Suchergebnisse

This article covers the main directions and results of the diplomatic activity of the first foreign minister of the West Ukrainian People's Republic Vasyl Paneyko. The role of V. Paneyko in the partypolitical life, and the implementation of the idea of the unity of the Ukrainian lands was clarified. His nation-wide and diplomatic activities during the national liberation struggles of the Ukrainian people were thoroughly analyzed. It is noted that V. Paneyko among the Galician politicians was distinguished by theoretical and political preparation, far-sightedness and convincing position. It is noted that during the first month of his work in the foreign affairs department, he resolved two important issues: the organization of the State Secretariat of Foreign Affairs and foreign missions, and realized the idea of uniting the West Ukrainian People's Republic with the Ukrainian People's Republic. ; У статті висвітлено основні напрями та результати дипломатичної діяльності першого міністра закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки Василя Панейка. З'ясовано роль В. Панейка у партійно-політичному житті, та реалізації ідеї соборності українськихземель. Всебічно проаналізовано його державотворчу та дипломатичну діяльність у роки національно-визвольних змагань українського народу. Зазначено, що серед галицького політикуму В. Панейко виокремлювався теоретичною та політичною підготовкою, далекоглядністю та переконливою позицією. Наголошено, що за перший місяць роботи у зовнішньополітичному відомстві він вирішив дві важливі справи: організацію Державного секретаріату закордонних справ та закордонних представництв та реалізував ідею злуки Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою

У статті розкрито результати дослідження українсько-японських відносин і їхній вплив на розвиток Української держави. Зовнішня політика Японії щодо України є частиною загальної стратегії «Дуги свободи та процвітання в Євроазії», і, водночас, одним з основних принципів зовнішньої політики Японії. Відповідно до цього підходу Токіо прагне підтримати формування кола успішних і процвітаючих країн. Кроки до взаємної довіри та дружніх відносин робиться шляхом офіційних зустрічей між японськими та українськими державними діячами та політиками. З 1994 року представники обох країн здійснили офіційні поїздки та провели переговори, які відкрили шлях для розвитку двох сторонніх відносин. У парламенті Японії функціонує Асоціація «Японія-Україна», відповідальна за відносини з Києвом. Подібна група працює в українському парламенті, який відповідає за відносини з Японією. «Кусаноне» є основною програмою допомоги Україні, в рамках якої реалізується до 15 проєктів щорічно. Так, з 2004 року Японією було реалізовано 103 проекти загальною вартістю 7,5 млн. доларів. Через проекти програми «Кусаноне» Японія також опосередковано сприяє розвитку України, оскільки надає різноманітну фінансову та технічну допомогу. Офіційно надаючи допомогу, Токіо сприяє зміцненню демократії, розвитку інфраструктури та правової бази з урахуванням історичного та культурного розвитку країни.

Стаття присвячена дослідженню подальшого розвитку стратегічного діалогу в контексті підсумкових рішень саміту Україна – ЄС. Визначено, що цей саміт засвідчив низький рівень зацікавленості з боку європейських політиків щодо конструктивного вирішення «українських питань»: лібералізація візового режиму, завершення ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС, продовження антиросійських санкцій та інші. Доведено, що питання лібералізації візового режиму не було вирішено на практичному рівні: Європейський Союз представив достатньо розмиту картину своїх подальших намірів, в той час як конкретні терміни не були визначені. Обґрунтовано тезу про те, що подальший стратегічний діалог України з Європейським Союзом у контексті цього питання повинен базуватись на об'єктивному усвідомленні необхідності запровадження безвізового режиму: наскільки це вигідно і обумовлено потребами населення. З'ясовано, що стратегічний діалог щодо продовження санкцій проти Росії повинен здійснюватись на основі більш рішучих дій, висловленні конкретних практичних пропозицій і варіантів, повноцінному обстоюванні національних інтересів, представленні планів дій, стратегій, ініціатив. Визначено, що, враховуючи досить жорстку позицію Нідерландів відносно завершення ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, відносини із цією країною повинні бути націлені на компромісні конструктивні переговори, які не повинні містити риторики, а мають спрямовуватись на чітко визначений практичний результат.

