Suchergebnisse

В даній статті здійснений аналіз нормативних документів та частково судової практики стосовно припинення повноважень депутата місцевої ради шляхом відкликання за народною ініціативою; можливості відновлення порушених прав особи чиї повноваження були достроково припинені шляхом відкликання за народною ініціативою.Зазначено на аспекти захисту волевиявлення виборців, які висловили свою думку щодо необхідності представництва їх інтересів в територіальній громаді певним громадянином.В першу чергу приділена увага змінам в законодавстві про місцеві вибори, які відбулись в наслідок прийняття Закону України від 14 липня 2015 року «Про місцеві вибори». Цим же законом внесені зміни в Закон України «Про політичні партії в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад» та ін.Здійснений аналіз розділу Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», який стосується відкликання депутатів місцевих рад за народоною ініціативою.Вказано на існуючі прогалинам у законодавчих актах, які прямо чи опосередковано сприяють порушенням прав виборців.Крім того, зазначено на участь в даних процесах Центральної виборчої комісії, адміністративних судів.Вказано на елементи політичної корупції, що внесені в структури виборчого процесу органів місцевої влади внаслідок вище названих змін у законодавство.Зазначена проблематика є особливо важливою для безпеки та належного економічного розвитку України і є особливо актуальною напередодні наступної виборчої компанії в місцеві органи влади. ; В данной статье осуществлен анализ нормативных документов и частично судебной практики относительно прекращения полномочий депутата местного совета путем отзыва по народной инициативе; возможности восстановления нарушенных прав лица чьи полномочия были досрочно прекращены путем отзыва по народной инициативе.Указано на аспекты защиты волеизъявления избирателей, выразивших свое мнение о необходимости представительства их интересов в территориальной общине определенным гражданином.В первую очередь уделено внимание изменениям в законодательстве о местных выборах, которые состоялись вследствие принятия Закона Украины от 14 июля 2015 «О местных выборах». Этим же законом внесены изменения в Закон Украины «О политических партиях в Украине», «О статусе депутатов местных советов» и др.Проведенный анализ раздела Закона Украины «О статусе депутатов местных советов», который касается отзыва депутатов местных советов по народоною инициативе.Указано на существующие пробелам в законодательных актах, которые прямо или косвенно способствуют нарушением прав избирателей.Кроме того, указано на участие в данных процессах Центральной избирательной комиссии, административных судов.Указано на элементы политической коррупции, внесенные в структуры избирательного процесса органов местной власти в результате вышеназванных изменений в законодательство.Указанная проблематика особенно важно для безопасности и надлежащего экономического развития Украины и особенно актуальной в преддверии следующей избирательной кампании в местные органы власти ; This article realizes the analysis of legal documents and partially of court practice as to stopping authorities of a deputy of a local council by recalling by the public initiative; possibilities of renewal of violated rights of a person, whose authorities were anticipatorily stopped by recalling by the public initiative.There were noted the aspects of protection of declaration of will of electors, who declared their thought about their interests' representation in the territorial community by a certain citizen.The first-turn attention is paid to changes in the legislation about local elections that take place as a result of accepting the Law of Ukraine of 14 July, 2015 «On local elections». This very law introduces changes in the Law of Ukraine "On political changes in Ukraine", "On the status of deputies of local councils" and so on.There is realized the analysis of the Law of Ukraine "On the status of deputies of local councils", related to recalling deputies by the public initiative.There is indicated the existent gaps in legislative acts that directly or intermediately favor violation of electors' rights.At the same time, there is noted the participation of the Central elective commission and administrative courts in these processes.There are indicated the elements of political corruption, introduced in structures of the elective process of local power bodies as a result of the aforesaid changes in the legislation.This problematics is especially important for safety and proper economic development of Ukraine and is especially urgent for the next campaign of elections in local power bodies

In the article, it is analysed some memorandums of the community law of Ukraine – the Regulations on public administration of the city of Odessa, which was the current law-making collection of the city government in Odessa until 1872. It is reviewed some socio-economic and political appearance causes of the current memorandum and the method of its adaptation by Emperor Alexander II 30. IV. 1863. It is established that the main law-making collections of the Regulation on public governmental authorities in Odesa in 1863 were: Charter on Rights and Benefits for the Towns of the Russian Empire 21 IV.1785; Charter on public administration of St. Petersburg 13 ІІ. 1846; the ninth volume of the Code of Laws of the Russian Empire, 1857; Regulations on public administration of the city of Moscow 20 III. 1862; Charter on alterations and additions of some authorizations on public administration in St. Petersburg 20 III. 1862, etc. Structurally, the Regulations on public administration of the city of Odessa in 1863 consist of an introduction and the main part of the eighty-two paragraphs, which are combined into four chapters: Chapter I. "On the composition, subjects, and images of the Odessa public administration"; Chapter II. "On the order of calling the elections and members of General Duma and vacancy filling in the city public administration"; Chapter III. "On the order of elections and gatherings for them"; Chapter IV "On the rights and benefits of public city service". According to the Regulations on public administration of the city of Odessa in 1863, it is included mainly the standards on urban law of that time and established a new arrangement of city self-government in the city of Odessa. According to the Regulations on public administration of the city of Odessa in 1863, governmental authorities were divided into general ones, for the whole city community which included: The General City Duma; Mayor; Regulatory City Duma and personal, for certain categories of citizens or estates, namely: Assembly of elected officials; Estate officers; merchant and bourgeois councils together with their institutions and ranks.Certain establishments of the Regulations on public administration of the City of Odessa in 1863 established specific powers of general and personal bodies of city self-government. Of particular importance were the provisions of the Regulations on public administration of the City of Odessa in 1863, which defined a new preparation of holding meetings for city elections. ; У статті зроблено аналіз пам'ятки муніципального права України – Положення про громадське управління міста Одеси 1863 року, яке було чинним законодавчим збірником міського самоврядування в м. Одесі до 1872 року. Розглядаються соціально-економічні й політичні причини появи даного положення та порядок його ухвалення імператором Олександром ІІ 30 квітня 1863 року. Встановлено, що основними законодавчими джерелами Положення про громадське управління міста Одеси 1863 р. були: Грамота на права та вигоди містам Російської імперії 21 IV. 1785 р.; Положення про громадське управління м. Санкт-Петербургу 13 ІІ. 1846 р.; Том дев'ятий Зводу законів Російської імперії редакції 1857 р.; Положення про громадське управління міста Москви 20 ІІІ. 1862 р.; Про зміни та доповнення деяких постанов про громадське управління в Санкт-Петербурзі 20 ІІІ. 1862 р. тощо. Структурно Положення про громадське управління міста Одеси 1863 р. складається зі вступу та основної частини з вісімдесят двох параграфів, що об'єднані в чотирьох главах: Глава І. «Про склад, предмети та образ дій Одеського громадського управління»; Глава ІІ. «Про порядок призначення виборних і гласних Загальної думи та заміщення посад по міському громадському управлінні»; Глава ІІІ. «Про порядок виборів і зборів для них»; Глава IV. «Про права та переваги громадської міської служби». За змістом Положення про громадське управління міста Одеси 1863 р. включало в собі переважно норми тогочасного міського права та встановлювало новий порядок міського самоврядування в м. Одесі. Органи міського самоврядування згідно з Положенням про громадське управління міста Одеси 1863 р. поділялися на загальні для всієї міської громади, до складу яких входили: Загальна міська дума; Міський голова; Розпорядча міська дума, та особисті, для окремих розрядів обивателів або станів, а саме: Збори виборних; Станові старшини; управи купецька й міщанська разом з їхніми установами та чинами. Окремі постанови Положення про громадське управління міста Одеси 1863 р. встановлювали конкретні повноваження загальних й особистих органів міського самоврядування. Особливо важливе значення мали ті норми Положення про громадське управління міста Одеси 1863 р., які визначали новий порядок організації зборів для проведення міських виборів.

