Suchergebnisse

The basic principles of the integration process of Poland into the European Union regional system were analyzed in this article. The author defines basic principles of the programs have been implemented and the main dimensions of financial assistance from the EU. The negative and positive impact of the regional policy to the development of the Polish Republic in the frameworks of European integration was described. The most serious problems of the Polish regional policy are connected with the formal character of provinces' regional policy documents which are mostly used to obtain funds from the EU. This can have an impact on the development of the model "center – periphery". In Poland it's not unique for budgetary financing component of regional policy to depend on foreign resources. The infrastructure was created and other incentives for businesses are mostly focused on the foreign companies but their investments are directed into the budget of the most developed cities. To lift the backward areas it's necessary to find out new methods to carry out regional policy aimed at the development of hiden potential of the problem areas. ; У статті проаналізовано основні засади інтеграції Республіки Польща у регіональну систему Європейського Союзу. Визначено основні засади імплементованих програм та визначено основні виміри фінансової допомоги з боку ЄС. Відображено вплив, як негативний так і позитивний регіональної політики Польської Республіки в умовах євроінтеграції. Проблемами польської регіональної політики є здебільшого формальний характер програмних документів воєводств з регіональної політики і здебільшого використовуються для отримання коштів з ЄС. Все це може вплинути на розвиток моделі центр – периферія. Опора на зовнішні ресурси характерна не тільки для бюджетної складової фінансування регіональної політики в Польщі. Створювана інфраструктура та інші стимули для бізнесу орієнтовані багато в чому на іноземні компанії, але їх інвестиції спрямовуються в найбільш розвинені міста. Для підйому відсталих районів потрібні зовсім інші методи регіональної політики, націлені на розкриття внутрішнього потенціалу розвитку проблемних територій. ; У статті проаналізовано основні засади інтеграції Республіки Польща у регіональну систему Європейського Союзу. Визначено основні засади імплементованих програм та визначено основні виміри фінансової допомоги з боку ЄС. Відображено вплив, як негативний так і позитивний регіональної політики Польської Республіки в умовах євроінтеграції. Проблемами польської регіональної політики є здебільшого формальний характер програмних документів воєводств з регіональної політики і здебільшого використовуються для отримання коштів з ЄС. Все це може вплинути на розвиток моделі центр – периферія. Опора на зовнішні ресурси характерна не тільки для бюджетної складової фінансування регіональної політики в Польщі. Створювана інфраструктура та інші стимули для бізнесу орієнтовані багато в чому на іноземні компанії, але їх інвестиції спрямовуються в найбільш розвинені міста. Для підйому відсталих районів потрібні зовсім інші методи регіональної політики, націлені на розкриття внутрішнього потенціалу розвитку проблемних територій.

The paper focuses on the differences in interpretation of the institutional theory main terms – «social institution» and «social institute» in Ukrainian and world sociology language. In accordance with the requirements of the sociological methodology (systemic understanding of all social phenomena) and the etymology of these terms, social institutions are treated as balanced systems of component institutes. It is stressed that electronic democracy is a relatively autonomous institute, which is a part of democracy institution structure. In line with this approach, the institute of e-democracy is considered as an integral part of the social institution of democracy, which arises in the modernization process of the institution, its adaptation to the requirements of modern computerized society, and performs certain functions in it, partial tasks in the system of public appointment of the institution of democracy as a whole. E-democracy formation serves not only as a formal sign of the institutional modification, but at the same time it is a qualitative change, a significant transformation of the essential filling of institution. This contributes to the more effective achievement of democracy main purpose: the expansion of citizen participation in the power decisions adoption, and thus stimulate the formation of civil society in modern conditions. At the same time, electronic democracy in Ukraine, which is at an early stage of institutional development, is rather vulnerable, and