У статті зроблено спробу простежити політичну й дипломатичну боротьбу навколо проблеми західного кордону України, ставлення радянського, англійського, американського і польського урядів до лінії Керзона. This article is an attempt to trace the political and diplomatic struggle around the issue of Ukraine's western border, the attitude of the Soviet, British, American and Polish governments in exile to the Curzon line.

In the article the problem of the normatively-legal adjusting of socially-labour relations is examined in Ukraine, directions of perfection of legislation are reasonable in the field of permission of collective labour spores(conflicts). ; В статье рассматривается проблема нормативно-правового регулирования социально-трудовых отношений в Украине и обоснованы направления совершенствования законодательства в сфере разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов). ; У статті розглядається проблема нормативно-правового регулювання соціально-трудових відносин в Україні та обгрунтовано напрями вдосконалення законодавства у сфері вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

The article is dedicated to the study of legal grounds of accession of Austria to the EU, which is the transformation of its legal system in line with EU standards. Attention is paid to the fact that the Republic of Austria preparing to join the EU began with the accession to the European Communities, and after the signing of the Treaty on European Union Republic of Austria has joined the European Union. At the same time negotiations about the membership of Austria were shorter in comparison with previous extensions. ; Статья посвящена исследованию правовых основ вступления Австрийской Республики в ЕС, которые заключались в трансформации её правовой системы в соответствии со стандартами ЕС. Акцентируется внимание на том, что в Австрийской Республике подготовка ко вступлению в ЕС началась со вступления в Европейские Сообщества, а после подписания Договора о ЕС Австрийская Республика уже вступила в Европейский Союз. При этом переговоры относительно членства Австрии были более короткими в сравнении с предыдущими расширениями. ; Стаття присвячена дослідженню правових засад вступу Австрійської Республіки до ЄС, які полягали у трансформації її правової системи відповідно до стандартів ЄС. Акцентується увага на тому, що в Австрійській Республіці підготовка до вступу в ЄС почалася зі вступу в Європейські Співтовариства, а після підписання Договору про ЄС Австрійська Республіка вже вступила в Європейський Союз. При цьому переговори щодо членства Австрії були коротшими порівняно з попередніми розширеннями.

