Suchergebnisse

The study is devoted to the analysis of the main normative legal acts, regulating the holding of elections within the European Union, linked to the evolution of Ukrainian Constitutionalism and the integration of Ukrainian law into the European legal space. It has been proved, that the correct choice of an electoral system creates a suitable environment for the citizens to exercise one of the fundamental democratic rights, namely to elect their authorized representative who in their turn represent their interests. The article states that despite the growing role of the European Parliament, the election procedure has been only partially coordinated due to the lack of the universal election procedure for all EU members. At present some fundamental principles, regulating this procedure, are stipulated by the 1976 Election Law, however a lot of aspects are regulated by the national legal systems. The lack of universal election law for all EU members potentially deprives European elections of a real European dimension. The recent years have witnessed several attempts to reform the EU election system. However not all of them have led to the adoption of relative Directives. In particular, there are disputes regarding the transnational constituency. The supporters believe it to be the step in the right direction, while the opponents express fears that it will increase the distance between the public and its elected representatives. The author points out that the outcomes of the spring 2019 European Parliamentary elections have common features with the outcomes of Parliamentary and local elections in Ukraine. Problems, related to the European Parliament elections in 2019 and existing in Ukraine, have been identified, such as restrictions for the exercise of voting rights by persons with disabilities due to various reasons, the use of digital technologies and related cybersecurity issues in the election process, protection of personal data and so on ; Исследование посвящено анализу основных нормативно-правовых актов, регламентирующих проведение выборов в Европейском Союзе, что обусловлено проблемами практического и теоретического характера, связанных с развитием украинского конституционализма и интеграции национального правопорядка в европейское правовое пространство. Отмечено, что правильный выбор избирательной системы создает среду, в которой граждане реализуют один из основных принципов демократии – голосуют за своих демократически уполномоченных представителей, а как политические представители отстаивают их интересы. Установлено, что, несмотря на возрастающую роль Европарламента, регулирования проведения выборов в него остается согласованным только частично, поскольку нет общего избирательного процесса для всех государств-членов. Сейчас некоторые фундаментальные принципы, по которым происходит этот процесс, закреплены в Акте о выборах 1976 года, но многие аспекты регулируются национальным законодательством. Отсутствие общего, единого для всех государств-членов ЕС избирательного законодательства потенциально лишает европейские выборы действительно европейского измерения. За прошедшие годы было сделано несколько попыток реформирования избирательной системы ЕС, но не все они привели к принятию соответствующих директив. В частности, вызывает значительные споры вопрос введения транснационального избирательного округа. Так, сторонники их образования считают, что создание транснационального избирательного округа является шагом к настоящей «европеизации» выборов, а те, кто это отрицают, считают, что подобное решения может увеличить дистанцию между общественностью и избранными представителями. установлено, что выборы в Европейский Парламент 2019 года, их результаты в некоторых вопросах перекликаются с результатами парламентских и местных выборов в Украине. Определен ряд проблем, связанных с выборами в Европарламент в 2019 году и которые имеют место в Украине, в частности, ограничение из-за различных причин реализации своих избирательных прав лицами с ограниченными возможностями, использование в избирательном процессе цифровых технологий и связанных с этим вопросов кибербезопасности, защиты персональных данных ; Дослідження присвячено аналізу основних нормативно-правових актів, які регламентують проведення виборів у Європейському Союзі, що обумовлено проблемами практичного та теоретичного характеру, пов'язаних із розвитком українського конституціоналізму та інтеграції національного правопорядку до європейського правового простору. Наголошено, що правильний вибір виборчої системи створює належне середовище, в якому громадяни реалізують одне з основних засад демократії – голосувати за своїх демократично уповноважених представників, в той же час як політичні представники репрезентують їх інтереси. Встановлено, що незважаючи на зростаючу роль Європарламенту, регулювання проведення виборів до нього залишається узгодженим лише частково, оскільки немає загального виборчого процесу для всіх держав-членів. Нині деякі фундаментальні принципи, за якими відбувається цей процес, закріплені в Акті про вибори 1976 року, але багато аспектів регулюються національним законодавством. Відсутність загального, єдиного для усіх держав-членів ЄС виборчого законодавства потенційно позбавляє європейські вибори справді європейського виміру. У період 2015-2020рр. було зроблено декілька спроб реформування виборчої системи ЄС, але не всі вони привели до прийняття відповідних директив. Зокрема, викликає значні дискусії питання введення транснаціонального виборчого округу. Так, прихильники їх утворення вважають, що створення транснаціонального виборчого округу є кроком до справжньої «європеїзації» виборів, а ті, що заперечують, вважають, що це може збільшити дистанцію між громадськістю та обраними представниками. Встановлено, що вибори до Європейського Парламенту, які відбулися навесні 2019 року, їх результати у деяких питаннях перегукуються із результатами парламентських та місцевих виборів в Україні. Визначено низку проблем, пов'язаних із виборами до Європарламенту у 2019 році та які мають місце в Україні. Зокрема обмеження внаслідок різних причин реалізації своїх виборчих прав особами з обмеженими можливостями, використання у виборчому процесі цифрових технологій та пов'язаних з цим питань кібербезпеки, захисту персональних даних тощо