The process of decentralization is multi-sided and difficult. The transfer of authority requires a higher productivity and efficiency levels from the communities. Together with introduction of decentralization, the role of local self-government bodies increases as they become the primary and likely most important body that is responsible for the welfare and capacity levels of their community. Projects and programs of international technical support play an important role in reform implementation as they provide advisory, expert, organizational and financial support. In addition, they pay special attention to the gender issue, as they believe that it is one of the crucial ones for ensuring sustainable development of the state. The purpose of this article is to analyze how the decentralization processes influenced the dynamics of the gender issue development, specifically in the context of opportunities for political participation of women in the life of the society in general and their community in particular. The 2015 Law of Ukraine "On Local Elections" was the first Law, which introduced a "gender quota", namely, not less than 30 percent of representatives of one sex in the party list. However, there were no requirements as to the place of these candidates in the list and no sanctions were presupposed for violating the observation of this quota. The Electoral Code that was enacted on January 1, 2020 also presupposes a 30 percent gender quota, in addition, the Code states that the candidate lists in the multi-mandate electoral constituencies in the administrative-territorial units that have over 90,000 voters, should have not less than 2representatives of each sex for every five positions in the list.Unlike the Law of 2015, the new Electoral Code includes gender requirements into the procedure of submitting the candidates. And violation of the procedure leads to refusal of registration. Thus, for the first time there are sanctions for violating gender balance in party lists. This, in turn, stimulated the involvement of a greater number of women in the political and decision-making processes in the community. Decentralization processes have a positive influence on involvement of communities in general and of active women in particular in the decision-making process, stimulate the "bottom-up" promotion of gender equality, thus creating a corresponding sociocultural vision and value orientations in the society. ; Процес децентралізації є багатогранним та складним. Передача владних повноважень вимагає від громад вищого рівня продуктивності та результативності їх діяльності. Разом із запровадженням децентралізації, зростає роль органів місцевого самоврядування, адже саме вони стають первинною та чи не найголовнішою ланкою, котра відповідає за добробут та спроможність своєї громади. Проекти та програми міжнародної технічної допомоги відіграють важливу роль у впровадженні реформи, надаючи консультаційну, експертну, організаційну та фінансову допомогу. Окрім того, вони приділяють особливу увагу гендерному питанню, вважаючи, що дане питання є одним із визначальних для забезпечення сталого розвитку держави. Метою даної статті є проаналізувати яким чином процеси децентралізації вплинули на динаміку розвитку гендерного питання, особливо в контексті можливостей для політичної участі жінок в житті суспільства загалом та їх громади зокрема. Закон про місцеві вибори 2015 року був першим законом України, де визначалася «гендерна квота», а саме не менше 30 відсотків представників однієї статі у партійному списку. Проте не ставилися вимоги щодо місця у списку та не передбачалося санкцій за недотримання даної квоти. Виборчий кодекс, що набрав чинності в Україні з 1 січня 2020 року, теж передбачає гендерну квоту у 30 відсотків, окрім того, для списків кандидатів у багатомандатних виборчих округах для адміністративно-територіальних одиниць з числом виборців понад 90 000, законодавець передбачив не менше 2 представників однієї статі у кожній п'ятірці списку. На відміну від Закону 2015 року в новому Виборчому кодексі гендерні вимоги включено до порядку висування кандидатів. А порушення порядку висування тягне за собою відмову у реєстрації. Таким чином, вперше з'явилася можливість застосування санкцій за порушення гендерного паритету у виборчих списках партій. Процеси децентралізації значно розширили повноваження та можливості органів місцевого самоврядування. Це, в свою чергу, стимулювало включення більшої кількості жінок в політичні процеси та процеси прийняття рішень в громаді. Процеси децентралізації позитивно впливають на залученість громад загалом та активних жінок зокрема до процесу прийняття рішень, стимулюють просування гендерної рівності «знизу» тим самим формуючи відповідне соціокультурне бачення та ціннісні орієнтації в суспільстві.

