Suchergebnisse

Проведений ретроспективний аналіз феномена «соціальна допомога» дозволяє продемонструвати, що даний соціальний феномен має давню традицію наукового вивчення. З'ясовано теоретичні засади розуміння даного феномена в руслі різних соціо-гуманітарних наук. Виявлено, що основи дослідження соціальної допомоги як суспільного феномена закладено філософами (Сократ, Платон, Аристотель). Охаректеризовано сутність соціальної допомоги з позицій культурологічної (К. Леві-Стросс, К. Поланьї, Б. Малиновський), правової (Д. Гом'єн, Д. Харріс, Дж. Зваак), політологічної (Г. Еспинг-Андерсен, О. фон. Бісмарк, У.Береверідж, В. Джордж, Р. Уілдінг, Ф. Вільямс) та соціо-педагогічної (Дж. Тарт, О. Ранк, Х. Перлман) школи, котрі сприяли визначенню соціальної допомоги як частини традиції суспільства, її правової сутності та механізмів її реалізації як частини соціальної політики. Встановлено, що незважаючи на досить фрагментарне вивчення соціальної допомоги в соціологічній науці представники гуманітарних наук використовували теоретичні розробки функціоналістської, інтеракціоністської та структуралістської соціологічної школи. Визначено вплив соціології на розвиток теоретичних засад дослідження соціальної допомоги в гуманітарних науках. З'ясовано відмінність категорій «соціальна допомога» та «соціальна робота». ; The article analyzes the phenomenon of social assistance in humanitarian schools. Such as: 1) Philosophy; 2) Cultural Studies; 3) Law; 3) Socio-pedagogical science. Retrospective analysis allowed revealing the research principles of social assistance analysis, functional features and differences of this phenomenon. Established that the theoretical basis of social assistance study incorporated in works of ancient philosophers (Socrates, Plato, Aristotle). Analyzed influence on the formation of social assistance scientific research by religious philosophers of the Middle Ages (F. Aquinas, A. Blessed). Deals the transformation of social assistance understanding from a part of society moral to forms of social interaction. Civilizational approach outlined in the cultural mainstream schools (B. Malinowski, C. Polanyi). It was determined that the cultural research traditions of social assistance understood this phenomena as a repeater of cultural heritage through the traditions of the community. Outlined scientific approach to social assistance in Law sciences. It was found that representatives of Socio-pedagogical and Political Science have used theoretical developments sociologists (M. Weber, J. Mead, H. Blumer, T. Parsons, R. Merton, E Giddens). Demonstrated that in Political Science social assistance acts as a functional tool for implementation of social policy. Characterized the role of social assistance within different models of social policy and its positions in state and international organization. Deals with the fundamental difference between the concepts of «social assistance» and «social work». Outlined limits the use of these concepts in humanitarian studies. The analysis allows us to formulate research strategies study the phenomenon of social assistance in modern society. In particular sociological perspective updated study of the phenomenon of social assistance. Actually, applied achievements of classic theory of social capital in the theoretical development of social assistance. Discovered research component of social assistance as part of social capital: 1) the values and standards; 2) trust; 3) network groups. Demonstrated that social support acts as an important mechanism of social self-control, when a group of socially secured citizens serving translator social capital and vulnerable sections of society - recipients. It was found that social assistance as a way of realizing personal, or group social capital promotes social capital of society. ; Проведен ретроспективный анализ феномена «социальная помощь», который позволяет продемонстрировать, что данный социальный феномен имеет давнюю традицию научного изучения. Выяснено теоретические основы понимания данного феномена в русле различных социо-гуманитарных наук. Выявлено, что основы исследования социальной помощи как общественного феномена заложены философами (Сократ, Платон, Аристотель). Охарактеризовано сущность социальной помощи с позиций культурологической (К. Леви-Стросс, К. Поланьи, Б. Малиновский), правовой (Д. Гомьен, Д. Харрис, Дж. Зваак), политологической (Г. Еспинг-Андерсен, О. фон. Бисмарк, У. Береверидж, В. Джордж, Р. Уилдинг, Ф. Уильямс) и социо-педагогической (Дж. Тарт, А. Ранк, Х. Перлман) школы, которые способствовали определению социальной помощи как части традиции общества, ее правовой сущности и механизмов ее реализации как части социальной политики. Установлено, что, несмотря на достаточно фрагментарное изучение социальной помощи в социологической науке представители гуманитарных наук использовали теоретические разработки функционалистской, интеракционистской и структуралистской социологической школы. Определено влияние социологии на развитие теоретических основ исследования социальной помощи в гуманитарных науках. Выяснено отличие категорий «социальная помощь» и «социальная работа».

В статті дається аналіз етнічної толерантності під час розвитку інформаційного суспільства, за атрибутивною характеристикою життєдіяльності суспільства, що проникає в освітосферу і є однією з головних задач націотворення, - в сучасних умовах головною метою української держави, повинно стати – суб'єктом виконання моделі освітоцентризму,- як чинник гуманітаризації кризового суспільства, котре встановлює сутність опредметнених ідеалів української ідеї. Метою статті є відображення феномену етнічної толерантності, - істотної риси процесів сучасного націотворення: виникнення контурів глобального інформаційного суспільства, як складного соціального і суперечливого феномену в сучасних умовах державотворення, в основі якого є становлення гуманітарної концептуалізації. Термін «комунікативно-інформаційне суспільство» включає в себе глобальну уніфіковану інформаційну індустрію, для розвитку якої необхідний розвиток освітосфери (сфери освітоцентризму). В Україні створюється єдиний соціокультурний простір – глобальна мережа Інтернет, зростає все більша роль засобів теле-і радіокомунікацій, що сприяє розвитку мережевого та онлайнового суспільства. Результати статті Як слідує з аналізу наведеного не випадково освітосфера розглядається, - як новий соціальний концепт соціокультурної комунікації в умовах глобального інформаційного суспільства. Етнічна толерантність у сучасних умовах впливає на трансформацію соціуму, у якому відбулася реактуалізація явища «переходу» малоросійського етносу в українську політичну націю; котрий як історичний етнос існував ще у Середні віки у формі держави Київської Русі, який сьогодні починає активно розвиватись у процесі розвитку європейського спрямування Української Держави ; В статье дается анализ этнической толерантности при развитии информационного общества, по атрибутивным характеристикой жизнедеятельности общества, проникает в образовательную сферу и является одной из главных задач нации - в современных условиях главной целью украинского государства, должно стать - субъектом исполнения модели образовательный центризм, - как фактор гуманитаризации кризисного общества, которое устанавливает сущность овеществлённых идеалов украинской идеи. Целью статьи избрано отображение феномена козакофильства, - существенной черты процессов современного нации: возникновение контуров глобального информационного общества как сложного социального и противоречивого феномена в современных условиях государства, в основе которого является становление гуманитарной концептуализации. Термин «коммуникативно-информационное общество» включает в себя глобальную унифицированную информационную индустрию, для развития которой необходимо развитие образовательной сферы (сферы образовательного центризма). В Украине создается единый социокультурное пространство - глобальная сеть Интернет, растет все больше роль средств теле- и радиосвязи, что способствует развитию сетевого и онлайнового общества. Результаты статьи: Как следует - из анализа указанного выше не случайно образовательная сфера рассматривается - как новый социальный концепт социокультурной коммуникации в условиях глобального информационного общества. Этническая толерантность в современных условиях влияет на трансформацию социума, в котором произошла реактуализации явления «перехода» малороссийского этноса в украинскую политическую нацию; который как исторический этнос существовал еще в средняя века в форме государства Киевской Руси, который сегодня начинает активно развиваться в процессе развития европейского направления Украинского Государства ; The article analyzes ethnic tolerance during the development of the information society, according to the attributive characteristic of the life of society, which penetrates into the educational sphere and is one of the main tasks of nation-building, - in modern conditions, the main goal of the Ukrainian state should become the subject of the implementation of the model of education centeredness, - as a factor in the humanization of a crisis society, which establishes the essence of the aforementioned ideals of the Ukrainian idea. The purpose of the article is to form a reflection of the phenomenon of ethnical tolerance is an essential feature of the processes of modern nation-building: the emergence of contours of the global information society as a complex social and controversial phenomenon in modern conditions of state formation, which is based on the formation of humanitarian conceptualization. The term "communicative-information society" includes a global unified information industry, for the development of which the development of the education system (areas of education center) is required. In Ukraine, a single socio-cultural space - a global Internet network - is being created, and an increasing role of telecommunication and radiocommunication facilities is being promoted, which promotes the development of a network and online society. Article results: As we can see from analysis of previously shown - it is no coincidence that education is considered - as a new social concept of socio-cultural communication in the global information society. Ethnic tolerance in modern conditions affects the transformation of society, in which the reaction of the phenomenon of the "transition" of the Little Russian ethnos to the Ukrainian political nation took place; which as a historical ethnos existed in the Middle Ages in the form of the state of Kievan Rus, which today begins to actively develop in the process of developing the European direction of the Ukrainian State

