Suchergebnisse

Der Zeitpunkt der Errichtung eines Post-Apartheid-Südafrika rückt näher. Antworten auf die Frage, wie dieses Südafrika ggf. aussehen wird, werden deshalb dringender. Der Beitrag diskutiert die Rahmenbedingungen, Mechanismen, Probleme und Alternativen im Hinblick auf die Frage, ob das zukünftige nicht-rassistische Südafrika sozialistisch werden könnte. Zusammenfassung der gegenwärtigen Debatte. Problematik des politischen und wirtschaftlichen Übergangs und der Identifizierung des Kapitalismus mit der Apartheid. Soziale Aspekte. Die internationale Diskussion des Südafrika-Konflikts. Ergebnis: ein Post-Apartheid-Südafrika hat verschiedene Optionen. Ein möglicher Weg ist derjenige zu einem speziellen südafrikanischen Sozialismus, der sich am 'Dritte-Welt-Sozialismus' orientiert. (DÜI-Hlb)

Chapter 1. Local Governance in the New Urban Agenda: An Introduction (Carlos Nunes Silva, University of Lisbon, Portugal) -- Part 1. Local Government Institutional Reforms -- Chapter 2. Local Governance Cultures in Comparative Perspective: Decentralization Reforms in Lusophone Countries (Carlos Nunes Silva, University of Lisbon, Portugal) -- Chapter 3. Changing Paradigm of Local Governance in Hungary (Ilona Pálné Kovács , Hungarian Academy of Science, University of Pécs, Hungary) -- Chapter 4. Division of Public Tasks Between the State and Local Government: Case of Hungary After the Reform (Laszlo Kakai, University of Pécs, Hungary) -- Chapter 5. Exemplarily National Urban Policy in the Shadow of the New Local Government Model Characterized by Nationalization in Hungary (Edit Somlyódy-Pfeil, Széchenyi István University, Hungary) -- Part 2. Metropolitan and Intermunicipal Governance Challenges -- Chapter 6. Interrogating the Metropolitan Question Beyond the Institutional Interpretation. Three Research Directions (Simonetta Armondi, Politecnico di Milano, Italy) -- Chapter 7. Metropolitan Governance in Post-Socialism: Searching for a Theoretical Model (Lukasz Mikula, Adam Mickiewicz University, Poland) -- Chapter 8. Institution of Urban Agglomeration of Zagreb as a Tool for Sustainable Management of Spatial Development (Jadranka Veselic Bruvo, City Bureau for Physical Planning, City of Zagreb, Croatia) -- Chapter 9. Collaborative Governance Under Siege: The Uncertain Prospects for Inter-Municipal Associations ('Mancomunidades') in Spain (Tony Gore, Sheffield Hallam University, United Kingdom) -- Chapter 10. The 2016-2018 Milanese Metropolitan Strategic Plan: Features and Limits of an Innovative Tool Within the Local Planning Framework (Renzo Riboldazzi, Politecnico di Milano, Italy) -- Chapter 11. Demographical and Economic Challenges for Largest Cities Local Governments in Hungary (Zoltán Hajdú, Institute for Regional Studies of Hungary Academy of Science, Hungary) -- Part 3. Key Areas in the New Urban Agenda: Citizen Participation, Sustainable Development, Climate Change, Cultural Heritage, Smart Mobility -- Chapter 12. Problems and Determinants of Social Participation in the Creation of Public Space (Mariusz Sienkiewicz, Marie Curie Sklodowska University, Poland) -- Chapter 13. Can Citizens' Committees Play a Role in Urban Governance? Theoretic Remarks and Local Practices in the Context of the City of Rome (Maria Cristina Antonucci, National Research Council of Italy, Italy) -- Chapter 14. Sidelining Sustainable Development: Structural Constraints on the Implementation of Local Sustainable Development Policies in the UK (Alan Patterson, Sheffield Hallam University, United Kingdom) -- Chapter 15. The Idea of Slow City as a Way to Sustainable Development. Perspective of Small Towns in Poland (Urszula Kaczmarek, Adam Mickiewicz University, Poland) -- Chapter 16. Reflections of Cittaslow in Turkey and the Roles of Local Government (Füsun Baykal, Ege University, Turkey) -- Chapter 17. Factors Explaining Polish Local Governments' Preferences and Activities Concerning Mitigation and Adaptation to Climate Change (Pawel Swianiewicz, University of Warsaw, Poland) -- Chapter 18. The Reinforcement of the Role of the City Council as an Important Direct Democratic Stakeholder at the Municipality of Tirana (Albania) for the Implementation of the Climate Change Adaptation Action Plan Measures at the Territory of the City (Romeo Hanxhari, University of Tirana, Albania) -- Chapter 19. Tackling Sustainability, Conservation and Growth: World Heritage Sites in a Global City (Eda Yucesoy, Istanbul Sehir University, Turkey) -- Chapter 20. Governance of Cultural Heritage: The Territorial Quality Indicators Between Prevention and New Programming Perspectives (Valentina Castronuovo, University of Salento, Italy) -- Chapter 21. Local Strategies of Urban Regeneration. The Case of Novara (Raffaella Afferni, Università del Piemonte Orientale, Italy) -- Chapter 22. Adaptive Reuse Assessment of Architectural Heritage by Means of Multi-Criteria Decision-Making Methods (Raffaella Afferni, Università del Piemonte Orientale, Italy) -- Chapter 23. The Role of Local Government and the Changes Experienced During and After Bergama's (Izmir/Turkey) Process of UNESCO Membership (Emre Ataberk, Ege University, Turkey) -- Chapter 24. Sustainable Urban Mobility and Local Governance Practices. The Case of Cycling in the Italian Cities (Donatella Privitera, University of Catania, Italy) -- Chapter 25. Smart Mobility and Sustainable Tourism in Urban Areas: Two Case of Study in South of Italy (Gabriella Trombino, University of Trento, Italy).