The process of decentralization is multi-sided and difficult. The transfer of authority requires a higher productivity and efficiency levels from the communities. Together with introduction of decentralization, the role of local self-government bodies increases as they become the primary and likely most important body that is responsible for the welfare and capacity levels of their community. Projects and programs of international technical support play an important role in reform implementation as they provide advisory, expert, organizational and financial support. In addition, they pay special attention to the gender issue, as they believe that it is one of the crucial ones for ensuring sustainable development of the state. The purpose of this article is to analyze how the decentralization processes influenced the dynamics of the gender issue development, specifically in the context of opportunities for political participation of women in the life of the society in general and their community in particular. The 2015 Law of Ukraine "On Local Elections" was the first Law, which introduced a "gender quota", namely, not less than 30 percent of representatives of one sex in the party list. However, there were no requirements as to the place of these candidates in the list and no sanctions were presupposed for violating the observation of this quota. The Electoral Code that was enacted on January 1, 2020 also presupposes a 30 percent gender quota, in addition, the Code states that the candidate lists in the multi-mandate electoral constituencies in the administrative-territorial units that have over 90,000 voters, should have not less than 2representatives of each sex for every five positions in the list.Unlike the Law of 2015, the new Electoral Code includes gender requirements into the procedure of submitting the candidates. And violation of the procedure leads to refusal of registration. Thus, for the first time there are sanctions for violating gender balance in party lists. This, in turn, stimulated the involvement of a greater number of women in the political and decision-making processes in the community. Decentralization processes have a positive influence on involvement of communities in general and of active women in particular in the decision-making process, stimulate the "bottom-up" promotion of gender equality, thus creating a corresponding sociocultural vision and value orientations in the society. ; Процес децентралізації є багатогранним та складним. Передача владних повноважень вимагає від громад вищого рівня продуктивності та результативності їх діяльності. Разом із запровадженням децентралізації, зростає роль органів місцевого самоврядування, адже саме вони стають первинною та чи не найголовнішою ланкою, котра відповідає за добробут та спроможність своєї громади. Проекти та програми міжнародної технічної допомоги відіграють важливу роль у впровадженні реформи, надаючи консультаційну, експертну, організаційну та фінансову допомогу. Окрім того, вони приділяють особливу увагу гендерному питанню, вважаючи, що дане питання є одним із визначальних для забезпечення сталого розвитку держави. Метою даної статті є проаналізувати яким чином процеси децентралізації вплинули на динаміку розвитку гендерного питання, особливо в контексті можливостей для політичної участі жінок в житті суспільства загалом та їх громади зокрема. Закон про місцеві вибори 2015 року був першим законом України, де визначалася «гендерна квота», а саме не менше 30 відсотків представників однієї статі у партійному списку. Проте не ставилися вимоги щодо місця у списку та не передбачалося санкцій за недотримання даної квоти. Виборчий кодекс, що набрав чинності в Україні з 1 січня 2020 року, теж передбачає гендерну квоту у 30 відсотків, окрім того, для списків кандидатів у багатомандатних виборчих округах для адміністративно-територіальних одиниць з числом виборців понад 90 000, законодавець передбачив не менше 2 представників однієї статі у кожній п'ятірці списку. На відміну від Закону 2015 року в новому Виборчому кодексі гендерні вимоги включено до порядку висування кандидатів. А порушення порядку висування тягне за собою відмову у реєстрації. Таким чином, вперше з'явилася можливість застосування санкцій за порушення гендерного паритету у виборчих списках партій. Процеси децентралізації значно розширили повноваження та можливості органів місцевого самоврядування. Це, в свою чергу, стимулювало включення більшої кількості жінок в політичні процеси та процеси прийняття рішень в громаді. Процеси децентралізації позитивно впливають на залученість громад загалом та активних жінок зокрема до процесу прийняття рішень, стимулюють просування гендерної рівності «знизу» тим самим формуючи відповідне соціокультурне бачення та ціннісні орієнтації в суспільстві.

The article is devoted to research of preconditions and urgency of the reform of decentralization and change of state administrative-territorial system. The main reasons for the necessity of realization of the reform in Ukraine are determined: excessive fragmentation of territorial communities, subsidization of local budgets, allocation of a significant part of financial resources to the maintenance of the control apparatus, degradation of rural territories, lack of initiatives from local self-government bodies. The article reflects the results of sociological research on Ukrainians' awareness of the decentralization reform, their expectations and the evaluation of the effectiveness of its implementation on the territory of Ukraine. Іt is determined that among the main problems / obstacles in the implementation of the decentralization reform, the respondents distinguish: financial imbalances; inadequate legal framework; lack of clear division of powers between district administration, district councils and UTC; the need to comply with the declared data; lack of awareness of decentralization; the lack of agreement within communities; political processes. The stages of administrative reform implementation in Ukraine are investigated, in accordance with the legislation of Ukraine. The first stage involves the transfer of the state powers to the lowest administrative-territorial level to the newly created united territorial communities (UTC). The second stage of the reform involves the creation of administrative-territorial units of the regional level that is prefectures (counties or districts), empowered with management authorities. The third stage of the reform involves the formation of a third regional level of the ATU of the country.The advantages, intermediate results of the reform in the context of the problem-oriented orientation are shown; the first consequences of the reform were identified, first of all, in the growth of the financial potential of the territory and the strengthening of the resource base of local budgets. Areas of use of financial resources by the united territorial communities are investigated. The emphasis is on changing the course from the consumer position (the expectation of subsidies from district and provincial budgets), to attempts to create an effective administrative apparatus and to direct resources to the communities development, to carry out analysis of budget spending and to prevent cases of inefficient or irrational use. ; Посвящена исследованию предпосылок и актуальности реформы децентрализации и изменения административно-территориального устройства страны. Определено, какие главные причины оговорили необходимость реализации реформы в Украине: чрезмерная раздробленность территориальных общин, дотационность местных бюджетов, направление значительной части финансовых ресурсов на содержание аппарата управления, деградация сельских территорий, отсутствие инициатив со стороны местных органов самоуправления. Отражены результаты социологических исследований по осведомленности украинцев о реформе децентрализации, их ожиданий и оценки результативности реализации на территории Украины. Показаны преимущества, промежуточные результаты реформы в контексте проблемно ориентированной направленности, определены первые последствия реформы, отразились, в первую очередь, в росте финансового потенциала территории и укреплении ресурсной базы местных бюджетов. Исследованы направления использования финансовых ресурсов объединенными территориальными общинами. ; Присвячено дослідженню передумов та актуальності реформи децентралізації і зміни адміністративно-територіального устрою країни. Визначено головні причини, що обумовили необхідність реалізації реформи в Україні: надмірна подрібненість територіальних громад, дотаційність місцевих бюджетів, спрямування значної частки фінансових ресурсів на утримання апарату управління, деградація сільських територій, відсутність ініціатив з боку місцевих органів самоврядування. Відображено результати соціологічних досліджень щодо обізнаності українців про реформу децентралізації, їхніх очікувань та оцінки результативності її реалізації на території України. Визначено, що серед головних проблем/перешкод у реалізації реформи децентралізації респонденти виділяють: фінансові перекоси; недосконалість законодавчої бази; відсутність чіткого розмежування повноважень між райдержадміністрацією, районними радами та ОТГ; необхідність дотримання задекларованих даних; недостатня обізнаність у питаннях децентралізації; відсутність домовленостей усередині громад; політичні процеси. Досліджено етапи реалізації адміністративної реформи в Україні згідно із законодавством України. Визначено перший етап, що передбачає передання частини повноважень держави на найнижчий адміністративно-територіальний рівень — новоствореним об'єднаним територіальним громадам (ОТГ). На другому етапі реформування передбачається створення адміністративно-територіальних одиниць регіонального рівня — префектур (повітів чи округів), які надаються управлінські повноваження. Третій етап реформи передбачає формування третього регіонального рівня АТУ країни. Показано переваги, проміжні результати реформи в контексті проблемно орієнтованої спрямованості, визначено перші наслідки реформи, що відобразились, перш за все, у зростанні фінансового потенціалу території та зміцненні ресурсної бази місцевих бюджетів. Досліджено напрями використання фінансових ресурсів об'єднаними територіальними громадами. Акцентовано увагу на зміні курсу від споживацької позиції (очікування дотацій з районного чи обласного бюджетів) до намагань створити ефективний управлінський апарат і спрямувати кошти на розвиток громад, здійснювати аналіз витрачання бюджетних коштів та упереджувати випадки неефективного чи нераціонального їх використання.

