Suchergebnisse

The article deals with the basic features of the traditional political mentality of the Ukrainian people in the historical and contemporary context. The urgent need for modernization of the political and legal life of Ukraine predetermines the search for adequate scientific prescriptions for the solution of topical, dominant problems, among which the prominent place belongs to the political and legal mentality as an integrative scientific category, which acts as a defining indicator of social dynamics. The definition of the main characteristics and trends of the development of the contemporary political and legal mentality of the Ukrainian society will order to provide the necessary mental support to a complex of reforms that are being conducted in Ukraine. Among the factors that determine the negative perception of power by the Ukrainians at the macro level (i.e., political power), the long-term stays in the colonial position should be mentioned. Detecting its own inability to form a sovereign state, the Ukrainian community naturally turned out to be dependent on more cohesive and powerful neighbors. Unfortunately, it has to be noted that during all its history, the disassembled Ukrainian people were forced to submit to foreigners more than to build their own state. Therefore, for most generations of Ukrainians, state power was perceived as something foreign, inhumane. The state is often embodied with national and social coercion. From here, from generation to generation, a negative stereotype was portrayed in relation to public affairs in general. The negative guidelines of the political mentality of Ukrainian arising from the natural negation of colonial power are being established through a well-known psychological transition phenomenon when a conscious (or subconscious) protest against the authorities of the enslavers is transformed into a permanent alienation of Ukrainians from political power in general. Thus, a notable component of modern mentality is inherited from previous generations of a certain ethnic group and is transformed quite slowly, while reproducing the most common psychological guides, models and behavior patterns. This leads to the existence of a hybrid mentality of contemporary Ukrainians, in which modern elements are combined with traditional ones. The following mental attributes of Ukrainians are singled out: a complex of mistrust of power, a complex of inferiority (rudiments of colonial mentality), marginalization (the consequence of geopolitical interrelation), «messianism on the outside» (hope for help from the outside), orthodox introversiveness (immersion in the inner world), social dreams , escapism, existential individualism, hromototsentrizm, a special sense of humor (mechanisms of self-defense from life problems), etc.Key words: state creation, Ukraine, mentality, tradition, modern, modernization. ; У статті розглядаються базові риси традиційної політичної ментальності українського народу в історичному та сучасному контексті. Виділяються такі ментальні ознаки українства: комплекс недовіри до влади, комплекс меншовартості (рудименти колоніальної ментальності), маргінальність (наслідок геополітичної межовості), «месіанізм навиворіт» (сподівання на допомогу із-зовні), православна інтроверсивність (зануреність у внутрішній світ), соціальна мрійність, ескапізм, екзистенціальний індивідуалізм, громадоцентризм, особливе почуття гумору (механізми самозахисту від життєвих негараздів) тощо.Ключові слова: державотворення, Україна, ментальність, традиція, модерн, модернізація. В статье рассматриваются базовые черты традиционной политической ментальности украинского народа в историческом и современном контексте. Выделяются такие ментальные признаки украинства: комплекс недоверия к власти, комплекс неполноценности (рудименты колониальной ментальности), маргинальность (следствие геополитической ограниченности), «мессианизм наоборот» (надежды на помощь с-снаружи), православная интроверсивность (включенность во внутренний мир), социальная мечтательность, эскапизм, экзистенциальный индивидуализм, общиноцентризм, особое чувство юмора (механизмы самозащиты от жизненных неурядиц) и др.Ключевые слова: государственное строительство, Украина, ментальность, традиция, модерн, модернизация. The article deals with the basic features of the traditional political mentality of the Ukrainian people in the historical and contemporary context. The urgent need for modernization of the political and legal life of Ukraine predetermines the search for adequate scientific prescriptions for the solution of topical, dominant problems, among which the prominent place belongs to the political and legal mentality as an integrative scientific category, which acts as a defining indicator of social dynamics. The definition of the main characteristics and trends of the development of the contemporary political and legal mentality of the Ukrainian society will order to provide the necessary mental support to a complex of reforms that are being conducted in Ukraine. Among the factors that determine the negative perception of power by the Ukrainians at the macro level (i.e., political power), the long-term stays in the colonial position should be mentioned. Detecting its own inability to form a sovereign state, the Ukrainian community naturally turned out to be dependent on more cohesive and powerful neighbors. Unfortunately, it has to be noted that during all its history, the disassembled Ukrainian people were forced to submit to foreigners more than to build their own state. Therefore, for most generations of Ukrainians, state power was perceived as something foreign, inhumane. The state is often embodied with national and social coercion. From here, from generation to generation, a negative stereotype was portrayed in relation to public affairs in general. The negative guidelines of the political mentality of Ukrainian arising from the natural negation of colonial power are being established through a well-known psychological transition phenomenon when a conscious (or subconscious) protest against the authorities of the enslavers is transformed into a permanent alienation of Ukrainians from political power in general. Thus, a notable component of modern mentality is inherited from previous generations of a certain ethnic group and is transformed quite slowly, while reproducing the most common psychological guides, models and behavior patterns. This leads to the existence of a hybrid mentality of contemporary Ukrainians, in which modern elements are combined with traditional ones. The following mental attributes of Ukrainians are singled out: a complex of mistrust of power, a complex of inferiority (rudiments of colonial mentality), marginalization (the consequence of geopolitical interrelation), «messianism on the outside» (hope for help from the outside), orthodox introversiveness (immersion in the inner world), social dreams , escapism, existential individualism, hromototsentrizm, a special sense of humor (mechanisms of self-defense from life problems), etc.Key words: state creation, Ukraine, mentality, tradition, modern, modernization.

The study focuses on individual episodes of the biography, the most notable ideas and main socio-political views of the outstanding English scientist, social philosopher, theorist of the origin of the state – T. Hobbes. On the basis of the classic work "Leviathan", his backbone thoughts on the processes of state building, the development of a balanced normative and legislative system and specific motives for striving for power are highlighted. In particular, attention is focused on the search by the researcher of the optimal balance between freedom and the duties of a citizen. The aspiration of the classic to a comprehensive study of the most effective mechanism, optimal forms of public administration, primarily for the establishment of stable social order and safety, is noted. The scientist emphasized that an authoritative, sovereign, legitimate state is able to effective cope with the tasks set. In which those in power are obliged to be guided by norms of morality and law. Characterized, according to the researcher, the socio-psychological traits of both average citizens and sovereigns for the full life support of the country.Highlighted his heuristic principles of anthropomorphism, which more metaphorically, expressively detail the likely destructive diseases of the state, among which he considered the lack of frugality and the processes of oligarchization of the socio-political system to be especially unsafe. Scientists emphasized the absolute rejection of corruption, lack of social justice, abuse of power. Thus, the advantages and disadvantages of various forms of government were highlighted, in particular, monarchical, aristocratic, democratic. The scientists himself was an active supporter of absolute monarchy and the unshakable authority of the state. At the same time, he focused not so much on the duties of citizens to the state, as on the duties of state representatives to their citizens, the implementation of which can state structure effective, authoritative and legitimate. At the same time, the contribution of T. Hobbes to the development of the philosophy of law is highlighted. In general, it was emphasized that the English scientist comprehensively substantiated his own thought about the immutability of human nature in the form of manifestations of selfishness, individualism, insatiable appetites, unrestrained passions, and the desire for social change. According to the philosopher, only a just, sovereign, authoritative state is capable of curbing the negative manifestations of human nature. In addition, attention focused on the state-forming nature of his philosophy and the scientist's significant contribution to the development of the theory of the social contract or the contractual origin of the state is highlighted. ; В исследовании обозначены отдельные эпизоды биографии выдающегося английского ученого, философа, теоретика происхождения державы Т. Гоббса, редуцированы его наиболее примечательные идеи и основные социально-политические взгляды. На основе классической работы «Левиафан» выделены его системообразующие мысли касательно процессов строительства государства, развития сбалансированной правовой системы и конкретных мотивов стремления к властным полномочиям. В частности, внимание акцентировано на поиске исследователем оптимального баланса между свободой и обязанностями гражданина. Отмечено стремление классика ко всестороннему обоснованию наиболее действенных механизмов, оптимальных форм государственного управления, прежде всего для установления стабильного социального порядка и повседневной безопасности. Ученый подчеркивал, что эффективно справиться с поставленными задачами способно авторитетное, суверенное, легитимное государство, в котором власть имущие обязаны руководствоваться нормами морали и права. Охарактеризованы затребованные, по мнению исследователя, социально-психологические черты как среднестатистических граждан, так и суверенов для полноценного жизнеобеспечения страны. Приведены эвристические принципы антропоморфизма философа, которые более метафорично, выразительно детализируют вероятные губительные болезни государства. Особо небезопасными среди них он считал отсутствие бережливости и процессы олигархизации социально-политической системы. Подчеркнуто абсолютное непринятие ученым проявлений коррупции, отсутствия социальной справедливости, практик злоупотребления властью. Исходя из этого выделены преимущества и недостатки разных форм государственного управления, в частности монархической, аристократической, демократической. Сам ученый выступал активным сторонником монархии и незыблемого авторитета суверенов. При этом акцентировал внимание не столько на обязанностях граждан перед государством, сколько на обязанностях представителей государства перед своими гражданами, выполнение которых способно сделать властные структуры эффективными, авторитетными, легитимными. Вместе с тем выделен вклад Т. Гоббса в развитие философии права, юридического позитивизма. В целом подчеркнуто, что английский ученый всесторонне обосновывал собственную мысль про неизменность человеческой натуры в виде проявлений эгоизма, индивидуализма, ненасытности, неукротимых страстей, стремления к социальным изменениям. По мнению философа, обуздать негативные проявления человеческой природы способно только справедливое, суверенное, авторитетное государство. Кроме того, акцентировано внимание на этатистском характере его философии и обозначен весомый вклад ученого в развитие теории социального контракта, или договорного происхождения государства. ; У дослідженні наведено окремі епізоди біографії видатного англійського вченого, філософа, теоретика походження держави Т. Гоббса, редуковано його найприкметніші ідеї та головні соціально-політичні погляди. Зокрема, на основі класичної праці «Левіафан» виокремлено системоутворювальні думки стосовно процесів державотворення, розвитку збалансованої правової системи та певних мотивів прагнення владних повноважень. Зауважено на пошуку дослідником оптимального балансу між свободою та обов'язком масової людини. Зазначено наполегливе прагнення класика до всебічного обґрунтування дієвих механізмів, оптимальних форм державного управління насамперед для встановлення довготривалого соціального порядку та повсякденної безпеки. Учений підкреслював, що впоратися з означеними завданнями спроможна авторитетна, суверенна, легітимна держава, у якій можновладці зобов'язані послуговуватися нормами моралі та права. Охарактеризовано затребувані, на думку дослідника, соціально-психологічні риси як пересічних громадян, так і суверенів для повноцінного життєзабезпечення країни. Наведено евристичні принципи антропоморфізму вченого, які більш метафорично окреслюють імовірні руйнівні хвороби держави. Особливо небезпечними з-поміж них філософ вважав відсутність ощадливості та олігархізацію соціально-політичної системи. Підкреслено несприйняття вченим корупції, відсутності соціальної справедливості, практик зловживання владою. Зважаючи на це, виокремлено переваги і недоліки різних форм державного управління, зокрема монархічної, аристократичної та демократичної. Сам Т. Гоббс був прихильником монархії та високого авторитету суверенів. Утім акцентував увагу на обов'язках не лише громадян перед державою, але і представників держави перед своїми громадянами, виконання яких здатне зробити державні структури ефективними, авторитетними, легітимними. Водночас наголошено на внеску Т. Гоббса у розвиток філософії права, юридичного позитивізму. Загалом підкреслено, що англійський дослідник наполегливо обґрунтовував власну думку про незмінність людської натури у вигляді виявів егоїзму, індивідуалізму, ненаситності, вирування неприборканих пристрастей, прагнення до соціальних змін та ін. На думку філософа, мінімізувати негативні вияви людської природи спроможна лише справедлива, суверенна, авторитетна держава. Крім того, зауважено етатистський характер його філософії та зазначено вагомий внесок Т. Гоббса у розвиток теорії соціального контракту, або договірного походження держави.