Political culture relates to the development and improvement of human abilities for social life within a community and creates conditions for the realization of these abilities. Typically, it is a state or a particular cultural region within the state. Despite the fact that the political culture of a society cannot and should not be subject to a management, it should be regulated and coordinated through a policy - national, which must be state policy. This paradoxical situation requires the use of specific management approaches. There is some configuration management knowledge, training or life, to work effectively, it is necessary to act at the right time and in the right place. Synergetic paradigm creates a methodological basis for a rather broad and full use of all the cultural, regional and individual diversity. Such use may be appropriate and successful implementa­tion provided competent management and, above all, self, which in turn requires a developed political culture in both the public and the private sector. It is important to understand that social system like any complex system, with not one single and multiple alternative paths of evolution. It should be clearly aware of the existence of different trends of evolution, the ambiguity of the transition to the future. Future states of complex social systems do not just open and predict­able, there are range of possible forms of the future, the field of possible ways forward. Value under the tran­sitional regime elements authoritarian and democratic organization of society is one of the most controversial issues. Between these two forms of political domination exists a close relationship than it may seem at first glance. To determine the influence of civil society in the process of becoming a democratic political regime and democratic political culture, it is necessary to outline the main characteristics of this concept. Without dwelling on the analysis of understanding of civil society can be defined as a system separate and independent from the state, interpersonal, family, economic, cultural, religious, political relations and structures that are designed to provide the conditions for self-realization of individuals and groups. Priorities of civil society are in inverse points of the political process - the elections, the formation of the state, where society depend on the prospects for change; renewal of power, improve administrative efficiency of its structures. Political culture permeates the entire set of relationships that develop between political actors, the po­tential impact on the form of government, the structure of its institutions, allowing effectively regulate the relationship between the state and civil society, ensure social consensus. Political culture is a factor that can directly help or hinder democratic political development. This confirms the practice of developed democra­cies, which shows that it is a democratic political culture, is the foundation of stability and dynamic perfor­mance. Understanding the political regime as functional characteristics of the political system, including the methods and techniques of political domination, and the order of the citizen, society and political power, helps to define the connection mode of political culture and its place in it. In a democracy, trust in government is directly determined by its ability to real dialogue with public opin­ion and its main source - the civil society. Democratic political systems require for their existence a certain type of political culture. The lack of long-term and large-scale practices of democratic institutions and pre­vent the consolidation of a democratic political culture society. The main areas of transformation of political culture are: establishment of a democratic type of political consciousness, the formation of political behavior on democratic principles, establishment of a democratic culture functioning administrative institutions. The establishment of political democracy, its institutions receiving the necessary stability is possible only with the involvement of most of society to democratic values, awareness of the masses as the most perfect form of government in comparison. ; Особливість політичної культури полягає в тому, що вона нерозривно пов'язана з людською суб'єктивністю і є «суб'єктивним об'єктом». У вузькому розумінні політична культура - це не політика або політичний процес у їхньому реальному втіленні, а комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики, про закони й правила його функціонування. Політич­на культура містить у собі ті елементи й феномени суспільної свідомості й, у більш широкому плані, ду­ховної культури тієї або іншої країни, які пов'язані із суспільно-політичними інститутами й політични­ми процесами і впливають на форми, формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, задають значимість і напрямок політичному процесу в цілому. Політична культура виступає як кінцевий пояснювальний принцип, як найважливіший показ­ник розвитку політичної системи. Коли теоретики перейшли від побудови концепцій і обґрунтування методик до їх емпіричної перевірки, то тут були виявлені як переваги, так і істотні недоліки кожної з моделей, що ставлять під сумнів навіть деякі ключові моменти. Так, насамперед потрібно було чітко сформулювати, що ж є об'єктом і суб'єктом політичної культури. Досліджуючи політичну культуру, не можна ігнорувати той факт, що вона є специфічною та відмінною від основних характеристик політичної культури інших соціальних груп, а подекуди - цілком альтернативною, через що має бути розглянута в якості окремої категорії. Політична культура пронизує всю сукупність відносин, які складаються між учасниками полі­тичного процесу, здійснює вплив на форми організації державної влади, будову її інститутів, дозволяє ефективно регулювати відносини між державою і громадянським суспільством, забезпечує соціальний консенсус. Політична культура є тим фактором, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку. Це підтверджує і практика розвинутих демократичних держав, яка показує, що саме демократична політична культура є основою їх стабільності і динамічного функ­ціонування. Розуміння політичного режиму як функціональної характеристики політичної системи, що включає методи і способи політичного владарювання, а також порядок взаємовідносин громадян, суспільства і політичної влади, дає змогу визначити зв'язок політичної культури з режимом та її місце в ньому.Процес переходу до демократії уособлює сукупність декількох стадій розвитку. Але це не робить всі політичні переходи схожими один на одного. Завдання лібералізації і демократизації, проведення полі­тичних та управлінських реформ кожного разу вирішуються по-різному, в різній послідовності та у різні терміни. В нормальному стані суспільства ми маємо справу з консенсусною політичною культурою, коли наявний високий рівень злагоди й більшість членів суспільства позитивно ставиться до його політичних інститутів. Синергетика показує, як можна багаторазово скоротити час і необхідні зусилля й генерува­ти, через резонансні впливи, бажані і - що не менш важливо - структури, що реалізуються, у складній системі. Нова наука про самоорганізацію та складнощі вбачає синергетичний сенс у цьому древньому уявленні. Особливо важливим такий підхід видається у ситуації зростаючого дефіциту ресурсів - ресур­сів часу, матеріалів, можливостей людства. Економія цих ресурсів стає не просто вигідною, але єдино можливим виходом для людства у світлі глобальних проблем. Перехід від недемократичної політичної культури до демократичної - це перехід до автономної участі, яка заснована на можливості вибору і влас­тива розвиненому громадянському суспільству, конкуренції у політиці. ; Особливість політичної культури полягає в тому, що вона нерозривно пов'язана з людською суб'єктивністю і є «суб'єктивним об'єктом». У вузькому розумінні політична культура - це не політика або політичний процес у їхньому реальному втіленні, а комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики, про закони й правила його функціонування. Політич­на культура містить у собі ті елементи й феномени суспільної свідомості й, у більш широкому плані, ду­ховної культури тієї або іншої країни, які пов'язані із суспільно-політичними інститутами й політични­ми процесами і впливають на форми, формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, задають значимість і напрямок політичному процесу в цілому. Політична культура виступає як кінцевий пояснювальний принцип, як найважливіший показ­ник розвитку політичної системи. Коли теоретики перейшли від побудови концепцій і обґрунтування методик до їх емпіричної перевірки, то тут були виявлені як переваги, так і істотні недоліки кожної з моделей, що ставлять під сумнів навіть деякі ключові моменти. Так, насамперед потрібно було чітко сформулювати, що ж є об'єктом і суб'єктом політичної культури. Досліджуючи політичну культуру, не можна ігнорувати той факт, що вона є специфічною та відмінною від основних характеристик політичної культури інших соціальних груп, а подекуди - цілком альтернативною, через що має бути розглянута в якості окремої категорії. Політична культура пронизує всю сукупність відносин, які складаються між учасниками полі­тичного процесу, здійснює вплив на форми організації державної влади, будову її інститутів, дозволяє ефективно регулювати відносини між державою і громадянським суспільством, забезпечує соціальний консенсус. Політична культура є тим фактором, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку. Це підтверджує і практика розвинутих демократичних держав, яка показує, що саме демократична політична культура є основою їх стабільності і динамічного функ­ціонування. Розуміння політичного режиму як функціональної характеристики політичної системи, що включає методи і способи політичного владарювання, а також порядок взаємовідносин громадян, суспільства і політичної влади, дає змогу визначити зв'язок політичної культури з режимом та її місце в ньому.Процес переходу до демократії уособлює сукупність декількох стадій розвитку. Але це не робить всі політичні переходи схожими один на одного. Завдання лібералізації і демократизації, проведення полі­тичних та управлінських реформ кожного разу вирішуються по-різному, в різній послідовності та у різні терміни. В нормальному стані суспільства ми маємо справу з консенсусною політичною культурою, коли наявний високий рівень злагоди й більшість членів суспільства позитивно ставиться до його політичних інститутів. Синергетика показує, як можна багаторазово скоротити час і необхідні зусилля й генерува­ти, через резонансні впливи, бажані і - що не менш важливо - структури, що реалізуються, у складній системі. Нова наука про самоорганізацію та складнощі вбачає синергетичний сенс у цьому древньому уявленні. Особливо важливим такий підхід видається у ситуації зростаючого дефіциту ресурсів - ресур­сів часу, матеріалів, можливостей людства. Економія цих ресурсів стає не просто вигідною, але єдино можливим виходом для людства у світлі глобальних проблем. Перехід від недемократичної політичної культури до демократичної - це перехід до автономної участі, яка заснована на можливості вибору і влас­тива розвиненому громадянському суспільству, конкуренції у політиці.

The social order of modern highly dynamic society is the order of self-organization. Ability to self-organization is a prerequisite for the viability of highly dynamic systems. All modern societies differ from each other by the degree of self-organization of a social order, which is the higher as the greater the degree of involvement of adult members of society in the development and adoption of decisions binding on all members of society.The development of Ukraine puts forward the problem of establishing a self-organizing social order, which will lead to genuine (not declarative) democracy. The changes, taking place in Ukraine, are denoted by the term «transformation», which characterizes the high degree of non-equilibrium of the system that goes from the old to the new social order, in the absence of more or less distinct outlines of the new one. This state of the system is accompanied by a significant weakening of the influence of social institutions. Sustainable institutional order is impossible. Numerous social orders are established. These social orders are formed and transformed by social practices. Social practice is a form of implementation of the institute. Changing typical behaviors of individuals leads to the transformation of social practices, which does not change the institution, but affects the implementation of its functions.The author focuses on the role of education in the process of establishing self-organizing social order. Education considered as a special social practice, which involves the creation of specific communications and interactions, methods of harmonizing and designing social meanings and actions within which certain habitus as the product of this practice. At the same time, habitus generate practices of individuals and groups.After the A. Reckwitz, author consider educational practice as consisting of the following components and elements: (1) forms of bodily activity, constructed by authority and demonstrating as belonging to the status , and the distance between the status of those who teach and those who study; (2) forms of mental activity (as cognitive practices, cognitive styles of participants educationally process; (3) things and their use as elements of the material component of the educational environment; (4) background and motivational knowledge as types of implicit knowledge; (5) state of emotions as derivatives of ethos (non-material component of the educational environment of an educational institution).Regarding modern Ukrainian society, given its democratization as a process of establishing a self-organizing social order, educational practice should generate habitus of «freedom and creativity» (P. Bourdieu). In connection with such representations, an important question are updated: what changes should be made with components and elements of educational practice in order to transformed habitus (as a result of these changes) produce practices that will form the basis for self-organizing social order?The search for answers to this question determines the direction of further author's scientific activity. ; Осмыслено социетальные изменения, происходящие в современном украинском обществе, и роли образования как их катализатора. Такие изменения рассматриваются как процессы образования и преобразования социального порядка. Социальный порядок современного высокодинамичного общества охарактеризованы как порядок самоорганизации. Подчеркивается, что способность к самоорганизации является необходимым условием жизнеспособности высокодинамических систем. Установлено, что все современные общества отличаются друг от друга степенью самоорганизованности социального порядка, которая тем выше, чем больше степень причастности взрослых дееспособных членов общества к выработке и принятию решений, обязательных для выполнения всеми членами общества. Отмечается, что развитие Украины, как современного общества, выдвигает на первый план проблему установления самоорганизационного социального порядка, что, по мнению автора, приведет к настоящей (не декларативной) демократии. Оценвается роль образования в процессе установления такого порядка. При этом образование рассматривается как особая, социализационная, социальная практика, предусматривающая создание специфических коммуникаций и взаимодействий, способов согласования и оформления социальных смыслов и действий, в рамках которых формируются определенные габитусы, которые необходимы для установления порядка самоорганизации. ; Осмислено соцієтальні зміни, що відбуваються в сучасному українському соціумі, та ролі освіти як їх каталізатора. Такі зміни розглядаються як процеси творення та перетворення соціального порядку. Соціальний порядок сучасного високодинамічного суспільства охарактеризовано як порядок самоорганізації. Зазначено, що здатність до самоорганізації є необхідною умовою життєздатності високодинамічних систем. Встановлено, що всі сучасні суспільства відрізняються одне від одного ступенем самоорганізованості соціального порядку, який є тим вищим, чим більшою є міра причетності дорослих дієздатних членів суспільства до вироблення та прийняття рішень, обов'язкових для виконання всіма членами суспільства. Наголошено, що розвиток України, як одного з сучасних суспільств, висуває на перший план проблему встановлення самоорганізаційного соціального порядку, що, на думку авторки, приведе до справжньої (не декларативної) демократії. Оцінюється роль освіти в процесі встановлення такого порядку. При цьому освіту розглянуто як особливу, соціалізаційну, соціальну практику, що передбачає створення специфічних комунікацій і взаємодій, способів узгодження й оформлення соціальних смислів і дій, у межах яких формуються певні габітуси, яких потребує порядок самоорганізації.

