Suchergebnisse

"Die methodologischen Grundlagen und die Methode der Fall-Struktur-Analyse werden umrissen, um dieses Verfahren der qualitativen Sozialforschung vor dem Vergessen zu bewahren. Ein Postscriptum empfiehlt ein neues Anwendungsfeld, die historische Biographieforschung." (Autorenreferat)

"Political Correctness" scheint zur modernen liberalen Demokratie heute dazuzugehören. Liberale Demokratie, Menschenrechte, Universalität und Gleichheit sind dabei Teile eines Konzeptes, das die westliche Welt für sich beansprucht und in andere Regionen der Welt exportieren möchte. Außenseiter sprechen polemisch von der "Diktatur der Guten". Ist PC also eine neue Intoleranz, ein neuer McCarthyism, gar Meinungsdiktatur? Im Alltag treffen wir immer wieder auf den Begriff der PC, aber was bedeutet er genau? Die Beiträge dieses Sammelwerks befassen sich mit der Zeit und Zeitbedingtheit von Political Correctness, mit Normen und Moral, um den Sinn von Denkverboten und Sittenkodices festzustellen, analysieren und dann beurteilen zu können. (JA).

The article considers the peculiarities of the development and preservation of the ethnic identity of the Bulgarian population of the south of the MSSR and Izmail region of the USSR post-war period 1944-1954 years. The urgency of the research is proved, first of all, by the lack of knowledge of this question, insufficient number of documents available for scientific community. The topicality of this investigation is caused by the attempt to analyze the achievements of the Bulgarian Diaspora on the way to preserving its ethnic identity separately from other nationalities. The author points to the positive changes in the national, cultural and educational development of the Bulgarian Diaspora in the post-war period. The specific features of the education of the Bulgarian population during the Soviet era and the role of education in preserving the ethno social identity, the development of the national consciousness of the Bulgarians are revealed. The author states that the Bulgarian language remained in wide use only at home in the post-war period. The learning process was held on Russian. However, this contributed to the fact that the Bulgarian youth became competitive in entrance exams, and eventually they were able to work and occupy various positions in Ukraine, Moldova and also abroad. The article also analyzes the state policy in relation to the ethnic minorities. The important consequence of the state education policy became the formation of a new Bulgarian educational intelligentsia, which could not but affected the ethno cultural development and preservation of the ethnic identity of the Bulgarian population of the region. The government contributed to the creation of a number of Bulgarian art groups, they were formed on the state account and initiative. In addition to the organization, the financing of the art collectives was also performed by the government. The professional music schools and their branches were also opened in the regions with the Bulgarian population. Further, the author specifies the achievements of the Bulgarian population in the field of culture. The participation of the Bulgarians in the social and cultural life of the Izmail region and the south of the MSSR is researched. The author claims that it was the cultural sphere where the national identity of the Bulgarian ethnic group of Ukraine and Moldova was preserved. The role and place of amateur folk art in preserving the language, folklore and ethnographic heritage of the Bulgarian people in consolidation with the Bulgarian ethnic group, as well as renewing and strengthening the social and cultural connections of the Bulgarian Diaspora with Bulgaria are also revealed. However, numerous direct contacts were established only in the post-Stalin period. It was considered that the Bulgarian people were not indifferent to the national culture and its development. In disregard the ideological, political, ethnic turmoil that apprehended the Bulgarian population of southwestern Ukraine and the south of Moldova in the post-war period, they preserved the inherent peculiarities in language, culture, ritualism and religion. It should be noted that national identity, originality and uniqueness are better preserved in the spiritual sphere than in the economic field. Thus, the article of I.I. Tatarko provides important inputs to the study of the most urgent problems and issues of historiography in Eastern Europe – the post-war period and the policy of the Soviet Union towards ethnic minorities. ; У статті досліджено особливості розвитку та збереження болгарським населенням півдня МРСР та Ізмаїльської області УРСР етнічної ідентичності в повоєнних умовах 1944 – 1954 рр. Актуальність роботи обґрунтована насамперед слабкою вивченістю проблематики, недостатнім уведенням у науковий обіг джерел, а також спробою проаналізувати досягнення болгарської діаспори на шляху до збереження своєї етнічної ідентичності окремо від інших національностей. Автор висвітлює позитивні зрушення у національному, культурному та освітньому розвитку болгарської діаспори у повоєнний період. Розкриває специфіку здобуття освіти болгарським населенням за радянської влади та роль освіти у збереженні етнічної ідентичності, розвитку національної свідомості болгар. Автор зазначає, що болгарська мова в повоєнний період залишилася у широкому вживанні тільки в побуті, навчання здійснювалося російською мовою. Однак це сприяло тому, що болгарська молодь стала конкурентноспроможною на вступних іспитах, а надалі змогла працювати і обіймати різноманітні посади не тільки в Україні та Молдові, а й за їх межами. Крім того, у статті аналізується державна політика щодо етнічних меншин. Важливим наслідком державної політики у сфері освіти стало формування нової болгарської просвітницької інтелігенції, що не могло не вплинути на етнокультурний розвиток і збереження етнічної ідентичності болгарського населення краю. Влада сприяла появі великої кількості болгарських мистецьких колективів, утворювала їх сама. Відкривалися професійні музичні школи та їхні філії у регіонах із болгарським населенням. Зазначається, що окрім організації, позитивним внеском у розвиток колективів було їхнє фінансування. Далі автор конкретизує досягнення болгарського населення в галузі культури. Висвітлює участь болгар у суспільно-культурному житті Ізмаїльщини та півдня МРСР. Стверджує, що саме у сфері культури вдалося зберегти національну самобутність болгарського етносу України та Молдови. Відзначає високу роль самодіяльної народної творчості у збереженні мови, фольклорної та етнографічної спадщини болгарського народу, у консолідації болгарського етносу, а також у поновленні та зміцненні суспільних та культурних зв'язків болгарської діаспори з Болгарією. Зроблено висновок, що болгарському народу не була байдужа національна культура та її розвиток. Попри ідеологічні, політичні, етнічні негаразди, які спіткали болгарське населення Південно-Західної частини України та Півдня Молдови у повоєнний період, воно зберегло властиву йому специфіку в мові, культурі, обрядовості, релігії. При цьому слід зазначити, що національна ідентичність, оригінальність і неповторність краще збереглися у духовній сфері, ніж у сфері господарській. Отже, стаття І.І.Татарко робить важливий внесок у вивчення найактуальніших проблем та питань історіографії Східної Європи – повоєнний період і політика Радянського Союзу по відношенню до етнічних меншин.