The suggested article analyzes the roots, evolution and contemporary development of diplomacy at the turn of 20th - 21st centuries. The actuality of the problem consists in the fact that in modern world the boundaries between domestic and foreign policies are constantly disappearing. Issues which were considered to be as an internal matter of one or another country, may be effectively addressed nowadays only on international level, using efforts of a great number of international actors. In democratic countries in contrast to authoritarian regimes, we can see a considerable dispersion of power and decision-making centers. Diplomats of these countries are not always confident if their activity will gain the support of parliamentary institutions and local authorities of their parent countries. All these factors lead to the necessity of study the peculiarities of modern diplomacy and its effectiveness in 21st century. The research is based on systematic method, which is manifested in alignment and consistency of the presentation of the material on the basis of analyzed sources. Another important method applied is a historical method by means of which chronological order of the development of modern diplomacy is systematized. The article emphasizes the essence of diplomacy, its basic aims and functions, political and non-political tasks of diplomatic activity. Diplomacy is regarded as set of scientifically established methods and means, the art of conducting negotiations and concluding agreements, the art of realizing state foreign policy goals. The research highlights a new approach to the analysis of public diplomacy regarding it as a practical activity and important mean for achieving strategic purposes in the international arena in the process of active globalization at the beginning of 21st century. ; В статье исследованы истоки, эволюция и современное развитие дипломатии на рубеже ХХ-ХХI веков. Актуальность данной проблемы заключается в том, что в условиях глобализирующегося мира постепенно стирается грань между внешней и внутренней политикой. Проблемы, которые ранее считались сугубо внутренним делом того или иного государства, часто можно решить только на международном уровне, усилиями целого ряда различных акторов. В отличие от стран с авторитарными структурами, в демократических странах наблюдается значительное рассредоточение центров власти и, соответственно, центров принятия решений. Дипломаты этих стран не всегда уверены, получат поддержку своих иностранных акций со стороны парламентских институтов, органов местной власти и муниципальной власти. Все это предопределяет необходимость исследования особенностей современной дипломатии и рассмотрения, насколько она эффективна в условиях XXI века. Исследование основывается на использовании основных методов научного исследования. В частности системного метода исследования, который проявляется в согласованности и последовательности изложения материала на основе проанализированных источников. Важным методом исследования является исторический, с помощью которого выявлены и систематизированы хронологические последовательности развития современной дипломатии, принцип объективизма, проявляющийся в объективном освещении источников научной информации. В статье рассмотрены основные цели и функции дипломатии, политические и неполитические задачи дипломатической деятельности. Показано, что наиболее четко сущность дипломатии можно определить путем определения ее как науки о международных отношениях и искусстве ведения переговоров главами государств и правительств и специальными органами внешних отношений, а также как участие дипломатов в определении курса внешней политики и ее воплощении в жизнь мирными средствами с целью защиты интересов государства и его граждан. ; У статті досліджено витоки, еволюцію та сучасний розвиток дипломатії на зламі ХХ-ХХI століть. Актуальність даної проблеми полягає у тому, що в умовах глобалізованого світу поступово зникає межа між зовнішньою і внутрішньою політикою. Проблеми, які раніше вважалися суто внутрішньою справою тієї чи іншої держави, часто можна вирішити лише на міжнародному рівні, зусиллями цілої низки різних акторів. На відміну від країн з авторитарними структурами, в демократичних країнах спостерігається значне розосередження центрів влади і, відповідно, центрів прийняття рішень. Дипломати цих країн не завжди впевнені, чи отримають підтримку своїх закордонних акцій з боку парламентських інститутів, органів місцевої влади та муніципальної влади. Усе це зумовлює необхідність дослідження особливостей сучасної дипломатії та розгляду, наскільки вона є ефективною в умовах ХХІ століття. Дослідження ґрунтується на використанні засадничих методів наукового дослідження. Зокрема системного методу дослідження, який проявляється в узгодженості та послідовності викладення матеріалу на основі проаналізованих джерел. Важливим методом дослідження є історичний, за допомогою якого виявлено та систематизовано хронологічні послідовності розвитку сучасної дипломатії, принцип об'єктивізму, що виявляється в об'єктивному висвітленні джерел наукової інформації. У статті розглянуто основні цілі та функції дипломатії, політичні та неполітичні завдання дипломатичної діяльності. Показано, що найбільш чітко сутність дипломатії можна окреслити через визначення її як науку про міжнародні відносини і мистецтво ведення переговорів главами держав і урядів та спеціальними органами зовнішніх відносин, а також як участь дипломатів у визначенні курсу зовнішньої політики та її втілення в життя мирними засобами з метою захисту інтересів держави та її громадян.

