Suchergebnisse

The main research narratives of the article are: the influence of artistic strategy on the political communication in the condition of post truth; political imagination and regime of post truth; art and regime of truth; rationality of illusions in the political communication; the techniques of artistic suggestion in public dialogue. It deals with the principle of reliability, the legitimacy rituals in the hunting for the voters. It is analyzed the mythological transformation, imitative mythology of the modern medias. It is discerned the technological integration of art in religion and politics, communication actions that make its "generic" feature and the "generic" burden at the same time. Such notions as poetry, art and technology are connected with the unfolding of the techno- logical refinement in all spheres of human activity. The author explains the need of the mythological distortion as the basis for the building of reality. It deals with the PR- technology transformation as the particular case of the cultural-political project into undeniable social value. It is defined the role of the artistic and political projects as the communicative prosthesis. Simultaneously the author traces the ouster of illusion in public communication. He analyzes the mo- dalities of the communicative practice and communicative experience reduction in the socialization process as well as the technological perfection in the mythological representation. The special features of the mythological absorption as the negation of law and social subject are determined here. It is also defined the sense of the law rationality regarding the rationality of myth. ; Провідними дослідницькими наративами статті є вплив мистецьких стратегій на політичну комунікацію за умов постправди; політична уява і режим постправди; мистецтво і режим істини; раціональність ілюзій у політичній комунікації; техніки мистецької суґестії у публічному діалозі. Йдеться про використання принципу вірогідності ілюзії, зокрема, ритуалів леґітимації у процесі боротьби за прихильність виборця. Аналізовано техніки мистецької суґестії у публічному діалозі. Особливе місце посідає аналіз міфологічного перетворення реальності на ґрунті мистецьких стратегій, тема раціональності ілюзії. Проведено аналіз міфологічного перетворення реальності на основі мистецьких стратегій. Розглянуто зв'язок таких понять, як поезія, мистецтво і технологія? з розгортанням процесів технологічного вдосконалення у будь-якій сфері людської діяльності.

There is analysed base approaches in political communication researches in article. Basic directions of political communication researches abroad are considered. The specific of political communication researches in Ukraine is outlined. The features of party communication researches are found out on the modern stage.Key words: political communication, party communication, mass medias, political party. ; Проаналізовано базові підходи в дослідженнях політичної комунікації та основні напрями досліджень політичної комунікації за кордоном. Окреслено специфіку досліджень політичної комунікації в Україні. З'ясовано особливості досліджень партійної комунікації на сучасному етапі.Ключові слова: політична комунікація, партійна комунікація, засоби масової інформації, політична партія.

In the article on the basis of socio-philosophical analysis the conceptualization of political communication in the context of noosphere iscarried out. ; В статье на основании социально-философского анализа осуществляется концептуализация политической коммуникации вноосферном контексте. ; В статті на основі соціально-філософського аналізу здійснюється концептуалізація політичноїкомунікації у ноосферному контексті.

Стаття є відповіддю на виклики сьогодення, породжені соціальними конфліктами та процесами конфліктного протистояння в умовах гібридної війни в Україні, а також спробою простежити динаміку переходу між індивідуальним і соціальним рівнями функціонування в ситуації соціальної напруженості, що дістав назву "зміни нормативного статусу соціального акту у зв'язку із змінами соціальної системи". Розуміння предмета дослідження спирається на історично зафіксовані здобутки вивчення соціальних структур (Дж. П. Мердок, Т. Парсонс) і процесів системотворення (Г. Щедровицький, Я. Щепанськи), а також різних аспектів імовірності переходу напруженості з одного рівня соціального функціонування на інший. Застосований системний підхід означує ситуацію соціальної напруженості як реакцію на соціальні виклики: з одного боку – захисту власної автономності, з другого – опору опануванню нових пропозицій часу. Нестабільність соціальних систем та ймовірність переходу між її рівнями фіксуються за допомогою таких понять, як соціальна аномія та соціальні девіації, соціальні норми, соціальна ентропія, корупція – з їхнім впливом на найнижчий (індивідуальний) рівень соціального функціонування шляхом стигматизації процесів узвичаєння як адаптаційних механізмів співіснування в суспільстві. Визначальною особливістю цього процесу визнається закладена норма реакції на гіпотетичні зміни в соціальній системі, що забезпечує таким чином прогнозований напрям її розвитку, а також вибір засобів відповідно до потрібної інтенсивності збалансування соціальних процесів, спрямовування комунікації або на формування нормативного простору, або на його конфліктну руйнацію. Розроблена автором структурно-функціональна модель аналізу соціальних систем пропонується як пояснювальна щодо вищезазначених процесів.

In this article, we will try to trace how postindustrial socio-economic transformations and civil society relate; as the formation of post-industrial society influences the processes of political communication and the emergence of new, alternative forms of political system; as well as the interdependence of growth (due to new information technologies) of information openness, political communication and civil society.Freedom of information exchange and information openness is one of the fundamental foundations of civil society. It is the modern information and communication technologies (including the Internet and electronic media) that open up new opportunities for the free dissemination of information and mass information exchange, which may result in the formation of a fundamentally new type of democratic society. Therefore, in western countries special attention is paid to the problems of using information resources on the basis of the use of the latest information technologies, communications and telecommunications.In democratic states, the interaction of power and society, in addition to the main electoral mechanism, is based on public relations and the provision of information services to the population, as well as on the mechanism of legislative lobbying and public expression of public opinion. These mechanisms function in interaction, although they are different in essence, and in practice they are implemented in parallel, using the same methods and tools. In this exchange of information is an very important link in the system of public administration, since the completeness, quality and reliability of information used to make managerial decisions at all levels determine the correctness, efficiency and effectiveness of such decisions.Key words: postindustrial information society, civil society, political communication, «fourth power», informational transparency. ; Свобода обміну інформацією та інформаційна відкритість є однією з фундаментальних основ громадянського суспільства. Саме сучасні інформаційно-комунікаційні технології відкривають нові можливості для вільного поширення інформації та масового інформаційного обміну, наслідком чого може стати формування принципово нового типу демократичного суспільства.Ця стаття є спробою простежити, як співвідносяться постіндустріальні соціально-еконо­мічні трансформації й громадянське суспільство; як становлення постіндустріального суспільства впливає на процеси політичної комунікації й на виникнення нових форм політичного устрою; взаємозалежність зростання (завдячуючи інформаційним технологіям) інформаційної відкритості, політичної комунікації й громадянського суспільства.Ключові слова: постіндустріальне інформаційне суспільство, громадянське суспільство, політична комунікація, «четверта влада», інформаційна відкритість.