In the 1970s and '80s residents and architects in Amsterdam worked together to shape the renewal of their neighbourhood. Working outside traditional planning constraints they initiated a process for designing 'neighbourhood plans' that gave priority to affordable housing and minimized disruption to the existing social and urban design structure. Although these neighbourhood plans stood in stark contrast to prevailing political and urban planning ideas, they formed the basis on which urban renewal was realized from the middle of the 1970s. While the focus in the historiography of urban renewal is usually on politics and policy, this article provides insight into the design process itself and the ideas behind urban renewal architecture based on numerous consultation documents generated by the collaboration between local residents and architects. The Dapperbuurt area serves as an exemplary case study. The example of the Dapperbuurt shows that locals and architects formed energetic and effective coalitions. After the residents of the Dapperbuurt had won far-reaching control over the design process, including a say in the choice of architect, they entered into a collaboration with the architects Hans Borkent, Rob Blom van Assendelft and Hein de Haan. During the extensive consultation process the architects acted as equal discussion partners rather than all-knowing experts, while local residents provided creativity and spontaneous initiatives and had the final say. Together they designed with 'direct democracy'. In this article those collaborative arrangements are referred to as 'creative housing coalitions'. This term expresses both their main aim and their greatest strength. It also shows who initiated the urban renewal housing projects and how grass-roots initiatives were ultimately translated into policy. In the course of the design process, local residents and their architects sought creative ways of reconciling the apparent antithesis between the historically evolved city and modern architecture and urban design. Instead of taking a blank slate as their starting point, they proceeded on the basis of the qualities of the existing environment and the interests and wishes of the residents. This resulted in the retention of the existing morphology and functional diversity. However, the housing projects were on a much larger scale than the individual buildings that had previously made up the neighbourhood, because while the local residents were unwilling to give up their familiar living environment, they did want modern home comforts. This study has revealed that the replacement construction was required to combine the best of both worlds. In order to suggest a smaller scale, the external walls were vertically articulated, and their height demarcated by means of balconies, bay windows, hoisting beams, eaves and staggered building lines. So both contrast to and compatibility with the context are relevant criteria for evaluating urban renewal architecture. In addition, it turns out that a key merit of this urban renewal was its function, namely to deliver affordable and comfortable housing on centrally located sites with high land values. The architecture gives expression to that function. ; In de jaren zeventig en tachtig gaven in Amsterdam bewoners en architecten samen vorm aan de vernieuwing van hun buurt. Buiten de reguliere kaders om initieerden zij een proces voor het ontwerpen van zogenaamde 'buurtplannen', waarin prioriteit werd gegeven aan betaalbaar wonen en zo min mogelijk verstoring van de bestaande sociale en stedenbouwkundige structuur. Hoewel deze buurtplannen in schril contrast stonden met de heersende politieke en stedenbouwkundige opvattingen, vormden ze de basis waarop de stadsvernieuwing vanaf midden jaren zeventig werd gerealiseerd. In de historiografie van de stadsvernieuwing ligt de focus op politiek en beleid. Dit artikel geeft daarentegen inzicht in het ontwerpproces en de ideeën achter de stadsvernieuwingsarchitectuur aan de hand van velerlei overlegdocumenten die voortkwamen uit de samenwerking tussen buurtbewoners en architecten. Hierbij dient de Dapperbuurt als exemplarische casestudy.Het voorbeeld van de Dapperbuurt laat zien dat buurtbewoners en architecten daadkrachtige coalities vormden. Nadat bewoners van de Dapperbuurt verregaande controle op het ontwerpproces hadden bevochten, inclusief zeggenschap over de architectenkeuze, gingen zij een samenwerking aan met de architecten Hans Borkent, Rob Blom van Assendelft en Hein de Haan. Deze stelden zich in uitgebreide inspraakprocedures op als gelijkwaardige gesprekspartners in plaats van alwetende experts, terwijl buurtbewoners zorgden voor creativiteit en spontane initiatieven en een doorslaggevende stem hadden. Gezamenlijk ontwierpen zij met 'direkte demokratie'. Deze samenwerkingsverbanden worden in dit artikel geduid als creatieve wooncoalities. Dit idee geeft zowel uitdrukking aan hun belangrijkste doelstelling als aan hun grootste kracht. Daarnaast laat het zien wie de woningbouwprojecten van de stadsvernieuwing initieerden en hoe burgerinitiatieven uiteindelijk werden omgezet in beleid. In het ontwerpproces zochten de Dapperbuurters en hun architecten naar creatieve oplossingen om de schijnbare tegenstelling tussen de historisch gegroeide stad en moderne architectuur en stedenbouw te overbruggen. In plaats van een blanco blad als uitgangspunt te nemen, gingen ze uit van de kwaliteiten van de bestaande omgeving en de belangen en wensen van de bewoners. Dit resulteerde in behoud van de bestaande morfologie en functiemenging. De woningbouwprojecten kregen echter een beduidend grotere schaal dan de individuele panden waaruit de buurt tot dan toe bestond, omdat de buurtbewoners hun vertrouwde leefomgeving niet wilden opgeven maar wel behoefte hadden aan modern wooncomfort. Uit dit onderzoek blijkt dat de nieuwbouw het beste van beide moest combineren. Om toch de suggestie van kleinschaligheid te wekken, werden de gevelwanden verticaal geleed en in hoogte afgebakend door middel van balkons, erkers, hijsbalken, dakoverstekken en verspringende rooilijnen. Zowel contrast met als aansluiting op de context zijn aldus relevante criteria voor de waardering van de stadsvernieuwingsarchitectuur. Bovendien blijkt dat een wezenlijke waarde van de stadsvernieuwing haar functie is, namelijk betaalbaar en comfortabel wonen op centrale locaties met hoge grondwaarden. De architectuur geeft uitdrukking aan die functie.

Dentro de las políticas y estrategias para buscar una salida soberana al mar de Bolivia, desde la perspectiva dialógica está la Historiología que viene a ser el análisis estratégico de la historia que, difiere con la Historiografía que se ocupa de la cronología histórica, por esa razón en el presente artículo se desarrolla un análisis desde la complejidad para dar a conocer sobre la política y estrategia que debe emplear Bolivia en el tema marítimo tomando la perspectiva compleja y transdisciplinar analizando la multidimensionalidad de opciones y por ello se puede decir que, "Chile no es el único camino en que Bolivia podría confluir para lograr acceder a un puerto y costas marítimas". Por esta razón, para el presente análisis, según (Cruz Barreiro, 2009) Morín explicó que: será necesario considerar que el ser humano es a la vez físico, biológico, psíquico, cultural , social e histórico y esta unidad compleja de la naturaleza humana que está desintegrada y debe ser restaurada de tal manera que desde donde esté, tome conocimiento y conciencia de su identidad compleja y de su identidad común a todos los demás humanos. A lo largo de las últimas décadas las condiciones de la política internacional expuesta por el estado de Bolivia, fueron más agresivas y tuvo un impacto a nivel internacional, tal es el caso de la demanda ante la Haya para obligar al estado Chileno a una negociación que permita una salida soberana al océano pacifico. (Morin & Le Moigne, La inteligencia de la complejidad Epistemología y Pragmática, 2006) hacía referencia a lo siguiente: "Como decía Pascal, hay que concebir la relación circular: no se pueden conocer las partes si no se conoce el todo, ni se puede conocer el todo sin conocer las partes. La noción de organización se vuelve capital porque, por medio de la reorganización de las partes en un todo, aparecen las cualidades emergentes y desaparecen las inhibidas". Entonces será necesario religar esta política a partir de múltiples nociones de orden, desorden, organización y reconocer los problemas de irreducibilidad e indeducibilidad de relaciones complejas existentes entre las partes y el todo para luego unir la noción de unidad con la de pluralidad o diversidad y de este modo llegar a confluir en probables acuerdos. Por no contar con una política de estado que integre los diferentes niveles de conducción y factores de poder a través de una defensa multidisciplinaria con un enfoque integrado de las dimensiones de poder, el planteamiento que realizó Bolivia no fue el adecuado por lo que se puede decir que, la decisión de la corte no fue la esperada, lo que tuvo un impacto dentro de la moral social por las expectativas que se habían creado, por lo citado el presente artículo hace un análisis complejo desde una visión multidimensional dando paso a un modo de conocimiento capaz de aprehender los objetos en sus contextos y a la vez en un conjunto, reuniendo y organizando conocimientos dispersos y de esta manera mostrar la unión indisoluble entre la unidad y la diversidad de todo lo que es humano. ; Within the policies and strategies to seek a sovereign exit to the sea of Bolivia, from the dialogic perspective is the Historiology that becomes the strategic analysis of history that differs from the Historiography that deals with the historical chronology, for that reason In this article, an analysis from complexity is developed to make known about the policy and strategy that Bolivia should employ in the maritime issue, taking a complex and transdisciplinary perspective, analyzing the multidimensionality of options and therefore it can be said that, "Chile does not it is the only way in which Bolivia could converge to gain access to a port and maritime coasts ". For this reason, for the present analysis, according to (Cruz Barreiro, 2009) Morín explained that: it will be necessary to consider that the human being is at the same time physical, biological, psychic, cultural, social and historical and this complex unit of human nature that it is disintegrated and must be restored in such a way that from where it is, it becomes aware and aware of its complex identity and its common identity to all other humans. Throughout the last decades, the conditions of international policy exposed by the state of Bolivia were more aggressive and had an impact at the international level, such is the case of the lawsuit before the Hague to force the Chilean state to negotiate that allow a sovereign exit to the Pacific Ocean. (Morin & Le Moigne, The intelligence of complexity Epistemology and Pragmatics, 2006) referred to the following: "As Pascal said, you have to conceive the circular relationship: you cannot know the parts if you do not know the whole, nor you can know the whole without knowing the parts. The notion of organization becomes capital because, through the reorganization of the parts into a whole, emergent qualities appear and inhibited ones disappear ". Then it will be necessary to reconnect this politics from multiple notions of order, disorder, organization and to recognize the problems of irreducibility and indeducibility of complex relationships existing between the parts and the whole to later unite the notion of unity with that of plurality or diversity and of In this way, they come together in probable agreements.

