Suchergebnisse

The relevance of the study is conditioned by the necessity to bridge gaps in Ukrainian music history, including unfairly forgotten names of musicians.The main objective of the study is to investigate Constantine von Feist's stages of life and fields of creative activity as little known composer, teacher and pianist.Methodology of the article is complex. It includes: a method of historical and systemic analysis which helps to consider C. von Feist's activity under certain historical conditions and to define his role in formation of Ukrainian music culture; a method of search and generalization of archive documentation which helps to use reliable and trustworthy information in exposition of fact-based material; a method of musically-theoretical analysis — aimed to thorough study of music compositions along with their content and form, to reveal imagery by means of the system of music expression means used by composer; a method of systematization and generalization which makes it possible to summarize all available data and to make a grounded conclusion.The article pays attention to the fact that C. von Feist's activity was not studied by Ukrainian musicology before. However, culturally educated part of the society of the 19 century knew his works very well, as C. von Feist was a concert-giving pianist, composer and teacher.The musician was born in Poland. He was educated in Warsaw conservatory. In 1842 he moved to Kharkiv. The newspapers of that time said that the musician`s talent development took place exactly in Kharkiv ground. Here he became known as a composer, experienced and conscientious piano teacher and pianist-performer whose concerts always attracted the audience. C. von Feist's name was also well known abroad. Exemplary remarks about musician's activity were published in "The Warsaw courier" and in Vienna's newspapers.During Kharkiv period C. von Feist paid the most attention to composing. He wrote mainly salon pieces and military marches which were popular at that time and which he often dedicated and presented to emperor's family representatives. C. von Feist was repeatedly granted Supreme favour and was awarded with valuable gifts. Among such compositions are the marches: "The Horse trot" (1845), "The Infanterian March" (1850), "The Triumphant March" (1852), "The march in remembrance of Sacred Crowning of His Imperial Highness" (1857), and also large pieces for piano: "Cecilia Mazurka" (1855), "Nocturne" (1858), dedicated to Grand duchess Olga Fyodorovna (ne Cecilia Augusta), "Grand valse" ("The Bridal Fiery Waltz"), dedicated to Grand Duke Nikolay Nikolayevich on the occasion of the wedding of His Imperial Highness (1856).In 1860-ties C. von Feist moved to Moscow. He continued to compose and the tradition to dedicate his works. Two marches: "The Ceremonial March" (1862) and "The Millennial Festive March" (1862) written on the occasion of Their Imperial Highness's "general happy arrival" in Moscow and of "millennial reign of Russian government" respectively, were traditionally addressed to members of imperial family. Today the manuscripts of these compositions are kept in The National Russian Library.The musician's further life was connected mainly with pedagogical activity: the pianist bent every effort to foundation of music schools in towns and cities of the Russian Empire.In 1873 C. von Feist opened a private music school in Voronezh which was considerably popular among townspeople. In the middle of 1870-ties the musician moved to Ukraine and founded music schools in Sumy (1874) and in Nizhyn (1876).In 1881 he created vocal-instrumental school in Kyiv. Most researchers consider it to be among the first private educational establishments in Ukraine. The school was approved by Ministry of the Interior. Playing the piano, singing and music theory were taught there.In due course C. von Feist set himself the task to transfer Kyiv school to another town. He turned to the governor of Kamianets-Podilskyi with this idea but the first was refused. In 1885 the musician addressed a petition to the mayor of Mykolaiv, in which he suggested his assistance in transferring the educational establishment to the town entrusted to him. One of the schools head's conditions was: a subvention of 1200 rubles a year for teaching children from low-income families. But this time the musician did not obtain the consent as well.Having cancelled his plans to move to another town, C. von Feist continued teaching in Kyiv, where his creative activity was at last appreciated. In 1889 the Shah of Persia granted the school head of Kyiv music school the highest badge of honor of his country — "The Order of the Lion and the Sun". Having received this precious reward, intended for foreigners, C. von Feist, a famous musician, became fairly recognized for his talent and hard work.Results and conclusions. C. von Feist's fruitful creativity is a major contribution to development of Ukrainian music culture. His pedagogical achievements in formation of domestic musical education are especially important. Opened music schools, in particular for teaching children from low-income families, caused the growth of music level of the inhabitants, formation of the system of primary music education. C. von Feist's creative legacy as composer, the bulk of which have not survived, reflects aesthetic tendencies and genre priorities of Russian music of the 19 century. ; Охарактеризовано творчество композитора, педагога, пианиста Константина Францевича фон Фейста, рассмотрены отдельные этапы его жизненного пути и направления творческой деятельности, воссоздан творческий портрет художника, раскрыта его роль в культурно-художественной жизни Украины середины XIX века. К. фон Фейст был талантливым концертирующим пианистом. Как композитор, он писал преимущественно популярные в то время салонные пьесы и военные марши, которые щедро посвящал членам императорской семьи по случаю юбилеев, государственных праздников и различных жизненных событий. Воплощая свой замысел, К. фон Фейст внимателен к каждой детали: он каллиграфически чётко вносил все знаки акцентуации, педализаци, разные штрихи, динамические градации. Его автографы производили впечатление утончённой графической работы. Кроме того, он активно проявил себя на педагогическом поприще, в частности, его считают одним из основателей частных музыкальных школ в Украине. В учебных заведениях, открытых музыкантом в Воронеже, Сумах, Киеве, Нежине, учились дети из семей состоятельных и бедных горожан. По воспоминаниям современников, он был добросовестным и опытным преподавателем. Композиторское наследие К. фон Фейста преимущественно утеряно, однако отдельные материалы, сохранившиеся в фондах библиотек, свидетельствуют о его высоком профессионализме и мастерстве. Опусы художника неоднократно благосклонно принимали представители императорской семьи, вознаграждая его ценными подарками. Плодотворная деятельность К. фон Фейста является весомым вкладом в развитие украинской культуры, особенно музыкального образования. Композиторское наследие К. фон Фейста отражает эстетические тенденции развития русской музыки во второй половине XIX века. ; Розглянуто постать композитора, педагога, піаніста Костянтина Францовича фон Фейста. Охарактеризовано окремі етапи його життєвого шляху та напрями творчої діяльності, змальовано творчий портрет митця, розкрито його роль у культурно-мистецькому житті України середини XIX століття. З'ясовано, що К. фон Фейст був талановитим концертуючим піаністом. Композитор К. фон Фейст писав переважно популярні на той час салонні п'єси і військові марші, які щедро присвячував членам імператорської родини, даруючи з нагоди ювілеїв, державних свят і різних життєвих подій. Утілюючи свій задум, К. фон Фейст уважний до кожної деталі: він каліграфічно чітко виписував усі знаки акцентуації, педалізації, різноманітні штрихи, динамічні градації. Його автографи справляють враження витонченої графічної роботи. Він активно виявив себе на педагогічній ниві, зокрема його вважають одним із фундаторів приватних музичних шкіл в Україні. У закладах, які відкрив музикант у Воронежі, Сумах, Києві, Ніжині, навчалися діти з родин заможних і бідних городян. За спогадами сучасників, він був сумлінним і досвідченим викладачем. Композиторська спадщина К. фон Фейста здебільшого втрачена, проте окремі матеріали, які збереглися у фондах бібліотек, свідчать про його високий професіоналізм і майстерність. Опуси митця неодноразово прихильно сприймали представники імператорської родини, нагороджуючи його коштовними подарунками. Плідна діяльність К. фон Фейста становить вагомий внесок у розвиток української культури, особливо музичної освіти. Композиторський доробок К. фон Фейста відбиває естетичні тенденції розвитку російської музики у другій половині ХІХ століття.

Celem pracy jest zbadanie procesu tworzenia i zasad organizacji pracy sądów głównych, którym w Prawobrzeżnej Ukrainie powierzono wykonywanie funkcji rewizyjnej i apelacyjnej. Jednym z głównych zadań artykułu jest zbadanie granic ustępstw i kompromisów, na które rosyjscy urzędnicy byli gotowi, przede wszystkim w dziedzinie sądownictwa, żeby zdobyć lojalność polskiej szlachty. Przegląd chronologiczny i terytorialny określony jest terenami dawnych "Kresów" w okresie od końca XVIII do pierwszej trzeciej XIX wieku.Metodologia badań opiera się na stosowaniu zasad naukowych, obiektywnych, historyzmu i systematyczności. Aby zrealizować te zadania metodą porównawczą, w artykule przeanalizowano osobliwości rosyjskiego systemu sądowniczego, który z powodu znacznej niedoskonałości zmuszony był zachować elementy praktyk prawnych Rzeczypospolitej Polskiej. Zastosowanie historyczno-systemowych, funkcjonalnych i historyczno-porównawczych metod umożliwiło zbadanie procesu tworzenia i funkcjonowania głównych sądów, wykazało elastyczność sytuacyjną władzy najwyższej w zadowoleniu żądań lokalnej elity. Przeanalizowano poziom skuteczności działalności sądu i jego ocenę przez władze rosyjskie, lokalnych urzędników i polską szlachtę. Oryginalność naukowa pracy polega na zbadaniu etapów tworzenia i organizacji działalności sądów głównych w procesie budowania stosunków między imperium a dawnymi "Kresami" w kontekście adaptacji systemów sądowych. Przedstawione zostały fakty sytuacyjnej elastyczności najwyższej władzy w sferze sądowej, co pozwoliło zminimalizować napięcia społeczne i polityczne w regionie.Wyniki. Przywrócenie przez Pawła I działań sądów pierwszej instancji, języka polskiego i III Statutu Litewskiego, było podstawą do osiągnięcia konsensusu w sprawie stosunków między polską szlachtą a władzami rosyjskimi. Aby zapewnić lojalność lokalnej (polskiej) elity, administracja centralna prowadziła elastyczną politykę sądową, która wraz z zachowaniem własności i władzy nad poddanymi pogodziła miejscową szlachtę z dominacją Rosji. Poprzez utworzenie głównych sądów gubernialnych imperium planowało zrealizować korekcję działalności systemu sądowniczego, aby zminimalizować napięcia społeczne i polityczne. Personel sądów świadczył o dominacji polskiej elity. Jednak wybrani przez szlachtę na trzy lata do każdego departamentu głowa i trzej przysięgli zostali zatwierdzeni przez władze, a dodatkowo byli kontrolowani przez wyznaczonych doradców i sekretarzy. Pragnienia polskiej elity w drobnych sprawach (dwujęzyczność, postępowanie sądowe i urlop) zostały spełnione, ale cały gubernialny system sądowy podlegał głównym sądom. Dodatkowe tymczasowe działy zostały utworzone w razie potrzeby dla skutycznego działania systemu. Określeniem sukcesu polityki wewnętrznej było zabezpieczenie spokoju, z czym system sądowy świetnie sobie radził. Jednak polskie powstanie listopadowe w latach 1830-1831 zmieniło politykę rządu centralnego w regionie. ; Мета роботи полягає у вивченні процесу заснування і принципів організації роботи головних судів, на які в Правобережній Україні покладалось здійснення ревізійно-апеляційних функцій. Одним із головних завдань статті є дослідження межі поступок та компромісів, на які готові були російські чиновники, перш за все у судовій сфері, заради здобуття лояльності польської шляхти. Хронологічно та територіально дослідження окреслено територіями колишніх «кресів» у період від кінця ХVІІІ – до першої третини ХІХ ст. Методологія дослідження базується на застосуванні принципів науковості, об'єктивності, історизму, системності. Для реалізації поставлених завдань за допомогою порівняльного методу у статті проаналізовано особливості російської судової системи, яка через значну недосконалість змушена була зберігати елементи юридичних практик Речі Посполитої. Використання історико-системного, функціонального та історико-порівняльного методів дозволили дослідити процес заснування та функціонування головних судів, показати ситуаційну гнучкість верховної влади у задоволенні запитів місцевої еліти. Проаналізовано рівень ефективності діяльності судової інстанції та її оцінку з боку російської влади, місцевих чиновників та польської шляхти. Наукова новизна роботи полягає у дослідженні етапів створення та організації діяльності головних судів у процесі вибудовування стосунків між імперією та колишніми «кресами» в контексті адаптації судових систем. Наведено факти ситуативної гнучкості верховної влади у судовій сфері, що дозволяло мінімізувати соціальну та політичну напругу в регіоні. Висновки. Відновлення Павлом І дії судів першої інстанції, польської мови і Третього Литовського статуту, стало підставою для досягнення консенсусу у стосунках між польською шляхтою та російською владою. Для забезпечення лояльності місцевої (польської) еліти центральна адміністрація проводила гнучку політику у судовій сфері, що разом зі збереженням власності і влади над кріпаками, примирило місцеву шляхту з російським пануванням. Шляхом створення губернських головних судів імперія планувала здійснювати корекцію діяльності судової системи заради мінімізації соціальної і політичної напруги. Кадровий склад судів свідчив про домінування польської еліти. Однак, обрані шляхтою на три роки до кожного департаменту голова і три засідателі затверджувалися на посадах владою, та додатково контролювалися призначуваними радниками і секретарями. Було задоволено прагнення польської еліти у другорядних питаннях (двомовність, порядок судочинства і надання відпусток), але підпорядковано головним судам всю губернську судову систему. Для успішного функціонування системи, за потреби, створювалися додаткові тимчасові департаменти. Маркером успіху внутрішньої політики було забезпечення спокою, з чим судова система успішно справлялася. Проте Листопадове польське повстання 1830–1831 рр. змінило політику центральної влади в регіоні. ; The purpose of the research is predetermined by studying the process of establishment and the organization principles of supreme courts operation, performing auditing and appeal functions in the Right-Bank Ukraine. One of primary goals of the article is to establish the verge of concessions and compromises the Russian officials were ready to reach in the judicial sphere in order to regain the allegiance of the Polish nobility. The chronological and territorial borders of the research encompass territories of the former «kresy» in the period from the end of the ХVІІІ century till the first third of the ХІХ century.The methodology of the research is based on the principles of scientificity, objectivity, historicism, systematicity. In order to reach the stated goals, appealing to the comparative method the article provides an analysis of peculiarities of the Russian judicial system preserving elements of the legal expertise of the Polish-Lithuanian Commonwealth due to a sufficient imperfection of its own one. The historical-systemic, functional and historical-comparative methods provide for investigation of the supreme courts' establishment and operation processes, illustration of situational flexibility of the supreme powers in meeting requirements of the local elite. The article analyses the efficiency level of the judicial authority activity and its assessment by the Russian powers, local officials and the Polish nobility. The scientific novelty is attained by studying the stages of establishment and organization of the supreme courts' operation in the process of developing the relationship between the Russian Empire and the former «kresy» in the context of adapting judicial systems. There are certain facts of situative flexibility of the supreme powers in the judicial sphere allowing to minimize the social and political tension in the region, provided in the article.Conclusions. Re-establishment of the first-instance courts, the Polish language and the Third Statute of the Grand Duchy of Lithuania by Paul I became a sufficient reason to reach consent in the relationship between the Polish szlachta and the Russian authorities. The central administration held a flexible policy in the judicial sphere to ensure allegiance of the local Polish elite, which both conciliated the local nobility with the Russian leadership and preserved power over the serfs. The Empire's intention was to make corrections in the judicial system operation in order to minimize the social and political tension by means of establishing governorate supreme courts. The Polish elite comprised the vast majority in the courts' staffing. However, a head and three chairmen, chosen by the szlachta to each department for a three-year term, were to be approved by the power and controlled by the appointed advisors and secretaries. The requirements of the Polish noblemen in secondary issues, namely bilingualism, judicial proceedings and providing vacations, were satisfied, though the governorate judicial system was subordinated to the supreme courts. For successful operation of the system, if needed, there were additional temporary departments created. Providing peace was the main marker of the domestic policy success, the judicial system being on the right way. However, the central power policy in the region was changed after the November Uprising of the 1830–1831.