SLIPENKO Viktoriia – Postgraduate Student of Pedagogy and Education Management Department, Uman Pavlo Tychyna State Pedagogical University, Sadova Str., 2, Uman, 20300, Ukraine E-mail address: slipenkoviktoria@gmail.comorcid:0000-0003-0123-4645To cite this article: Slipenko, V. (2019). The development of entrepreneurial competence of students: the creative approach of American teachers. Liudynoznavchi studii. Seriia «Pedahohika» – Human Studies. Series of «Pedagogy», 9/41, 161–176. doi:10.24919/2413-2039.9/41.169152.Article historyReceived: April 8, 2019Received in revised form: May 30, 2019 Accepted: July 20, 2019Available online: September 24, 2019 Journal homepage:http://lssp.dspu.edu.ua/p-ISSN 2313-2094e-ISSN 2413-2039© 2019 The Author. Human studies. Series of «Pedagogy» published by Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University & Open Journal Systems. This is an open access article under the CC BY-NC-SA 4.0 license (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/).The development of entrepreneurial competence is a new pedagogical phenomenon of modern secondary education. Entrepreneurship is the key driver of the economy; and the successful prosperity of the country and a significant number of new jobs are created by small and large enterprises founded by entrepreneurs. People involved in entrepreneurial activities claim that they have more opportunities for creative projects, high self-esteem and a sense of control over their own lives. As a result, a significant number of experienced businessmen, political leaders, economists, and educators believe that the development of entrepreneurial competence maximizes individual, collective, economic, and social success at local, national, and global levels. Therefore, young people who will take a step into adulthood, while studying in high school, should receive the necessary knowledge about the conditions and methods of entrepreneurship, planning and organization of the labour process, lawful behaviour in the business environment, objectively assess their potential and realize their need for the development of society. It is obvious that the formation of entrepreneurial competence of students at the beginning of the third millennium has become a necessary component of secondary education institutions abroad, in particular in the United States, which is a leader in the launching of enterprises. The article based on the analysis of scientific sources clarifies the essence and structure of the entrepreneurial competence of the individual, which is offered by American educators, and contains the following qualities: innovation, dedication, autonomy, initiative, willingness to take risks, responsibility, competence, willpower, «self-efficacy», high level motivation, and the growing sense of «locus of control». The essence of entrepreneurial education in secondary schools in the United States is disclosed, which implies a sufficient number of developed standards (in particular, «National Standards for Business Education» and «National Financial Literacy Standards» for secondary schools in the United States), curricula (in history and social science including economic information), courses («Entrepreneurial activity»), textbooks («Entrepreneur: children's books about children-entrepreneurs»), which highlight the content component of the investigated phenomenon. It is noted that in the process of developing or improving existing curricula for secondary schools in the United States for the development of entrepreneurial competence of students, these standards will undoubtedly adapt to the public needs and peculiarities of the policies of each state. The activities of American teachers in the formation of entrepreneurial competence of students in US secondary schools are considered, which implies a variety of forms and methods, both traditional and interactive (lectures and seminars; the development and implementation of creative projects, the organization of practice in industrial and agricultural enterprises, the use of methods of analysis qualities and skills of an entrepreneur, case study, business, training, master class, launching of mini-enterprises, mini-banks, etc.).Acknowledgments. Sincere thanks to the rector of Uman Pavlo Tychyna State Pedagogical University prof. Alexander Bezliudnyi, and supervisor of the Pedagogy and Educational Management Department of the same institution prof. Alexander Kobernyk for their assistance.Funding. The author received no financial support for the research, authorship, and/or publication of this article. ; СЛІПЕНКО Вікторія – аспірант кафедри педагогіки та освітнього менеджменту, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, вул. Садова, 2, Умань, 20300, УкраїнаE-mail address: slipenkoviktoria@gmail.comorcid:0000-0003-0123-4645Бібліографічний опис статті: Сліпенко, В. (2019). The development of entrepreneurial competence of students: the creative approach of American teachers. Людинознавчі студії. Серія «Педагогіка», 9/41, 161–176. doi:10.24919/2413-2039.9/41.169152.Історія статтіОдержано: 8 квітня 2019Прорецензовано: 30 травня 2019 Подано до редакції: 20 липня 2019Доступ он-лайн: 24 вересня 2019 Journal homepage:http://lssp.dspu.edu.ua/p-ISSN 2313-2094e-ISSN 2413-2039© 2019 The Author. Human studies. Series of «Pedagogy» published by Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University & Open Journal Systems. This is an open access article under the CC BY-NC-SA 4.0 license (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/).Розвиток підприємницької компетентності – нове педагогічне явище сучасної середньої освіти. Підприємництво є ключовим рушієм економіки, а успішне процвітання країни та значна кількість нових робочих місць створюється малими й великими підприємствами, започаткованими підприємцями. Люди, що займаються підприємницькою діяльністю, стверджують, що вони мають більше можливостей для здійснення творчих проектів, вищу самооцінку та почуття контролю над власним життям. Як наслідок, значна кількість досвідчених бізнесменів, політичних лідерів, економістів та освітян вважають, що розвиток підприємницької компетентності максимізує індивідуальний, колективний, економічний та соціальний успіх у місцевому, національному і глобальному рівнях. Тому молодь, яка увійде у доросле життя, під час навчання у середній школі має отримати необхідні знання про умови та способи підприємницької діяльності, планування і організацію трудового процесу, правомірної поведінки у бізнес-середовищі, об'єктивно оцінювати власний потенціал та усвідомити свою необхідність для розвитку суспільства. Очевидно, що формування підприємницької компетентності учнівської молоді на початку третього тисячоліття стало необхідною складовою закладів середньої освіти закордоном, зокрема в Сполучених Штатах Америки, лідера щодо започаткування підприємств.У статті на основі аналізу наукових джерел з'ясовано сутніcть та структуру підприємницької компетентності особистості, що пропонується американськими педагогами, та містить такі якості: новаторство, цілеспрямованість, самостійність, ініціативність, готовність до ризику, відповідальність, компетентність, силу волі, «самоефективність», високий рівень мотивації, зростання почуття «локус контролю». Розкрито зміст підприємницької освіти у середніх навчальних закладах США, що передбачає достатню кількість розроблених стандартів (зокрема, «Національні стандарти бізнес-освіти» та «Національні стандарти фінансової грамотності» для середніх шкіл США), навчальних програм (з історії та суспільствознавства, що містить економічну змістову лінію), курсів («Підприємницька діяльність»), підручників («Підприємець: дитячі книги про дітей-підприємців»), які висвітлюють змістову складову досліджуваного феномену. Наголошується, що у процесі розробки чи вдосконалення наявних навчальних програм для закладів середньої освіти США із розвитку підприємницької компетентності учнів зазначені стандарти безсумнівно адаптують до суспільних потреб і особливостей політики кожного штату.Розглянуто діяльність американських педагогів у формуванні підприємницької компетентності учнів середніх шкіл США, що передбачає різноманіття форм і методів як традиційних, так і інтерактивних (проведення лекцій та семінарів; розробку і виконання творчих проектів; організацію практики на виробничих і сільськогосподарських підприємствах, використання на уроках методів аналізу якостей і навичок підприємця, кейс-стаді, ділової гри, тренінгу, майстер-класу; створення міні-підприємств, міні-банків та ін.).

СЛІПЕНКО Вікторія – аспірант кафедри педагогіки та освітнього менеджменту, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, вул. Садова, 2, Умань, 20300, УкраїнаE-mail address: slipenkoviktoria@gmail.comorcid:0000-0003-0123-4645Бібліографічний опис статті: Сліпенко, В. (2019). The development of entrepreneurial competence of students: the creative approach of American teachers. Людинознавчі студії. Серія «Педагогіка», 9/41, 161–176. doi:10.24919/2413-2039.9/41.169152.Історія статтіОдержано: 8 квітня 2019Прорецензовано: 30 травня 2019 Подано до редакції: 20 липня 2019Доступ он-лайн: 24 вересня 2019 Journal homepage:http://lssp.dspu.edu.ua/p-ISSN 2313-2094e-ISSN 2413-2039© 2019 The Author. Human studies. Series of «Pedagogy» published by Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University & Open Journal Systems. This is an open access article under the CC BY-NC-SA 4.0 license (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/).Розвиток підприємницької компетентності – нове педагогічне явище сучасної середньої освіти. Підприємництво є ключовим рушієм економіки, а успішне процвітання країни та значна кількість нових робочих місць створюється малими й великими підприємствами, започаткованими підприємцями. Люди, що займаються підприємницькою діяльністю, стверджують, що вони мають більше можливостей для здійснення творчих проектів, вищу самооцінку та почуття контролю над власним життям. Як наслідок, значна кількість досвідчених бізнесменів, політичних лідерів, економістів та освітян вважають, що розвиток підприємницької компетентності максимізує індивідуальний, колективний, економічний та соціальний успіх у місцевому, національному і глобальному рівнях. Тому молодь, яка увійде у доросле життя, під час навчання у середній школі має отримати необхідні знання про умови та способи підприємницької діяльності, планування і організацію трудового процесу, правомірної поведінки у бізнес-середовищі, об'єктивно оцінювати власний потенціал та усвідомити свою необхідність для розвитку суспільства. Очевидно, що формування підприємницької компетентності учнівської молоді на початку третього тисячоліття стало необхідною складовою закладів середньої освіти закордоном, зокрема в Сполучених Штатах Америки, лідера щодо започаткування підприємств.У статті на основі аналізу наукових джерел з'ясовано сутніcть та структуру підприємницької компетентності особистості, що пропонується американськими педагогами, та містить такі якості: новаторство, цілеспрямованість, самостійність, ініціативність, готовність до ризику, відповідальність, компетентність, силу волі, «самоефективність», високий рівень мотивації, зростання почуття «локус контролю». Розкрито зміст підприємницької освіти у середніх навчальних закладах США, що передбачає достатню кількість розроблених стандартів (зокрема, «Національні стандарти бізнес-освіти» та «Національні стандарти фінансової грамотності» для середніх шкіл США), навчальних програм (з історії та суспільствознавства, що містить економічну змістову лінію), курсів («Підприємницька діяльність»), підручників («Підприємець: дитячі книги про дітей-підприємців»), які висвітлюють змістову складову досліджуваного феномену. Наголошується, що у процесі розробки чи вдосконалення наявних навчальних програм для закладів середньої освіти США із розвитку підприємницької компетентності учнів зазначені стандарти безсумнівно адаптують до суспільних потреб і особливостей політики кожного штату.Розглянуто діяльність американських педагогів у формуванні підприємницької компетентності учнів середніх шкіл США, що передбачає різноманіття форм і методів як традиційних, так і інтерактивних (проведення лекцій та семінарів; розробку і виконання творчих проектів; організацію практики на виробничих і сільськогосподарських підприємствах, використання на уроках методів аналізу якостей і навичок підприємця, кейс-стаді, ділової гри, тренінгу, майстер-класу; створення міні-підприємств, міні-банків та ін.). ; SLIPENKO Viktoriia – Postgraduate Student of Pedagogy and Education Management Department, Uman Pavlo Tychyna State Pedagogical University, Sadova Str., 2, Uman, 20300, Ukraine E-mail address: slipenkoviktoria@gmail.comorcid:0000-0003-0123-4645To cite this article: Slipenko, V. (2019). The development of entrepreneurial competence of students: the creative approach of American teachers. Liudynoznavchi studii. Seriia «Pedahohika» – Human Studies. Series of «Pedagogy», 9/41, 161–176. doi:10.24919/2413-2039.9/41.169152.Article historyReceived: April 8, 2019Received in revised form: May 30, 2019 Accepted: July 20, 2019Available online: September 24, 2019 Journal homepage:http://lssp.dspu.edu.ua/p-ISSN 2313-2094e-ISSN 2413-2039© 2019 The Author. Human studies. Series of «Pedagogy» published by Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University & Open Journal Systems. This is an open access article under the CC BY-NC-SA 4.0 license (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/).The development of entrepreneurial competence is a new pedagogical phenomenon of modern secondary education. Entrepreneurship is the key driver of the economy; and the successful prosperity of the country and a significant number of new jobs are created by small and large enterprises founded by entrepreneurs. People involved in entrepreneurial activities claim that they have more opportunities for creative projects, high self-esteem and a sense of control over their own lives. As a result, a significant number of experienced businessmen, political leaders, economists, and educators believe that the development of entrepreneurial competence maximizes individual, collective, economic, and social success at local, national, and global levels. Therefore, young people who will take a step into adulthood, while studying in high school, should receive the necessary knowledge about the conditions and methods of entrepreneurship, planning and organization of the labour process, lawful behaviour in the business environment, objectively assess their potential and realize their need for the development of society. It is obvious that the formation of entrepreneurial competence of students at the beginning of the third millennium has become a necessary component of secondary education institutions abroad, in particular in the United States, which is a leader in the launching of enterprises. The article based on the analysis of scientific sources clarifies the essence and structure of the entrepreneurial competence of the individual, which is offered by American educators, and contains the following qualities: innovation, dedication, autonomy, initiative, willingness to take risks, responsibility, competence, willpower, «self-efficacy», high level motivation, and the growing sense of «locus of control». The essence of entrepreneurial education in secondary schools in the United States is disclosed, which implies a sufficient number of developed standards (in particular, «National Standards for Business Education» and «National Financial Literacy Standards» for secondary schools in the United States), curricula (in history and social science including economic information), courses («Entrepreneurial activity»), textbooks («Entrepreneur: children's books about children-entrepreneurs»), which highlight the content component of the investigated phenomenon. It is noted that in the process of developing or improving existing curricula for secondary schools in the United States for the development of entrepreneurial competence of students, these standards will undoubtedly adapt to the public needs and peculiarities of the policies of each state. The activities of American teachers in the formation of entrepreneurial competence of students in US secondary schools are considered, which implies a variety of forms and methods, both traditional and interactive (lectures and seminars; the development and implementation of creative projects, the organization of practice in industrial and agricultural enterprises, the use of methods of analysis qualities and skills of an entrepreneur, case study, business, training, master class, launching of mini-enterprises, mini-banks, etc.).Acknowledgments. Sincere thanks to the rector of Uman Pavlo Tychyna State Pedagogical University prof. Alexander Bezliudnyi, and supervisor of the Pedagogy and Educational Management Department of the same institution prof. Alexander Kobernyk for their assistance.Funding. The author received no financial support for the research, authorship, and/or publication of this article.