This research deals with rural land treatment in the urban planning of three metropolitan regions of southern Europe from the beginning of the twentieth century to the present day, focusing on how it has contributed to build a positive notion of it. We follow a three parts structure, combining three complementary approaches. The first one handles representations of the rural in different studies developed between 1870 and 1960 in France, Italy and Catalonia, observing how they have contributed to create a certain territorial culture. In France, we highlight conceptual contributions of the School of Geography, methodologies of rural historiography, and efforts to recognize the diversity, distribution, and extension of rural structures. In Italy, Geographical societies and Tourism and Sports associations have created territorial iconography, contributing decisively to produce rural representations. Likewise, a particular dynamic conception of rural territories shows its economic, social, and political relevance in successive phases of the history of Italy. In Catalonia, succeeding ideological currents, from Renaixença to Noucentisme, sought to determine cultural characteristics in the territory. Moreover, important contributions were made during the second Republic to the urban and territorial culture. The second part addresses the content of a series of metropolitan plans developed in Lyon, Bologna and Barcelona, between 1953 and 2014, taking into account ruptures and innovations in the representation and treatment of rural metropolitan land. The analysis is structured in four periods. Between 1950 and 1960, the rural exodus and the urban explosion marked an antagonism between urban and rural land treatment. The 1970s represent a breakdown introducing an environmental dimension in rural representation. In the 1990s, the incidence and changes of the European guidelines increasingly linked environmental and agricultural policies. Those emphasized assessing territorial diversity to adapt rural development strategies according to local specificities and, nevertheless, diversify activities. The last stage included the progressive claim of values and functions of the metropolitan rural land. Three ideas dominated planning considerations in rural territory: connection, coherence, and multifunctionality. The third part examines recent projects in the Beaujolais, the periurban plain of Bologna, and the Penedès, which integrate objectives of territorial recomposition, restoration, and environmental balance and rural multifunctionality at different scales. What interests us is to see how they tackle the challenge of flexible dynamic management towards the diversity of cases and of restriction against tensions and threats of accelerated transformation due to their metropolitan location. Thus, we distinguish four complementary approaches of dealing with metropolitan rural land treatment: identification of systemic sets, application of network logic, sectorization, and identification of topological relationships. ; Esta investigación se ocupa del tratamiento del suelo rural en el planeamiento urbanístico de tres regiones metropolitanas de Europa meridional desde el arranque del siglo XX hasta nuestros días y de cómo éste ha contribuido a construir una noción positiva del mismo. Se estructura en tres partes y combina tres enfoques complementarios. La primera trata de las representaciones de lo rural en diferentes estudios desarrollados entre 1870 y 1960 en Francia, Italia y Cataluña, observando cómo han contribuido a construir una determinada cultura territorial. En Francia destacan las aportaciones conceptuales de la escuela geográfica, las metodológicas de la historiografía rural y el esfuerzo por reconocer la diversidad, distribución y extensión de las estructuras rurales. En Italia, la iconografía territorial creada por sociedades geográficas, asociaciones turístico-deportivas y la protección o transformación del patrimonio natural contribuyen de manera decisiva a producir representaciones del territorio rural. Asimismo, la concepción dinámica del territorio rural pone de manifiesto su relevancia económica, social y política en las fases sucesivas de la historia de Italia. En Cataluña se suceden corrientes ideológicas, desde la Renaixença al Noucentisme que buscan determinar características culturales en el territorio y se realizan importantes aportaciones a la cultura urbanística durante la Segunda República. En la segunda parte se aborda la sucesión de planes urbanísticos de Lyon, Bolonia y Barcelona, entre 1953 y 2014, desde la detección de rupturas e innovaciones en la representación y tratamiento que recibe el suelo rural metropolitano. El análisis se articula en cuatro periodos: entre 1950 y 1960, el éxodo rural y la explosión urbana marcan una mirada y tratamiento antagónico del suelo rural y urbano; la década de los 1970 supone una ruptura que introduce la dimensión ambiental en la representación rural. En los años 90 la incidencia y el cambio de rumbo de las directrices europeas vinculan políticas ambientales y agrícolas. Se incide en valorar la diversidad territorial para adaptar las estrategias de desarrollo rural en función de las especificidades locales y, a la vez, diversificar las actividades. La última etapa recoge la progresiva reivindicación de valores y funciones del suelo rural metropolitano. Tres ideas dominan la reflexión urbanística en territorio rural: la conexión, la coherencia y la multifuncionalidad. En la tercera parte se examinan proyectos recientes en el Beaujolais, la llanura periurbana de Bolonia y el Penedès, que integran objetivos de recomposición territorial, restauración y equilibrio ambiental y multifuncionalidad rural a distintas escalas. Nos interesa ver cómo afrontan el desafío de gestión dinámica flexible ante la diversidad de casos y de restricción frente a tensiones y amenazas de transformación acelerada por su localización metropolitana. Distinguimos así cuatro enfoques complementarios a la hora de afrontar el tratamiento del suelo rural metropolitano: identificación de conjuntos sistémicos, aplicación de lógica de redes, sectorización e identificación de relaciones topológicas. ; Postprint (published version)

ABSTRAK: Permasalahan dalam penelitian ini adalah: (1) Bagaimana bentuk-bentuk peranan keluarga dalam menanamkan nilai-nilai karakter pada anak perempuan di Desa Kasaka Kecamatan Kabawo Kabupaten Muna?; (2) Bagaimana perubahan peranan pendidikan keluarga pada anak perempuan di Desa Kasaka Kecamatan Kabawo Kabupaten Muna (1970-2000)?; dan (3) Apa saja nilai-nilai karakter yang ditanamkan dalam pendidikan keluarga pada anak perempuan di Desa Kasaka Kecamatan Kabawo Kabupaten Muna? Metode yang digunakan dalam penelitian ini adalah metode sejarah, dengan tahapan-tahapan sebagai berikut: 1) pemilihan topik dan penetapan judul, 2) heuristik, 3) kritik sumber, 4) interpretasi, dan 5) historiografi. Hasil penelitian ini, yaitu: 1) Bentuk-bentuk peranan keluarga dalam menanamkan nilai-nilai karakter pada anak perempuan di Desa Kasaka Kecamatan Kabawo Kabupaten Muna dilakukan sesuai dengan perubahan fisik dan kejiwaan manuasia yaitu: (a) saat ibu sedang mengandung anak pertama (umur 7 bulan-kelahiran) melalui pranata pendidikan kasambu, dengan diberi pembelajaran seperti mempersiapkan kelahiran serta persiapan merawat bayi sekaligus sebagai isyarat kasat mata pada janin bahwa ia bersiap memasuki alam baru yaitu alam dunia, (b) setelah kelahiran (umur 0-44 hari) melalui pranata pendidikan diazankan dan diiqamahkan, (c) pada saat penanggalan plasenta (umur 44 hari-1 tahun) melalui pranata pedindikan kampua atau aqiqah, (d) pada saat permulaan tumbuh gigi (umur 1-7 tahun) melalui pranata pendidikan sariga, (e) pada saat penanggalan (pencabutan) gigi pertama (umur 7-10 tahun) melalui pranata pendidikan kangkilo (sunatan) dan katoba (pengislaman), dan (f) saat mulai haid bagi anak perempuan (umur 15 tahun ke atas) melalui pranata pendidikan karia (pingitan); 2) Perubahan peranan pendidikan keluarga pada anak perempuan di Desa Kasaka (1970-2000) terbagi tiga periode, yaitu: (a) periode tahun 1970-1980 di Desa Kasaka masih kental sekali, mulai dari awal sampai akhir proses pelaksanaan suatu tradisi yang dijalankan masih sangat lengkap dan memenuhi fungsinya sebagai adat istiadat sekaligus penanaman nilai-nilai karakter, (b) periode 1980-1990 di Desa Kasaka pada masa ini adalah masa dimana tradisi dan budaya mulai terpengaruh dunia luar seperti terpengaruhnya perilaku dalam melaksanakan ajaran agama dan kepercayaan serta menurunnya sikap perilaku sopan santun dan kejujuran, (c) periode 1990-2000 di Desa Kasaka pada masa ini tradisi sangat jauh berbeda dengan tahun sebelumnya, dimana sebagian tradisi dan budaya sudah tidak dilakukan lagi