thus generates a many problems and threats for the institution of democracy and modern society as a whole. They relate primarily to the inadequate accessibility of this tool for the citizens (the socio-cultural dimension of the problem), the complication with effective protection of information dissemination channels (the technical side of the problem), and the counteraction to the consequences of unauthorized interference with the course and direction of democratic procedures (the socio-technical dimension of the problem), and therefore require a proper response from society for these threats. ; В статье акцентируется внимание на различиях при трактовке главных терминов институциональной теории – «социальная институция / social institution» и «социальный институт / social institute» в языке украинской и мировой социологии. В соответствии с требованиями методологии социологической науки (системное понимание всех социальных феноменов) и этимологии указанных понятий социальные институции трактуются как сбалансированные системы институтов-компонентов. Подчеркивается, что электронная демократия (э-демократия / e-democracy) является относительно автономным институтом, который входит в структуру институции демократии. В русле такого подхода институт электронной демократии рассматривается как составная часть социальной институции демократии, которая возникает в процессе модернизации институции, ее приспособления к требованиям современного компьютеризированного общества и выполняет определенные функции и частичные задачи в системе общественного предназначения институции демократии в целом. Становление электронной демократии выступает не только формальным признаком модификации институции, но одновременно является качественным изменением в ней, существенной трансформацией сущностного наполнения институции. Это способствует более эффективному достижению основного назначения демократии: расширению участия граждан в принятии властных решений, а следовательно, стимулирует формирование гражданского общества в современных условиях. В то же время электронная демократия в Украине, находясь на ранней стадии институционального развития, достаточно уязвима, а следовательно, порождает ряд проблем и угроз для самой институции демократии и современного общества в целом. Они связаны прежде всего с недостаточной доступностью для граждан этого инструмента (социокультурное измерение проблемы), сложностью эффективной защиты каналов распространения информации (техническая сторона проблемы) и противодействия последствиям несанкционированного вмешательства в ход и направленность демократических процедур (социотехническое измерение проблемы), а следовательно, требуют надлежащего реагирования общества на эти угрозы. ; У статті акцентується увага на розходженнях при трактуванні основних термінів інституційної теорії – «соціальна інституція / social institution» та «соціальний інститут/social institute» у мові української та світової соціології. Відповідно до вимог методології соціологічної науки (системне розуміння всіх соціальних феноменів) та етимології зазначених термінів соціальні інституції визначаються як збалансовані системи інститутів-компонентів. Підкреслюється, що електронна демократія (е-демократія/e-democracy) є відносно автономним інститутом, який входить до структури інституції демократії. В руслі такого підходу інститут електронної демократії розглядається як складова частина соціальної інституції демократії, яка виникає в процесі модернізації інституції, її пристосування до вимог сучасного компютеризованого суспільства і виконує певні функції та часткові завдання в системі суспільного призначення інституції демократії в цілому. Зазначається, що становлення е-демократії виступає не лише формальною ознакою модифікації інституції, але одночасно є якісною зміною в ній, істотною трансформацією сутнісного наповнення інституції. Це сприяє ефективнішому досягненню основного призначення демократії: розширенню участі громадян у прийнятті владних рішень, а отже, стимулює формування громадянського суспільства в сучасних умовах. Водночас електронна демократія в Україні, перебуваючи на ранній стадії інституційного розвитку, є достатньо уразливою, а отже, породжує низку проблем та загроз для самої інституції демократії та сучасного суспільства в цілому. Вони пов'язані передусім із недостатньою доступністю для громадян цього інструменту (соціокультурний вимір проблеми), складністю ефективного захисту каналів поширення інформації (технічна сторона проблеми) та протидії наслідкам несанкціонованого втручання у перебіг та спрямованість демократичних процедур (соціотехнічний вимір проблеми), а отже, вимагають належного реагування суспільства на ці загрози.