The author analyzed the socio-demographic characteristics of the scientific and pedagogical intelligentsia of Ukraine on the eve of World War II. The author revealed the notion of "scientific and educational intelligentsia" and attempted to determine the place of this socio-professional group in the structure of Soviet society in the context of this research. There is analysis of the main factors that influenced the formation of a new social type of the scientific and educational intelligentsia – the "Soviet intelligentsia." in the article.Systems and methods of training scientific and pedagogical staff are paid attention to. The author has revealed the influence of political terror on the development and formation of the Soviet intelligentsia and on the moral and psychological atmosphere in the scientific-pedagogical collectives.The author based on the analysis of archival documents and materials of the All-Union population census in 1926 and 1939 has estimated dynamics of quantitative and qualitative composition of workers of education and science of the Republic in the interwar period.Special attention is given to the consideration of the national and gender characteristics of the intelligentsia, and to its level of education and professional qualities. The author has discovered the interrelation between social and economic experiments of the Soviet government and the number and structure of the scientific and educational intelligentsia in Ukraine during that period.The researcher has concluded that a new social type of scientific and pedagogical worker ("the part of the system") was formed as a result of purposeful policy in the Ukrainian SSR, and the activity of this new social type of scientific and pedagogical worker was completely directed to the interests of the totalitarian state. Characteristic features of the new social type of scientific and pedagogical worker were decrease of professional level, conformism, loss of national identity, departure from moral values to class values. In spite of some positive trends in the development of scientific and educational intelligentsia, social experiments of the Soviet government had lowered isocial status of scientific and educational intelligentsia and changed the structure of it. The policy of the Soviet government was aimed to turn the intelligentsia from the subject into the object of the historical process. ; В статье анализируются социально-демографические характеристики научно-педагогической интеллигенции Украины накануне Второй мировой войны. Автором в контексте даного исследования раскрывается понятие «научно-педагогическая интеллигенция», определяются характерные черты, приобретенные ее представителями в советское время, делается попытка определить место данной социально-профессиональной группы в структуре советского общества.В работе анализируются основные факторы, повлиявшие на формирование нового социального типа научно-педагогической интеллигенции – «советской интелллигенции». Уделяется внимание системе и методам подготовки научно-педагогических кадров, раскрывается влияние политического террора на развитие и становление советской интеллигенции, а также на морально-психологическую атмосферу в научно-педагогических коллективах.На основе анализа архивных документов и материалов Всесоюзных переписей населения 1926 и 1939 гг. дается детальная оценка динамики показателей количественного и качественного состава работников образования и науки республики в межвоенный период. Особое внимание уделяется рассмотрению национальных, гендерных характеристик интеллигенции, а также ее уровня образования и профессиональных качеств. Автором установлена взаимосвязь между социальными и экономическими экспериментами советской власти и изменениями в численности и стуруктуре научно-педагогической интеллигенции Украины.Делается вывод о том, что в межвоенный период вследствии целенаправленной политики в УССР формируется новый социальный тип научно-педагогического работника («винтика системы»), деятельность которого была полностью подчинена интересам тоталитарного государства. Его характерными чертами становятся снижение профессионального уровня, конформизм, потеря национального самосознания, подмена моральных ценностей классовыми. Несмотря на некоторые позитивные тенденции в развитии научно-педагогической интеллигенции, социальные эксперименты советской власти снизили ее социальный статус, изменили состав, были направлены на превращение интеллигенции из субъекта в объект исторического процесса. ; У статті аналізуються соціально-демографічні характеристики науково-педагогічної інтелігенції України напередодні Другої світової війни. Автором у контексті даного дослідження розкрито поняття «науково-педагогічна інтелігенція», визначено характерні риси, які набули її представники за часів радянської влади, зроблено спробу визначити місце даної соціально-професійної групи в структурі радянського суспільства.У роботі аналізуються основні чинники, що вплинули на формування нового соціального типу науково-педагогічної інтелігенції – «радянської інтелігенції». Приділено увагу системі і методам підготовки науково-педагогічних кадрів, розкрито вплив політичного терору на розвиток і становлення радянської інтелігенції, а також на морально-психологічну атмосферу в науково- педагогічних колективах.На основі аналізу архівних документів і матеріалів Всесоюзних переписів населення 1926 і 1939 рр. зроблено детальну оцінку динаміки показників кількісного і якісного складу працівників освіти й науки республіки у міжвоєнний період. Особливу увагу приділено розгляду національних, гендерних характеристик інтелігенції, а також її рівня освіти і професійних якостей. Автором встановлено взаємозв'язок між соціальними і економічними ескпериментами радянської влади та змінами у кількості і структурі науково-педагогічної інтелігенції України.Робиться висновок про те, що у міжвоєнний період унаслідок цілеспрямованої політики в УРСР формується новий соціальний тип науково-педагогічного працівника («гвинтика системи»), діяльність якого повністю підпорядкована інтересам тоталітарної держави. Його характерними рисами стає зниження професійного рівня, конформізм, втрата національної самосвідомості, підміна моральних цінностей класовими. Незважаючи на деякі позитивні тенденції у розвитку науково-педагогічної інтелігенції в УРСР, соціальні експерименти радянської влади призвели до зни- ження її соціального статусу, змін в її структурі, були спрямовані на перетворення працівників освіти і науки з суб'єкту в об'єкт історичного процесу.

Перед сучасною українською історичною наукою стоїть багато завдань, які потребують свого вирішення – серед них вивчення життя і діяльності видатних особистостей та звичайних людей, історія окремих міст і регіонів України. У статті здійснена спроба показати особливості дореволюційного минулого міста Херсон з позиції його корінного жителя, інженера, краєзнавця і мемуариста Л. П. Соловйова. Автором було опрацьовано 53 справи з "Личного фонду Соловьева Леонида Петровича (1909-1977), инженера" (Р-944), які зберігаються в Державному архіві Херсонської області, серед яких – фотоальбоми, зокрема "Херсонский морской порт", "Наводнение в Херсоне", різноманітні краєзнавчі матеріали і власне мемуари. На основі проведеної роботи було відтворено біографію краєзнавця, з'ясовано, що він народився у 1909 році в сім'ї службовця Херсонського морського торгового порту, навчався у гімназії, потім у Херсонській будівельній професійній школі, закінчив Ростовський політехнікум водних шляхів сполучення і заочне відділення Ленінградського інституту інженерів водного транспорту, після чого був прийнятий до Херсонського морського порту, де і працював майже все життя. Незважаючи на те, що основною метою його спогадів визначено збирання матеріалу з історії будівництва і роботи порту, багато уваги в них приділено історії міста. Мемуарист пише, що до революції Херсон (який він свідомо пам'ятає з 1914 року) був невеликим, тихим, спокійним, провінційним містом, яке вело розмірене життя. Соловйов надає характеристику місцевості і архітектурним пам'яткам, наводить дані з дореволюційної топоніміки міста, аналізує соціальний склад його населення, релігійне та культурне життя, освіту та систему охорони здоров'я, розвиток промисловості та будівництва. Автор статті зауважує на важливості мемуарів Л. П. Соловйова як цінного джерела з історії рідного міста, яке варто вивчати та аналізувати, оскільки ці дані можуть внести нові корективи в розуміння історичних подій, що мали переломний характер, і які вплинули на історію в цілому ; Modern Ukrainian historical science faces many challenges that require a scientific solution. Exploring the life and work of famous people and the history of individual regions of Ukraine are among them. The end of 19th - the beginning of 20th centuries in the history of Ukraine is characterized by a general revolutionary exaltation that was caused by sharp contradictions, national oppression, political disenfranchisement of the population. It is a time when new creators of history enter the political scene. Nowadays, the critical task is to rethink the role of the individual in history, to explore creative people, to fill the historical process with energetic, working people, to make this process anthropocentric. It is necessary not only to revive the forgotten names but to determine a place for each personality in the history of Ukraine. The article aims to show the features of the pre-revolutionary past of Kherson city from the perspective of Leonid Solovyov, indigenous inhabitant, engineer, the qualified worker of Kherson seaport and brilliant memoirist. In his memoirs, he described the city in pre-revolutionary times and showed the changes of Kherson during Soviet power. Memoirs (memories) are a special kind of written historical sources that reflect the author's understanding of past reality and historical consciousness of the personality of their creator. They are about the past based mostly on a personal the memory of the author and his own impressions of those events in which he participated or which he watched by himself. In his memoirs, we see the dualistic nature of historical sources, because, on the one hand, they record information about the past and, therefore, it is its reflection. On the other hand, memoirs are part of the period in which they came on. Today Mr Solovyov's memoirs are unexplored, and this article is the first attempt to show the role of this personality. Pre-revolutionary Kherson had a number of its features. It was a small, quiet, calm, provincial town. Mr Solovyov remembers the city since 1914. He was always interested in the history of his native city. The comparison of pre-revolutionary and Soviet Kherson from the perspective of an ordinary citizen of Kherson is particularly useful. Most of Kherson citizens worked as merchants, officials, entrepreneurs and small haggler. The workers were a minority, lived mainly in the suburbs and had their property, farm. It was a typical and traditional demonstration of the usual Ukrainian way of life. The result of long and hard work of Mr. Solovyov as an ethnographer is a significant number of photo albums, including "Kherson seaport", "Flood in Kherson", extracts from books, magazines, newspapers about ports of Kherson, Skadovsk, Khorly, and, of course, memoirs about his native city and the port which contains unvalued layer of interesting information about the history of our city. It is shown the role of the individual in history and the impact of circumstances and the environment in the formation of his worldview and future activities from Mr Solovyov example. It is the first time when the researcher is depicted as a citizen whose life was dedicated to the service of society. The results of his work played a significant role in today's economic and cultural potential of our city. Mr Solovyov's great experience in the organization of productive work in the port, the realization of his interests in studying historical characteristics of the land has not lost its practical value and is useful today.

