Suchergebnisse

Обґрунтовується можливість застосування у нашій країні досвіду ефективної партнерської взаємодії Фінського метеорологічного інституту з органами державної влади на місцевому та міжнародному рівнях. ; The successful experience of the effective interaction of the Finnish meteorological institute with the governmental authorities on the local and international levels is presented. The necessity of close cooperation between scientific experts and governmental institutions in Ukraine is highlighted.

Мета: поглиблення знання про забезпечення сталості розвитку суспільства як системи в особливому ракурсі – помістивши в фокус уваги взаємодію науково-технічного та соціального прогресу.
Актуальність. Пошук критеріїв оцінювання стану глобального суспільства та методів і засобів забезпечення сталого розвитку суспільства.
Результати. Уточнено поняття «сталий розвиток суспільства» із врахуванням його цілеспрямованості крізь призму духовних цінностей та «зворотнього зв'язку» як важливого регулятивного важелю. Доведено наявність прогресивних змін в таких сферах життєдіяльності людства, як збереження життя і здоров'я, зайнятість і умови праці, обсяг часу дозвілля і різноманітність його форм з опорою на статистичні показники. Спростовані радикально песимістичні підходи, що взагалі заперечують соціальний прогрес. Запропоновано інтегральний критерій прогресу – рівень гуманізації суспільства, тобто положення в ньому особистості, з індикатором середньої тривалості життя.
Виявлені закономірності взаємодії науково-технічного і соціального прогресу: революціонізація науково-технічним прогресом сфер діяльності людини і стимулювання ним прогресу соціального; прискорення темпів розвитку суспільства; амбівалентний вплив техніки і науки на загальносоціальний прогрес та ін. Показано поліаспектний зв'язок абрисів загальносоціального прогресу та сталого розвитку суспільства на сучасному етапі.
Висновки: визначальним показником сталого розвитку суспільства є збалансованість науково-технічного і соціального прогресу – обох взаємопроникних сутнісно інтегрованих компонентів соціогенезу.

Програмою емпіричного дослідження передбачено визначити структуру рольової взаємодії в учнівському колективі старшокласників, статус кожного з них та характеристики їхньої особистісної ідентичності, обумовленість її формування особливостями рольової взаємодії. Сформульовано основну гіпотезу дослідження, яка полягає в тому, що особливості побудови рольової взаємодії в малій групі, до якої належить особа, визначають рівні сформованості та характеристики її особистісної ідентичності: суб'єктності особистості, усвідомленості Я-образу, інтеграції Я-концепції в часі, цілісності та структурованості Я-концепції за когнітивними, емоційними та поведінковими складовими. Розроблено загальну модель впливу рольової взаємодії старшокласника на формування його особистісної ідентичності, а також часткові моделі, які деталізують особливості взаємодії групових очікувань та індивідуальної рольової Я-концепції в процесі формування ідентичності: від дифузної – до "мораторію" на самовизначення або формування запозиченої ідентичності, а від цих станів – до сформованої ідентичності. Ці типові стани ідентичності юнацького віку за Дж. Марсіа розглянуто як етапи її формування в онтогенезі. Висунуто декілька додаткових гіпотез дослідження: про існування зв'язку між соціометричним статусом учня в шкільному класі, який формується на основі рольової взаємодії, та рівнем сформованості особистісної ідентичності; про вплив змісту ролей, які виконує учень (позитивних, негативних, домінуючих, залежних, соціальних або міжособових, формальних або життєвих), на особливості сформованості особистісної ідентичності; про спроможність учня чинити спротив тиску учнівської групи в процесі рольової взаємодії, узгоджувати власні рольові домагання з груповими очікуваннями як провідними чинниками становлення його зрілої особистісної ідентичності.