The article is devoted to the analysis of media influence on social mass consciousness. Based on foreign and national scientific heritage author describes three fundamental degrees of media impact, that provide quenching the desires of members of the mass society. Research aims to show that distortion of reality in the minds of masses through the media is the consequence human choice. Density and continuity of modern communications is quite clearly shows us the trend of rapid increase in the value of timely information received. Within these realities, the communicative impact of the media is the qualitatively new phenomenon that needs proper scientific analysis and deeper understanding. As a result, quite topical scientific analysis of media influence on awareness of the average Ukrainian social reality in which it exists. The working hypothesis of our study is the assumption on which the perception of reality thoughts final recipient of the outlets are dictated operated based media owners, but is a response to the unconscious desire of recipients to participate in events without the active participation in it. Thinking the reality of the stories, articles and news, there is one member communication without the need to enter into its essence and without active intervention in the collective understanding of the events. Yet today it is a necessity without which it is difficult to imagine everyday life of the consumer media. Therefore, it is important to realize that the media can not cover completely unbiased information to us, and thus they give knowledge about reality can not be absolute. Curiosity as a way to "review" of interest ignores the essence of things guided only displays events that cause the desired emotional response. It is this aspect and leads the way coverage in the media: attempts as closely as possible to satisfy the curiosity of the recipient. When you enable the TV to see the political talk show on Sunday evening the consumer sees before him all the same recurring conflict equivalent of politicians who end the sense of completely changing her political beliefs. At the moment of contemplation verbal confrontation passive viewer becomes a participant interviews ranked one of the parties sometimes even voicing their experiences to the TV. Enabling people to experience the events happening on screen and the main recipe for success rating talk shows. However, entry into the essence of the political position of the ruling or opposition is under a merely secondary. Banner communication in this case is, first and foremost, as an emotional communication. The crowd faced in everyday life as a way of condemning the objectification of the Other, apply judgment in relation to what he saw without a specific cognitive goal. Censuring politicians on TV convince man himself that he can not be deceived, because the deception was exposed it is implicit in the state. Therefore condemnation audience is the main emotional to political talk shows. Impact of media on the minds of the recipients is a certain structure, which can be roughly divided into three levels: sequence information, symbolic, symbolic and emotional pathos. Thus, in the small study we have demonstrated the great importance of understanding the influence of media on everyday human reality in which it exists. Based on the works of Bourdieu, Bryant, Thompson, Baudrillard, Dobrosklonskа, Kozlov proved a key role in reforming the media all the cultural activities of mankind. Intervention Journalism in the public interest priority schedule based on elevated heteronym of individual spiritual sphere of society that enjoys the actual popularity and commercial demand. It was pointed out that the dependence of the individual on the media as a source of news and information continually increases and becomes the climax in times of general crisis and instability. Painting the world in the mind of modern man is almost entirely formed of the media, and thus responsible for the products of mass culture is largely lies on journalism. We have identified three major structural levels of media influence on public consciousness recipients: sequence information, semantic- and symbolic-emotional pathos. Consistently, the level of information associated with selective temporal resolution media to enter the sequence coverage, which creates a special pre-and post- attitude to just heard. In addition, the result of alternating blocks of information are unconscious construction of various events and information to uniqueness. On the other hand semantic-symbolic level is characterized with the leading media in shaping the mythology of mass society. However, due to the selection of the structure of media messages key equivalent character in the subconscious recipient is time dissonance between the real thing and what is happening on the screen. As a result, personal experience of the events at the time of watching the news, that sense of witness without active contemplation. Pathetic emotional level of exposure associated with the inclusion of external events in personal moral values and experiences of the viewer. Transfer its interest to a higher level of passion – feelings and emotions, including fear, mercy, compassion, anger and others. We analyzed the communicative content of online media, demonstrating the need for a reliable means of verification of electronic network material. In the course of our work confirmed the working hypothesis of the study: to provide the means of mass media information about reality based on immediate needs and desires of the mass subconscious mind, which consumes those foods culture. ; Статья посвящена научному анализу влияния СМИ на массовое общественное сознание. Основываясь на иностранном и отечественном наследии, автор описывает три фундаментальных уровня медийного воздействия, обеспечивающих утоление желаний членов массового общества. Исследование призвано показать, что ис- кажение реальности в сознании масс есть следствие выбора человека. Структурно выделено три основных уровня влияния СМИ на массовое сознание реципиентов: последовательно-информационный, знаково-символический и пафосно-эмоциональный. Проанализировано коммуникативное наполнение интернет-медиа и продемонстрированы необходимость создания надежного средства верификации электронно-сетевого материала. Подтверждена рабочая гипотеза исследования: предоставление средствами СМИ информации о реальности осуществляется на основе непосредственных потребностей и подсознательных желаний самого массового сознания, которое потребляет соответствующие продукты культуры. ; Стаття присвячена науковому аналізу впливу мас-медіа на масову суспільну свідомість. Ба- зуючись на іноземній та вітчизняній спадщині, автор описує три фундаментальних рівні медійного впливу, які забезпечують втамування бажань членів масового суспільства. Дослідження покликано показати, що спотворення реальності в свідомості мас є наслідком людського вибору. Структурно виділено три основних рівні впливу мас-медіа на масову свідомість реципієнтів: послідовно-інформаційний, знаково-символічний та пафосно-емоційний. Проаналізовано комунікативне наповнення інтернет-медіа та продемонстровано необхідність створення надійного засобу верифікації електронно-мережевого матеріалу. Підтверджено робоча гіпотеза дослідження: надан- ня засобами мас-медіа інформації про реальність здійснюється на основі безпосередніх потреб та підсвідомих бажань самої масової свідомості, що споживає відповідні продукти культури

