence of the first print media, or with the modern era of new media dominance. In this context, the late Soviet period is poorly understood. In the 1980s, media production technologies was changed, and the processes of printing, recording, filming, and broadcasting became less expensive and more accessible to non-professionals and, accordingly, less controlled by the authorities in comparison to previous time. The stable soviet media discourse at the time was demonstrating meaningful and technological transformations, though not as much as the smartphone era. The representations of social life and the authorities in media was changing: party leaders, representatives on the ground and officials are photographed and filmed on the streets not just «with the people» but «among the people», with rallies and cultural actions breaking through the fronts of newspapers. The processes of spreading the ideas of free speech, a free exchange of information in the 1980s began to evolve steadily and culminated in 1989, the official year of the fall of the Iron Curtain. The aim of this article is to explore of the tendencies of representations of public activity in the Soviet media of the late 1980s and early 1990s in order to clarify the origins of the development of modern independent journalism and to formulate policies of interaction between the public, the media, and the authorities in the context of legitimizing the rights on freedom of speech, freedom of expression and freedom of the press, that shape public relations in modern Ukraine. Article is devoted to the review of representations of public events in 1989 in the media on the example of the local Kharkiv newspaper «Leninska Zmina» (1989), which was the printed organ of the Kharkiv Regional Committee of Komsomol of Ukraine (Lenin Committee of Soviet Youth). It is possible to explore the processes of development of this discourse in the footsteps that remained in the mass media of the late 1980s. Public events of that time appeared not only as an object of journalistic reflection but as facts of public communication that influenced the formation of new media discourse. Ukrainian researcher V.Kulik points out that the transformations of ideologies and social relations and identities are reflected in the discourse of the media. Research on representations of public events in the media is an effective monitoring tool for media discourse analysis to understand the political and cultural ecosystem. Despite the diverse of thematic focus, public events were part of a new cultural publicity paradigm that began to emerge with the collapse of the USSR. ; В поле украинской журналистики публичные события показывают себя не просто случайными фактами действительности, они отражают динамический процесс развития отношений медиа и публики, раскрывают тенденции процессов обмена информацией в обществе. Исторический опыт показывает, что люди используют публичные пространства для репрезентации своих взглядов, интеграции единомышленников, обмена информацией, супервизии фактов и мнений отдельных сообществ, особенно когда официальные СМИ не отвечают на запросы действительности. Репрезентации публичных событий в медиа являются рефлексией по поводу бытия социума в условиях политических изменений и экономических трансформаций, и влияют на формирование общественного мнения, чтобы способствует формированию культуры общения. Подавляющее количество отечественных медиаисследований в украинской журналистике является в большей мере историографическим, с фокусом на возникновении первых печатных изданий, а если касается современности, то посвящено рассмотрению проблем в связи с развитием технологий новых медиа. В этом контексте позднесоветский период является недостаточно исследованным. Развитие информационного общества и глобальные трансформации в медиа повлияли и на изменения в медиадискурсе позднего СССР. В 80-е меняются технологии медиапроизводства, технологические процессы печати, записи, съемки и трансляции становятся менее затратными и более доступными для непрофессионалов, а, соответственно, менее контролируемыми властью. Ранее стабильный медийный дискурс советских СМИ в то время демонстрирует содержательные и технологические трансформации, меняется подход СМИ к репрезентации власти: лидеров партии, представителей на местах и чиновников фотографируют и снимают на улицах не просто «с народом», а «в народе», на страницы газет прорываются митинги и культурные акции. Провозглашение свободы слова, развитие свободного обмена информацией в 80-е годы прошлого столетия пришел к своей кульминации в 1989 году, который является официальным