Проаналізовано проблеми законодавчого забезпечення взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розподіл повноважень між ними та визначено шляхи їх удосконалення. В процесі відповідних досліджень здійснено виконання завдань, що було неможливим без створення на всіх рівнях влади значного потенціалу людських ресурсів з відповідною професійною підготовкою, глибокими теоретичними знаннями та практичними навичками і вміннями у сфері державного управління, здатних ефективно управляти суспільними справами в нових умовах, а також без наукового супроводження становлення та розвитку державного управління, реформ політичної, економічної, соціальної, гуманітарної, адміністративної сфер, їх європейської інтеграції за умови застосування усіх елементів місцевого самоврядування.Ключові слова: державне управління, органи державної влади, місцеве самоврядування,органи місцевого самоврядування, взаємодія, компетенція, делегування повноважень, децентралізація виконавчих органів влади.Кандидат экономических наук, доцент Бондарчук Л. В., Урбанович В. А. Взаемодействие органов государственной власти и органов местного самоуправления: правовые и функциональные аспекты / Винницкий торгово-экономический институт Киевского национального торгово-экономического университета, Украина, Винница.Проанализированы проблемы законодательного обеспечения взаимодействия органов государственной власти и органов местного самоуправления, распределение полномочий между ними и определены пути их совершенствования. В процессе соответствующих исследований осуществлено выполнения задач, было невозможно без создания на всех уровнях власти значительного потенциала человеческих ресурсов с соответствующей профессиональной подготовкой, глубокими теоретическими знаниями и практическими навыками и умениями в сфере государственного управления, способных эффективно управлять общественными делами в новых условиях, а также без научного сопровождения становления и развития государственного управления, реформ политической, экономической, социальной, гуманитарной, административной сфер, их европейской интеграции при условии применения всех элементов местного самоуправления.Ключевые слова: государственное управление, органы государственной власти, местное самоуправление, органы государственной власти, органы местного самоуправления, взаимодействие, компетенция, делегирование полномочий.PhD, associate professor Bondarchuk L. V., Urbanovich V. A. Interactiongovernment bodies and local authorities: legal and functional aspects / Vinnytsia Trade and Economic Institute of the Kyiv National Trade and Economic University, Ukraine, Vinnitsa.Problems of legislative ensuring of interaction of state authorities and localgovernment bodies and powers division between them are analysed; ways of theirimprovement are defined. During the relevant research performed tasks that were impossible without the establishment at all levels considerable potential human resources with appropriate training, deep theoretical knowledge and practical skills and skills in public administration capable to effectively manage public affairs in the new environment, and without scientific support establishment and development of public administration, reform of the political, economic, social, humanitarian and administrative areas of European integration provided the use of all elements of local government.Key words: public administration, public authorities, local government, state authorities, local government bodies, interaction, powers,competence, delegation of powers.

Представлено окремі результати емпіричного дослідження взаємодії в сім'ї як чинникарозвитку громадянської компетентності молоді. Сім'я розглядається як соціальна системастійких взаємодій її членів, зокрема батьків і дітей, функціонування якої спроможне впливатина розвиток громадянської компетентності дитини. Тож з огляду на це й беручи до увагиспецифіку взаємодій між членами родини, середовище сімейної взаємодії запропонованорозглянути у двох вимірах: по-перше, як таке, що сприяє/перешкоджає розвиткугромадянської компетентності дитини; по-друге – як таке, що має свої особливі ресурсивпливу на особистість громадянина, що зростає. Представлено логіку конструюванняметодичного інструментарію для вивчення аспектів взаємодії в сім'ї, що зумовлюютьрозвиток громадянської компетентності дитини. Ця логіка передбачає кілька послідовнихетапів: 1) виокремлення психологічних показників дослідження; 2) їх операціоналізацію задопомогою шкал; 3) конструювання суджень (емпіричних індикаторів), що вичерпнорозкривають зміст кожної шкали. Уперше сконструйовано авторський опитувальник длядослідження особливостей сімейної взаємодії батьків і дітей, що визначають розвитокгромадянської компетентності дитини. На етапі обробки отриманих емпіричних данихзастосовувалися методи математичної статистики, зокрема факторний аналіз. Емпіричнимшляхом виокремлено чинники, які визначають розвиток громадянської компетентностіособистості, що зростає в сім'ї, а саме ставлення до суб'єктності дитини (відмова відсуб'єктності або її підтримка); визнання спільного і спільності; а також інструментивстановлення психологічних кордонів; межі відповідальності батьків і дітей. Визначеномоделі взаємодії в сімейному середовищі, що сприяють розвитку громадянськоїкомпетентності дитини: «авторитетна», «орієнтована на інтеграцію і залучення», «орієнтованана партнерство»; і ті, що є несприятливими: «авторитарно-директивна», «орієнтована напотреби батьків», або нейтральними (така модель, наприклад «піклувальна», може бути яксприятливою, так і несприятливою – залежно від міри її застосування) – та описанохарактеристики кожної з виокремлених моделей.

