Suchergebnisse

The percentage of older people in the population is increasing. In the year 2060, one third of Germany's and Austria's populations will be over 65 years old. This will be a particular challenge for institutes offering further education. The empirical study "Education and Active Ageing" looks at the educational behaviour of older people and highlights the correlation between education and social inclusion. It addresses the factors that contribute positively to learning processes in the elderly and the way education impacts factors like health and social and political commitment. Best practice projects offer adult education providers suggestions for the planning and implemention of educational events. The authors Franz Kolland is Professor of Sociology at the Social Science Faculty of the university of Vienna. Pegah Ahmadi is a research fellow working on projects of geragogics and life course studies.

In the context of restoration of government framework and local authorities in the regions prone to external aggression, special attention should be paid to the study of the problem of organisation of communication between public authorities and local population. It is the dialogue and the effective exchange of information between the population and the local authorities that constitute one of the major pillars of reintegration of Donbass territories, covered by the antiterrorist operation, into Ukraine; the regional specifics of the given territories is the anarchy resulting from withdrawal of the local government bodies that were legally elected yet in 2010. In fact, escape of heads and deputies of local councils in the most challenging period in life of the region catalysed the local people, reinforcing the sense of insecurity and understanding the betrayal of representatives of local government bodies. Thus, the issues of enhancement of communication channels effectiveness, which were still burning before the beginning of the external aggression and the partial occupation of Donbass, have been compounded today by the problem of establishment of communication channels between the population and the new Ukrainian local authorities nearly from scratch. This needs to take into account that the armed conflict conditions remain and, obviously, leave their imprint on social interaction within local communities. At the same time, it is the development of communication in the ATO zone, especially in the areas that underwent occupation or were released, which may form the basis for the harmonious entry of the citizens into the Ukrainian socium. Establishment of civil­military administrations (CMAs) with the purpose to temporarily substitute the non­functioning local authorities in Donbass is the unique experience for Ukraine. Despite legal recognition of rights and duties of local government bodies, it should be understood that CMAs act in terms of the «undeclared war», increasingly choosing the model of restricted interaction with the population in this context. The analysis conducted in the article shows that among the traditional information channels, CMAs give preference to reception of citizens by executive authorities and placement of announcements. At the same time, such forms as media, Internet resources, reports and assemblies of citizens are hardly used by CMAs which altogether results in discontent among the population. But the main thing is that in the ATO zone such important components of communication as information exchange and involvement of population in the decision making by local authorities are totally missing. This trend also defines the level of interconnection not only between the government and the population in the ATO zone; on the contrary, the studies, conducted by the All­Ukrainian Association of local government bodies of «Association of Ukrainian Cities» in cooperation with the Norwegian Institute for Urban and Regional Research, show that population in peaceful cities of Ukraine also experiences difficulties in communication with the government. This increases mistrust of the local government both in the ATO zone and in the country in the whole. The author of the article arrives at the conclusion about the need to reconsider the communication component in the work of local government bodies. It is in the ATO zone where the unique environment was established for creation of an open dialogue format, involvement of citizens into rebuilding the infrastructure thus nourishing the sense of participation in the governance. Given that CMAs report to state institutions, the situation can be reversed and the communication can be established only with the state support and intention. As the most efficient mechanism, the state may attract representatives of the third sector to this region, who could serve as volunteers for establishment of information services under CMAs, promptly reflecting and distributing information among the population and providing feedback. ; У контексті відновлення основ організації керування й місцевої влади в регіонах підданих зовнішній агресії особливої актуальності заслуговує дослідження проблематики комунікації публічної влади. Саме діалог й ефективний обмін інформацією між населенням і місцевою владою важлива складова реінтеграції територій Донбасу охоплених антитерористичною операцією. Специфікою більшості територій Донбасу стало безвладдя, у результаті відхилення законно обраних ще в 2010 році органів місцевого самоврядування. По суті, втеча мерів, депутатів місцевих рад у найважчий період життя регіону активізував у місцевих жителів почуття незахищеності й зрадництва з боку місцевої влади. Тим самим можна констатувати, що до проблем підвищення ефективності каналів комунікації зберігає свою актуальність до початку зовнішньої агресії й часткової окупації Донбасу, сьогодні додалася