Suchergebnisse

The family is undoubtedly regarded not only as an important focus of society, but also as a basis for the upbringing of the growing generation, an element of cultural, moral, informational and economic development of society. Globalism and the transformation of social relations have also led to changes in the family model. In such circumstances, the study, becomes very important. The researchers mainly investigate the problems of individual principles of civil and family law, as well as analyze state policy in the field of protection and protection of children's rights. However, the principle of state protection of the family is not well understood.The study found that the principle of state protection of the family is enshrined both at the level of international acts and in national law. It is justified that the content of this principle is revealed due to the positive obligations of the state in the field of family protection. The article analyzes the foreign experience of defining the substantive elements of the principle of state protection of the family. The importance of the principle of state protection of the family in emergency situations, including the protection of the right to family of internally displaced persons, has been investigated.It is established that the principle of state protection of the family envisages a set of rulemaking, law enforcement, organizational, administrative, financial, ideological and educational measures on the part of the state to ensure favorable conditions for the creation and proper functioning of the family, as well as its protection. The legal mechanism of state protection of the family is a system of legal norms that establish guarantees for the realization of a person's right to the family, as well as institutions that promote the proper functioning and protection of the family, motherhood (paternity) and childhood. It is justified that the content of the principle of state protection of the family is revealed due to the positive obligations of the state in the sphere of family protection, including: to assist in the formation of families and in raising their children; take appropriate measures to ensure equality of spouses and protection of children in the event of divorce; create human conditions for motherhood (paternity), ensure protection of their rights; take special maternity protection measures within a reasonable time before and after childbirth; adopt legislation to protect a person from arbitrary or unlawful interference with family life; to give priority to family upbringing of the child and others. ; В рамках исследования установлено, что принцип государственной охраны семьи зафиксирован как на уровне международных актов, так и в национальном законодательстве. Обосновано, что сущностное содержание указанного принципа раскрывается через позитивные обязательства государства в сфере охраны семьи. Проанализирован зарубежный опыт определения на законодательном уровне содержательных элементов принципа государственной охраны семьи. Исследовано значение принципа государственной охраны семьи в чрезвычайных ситуациях, в том числе и по защите права на семью внутренне перемещенных лиц. Установлено, что принцип государственной охраны семьи предусматривает комплекс нормативных, правоприменительных, организационно-распорядительных, финансовых, идеологически-воспитательных мер со стороны государства по обеспечению благоприятных условий для создания и надлежащего функционирования семьи, а также ее защиты. ; В рамках дослідження встановлено, що принцип державної охорони сім'ї зафіксований як на рівні міжнародних актів, так і в національному законодавстві. Обґрунтовано, що сутнісний зміст вказаного принципу розкривається через позитивні зобов'язання держави в сфері охорони сім'ї. В рамках статті проаналізовано зарубіжний досвід визначення на законодавчому рівні змістовних елементів принципу державної охорони сім'ї. Досліджено значення принципу державної охорони сім'ї в надзвичайних ситуаціях, в тому числі і щодо захисту права на сім'ю внутрішньо переміщених осіб.Встановлено, що принцип державної охорони сім'ї передбачає комплекс нормотворчих, правозастосовних, організаційно-розпорядчих, фінансових, ідеологічно-виховних заходів з боку держави щодо забезпечення сприятливих умов для створення та належного функціонування сім'ї, а також її захисту. Правовий механізм державної охорони сім'ї є системою правових норм, що встановлюють гарантії реалізації особою права на сім'ю, а також інституцій, що сприяють належному функціонуванню та захисту сім'ї, материнства (батьківства) та дитинства.Обгрунтовано, що сутнісний зміст принципу державної охорони сім'ї розкривається через позитивні зобов'язання держави в сфері охорони сім'ї, в тому числі: надавати допомогу при утворенні сімей, та під час виховання ними дітей; вжити належних заходів для забезпечення рівності подружжя та захисту дітей у разі розірвання шлюбу; створити людині умови для материнства (батьківства), забезпечити охорону їх прав; вживати заходи з особливої охорони матерів протягом розумного строку до і після пологів; прийняти законодавство щодо захисту особи від свавільного чи незаконноговтручання в сімейне життя; забезпечити пріоритет сімейного виховання дитини та інші.

On its way of building a law state, Ukraine continues to thoroughly reform all spheres of society. However, corruption impedes the proper functioning and further development of society, undermines the foundations of statehood. Therefore, it is important that activities in the field of socially oriented transformations to be accompanied by a science-based study of the causes of prevalence and modification of corrupt manifestations, as well as proposals for improving the effectiveness of the mechanism of counteracting this phenomenon.Not without pressure from civil society and international partners, the Ukrainian authorities have carried out anti-corruption reform. New anti-corruption legislation has been adopted. New specialized anti-corruption bodies have been created to implement the approved regulatory requirements. However, despite of the significant changes in the country, Ukraine has received a negative assessment in the fight against corruption and is ranked 120 in the world rankings and the last in Europe.Though, the work against corruption is certainly conducted, there are no tangible positive changes, and all this makes one think about the reasons for such an ineffective fight against corruption and why corrupt officials remain unpunished.Among the effective tools for fighting and preventing corruption, the principle of inevitability of punishment for corruption offenses holds a special place. However, the incompleteness of judicial reform in Ukraine has led to the imbalance of the justice system. The inability of the judicial branch to hear criminal proceedings on corruption offenses within a reasonable time and to impose fair sentences on those found guilty by a court decision, demonstrates that the principle of the inevitability of punishment is under threat ; На пути построения правового государства, в Украине продолжается работа по коренному реформированию всех сфер жизнедеятельности общества. Однако коррупция мешает нормальному функционированию и дальнейшему развитию страны, подрывает основы государственности. Поэтому, важно, чтобы деятельность в направлении социально ориентированных преобразований сопровождалась научно-обоснованным изучением причин распространенности и видоизменения коррупционных проявлений, а также предложениями по совершенствованию действенности механизма противодействия этому явлению.Украинская власть, не без давления гражданского общества и международных партнеров, все же провела антикоррупционную реформу. Было принято новое антикоррупционное законодательство. С целью реализации утвержденных нормативных предписаний созданы новые специализированные антикоррупционные органы. Однако, несмотря на существенные изменения в государстве, Украина получила негативную оценку в деле борьбы с коррупцией и находится на 120 месте мирового рейтинга, и занимает последнее место в Европе.Так как работа в направлении противодействия коррупции безусловно ведется, но ощутимых положительных изменений не происходит, то все это заставляет задуматься над тем, а какие причины такого малоэффективной борьбы с коррупцией и почему коррупционеры остаются наказанными.Среди действенных инструментов противодействия и предотвращения коррупции особое место занимает – принцип неотвратимости наказания за коррупционные правонарушения. Однако, завершенность в Украине судебной реформы привела к разбалансированности системы правосудия. Несостоятельность судебной ветви власти в разумные сроки рассматривать уголовные производства о коррупционных уголовных правонарушениях и назначать справедливые наказания лицам, признанными виновными по решению суда, свидетельствует о том, что действенность принципа неотвратимости наказания под угрозой ; На шляху розбудови правової держави в Україні продовжується робота щодо докорінного реформування всіх сфер життєдіяльності суспільства. Проте корупція заважає нормальному функціонуванню та подальшому розвитку країни, підриває основи державності. Тому важливо, щоб діяльність у напрямку соціально-орієнтованих перетворень супроводжувалась науково-обґрунтованим вивченням причин поширеності та видозмінення корупційних проявів, а також пропозиціями щодо вдосконалення дієвості механізму протидії цьому явищу.Українська влада, не без тиску громадянського суспільства та міжнародних партнерів, все ж таки провела антикорупційну реформу. Було прийнято нове антикорупційне законодавство. З метою реалізації затверджених нормативних приписів створено нові спеціалізовані антикорупційні органи. Однак, незважаючи на вагомі зміни в державі, Україна отримала негативну оцінку у справі боротьби з корупцією і перебуває на 120 місці світового рейтингу, та займає останнє місце в Європі. Оскільки робота з протидії корупції безумовно ведеться, але відчутних позитивних змін не відбувається, то все це змушує замислитись над тим, які причини такої малоефективної боротьби з корупцією та чому корупціонери залишаються не покараними.Серед дієвих інструментів протидії та запобігання корупції особливе місце займає принцип невідворотності покарання за корупційні правопорушення. Однак не завершеність в Україні судової реформи призвела до розбалансованості системи правосуддя. Неспроможність судової гілки влади в розумні строки розглядати кримінальні провадження про корупційні кримінальні правопорушення та призначати справедливі покарання особам, визнаним винними за рішенням суду, свідчить про те, що дієвість принципу невідворотності покарання під загрозою