Introduction. One of the main areas of educational activity is preparing young generation of our citizens to defend their country, as well as involving them in all types of public affairs during the period of peaceful life. The upbringing system in history of formation of archaic cultures included various types of physical and moral-ethical tests, it had a sacred character, thereby providing a colossal defense resource for their territories. In modern intercivilizational communication, the procedure of forming a "peaceful man" or "Homo humanitatis", whose ancestor was a military man ("Homo militaris") on the example of practical possibilities of the phenomenon of youth military game in the culture of the Ukrainian Cossacks, is undoubtedly a topical issue of domestic socio-philosophical analysis. Actual scientific researches and issues analysis.Studying of the peculiarities of the mentality in the field of military activity begin in the middle of the 20th century in the works by W. Wundt on the psychology of nations, L. Levy-Bruhl's works on the problems of the mentality of archaic society, as well as the works by C. Levi-Strauss, O. Losev, W. Propp, E. Taylor, A. Toynbee, J. Frazer, J. Huizinga, and in the works by S. Huntington we find the analysis of common civilizational values and ways to preserve cultural identity.The aim. The article investigates modern theoretical and methodological approaches to filling the phenomenon of competitive military game in the militaris national culture. The research methodology is based on a system-structural, hermeneutic and activity approach. In turn, the application of comparative analysis, analytical, dialectical, historical-logical and retrospective methods provide an analysis of the relationships and connections of the basic components of the socio-philosophical dimension of social reality.The statement of basic materials.The militaris culture is not only a way of thinking about specific levels of individual and collective consciousness, but it necessarily takes into account social experience, life-affirming complex of national traditions, originality of culturological possibilities of the game phenomenon, therefore, we can say that significant changes in the military sphere of life are due to national territorial affiliation participants in war Game and their personal attitude to humanitarian dimension of war. Gradually, the military sphere of culture becomes the basis for the historical process of formation of certain norms and rules of coexistence of the whole community, due to which the legal and regulatory function of culture is carried out. Newly created empires have always been ready to repel aggressive intentions, but even barbaric military groups quickly master technical advances and learn the art of war. This historical recurrence leads to changes in the social structure itself, when, as a result of the active development of military affairs, a disciplined military class is formed from which the administrative elite of state associations stands out. A gradual change in military conditions in life of society ensures further development of a state as a cultural entity, and the ethnic characteristics of various forms of military art and the sacred nature of weapon manufacture contributed to preservation of community integrity and transition from forms of military activity to processes of state creation. Conclusion. The article proves the position that military culture has always objectively been one of the main components of civilizational development, and the understanding of the cardinal contradiction of military conflicts today must be resolved exclusively in such socio-cultural contexts as science, education, art, etc. It was noted that in this case one can try to change the world tragedy of the destruction of the life of a particular person into a military virtual Game as a component of an intercivilizational dialogue. ; Однією з головних сфер виховної діяльності є підготовка молодого покоління наших громадян до захисту своєї країни, а також залучення їх до всіх видів громадських справ у період мирного життя. Система виховання в історії формування архаїчних культур включала в себе різноманітні видифізичних і морально-етичних випробувань, вона мала сакральний характер, забезпечуючи тим самим колосальний оборонний ресурс своїх територій.В умовах сучасного міждержавного спілкування безперечно актуальною проблематикою вітчизняного соціально-філософського аналізу стає процедураформування «мирної людини» або «Homo humanitatis», прабатьком якої була людина військова («Homo militaris») на прикладі практичних можливостей феномену юнацької військової гри в культурі українського козацтва.Дослідження особливостей ментальності у сфері військової діяльностірозпочинаються з середини ХХ ст. у працях В. Вундта з психології народів, а також Л. Леві-Брюля з проблем ментальності архаїчного суспільства, відомимиє праці К. Леві-Стросса, О. Лосева, В. Проппа, Е. Тейлора, А. Тойнби,Дж. Фрезера, Й. Хейзінга. У творах С. Хантінгтона ми зустрічаємо аналіз спільних цивілізаційних цінностей та шляхів збереження культурної ідентичності.У статті досліджуються сучасні теоретико-методологічні підходи до наповнення змістом феномену змагально-військової гри у вітчизняній культурі militaris.Методологія дослідженняпобудована на системно-структурному, герменевтичному і діяльнісному підході. У свою чергу, застосування методів компаративного аналізу, аналітичного, діалектичного, історико-логічного і ретроспективного забезпечують аналіз взаємовідносин та зв'язків базових складових соціально-філософського виміру соціальної реальності. Результатами дослідження стають положення про те, що культура militaris є не тільки образ мислення стосовно специфічних рівнів індивідуальної та колективної свідомості, а вона обов'язково враховує соціальний досвід, життєстверджуючий комплекс національних традицій, оригінальність культурологічних можливостей ігрового феномену. Можемо стверджувати, що суттєві зміни у військовій сфері життя зумовлюються національно-територіальною приналежністю учасників військової Гри та їх особистим ставленням до гуманітарного виміру війни.Поступова зміна військових станів у життєдіяльності суспільства забезпечує подальший розвиток держави як культурного утворення, а етнічні особливості різних форм військового мистецтва, сакральний характер виготовлення зброї сприяли збереженню цілісності спільноти та переходу від форм військової діяльності до процесів державотворення.У висновкудоводиться положенняпро те, що мілітарна культура завжди об'єктивно була однією з головних складових цивілізаційного розвитку, а розуміння кардинального протиріччя військових конфліктів сьогодні необхідно вирішувати виключно у таких соціокультурних контекстах як наука, освіта та мистецтво.

Introduction. One of the main areas of educational activity is preparing young generation of our citizens to defend their country, as well as involving them in all types of public affairs during the period of peaceful life. The upbringing system in history of formation of archaic cultures included various types of physical and moral-ethical tests, it had a sacred character, thereby providing a colossal defense resource for their territories. In modern intercivilizational communication, the procedure of forming a "peaceful man" or "Homo humanitatis", whose ancestor was a military man ("Homo militaris") on the example of practical possibilities of the phenomenon of youth military game in the culture of the Ukrainian Cossacks, is undoubtedly a topical issue of domestic socio-philosophical analysis. Actual scientific researches and issues analysis.Studying of the peculiarities of the mentality in the field of military activity begin in the middle of the 20th century in the works by W. Wundt on the psychology of nations, L. Levy-Bruhl's works on the problems of the mentality of archaic society, as well as the works by C. Levi-Strauss, O. Losev, W. Propp, E. Taylor, A. Toynbee, J. Frazer, J. Huizinga, and in the works by S. Huntington we find the analysis of common civilizational values and ways to preserve cultural identity.The aim. The article investigates modern theoretical and methodological approaches to filling the phenomenon of competitive military game in the militaris national culture. The research methodology is based on a system-structural, hermeneutic and activity approach. In turn, the application of comparative analysis, analytical, dialectical, historical-logical and retrospective methods provide an analysis of the relationships and connections of the basic components of the socio-philosophical dimension of social reality.The statement of basic materials.The militaris culture is not only a way of thinking about specific levels of individual and collective consciousness, but it necessarily takes into account social experience, life-affirming complex of national traditions, originality of culturological possibilities of the game phenomenon, therefore, we can say that significant changes in the military sphere of life are due to national territorial affiliation participants in war Game and their personal attitude to humanitarian dimension of war. Gradually, the military sphere of culture becomes the basis for the historical process of formation of certain norms and rules of coexistence of the whole community, due to which the legal and regulatory function of culture is carried out. Newly created empires have always been ready to repel aggressive intentions, but even barbaric military groups quickly master technical advances and learn the art of war. This historical recurrence leads to changes in the social structure itself, when, as a result of the active development of military affairs, a disciplined military class is formed from which the administrative elite of state associations stands out. A gradual change in military conditions in life of society ensures further development of a state as a cultural entity, and the ethnic characteristics of various forms of military art and the sacred nature of weapon manufacture contributed to preservation of community integrity and transition from forms of military activity to processes of state creation. Conclusion. The article proves the position that military culture has always objectively been one of the main components of civilizational development, and the understanding of the cardinal contradiction of military conflicts today must be resolved exclusively in such socio-cultural contexts as science, education, art, etc. It was noted that in this case one can try to change the world tragedy of the destruction of the life of a particular person into a military virtual Game as a component of an intercivilizational dialogue. ; Однією з головних сфер виховної діяльності є підготовка молодого покоління наших громадян до захисту своєї країни, а також залучення їх до всіх видів громадських справ у період мирного життя. Система виховання в історії формування архаїчних культур включала в себе різноманітні видифізичних і морально-етичних випробувань, вона мала сакральний характер, забезпечуючи тим самим колосальний оборонний ресурс своїх територій.В умовах сучасного міждержавного спілкування безперечно актуальною проблематикою вітчизняного соціально-філософського аналізу стає процедураформування «мирної людини» або «Homo humanitatis», прабатьком якої була людина військова («Homo militaris») на прикладі практичних можливостей феномену юнацької військової гри в культурі українського козацтва.Дослідження особливостей ментальності у сфері військової діяльностірозпочинаються з середини ХХ ст. у працях В. Вундта з психології народів, а також Л. Леві-Брюля з проблем ментальності архаїчного суспільства, відомимиє праці К. Леві-Стросса, О. Лосева, В. Проппа, Е. Тейлора, А. Тойнби,Дж. Фрезера, Й. Хейзінга. У творах С. Хантінгтона ми зустрічаємо аналіз спільних цивілізаційних цінностей та шляхів збереження культурної ідентичності.У статті досліджуються сучасні теоретико-методологічні підходи до наповнення змістом феномену змагально-військової гри у вітчизняній культурі militaris.Методологія дослідженняпобудована на системно-структурному, герменевтичному і діяльнісному підході. У свою чергу, застосування методів компаративного аналізу, аналітичного, діалектичного, історико-логічного і ретроспективного забезпечують аналіз взаємовідносин та зв'язків базових складових соціально-філософського виміру соціальної реальності. Результатами дослідження стають положення про те, що культура militaris є не тільки образ мислення стосовно специфічних рівнів індивідуальної та колективної свідомості, а вона обов'язково враховує соціальний досвід, життєстверджуючий комплекс національних традицій, оригінальність культурологічних можливостей ігрового феномену. Можемо стверджувати, що суттєві зміни у військовій сфері життя зумовлюються національно-територіальною приналежністю учасників військової Гри та їх особистим ставленням до гуманітарного виміру війни.Поступова зміна військових станів у життєдіяльності суспільства забезпечує подальший розвиток держави як культурного утворення, а етнічні особливості різних форм військового мистецтва, сакральний характер виготовлення зброї сприяли збереженню цілісності спільноти та переходу від форм військової діяльності до процесів державотворення.У висновкудоводиться положенняпро те, що мілітарна культура завжди об'єктивно була однією з головних складових цивілізаційного розвитку, а розуміння кардинального протиріччя військових конфліктів сьогодні необхідно вирішувати виключно у таких соціокультурних контекстах як наука, освіта та мистецтво.