Reforms relate to such forms of social transformations, which may have an imperative multiplicative character. So the reform, which begins with radical changes in one sphere of social activity, but there are imperatives of reforming other systemically related spheres, which in turn can lead to feedback in connection with the need to correct the initiated reformation of the primitive sphere. That is, we deal with the so-called multiplier of feedback reforms. Scientists analyzed the following types of reforms: administrative reform, which is considered as a form of structural adjustment, improvement and development of the structure of state authorities as an integral system of the state, which arose on the basis of the integration of human, financial and material resources, institutions, organizations and enterprises under the conditions of interaction based on the principles of the distribution of power in within the limits of the current legislation, which guarantees the fulfillment of the state's purpose and functions; is a continuous process in the time-spatial format of the improvement of the institutional foundations of state-building mechanisms and state apparatus, which is the result of the country's socio-economic development; decentralization of public administration: firstly, it is a model of conditions aimed at democratizing the organization in the society and transferring management functions to the places; secondly, it is aimed at extending the powers of local self-government bodies and local government bodies of executive power; Thirdly, it refers to the activities carried out by the state on behalf of the authorized bodies, on the basis of legal norms, in order to increase the powers of local self-government bodies in the direction of providing public goods to the population within the territorial unit; Fourth, it implements the legal regulation of administrative relations between local self-government bodies and executive authorities in the field of administrative and legal support; reforming the civil service and service system in local self-government bodies is a systemic reorganization and modernization of the professional corps of officials working in the system of state power and local self-government; judicial reform - involves the planned development of the judicial system through the updating of courts, as well as the introduction of active participation and control of the public in the process (the activities of the Public Council of Integrity). It is created with the purpose of assisting the High Qualifications Commission of Judges of Ukraine in determining the compliance of a judge (candidate for a position of a judge) with criteria of professional ethics and integrity for the purposes of qualification evaluation. Political and administrative reform is the realization of mechanisms of state management in order to modernize and develop the system of public administration bodies, to professionalize the system of public administration, aimed at the formation of an effective and efficient system of public administration. Political and administrative reform has the following features: firstly, systemic, covering all major spheres of public life; secondly, the universality of the specially organized by the state authorities on a legislative basis is an interconnected transformation of social activity in its various spheres (administrative, economic, educational, social); thirdly, planning that changes only one social sphere of activity (for example, economic, innovative, scientific and technical); fourth, the direction that transforms individual social subsystems or industries (industrial, pharmaceutical, and others); fifth, the elementarily that changes the individual elements of a particular social subsystem (for example, a particular production complex or a system of scientific institutions in a particular industry). ; Реформи відносяться до таких форм суспільних перетворень, які можуть мати імперативний мультиплікативний характер. Так реформа, яка починаються з кардинальних змін в одній сфері суспільної діяльності, але виникають імперативи реформування інших системно пов'язаних сфер, що у свою чергу може призвести за зворотними зв'язками до необхідності коригування започаткованого реформування первісно визначеної сфери. Тобто маємо справу з так званим мультиплікатором реформ зі зворотнім зв'язком. Науковцями аналізуються наступні види реформ: адміністративна реформа, яка розглядається як форма структурного упорядкування, вдосконалення і розвитку структури органів державної влади як цілісної системи держави, що виникла на основі інтеграції людських, фінансових і матеріальних ресурсів, установ, організацій та підприємств за умов взаємодії, заснованої на засадах розподілу влади в межах чинного законодавства, що гарантує виконання мети та функцій держави; це безперервний у часово-просторовому форматі процес удосконалення інституційних основ механізмів державотворення та державного апарату, результатом чого і є соціально-економічний розвиток країни; реформування територіального устрою - децентралізація публічного управління: по-перше, становить певну модель умов, спрямовану на демократизацію організації в суспільстві та передачу управлінських функцій на місця; по-друге, направлена на розширення повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади місцевого значення; по-третє, вказує на діяльність, яку здійснює держава в особі уповноважених органів, на основі правових норм, з метою збільшення повноважень органів місцевого самоврядування за напрямом забезпечення суспільними благами населення в межах територіальної одиниці; по-четверте, здійснює правове регулювання управлінських відносин між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади у сфері адміністративно-правового забезпечення; реформування системи державної служби та служби в органах місцевого самоврядування – це системна перебудова та модернізація професійного корпусу посадових осіб, які працюють в системі державної влади та місцевого самоврядування; судова реформа – передбачає планомірну розбудову судової системи через оновлення судів, а також впровадження активної участі та контролю громадськості за процесом (діяльність Громадської ради доброчесності). Вона утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. У нашому дослідженні ми аналізуємо політико-адміністративне реформування, яке можна попередньо визначити, як реалізацію механізмів з метою модернізації та розвитку системи органів публічного управління, професіоналізації системи публічного управління, спрямованих на формування ефективної та результативної системи публічного управління. Політико-адміністративне реформування має наступні риси: по-перше, системність, що охоплює усі основні сфери суспільного життя; по-друге, загальність, що є спеціально організоване на законодавчій основі органами державної влади взаємопов'язане перетворення суспільної діяльності в різних її сферах (адміністративна, економічна, освітня, соціальна та інші); по-третє, планомірність, що змінює лише одну суспільну сферу діяльності (наприклад, економічну, інноваційну, науково-технічну); по-четверте, спрямованість, що перетворює окремі суспільні підсистеми або галузь (наприклад, промислову, фармацевтичну та інші); по-п'яте, елементарність, що змінює окремі елементи певної суспільної підсистеми (наприклад, певний виробничий комплекс або систему наукових установ у певній галузі).

The origins of the formation and development of the newest Ukrainian constitutionalism in close connection with the process of state-building in Ukraine at the initial stage of the Ukrainian national revolution of 1917-1921 are analyzed in the article. The development of the constitutional process of this period and the influence on its evolution of the political situation associated with the adoption of the main state acts - I-IV Universal by the Ukrainian Central Rada are revealed. The main stages of the work of the Constitutional Commission on the Constitution of the newly formed Ukrainian statehood are disclosed. A key turning point in the creation of the Constitution was the proclamation of the Ukrainian People's Republic in January 1918 of its independence. There was a sharp ideological struggle around the main provisions of the constitutional act, in particular, the consolidation of the form of the future Ukrainian statehood, was a reflection of the distribution of political and class forces in the main state body – the Ukrainian Central Rada and in society as a whole. June 1917 - April 1918 was the period of birth of the Basic Law of the Ukrainian statehood at the beginning of the twentieth century. April 29, 1918, the draft Constitution of the Ukrainian People's Republic was approved by the Little Rada on the last day of its existence. Through a coup, the Constitution of the UPR has not entered into force. But its development and adoption have become an outstanding milestone in the development of national constitutionalism. The Constitution of the UNR accumulated the best achievements of national constitutional thought and the advanced European standards. The principles of the division of state power, the functioning of a developed institution of human and civil rights and freedoms, and the existence of an institution of local self-government were put in the basis of the Constitution of the UNR. The Basic Law of the Ukrainian People's Republic enshrines the system of government bodies, defines their main functions and powers. However, the Constitution had serious drawbacks. It did not solve one of the main issues of the revolution – the issue of land ownership, did not fix the strategic directions for the implementation of the state's domestic and foreign policy; outside the constitutional limits, there were problems of clearly defining the territory of the UPR, its symbolism – the coat of arms, anthem, flag, etc. The UPR was an outstanding monument of national statehood and domestic constitutionalism, its theoretical ideas had a great influence on the development of the following constitutional acts in Ukraine ; У статті проаналізовані витоки становлення та розвитку новітнього українського конституціоналізму в тісному зв'язку з державотворчим процесом в Україні на початковому етапі Української національної революції 1917-1921років. Простежено розвиток конституційного процесу цього періоду та вплив на його еволюцію політичної ситуації, пов'язаної з прийняттям основоположних державотворчих актів – І-ІУ Універсалів Українською Центральною Радою. Розкриваються основні етапи роботи Конституційної комісії над Конституцією новопосталої Української держави. Ключовим поворотним моментом у створенні Конституції було проголошення Української Народної Республіки та в січні 1918 року її незалежності. Навколо основних положень конституційного акту точилася гостра ідейна боротьба, зокрема, щодо закріплення форми майбутньої української державності, що було відображенням розстановки політичних та класових сил в головному державному органі – Українській Центральній Раді та в суспільстві загалом .Червень 1917 – квітень 1918 років – період народження Основного Закону української державності початку ХХ століття. 29 квітня 1918 року Проект Конституції Української Народної Республіки був схвалений Малою Радою в останні день її існування. Через державний переворот Конституція УНР не вступила в силу. Але її розробка та прийняття стали визначною віхою в розвитку вітчизняного конституціоналізму. Конституція УНР акумулювала в собі найкращі досягнення вітчизняної конституційної думки та передові тогочасні європейські стандарти. В основу Конституції УНР були покладені принципи розподілу державної влади, функціонування розвиненого інституту прав і свобод людини і громадянина,існування інституту місцевого самоврядування. Основний Закон УНР закріпив систему органів влади визначив їх основні функції та повноваження. Разом з тим Конституція мала серйозні недоліки. Вона не вирішила одне з головних питань революції – питання власності на землю, не закріпила стратегічні напрями здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, поза конституційними межами залишились проблеми чіткого визначення території УНР, її символіка – герб, гімн, прапор та ін. Разом з тим Конституція УНР є видатною пам'яткою національного державотворення та вітчизняного конституціоналізму, її теоретичні ідеї зробили величезний вплив на розробку наступних конституційних актів в Україні ; В статье проанализированы истоки становления и развития новейшего украинского конституционализма в тесной связи с процессом государственного строительства в Украине на начальном этапе Украинской национальной революции 1917-1921 годов. Прослеживается развитие конституционного процесса этого периода и влияние на его эволюцию политической ситуации, связанной с принятием основных государственных актов - I-IV Универсала Украинской Центральной Радой. Раскрываются основные этапы работы Конституционной комиссии над Конституцией новообразованного украинской государственности. Ключевым поворотным моментом в создании Конституции было провозглашение Украинской Народной Республики и в январе 1918 года ее независимости. Вокруг основных положений конституционного акта шла острая идейная борьба, в частности, закрепление формы будущей украинской государственности, было отражением расстановки политических и классовых сил в главном государственном органе - Украинской Центральной Раде и в обществе в целом. Июнь 1917 - апрель 1918 годов - период рождения Основного Закона украинской государственности начала ХХ века. 29 апреля 1918 Проект Конституции Украинской Народной Республики был одобрен Малой Радой в последний день ее существования. Через государственный переворот Конституция УНР не вступила в силу. Но ее разработка и принятие стали выдающейся вехой в развитии отечественного конституционализма. Конституция УНР аккумулировала в себе лучшие достижения отечественной конституционной мысли и передовые тогдашние европейские стандарты. В основу Конституции УНР были положены принципы разделения государственной власти, функционирование развитого института прав и свобод человека и гражданина, существование института местного самоуправления. Основной Закон УНР закрепил систему органов власти, определил их основные функции и полномочия. Вместе с тем Конституция имела серьезные недостатки. Она не решила одного из главных вопросов революции - вопрос собственности на землю, не закрепила стратегические направления осуществления внутренней и внешней политики государства, вне конституционных пределов остались проблемы четкого определения территории УНР, ее символика - герб, гимн, флаг и др. Вместе с тем Конституция УНР является выдающимся памятником национальной государственности и отечественного конституционализма, ее теоретические идеи оказали огромное влияние на разработку следующих конституционных актов в Украине