dan sebagiannya dianggap hanya formalitas dalam kehidupan bermasyarakat; 3) Nilai-nilai karakter yang ditanamkan dalam pendidikan keluarga pada anak perempuan di Desa Kasaka yaitu nilai religius (agama), kejujuran, disiplin, kerja keras, kreatif, mandiri, demokratis, rasa ingin tahu, semangat kebangsaan, cinta tanah air, menghargai prestasi, bersahabat atau komunikatif, cinta damai, gemar membaca, peduli lingkungan, peduli sosial, dan tanggung jawab. Kata Kunci: Pendidikan, Bentuk-Bentuk, Peran, Nilai ABSTRACT: The problems in this study are: (1) What are the forms of family roles in instilling character values in girls in Kasaka Village, Kabawo District, Muna Regency ?; (2) How is the change in the role of family education for girls in Kasaka Village, Kabawo District, Muna Regency (1970-2000) ?; and (3) What are the character values instilled in family education in girls in Kasaka Village, Kabawo District, Muna Regency? The method used in this research is the historical the stages are as follows: 1) topic selection and title determination, 2) heuristics, 3) source criticism, 4) interpretation, and 5) historiography. The results of this study are: 1) The forms of family roles in instilling character values in girls in Kasaka Village, Kabawo District, Muna Regency are carried out in accordance with the physical and psychological changes of humans, namely: (a) when the mother is pregnant with the first child (age 7 months of birth) through kasambu educational institutions, by being given lessons such as preparing for birth and preparing to care for the baby as well as a visible signal to the fetus that it is ready to enter a new realm, namely the world, (b) after birth (age 0-44 days) through educational institutions are practiced and adhered to, (c) at the time of placental calendation (age 44 days-1 year) through the Kampua pededic system or aqiqah, (d) at the beginning of teething (aged 1-7 years) through sariga education institutions, (e ) at the time of dating (extraction) of the first tooth (age 7-10 years) through kangkilo (circumcision) and katoba (pengislaman) educational institutions, and (f) the start of menstruation for girls uan (aged 15 years and over) through karia education institutions (pingitan); 2) Changes in the role of family education in girls in Kasaka Village (1970-2000) are divided into three periods, namely: (a) the period 1970-1980 in Kasaka Village is still very strong, starting from the beginning to the end of the process of implementing a tradition that is still being carried out. is very complete and fulfills its function as customs as well as instilling character values, (b) the 1980-1990 period in Kasaka Village at this time was a time when traditions and culture began to be influenced by the outside world, such as the influence of behavior in implementing religious teachings and beliefs and decreased attitudes. the behavior of courtesy and honesty, (c) the period 1990-2000 in Kasaka Village at this time the tradition was very different from the previous year, where some traditions and cultures were no longer practiced and some were considered only formality in social life; 3) Character values instilled in family education in girls in Kasaka Village are religious values (religion), honesty, discipline, hard work, creative, independent, democratic, curiosity, national spirit, love for the country, respect for achievement. friendly or communicative, peace-loving, fond of reading, caring for the environment, social care, and responsibility. Keywords: Education, Forms, Roles, Values

The purpose of the proposed article is to investigate the fate of representatives of engineering and technical intelligentsia of Ukraine in the conditions of Stalin's "Great Terror" through the lens of personal experience of the Konstantinovskys family representatives. The anthropologization of history is gaining in popularity, that allows us to explore certain periods and phenomena through the personal experience of direct participants and eyewitnesses. The methods of everyday life in the context of the person`s (family members`) personal experiences study in extreme conditions is used in research. Other methods include using memoirs of family members as a historical source of oral memoirs. Consideration of personal traumatic experience as a microhistorical plot, allows us to extrapolate it to the specifics of the macrohistorical level of the period.The article analyzes the historiography of the problem of mass repression, which in general is significant. The novelty of the proposed material is to focus on representatives of one Jewish family of engineers Konstantinovsky. The character of the Great Terror and its consequences for Ukraine is being explored everywhere through the optics of the fate of a particular Jewish family of civil engineers.Tens of thousands of Ukrainian residents, including Jews, have been repressed on charges of involvement in non-existent anti-Soviet counter-revolutionary organizations. Among the standard allegations against engineering, including Jews, were espionage in favor of England, France, Poland and other countries. Representatives of the Konstantinovsky family have been charged with cooperating with Polish intelligence and agents from Java (Indonesia). Particularly "aggravating" factor for Gregory and Herman Konstantinovsky was their non-partisanship. For example, representatives of this family can follow the tried and true simplified mechanism of repression.Studying archival documents, memoirs provides insight into the fabrication of political affairs, the forms and methods of Soviet special services, and public sentiment. Much of the engineering and technical intelligentsia in fact was completely isolated. However, not only J. Stalin and his entourage are responsible for the number of casualties, but also thousands of "snitches" whose activity was "stimulated" by the atmosphere of fear and "war on all against all" as an integral part of the totalitarian political regime. ; Метою запропонованої статті є дослідження долі представників інженерно-технічної інтелігенції України в умовах сталінського «Великого терору» скрізь призму персонального досвіду представників родини Константиновських. Антропологізація історії набуває все більшої популярності, що дозволяє досліджувати певні періоди і явища через персональний досвід безпосередніх учасників та очевидців. В дослідженні використовувались методи історії повсякденності в контексті вивчення особистих переживань людини (членів родини) в екстремальних умовах. Cеред інших методів – використання в якості історичного джерела усних спогадів, мемуарів представників конкретної родини. Розгляд персонального травматичного досвіду як мікроісторичного сюжету, дозволив екстраполювати його на специфіку макроісторичного рівня періоду. В статті проаналізовано історіографію проблеми масових репресій, яка в цілому є значною. Новизною запропонованого матеріалу є зосередження уваги на представниках однієї єврейської родини – інженерів Константиновських. Характер «Великого терору» та його наслідки для України досліджується скрізь оптику долі конкретної єврейської родини інженера-будівельника. Десятки тисяч мешканців України, зокрема євреїв, були репресовані з обвинуваченням у причетності до неіснуючих антирадянських контрреволюційних організацій. Серед стандартних обвинувачень, які висувались проти представників інженерно-технічної інтелігенції, зокрема євреїв, – шпигунство на користь Англії, Франції, Польщі та інших країн. Проти представників родини Константиновських висувались звинувачення у співпраці з «польською розвідкою» та агентами з острова Ява (Індонезія). Особливо «обтяжуючим» фактором для Григорія та Германа Константиновських стала їх безпартійність. На прикладі представників цієї родини можна прослідкувати відпрацьований та максимально спрощений механізм репресій. Вивчення матеріалів архівно-слідчих документів, спогадів та мемуарів дає уявлення про механізми фабрикації політичних справ, форми і методи діяльності радянських спецслужб та суспільні настрої. Значна частина інженерно-технічної інтелігенції фактично виявилася в повній ізоляції. Проте, відповідальність за кількість жертв несуть не лише Й. Сталін та його оточення, а й тисячі «стукачів», активність яких «стимулювала» атмосфера страху та «війни всіх проти всіх», як невід'ємна складова тоталітарного політичного режиму. ; Celem zaproponowanego artykułu jest badanie losu przedstawicieli Inżynierno-technicznej inteligencji Ukrainy w warunkach stalinowskiego «Dużego terroru» pzrez pryzmat osobistego doświadczenia przedstawicieli rodziny Konstantynowskich. Antro pologizowanie historii zdobywa coraz większej popularności, co pozwala badać pewne okresy i zjawiska przez osobiste doświadczenie bezpośrednich uczestników i świadków. W