The aim of the article is to investigate the reasons of legal nihilism and abuse of law origin, to find the optimal ways of overcoming these negative legal phenomena and, as a result, to solve legal conflicts in the activity of state authorities and local self-government, their officials, providing recommendations on introducing liability for law abusing. The process of establishing respect to the law is primarily connected with overcoming legal nihilism, legal conflicts and abuse of law limitation. Legal nihilism retards the decent development of the legal system, encumbers the access of society members to legal values and becomes a serious obstacle on the way of the formation of civil society. Specificity of any legal conflict lays in the fact that is its features and peculiarities are shown, seen and characterized from the position of law, specific legal norms and their requirements, decrees, orders to be perceived and evaluated differently by subjects of law A sense of respect together with legal awareness allows a person logically, reasonably, rationally evaluate and find the most suitable way of behavior and legitimate actions. When manifesting real respect here operates one of the important legal principles of civil society - respect for the rights and freedoms of others as their own. This principle is based on the necessity to keep away from any actions (inaction) so directly or indirectly worsening social or legal status of an individual. We mean here exclusion of not only unlawful actions, but also the facts of rude misuse of law. Factors of rude misuse of law are real assets of law practice, therefore, when understanding problems related to the establishment and development of legal awareness, legal culture, and respect for the law, it is necessary to consider the fact that legislation doesn`t forbid to do evil and is the abuse of law in its purest form. And it cannot be avoided, since law shouldn`t be ubiquitous, otherwise a person would be completely deprived of freedom. However, a civil society, betaking spiritual and moral potential capabilities, can create a certain exclusion zone for people challenging law abusing. ; целью данной статьи является освещение причин возникновения правового нигилизма и злоупотребления правом, поиск оптимальных способов преодоления этих негативных правовых явлений и как следствие решения имеющихся юридических конфликтов в сфере деятельности органов государственной власти и местного самоуправления, их должностных лиц, предоставление рекомендаций по внедрению ответственности за злоупотребление правом. Процесс становления правоуважения не в последнюю очередь связан с преодолением правового нигилизма, решением юридических конфликтов и ограничением злоупотребления правом. Правовой нигилизм тормозит позитивное развитие правовой системы, затрудняет доступ членов общества к правовым ценностям, становится серьезным препятствием на пути становления гражданского общества. Специфика юридического конфликта заключается в том, что его особенности и свойства проявляются, усматриваются и характеризуются с позиций права, законов, конкретных юридических норм и заложенных в них требований, велений, предписаний, воспринимаются и оцениваются субъектами права по-разному. Чувство правоуважения в сочетании с правосознанием позволяет личности логично, обоснованно, целесообразно, рационально оценивать любую конфликтную правовую ситуацию и находить наиболее приемлемый способ поведения, легитимных действий. В сфере проявления реальной правоуважения действует один из важных правовых принципов гражданского общества - уважение прав и свобод других людей как своих собственных. Этот принцип исходит из необходимости воздерживаться от любых действий (бездействия), прямо или косвенно могут ухудшить социальный или правовой статус личности. Речь идет об исключении не только противоправных деяний, но и фактов грубого злоупотребления правом. вездесущим, иначе человек полностью лишилась бы свободы. Однако гражданское общество, прибегая к духовно-нравственно потенциалу, может создавать своего рода зону отчуждения в отношении лиц, которые с вызовом злоупотребляют правом. ; метою даної статті є висвітлення причин виникнення правового нігілізму та зловживання правом, пошук оптимальних способів подолання цих негативних правових явищ й як наслідок вирішення наявних юридичних конфліктів у сфері діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, надання рекомендацій по запровадженню відповідальності за зловживання правом. Процес становлення правоповаги не в останню чергу пов'язаний з подоланням правового нігілізму, розв'язанням юридичних конфліктів і обмеженням зловживання правом. Правовий нігілізм гальмує позитивний розвиток правової системи, ускладнює доступ членів суспільства до правових цінностей, стає серйозною перешкодою на шляху становлення громадянського суспільства. Специфіка юридичного конфлікту полягає в тому, що його особливості і властивості виявляються, вбачаються і характеризуються з позицій права, законів, конкретних юридичних норм і закладених у них вимог, велінь, приписів, що сприймаються і оцінюються суб'єктами права по-різному. Почуття правоповаги в поєднанні з правосвідомістю дозволяє особистості логічно, обґрунтовано, доцільно, раціонально оцінювати будь-яку конфліктну правову ситуацію і знаходити найбільш прийнятний спосіб поведінки, легітимних дій. У сфері прояву реальної правоповаги діє один з важливих правових принципів громадянського суспільства – повага прав і свобод інших людей як своїх власних. Цей принцип виходить з необхідності утримуватися від будь-яких дій (бездіяльності), що прямо або побічно можуть погіршити соціальний або правовий статус особистості. Йдеться про виключення не лише протиправних діянь, але й фактів грубого зловживання правом. Фактори зловживання правом – реальне надбання юридичної практики, тому при осмисленні питань, пов'язаних зі становленням і розвитком правосвідомості, правової культури, правоповаги, необхідно враховувати ту обставину, що законодавчо не заборонене заподіяння зла і є зловживанням правом у чистому вигляді. І його не можна уникнути, оскільки право не повинне бути всюдисущим, інакше людина повністю позбавилася б свободи. Проте громадянське суспільство, прибігаючи до духовно-морального потенціалу, може створювати свого роду зону відчуження у відношенні осіб, які з викликом зловживають правом.

The main aim of the article is the conceptualization of the categorical apparatus of biopolitics. The focus is on biocentrism as one of the main categories of modern biopolitical discourse. It is stated that biopolitics today offers a variety of research directions and a specific categorical apparatus, while fluctuations in the interpretations of the main terms and categories should be noted. The main terms are considered: «biopolitics», «political man», biopower and biocentrism. The definition of the above terms in the biopolitics is systematized and proposed author's definitions. «Homo Politicus» as a phenomenon was a complicated and problematic subject of scientific conceptualization. Proposed particulars of the biopolitical view on «Homo Politicus»: «Homo Politicus» is genetically related with another biological species and this definitely has influence to his behaviour in social and political sphere. For instance, any human being as any social primates has genetic inclination to adaptation, domination, subjugation. In case with «Homo Sapiens» this has a form of genetic and social adaptation, political domination and subjugation. The inclination to the domination from one side to the subjugation to another side is genetically «imprinted» in to the nature of the «Homo Politicus». However it is important to be mentioned that nevertheless the «Homo Sapiens» shares inclination of social primates for hierarchical social organization, at the same time he developed capabilities which are unique in animal world, such as: language, culture and morale. Thus, ideas and values created by the human being commenced changing of his behavior in social and political sphere. Author's definitions: «Political man» as an individual with innate properties of the brain and the psyche that affects his social and political behavior can be adjusted in the process of socialization and education and change in accordance with the challenges of the twenty-first century. Biopolitics as a new evolutionary paradigm of contemporary political science that explores the «political man» as a biological species with an emphasis on psycho-physiological mechanisms of political behavior and their influence on the political process. Biopower as a new model of power relations, enshrined at the legislative level, designed to protect life in all its forms and manifestations. Biocentrism is aimed at protecting life in all spheres, understanding that a person is only part of the overall biodiversity, and therefore has no right to destroy the biosphere guided by economic benefits. ; Основной целью исследования является концептуализация категориального аппарата биополитики. Основное внимание уделено биоцентризму как одной из основных категорий современного биополитического дискурса. Констатировано, что биополитика сегодня предлагает различные направления исследований и специфический категориальный аппарат, при этом следует отметить колебания в интерпретациях основных терминов и категорий. В качестве основных терминов рассмотрены: «биополитика», «человек политический», биовласть и биоцентризм. Систематизированы имеющиеся в биополитике определения вышеуказанных терминов и предложены авторские определения. Так биополитика рассматривается как новая эволюционная парадигма современной политической науки, которая исследует «человека политического» как биологический вид с акцентом на психофизиологические механизмы политического поведения и их влияние на политический процесс. При этом следует помнить, что «Homo Politicus» - это социальный примат, продукт биологически эволюционного развития, имеет генетическую предрасположенность к биологической адаптации, социальной иерархии, политическому доминированию и подчинению; «Человека политического» отличает самосознание, культура и мораль, способные доминировать над генетическими наклонностями; природа человека является одновременно и рациональной, и иррациональной; на поведение «человека политического» влияют процессы, происходящие в человеческом мозге; развитие технологий, нейрофизиологии и генетики способные изменить «лицо» и сущность «человека политического». Итак, «человек политический» определен как индивид с врожденными свойствами мозга и психики, которые влияют на его социальное и политическое поведение и могут корректироваться в процессе социализации и воспитания и меняться в соответствии с вызовами XXI века. Биовласть рассматривается как новая модель властных отношений, закрепленных на законодательном уровне, призвана защищать жизнь во всех ее формах и проявлениях. И, наконец, биоцентризм имеет целью защиту жизни во всех его формах и проявлениях, на всех уровнях - от внутригосударственного к международному; понимание того, что человек является всего лишь частью общего биоразнообразия, а следовательно не имеет права уничтожать биосферу, руководствуясь экономической выгодой. ; Основною метою дослідження є концептуалізація категоріального апарату біополітики. Основна увага приділена біоцентризму як одній із основних категорій сучасного біополітичного дискурсу. Констатовано, що біополітика сьогодні пропонує різноманітні напрями досліджень і специфічний категоріальний апарат, при цьому слід відзначити коливання в інтерпретаціях основних термінів і категорій. В якості основних термінів розглянуто: «біополітику», «людину політичну», біовладу та біоцентризм. Систематизовано наявні в біополітиці визначення вищезазначених термінів та запропоновано авторські визначення. Так біополітика розглядається як нова еволюційна парадигма сучасної політичної науки, що досліджує «людину політичну» як біологічний вид з акцентом на психофізіологічних механізмах політичної поведінки та їх впливом на політичний процес. При цьому варто пам'ятати, що «Homo Politicus» – це соціальний примат, продукт біологічно-еволюційного розвитку, що має генетичну схильність до біологічної адаптації, соціальної ієрархії, політичного домінування і підкорення; «людину політичну» відрізняє самосвідомість, культура та мораль, що здатні домінувати над генетичними схильностями; природа людини є одночасно й раціональною, й ірраціональною; на поведінку «людини політичної» впливають процеси, що відбуваються у людському мозку; розвиток технологій, нейрофізіології та генетики здатні змінити «обличчя» і сутність «людини політичної». Отже, «людину політичну» визначено як індивіда з вродженими властивостями мозку і психіки, які впливають на його соціальну та політичну поведінку, можуть корегуватись в процесі соціалізації та виховання і змінюватись відповідно до викликів ХХІ ст. Біовлада розглядається як нова модель владних відносин, закріплених на законодавчому рівні, що покликана захищати життя у всіх його формах і проявах. І, нарешті, біоцентризм має на меті захист життя у всіх його формах і проявах, на всіх рівнях – від внутрішньодержавного до міжнародного; розуміння того, що людина є всього лиш частиною загального біорізноманіття, а отже не має права знищувати біосферу, керуючись економічною вигодою.