Introduction. Poetic discourse refers to the lingual continuum, which clearly explicates the language style of the author, and grammaticalizes intellectual-spiritual world of an individual, that, in fact, determines the relevance of our study. In poetic discourse, which is characterized by rhythmical-prosodic organization, specific lexical content, the presence of figurative-rhetorical constructions and implementation of a number of intentions, among which are cognitive mental intentions with regard to the more complex phenomena of human existence, to conceptosphere of an individual, his/her intellect and psyche and which are most clearly embodied in the poetic discourse of V. Stus, a Ukrainian writer, translator, and literary critic. Extralinguistic factors of the writer's language style influenced his creative activity filling it with awareness of inner freedom, a willingness to fight for the better future for Ukraine. Purpose ‒ to determine the communicative-intentional potential of the binary opposition ?assertion / objection' in the poetic discourse of Vasyl Stus, to characterize means of verbalizing intentions of assertion and intentions of objection, to outline the functionality of the affirmative and negative statements in poetic communication as a relevant continuum of the author's attitudes verbalization. Methods. To define the communicative content of the intentions of assertion and objection, the following methods are used in the article to find out the peculiarities of their verbalization in the poetic discourse of Vasyl Stus: descriptive method with cross-checking and systematization; contextual-interpretive method - for the identification of linguistic and extra-linguistic factors of poetic communication, structural method - for analyzing the means of verbalizing communicative intentions against the background of predicative semantics; transformational analysis is used to express the functional potential of different utterances (incomplete elliptic, nominative, genitival, antiphrasis) as the main representatives of the author's intentions.Results. Intentions of assertion and intentions of objection form the essential manifestations of the category of communicative intentions:guided by of his/her knowledge and communicative competence, the subject of communication develops speech activity aimed at acknowledging certain facts or their denial. Intentional binary opposition ?assertion/ objection' under the influence of verse architectonic acquires emotional-expressive overtones while transmissing the content, implementating a particular thought, creating the aesthetics of what is being conveyed. It is relevant both to cognitive-mental base of the speaker and to the language representation of the speech intentions and plays an important role in the process of learning about the world, in interpreting and structuring empirical knowledge and in conveying the speaker's interior. In the poetic discourse of V. Stus assertive intention is implemented through narrative statements, differentiated according to the expression of predicativeness into one-member and two-member groups, which explicate predicates of action, process, state, quality, locative predicates and predicates of quantity as a major area in the predicative-positional structure of a sentence and verbalize intentions of assertion. The intention of assertion is implemented through on-member nominative utterances that are figurative and rhetorical, syntax structures and ascertain the objective reality, existence of man, convey the dynamics of impressions and thoughts, that allow to concisely describe everything in sight, to fix the contours of the surrounding objects, to emphasize a temporal or locative characteristics. Intentions of objection reflect the speaker's desire to object to a particular phenomenon or a fact of life, to convey contradictory views, to express disagreement and protest against the oppressive moral and political atmosphere of society.The typical syntactic means of verbalizing intentions of objection include a variety of modal-intentional utterances with the negative particle as the main marker of negation; non-parcelled communicative units; one-member impersonal sentences, quasidialogues with an imaginary addressee, autocommunication that defines the semantics of misunderstanding, doubt, hesitation. Originality. For the first time terminological apparatus relating to the notion intentional opposition ?assertion/ objection' is introduced, the means of its explication in the poetic discourse of V. Stus are characterized. It is indicated that binary opposition ?assertion/ objection' implements a wide range of the author's intentions (to stimulate thinking, to show the unfathomable philosophy of human existence, which manifests itself in the polarity of good and evil, black and white, good and bad, light and dark, material and divine) and determinates the poetic discourse of Vasyl Stus. With the help of well-matched research methodology it was found that verbalization of intentions of assertion/ objection in the poetic discourse of V. Stus is a specific way of perceiving and understanding the social epoch in which the writer lived and worked, the act of assertion of truths, declaration of non-compliance, denial and rejection of everything that prevented Vasyl Stus, him, the great intellectual and patriot, from creating the better future for Ukraine. Conclusion. In the poetic discourse of V. Stus intentions of assertion and intentions of objection that reflect a universal way of learning about the world, transmit an individual perception of certain realities of life, ascertain some facts or deny them, stress out the inconsistency and dialogueness of thoughts, mould the intentional opposition of contrasted notions. Intentional range of the binary opposition ?assertion / objection' is verbalized through modal-intentional statements (affirmative and negative) with different types of predicates, one-member nominal constructions (nominative, genitival, quantitative-genitival), impersonal sentences, incomplete elliptic communivative units etc., a detailed study of which in close liason with extrainguinal parameters of communication, with regard to certain discursive manifestations of the Ukrainian language shapes the subject of our subsequent scientific studies. ; У статті проаналізовано змістовий обшир інтенцій ствердження та інтенцій заперечення, які відображають універсальний спосіб пізнання світу й особистісне сприйняття життєвих реалій, стверджують інформацію або заперечують її, вказують на суперечливість та діалогічність думок. На багатому ілюстративному матеріалі, дібраному з поетичних текстів Василя Стуса, схарактеризовано засоби вербалізації інтенційної опозиції ствердження / заперечення, визначено низку синтаксичних конструкцій (стверджувальних і заперечних модально-інтенційних висловлень з різними типами предикатів, односкладних конструкцій іменного типу (номінативних, ґенітивних, квантитативно-ґенітивних), безособових, неповних еліптичних комунікатів та ін.), які увиразнюють контраст людського буття, передають найтонші порухи душі, психоемоційний стан людини, виокремлюють життєві пріоритети, посилюють експресію, іронію й естетику поетичного дискурсу. За допомогою вдало підібраної методології дослідження з'ясовано, що вербалізація інтенцій ствердження / заперечення в поетичному дискурсі В. Стуса ‒ особливий спосіб сприйняття та осмислення тієї суспільної доби, у якій жив і творив письменник, акт ствердження життєвих істин і непокори, непогодженості, заперечення і відкидання того, що заважало йому, великому інтелектуалу і патріотові, творити світлу будучність України.