badaniu wykorzystywały się metody historii powszedniości w kontekście studiowania osobistych przeżyć człowieka (członków rodziny) w ekstremalnych warunkach. Posrud innych metod – użycie w jakości historycznego źródła ustnych wspomnień, memuarów przedstawicieli konkretnej rodziny. Rozpatrzenie osobistego urazowego doświadczenia jak mikrohistorycznej fabuły, pozwolił ekstrapolować jego na specyfikę makrohistorycznego poziomu.W artykule przeanalizowano dziejopisarstwo problemu masowych represji, który na ogół jest znaczny. Nowością zaproponowanego materiału jest skupienie uwagi na przedstawicielach jednej żydowskiej rodziny inżynierów Konstantynowskich. Charakter «Dużego terroru» i jego skutki dla Ukrainy bada się przez optykę losu konkretnej żydowskiej rodziny inżyniera-budowniczego. Dziesiątki tysięcy mieszkańców Ukrainy, w szczególności Żydów, były represowany zoskarżeniem w związku do niebyłych antyradzieckich kontrrewolucyjnych organizacji. Wśród standardowych oskarżeń, które wysuwały się przeciw przedstawicieluw inżynierno-technicznej inteligencji, w szczególności Żydów, – szpiegostwo na korzyść Anglii, Francji, Polski i innych krajów. Przeciw przedstawicieluw rodziny Konstantynowskich wysuwały się oskarżenia we współpracy z «polskim wywiadem» i agentami z wyspy Jawa (Indonezja). Zwłaszcza «obciążającym» czynnikiem dla Grigorija i Hermana Konstantynowskich stała się ich bezpartyjność. Na przykładzie przedstawicieli tej rodziny można dopilnować zużyty i maksymalnie uproszczony mechanizm represji.Studiowanie materiałów archiwno-śledczych dokumentów, wspomnień i memuarów daje pojęcie o mechanizmach fabrykacji politycznych spraw, formach i metodach działalności radzieckich służb specjalnych i społecznych nastrojach. Znaczna część inżynierno-technicznej inteligencji faktyczno okazała się w pełnej izolacji. Jednak, odpowiedzialność za ilość ofiar ponoszą nie tylko J. Stalin i jego otoczenie, ale i tysiące «oszuści», aktywność których «stymulowała&» atmosfera lęku i «wojny wszystkich przeciw wszystkich», jak niezbywalny składnik totalitarnego politycznego reżimu.

Scientific intelligence reveals the causes, dynamics and effects of the reducing of number of Transcarpathian Regional Committee of the CPSU-CPU communist ranks in the second half of the 80's – early 90's of the twentieth century as a result of the national-democratic movement which covered the region in the specified chronological period. The perestroika policy was initiated by the Communist Party leadership of the USSR at the turn of the 1980s. and was aimed at preserving the pro-government status of the ruling CPSU, the political and economic foundations of which were subject to such deformations, which was already impossible to conceal. In the political aspect, this was manifested in the concern of the country's citizens about the ideological doctrine of communism as a result of numerous crimes of the communist leadership of the past decades. In the economic flow destructive phenomena were expressed in the permanently low material situation of workers and peasants, which were formally declared as the main state and party social support. However, reforms of the restructuring not only did not solve these problems, but also intensified intra-party destructive phenomena and significantly weakened the communist regime on the ground. As a result, in the Ukrainian SSR is rapidly expanding the national liberation movement, which leads to a sharp reduction in the number of local primary communist party cells. One of the regions on the background of which decommunization processes were particularly prominent were the western regions of Soviet Ukraine, which included the multinational Transcarpathia. In the first place, the reduction of the number of Communists covered the most numerous workers and peasants social strata, which vigorously eroded the party ground and deprived the CPSU-KPU of public support. The key causes of voluntary selfdeprivation of membership in the party were political, economic and religious motivations that went against the key postulates of communist ideology.Scientific novelty lies in the fact that for the first time in historiography based on unpublished archival documents and periodical materials has been made analysis of causes of the downward dynamics of the number of Transcarpathian communist centers as an illustrator of the rapid deployment of the anticommunist movement caused by the desire of the patriotically-minded Ukrainian public to restore the state's independence of Ukraine.In the Transcarpathian region of the Ukrainian SSR in 1988 – 1991, on the wave of a democratic, and later, national liberation movement, Communist Party membership voluntarily deprived 6,806 communists, which was 14% of it's regional number. Although in 1988 such cases were not officially recorded, in 1989, 76 members of the Communist Party voluntarily lost their membership tickets, in 1990 – 2,430, in 1991 – 4,300. Such a reduction, especially in the working-peasant environment, which was a social base of the ruling party, the regional party cells of Transcarpathia did not know since its creation in 1945. The remaining members of the CPSU-CPU expressed a passive protest, nominally being in the Communist Party, not paying membership dues and not fulfilling party orders, as they put themselves outside the party. This condition should be classified as a bankruptcy of communist doctrine in the region, which was the result of the anti-communist movement of the patriotic-minded people of Transcarpathia, which in the last resort made it possible to restore the state independence of Ukraine. ; Наукова розвідка розкриває причини, динаміку та наслідки зменшення чисельності комуністичних лав Закарпатського обласного комітету КПРС-КПУ у другій половині 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. внаслідок національно-демократичного руху, що охопив регіон у зазначений хронологічний період. Започаткована компартійним керівництвом СРСР на зламі 1980-х рр. перебудова мала на меті збереження провладного статусу за правлячою КПРС, політикоекономічні засади якої зазнавали таких деформацій, приховати які було вже не можливо. У політичному аспекті вони полягали у зневірі громадян країни щодо ідеологічної доктрини комунізму внаслідок чисельних злочинів комуністичного керівництва минулих десятирічь. У економічному річищі деструктивні явища виражалися у перманентно низькому матеріальному становищі робітників та селян, які офіційно були задекларовані як основна державна й партійна соціальна опора. Однак, «косметичні» реформи не тільки не вирішили вказаних проблем, але й посилили внутрішньопартійні деструктивні явища й значно ослабили комуністичний режим на місцях. Як наслідок, в УРСР відбувається швидке розгортання національно-визвольного руху, що приводить до стрімкого скорочення чисельності місцевих первинних компартійних осередків. Одним із регіонів на тлі якого декомунізаційні процеси розгорталися особливо помітно, були західні області Радянської України до складу яких входило багатонаціональне Закарпаття. У першу чергу зменшення кількості комуністів охопило найбільш чисельні робітничо-селянські соціальні верстви, що вагомо розмивало партійне підґрунтя й позбавляло КПРС-КПУ суспільної підтримки. Ключовими причинами добровільного самопозбавлення членства в партії були політичні, економічні й релігійні вмотивування, які йшли в розріз із ключовими постулатами комуністичної ідеології.На основі неопублікованих архівних документів та матеріалів періодики здійснено аналіз причин низхідної динаміки чисельності комуністичних лав Закарпаття як ілюстратора стрімкого розгортання антикомуністичного руху спричиненого прагненням патріотично налаштованої української громадськості до відновлення державної самостійності України.У Закарпатській області УРСР у 1988–1991 рр., на хвилі демократичного а згодом й національно-визвольного руху, компартійного членства добровільно позбавилось 6 806 комуністів, що становило 14% їх обласної кількості. Хоча у 1988 р. таких випадків офіційно не зафіксовано, у 1989 р. членських квитків за власним бажанням позбулося 76 комуністів, у 1990 р. – 2 430, у 1991 р. – 4 300. Такого скорочення, особливо у робітничо-селянському середовищі, яке становило соціальну опору правлячої партії, регіональні партійні осередки Закарпаття не знали з моменту їх створення у 1945 р. Решта членів КПРС-КПУ висловлювали пасивний протест, номінально перебуваючи у компартійних лавах, не сплачуючи членських внесків та не виконуючи партійних доручень, чим ставили себе поза партією. Цей стан слід кваліфікувати як банкрутство комуністичної доктрини у регіоні, що стало наслідком антикомуністичного руху патріотично налаштованої громадськості Закарпаття, який не в останню чергу уможливив відновлення державної самостійності України.