Актуальность. Согласно оборонной реформе Вооруженных Сил (ВС) Украины назрели существенные изменения в организационной и управленческой работе медицинской службы. Поэтому очень важно исследовать современное состояние логистического процесса в учреждениях и подразделениях медицинского снабжения ВС Украины, анализ показателей, влияющих на потоковые процессы, с целью предотвращения влияния негативных факторов на своевременность и полноту объёма медицинского снабжения. Для этого необходимо учитывать эмпирический опыт специалистов (экспертов) по организации медицинского обеспечения и снабжения ВС Украины. Цель исследования заключается в определении и анализе информационной характеристики экспертов по медицинскому снабжению для дальнейшего проведения экспертного опроса. Материалы и методы. Для достижения цели исследования проведен анализ зарубежной и отечественной научной литературы, действующей нормативно-правовой базы Украины. Применялись следующие методы: библиографический, аналитический, информационный поиск, систематизация, сравнение и обобщение. Результаты. С целью исследования современного состояния логистического процесса в учреждениях и подразделениях медицинского снабжения ВС Украины был проведен метод экспертного опроса. В качестве экспертов выступали военнослужащие и работники ВС Украины. Среди них наибольший процент экспертов был представлен из учреждений медицинского снабжения: медицинских складов Министерства обороны Украины (МС МОУ) – 38 %, Центров формирования и хранения медицинской техники и имущества неприкосновенных запасов (ЦФиХ МТИ НЗ) – 16 %. Группа экспертов из Фармацевтических центров (аптек) Военно-медицинских клинических центров (ВМКЦ) регионов составила 15 %. Из отделов (отделений) медицинского снабжения бригад – 12 %. Другие группы экспертов имеют процент меньше 10. Анализ распределения экспертов по возрасту показал высокий показатель (23 %) в возрастной группе 30-39 лет. Профессиональная характеристика экспертов по уровню образования подтверждает их качественный подбор, так как 96 % экспертов имеют высшее фармацевтическое образование. Были проанализированы характеристики респондентов с учётом занимаемых должностей. Наибольший процент занимают военнослужащие на должности Провизор – 22 %, 11 % – Начальники отделений медицинского снабжения (ВМКЦ, военные госпитали), 7 % – Командиры воинских частей (МС, ЦФиХ МТИ НЗ), по 5 % – Начальники отделения хранения медицинского имущества (МС, ЦФиХ МТИ НЗ). Почти одинаковый процент (с 4 % до 1 %) составляют другие задействованные в опросе респонденты. Выводы. Обобщённые результаты исследования свидетельствуют о высоком уровне компетентности экспертов, которые будут проводить анализ современного состояния логистических процессов в учреждениях и подразделениях медицинского снабжения ВС Украины. Группа обеспечена специалистами, имеющими высшее и среднее фармацевтическое образование, опыт работы и высокую квалификацию. Исследования в данном направлении продолжаются. ; Актуальність. Відповідно до оборонної реформи Збройних Сил (ЗС) України назріли істотні зміни в організаційній та управлінській роботі медичної служби. Тому дуже важливо дослідити сучасний стан логістичного процесу у закладах та підрозділах медичного постачання ЗС України, аналіз показників, які впливають на потокові процеси, з метою запобігання впливу негативних факторів на своєчасність та повноту обсягу медичного постачання. Для цього необхідно враховувати емпіричний досвід фахівців (експертів) з організації медичного забезпечення та постачання ЗС України. Мета дослідження полягає у визначенні та аналізі інформаційної характеристики експертів з медичного постачання ЗС України для подальшого проведення експертного опитування. Матеріали та методи. Для досягнення мети дослідження проведено аналіз закордонної і вітчизняної наукової літератури, чинної нормативно-правової бази України. Використовувалися такі методами дослідження: бібліографічний, аналітичний, інформаційний пошук, систематизація, порівняння та узагальнення. Результати. З метою дослідження сучасного стану логістичного процесу у закладах та підрозділах медичного постачання ЗС України був проведений метод експертного опитування. В якості експертів виступали військовослужбовці та працівники ЗС України, серед яких найбільший відсоток представлений із закладів медичного постачання: медичних складів (МС) МО України – 38 %, Центрів формування та зберігання медичної техніки та майна непорушних запасів (ЦФтЗ МТіМ НЗ) – 16 %. Група експертів з Фармацевтичних центрів (аптек) Військово-медичних клінічних центрів (ВМКЦ) регіонів склала 15 %. З відділів (відділень) медичного постачання бригад – 12 %. Інші групи експертів мають відсоток менше 10. Аналіз розподілу експертів за віком показав, що найвищий показник (23 %) у віковій групі 30-39 років. Професійна характеристика експертів за рівнем освіти підтверджує якісний підбір експертів, так як 96 % з них мають вищу фармацевтичну освіту. Були проаналізовані характеристики респондентів з урахуванням займаних посад. Найбільший відсоток займають військовослужбовці на посаді Провізор – 22 %, 11 % – Начальники відділень медичного постачання (ВМКЦ, військових госпіталів), 7 % – Командири військових частин (МС, ЦФтЗ МТіМ НЗ), по 5 % – Начальники відділення зберігання медичного майна (МС, ЦФтЗ МТіМ НЗ). Майже однаковий відсоток (з 4 % до 1 %) складають інші задіяні в опитуванні респонденти. Висновки. Узагальнені результати дослідження свідчать про високий рівень компетентності респондентів, які будуть проводити аналіз сучасного стану логістичного процесу в закладах та підрозділах медичного постачання ЗС України. Група експертів забезпечена спеціалістами, які мають вищу та середню фармацевтичну освіту, досвід роботи і високу кваліфікацію. Дослідження сучасного стану логістичних процесів у закладах та підрозділах медичного постачання ЗС України й надалі продовжується. ; Background. According to the defense reform of the Armed Forces of Ukraine, significant changes in the organizational and managerial work of the Military Medical Service have appeared. There are changes in the regulatory environment, an improvement and a development of the medical support system of the Armed Forces of Ukraine in the direction of commonality and compatibility with the medical services of NATO member countries. Therefore, it is very important to study the current state of the logistics processes in institutions and units of the Armed Forces of Ukraine medical supply, analysis of indicators affecting flow processes in order to prevent the influence of negative factors on a timeliness and a completeness of the volume of medical supply. For this, it is necessary to take into account the empirical experience of specialists (experts) in organizing a medical support and a supply for the Armed Forces of Ukraine. The purpose of the work is to determine and analyze the informational characteristics of medical supply experts for further expert survey. Materials and methods. To achieve the goal of the study, a foreign and a domestic scientific literature, the current regulatory framework of Ukraine were analyzed. We used such methods as bibliographic, analytical, information search, systematization, comparison and generalization. Results. In order to study the current state of the logistics process in institutions and units of the Armed Forces of Ukraine medical supply, an expert survey method was conducted. The experts were military personnel and employees of the Armed Forces of Ukraine. Among them, the largest percentage of experts was presented from medical supply institutions: Medical warehouses of the Ministry of Defense of Ukraine – 38 %, Centers for the formation and storage of reserves of medical equipment and supplies – 16 %. A group of experts from the Pharmaceutical centers (pharmacies) of the Military Medical Clinical Centers (MMCC) of the regions amounted to 15 %. From departments (units) of medical supply of brigades – 12 %. Other expert groups have a percentage of less than 10. Analysis of the distribution of experts by age showed a high indicator (23 %) in the age group of 30-39 years. The professional characteristics of experts in terms of education confirms their quality selection, since 96 % of experts have higher pharmaceutical education. The characteristics of the respondents (experts) were analyzed taking into account the positions held. The largest percentage is occupied by military personnel in the positions of Pharmacist – 22 %, 11 % – Heads of medical supply departments (MMCC, military hospitals), 7 % – Military unit commanders and 5 % – Heads of a medical supplies storage department (Medical warehouses of the Ministry of Defense of Ukraine, Centers for the formation and storage of reserves of medical equipment and supplies). Almost the same percentage (from 4 % to 1 %) are other respondents (experts) involved in the survey. Conclusions. The generalized results of the study indicate a high level of competence of experts who will analyze the current state of logistics processes in institutions and units of the Armed Forces of Ukraine medical supply. The group is provided with specialists with higher and secondary pharmaceutical education, work experience and high qualifications. Research in this direction is ongoing.

For the English abstract and full text of the article please see the attached PDF-File (English version follows Russian version).The study was carried out with the financial support of the Russian Research Foundation, project No. 14-02-00095. ABSTRACT The authors examine the mutual influence and interdependence of the human factor, the structure and competitiveness of the organization, the differences in the effectiveness of its individual elements, the features of such characteristics as the competencies of individual agents that make up the organization. The problems of occurrence of problem zones in the organization structure and ways of their elimination are analyzed. On the basis of the revealed regularities, the possibilities of managing the efficiency of organizations, including the example of the transport sector, are considered. Keywords: human resources, personnel management, internal communications, communication networks, organizational structure, transport sphere, competitiveness, organization efficiency. REFERENCES 1. Pismennaya, A. B. The Influence of the inhomogeneity characteristics of intra-organizational interactions on the efficiency of various types of companies [Vlijanie harakteristik neodnorodnosti vnutriorganizacionnyh vzaimodejstvij na effektivnost' razlichnyh vidov kompanij].Investicii i innovacii, 2014, Iss.6, pp.22-25. 2.Besley, T., Ghatak, M. Competition and incentives with motivated agents.American economic review, 2005, Iss.95 (3), pp.616-636. 3.Morris, S., Pandey, A., Raghuram, G., Gangwar, R. Introducing Competition in Container Movement by Rail.Indian Institute of Management. W.P., 2010, Iss.2010- 02-02, 32 p. 4.Vlasyuk, G.V., Gruzdeva, S. E. Competitiveness of a proposal as a factor of organization's competitiveness [Konkurentosposobnost' predlozhenija kak faktor konkurentosposobnosti organizacii].Trendy i upravlenie, 2014, Iss.1, pp.62-73. 5.Vlasyuk, G.V., Kurguzova, A. V. Analysis of the features of goal-setting and goal-achievement through the prism of intra-organizational relations [Analiz osobennostej celepolaganija i celedostizhenija cherez prizmu vnutriorganizacionnyh otnoshenij].Sovremennaja nauka: aktual'nye problemy teorii i praktiki, 2014, Iss.5-6, pp.65-73. 6.Leontiev, S.V., Masyutin, S.A., Trenev, V. N.Strategies of success.Generalization of the experience of reforming Russian industrial enterprises [Strategii uspeha. Obobshhenija opyta reformirovanija rossijskih promyshlennyh predprijatij].Moscow, Novosti publ., 2000, 336 p. 7.Filimonov, G. Yu., Tsaturyan, S. A. Social networks as an innovative mechanism of soft influence and management of mass consciousness [Social'nye seti kak innovacionnyj mehanizm mjagkogo vozdejstvija i upravlenija massovym soznaniem].Politika i obshhestvo, 2012, Iss.1, pp.65-75. 8.Vlasyuk, G.V., Pismennaya, A.B., Bestemyanova, A.A., Novoseltseva, E. V. Peculiarities of formation of communication networks on the basis of intra-organizational links [Osobennosti formirovanija kommunikacionnyh setej na baze vnutriorganizacionnyh svjazej].Innovacii i investicii, 2015, Iss.9, pp.96-104. 9.Shtompka, P. Trust - foundation of society [Doverie - osnova obshhestva].Moscow, Logos publ., 2012, 441 p. 10.Yu, A.Y., Khalifa, M.A Conceptual Model for Enhancing Intra-Group Knowledge Sharing.China: City University of Hong Kong. - Working Papers on Information Systems, 2007, Iss.7(15).http://sprouts.aisnet.org/7-15. 11.Quinn, R., Rohrbaugh, J.A spatial model of effectiveness criteria: towards a competing values approach to organizational analysis.Management science, 1983, Vol.29, Iss.3, pp.363-377. 12.Yu, T., Wu, N.A Review of Study on the Competing Values Framework.International Journal of Business and Management, 2009, Vol.4, Iss.7, pp.37-42. 13.Vlasyuk, G. V. Methods of identifying problem zones in the organization [Metody vyjavlenija problemnyh zon v organizacii].Sovremennaja nauka: aktual'nye problemy teorii i praktiki, 2013, Iss.7-8, pp.53-62. 14.Vlasyuk, G. V. Modern methods of identifying problem zones in the organization [Sovremennye metodiki vyjavlenija problemnyh zon v organizacii].Proceedings of the 4th international scientific-practical conference «World experience and domestic traditions of human resources management».Moscow, Max Press publ., 2013, pp.17-21. 15.Vlasyuk, G.V., Ivanov, Ya.G. Construction of effective internal connections as a basis of competitiveness of the organization [Postroenie effektivnyh vnutrennih svjazej kak osnova konkurentosposobnosti organizacii].Obrazovanie i nauka, 2014, Iss.5, pp.257-262. 16.Vlasyuk, G. V. Personnel demotivation as a factor of decreasing organizational effectiveness [Demotivacija personala kak faktor snizhenija organizacionnoj effektivnosti].Sovremennaja nauka: aktual'nye problemy teorii i praktiki, 2015, Iss.7-8, pp.58-64. 17.Nadezhdina, V. The effectiveness of staff.How to achieve the maximum result with a minimum of costs [Effektivnost' personala. Kak dobit'sja maksimuma rezul'tata pri minimume zatrat].Minsk, Harvest publ., 2007, 256 p. 18.Shprenger, R. Myths of motivation [Mify motivacii].Kaluga, Duhovnoe poznanie publ., 2004, 292 p. 19.Vlasyuk, G. V. Social skills as a reserve of organizational effectiveness [Social'nye navyki kak rezerv organizacionnoj effektivnosti].Sovremennaja nauka: aktual'nye problemy teorii i praktiki, 2015, Iss.№ 5-6, pp. 63-69. 20.Vlasyuk, G.V., Skudareva, V. O. On the issue of the features of non-material motivation [K voprosu ob osobennostjah nematerial'nogo motivirovanija] .Modernization vector of the development of science in XXI century: traditions, innovations, continuity: collection of scientific articles.St.Petersburg, KultInformPress, 2016, pp.122-125. 21.Pismennaya, A.B., Sharipova, M. R. On the conformity of the personnel motivation system to the organizational structure and company culture [O sootvetstvii sistemy motivacii personala organizacionnoj strukture i kul'ture kompanii].Modernization vector of the development of science in XXI century: traditions, innovations, continuity: collection of scientific articles.St.Petersburg, KultInformPress, 2016, pp.263-265. 22.Locke, Е.А., Latham, G. P. Building a Practically Useful Theory of Goal Setting and Task Motivation.University of Maryland, American Psychologist, September, 2002, pp.705-717. 23.Vlasyuk, G. V. Personnel involvement as a tool for increasing organizational competitiveness [Vovlechennost' personala kak instrument povyshenija organizacionnoj konkurentosposobnosti].Politika i obshhestvo, 2015, Iss.8, pp.1044-1053. 24.Bryson, A. Working with Dinosaurs? Union Effectiveness in Delivering for Employees.PSI Research Discussion Paper, 2003, Iss.11.http://www.newunionism.net/library/organizing/Bryson%20-%20Employee%20 Perceptions%20of%20Union%20Effectiveness%20 -%202003.pdf.Last accessed 15.07.2016. 25.Vlasyuk, G.V., Novoseltseva , E. V.Competitiveness of the organization from the standpoint of organizational effectiveness [Konkurentosposobnost' organizacii s pozicij organizacionnoj effektivnosti].Innovati v e transformations, priority directions and development tendencies in the economy, project management, etc .: collection of scientific articles.St.Petersburg, KultInformpress publ., 2014, pp.30-33. 26.Pismennaya, A. B. The Influence of informalized intra-organizational interactions on the efficiency of work of various companies [Vlijanie neformalizovannyh vnutriorganizacionnyh vzaimodejstvij na effektivnost' raboty razlichnyh kompanij].Agrarnyj nauchnyj zhurnal, 2015, Iss.8, pp.87-90. 27.Ivanov, Ya.G. The mechanism of growth of competitiveness of the organization due to conformity of the system of motivation to the organizational structure and culture [Mehanizm rosta konkurentosposobnosti organizacii za schet sootvetstvija sistemy motivacii organizacionnoj strukture i kul'ture].Sovremennaja nauka: aktual'nye problemy teorii i praktiki, 2015, Iss.7-8, pp.19-25. 28.Novoseltseva, E.V., Pismennaya, A. B. Influence of informalized intraorganizational interactions on organizational effectiveness [Vlijanie neformalizovannyh vnutriorganizacionnyh vzaimodejstvij na organizacionnuju effektivnost'].Sovremennaja nauka: aktual'nye problemy teorii i praktiki, 2015, Iss.9-10, pp.24-27. ; Текст аннотации на англ. языке и полный текст статьи на англ. языке находится в прилагаемом файле ПДФ (англ. версия следует после русской версии).Авторы исследуют взаимовлияние и взаимозависимости человеческого фактора, структуры и конкурентоспособности организации, различия в эффективности отдельных её элементов, особенности таких характеристик, как компетентностные предложения индивидуальных агентов, составляющих организацию. Анализируются вопросы возникновения проблемных зон в структуре организации и способы их устранения. На основе выявленных закономерностей рассмотрены возможности управления эффективностью организаций, в том числе на примере транспортной сферы. Исследование выполнено при финансовой поддержке РГНФ, проект № 14-02-00095.