The origins of the formation and development of the newest Ukrainian constitutionalism in close connection with the process of state-building in Ukraine at the initial stage of the Ukrainian national revolution of 1917-1921 are analyzed in the article. The development of the constitutional process of this period and the influence on its evolution of the political situation associated with the adoption of the main state acts - I-IV Universal by the Ukrainian Central Rada are revealed. The main stages of the work of the Constitutional Commission on the Constitution of the newly formed Ukrainian statehood are disclosed. A key turning point in the creation of the Constitution was the proclamation of the Ukrainian People's Republic in January 1918 of its independence. There was a sharp ideological struggle around the main provisions of the constitutional act, in particular, the consolidation of the form of the future Ukrainian statehood, was a reflection of the distribution of political and class forces in the main state body – the Ukrainian Central Rada and in society as a whole. June 1917 - April 1918 was the period of birth of the Basic Law of the Ukrainian statehood at the beginning of the twentieth century. April 29, 1918, the draft Constitution of the Ukrainian People's Republic was approved by the Little Rada on the last day of its existence. Through a coup, the Constitution of the UPR has not entered into force. But its development and adoption have become an outstanding milestone in the development of national constitutionalism. The Constitution of the UNR accumulated the best achievements of national constitutional thought and the advanced European standards. The principles of the division of state power, the functioning of a developed institution of human and civil rights and freedoms, and the existence of an institution of local self-government were put in the basis of the Constitution of the UNR. The Basic Law of the Ukrainian People's Republic enshrines the system of government bodies, defines their main functions and powers. However, the Constitution had serious drawbacks. It did not solve one of the main issues of the revolution – the issue of land ownership, did not fix the strategic directions for the implementation of the state's domestic and foreign policy; outside the constitutional limits, there were problems of clearly defining the territory of the UPR, its symbolism – the coat of arms, anthem, flag, etc. The UPR was an outstanding monument of national statehood and domestic constitutionalism, its theoretical ideas had a great influence on the development of the following constitutional acts in Ukraine ; У статті проаналізовані витоки становлення та розвитку новітнього українського конституціоналізму в тісному зв'язку з державотворчим процесом в Україні на початковому етапі Української національної революції 1917-1921років. Простежено розвиток конституційного процесу цього періоду та вплив на його еволюцію політичної ситуації, пов'язаної з прийняттям основоположних державотворчих актів – І-ІУ Універсалів Українською Центральною Радою. Розкриваються основні етапи роботи Конституційної комісії над Конституцією новопосталої Української держави. Ключовим поворотним моментом у створенні Конституції було проголошення Української Народної Республіки та в січні 1918 року її незалежності. Навколо основних положень конституційного акту точилася гостра ідейна боротьба, зокрема, щодо закріплення форми майбутньої української державності, що було відображенням розстановки політичних та класових сил в головному державному органі – Українській Центральній Раді та в суспільстві загалом .Червень 1917 – квітень 1918 років – період народження Основного Закону української державності початку ХХ століття. 29 квітня 1918 року Проект Конституції Української Народної Республіки був схвалений Малою Радою в останні день її існування. Через державний переворот Конституція УНР не вступила в силу. Але її розробка та прийняття стали визначною віхою в розвитку вітчизняного конституціоналізму. Конституція УНР акумулювала в собі найкращі досягнення вітчизняної конституційної думки та передові тогочасні європейські стандарти. В основу Конституції УНР були покладені принципи розподілу державної влади, функціонування розвиненого інституту прав і свобод людини і громадянина,існування інституту місцевого самоврядування. Основний Закон УНР закріпив систему органів влади визначив їх основні функції та повноваження. Разом з тим Конституція мала серйозні недоліки. Вона не вирішила одне з головних питань революції – питання власності на землю, не закріпила стратегічні напрями здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, поза конституційними межами залишились проблеми чіткого визначення території УНР, її символіка – герб, гімн, прапор та ін. Разом з тим Конституція УНР є видатною пам'яткою національного державотворення та вітчизняного конституціоналізму, її теоретичні ідеї зробили величезний вплив на розробку наступних конституційних актів в Україні ; В статье проанализированы истоки становления и развития новейшего украинского конституционализма в тесной связи с процессом государственного строительства в Украине на начальном этапе Украинской национальной революции 1917-1921 годов. Прослеживается развитие конституционного процесса этого периода и влияние на его эволюцию политической ситуации, связанной с принятием основных государственных актов - I-IV Универсала Украинской Центральной Радой. Раскрываются основные этапы работы Конституционной комиссии над Конституцией новообразованного украинской государственности. Ключевым поворотным моментом в создании Конституции было провозглашение Украинской Народной Республики и в январе 1918 года ее независимости. Вокруг основных положений конституционного акта шла острая идейная борьба, в частности, закрепление формы будущей украинской государственности, было отражением расстановки политических и классовых сил в главном государственном органе - Украинской Центральной Раде и в обществе в целом. Июнь 1917 - апрель 1918 годов - период рождения Основного Закона украинской государственности начала ХХ века. 29 апреля 1918 Проект Конституции Украинской Народной Республики был одобрен Малой Радой в последний день ее существования. Через государственный переворот Конституция УНР не вступила в силу. Но ее разработка и принятие стали выдающейся вехой в развитии отечественного конституционализма. Конституция УНР аккумулировала в себе лучшие достижения отечественной конституционной мысли и передовые тогдашние европейские стандарты. В основу Конституции УНР были положены принципы разделения государственной власти, функционирование развитого института прав и свобод человека и гражданина, существование института местного самоуправления. Основной Закон УНР закрепил систему органов власти, определил их основные функции и полномочия. Вместе с тем Конституция имела серьезные недостатки. Она не решила одного из главных вопросов революции - вопрос собственности на землю, не закрепила стратегические направления осуществления внутренней и внешней политики государства, вне конституционных пределов остались проблемы четкого определения территории УНР, ее символика - герб, гимн, флаг и др. Вместе с тем Конституция УНР является выдающимся памятником национальной государственности и отечественного конституционализма, ее теоретические идеи оказали огромное влияние на разработку следующих конституционных актов в Украине

The article is devoted to the analysis of modern historiography regarding to the issue of establishment and development of the national movement for Ukrainization of education in the second part of the 19th century - the beginning of the 20th century. It is considered that in a historiographical discourse the issue of Ukrainization of education of the examined period is expansively presented. Based on the systematization of the scientific and historical material, two historiographical units were identified: the first was the history of Ukrainian education of the second half of the 19th century; the second referred to the history of the movement for the institutional establishment of Ukrainian education during 1917-1921-s. It is highlighted that a synthesis of a historiographical narrative permits to consider the movement for Ukrainization of national educational space in temporal, territorial and content unity, understanding its logical process of national establishment of Ukrainian civilization in the second half of the 19th century - the beginning of the 20th century. It is concluded that the preconditions of the emergence of the movement for Ukrainization of education in mid-19th century, the essence and consequences of imperial policy of assimilation in educational sphere, the organizational bases of Ukrainization of education, the leaders of the national movement are in the focus of historians' attention, the works of which united in the first historiographical unit. It is determined that the researchers are common in a thought regarding Sunday schools that are considered to be the main representors of struggle for Ukrainization of education in 19th century. The historians had concluded that the policy of assimilation and chauvinism impeded the development of Ukrainian schools and prevented Ukrainian language implementation to the learning process. The historical, pedagogical and local history syntheses devoted to the analysis of the ways and content of Ukrainian education during 1917-1921-s. were united within the second historiographical unit. It is considered that the historians have focused on the following aspects: social and political conditions, content and peculiarities of the state policy in educational sphere; a place and role of pedagogical personnel in strengthening of the national movement for establishment of Ukrainian education; value bases of an educational reform and a pedagogical thought; the educational organizers and leaders of the movement for Ukrainization of schools; the essential changes in a structure, content, methodical, organizational and pedagogical bases of education and nurture children and the youth; historical meaning, achievements and miscalculations in Ukrainization of educational space, its further development in Ukrainization policy of Bolsheviks in 1920-s. It has been concluded that the active study of national philosophy, ways and methods of establishment of the movement for Ukrainization of education by modern historians has informative as well as practical-oriented meaning for the context of positive experience mainstreaming of Ukrainization of education under the modern circumstances of state and innovative development of national educational space. ; Статья посвящена анализу новейшей историографии по проблеме организации и развития национального движения за украинизацию образования во второй половине XIX - начале ХХ века. Установлено, что в историографическом дискурсе проблематика украинизации образования названного периода представлена в общем репрезентативно. На основе систематизации научно-исторического материала выделены два историографических блока: первый - история украинского образования второй половины XIX века; второй - история движения за институциональное оформление украинского образования в 1917-1921 годах. Подчеркнуто, что синтез соответствующего историографического нарратива позволяет рассматривать движение за украинизацию отечественного образовательного пространства второй половины XIX - начала ХХ века в темпоральном, территориальном и содержательном единстве, понимая его как закономерный процесс национального становления украинской цивилизации. Установлено, что в центре внимания историков, труды которых условно объединены в первом историографическом блоке, были предпосылки зарождения движения за украинизацию образования в середине XIX века, сущность и последствия имперской ассимиляционной политики в сфере образования, организационные основы украинизации образования того времени, лидеры и двигатели национального движения и тому подобное. Выявлено, что исследователи