The article is devoted to research of preconditions and urgency of the reform of decentralization and change of state administrative-territorial system. The main reasons for the necessity of realization of the reform in Ukraine are determined: excessive fragmentation of territorial communities, subsidization of local budgets, allocation of a significant part of financial resources to the maintenance of the control apparatus, degradation of rural territories, lack of initiatives from local self-government bodies. The article reflects the results of sociological research on Ukrainians' awareness of the decentralization reform, their expectations and the evaluation of the effectiveness of its implementation on the territory of Ukraine. Іt is determined that among the main problems / obstacles in the implementation of the decentralization reform, the respondents distinguish: financial imbalances; inadequate legal framework; lack of clear division of powers between district administration, district councils and UTC; the need to comply with the declared data; lack of awareness of decentralization; the lack of agreement within communities; political processes. The stages of administrative reform implementation in Ukraine are investigated, in accordance with the legislation of Ukraine. The first stage involves the transfer of the state powers to the lowest administrative-territorial level to the newly created united territorial communities (UTC). The second stage of the reform involves the creation of administrative-territorial units of the regional level that is prefectures (counties or districts), empowered with management authorities. The third stage of the reform involves the formation of a third regional level of the ATU of the country.The advantages, intermediate results of the reform in the context of the problem-oriented orientation are shown; the first consequences of the reform were identified, first of all, in the growth of the financial potential of the territory and the strengthening of the resource base of local budgets. Areas of use of financial resources by the united territorial communities are investigated. The emphasis is on changing the course from the consumer position (the expectation of subsidies from district and provincial budgets), to attempts to create an effective administrative apparatus and to direct resources to the communities development, to carry out analysis of budget spending and to prevent cases of inefficient or irrational use. ; Посвящена исследованию предпосылок и актуальности реформы децентрализации и изменения административно-территориального устройства страны. Определено, какие главные причины оговорили необходимость реализации реформы в Украине: чрезмерная раздробленность территориальных общин, дотационность местных бюджетов, направление значительной части финансовых ресурсов на содержание аппарата управления, деградация сельских территорий, отсутствие инициатив со стороны местных органов самоуправления. Отражены результаты социологических исследований по осведомленности украинцев о реформе децентрализации, их ожиданий и оценки результативности реализации на территории Украины. Показаны преимущества, промежуточные результаты реформы в контексте проблемно ориентированной направленности, определены первые последствия реформы, отразились, в первую очередь, в росте финансового потенциала территории и укреплении ресурсной базы местных бюджетов. Исследованы направления использования финансовых ресурсов объединенными территориальными общинами. ; Присвячено дослідженню передумов та актуальності реформи децентралізації і зміни адміністративно-територіального устрою країни. Визначено головні причини, що обумовили необхідність реалізації реформи в Україні: надмірна подрібненість територіальних громад, дотаційність місцевих бюджетів, спрямування значної частки фінансових ресурсів на утримання апарату управління, деградація сільських територій, відсутність ініціатив з боку місцевих органів самоврядування. Відображено результати соціологічних досліджень щодо обізнаності українців про реформу децентралізації, їхніх очікувань та оцінки результативності її реалізації на території України. Визначено, що серед головних проблем/перешкод у реалізації реформи децентралізації респонденти виділяють: фінансові перекоси; недосконалість законодавчої бази; відсутність чіткого розмежування повноважень між райдержадміністрацією, районними радами та ОТГ; необхідність дотримання задекларованих даних; недостатня обізнаність у питаннях децентралізації; відсутність домовленостей усередині громад; політичні процеси. Досліджено етапи реалізації адміністративної реформи в Україні згідно із законодавством України. Визначено перший етап, що передбачає передання частини повноважень держави на найнижчий адміністративно-територіальний рівень — новоствореним об'єднаним територіальним громадам (ОТГ). На другому етапі реформування передбачається створення адміністративно-територіальних одиниць регіонального рівня — префектур (повітів чи округів), які надаються управлінські повноваження. Третій етап реформи передбачає формування третього регіонального рівня АТУ країни. Показано переваги, проміжні результати реформи в контексті проблемно орієнтованої спрямованості, визначено перші наслідки реформи, що відобразились, перш за все, у зростанні фінансового потенціалу території та зміцненні ресурсної бази місцевих бюджетів. Досліджено напрями використання фінансових ресурсів об'єднаними територіальними громадами. Акцентовано увагу на зміні курсу від споживацької позиції (очікування дотацій з районного чи обласного бюджетів) до намагань створити ефективний управлінський апарат і спрямувати кошти на розвиток громад, здійснювати аналіз витрачання бюджетних коштів та упереджувати випадки неефективного чи нераціонального їх використання.