The relevance of the study is conditioned by the necessity to bridge gaps in Ukrainian music history, including unfairly forgotten names of musicians.The main objective of the study is to investigate Constantine von Feist's stages of life and fields of creative activity as little known composer, teacher and pianist.Methodology of the article is complex. It includes: a method of historical and systemic analysis which helps to consider C. von Feist's activity under certain historical conditions and to define his role in formation of Ukrainian music culture; a method of search and generalization of archive documentation which helps to use reliable and trustworthy information in exposition of fact-based material; a method of musically-theoretical analysis — aimed to thorough study of music compositions along with their content and form, to reveal imagery by means of the system of music expression means used by composer; a method of systematization and generalization which makes it possible to summarize all available data and to make a grounded conclusion.The article pays attention to the fact that C. von Feist's activity was not studied by Ukrainian musicology before. However, culturally educated part of the society of the 19 century knew his works very well, as C. von Feist was a concert-giving pianist, composer and teacher.The musician was born in Poland. He was educated in Warsaw conservatory. In 1842 he moved to Kharkiv. The newspapers of that time said that the musician`s talent development took place exactly in Kharkiv ground. Here he became known as a composer, experienced and conscientious piano teacher and pianist-performer whose concerts always attracted the audience. C. von Feist's name was also well known abroad. Exemplary remarks about musician's activity were published in "The Warsaw courier" and in Vienna's newspapers.During Kharkiv period C. von Feist paid the most attention to composing. He wrote mainly salon pieces and military marches which were popular at that time and which he often dedicated and presented to emperor's family representatives. C. von Feist was repeatedly granted Supreme favour and was awarded with valuable gifts. Among such compositions are the marches: "The Horse trot" (1845), "The Infanterian March" (1850), "The Triumphant March" (1852), "The march in remembrance of Sacred Crowning of His Imperial Highness" (1857), and also large pieces for piano: "Cecilia Mazurka" (1855), "Nocturne" (1858), dedicated to Grand duchess Olga Fyodorovna (ne Cecilia Augusta), "Grand valse" ("The Bridal Fiery Waltz"), dedicated to Grand Duke Nikolay Nikolayevich on the occasion of the wedding of His Imperial Highness (1856).In 1860-ties C. von Feist moved to Moscow. He continued to compose and the tradition to dedicate his works. Two marches: "The Ceremonial March" (1862) and "The Millennial Festive March" (1862) written on the occasion of Their Imperial Highness's "general happy arrival" in Moscow and of "millennial reign of Russian government" respectively, were traditionally addressed to members of imperial family. Today the manuscripts of these compositions are kept in The National Russian Library.The musician's further life was connected mainly with pedagogical activity: the pianist bent every effort to foundation of music schools in towns and cities of the Russian Empire.In 1873 C. von Feist opened a private music school in Voronezh which was considerably popular among townspeople. In the middle of 1870-ties the musician moved to Ukraine and founded music schools in Sumy (1874) and in Nizhyn (1876).In 1881 he created vocal-instrumental school in Kyiv. Most researchers consider it to be among the first private educational establishments in Ukraine. The school was approved by Ministry of the Interior. Playing the piano, singing and music theory were taught there.In due course C. von Feist set himself the task to transfer Kyiv school to another town. He turned to the governor of Kamianets-Podilskyi with this idea but the first was refused. In 1885 the musician addressed a petition to the mayor of Mykolaiv, in which he suggested his assistance in transferring the educational establishment to the town entrusted to him. One of the schools head's conditions was: a subvention of 1200 rubles a year for teaching children from low-income families. But this time the musician did not obtain the consent as well.Having cancelled his plans to move to another town, C. von Feist continued teaching in Kyiv, where his creative activity was at last appreciated. In 1889 the Shah of Persia granted the school head of Kyiv music school the highest badge of honor of his country — "The Order of the Lion and the Sun". Having received this precious reward, intended for foreigners, C. von Feist, a famous musician, became fairly recognized for his talent and hard work.Results and conclusions. C. von Feist's fruitful creativity is a major contribution to development of Ukrainian music culture. His pedagogical achievements in formation of domestic musical education are especially important. Opened music schools, in particular for teaching children from low-income families, caused the growth of music level of the inhabitants, formation of the system of primary music education. C. von Feist's creative legacy as composer, the bulk of which have not survived, reflects aesthetic tendencies and genre priorities of Russian music of the 19 century. ; Охарактеризовано творчество композитора, педагога, пианиста Константина Францевича фон Фейста, рассмотрены отдельные этапы его жизненного пути и направления творческой деятельности, воссоздан творческий портрет художника, раскрыта его роль в культурно-художественной жизни Украины середины XIX века. К. фон Фейст был талантливым концертирующим пианистом. Как композитор, он писал преимущественно популярные в то время салонные пьесы и военные марши, которые щедро посвящал членам императорской семьи по случаю юбилеев, государственных праздников и различных жизненных событий. Воплощая свой замысел, К. фон Фейст внимателен к каждой детали: он каллиграфически чётко вносил все знаки акцентуации, педализаци, разные штрихи, динамические градации. Его автографы производили впечатление утончённой графической работы. Кроме того, он активно проявил себя на педагогическом поприще, в частности, его считают одним из основателей частных музыкальных школ в Украине. В учебных заведениях, открытых музыкантом в Воронеже, Сумах, Киеве, Нежине, учились дети из семей состоятельных и бедных горожан. По воспоминаниям современников, он был добросовестным и опытным преподавателем. Композиторское наследие К. фон Фейста преимущественно утеряно, однако отдельные материалы, сохранившиеся в фондах библиотек, свидетельствуют о его высоком профессионализме и мастерстве. Опусы художника неоднократно благосклонно принимали представители императорской семьи, вознаграждая его ценными подарками. Плодотворная деятельность К. фон Фейста является весомым вкладом в развитие украинской культуры, особенно музыкального образования. Композиторское наследие К. фон Фейста отражает эстетические тенденции развития русской музыки во второй половине XIX века. ; Розглянуто постать композитора, педагога, піаніста Костянтина Францовича фон Фейста. Охарактеризовано окремі етапи його життєвого шляху та напрями творчої діяльності, змальовано творчий портрет митця, розкрито його роль у культурно-мистецькому житті України середини XIX століття. З'ясовано, що К. фон Фейст був талановитим концертуючим піаністом. Композитор К. фон Фейст писав переважно популярні на той час салонні п'єси і військові марші, які щедро присвячував членам імператорської родини, даруючи з нагоди ювілеїв, державних свят і різних життєвих подій. Утілюючи свій задум, К. фон Фейст уважний до кожної деталі: він каліграфічно чітко виписував усі знаки акцентуації, педалізації, різноманітні штрихи, динамічні градації. Його автографи справляють враження витонченої графічної роботи. Він активно виявив себе на педагогічній ниві, зокрема його вважають одним із фундаторів приватних музичних шкіл в Україні. У закладах, які відкрив музикант у Воронежі, Сумах, Києві, Ніжині, навчалися діти з родин заможних і бідних городян. За спогадами сучасників, він був сумлінним і досвідченим викладачем. Композиторська спадщина К. фон Фейста здебільшого втрачена, проте окремі матеріали, які збереглися у фондах бібліотек, свідчать про його високий професіоналізм і майстерність. Опуси митця неодноразово прихильно сприймали представники імператорської родини, нагороджуючи його коштовними подарунками. Плідна діяльність К. фон Фейста становить вагомий внесок у розвиток української культури, особливо музичної освіти. Композиторський доробок К. фон Фейста відбиває естетичні тенденції розвитку російської музики у другій половині ХІХ століття.

Celem pracy jest zbadanie procesu tworzenia i zasad organizacji pracy sądów głównych, którym w Prawobrzeżnej Ukrainie powierzono wykonywanie funkcji rewizyjnej i apelacyjnej. Jednym z głównych zadań artykułu jest zbadanie granic ustępstw i kompromisów, na które rosyjscy urzędnicy byli gotowi, przede wszystkim w dziedzinie sądownictwa, żeby zdobyć lojalność polskiej szlachty. Przegląd chronologiczny i terytorialny określony jest terenami dawnych "Kresów" w okresie od końca XVIII do pierwszej trzeciej XIX wieku.Metodologia badań opiera się na stosowaniu zasad naukowych, obiektywnych, historyzmu i systematyczności. Aby zrealizować te zadania metodą porównawczą, w artykule przeanalizowano osobliwości rosyjskiego systemu sądowniczego, który z powodu znacznej niedoskonałości zmuszony był zachować elementy praktyk prawnych Rzeczypospolitej Polskiej. Zastosowanie historyczno-systemowych, funkcjonalnych i historyczno-porównawczych metod umożliwiło zbadanie procesu tworzenia i funkcjonowania głównych sądów, wykazało elastyczność sytuacyjną władzy najwyższej w zadowoleniu żądań lokalnej elity. Przeanalizowano poziom skuteczności działalności sądu i jego ocenę przez władze rosyjskie, lokalnych urzędników i polską szlachtę. Oryginalność naukowa pracy polega na zbadaniu etapów tworzenia i organizacji działalności sądów głównych w procesie budowania stosunków między imperium a dawnymi "Kresami" w kontekście adaptacji systemów sądowych. Przedstawione zostały fakty sytuacyjnej elastyczności najwyższej władzy w sferze sądowej, co pozwoliło zminimalizować napięcia społeczne i polityczne w regionie.Wyniki. Przywrócenie przez Pawła I działań sądów pierwszej instancji, języka polskiego i III Statutu Litewskiego, było podstawą do osiągnięcia konsensusu w sprawie stosunków między polską szlachtą a władzami rosyjskimi. Aby zapewnić lojalność lokalnej (polskiej) elity, administracja centralna prowadziła elastyczną politykę sądową, która wraz z zachowaniem własności i władzy nad poddanymi pogodziła miejscową szlachtę z dominacją Rosji. Poprzez utworzenie głównych sądów gubernialnych imperium planowało zrealizować korekcję działalności systemu sądowniczego, aby zminimalizować napięcia społeczne i polityczne. Personel sądów świadczył o dominacji polskiej elity. Jednak wybrani przez szlachtę na trzy lata do każdego departamentu głowa i trzej przysięgli zostali zatwierdzeni przez władze, a dodatkowo byli kontrolowani przez wyznaczonych doradców i sekretarzy. Pragnienia polskiej elity w drobnych sprawach (dwujęzyczność, postępowanie sądowe i urlop) zostały spełnione, ale cały gubernialny system sądowy podlegał głównym sądom. Dodatkowe tymczasowe działy zostały utworzone w razie potrzeby dla skutycznego działania systemu. Określeniem sukcesu polityki wewnętrznej było zabezpieczenie spokoju, z czym system sądowy świetnie sobie radził. Jednak polskie powstanie listopadowe w latach 1830-1831 zmieniło politykę rządu centralnego w regionie. ; Мета роботи полягає у вивченні процесу заснування і принципів організації роботи головних судів, на які в Правобережній Україні покладалось здійснення ревізійно-апеляційних функцій. Одним із головних завдань статті є дослідження межі поступок та компромісів, на які готові були російські чиновники, перш за все у судовій сфері, заради здобуття лояльності польської шляхти. Хронологічно та територіально дослідження окреслено територіями колишніх «кресів» у період від кінця ХVІІІ – до першої третини ХІХ ст. Методологія дослідження базується на застосуванні принципів науковості, об'єктивності, історизму, системності. Для реалізації поставлених завдань за допомогою порівняльного методу у статті проаналізовано особливості російської судової системи, яка через значну недосконалість змушена була зберігати елементи юридичних практик Речі Посполитої. Використання історико-системного, функціонального та історико-порівняльного методів дозволили дослідити процес заснування та функціонування головних судів, показати ситуаційну гнучкість верховної влади у задоволенні запитів місцевої еліти. Проаналізовано рівень ефективності діяльності судової інстанції та її оцінку з боку російської влади, місцевих чиновників та польської шляхти. Наукова новизна роботи полягає у дослідженні етапів створення та організації діяльності головних судів у процесі вибудовування стосунків між імперією та колишніми «кресами» в контексті адаптації судових систем. Наведено факти ситуативної гнучкості верховної влади у судовій сфері, що дозволяло мінімізувати соціальну та політичну напругу в регіоні. Висновки. Відновлення Павлом І дії судів першої інстанції, польської мови і Третього Литовського статуту, стало підставою для досягнення консенсусу у стосунках між польською шляхтою та російською владою. Для забезпечення лояльності місцевої (польської) еліти центральна адміністрація проводила гнучку політику у судовій сфері, що разом зі збереженням власності і влади над кріпаками, примирило місцеву шляхту з російським пануванням. Шляхом створення губернських головних судів імперія планувала здійснювати корекцію діяльності судової системи заради мінімізації соціальної і політичної напруги. Кадровий склад судів свідчив про домінування польської еліти. Однак, обрані шляхтою на три роки до кожного департаменту голова і три засідателі затверджувалися на посадах владою, та додатково контролювалися призначуваними радниками і секретарями. Було задоволено прагнення польської еліти у другорядних питаннях (двомовність, порядок судочинства і надання відпусток), але підпорядковано головним судам всю губернську судову систему. Для успішного функціонування системи, за потреби, створювалися додаткові тимчасові департаменти. Маркером успіху внутрішньої політики було забезпечення спокою, з чим судова система успішно справлялася. Проте Листопадове польське повстання 1830–1831 рр. змінило політику центральної влади в регіоні. ; The purpose of the research is predetermined by studying the process of establishment and the organization principles of supreme courts operation, performing auditing and appeal functions in the Right-Bank Ukraine. One of primary goals of the article is to establish the verge of concessions and compromises the Russian officials were ready to reach in the judicial sphere in order to regain the allegiance of the Polish nobility. The chronological and territorial borders of the research encompass territories of the former «kresy» in the period from the end of the ХVІІІ century till the first third of the ХІХ century.The methodology of the research is based on the principles of scientificity, objectivity, historicism, systematicity. In order to reach the stated goals, appealing to the comparative method the article provides an analysis of peculiarities of the Russian judicial system preserving elements of the legal expertise of the Polish-Lithuanian Commonwealth due to a sufficient imperfection of its own one. The historical-systemic, functional and historical-comparative methods provide for investigation of the supreme courts' establishment and operation processes, illustration of situational flexibility of the supreme powers in meeting requirements of the local elite. The article analyses the efficiency level of the judicial authority activity and its assessment by the Russian powers, local officials and the Polish nobility. The scientific novelty is attained by studying the stages of establishment and organization of the supreme courts' operation in the process of developing the relationship between the Russian Empire and the former «kresy» in the context of adapting judicial systems. There are certain facts of situative flexibility of the supreme powers in the judicial sphere allowing to minimize the social and political tension in the region, provided in the article.Conclusions. Re-establishment of the first-instance courts, the Polish language and the Third Statute of the Grand Duchy of Lithuania by Paul I became a sufficient reason to reach consent in the relationship between the Polish szlachta and the Russian authorities. The central administration held a flexible policy in the judicial sphere to ensure allegiance of the local Polish elite, which both conciliated the local nobility with the Russian leadership and preserved power over the serfs. The Empire's intention was to make corrections in the judicial system operation in order to minimize the social and political tension by means of establishing governorate supreme courts. The Polish elite comprised the vast majority in the courts' staffing. However, a head and three chairmen, chosen by the szlachta to each department for a three-year term, were to be approved by the power and controlled by the appointed advisors and secretaries. The requirements of the Polish noblemen in secondary issues, namely bilingualism, judicial proceedings and providing vacations, were satisfied, though the governorate judicial system was subordinated to the supreme courts. For successful operation of the system, if needed, there were additional temporary departments created. Providing peace was the main marker of the domestic policy success, the judicial system being on the right way. However, the central power policy in the region was changed after the November Uprising of the 1830–1831.