являются сходятся на мысли о том, что именно воскресные школы во второй половине XIX века стали основными репрезентантами борьбы за украинизацию образования. Историки пришли к выводу, что ассимиляционная и шовинистическая политика империй тормозила развитие украинского образования, всячески препятствуя интеграции украинского языка в учебный процесс. В рамках второго историографического блока объединены исторический, историко-педагогический и краеведческий синтез, посвященный анализу путей и содержания украинизации образования в 1917-1921 годах. Выявлено, что историки обращали внимание на такие аспекты как общественно-политические условия, сущность и особенности государственной политики в сфере образования; место и роль педагогических кадров в подъеме национального движения за построение украинского образования; ценностно-мировоззренческие основы образовательной реформы и педагогическая мысль; организаторы образования и лидеры движения за украинизацию школ; сущность изменений в структуре, содержании, методических и организационно-педагогических основах образования и воспитания детей и молодежи; историческое значение, достижения и просчеты в украинизации тогдашнего образовательного пространства, его развитие в большевистской политике украинизации 1920-х годов и тому подобное. Сделан вывод, что активное изучение современными историками национальной философии, дорог и методики организации движения за украинизацию образования составляет не только познавательное, но и практико-ориентированное значение в контексте актуализации положительного опыта украинизации образования в современных условиях государства и инновационного развития отечественного образовательного пространства. ; Статтю присвячено аналізові новітньої історіографії з проблеми організації та розвитку національного руху за українізацію освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. З'ясовано, що в історіографічному дискурсі проблематика українізації освіти окресленого періоду представлена загалом репрезентативно. На основі систематизації науково-історичного матеріалу виокремлено два історіографічні блоки: перший - історія української освіти другої половини ХІХ століття; другий - історія руху за інституційне оформлення української освіти у 1917-1921 роках. Підкреслено, що синтез відповідного історіографічного наративу дає змогу розглядати рух за українізацію вітчизняного освітнього простору другої половини ХІХ - початку ХХ століття у темпоральній, територіальній та змістовій єдності, розуміючи його як закономірний процес національного становлення української цивілізації. З'ясовано, що в центрі уваги істориків, праці яких умовно об'єднано у першому історіографічному блоці, були передумови зародження руху за українізацію освіти у середині ХІХ століття, сутність та наслідки імперської асиміляційної політики в освітній галузі, організаційні засади українізації тогочасної освіти, лідери та рушії національного руху тощо. Виявлено, що дослідники є спільними у думці про те, що саме недільні школи у другій половині ХІХ століття стали основними репрезентантами боротьби за українізацію освіти. Історики дійшли висновку, що асиміляційна та шовіністична політика імперій гальмувала розвиток українського шкільництва, всіляко перешкоджаючи інтеграції української мови до навчального процесу. У межах другого історіографічного блоку об'єднано історичні, історико-педагогічні та краєзнавчі синтези, що присвячені аналізові шляхів та змісту українізації освіти у 1917-1921 роках. Виявлено, що історики звертали увагу на такі аспекти як суспільно-політичні умови, сутність та особливості державної політики у сфері освіти; місце і роль педагогічних кадрів у піднесенні національного руху за побудову української освіти; ціннісно-світоглядні засади освітньої реформи та педагогічна думка; організатори освіти та лідери руху за українізацію шкільництва; сутність змін в структурі, змісті, методичних та організаційно-педагогічних засадах освіти і виховання дітей та молоді; історичне значення, здобутки та прорахунки в українізації тогочасного освітнього простору, його подальший розвиток в більшовицькій політиці українізації 1920-х років тощо. Зроблено висновок, що активне вивчення сучасними істориками національної філософії, шляхів та методики організації руху за українізацію освіти становить не лише пізнавальне, але й практико-орієнтоване значення у контексті актуалізації позитивного досвіду українізації освіти у сучасних умовах державотворення та інноваційного розвитку вітчизняного освітнього простору.

Introduction. The system of modern education in Ukraine is stored from the cob early training, the professional training of young people, the food education of the young people and the staff of the diploma education, including Graduates of other high school students will receive the same education and qualifications, as well as graduates of civilian students of high education - a young specialist, bachelor, master.Purpose. Coverage of the peculiarities of military training in modern conditions of hybrid warfare, analysis of the current state, purpose and content, problems and prospects for the development of military education in Ukraine.Methods. The article uses some general scientific and special methods of theoretical and empirical research, including analysis of the scientific literature on the problem, systematization and generalization of materials.Results. The scientific article highlights the features of military training in the current circumstances of Ukraine's participation in the hybrid war, analysis of the current state, objectives and content, problems and prospects of military education. Military education is based on the principles of scientificity, humanism, democracy, consistency and continuity, independence from the interference of any political parties, movements, other public and religious organizations and is carried out on the basis of the competency approach.Originality. The system for the training of Vyskovy fakhivtsy, which was established in Ukraine, is a folding man of the state system of education. There are 12 VVNZ and VPN ZVO (2 Universities, 4 Academies, 6 Vіyskovy Institutes) at the System of Vіyskovo іnstitutes; department of military training (5 - staff officers, 26 - reserve officers). Three mortgage the status "National"Conclusion. The practical component is the introduction of interactive forms of education namely business and role-playing games in the educational process of military educational institution, which bring theoretical training as close as possible to real practice, because business and role-playing games are the basis of decision-making both in specific combat situations and in classes, they contribute to the formation of knowledge, laws, trends in military affairs, logical methods of system analysis. Role-playing techniques such as behavioral-game techniques are very important, they are based on stimulating the game interactions of cadets in close proximity to the real professional military combat activities of an officer. Such techniques include: instruction, activation of game parties, correction of the game participants behavior, step and final evaluation techniques. The so-called cognitive-game techniques are of particular importance in the organization of role-playing games in the military training. Such techniques include: a) techniques that promote entry into the role - image (description of each participant role in the game, motivation, encouragement, question-hint, as well as encouragement and humor); b) methods of role correlation (leading questions, comments - questions, support - defence etc). ; В статье освещаются особенности подготовки военнослужащих в современных условиях участия Украины в гибридной войне, анализ современного состояния, целей и содержания, проблем и перспектив развития военного образования. Военное образование базируется на принципах научности, гуманизма, демократизма, последовательности и непрерывности, независимости от вмешательства каких-либо политических партий, движений, других общественных и религиозных организаций и осуществляется на основе компетентностного подходаВ научной статье практической составляющей является внедрение интерактивных форм обучения, а именно деловых и ролевых игр в образовательном процессе военного учебного заведения, максимально приближают теоретическую подготовку к реальной практической деятельности, так как деловые и ролевые игры являются основой принятия решений как в конкретной боевой обстановке, так и на занятиях, способствуют формированию знаний, законов, тенденций развития военного дела, логических методов системного анализа. Большое значение для организации ролевой игры имеют приемы, основанные на стимулировании игровых взаимодействий курсантов в максимальной приближенности к реальной профессиональной военной боевой деятельности офицера - поведенчески-игровые приемы. К числу таких приемов относятся: инструктирование, активизация игровых сторон, коррекция поведения участников игры, приемы этапной и итоговой оценок. Особое значение в процессе организации ролевых игр в профессиональной подготовке военных имеют так называемые когнитивно-игровые приемы. К таким приемам относятся: а) приемы, которые способствуют вхождению в роль - образ (характеристика роли каждого участника игры, побуждения, поощрения, вопрос-подсказка, а также ободрения и юмор) б) приемы корреляции ролей (постановка наводящих вопросов, замечания-вопросы, поддержка-защита и т.д.).Сегодняшний период характеризуется серьезными структурными и организационными изменениями в сфере государственного и военного строительства, в том числе по системе высшего военного образования (СВВО). Характерным отличительным признаком функционирования СВВО на современном этапе является то, что она выступает одновременно и инструментом, и объектом реформирования Вооруженных Сил Украины, поскольку от профессиональной подготовки офицерских кадров, их преданности Отечеству и способности выполнять воинский долг в превосходной степени зависит боеготовность и боеспособность войск. Поэтому СВВО должна обеспечить подготовку военных специалистов с высоким уровнем профессионализма, компетентности, интеллектуального развития, общей и военно-профессиональной культуры, способных с высокой эффективностью выполнять поставленные задачи по обороне Украины, развития собственной творческой индивидуальности, настойчивого самостоятельного усвоения новых знаний в течение военной службы, принятие оптимальных решений в нестандартных условиях по всем специальностям и специализациям, определяющие уровень боеспособности и боеготовности Вооруженных Сил. ; В статті висвітлюються особливості підготовки військовослужбовців в сучасних умовах участі України у гібридній війні, аналіз сучасного стану, цілей та змісту, проблем і перспектив розвитку військової освіти. Військова освіта базується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, послідовності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, рухів, інших громадських та релігійних організацій і здійснюється на засадах компетентнісного підходу.В науковій статті практичною складовою є запровадження інтерактивних форм навчання, а саме ділових та рольових ігор в освітньому процесі військового навчального закладу, які максимально наближають теоретичну підготовку до реальної практичної діяльності, тому що ділові та рольові ігри є основою прийняття рішень як в конкретній бойовій обстановці, так і на заняттях, сприяють формуванню знань, законів, тенденцій розвитку військової справи, логічних методів системного аналізу. Велике значення для організації рольової гри мають прийоми, які засновані на стимулюванні ігрових взаємодій курсантів в максимальній наближеності до реальної професійної військової бойової діяльності офіцера – поведінково-ігрові прийоми. До числа таких прийомів належать: інструктування, активізація ігрових сторін, корекція поведінки учасників гри, прийоми етапної та підсумкової оцінок. Особливе значення в процесі організації рольових ігор в професійній підготовці військових мають так звані когнітивно-ігрові прийоми. До таких прийомів відносяться: а) прийоми, які сприяють входженню в роль – образ (характеристика ролі кожного учасника гри, спонукання, заохочення, питання-підказка, а також підбадьорення і гумор); б) прийоми кореляції ролей (постановка навідних питань, зауваження-питання, підтримка-захист та інше).Сьогоднішній період характеризується серйозними структурними й організаційними змінами у сфері державотворення та військового будівництва, у тому числі щодо системи вищої військової освіти (СВВО). Характерною відмінною ознакою функціонування СВВО на сучасному етапі є те, що вона виступає водночас й інструментом, й об'єктом реформування Збройних Сил України, оскільки від професійної підготовки офіцерських кадрів, їх відданості Вітчизні і спроможності виконувати військовий обов'язок у найвищому ступені залежить боєготовність та боєздатність військ. Тому СВВО повинна забезпечити підготовку військових фахівців із високим рівнем професіоналізму, компетентності, інтелектуального розвитку, загальної та військово-професіональної культури, здатних з високою ефективністю виконувати поставлені завдання щодо оборони України, розвитку власної творчої індивідуальності, наполегливого самостійного засвоєння нових знань протягом військової служби, прийняття оптимальних рішень в нестандартних умовах за всіма спеціальностями й спеціалізаціями, що визначають рівень боєздатності та боєготовності Збройних Сил.