годом падения «железного занавеса». Статья являет собой исследование тенденций репрезентаций публичной активности в советских медиа конца 1980-х – начала 1990-х с целью выяснения истоков развития современной независимой украинской журналистики и формирования политик взаимодействия публики, СМИ и власти в контексте легитимации свободы слова и публичных отношений в современной Украине. Данная статья посвящена обзору репрезентаций публичных событий 1989 года в СМИ на примере локальной харьковской газеты «Ленінська зміна» (Ленинская смена, 1989), которая была печатным органом Харьковского обкома ЛКСМ Украины (Ленинского комитета советской молодежи). Украинский исследователь Владимир Кулик обращает внимание на то, что трансформации идеологий и общественных отношений и идентичностей отражаются в дискурсе СМИ. Анализ репрезентаций публичных событий в медиа является эффективным инструментом мониторинга медиадискурса и является важным для понимания политической и культурной экосистемы. Исследовать процессы развития медиа дискурса можно по следам, которые остались в СМИ конца 1980-х, в которых публичные события того времени представлены не только как объект журналистской рефлексии, а как факты общественной коммуникации, которые были последствием или причиной социальных и политических изменений. Несмотря на разнообразную тематическую направленность, публичные события были частью новой культурной парадигмы публичности, которая начала формироваться с распадом СССР. ; В полі української журналістики публічні події є не просто випадковими фактами дійсності, вони відображають динамічний процес розвитку відносин медіа та публіки, розкривають тенденції в процесі обміну інформацією в суспільстві. Історичний досвід показує, що люди використовують публічні простори для репрезентації своїх поглядів, інтеграції однодумців, обміну інформацією, супервізії фактів та думок окремих спільнот, особливо коли ЗМІ не відповідають на запити дійсності. Репрезентації публічних подій в медіа є рефлексією щодо буття соціуму в умовах політичних змін та економічних трансформацій, що впливає на формування громадської думки та сприяє формуванню культури спілкування. Переважна кількість вітчизняних медіадосліджень присвячено або історичним етапам розвитку української журналістики з інтересом до виникнення перших друкованих видань, або з сучасним періодом панування новітніх медіа. В цьому контексті пізньорадянський період є недостатньо дослідженим. Розвиток інформаційного суспільства та глобальні трансформації в медіа вплинули й на зміни в медіадискурсі пізнього СРСР. У 80-ті змінюються технології медіавиробництва, технологічні процеси друку, запису, зйомки та трансляції стають менш витратними й більш доступними для непрофесіоналів, а, відповідно, менш контрольованими владою. Раніше стабільний медійний дискурс радянських ЗМІ в той час демонструє змістовні та технологічні трансформації, хоча не тією мірою, як в епоху смартфонів. Змінюється підхід ЗМІ до репрезентації влади: лідерів партії, представників на місцях і чиновників фотографують та знімають на вулицях не просто «з народом», а «серед народу», на шпальти газет прориваються мітинги та культурні акції. Дискурс свободи слова, вільного обміну інформацією у 80-ті почав невпинно розвиватися і набув своєї кульмінації у 1989 році, який є офіційним роком падіння «залізної завіси». Стаття є розвідкою тенденцій репрезентацій публічної активності в радянських медіа кінця 1980-х – початку 1990-х з метою з'ясування витоків розвитку сучасної незалежної журналістики й формування політик взаємодії публіки, ЗМІ та влади в контексті легітимації свободи слова та публічних відносин в сучасній Україні. Цю статтю присвячено огляду репрезентацій публічних подій 1989 року в ЗМІ на прикладі локальної харківської газети «Ленінська зміна» (Ленінська зміна, 1989), яка була друкованим органом Харківського обкому ЛКСМ України (Ленінського комітету совєтської молоді). Дослідження репрезентацій публічних подій в медіа є ефективним інструментом моніторингу медіадискурсу, політичної та культурної екосистеми. Український дослідник В.Кулик зважає на те, що трансформації ідеологій та суспільних стосунків та ідентичностей відбиваються в дискурсі медіа. Дослідити процеси розвитку цього дискурсу можна по слідах, які залишилися в мас-медіа кінця 1980-х. Публічні події того часу постають не тільки як об'єкт журналістської рефлексії, але й як факти суспільної комунікації, що мали вплив на формування нового медійного дискурсу. Не зважаючи на розмаїту тематичну спрямованість, вони були частиною нової культурної парадигми публічності, яка почала формуватися з розпадом СРСР.