Gabriele Dietze untersucht in ihrem Essay Sexueller Exzeptionalismus das Wie und Warum von Überlegenheitserzählungen der Neuen Rechten. Sie konzentriert sich auf das Erklärungspotenzial der Kategorie Geschlecht für die zunehmende Verbreitung rechtspopulistischer Positionen. Ihre Analyse soll etablierte sozioökonomische Erklärungsansätze ergänzen und wendet sich Rassismus und Sexismus als "zweiten Strom des neurechten Kraftfeldes" (S. 9) zu. Für dieses Vorhaben betrachtet sie Zeitschriften, Karikaturen, Socialmediaprofile, Romane und Memes, die durch neurechte Akteur*innen erstellt wurden, sie zu Wort kommen lassen oder ihre Überlegenheitsnarrative aufgreifen. Der Essay führt zwei Begriffe ein, die eine Auseinandersetzung mit der Verquickung von Rassismus und Sexismus ermöglichen sollen. Ethnosexismus erfasst Formen "von Sexismus, dem Rassismus zugrunde" (S. 12) liegen, und eine abwertende und rassifizierende "Kulturalisierung von Geschlecht, Sexualität und Religion" (S. 12). Die so produzierte Hierarchie ermöglicht ein Gefühl von Freiheit und Überlegenheit gegenüber den vermeintlich sexuell Unfreien. Die ethnosexistische Konstellation, die titel- und richtungsgebend für den Essay ist, nennt Dietze sexuellen Exzeptionalismus. Angelehnt an den american exceptionalism steht sexueller Exzeptionalismus für die Überzeugung, dass der globale Norden über die "'beste' aller denkbaren Sexualordnungen" (S. 27) verfügt und dass diese in die Welt getragen werden müsse. Dieses Narrativ lenkt von den eigenen Defiziten und Ambivalenzen in Bezug auf Emanzipationsfragen ab: Das eigene Unbehagen und die eigene Rückständigkeit werden zu jenen der Anderen. Das erste Kapitel beschäftigt sich unter diesem Gesichtspunkt mit der Fixierung auf Sexualität im Zusammenhang mit Migrationsbewegungen und macht drei Themen aus, an denen sich die Wirkungsweise des sexuellen Exzeptionalismus exemplarisch zeigen lassen: Die sogenannte "Kopftuchfrage" (S. 29), die Infragestellung der Akzeptanz von Homosexualität (S. 30) und die Figur "des sexuell gefährlichen Geflüchteten" (S. 31). Diesen aktuellen Beispielen stellt Dietze eine historische Kontextualisierung zur Seite: Vorgänger des gegenwärtigen sexuellen Exzeptionalismus' sind im sexual-hygienischen Kolonialdiskurs (vgl. S. 33) und der Sexualmoral des fin de siècle zu finden. Ethnosexistische Konstellationen verändern sich also mit der Sexualmoral: "Was [früher] als Schande galt, gilt jetzt als Emanzipationsausweis" (S. 36). Gegenstand des zweiten Kapitels sind die Geschehnisse der Silvesternacht 2015 auf der Kölner Domplatte. Diese konnten zu einem wirkungsvollen Ereignis werden, weil sie auf ein "noch unstrukturierte[s] Meinungsklima" (S. 41) zur Ankunft hunderttausender Geflüchteter im selben Jahr gestoßen sind. Sie hatten zahlreiche (rechts)politische Konsequenzen und wurden unter der Chiffre Köln "zu einem Topos für neurechtes Denken und Fühlen" (S. 43). Dieser Topos wird weltweit von Neuen Rechten aufgegriffen. Er konnte so wirkmächtig werden, weil die damit verbundenen Gefühle und vermeintlichen Zusammenhänge gefühlt und gesehen werden wollen (vgl. S. 45). Davor sind auch zunächst betrauerte Schicksale nicht gefeiht: Aus den Toten des europäischen Grenzregimes werden potenzielle Gewalttäter, jedes zugewanderte Kind könnte zu einem "erwachsenen Belästiger" (S. 46) heranwachsen. Fantasien der Vernichtung der Anderen zum Schutze der Eigenen infiltrieren Diskurse, die sich zuvor noch wohlwollend zur Aufnahme von Geflüchteten geäußert haben. Der liberale sexuelle Exzeptionalismus wird vom rechtspopulistischen "überholt und angepasst" (S. 48). Die liberale, bürgerliche Presse beteiligt sich, so vollzieht Dietze einleuchtend nach, an der Konstruktion eines "Wissensobjekt[es] 'arabischer Mann'", das nicht Fakten entsprechen muss, sondern Wahrheiten über dieses Wissensobjekt produziert. Die Presse dokumentiert, welche Auswirkungen sexueller Exzeptionalismus auf die Subjektivierung von jungen muslimischen Männern hat, und bedient sich zugleich der von Edward Said herausgearbeiteten Sexualisierung des 'Orientalen'. Ethnosexistische Konstellationen müssen nicht dauerhaft präsent sein, um Wirksamkeit zu entfalten, sondern werden strategisch aufgerufen, um später, wenn sie keinen Vorteil mehr bieten, wieder zu verschwinden (S. 55). Dabei setzen diese Konstellationen asymmetrische Geschlechterverhältnisse voraus und verstärken sie, indem sie sich immerzu auf eine vermeintlich schützenswerte weibliche Schwäche berufen. Zu Beginn des dritten Kapitels unterzieht die Autorin die diagnostizierte Krise weißer Männlichkeit einer kritischen Revision. Weiße Männlichkeit sei nicht ernsthaft gefährdet, vielmehr nehmen "(heterosexuelle) weiße Männer" (S. 60) wahr, dass vereinzelt Menschen in ihren Machtfeldern auftauchen und mitreden, die nicht mit ihnen identisch sind. Dieser Exklusivitätsverlust sei es, der als Krise empfunden wird. Im Angriff gegenüber dieser Krisenabwehr werden all jene aufgestellt, die keine weißen Männer sind. Und diese Abwehr "bewegt sich also immer in ethnosexistischen Konstellationen." (S. 60) Die von Dietze diskutierten Selbstinszenierungen weißer Männlichkeiten, wie beispielsweise die postheroische und die heroische Männlichkeit, und dessen, was sie abwehren, führen vor Augen, wie vielgestaltig sexueller Exzeptionalismus und seine Konstruktionen sind. Ihre Überlegenheitserzählungen bedienen sich dabei nicht nur offenkundiger Rassismen und Misogynie, sondern greifen auch Remaskulinisierungsfantasien, sozialdarwinistische Ideen und Homonationalismen auf. Das vierte Kapitel widmet sich den Anknüpfungspunkten der Neuen Rechten im Feminismus. Dietze bespricht zu Beginn die Wirkmächtigkeit von Alice Schwarzers Positionen als feministische "Bewegungspionierin" (S. 99) und stellt deren Ermöglichungsbedingungen heraus. Auch Schwarzer nutzt sexuellen Exzeptionalismus als Argumentationsgrundlage. Durch die Universalisierung der weißen Frau in der Kategorie Frau und die "Ethnisierung von Sexismus" (S. 101) als Eigenschaft der Anderen stellt sie eine Überlegenheit weißer Männer her und lässt deren Sexismus und Rassismus vergessen. Der hier fehlenden Verknüpfung von Antirassismus und Feminismus wird Sara Farris' Konzept des Femonationalismus' gegenübergestellt. Dieses identifiziert und erklärt die neoliberale und nationalistische Indienstnahme feministischer Forderungen. Jedoch bewertet Dietze das Konzept als für ihre Analyse zu wenig differenziert und übernimmt lediglich den Begriff des feministischen Ethno-Nationalismus'. Beispielhaft für feministischen Ethno-Nationalismus führt Dietze den französischen Mainstreamfeminismus an. Diesem Feminismus sei es ein Anliegen, muslimische Frauen vom Kopftuch zu befreien und den Männern die Freiheit zu lassen, Frauen gegenüber aufdringlich (oder auch übergriffig) zu sein (vgl. S. 115). Er macht sich so zum Komplizen des französischen Machismo und Nationalismus'. Im Rest des vierten Kapitels widmet sich die Autorin rechten Frauen(politiken). Sie portraitiert Frauen, die innerhalb der Neuen Rechten, sei es in deren ThinkTank, in der identitären Bewegung oder der AfD, eine gewisse Bekanntheit genießen und für unterschiedliche Seiten der Geschlechterpolitiken der Neuen Rechten stehen. Sie knüpfen in ihrer öffentlichen Selbstinszenierung an Bedrohungs- und Überlegenheitserzählungen an und führen teilweise paradoxe Existenzen, wie Dietze am Beispiel der Frauen an der Spitze rechtpopulistischer Parteien herausarbeitet: Sie vertreten eine Frauenpolitik, die politische Arbeit, wie sie sie betreiben, verunmöglichen würde. Zugleich stellen "[r]echtspopulistische Frontfrauen […] ein dynamisches Paradox dar. Als weibliche Anti-Feministinnen delegitimieren sie Gleichheitsforderungen von Frauen. Das geht umso besser, je erfolgreicher und sichtbarer sie selbst sind." (S. 140) Raewyn Connells Konzept hegemonialer Männlichkeit bietet im letzten Kapitel den Interpretationsrahmen für das Verhältnis zwischen den von Dietze herausgearbeiteten Männlichkeiten, deren Vorstellungen von Macht und Überlegenheit und der Komplizinnenschaft bestimmter feministischer Strömungen. Zur Erklärung dieser Komplizinnenschaft führt Dietze, leider etwas knappgehalten, drei Thesen an. Die erste bezieht sich auf die Angst der Frauen vor der Freisetzung als ökonomisches Subjekt im Neoliberalismus, den unter anderem die stete Aushöhlung des Staates kennzeichnet. Die Verunsicherung des Staates übertrage sich auf dessen Subjekte, die darauf mit Renationalisierung reagieren. Die zweite greift das Thema Komplizinnenschaft explizit auf: Sich mit dem Rechtspopulismus gemein zu machen, ermöglicht ein Gefühl der Überlegenheit, das Selbstermächtigung verspricht. Die letzte These geht von einer Emanzipationsverdrossenheit aus. Diese Verdrossenheit stelle sich bei jenen ein, die sich durch die permanente Thematisierung der noch nicht abgeschlossenen Gleichstellung der Geschlechter, abgewertet fühlen. Dietze schließt ihren Essay mit der Forderung nach einer selbst- und herrschaftskritischen, intersektionalen Analyse rechter Erzählungen. Gabriele Dietze bezieht in ihrem Text sprachlich klar Position gegen die neue Rechte. Der Essay macht es so leicht, sich von neurechten Personen, Positionen und ihrer öffentlichen Wirksamkeit zu distanzieren. Pauschalisierungen und Pejorative verhindern an vielen Stellen eine Auseinandersetzung mit der Mehrdeutigkeit des Materials, die ebenfalls zu ihrer Wirkmächtigkeit beiträgt. Diese fehlende Differenzierung holt die Autorin nur in ihrer Diskussion der feministischen Antworten auf die Silvesternacht 2015 in Köln ein. An anderen Stellen bleiben medien- und literaturwissenschaftlich zweifelhafte Einordnungen unkommentiert stehen und trüben die analytische Schärfe des Essays. Der Autorin gelingt es, entlang zahlreicher Beispiele nachzuweisen, wie Sexualität und Geschlecht im Rechtspopulismus diskursiv in Stellung gebracht werden und diese Narrative in liberalen Medien Eingang finden. Die Fülle und Medienwirksamkeit des Materials verdeutlichen, dass die neue Rechte kein Randphänomen (mehr) ist. Die Arbeit mit dem Konzept des sexuellen Exzeptionalismus zeigt, wie Fortschritts- in Überlegenheitserzählungen kippen und von reaktionären politischen Kräften in Dienst genommen werden. Allerdings gerät durch das Augenmerk auf die neue Rechte und ihre Narrative die deutsche Vergangenheit aus dem Blick. Da die neue Rechte im deutschen Kontext keineswegs geschichtslos ist, ist eine Berücksichtigung der Kontinuitäten altrechter Positionen in der neuen Rechten und der deutschen Öffentlichkeit, gerade im Hinblick auf das Erklärungspotenzial von Geschlecht und Sexualität für die Verbreitung derartiger Positionen vielversprechend.

Section 1 "General theoretical provisions on economic and legal regulation of educational services" provides educational services "the main stages of formation of educational services as a legal category: the period of Kievan Rus (mention of education in the laws of Monomakh, Byzantine-Russian agreements, the emergence of educational services emergence of the first educational institutions), periods of Ukrainian lands in the Russian, Austrian empires, the Kingdom of Hungary (specification of the content of educational services, diversification of their types due to the emergence of university-type higher education institutions), Soviet period (specification of the content of educational services at different levels of education); period of independence of Ukraine (consolidation at the legislative level of the definition of educational services and its qualitative dimensions). Section 2 "Characteristics of economic and legal regulation of educational services" clarifies the provisions on the status of subjects of educational services with the justification that they are business entities of any organizational and legal form and form of ownership, which have a set of economic rights and responsibilities, which forms the scope of economic competence. The types of subjects of providing educational services are specified: 1) educational institutions for which the provision of educational services is the main type of economic activity, including educational institutions of foreign countries; 2) other legal entities - enterprises, institutions, organizations, natural persons-entrepreneurs who do not have the status of an educational institution; 3) separate subdivisions of educational institutions, including educational institutions of foreign states. It is specified that the implementation of the principle of autonomy of educational institutions in the context of economic and legal regulation of educational services requires focusing on the implementation of economic competence of educational institutions based on independence, autonomy and responsibility in making business decisions. The conditions for the provision of educational services have been refined with the justification that the defining condition for the provision of these services in formal and non-formal education is the identification in the form of state registration of the business entity. Section 3 "Economic and legal liability of subjects of educational services" summarizes the legal and factual grounds for the occurrence of economic and legal liability of subjects of educational services: legal grounds are the provisions of current legislation and/or contracts for the provision of educational services; factual – illegal actions to provide educational services in the absence of legal grounds for carrying out this activity; non-compliance of the business entity's activity with the licensing conditions of educational activity; non-performance or improper performance of the contract for the provision of educational services and others. It is established that violation of the requirements for the quality of educational services is the most difficult reason for the application of economic and legal liability due to the lack of materialized content of educational services, subjective perception of their quality, quality dependence on both the subject and consumer of such services. 3 taking into account this, it is proposed when specifying the contract for the provision of educational services to specify the requirements for the quality of educational services by establishing specific parameters for measuring quality or indicators of quality compliance with a certain level of education. ; У розділі 1 «Загальнотеоретичні положення щодо господарсько-правового регулювання надання освітніх послуг» виокремлено основні етапи становлення освітніх послуг як правової категорії: період існування Київської Русі (згадки про освіту у законах Мономаха, візантійсько-руських угодах, зародження освітніх послуг з появою перших навчальних закладів), періоди перебування українських земель у складі Російської, Австрійської імперій, Угорського королівства (конкретизація змісту освітніх послуг, урізноманітнення їх видів завдяки появі вищих навчальних закладів університетського типу), радянський період (конкретизація змісту освітніх послуг на різних рівнях освіти); період незалежності України (закріплення на законодавчому рівні визначення поняття освітньої послуги та її якісних вимірів). У розділі 2 «Характеристика господарсько-правового регулювання надання освітніх послуг» уточнено положення щодо статусу суб'єктів надання освітніх послуг з обґрунтуванням, що вони є суб'єктами господарювання будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, які мають сукупність господарських прав та обов'язків, що формує обсяг господарської компетенції. Конкретизовано види суб'єктів надання освітніх послуг: 1)заклади освіти, для яких надання освітніх послуг виступає основним видом господарської діяльності, у тому числі заклади освіти іноземних держав; 2)інші юридичні особи – підприємства, установи, організації, фізичні особи-підприємці, які не мають статусу закладу освіти; 3)відокремлені підрозділи закладів освіти, у тому числі закладів освіти іноземних держав. У розділі 3 «Господарсько-правова відповідальність суб'єктів надання освітніх послуг» узагальнено юридичні та фактичні підстави настання господарсько-правової відповідальності суб'єктів надання освітніх послуг: юридичними підставами виступають положення чинного законодавства та/або договорів про надання освітніх послуг; фактичними - неправомірні дії з надання освітніх послуг за відсутності законних підстав провадження цієї діяльності; невідповідність діяльності суб'єкта господарювання ліцензійним умовам провадження освітньої діяльності; невиконання чи неналежне виконання договору про надання освітніх послуг та інші. Встановлено, що порушення вимог щодо якості надання освітніх послуг виступає найбільш складною підставою для застосування господарсько-правової відповідальності у зв'язку з відсутністю уречевленого змісту освітніх послуг, суб'єктивного сприйняття їх якості, залежності якості як від суб'єкта надання, так і від споживача таких послуг. З урахуванням цього запропоновано при укладанні договору про надання освітніх послуг конкретизувати вимоги до якості освітніх послуг через встановлення конкретних параметрів виміру якості або показників відповідності якості певному рівню освіти.