The article is devoted to the analysis of modern historiography regarding to the issue of establishment and development of the national movement for Ukrainization of education in the second part of the 19th century - the beginning of the 20th century. It is considered that in a historiographical discourse the issue of Ukrainization of education of the examined period is expansively presented. Based on the systematization of the scientific and historical material, two historiographical units were identified: the first was the history of Ukrainian education of the second half of the 19th century; the second referred to the history of the movement for the institutional establishment of Ukrainian education during 1917-1921-s. It is highlighted that a synthesis of a historiographical narrative permits to consider the movement for Ukrainization of national educational space in temporal, territorial and content unity, understanding its logical process of national establishment of Ukrainian civilization in the second half of the 19th century - the beginning of the 20th century. It is concluded that the preconditions of the emergence of the movement for Ukrainization of education in mid-19th century, the essence and consequences of imperial policy of assimilation in educational sphere, the organizational bases of Ukrainization of education, the leaders of the national movement are in the focus of historians' attention, the works of which united in the first historiographical unit. It is determined that the researchers are common in a thought regarding Sunday schools that are considered to be the main representors of struggle for Ukrainization of education in 19th century. The historians had concluded that the policy of assimilation and chauvinism impeded the development of Ukrainian schools and prevented Ukrainian language implementation to the learning process. The historical, pedagogical and local history syntheses devoted to the analysis of the ways and content of Ukrainian education during 1917-1921-s. were united within the second historiographical unit. It is considered that the historians have focused on the following aspects: social and political conditions, content and peculiarities of the state policy in educational sphere; a place and role of pedagogical personnel in strengthening of the national movement for establishment of Ukrainian education; value bases of an educational reform and a pedagogical thought; the educational organizers and leaders of the movement for Ukrainization of schools; the essential changes in a structure, content, methodical, organizational and pedagogical bases of education and nurture children and the youth; historical meaning, achievements and miscalculations in Ukrainization of educational space, its further development in Ukrainization policy of Bolsheviks in 1920-s. It has been concluded that the active study of national philosophy, ways and methods of establishment of the movement for Ukrainization of education by modern historians has informative as well as practical-oriented meaning for the context of positive experience mainstreaming of Ukrainization of education under the modern circumstances of state and innovative development of national educational space. ; Статья посвящена анализу новейшей историографии по проблеме организации и развития национального движения за украинизацию образования во второй половине XIX - начале ХХ века. Установлено, что в историографическом дискурсе проблематика украинизации образования названного периода представлена в общем репрезентативно. На основе систематизации научно-исторического материала выделены два историографических блока: первый - история украинского образования второй половины XIX века; второй - история движения за институциональное оформление украинского образования в 1917-1921 годах. Подчеркнуто, что синтез соответствующего историографического нарратива позволяет рассматривать движение за украинизацию отечественного образовательного пространства второй половины XIX - начала ХХ века в темпоральном, территориальном и содержательном единстве, понимая его как закономерный процесс национального становления украинской цивилизации. Установлено, что в центре внимания историков, труды которых условно объединены в первом историографическом блоке, были предпосылки зарождения движения за украинизацию образования в середине XIX века, сущность и последствия имперской ассимиляционной политики в сфере образования, организационные основы украинизации образования того времени, лидеры и двигатели национального движения и тому подобное. Выявлено, что исследователи являются сходятся на мысли о том, что именно воскресные школы во второй половине XIX века стали основными репрезентантами борьбы за украинизацию образования. Историки пришли к выводу, что ассимиляционная и шовинистическая политика империй тормозила развитие украинского образования, всячески препятствуя интеграции украинского языка в учебный процесс. В рамках второго историографического блока объединены исторический, историко-педагогический и краеведческий синтез, посвященный анализу путей и содержания украинизации образования в 1917-1921 годах. Выявлено, что историки обращали внимание на такие аспекты как общественно-политические условия, сущность и особенности государственной политики в сфере образования; место и роль педагогических кадров в подъеме национального движения за построение украинского образования; ценностно-мировоззренческие основы образовательной реформы и педагогическая мысль; организаторы образования и лидеры движения за украинизацию школ; сущность изменений в структуре, содержании, методических и организационно-педагогических основах образования и воспитания детей и молодежи; историческое значение, достижения и просчеты в украинизации тогдашнего образовательного пространства, его развитие в большевистской политике украинизации 1920-х годов и тому подобное. Сделан вывод, что активное изучение современными историками национальной философии, дорог и методики организации движения за украинизацию образования составляет не только познавательное, но и практико-ориентированное значение в контексте актуализации положительного опыта украинизации образования в современных условиях государства и инновационного развития отечественного образовательного пространства. ; Статтю присвячено аналізові новітньої історіографії з проблеми організації та розвитку національного руху за українізацію освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. З'ясовано, що в історіографічному дискурсі проблематика українізації освіти окресленого періоду представлена загалом репрезентативно. На основі систематизації науково-історичного матеріалу виокремлено два історіографічні блоки: перший - історія української освіти другої половини ХІХ століття; другий - історія руху за інституційне оформлення української освіти у 1917-1921 роках. Підкреслено, що синтез відповідного історіографічного наративу дає змогу розглядати рух за українізацію вітчизняного освітнього простору другої половини ХІХ - початку ХХ століття у темпоральній, територіальній та змістовій єдності, розуміючи його як закономірний процес національного становлення української цивілізації. З'ясовано, що в центрі уваги істориків, праці яких умовно об'єднано у першому історіографічному блоці, були передумови зародження руху за українізацію освіти у середині ХІХ століття, сутність та наслідки імперської асиміляційної політики в освітній галузі, організаційні засади українізації тогочасної освіти, лідери та рушії національного руху тощо. Виявлено, що дослідники є спільними у думці про те, що саме недільні школи у другій половині ХІХ століття стали основними репрезентантами боротьби за українізацію освіти. Історики дійшли висновку, що асиміляційна та шовіністична політика імперій гальмувала розвиток українського шкільництва, всіляко перешкоджаючи інтеграції української мови до навчального процесу. У межах другого історіографічного блоку об'єднано історичні, історико-педагогічні та краєзнавчі синтези, що присвячені аналізові шляхів та змісту українізації освіти у 1917-1921 роках. Виявлено, що історики звертали увагу на такі аспекти як суспільно-політичні умови, сутність та особливості державної політики у сфері освіти; місце і роль педагогічних кадрів у піднесенні національного руху за побудову української освіти; ціннісно-світоглядні засади освітньої реформи та педагогічна думка; організатори освіти та лідери руху за українізацію шкільництва; сутність змін в структурі, змісті, методичних та організаційно-педагогічних засадах освіти і виховання дітей та молоді; історичне значення, здобутки та прорахунки в українізації тогочасного освітнього простору, його подальший розвиток в більшовицькій політиці українізації 1920-х років тощо. Зроблено висновок, що активне вивчення сучасними істориками національної філософії, шляхів та методики організації руху за українізацію освіти становить не лише пізнавальне, але й практико-орієнтоване значення у контексті актуалізації позитивного досвіду українізації освіти у сучасних умовах державотворення та інноваційного розвитку вітчизняного освітнього простору.