В статье представлены фрагменты выступления автора на заседании Русского интеллектуального клуба, которое состоялось в Московском гуманитарном университете 25 мая 2016 г. и было посвящено теме «Воспитание новых поколений: от стратегии к действию». Охарактеризована роль концептуальных подходов к проблеме воспитания молодежи, которые были сформированы автором в период работы Научно-исследовательского центра (НИЦ) при Высшей комсомольской школе, затем при Институте молодежи (ныне Московский гуманитарный университет) над проектом закона о молодежи (на базе которого в 1991 г. был принят Закон СССР «Об общих началах государственной молодежной политики в СССР»), другими проектами нормативных правовых актов в сфере государственной молодежной политики. В общественной дискуссии о содержании этой политики большое значение придавалось фактору воспитания. Пренебрежение идеей воспитания привело к отходу государства от этого направления образовательной деятельности. Это, как показывает автор, сказалось и на тексте Закона РФ «Об образовании» (1992 г.), где образование определялось как «единый целенаправленный процесс воспитания и обучения», но в нормах закона о воспитании ничего не было сказано. Более того, из школ, вузов и всех учебных заведений воспитательная компонента была изъята. В прессе и научных публикациях стали говорить о социализации, об адаптации, понятие «воспитание» исчезло из научной и бытовой лексики. В противовес этому в 1995 г. в НИЦ при Институте молодежи, где автор был директором, под его научным руководством и активном авторском участии для Правительства РФ был подготовлен доклад о проблемах воспитания, а также предложена концепция воспитания жизнеспособных поколений. Доклад был рассмотрен Правительством РФ, охарактеризован как «очернительский» и запрещен к рассылке в регионы. В 2010 г. началась подготовка Федерального закона «Об образовании в Российской Федерации». Автор с коллегами активно участвовал в дискуссиях по поводу содержания этого закона, обращался со своими предложениями в Государственную Думу РФ, Совет Федерации РФ, к Президенту России В. В. Путину. Но правовые нормы, связанные с воспитанием, не были включены в текст закона. Участие в обсуждении продолжилось и в ходе рассмотрения проекта Стратегии развития воспитания в Российской Федерации на период до 2015 года. Стратегия, принятая в 2015 г., дала новый импульс для организации воспитательной работы с детьми и молодежью, но все же не решила многие концептуальные вопросы, без которых реализация намеченных мер может быть проблематичной. ; This is an abridged version of the paper the author gave at the session of the Russian Intellectual Club at Moscow University of the Humanities on May 25, 2016. The topic of the session was "Personality development (vospitanie) in new generations: from strategy to action". The paper starts with explaining the conceptual approaches to personality development (vospitanie) of youth as formulated by the author and his colleagues at the Research Center (NITs) of Higher School of Komsomol, Moscow (subsequently renamed Institute of Youth, currently Moscow University for the Humanities). While at the NITs, the author worked on the draft version of the Youth Act, which in 1991 was subsumed into the Law of the USSR "On the general foundations of state youth policy in the USSR"), as well as in other drafts of legislation in the segment of youth policy. Public debates on this policy and its implications largely focused on the factor of vospitanie (personality development). Neglect of his factor led to the state completely abandoning vospitanie as an aspect of education. This can be seen in the example of the first post-Soviet law "On education" (1992), where education in Russia was formally defined as a "unified purpose-driven process comprising tuition and personality development (vospitanie)", but not a word more on the latter. Moreover, the vospitanie as a component was discontinued in schools, universities and all educational institutions, while the press and academia now talked of socialization and adaptation, not vospitanie. To counter this trend, in 1995 we at the NITs of the Institute of Youth, under the author's supervision have prepared an analytical report for the Cabinet of Ministers of the Russian Federation, which later evolved into the concept of bringing up what we termed 'viable generations'. After being reviewed at the Cabinet, the report was labelled 'aspersive' and banned from circulation. In 2010, work began on a new version of the Federal Law "On education in the Russian Federation. The author and his colleagues took an active part in public discussions of the bill. Suggested amendments were forwarded to the State Duma, the Council of Federation and to President of Russia Vladimir Putin. However, the provisions related to personality development were not included into the final version of the act. Debates continued during the readings of the Strategy of advancing personality development (vospitanie) in the Russian Federation for the period through 2025. The strategy was adopted in 2015 and provided a new impetus for educational work with children and the youth. However, unless a number of conceptual issues are resolved, implementing the agenda of the Strategy may be rather problematic.