The suggested article analyzes the roots, evolution and contemporary development of diplomacy at the turn of 20th - 21st centuries. The actuality of the problem consists in the fact that in modern world the boundaries between domestic and foreign policies are constantly disappearing. Issues which were considered to be as an internal matter of one or another country, may be effectively addressed nowadays only on international level, using efforts of a great number of international actors. In democratic countries in contrast to authoritarian regimes, we can see a considerable dispersion of power and decision-making centers. Diplomats of these countries are not always confident if their activity will gain the support of parliamentary institutions and local authorities of their parent countries. All these factors lead to the necessity of study the peculiarities of modern diplomacy and its effectiveness in 21st century. The research is based on systematic method, which is manifested in alignment and consistency of the presentation of the material on the basis of analyzed sources. Another important method applied is a historical method by means of which chronological order of the development of modern diplomacy is systematized. The article emphasizes the essence of diplomacy, its basic aims and functions, political and non-political tasks of diplomatic activity. Diplomacy is regarded as set of scientifically established methods and means, the art of conducting negotiations and concluding agreements, the art of realizing state foreign policy goals. The research highlights a new approach to the analysis of public diplomacy regarding it as a practical activity and important mean for achieving strategic purposes in the international arena in the process of active globalization at the beginning of 21st century. ; В статье исследованы истоки, эволюция и современное развитие дипломатии на рубеже ХХ-ХХI веков. Актуальность данной проблемы заключается в том, что в условиях глобализирующегося мира постепенно стирается грань между внешней и внутренней политикой. Проблемы, которые ранее считались сугубо внутренним делом того или иного государства, часто можно решить только на международном уровне, усилиями целого ряда различных акторов. В отличие от стран с авторитарными структурами, в демократических странах наблюдается значительное рассредоточение центров власти и, соответственно, центров принятия решений. Дипломаты этих стран не всегда уверены, получат поддержку своих иностранных акций со стороны парламентских институтов, органов местной власти и муниципальной власти. Все это предопределяет необходимость исследования особенностей современной дипломатии и рассмотрения, насколько она эффективна в условиях XXI века. Исследование основывается на использовании основных методов научного исследования. В частности системного метода исследования, который проявляется в согласованности и последовательности изложения материала на основе проанализированных источников. Важным методом исследования является исторический, с помощью которого выявлены и систематизированы хронологические последовательности развития современной дипломатии, принцип объективизма, проявляющийся в объективном освещении источников научной информации. В статье рассмотрены основные цели и функции дипломатии, политические и неполитические задачи дипломатической деятельности. Показано, что наиболее четко сущность дипломатии можно определить путем определения ее как науки о международных отношениях и искусстве ведения переговоров главами государств и правительств и специальными органами внешних отношений, а также как участие дипломатов в определении курса внешней политики и ее воплощении в жизнь мирными средствами с целью защиты интересов государства и его граждан. ; У статті досліджено витоки, еволюцію та сучасний розвиток дипломатії на зламі ХХ-ХХI століть. Актуальність даної проблеми полягає у тому, що в умовах глобалізованого світу поступово зникає межа між зовнішньою і внутрішньою політикою. Проблеми, які раніше вважалися суто внутрішньою справою тієї чи іншої держави, часто можна вирішити лише на міжнародному рівні, зусиллями цілої низки різних акторів. На відміну від країн з авторитарними структурами, в демократичних країнах спостерігається значне розосередження центрів влади і, відповідно, центрів прийняття рішень. Дипломати цих країн не завжди впевнені, чи отримають підтримку своїх закордонних акцій з боку парламентських інститутів, органів місцевої влади та муніципальної влади. Усе це зумовлює необхідність дослідження особливостей сучасної дипломатії та розгляду, наскільки вона є ефективною в умовах ХХІ століття. Дослідження ґрунтується на використанні засадничих методів наукового дослідження. Зокрема системного методу дослідження, який проявляється в узгодженості та послідовності викладення матеріалу на основі проаналізованих джерел. Важливим методом дослідження є історичний, за допомогою якого виявлено та систематизовано хронологічні послідовності розвитку сучасної дипломатії, принцип об'єктивізму, що виявляється в об'єктивному висвітленні джерел наукової інформації. У статті розглянуто основні цілі та функції дипломатії, політичні та неполітичні завдання дипломатичної діяльності. Показано, що найбільш чітко сутність дипломатії можна окреслити через визначення її як науку про міжнародні відносини і мистецтво ведення переговорів главами держав і урядів та спеціальними органами зовнішніх відносин, а також як участь дипломатів у визначенні курсу зовнішньої політики та її втілення в життя мирними засобами з метою захисту інтересів держави та її громадян.