On its way of building a law state, Ukraine continues to thoroughly reform all spheres of society. However, corruption impedes the proper functioning and further development of society, undermines the foundations of statehood. Therefore, it is important that activities in the field of socially oriented transformations to be accompanied by a science-based study of the causes of prevalence and modification of corrupt manifestations, as well as proposals for improving the effectiveness of the mechanism of counteracting this phenomenon.Not without pressure from civil society and international partners, the Ukrainian authorities have carried out anti-corruption reform. New anti-corruption legislation has been adopted. New specialized anti-corruption bodies have been created to implement the approved regulatory requirements. However, despite of the significant changes in the country, Ukraine has received a negative assessment in the fight against corruption and is ranked 120 in the world rankings and the last in Europe.Though, the work against corruption is certainly conducted, there are no tangible positive changes, and all this makes one think about the reasons for such an ineffective fight against corruption and why corrupt officials remain unpunished.Among the effective tools for fighting and preventing corruption, the principle of inevitability of punishment for corruption offenses holds a special place. However, the incompleteness of judicial reform in Ukraine has led to the imbalance of the justice system. The inability of the judicial branch to hear criminal proceedings on corruption offenses within a reasonable time and to impose fair sentences on those found guilty by a court decision, demonstrates that the principle of the inevitability of punishment is under threat ; На пути построения правового государства, в Украине продолжается работа по коренному реформированию всех сфер жизнедеятельности общества. Однако коррупция мешает нормальному функционированию и дальнейшему развитию страны, подрывает основы государственности. Поэтому, важно, чтобы деятельность в направлении социально ориентированных преобразований сопровождалась научно-обоснованным изучением причин распространенности и видоизменения коррупционных проявлений, а также предложениями по совершенствованию действенности механизма противодействия этому явлению.Украинская власть, не без давления гражданского общества и международных партнеров, все же провела антикоррупционную реформу. Было принято новое антикоррупционное законодательство. С целью реализации утвержденных нормативных предписаний созданы новые специализированные антикоррупционные органы. Однако, несмотря на существенные изменения в государстве, Украина получила негативную оценку в деле борьбы с коррупцией и находится на 120 месте мирового рейтинга, и занимает последнее место в Европе.Так как работа в направлении противодействия коррупции безусловно ведется, но ощутимых положительных изменений не происходит, то все это заставляет задуматься над тем, а какие причины такого малоэффективной борьбы с коррупцией и почему коррупционеры остаются наказанными.Среди действенных инструментов противодействия и предотвращения коррупции особое место занимает – принцип неотвратимости наказания за коррупционные правонарушения. Однако, завершенность в Украине судебной реформы привела к разбалансированности системы правосудия. Несостоятельность судебной ветви власти в разумные сроки рассматривать уголовные производства о коррупционных уголовных правонарушениях и назначать справедливые наказания лицам, признанными виновными по решению суда, свидетельствует о том, что действенность принципа неотвратимости наказания под угрозой ; На шляху розбудови правової держави в Україні продовжується робота щодо докорінного реформування всіх сфер життєдіяльності суспільства. Проте корупція заважає нормальному функціонуванню та подальшому розвитку країни, підриває основи державності. Тому важливо, щоб діяльність у напрямку соціально-орієнтованих перетворень супроводжувалась науково-обґрунтованим вивченням причин поширеності та видозмінення корупційних проявів, а також пропозиціями щодо вдосконалення дієвості механізму протидії цьому явищу.Українська влада, не без тиску громадянського суспільства та міжнародних партнерів, все ж таки провела антикорупційну реформу. Було прийнято нове антикорупційне законодавство. З метою реалізації затверджених нормативних приписів створено нові спеціалізовані антикорупційні органи. Однак, незважаючи на вагомі зміни в державі, Україна отримала негативну оцінку у справі боротьби з корупцією і перебуває на 120 місці світового рейтингу, та займає останнє місце в Європі. Оскільки робота з протидії корупції безумовно ведеться, але відчутних позитивних змін не відбувається, то все це змушує замислитись над тим, які причини такої малоефективної боротьби з корупцією та чому корупціонери залишаються не покараними.Серед дієвих інструментів протидії та запобігання корупції особливе місце займає принцип невідворотності покарання за корупційні правопорушення. Однак не завершеність в Україні судової реформи призвела до розбалансованості системи правосуддя. Неспроможність судової гілки влади в розумні строки розглядати кримінальні провадження про корупційні кримінальні правопорушення та призначати справедливі покарання особам, визнаним винними за рішенням суду, свідчить про те, що дієвість принципу невідворотності покарання під загрозою

У статті представлено сучасну технологію реалізації інноваційної моделі розвитку культурно-мовних та морально-громадянських цінностей учнів. Її було апробовано на базі Київської гімназії східних мов № 1 у процесі дослідно-експериментальної роботи всеукраїнського рівня (2012–2019). Визначено соціокультурні чинники, соціальні суб'єкти, мету, завдання, методологічні принципи та методологічні підходи до розвитку культурно-мовних та морально-громадянських цінностей учнів. Розроблено організаційно-педагогічну структуру, напрями, зміст, форми та методи розвитку зазначених цінностей учнів. Виокремлено такі компоненти: когнітивний; емоційно-ціннісний; праксичний; особистісно-творчий. Визначено сфери самоідентифікації учнів: «Я – носій гуманістичної моралі»; «Я – активний, відповідальний громадянин України»; «Я – носій культурно-мовних та морально-громадянських цінностей»; «Я – успішний комунікант». ; The article presents a modern experimental-research technology for implementation of the developed innovative model of pupils cultural-linguistic and moral-civic values development based on Kyiv Gymnasium of Oriental Languages No. 1 in the process of all-Ukrainian level experimental-research work. (2012 – 2019) The following socio-cultural factors of cultural-linguistic and moral-civic values development are defined: social, moral problems, social rules and norms, universal human values, social practice, communicative culture, Ukrainian national, foreign cultural-linguistic traditions and experience of communicative behavior, social resources.The family, the ethnic group, the local community, the state and authorities, the non-governmental associations and non-formal groups, the social networks (the Internet), the mass media reattributed to social subjects of development of cultural-linguistic and moral-civic values of pupils. The leading idea of the research is the concept of cultural-linguistic values as a system of established, created in a certain language, formulations, statements, ways of organizing thoughts, which enable the subject to be successful in communication, activity, relationships with other persons. Formation of cultural-linguistic values of pupils is considered as a pedagogical system, which provides: the development of speech, communicative culture of the person as an integral component of the individual; the formation of a national identity, a linguistic worldview, social and moral positions on the basis of ethno-national, cultural-historical values of Ukrainian and other nations, languages which Gymnasium pupils are studying; historical-cultural direction of pupils education, which involves organizing an educational process on the basis of history and culture of nations living in Ukraine, in the English-speaking countries and countries of the East; the integration of educational subjects, developing the speech, communicative competence of pupils on the basis of cultural-linguistic values of the individual; identification and self-actualization of communicant linguistic personality. Moral-civic values are a concept that reflects the importance of universal, social morality, citizenship, a conscious choice of moral-humanistic, democratic ideals, personal active responsible civic position and humanistic interaction.Moral-civic values development of pupils is considered as a purposeful process of formation and development of valuable moral-civic orientations of a person as a citizen, ethical, civic competencies, readiness for moral self-knowledge, self-determination, self-regulation of moral activity of an individual in accordance with the humanistic ideal, conscious moral, civic choice, in the system of interpersonal, intercultural social relations, solving moral problems, gaining positive experience in the field of social humanitarian interactions, ability to actively participate in socially useful activities in the humanitarian spheres, in democratic transformations, in state-building processes, in the development of civic society. The personally oriented approach is determined as the main methodological. Development of cultural-linguistic and moral-civic values of pupils is also performed according to the content of developed structural functional scheme of cultural-linguistic and moral-civic values development of pupils and involves implementation of the following components: cognitive, emotionally-valuable, praxical and personally creative. The following spheres of self-identification of pupils are determined: «I am a carrier of humanistic morality», «I am an active, responsible citizen of Ukraine», «I am a carrier of cultural-linguistic and moral-civil values», «I am a successful communicant». The basic development directions of culturallinguistic and moral-civic values of pupils are: political-legal, linguistic-communicative, national culturallinguistic, foreign-language linguacultural, moral-ethical, national-patriotic. The experience of the pedagogical staff of Kyiv Gymnasium of Oriental Languages No. 1, gained through the implementation of tasks of the five stages of experimental-research work, testifies to the high efficiency of innovative processes and the achievement of the expected results of experimental-research work on a given topic.