проблема налагодження комунікаційних зв'язків між населенням і новою місцевою українською владою фактично із чистого аркуша. При цьому необхідно враховувати, що умови військового конфлікту зберігаються й, безумовно, відкладають свій відбиток на взаємодію. У той же час саме розвиток комунікації в зоні АТО, особливо в населених пунктах, які пережили окупацію й звільнені може стати основою для гармонійного входження жителів в український соціум. Створення військово­цивільних адміністрацій з метою тимчасово замінити нефункціонуючі органи місцевого самоврядування на Донбасі – унікальний досвід для України. Незважаючи на законодавче закріплення за ВЦА прав і обов'язків органів місцевого самоврядування, необхідно розуміти, що діють вони в умовах «неоголошеної війни» і тим самим у більшій мірі обирають модель обмеженої взаємодії з населенням. Проведений у статті аналіз показує, що серед традиційних каналів подачі інформації ВЦА віддають перевагу прийому громадян посадовими особами; вивішуванню інформаційних оголошень. При цьому такі форми, як ЗМІ, Інтернет­ресурс, звіти, збори громадян практично не використовуються в роботі ВЦА, що в цілому викликає невдоволення в населення. Але головне, що в зоні АТО абсолютно відсутні такі важливі компоненти комунікації, як обмін інформацією й включення населення в процес прийняття рішень місцевої влади. Хоча дана тенденція характеризує й рівень взаємин не тільки влади з населенням у зоні АТО, навпаки, дослідження, проведені Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» разом з Норвезьким інститутом міських і регіональних досліджень, показують, що й у мирних містах України населення також зазнає труднощів у комунікації із владою. Це підсилює рівень недовіри до місцевої влади як у зоні АТО, так і в цілому по країні. Автор статті приходить до висновків про необхідність перегляду комунікаційної складової в роботі органів місцевої влади. Саме в зоні АТО склалися унікальні умови створити формат відкритого діалогу, залучення громадян у відродження інфраструктури і тим самим формувати почуття причетності до керування. Виходячи з підпорядкованості ВЦА державним структурам переломити ситуацію й налагодити комунікацію можливо тільки при сприянні й бажанні держави. Як найбільш діючий механізм може стати залучення державою в даний регіон представників третього сектора як волонтерів по створенню інформаційних служб при ВЦА, які б оперативно відбивали й поширювали інформацію серед населення й здійснювали зворотний діалог. ; У контексті відновлення основ організації керування й місцевої влади в регіонах підданих зовнішній агресії особливої актуальності заслуговує дослідження проблематики комунікації публічної влади. Саме діалог й ефективний обмін інформацією між населенням і місцевою владою важлива складова реінтеграції територій Донбасу охоплених антитерористичною операцією. Специфікою більшості територій Донбасу стало безвладдя, у результаті відхилення законно обраних ще в 2010 році органів місцевого самоврядування. По суті, втеча мерів, депутатів місцевих рад у найважчий період життя регіону активізував у місцевих жителів почуття незахищеності й зрадництва з боку місцевої влади. Тим самим можна констатувати, що до проблем підвищення ефективності каналів комунікації зберігає свою актуальність до початку зовнішньої агресії й часткової окупації Донбасу, сьогодні додалася проблема налагодження комунікаційних зв'язків між населенням і новою місцевою українською владою фактично із чистого аркуша. При цьому необхідно враховувати, що умови військового конфлікту зберігаються й, безумовно, відкладають свій відбиток на взаємодію. У той же час саме розвиток комунікації в зоні АТО, особливо в населених пунктах, які пережили окупацію й звільнені може стати основою для гармонійного входження жителів в український соціум. Створення військово­цивільних адміністрацій з метою тимчасово замінити нефункціонуючі органи місцевого самоврядування на Донбасі – унікальний досвід для України. Незважаючи на законодавче закріплення за ВЦА прав і обов'язків органів місцевого самоврядування, необхідно розуміти, що діють вони в умовах «неоголошеної війни» і тим самим у більшій мірі обирають модель обмеженої взаємодії з населенням. Проведений у статті аналіз показує, що серед традиційних каналів подачі інформації ВЦА віддають перевагу прийому громадян посадовими особами; вивішуванню інформаційних оголошень. При цьому такі форми, як ЗМІ, Інтернет­ресурс, звіти, збори громадян практично не використовуються в роботі ВЦА, що в цілому викликає невдоволення в населення. Але головне, що в зоні АТО абсолютно відсутні такі важливі компоненти комунікації, як обмін інформацією й включення населення в процес прийняття рішень місцевої влади. Хоча дана тенденція характеризує й рівень взаємин не тільки влади з населенням у зоні АТО, навпаки, дослідження, проведені Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» разом з Норвезьким інститутом міських і регіональних досліджень, показують, що й у мирних містах України населення також зазнає труднощів у комунікації із владою. Це підсилює рівень недовіри до місцевої влади як у зоні АТО, так і в цілому по країні. Автор статті приходить до висновків про необхідність перегляду комунікаційної складової в роботі органів місцевої влади. Саме в зоні АТО склалися унікальні умови створити формат відкритого діалогу, залучення громадян у відродження інфраструктури і тим самим формувати почуття причетності до керування. Виходячи з підпорядкованості ВЦА державним структурам переломити ситуацію й налагодити комунікацію можливо тільки при сприянні й бажанні держави. Як найбільш діючий механізм може стати залучення державою в даний регіон представників третього сектора як волонтерів по створенню інформаційних служб при ВЦА, які б оперативно відбивали й поширювали інформацію серед населення й здійснювали зворотний діалог.