An analysis of the works of contemporary domestic historians concerning the evolution of the relations of the Organization of Ukrainian Nationalists (Bandera) and Nazi Germany during the period from the end of 1941 to December 1943 is provided. This scientific topic remains complex today and causes not only scientific but also sharp political discussions. The periodization is presented and the characteristic features of relations at each of the stages are revealed. The cooperation of the Organization of Ukrainian Nationalists ("Banderivtsi") with the Nazi leadership at all stages was determined by the key and unchanging thesis – the attitude of the latter to the idea of an independent Ukrainian state. The purpose of the Ukrainian liberation movement – an independent Ukraine – determined the priorities of its foreign and domestic policies.German secret services already in the end of 1941 set aside the Organization of Ukrainian Nationalists ("Banderivtsi") in a cohort of enemies of the Hitlerite Empire. Such an assessment by the German intelligence services refutes the thesis of cooperation between the forces of the Ukrainian liberation movement, falsified by Soviet historiography. In the autumn of 1942, the leadership of the Ukrainian national liberation movement changes the tactics of struggle in connection with the new realities. There was a further accumulation of forces for a popular uprising. The agitation and propaganda work among the Ukrainian people intensified. Organizationally developed structures of the Ukrainian liberation movement. According to historians, 1942 became a kind of rubicon and led to discussions about the further strategy and tactics of the struggle of the subjects of the Ukrainian liberation movement. The brutal Nazi terror significantly radicalized the mood of the Ukrainian self-reliant forces. In 1942, important conferences were held, which in effect legitimized the transition to a strategy of "two-front" struggle. The organization of Ukrainian nationalists (banderivtsi) called the USSR the main and constant enemy and Germany as a temporary occupation.The organization of Ukrainian nationalists ("Melnykivtsi") had no unanimous position in relation to Hitler's Germany. The international leadership of the organization, headed by Andriy Melnyk, took a loyalty position to Germany. The head of the organization on the Ukrainian lands Oleg Olzhich took the position of radical action against the German invaders. Conducted by the Melnik conference organization called Germany the same enemy as the communist USSR. The task was to reconcile with the Bandera organization and to develop organizational structures. Anti-Hitler agitation and the formation of armed units had to be strengthened. In general, the Miller's organization did not produce a clear political line on the Nazis.Historians note that from November 1942 – May 1943 there were important changes in the liberation struggle. The spontaneous process of building up national partisan detachments in Volyn and Polissya has been legalized. The final decision was made to form the armed forces of the organization of Ukrainian nationalists. In connection with the Nazi repressions, it was acknowledged by the incorrect tactics of accumulation of forces. In February 1943, the conference of the organization of Ukrainian nationalists (banderivtsi) in fact legitimized the beginning of an anti-Nazi struggle by the Ukrainian Insurgent Army. As a result of the power "unifying" action, the bander's organization took over leadership in the Ukrainian liberation movement.The period from June to December 1943 by Ukrainian historians was named the peak of the armed struggle of the Ukrainian liberation movement against the Nazi occupants. The intensification of the struggle was caused by another wave of repression by the occupation regime. The defeat of the Wehrmacht on the eastern front and their retreat made adjustments to the strategy of fighting the Ukrainian liberation movement. The leadership of Ukrainian self-governing forces made a decision on the neutrality of the German armed forces in Volyn and Polissya. This, in the opinion of domestic historians, did not stop anti-German actions.Consequently, the contemporary Ukrainian historians in the assessment of the relations between the forces of the Ukrainian liberation movement and Nazi Germany during the period 1941–1943 adhere to such conclusions. A true assessment of Ukrainian-German relations can only be ensured by a systematic, objective approach. The joint efforts of scholars and state institutions must be overcome by false Soviet propaganda slogans depicting fighters for an independent Ukrainian state as "traitors" or collaborators. The Ukrainian liberation movement was a liberating, anticolonial movement that fought for the realization of the strategic goal of gaining an independent Ukraine. The change in the geopolitical situation in the world was corrected by tactical methods of struggle. The struggle of the armed nationalist underground and the Ukrainian Insurgent Army refutes the thesis that the forces of the Ukrainian liberation movement have never fought against Nazi Germany. ; Здійснено аналіз праць сучасних вітчизняних істориків щодо еволюції відносин ОУН-Б і нацистської Німеччини в період кінця 1941 – до грудня 1943 рр. Подано періодизацію і розкрито характерні особливості кожного з етапів. Наголошено, що співпраця ОУН-Б із нацистським керівництвом на всіх етапах визначалася ключовою і незмінною тезою – ставленням останньої до ідеї незалежної Української держави. Український визвольний рух був визвольним, антиколоніальним рухом, який боровся за реалізацію стратегічної мети – здобуття самостійної України. Зміна геополітичної ситуації у світі коригувала тактичні методи боротьби. Боротьба збройного націоналістичного підпілля та Української повстанської армії спростовує тезу, що сили українського визвольного руху ніколи не боролися проти нацистської Німеччини. Вказано на необхідність зняття з цієї теми ідеологічних і політичних нашарувань. Виокремлено перелік питань, які потребують подальших дослідницьких зусиль істориків.