This is an abridged version of the paper the author gave at the session of the Russian Intellectual Club at Moscow University of the Humanities on May 25, 2016. The topic of the session was "Personality development (vospitanie) in new generations: from strategy to action".The paper starts with explaining the conceptual approaches to personality development (vospitanie) of youth as formulated by the author and his colleagues at the Research Center (NITs) of Higher School of Komsomol, Moscow (subsequently renamed Institute of Youth, currently Moscow University for the Humanities). While at the NITs, the author worked on the draft version of the Youth Act, which in 1991 was subsumed into the Law of the USSR "On the general foundations of state youth policy in the USSR"), as well as in other drafts of legislation in the segment of youth policy. Public debates on this policy and its implications largely focused on the factor of vospitanie (personality development). Neglect of his factor led to the state completely abandoning vospitanie as an aspect of education. This can be seen in the example of the first post-Soviet law "On education" (1992), where education in Russia was formally defined as a "unified purpose-driven process comprising tuition and personality development (vospitanie)", but not a word more on the latter. Moreover, the vospitanie as a component was discontinued in schools, universities and all educational institutions, while the press and academia now talked of socialization and adaptation, not vospitanie.To counter this trend, in 1995 we at the NITs of the Institute of Youth, under the author's supervision have prepared an analytical report for the Cabinet of Ministers of the Russian Federation, which later evolved into the concept of bringing up what we termed 'viable generations'. After being reviewed at the Cabinet, the report was labelled 'aspersive' and banned from circulation.In 2010, work began on a new version of the Federal Law "On education in the Russian Federation. The author and his colleagues took an active part in public discussions of the bill. Suggested amendments were forwarded to the State Duma, the Council of Federation and to President of Russia Vladimir Putin. However, the provisions related to personality development were not included into the final version of the act. Debates continued during the readings of the Strategy of advancing personality development (vospitanie) in the Russian Federation for the period through 2025. The strategy was adopted in 2015 and provided a new impetus for educational work with children and the youth. However, unless a number of conceptual issues are resolved, implementing the agenda of the Strategy may be rather problematic. ; В статье представлены фрагменты выступления автора на заседании Русского интеллектуального клуба, которое состоялось в Московском гуманитарном университете 25 мая 2016 г. и было посвящено теме «Воспитание новых поколений: от стратегии к действию». Охарактеризована роль концептуальных подходов к проблеме воспитания молодежи, которые были сформированы автором в период работы Научно-исследовательского центра (НИЦ) при Высшей комсомольской школе, затем при Институте молодежи (ныне — Московский гуманитарный университет) над проектом закона о молодежи (на базе которого в 1991 г. был принят Закон СССР «Об общих началах государственной молодежной политики в СССР»), другими проектами нормативных правовых актов в сфере государственной молодежной политики. В общественной дискуссии о содержании этой политики большое значение придавалось фактору воспитания. Пренебрежение идеей воспитания привело к отходу государства от этого направления образовательной деятельности. Это, как показывает автор, сказалось и на тексте Закона РФ «Об образовании» (1992 г.), где образование определялось как «единый целенаправленный процесс воспитания и обучения», но в нормах закона о воспитании ничего не было сказано. Более того, из школ, вузов и всех учебных заведений воспитательная компонента была изъята. В прессе и научных публикациях стали говорить о социализации, об адаптации, понятие «воспитание» исчезло из научной и бытовой лексики.