Introduction. The system of modern education in Ukraine is stored from the cob early training, the professional training of young people, the food education of the young people and the staff of the diploma education, including Graduates of other high school students will receive the same education and qualifications, as well as graduates of civilian students of high education - a young specialist, bachelor, master.Purpose. Coverage of the peculiarities of military training in modern conditions of hybrid warfare, analysis of the current state, purpose and content, problems and prospects for the development of military education in Ukraine.Methods. The article uses some general scientific and special methods of theoretical and empirical research, including analysis of the scientific literature on the problem, systematization and generalization of materials.Results. The scientific article highlights the features of military training in the current circumstances of Ukraine's participation in the hybrid war, analysis of the current state, objectives and content, problems and prospects of military education. Military education is based on the principles of scientificity, humanism, democracy, consistency and continuity, independence from the interference of any political parties, movements, other public and religious organizations and is carried out on the basis of the competency approach.Originality. The system for the training of Vyskovy fakhivtsy, which was established in Ukraine, is a folding man of the state system of education. There are 12 VVNZ and VPN ZVO (2 Universities, 4 Academies, 6 Vіyskovy Institutes) at the System of Vіyskovo іnstitutes; department of military training (5 - staff officers, 26 - reserve officers). Three mortgage the status "National"Conclusion. The practical component is the introduction of interactive forms of education namely business and role-playing games in the educational process of military educational institution, which bring theoretical training as close as possible to real practice, because business and role-playing games are the basis of decision-making both in specific combat situations and in classes, they contribute to the formation of knowledge, laws, trends in military affairs, logical methods of system analysis. Role-playing techniques such as behavioral-game techniques are very important, they are based on stimulating the game interactions of cadets in close proximity to the real professional military combat activities of an officer. Such techniques include: instruction, activation of game parties, correction of the game participants behavior, step and final evaluation techniques. The so-called cognitive-game techniques are of particular importance in the organization of role-playing games in the military training. Such techniques include: a) techniques that promote entry into the role - image (description of each participant role in the game, motivation, encouragement, question-hint, as well as encouragement and humor); b) methods of role correlation (leading questions, comments - questions, support - defence etc). ; В статье освещаются особенности подготовки военнослужащих в современных условиях участия Украины в гибридной войне, анализ современного состояния, целей и содержания, проблем и перспектив развития военного образования. Военное образование базируется на принципах научности, гуманизма, демократизма, последовательности и непрерывности, независимости от вмешательства каких-либо политических партий, движений, других общественных и религиозных организаций и осуществляется на основе компетентностного подходаВ научной статье практической составляющей является внедрение интерактивных форм обучения, а именно деловых и ролевых игр в образовательном процессе военного учебного заведения, максимально приближают теоретическую подготовку к реальной практической деятельности, так как деловые и ролевые игры являются основой принятия решений как в конкретной боевой обстановке, так и на занятиях, способствуют формированию знаний, законов, тенденций развития военного дела, логических методов системного анализа. Большое значение для организации ролевой игры имеют приемы, основанные на стимулировании игровых взаимодействий курсантов в максимальной приближенности к реальной профессиональной военной боевой деятельности офицера - поведенчески-игровые приемы. К числу таких приемов относятся: инструктирование, активизация игровых сторон, коррекция поведения участников игры, приемы этапной и итоговой оценок. Особое значение в процессе организации ролевых игр в профессиональной подготовке военных имеют так называемые когнитивно-игровые приемы. К таким приемам относятся: а) приемы, которые способствуют вхождению в роль - образ (характеристика роли каждого участника игры, побуждения, поощрения, вопрос-подсказка, а также ободрения и юмор) б) приемы корреляции ролей (постановка наводящих вопросов, замечания-вопросы, поддержка-защита и т.д.).Сегодняшний период характеризуется серьезными структурными и организационными изменениями в сфере государственного и военного строительства, в том числе по системе высшего военного образования (СВВО). Характерным отличительным признаком функционирования СВВО на современном этапе является то, что она выступает одновременно и инструментом, и объектом реформирования Вооруженных Сил Украины, поскольку от профессиональной подготовки офицерских кадров, их преданности Отечеству и способности выполнять воинский долг в превосходной степени зависит боеготовность и боеспособность войск. Поэтому СВВО должна обеспечить подготовку военных специалистов с высоким уровнем профессионализма, компетентности, интеллектуального развития, общей и военно-профессиональной культуры, способных с высокой эффективностью выполнять поставленные задачи по обороне Украины, развития собственной творческой индивидуальности, настойчивого самостоятельного усвоения новых знаний в течение военной службы, принятие оптимальных решений в нестандартных условиях по всем специальностям и специализациям, определяющие уровень боеспособности и боеготовности Вооруженных Сил. ; В статті висвітлюються особливості підготовки військовослужбовців в сучасних умовах участі України у гібридній війні, аналіз сучасного стану, цілей та змісту, проблем і перспектив розвитку військової освіти. Військова освіта базується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, послідовності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, рухів, інших громадських та релігійних організацій і здійснюється на засадах компетентнісного підходу.В науковій статті практичною складовою є запровадження інтерактивних форм навчання, а саме ділових та рольових ігор в освітньому процесі військового навчального закладу, які максимально наближають теоретичну підготовку до реальної практичної діяльності, тому що ділові та рольові ігри є основою прийняття рішень як в конкретній бойовій обстановці, так і на заняттях, сприяють формуванню знань, законів, тенденцій розвитку військової справи, логічних методів системного аналізу. Велике значення для організації рольової гри мають прийоми, які засновані на стимулюванні ігрових взаємодій курсантів в максимальній наближеності до реальної професійної військової бойової діяльності офіцера – поведінково-ігрові прийоми. До числа таких прийомів належать: інструктування, активізація ігрових сторін, корекція поведінки учасників гри, прийоми етапної та підсумкової оцінок. Особливе значення в процесі організації рольових ігор в професійній підготовці військових мають так звані когнітивно-ігрові прийоми. До таких прийомів відносяться: а) прийоми, які сприяють входженню в роль – образ (характеристика ролі кожного учасника гри, спонукання, заохочення, питання-підказка, а також підбадьорення і гумор); б) прийоми кореляції ролей (постановка навідних питань, зауваження-питання, підтримка-захист та інше).Сьогоднішній період характеризується серйозними структурними й організаційними змінами у сфері державотворення та військового будівництва, у тому числі щодо системи вищої військової освіти (СВВО). Характерною відмінною ознакою функціонування СВВО на сучасному етапі є те, що вона виступає водночас й інструментом, й об'єктом реформування Збройних Сил України, оскільки від професійної підготовки офіцерських кадрів, їх відданості Вітчизні і спроможності виконувати військовий обов'язок у найвищому ступені залежить боєготовність та боєздатність військ. Тому СВВО повинна забезпечити підготовку військових фахівців із високим рівнем професіоналізму, компетентності, інтелектуального розвитку, загальної та військово-професіональної культури, здатних з високою ефективністю виконувати поставлені завдання щодо оборони України, розвитку власної творчої індивідуальності, наполегливого самостійного засвоєння нових знань протягом військової служби, прийняття оптимальних рішень в нестандартних умовах за всіма спеціальностями й спеціалізаціями, що визначають рівень боєздатності та боєготовності Збройних Сил.

The article attempts to identify the key socio-political determinants which prevent the integration of the environmental issue into the political space of modern Ukraine. They are: 1) low level of political competence of «eco-parties» leaders, internal party struggle, inability to create political alliance sand compromises with major political players and speculating on environmental issues. All these reasons led to the Green Party being discredited in the opinion of Ukrainian voters; 2) declarative-formalized attitude of politicians to environmental issues, mostly in the election programs of Ukrainian political parties, environmental aspects are formally mentioned, in populist and declarative ways, and environmental legislation and mechanisms for its implementation are imperfect and in reality do not solve environmental problems; 3) environmental paternalism of Ukrainians, despite the recognition of the priority of the environmental issue and the awareness of personal responsibility for the ecological future, the Ukrainian shave a paternalistic attitude and desire to redirect the responsibility for solving environmental problems to Power, whose confidence index is critically low; 4) the «routinization of the state crisis», the transformative processes of the Ukrainian democratic state formation, with systemic crises in the political, economic and social fields led to the ecological issue being pushed from the centre of political life. The article emphasizes that responsibility for Ukraine's environmental future is a two-sided responsibility, both of politicians and voters, and the delay of environmental problems resolution will inevitably lead to a large-scale «environmental crisis».To sum up, «The world is changing, and environment protection, climate change prevention, a sustainable economy must become the lens through which the authorities must look at all other sides of life» (Minister of Ecology and Natural Resources of Ukraine O. Semerak, 2018), we hope this will become a political imperative for Ukraine's environmental policy and, therefore, a guarantee for Ukraine's environmental future.Key words: environmental movement, environmental problems, environmental crisis, environmental policy, eco-parties and green parties, electoral process, environmental competence, environmental paternalism. ; В статті здійснено спробу визначити ключові суспільно-політичні детермінанти, які перешкоджають інтеграції екологічного питання в політичний простір сучасної України: 1) низький рівень політичної компетентності лідерів «екопартій», внутріпартійна боротьба, нездатність до політичних альянсів і компромісів з крупними політичними гравцями та відверті спекуляції на екологічній тематиці, – все це призвело до того, що партії «зелених» були дискредитовані в очах українських виборців; 2) декларативно-формалізоване ставлення політиків до екологічної проблематики, здебільшого у передвиборчих програмах українських політичних партій екологічні аспекти відображено популістично, формально та декларативно, а екологічне законодавство та механізми його реалізації є недосконалими і на практиці не вирішують екологічних проблем; 3) екологічний патерналізм українців, попри визнання пріоритетності екологічного питання та усвідомлення особистої відповідальності за екологічне майбутнє, українцям притаманний патерналістський підхід – прагнення перекладати відповідальності за вирішення екологічні проблеми на владу, індекси довіри до якої критично низькі; 4) «рутинізація державної кризи», трансформаційні процеси українського демократичного державотворення, що супроводжуються системними кризами в політичній, економічній та соціальній сферах–призвели до того, що екологічне питання було витіснене на периферію політичного життя. Констатовано, влада повинна дивитися на всі інші сфери життя крізь призму екологічної політики, а відповідальність за екологічне майбутнє України є двостороннім обов'язком – політиків і виборців, зволікання ж з вирішенням екологічних проблем неминуче призведе до масштабної «екологічної кризи».Ключові слова: екологічний рух, екологічні проблеми, екологічна криза, екологічна політика, екопартії та партії «зелених», виборчий процес, екологічна компетентність, екологічний патерналізм. В статье осуществляется попытка определить ключевые общественно-политические детерминанты, которые препятствуют интеграции экологического вопроса в политическое пространство современной Украины: 1) низкий уровень политической компетентности лидеров «экопартий», внутрипартийная борьба, неспособность к политическим альянсам и компромиссам с крупными политическими игроками, а так же откровенные спекуляции на экологической тематике – дискредитировали партии «зеленых» в глазах украинских избирателей; 2) декларативно- формализованное отношение политиков к экологической проблематике, преимущественно в предвыборных программах украинских политических партий экологические аспекты представлены популистично, формально и декларативно, а экологическое законодательство и механизмы его реализации являются не совершенными и на практики не решают экологических проблем; 3) экологический патернализм украинцев, несмотря на признание приоритетности экологического вопроса и осознание личной ответственности за экологическое будущее, украинцам свойственен патерналистский подход, стремление переложить ответственность за решение экологических проблем на власть, индексы доверия которой критично низкие; 4) «рутинизация государственного кризиса», трансформационные процессы украинского демократического построения государства, которые сопровождались системными кризисами в политике, экономике и социальной сферах – привели к тому, что экологический вопрос был вытеснен на периферию политической жизни. Констатировано, что власть должна рассматривать все сферы общественной жизни через призму экологической политики, а ответственность за экологическое будущее Украины является двусторонней обязанностью политиков и избирателей, промедление с решением экологических проблем неизбежно приведёт к масштабному «экологическому кризису».Ключевые слова: экологическое движение, экологические проблемы, экологический кризис, экологическая политика, экопартии и партии «зеленых», избирательный процесс, экологическая компетентность, экологический патернализм. The article attempts to identify the key socio-political determinants which prevent the integration of the environmental issue into the political space of modern Ukraine. They are: 1) low level of political competence of «eco-parties» leaders, internal party struggle, inability to create political alliance sand compromises with major political players and speculating on environmental issues. All these reasons led to the Green Party being discredited in the opinion of Ukrainian voters; 2) declarative-formalized attitude of politicians to environmental issues, mostly in the election programs of Ukrainian political parties, environmental aspects are formally mentioned, in populist and declarative ways, and environmental legislation and mechanisms for its implementation are imperfect and in reality do not solve environmental problems; 3) environmental paternalism of Ukrainians, despite the recognition of the priority of the environmental issue and the awareness of personal responsibility for the ecological future, the Ukrainian shave a paternalistic attitude and desire to redirect the responsibility for solving environmental problems to Power, whose confidence index is critically low; 4) the «routinization of the state crisis», the transformative processes of the Ukrainian democratic state formation, with systemic crises in the political, economic and social fields led to the ecological issue being pushed from the centre of political life. The article emphasizes that responsibility for Ukraine's environmental future is a two-sided responsibility, both of politicians and voters, and the delay of environmental problems resolution will inevitably lead to a large-scale «environmental crisis».To sum up, «The world is changing, and environment protection, climate change prevention, a sustainable economy must become the lens through which the authorities must look at all other sides of life» (Minister of Ecology and Natural Resources of Ukraine O. Semerak, 2018), we hope this will become a political imperative for Ukraine's environmental policy and, therefore, a guarantee for Ukraine's environmental future.Key words: environmental movement, environmental problems, environmental crisis, environmental policy, eco-parties and green parties, electoral process, environmental competence, environmental paternalism.