In the article, Stefan Batory's military and political plans are investigated and the relationship between the Polish­Lithuanian Commonwealth and Muscovy during 1584­1587 is analyzed in the context of international relations in Central and Eastern Europe. Difficult internal situation after the death of Ivan the Terrible led to the emergence of crisis in Muscovy, which in turn provoked the neighbors to active action on the international scene. A part of nobility did not support Stefan Batory's views and as a result there appeared an idea of creating the union between the Polish­Lithuanian Commonwealth and Muscovy. In this article the author investigated and summarized the views and plans of the Polish­Lithuanian elite for solving problems on the eastern border with Muscovy. The gentry did not have a unified view on the issue of relations with Muscovy, so the king and his entourage had to strive for realization of their own version of events in various ways. Some nobles led by Jan Zamoyski contrasted their concept of building relations with Muscovy to Stefan Batory's plans. The significance of the Lithuanian gentry was essential as well. In the article, the methods of the Polish king, his interaction with the Pope in matters of policy regarding Muscovy are also studied. The positions of various groups of the nobility of the Polish­Lithuanian Commonwealth which they defended in Sejmiks and Sejms are analyzed. The publication considers Embassies of that time and their results. The basic controversial issues in the policy of both countries are investigated. ; У статті досліджено військово – політичні плани Стефана Баторія. Проаналізовано відносини Речі Посполитої та Московської держави у 1584­1587 рр. в контексті міжнародних відносин у Центрально – Східній Європі. Складна внутрішньодержавна ситуація після смерті Івана Грозного спричинила виникнення кризи в Московській державі, що у свою чергу спровокувало сусідів до активних дій на зовнішньополітичній арені. В результаті непідтримки частиною шляхти поглядів Стефана Баторія виникла ідея укладення унії між Річчю Посполитою і Московською державою. У даній роботі автором досліджено та узагальнено погляди та плани польсько­литовської еліти на вирішення проблем на східному кордоні з Московською державою. Шляхта не мала єдиного погляду на питання відносин з Московською державою, тож королю і його оточенню довелось різними способами добиватись втілення власного варіанта розвитку подій. Частина шляхти на чолі з Яном Замойським протиставляла свою концепцію побудови відносин з Московською державою планам Стефана Баторія. Також важливе значення мала позиція литовської шляхти. Досліджуються методи польського короля, його взаємодія з Папою Римським у питанні політики стосовно Московської держави. Проаналізовано позицію різноманітних груп шляхти Речі Посполитої, яку вони обстоювали на сеймиках та сеймах. У публікації розглядаються тогочасні посольства та їх результати. Досліджено основні спірні питання в політиці обох держав. ; У статті досліджено військово – політичні плани Стефана Баторія. Проаналізовано відносини Речі Посполитої та Московської держави у 1584­1587 рр. в контексті міжнародних відносин у Центрально – Східній Європі. Складна внутрішньодержавна ситуація після смерті Івана Грозного спричинила виникнення кризи в Московській державі, що у свою чергу спровокувало сусідів до активних дій на зовнішньополітичній арені. В результаті непідтримки частиною шляхти поглядів Стефана Баторія виникла ідея укладення унії між Річчю Посполитою і Московською державою. У даній роботі автором досліджено та узагальнено погляди та плани польсько­литовської еліти на вирішення проблем на східному кордоні з Московською державою. Шляхта не мала єдиного погляду на питання відносин з Московською державою, тож королю і його оточенню довелось різними способами добиватись втілення власного варіанта розвитку подій. Частина шляхти на чолі з Яном Замойським протиставляла свою концепцію побудови відносин з Московською державою планам Стефана Баторія. Також важливе значення мала позиція литовської шляхти. Досліджуються методи польського короля, його взаємодія з Папою Римським у питанні політики стосовно Московської держави. Проаналізовано позицію різноманітних груп шляхти Речі Посполитої, яку вони обстоювали на сеймиках та сеймах. У публікації розглядаються тогочасні посольства та їх результати. Досліджено основні спірні питання в політиці обох держав.