Акцентовано увагу на необхідності реформування системи освіти в Україні з урахуванням сучасних тенденцій розвитку науки і мислення, трансформації суспільної свідомості та ціннісно-особистісних орієнтирів. Концептуально проаналізовано комунікацію як феномен взаємодії у контексті нової парадигми освіти. Досліджено науковий дискурс поняття «комунікація», акцентовано на його етимологічному аналізі. З'ясовано багатозначність поняття «комунікація», що трактується як зв'язок, сполучення, повідомлення, інформація, спілкування, стосунки, передача тощо, а ключовою для визначення понять «комунікація» та «спілкування» є ідея єдності, об'єднання, причетності, зв'язку. Окреслено дефініції поняття «комунікація» крізь призму взаємодії як універсального об'єднуючого фактора будь-яких систем або елементів системи, розглянуто його різні модуси у контексті теорій, традицій і моделей. Увиразнено особливості специфічної форми комунікації, поширеної в сучасному академічному освітньому просторі: віртуальної. Узагальнено розуміння комунікації як універсального принципу взаємодії, за яким реконструюються сучасні системи культури, зокрема освітня. ; The article focuses on the necessity of reforming the system of education in Ukraine taking into account modern tendencies in the development of science and mentality. It has been paid attention on the necessity of new education paradigm creation, in which the reference point is communicative component as the unifying factor of interaction between linear and nonlinear study systems, education and development and other socio-cultural systems. It has been proved that modern studies of problem questions in the sphere of education directly or indirectly are related with the communicative process, which provides not just information exchange (its coding and decoding), interchange of positions, interests and views of communication participants, complicity on solving pedagogical tasks etc., but also the transformation of social consciousness and value-personal orientations. It has been conceptually analyzed communication as phenomenon of interaction in the context of new education paradigm. The scientific discourse of the notion "communication"has beenstudied, it hasbeen accentuated on its etymological analysis. It has been found the polysemy of the term "communication", which is interpreted as connection, joining, massage, information, intercourse, relаtions, transfer etc., but the idea of unity, association, involvement, connection is a key for determining notions "communication" and "intercourse". The definitions of the term "communication" through the prism of interaction as universal unifying factor of any systems or system elements have been outlined, its various modes in the context of theories, traditions and models have been considered. It has been defined the peculiarities of the specific form of communication, common in the modern academic educational space: the virtual one. According to its nature virtual communication – dialogical, interactive, nonlinear and global – makes possible the process of transfer information instantly and in different directions. It has been emphasized that in the process of virtual interaction any communicant can be also the sender, and the addressee, and the recipient, and the moderator, and the observer consistently and simultaneously, communicating on Logic of the Network. It has been established that the key problem in formation democratic principles of the personal oriented pedagogy is the sphere of interpersonal interaction of teachers and students (pupils): overcoming contradictions as a result of coordinating the actions of participants in the educational process, which are subordinated to the general purpose, by converging different positions, views, beliefs, interests etc. It has been generalized the understanding of communication as a universal principle of interaction, according to which modern systems of culture, including education, are reconstructed. It has been proved that the process of formation new communicative education system will be effective only on the condition of the interaction of communicative theories, models, traditions and innovations, specific forms of communication, which are character to the modern informational epoch. As a result of the analysis of a wide range of scientific literature on communication and special pedagogical one, in which the role of communicative strategies in the construction of the latest education paradigm is actualized, it has been emphasized that communication itself as a system-based factor of multi-vector interaction of system elements, combining the experience of natural and humanitariansciences, disciplines processes of education and self-education, synchronizes theory and practice, optimizes pedagogical action by harmonization interpersonal relationships, aligns ambivalent personal and interpersonal intentions in the universal integrated sphere – the communicative space.

Акцентовано увагу на необхідності реформування системи освіти в Україні з урахуванням сучасних тенденцій розвитку науки і мислення, трансформації суспільної свідомості та ціннісно-особистісних орієнтирів. Концептуально проаналізовано комунікацію як феномен взаємодії у контексті нової парадигми освіти. Досліджено науковий дискурс поняття «комунікація», акцентовано на його етимологічному аналізі. З'ясовано багатозначність поняття «комунікація», що трактується як зв'язок, сполучення, повідомлення, інформація, спілкування, стосунки, передача тощо, а ключовою для визначення понять «комунікація» та «спілкування» є ідея єдності, об'єднання, причетності, зв'язку. Окреслено дефініції поняття «комунікація» крізь призму взаємодії як універсального об'єднуючого фактора будь-яких систем або елементів системи, розглянуто його різні модуси у контексті теорій, традицій і моделей. Увиразнено особливості специфічної форми комунікації, поширеної в сучасному академічному освітньому просторі: віртуальної. Узагальнено розуміння комунікації як універсального принципу взаємодії, за яким реконструюються сучасні системи культури, зокрема освітня. ; The article focuses on the necessity of reforming the system of education in Ukraine taking into account modern tendencies in the development of science and mentality. It has been paid attention on the necessity of new education paradigm creation, in which the reference point is communicative component as the unifying factor of interaction between linear and nonlinear study systems, education and development and other socio-cultural systems. It has been proved that modern studies of problem questions in the sphere of education directly or indirectly are related with the communicative process, which provides not just information exchange (its coding and decoding), interchange of positions, interests and views of communication participants, complicity on solving pedagogical tasks etc., but also the transformation of social consciousness and value-personal orientations. It has been conceptually analyzed communication as phenomenon of interaction in the context of new education paradigm. The scientific discourse of the notion "communication"has beenstudied, it hasbeen accentuated on its etymological analysis. It has been found the polysemy of the term "communication", which is interpreted as connection, joining, massage, information, intercourse, relаtions, transfer etc., but the idea of unity, association, involvement, connection is a key for determining notions "communication" and "intercourse". The definitions of the term "communication" through the prism of interaction as universal unifying factor of any systems or system elements have been outlined, its various modes in the context of theories, traditions and models have been considered. It has been defined the peculiarities of the specific form of communication, common in the modern academic educational space: the virtual one. According to its nature virtual communication – dialogical, interactive, nonlinear and global – makes possible the process of transfer information instantly and in different directions. It has been emphasized that in the process of virtual interaction any communicant can be also the sender, and the addressee, and the recipient, and the moderator, and the observer consistently and simultaneously, communicating on Logic of the Network. It has been established that the key problem in formation democratic principles of the personal oriented pedagogy is the sphere of interpersonal interaction of teachers and students (pupils): overcoming contradictions as a result of coordinating the actions of participants in the educational process, which are subordinated to the general purpose, by converging different positions, views, beliefs, interests etc. It has been generalized the understanding of communication as a universal principle of interaction, according to which modern systems of culture, including education, are reconstructed. It has been proved that the process of formation new communicative education system will be effective only on the condition of the interaction of communicative theories, models, traditions and innovations, specific forms of communication, which are character to the modern informational epoch. As a result of the analysis of a wide range of scientific literature on communication and special pedagogical one, in which the role of communicative strategies in the construction of the latest education paradigm is actualized, it has been emphasized that communication itself as a system-based factor of multi-vector interaction of system elements, combining the experience of natural and humanitariansciences, disciplines processes of education and self-education, synchronizes theory and practice, optimizes pedagogical action by harmonization interpersonal relationships, aligns ambivalent personal and interpersonal intentions in the universal integrated sphere – the communicative space.