Scientific intelligence reveals the causes, dynamics and effects of the reducing of number of Transcarpathian Regional Committee of the CPSU-CPU communist ranks in the second half of the 80's – early 90's of the twentieth century as a result of the national-democratic movement which covered the region in the specified chronological period. The perestroika policy was initiated by the Communist Party leadership of the USSR at the turn of the 1980s. and was aimed at preserving the pro-government status of the ruling CPSU, the political and economic foundations of which were subject to such deformations, which was already impossible to conceal. In the political aspect, this was manifested in the concern of the country's citizens about the ideological doctrine of communism as a result of numerous crimes of the communist leadership of the past decades. In the economic flow destructive phenomena were expressed in the permanently low material situation of workers and peasants, which were formally declared as the main state and party social support. However, reforms of the restructuring not only did not solve these problems, but also intensified intra-party destructive phenomena and significantly weakened the communist regime on the ground. As a result, in the Ukrainian SSR is rapidly expanding the national liberation movement, which leads to a sharp reduction in the number of local primary communist party cells. One of the regions on the background of which decommunization processes were particularly prominent were the western regions of Soviet Ukraine, which included the multinational Transcarpathia. In the first place, the reduction of the number of Communists covered the most numerous workers and peasants social strata, which vigorously eroded the party ground and deprived the CPSU-KPU of public support. The key causes of voluntary selfdeprivation of membership in the party were political, economic and religious motivations that went against the key postulates of communist ideology.Scientific novelty lies in the fact that for the first time in historiography based on unpublished archival documents and periodical materials has been made analysis of causes of the downward dynamics of the number of Transcarpathian communist centers as an illustrator of the rapid deployment of the anticommunist movement caused by the desire of the patriotically-minded Ukrainian public to restore the state's independence of Ukraine.In the Transcarpathian region of the Ukrainian SSR in 1988 – 1991, on the wave of a democratic, and later, national liberation movement, Communist Party membership voluntarily deprived 6,806 communists, which was 14% of it's regional number. Although in 1988 such cases were not officially recorded, in 1989, 76 members of the Communist Party voluntarily lost their membership tickets, in 1990 – 2,430, in 1991 – 4,300. Such a reduction, especially in the working-peasant environment, which was a social base of the ruling party, the regional party cells of Transcarpathia did not know since its creation in 1945. The remaining members of the CPSU-CPU expressed a passive protest, nominally being in the Communist Party, not paying membership dues and not fulfilling party orders, as they put themselves outside the party. This condition should be classified as a bankruptcy of communist doctrine in the region, which was the result of the anti-communist movement of the patriotic-minded people of Transcarpathia, which in the last resort made it possible to restore the state independence of Ukraine. ; Наукова розвідка розкриває причини, динаміку та наслідки зменшення чисельності комуністичних лав Закарпатського обласного комітету КПРС-КПУ у другій половині 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. внаслідок національно-демократичного руху, що охопив регіон у зазначений хронологічний період. Започаткована компартійним керівництвом СРСР на зламі 1980-х рр. перебудова мала на меті збереження провладного статусу за правлячою КПРС, політикоекономічні засади якої зазнавали таких деформацій, приховати які було вже не можливо. У політичному аспекті вони полягали у зневірі громадян країни щодо ідеологічної доктрини комунізму внаслідок чисельних злочинів комуністичного керівництва минулих десятирічь. У економічному річищі деструктивні явища виражалися у перманентно низькому матеріальному становищі робітників та селян, які офіційно були задекларовані як основна державна й партійна соціальна опора. Однак, «косметичні» реформи не тільки не вирішили вказаних проблем, але й посилили внутрішньопартійні деструктивні явища й значно ослабили комуністичний режим на місцях. Як наслідок, в УРСР відбувається швидке розгортання національно-визвольного руху, що приводить до стрімкого скорочення чисельності місцевих первинних компартійних осередків. Одним із регіонів на тлі якого декомунізаційні процеси розгорталися особливо помітно, були західні області Радянської України до складу яких входило багатонаціональне Закарпаття. У першу чергу зменшення кількості комуністів охопило найбільш чисельні робітничо-селянські соціальні верстви, що вагомо розмивало партійне підґрунтя й позбавляло КПРС-КПУ суспільної підтримки. Ключовими причинами добровільного самопозбавлення членства в партії були політичні, економічні й релігійні вмотивування, які йшли в розріз із ключовими постулатами комуністичної ідеології.На основі неопублікованих архівних документів та матеріалів періодики здійснено аналіз причин низхідної динаміки чисельності комуністичних лав Закарпаття як ілюстратора стрімкого розгортання антикомуністичного руху спричиненого прагненням патріотично налаштованої української громадськості до відновлення державної самостійності України.У Закарпатській області УРСР у 1988–1991 рр., на хвилі демократичного а згодом й національно-визвольного руху, компартійного членства добровільно позбавилось 6 806 комуністів, що становило 14% їх обласної кількості. Хоча у 1988 р. таких випадків офіційно не зафіксовано, у 1989 р. членських квитків за власним бажанням позбулося 76 комуністів, у 1990 р. – 2 430, у 1991 р. – 4 300. Такого скорочення, особливо у робітничо-селянському середовищі, яке становило соціальну опору правлячої партії, регіональні партійні осередки Закарпаття не знали з моменту їх створення у 1945 р. Решта членів КПРС-КПУ висловлювали пасивний протест, номінально перебуваючи у компартійних лавах, не сплачуючи членських внесків та не виконуючи партійних доручень, чим ставили себе поза партією. Цей стан слід кваліфікувати як банкрутство комуністичної доктрини у регіоні, що стало наслідком антикомуністичного руху патріотично налаштованої громадськості Закарпаття, який не в останню чергу уможливив відновлення державної самостійності України.

En este artículo se argumenta que en la historiografía colombiana existe falta de consenso en cuanto a la duración y al número de víctimas de la Violencia de mediados del siglo XX. Ambas controversias son resueltas analizando las características demográficas de la población colombiana. A partir de censos y registros vitales de la época, se estimaron algunos componentes básicos: tablas de vida, tasas de natalidad y tasas específicas de muertes violentas. Considerando el tamaño y la distribución de la población colombiana, se estimó un máximo de 57.737 víctimas mortales en el periodo 1949-58. Teniendo en cuentas que no todas las muertes violentas tendrían una causa política, esta cifra se reduce a 39.142 bajo supuestos más conservadores. Por lo tanto, las cifras estimadas en este artículo controvierten las más de 200 mil víctimas que usualmente se citan en la literatura, pero que carecen de soporte cuantitativo. Aunque fueron menos muertes que las usualmente aceptadas, los avances que permitieron reducir la mortalidad durante el siglo XX se vieron parcialmente atenuados por el exceso de mortalidad durante los años de la Violencia. ; This paper argues that there is a lack of consensus in the Colombian historiography regarding the duration and the number of victims of the political violence of the mid-twentieth century. Demographic characteristics of the Colombian population were analyzed in order to examine both controversies. Based on population censuses and vital records of the time, some basic components were estimated: life tables, birth rates, and specific rates of violent deaths. Considering the size and distribution of the Colombian population, a maximum of 57,737 deaths were estimated for the period 1949-58. Inasmuch as not all violent deaths would have a political cause, the death toll is estimated to be 39,142 people under more conservative assumptions. Therefore, the figures estimated in this paper rebut the more than 200 thousand victims that are usually cited in the literature without quantitative support. Although there were fewer deaths than those usually accepted, the advances that allowed reducing mortality during the 20th century were partially attenuated by the excess mortality during the years of la Violencia. ; Análisis demográfico de la Violencia en Colombia Julio E. Romero Prieto, Banco de la República Adolfo Meisel Roca, Universidad del Norte Resumen no técnico Enfoque En este artículo se argumenta que en la historiografía colombiana no hay consenso en relación con la duración y el número de víctimas de la violencia de mediados del siglo XX. En las dos controversias resulta útil el análisis de las características de la población colombiana en aquella época. A partir de censos y registros vitales, se cuantificó el número potencial de víctimas mortales. Teniendo en cuenta el problema de cobertura de los registros, se tomó ventaja de métodos demográficos que han sido diseñados para superar este tipo de limitaciones. Asimismo, se analizó un periodo relativamente extenso 1945-1969, con el objetivo de informar convenientemente el inicio y la duración de la Violencia a partir de los cambios en la mortalidad. Contribución Por décadas, el número de víctimas mortales de la Violencia ha sido mencionado en varios textos académicos y de divulgación. De esta cifra se ha dicho que, 300 mil muertes, en el periodo 1945-1966 es una cantidad aceptada en Colombia (Palacios, 1995). Además, que en el periodo 1948-1956 perecieron cerca de 400 mil colombianos (Easterly, 2014); y que diferentes revisiones siempre se aproximan a 200 mil muertes (Karl, 2017). A la fecha, realmente pocos trabajos han cuestionado el origen de estas cifras o han propuesto nuevos cálculos. Este artículo es el primer esfuerzo por cuantificar las víctimas mortales de la Violencia a partir de los registros de la época y desde una perspectiva demográfica. Frase destacada: Aunque fueron menos muertes que las usualmente aceptadas, los avances que permitieron reducir la mortalidad durante el siglo XX se vieron parcialmente atenuados por el exceso de mortalidad durante los años de la Violencia. Resultados A partir de los cambios en la tasa de muertes violentas, los resultados del análisis indican que la Violencia se inició en 1949 y coincidió con el momento de mayor tensión entre liberales y conservadores. Aunque la tasa empezó a descender en l959, nunca llegó a ser tan baja como lo fue en el periodo 1945-1947. Además del año 1949, las tasas más altas fueron en 1952 y 1958, durante los cambios de gobierno. En el primer caso, durante un periodo de interinidad en la presidencia que antecedió al golpe de estado de 1953. En el segundo caso, durante el primer año del Frente Nacional. Si se tienen en cuenta los diez años del período 1949-1958, en este artículo se estiman 57.737 víctimas mortales de la Violencia. Bajo supuestos más conservadores las víctimas se estiman en 39.142, pues no todas las muertes violentas tendrían una causa política. Considerando que la tasa de muertes violentas se mantuvo alta por algunos años después de firmada la paz, para el periodo extendido 1949-1966 se estima un máximo de 113.032 víctimas mortales, que se reducirían a 80.498 bajo los supuestos más conservadores. Las cifras estimadas en este artículo controvierten las más de 200 mil víctimas que usualmente se citan en la literatura o las 300 mil víctimas que muchos colombianos aceptan como demostración de que somos uno de los pueblos más violentos del mundo. Aunque fueron menos muertes que las usualmente aceptadas, los avances que permitieron reducir la mortalidad durante el siglo XX se vieron parcialmente atenuados por el exceso de mortalidad durante los años de la Violencia.