Актуальность. Согласно оборонной реформе Вооруженных Сил (ВС) Украины назрели существенные изменения в организационной и управленческой работе медицинской службы. Поэтому очень важно исследовать современное состояние логистического процесса в учреждениях и подразделениях медицинского снабжения ВС Украины, анализ показателей, влияющих на потоковые процессы, с целью предотвращения влияния негативных факторов на своевременность и полноту объёма медицинского снабжения. Для этого необходимо учитывать эмпирический опыт специалистов (экспертов) по организации медицинского обеспечения и снабжения ВС Украины. Цель исследования заключается в определении и анализе информационной характеристики экспертов по медицинскому снабжению для дальнейшего проведения экспертного опроса. Материалы и методы. Для достижения цели исследования проведен анализ зарубежной и отечественной научной литературы, действующей нормативно-правовой базы Украины. Применялись следующие методы: библиографический, аналитический, информационный поиск, систематизация, сравнение и обобщение. Результаты. С целью исследования современного состояния логистического процесса в учреждениях и подразделениях медицинского снабжения ВС Украины был проведен метод экспертного опроса. В качестве экспертов выступали военнослужащие и работники ВС Украины. Среди них наибольший процент экспертов был представлен из учреждений медицинского снабжения: медицинских складов Министерства обороны Украины (МС МОУ) – 38 %, Центров формирования и хранения медицинской техники и имущества неприкосновенных запасов (ЦФиХ МТИ НЗ) – 16 %. Группа экспертов из Фармацевтических центров (аптек) Военно-медицинских клинических центров (ВМКЦ) регионов составила 15 %. Из отделов (отделений) медицинского снабжения бригад – 12 %. Другие группы экспертов имеют процент меньше 10. Анализ распределения экспертов по возрасту показал высокий показатель (23 %) в возрастной группе 30-39 лет. Профессиональная характеристика экспертов по уровню образования подтверждает их качественный подбор, так как 96 % экспертов имеют высшее фармацевтическое образование. Были проанализированы характеристики респондентов с учётом занимаемых должностей. Наибольший процент занимают военнослужащие на должности Провизор – 22 %, 11 % – Начальники отделений медицинского снабжения (ВМКЦ, военные госпитали), 7 % – Командиры воинских частей (МС, ЦФиХ МТИ НЗ), по 5 % – Начальники отделения хранения медицинского имущества (МС, ЦФиХ МТИ НЗ). Почти одинаковый процент (с 4 % до 1 %) составляют другие задействованные в опросе респонденты. Выводы. Обобщённые результаты исследования свидетельствуют о высоком уровне компетентности экспертов, которые будут проводить анализ современного состояния логистических процессов в учреждениях и подразделениях медицинского снабжения ВС Украины. Группа обеспечена специалистами, имеющими высшее и среднее фармацевтическое образование, опыт работы и высокую квалификацию. Исследования в данном направлении продолжаются. ; Актуальність. Відповідно до оборонної реформи Збройних Сил (ЗС) України назріли істотні зміни в організаційній та управлінській роботі медичної служби. Тому дуже важливо дослідити сучасний стан логістичного процесу у закладах та підрозділах медичного постачання ЗС України, аналіз показників, які впливають на потокові процеси, з метою запобігання впливу негативних факторів на своєчасність та повноту обсягу медичного постачання. Для цього необхідно враховувати емпіричний досвід фахівців (експертів) з організації медичного забезпечення та постачання ЗС України. Мета дослідження полягає у визначенні та аналізі інформаційної характеристики експертів з медичного постачання ЗС України для подальшого проведення експертного опитування. Матеріали та методи. Для досягнення мети дослідження проведено аналіз закордонної і вітчизняної наукової літератури, чинної нормативно-правової бази України. Використовувалися такі методами дослідження: бібліографічний, аналітичний, інформаційний пошук, систематизація, порівняння та узагальнення. Результати. З метою дослідження сучасного стану логістичного процесу у закладах та підрозділах медичного постачання ЗС України був проведений метод експертного опитування. В якості експертів виступали військовослужбовці та працівники ЗС України, серед яких найбільший відсоток представлений із закладів медичного постачання: медичних складів (МС) МО України – 38 %, Центрів формування та зберігання медичної техніки та майна непорушних запасів (ЦФтЗ МТіМ НЗ) – 16 %. Група експертів з Фармацевтичних центрів (аптек) Військово-медичних клінічних центрів (ВМКЦ) регіонів склала 15 %. З відділів (відділень) медичного постачання бригад – 12 %. Інші групи експертів мають відсоток менше 10. Аналіз розподілу експертів за віком показав, що найвищий показник (23 %) у віковій групі 30-39 років. Професійна характеристика експертів за рівнем освіти підтверджує якісний підбір експертів, так як 96 % з них мають вищу фармацевтичну освіту. Були проаналізовані характеристики респондентів з урахуванням займаних посад. Найбільший відсоток займають військовослужбовці на посаді Провізор – 22 %, 11 % – Начальники відділень медичного постачання (ВМКЦ, військових госпіталів), 7 % – Командири військових частин (МС, ЦФтЗ МТіМ НЗ), по 5 % – Начальники відділення зберігання медичного майна (МС, ЦФтЗ МТіМ НЗ). Майже однаковий відсоток (з 4 % до 1 %) складають інші задіяні в опитуванні респонденти. Висновки. Узагальнені результати дослідження свідчать про високий рівень компетентності респондентів, які будуть проводити аналіз сучасного стану логістичного процесу в закладах та підрозділах медичного постачання ЗС України. Група експертів забезпечена спеціалістами, які мають вищу та середню фармацевтичну освіту, досвід роботи і високу кваліфікацію. Дослідження сучасного стану логістичних процесів у закладах та підрозділах медичного постачання ЗС України й надалі продовжується. ; Background. According to the defense reform of the Armed Forces of Ukraine, significant changes in the organizational and managerial work of the Military Medical Service have appeared. There are changes in the regulatory environment, an improvement and a development of the medical support system of the Armed Forces of Ukraine in the direction of commonality and compatibility with the medical services of NATO member countries. Therefore, it is very important to study the current state of the logistics processes in institutions and units of the Armed Forces of Ukraine medical supply, analysis of indicators affecting flow processes in order to prevent the influence of negative factors on a timeliness and a completeness of the volume of medical supply. For this, it is necessary to take into account the empirical experience of specialists (experts) in organizing a medical support and a supply for the Armed Forces of Ukraine. The purpose of the work is to determine and analyze the informational characteristics of medical supply experts for further expert survey. Materials and methods. To achieve the goal of the study, a foreign and a domestic scientific literature, the current regulatory framework of Ukraine were analyzed. We used such methods as bibliographic, analytical, information search, systematization, comparison and generalization. Results. In order to study the current state of the logistics process in institutions and units of the Armed Forces of Ukraine medical supply, an expert survey method was conducted. The experts were military personnel and employees of the Armed Forces of Ukraine. Among them, the largest percentage of experts was presented from medical supply institutions: Medical warehouses of the Ministry of Defense of Ukraine – 38 %, Centers for the formation and storage of reserves of medical equipment and supplies – 16 %. A group of experts from the Pharmaceutical centers (pharmacies) of the Military Medical Clinical Centers (MMCC) of the regions amounted to 15 %. From departments (units) of medical supply of brigades – 12 %. Other expert groups have a percentage of less than 10. Analysis of the distribution of experts by age showed a high indicator (23 %) in the age group of 30-39 years. The professional characteristics of experts in terms of education confirms their quality selection, since 96 % of experts have higher pharmaceutical education. The characteristics of the respondents (experts) were analyzed taking into account the positions held. The largest percentage is occupied by military personnel in the positions of Pharmacist – 22 %, 11 % – Heads of medical supply departments (MMCC, military hospitals), 7 % – Military unit commanders and 5 % – Heads of a medical supplies storage department (Medical warehouses of the Ministry of Defense of Ukraine, Centers for the formation and storage of reserves of medical equipment and supplies). Almost the same percentage (from 4 % to 1 %) are other respondents (experts) involved in the survey. Conclusions. The generalized results of the study indicate a high level of competence of experts who will analyze the current state of logistics processes in institutions and units of the Armed Forces of Ukraine medical supply. The group is provided with specialists with higher and secondary pharmaceutical education, work experience and high qualifications. Research in this direction is ongoing.