Part I – Introduction -- 1 Jerome A Cohen, William P Alford, Chang-fa Lo. Introduction – How the Story Began – Background to the Present -- 2 Jerome A Cohen.Taiwan's Political-Legal Progress: Memories of the KMT Dictatorship -- Part II – Human Rights Transition from Broader Perspectives -- 3 Nigel Li.Asian Values, Confucian Tradition and Human Rights -- 4 Brad R Roth. Human Rights and Transitional Justice: Taiwan's Adoption of the ICCPR and the Redress of 228 and Martial-Law-Era Injustices -- 5 Chun Hung Chen, Hung Ling Yeh. The Battlefield of Transitional Justice in Taiwan: a Relational View -- 6 Cheng-Yi Huang. Frozen Trials: Political Victims and Their Quest for Justice -- 7 Chien-Chih Lin. Towards an Analytical Framework of Constitutionalism in East Asia: The Case of Taiwan -- Part III – Institutional Setting and Voluntary Compliance of Human Rights Treaties -- 8 Mab Huang.A National Human Rights Commission for Taiwan? -- 9 Fort Fu-Te Liao. Establishing a National Human Rights Institution -- Taiwan in Global Trends -- 10 Ernest Caldwell. The Control Yuan and Human Rights in Taiwan: Towards the Development of a National Human Rights Institution? -- 11 Jacques deLisle. "All the World's a Stage": Taiwan's Human Rights Performance and Playing to International Norms -- 12 Yu-Jie Chen. Isolated but Not Oblivious: Taiwan's Acceptance of the Two Major Human Rights Covenants -- 13 Wen-Chen Chang. Taiwan's Human Rights Implementation Act: A Model for Successful Incorporation? -- 14 Yean-Sen Teng. The Problems of Incorporation of International Human Rights Law in Taiwan -- 15 Chang-fa Lo. The Approach of Introducing International Human Rights Treaties into the Interpretation of Constitutional Provisions in Taiwan -- 16 Yen-tu Su.Rights Advocacy through Simulation: The Genius of the Constitutional Court Simulation in Taiwan -- 17 Song-Lih Huang, Yibee Huang.The Role of NGOs in Monitoring the Implementation of Human Rights Treaty Obligations -- 18 Manfred Nowak. Personal Reflections on the Taiwan Human Rights Review Process -- Part IV – Protection of Civil and Political Rights -- 19 Ming-Sung Kuo, Hui-Wen Chen. Killing in Your Name: Pathology of Judicial Paternalism and the Mutation of the "Most Serious Crimes" Requirement in Taiwan -- 20 Rong-Geng Li. A Silent Reform of the Death Penalty in Taiwan (R.O.C.) -- 21 Chao-Chun Lin. A Core Case for Judicial Review-Protecting Personal Liberty in Taiwan -- 22 Hui-chieh Su. From Suppression to Real Freedom of Expression in the Open and Plural Society of Taiwan – The Constitutional Court's Role in This Progress -- 23 Jeffrey Li. Freedom of Movement in Taiwan – A Local Development to Meet International Standards -- 24 Chih-hsing Ho. Configuration of the Notion of Privacy as a Fundamental Right in Taiwan – A Comparative Study with International Treaties and EU Rules -- 25 Margaret K Lewis. Who Shall Judge? Taiwan's Exploration of Lay Participation in Criminal Trials -- Part V – Protection of Economic, Social and Cultural Rights -- 26 Chuan-Feng Wu. The Right to Health in Taiwan: Implications and Challenges -- 27 Chun-Yuan Lin. The Evolution of Environmental Rights in Taiwan -- 28 Wen-chen Shih. Human Rights and Climate Finance—How Does the Normative Framework Affect Taiwan? -- 29 Ching-Fu Lin. Constitutional and Legal Dimensions of the Right to Food in Taiwan: A Long March Toward Normative Internalization and Realization -- 30 Tsai-yu Lin. Tobacco Investment and Human Rights: A Challenge for Taiwan's Implementation of ICESCR in Its Foreign Investment Policy -- 31 Su-Hua Lee. Human Rights and Intellectual Property Protection: Their Interplay in Taiwan -- Part VI – Protection of Specific/Vulnerable Groups -- 32 Chang-fa Lo. When Women's Rights Encounter Tradition in Taiwan -- 33 Hsiaowei Kuan. LGBT Rights in Taiwan – The Interaction Between Movements and the Law -- 34 Awi Mona (Chih-Wei Tsai), Seediq Tgdaya. National Apology and Reinvigoration of Indigenous Rights in Taiwan -- 35 Amy Huey-Ling Shee. Local Images of Global Child Rights: CRC in Taiwan -- 36 William P Alford, Charles Wharton, Hu Qiongyue.People over Pandas: Taiwan's Engagement of International Human Rights Norms with Respect to Disability -- 37 Nai-Yi Sun. On the Road to Equal Enjoyment of Human Rights for Persons with Disabilities: The Development of Domestic Laws in Taiwan and Their Dialogue with the CRPD -- 38 Yi-Li Lee. Constitutional Dynamics of Judicial Discourse on the Rights of Non-Citizens: The Case of Taiwan -- Index