The article analyzes the formation and development of an international institute for the protection of the rights of national minorities, focusing on the role of the League of Nations in this field. The provisions of universal acts adopted under the auspices of the United Nations, in particular, the International Covenant on Civil and Political Rights 1966, the Declaration on the Rights of Persons Belonging to National or Ethnic, Religious and Linguistic Minorities of 1992, are disclosed. The following international regional acts are described: the European Charter for Regional or Minority Languages of 5 November 1992, Framework Convention for the Protection of National Minorities, 1995, the Document of the Copenhagen Meeting of the Conference on the Human Dimension of the CSCE of 1990, European Security Charter of 1999, the Oslo Recommendations Regarding the Linguistic Rights of National Minorities of 1998, the Lund Recommendations on the Effective Participation of National Minorities in the Political and Political Life of 1999, Recommendations Promoting the Participation of National Minorities in the Electoral Process of 2001, Recommendations on the Use of Minority Languages in Broadcasting of 2003, Recommendations on Policing in a Multinational Society of 2006, Bolzano/Bozen Recommendations on National Minorities in Inter-State Relations of 2008, The Ljubljana Guidelines on Integration of Diverse Societies of 2012, the Graz Recommendations on Access to Justice and National Minorities of 2017; their key provisions and role in protecting national minorities are identified. Considering the fact that at the international universal and regional level institutional bodies and officials are responsible for protecting the rights of national minorities, the powers of the OSCE High Commissioner on National Minorities and the mandate of the Special Rapporteur on minority issues have been disclosed. The focus is also on the Minority Forum, which serves as a platform to encourage dialogue and cooperation on issues relating to persons belonging to national or ethnic, religious and linguistic minorities. The relevant conclusions are drawn. ; В статье проанализированы становление и развитие международного института защиты прав национальных меньшинств, акцентировано внимание на роли Лиги Наций в этой сфере. Раскрыто положение универсальных актов, принятых под эгидой ООН, в частности, Международного пакта о гражданских и политических правах 1966 г., Декларации о правах лиц, принадлежащих к национальным или этническим, религиозным и языковым меньшинствам 1992 г. Проанализированы региональные международные акты: Европейская хартия региональных языков или языков меньшинств 1992 г., Рамочная конвенция о защите национальных меньшинств 1995 г., документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ 1990 г., Хартия европейской безопасности 1999 г., Ословские рекомендации о правах национальных меньшинств в области языка 1998 г., Лундские рекомендации об эффективном участии национальных меньшинств в общественно-политической жизни 1999 г., Рекомендации, способствующие участию национальных меньшинств в избирательном процессе 2001 г., Рекомендации по использованию языков меньшинств в телерадиовещании 2003 г., Рекомендации по вопросам полицейской деятельности в многонациональном обществе 2006 г., Больцанськие рекомендации о национальных меньшинствах в межгосударственных отношениях 2008 г., Люблянские рекомендации по интеграции различных сообществ 2012 г., Грацские рекомендации о доступе к правосудию 2017 г., определены их ключевые положения и роль в защите национальных меньшинств. Учитывая то обстоятельство, что на международном универсальном и региональном уровне функционируют институциональные органы и должностные лица, к компетенции которых отнесена защита прав национальных меньшинств, раскрыты мандат Специального докладчика по вопросам меньшинств, полномочия Верховного комиссара по делам национальных меньшинств ОБСЕ. Акцентировано также внимание на Форуме по вопросам меньшинств, который выступает площадкой для поощрения диалога и сотрудничества по вопросам, касающимся лиц, принадлежащих к национальным или этническим, религиозным и языковым меньшинствам. Сделаны соответствующие выводы. ; У статті проаналізовано становлення та розвиток міжнародного інституту захисту прав національних меншин, акцентовано увагу на ролі Ліги Націй у цій сфері. Розкрито положення універсальних актів, прийнятих під егідою ООН, зокрема, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин 1992 р. Охарактеризовано такі регіональні міжнародні акти: Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 р., Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 р., документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 р., Хартія європейської безпеки 1999 р., Ословські рекомендації щодо мовних прав національних меншин 1998 р., Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті 1999 р., Рекомендації, що сприяють участі національних меншин у виборчому процесі 2001 р., Рекомендації щодо використання мов меншин у телерадіомовленні 2003 р., Рекомендації з питань поліцейської діяльності в багатонаціональному суспільстві 2006 р., Больцанські / Боценські рекомендації про національні меншини в міждержавних відносинах 2008 р., Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств 2012 р., Грацькі Рекомендації про доступ до правосуддя 2017 р., визначено їх ключові положення та роль у захисті національних меншин. Зважаючи на ту обставину, що на міжнародному універсальному і регіональному рівнях функціонують інституційні органи та посадові особи до компетенції яких віднесено захист прав національних меншин, охарактеризовано мандат Спеціального доповідача з питань меншин, розкрито повноваження Верховного комісара у справах національних меншин ОБСЄ, мандат Спеціального доповідача з питань меншин. Зосереджено також увагу на Форумі з питань меншин, який слугує майданчиком для заохочення діалогу і співпраці з питань, що стосуються осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин. Зроблено відповідні висновки.