The analysis of interaction of political parties with voters in Ukraine is carried out. The attention is focused on the fact that political parties use new forms of communication with citizens. It is proved that the subjects of the electoral process do not use social networks fully as a means of communication, but as a rule use them as news portals through which inform about the direct activities of parties on the place of location. They are included in political activities to the extent necessary to meet the challenges in the economic, social, cultural, environmental and other fields. The presence of many problems that cannot be solved without power, encourages citizens to unite, includes them in the orbit of political processes.It is noted that political parties should actively involve voters in discussions and debates on websites and social networks. To improve communication with voters, it is advisable to place information on Internet resources in advance. It is grounded that it is necessary to post contact information about the local and district cells of the party. From time to time, they should publish for voters a reminder of how and with what questions, suggestions the voter can apply to the party or its leadership.It is noted that the analysis of regional Facebook-pages can be carried out according to the following criteria: the presence of a page on Facebook, the period of page activity, the number of subscribers of the page, the number of messages, content, the number of messages / likes / comments, mention of national and local policies, the subject of messages.The completeness of the spectrum of political parties and the conditions of their functioning, which are the defining indicators of democratic society, are determined. Democratic society not only declares, but also really guarantees the rights and fundamental freedoms of citizens.In democratic countries, political parties assume a wide range of social functions, becoming an integral structural component of society. The analysis of the role of political parties in political processes makes it necessary to form new approaches to the study of their activities.The current state of political parties' participation in the political process is investigated. It is argued that those political parties that do not fully use social networks as a means of communication with voters lose the level of support. It is found that the lack of proper communication with voters through social networks reduces the ability to overcome the political representative barrier of parties. ; Здійснено аналіз взаємодії політичних партій в Україні з виборцями. Акцентовано увагу на тому, що політичні партії використовують нові форми комунікації з громадянами. Обгрунтовано, що суб'єкти виборчого процесу не використовують соціальні мережі в повній мірі, як засіб комунікації, а як правило використовують їх як новинні портали через які інформують про безпосередню діяльність партій на місцях.Зазначено, що політичні партії мають активніше залучати виборців до обговорення та дискусії на сайтах і у соціальних мережах. Для покращення комунікації з виборцями доцільно інформацію на Інтернет ресурсах розміщувати завчасно. Аргументовано, що слід розміщувати і контактну інформацію про місцеві і районні осередки партії і час від часу публікувати для виборців нагадування про те, як і з якими питаннями, чи пропозиціями виборець може звернутися до партії, чи її керівництва.Зазначено, що аналіз регіональних Facebook-сторінок можна здійснювався за такими критеріями, а саме: наявність Facebook-сторінки, період активності сторінки, кількість підписників сторінки, кількість дописів, контент, кількість поширень дописів / лайків / коментарів, згадки про національних та місцевих політиків, тематика дописів.Визначено повноту спектру політичних партій та умови їх функціонування, які є визначальними індикаторами демократичності суспільства. Демократичне суспільство не лише декларує, але й реально гарантує права й основні свободи громадян. Політичні партії разом із державними і партійними структурами виступають важливими елементами соціальнополітичної конструкції суспільства. В демократичних країнах вони перебирають на себе широке коло суспільних функцій, перетворюючись при цьому на невід'ємний структурний компонент суспільства. Аналіз ролі політичних партій у політичних процесах змушує до необхідності формування нових підходів у вивченні їх діяльності.Досліджено сучасний стан участі політичних партій у політичному процесі. Аргументовано, що ті політичні партії, які не використовують в повній мірі соціальні мережі, як засіб комунікації з виборцями втрачають рівень підтримки. З'ясовано, що відсутність належної комунікації з виборцями через соціальні мережі знижує можливості долати політичним партіям репрезентативний бар'єр.

The analysis of interaction of political parties with voters in Ukraine is carried out. The attention is focused on the fact that political parties use new forms of communication with citizens. It is proved that the subjects of the electoral process do not use social networks fully as a means of communication, but as a rule use them as news portals through which inform about the direct activities of parties on the place of location. They are included in political activities to the extent necessary to meet the challenges in the economic, social, cultural, environmental and other fields. The presence of many problems that cannot be solved without power, encourages citizens to unite, includes them in the orbit of political processes.It is noted that political parties should actively involve voters in discussions and debates on websites and social networks. To improve communication with voters, it is advisable to place information on Internet resources in advance. It is grounded that it is necessary to post contact information about the local and district cells of the party. From time to time, they should publish for voters a reminder of how and with what questions, suggestions the voter can apply to the party or its leadership.It is noted that the analysis of regional Facebook-pages can be carried out according to the following criteria: the presence of a page on Facebook, the period of page activity, the number of subscribers of the page, the number of messages, content, the number of messages / likes / comments, mention of national and local policies, the subject of messages.The completeness of the spectrum of political parties and the conditions of their functioning, which are the defining indicators of democratic society, are determined. Democratic society not only declares, but also really guarantees the rights and fundamental freedoms of citizens.In democratic countries, political parties assume a wide range of social functions, becoming an integral structural component of society. The analysis of the role of political parties in political processes makes it necessary to form new approaches to the study of their activities.The current state of political parties' participation in the political process is investigated. It is argued that those political parties that do not fully use social networks as a means of communication with voters lose the level of support. It is found that the lack of proper communication with voters through social networks reduces the ability to overcome the political representative barrier of parties. ; Здійснено аналіз взаємодії політичних партій в Україні з виборцями. Акцентовано увагу на тому, що політичні партії використовують нові форми комунікації з громадянами. Обгрунтовано, що суб'єкти виборчого процесу не використовують соціальні мережі в повній мірі, як засіб комунікації, а як правило використовують їх як новинні портали через які інформують про безпосередню діяльність партій на місцях.Зазначено, що політичні партії мають активніше залучати виборців до обговорення та дискусії на сайтах і у соціальних мережах. Для покращення комунікації з виборцями доцільно інформацію на Інтернет ресурсах розміщувати завчасно. Аргументовано, що слід розміщувати і контактну інформацію про місцеві і районні осередки партії і час від часу публікувати для виборців нагадування про те, як і з якими питаннями, чи пропозиціями виборець може звернутися до партії, чи її керівництва.Зазначено, що аналіз регіональних Facebook-сторінок можна здійснювався за такими критеріями, а саме: наявність Facebook-сторінки, період активності сторінки, кількість підписників сторінки, кількість дописів, контент, кількість поширень дописів / лайків / коментарів, згадки про національних та місцевих політиків, тематика дописів.Визначено повноту спектру політичних партій та умови їх функціонування, які є визначальними індикаторами демократичності суспільства. Демократичне суспільство не лише декларує, але й реально гарантує права й основні свободи громадян. Політичні партії разом із державними і партійними структурами виступають важливими елементами соціальнополітичної конструкції суспільства. В демократичних країнах вони перебирають на себе широке коло суспільних функцій, перетворюючись при цьому на невід'ємний структурний компонент суспільства. Аналіз ролі політичних партій у політичних процесах змушує до необхідності формування нових підходів у вивченні їх діяльності.Досліджено сучасний стан участі політичних партій у політичному процесі. Аргументовано, що ті політичні партії, які не використовують в повній мірі соціальні мережі, як засіб комунікації з виборцями втрачають рівень підтримки. З'ясовано, що відсутність належної комунікації з виборцями через соціальні мережі знижує можливості долати політичним партіям репрезентативний бар'єр.