Established only a few decades ago, the internet is a system of enormous technical and social complexity. It comprises a gigantic but almost invisible universe that includes thousands of networks, millions of computers, and billions of users across the world.The internet has widened its reach among people by taking them away from just using it for emails and chat rooms to alternative media. It has given a power to the masses to speak about their rights, share their views on particular topic or event and showcase their abilities to the outside world. It also provides an opportunity to learn an endless amount of different things online viz. different languages, cuisines, art and craft and many more. The internet can be whatever we make it. We can shape it. We can mold it. But most importantly, we can use it to connect people, communities, and countries around the world. Connecting the corners of the cobwebbed world even from its remotest corner is the 'Internet'. As of 2014, India was the third-largest online market with more than 198 million internet users, ranked only behind China and the United States and declaring itself as a market not to be ignored on the global stage. Furthermore, men dominated internet usage with 61 percent to women's 39 percent. Average daily online usage in the country amounted to 5.1 hours among internet users. There are 345 million (counting) present users of India as of January 2016. With the growing needs of humans, it has become a challenge for women to fulfill all their responsibilities and perform all roles at the same time. Therefore, their dependency on family members, helpers/maids, friends, neighbors and the Media has been increased. Media here includes print media i.e. newspaper, magazine, tabloids, electronic media i.e. television, radio and new media i.e. internet and mobile technology. This study evaluates how the internet can be of help to working women for performing their household responsibilities. Ms. Naina Khuraniya has completed her Masters degree (M.Sc.) from the Department of Extension and Communication, Faculty of Family and Community Sciences, The Maharaja Sayajirao University of Baroda. She is a recipient of Smt. Jassumati J. Nagrecha Gold medal for excellence in B.Sc. (F.C.Sc.) (Extension and Communication) in 2015. She has been very active in sports and has also represented at National Level in Karate. She has attended 8 national conferences. She has also presented a paper in National Conference on Discipline with Dignity an dChild Rights organized by UNICEF. Dr. Avani Tashkant Maniar is presently working as an Assistant Professor in the Department of Extension and Communication, Faculty of Family and Community Sciences, The M. S. University of Baroda, Vadodara, India. She has 22 years of teaching experience and is presently coordinating 'Rural Extension Programs' of the department. She was the Programme Coordinator of the course P.G. Diploma in Development Management run by the department. Presently coordinating Master Programme of the department. She is also Panel member of the Ph.D. committee. From the academic year 2014-2015 she is also coordinating administration of Fashion Communication Department, Institute of Fashion Design, Faculty of Family and Community sciences, The M.S University of Baroda, Vadodara. Her major contribution is in the field of ICT in education and development focusing on designing and implementing information technology in the formal and non-formal set-up for bringing quality changes in the lives of the people. The focus of her work is in community Development Programmes Using Various Communication Strategies from Traditional to Modern. Media blending techniques and behavior communication strategies have been incorporated in all her projects for bringing change in the communities. Her expertise in collaborative community development projects for outreach activities. Since last ten years she is contributing her work towards senior citizens for improving their quality of life. She has to her credit more than 40 publication in International and National Referred Journals. Her Participation and contribution in the International and National seminars in the form of paper presented is note worthy .