У статті розглянуто низку сюжетів, пов'язаних із пам'яттю про Другусвітову війну в УРСР та в суверенній Україні. Історична пам'ять у всіхсвоїх вимірах – колективному, корпоративному, індивідуальному – відіграє помітну роль у процесах націє- і державотворення. Офіційна модельпам'яті часто спирається на історичний міф. Простежуючи тривалий шлях еволюції комеморативних практику радянську добу, можна зафіксувати заміну міфу «Великої жовтневої соціалістичної революції», що домінував у колективній/офіційній пам'яті досередини 1960‑х рр., але вичерпав свій мобілізаційний ресурс, на міф «ВеликоїВітчизняної війни». Саме останній став одним з ідеологічних стрижнів,дієвим засобом легітимізації комуністичного режиму та консолідаційногочинника в радянському суспільстві. Експлуатуючи глорифікаційно-віктимнікомпоненти цього міфу, промоутери мнемонічної політики досягли незаперечних успіхів. Свідченнямцього є велика інерція міфу «Великої Вітчизняної війни» на пострадянськомупросторі, особливо в Російській Федерації, де він залишається головною«скрепою» влади і суспільства. Після розпаду Радянського Союзу розпочався тривалий і суперечливий процес подолання «радянської спадщини».Формування історичної колективної пам'яті української політичної нації,способи і форми «пригадування» історичних подій у незалежній Україні всебільше дистанціюються від імперської моделі і наближаються до західнихзразків, хоча й не позбавлені певних рудиментів. Про те, що на цьомушляху зустрічається чимало перепон, свідчать способи конкуренції різнихмоделей пам'яті. Аналіз підходів керівництва України, політикуму та окремих громадянських інституцій до формування сучасної історичної політики і мнемонічнихпроцедур, успіхів і невдач на цьому шляху дає підстави констататувати,що головними деструктивними чинниками при цьому виступають: поперше, інтереси певних політичних груп; по-друге, специфіка суспільноїсвідомості значної частини українського соціуму; по-третє, помітні регіональні відмінності у світосприйнятті; по-четверте, брак наукового моделювання політичних рішень у меморіальній сфері. Особливо складнимвиявився процес декомунізації, що безпосередньо стосується пам'яттєвогопростору. Частина громадян неоднозначно сприйняла деякі кроки УІНПв цьому напрямі. У матеріалі висвітлюються засоби і механізми втручання зовнішніх сил,передусім Російської Федерації, у пам'яттєве поле України через інструменталізацію історичного знання й відповідних мобілізаційно-електоральнихтехнологій. У широкому контексті гібридної війни проти України вонипокликані дестабілізувати політичну ситуацію в нашій державі, налаштувати різні політичні та регіональні групи одну проти одної, поставитипід сумнів історичну перспективу української політичної нації. Ключові слова: Україна, Друга світова війна, історична пам'ять, міфи,історична політика, комеморативні практики, мнемонічні процедури,маніпулятивні технології. ; The article reviews several issues concerning the memory of the Second WorldWar in the USSR and sovereign Ukraine. Historical memory in its every dimension– collective, corporate, individual – plays an outstanding role in the processesof forming the nation and state. The official memory model is often based on the historical myth. Tracing the long evolution of commemorative practicesduring the Soviet era, one can record the change from the myth of the "GreatOctober socialist revolution" which dominated the collective/official memoryuntil the mid‑1960–70s, yet exhausted its resource of mobilization, to the myth of the "Great Patriotic War". The latter became particularly the central ideologicalpillar, an efficient tool of communist regime legitimization and the factorof consolidation in Soviet society.Exploiting the victim glorification componentsof this myth, the promoters of the mnemonic policy have made undeniable strides.Evidence of this is the great inertia of the myth of the "Great Patriotic War"in the post-Sovietterritory, especially in the Russian Federation, where it remainsthe main "brace" for authority and society. After the dissolution of the SovietUnion, a lengthy and controversial process to overcome the "Soviet heritage"began.Formation of the historical collective memory of the Ukrainian politicalnation, methods, and forms of "remembrance" of historical events in independentUkraine have grown increasingly detached from the imperial model and approachWestern models, although not deprived of certain rudiments. The fact that thispath is filled with multiple obstacles substantiates the competition between variousmemory models. Analysis of approaches by the Ukrainian leadership, politicalcircles, and civil institutions in the state to forming modern historical policy andmnemonic procedures, successes and failures along the way, provides grounds tosuggest that the main destructive factors are: first, the interests of certain political groups; second, the distinctive character of the social consciousness of Ukrainiansociety; third, notable regional differences in the perceptions of the world; fourth,the lack of scientific modeling of political decisions in the memorial sphere. Theprocess of de-communization was particularly complicated, which directly relatesto the ground of memory. Some citizens have perceived steps taken by the UkrainianInstitute of National Memory (UINM) in an ambiguous mannerby.The articlehighlights the means and mechanisms of external forces, first of all of the RussianFederation, within practices of intervention into the spaces of Ukrainian memoryof electoral mobilization. In a broad context of hybrid war against Ukraine, theyare aimed at destabilizing the political situation in the country, setting up differentpolitical and regional groups pitted against one another, so as to place in doubtthe historical perspective of the Ukrainian political nation. Keywords: Ukraine, Second World War, historical memory, myths, historicalpolitics, commemorative practices, mnemonic procedures, manipulativetechnologies. ; The article reviews several issues concerning the memory of the Second WorldWar in the USSR and sovereign Ukraine. Historical memory in its every dimension– collective, corporate, individual – plays an outstanding role in the processesof forming the nation and state. The official memory model is often based on the historical myth. Tracing the long evolution of commemorative practicesduring the Soviet era, one can record the change from the myth of the "GreatOctober socialist revolution" which dominated the collective/official memoryuntil the mid‑1960–70s, yet exhausted its resource of mobilization, to the myth of the "Great Patriotic War". The latter became particularly the central ideologicalpillar, an efficient tool of communist regime legitimization and the factorof consolidation in Soviet society.Exploiting the victim glorification componentsof this myth, the promoters of the mnemonic policy have made undeniable strides.Evidence of this is the great inertia of the myth of the "Great Patriotic War"in the post-Sovietterritory, especially in the Russian Federation, where it remainsthe main "brace" for authority and society. After the dissolution of the SovietUnion, a lengthy and controversial process to overcome the "Soviet heritage"began.Formation of the historical collective memory of the Ukrainian politicalnation, methods, and forms of "remembrance" of historical events in independentUkraine have grown increasingly detached from the imperial model and approachWestern models, although not deprived of certain rudiments. The fact that thispath is filled with multiple obstacles substantiates the competition between variousmemory models. Analysis of approaches by the Ukrainian leadership, politicalcircles, and civil institutions in the state to forming modern historical policy andmnemonic procedures, successes and failures along the way, provides grounds tosuggest that the main destructive factors are: first, the interests of certain political groups; second, the distinctive character of the social consciousness of Ukrainiansociety; third, notable regional differences in the perceptions of the world; fourth,the lack of scientific modeling of political decisions in the memorial sphere. Theprocess of de-communization was particularly complicated, which directly relatesto the ground of memory. Some citizens have perceived steps taken by the UkrainianInstitute of National Memory (UINM) in an ambiguous mannerby.The articlehighlights the means and mechanisms of external forces, first of all of the RussianFederation, within practices of intervention into the spaces of Ukrainian memoryof electoral mobilization. In a broad context of hybrid war against Ukraine, theyare aimed at destabilizing the political situation in the country, setting up differentpolitical and regional groups pitted against one another, so as to place in doubtthe historical perspective of the Ukrainian political nation. Keywords: Ukraine, Second World War, historical memory, myths, historicalpolitics, commemorative practices, mnemonic procedures, manipulativetechnologies.