The article analyzes the types of linguistic means of influence in the election programs of candidates for the post of President of Ukraine in 2019, used to establish or retain power and manipulate public consciousness and voter behavior. The following types of linguistic means of influence are distinguished: evaluative vocabulary, phraseological units, ideological clichés, metaphors, precedent phenomena, paraphrases, repetitions, gradation, rhetorical questions. It has been proven that evaluative vocabulary occupies a leading place among linguistic means of influence, creates a positive or negative assessment of an event or person. They attract attention and accurately express an emotionally expressive thought phraseological units, of which they have been modified. Ideological clichés are a means of stereotyping the voter's thinking. The emotionality of the presentation is greatly enhanced by the political metaphor. In the election programs of 2019, the following types of metaphors are recorded: a metaphor of illness, a metaphor of collapse, a metaphor of a prison, a metaphor of space, a metaphor of welfare. Indirect names in the programs turned out to be solitary, descriptive names – periphrases, as well as precedent phenomena. Repetition is a useful means of persuading and instilling ideas in voters, used to highlight the main thesis of the program, the depiction of problems that threaten voters. The use of gradation helps the politician to highlight the complexity of the existing problem and convey to the electorate that only this politician can solve it. A rhetorical question is another means of activating voters' attention, the main function of which is to induce voters to think and search for an answer to the question posed. Among the graphic means, the abnormal use of a capital letter to underline the most important lexeme (lexemes) and the use of quotation marks to change the nature of the assessment were recorded. A characteristic feature of the linguistic content of election programs is the layering of several different types of linguistic means, which has an expressive manipulative effect, creates the desired impression, evokes appropriate thoughts and encourages voting. ; В статье проанализированы типы языковых средств воздействия в предвыборных программах кандидатов на пост Президента Украины 2019 года, использованных с целью установления или удержания власти и манипуляции общественным сознанием и поведением избирателей. Выделены следующие типы языковых средств воздействия: оценочная лексика, фразеологизмы, идеологические клише, метафоры, прецедентные феномены, перифразы, повторы, градация, риторические вопросы. Доказано, что оценочная лексика занимает ведущее место среди языковых средств воздействия, создает положительную или отрицательную оценку события или лица. Привлекают внимание и точно выражают эмоционально-экспрессивную мысль фразеологические единицы, в числе которых зафиксированы модифицированные. Средством стереотипизации мышления избирателя выступают идеологические клише. Значительно усиливает эмоциональность изложения и политическая метафора. В предвыборных программах 2019 зафиксированы такие типы метафор: метафора болезни, метафора краха, метафора тюрьмы, метафора космоса, метафора благосостояния. Одиночными оказались в программах косвенные, описательные названия – перифразы, а также прецедентные феномены. Удачным средством для убеждения и внушения идей избирателям является повтор, используемый для выделения основного тезиса программы, изображения проблем, угрожающих избирателям. Применение градации помогает политику подчеркнуть сложность существующей проблемы и донести электорату, что решить ее сможет только этот политический деятель. Риторический вопрос – еще одно средство активации внимания избирателей, основная функция которого – побудить избирателей к размышлению и поиску ответа на поставленный вопрос. Среди графических средств зафиксированы ненормативное употребление большой буквы для подчеркивания важнейшей лексемы (лексем) и использование кавычек с целью изменения характера оценки. Характерной особенностью языкового наполнения предвыборных программ является наслоение нескольких разнотипных языковых средств, что имеет выразительный манипулятивный эффект, создает нужное впечатление, вызывает соответствующие мысли и побуждает к голосованию. ; У статті проаналізовано типи мовних засобів впливу в передвиборних програмах кандидатів на пост Президента України 2019 року, використаних з метою установлення або втримання влади і маніпуляції суспільною свідомістю і поведінкою виборців. Виокремлено такі типи мовних засобів впливу: оцінна лексика, фразеологізми, ідеологічні кліше, метафори, прецедентні феномени, перифрази, повтори, градація, риторичні запитання. Доведено, що оцінна лексика посідає чільне місце серед мовних засобів впливу, створює позитивну або негативну оцінку події або особи. Привертають увагу та влучно виражають емоційно-експресивну думку фразеологічні одиниці, з-поміж яких зафіксовано модифіковані. Засобом стереотипізації мислення виборця виступають ідеологічні кліше. Значно посилює емоційність викладу й політична метафора. У передвиборних програмах 2019 року зафіксовано такі типи метафор: метафора хвороби, метафора краху, метафора в'язниці, метафора космосу, метафора добробуту. Поодинокими виявилися в програмах непрямі, описові назви – перифрази, а також прецедентні феномени. Вдалим засобом для переконання та навіювання ідей виборцям є повтор, використовуваний для виокремлення основної тези програми, зображення проблем, що загрожують виборцям. Застосування градації допомагає політику наголосити на складності наявної проблемита донести електорату, що вирішити її зможе тільки цей політичний діяч. Риторичне запитання – ще один засіб активації уваги виборців, основна функція якого – спонукати виборців до роздумів і пошуку відповіді на поставлене питання. Серед графічних засобів зафіксоване ненормативне вживання великої літери для наголошення на найважливішій лексемі (лексемах) і використання лапок з метою зміни характеру оцінки. Характерною особливістю мовного наповнення передвиборних програм є нашарування декількох різнотипних мовних засобів, що має виразний маніпулятивний ефект, створює потрібне враження, викликає відповідні думки і спонукає до голосування.

Моменти смерті та поховання людини є ключовими у танатологічних та антропологічних дослідженнях. Перимортальні й посмертні процеси змінюють макро- і мікроструктуру кістки й часто призводять до її руйнування. Зазвичай вважають, що кістки поганої збереженості є малоінформативними в антропології. Однак у судовій медицині та археології ступінь та особливості «поганої збереженості» є основним і чи не єдиним джерелом інформації про час, умови, причини загибелі та обставини поховання. У 1993 р. під час розкопок Південного городища Возвягеля (Новоград-Волинський) було виявлено скупчення людських і тваринних кісток у підкліті будівлі (будинок ювеліра), датованої давньоруським часом. Людські кістки було передано для антропологічного аналізу. Оскільки скупчення являло собою «костище», у дослідженні використовували такі самі методики, що й у антропології полів битв. Статтю присвячено дослідженню перимортальних і посмертних маркерів на кістках для з'ясування обставин загибелі людей, умов перебування останків після смерті та часу їх захоронення. У статті проаналізовано основні тафономічні макроскопічні маркери на людських кістках. Наявність можливих перимортальних травм і статево-віковий профіль групи захоронених людей свідчить про загибель звичайного населення городища внаслідок військового конфлікту. Кістки більшої частини скелетів у скупченні лежать не в анатомічному порядку. Зважаючи на цей факт, а також на стан кісткової тканини та поверхні кісток, наявність слідів зубів тварин та інші ознаки, можна припустити, що скупчення утворилось через 1–9 місяців після загибелі людей. Скупчення є санітарною ямою і належить до навмисних захоронень. Із певною часткою ймовірності його можна пов'язати з каральною експедицією Данила Галицького у Болоховські землі, яка відбулась улітку–восени 1256 р. У статті також запропоновано класифікацію поховань і захоронень, на основі їх локалізації, морфології, первинності та інших критеріїв ; The person's death and burial is the key moment of the thanatology and anthropologic research. Perimortal and postmortem processes alter the macro- and microstructure of bone and often lead to its destruction. It is customary to consider that the poorly preserved bones are uninformative in anthropology. However, in forensic medicine and archaeology the degree and features of "poor preservation" are the main and almost the only source of information about the time, conditions, and causes of death and circumstances of burial. In 1993 on the Southern hill-fort of Vozvyahil (nowadays Novograd-Volynsky) the building, called "house of jeweller" and dated to the 13th century, was excavated by Zhytomyr archaeological expedition. In the basement of this house, the assemblage of human and animal bones had been discovered. The bones were piled up chaotically. Archaeologists described the dismembered bodies and separated limbs in the cluster. Skulls were located mostly at the bottom of the pit. Most human bones were committed to the anthropological analysis. For the study of them, the methods of battlefield anthropology have been used. The paper is devoted to the study of perimortal and postmortem markers on bones in order to clarify the circumstances of the death, conditions and locations of the remnants after death and the time of their burial. The sex and age of the people whose remains were buried in the basement were determined. 44.5% of all skulls belonged to the children. The bones mostly of young adult men and women were present in this assemblage. The possible perimortal traumas were revealed on the 40% of juvenile and adult skulls and on some limb bones. The nature and character of perimortal injuries, as well as the sex-age profile of this group, indicates the death of the ordinary population of the settlement as a result of some military conflict. The macroscopic taphonomic markers such as the minimal number of elements (MNE), the minimal number of individuals (MNI) as well as maximum probable number of individuals (MPNI), the integrity of skeletons and representation of the elements, the state of preservation of the bone surface (weathering stage and colour), the of animal tooth marks were studied. The femurs and tibias were the best-preserved bones in this deposition. Circa 46% of adults and 14% of children's skulls were fully or almost completely survived. The maximum probable number of individuals was estimated as 37 (by Lincoln Index – 39) persons. However, this amount might to be more. The lack of anatomical order of the bones of most skeletons in the assemblage, the condition of the bone surface, animal (predators or scavengers) tooth marks and other signs indicate that the burial had been created not earlier than 1-3 but not later than 9 months after destroying the town. Judging by the condition of the remains, the bone assemblage is the sanitary pit. With a certain degree of probability, it can be connected to the punitive expedition of the King Danylo to the Bolokhov lands which took place in summer or autumn of 1256. Additionally, the paper proposes the classification of traditional burials and depositions based on their location, morphology, primacy and other criteria. Such terms as the primary/secondary graves, individual (group) and collective burials, re-burials, as well as intentional, spontaneous and residual depositions, have been differentiated. In the classification of the assemblages or depositions itself, such criteria as the location of the burial, the presence of a grave structure, the number of individuals, the integrity and anatomical order of the skeleton etc. have been used.