The relevance of the studying the functional versatility of the higher education system and its unique mission in the present world are substantiated. The aim of the article is to consider the strategies of "soft diplomacy" in the present national cultural and art education and to reveal the uniqueness of the University of culture and arts, its special role in the present social and cultural sphere. Analysing their activities, one should resort to the concept of "soft power", which was introduced into the scientific circulation by Joseph Nye (2004) and considering the prospects of international coexistence as a cultural dialogue and a dialogue of cultures. Nowadays, the cultural communication and mutual understanding is a condition for cooperation not only within the framework of nations, but also at the international level. The issues of cultural diplomacy attract the attention of philosophers, sociologists, cultural specialists, art historians, historians, linguists, and specialists in international affairs. They consider this phenomenon in global, local and national aspects, including it in the models of social, creative individual interaction and dialogue. The "strength of the strong" and the "weakness of the weak" are minimised with the recognition of the cultural uniqueness of each player in the global playing field. The value of culture as a creative process and a local-cultural sphere is becoming an important argument of subjectivity in international relations. Therefore, not only politicians, diplomats or cultural attachés are attracted to setting relations between countries, but also culture and art managers who make a strong public demand for cultural civil initiatives. The scientific novelty consists in revealing the features of the project activities of the KNUCA's specialists, aimed at making the new strategies of higher education in Ukraine. In particular, in 2018, its leading information policy specialists developed the project "Digital competence framework for Ukrainian teachers and other citizens" represented at the contest of the Erasmus + EU program. The victory of the KNUCA in this contest proves the high intellectual potential of its team and the need for international cooperation as a dialogue and exchange of experience. This experience has been acquired for many years, overcoming the resistance of the old system and perceiving new social-cultural, political and economic challenges. The main task of the University, based on the classical principles of the European tradition of "free arts" is to adhere to "soft" diplomacy, producing and testing new training strategies and brands, applying cultural and art potential as "soft power" to making great things in crating positive image of our country. ; У статті розглянуті найбільш вдалі стратегії «м'якої дипломатії» в сучасній українській культурно-мистецькій освіті, розкрито унікальність закладу вищої освіти культури і мистецтв, його особливу роль у сучасній соціокультурній сфері. Заклади вищої освіти культури і мистецтв є водночас культурними, творчими, освітніми і науковими центрами, рушіями культурного розвитку країни, формування її іміджу. Аналізуючи їх діяльність, варто вдатись до поняття «м'яка сила», яке ввів у науковий обіг Дж. Най (2004) з метою обґрунтування міжнародного співіснування як культурного діалогу і діалогу культур. У наш час культурне спілкування і взаєморозуміння стає умовою співпраці не лише в межах національних держав, а й на міжнародному рівні. До питань культурної дипломатії звертаються філософи, соціологи, культурологи, мистецтвознавці, історики, лінгвісти, фахівці-міжнародники. Вони обґрунтовують цей феномен у глобальному, локальному, національному аспектах, включаючи його в моделі соціальної, творчо-індивідуальної взаємодії, діалогу. «Сила сильних» і «слабкість слабких» нівелюється з визнанням культурної унікальності кожного гравця у глобальному ігровому полі. Цінність культури як творчого процесу і локально-культурної сфери стає важливим аргументом суб'єктності в міжнародних відносинах. Тому до налагодження відносин між країнами залучають уже не лише політиків, дипломатів чи аташе з питань культури, а культуртрегерів, арт-менеджерів, які формують сталий суспільний попит на культурні громадянські ініціативи.Розкрито особливості проєктної діяльності фахівців КНУКіМ, спрямованої на формування нових стратегій вищої культурно-мистецької освіти в Україні. Зокрема, 2018 року його провідні спеціалісти з інформаційної політики розробили проєкт «Рамка цифрових компетентностей для українських вчителів та інших громадян» («Digital competence framework for Ukrainian teachers and other citizens»), представлений на конкурс Програми Європейського Союзу «ЕРАЗМУС +». Перемога КНУКіМ у цьому конкурсі свідчить про високий інтелектуальний потенціал його колективу, про необхідність налагоджувати міжнародне співробітництво як діалог, обмін досвідом. Головне завдання Університету, заснованого на класичних засадах європейської традиції «вільних мистецтв», — дотримуватись «м'якої» дипломатії, продукуючи і апробуючи нові освітні стратегії і бренди, застосовуючи культурно-мистецький потенціал як «м'яку силу» для здійснення великих справ.

У статті досліджено наукові розвідки проблеми насилля у предметному полі соціальної філософії. Визначено, що засадничими для них були теорії насилля (К. Каутський, Л. Гумплович, Є. Дюринг), теорії революційного насилля (К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Бакунін, В. Ленін, Л. Троцький), критика насилля (Ж. Сорель, Е. Блох, В. Беньямін). У дослідженнях актуалізована необхідність застосування міждисциплінарного підходу до вивчення цього соціального феномену із використанням результатів наукових розвідок у галузях філософії права, філософської антропології, соціальної філософії, політичних наук. Аналіз філософських праць цього періоду дозволив показати наступні тенденції. Ф. Фанон запропонував розглядати насилля як цінність для пригнобленого, як шлях до свободи, а відтак і привід для гордості. Колонізовані маси інтуїтивно відчувають, що їхнє звільнення реалізується лише силовими методами, усвідомлюючи, що лише насилля є ефективним засобом протистояння у боротьбі з більш могутнім економічно і військово суперником. Дж. Агамбен виокремлює суверенне насилля, яке реалізується у надзвичайному стані й уже не трактується як природне, воно відбувається одночасно сакралізація та десакралізація об'єкта його дії. Ж. Дерріда виділив два види насилля, які знаходяться у стані взаємного суперництва: насилля як історичне рішення, що постає справедливістю поза законом та державою, але воно не містить у собі вирішального знання; та насилля як вирішальне знання та визначеність дійсності, які нездатні на рішення. Г. Енценсбергер виявив тенденцію утвердження насилля, яка характеризується відсутністю ідеологічної мотивації і "розмитістю" об'єкта спрямування. філософ Л.Свендсен розглядає насилля у етико-політичному зрізі як прояв зла, як умову самозбереження демократичного суспільства. К. Шлегель показав, що спалахи насилля передусім відбулися у тих суспільствах, в яких відсутні політичні еліти, в яких втрачено контроль над реорганізацією суспільного та державного цілого, а готовність до насилля заміщає страх перед громадянською війною. В. Софський доводить, що насилля в різних формах існує протягом усієї історії людства, воно постає своєрідною антропологічною константою людського існування, насилля і культура є взаємозумовленими. Проте С. Жижек наголошує, що оцінка індивідом акту насилля здійснюється на основі передбачуваного стандарту "нормальної ненасильницької ситуації". У феноменології насилля М. Штаудіґла насилля розуміється як реляційний феномен. ; The article explores scientific explorations of the problem of violence in the subject field of social philosophy. It was determined that the basic theories for them were the theories of violence (Karl Kautsky, Ludwig Gumplowicz, Eugene Düring), theories of revolutionary violence (Karl Marx, Friedrich Engels, Mikhail Bakunin, Vladimir Lenin, Lev Trotsky), criticism of violence (Georges Sorel, Ernst Bloch, Walter Benjamin). The research actualizes the need to apply an interdisciplinary approach to the study of this social phenomenon using the results of scientific research in the fields of philosophy of law, philosophical anthropology, social philosophy, political and psychological sciences. Analysis of the philosophical works of this period allowed us to show the following trends. Franz Fanon suggested that violence is seen as a value for the oppressed, as a path to freedom, and therefore a cause for pride. The colonized masses intuitively feel that their liberation is realized only by force, recognizing that violence alone is an effective mean of confronting a more powerful economic and military rival. Giorgio Agamben distinguishes sovereign violence, which is realized in a state of emergency and is no longer treated as natural, it is simultaneously sacralized and desacralized. Jacques Derrida has identified two types of violence that are in a state of mutual rivalry: violence as a historical solution that appears outlawed by law and the state but does not contain decisive knowledge; and violence as decisive knowledge and a certainty of reality that is incapable of decision. Hans Magnus Enzensberger has identified a trend toward violence that is characterized by a lack of ideological motivation and a blurring of the object of the target. Philosopher Lars Svendsen views violence in ethical and political context as a manifestation of evil, as a condition of a democratic society self-preservation. Karl Schlögel showed that outbreaks of violence occurred first and foremost in societies lacking political elites that lost control of the reorganization of the public and the state as a whole, and a readiness for violence replaces fear of civil war. Wolfgang Sofsky argues that violence in various forms has existed throughout human history, it has become a kind of anthropological constant of human existence, violence and culture are interdependent. Slavoj Zizek emphasizes that the individual's assessment of the act of violence is based on the expected standard of "normal non-violent situation". In the phenomenology of violence by Michael Staudigl violence is understood as a relational phenomenon.