Oggetto della tesi è un ventennio cruciale della storia contemporanea turca, compreso tra il colpo di Stato militare realizzato dalla giunta del generale Kenan Evren il 12 settembre 1980 e la prima vittoria del Partito della Giustizia e dello Sviluppo (AKP) di Recep Tayyip Erdoğan alle elezioni generali del 3 novembre 2002. L'obiettivo è spiegare le premesse, le motivazioni e le dinamiche storico-politiche sia domestiche sia internazionali che, nel corso di tale ventennio, hanno condotto al progressivo declino dell'establishment kemalista e all'affermazione di uno specifico ramo del movimento islamico sulla scena politica, economica e culturale turca. Una simile analisi consentirà di formulare anche delle linee di interpretazione per le vicende attuali, che appaiono strettamente legate a quanto accaduto tra il 1980 e il 2002. La ricostruzione storica dei principali avvenimenti verificatisi nel ventennio si basa sullo studio di fonti primarie e secondarie in massima parte in lingua turca. Tra le prime, è prevalente la documentazione ufficiale (dibattiti parlamentari, programmi di governo, rapporti di commissioni d'inchiesta, documenti di partito, atti processuali, discorsi di personalità politiche, etc.) disponibile negli archivi digitali delle istituzioni turche. Per quanto riguarda le fonti secondarie, si privilegia la storiografia turca più recente e non ancora tradotta in altre lingue. Allo scopo di favorire una comprensione più completa delle dinamiche in esame, accanto alla contestualizzazione storica si offre una riflessione critica su alcuni aspetti significativi di natura maggiormente teorica, riguardanti in particolare l'ideologia kemalista, lo sviluppo dell'islam politico, il rapporto tra religione e secolarismo nel Paese. L'Introduzione chiarisce gli interrogativi e le ipotesi della ricerca, argomentandone tra l'altro la rilevanza rispetto ai recenti fatti di cronaca e alla situazione politica corrente; vengono inoltre presentati lo stato dell'arte, le fonti di riferimento e l'approccio teorico. Nel Capitolo I viene ricostruito il clima antecedente al 1980, discutendo innanzitutto alcune contraddizioni intrinseche dei principi kemalisti e il ruolo dell'Esercito nella vita politica. Successivamente ci si sofferma sul colpo di Stato del 1960, sul memorandum militare del 1971 e sulla crisi economico-politica che ha interessato il Paese negli anni Settanta. Il Capitolo II è dedicato alla trattazione del colpo di Stato del 1980, delle sue cause, delle sue conseguenze e dei provvedimenti imposti dalla giunta militare al potere fino al 1983. In seguito, vengono descritte la trasformazione neoliberale e la graduale liberalizzazione promosse durante il governo decennale di Turgut Özal, leader della Nuova destra turca. Nel Capitolo III viene affrontata l'ascesa dell'islam politico e della borghesia conservatrice in Turchia, riservando un approfondimento al movimento della Visione Nazionale e alla comunità religiosa di Fethullah Gülen. Si ripercorre quindi l'affermazione del Partito islamico del Benessere, fino alla formazione del governo di coalizione affidato a Necmettin Erbakan. Il Capitolo IV si apre con il golpe post-moderno che ha abbattuto il governo di Erbakan e represso il movimento islamico; questo ha quindi intrapreso una fase di rinnovamento, culminata nella fondazione dell'AKP sotto la leadership di Erdoğan (del quale viene fornita una sintetica biografia). La tesi si conclude con la descrizione dello scenario politico risultato dalle elezioni del 2002. In conclusione, verranno offerte delle risposte agli interrogativi di ricerca alla luce di alcune ricorrenze storiche e dei paradigmi politici fondamentali emersi dallo studio del ventennio. In particolare, si propone una lettura non dicotomica del rapporto tra kemalismo e islam politico, che risulta caratterizzato da interazione ed influenza reciproca piuttosto che da conflitto e opposizione. Tale rapporto può essere meglio compreso nella cornice della sostanziale continuità dell'autoritarismo nei regimi politici turchi post-1980. Come prospettiva di ricerca futura, verrà suggerito uno studio dell'era dell'AKP in un'ottica di comparazione e di continuità storica con il ventennio cruciale. ; THE DECLINE OF KEMALISM AND A NEW FACE OF POLITICAL ISLAM. TWENTY CRUCIAL YEARS IN TURKEY'S HISTORY: 1980-2002. The present dissertation focuses on twenty crucial years of contemporary Turkey's history, between the 12th September 1980 military coup d'état staged by General Kenan Evren's junta and the first victory of Recep Tayyip Erdoğan's Justice and Development Party (AKP) in the 3rd November 2002 general elections. It aims to explain the background, motivations, historical and political dynamics (both domestic and international) underlying the gradual decline of the Kemalist establishment and the rise of a specific branch of the Islamic movement on the political, economic and cultural stage of Turkey during those twenty years. Such an analysis makes it also possible to draw some guidelines to understand the current circumstances, being these closely linked to what happened between 1980 and 2002. The historical reconstruction of the main events occurred during the crucial twenty years relies on primary and secondary sources that are mostly in Turkish language. Among the first, official documentation prevails (parliamentary debates, governments programs, reports by parliamentary committees of enquiry, party manifestos, procedural documents, statements made by Turkish authorities, etc.); such documentation is largely available in the digital archives of Turkish institutions. As regards the secondary sources, more recent and still untranslated Turkish historiography is preferred. Along with the historical context, a critical comment is given on some significant aspects, which are more theoretical and mainly concern the Kemalist ideology, the development of political Islam, the relationship between religion and secularism in Turkey. This should provide a deeper understanding of the research objects. The Introduction explains the research questions and hypotheses, arguing their relevance with reference to the recent events and ongoing political issues of the country. The literature review, sources and theoretical approach are presented too. The Chapter I describes the situation before 1980. First, it discusses some contradictions inherent in the Kemalist principles and the role of the Army in Turkish politics. Then, it looks in more detail at the 1960 coup, the 1971 military memorandum, the economic and political crisis afflicting the country throughout the 1970s. The Chapter II analyses the 1980 coup, its roots, its consequences, and the measures implemented by the military junta in power until 1983. Subsequently, it traces the history of the neoliberal transformation and the gradual liberalization promoted by Turgut Özal, the leader of Turkish New Right who ruled for ten years. The Chapter III deals with the upsurge of political Islam and conservative bourgeoisie in Turkey, with a focus on the National Outlook movement and the religious community of Fethullah Gülen. It also illustrates the rise of the Islamic Welfare Party, until the creation of a coalition government led by Necmettin Erbakan. The Chapter IV begins with the post-modern coup that overthrew Erbakan's government and repressed the Islamic movement; consequently, the latter entered a phase of regeneration culminating in the establishment of AKP under the leadership of Erdoğan (whose short biography is also included). The dissertation ends with a description of the political landscape resulting from the 2002 elections. In conclusion, answers to the research questions are provided under the light of some recurring historical patterns and fundamental political paradigms, which emerged from the crucial twenty years. In particular, it is argued that the relationship between Kemalism and political Islam is characterized by interaction and reciprocal influence, rather than conflict and dichotomous opposition. Such a relationship can be better understood in the framework of the substantial continuity of authoritarianism in the post-1980 political regimes in Turkey. As a perspective for future research, it is suggested to study the AKP era in terms of comparison and historical continuity with the crucial twenty years.

The article contains information about historical memory like an element and at the same time a factor in theformation of national identity based common values, norms, beliefs, behavior models, stereotypes and ideas aboutthe historical past. Firstly, we defined the properties of historical memory as a social-cultural phenomenon andits features in modern Ukrainian society. Also, we emphasized the importance of the social context and nationalidentity in the process of the formation of historical memory. For example, social environment influences onthe formation and change of memory of certain historical events and their consequences in the minds of citizen.Secondly, we investigated that the similar perceptions, appraisals and attitudes to the historical process contributethe consolidation of society and facilitate its integration around common identities. In contrast, different andeven opposite interpretations of the historical past constructed in the minds of citizens of different regions ofour country depending on socio-cultured, historical and political background can influence the peculiaritiesof the formation of new identities, as well as they determine vectors of both potential and actual conflicts.Nevertheless, differences in interpretations of history and dominant identity types among residents of differentregions of Ukraine do not make a threat to national integrity, but they can be the basis for ideological and politicalmanipulation from internal and external factors connected with destruction of Ukrainian statehood foundations.Using a secondary analysis of the results of empirical research conducted by leading sociological agencies weinvestigated that fragmentation and multiplicity are the peculiarities of Ukrainian historical memory. Thesepeculiarities are the results of domination of regional identity types in the minds of people. In fact, local featuresof historical memory are related to the history of the region and its socio-cultural characteristics. Also we foundout about the existence of certain differences and contradictions in interpretations of the historical past of Easternand Western residents. Under such circumstances, the historical memory becomes a disintegrating factor and asource of strife because it produces opposited and often incompatible views on the perspectives of the state and thenation. On the one hand, historical memory can enhance the role of national identity in the integration of a nationbased on common interpretation of history. On the other hand, historical memory can contribute the formationmostly of contradictory identity types and increase tendencies towards antagonism updating conflicts betweenmodels / options of historical memory of representatives in different regions of Ukraine. Actually, politicalagents (both domestic and foreign) can make «desirable» representations, evaluations, and interpretations ofhistorical events by means of propaganda, provoking disintegration and destabilization in the country, using thedifference between the models / options of historical memory of the inhabitants in different parts of the country,as well as the essential properties of historical memory (symbolism, irrationality, mythology, etc.). To sum up,there is an essential need in Ukraine for the implementation of a prudent memory policy in order to form anationwide model of historical memory that would be able to contribute the unification of citizens into a singlepolitical nation based on common identities regardless of resident region. ; В статье идет речь о феномене исторической памяти как элементе и одновременно факторе формиро-вания национальной идентичности на основе общих ценностей, норм, убеждений, образцов поведения,стереотипов и представлений о собственной истории. Определены свойства исторической памяти каксоциокультурного явления в целом и ее особенности в современном украинском обществе в частности.Отмечено значение социального контекста формирования исторической памяти как поля конструирова-ния ценностного наполнения определенных исторических событий и их последствий в сознании граж-дан, а также представлений о себе как национальной общности. Обосновано мнение о том, что похожиепредставления, оценки и отношения к историческому процессу способствуют консолидации общества иединению вокруг общих идентитетов, в тоже время как разные, даже противоположные интерпретацииисторического прошлого, сконструированные в сознании граждан различных регионов нашей страны взависимости от социокультурных, исторических и политических обстоятельств, могут стать факторами,которые влияют на особенности формирования новых идентичностей, а также во многом определяютвекторы как потенциальных, так и актуальных конфликтов. Отмечено, что сами по себе различия в ин-терпретациях истории и доминирующих типах идентичности среди жителей разных регионов не несутугрозы национальной целостности, однако могут стать почвой для идеологических и политических ма-нипуляций со стороны внутренних и внешних агентов влияния, заинтересованных в разрушении осно-ваний украинской государственности. На основе вторичного анализа результатов эмпирических иссле-дований ведущих социологических агентств определено, что характерной особенностью историческойпамяти украинцев является ее фрагментарность и множественность, что связано с доминированием всознании людей региональных типов идентичности. Речь идет о локальных особенностях историческойпамяти, связанных с историей региона и его социокультурными особенностями. Определенные различияв интерпретациях исторического прошлого жителями Востока и Запада страны отражаются в формиро-вании разных, даже противоречивых типах идентичности. Отмечено, что в таких условиях историческаяпамять становится дезинтегрирующим фактором, источником противостояний, противоположных, частонесовместимых, взглядов на перспективы государства и нации. Обосновано мнение о том, что, опираясьна такие свойства исторической памяти, как иррациональность, мифологичность и т.д., различные по-литические агенты могут использовать ее как средство манипуляции в сфере политики и идеологии, на-меренно конструируя в сознании народа «желаемые» для себя оценки и представления об определенныхисторических событиях, фактах, деятелях и т. п. В указанном контексте делаются выводы о необходимо-сти реализации государством взвешенной политики памяти с целью формирования общенациональноймодели исторической памяти, способной содействовать объединению граждан страны независимо отрегиона проживания в единую политическую нацию на основе общих идентитетов. ; У статті йдеться про феномен історичної пам'яті як елемент та водночас чинник формування націо-нальної ідентичності на базі спільних цінностей, норм, переконань, зразків поведінки, стереотипів та уяв-лень про власну історію. Визначено властивості історичної пам'яті як соціокультурного явища загаломта її особливості в сучасному українському суспільстві зокрема. Наголошено на вагомості соціальногоконтексту формування історичної пам'яті як поля конструювання ціннісного наповнення певних істо-ричних подій та їх наслідків у свідомості громадян, а також уявлень про себе як національну спільність.Обґрунтовано думку про те, що схожі уявлення, оцінки і ставлення до історичного процесу сприяютьконсолідації суспільства та гуртуванню довкола спільних ідентитетів, натомість відмінні, навіть проти-лежні інтерпретації історичного минулого, сконструйовані в свідомості громадян різних регіонів нашоїкраїни залежно від соціокультурних, історичних та політичних обставин, можуть стати факторами, яківпливають на особливості формування нових ідентичностей, а також багато в чому визначають векторияк потенційних, так і актуальних конфліктів. Зазначено, що самі по собі відмінності в інтерпретаціяхісторії та домінантних типах ідентичності серед жителів різних регіонів не несуть загрози національнійцілісності, однак можуть стати ґрунтом для ідеологічних та політичних маніпуляцій з боку внутрішніхта зовнішніх агентів впливу, зацікавлених у руйнуванні підстав української державності. На основі вто-ринного аналізу результатів емпіричних досліджень провідних соціологічних агенцій визначено, що ха-рактерною особливістю історичної пам'яті українців є її фрагментарність та множинність, що пов'язаноз домінуванням у свідомості людей регіональних типів ідентичності. Йдеться про локальні особливостіісторичної пам'яті, пов'язані з історією регіону та його соціокультурними особливостями; певні відмін-ності в інтерпретаціях історичного минулого жителями Сходу та Заходу країни, що відображається увідмінних, навіть суперечливих типах ідентичностей. За таких умов історична пам'ять стає дезінтегру-ючим чинником, джерелом протистоянь, продукує у громадян протилежні, часто несумісні, погляди наперспективи держави й нації. Зазначено, що історична пам'ять як чинник формування національної іден-тичності може підсилювати роль останньої в інтеграції нації на ґрунті спільної інтерпретації історії, або,за умови актуалізації суперечностей між моделями/опціями історичної пам'яті представників різних ре-гіонів України, сприяти формуванню відверто суперечливих типів ідентичності, підсилюючи тенденціїдо антагонізму. Обґрунтовано думку про те, політичні агенти (як вітчизняні, так і закордонні), використо-вуючи різницю між моделями/опціями історичної пам'яті жителів різних частин країни, а також сутніснівластивості історичної пам'яті (символічність, ірраціональність, міфологічність тощо), можуть констру-ювати «бажані» уявлення, оцінки та інтерпретації історичних подій засобами пропаганди, провокуючидезінтеграцію та дестабілізацію в країні. У зазначеному контексті робляться висновки про необхідністьреалізації державою виваженої політики пам'яті з метою формування загальнонаціональної моделі істо-ричної пам'яті, здатної сприяти об'єднанню громадян країни незалежно від регіону проживання в єдинуполітичну націю на основі спільних ідентитетів.