The article attempts to investigate the constitutional obligation on the budget control by the supreme body of financial control in Ukraine. The author draws attention to the legal, economic and political factors that influence the activity of the Accounting Chamber of Ukraine at its current stage of the development. The research is based on the analysis of legislative acts of Ukraine and the standardized activity of the International Organization of Supreme Audit Institutions. The study revealed a lack of legal regulations that would allow the Accounting Chamber to develop and plan the budget in its establishment phase. Also, the attention is drawn to the functioning of the Accounting Chamber as a member of the international organization INTOSAI, and to a political factor through which the forms and methods of control of the supreme state body are improved. The compliance of the functions and performance of the Accounting Chamber with the documents of the international organization is determined. The article proposes to extend the authority of the Accounting Chamber not only as a legislative body, but also as a judiciary one, which will effectively influence the results of the audit. The author argues that the description of shortcomings by political, legal and economic factors allows solving the problems of the Accounting Chamber at different levels of government and with different approaches to improving constitutional duties on budget control. This particular way of presenting the material will facilitate a better understanding of the activities of the supreme bodies of financial control and their inapplicability to today's new realities which are subject to various changes in the budgetary process. Foreign and domestic experience of using international standards that would allow revealing the shortcomings of the national formation of the state apparatus of supreme audit institutions in a comparative perspective is analyzed. The Federal Accounting Chamber of Germany has been chosen as an example of a supreme audit institution with the most advanced status and functions enshrined in the law, and effective in practice. The chamber has a status that allows it to be an instrument for budgeting between the legislative and executive branches of the government. ; В статье предпринята попытка исследовать конституционную обязанность по контролю бюджета высшего органа финансового контроля в Украине. Автор обращает внимание на правовые, экономические и политические факторы, что на современном этапе развития государства влияют на деятельность Счетной палаты Украины. Исследования основываются на анализе законодательных актов Украины и Международной организации высших органов финансового контроля. В исследовании был выявлен недостаток, который касается отсутствия правовых норм, которые разрешали бы Счетной палате совершать разработку и планирование бюджета на этапе его создания. Также обращено внимание на функционирование Счетной палаты, как члена международной организации INTOSAI, и на влияние политического фактора, благодаря которому усовершенствуются формы и методы контроля высшего органа страны. Определено, насколько Счетная палата соответствует по функциям и результативности деятельности документам международной организации. В статье предложено расширить полномочия Счетной палаты не только как законодательному органу, но и судебному, что позволит эффективно влиять на результаты проверок. По мнению автора, описание недостатков по политическим, экономическим и правовым факторам позволяет решить проблемы деятельности Счетной палаты на разных уровнях власти и разных подходах к усовершенствованию конституционных обязанностей по вопросам контроля бюджета. Именно эта особенность изложения материала поможет лучше понять деятельность высших органов финансового контроля и их неприспособленность к современным реалиям в бюджетном процессе, которые видоизменяются под влиянием разных причин. Проанализировать зарубежный и отечественный опыт использования международных стандартов, которые бы позволили в сравнительном аспекте определить недостатки национального формирования государственного аппарата высшего финансового контроля. Как пример высшего финансового органа, который имеет более совершенный статус и функции, закрепленные законом и эффективные на практике, имеет Федеральная счетная палата Германии. Она имеет статус, который позволяет ей быть инструментом формирования бюджета между законодательной и исполнительной ветками власти. ; В статті здійснена спроба дослідити виконання конституційного обов`язку з контролю бюджету вищим органом фінансового контролю України. Автор звертає увагу на правові, економічні та політичні чинники, що на сучасному етапі розвитку держави впливають на діяльність Рахункової палати України. Дослідження ґрунтуються на аналізі законодавчих актів України та стандартизованому досвіді Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю. У дослідженні було виявлено недолік, що стосується відсутності правових норм, які б дозволяли Рахунковій палаті здійснювати розробку та планування бюджету на етапі його створення. Також звернено увагу на функціонування Рахункової палати, як члена міжнародної організації INTOSAI, та на вплив політичного чинника, завдяки якому вдосконалюються форми та методи контролю вищого органу держави. Визначено, наскільки Рахункова палата відповідає у своїх функціях та результативності діяльності документам міжнародної організації. В статті запропоновано надати повноваження Рахунковій палаті не лише як законодавчому органу, а й судовому. Це дозволить ефективно впливати на результати перевірки. На думку автора, опис недоліків за політичним, правовим та економічним чинниками дозволяє вирішити проблеми діяльності Рахункової палати на різних рівнях влади та різних підходах в удосконалені конституційного обов`язку з контролю бюджету. Саме ця особливість викладення матеріалу допоможе краще зрозуміти діяльність вищих органів фінансового контролю та їх непристосованість до сучасних реалій в бюджетотворчому процесі, які видозмінились під впливом різних причин. Проаналізувати зарубіжний та вітчизняний досвід використання міжнародних стандартів, які б дозволили в порівняльному аспекті виявити недоліки національного формування державного апарату вищого фінансового контролю. Як приклад вищого фінансового органу, що має найбільш досконалий статус та функції, закріплені законом та ефективні на практиці, має Федеральна рахункова палата Німеччини. Вона має статус, який дозволяє бути їй інструментом формування бюджету між законодавчою та виконавчою гілкою влади

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя.
У цьому зв'язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших.
Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень.
Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з'ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств.
У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави.
У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави.
Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну.
Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об'єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції.
У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв'язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб'єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України.
У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей.
Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу.
Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами.
Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв'язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні.
Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави.
Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

Thesis is devoted to scientific and theoretical explanation of the City Council functioning as an institution of local democracy in Ukraine. It is defined that in political foreign science, investigation of democracy institutions on the local level has its own tradition. In Ukrainian political science, there are two ways of the City Council investigation as an institution of local democracy. The first group of Ukrainian scientists carries out scientific researches devoted to the problems of the City Council institutional development. Another group of scientists discloses outlined problems due to the regional research. Researchers' attention is paid on subjects of political process in regions. But the problem of lack amount of applied research, particularly devoted to the analysis of political practice in the interaction between the City Council and community, still exists. On the basis of analysis, generalization and systematization of scientific resources, the state of scientific research on the problem of local democracy institutions in Ukrainian literature, is highlighted. Basic methodology approaches of modern political science to the understanding of the City Council as an institution of local democracy are defined.It is proved that the research of methodological principles of the City Council as an institution of local democracy study requires a combination of several aspects. It is important to take into consideration that the City Council operates on the lowest