Context. Quite often, experts are involved in the process of diagnosis and monitoring the technical condition of buildings andstructures, and in this case, situations might arise when expert data is generated under some specific types of uncertainty, and theirpossible combinations. This, in turn, necessitates the development of new approaches aimed at solving the problems of structuringand analytical processing of inaccurate, uncertain, fuzzy expert knowledge.Objective. The methodology for choosing the category of technical condition of construction objects, including buildings andstructures, and ranking the corresponding construction objects within the given category of the technical condition according to theirdegree of danger (expected damage in the event of an emergency) has been proposed in this paper. The proposed approach is based on the expert assessment methods and the mathematical apparatus of the evidence theory, which allows operating correctly with data generated under uncertainty, incompleteness, and inaccuracy. In order to improve the quality of combination results, it is proposed to use one of the proportional conflict redistribution rules and determine the optimal evidence combination order based on metrics in evidence theory.Results. The paper proposes a methodology for the synthesis of group solutions for assessing the technical condition of civil,industrial and military-technical construction objects, and determining objects that primarily need maintenance or overhaul undercomplex forms of uncertainty and multi-alternatives. Application of the proposed methodology will allow rational distribution ofavailable resources when planning preventive measures and carrying out repair work (overhaul, reconstruction, etc.) to increase theefficiency of their trouble-free operation.Conclusions. The methodology proposed in this study constitutes the theoretical basis for the design of decision support systemsfor monitoring the technical condition of residential and/or non-residential real estate (buildings, structures) for various purposes. ; Актуальность. Достаточно часто при проведении процедур диагностики и мониторинга технического состояния зданийи сооружений привлекаются эксперты-специалисты, при этом возникают ситуации, когда данные, полученные экспертнымпутем, формируются в условиях специфических видов неопределенности, и их возможных комбинаций. Это в свою очередьобуславливает необходимость разработки новых подходов направленных на решение задач структурирования ианалитической обработки неточных, неопределенных, нечетких экспертных знаний.Метод. В работе предложена методика выбора категории технического состояния и ранжирования соответствующихстроительных объектов в рамках заданной категории технического состояния по степени их опасности (ожидаемого ущербапри возникновении аварийной ситуации). В основе предложенной методики лежат методы экспертного оценивания итеории свидетельств, которые позволяет корректно оперировать с данными, сформированными в условияхнеопределенности, неполноты, неточности. С целью повышения качества результатов комбинирования предложеноиспользовать правила перераспределения конфликтов и определять оптимальный порядок комбинирования на основеметрик теории свидетельств.Результаты. В работе предложена методика синтеза групповых решений оценки технического состояния объектовгражданского, промышленного и военно-технического назначения, и определение объектов, которые в первую очередьнуждаются в проведении ремонтных работ (капитальный ремонт, реконструкция и т.д.) в условия сложных формнеопределенности и многоальтернативности. Применение предложенной методики позволит рационально распределятьимеющиеся ресурсы при планировании предупредительных мероприятий и проведения ремонтных работ с цельюповышения эффективности их безаварийной эксплуатации.Выводы. Предложенная методика составляет теоретическое основание для проектирования систем поддержки принятиярешения задач мониторинга технического состояния объектов жилой и / или нежилой недвижимости (зданий, сооружений)разного назначения. ; Актуальність. Досить часто при проведенні процедур діагностики і моніторингу технічного стану будівель і спорудзалучаються експерти-фахівці, при цьому виникають ситуації, коли дані, отримані експертним шляхом формуються вумовах специфічних видів невизначеності, та їх можливих комбінацій. Це обумовлює необхідність розробки нових підходівспрямованих на вирішення завдань структуризації та аналітичної обробки неточних, невизначених, нечітких експертнихзнань.Метод. Запропонована в роботі методика спрямована на визначення категорії технічного стану та ранжуваннявідповідних будівельних об'єктів в рамках заданої категорії технічного стану за ступенем їх небезпеки (очікуваного збиткупри настанні аварійної ситуації). В основі запропонованої методики лежать методи експертного оцінювання та методівтеорії свідоцтв, які дозволяють обробляти експертні судження сформовані в умовах невизначеності, неповноти, неточності.З метою підвищення якості результатів комбінування запропоновано використовувати правила перерозподілу конфліктів тавизначати порядок комбінування експертних свідоцтв на основі метрик теорії свідоцтв.Результати. В роботі запропоновано методику синтезу групових рішень оцінки технічного стану об'єктів цивільного,промислового та військово-технічного призначення, та визначення таких об'єктів, які першочергово потребують ремонтно-будівельних робіт (капітального ремонту, реконструкції тощо) в умовах складних форм невизначеності табагатоальтернативності. Застосування запропонованої методики дозволить раціонально розподіляти наявні ресурси приплануванні попереджувальних заходів і проведення ремонтних робіт з метою запобігання можливих негативних наслідків(обмеження працездатності, аварійного стану) та підвищення ефективності їх безаварійної експлуатації.Висновки. Запропонована методика становить теоретичне підґрунтя для проектування систем підтримки прийняттярішення задач моніторингу технічного стану об'єктів житлової та нежитлової нерухомості (будівель, споруд) різногопризначення.