The problems of strategy formation of the Polish government, which was in emigration, during the Second World War in the period of the eastern front approaching to the Polish borders, are found out in the article. The author confirms that the success of the Red Army made London government to rise a question about the Polish eastern border and legitimacy of London government on the liberated territories. Both questions did not have the solution in the way of traditional Polish policy. Joseph Stalin expected concession in the issue of the eastern border instead of loyalty to the London government. But Polish government did not accept accomplished facts. The ambassadors Stanislav Kot, later Tadeush Romer negotiated and insisted on returning of the western Ukrainian and Byelorussian lands. They proposed military cooperation with the Polish Home Army, which supposed to be strong enough for diversionary acts. After the battle of Stalingrad victory and that resonance, which it had made in the world, Stalin refused from such cooperation, he thought that Poland was too weak partner. Stalin continued the escalation of the relations, he consciously stopped all diplomatic relations, flatly refused to continue discussion about borders and changed the way of discussion about the legitimacy of the authentic authority in Poland. ; У статті висвітлюються питання формування стратегії польського уряду на еміграції в роки Другої світової війни в час наближення східного фронту до кордонів Польщі. Автор стверджує, що успіхи Червоної Армії змусили Лондонський уряд підняти перед радянським керівництвом питання східного кордону Польщі й леґітимації лондонської влади на визволених територіях. Обидва питання не мали вирішення в дусі традиційної польської політики. Йосип Сталін очікував поступок в питанні східного кордону взамін на лояльність до Лондонського уряду. Проте, польська сторона не визнала доконаних фактів. Посли Станісла Кот, а згодом Тадеуш Ромер вели переговори з беззастережним наполяганням на поверненні західних українських і білоруських земель. Взамін пропонували військову співпрацю з Армією Крайовою, яку вважали достатньо міцною силою для диверсійних акцій. Після перемоги в Сталінградській битві й резонансу, який вона викликала у світі, Сталін відмовився від такої співпраці, вважаючи поляків заслабким партнером. Сталін продовжував ескалацію стосунків, свідомо довівши її до припинення дипломатичних відносин, категорично відмовив продовжувати дискусію щодо кордонів і перевів дискусію про легітимацію автентичної влади в Польщі в «ліве русло». ; У статті висвітлюються питання формування стратегії польського уряду на еміграції в роки Другої світової війни в час наближення східного фронту до кордонів Польщі. Автор стверджує, що успіхи Червоної Армії змусили Лондонський уряд підняти перед радянським керівництвом питання східного кордону Польщі й леґітимації лондонської влади на визволених територіях. Обидва питання не мали вирішення в дусі традиційної польської політики. Йосип Сталін очікував поступок в питанні східного кордону взамін на лояльність до Лондонського уряду. Проте, польська сторона не визнала доконаних фактів. Посли Станісла Кот, а згодом Тадеуш Ромер вели переговори з беззастережним наполяганням на поверненні західних українських і білоруських земель. Взамін пропонували військову співпрацю з Армією Крайовою, яку вважали достатньо міцною силою для диверсійних акцій. Після перемоги в Сталінградській битві й резонансу, який вона викликала у світі, Сталін відмовився від такої співпраці, вважаючи поляків заслабким партнером. Сталін продовжував ескалацію стосунків, свідомо довівши її до припинення дипломатичних відносин, категорично відмовив продовжувати дискусію щодо кордонів і перевів дискусію про легітимацію автентичної влади в Польщі в «ліве русло».

Актуальність. Війна в Україні змусила світове співтовариство більше уваги приділяти країні. Війна викликала масштабні міжнародні переговори та рішення, спрямовані на врегулювання ситуації. Таким чином, міжнародний імідж України отримав більше уваги та визнання на світовій арені.
Відтак, метою дослідження є розгляд актуальних дипломатичних дій України та їх вплив на трансформацію її міжнародного іміджу та сприйняття світовим співтовариством під час повномасштабної російсько-української війни, щоби обрамити ефективні іміджеві стратегії задля подальшого розвитку українського світового бренду.
Результати. Стаття представляє системний аналіз взаємозв'язку між війною на території України та змінами у сприйнятті країни на міжнародному рівні. Автори звертають увагу на те, як зміни в образі України внаслідок військових подій відображаються на сприйнятті країни міжнародним співтовариством та різноманітними зацікавленими сторонами. Автори аналізують ефективність комунікаційних стратегій та дипломатичних зусиль в умовах війни та намагаються визначити можливі шляхи покращення міжнародного іміджу України.
Висновки. Війна на території країни безперечно має значущий вплив на сприйняття України на міжнародному рівні. Створення нових відомств, активна робота в соціальних мережах та ЗМІ і вдалі маркетингові стратегії з боку президента Зеленського відкрили нові шляхи для України у розвитку своєї суб'єктності та впливу на світове співтовариство. Активна співпраця з міжнародними партнерами шляхом підтримки та взаєморозуміння, визначає успіх у створенні позитивного образу країни. Ми підкреслюємо, що в умовах війни важливо враховувати комплексність та динаміку вищезгаданих досліджених факторів, що визначають міжнародний імідж країни. Ефективна комунікаційна стратегія, активна дипломатія та підтримка громадськості є ключовими елементами для збереження та зміцнення позитивного образу України в світовому співтоваристві.