The United Kingdom (UK) at the national level has promoted development of shale-embedded gas in the interest of national energy security, economic growth and as a 'bridge fuel' with arguable lower carbon emissions until renewable energy sources can be produced at scale. The government's intention to explore for and extract hydrocarbons, using hydraulic fracturing and horizontal drilling or fracking, however, has met with community opposition, notably in the North of England where initial drilling had begun, but was halted due to induced seismicity. There has been a moratorium on the practice since 2019, and it is unclear when—or if—the UK government will again allow operations to proceed. This research analyses the UK's governance frameworks for regulation of potential impacts of shale gas extraction from a community- and citizen-centred, and human rights, perspective with the goal of identifying potential regulatory gaps, and concludes with recommendations to strengthen environmental and public health protections within the regulatory and decision- making framework. A framework of principles of good governance combined with principles drawn from the Aarhus Convention on environmental rights is defined and employed to analyse the role of governance in decision-making and community inclusion in these processes. How divergent national and local priorities and perspectives are managed under varied governance frameworks is explored through this framework. The thesis employs a methodology of multiple methods within multiple case studies. The central case examines the community experience of Lancashire, England, to understand the UK's regulatory approach and potential impacts at the local scale. To deepen analysis of the functioning of the UK's regulatory framework and communities' experience, case studies were undertaken in the United States, France, China and Algeria to evaluate decision-making and regulatory strategies that other governments with diverse governance structures have adopted toward the technology in weighing environmental or health risks with energy or economic benefits. The research highlights the role of public engagement and assessment of the local social, cultural, economic and energy contexts when considering technologies with potentially uncertain risks. 6 This research acknowledges the need to address regulation of novel and arguably contentious technologies (such as renewable energies; geoengineering; and greenhouse gas removal (GGR) and carbon capture and storage (CCS), among others), and the role of public engagement and discourse in developing regulatory frameworks. Highlights of key findings include: § Meaningful and inclusive stakeholder participation in decision-making, access to clear information and access to just and fair legal remedies in case of dispute, as defined in the Aarhus Convention, is required to ensure adequate protection from environmental and public health risks § Lack of access to information and transparency in decision-making may lead to community distrust and opposition to proposed developments, and risk to communities § Robust and comprehensive assessment of risks to environmental health, human health, community and social well-being, and human rights is necessary to ensure optimal policy and regulatory outcomes § Top-down governance that imposes decisions based on national priorities, such as energy security independence, without understanding, respecting or considering local priorities may put communities at risk and result in community opposition and lead to destabilizing impacts on government § Decisions imposed and policies enacted by top-down governance may lead to community and local opposition if there is the perception that decision-makers do not understand or consider the culture, social environment, and economic needs of the local community, or demonstrate awareness of potential risks at the local scale § Failure of industry to gain social acceptance from local communities for projected shale gas operations, or other emerging or contested technologies, may lead to public opposition § Effective implementation of regulatory and policy frameworks requires integration of governance and communication at all levels of governance ; Open Access

Дослідження зосереджено на особливостях правового регулювання цільового програмування як елементу державного довгострокового планування. Вказано, що державне довгострокове планування полягає у виборі пріоритетів економічного розвитку та державного управління, визначенні ресурсів для досягнення цілей, розробці та реалізації завдань та заходів соціально-економічного розвитку. Одним з елементів державного довгострокового планування є розробка державних цільових програм. Проаналізовано законодавче та доктринальне визначення державних цільових програм. Державну цільову програму слід визначати як сукупність взаємопов'язаних науково обґрунтованих завдань та заходів соціального, економічного, науково-технічного, організаційного характеру, спрямованих на отримання позитивних результатів розвитку держави та суспільства. Державні програми визначають ресурси для фінансування їх реалізації; вони встановлюють завдання для виконавців конкретних видів діяльності. Визначено правові принципи розробки державних та місцевих цільових програм. З'ясовано, що центральні та місцеві органи виконавчої влади, Національний банк України та Національна академія наук України мають повноваження розробляти державні цільові програми. Такі програми затверджуються Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України. Місцеві цілеспрямовані програми створюються сільським чи міським головою та затверджуються на сесіях сільської чи міської ради. Автори визначили певні етапи розробки та затвердження програм соціально-економічного розвитку, які включають підготовку концепції цільової програми, узгодження з різними міністерствами, проведення науково-технічних, а також інші експертизи, громадські обговорення програми. Автори сформулювали пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства щодо участі громадськості у розробці державних та місцевих цільових програм, а саме: 1) представники громадськості повинні мати повноваження ініціювати розробку державних та місцевих програм; 2) громадські організації повинні мати право пропонувати власні програми розвитку територіальних громад або програми вирішення соціальних та економічних проблем; 3) пропозиції громадян, висловлені ними під час публічних обговорень програми, повинні бути враховані в проекті відповідної програми. ; The research is focused on specific features of legal regulation of goal-oriented programming as an element of the state long-term planning. It has been indicated that the state long-term planning consists in choosing the priorities of economic development and public administration, determining resources to achieve the goals, elaborating and implementing tasks and measures of socio-economic development. One of the elements of state long-term planning is the development of state goal-oriented programs. Legislative and doctrinal definitions of state goal-oriented programs have been analyzed. The state goal-oriented program should be defined as a set of interrelated scientifically sound tasks and measures of social, economic, scientific, technical, organizational nature aimed at obtaining positive results of the state and society's development. The state programs determine resources for financing their implementation; they establish the tasks for the executors of specific activities. The legal principles for the development of state and local goal-oriented programs have been determined. It has been clarified that the central and local executive agencies, the National Bank of Ukraine and the National Academy of Sciences of Ukraine have the authorities to develop state goal-oriented programs. Such programs are approved by the Verkhovna Rada of Ukraine or the Cabinet of Ministers of Ukraine. Local goal-oriented programs are created by the village or city mayor and approved at the village or city council's sessions. The authors have defined certain stages of the development and approval processes of socio-economic development programs, which include preparation of the concept of the goal-oriented program, coordination with various ministries, conducting scientific and technical, as well as other examinations, public discussions of the program. The authors have formulated propositions for amending the current legislation in regard to public participation in the development of state and local goal-oriented programs, namely: 1)members of the public should have the authorities to initiate the development of state and local programs; 2)public organizations should have the right to offer their own programs for the development of territorial communities or programs to address social and economic problems; 3)propositions of citizens expressed by them during the program's public discussions must be taken into account in the draft of the relevant program.