As part of the 100th anniversary celebration of the events of the Ukrainian revolution, a series of historical reference maps «Ukrainian revolution. 1917-1921» have been developed.The purpose of this article is to highlight the mapping features of origin and formation of the national diplomatic service; disclose the state of international relations of the independent state of Ukraine at all stages of the events in 1917-1921 in a series of historical reference maps «Ukrainian revolution. 1917-1921»; justify the choice of mapping indicators and symbols.Main material. As part of the events devoted to the Ukrainian revolution's 100th anniversary, a series of historical reference maps «The Ukrainian revolution. 1917-1921» has been developed. The series consists of four editions: «Ukrainian Central Rada», «Ukrainian State (Hetmanate)», «Western Ukrainian People's Republic», and «Directory», covering the main stages of the Ukrainian revolution development. The maps of the series show different aspects of revolutionary events and national state formation - political forces, military action, international relations, science, education, culture, etc. The maps are popular scientific publications for educational purposes. They contain wide textual and illustrative materials in addition to cartographic images.The article highlights the national diplomatic service's formation and beginning of mapping features, which is implemented on the maps of this series. Individual maps for each of the four stages of the revolution show the international relations and diplomacy status of the young Ukrainian state: international agreements and treaties, diplomatic representation(embassies, consulates, diplomatic missions), and more. The content of international relations and diplomacy maps, their designing features are presented, the mapping indicators and symbols choice is justified. The thematic content of maps is shown on the political maps of Europe and America. The cartographic method of information transfer made it possible to display the typing of countries on the map which have different types according to the historical situation on different maps. The map «Ukrainian State (Hetmanate)» shows the location of foreign diplomatic institutions on the Ukraine capital's plan, which is a certain evidence of the Ukrainian State's stability during the kaleidoscope events of Ukrainian revolution.Conclusions. Thus, the series of maps «Ukrainian revolution. 1917-1921» refl ects the formation of Ukrainian national diplomacy at all stages of the Ukrainian revolution. Cartographic images revealed information about the fi rst steps in the development of the diplomatic service of Ukraine. Separate maps for each of the four stages of the revolution show the state of international relations and diplomacy of the young Ukrainian State. Features of designing the maps content are considered, mapping and symbols indicators used to create cartographic works of such subjects, are substantiated. ; В рамках празднования 100-летия событий Украинской революции разработана серия исторических справочных карт «Украинская революция. 1917-1921».Целью данной статьи является освещение особенностей картографирования процесса зарождения и становления национальной дипломатической службы; раскрытие состояния международных отношений независимого государства Украина на всех этапах событий 1917-1921 гг. в серии исторических справочных карт «Украинская революция. 1917-1921»; обоснование выбора показателей картографирования и условных обозначений.Основной материал. Серия состоит из четырёх изданий: «Украинская Центральная Рада», «Украинская Держава (Гетманат)», «Западно-Украинская Народная Республика» и «Директория», которые охватывают основные этапы развития Украинской революции. На картах серии отражены различные аспекты революционных событий и национального государства – политические силы, военные действия, международные отношения, наука, образование, культура и т. п. По назначению карты являются научно-популярными изданиями для просветительских целей. Кроме картографического материала, они содержат широкий текстовой и иллюстративный материал.В статье освещены особенности картографирования процесса зарождения и становления национальной дипломатической службы, что реализовано на картах данной серии. На отдельных картах для каждого из четырёх этапов революции показано состояние международных отношений и дипломатии молодого украинского государства: международные соглашения и договоры, дипломатические представительства (посольства, консульства, дипломатические миссии) и т. д. Представлены особенности проектирования содержания карт международных отношений и дипломатии, обоснован выбор показателей картографирования и условных обозначений. Тематическая нагрузкакарт показана на политических картах Европы и Америки. Картографический способ передачи информации позволил отобразить на карте типизацию стран, которые на разных картах согласно исторической ситуации имеют разные выделы. На карте «Украинская Держава (Гетманат)» дано размещение дипломатических учреждений иностранных государств на плане столицы Украины, что является определённым свидетельством стабильности Украинского Государства в калейдоскопе исторических событий Украинской революции.Выводы. Таким образом, в серии карт «Украинская революция. 1917-1921» отражено становление украинской национальной дипломатии на всех этапах Украинской революции. Картографические изображения сделали наглядной информацию о первых шагах развития дипломатической службы Украины. На отдельных картах для каждого из четырёх этапов революции показано состояние международных отношений и дипломатии молодого украинского государства. Рассмотренные особенности проектирования содержания карт, обоснованные показатели картографирования и условные обозначения могут быть использованы для создания картографических произведений подобной тематики. ; У рамках відзначення 100-річчя подій Української революції розроблено серію історичних довідкових карт«Українська революція. 1917-1921».Метою даної статті є висвітлення особливостей картографування процесу зародження та становлення національної дипломатичної служби; розкриття стану міжнародних відносин незалежної держави Україна на всіх етапах подій 1917-1921 рр. у серії історичних довідкових карт «Українська революція. 1917-1921»; обґрунтування вибору показників картографування та умовних позначень.Основний матеріал. Серія складається з чотирьох видань: «Українська Центральна Рада», «Українська Держава (Гетьманат)», «Західно-Українська Народна Республіка» та «Директорія», які охоплюють основні етапи розвитку Української революції. На картах серії відображено різні аспекти революційних подій та національного державотворення – політичні сили, воєнні дії, міжнародні відносини, наука, освіта, культура тощо. За призначенням карти є науково-популярними виданнями для просвітницьких цілей. Крім картографічного матеріалу, вони містять широкийтекстовий та ілюстративний матеріал.У статті висвітлено особливості картографування процесу зародження та становлення національної дипломатичної служби, що реалізовано на картах даної серії. На окремих картах для кожного з чотирьох етапів революції показано стан міжнародних відносин і дипломатії молодої української держави: міжнародні угоди та договори, дипломатичні представництва (посольства, консульства, дипломатичні місії) тощо. Представлено особливості проектування змісту карт міжнародних відносин і дипломатії, обґрунтовано вибір показників картографування та умовних позначень. Тематичне навантаження карт показане на політичних картах Європи та Америки. Картографічний спосіб передачі інформації уможливив відобразити на карті типізацію країн, які на різних картах відповідно до історичної ситуації мають різні виділи. На карті «Українська Держава (Гетьманат)» подано розміщення дипломатичних установ іноземних держав на плані столиці України, що є певним свідченням стабільності Української Держави в калейдоскопі історичних подій Української революції.Висновки. Таким чином, у серії карт «Українська революція. 1917-1921» відображено становлення української національної дипломатії на всіх етапах Української революції. Картографічні зображення унаочнили інформацію про перші кроки розвитку дипломатичної служби України. На окремих картах для кожного з чотирьох етапів революції показано стан міжнародних відносин і дипломатії молодої української держави. Опрацьовані особливості проектування змісту карт, обґрунтовані показники картографування й умовні позначення можуть бути використані для створення картографічних творів подібної тематики.

The expanded and comprehensive study of the way of life of the personalities of prominent figures who have made a significant contribution to the formation and development of homeland and world science remains a topical task of historical science at the present stage of its development. The article is devoted to the coverage and periodization of stages of life and activities in the field of railroad construction of the Russian Empire, of its second Minister of Railway Transport Volodymyr O.Bobrynskyi. The preconditions of V.O.Bobrynskyi's career growth have been considered. The article shows how the study at St. Petersburg University influenced the formation of V.O.Bobrynskyi's personality. The stages of the military career of V.O.Bobrynskyi during the Crimean War of 1854-1856 have been investigated. Analysis of V.O.Bobrynskyi's activity in different public positions until he was appointed as the Minister of Railway Transport, allowed to assess his contribution to state building and the development of the Russian Empire in various fields. It has been established that Volodymyr Bobrynskyi, acting as the Minister of Railway Transport of the Russian Empire, became the initiator of the construction of 27 railway lines, and as the creator of the network of railways, including the Ukrainian segment. His activities during the administration of the ministry were aimed at strategic directions for the development of railways, in particular: to establish links between the railways that were still divided; to ensure continuation of lines that were not adjacent to the general railway network; to connect internal provinces with seaports (with Mykolaiv and Mariupol); to develop the railways in the interests of the coal and mining industry, as well as the Vologda and Vyatka-Dvina lines. In addition, on the initiative of the Minister, it was envisaged to include two strategic railway lines - from Prague to Warsaw and from Lukov to Ivanogorod. Analysis of reforms of V.O.Bobrynskyi in the management of the railways showed that he successfully pursued a policy of removing from the state administration all the lines already built, and those that were still being built on the expense of the public purse. At the end of the ministerial activity of V.O.Bobrynskyi in September 1871, the length of the railways in the Russian Empire grew almost twice and exceeded 13 thousand miles and almost all of them belonged to private railway companies. The article shows the role of V.O.Bobrynskyi in solving the problem of constru-ction of narrow-gauge railways. And although his occupying the post of Minister of Railway Transport was short-lived, some two years, V.O.Bobrynskyi should be referred to the constellation of those ministers who successfully built railway transport and its facilities. ; Развернутое и всестороннее исследование жизненного пути персоналий выдающихся деятелей, внесших весомый вклад в становление и развитие отечественной и мировой науки, остается актуальной задачей исторической науки на современном этапе ее развития. Статья посвящена освещению и периодизации этапов жизни и деятельности на ниве развития железнодорожного транспорта Российской империи, ее второго министра путей сообщения Владимира Алексеевича Бобринского. Рассмотрены предпосылки карьерного роста В.А.Бобринского. Показано важную роль в формировании В.А.Бобринского как личности, такого этапа жизни, как обучение в Петербургском университете. Исследованы этапы военной карьеры В.А.Бобринского во время Крымской войны 1854-1856гг. Анализ деятельности В.А.Бобринского на различных государственных должностях до назначения министром путей сообщения, позволил оценить его вклад в строительство государства и развитие Российской империи в различных областях. Установлено, что в качестве министра путей сообщения Российской империи Владимир Алексеевич Бобринский выступал как инициатор строительства 27 железнодорожных линий, и как автор сети железных дорог, в частности украинского сегмента. Его деятельность во время управления министерством, была направлена на стратегические направления развития железных дорог, в частности: установить связь между железными дорогами, которые были еще разделены между собой; обеспечить продолжение линий, которые не примыкали к общей сети железных дорог; соединить внутренние губернии с морскими портами (с Николаевом и Мариуполем) осуществить развитие железных дорог в интересах каменноугольной и горнозаводской промышленности, а также Вологодской и Вятской-Двинской линий. Кроме того, по инициативе министра предполагалось включить в план две стратегические железнодорожные линии - от Праги до Варшавы и от Лукова к Ивангорода. Анализ реформ В.А.Бобринского в управлении железнодорожным хозяйством показал, что он успешно проводил политику изъятия из казенного управления всех железнодорожных линий, которые уже были построены, так и тех, что еще строились за счет казны. В конце министерской деятельности В.А.Бобринского в сентябре 1871 протяженность железных дорог в Российской империи выросла почти вдвое и превысила 13 000 верст и почти все они принадлежали частным железнодорожным обществам. В статье показана роль В.А.Бобринского в решении проблемы строительства узкоколейных железных дорог. И хотя его пребывание в должности министра путей сообщения было непродолжительным, каких-то два года, В.А.Бобринского следует относить к плеяде тех министров, которые успешно строили железнодорожный транспорт и его хозяйство. ; Розгорнуте та всебічне дослідження життєвого шляху персоналій видатних діячів, що зробили вагомий внесок у становлення та розвиток вітчизняної та світової науки, залишається актуальним завданням історичної науки на сучасному етапі її розвитку. Стаття присвячена висвітленню й періодизації етапів життя та діяльності на ниві розбудови залізничного транспорту Російської імперії, її другого міністра шляхів сполучення Володимира Олексійовича Бобринського. Розглянуто передумови кар'єрного зростання В.О.Бобринського. Показано важливу роль у формуванні В.О.Бобринського як особистості, такого етапу життя, як навчання у Петербурзькому університеті. Досліджено етапи військової кар'єри В.О.Бобринського під час Кримської війни 1854-1856 рр. Аналіз діяльності В.О.Бобринського на різних державних посадах до призначення міністром шляхів сполучення, дозволив оцінити його внесок у державотворення та розбудову Російської імперії у різних галузях. Встановлено, що на посаді міністра шляхів сполучення Російської імперії Володимир Олексійович Бобринський виступав як ініціатор будівництва 27 залізничних ліній, та як автор мережі залізниць, зокрема українського сегменту. Його діяльність під час керування міністерством, була спрямована на стратегічні напрямки розвитку залізниць, зокрема: встановити зв'язок між залізницями, які були ще розділені між собою; забезпечити продовження ліній, які не примикали до загальної мережі залізниць; з'єднати внутрішні губернії з морськими портами (з Миколаєвим та Маріуполем); здійснити розвиток залізниць в інтересах кам'яновугільної та гірничозаводської промисловості, а також Вологодської і В'ятсько-Двінської ліній. Крім того, за ініціативою міністра передбачалося включити до плану дві стратегічні залізничні лінії – від Праги до Варшави та від Лукова до Івангорода. Аналіз реформ В.О.Бобринського в управлінні залізничним господарством показав, що він успішно проводив політику вилучення з казенного управління усіх залізничних ліній як вже були побудовані, так і тих, що ще будувалися за рахунок казни. Наприкінці міністерської діяльності В.О.Бобринського у вересні 1871 р. протяжність залізниць в Російській імперії зросла у майже вдвічі та перевищила 13 тисяч верст і майже усі вони належали приватним залізничним товариствам. У статті показана роль В.О.Бобринського у вирішенні проблеми будівництва вузькоколійних залізниць. І хоча його перебування на посаді міністра шляхів сполучення було нетривалим, якихось два роки, В.О.Бобринського слід відносити до плеяди тих міністрів, які вдало розбудовували залізничний транспорт та його господарство.