The article analyzes one of the directions of the European Union strategic communications aimed at debunking fakes and disinformation. Strategic communications belong to the innovative tools of the EU foreign policy, aimed at interaction in the format of both strategic partnership with international actors and regional cooperation with European countries. The East Stratcom Task Force has been created precisely for the East Neighborhood countries to cooperate with the East Europe states and to better inform on the EU in these countries. The Task Force analysts see their mission in explaining and promoting the European Union's policy in the Eastern Neighborhood, as well as correcting disinformation. The Task Force reports and analyzes the trends of disinformation, explains and debunks disinformation messages and raises awareness of disinformation produced by the Russian Federation and Russian-language media.EUvsDisinfo is the publicly available international disinformation database which provides weekly reviews of the Task Force and presents analytical articles on this issue. In particular, analytical materials emphasize that the Kremlin campaign for disinformation uses diversification of channels, messages depending on the target audience. However, all messages have a common goal that is to weaken the West, discrediting the idea of European integration, and to strengthen the Kremlin, promoting the convictions and values of the Russian Federation.Disinformation is used by the Kremlin as a means of acquiring power in both Russian and foreign policy. The Task Force analysts conduct a comprehensive analysis of disinformation messages and demonstrate that disinformation cannot only be a way of intimidating and demonstrating power; it can also be ridiculous, mischievous, when its creators, trying to mislead the audience, are mistaken and exposed.Being aware of the acuteness of the disinformation threats, the European Commission has set up a high-level group of experts whose mission is to provide advice on policy initiatives to counteract false news and disinformation online. ; У статті проаналізовано один із напрямів стратегічних комунікацій Європейського Союзу, який зорієнтований на розвінчування фейків й боротьбу з дезінформацією. Стратегічні комунікації належать до інноваційних інструментів зовнішньополітичної діяльності ЄС, що спрямовані на взаємодію у форматі як стратегічного партнерства з міжнародними акторами, так і для регіонального співробітництва з європейськими країнами. Саме для взаємодії з країнами Східного сусідства, кращого інформування про ЄС у цих країнах створено Робочу групу East Stratcom. Аналітики Робочої групи вбачають свою місію в тому, щоб пояснити та просувати політику Європейського Союзу у країнах Східного сусідства, а також виправляти дезінформацію. Робоча група звітує та аналізує тенденції дезінформації, пояснює та розвінчує дезінформаційні меседжі й підвищує обізнаність про дезінформацію, продуковану з боку Російської Федерації та російськомовних мас-медіа.Загальнодоступною міжнародною базою даних дезінформації є сайт EUvsDisinfo, де представлені щотижневі огляди Групи, що стосуються дезінформації, й подано аналітичні статті з цієї проблематики. Зокрема, в аналітичних матеріалах наголошено, що кремлівська кампанія з дезінформації використовує диверсифікацію каналів, повідомлень залежно від цільової аудиторії. Проте в усіх повідомленнях є спільна мета: послабити Захід, дискредитуючи ідею європейської інтеграції, і посилити Кремль, просуваючи переконня і цінності РФ.Дезінформація використовується Кремлем як засіб набуття влади в російській і зовнішній політиці. Аналітики Групи проводять усебічний аналіз дезінформаційних повідомлень і демонструють, що дезінформація може бути не лише способом залякування й демонстрування сили, вона також може бути смішною, недолугою, коли її творці, намагаючись увести в оману аудиторію, помиляються і викриваються.Усвідомлюючи серйозність загроз дезінформації, Європейська комісія створила групу експертів високого рівня, місія яких – надавати консультації стосовно політичних ініціатив для протидії фальшивим новинам та поширенню дезінформації онлайн.

The article analyzes one of the directions of the European Union strategic communications aimed at debunking fakes and disinformation. Strategic communications belong to the innovative tools of the EU foreign policy, aimed at interaction in the format of both strategic partnership with international actors and regional cooperation with European countries. The East Stratcom Task Force has been created precisely for the East Neighborhood countries to cooperate with the East Europe states and to better inform on the EU in these countries. The Task Force analysts see their mission in explaining and promoting the European Union's policy in the Eastern Neighborhood, as well as correcting disinformation. The Task Force reports and analyzes the trends of disinformation, explains and debunks disinformation messages and raises awareness of disinformation produced by the Russian Federation and Russian-language media.EUvsDisinfo is the publicly available international disinformation database which provides weekly reviews of the Task Force and presents analytical articles on this issue. In particular, analytical materials emphasize that the Kremlin campaign for disinformation uses diversification of channels, messages depending on the target audience. However, all messages have a common goal that is to weaken the West, discrediting the idea of European integration, and to strengthen the Kremlin, promoting the convictions and values of the Russian Federation.Disinformation is used by the Kremlin as a means of acquiring power in both Russian and foreign policy. The Task Force analysts conduct a comprehensive analysis of disinformation messages and demonstrate that disinformation cannot only be a way of intimidating and demonstrating power; it can also be ridiculous, mischievous, when its creators, trying to mislead the audience, are mistaken and exposed.Being aware of the acuteness of the disinformation threats, the European Commission has set up a high-level group of experts whose mission is to provide advice on policy initiatives to counteract false news and disinformation online. ; У статті проаналізовано один із напрямів стратегічних комунікацій Європейського Союзу, який зорієнтований на розвінчування фейків й боротьбу з дезінформацією. Стратегічні комунікації належать до інноваційних інструментів зовнішньополітичної діяльності ЄС, що спрямовані на взаємодію у форматі як стратегічного партнерства з міжнародними акторами, так і для регіонального співробітництва з європейськими країнами. Саме для взаємодії з країнами Східного сусідства, кращого інформування про ЄС у цих країнах створено Робочу групу East Stratcom. Аналітики Робочої групи вбачають свою місію в тому, щоб пояснити та просувати політику Європейського Союзу у країнах Східного сусідства, а також виправляти дезінформацію. Робоча група звітує та аналізує тенденції дезінформації, пояснює та розвінчує дезінформаційні меседжі й підвищує обізнаність про дезінформацію, продуковану з боку Російської Федерації та російськомовних мас-медіа.Загальнодоступною міжнародною базою даних дезінформації є сайт EUvsDisinfo, де представлені щотижневі огляди Групи, що стосуються дезінформації, й подано аналітичні статті з цієї проблематики. Зокрема, в аналітичних матеріалах наголошено, що кремлівська кампанія з дезінформації використовує диверсифікацію каналів, повідомлень залежно від цільової аудиторії. Проте в усіх повідомленнях є спільна мета: послабити Захід, дискредитуючи ідею європейської інтеграції, і посилити Кремль, просуваючи переконня і цінності РФ.Дезінформація використовується Кремлем як засіб набуття влади в російській і зовнішній політиці. Аналітики Групи проводять усебічний аналіз дезінформаційних повідомлень і демонструють, що дезінформація може бути не лише способом залякування й демонстрування сили, вона також може бути смішною, недолугою, коли її творці, намагаючись увести в оману аудиторію, помиляються і викриваються.Усвідомлюючи серйозність загроз дезінформації, Європейська комісія створила групу експертів високого рівня, місія яких – надавати консультації стосовно політичних ініціатив для протидії фальшивим новинам та поширенню дезінформації онлайн.