Problem setting. In the context of modern transformation processes, the modernization of the public administration system becomes important, in particular in the application of qualitatively new strategic approaches, mechanisms and tools in the social sphere. The current priority of public policy implementation at both the national and regional (local) levels is to meet the social needs of the most vulnerable and socially vulnerable categories of citizens. Current trends in public administration practices in developed countries indicate the need for effective intersectoral partnership in the system of public management of the social sphere, which provides for effective participation in this process, both relevant government institutions and civil society actors.Recent research and publications analysis. Problems of public management of the social sphere, public administration influence on social processes are characterized by considerable attention among both foreign and Ukrainian researchers. Highlighting previously unsettled parts of the general problems. Despite significant scientific interest, the issues of substantiation of the role of decentralization in the formation of the principles of qualitative renewal of the content of the public administration system in the social sphere, the influence of state institutions on social processes, identification of trends and main directions of decentralization on the formation of strategy and modernization of public administration social sphere, etc.Paper main body. Based on the fact that the state level is of decisive and integrated importance in the implementation of the social function, the social responsibility is borne primarily by the state through the system of legislative and executive bodies. In view of this, it is the state that has the power to establish fair and transparent rules for the activities of various actors, including civil institutions, through the functioning of an effective system of control that would ensure their implementation.Researchers and experts point out the inconsistency of the current state policy of social development in Ukraine neither with the challenges formed under the influence of globalization processes and national conditions, nor with European standards for the introduction of this area of public administration.The system of social services provided by the current legislation is largely inconsistent with the current system of budget funding, which is mostly based on a formal approach that does not take into account the real need for material security of vulnerable groups and the real cost of benefits and services.Among the areas set out in the draft of the new National Strategy for Civil Society Development in Ukraine for 2021-2026, emphasis is placed on improving approaches to state support for civil society organizations and strengthening cooperation between them and the executive branch. In particular, one of the main tasks of the Strategy is to expand the mechanisms of support of civil society organizations by the state, as well as to increase the order of services from such organizations.Conclusions of the research and prospects for further studies. Processes of modernization of public administration in the social sphere should include the following key areas: regulatory (provides for the completeness and integrity of regulatory standards for the implementation of sectoral / functional policies and guarantees of social rights); organizational and institutional (consists in improving the institutional support of public management of the social sphere); functional-instrumental (provides for ensuring the integrity of the organizational-functional structure; effective coordination of the functioning of institutions); financial and economic (is to optimize the financial mechanisms for the implementation of tasks of social development and functioning of the social sphere); infrastructural (provides for the modernization of the social services system through the state's demonopolization of the social services market); resource (provides for the development and integration of different types of resource provision). ; Проаналізовано особливості і тенденції трансформаційних перетворень системи публічного управління у сфері соціального розвитку, вказано на вплив процесів децентралізації. Виокремлено актуальні проблемні аспекти функціонування соціальної сфери. Акцентовано увагу на концептуальних змінах у соціальних відносинах між органами влади і громадськістю, важливості дієвого міжсекторного партнерства у системі публічного управління соціальною сферою. Обґрунтувано ключові напрями модернізації публічно-управлінських підходів у соціальній сфері.