The religious minorities have been part of Modern Iraq since it was founded in 1921 and they can be distinguished from the majority by their customs, traditions, beliefs and histories. Moreover, historically, Iraq (and Iraqi Kurdistan) has been the cradle of most of the religious minorities in the region. Iraqi religious minorities such as Jews, Christian, Yazidis, Sabean-Mandaean, and Kākāʾi are considered the oldest communities of Iraq history. They are considered to be, in some ways, the indigenous groups of Iraq. Republican Iraq underwent a period of immense socio-political change which impacted significantly on religious minorities in particular. Over time they, and the newer religious minorities like the Bahaʾi, began to face severe discrimination, which led to their being considered inferior to the majority. This, in turn, led to occasional extreme persecution and forced displacement campaigns often undertaken by the successive Iraqi governments and subsequently by the (Muslim) majority. This study focuses on social, political and historical factors pertaining to the lives of Iraqi religious minorities, and attempts to uncover the sequence of events that led to the current phenomenon of religious minorities fleeing their home countries in order to preserve their traditions. This study is based on an analytical and descriptive method and should be considered a historical research of events in the light of available archival documents, legal sources and press articles. This dissertation is divided into ten chapters. In first and second chapters the methodological and theoretical framework applied is discussed, as well as an overview of the concept of "minority" as well as definitions of religious minorities in Iraq. Chapter three and four deal with the contextualization of the historical and socio-political frameworks that inform the background of this dissertation which relates religious minorities with their backgrounds in the period of Monarchical Iraq (1920-1958). Chapter five discusses the religious minorities during the first republic of Iraq 1958-1963. This era is significant in that it was a time of unprecedented change, one which formed the interim between the Monarchical Era and the era of the nationalists. Furthermore, the first republic is significant because it constitutes a kind of 'golden age' for all Iraqi minorities. Chapters six, seven and eight are the main focus of this dissertation. They are primarily concerned with the second republican era, which is the period of the two ʿĀrifs (1963-1968). This particular era was one of conflict which saw the emergence of subsidiary identities. Chapter six examines the rise of sectarianism and confessionalism in Iraq. Chapter seven engages with the scattered religious minorities (SRM), under the republican eras after 1963 up to the present time. This chapter introduces the situation of three scattered religious minorities throughout Iraq: the Jews, Bahaʾi, and Sabean-Mandaeans. In chapter eight, the focus shifts to the geographically-concentrated religious minorities (GCRM). This chapter deals with three religious minorities: the Kākāʾi, Christians and Yazidis, all of whom dwell in the so-called Disputed Territories, a region which is disputed by the two parties involved in the conflict in Iraq: The Central Government of Iraq (CGI) and the Kurdish Movement. Chapter nine and ten discuss the prospective dimensions of political developments in Iraq in relation to religious minorities after 1968. In chapter nine, the impact of change in the legislation pertaining to the rights of religious minorities is examined, as well as judicial rights in the Iraqi courts, with a focus on the Law of Civil Status No.65/1972 in particular. The final chapter traces socio-political developments within the religious minorities, beginning with the last Farhūd of the Jews. This period saw re-forging the case of the Iraqi Christians, the renewed controversy over Yazidi Identity among disparate Kurdish political and religious movements, and ongoing demographic change brought about by forced Islamisation in Yazidi areas. The Sabean-Mandaean minority also experienced a period of transition; their status weakened, their welfare deteriorating from that of an organized minority to one whose existence and religious identity were threatened. In the case of the Kākāʾis, this period shows their situation is in the transmission from domestic conflict to distinctive religious identity. whereas pressure on the Bahai (whose religion had been previously banned) was relaxed somewhat, allowing them a cautions sense of new-found freedom. In the conclusion, the hypotheses of this thesis are revisited to investigate what implications the research findings may have beyond the immediate historical and socio-political context of Iraqi religious minorities. Religious minorities have endured much persecution in Monarchical Iraq and thus, it is from Monarchical Iraq that this research begins before proceeding to explore the case of the minorities in Republican Iraq. The policies of discrimination in Iraq assumed many forms such as enactments and laws or governmental or administrative acts that led to division and discrimination. Although these policies of discrimination affected all segments of Iraqi society, it was particularly detrimental to religious minorities that were already suffering at the hands of the majorities. They faced an unequalled degree of religious stigmatization and discrimination. This has created a form of shared collective memory which consists of a prevailing sense of alienation, social inequality and detrimental stereotypes that is shared by all non-Muslim minorities in Iraq. It is noteworthy that, although there was discrimination of religious minorities in Iraq, the nature of such discrimination was highly dependent on the political situation. This is because various Iraqi governments viewed the religious minorities differently and also dealt with them as such. Importantly, as this study illustrates, the religious minorities were not only affected by political currents but also by social and religious currents within Iraq. No radical change occurred in the thought and inclinations of the dominating powers, nor did such change occur within national movements which were in the position to influence both the ruling system and the state institutions. Besides, religious and sectarian belonging became a means upon which these powers relied to consolidate their power. No current or influential political party in Iraq to date has succeeded in establishing a nation state, nor has it succeeded in integrating the Iraqi communities to achieve equality in a manner which maintains the ethnic, religious and cultural variety within the country. Rather, policies of sectarianism have kept the religious minorities away from actual political participation in state institutions and in government. Such marginalization and political dysfunction could have been avoided if representation had been assured by virtue of population (i.e. the quota system) and not by political affiliation. However, as the historical eras show, the deep-rooted nature of such divisions and the lack of mutual trust between the different communities have led to the current long-endured conflict, which in turn has virtually fragmented all communities within Iraq. Against this historical backdrop of division and inequality, the sectarian and confessional issue quickly emerged in post Baʿthist Iraq. Indeed, all the unprecedented developments currently taking place in Iraq are tentativeness the result of the actions or the inaction of past regimes in Iraq. The various religious minorities in Iraq suffered systematic acts of oppression and extermination in different periods as follows. The ongoing oppression of the Jews ended with their exile from Iraq after two bouts of violent dispossession and killing referred to as the First Farhūd (1941-1952) and the Second Farhūd (1968-1973). Similarly, Christians were subjected to ongoing oppression and persecution. This began with a massacre which took place in 1933 and it continued until a second persecution after the coup of 1963. Their situation was not to improve in all of this time, 2003 when they were harshly targeted and eliminated from Iraq. The Yazidi also suffered, between 1935 and 1946 in particular and again after 1963. Their regions were divided between the province of Kurdistan and the central government of Iraq from 1991-2003. They were systematically targeted by Islamic groups, the most recent example of which is ISIS' invasion of Sinjar and the Plain of Nineveh and the act of genocide which they carried out against the Yazidi. Other minorities such as the Sabean-Mandaean, Bahaʾi, Kākāʾi and others have suffered a similar fate and are currently fleeing Iraq.

Ukrainan kriisin seurauksena transatlanttinen turvallisuuskehys on noussut keskiöön. Euroopan turvallisuustilanteen kärjistyessä Donald Trumpin valinta Yhdysvaltain presidentiksi on edelleen korostanut alueellisen turvallisuuspolitiikan merkitystä, varsinkin Trumpin vaalikampanjan aikaisten Eurooppaa ja NATO:a kritisoivien lausuntojen kyseenalaistettua USA:n sitoutumisen Euroopan turvallisuuteen. Tässä epävakaassa kontekstissa Yhdysvaltain ulkopolitiikan kokonaisvaltaiselle tutkimukselle on yhä enemmän tarvetta. Tämän tutkimuksen tarkoituksena on ymmärtää Yhdysvaltain kongressissa vallitsevia asenteita suhteessa transatlanttisiin suhteisiin ja turvallisuuteen. Tutkimuksessa tarkastellaan kongressin toimintaa eri ulkopolitiikan aloilla joukkojen sijoittelusta kansainvälisiin sopimuksiin, sotavoimien käyttöön, kahdenvälisiin suhteisiin ja puolustusjärjestelmien sijoituksiin. Väitöskirja tutkii kongressin toimintaa kahdessa ulkopoliittisesti merkittävässä valiokunnassa; senaatin ulkoasiain- ja puolustusvaliokunnassa. Ajallisesti tutkimus sijoittuu Barack Obaman ensimmäiseen presidenttikauteen vuosille 2009-2012 (111. ja 112. kongressi). Tälle ajalle mahtuu kuusi transatlanttisen turvallisuuden kannalta merkittävää kysymystä: Yhdysvaltain Eurooppaan sijoitettava ohjuspuolustusjärjestelmä, ydinaseriisunta (START-sopimus), Libyan sota, Yhdysvaltain sotilaallinen läsnäolo Euroopassa, NATO ja Euroopan turvallisuus, ja USA-Venäjä suhteet. Tutkimus keskittyy valiokunnissa käytyyn keskusteluun Yhdysvaltain ulkopolitiikan suunnasta. Tutkimuskysymys kuuluu: kuinka kongressin ulkopoliittisesti merkittävissä valiokunnissa määriteltiin ja ymmärrettiin USA:n ulkopolitiikka Euroopan kannalta merkittävissä ulkopoliittisissa kysymyksissä? Mitä tämä tarkoittaa valiokuntien roolista ulkopoliittisessa keskustelussa? Kuinka sisäpolitiikka vaikuttaa ulkopolitiikan käsittelyyn? Mitä voidaan sanoa puoluepolitiikan ja ideologian vaikutuksesta ulkopoliittiseen debattiin? Metodologisesti tutkimuksessa käytetään kvalitatiivista tutkimusmetodia, tarkemmin sanottuna induktiivista kehysteoriaa. Kehysteorian avulla kartoitetaan yksittäisten senaattorien puheenvuoroja transatlanttisissa turvallisuusdebateissa. Tutkimusmetodi on lyhyesti seuraava: 1) poliittisen, historiallisen, ideologisen ja institutionaalisen kontekstin analysointi, 2) dominanttien ja kilpailevien kehysten tunnistaminen, 3) tärkeiden toimijoiden ja kilpailevien näkökulmien tunnistaminen, 4) keskustelun purkaminen kontekstissa. Analyysin keskiössä on politiikkasubstanssin argumentointi, eikä tarkoituksena ei ole tehdä retorista tai kielellistä analyysia. Näin yksittäisten poliitikkojen tekemät tulkinnat ja käsitteelliset näkemykset eri politiikkakysymyksistä ja toimintavaihtoehdoista korostuvat, ja on mahdollista luoda kokonaisvaltainen kuva siitä, miten transatlanttiset turvallisuuskysymykset määriteltiin Yhdysvaltain kongressissa. Tutkimuksen empiirinen osio korostaa ulkopolitiikan ideologisia aspekteja. Puoluepoliittisen polarisaation ja puolue-eliitin polarisaation seurauksena myös ulkopolitiikkaan liittyvät ideologiset eroavaisuudet korostuvat vaalikontekstissa. Näin yksittäisten poliitikkojen on syytä olettaa, että heidän tekemänsä kannanotot ulkopolitiikan kannalta merkittävissä kysymyksissä vaikuttavat mahdollisuuksiin menestyä esivaaleissa ja vaaleissa. Politiikkakysymykset voidaan jakaa ideologisiin tai distributiivisia aspekteja korostaviin kysymyksiin, joista molemmat tuottavat toisistaan poikkeavan poliittisen reaktion kongressissa. (Milner & Tingley, 2015). Ideologia määritellään tässä väitöskirjassa paitsi Republikaanien ja Demokraattien välisenä ideologisena erimielisyytenä (Gries, 2014), myös laajemmassa ideologisessa kuvassa Meadin (2002) nelijakoiseen teoriaan perustuen (Jacksonians, Hamiltonians, Wilsonians, Jeffersonians.) Näin on mahdollista luoda kokonaisvaltaisempi ja syvempi käsitys Yhdysvaltain ulkopolitiikan ideologista näkemyseroista, samalla korostaen sisäpolitiikan merkitystä ulkopoliittisessa debatissa. Tulosten perusteella uskallan haastaa kyynisimmät ja puoluepoliittista polarisaatiota korostavat näkemykset Yhdysvaltain ulkopoliittisesta debatista. Refleksiivinen puoluepoliittinen polarisaatio ei määrittänyt tutkittuja transatlanttisen turvallisuuden kannalta merkittäviä keskusteluja. Kaikista kysymyksistä ainoastaan Yhdysvaltain Eurooppaan sijoitettava ohjuspuolustusjärjestelmä jakoi keskustelun puhtaasti puoluerajojen mukaisesti. Distributiiviset kysymykset – NATO ja USA:n joukot Euroopassa – tuottivat pääosin yksimielisen reaktion valiokunnissa, kun taas ideologisesti määritellyt kysymykset aiheuttivat joko puoluepoliittisen (ohjuspuolustus) tai puolueita sisäisesti jakavan (Libya, START, USA-Venäjä suhde) reaktion. Republikaanisen puolueen jakautuminen selittyi Meadin nelijaon pohjalla, Demokraattien ollessa pääosin yksimielisesti puolueensa presidentin linjausten takana. Ideologia ja politiikkakysymyksen yksityiskohdat määrittivät kongressin vastauksen, ei niinkään puoluepoliittinen polarisaatio. Obaman hallinon linjaa arvostellessa Obaman pehmeänä esitetty suhde Venäjään oli määrittävä tekijä. Tästä huomionarvoista tekee se, että se Republikaanisen puolueen siipi joka kiivaimmin arvosteli Obaman Venäjä-politiikkaa liian pehmeäksi, asettui monilta osin vahvimmin tukemaan Donald Trumpia tämän Venäjä-kannoista huolimatta. ; Crisis in Ukraine has highlighted the continued importance of transatlantic security framework, while the election of Donald Trump as the President of the United States raised concern over American commitment to European security. Given the political instability in Europe and U.S., and changes in European security situation, a comprehensive understanding of American policy towards Europe is required. The purpose of this dissertation is to first fill a gap in understanding of congressional attitudes towards transatlantic relations, more specifically transatlantic security. This study will examine congressional behavior across different types of policy areas; i.e. defense procurement, international agreements, war-powers, bilateral relations and deployment of both troops and defense systems. This dissertation is a study of congressional foreign policy hearings in two relevant foreign policy committees in the Senate; Foreign Relations and Armed Services during the 111th (2009-2010) and 112th (2011-2012) Congress. The timeline included six significant transatlantic security issues: American missile defense system in Europe, Strategic Arms Reduction Treaty, Libyan intervention, American troop presence in Europe, NATO and European security, and U.S.-Russia relations. The focus lies in the debates over the direction of American foreign policy in transatlantic security matters. Given the dynamics affecting congressional influence - and activity - in foreign affairs, how are transatlantic security issues defined and framed in Senate Armed Services and Foreign Relations Committees? And further, what does it say about the role of congressional committees in foreign policy debates, about the effects of domestic politics on foreign policy deliberation, and perhaps most importantly, what does it say about the influence of both partisan and long-term American foreign policy ideology on congressional attitudes towards transatlantic security? Methodologically, this study uses qualitative analysis to examine congressional hearings. More specifically, inductive framing analysis is used to examine how individual senators discussed transatlantic security issues. In short, 1) political, historical, ideological and institutional context in examine, 2) dominant and competing framings are recognized, 3) key players and competing factions are recognized, and 4) the debate is deconstructed in context. The analysis will have a specific focus on argumentation and the substance, rather than on rhetorical or linguistic characteristics. This way the interpretation and conceptualization of issues and policy options by individual members of Congress are highlighted to produce a comprehensive idea of how transatlantic security issues are debated in the United States Senate, how are the issues defined and which interpretations of reality are made more salient than others. The empirical part of the dissertation emphasizes ideological aspects of American foreign policy debate. Given the rise in partisan polarization and the extreme polarization of the party elites (see Souva & Rohde, 2007), the relevance of foreign policy in electoral context has gained importance. Thus, there is a reason to believe that members of Congress are concerned over the influence of their respective foreign policy attitudes on their electoral success. Using Milner and Tingley's (2015) distinction into distributional and ideological factors affecting congressional foreign policy behavior, I will evaluate the case studies both in the partisan context of "Democratic doves" and "Republican hawks" (see Gries, 2014) and in the context of long-term American foreign policy ideology (see Mead, 2002), dividing American long-term foreign policy ideology into four schools; Wilsonians, Jeffersonians, Hamiltonians, Jacksonians. Based on the results of the frame analysis, I would conclude that the more parochial and partisan views of congressional foreign policy decision-making can be challenged. Reflexive partisanship did not define the debate. Of all the issues examined, only missile defense produced a dominantly partisan response (see figure 41.), although it should be note that missile defense was debated only in the Armed Services. I would argue that the overall results in this study do challenge some of the more cynical views of partisan conflict and parochial nature of congressional behavior. Issues defined in distributional terms – NATO and American troop presence in Europe - produced a cohesive congressional response, whereas Libya, START and U.S.-Russian relations produced a factional response. All the issues producing either partisan or factional response were debated on mainly ideological basis. Republican factionalism could be explained by Mead's distinction into Jacksonians, Hamiltonians, Wilsonians and Jeffersonians – Jacksonians being most vehemently against administration policy -, whereas the Democrats were united with regard to every issue examined. Thus, ideology and the specifics of the issue at hand explained congressional response better than reflexive partisanship. Of specific interest was the Jacksonian insistence of not compromising with Russia on any issue, yet at the same time many Republicans defined as Jacksonians were eager to support candidate Trump when he voiced his rather unorthodox – at least for a Republican presidential candidate – views of U.S.-Russian relations.