The study is devoted to the analysis of the main normative legal acts, regulating the holding of elections within the European Union, linked to the evolution of Ukrainian Constitutionalism and the integration of Ukrainian law into the European legal space. It has been proved, that the correct choice of an electoral system creates a suitable environment for the citizens to exercise one of the fundamental democratic rights, namely to elect their authorized representative who in their turn represent their interests. The article states that despite the growing role of the European Parliament, the election procedure has been only partially coordinated due to the lack of the universal election procedure for all EU members. At present some fundamental principles, regulating this procedure, are stipulated by the 1976 Election Law, however a lot of aspects are regulated by the national legal systems. The lack of universal election law for all EU members potentially deprives European elections of a real European dimension. The recent years have witnessed several attempts to reform the EU election system. However not all of them have led to the adoption of relative Directives. In particular, there are disputes regarding the transnational constituency. The supporters believe it to be the step in the right direction, while the opponents express fears that it will increase the distance between the public and its elected representatives. The author points out that the outcomes of the spring 2019 European Parliamentary elections have common features with the outcomes of Parliamentary and local elections in Ukraine. Problems, related to the European Parliament elections in 2019 and existing in Ukraine, have been identified, such as restrictions for the exercise of voting rights by persons with disabilities due to various reasons, the use of digital technologies and related cybersecurity issues in the election process, protection of personal data and so on ; Исследование посвящено анализу основных нормативно-правовых актов, регламентирующих проведение выборов в Европейском Союзе, что обусловлено проблемами практического и теоретического характера, связанных с развитием украинского конституционализма и интеграции национального правопорядка в европейское правовое пространство. Отмечено, что правильный выбор избирательной системы создает среду, в которой граждане реализуют один из основных принципов демократии – голосуют за своих демократически уполномоченных представителей, а как политические представители отстаивают их интересы. Установлено, что, несмотря на возрастающую роль Европарламента, регулирования проведения выборов в него остается согласованным только частично, поскольку нет общего избирательного процесса для всех государств-членов. Сейчас некоторые фундаментальные принципы, по которым происходит этот процесс, закреплены в Акте о выборах 1976 года, но многие аспекты регулируются национальным законодательством. Отсутствие общего, единого для всех государств-членов ЕС избирательного законодательства потенциально лишает европейские выборы действительно европейского измерения. За прошедшие годы было сделано несколько попыток реформирования избирательной системы ЕС, но не все они привели к принятию соответствующих директив. В частности, вызывает значительные споры вопрос введения транснационального избирательного округа. Так, сторонники их образования считают, что создание транснационального избирательного округа является шагом к настоящей «европеизации» выборов, а те, кто это отрицают, считают, что подобное решения может увеличить дистанцию между общественностью и избранными представителями. установлено, что выборы в Европейский Парламент 2019 года, их результаты в некоторых вопросах перекликаются с результатами парламентских и местных выборов в Украине. Определен ряд проблем, связанных с выборами в Европарламент в 2019 году и которые имеют место в Украине, в частности, ограничение из-за различных причин реализации своих избирательных прав лицами с ограниченными возможностями, использование в избирательном процессе цифровых технологий и связанных с этим вопросов кибербезопасности, защиты персональных данных ; Дослідження присвячено аналізу основних нормативно-правових актів, які регламентують проведення виборів у Європейському Союзі, що обумовлено проблемами практичного та теоретичного характеру, пов'язаних із розвитком українського конституціоналізму та інтеграції національного правопорядку до європейського правового простору. Наголошено, що правильний вибір виборчої системи створює належне середовище, в якому громадяни реалізують одне з основних засад демократії – голосувати за своїх демократично уповноважених представників, в той же час як політичні представники репрезентують їх інтереси. Встановлено, що незважаючи на зростаючу роль Європарламенту, регулювання проведення виборів до нього залишається узгодженим лише частково, оскільки немає загального виборчого процесу для всіх держав-членів. Нині деякі фундаментальні принципи, за якими відбувається цей процес, закріплені в Акті про вибори 1976 року, але багато аспектів регулюються національним законодавством. Відсутність загального, єдиного для усіх держав-членів ЄС виборчого законодавства потенційно позбавляє європейські вибори справді європейського виміру. У період 2015-2020рр. було зроблено декілька спроб реформування виборчої системи ЄС, але не всі вони привели до прийняття відповідних директив. Зокрема, викликає значні дискусії питання введення транснаціонального виборчого округу. Так, прихильники їх утворення вважають, що створення транснаціонального виборчого округу є кроком до справжньої «європеїзації» виборів, а ті, що заперечують, вважають, що це може збільшити дистанцію між громадськістю та обраними представниками. Встановлено, що вибори до Європейського Парламенту, які відбулися навесні 2019 року, їх результати у деяких питаннях перегукуються із результатами парламентських та місцевих виборів в Україні. Визначено низку проблем, пов'язаних із виборами до Європарламенту у 2019 році та які мають місце в Україні. Зокрема обмеження внаслідок різних причин реалізації своїх виборчих прав особами з обмеженими можливостями, використання у виборчому процесі цифрових технологій та пов'язаних з цим питань кібербезпеки, захисту персональних даних тощо

The public of the West learned about the activities of the outstanding Soviet intelligence agent Richard Sorge immediately after the end of the Second World War, thanks to the assessments of his activities in American sources. In the USSR, he became widely known only in 1964 thanks to Nikita Khrushchev. The article shows that the combination of personal and professional qualities of Sorge, ideological motivation allowed him to achieve outstanding results in intelligence activities. It is noted that under his leadership, illegal residencies in China, and then in Japan, received unique intelligence information, which helped the leadership and military command of the USSR to make informed political and military-strategic decisions. Richard Sorge was one of the most prominent intelligence officers in the history of the intelligence services. The authors describe facts that characterize the daily work of an intelligence officer: how he headed residencies in extremely difficult countries for work, successfully managed agent networks, personally conducted recruiting work, collected important intelligence information, analyzed it and prepared reports to Moscow. The organization of networks led by Sorge has been studied by many foreign intelligence services and has consistently been highly rated. In publications dedicated to Sorge, two approaches to creating his image are clearly traced, which is noted by the authors of the article. The first approach presents him as the archetype of a movie hero, agent and super spy, receiving classified information in alcoves and restaurants. It is designed for the general reader and first appeared in the West. Another image, partially ideologized and propagandistic, spread in the USSR and East Germany. He presented Richard as a knight of the revolution without fear or reproach. In this article, the authors made an attempt to create a real and objective assessment of his activities, in particular in Japan. The authors of the article, using Western and new Russian sources, have chosen the method of historical psychology in order to represent the way of thinking of this outstanding person and connect it with his actions in leading the group entrusted to him. ; О деятельности выдающегося советского разведчика Рихарда Зорге общественность Запада узнала сразу после окончания второй мировой войны благодаря оценкам его деятельности в американских источниках. В СССР же он получил широкую известность только в 1964 году благодаря Никите Хрущёву. В статье показано, что сочетание личных и профессиональных качеств Зорге, идеологическая мотивация позволили ему добиться выдающихся результатов в разведывательной деятельности. Отмечено, что под его руководством нелегальные резидентуры в Китае, а потом в Японии, получали уникальную разведывательную информацию, которая помогла руководству и военному командованию СССР принимать обоснованные политические и военно-стратегические решения. Рихард Зорге был одним из наиболее выдающихся разведчиков в мировой истории спецслужб. Авторы описывают факты, характеризующие повседневную работу разведчика: как он возглавлял резидентуры в крайне сложных для работы странах, успешно руководил агентурными сетями, лично вел вербовочную работу, собирал важную разведывательную информацию, анализировал ее и готовил донесения в Москву. Организация сетей, руководимых Зорге, изучена многими иностранными спецслужбами и неизменно оценивалась очень высоко. В публикациях, посвященных Зорге, отчетливо прослеживаются два подхода к созданию его имиджа, что отмечено авторами статьи. Первый подход представляет его как архетип киногероя, агента и супершпиона, получающего секретную информацию в альковах и ресторанах. Он рассчитан на массового читателя и впервые появился на Западе. Другой образ, частично идеологизированный и пропагандистский, распространялся в СССР и Восточной Германии. Он представляло Рихарда рыцарем революции без страха и упрека. В настоящей статье авторами предпринята попытка создать реальную и объективную оценку его деятельности, в частности в Японии. Авторы статьи, используя западные и новые российские источники, избрали метод исторической психологии, чтобы представить образ мыслей этого выдающегося человека и связать с его действиями по руководству вверенной ему группой. ; Про діяльність видатного радянського розвідника Ріхарда Зорге громадськість Заходу дізналася відразу після закінчення Другої світової війни завдяки оцінками його діяльності в американських джерелах. В СРСР же він отримав широку популярність тільки в 1964 році завдяки Микиті Хрущову. У статті показано, що поєднання особистих і професійних якостей Зорге, ідеологічна мотивація дозволили йому домогтися видатних результатів у розвідувальній діяльності. Відзначено, що під його керівництвом нелегальні резидентури в Китаї, а потім в Японії, отримували унікальну розвідувальну інформацію, яка допомогла керівництву і військовому командуванню СРСР приймати обгрунтовані політичні та військово-стратегічні рішення. Ріхард Зорге був одним з найбільш видатних розвідників у світовій історії спецслужб. Автори описують факти, що характеризують повсякденну роботу розвідника: як він очолював резидентури в украй складних для роботи країнах, успішно керував агентурними мережами, особисто вів вербування роботу, збирав важливу розвідувальну інформацію, аналізував її та готував донесення в Москву. Організація мереж, керованих Зорге, вивчена багатьма іноземними спецслужбами і незмінно оцінювалася дуже високо. У публікаціях, присвячених Зорге, чітко простежуються два підходи до створення його іміджу, що відзначено авторами статті. Перший підхід являє його як архетип кіногероя, агента і супершпигуна, який отримує секретну інформацію в альковах і ресторанах. Він розрахований на масового читача і вперше з'явився на Заході. Інший спосіб, частково ідеологізований і пропагандистський, поширювався в СРСР і Східної Німеччини. Він представляло Ріхарда лицарем революції без страху і докору. У цій статті авторами зроблена спроба створити реальну і об'єктивну оцінку його діяльності, зокрема в Японії. Автори статті, використовуючи західні і нові російські джерела, обрали метод історичної психології, щоб представити образ думок цієї видатної людини і пов'язати з його діями по керівництву ввіреній йому групою.

