Suchergebnisse

The permanent members of the UN Security Council are an important element of the international legal system that emerged after the Second World War. At the same time, the power of veto is one of the key elements of their international legal status. Initially, it emerged as a guarantee of stable activity of the Security Council and ensuring a balance between the great powers in the Cold War. However, in many cases, this legal instrument has become a tool for settling political accounts in a bipolar world. This situation has led to significant criticism of the very existence and use of this tool as a kind of "brake" for the effective functioning of the United Nations as a whole. Therefore, the abolition of the power of veto is one of the most discussed issues of international legal discourse around the reform of the UN Security Council and, in fact, the legal basis for the status of permanent members of the Council. The article considers international legal proposals to abolish or reform the power of veto of permanent members of the UN Security Council. Particular attention is paid to the work of official international working groups within the UN. The main legal proposals for reforming the right of veto are highlighted. It is concluded that the abolition of the power of veto of permanent members of the UN Security Council is one of the most discussed issues related to the reform of the UN internal mechanism in the doctrine of the law of international organizations. Both in doctrine and in practice, following the results of the international law of activity of special temporary bodies of the UN, a number of offers in this occasion, in particular, its full cancellation, restriction or change of the order of its application is developed. ; Постійні члени Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй є важливим елементом міжнародно-правової системи миру та безпеки, яка постала після Другої світової війни. Водночас право вето є одним із ключових елементів їхнього міжнародно-правового статусу. Первинно воно постало як гарантія стабільної діяльності Радбезу та забезпечення балансу між великими державами в умовах холодної війни. Проте в багатьох випадках цей юридичний інструмент став інструментом політичної помсти в умовах біполярного світу. Така ситуація призвела до значної критики самого факту існування та застосування цього інструменту як своєрідного «гальма» для ефективної діяльності Організації Об'єднаних Націй загалом. Тому скасування права вето є одним із найбільш обговорюваних питань міжнародно-правового дискурсу навколо реформування Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, правових основ статусу постійних членів Ради. У статті розглядаються міжнародно-правові пропозиції щодо скасування або реформування права вето постійних членів Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй. Особлива увага приділяється напрацюванню офіційних міжнародних робочих груп у рамках Організації Об'єднаних Націй. Виділяються юридичні основні пропозиції стосовно реформування права вето. Робиться висновок, що питання реформування повноважень постійних членів Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй щодо застосування права вето ще тривалий час залишатиметься однією з найбільш актуальних проблем сучасного міжнародного публічного права в контексті реформування Організації Об'єднаних Націй загалом. Чинні пропозиції, напрацьовані як в науці права міжнародних організацій, так і у практичній діяльності Організації Об'єднаних Націй, передбачають три основні шляхи проведення змін: цілковите скасування права вето, обмеження або зміну порядку його застосування. Підкреслюється, що Статут Організації Об'єднаних Націй передбачає спеціальну процедуру щодо внесення змін до нього, реформування чи скасування права вето має бути здійснене відповідно до цієї процедури. Особливий акцент робиться на взаємопов'язаності міжнародно-правового дискурсу щодо скасування права вето постійних членів Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй та інших питань їхнього правового статусу, зокрема і скорочення чи збільшення їхнього кількісного складу.

International customary law presents an (apparently) irresoluble conflict on a central issue as the existence in International law of an equivalent of the national laws on equivalent to national laws on prescription. For instance, only 132 over approximately 3000 bilateral and multilateral investment treaties include a statute of limitations. Theoretically, the balance would allow to indefinitely present outdated complaints or, alternatively, to introduce them on a random basis in ad hoc prescription periods. Therefore, lacks of uniformity and standard regulations have determined uncertainty and insecurity: the very same problems that the statute of limitations' doctrine aims to eradicate. The author states public International law fragmentation on the prescription period's doctrine lays on: (i) massive enclosure of domestic legislation on statute of limitations into public International law disregarding International law politics and aspirations; and (ii) industrialised States' economic agendas, ruling out developing countries and transitional economies. In order to develop the present proposal a descriptive and prescriptive methodology is applied. ; El derecho internacional consuetudinario tiene en un –aparentemente– irreconciliable conflicto sobre una cuestión tan fundamental como si reconoce en el derecho internacional un equivalente a las leyes nacionales sobre prescripción extintiva. A modo de ejemplo, sólo 132 de los aproximadamente 3000 tratados bilaterales y multilaterales de protección de inversiones vigentes tienen un período de prescripción. El balance teóricamente permitiría la presentación de reclamaciones obsoletas a perpetuidad o de otro modo injertos con base aleatoria en períodos ad hoc de prescripción. Por lo tanto, la falta de uniformidad y de regulaciones estándares han dado lugar a la incertidumbre y a la inseguridad: los mismos que la propia doctrina sobre el período de prescripción pretende erradicar. El autor afirma que el estado fragmentado del derecho internacional público con respecto a la doctrina sobre el período de prescripción es atribuible a: (i) la importación a gran escala de leyes nacionales-domésticas sobre prescripción extintiva al derecho internacional público, sin haber considerado las políticas y aspiraciones del derecho internacional; y (ii) a las agendas económicas de los países industrializados, con exclusión de los intereses de los países en desarrollo y las economías en transición. Una metodología descriptiva y prescriptiva es aplicada en el desarrollo de esta propuesta.

Wyn Grant (ed.), Businesse Interests, Organizational Development and Private Interest An International Comparative Study of the Food Processing Industry, - New York: Walter de Gruyter, 1987,232 s., $ 51.75; Hajo Weber, Unternehmerverbände zwischen Markt, Staat und Gewerkschaften. Zur intermediären von Wirtschaftsinteressen, Frankfurt - New York: Campus Verlag, s., DM 55,00.