В противовес этому в 1995 г. в НИЦ при Институте молодежи, где автор был директором, под его научным руководством и активном авторском участии для Правительства РФ был подготовлен доклад о проблемах воспитания, а также предложена концепция воспитания жизнеспособных поколений. Доклад был рассмотрен Правительством РФ, охарактеризован как «очернительский» и запрещен к рассылке в регионы.В 2010 г. началась подготовка Федерального закона «Об образовании в Российской Федерации». Автор с коллегами активно участвовал в дискуссиях по поводу содержания этого закона, обращался со своими предложениями в Государственную Думу РФ, Совет Федерации РФ, к Президенту России В. В. Путину. Но правовые нормы, связанные с воспитанием, не были включены в текст закона. Участие в обсуждении продолжилось и в ходе рассмотрения проекта Стратегии развития воспитания в Российской Федерации на период до 2015 года. Стратегия, принятая в 2015 г., дала новый импульс для организации воспитательной работы с детьми и молодежью, но все же не решила многие концептуальные вопросы, без которых реализация намеченных мер может быть проблематичной.

The purpose of the article is to explore and analyze the development of ballroom dancing in the context of the peculiarities of choreographic education in Ukraine in the 1970s–1980s; define the principles and fundamentals of the organizational-methodical work of amateur groups and ensembles, and to trace the formation of the mechanism of management in the system of culture, education and trade unions of the period of large-scale popularization of ballroom dancing. The research methodology consisted in the organic set of basic principles of research: objectivity, historicism, multifactorness, systematicity, integrated approach, development and pluralism; to fulfill the research purpose, the following methods of scientific knowledge were used: problem-chronological, specific-historical, statistical, descriptive, and logical-analytical. The scientific novelty of the work lies in the first attempt to carry out a comprehensive study of the development of ballroom dancing in professional, amateur and out-of-school choreographic education in Ukraine in the 1970s-1980s in the context of formation of the managerial structure of ballroom dancing; the activity of amateur groups and ensembles in the framework of competitions and festivals of ballroom dancing was analyzed; the influence of the ideological foundations of the party and government agencies on the organization and program of their implementation; the principles and fundamentals of the organizational-methodical work of the amateur groups and ensembles were defined. Conclusions. In the second half of the 1970s, the process of formation and development of studios, clubs and schools of ballroom dancing which were supervised by institutions of education and culture of the USSR, as well as the Komsomol and trade unions, embarked on a new level. Adopted in 1976, sports classification of ballroom dancing and the introduction into the competition program of new domestic dances intensified the work of the management of groups and ensembles of ballroom dance: a number of seminars were conducted that contributed to improving the qualification level, the correct selection of repertoire, significantly helped in terms of methodological support and contributed to competitive performances. During the 1980s, the organizational structure of ballroom dances, based on the club system, continued to be formed, and the participation of Soviet ballroom dancers in international tournaments which were held in socialist countries, and since the end of the 1980s in official professional and amateur world and European tournaments, contributed to the further development of ballroom dancing and significant changes in the system of choreographic education in Ukraine. ; Цель исследования. Исследовать и проанализировать развитие бальных танцев в контексте особенностей хореографического образования в Украине 1970–1980-х гг.; выявить принципы и главные принципы организационно-методической работы самодеятельных кружков и ансамблей и проследить формирование механизма управления ими в системе культуры, образования и профессиональных союзов периода масштабной популяризации бальных танцев. Методологию исследования составляет органическая совокупность базовых принципов исследования: объективности, историзма, многофакторности, системности, комплексности, развития и плюрализма, а для достижения цели исследования использованы следующие