The article explores the peculiarities of evaluating the performance of service activities in Ukraine. Attention is paid to the procedure of implementation of the evaluation procedure and the factors that influence the outcome of the evaluation procedure are determined. The example of foreign experience in the evaluation procedure is given and the prospects of improvement of further legislative improvement of the evaluation of civil servants in Ukraine are argued. It is noted that the civil service evaluation procedure is one of the effective ways of managing the public service sphere, which has a significant potential for influencing the efficiency and transparency of the functioning of the entire civil service apparatus, staffing, facilitating trans-parent selection of highly professional and highly professional civil servants who will, in the future, effectively, efficiently and qualitatively administer the civil service, as well as fulfill their professional tasks and duties. The components that express the peculiarities of evaluating the results of service activities are identified. First, it is a regulatory component, that provides for a legislative definition of the procedure and features of the assessment of civil servants. At the same time, the second component is a social component, because today, as never before, society is interested in providing quality public services and expects professional, productive activity of civil servants, regardless of political influences or considerations. It is stated that the assessment of civil servants should be an important tool for ensuring objective control over the results of the professional activities of authorized persons, which puts forward specific requirements for ensuring a clear link between the planning of professional management, the functioning of the authorities and civil servants. Assessing the performance of civil servants plays an important role in the human resource management system. Professional appraisal is a key tool for managers and heads of state bodies, which allows informing and aligning the tasks and goals of the state body with the capabilities of civil servants, as well as an instrument for reviewing and changing the direction of individual employees and optimizing their work. At the same time, the evaluation process is important for the employees themselves, as such a process usually involves an incentive system that can determine the decision to promote and reward a civil servant. Such incentives are a motivating impetus for a serious approach and preparation for a job evaluation. Performance appraisal is a mechanism to support personal development and improve performance for the public servant and also serves as a diagnostic tool to identify needs for vocational training and professional development in a particular field. Such developments may relate to certain powers or vice versa to the acquisition of knowledge in order to trans-late them further into practical activities. It is important to keep in mind that the evaluation mechanism is first and foremost a tool that should be used to find ways to improve performance, not to strengthen the control and punishment functions. Professional evaluation certainly opens up opportunities for an open dialogue between a civil servant holding a specific position and a direct leader on quality of work, incentives and support. The article also identifies a set of factors that influence the outcome of civil servants assessment. ; У статті досліджується питання особливостей оцінювання результатів службової діяльності в Україні. Звертається увага на порядок реалізації процедури оцінювання та визначаються фактори, що впливають на результат проведення процедури оцінювання. Наводиться приклад зарубіжного досвіду в частині проведення процедури оцінювання та аргументуються перспективи удосконалення подальшого законодавчого удосконалення оцінювання державних службовців в Україні. Зазначається, що процедура оцінювання у державній службі є одним з дієвих способів управління сферою державної служби, який має суттєвий потенціал для впливу на ефективність та прозорість функціонування всього апарату державної служби, розстановку кадрів, сприяння прозорому добору на керівні посади державної служби виключно висококваліфікованих і професійних осіб, які у майбутньому будуть результативно, ефективно та якісно адмініструвати державну службу, а також виконувати покладені на них професійні завдання та посадові обов'язки. Визначено складники, що виражають особливості оцінювання результатів службової діяльності. Перший складник – це нормативний складник, що передбачає законодавче визначення порядку та особливостей оцінювання державних службовців. Водночас другий складник – це соціальний складник, адже нині, як ніколи раніше, суспільство зацікавлене в наданні якісних державних послуг та очікує професійної, результативної діяльності державних службовців незалежно від політичних впливів чи міркувань. Констатовано, що оцінювання державних службовців має бути важливим інструментом забезпечення об'єктивного контролю за результатами професійної діяльності уповноважених осіб, що висуває конкретні вимоги до забезпечення чіткого зв'язку між плануванням професійного управління, функціонуванням органів влади та державних службовців. Оцінювання діяльності державних службовців відіграє важливу роль у системі управління людськими ресурсами. Професійне оцінювання є ключовим інструментом для управлінців та керівників державних органів, що дає змогу інформувати та узгоджувати завдання та цілі державного органу з можливостями державних службовців, а також є інструментом перегляду та зміни напряму роботи окремих службовців та оптимізації їх праці. Водночас для самих службовців процес оцінювання є важливим, оскільки зазвичай такий процес пов'яза-ний із системою заохочень, може визначати рішення щодо просування по службі державного службовця та його преміювання. Такі заохочення є певним мо-тиваційним поштовхом для серйозного підходу та підготовки до службового оцінювання. Оцінювання результатів службової діяльності є механізмом для підтримки особистого розвитку та вдосконалення діяльності для державного службовця, також слугує свого роду інструментом діагностування для визначення потреб у професійному навчанні та професійному розвитку у тій чи іншій сфері. Такий розвиток може стосуватися певних повноважень чи, навпаки, здобуття знань з метою їх втілення надалі у практичну діяльність. Важливо враховувати, що механізм оцінювання є передусім інструментом, що має використовуватися для пошуку шляхів удосконалення діяльності, а не посилювати функції контролю та покарання. Професійне оцінювання, безумовно, відкриває можливості відвертого діалогу між державним службовцем, що обіймає конкретну посаду, та безпосереднім керівником щодо якості діяльності, стимулювання праці та підтримки. Також у статті визначено сукупність факторів, що впливають на результат оцінювання державних службовців.

The article deals with the global-local dimension in the concept of sustainable development of society and gives a comparative analysis of sustainable development of the regions of the world and individual states, and cross-temporal comparison from the global to the local levels is carried out. The author gives a chronological sequence of formation of the concept of sustainable development of society, in which the United Nations and a number of resolutions and declarations adopted by the General Assembly since the second half of the 20th century played a major role. The article presents evolution of the concept of sustainable development from purely environmental and economic interpretations to the interpretation of sustainable development as an integrated system that encompasses environmental, economic and social indicators. Also, the article presents interpretations of the category of sustainable development from both foreign and domestic scientists. The author focuses on indices and indicators of sustainable development of society that makes it possible to measure the level of sustainability of society (societies) from global to local levels. For the global-local measurement of sustainable development, the author uses two indices: the Sustainable Society Index and the Sustainable Development Index of the regions of Ukraine. First index measures the sustainability of society at global, regional (by regions of the world) and national levels, the ranking of countries and regions of the world, as well as the dynamics of changes in sustainability of society at different levels during ten-year period are presented. The second index is used to study sustainable development of the regions of Ukraine. The article compares the level of sustainability of Ukrainian society and other countries of the world, and also shows the dynamics of changes over the last decade, which is more negative than positive, because the level of human welfare is very low and reduces year after year. The improvement of human well-being is possible, fi rst of all, after increasing the economic situation of the population and reducing the gap between rich and poor strata of society, as evidenced by practice of European states, in particular Norway, Sweden, Finland, Germany, Netherlands, Switzerland and others. In these states the level of economic welfare directly affects the level of human well-being that is characterized by high positions in world rankings. Measuring techniques for studying the level and state of sustainable development are applied to global, regional, national and local levels. The article presents measurement of sustainable development of the entire world community in terms of three basic indicators (economic, environmental and social), as well as examples of measurement of world regions and individual states. Measurements of sustainable development of societies can be more localized, in Ukraine these are the administrative-territorial units of the highest level.Key words: sustainable development, concept of sustainable development, United Nations (UN), sustainable development indicator, sustainable development index, The Sustainable Society Index, The Sustainable Development Index. ; У статті розглянуто глоболокальний вимір в концепції сталого розвитку суспільства та наведено компаративний аналіз сталого розвитку регіонів світу й окремих держав, здійснено крос-темпоральне порівняння від глобального до локальних рівнів. Автор наводить хронологічну послідовність формування концепції сталого розвитку суспільства, в якій основну роль відіграла Організація Об'єднаних Націй і низка постанов та декларацій, прийнятих Генеральною Асамблеєю, починаючи з другої половини XX ст. У роботі представлена еволюція концепції сталого розвитку від суто екологічних та економічних трактувань до тлумачення сталого розвитку як комплексної системи, яка охоплює екологічний, економічний та соціальний індикатори. Також у статті наведені трактування категорії сталого розвитку як закордонних, так і вітчизняних науковців. Особливу увагу автор зосереджує на індексах та індикаторах сталого розвитку суспільства, що дає змогу виміряти рівень сталості суспільства (суспільств) від глобального до локального рівнів. Для проведення глоболокального вимірювання сталого розвитку автор використовує два індекси – «Індекс сталості суспільства» (The Sustainable Society Index) та «Індекс сталого розвитку» (Sustainable Development Index) регіонів України. За допомогою першого індексу здійснюється вимірювання сталості суспільства на глобальному, регіональному (за регіонами світу) та національному рівнях, представлений рейтинг країн та регіонів світу, а також динаміка змін сталості суспільства на різних рівнях протягом десятирічного періоду. Другий індекс використовується для дослідження сталого розвитку регіонів України та наводиться рейтинг адміністративно-територіальних одиниць вищого рівня.Ключові слова: сталий розвиток, концепція сталого розвитку суспільства, Організація Об'єднаних Націй (ООН), індикатор сталого розвитку, індекс сталого розвитку, «Індекс сталості суспільства» (Sustainable Society Index), «Індекс сталого розвитку» (Sustainable Development Index). The article deals with the global-local dimension in the concept of sustainable development of society and gives a comparative analysis of sustainable development of the regions of the world and individual states, and cross-temporal comparison from the global to the local levels is carried out. The author gives a chronological sequence of formation of the concept of sustainable development of society, in which the United Nations and a number of resolutions and declarations adopted by the General Assembly since the second half of the 20th century played a major role. The article presents evolution of the concept of sustainable development from purely environmental and economic interpretations to the interpretation of sustainable development as an integrated system that encompasses environmental, economic and social indicators. Also, the article presents interpretations of the category of sustainable development from both foreign and domestic scientists. The author focuses on indices and indicators of sustainable development of society that makes it possible to measure the level of sustainability of society (societies) from global to local levels. For the global-local measurement of sustainable development, the author uses two indices: the Sustainable Society Index and the Sustainable Development Index of the regions of Ukraine. First index measures the sustainability of society at global, regional (by regions of the world) and national levels, the ranking of countries and regions of the world, as well as the dynamics of changes in sustainability of society at different levels during ten-year period are presented. The second index is used to study sustainable development of the regions of Ukraine. The article compares the level of sustainability of Ukrainian society and other countries of the world, and also shows the dynamics of changes over the last decade, which is more negative than positive, because the level of human welfare is very low and reduces year after year. The improvement of human well-being is possible, fi rst of all, after increasing the economic situation of the population and reducing the gap between rich and poor strata of society, as evidenced by practice of European states, in particular Norway, Sweden, Finland, Germany, Netherlands, Switzerland and others. In these states the level of economic welfare directly affects the level of human well-being that is characterized by high positions in world rankings. Measuring techniques for studying the level and state of sustainable development are applied to global, regional, national and local levels. The article presents measurement of sustainable development of the entire world community in terms of three basic indicators (economic, environmental and social), as well as examples of measurement of world regions and individual states. Measurements of sustainable development of societies can be more localized, in Ukraine these are the administrative-territorial units of the highest level.Key words: sustainable development, concept of sustainable development, United Nations (UN), sustainable development indicator, sustainable development index, The Sustainable Society Index, The Sustainable Development Index.