The article identifies the necessity to investigate the problem of forming the professional culture of the future border guards using the experience of the professional training of border guards of the USA and European countries. It has been found out that, in a broad sense, the professional culture of the border guard officer is manifested in the effective performance of the professional duties, including the categories of the professional duty and ethical behavior. Important components of the professional culture of the US Customs and Border Protection officers of the European countries are professionalism, patriotism, dedication and pride in their country. In these countries much attention is paid to the formation of loyalty to the national symbols, a sense of civic self-awareness and professional duty and leadership.The training of specialists for the US Customs and Border Protection and the European Border Protection offices, which provides for the creation of the effective training environment for training and qualification of the employees is been characterized. The directions of basic training programs for law enforcement officers and the tools used for the efficient and effective execution of the border protection tasks by staff are been outlined, as well as the training philosophy, which provides for high standards of basic training as a basis for border service. First of all, this is the pride and discipline, identification with the agency, high internal motivation, professionalism, confidence and communication skills.It was found out that the basic program of US Federal Law Enforcement Training Center trains the law enforcement professionals with the tools necessary to perform their duties quickly and efficiently. The philosophy of training at the center provides high standards of basic training, which is the foundation of the border service. That primarily includes pride and discipline, identification with the agency, high intrinsic motivation, professionalism, confidence. Among the teaching methods are lectures, small group discussions, examples for study, problem solving, situational modeling, business games, individual and group presentations, computerized questionnaires concerning management style.In the United Kingdom, the system of officer's training, which is considered as one of the most effective in the world, is aimed at creating a high level of professional culture of border guards. Much attention is paid to the development of communication skills of a border guard, the ability to provide complete and accurate information about a particular event (incident). During the training, the staff also learns to give interviews and receive testimony from the third person. In France, the National High School of Police, which trains police officers at the border service, pays great attention to the ability to work with information, including press reviews, presentations, and work with texts. It is about analysis, interpretation, commentary on the text, the ability to identify the main ideas, the course of thought of its author.It has been determined that the formation of vocational training systems for the border guard services in different countries is influenced by many factors related to the peculiarities of political and legal systems, state structure, socio-economic development, differences of historically formed traditions, national character and mentality. Border Guard Officer's Training Centers take a complex approach to the training, paying attention to the values and understanding of the Border Guard Service mission, the acquisition of the professional skills and competences. The training of the border guards includes, among other things, great attention to the humanitarian education, enhancement of general and professional culture, the development of informative and communicative skills (interviews, reporting, passenger's surveys). In teaching methodology, great importance is been attached to the practical classes, situational tasks, business games, trainings. ; У статті визначено необхідність дослідження проблеми формування професійної культури майбутніх захисників кордону з використанням досвіду професійної підготовки співробітників прикордонної служби США та європейських країн. З'ясовано, що в широкому розумінні професійна культура співробітника прикордонної служби виявляється в ефективному виконанні професійних обов'язків, охоплює категорії професійного обов'язку й етичної поведінки. Важливими складовими професійної культури співробітників Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств країн Європи є професіоналізм, патріотизм, відданість, гордість за свою країну. Великої уваги у цих країнах надають формуванню вірності національним символам, почуття громадянської самосвідомості й професійного обов'язку та лідерства.Охарактеризовано підготовку фахівців для Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств європейських країн, що передбачає створення ефективного навчального середовища для навчання та підвищення кваліфікації співробітників. Окреслено напрями програм базової підготовки для співробітників правоохоронних органів й інструменти, що використовуються для оперативного й ефективного виконання персоналом службових завдань з охорони кордону, а також філософію навчання, що передбачає високі стандарти базової підготовки як фундаменту прикордонної служби.Визначено, що на формування систем професійної підготовки прикордонних служб у різних країнах впливає багато чинників, пов'язаних з особливостями політичної і правової систем, державного устрою, соціально-економічного розвитку, відмінністю історично сформованих традицій, національного характеру і менталітету. Навчальні центри з підготовки співробітників прикордонних відомств використовують комплексний підхід до навчання, звертаючи увагу на формування цінностей та розуміння місії прикордонної служби, набуття професійних умінь і навичок. Професійна підготовка фахівців з охорони кордону, окрім всього, передбачає посилену увагу до гуманітарної освіти, підвищення у співробітників рівня загальної та професійної культури, формування умінь роботи з інформацією та навичок комунікації (інтерв'ю, написання звітів, опитування пасажирів). У методиці навчання великого значення надають практичним заняттям, виконанню ситуативних завдань, діловим іграм, тренінгам.

Between May and June 2020, at the peak of the COVID-19 outbreak in Australia, researchers from the University of Melbourne and UNSW Canberra, conducted an online survey of over 300 disability support workers (DSWs) about working during the pandemic. This report presents the findings of the second survey of disability support workers conducted in September and October 2020. Our findings from that survey were outlined in the report 'Disability Support Workers: The Forgotten Workforce in COVID-19'. That report found that many DSWs had not received infection control training and were at risk of contracting and transmitting SARS-CoV-2 because they were providing support to multiple different people across a variety of settings over the course of their week. High levels of financial and psychological stress were also reported. We made 11 recommendations based on the survey findings including: updated guidelines regarding the use of PPE, improvements in training in relation to infection control and use of Personal Protective Equipment (PPE), prioritisation for testing of DSWs, paid pandemic leave, reductions in worker mobility across settings, and financial and mental health support for DSWs. The report's findings directly informed the recommendations of the Royal Commission into Violence, Abuse, Neglect and Exploitation of People with Disability following their special hearing on COVID-19 where Professor Kavanagh was an expert witness. The Commission recommended that DSWs should be a priority group for testing and for access to PPE. They also recognised the importance of paid pandemic leave if workers had to quarantine or self-isolate. The Australian COVID-19 situation since June 2020 At the time of publication there are very low levels of community transmission across Australia, however in late June 2020 infections in Victoria started to rise as a result of breaches in the quarantine of returned travellers in hotels and delays in contact tracing. The Victorian second wave ran until October 2020 and was predominantly locally acquired. Victoria saw outbreaks in congregate and crowded settings such as aged care, disability group homes, supported residential facilities and high-rise public housing estates, with significant levels of infection among healthcare workers as well as aged-care and DSWs1. We still do not know the exact number of residents and workers who were infected with SARS-CoV-2 nor how those infections were transmitted. In response to the second wave and outbreaks in group homes the Victorian government introduced a number of measures, many of which we recommended based on the first report. This included directly reaching out to disability residential services to ensure they were prepared, restrictions on worker mobility and paid pandemic leave. Newspaper articles reported the challenges managing outbreaks in group homes in Victoria. Therefore, we conducted a follow up survey to examine issues emerging from the second wave in Victoria. First, we conducted interviews with Chief Executive Officers, Managers, Team Leaders and DSWs who worked in group homes during the second wave in Victoria. Second, we conducted a follow-up survey with DSWs recruited in May to June 2020. This report is focussed on the follow-up survey. A separate report from the interviews will also be published soon. The second survey Between September and October 2020, 170 DSWs from around Australia participated in the follow-up survey out of the original 357 DSWs who participated in the first survey. This is a 48% retention rate. The respondents had a similar distribution of age and gender. We asked participants questions about their work since July 2020 using the same questions as the first survey. This included questions about physical distancing, infection control training, PPE, testing, number of people DSWs supported and the number of settings they worked in, and financial and psychological stress. We included new questions regarding DSWs' confidence with infection control, PPE and in supporting a person with disability who had SARS-CoV-2. We also asked questions to ascertain their knowledge of SARS-CoV-2 and actions they took to prevent them transmitting or being infected with SARS-CoV-2. Findings from this follow up survey reflect the ongoing difficulties faced by DSWs across Australia during the months of September and October 2020. Although PPE was widely distributed and accessible, a number of DSWs were still not being provided basic PPE through their employer or were not wearing masks in their day to day work. Furthermore, DSWs were wanting more training related to PPE . When asked about sources of information, DSWs reported government bodies as being their most trusted source. This reiterates our suggestion that government can be more proactive in targeting DSWs with regards to training and information related to COVID-19. Findings here also demonstrate that DSWs continue to face mental health challenges and significant personal and workplace burnout . As the COVID-19 situation continues to evolve over the coming months globally and locally in Australia, it is imperative that mental health supports are available to DSWs. Finally, significant findings were reported here in relation to DSWs being recognised as essential workers . A substantial proportion of DSWs continue to feel forgotten by government and the community in relation to their important role in delivering essential services to people with disability. More work is needed to ensure this workforce is adequately supported in 2021.