The Cuban Missile Crisis, referred to as the Caribbean Crisis in the Soviet Union (Карибский Кризис) and the October Crisis in Cuba, is one of the most famous events of the Cold War. A large number of primary source documents are available for study. The U.S. government has released internal material and much of the official communications between the parties, and the Soviet Union has also released a significant number of documents (mostly during Gorbachev's "Glasnost" ("гласность") program in the 1980's). However, much of the historical analysis that has emerged from this material focuses on: the amount of "blame" that should be assigned to each side, technical discussions regarding the level of risk that there could have been a nuclear war, who "won" and who "lost," and the extent to which President Kennedy's actions may have been mythologized after his assassination. While these themes are important, the event also represents a clear example of the major powers in the Cold War using smaller countries to bear the biggest risks of their global strategies. This paper argues that messages that were sent between the Soviet and Cuban governments at the time show that the Soviets engaged with the Cuban leaders only to the extent that they could control their actions, and that they excluded them from critical decisions. The paper also demonstrates that messages sent between the key Soviet figures in the crisis, later interviews, memoirs and biographies provide insight into the Soviet leadership's justifications for their colonial practices.The United States and the Soviet Union had come to a situation where one believed the other might actually launch a pre-emptive strike if it could gain an advantage. The U.S. and Soviet Union were engaged in constant conflicts throughout the 1940's and 1950's. 1960 was an election year in the United States, so its hostile actions against Cuba escalated throughout the year, with plots to assassinate Fidel Castro and a trade embargo. Late in the year, Cuba and the Soviet Union issued a statement of solidarity and the Soviets began to supply conventional weapons to Cuba. However, there was no move to put Soviet nuclear missiles in Cuba in 1961. Khrushchev's reason for this was a belief that the U.S. would invade Cuba immediately if he took such an action. The plan to deploy the missiles could have been publicly announced, as it was legal under international law. The decision to deploy the weapons secretly is more evidence that the Soviets thought it was likely that news of such a plan would trigger an invasion. Castro and his inner circle were agreeable. In an interview he gave to PBS in 1985, Fidel Castro claimed that the Cubans' acceptance of the Soviets' missile plan was based on their belief that American invasion was likely unavoidable. However, he also claimed that he was motivated by a desire to help the Soviet Union achieve balance with the U.S. in the global nuclear competition. This agreement did not guarantee Castro equal partnership with the Soviets. The final deal involved stationing the missiles in Cuba, under full Soviet control. The mistrust between the allies began at this early stage. During a meeting to finalize their agreement, Che Guevara had suggested that the plan be made public and Khrushchev had refused. He even refused to sign his name to the treaty, to preserve the option to deny everything if the Cubans proceeded with a unilateral announcement.Soviet ships with nuclear missiles began to arrive in Cuba. A U.S. plane captured proof of the nuclear missiles in Cuba on October 14 th , and Kennedy announced the crisis to the public on October 22 nd . Tensions rose rapidly, so that four days later Castro wrote a letter to Khrushchev, assuring him that Cuban people will confront the aggressor "heroically". On the same day, Khrushchev sent a secret message to Kennedy offering a resolution to the crisis. By October 27 th the Soviet Union had finalized an agreement with the U.S. for the withdrawal of its missiles from Cuba, including an agreement to allow on-site inspections in Cuba. Most importantly, Castro first became aware of this agreement from the public announcements that were made by Khrushchev and Kennedy on October 28 th . Khrushchev also sent a letter to Castro on the 28 th , and its tone makes it clear that he considered Castro's position to be that of a "little brother" whose emotions and feelings should be soothed, but one who should not expect a decision-making role. Khrushchev's letter goes on to warn Castro against any action that might lead to a reanimation of the crisis. Referring to the shooting down of a U.S. U2 spy plane on the 27 th , Khrushchev states that this episode was the result of "senseless" provocation by militarists in the Pentagon who still hoped for an excuse to invade. In addition to the firm "advice" that Castro should allow U.S. military planes to violate his airspace, it is possible to infer a threat in the letter's subtext. Khrushchev implied that the Soviet Union would not risk a global nuclear war to defend Cuba from invasion if it had the excuse that the invasion had been sparked by unstable elements in the U.S. or in Cuba. The warning in Khrushchev's letter concerning shooting down the U.S. spy plane may have been particularly offensive to Castro. Although, Cuban anti-aircraft personnel had been instructed to fire on American planes to protect the Soviet missile sites, the weapon that had hit the U2 plane was a Soviet-controlled surface-to-air missile. In Castro's response letter to Khrushchev he expresses his rationale. He also refers to the public statement he had issued earlier in that day, in which he had criticized the U.S. promise not to invade Cuba as inadequate. Castro signs off with a notice that he is opposed to inspections. Further messages from October 30 th and 31 st are remarkable because the first captures Khrushchev's early attempts to frame the entire crisis for history and for his communist audiences, and the second presents Castro's view that the entire enterprise had been futile if the Soviet Union was unwilling to stand its ground. Khrushchev's letter is full of paternalism, he writes that he understands the bitterness that "some" Cubans might feel. Khrushchev refers to a conflict between superpowers in "the Caribbean zone," this emphasizes that Cuba's interests were subordinate to the Soviet Union's regional strategy. Castro rebuts several of Khrushchev's excuses by arguing that backing down was not the appropriate reaction to the possibility of an imminent U.S. attack, by clarifying that he was not consulted at all about the decision to withdraw the missiles, and by stating that many (not "some") Cubans were feeling "unspeakable bitterness and sadness" about the sudden Soviet decision. Castro demonstrated that he understood that the only strategic value of putting missiles in Cuba was as a deterrent against a strike against the U.S.S.R. A message from the Soviet Foreign minister Gromyko to Mikoyan on November 1 st detailed how the Cubans should be pressured to soften their "no inspections" position despite the loss of face this would