У процесі розгляду побудови політичних партій нового поко- ління у контексті трансакційного аналізу встановлено, що останній визначає погоджування та визнання як базові та біологічно зумовлені потреби люди- ни на рівні з потребами у їжі, диханні чи розмноженні, реалізація яких може спричинити виділення нею значних обсягів соціальної енергії. Висвітлено, що у випадку обрання лідерами існуючої (або ініціаторами створення нової) політичної партії методики колективної роботи членів пар- тійних підрозділів у динамічній мережі, визначений її алгоритмами, систем- ний обмін погодженнями стане ефективним засобом соціального самоконтр- олю, який зможе гарантувати закріплення якісно іншого стану політичної партії як соціальної системи, що була створена внаслідок радикальної струк- турної трансформації традиційної партії. Проведені дослідження дають підставу припустити наявність взаємозв'яз- ку між виявленими его-станами у кожній конкретній ситуації взаємодії та активованими такими самими ситуаціями архетипами несвідомого і, разом з тим, актуалізованими цими архетипами цінностями. Таким чином, зміну ситуації взаємодії та її контекстів можна вважати тригером активації архе- типів несвідомого психіки учасників і одночасно тригером переключення їхніх его-станів та, відповідно, тригером взаємної зміни ролей, що дає мож- ливість розглядати визначені мотивації членів політичних партій нового покоління (конкурентну мотивацію та мотивацію визнанням) у їх взаємо- зв'язку. Встановлено, що подолання економії погладжувань внаслідок забезпечен- ня безперервного й алгоритмічно зумовленого обміну ними на системному рівні членами різнорівневих підрозділів політичних партій нового поколін- ня зі змінною структурою — динамічною мережею забезпечить виникнення і підтримку у цих членів стійкої мотивації до участі у роботі партійних під- розділів, що сформована базовою потребою втамувати стимульний і струк- турний голод. Визначено перспективний напрямок подальших досліджень — ним має стати розгляд сценаріїв розвитку політичних партій в рамках трансакційного аналізу у контексті впливу на них закону "олігархізації" Роберта Міхельса.

In the article the correlation rule and state political regime of the Ukrainian state in 1918 and the general features of public-political regime of authoritarian democracy are defined. The fundamental priority of the monarchical form of government, especially in conditions of significant social changes is proved. ; В статье исследовано соотношение формы правления и государственнополитического режима Украинского государства 1918 г. и черты государственно-политического режима авторитарной демократии. Доказана принципиальная приоритетность монархической формы правления, особенно в условиях значительных общественных изменений. ; У статті досліджено співвідношення форми правління та державнополітичного режиму Української держави 1918 р. та загальні риси державнополітичного режиму авторитарної демократії. Доведено принципову пріоритетність монархічної форми правління, особливо в умовах значних суспільних змін.

Досліджені основні категорії, що лягли в основу роботи – «силові структури» та «громадянське суспільство». Встановлено, що взаємодія громадян із силовими структурами залежить від політичного режиму. Виявлені та проаналізовані моделі використання апарату насилля владними структурами за тоталітарного режиму. З'ясовано, що за тоталітарного режиму громадяни не мають жодної можливості впливати на силові структури, проте на населення перекладається низка функцій силових органів. Виявлено, що за авторитарного режиму силові структури стають провідним суб'єктом політики, здатні виходити на політичну арену як самостійна політична сила, у населення з'являється часткова автономія, однак впливу на сферу політики громадяни не мають. З'ясовано, що характерною рисою демократичного режиму є усунення силових структур з політичного життя, їхнє використання чітко обумовлене законодавством. Взаємодія громадян із силовими структурами виявляється в участі у формуванні кадрового складу та контролю за їх діяльністю.

Стаття присвячена актуальній для сучасної України проблемі – обґрунтуванню необхідності взаємодії органів публічного управління та громадськості як чинника подолання проявів насильства в сім'ї, домашнього насильства, що підриває основи життєдіяльності не тільки сім'ї, а й суспільства загалом. Розглянуто понятійний апарат дослідження та проаналізовано терміни: «публічне управління», «громадськість», «громадянське суспільство». Зазначено, що громадськість як учасник взаємодії із державою охоплює не хаотичну та механічну сукупність індивідів, які проживають на відповідній території, а учасників ефективної взаємодії, конструктивного діалогу та співпраці, тобто організовану громадськість, а також ту, що характеризується самоідентичністю і самосвідомістю, наявністю ідеалів та цінностей. У визначеному контексті категорія «громадськість» набуває досить специфічних ознак, трансформуючись у категорію «громадянське суспільство». Встановлено, що в Україні насильство у сім'ї відрізняється високим ступенем латентності. Це виражається через небажання жертв звертатися у компетентні органи, а також через нездатність залежних членів сім'ї апелювати до правоохоронних органів. Іншим фактором латентності насильства у сім'ї є небажання та часткова неспроможність правоохоронних органів забезпечити реальний захист постраждалих. Визначено типи сімейної жорстокості: з боку батьків стосовно дітей, з боку подружжя одне до одного, з боку дітей та онуків щодо літніх родичів. Розкрито, що кожен вид насильства – це самостійна проблема, яка має специфічні характеристики та шляхи розроблення профілактичних заходів. Виділено низку факторів, асоційованих із насильством у сім'ї. До них належать: нерівноправний сімейний розподіл ролей, проживання у сільській місцевості тощо. Окреслено основні управлінські методи, які сьогодні використовуються у боротьбі із насильством у сім'ї: адміністративно-правова регламентація системи та правового статусу суб'єктів протидії насильству і загальна, індивідуальна профілактика сімейних агресорів через утримання їх на профілактичному обліку. Встановлено сучасні форми взаємодії органів публічного управління та громадськості, а саме: залучення громадських організацій, їх спеціалізованих установ до надання комплексу послуг у сфері протидії насильству в сім'ї, залучення громадськості до участі у боротьбі проти жорстокого поводження з дітьми та право ініціювати на засіданні «дорадчого органу», що складається із представників публічних та соціальних суб'єктів, питання про взяття сім'ї під соціальний супровід на підставі розгляду матеріалів про стан сім'ї, яка опинилася у складних життєвих обставинах.