The purpose of the proposed article is to investigate the fate of representatives of engineering and technical intelligentsia of Ukraine in the conditions of Stalin's "Great Terror" through the lens of personal experience of the Konstantinovskys family representatives. The anthropologization of history is gaining in popularity, that allows us to explore certain periods and phenomena through the personal experience of direct participants and eyewitnesses. The methods of everyday life in the context of the person`s (family members`) personal experiences study in extreme conditions is used in research. Other methods include using memoirs of family members as a historical source of oral memoirs. Consideration of personal traumatic experience as a microhistorical plot, allows us to extrapolate it to the specifics of the macrohistorical level of the period.The article analyzes the historiography of the problem of mass repression, which in general is significant. The novelty of the proposed material is to focus on representatives of one Jewish family of engineers Konstantinovsky. The character of the Great Terror and its consequences for Ukraine is being explored everywhere through the optics of the fate of a particular Jewish family of civil engineers.Tens of thousands of Ukrainian residents, including Jews, have been repressed on charges of involvement in non-existent anti-Soviet counter-revolutionary organizations. Among the standard allegations against engineering, including Jews, were espionage in favor of England, France, Poland and other countries. Representatives of the Konstantinovsky family have been charged with cooperating with Polish intelligence and agents from Java (Indonesia). Particularly "aggravating" factor for Gregory and Herman Konstantinovsky was their non-partisanship. For example, representatives of this family can follow the tried and true simplified mechanism of repression.Studying archival documents, memoirs provides insight into the fabrication of political affairs, the forms and methods of Soviet special services, and public sentiment. Much of the engineering and technical intelligentsia in fact was completely isolated. However, not only J. Stalin and his entourage are responsible for the number of casualties, but also thousands of "snitches" whose activity was "stimulated" by the atmosphere of fear and "war on all against all" as an integral part of the totalitarian political regime. ; Метою запропонованої статті є дослідження долі представників інженерно-технічної інтелігенції України в умовах сталінського «Великого терору» скрізь призму персонального досвіду представників родини Константиновських. Антропологізація історії набуває все більшої популярності, що дозволяє досліджувати певні періоди і явища через персональний досвід безпосередніх учасників та очевидців. В дослідженні використовувались методи історії повсякденності в контексті вивчення особистих переживань людини (членів родини) в екстремальних умовах. Cеред інших методів – використання в якості історичного джерела усних спогадів, мемуарів представників конкретної родини. Розгляд персонального травматичного досвіду як мікроісторичного сюжету, дозволив екстраполювати його на специфіку макроісторичного рівня періоду. В статті проаналізовано історіографію проблеми масових репресій, яка в цілому є значною. Новизною запропонованого матеріалу є зосередження уваги на представниках однієї єврейської родини – інженерів Константиновських. Характер «Великого терору» та його наслідки для України досліджується скрізь оптику долі конкретної єврейської родини інженера-будівельника. Десятки тисяч мешканців України, зокрема євреїв, були репресовані з обвинуваченням у причетності до неіснуючих антирадянських контрреволюційних організацій. Серед стандартних обвинувачень, які висувались проти представників інженерно-технічної інтелігенції, зокрема євреїв, – шпигунство на користь Англії, Франції, Польщі та інших країн. Проти представників родини Константиновських висувались звинувачення у співпраці з «польською розвідкою» та агентами з острова Ява (Індонезія). Особливо «обтяжуючим» фактором для Григорія та Германа Константиновських стала їх безпартійність. На прикладі представників цієї родини можна прослідкувати відпрацьований та максимально спрощений механізм репресій. Вивчення матеріалів архівно-слідчих документів, спогадів та мемуарів дає уявлення про механізми фабрикації політичних справ, форми і методи діяльності радянських спецслужб та суспільні настрої. Значна частина інженерно-технічної інтелігенції фактично виявилася в повній ізоляції. Проте, відповідальність за кількість жертв несуть не лише Й. Сталін та його оточення, а й тисячі «стукачів», активність яких «стимулювала» атмосфера страху та «війни всіх проти всіх», як невід'ємна складова тоталітарного політичного режиму. ; Celem zaproponowanego artykułu jest badanie losu przedstawicieli Inżynierno-technicznej inteligencji Ukrainy w warunkach stalinowskiego «Dużego terroru» pzrez pryzmat osobistego doświadczenia przedstawicieli rodziny Konstantynowskich. Antro pologizowanie historii zdobywa coraz większej popularności, co pozwala badać pewne okresy i zjawiska przez osobiste doświadczenie bezpośrednich uczestników i świadków. W badaniu wykorzystywały się metody historii powszedniości w kontekście studiowania osobistych przeżyć człowieka (członków rodziny) w ekstremalnych warunkach. Posrud innych metod – użycie w jakości historycznego źródła ustnych wspomnień, memuarów przedstawicieli konkretnej rodziny. Rozpatrzenie osobistego urazowego doświadczenia jak mikrohistorycznej fabuły, pozwolił ekstrapolować jego na specyfikę makrohistorycznego poziomu.W artykule przeanalizowano dziejopisarstwo problemu masowych represji, który na ogół jest znaczny. Nowością zaproponowanego materiału jest skupienie uwagi na przedstawicielach jednej żydowskiej rodziny inżynierów Konstantynowskich. Charakter «Dużego terroru» i jego skutki dla Ukrainy bada się przez optykę losu konkretnej żydowskiej rodziny inżyniera-budowniczego. Dziesiątki tysięcy mieszkańców Ukrainy, w szczególności Żydów, były represowany zoskarżeniem w związku do niebyłych antyradzieckich kontrrewolucyjnych organizacji. Wśród standardowych oskarżeń, które wysuwały się przeciw przedstawicieluw inżynierno-technicznej inteligencji, w szczególności Żydów, – szpiegostwo na korzyść Anglii, Francji, Polski i innych krajów. Przeciw przedstawicieluw rodziny Konstantynowskich wysuwały się oskarżenia we współpracy z «polskim wywiadem» i agentami z wyspy Jawa (Indonezja). Zwłaszcza «obciążającym» czynnikiem dla Grigorija i Hermana Konstantynowskich stała się ich bezpartyjność. Na przykładzie przedstawicieli tej rodziny można dopilnować zużyty i maksymalnie uproszczony mechanizm represji.Studiowanie materiałów archiwno-śledczych dokumentów, wspomnień i memuarów daje pojęcie o mechanizmach fabrykacji politycznych spraw, formach i metodach działalności radzieckich służb specjalnych i społecznych nastrojach. Znaczna część inżynierno-technicznej inteligencji faktyczno okazała się w pełnej izolacji. Jednak, odpowiedzialność za ilość ofiar ponoszą nie tylko J. Stalin i jego otoczenie, ale i tysiące «oszuści», aktywność których «stymulowała&» atmosfera lęku i «wojny wszystkich przeciw wszystkich», jak niezbywalny składnik totalitarnego politycznego reżimu.