Метою дослідження є реконструкція процесу формування і бойової діяльності Дунайської флотилії в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Досягнення поставленої мети потребувало вирішення наступних дослідницьких завдань, а саме: 1) визначити місце Дунайської флотилії у планах російського уряду і вищого командування під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр.; 2) з'ясувати особливості формування і проблеми будівництва флотилії; 3) конкретизувати функції і особливості бойової діяльності флотилії; 5) показати значення діяльності Дунайської флотилії у справі вирішення Чорноморської проблеми у 2-й пол. XVIII століття.Об'єктом дослідження даної роботи є Дунайська флотилія періоду російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Предметом дослідження є військова служба Дунайської флотилії 1770-1774 рр. Територіальні межі дослідження визначаються Дунайським театром бойових дій 1770-1774 рр. і включають території Південної України, Молдови, Румунії і Болгарії. Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексному дослідженні недостатньо розробленої у вітчизняній і зарубіжній історіографії теми формування і військової діяльності Дунайської флотилії в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Матеріали роботи можуть бути використані при розробці проблем суднобудування, військової діяльності річкових флотилій Чорноморського басейну, історії запорозького козацтва, а також при розробці узагальнюючих праць з воєнно-політичної історії Молдови, Румунії, Болгарії і Туреччини.В цілому військові дії на Дунаї в 1770-1774 рр. показали, що Дунайська флотилія не виправдала очікувань російського уряду. Разом з цим треба відмітити, що уряд недостатньо розумів реалії, з якими довелось зіткнутися армії і флоту на Дунаї. Практика показала наступне: річки в Молдові і Волощині для військового суднобудування були непридатними; в прилеглому до Дунаю регіоні бракувало потрібної для флотських потреб деревини, транспортних засобів, а також фахівців суднобудівельної і теслярської справ; величезна віддаленість дунайського театру бойових дій від баз російського флоту робила справу вкрай витратною як у фінансовому плані, так і у часі. На все це накладались і незадовільна організація з боку флотських служб, і незнання командуванням регіону, і брак досвіду російських моряків; досвід і знання набувались буквально на ходу. Разом з цим фахівці морської справи зібрали необхідні гідрографічні дані і набули неоціненного бойового досвіду, які стануть в нагоді в наступних російсько-турецьких змаганнях на Дунаї. Нарешті постало питання, а як же вплинуло будівництво російської військової флотилії на розвиток придунайського регіону? На це можна відповісти однозначно – призвело до марного знищення лісових ресурсів краю і обтяжило населення, яке не мало від того жодної користі. Найціннішу деревину росіяни забрали з собою, решту знищили. Суднобудівельний досвід, набутий росіянами в цій війні, надалі населенням Придунав'я не використовувався. ; Целью исследования является реконструкция процесса формирования и боевой деятельности Дунайской флотилии в русско-турецкой войне 1768-1774 гг. Достижение поставленной цели потребовало решения следующих исследовательских задач, а именно: 1) определить место Дунайской флотилии в планах российского правительства и высшего командования во время русско турецкой войны 1768-1774 гг.; 2) выяснить особенности формирования и проблемы строительства флотилии; 3) конкретизировать функции и особенности боевой деятельности флотилии; 5) показать значение деятельности Дунайской флотилии в деле решения Черноморской проблемы во 2-й пол. XVIII века.Объектом исследования данной работы является Дунайская флотилия периода русско-турецкой войны 1768-1774 гг. Предметом исследования является военная служба Дунайской флотилии 1770-1774 гг. Территориальные границы исследования определяются Дунайским театром военных действий 1770-1774 гг. и включают территории Южной Украины, Молдовы, Румынии и Болгарии. Научная новизна полученных результатов заключается в комплексном исследовании недостаточно разработанной в отечественной и зарубежной историографии темы формирования и военной деятельности Дунайской флотилии в русско-турецкой войне 1768-1774 гг. Материалы работы могут быть использованы при разработке проблем судостроения, военной деятельности речных флотилий Черноморского бассейна, истории запорожского казачества, а также при разработке обобщающих трудов по военно-политической истории Молдовы, Румынии, Болгарии и Турции.В целом военные действия на Дунае в 1770-1774 гг. показали, что Дунайская флотилия не оправдала ожиданий российского правительства. Вместе с этим следует отметить, что правительство недостаточно понимало реалии, с которыми пришлось столкнуться армии и флоту на Дунае. Практика показала следующее: реки в Молдове и Валахии для военного судостроения были непригодными; в прилегающем к Дунаю регионе не хватало нужной для флотских нужд древесины, транспортных средств, а также специалистов судостроительного и плотницкого дел; огромная удаленность дунайского театра военных действий от баз российского флота делала строительство очень затратным как в финансовом плане, так и по времени. На все это накладывались и неудовлетворительная организация со стороны флотских служб, и незнание командованием региона, и недостаток опыта российских моряков; опыт и знания приобретались буквально на ходу. Вместе с этим специалисты морского дела собрали необходимые гидрографические данные и получили неоценимый боевой опыт, которые будут востребованы в следующих русско-турецких войнах. Наконец встал вопрос, а как же повлияло строительство российской военной флотилии на развитие придунайського региона? На это можно ответить однозначно – привело к бесполезному уничтожению лесных ресурсов края и отягощению населения, которое не имело от этого никакой пользы. Наиболее ценную древесину россияне забрали с собой, остальное было уничтожено. Судостроительный опыт, приобретённый русскими в этой войне, в дальнейшем населением Придунавья не использовался. ; The purpose of the research is to reconstruct the formation and combat activities of the Danube Flotilla in the Russian-Turkish War of 1768-1774. Achieving this goal required solving the following research tasks: 1) to determine the place of the Danube Flotilla in the plans of the Russian government and high command during the Russian-Turkish war of 1768-1774; 2) to spot the specifics of the formation and problems of the construction of the flotilla; 3) to specify the functions and characteristics of the battle activities of the flotilla; 4) to show the significance of the activities of the Danube Flotilla in solution to the Black Sea problem in the 2nd half of the XVIII century.The object of research of this work is the Danube Flotilla of the period of the Russian-Turkish War of 1768-1774. The subject of the study is the military service of the Danube Flotilla of 1770-1774. The territorial boundaries of the study are determined by the Danube Theater of Military Operations of 1770-1774, аnd include the territories of Southern Ukraine, Moldova, Romania and Bulgaria. The scientific novelty of the results is a comprehensive research a subject of the formation and military activities of the Danube Flotilla in the Russian-Turkish War of 1768-1774, which was insufficiently developed in domestic and foreign historiography. Materials of the work can be used in the development of the following issues: the history of shipbuilding; the military activities of the river flotillas of the Black Sea pool; the history of the Zaporozhye Cossacks; the developing of generalizing works on the military-political history of Moldova, Romania, Bulgaria and Turkey.Generally, military operations on the Danube in 1770-1774 showed that the Danube Flotilla did not meet expectations of the Russian government. At the same time, it should be noted, that the government did not fully understand the realities faced by the army and navy on the Danube. Practice has shown the following: the rivers in Moldova and Wallachia were unsuitable for military shipbuilding; in the region adjoining the Danube region, timber, vehicles, and specialists in shipbuilding and carpentry were not sufficient for fleet needs; the long distance of the Danube theater of military operations from the bases of the Russian fleet made construction very costly both financially and temporally. All this was superimposed on the unsatisfactory organization of fleet services, ignorance of the command of the region, and the lack of experience of Russian seamen; experience and knowledge were acquired literally on the run. Along with this, the specialists of the marine business explore the necessary hydrographic data and received invaluable battle experience, which will be in demand in the next Russian-Turkish wars. Finally became the question, how affected construction the Russian military flotilla on the of the development Danube region? Definitely-it led to the useless destruction of the forest resources of the region and the burdening of the population, which had no benefit from this. The most valuable timber Russians took with them, the rest was burnt. The shipbuilding experience acquired by the Russians in this war was not used by the population of the Danube region in the future.

Метою дослідження є реконструкція процесу формування і бойової діяльності Дунайської флотилії в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Досягнення поставленої мети потребувало вирішення наступних дослідницьких завдань, а саме: 1) визначити місце Дунайської флотилії у планах російського уряду і вищого командування під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр.; 2) з'ясувати особливості формування і проблеми будівництва флотилії; 3) конкретизувати функції і особливості бойової діяльності флотилії; 5) показати значення діяльності Дунайської флотилії у справі вирішення Чорноморської проблеми у 2-й пол. XVIII століття.Об'єктом дослідження даної роботи є Дунайська флотилія періоду російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Предметом дослідження є військова служба Дунайської флотилії 1770-1774 рр. Територіальні межі дослідження визначаються Дунайським театром бойових дій 1770-1774 рр. і включають території Південної України, Молдови, Румунії і Болгарії. Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексному дослідженні недостатньо розробленої у вітчизняній і зарубіжній історіографії теми формування і військової діяльності Дунайської флотилії в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Матеріали роботи можуть бути використані при розробці проблем суднобудування, військової діяльності річкових флотилій Чорноморського басейну, історії запорозького козацтва, а також при розробці узагальнюючих праць з воєнно-політичної історії Молдови, Румунії, Болгарії і Туреччини.В цілому військові дії на Дунаї в 1770-1774 рр. показали, що Дунайська флотилія не виправдала очікувань російського уряду. Разом з цим треба відмітити, що уряд недостатньо розумів реалії, з якими довелось зіткнутися армії і флоту на Дунаї. Практика показала наступне: річки в Молдові і Волощині для військового суднобудування були непридатними; в прилеглому до Дунаю регіоні бракувало потрібної для флотських потреб деревини, транспортних засобів, а також фахівців суднобудівельної і теслярської справ; величезна віддаленість дунайського театру бойових дій від баз російського флоту робила справу вкрай витратною як у фінансовому плані, так і у часі. На все це накладались і незадовільна організація з боку флотських служб, і незнання командуванням регіону, і брак досвіду російських моряків; досвід і знання набувались буквально на ходу. Разом з цим фахівці морської справи зібрали необхідні гідрографічні дані і набули неоціненного бойового досвіду, які стануть в нагоді в наступних російсько-турецьких змаганнях на Дунаї. Нарешті постало питання, а як же вплинуло будівництво російської військової флотилії на розвиток придунайського регіону? На це можна відповісти однозначно – призвело до марного знищення лісових ресурсів краю і обтяжило населення, яке не мало від того жодної користі. Найціннішу деревину росіяни забрали з собою, решту знищили. Суднобудівельний досвід, набутий росіянами в цій війні, надалі населенням Придунав'я не використовувався. ; Целью исследования является реконструкция процесса формирования и боевой деятельности Дунайской флотилии в русско-турецкой войне 1768-1774 гг. Достижение поставленной цели потребовало решения следующих исследовательских задач, а именно: 1) определить место Дунайской флотилии в планах российского правительства и высшего командования во время русско турецкой войны 1768-1774 гг.; 2) выяснить особенности формирования и проблемы строительства флотилии; 3) конкретизировать функции и особенности боевой деятельности флотилии; 5) показать значение деятельности Дунайской флотилии в деле решения Черноморской проблемы во 2-й пол. XVIII века.Объектом исследования данной работы является Дунайская флотилия периода русско-турецкой войны 1768-1774 гг. Предметом исследования является военная служба Дунайской флотилии 1770-1774 гг. Территориальные границы исследования определяются Дунайским театром военных действий 1770-1774 гг. и включают территории Южной Украины, Молдовы, Румынии и Болгарии. Научная новизна полученных результатов заключается в комплексном исследовании недостаточно разработанной в отечественной и зарубежной историографии темы формирования и военной деятельности Дунайской флотилии в русско-турецкой войне 1768-1774 гг. Материалы работы могут быть использованы при разработке проблем судостроения, военной деятельности речных флотилий Черноморского бассейна, истории запорожского казачества, а также при разработке обобщающих трудов по военно-политической истории Молдовы, Румынии, Болгарии и Турции.В целом военные действия на Дунае в 1770-1774 гг. показали, что Дунайская флотилия не оправдала ожиданий российского правительства. Вместе с этим следует отметить, что правительство недостаточно понимало реалии, с которыми пришлось столкнуться армии и флоту на Дунае. Практика показала следующее: реки в Молдове и Валахии для военного судостроения были непригодными; в прилегающем к Дунаю регионе не хватало нужной для флотских нужд древесины, транспортных средств, а также специалистов судостроительного и плотницкого дел; огромная удаленность дунайского театра военных действий от баз российского флота делала строительство очень затратным как в финансовом плане, так и по времени. На все это накладывались и неудовлетворительная организация со стороны флотских служб, и незнание командованием региона, и недостаток опыта российских моряков; опыт и знания приобретались буквально на ходу. Вместе с этим специалисты морского дела собрали необходимые гидрографические данные и получили неоценимый боевой опыт, которые будут востребованы в следующих русско-турецких войнах. Наконец встал вопрос, а как же повлияло строительство российской военной флотилии на развитие придунайського региона? На это можно ответить однозначно – привело к бесполезному уничтожению лесных ресурсов края и отягощению населения, которое не имело от этого никакой пользы. Наиболее ценную древесину россияне забрали с собой, остальное было уничтожено. Судостроительный опыт, приобретённый русскими в этой войне, в дальнейшем населением Придунавья не использовался. ; The purpose of the research is to reconstruct the formation and combat activities of the Danube Flotilla in the Russian-Turkish War of 1768-1774. Achieving this goal required solving the following research tasks: 1) to determine the place of the Danube Flotilla in the plans of the Russian government and high command during the Russian-Turkish war of 1768-1774; 2) to spot the specifics of the formation and problems of the construction of the flotilla; 3) to specify the functions and characteristics of the battle activities of the flotilla; 4) to show the significance of the activities of the Danube Flotilla in solution to the Black Sea problem in the 2nd half of the XVIII century.The object of research of this work is the Danube Flotilla of the period of the Russian-Turkish War of 1768-1774. The subject of the study is the military service of the Danube Flotilla of 1770-1774. The territorial boundaries of the study are determined by the Danube Theater of Military Operations of 1770-1774, аnd include the territories of Southern Ukraine, Moldova, Romania and Bulgaria. The scientific novelty of the results is a comprehensive research a subject of the formation and military activities of the Danube Flotilla in the Russian-Turkish War of 1768-1774, which was insufficiently developed in domestic and foreign historiography. Materials of the work can be used in the development of the following issues: the history of shipbuilding; the military activities of the river flotillas of the Black Sea pool; the history of the Zaporozhye Cossacks; the developing of generalizing works on the military-political history of Moldova, Romania, Bulgaria and Turkey.Generally, military operations on the Danube in 1770-1774 showed that the Danube Flotilla did not meet expectations of the Russian government. At the same time, it should be noted, that the government did not fully understand the realities faced by the army and navy on the Danube. Practice has shown the following: the rivers in Moldova and Wallachia were unsuitable for military shipbuilding; in the region adjoining the Danube region, timber, vehicles, and specialists in shipbuilding and carpentry were not sufficient for fleet needs; the long distance of the Danube theater of military operations from the bases of the Russian fleet made construction very costly both financially and temporally. All this was superimposed on the unsatisfactory organization of fleet services, ignorance of the command of the region, and the lack of experience of Russian seamen; experience and knowledge were acquired literally on the run. Along with this, the specialists of the marine business explore the necessary hydrographic data and received invaluable battle experience, which will be in demand in the next Russian-Turkish wars. Finally became the question, how affected construction the Russian military flotilla on the of the development Danube region? Definitely-it led to the useless destruction of the forest resources of the region and the burdening of the population, which had no benefit from this. The most valuable timber Russians took with them, the rest was burnt. The shipbuilding experience acquired by the Russians in this war was not used by the population of the Danube region in the future.