El texto que presentamos a continuación pretende complementar la discusión generada por su autor en el número uno de la Revista Perspectivas, a través del artículo "Estado de Bienestar y Nuevas Formas de Ayuda Social". Recordemos que en el documento referido, J. De Munck cuestiona las formas tradicionales de intervención estatal en relación con el sufrimiento humano y social, desplegadas en Europa desde principios de siglo hasta fines de la década del ochenta, modalidades cuyos características principales estaban dadas por sus concepciones curativas y redistributivas en la base de las cuales se distinguen, principalmente, el discurso médico y el jurídico. Dichos discursos se constituían en los referentes primordiales de una acción cuyo propósito se orientaba a rehabilitar, reintegrar y/o reparar las fisuras o desajustes sociales generados básicamente como resultado de la "inadaptación" de los sujetos. Las nuevas formas de ayuda social a las que se refiere el autor, serían prácticas sociales que funcionan bajo una lógica distinta de la descrita anteriormente. La idea de una solidaridad planificada, ejercida bajo el alero del Estado benéfico, va siendo progresivamente complementada, y en algunos casos reemplazada, por iniciativas emanadas desde la sociedad civil, al interior de las cuales encontramos heterogeneidad de fundamentos teóricos y de técnicas de intervención; no obstante caracterizar estas formas de aproximación la consideración del otro como un sujeto individualizable, activo, poseedor de un discurso sobre sí mismo y sobre su situación, cuya falta o sufrimiento no necesariamente debe o puede ser obturada ni disminuida a través del saber y de la acción de un "experto". Así como en el pasado la idea de "curar" era la meta que debía ser alcanzada por el agente externo en relación con el afectado, escuchar y acompañar se erigen como las únicas actitudes posibles en un mundo que ha dejado de creer, según De Munck, en la infalibilidad del conocimiento científico y técnico, como garante de solución a los problemas del hombre y de la sociedad. Una de las referencias filosóficas principalmente de estos planteamientos la constituye, indudablemente, M. Foucault, autor en cuya obra y aportes profundiza J. De Munck en este segundo artículo que tenemos la ocasión de publicar. Detrás de la emergencia de estas nuevas modalidades de comprensión y de aproximación al sujeto y su sufrimiento, se encuentra los planteamientos de este "teórico de la subjetivación moderna". La denuncia de Foucault, respecto de la unidad que existiría entre la razón formal, el saber positivo y el control panóptico, con su doble ya aparentemente contradictorio proceso de objetivación/subjetivación y su traducción operacional en dispositivos de poder y control, nos permiten visualizar, según De Munck, un sujeto que sería al mismo tiempo "condición de posibilidad y efecto del dispositivo de la vigilancia", característico de las sociedades modernas. La hipótesis que formula De Munck sobre "una salida global del modelo positivista para las sociedades contemporáneas" y el desplazamiento del prototipo del sujeto del dominio como imagen ideal de racionalidad para dichas sociedades, es, desde nuestro punto de vista, sólo parcialmente aplicable a la realidad de nuestro continente y, en particular, a la situación país. A pesar de los cambios vividos por la sociedad chilena en los últimos veinte años, instituciones sociales tales como la Escuela, la Familia, la Prisión, siguen todavía funcionando bajo una lógica fuertemente disciplinaria, no obstante haber experimentado nuestro país profundas transformaciones económicas, con fuertes repercusiones en el plano cultural, desde donde emergen fenómenos cuya denominación es todavía compleja y difusa. Para las instituciones mencionadas, los modelos de normatividad socialmente aceptados, deseados y, además, hegemónicos, siguen siendo tremendamente homogéneos, a pesar de las cada vez más visibles expresiones de heterogeneidad cultural y valórica a que la realidad cotidiana día a día nos muestra. A pesar de ellos, creemos que los planteamientos del autor contribuyen a enriquecer la mirada sobre aquellos discursos y prácticas emergentes que postulan nuevas formas de comprensión de "lo social" y, en consecuencia, de las modalidades de intervención en este campo. La "preocupación de sí mismo", tal como lo indica el autor, aun si se requiere de mucho trabajo filosófico para situarlo en una perspectiva que combine apropiadamente cuestiones estéticas, éticas y políticas, abre el campo a una interesante discusión, donde el menospreciado o, al contrario, excesivamente exacerbado ámbito de "lo individual" y los principios de solidaridad, aparentemente desgastados, dejen de constituirse en realidades excluyentes.

Acerca de la sociedad Sonorense, hoy en día trae consigo un problema de ética, la cual se viene arrastrando desde generaciones pasadas. Tanto el tema de la ética en el ámbito de las instituciones públicas como el del buen gobierno son materias realmente nucleares en el contexto de una sociedad como la actual. Por consiguiente, la administración pública mexicana se encuentra en un proceso histórico de cambio institucional que representa una transición para pasar de un sistema de lealtades personales a un sistema institucional, basado en el fortalecimiento y apego a las instituciones, a partir de nuevas reglas en el ámbito gubernamental. Así, el cambio institucional es un proceso complicado porque los cambios habidos al margen pueden ser consecuencia de los cambios en cuanto a normas, limitaciones informales y diversas clases de efectividad y observancia coercitiva. Además, generalmente las instituciones cambian de un modo incremental, no de un modo discontinuo. Por lo tanto, un mayor crecimiento económico es condición necesaria para salir del subdesarrollo y de acuerdo con la literatura, un factor importante para lograr lo anterior son las instituciones. Ahora bien, la relación entre corrupción y crecimiento económico depende del marco institucional, se supone que cuando las instituciones no funcionan de manera adecuada la corrupción puede remplazar la carencia de funciones institucionales, por el contrario, si las instituciones funcionan correctamente la corrupción actúa en detrimento de la producción, al obstruir el buen funcionamiento de las primeras. Así mismo, la corrupción ha atraído la atención de los economistas y las instituciones internacionales en las dos últimas décadas, y se han hecho esfuerzos para medirla y analizar sus causas y sus efectos sobre la economía. Y es que, desde hace muchos años ya, México enfrenta problemas muy serios por dejar hacer y dejar pasar las prácticas deshonestas y totalmente contrarias a la ética, tanto de la administración pública como de la iniciativa privada. Aquí no hay víctimas ni verdugos. Para que un acto de corrupción ocurra, al menos, se requieren de dos partes. "La corrupción afecta a las clases menos favorecidas. Ahora bien, ante el imperativo de mejorar la rendición de cuentas y de estrechar la relación con la ciudadanía, el gobierno abierto se ha colocado entre las principales aspiraciones de muchos en aras de mejorar las prácticas gubernamentales y contribuir a la consolidación democrática. Así pues, los pasos que ha tenido que dar el gobierno en materia de transparencia y Rendición de Cuentas han tenido que ser gigantes (en comparación con otras naciones) para estar en el concierto internacional, debido a varios factores, internos como externos, los internos se dan en la medida que las Instituciones terminan siendo percibidas como grandes entes llenos de corrupción y malos manejos de la administración. Ahora bien, el principio de la transparencia ha sido aceptado ampliamente en todo el mundo, por lo
menos en el discurso. Como consecuencia, pocos funcionarios públicos expresan abiertamente su oposición a la revelación de información pública. En otras palabras, tiene el efecto perverso de que la verdadera oposición a la transparencia raras veces sea transparente. En este contexto, los perdedores harán lo que tengan que hacer para limitarse a aparentar que cumplen con los requisitos legales y los criterios civil. Pero la democracia no sólo tiene el componente electoral, es decir, el de la apertura y competitividad del acceso al poder, sino que también es medida por la forma en que se ejerce ese poder; y ahí el elemento clave es el de la rendición de cuentas, la capacidad de las instituciones para llamar a cuentas a sus gobernantes y, en caso de descubrir abusos de poder y anomalías en el ejercicio de gobierno, castigarlos política, administrativa y legalmente, según el caso. Como sostiene Serrano Sánchez (2009: 224) propone crear un órgano dedicado a "estar atentos al comportamiento de los gobernantes", a preocuparse por sus "actitudes". Dentro de las condiciones en las cuales debe trabajar una burocracia, el tema de la transparencia no nace con ella, será un trabajo realizado desde adentro y desde la sociedad en conjunto.