We are living in an information-saturated era. Almost infinite amount of information is available at our finger-tips from in-numerous media sources. Equally available are misinformation and disinformation. The line between information and disinformation are getting blurred day by day. Differentiating between a valid source and a crooked source is beyond capacity of most people in our society. However, everyone needs information via one or the other media to navigate through their daily life, to plan for the future, and to understand themselves, their communities and the natural environment. The crucial role of information and media has been realised by scholars since decades. The concept of information literacy has been in circulation since the seventies. The post-war period has witnessed the emergence of the concept of media literacy. However, these concepts got renewed attention from scholars during the last decade of the last century. Many competing concepts, such as digital literacy, ICT literacy, computer literacy, civic literacy, news literacy, social media literacy, etc., also emerged during this time. Mass proliferation of information and communication technology and mass participation of citizenry in the media and information landscape resulted in increased attention to media and information literacy (Alam, 2020). In this backdrop, at the beginning of the current millennium, the UNESCO has come forward to unify all these related concepts under one umbrella: media and information literacy (MIL). According to UNESCO, MIL is a composite concept, which empowers citizens by imparting knowledge, skills and attitudes about media and information providers, and how to engage with them ethically and smartly by equipping with the abilities to understand needs of information, analysis, evaluation, interpretation and utilization of the information for problem solving (Grizzle and Calvo, 2013). MIL requires education and re-education of almost entire population. As empowering citizenry is a gigantic task, it requires concerted efforts of the government, non-government organizations and the civil society (Begum, 2013). In this context, this paper conceptualises MIL as a public policy issue. Although UNESCO has published a policy and strategy guidelines for MIL in 2013, probably no countries in the world has yet formulated an integrated national MIL policy. This paper argues that this shortcoming is due to lack of a public policy approach. In this backdrop, this paper makes a case for a national MIL policy. Various public policy approaches are highlighted. Dominant approaches include public choice, welfare economics, pluralist-corporatist, stagist, subsystem and new institutionalist frameworks (Alam, 2003). Out of the public policy approaches, this paper opts for policy subsystem approach (Sabatier, 1988, 1991 and Pierce, et. el., 2017) to explain the MIL policy sub-system. Advocacy coalition framework is a key building block of this approach. Other building blocks, such as belief system and resources of Advocacy Coalitions (ACs) and policy-oriented leanings are discussed, and the functioning process of the ACF is examined. The nature of key stakeholders of MIL policy and key advocacy coalitions are identified. MIL ACs include media and communication coalition, Library and information services coalition, Information and communication technology coalition, Education and literacy coalition and law and order coalition and religious coalition. This paper argues that although the MIL policy sub-system is crowded with various ACs, all coalitions are committed to MIL policy core. Differences are on peripheral issues, particularly concerning who gets what. In this background, it is possible to unite all coalitions behind an integrated MIL policy. The united front of all ACs have a much better chance of getting MIL on the top of the national policy agenda. This paper argues that LIS professionals can be the uniting force by playing the role of policy entrepreneur. This is the first attempt to address MIL from a public policy perspective, and thereby this viewpoint paper makes an original contribution to the body of knowledge on MIL. Consequently, it has significant policy and social implications.

The article is devoted to the study, analysis of problems that have arisen in connection with the epidemic and the establishment of quarantine, the definition of means to ensure compliance with sanitary and epidemiological requirements and the consequences of their violation. In particular, it is important to clarify the possibilities of civil law to prevent the threat of harm to participants in civil relations during COVID-19 (in quarantine, adapted quarantine, etc.) and compensation for damage caused by the creation or "non-liquidation" of such a threat. Given the fact that the success of countries that have used severe restrictions to overcome COVID-19 is both a major factor in exacerbating conflicts of interest, as well as the categories of "expediency" and "compliance", it is concluded that legal protection of human rights be formed in such a way as to avoid the cognitive dissonance that arises as a result of the conflict of basic provisions of private and public law: "everything is allowed except what is prohibited by law" and "only what is allowed by law is possible". It should be assumed that the usual way of legal existence of an individual is his participation in civil relations of a private type. The most effective form of protection of the rights of an individual in such cases is to compensate for the damage caused to his or her interests as a result of failure to eliminate the threat. In this case, the right of the interested person to demand compensation for the damage may be implemented in cases where, as a result of the creation of the threat and its non-elimination by those who created the threat caused damage. Analysis of insufficiently active application of Chapter 81 of the Civil Code of Ukraine shows that the reason for this is the apparent simplicity of public law means, the government's belief in achieving a positive result quickly, low level of legal culture, lack of special mechanism for filing lawsuits to eliminate the threat. These shortcomings can be remedied by introducing so-called "popularization" lawsuits, which could be addressed by anyone who creates or does not eliminate the threat, demanding the elimination of the danger that threatened not only him but also other citizens. ; Стаття присвячена вивченню, аналізу проблем, які виникли у зв'язку з епідемією та встановленням карантину, визначення засобів забезпечення дотримання санітарно-епідеміологічних вимог та наслідків їх порушення. Зокрема, важливим є з'ясування можливостей цивільного законодавства для попередження загрози завдання шкоди учасниками цивільних відносин під час COVID-19 (в умовах карантину, адаптованого карантину тощо) та відшкодування шкоди, завданої створенням або «неліквідацією» такої загрози. Із урахуванням тієї обставини, що успіхи країн, які використовували жорсткі обмеження для подолання CGVID-i9, водночас є головним чинником загострення конфлікту інтересів, а також категорій «доцільність» і «правовідповідність», робиться висновок, що юридичне забезпечення прав людини-приватної особи має формуватися таким чином, аби уникнути когнітивного дисонансу, який виникає внаслідок колізії базовихположень приватного та публічного права: «Дозволено все, крім того, що заборонено законом» і «Можна лише те, що дозволено законом». При цьому слід виходити з того, що звичайним способом правового буття людини-приватної особи є її участь у цивільних відносинах приватного типу. Найбільш дієвою формою захисту прав приватної особи у таких випадках є відшкодування шкоди, завданої її інтересам внаслідок неусунення загрози. При цьому право заінтересованої особи вимагати відшкодування завданої шкоди може бути реалізоване внаслідок створення загрози та її неусунення тим, хто створив небезпеку, життю, здоров'ю, завдано шкоду. Аналіз недостатньо активного застосування норм глави 81 ЦК України показує, що чинником цього є видима простота публічно-правових засобів, переконаність влади у швидкому досягненні за допомогою цих засобів позитивного результату, низький рівень правової культури, відсутність спеціального механізму подання позовів про усунення загрози. Ці вади можна усунути шляхом запровадження так званих «популяторних» позовів, з якими до того, хто створює або не усуває загрозу, міг би звертатися будь-хто, вимагаючи усунення небезпеки, яка загрожувала не тільки йому, але й іншим громадянам.