Мета статті — виявити взаємодію мистецтв та митців у нових формах репрезентації тексту через актуальні практики поетичних експериментів. Завданнями визначено: в теоретичному плані — розглянути культурно-мистецькі експерименти 90-х рр. XX століття, створені на основі мови як символічної знакової та звукової системи, у практичному — дослідити роль особистості в естетичному періоді. Методи дослідження: використано когнітивно-комунікативний підхід дискурсивного аналізу, в якому готові тексти розглядаються через відтворення у соціальному просторі. Фокальний метод сенсаційної історії дозволив зосередитися на медійних постатях (поетах) та подіях. Наукова новизна. Автор розглядає проблематику поетичних експериментів 90-х років ХХ ст., головним чином залучаючи джерела візуального мистецтва та культурології. Висновки. Доведено, що наприкінці ХХ сторіччя відбулася зміна ціннісних орієнтирів мистецької сфери з автономних на деконструктивні та експериментальні. Відзначено активізацію арт- практик: перформансу, хепенінгу, стріт-арту та інших синтетичних форм, що залучали до дискурсу альтернативні простори та широку аудиторію; об'єднували в ролі виконавців поетів, художників, театралів, рок-музикантів. Сфера впливу культурно-мистецьких діячів стала важливою складовою пострадянської культури Західної України, пов'язаної з ерою фестивалів. Підтверджено, що популярності набули мовні ігри, реалізовані, в тому числі, через візуальність. У поетичних перформансах, поезооперах відзначено артистизм авторів, домінування дії над текстом, інтерпретацію тексту відповідно до аудиторії, залучення інших медіа, активну комунікацію із глядачем, карнавальність культури. Маргінальні форми літературного стріт-арту стали соціальним явищем, особистісним бунтарством, протестним актом та антидискурсом, що захоплювали найширші верстви учасників. Колаборація поезії з рок-музикою поєднувала зірковість авторів із мистецьким та політичним бунтом, декларуючи серед найширшої аудиторії свято емоційної та фізичної свободи.

У статті обґрунтовується взаємозв'язок та взаємодія іміджу судової влади і довіри громадян до неї на сучасному етапі. На початку дослідження визначено поняття «імідж» та «імідж судової влади», а також що являє собою довіра в контексті сучасної науки та публічного управління. Наведено різні статистичні дані соціологічних досліджень, на основі яких зроблено висновок, що рівень довіри громадян до судової влади України занадто низький. Описано Індекс довіри до судової влади. Зазначено, що імідж судової влади прямо залежить від рівня довіри громадян до неї. Довіра та імідж судової влади взаємодіють між собою, заради досягнення однієї мети – гідне і справедливе вітчизняне правосуддя. У статті перераховані чинники, які впливають на рівень довіри до судової влади, тим самим погіршуючи її імідж. Результати окремих соціологічних досліджень свідчать про те, що найбільш проблемними факторами в українському правосудді, які впливають на зниження рівня довіри до судової влади є корупція та людський чинник. Підкреслено, що низький рівень довіри до суду є перешкодою для залучення іноземних інвестицій. Наприкінці статті зазначено, що зміна суб'єкта і процедури призначення суддів та строку їх перебування на посаді кардинальним чином не вплине на рівень корупції в системі правосуддя та довіри до судової влади, а також на якість, об'єктивність і незалежність роботи судів. Для покращення існуючої ситуації в системі вітчизняного правосуддя, насамперед, потрібно змінити ставлення самих суддів до того, що вони роблять, їхню свідомість та сприйняття навколишньої реальності. Зроблено висновок, що імідж судової влади відіграє неабияку роль не лише у питанні захисту прав і свобод та відновлення справедливості, а й у питанні економічного зростання всієї держави. Запропоновано напрями підвищення рівня довіри до судової влади та формування її позитивного іміджу.