Problem setting. The system of public administration is a complex set of related elements and entities that interact with each other, so the manifestation of negative corruption minimizes the possibility of achieving positive results in the process of these communications. Special attention should be paid to the functioning of the customs system, which is an important part of the national economy of Ukraine. In this area, corruption abuses are extremely pronounced, given the peculiarities of the customs industry. This problem is acute and urgent, as its existence causes the progression of those negative phenomena that are currently present in the customs system of Ukraine and reduce the effectiveness of public administration in general.Recent research and publications analysis. The issue of corruption in the context of public administration is the subject of research by many scientists: V.Averyanov, O.Antonova, V.Bashtannyk, Y.Bytyak, I.Borodin, A.Vasyliev, I.Golosnichenko, E.Dodin, L.Koval, V.Kolpakov, A.Komzyuk, N.Lypovska, V.Olefir, O.Ostapenko, I.Pakhomov, O.Petrenko, S.Seryogin, I.Khozhylo, V.Shamray, H.Yarmaki etc. Given the wide range of researchers who study the specifics of corruption in the context of public administration, it is worth noting the significant gaps in the assessment of this issue from a sectoral perspective. In particular, it should be noted the great need to study corruption in customs and find ways to minimize this shameful phenomenon in modern conditions.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The need to analyze corruption processes in the customs authorities and substantiate offers for anti-corruption actions in the field of public administration led to the choice of the topic of the article.Paper main body. Corruption in the general sense can be defined as the illegal activity of persons called to perform the functions of the state, in the form of misuse of their powers in order to obtain benefits by increasing their material wealth, obtaining illegal services or benefits.Global trends indicate the presence of corruption in all countries, so this issue is a priority in solving all spheres of life, both developed and developing countries. In particular, public administration of European countries in the political, informational, institutional and legal context is aimed at combating corruption. To this end, there are such institutions common to EU countries as Greco, the Venice Commission, Olaf, Eurojust, Europol and others. At the interstate level, they coordinate and provide information and analytical support for anti-corruption measures, develop common legal standards in the form of community regulations.In the field of public administration, there is a sufficient legal resource on the basis of which it is possible to ensure anti-corruption policy in the state and, in particular, in the customs sphere. However, the customs system is characterized by a wide range of unresolved issues related to corruption abuses. Accordingly, there is a need to develop offers for overcoming and preventing corruption: development and implementation in the practice of customs authorities of methodological recommendations relating to their employees and aimed at resolving conflicts related to corruption; observance by customs officers of relevant ethical norms, which must harmonize with anti-corruption activities; effective application of responsibility to those guilty of corruption and comprehensive implementation of measures aimed at combating corruption; clear identification of those responsible for corruption in areas where there is a high risk of such abuses; regulation of procedures aimed at preventing corruption of customs officers in the performance of their official duties.Anti-corruption in customs authorities in the context of ensuring the effectiveness of public administration should include the implementation of the following measures: development of conceptual foundations of anti-corruption policy in the customs sphere; adopt a Code of Ethics for Customs Officers in accordance with the needs of anti-corruption policy; effective implementation of the principle of equality before the law in the context of reducing corruption; ensuring equal responsibility for corrupt actions not only for individuals but also for legal entities; ensure the absence of immunity from corrupt practices for officials, including senior executives; delimit the powers of bodies engaged in anti-corruption activities; to intensify the public to combat corruption; wide informing of the public about cases of corruption in customs bodies.Conclusions of the research and prospects for further studies. The problem of corruption in public authorities is a long-standing and painful issue in Ukraine. This problem is especially acute in the activities of customs authorities, as their activities are directly related to foreign economic activity, significant flows of goods and flows of financial resources across the customs border of the state. In turn, this is a direct threat to the country's national security. Given the fact that Ukraine ranks relatively low in global rankings on the existence of corruption abuses, it is necessary to take decisive measures to reduce the manifestations of this phenomenon, in particular, in the customs authorities. ; Обґрунтовано потребу протидії корупції в митних органах у контексті забезпечення ефективності публічного управління. Зроблено акцент на проблемі корупції, яка існує на міжнародному рівні, та на місці України в антикорупційному рейтингу. Розглянуто специфіку проявів корупційних явищ у митних органах. Представлено заходи протидії корупції в митних органах у контексті забезпечення ефективності публічного управління в сучасному українському суспільстві.

AbstractGratification is synonymous with corruption. This is stated in the Law of the Republic of Indonesia Number 31 of 1999 concerning Corruption Crime and Law of the Republic of Indonesia Number 30 of 2002 concerning the Corruption Eradication Commission. Many officials have been caught, because they have been proven to have accepted gratuities. Nevertheless, the interpretation of gratification must have clear truth and the content (substantially) must be able to explain legal events and legal issues regarding the interpretation of gratification. If you look at the Corruption Crime Law, it can be said that the interpretation of gratification is appropriate to provide certainty about the nature of knowledge about the broad interpretation of gratification such as Article 12 B, namely that gratification is used for one type of corruption, but if it is used in the Job Creation Law, Currently, the interpretation of gratification has become a legal debate in educating and providing legal knowledge related to the interpretation of gratification. For this reason, it was appointed as research in order to provide legal certainty and legal harmonization in an arrangement for the formation of legislation regarding a gratification system based on the principles in the discussion of the Omnibus Law. This type of research used in this research is normative legal research. By using primary and secondary legal materials, along with tertiary legal materials as supporting materials. Based on the results of this study, it is said that there are several interpretations of gratification that provide an inaccurate meaning because of the contextual and legal events, such as gratification used in the taxation aspect and examples can be given that perpetrators are corrupt, illegal logging perpetrators, illegal fishing actors, illegal mining actors , and traffickers are free without being taxed. When talking about a person or perpetrator in a criminal act, it must fulfill the elements in a criminal act such as intention, activity (legal life) in committing a crime and the fulfillment of a form of error or act against the law in a criminal act. When the proceeds of crime are in the form of objects of a criminal act to enrich oneself and one's own interests because they have committed acts of corruption, illegal logging, illegal fishing, illegal mining, and trafficking, it will become a different interpretation when it has permanent legal force, so it is necessary there is a proof and it is administrative in nature. Therefore there is a need for legal harmonization in providing an accurate interpretation of the gratuity system regulation in the Corruption Crime Act and the Job Creation Act in terms of the formation rules of legislation and the rules of the Omnibus Law.Keywords: gratification system; law harmonization; omnibus lawAbstrakGratifikasi identik dengan korupsi. Hal ini tercantum dalam Undang-Undang Republik Indonesia Nomor 31 Tahun 1999 tentang Tindak Pidana Korupsi dan Undang-Undang Republik Indonesia Nomor 30 Tahun 2002 tentang Komisi Pemberantasan Tindak Pidana Korupsi. Sudah banyak pejabat terjerat, karena terbukti menerima gratifikasi. Meskipun demikian, penafsiran gratifikasi harus mempunyai kebenaran yang jelas dan konten (secara subtansial) harus dapat menjelaskan persitiwa hukum maupun isu hukum tentang penafsiran gratifikasi. Apabila melihat Undang-Undang Tindak Pidana Korupsi bisa dikatakan penafsiran gratifikasi itu tepat dipergunakan memberikan kepastian tentang hakikat ilmu pengetahuan tentang penafsiran gratifikasi secara luas seperti Pasal 12 B yakni gratifikasi dipergunakan untuk salah satu jenis korupsi, namun apabila dipergunakan dalam Undang-Undang Cipta Kerja, maka penafsiran gratifikasi saat ini menjadi perdebatan hukum dalam mengedukasi dan memberi ilmu pengetahuan hukum berkaitan dengan penafsiran gratifikasi. Untuk itulah diangkat sebagai penelitian dalam rangka untuk memberikan kepastian hukum dan harmonisasi hukum dalam suatu pengaturan pembentukan perundang-undangan tentang suatu sistem gratifikasi berdasarkan kaida-kaidah dalam pembahasan omnibus law. Jenis penelitian yang digunakan dalam penelitian ini ialah penelitian hukum normatif. Dengan menggunakan bahan hukum primer dan sekunder, beserta bahan hukum tersier sebagai bahan pendukung. Berdasarkan hasil penelitian ini, dikatakan bahwa ada beberapa penafsiran tentang gratifikasi memberikan pengertian yang tidak tepat karena melihat kontekstualnya maupun peristiwa hukumnya, seperti gratifikasi yang dipergunakan pada aspek perpajakan dan bisa diberikan contoh bahwa pelaku koruptor, pelaku pembalakan liar, pelaku illegal fishing, pelaku illegal mining, dan pelaku trafficking bebas tanpa dikenakan pajak. Apabila berbicara mengenai oknum atau pelaku dalam suatu tindak pidana, maka harus memenuhi unsur-unsur dalam suatu tindak pidana seperti niat, kegiatan (perstiwa hukum) dalam melakukan kejahatan dan terpenuhinya suatu bentuk kesalahan maupun perbuatan melawan hukum dalam suatu tindak pidana. Ketika terhadap hasil tindak pidana dalam bentuk objek suatu tindak pidana untuk memperkaya diri maupun kepentingan diri sendiri karena telah melakukan perbuatan korupsi, pembalakan liar, illegal fishing, illegal mining, dan trafficking akan menjadi suatu pnafsiran yang berbeda ketika sudah mempunyai kekuatan hukum tetap, sehingga perlu adanya suatu pembuktian dan sifatnya administratif. Oleh karena itu perlunya harmonisasi hukum dalam memberikan penafsiran yang tepat tentang pengaturan sistem gratifikasi dalam Undang-Undang Tindak Pidana Korupsi maupun Undang-Undang Cipta Kerja dalam kaidah-kaidah pembentukan peraturan perundang-undangan maupun kaidah-kaidah Omnibus Law.