territorial authorities' level. Its main characteristics are autonomous authority formation from another administrative units and combination of representative direct forms of democracy and citizen participation in political process. The City Council is not only a form of state decentralization, but also a mechanism of social and political regime. As a result of interaction evolution between the City Council and community, institutions of local democracy which legalize their activity on certain territories and have a certain level of trust in society are established. The principles of subsidiary as a factor of system transformation of local selfgovernment in Ukraine. It is important to use the principal of subsidiary during the interaction between the City Council and community. It is found out that the mechanism of solving important problems on the level of their occurrence is necessary for democratization of Ukrainian political process. Special attention is paid on political and legal regulation of community participation in the process of local democracy through the prism of public authority functioning. It is proved that Ukraine has a powerful legislative framework for local democracy institutions functioning. It is found out that there are enough legislative basis for local democracy institutions functioning, but the problem of lack amount of mechanisms to regulate community participation in the processes of local democracy exists. Regulatory and legal framework in Ukraine defines basic powers of the City Council and its executive bodies in the sphere of its regulation. It doesn't usually establish the procedure of these powers realization. That is why, procedural norms should be prescribed in the City Council's legal documents (statutes, regulations) and their compliance will provide political and legal basis for interaction between the City Council and community.It is proved that the essence of reformation in the legal field depends on the City Councils empowerment concerning solving their vital problems, increasing their economic independence, optimizing the distribution of powers between local authorities and the City Councils and as a result ensuring required quantity and quality of social and administrative services for Ukrainian citizens.It is stressed on the fact that democracy and society take their beginning from community and the City Council is an important element of local democracy and society. At the same time, community is a solid foundation of society development. The City Council should meet community interests and needs. It is necessary in the case of spheres and competences division between state authority and the City Council on the principles of subsidiarity and political responsibility. It is found out that community performs protection, management, coordination and regulation functions on certain territories. Community can be defined as a certain community which is united within one territory in order to solve common political, economic, social and religious problems. It is explained that political management in the community should be realized concerning local population interests, development and territory conversation on the basis of efficient use of community resources. It is mentioned that the City Council needs certain bodies of community self-organization to diagnose community problems, attract additional resources for solving social problems and advocate community interests before state government. The attention is focused on the functions of community self-organization bodies: satisfying social interests and needs, informing authorities of their problems and needs, realization of public control over the City Council activities, assistance in solving common community problems.It is stressed that community self-organization bodies are a part of civil society and a system of local self-government that mobilize residents to solve their home, street, square and region problems. Bodies of community selforganization can be financed from the local budget and use their resources on their purposes within law determined by the City Council and accepted solution of community general meetings' members. The peculiarities of public control in the City Councils are shown. It is mentioned that public control is becoming an important factor in the process of decision making on the local level. Public control has its own characteristics. Control itself is realized by community (organized, unorganized) and in the process of its realization, community controls authority's implementation of its social obligations. It is observed a tendency of communication activation between the City Council and community through the system of electronic petitions. The problem of trust between subjects of local democracy realization (state and community) is very topical when we talk not only about using funds, but openness and responsibility for decision implementation as well. The efficiency of public control should take into account two levels of evaluation. The first level concerns public opinion. The second one – processing of local decisions among experts. To solve the most topical problems of local community life, we should understand how these main forms of local democracy as local initiatives, general meetings, local referendums, public hearings and activities of community self-organization bodies were used. It is mentioned that an important part of the City Council democracy understanding in Ukraine is the index of publicity. Measuring this index, we can understand how open political decision making on the local level is and what involvement of local policy subjects in this process is.It is mentioned that the index of publicity contains an integrated system of indicators which give a possibility on the regularly basis to evaluate and compare the quality of bodies and local officials' governance in the context of their activity. Defining the index of the City Council publicity, it is important to take into account such criteria as: the existence of community statute and the City Council regulations; the existence and analysis of local initiatives; public hearings and public expertise; mayors and the City Council deputies reports; general meetings of citizens; electronic petitions; public consultations. These criteria give a possibility to define the level of the City Council publicity in Ukraine. In order to increase the level of community social involvement, the state has to become an active participant in common projects devoting to partnership development among public organizations, bodies of local self-governing and community in the sphere of services provision. To implement community initiatives, it is necessary to monitor the compliance with the community rights law on realization of direct democracy mechanisms.It is stressed on the fact that internal and external factors influence on the realization of community initiatives on the City Council level. The first group of factors contains objective conditions, such as: peculiarities of political regime transformation; social and economic state development; specifics of state policy implementation and powers division between the center and regions; state of legal and regulatory functioning framework of such organizations. Among internal factors, subjective conditions can be distinguished: level of local institutional development of local democracy institutions; presence of real leaders in this organizations; existence of necessary resources (political, economic, social, demographic etc.) for policy implementation. ; В диссертации осуществлено научно-теоретическое обоснование функционирования городского совета, как института локальной демократии в Украине. На основе анализа, обобщения и систематизации научных источников отражено состояние научной разработки проблемы институтов локальной демократии в отечественной литературе, раскрыты основные методологические подходы современной политической науки к пониманию городского совета как института локальной демократии. Проанализирован принцип субсидиарности как фактор трансформации системы местного самоуправления в Украине. Особое внимание уделено политико-правовому регулированию участия общественности в процессах локальной демократии через призму функционирования публичной власти.Раскрыты особенности общественного контроля в городских советах. Доказано, что общественный контроль имеет свои особенности: во-первых, сам контроль осуществляется общественностью (организованной или неорганизованной). Во-вторых, в процессе осуществления контроля именно общественность контролирует выполнение обязательств власти перед территориальной громадой.Определены проблемы правового обеспечения взаимодействия городского совета и общества. Исследовано развитие институциональной структуры органов самоорганизации населения. Акцентировано внимание на том, что реализация общественных инициатив требует создания необходимых условий для участия общественности, прежде всего, в развитии собственного города и решении местных проблем.