This study analyzes systematic differences in earnings management across 215 large companies operating in the real sector in the Republic of Serbia in the period from 2009 to 2017. To achieve the main goal of the study, we constructed an aggregate measure which covers several aspects of accrual-based earnings management. The results indicate that the accrual-based earnings management, which is immanent to economies with underdeveloped capital markets, weak investor protection and frequent changes in the regulatory framework coupled with inefficient judiciary, is widespread among large Serbian companies. Having found significant differences in the levels of earnings management across companies, we examined the mean values of the aggregate earnings management measure for numerous categorical variables in order to identify whether individual company characteristics are related to incentives for aggressive exploitation of accounting discretion.

Purpose: definition of the rights of medical workers while medical aid in the context of reformation of the health care system. Materials and Methods. The methodological basis of the research is a set of general and special scientific methods of cognition. The current normative-legal acts, analyzed using a set of methods: comparative-legal, structural-logical, system-analytical, formal-logical and method of theoretical analysis, observing the principles of biotic norms and rules; formulation and systematization of conclusions. Results. The analysis of the current normative-legal acts gives grounds to confirm that the rights of medical workers should be divided into two groups: general and special. The general rights of medical workers include working conditions, the protection of their health, social protection, the right to appropriate conditions of professional activity; the right to establish medical scientific societies, trade unions and other public organizations; the right to judicial protection; the right to medical activities in accordance with specialty and qualification; the right to confirm qualification, retraining in the appropriate institutions and establishments. The special rights of a health worker should include the following: the right to provide information about the patient without his consent or the consent of his legal representative; the right to refuse the further care of a patient; the right to medical intervention without the consent of the patient and/or his legal representatives. Conclusions. The rights of a doctor while medical aid should be divided into general and special. The professional rights of a doctor, which are noted in the current national legislation, are, for the most part, declarative. This is due to the lack of developed by-law acts, which should provide the mechanism for their implementation, taking into account the requirements of nowadays. The application of foreign experience, the implementation of international standards into national legislation, in particular regarding the implementation of doctor's right to object on the grounds of conscience, will provide more professional protection of a doctor and improve the quality of medical care. ; Мета: з'ясувати існуючі права медичних працівників, передбачені чинним законодавством, з огляду на реформування системи охорони здоров'я. Матеріали і методи. Методологічною основою дослідження виступає сукупність загальних та спеціальних наукових методів пізнання. Чинні нормативно-правові акти, що проаналізовано за допомогою комплексу методів: порівняльно-правового, структурно-логічного, системно-аналітичного, формально-логічного та методу теоретичного аналізу з дотриманням принципів біотичних норм і правил; формулювання і систематизація висновків. Результати. Аналіз чинних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що права медичних працівників слід розмежувати на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних прав медичних працівників належать ті, які гарантують певні умови їх професійної діяльності, охорону здоров'я, соціальний захист, зокрема право на: належні умови професійної діяльності; обов'язкове страхування; створення медичних наукових товариств чи професійних спілок; судовий захист; соціальну допомогу; скорочений робочий день і додаткову відпустку; пільгові умови пенсійного забезпечення та пільгове надання житла; першочергову медичну допомогу тощо. До спеціальних прав належать такі, які передбачені виключно для медичного працівника як спеціального суб'єкта. Серед таких прав необхідно виокремити: право про надання інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника; право на відмову від подальшого ведення пацієнта; право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта або його законних представників. Чинне національне законодавство у галузі охорони здоров'я потребує вдосконалення. Одним із кроків на цьому шляху стала би імплементація передбаченого міжнародними нормативними актами права лікаря на заперечення під час виконання своїх професійних обов'язків. Висновки. Права лікаря при наданні медичної допомоги слід розділити на загальні та спеціальні. Передбачені чинним національним законодавством професійні права медичних працівників не завжди забезпечуються державними гарантіями і мають почасти декларативний характер. Це зумовлено відсутністю розроблених підзаконних актів, які повинні забезпечити механізм їх реалізації з урахуванням вимог сьогодення. Застосування зарубіжного досвіду, імплементація міжнародних стандартів у національне законодавство, зокрема щодо реалізації лікарем права на заперечення з міркувань совісті, забезпечить більш професійну захищеність лікаря та підвищить якість надання медичної допомоги.