У статті досліджуються особливості прикладних аспектів суспільних комунікацій в міжнародних відносинах. Проаналізовано трактування сутності категорії «суспільні комунікації в міжнародних відносинах», які визначаються як диференційовані аспекти відносин через обмін інформацією між національними, етнічними, культурними чи іншими групами чи співтовариствами як на міждержавному, так і на внутрідержавному рівнях. Визначено, що суспільні комунікації в міжнародних відносинах завжди реалізуються в публічній сфері та часто взаємопов'язані з процесами формування нації і створення колективної ідентичності. Встановлено, що система суспільних комунікацій сучасного суспільства визначається як комунікаційна мережа, яка об'єднує взаємопов'язаних соціальних суб'єктів, які координують та узгоджують власну спільну діяльність через передачу повідомлень за допомогою ІКТ. З'ясовано, що суспільна комунікація розгортається у публічній сфері, де громадяни країни задіяні в процес комунікації, які в результаті обговорень формують громадську думку. Встановлено, що суспільні комунікації в міжнародних відносинах займаються вирішенням важливих питань, таких як: геополітичні та стратегічні проблеми, економічний розвиток та його відношення до проблем безпеки, міжнародна політика, екологічні питання, попередження та вирішення конфліктів, мирні переговори та угоди, міжнародна реакція на надзвичайні ситуації тощо. Встановлено, що до прикладних аспектів суспільних комунікацій в міжнародних відносинах належать: політичні комунікації у міжнародних суспільних комунікаціях; особливості комунікації у міжнародних суспільних комунікаціях; іміджеві та бренд-комунікації у міжнародних відносинах; етика PR та заборонені PR технології у міжнародних суспільних комунікаціях; технології комунікативної роботи у міжнародних суспільних комунікаціях; міжнародні та міжкультурні комунікації тощо. З'ясовано, що майбутні фахівці у сфері суспільних комунікацій в міжнародних відносинах повинні правильно організовувати процес міжнародних суспільних комунікацій на всіх його фазах.

Редакція продовжує видання найсуттєвіших документів, які характеризують стан та поступ українського національно-визвольного руху, його бачення в інших державах на початку ХХ ст. Публікація вибраних документів з першого та другому томів збірника документів «Події 1914-1922 років в Україні: їх сенс та історичне значення» була здійснена у 39 та 40-му томах Збірника. Цього разу публікуємо матеріали з третього тому. Укладачі відібрали 37 документів чи їх фрагментів, які хронологічно охоплюють час від 6 березня по 18 жовтня 1918 року. Вони репрезентують тогочасне бачення української проблеми правлячими колами Австро-Угорщини і Німеччини, а також відображають основні етапи діяльності Павла Скоропадського на чолі Української держави у справі її внутрішньої розбудови, а також в налагодженні взаємин з Центральними та іншими державами. А саме: перші 464-626 – про проголошення Павла Скоропадського Гетьманом України та труднощі у формуванні уряду, налагодження відносин з Центральними державами та питання про прискорення ратифікації Берестейського договору тощо, соціально-політичні рухи та підривну діяльніть більшовиків в Україні. Наступні 674-822 – про дипломатичні переговори та непоступливу боротьбу Гетьмана за створення «Великої України» (і особливо цікавим тут є документ 694, який демонструє високу оцінку національно-української політики гетьманського уряду). Останні 866-951 – про відносини України з більшовиками, Румунією та іншими державами. Сподіваємося дані документи стануть у нагоді як студентам, так і дослідникам міжнародних відносин і історії України початку ХХ ст. Оскільки документи вибрані нами з різних частин книги, ми як раніше зберегли їх порядкові номери та номери сторінок, стилістику оформлення заголовків та підписів. Також подаємо перед ними список скорочень третього тому в оригіналі.

This study is comparative exploration of minimum-winning coalition governments in Central European countries. In article is introduced the short history of formation and termination surplus coalition governments, construction and termination of governments. The index of government stability for surplus governments is evaluated in distinct countries. ; Предоставлен обзор теории чрезмерньіх коалиционных правительств. Изучена история формирования чрезмерньіх правительств в странах Центральной Європи, их состав и завершение деятельности. Рассчитано индекс правительственной стабильности чрезмерньіх правительств в определенньіх странах. ; Надано огляд теорії надлишкових коаліційних урядів. Вивчено історію формування надлишкових урядів у країнах Центральної Європи, їх склад та завершення діяльності. Розраховано індекс урядової стабільності надлишкових урядів у вищезазначених країнах.