The article examines the problem of the development of the doctrine of natural human rights and its implementation in the constitutional acts of the Ukrainian National Republic of 1917-1918. Following article explains the reasons for the changes in relation to the problem of protecting natural human rights at the beginning of the twentieth century. The leaders of the Ukrainian Central Rada were well aware that the revival of national statehood is impossible without a clear legal definition of the status of a citizen of Ukraine. This problem became especially urgent after the proclamation of the third Universal, when the announcement of the revival of the Ukrainian state took place. The Ukrainian government stood up to protect human life and dignity, freedom of speech, press, religion. The citizens of the country were guaranteed certain political and social rights without distinction of gender and age of citizens. But introducing innovative views for that time, members of the Ukrainian Central Rada found it difficult to finally resolve the issue of applying the "labour principle". It actually introduced inequality of citizens of the state on the basis of their social-class origin, what is a blatant violation of the basic principle of the constitutional state - the equality of all citizens before the law. Some of the decisions implemented in the constitutional acts of the UNR, such as, for example, the introduction of the nationalization of land, private factories, factories and banks, when the private owner remained defenceless against the state, cannot be called legal. The content of many constitutional acts issued by the UCR contains provisions on the protection of the rights of representatives of national minorities, and this is not accidental, because the UNR was well aware of the need to resolve the "national question" as one of the most difficult in the country. But on the way to the successful development of the doctrine of the protection of fundamental human and civil rights in the Ukrainian National Republic were not only such factors as a lack of lawyers and low legal awareness of citizens of the country. The real restriction of human and civil rightsin the Ukrainian National Republic was introduced by the command of the German occupation forces against the will of the Ukrainian legitimate government. ; У статті досліджено питання розвитку доктрини природного права людини та його реалізації в конституційних актах Української Народної Республіки 1917-1918 років. У статті були пояснені при­чини змін у ставленні до проблеми захисту природних прав людини на початку ХХ ст. Керівники Україн­ської Центральної Ради добре розу­міли, що відродження національної державності є неможливим без чіткого юридичного визначення статусу громадянина України. Особливо актуальною ця проблема стала після проголошення Тре­тього універсалу, коли відбулось оголошення про відродження Укра­їнської держави. Українська влада встала на захист життя людини та її гідності, свободи слова, друку, віросповідання. Громадя­нам країни гарантувались певні політичні і соціальні права без різ­ниці статі та віку громадян. Але впроваджуючи новаторські для того часу погляди, члени Україн­ської Центральної Ради вагалися стосовно остаточного вирішення питання застосування «трудового принципу». Він фактично впрова­джував нерівність громадян дер­жави за ознаками їх соціально-кла­сового походження, що є відвертим порушенням основного принципу правової держави - рівності усіх громадян перед законом. Частина рішень, реалізованих у конститу­ційних актах УНР, таких, напри­клад, як запровадження націона­лізації землі, приватних фабрик, заводів і банків, коли приватний власник лишався беззахисним перед державою, неможливо наз­вати правовими. Зміст багатьох конституційних актів, виданих УЦР, містить положення щодо захисту прав представників наці­ональних меншин і це невипадково, бо в УНР добре усвідомлювали необхідність врегулювання «наці­онального питання» як одного з найскладніших у державі. Але на заваді успішного розвитку док­трини захисту основних прав людини і громадянина в Україн­ській Народній Республіці постали не тільки такі чинники, як брак правників та низька правова обі­знаність громадян країни. Реальне обмеження прав людини і громадя­нина в Українській Народній Рес­публіці було запроваджено коман­дуванням німецьких окупаційних військ всупереч волі українського легітимного уряду.