Purpose: definition of the rights of medical workers while medical aid in the context of reformation of the health care system. Materials and Methods. The methodological basis of the research is a set of general and special scientific methods of cognition. The current normative-legal acts, analyzed using a set of methods: comparative-legal, structural-logical, system-analytical, formal-logical and method of theoretical analysis, observing the principles of biotic norms and rules; formulation and systematization of conclusions. Results. The analysis of the current normative-legal acts gives grounds to confirm that the rights of medical workers should be divided into two groups: general and special. The general rights of medical workers include working conditions, the protection of their health, social protection, the right to appropriate conditions of professional activity; the right to establish medical scientific societies, trade unions and other public organizations; the right to judicial protection; the right to medical activities in accordance with specialty and qualification; the right to confirm qualification, retraining in the appropriate institutions and establishments. The special rights of a health worker should include the following: the right to provide information about the patient without his consent or the consent of his legal representative; the right to refuse the further care of a patient; the right to medical intervention without the consent of the patient and/or his legal representatives. Conclusions. The rights of a doctor while medical aid should be divided into general and special. The professional rights of a doctor, which are noted in the current national legislation, are, for the most part, declarative. This is due to the lack of developed by-law acts, which should provide the mechanism for their implementation, taking into account the requirements of nowadays. The application of foreign experience, the implementation of international standards into national legislation, in particular regarding the implementation of doctor's right to object on the grounds of conscience, will provide more professional protection of a doctor and improve the quality of medical care. ; Мета: з'ясувати існуючі права медичних працівників, передбачені чинним законодавством, з огляду на реформування системи охорони здоров'я. Матеріали і методи. Методологічною основою дослідження виступає сукупність загальних та спеціальних наукових методів пізнання. Чинні нормативно-правові акти, що проаналізовано за допомогою комплексу методів: порівняльно-правового, структурно-логічного, системно-аналітичного, формально-логічного та методу теоретичного аналізу з дотриманням принципів біотичних норм і правил; формулювання і систематизація висновків. Результати. Аналіз чинних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що права медичних працівників слід розмежувати на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних прав медичних працівників належать ті, які гарантують певні умови їх професійної діяльності, охорону здоров'я, соціальний захист, зокрема право на: належні умови професійної діяльності; обов'язкове страхування; створення медичних наукових товариств чи професійних спілок; судовий захист; соціальну допомогу; скорочений робочий день і додаткову відпустку; пільгові умови пенсійного забезпечення та пільгове надання житла; першочергову медичну допомогу тощо. До спеціальних прав належать такі, які передбачені виключно для медичного працівника як спеціального суб'єкта. Серед таких прав необхідно виокремити: право про надання інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника; право на відмову від подальшого ведення пацієнта; право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта або його законних представників. Чинне національне законодавство у галузі охорони здоров'я потребує вдосконалення. Одним із кроків на цьому шляху стала би імплементація передбаченого міжнародними нормативними актами права лікаря на заперечення під час виконання своїх професійних обов'язків. Висновки. Права лікаря при наданні медичної допомоги слід розділити на загальні та спеціальні. Передбачені чинним національним законодавством професійні права медичних працівників не завжди забезпечуються державними гарантіями і мають почасти декларативний характер. Це зумовлено відсутністю розроблених підзаконних актів, які повинні забезпечити механізм їх реалізації з урахуванням вимог сьогодення. Застосування зарубіжного досвіду, імплементація міжнародних стандартів у національне законодавство, зокрема щодо реалізації лікарем права на заперечення з міркувань совісті, забезпечить більш професійну захищеність лікаря та підвищить якість надання медичної допомоги.