The topicality of this research problem is based on the necessity to create a digital educational environment and expand prospects of online education that is realized in correspondence with the project "Modern digital educational environment", approved by the Government of the Russian Federation within the framework of implementing the state-run program "Education development" in 2013-2020. In the context of education digitalization, the requirements for teachers' ethnocultural competencies also change and acquire new content. Consequently,the aimof the research is to elaborate and analyze the content of ethnocultural competencies in the context of education digitalization as well as to reveal and experimentally verify the effectiveness of practical experience of an educational institution in forming future teachers' ethnocultural competencies. This article discusses the experience of the Faculty of Psychology and Pedagogy of Mari State University in this direction. Research methods: theoretical methods, аs far as empirical methods are concerned, a questionnaire and a pedagogical experiment were used. The 50 participants of this experiment are fourth- and fifth-year students pursuing a bachelor's degree in Psychology and Pedagogy. Results and recommendations. These research results conclude that it is necessary to implement system-based and civilizational approaches when forming ethnocultural competencies of future teachers in the context of education digitalization. In this case, it will be possible to form a person adequate to the digital economy and able to use digital technologies in their ethnically oriented work. These research results can be applied to design curriculums and academic course syllabuses of higher education as well as to carry out comparative studies for improvement of education quality of future teachers. ; La actualidad de este problema de investigación se basa en la necesidad de crear un entorno educativo digital y ampliar las perspectivas de la educación en línea que se realiza en correspondencia con el proyecto "Entorno educativo digital moderno", aprobado por el Gobierno de la Federación de Rusia en el marco de implementar el programa estatal "Desarrollo educativo" en 2013-2020. En el contexto de la digitalización de la educación, los requisitos de las competencias etnoculturales de los profesores también cambian y adquieren nuevos contenidos. En consecuencia, el objetivo de la investigación es elaborar y analizar el contenido de las competencias etnoculturales en el contexto de la digitalización de la educación, así como revelar y verificar experimentalmente la efectividad de la experiencia práctica de una institución educativa en la formación de las competencias etnoculturales de los futuros docentes. Este artículo analiza la experiencia de la Facultad de Psicología y Pedagogía de la Universidad Estatal de Mari en esta dirección. Métodos de investigación: métodos teóricos, en lo que se refiere a métodos empíricos, se utilizó un cuestionario y un experimento pedagógico. Los 50 participantes de este experimento son estudiantes de cuarto y quinto año que cursan una licenciatura en Psicología y Pedagogía. Resultados y recomendaciones. Los resultados de esta investigación concluyen que es necesario implementar enfoques basados en sistemas y civilizaciones al formar las competencias etnoculturales de los futuros docentes en el contexto de la digitalización de la educación. En este caso, será posible formar una persona adecuada a la economía digital y capaz de utilizar las tecnologías digitales en su trabajo de orientación étnica. Estos resultados de investigación pueden aplicarse para diseñar planes de estudio y programas de cursos académicos de educación superior, así como para realizar estudios comparativos para mejorar la calidad de la educación de los futuros profesores. ; A atualidade deste problema de pesquisa está baseada na necessidade de criar um ambiente educacional digital e expandir as perspectivas de educação online que é realizada em correspondência com o projeto "Ambiente educacional digital moderno", aprovado pelo Governo da Federação Russa no âmbito da implementação do programa estatal "Desenvolvimento da educação" em 2013-2020. No contexto da digitalização da educação, os requisitos para as competências etnoculturais dos professores também mudam e adquirem novos conteúdos. Consequentemente, o objetivo da pesquisa é elaborar e analisar o conteúdo das competências etnoculturais no contexto da digitalização da educação, bem como revelar e verificar experimentalmente a eficácia da experiência prática de uma instituição educacional na formação das futuras competências etnoculturais dos professores. Este artigo discute a experiência da Faculdade de Psicologia e Pedagogia da Universidade Estadual de Mari nesta direção. Métodos de pesquisa: métodos teóricos, аs no que diz respeito aos métodos empíricos, um questionário e uma experiência pedagógica foram utilizados. Os 50 participantes deste experimento são estudantes do quarto e quintos anos que buscam um bacharelado em Psicologia e Pedagogia. Resultados e recomendações. Estes resultados da pesquisa concluem que é necessário implementar abordagens sistêmicas e civilizacionais ao formar competências etnoculturais de futuros professores no contexto da digitalização da educação. Neste caso, será possível formar uma pessoa adequada à economia digital e capaz de utilizar as tecnologias digitais em seu trabalho etnicamente orientado. Estes resultados de pesquisa podem ser aplicados para elaborar currículos e programas de cursos acadêmicos do ensino superior, assim como para realizar estudos comparativos para a melhoria da qualidade educacional dos futuros professores.

Introduction. The paper reviews the specifics of the implementation of the discrediting strategy as the dominant of the discursive personality of an American political radio commentator. The relevance of the study is conditioned by the interest of modern linguistics in the description of generalized typical discursive personalities. The scientific novelty of the research is due to the fact that the discursive personality of the political radio commentator has not yet become the object of a special study. The study of a discursive personality is reduced to description of the types of communicative tonality to which a person resorts in the process of communication, as well as identification of the main communicative-pragmatic strategies used by them in order to achieve the goals of communication. The discursive personality of a political commentator-radio host is realized in the generated media texts, which are characterized by a specific communicative tonality due to a distant format and a technically mediated form of communication; social evaluation; ideological focus and polydiscourse.Methodology and sources. The study is drawn on the corpus compiled of scripts of 13 complete radio broadcasts of famous American political commentators (Glenn Beck, Michael Alan Weiner and Mark Levin) with a total volume of 115 792 words. The radio broadcasts were devoted to the election campaign (October – November 2016) and postelection polemics (January – March 2017). Based on the quantitative methods and contextual analysis, conclusions were made about the leading discrediting tactics of the genre under study and the main linguistic means of their actualization.Results and discussion. The strategy of discrediting is shown to be supported by a system of communicative tactics, the main of which are: the tactics of compromising the opponent, the tactics of verbal discrimination and the tactics of verbal insinuation. Each of the tactics, in turn, is implemented by a set of its typical communicative passages. Verbal insinuation and verbal discrimination in the studied genre have been established as the ways of linguistic implementation of such discrediting tactics of emotional impact. The role of evaluative vocabulary, slang, low colloquialisms, invectives, stylistic figurative means, occasionalisms and references to precedent phenomena as means of implementing discrediting tactics are considered. It has been proven that speech tactics of discrediting are never implemented in the studied type of discourse in their pure form since tactical schemes interact and overlap each other.Conclusion. The discrediting tactics in the genre under study are found to be a way of implementing speech aggression. Speech aggression as a feature of the discursive personality of an American political radio host is so affective and hostile that it can be argued that the ethics of speech behavior is not among the communicative values of this linguistic and cultural type. The rejection of ethical communication behavior is largely motivated by the need to participate in a tough competition in the context of the growing intensity of the information flow in modern media communication. ; Введение. В статье описывается специфика реализации стратегии дискредитации как доминанты дискурсивной личности американского политического радиокомментатора. Актуальность исследования обусловлена интересом современной лингвистики к описанию обобщенно-типовых дискурсивных личностей. Научная новизна определена тем, что дискурсивная личность ведущего политической радиопередачи не становилась до настоящего времени объектом отдельного исследования. Рассмотрение дискурсивной личности сводимо к описанию типов коммуникативной тональности, к которым личность прибегает в процессе общения, а также выявлению основных коммуникативно-прагматических стратегий, используемых ею с целью достижения целей коммуникации. Дискурсивная личность политического комментатора радиоведущего реализуется в порождаемых ею медиатекстах, которым свойственны: специфическая коммуникативная тональность, обусловленная дистантным форматом и технически опосредованной формой общения; социальная оценочность; идеологическая ориентация и полидискурсность.Методология и источники. Эмпирической базой исследования послужил собственный корпус текстов, включающий в себя скрипты 13 полных радиопередач известных американских политических комментаторов (Гленна Бека, Майкла Алана Вайнера и Марка Левина) общим объемом 115 792 слова. Радиопередачи были посвящены предвыборной агитации (в период президентской предвыборной кампании в США, октябрь – ноябрь 2016 г.) и послевыборной полемики (январь – март 2017 г.). На основе методов количественного подсчета и контекстуального анализа были сделаны выводы о ведущих дискредитирующих тактиках в исследуемом жанре и основных языковых средствах их актуализации.Результаты и обсуждение. Показано, что стратегия дискредитации поддерживается системой коммуникативных тактик, основными из которых являются: тактика компрометации оппонента, тактика вербальной дискриминации и тактика вербальной инсинуации. Каждая из тактик в свою очередь реализуется набором типичных для нее коммуникативных ходов. Установлены способы языковой реализации таких дискредитирующих тактик эмоционального воздействия в исследуемом жанре, как вербальная инсинуация и вербальная дискриминация. Рассмотрена роль оценочной лексики, сленга, разговорной сниженной лексики, инвективов, стилистических образных средств, окказионализмов и отсылок к прецедентным феноменам как средств реализации дискредитирующих тактик. Доказано, что речевые тактики дискредитации никогда не реализуется в исследуемом типе дискурса в чистом виде – тактические схемы взаимодействуют и накладываются друг на друга.Заключение. Установлено, что дискредитирующие тактики в исследуемом жанре являются способом реализации речевой агрессии. Речевая агрессия как черта дискурсивной личности американского политического радиоведущего настолько аффективна и враждебна, что можно утверждать, что этичность речевого поведения не входит в число коммуникатвных ценностей данного лингвокультурного типажа. Отказ от этичности коммуникативного поведения в значительной мере мотивирован необходимостью участия политического радиоведущего в жесткой конкурентной борьбе в условиях растущей интенсивности информационного потока современной медиакоммуникации.