The proposed study is part of a series of the author's articles, united by the issues of tragic pages in the history of individual ethnic groups living in Southern Bessarabia in the first year of Soviet rule in the region. It is a common fact that Southern Bessarabia (the Ukrainian Danube Region, Budzhak, southern districts of Odesa region) is quite an ethnically diverse region. For several centuries, these lands were home to many nations - Ukrainians and Moldovans, Bulgarians and Greeks, Albanians and Germans, Poles and Russians. Interestingly, the polyethnic composition of the region's population did not lead to ethnic or religious contradictions: the locals managed almost next to impossible - to preserve their national identity, traditions, faith, culture and at the same time to find consensus with neighbors. The peculiarities of the historical development of Southern Bessarabia, the frequent transition of these lands from one state to another contributed to the tolerant attitude of the local population to any government, which was reflected in the restrained attitude towards the administration. This scenario was used many times until the Soviet regime came to Southern Bessarabia, which brought with it repression, torture, nationalization, and so on. The tragic events affected many residents of the region, but to date the exact number of people who passed through the grip of the Soviet totalitarian-repressive machine has not been established. Among those affected by the Soviet repression in southern Bessarabia were members of the Jewish ethnic community. On the basis of archival documents, cases of rehabilitated residents of the region, an attempt has been made to find out the number of Jews affected by Soviet totalitarianism, to name their names, to assess the material damage of the repressed. Traders and doctors, pharmacists and restaurateurs, owners of mills and businesses - representatives of each of these categories were included in the list of the repressed. The Jewish population of the region, which was engaged in trade, suffered the most; the share of Jews among the nationalized trade enterprises was almost 80%. The total number of Jews repressed between July 1940 and June 1941 amounts to 204, or 26.7% of the total number of the people who were repressed during this period. ; Запропоноване дослідження входить до циклу статей автора, об'єднаних проблематикою питань трагічних сторінок історії окремих народів Південної Бессарабії у перший рік радянського панування в регіоні. Як відомо, Південна Бессарабія (Українське Придунав'я, Буджак, південні райони Одеської області) доволі строкатий в етнічному відношенні край. Протягом кількох століть ці землі були домівкою для представників багатьох народів – українців і молдован, болгар і греків, албанців і німців, поляків і росіян. Важливо, що поліетнічний склад населення регіону не призвів до виникнення етнічних або релігійних протиріч: місцевим мешканцям вдавалося майже неможливе – зберегти свою національну ідентичність, традиції, віру, культуру й при цьому знаходити консенсус із сусідами. Особливості історичного розвитку Південної Бессарабії, частий перехід цих земель від однієї держави до іншої сприяв толерантному ставленню місцевого населення до будь-якої влади, що відбивалося у стриманому відношенні до адміністрації. Такий сценарій неодноразово використовувався, але до тих пір, поки в Південну Бессарабію не прийшла радянська влада, яка принесла з собою репресії, тортури, націоналізацію тощо. Трагічні події торкнулися доль багатьох мешканців регіону, однак до сьогодні не встановлена точна кількість людей, що пройшли через лещата радянської тоталітарно-репресивної машини. Серед тих, хто постраждав у наслідок радянських репресій в Південній Бессарабії значне місце займали представники єврейської етнічної громади. На підставі архівних документів, справ реабілітованих мешканців регіону зроблено спробу з'ясувати кількість постраждалих від радянського тоталітаризму євреїв, назвати їх імена та прізвища, оцінити матеріальні збитки репресованих. Торговці та лікарі, аптекарі та ресторатори, власники млинів та підприємств – представники кожної з названих категорій потрапили до списку репресованих. Серед найбільш постраждалих –представники єврейського населення регіону, що займалися торгівельною справою: частка репресованих євреїв у цьому сегменті становила майже 80%. Загальна кількість репресованих євреїв за період з липня 1940 по червень 1941 рр. становить 204 особи, або 26,7% від загальної кількості репресованих за цей період.