The article is devoted to the analysis of the process of reforming local self-government bodies in the context of decentralization. The author analyzes the concepts, historical stages of formation of decentralization in Ukraine, models, administrative formation of territorial units in the conditions of decentralization processes, legislative principles of regulation of the process of reforming local self-government bodies. Historically, the Ukrainian state has undergone enough evolutionary stages to build a decentralized country. In the period of recent history, the fundamental principles of the development and implementation of decentralization of local self-government were laid, based on the experience of Western European countries. On the basis of the analysis of the degree of elaboration of the normative- legal provision of reforming the constitutional foundations of local self-government, taking into account the conformity of the adopted legislative acts with the standards and requirements of the EU, the process of implementing Ukraine"s decentralization process. The article presents relevant material and highlights the main achievements and prospects of decentralization. The positive dynamics of reform implementation since 2014 have been analyzed and noted. The author concludes that Ukraine has all the prerequisites and legislative initiatives to put this reform into practice since the political and reflexive events of 2005, but due to bureaucratic obstacles we have received a country with weak political elite incapable of volitional administrative decisions, with low level of political participation of citizens and almost absent institute of civil society, which, in turn, naturally led to the events of 2014 and further deployment of the separatist movement on the territory of Ukraine. Summarizing, the author emphasizes the dynamism of implementation and substantiates the need to continue the decentralization reform in Ukraine. The practice of implementing decentralization of power in many countries of the world shows the ambiguity of the results of the reforms, which can be both positive and negative. Both successful and unsuccessful implementation of decentralization reforms depend on a number of subjective and objective factors. Foreign experience confirms that even in successful political, economic, and social terms, countries (France, United Kingdom, Poland) experienced great challenges in the process of decentralization of power. In the minds of a deep political, economic and social crisis, this factor should be taken into account in advance to prevent the potential negative effects of decentralization. ; У статті здійснено аналіз процесу реформування органів місцевого самоврядування в умовах децентралізації. Розглянуто поняття, історичні етапи формування децентралізації в Україні, моделі, адміністративне формування територіальних одиниць в умовах децентралізаційних процесів та законодавчі принципи регулювання процесу реформування органів місцевого самоврядування. Історично Українська держава пройшла достатньо еволюційних етапів побудови децентралізаційної країни. У період новітньої історії закладено фундаментальні принципи розбудови та втілення децентралізації місцевого самоврядування, які враховують досвід країн Західної Європи. На oснoві аналізу ступеня рoзрoбленoсті нoрмативнo-правoвoгo забезпечення рефoрмування кoнституційних засад місцевoгo самoврядування з урахуванням відпoвіднoсті ухвалених закoнoдавчих актів дo стандартів та вимoг ЄС, прoцес здійснення децентралізації влади в Україні має на сьoгoдні інституціoналізoваний характер. У статті викладено актуальний матеріал та висвітлено основні досягнення та перспективи децентралізації. Проаналізовано й відзначено позитивну динаміку впровадження реформи, починаючи від 2014 р. Зроблено висновок, що Україна має всі передумови та законодавчі ініціативи, щоб утілити цю реформу в життя, починаючи з політично-рефлексійних подій 2005 р., але через бюрократичні перепони ми отримали країну зі слабкою політичною елітою, не здатною до вольових адміністративних рішень,із низьким рівнем політичної участі громадян і майже відсутнім інститутом громадянського суспільства, що, зі свого боку, закономірно призвело до подій 2014 р. та подальшого розгортання сепаратиського руху на теренах України. Підкреслено динамічність упровадження та обґрунтовано необхідність продовження децентралізаційної реформи в Україні. Практика впрoвадження децентралізації влади в багатьoх країнах світу засвідчує неoднoзначність результатів рефoрм, які мoжуть бути як пoзитивними, так і негативними. Процес децентралізації залежить від низки суб'єктивних й oб'єктивних фактoрів. Зарубіжний дoсвід підтверджує, щo навіть в успішних у пoлітичнoму, екoнoмічнoму, сoціальнoму плані країнах (Франція, Великoбританія, Пoльща) у прoцесі здійснення децентралізації влади виникали прoблеми. В умoвах глибoкoї пoлітичнoї, екoнoмічнoї та сoціальнoї кризи цей чинник потрібно завчаснo врахoвувати, щoб упередити мoжливі негативні наслідки децентралізації.