Охарактеризованы критерии демократизации и индекс публичности городских советов в Украине. Определено, что, только привлекая институты локальной демократии и интегрировав их в механизмы принятия и реализации политических решений, можно достичь успехов и перейти к европейским стандартам в реализации локальной политики. ; У дисертації здійснено науково-теоретичне обґрунтування функціонування міської ради як інституту локальної демократії в Україні. Встановлено, що в зарубіжній політичній науці дослідження інститутів демократії на місцевому рівні має сталу традицію. У вітчизняній політичній науці спостерігається два напрями дослідження міської ради як інституту локальної демократії. Перша група українських дослідників здійснює наукові пошуки щодо проблем інституційного розвитку міської ради. Інша група науковців розкриває окреслену проблематику через регіональні дослідження. Особливу увагу дослідників зосереджено на суб'єктах політичного процесу в регіонах, натомість бракує робіт прикладного характеру, зокрема присвячених аналізу політичної практики взаємодії міських рад із громадою.На основі аналізу, узагальнення й систематизації наукових джерел висвітлено стан наукової розробки проблеми інститутів локальної демократії у вітчизняній літературі, розкрито основні методологічні підходи сучасної політичної науки до розуміння міської ради як інституту локальної демократії. Обґрунтовано, що дослідження методологічних засад вивчення міської ради як інституту локальної демократії потребує поєднання декількох аспектів. Варто враховувати, що міська рада функціонує на найнижчому територіальному рівні влади, характерними ознаками якої є автономність формування влади від інших адміністративних одиниць, поєднання представницької та безпосередньої форм демократії та участь громадян у політичному процесі. Розглянуто, роль міської ради у процесах децентралiзацiї держави, тобто передачі повноважень на місцевий рівень. Унаслідок еволюції взаємодії міської ради й територіальної громади створюються інститути локальної демократії, які легалізують свою діяльність на окремих територіях і мають певний рівень довіри в суспільстві. Проаналізовано принцип субсидіарності як фактору трансформації системи місцевого самоврядування в Україні. Важливо, щоб під час взаємодії міської ради й територіальної громади використовувався принцип субсидіарності. З'ясовано, що перенесення механізму розв'язання важливих проблем на рівень їхнього виникнення необхідне для демократизації українського політичного процесу. Особливу увагу приділено політико-правовому регулюванню участі громади у процесах локальної демократії через призму функціонування публічної влади. Обґрунтовано, що в Україні створена потужна законодавча база для функціонування інститутів локальної демократії. З'ясовано, що в Україні існує достатньо законодавчих засад для функціонування інститутів локальної демократії, однак бракує механізмів регулювання участі громади у процесах місцевої демократії. Нормативно-правова база в Україні визначає базові повноваження міської ради та її виконавчих органів у сфері свого регулювання, але зазвичай не встановлює процедури реалізації цих повноважень. Саме тому в правових документах міської ради (статутах, регламентах) мають бути прописані процедурні норми, дотримання яких буде надавати політико-правові підстави для взаємодії міської ради і громади.Доведено, що сутність реформування в правовій сфері має полягати в розширенні прав міських рад щодо вирішення питань своєї життєдіяльності, збільшенні їхньої економічної самостійності, оптимізації розподілу повноважень між місцевими органами державної влади й міськими радами і, як результат, забезпеченні громадян України необхідною кількістю і якістю соціальних та адміністративних послуг.Наголошено, що демократія й громадянське суспільство починаються з територіальної громади, а міська рада – важливий елемент як локальної демократії, так і громадянського суспільства. При цьому міцним фундаментом становлення і функціонування громадянського суспільства є громада. Міська рада має виражати волю та задовольняти інтереси населення певної територіальної громади. Це можливо за умови розподілу сфер і компетенцій між державною владою та міською радою на принципах субсидіарності й політичної відповідальності. З'ясовано, що громада виконує функції захисту, управління, координації й регулювання на певній території. Громаду можна визначити як певну спiльноту, що об'єднується на основi териториторіального показника чи для розв'язання спiльних проблем полiтичного, економічного, соціального, релiгійного та іншого характеру. Обґрунтовано, що політичне управління в громаді має здійснюватися в інтересах місцевого населення, розвитку та збереження території на основі ефективного використання ресурсів громади.Зауважено, що для міської ради органи самоорганізації населення потрібні для того, щоб діагностувати те, що найбільше хвилює населення, залучати додаткові ресурси для розв'язання соціальних проблем, захищати інтереси громади перед державною владою та політичною кон'юнктурою. Акцентовано увагу на функціях, які здійснюють органи самоорганізації населення, а саме: задоволення суспільного інтересу та потреб жителів; донесення до влади своїх проблем і потреб та спроба їх вирішення; здійснення громадського контролю за діяльністю міської ради; допомога в розв'язанні спільних проблем за місцем проживання. Наголошено, що органи самоорганізації населення – це одночасно складова частина громадянського суспільства й системи місцевого самоврядування, що мобілізує мешканців на розв'язання проблем свого будинку, вулиці, кварталу, району на виконання делегованих міською радою повноважень. Органи самоорганізації населення можуть отримувати фінансування з місцевого бюджету та використовувати свої ресурси на цілі й в межах, визначених законом, місцевою радою та рішенням загальних зборів членів територіальної громади за місцем проживання. Розкрито особливості громадського контролю в міських радах. Зауважено, що громадський контроль стає важливим складником у процесі прийняття управлінських рішень на місцевому рівні. Громадський контроль має свої особливості, зокрема сам контроль здійснюється громадськістю (організованою чи неорганізованою), і що у процесі здійснення контролю саме громадськість контролює виконання владою її соціальних обов'язків перед громадою. В Україні спостерігається тенденція активізації зв'язку між міською радою та громадянами через систему електронних петицій.Обґрунтовано, що проблема довіри між суб'єктами реалізації місцевої політики (владою та громадою) є дуже актуальним, особливо коли йдеться, з одного боку, про використання коштів, а з іншого – про відкритість та відповідальність за впровадження рішень. Ефективність громадського контролю, має враховувати два рівні оцінок. Перший рівень – це врахування громадської думки. Другий рівень – опрацювання місцевих рішень в експертному середовищі. Для розв'язання актуальних проблем життя місцевої громади варто зрозуміти, як використовувалися такі основні форми локальної демократії, як місцеві ініціативи, загальні збори, місцеві референдуми, громадські слухання та діяльність органів самоорганізації населення. Зауважено, що важливою складовою частиною розуміння демократичності міських рад в Україні є індекс публічності. Через вимірювання індексу публічності міських рад можна зрозуміти, наскільки прозоро приймаються політичні рішення в локальних територіальних громадах і якою є участь у цьому процесі суб'єктів місцевої політики.Зазначено, що індекс публічності містить цілісну систему індикаторів, які дають змогу на регулярній основі оцінювати й порівнювати якість управління у міських радах та аналізувати роботу посадових осіб місцевого самоврядування в розрізі їхньої діяльності. При визначенні індексу публічності міських рад важливо враховувати такі критерії, як: наявність статуту територіальної громади й регламентів міських рад; існування та аналіз місцевих ініціатив; проведення громадських слухань та громадської експертизи; звітування міських голів та депутатів міських рад; загальні збори громадян за місцем проживання; електронні петиції; консультації з громадськістю. Ці критерії дають змогу визначити рівень публічності міських рад в Україні. Зазначено, що для підвищення рівня соціальної мобілізації місцевих громад держава має стати активним учасником у спільних проектах із розвитку партнерства між громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування і громадою у сфері надання послуг. Для реалізації громадських ініціатив потрібно здійснювати моніторинг додержання законодавства з питань забезпечення прав громади на реалізацію механізмів прямої демократії та притягнення до відповідальності посадових осіб за його порушення.Наголошено, що на реалізацію громадських ініціатив на рівні міської ради впливають зовнішні та внутрішні чинники. До перших належать об'єктивні умови, а саме: особливості трансформації політичного режиму, соціально-економічний розвиток держави; специфіка реалізації державної політики і розподіл повноважень між центром та регіонами; стан нормативно-правової бази функціонування таких об'єднань. Серед внутрішніх чинників, можна виділити суб'єктивні умови, а саме: рівень інституційного розвитку інститутів локальної демократії; присутність у цих об'єднаннях реальних лідерів; наявність необхідних ресурсів (політичних, економічних, соціальних, демографічних тощо) для реалізації своєї політики.