In a context of traf8ic networks saturation related to urbanisation acceleration, thisresearch is aimed at contributing to the scienti8ic debate on this issue by building a model to describe dynamic pedestrians' physical distances regulation behaviours in public places.The urban dimension of Edward T. Hall's theory of proxemics is taken as an initial inspiration. This author argues that a correlation exists between the organisation of space at the macro level of Society and the micro level of individual behaviours. It leads him to a synthetic distinction between 'contact cultures' and 'non-contact cultures'. The former tends to prefer smaller distances at all scales of space organisation compared to the latter.This hypothesis is considered seriously in the research. Nonetheless, Hall's macroculturalist anthropological area distinction (e.g.: the 'Arab World' = 'contact culture') isnot relevant anymore in the urban globalization era. Therefore, a new 'micromacro'theory, based on 4 macro orientations expected to have an influence on micro behaviours,is proposed: equality between urban citizens, individualisation, relative urbanity and urban planning regulation.Two other scalar correlation theories of spatial relations description are also tested. One,called 'micromeso', is based on Roger Barker's behaviour setting theory. It states thatproxemical behaviours are correlated with intermediate units related to a specific placeand time such as 'the subway at peak hours'. The other theory, called 'micro', states thatany form of scalar correlation is an ecological fallacy. Accordingly, the description processhas to remain at the very level of physical distance relations between individuals.These different theories are tested empirically in Delhi, Los Angeles, Paris and Tokyowhich all answer differently to the macro orientations of the micromacro theory. Behaviours inside the metro and outside of it are observed (micromeso theory). In each condition, similar levels of spatial competition for places are taken into consideration (micro theory).The results lead to conclude that traffic relations between pedestrians are best describedwhen considered cumulatively as micro > micromeso > micromacro by order of efficiency. Eventually, I defend the thesis that urban dwellers should debate of traffic relationshipsmicro conditions improvements rather than focusing on micromacro and micromeso explanations of the networks breakdowns which can be found for instance in the competition promoted between individuals on civil behaviours. ; Dans un contexte de saturation des réseaux de circulation liée à l'accélération de l'urbanisation, le but de cette recherche est d'alimenter le débat scienti8ique sur les réponses à apporter à cet enjeu social par l'étude des comportements de régulation des distances physiques entre les piétons dans les lieux publics. La composante urbaine de la théorie de la proxémie d'Edward T. Hall est prise comme inspiration liminaire. Celle-ci soutient qu'il existe une corrélation entre l'organisation de l'espace macro de la Société et celui micro des comportements individuels. Elle conduit Hall à une distinction entre « cultures du contact » et du « non – contact », les premières préférant une plus grande proximité physique entre les corps. Toutefois, la différenciation des aires culturelles de Hall (par exemple : « monde arabe »= « culture du contact ») n'apparaît plus pertinente à l'ère de la mondialisation urbaine.Une nouvelle théorie « micromacro », fondée sur 4 macro-orientations susceptibles d'avoir une influence sur les comportements, est alors proposée : égalité entre citadins, individualisation, urbanité relative et régulation de l'urbanisme. Deux autres appréciations de l'existence d'une corrélation scalaire entre des niveaux de description des relations spatiales sont également testées. L'une, appelée « micromeso », s'inspire de la théorie des « sites comportementaux » de Roger Barker. Elle considère que les comportements proxémiques sont corrélés avec des unités intermédiaires définies par un lieu et une heure spécifiques telles que «le métro à l'heure de pointe». L'autre théorie,appelée « micro », affirme que toute forme de corrélation scalaire est une erreur écologique.Delhi, Los Angeles, Paris et Tokyo, qui répondent différemment aux macro-orientations de la théorie micromacro sont prises comme terrains d'étude. Les comportements à l'intérieur et à l'extérieur du métro de chacune de ces aires métropolitaines sont observés (théorie micromeso). Dans ces deux conditions, des niveaux similaires d'enjeu spatial sont étudiés (théorie micro). Les résultats amènent à conclure que les relations de circulation sont mieux décrites par ordre d'efficacité lorsqu'on les considère cumulativement comme micro > micromeso >micromacro. Je défends alors la thèse selon laquelle les sociétés devraient débattre des améliorations des microconditions des relations de circulation plutôt que de se concentrer sur les explications micromacro et micromeso des dysfonctionnements de celles-ci, qui peuvent par exemple être identifiées dans la mise en compétition des individus autour du thème de la civilité.

International audience ; La croissance des villes industrielles en France est caractérisée par la forte spécialisation territoriale de la production. Cette spécialisation rend la dynamique démographique dépendante de la dynamique économique. Le processus de désindustrialisation a été succédé par une perte d'emplois, le départ de population, la réduction de l'habiter aux fonctions existentielles et la disparition de l'urbanité. La notion de l'urbanité s'applique aux espaces, tels que les espaces industriels et les quartiers populaires autour des usines, où la présence de l'industrie entraine de mises en réseau et de liens d'échange avec les autres quartiers de la ville. L'objectif de cette communication est de questionner l'émergence de nouvelles politiques territoriales en France dans le cadre des programmes de renouvellement urbain et des politiques publiques participatives. On peut observer que dans ce cadre les nouvelles politiques territoriales réussissent à redynamiser le tissu économique et social des villes en décroissance. Mon travail développe une approche comparative de deux projets d'aménagement des sites désindustrialisés en France, l'Ile-de-Nantes à Nantes et les Docks-de-Seine à Saint-Ouen, en se focalisant sur les cas de deux projets urbains représentatifs des politiques publiques participatives, situés tous les deux dans des quartiers centraux des villes en décroissance. A partir de cette recherche je vise à proposer de nouveaux modèles de planification des villes en décroissance en faisant le lien entre les programmes de renouvellement urbain au sein de ces villes et les questions de développement durable et de participation citoyenne.Les deux cas d'étude choisis, les Docks-de Seine dans la commune de Saint-Ouen en Ile-de-France et l'Ile-de-Nantes, sont considérés comme des projets de renouvellement urbain exemplaires grâce à leur aménagement qui répond aux objectifs du développement durable. Tous les deux projets sont construits sur d'anciennes friches industrielles avec un traitement particulier en matière des questions économiques et sociales qui a permis la redynamisation des activités de production locales et l'évolution démographique après la période de désindustrialisation. Mon exposé est construit en trois axes. La question fondamentale de l'exposé est l'organisation d'anciennes villes industrielles en France qui sont aujourd'hui en décroissance. Comment elles pourraient devenir durables, après la période de désindustrialisation, en conservant en même temps leur identité industrielle? Dans un premier temps, j'utilise des données statistiques, provenant des municipalités des deux villes étudiées et de l'INSEE, afin de montrer que les nouvelles activités économiques spécialisées à la recherche ou au commerce ont influencé de nouveaux habitants à y installer. Dans un deuxième temps je propose une analyse critique de deux programmes de renouvellement urbain à deux échelles, l'intercommunalité et la commune, avec l'objectif de montrer le lien étroit entre les deux échelles ainsi que les possibilités de transferabilité de politiques publiques territoriales d'une échelle à l'autre. Dans un dernier temps je m'intéresse à la participation citoyenne et comment elle pourrait influencer le contenu des programmes d'aménagement ainsi que la prise des décisions politiques concernant la future croissance économique et sociale des villes en décroissance. A partir d'un travail d'enquêtes qualitatives menées dans deux villes auprès d'habitants, d'élus locaux et d'aménageurs, j'essaie de montrer les interactions entre les acteurs institutionnels (élus locaux, aménageurs) et ceux de la société civile (habitants, membres des associations professionnelles locales) afin de souligner le rôle déterminant de la participation citoyenne dans la conception de nouvelles politiques territoriales pour les villes en décroissance. On peut constater que les nouvelles activités économiques proposées dans les programmes de renouvellement urbain des deux sites ont réussi à augmenter le nombre d'habitants fonctionnant, en même temps, comme des pôles d'attraction d'une échelle régionale ou même européenne. En plus, l'analyse critique du contenu des deux programmes de renouvellement urbain montre qu'il y a une interdépendance de politiques publiques à l'échelle intercommunale et communale. Le changement d'échelle, l'évolution et les transformations des villes en décroissance peuvent nous permettre de comprendre les différents aspects de l'interface des villes où chacun de ces éléments qui constituent leur tissu urbain interagit avec les autres d'une manière directe ou indirecte. Finalement, les nouvelles politiques publiques participatives montrent que le système d'acteurs traditionnels d'élaboration de projets de renouvellement urbain est amené à redéfinir les rôles de chacun en instituant les habitants comme de véritables acteurs sociaux. On peut, donc, tirer la conclusion que la transformation de l'ensemble de l'interface des villes en décroissance est le résultat, d'un coté des politiques territoriales des municipalités et des habitants et de l'autre coté des décisions économiques des entreprises de déterritorialisation.