Justice is a fundamental principle that interests theorists and legal practitioners. A question of justice is examined by philosophers and lawyers. In his article, the author explores the place and importance of justice system principles of law. Justice is a generally rights principle of which in his the works wrote Aristotle, V. Nersesyants. The right is associated with justice. These are two categories that complement each other. The content of the rights inheres justice. The law must be fair, as it is a criterion of its legitimacy. Justice is a moral category. Morality is the source of the principle of fairness. Consider justice as a philosophical-ethical category, and as a legal category. Justice is dynamic. It contains elements of injustice, but it depends on the legal, economic, political and other relations. Often justice is compared with equality. This is stated in the universal Declaration of human rights. Justice is very important in the practice of law. The question of fair or unfair is painful for Ukrainians. An example is the market of the Ukrainian land, nationalization of PJSC CB «PrivatBank» unfair wages in Ukraine. The problem in practice is that in the case when the legal norm is incompatible with the principle of justice the state has the opportunity to realize unjust legal rules applying state coercion. In this case, the rights and freedoms of the individual are not protected. Often in practice, fairness is treated rather formally. Courts of General jurisdiction shall actively implement this principle in the administration of justice. So, the constitutional Court of Ukraine often refers in its decisions to the principle of justice. The requirement of justice is equal application of the law to persons in similar situations and differentiated to subjects who are in different situations. Justice is often being speculated. All laws and judgments must be fair. Otherwise they are not perceived in society and this leads to legal nihilism. The principle of justice is a fundamental principle for all areas of the law. Justice stands on the pedestal of law principles. Therefore, when solving concrete problems lawyers must act fairly, in accordance with the requirements of the law. ; Справедливість – це основоположний принцип, який цікавить теоретиків права та юристів-практиків. Питання справедливості досліджується як філософами, так і юристами. У своїй статті автор досліджує місце та значення справедливості у системі принципів права. Справедливість – загальноправовий принцип, про який писали у своїх працях Аристотель, В. Нерсесянц. Право пов'язане зі справедливістю. Це дві категорії, які взаємно доповнюють одна одну. У змісті права закладена справедливість. Закон повинен бути справедливим, оскільки це є критерієм його легітимності. Справедливість – це і моральна категорія. Мораль є витоком принципу справедливості. Розглядають справедливість і як філософсько-етичну категорію, і як правову категорію. Справедливість динамічна. Вона містить у собі елементи несправедливості, але це залежить від правових, економічних, політичних та інших відносин. Часто справедливість ототожнюють з рівністю. Про це йдеться і в Загальній декларації прав людини. Справедливість має досить важливе значення в юридичній практиці. Питання «справедливо-несправедливо» є болючим для українців. Прикладом є ринок української землі, націоналізація ПАТ КБ «Приватбанк», несправедливі заробітні плати в Україні. Проблемним питанням на практиці є те, що у випадку, коли правова норма не відповідає принципу справедливості, держава має можливість реалізувати несправедливі правові норми, застосовуючи державний примус. У такому випадку права та свободи людини не захищаються. Часто на практиці до принципу справедливості ставляться досить формально. Суди загальної юрисдикції повинні активно реалізовувати даний принцип при здійсненні правосуддя. Так, Конституційний Суд України часто посилається у своїх рішеннях на принцип справедливості. Вимогою справедливості є однакове застосування закону до осіб, які знаходяться в однакових ситуаціях і диференційованого – до суб'єктів, які знаходяться в різних ситуаціях. Справедливістю часто спекулюють. Усі закони та судові рішення повинні бути справедливими. В іншому випадку вони не сприймаються в суспільстві, і це призводить до правового нігілізму. Принцип справедливості – це основоположний принцип для всіх галузей права. Справедливість стоїть на п'єдесталі принципів права. Тому під час вирішення конкретної проблеми юристи мають діяти справедливо, відповідно до вимог права.