cause them.Even while the Soviet-Cuban negotiations on the inspections were proceeding, the Soviet leaders were keeping new secrets from their allies. Later decision to remove weapons were made before discussing the issue with the Cubans. The frustrations that this created were evident during Mikoyan's conversation with Castro and the rest of the Cuban leadership on November 22 nd. Castro repeated his argument that the Soviets should have kept the strategic missiles in Cuba. The Mikoyan-Castro dialogue serves as evidence of the highly skewed nature of Soviet-Cuban relations and the Soviets' sense that they did not need justification for their colonial practices. Castro had to listen to public statements by Kennedy to acquire up-to-date information about the weapons that remained in his country. After confirming that the tactical missiles were still in Cuba, that they were not technically part of the Soviet's agreement with the U.S. and that the U.S. was not aware of them Mikoyan delivered the news that the Soviets had decided to remove these as well. He explained that there was a law that prevented the transfer control of any nuclear weapons to another country (this was a lie), and that the Soviets intended to withdraw all of their troops from Cuba once the Cuban military had been trained to use the conventional weapons they were leaving behind.Returning to the question of Soviet justifications, the ambassador's interpretation of the situation gives insight into the Soviet colonial discourse. The Cubans were portrayed as wild children, but well- meaning and smart, and the Soviets were portrayed as patient parents. Ambassador Beck reports that Mikoyan had characterized the Cuban leaders as young, honest people who were true to the revolution and who were deserving of respect, trust, and appreciation. However, a large part of the Ambassador's message is dedicated to a description of the Cubans' unorthodox path to Marxism, and criticism of the slow pace of development of the Cuban Communist party apparatus and the Cubans' belief that their revolution was one of "three great revolutions" (China's for Asia, the Soviets' for Europe, and Cuba for Latin America).In conclusion, for fifty-eight years since the Cuban missile crisis, the world did not experience nuclear wars. This outcome has allowed a self-congratulatory narrative to grow regarding the courageous and pragmatic actions of both the U.S. and Soviet leaders. The implication of this narrative is that only the highly tested, and "serious" leaders of superpowers, can be trusted to be stewards of nuclear weapons. In contrast, this way of thinking concludes that the leaders of smaller countries (who have less to lose – in total, but not in proportion) are more likely to choose "honorable destruction" as long as they might inflict asymmetrical damage on their enemies. The dialogues between the protagonists of the Cuban missile crisis demonstrate that there were two big truths. The first truth is that the Cubans could not be trusted with nuclear weapons, and that efforts to limit the proliferation of nuclear weapons have been important. The second truth is that the leaders of the superpowers were just lucky. Like the great powers before WWI, The U.S. and Soviet leadership in the Cold War believed that global domination was their right. This imperialistic attitude was disguised as a defense of God-given human freedom (by the U.S.) or as the result of an inevitable process of social evolution (by the Soviet Union). The U.S. put nuclear missiles in Turkey to protect democracy, and the Soviets said that they put nuclear missiles in Cuba to: a) counter the U.S. missiles in Turkey; b) protect Cuba; c) advance the global socialist project; or d) "put a hedgehog in the Americans' pants". ; Кубинська ракетна криза, яку називають Карибською кризою в Радянському Союзі (Карибский кризис) та Жовтневою кризою на Кубі, – одна з найвідоміших подій холодної війни. Велика кількість первинних джерел доступна для вивчення цієї події. Уряд США оприлюднив внутрішні матеріали та значну частину офіційних перемов між сторонами, Радянський Союз також відкрив доступ до значної кількості документів (переважно під час програми М. Горбачова «Гласність» («гласность») у 1980-х рр.). Однак значна частина історичного аналізу, що постає із цього матеріалу, зосереджується на кількості «провини», яку має нести кожна сторона конфлікту, на технічних дискусіях щодо ризиків ядерної війни, на намаганнях з'ясувати, хто «переміг», а хто «втратив», і на тому, наскільки дії президента Дж. Кеннеді були міфологізовані після його вбивства. Незважаючи на важливість усіх цих тем, подія також є наочним прикладом того, як основні держави холодної війни перекладали найбільші ризики своїх глобальних стратегій на менш потужні країни. У статті наводяться уривки з листування між радянським та кубинським урядами під час кризи. Ці листи свідчать про те, що лідери Радянського Союзу контактували з кубинськими лідерами лише тією мірою, якою вони могли контролювати дії кубинців, не залучаючи тих до прийняття важливих рішень. Стаття також демонструє, що повідомлення, надіслані ключовими радянськими діячами періоду кризи, а також пізніші інтерв'ю, спогади й біографії показують, як радянське керівництво виправдовувало свою колоніальну практику.Сполучені Штати Америки та Радянський Союз потрапили в таку ситуацію, коли одна сторона вважала, що інша зможе насправді завдати ядерного удару, якщо це дасть цій стороні військову перевагу. Обидві держави постійно конфліктували впродовж 1940-х та 1950-х рр. 1960 р. був роком президентських виборів у США, на їх тлі відбувалася ескалація конфлікту з Кубою протягом усього року, у тому числі плани щодо вбивства Фіделя Кастро та встановлення торговельного ембарго. Наприкінці того ж року Куба та Радянський Союз виступили із заявою про солідарність, СРСР почав поставляти на Кубу конвенційну зброю. Важливо, що в 1961 р. не було жодних намагань встановити на Кубі радянські ядерні ракети. М. Хрущов вважав, що в такому разі США негайно вторгнуться на Кубу. Про плани на розміщення ракет можна було публічно оголосити, оскільки міжнародне право не забороняло таке розміщення. Рішення розгортати зброю таємно, скоріш за все, є свідченням того, що радянська влада вважала ймовірним провокування вторгнення. Ф. Кастро та його оточення погоджувалися. В інтерв'ю каналу PBS в 1985 р. Фідель Кастро пояснював, що прийняття кубинцями радянського ракетного плану базувалося на тому переконанні, що американське вторгнення неминуче. Однак він також стверджував, що його мотивувало бажання допомогти Радянському Союзу досягти паритету із США у світовій ядерній гонці. Ця угода не гарантувала Ф. Кастро рівноправне партнерство з радянськими лідерами. Заключна угода передбачала розміщення ракет на Кубі під повним радянським контролем. Недовіра між союзниками почалася на цій ранній стадії. Під час зустрічі щодо доопрацювання домовленостей Че Гевара запропонував оприлюднити план, однак М. Хрущов відмовився. Він навіть відмовився вказувати своє ім'я в договорі, щоб зберегти можливість відступу, якщо кубинці вдадуться до одностороннього розголошення.