The article analyzes the essence of the category "interaction" in constitutional law. The content of constitutional provisions in this context is outlined. The author looks at different approaches to defining an "engagement" category that should be considered both as an action and as a link. Understanding engagement as an action is that several entities work together to accomplish a common purpose, with a clear definition of each person's functions and mutual rights and responsibilities. In turn, interaction as a link is to establish certain relationships or relationships between the legal entities. Also, "interaction" is interpreted through the lens of philosophy as a science that understands interaction as a certain type of category of relationships that form the unity of things and processes of the sensory world. In this case, interaction is one of the components of the material system, in which it is characterized as a specific, objective and universal form of movement and development of the object. In the science of forensic science, "interaction" is investigated from the perspective of patterns of trace formation (in the broadest sense), detection, fixation, study of traces of the offender, their use in the process of proof in criminal cases. On the basis of the above-mentioned positions, general scientific approaches to the category of "interaction", the author's interpretation of the concept of interaction in constitutional law is given ; У статті проаналізовано сутність категорії «взаємодія» у конституційному праві. Окреслено зміст конституційних положень у даному контексті. Автор розглядає різні підходи до визначення категорії «взаємодії», яку варто одночасно розглядати як дію, та як зв'язок. Розуміння взаємодії, як дії, полягає у тому, що декілька суб'єктів разом виконують певне завдання для досягнення спільної передбаченої мети, із чітким окресленням функцій кожного і взаємними правами та обов'язками. В свою чергу, взаємодія як зв'язок полягає у встановленні певних відносин чи стосунків між суб'єктами правовідносин. Такаж «взаємодія» інтерпретується через призму філософії, як науки, яка розуміє взаємодію як певний тип категорії відносин, які утворюють єдність речей та процесів почуттєвого світу. У такому випадку взаємодія є одним із складових елементів матеріальної системи, в якій вона характеризується як специфічна, об'єктивна та універсальна форма рух і розвитку об'єкта. У науці криміналістики «взаємодія» досліджується під кутом зору закономірностей слідоутворення (у широкому розумінні), виявлення, фіксації, дослідження слідів злочинця, використання їх у процесі доказування у кримінальних справах. На підставі вищевикладених позицій, загальнонаукових підходів до категорії «взаємодії», надано авторську інтерпретацію поняття взаємодії у конституційному праві.

Наведено результати дослідження термінологічного забезпечення державного регулювання авіаційного пошуку і рятування в Україні, а саме, використання в нормативно-правових актах дефініцій «взаємодія» і «координація». Зазначено, що в цих документах вказані поняття використовуються, але без наведення їх змістовного навантаження, що створює неоднозначність їх сприйняття в текстах нормативно-правових актів, і водночас не пояснюється перехід від взаємодії до координації. З огляду на це за мету статті вибрано обґрунтування змісту дефініцій «взаємодія» і «координація» щодо процесу авіаційного пошуку і рятування на системних засадах із визначенням їх співвідношення. Для проведення дослідження вибрані широко відомі в науковому середовищі методи: системного аналізу, декомпозиції, узагальнення і синтезу. Результатом розвідок стали вперше отримані визначення змісту дефініцій «взаємодія» і «координація». Суть взаємодії щодо авіаційного пошуку і рятування (далі – АПР) полягає в узгоджених щодо цілей, завдань, об'єктів, місць, часу і способів виконання спільних дій різнопідпорядкованих органів управління і залучених пошуково-рятувальних сил та засобів для досягнення мети операції з АПР. Координацію щодо АПР запропоновано розуміти як дії суб'єкта управління, наділеного необхідними владними повноваженнями, що спрямовані на організацію та підтримку безперервної взаємодії органів управління і залучених пошуково-рятувальних сил та засобів для забезпечення досягнення мети операції з АПР. Зроблено висновок, що внесення термінологічних змін до нормативно-правових актів щодо АПР дає змогу усунути неоднозначність сприйняття дефініцій «взаємодія» і «координація» у текстах документів, а також позбутися термінологічного розриву між нормативними етапами планування та виконання операції з авіаційного пошуку і рятування. Як напрями подальших наукових досліджень у зазначеній сфері запропоновано такі: розкриття механізмів державного АПР; нормативно-правове регулювання застосування безпілотних і пілотованих повітряних суден у несегрегованому повітряному просторі під час операції з АПР тощо.