International audience ; La croissance des villes industrielles en France est caractérisée par la forte spécialisation territoriale de la production. Cette spécialisation rend la dynamique démographique dépendante de la dynamique économique. Le processus de désindustrialisation a été succédé par une perte d'emplois, le départ de population, la réduction de l'habiter aux fonctions existentielles et la disparition de l'urbanité. La notion de l'urbanité s'applique aux espaces, tels que les espaces industriels et les quartiers populaires autour des usines, où la présence de l'industrie entraine de mises en réseau et de liens d'échange avec les autres quartiers de la ville. L'objectif de cette communication est de questionner l'émergence de nouvelles politiques territoriales en France dans le cadre des programmes de renouvellement urbain et des politiques publiques participatives. On peut observer que dans ce cadre les nouvelles politiques territoriales réussissent à redynamiser le tissu économique et social des villes en décroissance. Mon travail développe une approche comparative de deux projets d'aménagement des sites désindustrialisés en France, l'Ile-de-Nantes à Nantes et les Docks-de-Seine à Saint-Ouen, en se focalisant sur les cas de deux projets urbains représentatifs des politiques publiques participatives, situés tous les deux dans des quartiers centraux des villes en décroissance. A partir de cette recherche je vise à proposer de nouveaux modèles de planification des villes en décroissance en faisant le lien entre les programmes de renouvellement urbain au sein de ces villes et les questions de développement durable et de participation citoyenne.Les deux cas d'étude choisis, les Docks-de Seine dans la commune de Saint-Ouen en Ile-de-France et l'Ile-de-Nantes, sont considérés comme des projets de renouvellement urbain exemplaires grâce à leur aménagement qui répond aux objectifs du développement durable. Tous les deux projets sont construits sur d'anciennes friches industrielles avec un traitement particulier en matière des questions économiques et sociales qui a permis la redynamisation des activités de production locales et l'évolution démographique après la période de désindustrialisation. Mon exposé est construit en trois axes. La question fondamentale de l'exposé est l'organisation d'anciennes villes industrielles en France qui sont aujourd'hui en décroissance. Comment elles pourraient devenir durables, après la période de désindustrialisation, en conservant en même temps leur identité industrielle? Dans un premier temps, j'utilise des données statistiques, provenant des municipalités des deux villes étudiées et de l'INSEE, afin de montrer que les nouvelles activités économiques spécialisées à la recherche ou au commerce ont influencé de nouveaux habitants à y installer. Dans un deuxième temps je propose une analyse critique de deux programmes de renouvellement urbain à deux échelles, l'intercommunalité et la commune, avec l'objectif de montrer le lien étroit entre les deux échelles ainsi que les possibilités de transferabilité de politiques publiques territoriales d'une échelle à l'autre. Dans un dernier temps je m'intéresse à la participation citoyenne et comment elle pourrait influencer le contenu des programmes d'aménagement ainsi que la prise des décisions politiques concernant la future croissance économique et sociale des villes en décroissance. A partir d'un travail d'enquêtes qualitatives menées dans deux villes auprès d'habitants, d'élus locaux et d'aménageurs, j'essaie de montrer les interactions entre les acteurs institutionnels (élus locaux, aménageurs) et ceux de la société civile (habitants, membres des associations professionnelles locales) afin de souligner le rôle déterminant de la participation citoyenne dans la conception de nouvelles politiques territoriales pour les villes en décroissance. On peut constater que les nouvelles activités économiques proposées dans les programmes de renouvellement urbain des deux sites ont réussi à augmenter le nombre d'habitants fonctionnant, en même temps, comme des pôles d'attraction d'une échelle régionale ou même européenne. En plus, l'analyse critique du contenu des deux programmes de renouvellement urbain montre qu'il y a une interdépendance de politiques publiques à l'échelle intercommunale et communale. Le changement d'échelle, l'évolution et les transformations des villes en décroissance peuvent nous permettre de comprendre les différents aspects de l'interface des villes où chacun de ces éléments qui constituent leur tissu urbain interagit avec les autres d'une manière directe ou indirecte. Finalement, les nouvelles politiques publiques participatives montrent que le système d'acteurs traditionnels d'élaboration de projets de renouvellement urbain est amené à redéfinir les rôles de chacun en instituant les habitants comme de véritables acteurs sociaux. On peut, donc, tirer la conclusion que la transformation de l'ensemble de l'interface des villes en décroissance est le résultat, d'un coté des politiques territoriales des municipalités et des habitants et de l'autre coté des décisions économiques des entreprises de déterritorialisation.

Стаття присвячена актуальній проблемі створення в Україні україноцентрич-ної системи засобів масової інформації (ЗМІ). Такої, яка була б повністю незалежна від політичного клімату, створюваного корумпованою олігархічною владою.Першочерговим завданням, яке поставлене автором цієї ініціативи, є залучити до участі в УСІМ україноцентричні ЗМІ та блогерів, в Україні та в діаспорі сущих, об'єднуючи їх навколо спільної мети і спільних завдань: створення потужної украї-ноцентричної системи ЗМІ, яка відіграє ключову роль в українізації інформаційного простору України, стане вирішальним чинником піднесення національної свідомос-ті та громадянської відповідальності суспільства й підготує Україну й українське суспільство до системних змін.Досягнення такої мети автор вбачає в тому, щоб зібрати в єдине ціле окремі україноцентричні ЗМІ та блоги в Україні та діаспорі, а також на основі франчай-зингу створювати нові інформаційні ресурси, базовані в Інтернеті та з перспек-тивою виходу в реальний простір.Розпочинати розбудовувати таку систему пропонується на спеціально ство-реній платформі, що отримала назву Українська Світова Інформаційна Мережа (УСІМ). Головним сайтом мережі бачиться згаданий UKRAINAINC.NET, на яко-му публікуватимуться: найважливіша інформація, огляди й аналітичні матеріа-ли про Україну та діаспору. Сайт матиме два розділи: перший об'єднуватиме ЗМІ та блоги України за областями; другий — об'єднуватиме ЗМІ та блоги діаспори за країнами.Окремо йдеться про платформу УСІМ як можливість творчої кар'єрної само-реалізації журналістів.Публікується для обговорення проект угоди про членство в цій журналістській спільноті, яке є добровільним і безкоштовним. Обґрунтовуються принципи член-ства в Мережі та напрями й умови співпраці.Окремим пунктом розглядається франчайзинг як основа розбудови майбутньої Української Світової Інформаційної Мережі. Йдеться про зміст пакетів, які вклю-чатимуть реєстрацію та обслуговування доменів, тренінги з роботи над сайта-ми, фахову журналістську й редакторську підготовку чи перепідготовку членів Ме-режі тощо.У висновках наголошується, що україноцентрична система ЗМІ є одним із клю-чових, вирішальних фактів і факторів системних змін в Україні. Унікальність цього проекту ще й у тому, що він розглядає інформаційний простір України у нерозрив-ному зв'язку з інформаційним простором української діаспори, а отже — і світовим інформаційним простором. ; The article deals with a relevant problem of creating Ukrainocentric mass media system in Ukraine. The system, which would be fully independent on political climate, created by corrupted oligarchic state power. Top priority task, which is put forward by the author of this initiative, is to enlist the services of mass media and blog to UWIN in both Ukraine and diaspora, uniting them around common objective and common tasks: formation of strong and powerful Ukrainocentric mass media system which would play the key-role in Ukrainization of Ukraine information space, will become the decisive factor of raising national identity/conscience and civil res­ponsibility of society, will prepare Ukraine and Ukrainian society for system changes. To attain this objective, the author considers it important to unite separate Ukrainocentric mass media and blogs in both Ukraine and diaspora, to create, on franchising basis, new information resources, based in Internet but with the perspective of real space existence. The author offers to start developing such system on the basis of specially formed platform, which has got the title Ukrainian World Information Network (UWIN). UKRAINAINC.NET is offered to be the principal site, where one will publish: most important information, reviews and analytical publications about Ukraine and diaspora. The site will include two sections: the first one will incorporate Ukrainian mass media and blogs according to oblast; the second one will incorporate diaspora mass media and blogs according to the countries. The author emphasizes the possibility of UWIN use for creative career self-actuali­zation of journalists. The agreement draft on this journalist community membership, which is voluntary and free of charge, is published. The network membership principles, directions and conditions of cooperation are stated and grounded. Franchising as the basis for developing future Ukrainian World Information Network is discussed in a separate paragraph. It goes about the content of packages, which would include domain registration and service, trainings on working with sites, professional, journalistic and editorial education or re-qualification of Network members. In Conclusions it is stressed that Ukrainocentric mass media system is one of the key, decisive facts and factors of system changes in Ukraine. Uniqueness of this project is that it considers information space of Ukraine in inseparable connection with information space of Ukrainian diaspora, that is with world information space.