The specificity of settlements in the territory of the former Ostroh district during the second half of the 19th and the first half of the 20th centuries is described in the article. Particular attention is paid to the territorial and administrative divisions of these territories during their stay in the Russian Empire, the Second Polish Republic and the Ukrainian SSR. The dynamics of the number of settlements and their types in the territory of the former Ostroh uyezd during the specified period are analyzed.Thus, the Ostroh uyezd was a part of the Volhynian Governorate in the administrative-territorial sphere in the second half of the 19th and the beginning of the 20th centuries. After the First World War, the largest part of the Ostroh uyezd was included into the Volhynian Voivodeship of the Republic of Poland, and smaller part was included into the Ukrainian SSR. Since the beginning of the Second World War, the Soviet administrative system had been implemented in these territories and the territorial division into the voivodships, the powiats, and the gminys was abolished. Instead, the division into the regions and districts was implemented. The territory of the former Ostroh district of the 1911 model became part of the Hoshcha, Zdolbuniw, Mezhyritch and Ostroh districts of the Rivne region. During the second half of 19th and the first half of the 20th century, significant changes occurred in the network of settlements on the territory of the Ostroh district. A large number of new settlements of different types appeared. The main social types of rural settlements were the village, the khutir, and the hamlet. The increase in the number of settlements was significantly dependent on certain administrative measures. The changes in the structure of the settlements were accompanied by the resettlement of villages to the new settlements – khutir. There were some typical farming methods for khutir. In many cases, the quantitative data indicate only the difference between the numbers of settlements in different years, whereas the amplitude of their occurrence/disappearance/change of status is much bigger.The absolute number of settlements increased by 123 units, that is by 40.3%, while from 1910 to 1946 it decreased by 50 units (by 11.6%) during 1880–1910 on the territory of Ostroh county.Since 1921, the ethnographic massif of Volhynia was divided by the political boundary between the Second Polish Republic and the Soviet Union. The distinct socio-political and economic conditions of the two states led to the differences in the processes that influenced the development of settlements. The immigration had a significant impact on the emergence of new settlements. This process was encouraged in the 19th century by the Russian government and in the interwar period by the Second Polish Republic. The main composition of foreign settlers first included the Czech and German, and later – the Polish colonists. Foreign colonists formed settlements with the status of colonies. In the part of the Ukrainian SSR, the decrease in the number of settlements was caused by collectivization, during which the peasants were forced to concentrate in larger settlements. Nationalization of land resources deprived the economic basis for the development of farm-type settlements. ; Наукові студії над поселеннями на території українських земель – одна із важливих складових етнічної історії України, позаяк ця проблематика перебуває на стику історії та етнології. Без її розуміння неможливе об'єктивне дослідження як історичних подій, явищ та процесів, так і традиційної культури. У пропонованій статті, на основі матеріалів з Державних архівів Волинської, Рівненської та Житомирської областей, а також опублікованих статистичних джерел, охарактеризовано специфіку поселень на території колишнього Острозького повіту впродовж другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. Особливу увагу звернено на територіально- адміністративний поділ зазначених теренів у час їх перебування в складі Російської імперії, Другої Речі Посполитої та УСРР-УРСР. Проаналізовано динаміку кількості поселень на території колишнього Острозького повіту за вказаний період та їхню статистику за соціально-економічними типами.