На Кубу почали прибувати радянські кораблі з ядерними ракетами. Американський літак отримав докази пересування ядерних ракет на Кубі 14 жовтня, а Дж. Кеннеді оголосив про кризу публічно 22 жовтня. Напруга швидко зростала до того рівня, що через чотири дні Ф. Кастро написав листа до М. Хрущова, запевнивши його, що кубинський народ буде протистояти агресору «героїчно». Того ж дня М. Хрущов відправив таємне повідомлення до Дж. Кеннеді, пропонуючи залагодити ситуацію. До 27 жовтня Радянський Союз уже уклав угоду із США про виведення своїх ракет із Куби та дав згоду на допуск на Кубу інспекцій на місцях. Найголовніше при цьому те, що сам Ф. Кастро вперше дізнався про цю угоду з публічних оголошень, які зробили М. Хрущов та Дж. Кеннеді 28 жовтня. Того ж дня М. Хрущов надіслав листа до Ф. Кастро. З огляду на тон листа зрозуміло, що він вважав позицію Ф. Кастро позицією «маленького брата», емоції й почуття якого потрібно враховувати, однак брати участь у рішеннях він не може. У листі М. Хрущов застерігає Ф. Кастро проти будь-яких дій, які можуть призвести до реанімації кризи. Посилаючись на збиття американського шпигунського літака U2 27 жовтня, М. Хрущов заявляє, що цей епізод став результатом «безглуздих» провокацій мілітаристів у Пентагоні, які все ще сподівалися на привід для вторгнення. Окрім твердої «поради» Ф. Кастро дозволити американським військовим літакам порушувати його повітряний простір, у підтексті листа можна побачити загрозу. М. Хрущов, можливо, мав на увазі те, що Радянський Союз не ризикуватиме глобальною ядерною війною, щоб захистити Кубу від вторгнення, особливо якщо в М. Хрущова буде виправдання, що вторгнення викликали нестабільні елементи в США або на Кубі. Попередження в листі М. Хрущова щодо збиття американського шпигунського літака, можливо, було особливо образливим для Ф. Кастро. Хоча кубинським повітряним силам доручили вести вогонь по американським літакам, щоб захистити радянські ракетні об'єкти, зброя, яка влучила в літак U2, була радянською ракетою системи «земля-повітря». У відповіді до М. Хрущова Ф. Кастро пропонує своє обґрунтування. Він також посилається на публічну заяву, опубліковану напередодні, у якій вважає обіцянку США не вторгатися на Кубу неадекватною. Ф. Кастро завершує повідомлення твердженням, що він проти інспекцій. Подальші повідомлення від 30 та 31 жовтня визначаються тим, що вони, по-перше, демонструють ранні спроби М. Хрущова сформулювати кризу для історії та для своєї комуністичної аудиторії, а по-друге, висвітлюють думку Ф. Кастро, який вважав, що вся операція була марною, якщо Радянський Союз буде поступатися американцям. Лист М. Хрущова сповнений патерналізму, він пише, що розуміє ту гіркоту, яку відчувають «деякі» кубинці. М. Хрущов посилається на конфлікт між наддержавами в «Карибській зоні», це формулювання підкреслює той факт, що інтереси Куби були підпорядковані регіональній стратегії Радянського Союзу. Ф. Кастро спростовує декілька виправдань від М. Хрущова, стверджуючи, що відступ не є відповідною реакцією на реальну можливість нападу США. Ф. Кастро уточнює, що з ним взагалі не консультувалися щодо рішення про виведення ракет, що більшість кубинців (а не «деякі») відчули «невимовну гіркоту й смуток» із приводу раптового радянського рішення. Ф. Кастро продемонстрував розуміння того, що єдиною стратегічною цінністю в розміщенні ракет на Кубі було стримування США проти удару по СРСР. Повідомлення радянського міністра закордонних справ А. Громико до А. Мікояна 1 листопада детально пояснювало, як на кубинців необхідно чинити тиск, щоб пом'якшити їх позицію «ні інспекціям», незважаючи на вірогідність втрати кубинською владою обличчя.Навіть під час переговорів із кубинцями про інспекції радянські лідери зберігали нові таємниці від своїх союзників. Пізніше рішення про відвід зброї було прийняте ще до обговорення цього питання з кубинцями. Розчарування, яке це викликало, було очевидним під час розмови А. Мікояна з Ф. Кастро та рештою кубинського керівництва 22 листопада. Ф. Кастро повторив свій аргумент про те, що СРСР мав зберігати стратегічні ракети на Кубі. Діалог А. Мікояна з Ф. Кастро свідчить про сильно викривлений характер радянсько-кубинських відносин. Розмова демонструє позицію радянської сторони, яка не вважала за потрібне виправдовувати свою колоніальну практику. Ф. Кастро доводилося слухати публічні заяви Дж. Кеннеді, щоб отримати актуальну інформацію про зброю, яка залишилася в його країні. Підтвердивши, що тактичні ракети все ще перебувають на Кубі, що вони не є частиною Радянсько- Американської угоди, що США не знали про них, А. Мікоян повідомив, що СРСР також вирішили їх забрати. Він пояснив, що є закон, який перешкоджає переданню іншій країні контролю над будь-якою ядерною зброєю (це була брехня), і що СРСР мав намір вивести всі свої війська з Куби після того, як кубинські військові навчаться використовувати конвенційну зброю, яку СРСР залишав після себе.Якщо повернутися до питання про радянські виправдання, то інтерпретація кризи послом Угорщини на Кубі Я. Беком дає розуміння радянського колоніального дискурсу. Кубинці сприймалися як дикі, проте доброзичливі й кмітливі діти, а радянські лідери зображувалися як терплячі батьки. Посол Я. Бек повідомляє, що А. Мікоян характеризував кубинських лідерів як молодих, чесних людей, вірних революції, які заслуговують на повагу, довіру та вдячність. Однак значна частина повідомлення посла присвячена опису неортодоксального шляху кубинців до марксизму, критиці повільних темпів розвитку партійного апарату Куби та переконань кубинців у тому, що їхня революція була однією з «трьох» великих революцій (китайська для Азії, радянська для Європи та кубинська для Латинської Америки).Наостанок варто зазначити, що 58 років після Кубинської кризи світ не зазнавав ядерних воєн. Цей результат привів до розквіту наративу самозахоплення в розповідях про сміливі й прагматичні дії як американських, так і радянських лідерів. Наслідком цього самозахоплення є віра в те, що володіння ядерною зброєю можна довіряти лише висококваліфікованим і «серйозним» лідерам наддержав. Таке мислення призводить до висновку, що лідери менших країн, яким втрачати менше (кількісно, проте не пропорційно), мають більше шансів обрати «почесне знищення», якщо вони зможуть завдати ворогам асиметричного збитку. Діалоги між основними персонами кубинської ракетної кризи демонструють, що існували дві великі правди. Перша правда полягає в тому, що кубинцям не можна було довіряти ядерну зброю і що зусилля щодо обмеження поширення ядерної зброї були дуже важливими. Друга правда полягає в тому, що лідерам наддержав просто пощастило. Як і великі держави до Першої світової війни, США та радянське керівництво періоду холодної війні вважали глобальне панування своїм правом. Це імперіалістичне ставлення маскувалося як захист даної богом людської свободи (у США) або як результат неминучого процесу соціальної еволюції (у Радянському Союзі). США встановили ядерні ракети в Туреччині для захисту демократії, а СРСР пояснювали розміщення ядерних ракет на Кубі такими причинами: а) протидією американським ракетам у Туреччині; б) захистом Куби; в) просуванням глобального соціалістичного проєкту; г) «підсунути їжака в штани американцям».