The article is devoted to the peculiarities of the interaction of political institutions in the context of ensuring the stable functioning of all spheres of society. The purpose of the study is to establish the political and institutional foundations of political stability in the context of the security dimension of modern democratic political relations. Important features of the territorial division of competent institutions in the field of security are described. It was emphasized that the ability of a particular person or group of people to make decisions in the security sphere indicates a high level of development of a democratic political system. The reasons and mechanisms according to which political competition in the conditions of democracy belongs to the constantly operating conditions of interactions within the framework of establishing the state of political security are analyzed. In the light of current events, the security contour of the political system is of particular importance. It was found that the vertical vector of subordination of the political and institutional structure of political stability is inherent not only in authoritarian but also in democratic countries. The processes of formation of quick responses to crisis threats are revealed, when decision-making should be carried out by a shortened procedure and in a short time. It is proved that the conditions of democratic transit significantly complicate the formation of the configuration of political security institutions. It was found that provisional or non-core political institutions that carry out democratic transformations should take into account the task of maintaining the necessary level of political stability in order to avoid challenges to political security. It is assumed that going beyond authority and trying to gain a different, higher status in the system of power, lead to powerful conflicts that can destroy the system from within. It is established that the homogeneity of the elite in professional, educational and cultural dimensions to some extent guarantees common value approaches to security issues. It is concluded that the institutional structure for preventing threats of destabilization also includes governments, parliaments, non-governmental organizations, parties and movements, independent expert communities, the academic community, and free and responsible media. ; Рассмотрены особенности взаимодействия политических институтов в контексте обеспечения стабильного функционирования всех сфер жизнедеятельности общества. Цель исследования – установление политико-институциональных основ политической стабильности в контексте безопасности измерения современных демократических политических отношений. Охарактеризованы важные черты территориального распределения компетентных учреждений в сфере безопасности. Было подчеркнуто, что способность конкретного лица или группа лиц принимать решения в сфере безопасности свидетельствует о высоком уровне развития демократической политической системы. Проанализированы причины и механизмы, по которым политическая конкуренция в условиях демократии относится к постоянно действующим условиям взаимодействий в рамках установления состояния политической безопасности. В свете происходящих событий, особую важность приобретает «контур безопасности» политической системы. Выяснено, что вертикальный вектор подчинения политико-институциональной структуры политической стабильности присущ не только авторитарным, но и демократическим странам. Раскрыты процессы формирования быстрых ответов на кризисные угрозы, когда принятие решений должно осуществляться по сокращенной процедуре и в короткие сроки. Доказано, что условия демократического транзита значительно затрудняют формирование конфигурации институтов политической безопасности. Выяснено, что временные или непрофильные политические институты, которые осуществляют демократические трансформации, должны учитывать задачи поддержания необходимого уровня политической стабильности с целью предотвращения вызовам политической безопасности. Предположено, что выход за рамки полномочий и попытки приобрести другой, более высокий статус в системе власти, побуждают к мощным конфликтам, способным разрушить систему изнутри. Установлено, что однородность элиты в профессиональном, образовательном и культурном измерениях в определенной степени гарантирует общие ценностные подходы к вопросам безопасности. Сделан вывод, что к институциональной структуре предотвращения угрозы дестабилизации относятся правительства, парламенты, неправительственные организации, партии и движения, независимые экспертные сообщества, академическое научное среду, а также свободные и ответственные СМИ. ; Розглянуто особливості взаємодії політичних інститутів у контексті забезпечення стабільного функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства. Мета дослідження – встановлення політико-інституційних засад політичної стабільності в контексті безпекового виміру сучасних демократичних політичних відносин. Охарактеризовано важливі риси територіального розподілу компетентних інституцій в сфері безпеки. Підкреслено, що спроможність конкретної особи або групи осіб ухвалювати рішення в безпековій сфері свідчить про високий рівень розвитку демократичної політичної системи. Проаналізовано причини та механізми, за якими політична конкуренція в умовах демократії належить до постійно діючих умов взаємодій в рамках встановлення стану політичної безпеки. У світлі подій, що відбуваються, особливої важливості набуває «безпековий контур» політичної системи. З'ясовано, що вертикальний вектор підпорядкування політико-інституційної структури політичної стабільності властивий не лише авторитарним, але й демократичним країнам. Розкрито процеси формування швидких відповідей на кризові загрози, коли прийняття рішень має здійснюватися за скороченою процедурою та у короткі терміни. Доведено, що умови демократичного транзиту значно ускладнюють формування конфігурації інституцій політичної безпеки. З'ясовано, що тимчасові або непрофільні політичні інститути, які здійснюють демократичні трансформації, мають враховувати завдання підтримання необхідного рівня політичної стабільності з метою запобігання викликам політичної безпеки. Припущено, що вихід за рамки повноважень та спроби набути більш високого статусу в системі влади, спонукають до потужних конфліктів, здатних зруйнувати систему зсередини. Встановлено, що однорідність еліти в професійному, освітньому та культурному вимірах до певної міри гарантує спільні ціннісні підходи до питань безпеки. Зроблено висновок, що до інституційної структури запобіганням загрозам дестабілізації належать уряди, парламенти, неурядові організації, партії та рухи, незалежні експертні спільноти, академічне наукове середовище, а також вільні та відповідальні медіа.

Prylenskyi IhorLEGAL REGULATION OF CARRIER'S LIABILITY IN THE FIELD OF AIR TRANSPORTATION UNDERTHE LEGISLATION OF UKRAINEThe article considers the peculiarities of the legal regulation of the carrier's liability in the field of air transportationunder the legislation of Ukraine, where it is established that the carriage of passengers is a specific area of civil-legalregulation. Air transportation is carried out based on an agreement, the general provisions of which are contained inthe rules of Chapter 64 of the Civil Code of Ukraine.The article emphasizes that, according to the contract of air transportation, all participants must comply with thegeneral rules, which should not be forgotten by either the carrier or their customers. Thus, the definition of the aircarrier is fixed in the Tax Code of Ukraine, Rules of air transportations of passengers and luggage.It is determined that an air carrier is any legal or natural person, which performs air transportation, has the rightsof an aircraft operator.It is established, that the proper performance by the parties of the obligations (arising from the contract of carriageby air or the norms of transport legislation) leads to the termination of the obligation to transport the goods andthe achievement by the parties of the objectives of the contract.Civil liability is applied for breach of obligations by the parties to the contract of carriage by air. The grounds andcases of application of civil liability for violation of transport obligations are regulated by the Civil Code of Ukraine,the Law of Ukraine "On Transport" and other laws, transport codes, and statutes, as well as departmental acts of theMinistry of Infrastructure of Ukraine. As for the limits of the carrier's liability, they apply to the delay of cargo, luggage,passenger, and damage to cargo, luggage, passenger. There are also cases in which the carrier is fully or partiallyreleased from liability. Such cases of exemption from liability of the carrier should be provided at the level of the CivilCode of Ukraine or the level of the Air Code of Ukraine.The systematization of sources of air transportation regulation has been carried out, which allows us to tracethe tendencies of approximation of national and international legislation in the field of air transportation. Therefore,attention is paid to the unification of national legislation and international conventions, and other agreements governingair transport.The article emphasizes that despite the rather "progressive" norms of Ukrainian legislation, which embodiesinternational standards for the provision of transportation services, the possibility of bringing a Ukrainian carrier tojustice is extremely low. There are enough reasons for this. First of all, it is the ignorance of passengers about theirrights and the inability to obtain true and clear information from the carrier, in particular, about the real reasons forthe delay or cancellation of the flight.It is noted that, at this stage, the legal regulation of liability for damage caused during air transportation needs tobe improved, more detailed regulation. National legislation should be harmoniously combined with international andreflect current trends and promote the progressive development of civil aviation. ; Приленський Ігор ГенріховичПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПЕРЕВІЗНИКА У СФЕРІ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ПОВІТРЯНИМТРАНСПОРТОМ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИУ статті розглядаються особливості правового регулювання відповідальності перевізника у сфері перевезеньповітряним транспортом за законодавством України, де встановлено, що перевезення пасажирів є специфічноюсферою цивільно-правового регулювання. Повітряні перевезення здійснюються на підставі договору, загальніположення про який містяться в нормах глави 64 ЦК України.Акцентовано увагу на тому, що, відповідно до договору повітряного перевезення, усі учасники мають дотри-муватися загальних правил, про які не повинні забувати ні перевізник, ні його клієнти. При цьому визначенняповітряного перевізника закріплено в ПК України, Правилах повітряних перевезень пасажирів і багажу.Визначено, що повітряним перевізником визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує пові-тряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки.Установлено, що належне виконання сторонами обов'язків, які випливають із договору повітряного переве-зення або з норм транспортного законодавства, призводить до припинення зобов'язання з перевезення вантажута досягнення учасниками цілей договору.Цивільно-правова відповідальність застосовується за порушення зобов'язань сторонами договору повітряногоперевезення. Підстави й випадки застосування цивільно-правової відповідальності за порушення транспортнихзобов'язань регламентується ЦК України, Законом України «Про транспорт» та іншими законами, транспортнимикодексами і статутами, а також відомчими актами Міністерства інфраструктури України. Щодо меж відповідаль-ності перевізника, то вони поширюються як на затримку вантажу, багажу, пасажира, так і на заподіяння шкодивантажу, багажу, пасажиру. Також існують випадки, при настанні яких перевізник повністю або частково звільня-ється від відповідальності. Такі випадки звільнення від відповідальності перевізника мали б бути передбачені нарівні ЦК України або ПК України.Проведена систематизація джерел регулювання повітряних перевезень, що дає змогу простежити тенденціїзближення національного й міжнародного законодавства у сфері повітряних перевезень. Тому приділено увагууніфікації норм національного законодавства й міжнародних конвенцій та інших угод, які регулюють повітряніперевезення.Наголошується, що, незважаючи на досить «прогресивні» норми українського законодавства, яке втілює між-народні стандарти надання послуг з перевезення, можливість притягнення українського перевізника до відпові-дальності є вкрай низькою. Причин для цього достатньо. Насамперед це необізнаність пасажирів про свої правата неможливість отримати правдиву й чітку інформацію від перевізника, зокрема про дійсні причини затримкичи скасування рейсу.Зазначено, що на сучасному етапі правове регулювання відповідальності за шкоду, заподіяну під час пові-тряного перевезення, потребує вдосконалення, більш детальної регламентації. Національне законодавство маєгармонійно поєднуватися з міжнародним і відображати сучасні тенденції та сприяти прогресивному розвиткуцивільної авіації.