Abstract The objectives of this article are to describe: (1) the models of debt acknowledgments in the practice of banking credit provision and (2) the effectiveness of gross deed of debt acknowledgment in the practice of banking credit provision for the settlement of credit problems when a debtor commits breach of contract.This research used the doctrinal descriptive research method. The sources of the data were primary law materials i.e. those related to laws, government regulations, Civil Law Code, and contract-related regulations; secondary law materials i.e. those which explain the primary law materials, namely: results of researches, articles, references, and other information media; and tertiary law materials i.e. supporting law materials which provide directions and explanations on the secondary law materials such as legal dictionary, general dictionary, legal magazines, and journals. The result of the research shows that the debt acknowledgments drawn up by Banks in Surakarta are parts of loan agreements between banks and their customers. A letter of loan agreement is a consensual agreement materialized in the form of "Credit Approval Letter (SPPK)", namely: an approval letter drawn up by a bank to provide credits with all requirements to prospective debtors. When a prospective debtor agrees to the agreement and its requirements, the loan agreement and its ancillary documents which include credit bonding, debt acknowledgment, and powers of attorney is then drawn. The form of debt acknowledgement in the credit agreement deed, which is made under the notarial deed and which includes its executorial power is an authentic deed which contains money debt acknowledgement but does not contain credit interest, credit promises, etc. contained by a credit agreement. In the banking practices in Surakarta, the execution of grosse deed of debt acknowledgment is rarely done because both debtors and creditors prefer to settle the difference amicably. In addition, most of the debt problems are settled through credit rescue strategies, namely: (1) credit rescheduling, (2) credit reconditioning, and (3) credit restructuring. The grosse deed of debt acknowledgment has until today, been viewed still effective for the loan problem settlement because the grosse deed of debt acknowledgment is an authentic deed which has the same executorial power as the judge's permanent legal force verdict has.Keywords: grosse deed, banking credit, execution. AbstrakArtikel ini bertujuan untuk 1) Mendeskripsikan model pengakuan hutang dalam praktik pemberian kredit perbankan. 2) Mendeskripsikan efektifitas grosse akta pengakuan hutang dalam praktik pemberian kredit perbankan dalam menyelesaikan permasalahan kredit apabila debitor cidera janji. Jenis penelitian hukum ini adalah doctrinal. Penelitian ini bersifat deskriptif. Sumber data meliputi: bahan hukum primer, yaitu berhubungan dengan Undang-Undang, Peraturan Pemerintah, Kitab Undang-Undang Hukum Perdata dan Peraturan-peraturan yang berkaitan dengan perjanjian. Bahan hukum sekunder, yaitu bahan yang memberikan penjelasan mengenai bahan hukum primer, berupa hasil penelitian, artikel, buku-buku referensi, media informasi lainnya. Bahan hukum tersier, yaitu bahan hukum penunjang yang memberi petunjuk dan penjelasan terhadap bahan hukum sekunder, berupa kamus hukum, kamus umum, majalah hukum dan jurnal. Berdasarkan hasil penelitian dan pembahasan dapat disimpulkan bahwa Pengakuan hutang yang dibuat oleh bank di Surakarta merupakan bagian dari suatu kesepakatan perjanjian untuk hutang piutang antara bank dengan nasabah. Surat perjanjian untuk hutang piutang merupakan suatu perjanjian konsensuil, yang diwujudkan dalam bentuk Surat Persetujuan Pemberian Kredit (SPPK) yaitu surat persetujuan yang dibuat oleh bank untuk memberikan kredit pada calon debitor dengan segala persyaratannya. Apabila calon debitor setuju maka dibuatlah perjanjian kredit dan kelengkapannya yang meliputi pengikatan jaminan, pengakuan hutang, dan kuasa-kuasa. Bentuk pengakuan hutang dalam akta perjanjian kredit yang dibuat secara Notariil dan kekuatan eksekutorialnya merupakan akta murni berisi pengakuan hutang sejumlah uang dan tidak mengandung bunga, janji-janji, dan sebagainya seperti perjanjian kredit. Dalam praktik perbankan di Surakarta, eksekusi grosse akta pengakuan hutang jarang dilakukan. Hal ini disebabkan karena baik debitor maupun kreditor lebih senang memilih jalur kekeluargaan. Selain itu, penyelesaian hutang sebagian besar telah dapat diatasi dengan strategi penyelamatan kredit dengan cara: (1) penjadwalan kembali (rescedualing) (2) persyaratan kembali (reconditioning) dan (3) penataan kembali (restructuring). Grosse akta pengakuan hutang hingga saat ini dipandang masih efektif dalam menyelesaikan permasalahan hutang piutang. Hal ini dikarenakan grosse akta pengakuan hutang merupakan akta outentik yang mempunyai kekuatan eksetutorial yang sama dengan suatu putusan hakim yang telah memperoleh kekuatan hukum yang tetap.Kata kunci : grosse akta, kredit perbankan, eksekusi.

Background: Lower Back Pain is a public health problem because of its frequency and its societal cost. It is an established fact in a civilian environment as well as in a military environment where it can impact the operational capacity. The French Air Parachute Commando Unit (CPA 30), because of their specialty, are particularly exposed to Lower Back Pain. A sick leave, the inability to be deployed or to jump out of an aircraft defines a paratrooper's operational incapacity. Our main objective was to evaluate the prevalence of the operational incapacity due to Lower Back Pain in the CPA 30 Unit. Our secondary objectives were to evaluate the frequency of lower back pain and to investigate the main factors of lower back pain leading to operational incapacity. Methods: an observational study was carried out between January 1st, 2015 and December 31st, 2016 on the CPA 30 unit, at the Merignac air-base. The data was collected during interviews. Several potential determinants of operational incapacity were investigated: the age, the body mass index, the rank, having been on more than two tours over the last two years, having jumped with an automatic opening, having done fast-roping during the period of inclusion, having a personal history of acute or chronic lower back pain, having a post-traumatic stress disorder, hospitalizations due to acute lower back pain and the Quebec score. Results: we included 133 subjects in our study. The prevalence of the operational incapacity due to lower back pain during the period of inclusion was 9 % (12/133). The prevalence of lower back pain was 69 % (92/133). Having a history of chronic lower back pain was associated with an operational incapacity. Paratroopers with an operational incapacity also had a higher Quebec score: 6.5 (EIQ [2.25-12.25]) versus 1 (EIQ [0-6]). Conclusion: lower Back Pain within the CPA 30 Unit causes an operational incapacity of 9% of the population. It represents an important limitation of the man-power capability in comparison to the operational load of this unit. Adapted medical care for acute and subacute lower back pain is essential to avoid chronic pain and decrease the impact on the operational capacity. ; Introduction : les lombalgies communes sont un problème de santé publique tant du fait de leur fréquence que du coût sociétal qu'elles entraînent, en milieu civil comme en milieu militaire, où elles peuvent nuire au maintien de la capacité opérationnelle. Les Commandos Parachutistes de l'Air n°30 (CPA 30), du fait de leur spécialité, sont particulièrement exposés à leur survenue. Notre objectif principal était l'étude de la prévalence de l'incapacité opérationnelle due aux lombalgies chez les CPA 30, définie par un arrêt de travail ou une inaptitude à la projection en opérations extérieures ou une inaptitude aux troupes aéroportées. Nos objectifs secondaires étaient l'étude de la prévalence des lombalgies et la recherche des déterminants d'incapacité opérationnelle due aux lombalgies. Méthodologie : une étude épidémiologique observationnelle descriptive transversale a été réalisée sur la période du 1er janvier 2015 au 31 décembre 2016 à l'unité des CPA 30 située sur la base aérienne 106 de Mérignac. Les données étaient recueillies lors d'un entretien. Les déterminants d'incapacité opérationnelle étudiés étaient : l'âge, l'indice de masse corporelle, le grade, avoir fait plus de 2 missions extérieures, avoir effectué des sauts à ouverture automatique, avoir fait des descentes d'aérocordage au cours de la période d'inclusion, avoir un antécédent de lumbago, de lombalgie chronique, de troubles psychiques post-traumatique, d'hospitalisation pour lombalgie et le score de Québec. Résultats : 133 sujets ont été inclus. La prévalence de l'incapacité opérationnelle due aux lombalgies au cours de la période d'inclusion était de 9% (12/133) et celles des lombalgies de 69% (92/133). Le déterminant d'incapacité opérationnelle significatif était d'avoir un antécédent de lombalgie chronique. Les sujets présentant une incapacité opérationnelle due aux lombalgies avaient un score de Québec statistiquement plus élevé (médiane de 6,5 (EIQ [2,25-12,25]) versus 1 ([0,00-6,00])). Conclusion : les lombalgies entrainent une incapacité opérationnelle au sein du CPA 30 à hauteur de 9%. Cela représente une contrainte humaine importante en regard de la charge opérationnelle de cette unité. Une prise en charge adaptée des lombalgies aiguës et subaiguës est indispensable pour éviter le passage à la chronicité et diminuer l'incapacité opérationnelle.