Democratic transition from authoritarian rule has been an important focus of scholarly interest since 1970s. The democratic transition literature presented many concepts, theoretical arguments, methodological and analytical approaches to tackle with this phenomenon. This huge academic accumulation came in conjunction with what was called the third wave of democratization which started in the mid-seventies beginning from southern Europe, and extended during the decades of the eighties and nineties to include many countries around the globe. Democratic transition can be defined as a political process of establishing or enlarging the possibility of democratic participation and liberalization. This process reflects the redistribution of power between the state and the civil society. It is accompanied by the appearance of different centers of power and the introduction of the political debate. The article concentrates on the mechanisms which lead to the consensus between political actors which perform this democratic transformation. Democratic transition thus always requires a mechanism of negotiations, political talks, facilitating compromises between authoritarian politicians and democratic opposition and engendering a minimum level of trust between these parties. The strategy of political compromise has a major impact on the stability of society during the democratic transition period. This article addresses the concept of democratic transition alongside with general theories of democratization and the emergence of democratic transition studies. It focuses on some aspects in explaining the democratic transition theory. The negotiations, political talks and their impact on democratic transitions are also explored by the author. The article specifies the ways and methods through which the democratic transition is taking place in the global world. ; Демократичний перехід від авторитарного правління був важливим напрямком наукових інтересів з 1970-х років. Література про демократичний перехід представила багато понять, теоретичні аргументи, методологічні та аналітичні підходи для подолання цього явища. Це величезне академічне нагромадження відбулося в поєднанні з тим, що називалося третьою хвилею демократизації, яка почалася в середині сімдесятих років, починаючи з півдня Європи, і поширилася протягом десятиліть вісімдесятих та дев''яностих років, увібравши в себе багато країн світу. Демократичний перехід можна визначити як політичний процес встановлення або розширення можливості демократичної участі та лібералізації. Цей процес відображає перерозподіл влади між державою та громадянським суспільством. Він супроводжується появою різних центрів влади та запровадженням політичної дискусії. Стаття зосереджена на механізмах, що призводять до консенсусу між політичними суб''єктами, які здійснюють цю демократичну трансформацію. Демократичний перехід, таким чином, завжди вимагає механізму переговорів, політичних обговорень, полегшення компромісів між авторитарними політиками та демократичною опозицією та, створення мінімального рівня довіри між цими сторонами. Стратегія політичного компромісу має великий вплив на стабільність суспільства в період демократичного переходу.У цій статті розглядається концепція демократичного переходу разом із загальними теоріями демократизації та появою досліджень про демократичний перехід. Основна увага придiляється деяким аспектам пояснення теорії демократичного переходу. Автор також досліджує переговори, політичні обговорення та їх вплив на демократичні переходи. У статті визначено шляхи та методи, за допомогою яких відбувається демократичний перехід у цiлому світі. ; Демократичний перехід від авторитарного правління був важливим напрямком наукових інтересів з 1970-х років. Література про демократичний перехід представила багато понять, теоретичні аргументи, методологічні та аналітичні підходи для подолання цього явища. Це величезне академічне нагромадження відбулося в поєднанні з тим, що називалося третьою хвилею демократизації, яка почалася в середині сімдесятих років, починаючи з півдня Європи, і поширилася протягом десятиліть вісімдесятих та дев''яностих років, увібравши в себе багато країн світу. Демократичний перехід можна визначити як політичний процес встановлення або розширення можливості демократичної участі та лібералізації. Цей процес відображає перерозподіл влади між державою та громадянським суспільством. Він супроводжується появою різних центрів влади та запровадженням політичної дискусії. Стаття зосереджена на механізмах, що призводять до консенсусу між політичними суб''єктами, які здійснюють цю демократичну трансформацію. Демократичний перехід, таким чином, завжди вимагає механізму переговорів, політичних обговорень, полегшення компромісів між авторитарними політиками та демократичною опозицією та, створення мінімального рівня довіри між цими сторонами. Стратегія політичного компромісу має великий вплив на стабільність суспільства в період демократичного переходу.У цій статті розглядається концепція демократичного переходу разом із загальними теоріями демократизації та появою досліджень про демократичний перехід. Основна увага придiляється деяким аспектам пояснення теорії демократичного переходу. Автор також досліджує переговори, політичні обговорення та їх вплив на демократичні переходи. У статті визначено шляхи та методи, за допомогою яких відбувається демократичний перехід у цiлому світі.