методы научного познания: проблемно-хронологический, конкретно-исторический, статистический, описательный, логико-аналитический. Научная новизна. В статье впервые осуществлено комплексное исследование развития бальных танцев в системе профессио-нального, самодеятельного и внешкольного хореографического образования в Украине 1970–1980-х гг. в контексте формирования организационной структуры управления бальными танцами; проанализирована деятельность самодеятельных кружков и ансамблей в рамках конкурсов и фестивалей бальных танцев и выявлено влияние идеологических основ партийных и правительственных учреждений на организацию и программу их проведения, а также определены и сформированы принципы и главные принципы организационно-методической работы самодеятельных кружков и ансамблей. Выводы. Во второй половине 1970-х гг. процесс образования и развития студий, кружков и школ бального танца, которыми занимались учреждения образования и культуры УССР, а также комсомольские и профсоюзные организации перешел на новый уровень. Принятая в 1976 г. спортивная классификация бальных танцев, ввод в конкурсные программы новых отечественных танцев активизировало работу руководства кружков и ансамблей бальных танцев: состоялось большое количество семинаров, которые способствовали повышению квалификационного уровня, правильному подбору репертуара, существенно помогали в плане методического обеспечения и способствовали подготовке к конкурсным выступлениям. В течение 1980-х гг. организационная структура бальных танцев, основанная на клубной системе продолжала формироваться, а участие советских исполнителей бальных танцев в международных турнирах, которые проводились в социалистических странах, а с конца 1980-х гг. – в официальных профессиональных и любительских мировых и Европейских турнирах способствовали дальнейшему развитию бальных танцев и существенным изменениям в системе хореографического образования в Украине. ; Мета дослідження. Дослідити та проаналізувати розвиток бальних танців у контексті особливостей хореографічної освіти в Україні 1970–1980-х рр.; виявити принципи та головні засади організаційно-методичної роботи самодіяльних гуртків та ансамблів й простежити формування механізму управління ними в системі культури, освіти та професійних спілок періоду масштабної популяризації бальних танців. Методологію дослідження становить органічна сукупність базових принципів дослідження: об'єктивності, історизму, багатофакторності, системності, комплексності, розвитку та плюралізму, а для досягнення мети дослідження використані наступні методи наукового пізнання: проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, статистичний, описовий, логіко-аналітичний. Наукова новизна. У статті вперше здійснено комплексне дослідження розвитку бальних танців у системі професійної, самодіяльної та позашкільної хореографічної освіти в Україні 1970–1980-х рр. у контексті формування організаційної структури управління бальними танцями; проаналізовано діяльність самодіяльних гуртків та ансамблів у рамках конкурсів та фестивалів бальних танців і виявлено вплив ідеологічних засад партійних та урядових установ на організацію та програму їх проведення, а також визначено і сформовано принципи та головні засади організаційно-методичної роботи самодіяльних гуртків та ансамблів. Висновки. У другій пол. 1970-х рр. процес утворення та розвитку студій, гуртків та шкіл бального танцю, якими опікувалися заклади освіти й культури УРСР, а також комсомольські та профспілкові організації перейшов на новий рівень. Прийнята в 1976 р. спортивна класифікація бальних танців, уведення в конкурсні програми нових вітчизняних танців активізувало роботу керівництва гуртків та ансамблів бальних танців: відбулася велика кількість семінарів, які сприяли підвищенню кваліфікаційного рівня, правильному підбору репертуару, суттєво допомагали в плані методичного забезпечення та сприяли підготовці до конкурсних виступів. Протягом 1980-х рр. організаційна структура бальних танців, заснована на клубній системі продовжувала формуватися, а участь радянських виконавців бальних танців у міжнародних турнірах, які проводилися в соціалістичних країнах, а з кінця 1980-х рр. – в офіційних професійних та аматорських світових та Європейських турнірах сприяли подальшому розвитку бальних танців та суттєвим змінам у системі хореографічної освіті в Україні.