La yuca es una planta nativa de América y tiene gran importancia en el escenario productivo mundial y brasileño. Es comercializada tanto en forma primaria (tubérculo) como en forma de harina, de fécula al natural modificada para el mercado interno y para la exportación, siendo también empleada en diversos sectores industriales tales como alimentos, papel y celulosa, tejidos, tintas, pegamentos, medicamentos, entre otros. El almacenamiento de información en bases de datos es muy importante, pero estos datos deben ser evaluados e interpretados, por su importancia fundamental para la toma de decisiones, para orientar a los inversionistas y para implementar políticas públicas dirigidas a los agronegocios. Este trabajo tiene como objetivo el estudio del contexto del cultivo de la yuca y la aplicación de las herramientas estadísticas de previsión, basadas en análisis de regresión y de series de tiempo a partir de datos históricos. Los mismos fueron obtenidos directamente de las bases de datos del Centro de Estudos Avançados em Economia Aplicada (CEPEA) y del Instituto Brasileiro de Geografia e Estatística (IBGE) para construir modelos en el año 2015 y, posteriormente, para la validación de los resultados y realización de las nuevas previsiones en el 2017. Los principales hallazgos revelaron que tanto el análisis de regresión como los métodos de previsión por suavización exponencial de Holt Winters y de Box Jenkins fueron eficientes en la previsión de las series temporales estudiadas. Así mismo, revelaron que Brasil viene presentando una reducción lineal en el área destinada al cultivo de la yuca. Los estados que más contribuyen con la reducción de área son Marañón y Bahía. Por su parte, los estados de Pará y Paraná destacaron como los mayores productores de yuca, siendo que el primero predominaba en la producción de harina de yuca y el segundo en la producción de fécula. Otro hallazgo verificado en el estudio es que la reducción de la superficie observada en los últimos años es vista con gran preocupación por parte de las agroindustrias del sector, que requieren de la yuca y sus derivados como materia prima. ; Cassava (Manihot esculenta Crantz) is a plant native of America and it has great importance atboth, worldwide and Brazilian. It is being commercialized both in natural form and in the flour and starch forms for the domestic market. It is exported and used in the most diverse industrial sectors such as food, pulp and paper, knitting, paints, glues, medicines, among others. Evaluating and interpreting historical data is fundamentally important for decision making, investment orientation and to designf public policies for agribusiness. The objective of this research was to study the context of cassava cultivation and the application of statistical forecasting tools based on time series analysis of historical data. Data obtained directly from the CEPEA and IBGE databases were used for the construction of the models in the year 2015 and later for validation of the results and realization of new forecasts in 2017. Main results verified that both, the regression analysis and the prediction by exponential smoothing methods Holt Winters forecast and the Box Jenkins method, were efficient in forecasting the time series studied. It alsoshowed that Brazil has been presenting a linear reduction in the area destined to cassava cultivation. The States that have contributed the mostto this area reduction are Maranhão and Bahia. On the other hand, the States of Pará and Paraná stood out as the largest producers of cassava. The first one stands out in the production of cassava flour, while the second one in the production of starch. Finally, it was verified with the present study that the reduction of area diagnosed over the years is worrisome for the agroindustries of the sector, which require the cassava as raw material. ; Le manioc est une espèce de plantes originaires des Amériques et a une grande importance dans le scénario productif mondial et brésilien. Elle est commercialisée dans son état naturel (tubercules) mais également transformé en farine et amidon naturel et modifié pour le marché interne et pour l'exportation. Le manioc est utilisé dans divers secteurs industriels tels que la nourriture, la fabrication de papiers, de textiles, de peintures, d'adhésifs, de médicaments, entre autres. L'archivage des données dans les bases de données est très important, mais elles doivent être évaluées et interprétées, cela étant d'une importance fondamentale pour la prise de décision, le ciblage des investisseurs et la création de politiques publiques pour l'agro-industrie. Cette étude visait à étudier le contexte de la culture du manioc et l'application d'outils statistiques de prévision, basés sur l'analyse de régression et des séries chronologiques de données historiques. Les données ont été obtenues directement auprès des bases de données du Centro de Estudos Avançados em Economia Aplicada (CEPEA) et de l'Instituto Brasileiro de Geografia e Estatística (IBGE) pour la construction de modèles en 2015 et pour valider les résultats et tenir de nouvelles prévisions en 2017. Il a été constaté que dans les deux analyses de régression et de méthodes de prévision par lissage exponentiel, Holt Winters, Box et Jenkins ont été efficaces dans la prédiction de la série temporelle étudiée et que le Brésil a montré une réduction linéaire de la superficie consacrée à la culture du manioc. Les États qui ont le plus contribué à cette réduction de la surface cultivée sont les États du Maranhão et de Bahia. D´outre part, les États du Pará et du Paraná, quand à eux, se distinguent comme les plus grands producteurs de manioc; le premier étant dans la production de farine de manioc et le second dans la production d'amidon. Cette étude met en évidence que la réduction de la surface observée au cours des années est préoccupante pour le secteur de l'agroindustrie qui nécessite du manioc en tant que matière première. ; A mandioca é uma planta originária das Américas e tem grande importância no cenário produtivo Mundial e Brasileiro. É comercializada tanto de forma in natura como na forma de farinha e de fécula, ao natural e transformada para o mercado interno e exportação, sendo destinada nos mais diversos setores industriais tais como alimentos, papel e celulose, tecidos, tintas, colas, medicamentos entre outros. Arquivar dados em bancos de dados é muito importante, porém estes devem ser avaliados e interpretados, sendo isso de fundamental importância na tomada de decisão, direcionamento de investidores e na criação de políticas públicas para o agronegócio. O presente estudo teve como objetivoestudar o contexto da cultura de mandioca e a aplicação de ferramentas estatísticas de previsão, baseadas em análise de regressão e de séries temporais de dados históricos. Os dados foram obtidos diretamente dos bancos de dados do CEPEA e IBGE para a construção dos modelos no ano de 2015 e, posteriormente, para validação dos resultados e realização de novas previsões em 2017. Verificou-se que tanto a análise de regressão quanto os métodos de previsão por suavização exponencial HoltWinters e Box Jenkins foram eficientes na previsão das séries temporais estudadas, considerando que o Brasil vem apresentando uma redução linear na área destinada ao cultivo de mandioca. Os estados que mais estão contribuindo para essa redução de área são o Maranhão e a Bahia. Os estados do Pará e Paraná se destacaram como os maiores produtores de mandioca, sendo que o primeiro se destaca na produção de farinha de mandioca e o segundo na produção de fécula. Verificou-se, com o presente estudo, que a redução de área constatada ao longo dos anos é preocupante para as agroindústrias do setor que necessitam da mandioca como matéria prima. ; 141-158 ; genilsogp@gmail.com ; carlaschmidt@utfpr.edu.br ; airton@utfpr.edu.br ; Semestral

Sikring af en fremtid med minimal udledning af CO2 vil kræve en lang række transformationer. Hvordan sådanne transformationer forestilles, indrammes og styres herunder det meget grundlæggende spørgsmål om, hvad beslutningsgrundlaget er for at imødegå de nuværende klimaforandringer. Denne afhandling fokuserer på institutionernes rolle i multi-level, multi-actor og multi-factor –"governance" af klimakompatibel udvikling. Den sigter mod at forbedre vores forståelse af potentielle transformationskilder ved at spørge, hvordan bæredygtighedens ideer styrer imod et samfund med minimal udledning af CO2. Afhandlingen undersøger af politiske problemer, indholdet af politiske forslag og den politiske dagsorden for de nuværende politikker og reformkravene omkring begrænsning af klimaforandringer. Spørgsmålet er rettet ud fra en kombination af perspektiver fra styringsteori og konstruktivistisk institutionel tilgang. Empirisk er denne afhandling baseret på fire separate casestudier præsenteret i individuelle artikler. En kortlægning af frivillige CO2-offset projekter i regionen syd for Sahara og deres konceptualiseringer af bæredygtighed for at fremhæve ideerne bag de kommercielle løsninger til begrænsning af klimaændringerne er undersøgt. Ved at undersøge grønne vækststrategier i Vietnam blev det påvist, hvordan den nuværende institutionelle kontekst er linket til programmatiske ideer om, hvordan man opnår langsigtet transformation. I tilfælde af etableringen af baseline til udvikling af nationale klima projekter (NAMA'er) i byggesektoren i Vietnam blev spørgsmålet om international videnspraksis rolle i udvikling af nationale love undersøgt. Endelig præsenteres udviklingen af elektricitetsinfrastruktur, hvordan CO2 venlige energisystemsreformer viser sig at være berettiget inden for to forskellige socio-teknologiske rammer: Mexico og Vietnam. På den ene side konstaterede resultaterne, at de over tid ved at påberåbe og appellerer til argumenter i forbindelse med neoliberalismens ideer og principper - såsom liberalisering af elektricitetssektoren, modernisering og grøn miljømæssig udvikling - begrænsning af klimaforandringer og CO2 venlig udvikling mere acceptabelt inden for sektorpolitikker. På den anden side viste analysen, hvordan politikeksperter og teknokrater bruger deres epistemiske magt og evner til at begrænse debattens omfang, hvilket begrænser omfanget af politiske reaktioner. Når der ikke er nogen grundlæggende transformationsskift i baggrunden og programmatiske ideer om udvikling, legitimerer aktører, der rammer den institutionelle kontekst inden for en rådende ramme, de konservative ideer i klimaforvaltningen yderligere. For eksempel bliver løsninger, der normaliserer nødvendigheden af fossile brændstoffer i el-produktion, samtidig med at den grønne vækst motiverer økonomisk vækst, dybere indlejret i udviklingssporerne. Konceptualisering af politiske problemer og løsninger i de fremlagte sager har resulteret i, at de etablerede aktører anvender ganske konventionelle instrumenter i den teknologiske markedsbaserede løsning i mangel af alternative og/eller mere transformative visioner om udvikling. Samlet set bidrager denne afhandling til igangværende debatter om indenrigspolitik og politikformulering af "grønne transformationer" og tilføjer udviklingslandenes kontekst. Dette arbejde hævder, at der er behov for at stimulere en kritisk refleksion overfor eksisterende klimavenlige løsninger. Den hævder ydermere, at styringsvalg, f.eks. ved udvikling af el-infrastruktur eller energieffektivitet i bygninger eller af en bredere vifte af CO2 reducerende tiltag, ikke kun skal defineres ved teknologiske løsninger. Lige så vigtigt er vedholdenheden af ideer, der bruges til at retfærdiggøre og legitimere reformer ved at mobilisere diskurser om energiforsyning og sikkerhed som en del af bredere mål for at opretholde socioøkonomisk stabilitet og forfølge strategier for udvikling af grøn vækst. Denne afhandling illustrerer, at klimavenlig udvikling ikke kun skal være teknisk, institutionelt eller økonomisk gennemførlig, men også muligt politisk at omsætte til handling. Foranstaltninger til institutionalisering af langsigtet transformation vil næppe være effektive, hvis ideerne om transformation mangler evnen til at udfolde sig inden for de parametre, som styringsregimer fastsætter. ; Securing a low-carbon future will require a multitude of 'low-carbon transformations'. The issues are how such transformations are imagined and framed, along which pathways and who steers them, including the very basic question of what decisions are made to transform the present challenges to climate change governance. Understanding of the politics of these governance challenges is important in explaining which pathways are supported or delegitimised and which are ignored and fail to get off the ground. This dissertation focuses on the role of institutions and ideas in the multilevel, multi-actor and multi-factor governance of climate-compatible development. It aims to improve our understanding of potential endogenous sources of transformation by asking how ideas of sustainability influence the governance of a low-carbon society. It investigates the construction of policy problems, the content of policy proposals and the political agenda of present policies and reform imperatives around climate change mitigation and lowcarbon development. The question is addressed using a combination of perspectives, including governance theory and the constructivist institutional approach. Empirically, this dissertation is based on four separate case studies presented in individual articles. The study of voluntary carbon market mitigation projects in the Sub-Saharan region maps out the market actors and their conceptualisations of sustainability to highlight the ideas behind marketbased solutions to climate change mitigation. In examining national climate change mitigation and green growth strategies in Vietnam, it was demonstrated how the current institutional context relates to the background to long-term transformation and programmatic ideas about how to achieve it. In the study of baseline setting in developing Nationally Appropriate Mitigation Actions (NAMAs) in the building sector in Vietnam, the role of international knowledge practices in national policy-making was questioned. Finally, the examination of electricity infrastructure development showed how reforms to low-carbon energy systems are justified in two different sociotechnological settings: Mexico and Vietnam. On the one hand, the findings indicated that over time, by invoking and appealing to arguments associated with the ideas and principles of ix neoliberalism climate change mitigation and low-carbon development, agendas have become more acceptable in the formation of sectoral policies. On the other hand, the analysis shows how policy experts and technocrats use their epistemic power and ideational abilities to limit the scope of debate, thus constraining the range of policy responses. When there are no fundamental transformational shifts in the background and in programmatic ideas about development, the actors that frame the institutional context within a prevailing framework further legitimise conservative ideas about climate governance. For instance, solutions normalising the temporal necessity of fossil fuels in electricity generation while justifying economic growth by means of green growth arguments become more deeply embedded in development trajectories. Narrow conceptualisations of policy problems and solutions in the cases presented here have resulted in incumbent actors resorting to quite conventional instruments of technological market-based fixes in the absence of alternative and/or more transformational visions of development. Overall, this dissertation contributes to on-going debates over domestic politics and policy-making regarding 'green transformations' and adds to the emerging policy field in developing countries contexts. It argues that there is a need to stimulate critical reflection on the existing assumptions regarding mitigation actions. It argues that governance choices, for example, in electricity infrastructure development or energy efficiency in buildings, or a broader range of mitigation actions, are not only defined by technological lockins. Equally important is the persistence of ideas that are used to justify and legitimise reforms by mobilising discourses on energy supply and security and framing energy transitions as part of wider goals to maintain socio-economic stability and pursue green growth development strategies. This dissertation shows that low-carbon development should not only be technically, institutionally and economically feasible, but also politically and ideationally feasible, to translate into action. Measures for institutionalising long-term transformation are unlikely to be effective if ideas about transformation cannot be developed within the parameters set by governance regimes. The key argument of this dissertation is that, for the governance of low-carbon societies, it is crucial to recognise that climate change mitigation actions are more than economic or technological challenges – they are politically charged. Paying attention to problem framings and to the diversity of multi-actor perspectives could facilitate novel responses to climate change and enable more inclusive forms of governance, as well as throwing light on the x fundamental incompatibility between and limited reach of generalised policy solutions and technological fixes.