An overview of the stylistic resources of the Ukrainian language would be incomplete without the texts of the main ideologist of the Ukrainian nationalism, Dmytro Dontsov, since some terms-notions in Dmitriy Dontsov's journalistic texts receive new connotative coloring due to the author's definitions. The article analyzes the phenomenon of transition of the linguistic units of one style to another in the linguistic reality. It has been revealed that the terms in the journalistic texts of Dmytro Dontsov are emotionally colored due to the author's definitions and the use of numerous tropes (metaphors, antitheses, comparisons). New semantic shades of terms in the works of D.Dontsov contribute to better ideological understanding of the basic political realities. The case study proves that the terms chauvinism and fanaticism are considered in all sources as negative only, so it is worth analyzing the interpretation of these concepts not only in the scientific literature, but also in journalism, which influences the formation of the reader's position and is an effective factor in the creation of political thinking. In addition, it is impossible to give definitely negative assessment of the terms that are still functioning in the Ukrainian politics. The study has revealed that the attributive modifiers for the terms chauvinism and fanaticism used in the texts of the Tribune of the Nation do not coincide with the attributive modifiers fixed in the dictionaries and the political science and philosophy research papers. The author argues that the retrospective review of socio-political terms, which after the collapse of the USSR Empire returned to the cultural heritage of an independent state, is obviously an important issue. It is proved that the emotional texts of Dmytro Dontsov are the basis for the formation of a state-building outlook of the citizens and the basis for the theoretical understanding of the contemporary socio-political problems. Key words: socio-political terms, chauvinism, fanaticism, Dmytro Dontsov, connotation. References Bahan, Oleh. Aktualna natsiosofiia: teoretychni, kulturolohichni, heopolitychni ta istoriosofski aspekty. Lviv: Piramida, 2016. Bahan, Oleh. Pomizh mistykoiu i politykoiu (Dmytro Dontsov na tli ukrainskoi politychnoi istorii pershoi polovyny XX st.). Kyiv, 2008. Bashnianyn, Hryhorii, Myslovskyi, Petro, Shevchyk, Bohdan, and Pasichnyk, Vasyl. Ukrainska natsionalna ideia: polityko-ekonomichnyi ta istoryko-sotsialnyi analiz. Lviv: Liha-Pres, 2018. Homza, Ivan. Suspilno-politychni rukhy. Kyiv, 2018. Hrytsak, Yaroslav. Narys istorii Ukrainy: formuvannia modernoi ukrainskoi natsii XIX – XX st. Kyiv: Heneza, 1996. Dontsov, Dmytro. Dukh nashoi davnyny. Lviv–Kyiv: Nakladom Yuriia Kryvoruchka, 2011. Dontsov, Dmytro. Yedyne, shcho ye na potrebu. Kyiv: Diokor, 2002. Dontsov, Dmytro. Natsionalizm. Vinnytsia: DP "DKF", 2006. Dontsov, Dmytro. Khrestom i mechem. Ternopil: Rada, 2010. Kasianov, Heorhii. Teorii natsii ta natsionalizmu. Kyiv: Lybid, 1999. Kvit, Serhii. Dmytro Dontsov: ideolohichnyi portret. 2nd ed. Lviv: Halytska vydavnycha spilka, 2013. Korotkyi oksfordskyi politychnyi slovnyk, edited by I. Maklina, A. Makmilana; translated by V. Sydorov, D. Tarashchuk and all. Kyiv: Osnovy, 2005. Kuzyk, Petro. Natsionalizm i shovinizm u mizhnarodnykh vidnosynakh. 2nd ed. Lviv: Vydavnychyi tsentr LNU imeni Ivana Franka, 2003. Kuzyk, Petro. Nationalism and Chauvinism in International relations. PhD Thesis Abstract. Lviv, 2004. Lisovyi, Vasyl. Kultura – ideolohiia – polityka. Kyiv: Vydavnytstvo im. Oleny Telihy, 1997. Maneliuk, Yurii, and Chubur Nataliia. Suchasni ideino-politychni techii. Kyiv: KNEU, 2010. Mykytiuk, Oksana. "Suspilno-politychna terminolohiia Dmytra Dontsova yak osnova ukrainskykh derzhavotvirnykh tradytsii". Kunch, Zoriana, Nakonechna, Halyna, Mykytiuk, Oksana, Bulyk-Verkhola, Sofiia, Tehlivets, Yuliia. Teoriia termina: konkretyzatsiia leksyko-semantychnykh paradyhm. Lviv: Halytska Vydavnycha Spilka, 2018, pp. 67–90. Novostavska, Oksana. "Paradigmatical Relations (Synonymy and Antonymy) in the Ivan Franko's System of Philosophical Terms". Ukrainska mova, no 2, 2013, pp. 68–75. Panochko, Mykhailo. "Ukrainian social and political terminology of the end of 19th – the beginning of the 20th century. Lexicographical aspect". Research Journal of Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University. Series "Philology" (Linguistics), no7, 2017, pp. 133–6. Panko, Tamila. Vid termina do systemy. Lviv, 1979. Panko, Tamila, Kochan, Iryna, and Matsiuk, Halyna. Ukrainske terminoznavstvo. Lviv: Svit, 1994. Sosnovskyi, Mykhailo. Dmytro Dontsov – politychnyi portret: Z istorii rozvytku ideolohii ukrainskoho natsionalizmu. Niu-York–Toronto, 1974. Slovnyk ukrainskoi movy, edited by I. K. Bilodid. 11 vols. Kyiv: Naukova dumka, 1970–1980. Ukrainska mova u XX storichchi: istoriia linhvotsydu. Dokumenty i materialy. Kyiv: Vydavnychyi dim "Kyievo-Mohylianska akademiia", 2005. Сhugujеnkо, Mykhailo. Тhе Fоrmаtiоn аnd Develорmеnt D.Dоntсоv's Idеоlоgу. PhD Thesis Abstract. Kharkiv, 1998. Shveda, Yurii. Politychni partii: entsyklopedychnyi slovnyk. Lviv: Astroliabiia, 2005. Coleman, Heather, Hrytsak, Yaroslav, Hundorova, Tamara, Zaitsev, Oleksandr and Shkandrij, Myroslav. A roundtable on Myroslav Shkandrij's Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929–1956. DOI:10.1080/00085006.2017.1319619. ; У статті проаналізовано характерне для лінгвальної дійсності явище переходу мовних одиниць одного стилю в інший. З'ясовано, що терміни в публіцистичних текстах Дмитра Донцова отримують конотативне забарвлення завдяки авторським дефініціям, атрибутивним модифікаторам та використанню численних тропів (метафор, антитез, порівнянь). Доведено, що емоційні тексти Трибуна нації є базою для формування державотвірного світогляду та основою в теоретичному осмисленні сучасних суспільно-політичних проблем. Ключові слова: суспільно-політичні терміни, шовінізм, фанатизм, Дмитро Донцов, конотація. Покликання Список використаної літератури Баган, Олег. Актуальна націософія: теоретичні, культурологічні, геополітичні та історіософські аспекти. Львів: Піраміда, 2016. Баган, Олег. Поміж містикою і політикою (Дмитро Донцов на тлі української політичної історії першої половини ХХ ст.). Київ, 2008. Башнянин, Григорій, Мисловський, Петро, Шевчик, Богдан, і Пасічник, Василь. Українська національна ідея: політико-економічний та історико-соціальний аналіз. Львів: Ліга-Прес, 2018. Гомза, Іван. Суспільно-політичні рухи. Київ, 2018. Грицак, Ярослав. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. Київ: Генеза, 1996. Донцов, Дмитро. Дух нашої давнини. Львів–Київ: Накладом Юрія Криворучка, 2011. Донцов, Дмитро. Єдине, що є на потребу. Київ: Діокор, 2002. Донцов, Дмитро. Націоналізм. Вінниця: ДП «ДКФ», 2006. Донцов, Дмитро. Хрестом і мечем. Тернопіль: Рада, 2010. Касьянов, Георгій. Теорії нації та націоналізму. Київ: Либідь, 1999. Квіт, Сергій. Дмитро Донцов: ідеологічний портрет. 2-ге вид. Львів: Галицька видавнича спілка, 2013. Короткий оксфордський політичний словник, за ред. І. Макліна, А.Макмілана; пер. з англ.: В. Сидоров, Д. Таращук та ін. Київ: Основи, 2005. Кузик, Петро. Націоналізм і шовінізм у міжнародних відносинах. 2-ге вид. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. Кузик, Петро. Націоналізм та шовінізм у міжнародних відносинах. Автореф. дис. …канд. політ. наук: 23.00.04. Львів, 2004. Лісовий, Василь. Культура – ідеологія – політика. Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 1997. Манелюк, Юрій, і Чубур Наталія. Сучасні ідейно-політичні течії. Київ: КНЕУ, 2010. Микитюк, Оксана. «Суспільно-політична термінологія Дмитра Донцова як основа українських державотвірних традицій». Куньч, Зоряна, Наконечна, Галина, Микитюк, Оксана, Булик-Верхола, Софія, Теглівець, Юлія. Теорія терміна: конкретизація лексико-семантичних парадигм. Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2018, с. 67–90. Новоставська, Оксана. «Парадигматичні відношення (синонімія та антонімія) у філософській термінології творів Івана Франка». Українська мова, № 2, 2013, с.68–75. Паночко, Михайло. «Українська суспільно-політична термінологія кінця ХІХ – початку ХХ ст.: лексикографічний аспект». Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Ів. Франка. Серія: Філологічні науки (мовознавство), № 7, 2017, с. 133–6. Панько, Таміла. Від терміна до системи. Львів, 1979. Панько, Таміла, Кочан, Ірина, і Мацюк, Галина. Українське термінознавство. Львів: Світ, 1994. Сосновський, Михайло. Дмитро Донцов – політичний портрет: З історії розвитку ідеології українського націоналізму. Нью-Йорк–Торонто, 1974. Словник української мови, за ред. І. К. Білодіда. В 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. Чугуєнко, Михайло. Формування та розвиток ідеології Дмитра Донцова. Автореф. дис. …канд філософ. наук: 09.00.12. Харків, 1998. Шведа, Юрій. Політичні партії: енциклопедичний словник. Львів: Астролябія, 2005. Coleman, Heather, Hrytsak, Yaroslav, Hundorova, Tamara, Zaitsev, Oleksandr and Shkandrij, Myroslav. A roundtable on Myroslav Shkandrij's Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929–1956. DOI:10.1080/00085006.2017.1319619.