У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник. ; The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed.

У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник. ; The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed.

Urgency of the research.The article presents the metaphysical understanding of the national idea, which reflects events, concepts, dreams are very important in order to remain on the position of "objective observer" in the work of spiritual coryphaeus. After all, the course of the Ukrainian political nation is a vibrant, creative process, due to public understanding of the metaphysics of history. Target setting: The sophical context of the reform of the educational space can only be understood adequately if you yourself are personally involved in this. The main purpose of the article is to find out: to what extent the metaphysical reflection of a national idea may slow down attempts to vulgarly distort the search for truth or lead to its renaissance in Ukraine. Actual scientific researches and issues analysis. The methodology suggests that a positive answer to be complete and complete is only possible if detailed ontological-epistemological, transcendental and all other questions related both to the sophistry and the explication of the corresponding phenomenon of reforming the educational space are possible. In the basis of the research the following tasks are presented: to note, what significance for the civilized nationalization is the creativity of some outstanding personalities - the leaders of the spiritual culture, the fate, life, whose legacy acts, so to speak, a guiding way towards the historical course of ethno-nationalogenesis and enlightenment, as a universal content. Uninvestigated parts of general matters defining, research objective. The study constantly focuses on the comprehension and interpretation of their special heritage, in order to understand the logic of freedom and the spirit of nation-building, the meaning and orientation of the cultural-historical process in general, since without it it is impossible to reconstruct the process of building a perfect Ukrainian statehood, The research objective: in particular in the spirit of the civilizational principles of European freedom. Conclusions. Therefore, in the conclusion it is noted, in what exactly we mean words "freedom", "nobility", "plebeianism"; and such an exposition of the problem should be the basis for further study of ways to achieve a "historic compromise" (Ukrainophiles and Russophiles, Westerners and Slavophiles, left and right, cozacophiles and centrists, etc.) of all those who are trying to evolutionally overcome all provincial failings of the past ; В статті представлено метафізичне зрозуміння національної ідеї, яке відображує події, концепції, мрії дуже важливі для того, щоб залишатись на позиції «об'єктивного спостерігача» творчості духовних корифеїв. Адже хода української політичної нації є живий, творчий процес, завдяки громадського осмислення метафізики історії; софіологічний контекст реформування освітнього простору можна зрозуміти адекватно лише тоді, якщо ти сам особисто задіяний в цьому. Головна мета статті – з'ясувати: в якій мірі метафізична рефлексія національної ідеї може загальмувати спроби вульгарного перекручення пошуку істини або призвести до її ренесансу в Україні. Методологія передбачає, що позитивна відповідь, щоб бути повною та завершеною, можлива тільки тоді, коли детально продумані онтологічно-гносеологічні, трансцендентні та всі інші питання, пов'язані як з софіологією, так і з експлікацією відповідного феномену реформування освітнього простору. В основі дослідження представлено такі завдання: відзначити, яке значення для цивілізованого націотворення має творчість окремих видатних особистостей – корифеїв духовної культури, доля, життя, спадщина яких виступає, так би мовити, дороговказом на шляху історичної ходи етно-націогенезу та освітоцентризму, як універсальному змісту. В дослідженні постійно звертається увага до осмислення та інтерпретації їх особливої спадщини, задля розуміння логіки свободи і духу націотворення, сенсу та спрямованості культурно-історичного процесу взагалі, оскільки без цього не можна реконструювати процес вибудовування ідеальної української державності – зокрема у дусі цивілізаційних принципів європейської свободи. Тому у висновку зазначено, в якому саме значені нами використовуються слова «свобода», «шляхетність», «плебейство»; і така експозиція проблеми має стати підґрунтям для подальшого дослідження шляхів досягнення «історичного компромісу» (українофілів і русофілів, західників і слов'янофілів, лівіх і правих, козакофілів і центристів тощо) всіх тих, хто намагається еволюційно подолати всі провінційні вади минулого

The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed. ; У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник.