Suchergebnisse

Europe's top diplomats made history this week when they made a surprise trip to Kyiv for a meeting aimed at projecting a unified front in support of Ukraine's war with Russia and bid to join the European Union.
"It is the first time that we met in a candidate country," said Josep Borrell, the bloc's top foreign policy official. "And unfortunately, it was also the first time that the foreign ministers of the European Union met in a country at war."
"The EU remains united in its support to Ukraine," Borrell continued. "I don't see any member state folding on their engagement."
Shortly after the summit, which included 23 of the EU's 27 foreign ministers, Ukraine got another piece of good news when reports emerged that Kyiv could start official accession talks by the end of this year.
But, far away from the spotlight, a number of obstacles remain before Ukraine joins the powerful bloc. The first challenge is to meet the EU's standards for democracy and good governance. As of August, Ukraine had only met two out of seven legal benchmarks, and it remains unclear how Kyiv will make progress on the remaining five amid a brutal, all-out war with Russia.
If Ukraine manages to surpass that hurdle, it will face the arduous task of convincing each and every member of the consensus-driven bloc that Kyiv should become a member.
Slovakia will have little appetite for making concessions to Ukraine given the results of the country's recent elections, in which a leftist party opposed to arming Kyiv returned to power. Robert Fico, Slovakia's likely new prime minister, said last month that it is "illusory to deal with" the question of Ukraine joining the EU amid a "sharp military conflict."
There is, however, one factor working in Ukraine's favor: Fico had a history of pragmatism during previous stints as prime minister, leaving open the possibility that he could change his tack on Kyiv for the right price.
Reports also indicate that Hungary, led by firebrand Prime Minister Viktor Orban, will not back Ukraine's bid for free. In fact, EU officials are now considering unlocking as much as $13 billion in handouts that the bloc has withheld from Budapest due to concerns that Orban has reduced the independence of the country's courts. In return, EU officials hope Hungary will approve aid to Ukraine and back the effort to open accession talks.The final obstacle will be convincing the EU's smaller states to accept a fundamental shift in the economic balance of the bloc. Ukraine would get nearly $200 billion from the bloc over seven years, forcing some member states to go from net receivers of EU largesse to net payers, according to an EU report leaked to the Financial Times. Kyiv would also become the largest recipient of agricultural subsidies, dropping payments for all other states by about 20 percent.
Despite the long odds, Ukrainian President Volodymyr Zelensky remains determined to help his country achieve EU membership. "Our key integration goal is to hammer out a decision to start membership negotiations this year," Zelensky said. "Today, I heard once again at the meetings and negotiations that this is absolutely possible."
In other diplomatic news related to the war in Ukraine:
— The end of Rep. Kevin McCarthy's (R-Calif.) term as speaker of the House could mean the end of U.S. aid to Ukraine, according to Blaise Malley of RS. As Malley notes, all of McCarthy's likely successors have been critical of American aid, and options for bypassing the speaker and forcing a vote on more Ukraine funding would require some Republicans to either break with leadership or do some clever horse trading to convince Kyiv's skeptics. The news comes as public support for aid continues to fall, according to a new Reuters/ Ipsos poll, which found that only 41% of Americans want to continue arming Ukraine, while 35% were opposed and the rest were unsure.
— NATO's top military official warned that "the bottom of the barrel is now visible" when it comes to Western stocks for arming Ukraine, according to CNN. "We give away weapons systems to Ukraine, which is great, and ammunition, but not from full warehouses," said Adm. Rob Bauer.
— Zelensky met with European leaders in Granada, Spain, on Thursday in an effort to bolster support for Ukraine, according to Reuters. "Our joint goal is to ensure the security and stability of our common European home," he said on X, formerly known as Twitter. "We are working together with partners on enhancing the European security architecture, particularly regional security. Ukraine has substantial proposals in this regard."
— Mexican President Andres Manuel Lopez Obrador said Monday that U.S. aid for Ukraine is "irrational," marking a shift in the controversial leader's rhetoric about the war, according to Reuters. "I was just looking at how now they're not authorizing aid for the war in Ukraine," AMLO said. "But how much have they destined for the Ukraine war? $30 to $50 billion for the war, which is the most irrational thing you can have. And damaging." AMLO has previously called for peace talks to end the conflict.
U.S. State Department news:In a Wednesday press conference, State Department spokesperson Vedant Patel called on Congress to pass new aid for Ukraine. "We cannot under any circumstances allow America's support for Ukraine to be interrupted," Patel said. "A lapse in support for even a short period of time could make all the difference in the battlefield."

As has so often been the case with the governorship
of Democrat John Bel
Edwards, wrong again, yet again on reapportionment.

Edwards' native pomposity and arrogance came out
when he commented on his becoming the first
governor in the state's history to have a veto overridden from a regular
session in a veto session. HB 648
prohibits (from the start of next year) surgical or chemical sex alterations of
minors, and similar bills the highest
court to date to have dealt with these has ruled that, because of demonstrated
irreversible adverse effects these have on individuals that haven't developed emotionally
or intellectually enough to decide about these, states do show a sufficient burden
of proof to be able to regulate such medical interventions.

About the override he said, "The first time I was
overridden, on the Congressional district map, I said the bill was illegal and
I expected the courts would throw it out. The courts have done so …. I expect
the courts to throw out this unconstitutional bill, as well."

Of course, that's not accurate. No rulings have
come about on the state's congressional map, although it is expected that a
Louisiana-based district court will reject this arrangement after the U.S. Supreme
Court decision in Allen v.
Milligan that said race should have a preferred position among traditional
reapportionment criteria, and remanded a case back to an Alabama-based district
court to rule on that state's plan on that basis, although that court allowed
the Alabama Legislature to reapportion in light of the ruling.

It did, but not in the way special interests that
cheered the ruling wanted. Last
week, the Alabama Legislature produced a plan, in a state with 27 percent
population of individuals who claim at least some black ancestry, that retained
just one majority-minority district out of seven that reduced its proportion of
blacks slightly from the enacted plan to just over 50 percent, while pumping up
the black proportion of another district from 31 to about 40 percent.

Such a map isn't that different from the one approved by Louisiana,
overriding the Edwards veto from a special session, which has a M/M district at
around 60 percent and two others at about 35 percent black population out of
six. Other potential plans could have increased the Fourth District to over 40
percent while reducing the M/M Second a few points, but any decision about maps
now lies in the hands of the judiciary, which may draw its own if it is convinced
the Louisiana map doesn't comply with the recent Court ruling.

However, nothing in that ruling requires near-proportionality
in mapping, only that race may have a preferred but not predominant place in
reapportionment. The Court majority formulated the standard because it
understood the minefield it would enter otherwise, admitting that proportionality/predominance
would violate not just the explicit wording of the Voting Rights Act as renewed,
but also opened up the entire VRA to a constitutional challenge it surely would
lose as a proportionality and predominance unequivocally violate equal
protection.

Alabama's action pushes the limits to see just how
fine the hair-splitting can get. In the parlance of reapportionment, it wants
to see what the standards are for creating an "opportunity district" – of which
M/M districts are a subset – where a cohesive black voting bloc has a probable
chance of electing a candidate of its choice in alliance with non-blacks. The
ruling must admit opportunity districts as permissible or else it steps on a mine
of proportionality.

And the special interests who applauded the Court's
ruling know this. This is why their reaction to Alabama's new map is one of
accusations, they allege, that accepting such a map "guts" the VRA, if not invalidates
it through a constitutional challenge.

Which means insofar as Louisiana goes, its current
map is alive and well, even if in the future the Middle District court that at
one point seemed poised to throw out that map eventually does so and draws it
own. If that map has two M/M districts – and compared to Alabama's case, this
would have a stronger presumption of race as the predominant criteria because it
could draw just two narrowly-M/M districts and create more violations of traditional
principles in the process – the state can sue to stop that on that basis.

As previously, it probably will be towed behind
Alabama, who if in August the court there throws out the new plan it will take
that step, likely arguing in a suit not only that its plan meets justiciable
standards of the Court ruling – which addressed only what it claims the VRA means,
not its constitutionality – and the future imposed plan does not, but also
building the groundwork for a future constitutional challenge if eventually the
Court doesn't decide that way.

Special interest proponents know the day is coming,
with the Court already backed into a corner on this with nowhere to go to save
race as a predominant consideration in reapportionment, where race will have to
come back to the field as a criterion for reapportionment equal to several
others, as long as adherents to the idea that any claim of preferred treatment
on the basis of race is unconstitutional press the issue. The drawn-out legal
battle now proceeding makes unlikely that Louisiana will have to change its
present map before the 2024 election, or that it need make changes to its legislative
districts any time soon – and exposes again Edwards as a buffoon driven by
ideology.

El Decreto Legislativo n. 59/2010, de 26 de marzo, ha adaptado en Italia la conocida como Directiva «Bolkestein», aprobada por el Parlamento Europeo y el Consejo el 12 de diciembre de 2006, relativa los servicios en el mercado interior. La norma italiana establece, a un nivel supranacional, normas que afectan a amplia gama de servicios, respetando las peculiaridades de cada tipo de actividad o profesión y teniendo en cuenta, al mismo tiempo, la regulación local que les afecte. El decreto legislativo n. 59/2010 consta de dos partes principales: la primera contiene las disposiciones generales relativas al acceso y ejercicio de las actividades de servicios (incluido el sistema de autorizaciones), la calidad de los servicios y la simplificación administrativa; la segunda se refiere a todos los procedimientos del ámbito de la competencia del Ministerio de Justicia y del Ministerio de Desarrollo Económico. La simplificación se hace con el objetivo de crear un mercado único, y para ello se acude a dos instrumentos fundamentales: la excepcionalidad el régimen de autorización expresa, que sólo se justifica por una razón imperiosa de interés general y la introducción de «ventanillas únicas», esto es, interlocutores institucionales para que los sujetos interesados puedan conocer toda la información sobre los procedimientos relativos a las actividades de servicios. Por cuanto se refiere al sistema de autorizaciones, el legislador italiano ha extendido el uso de la «declaración de inicio de actividad» (hoy SCIA «segnalazione certificata di inizio attività») con el fin de facilitar el acceso a una actividad de servicios. Por cuanto se refiere a la ventanilla única, también a través de la red, se pone a disposición de todos los sujetos que residan en un Estado miembro. Cada ventanilla única, una vez recibida la correspondiente solicitud, debe responder rápidamente y también informar sobre posibles irregularidades detectadas. Se regulan también ciertas normas relativas al derecho a la información en el artículo 26 del decreto de aplicación. El título IV del Decreto Legislativo, en relación con los instrumentos de simplificación administrativa, fija el principio general de que los documentos expedidos por otros Estados de la UE son válidos en Italia para acreditar los requisitos solicitados, siempre y cuando dichos documentos cumplan con unos requisitos mínimos. En definitiva, el Decreto Legislativo 59/2010 transpone la Directiva Bolkestein con respeto a las tradiciones nacionales y las competencias de las regiones de las autoridades locales italianas. ; The Legislative Decree march 26th, 2010, n. 59, has implemented – with some delay – the Directive Bolkestein approved by European Parliament and Council on december 12nd, 2006, about services in the Common market. The italian decree enforces the community provisions instituting, to a supranational level, general rules in order to guarantee and improve a wide range of services, having care of peculiarities of each kind of activity or profession and considering, at the same time, the local regulation concerning them. The decree n. 59/2010 consists of two main parts: the first one, regarding the general provisions about the access and practice of services' activities (including the system of authorizations), the quality services and the administrative simplification; the second one, regarding all proceedings within the competence of Ministry of Justice and of Ministry of Economic Development. In regulating the application area, the implementing decree refers, at art. 1, to each economic activity, entrepreneurial or professional, practiced without any subordination bounds and directed to the goods trade or to an high quality services, also intellectual. The most important simplification instruments, through which the decree implements the european directive aiming to create a unique market, are mainly: the necessity of an express authorization in the only cases justified with imperative reason of general interest; the use of «single desks» as institutional interlocutors to which the interested subjects can turn to know all informations about the procedures concerning them activities; some facilitation about the exhibition of documents. For how concerns the system of authorizations, the italian legislator has extended the use of «dichiarazione di inizio attività» (d.i.a., today s.c.i.a. «segnalazione certificata di inizio attività») in order to access and practice services'activities, recurring to the derogatory system of implicit authorization (silent-assent), ex art. 20 of law n. 241/1990, only in case of an express rule. This last provision, in particular, regards only proceedings to be put on the register for the practice of regulated professions. For how concerns the single desks, they should be used – also through network – by all subjects practicing services' activities and living in a EU State, as the only experts able to give informations and to carry out proceedings. Each single desk, once received a request, must quickly answer to, also informing about possible irregularities. In accordance with the rules regarding the right to informations, the article 26 of the implementing decree contains a specific list of informations which can be obtained by single desks. The title IV, regarding the simplification's instruments, ends with article 27 that, for how concerns the documents exhibition, fixes the general principle in compliance with all documents issued by other EU States can prove the requested requisites, as long as the same documents have an equal aim and are able to demonstrate the existence of necessary requisites. The decree n. 59/2010 well implements the Directive Bolkestein in the respect of national traditions and competences of Regions and local authorities.

In the article, essence of functioning investment building to the sector of economy is grounded in modern terms. It will be that for today position of domestic building enterprises: at the market of investments is characterized their unavailability to the effective mastering of the fixed assets on innovative basis, and also by unavailability of potential investors to inlay a capital in building enterprises through the high risks related to unprotectedness of right of ownership, with large probability of failure to return of money through an uneffective management. At the same time, on the requirements of time innovativeinvestment processes in building industry must be sent not only to the increase of specific gravity of the innovative-oriented inferior works in the general volume of building and installation works but also on innovative alteration of building industry. Grounded, that principal reasons that restrain investments in the increase of building production and technical retooling of building industry is instability of political situation, shadow and different family speculative processes in an investmentbuilding sphere, heavy taxes and risks of investment activity, large cost of loan capital and complication of the credit drawing, and also other factors that characterize the investment climate of Ukraine as unfavorable. In the context marked reasons, investment politics in building industry must organic character combine the instruments of state influence and readjusting with the aim of creation of favourable investment environment for both home and foreign investments. Investment politics of Ukraine in a medium-term prospect must be sent to steady development of building industry on innovative basis, providing of economic security of country, forming of valuable market of earth, development of market infrastructure, increase of investment-building potential and creation of favourable investment environment for the transfer of modern technologies, application of the mechanisms of defence of national building market, creation of effective stimuli concerted with the norms of ДБН for forward development of innovative-investment process in building industry Ukraine by near-term realization project from reconstruction, modernisation and technical retooling production capacity and infrastructural object on innovative and ecological basis. ; В статье обоснована сущность функционирования инвестиционного строительного сектора экономики в современных условиях. Доказано, что на сегодня, положение отечественных строительных предприятий на рынке инвестиций характеризуется их неготовностью к эффективному освоению основных средств на инновационной основе, а также неготовностью потенциальных инвесторов вкладывать капитал в строительные предприятия через высокие риски, связанные с незащищенностью права собственности, с большой вероятностью невозвращения средств через неэффективное управление. В то же время, по требованиям времени инновационно-инвестиционные процессы в строительной отрасли должны быть направлены не только на рост удельного веса инновационно-ориентированных подрядных работ в общем объеме строительно-монтажных работ, но и на инновационную перестройку самой строительной отрасли. Обосновано, что основными причинами, которые сдерживают инвестиции в рост строительного производства и техническое переоснащение строительной отрасли, является нестабильность политической ситуации, теневые и разного рода спекулятивные процессы в инвестиционно-строительной сфере, высокие налоги и риски инвестиционной деятельности, большая стоимость ссудного капитала и сложность получения кредита, а также другие факторы, которые характеризуют инвестиционный климат Украины как неблагоприятный. Поэтому в контексте вышеотмеченных причин, инвестиционная политика в строительной отрасли должна органическим образом сочетать инструменты государственного влияния и дерегуляции с целью создания благоприятной инвестиционной среды как для отечественных, так и иностранных инвестиций. Инвестиционная политика Украины в среднесрочной перспективе должна быть направлена на устойчивое развитие строительной отрасли на инновационной основе, обеспечение экономической безопасности страны, формирования полноценного рынка земли, развитие рыночной инфраструктуры, наращивания инвестиционно-строительного потенциала и создания благоприятной инвестиционной среды для трансфера современных технологий, применения согласованных с нормами ДБН механизмов защиты национального строительного рынка, создания действенных стимулов для поступательного развития инновационноинвестиционных процессов в строительной отрасли Украины путем первоочередной реализации проектов из реконструкции, модернизации и технического переоснащения производственных мощностей и инфраструктурных объектов на инновационной и экологической основе. ; У статті обґрунтовано сутність функціонування інвестиційного будівельного сектору економіки в сучасних умовах. Доведено, що нині становище вітчизняних будівельних підприємств на ринку інвестицій характеризується їхньою неготовністю до ефективного освоєння основних засобів на інноваційній основі, а також неготовністю потенційних інвесторів вкладати капітал у будівельні підприємства через високі ризики, пов'язані з незахищеністю права власності, з великою ймовірністю неповернення коштів через неефективне управління. Водночас сучасні інноваційно-інвестиційні процеси в будівельній галузі повинні бути спрямовані не тільки на зростання питомої ваги інноваційно орієнтованих підрядних робіт у загальному обсязі будівельно-монтажних робіт, а й на інноваційну перебудову самої будівельної галузі. Обґрунтовано, що основними причинами, що стримують інвестиції в зростання будівельного виробництва та технічне переоснащення будівельної галузі, є нестабільність політичної ситуації, тіньові та різного роду спекулятивні процеси в інвестиційно-будівельній сфері, високі податки та ризики інвестиційної діяльності, велика вартість позикового капіталу та складність отримання кредиту, а також інші чинники, що характеризують інвестиційний клімат України як несприятливий. Тому в контексті вищезазначених причин, інвестиційна політика в будівельній галузі повинна органічним чином поєднувати інструменти державного впливу та дерегуляції з метою створення сприятливого інвестиційного середовища як для вітчизняних, так і іноземних інвестицій. Інвестиційна політика України в середньостроковій перспективі має бути спрямована на стійкий розвиток будівельної галузі на інноваційній основі, забезпечення економічної безпеки країни, формування повноцінного ринку землі, розвиток ринкової інфраструктури, нарощування інвестиційно-будівельного потенціалу та створення сприятливого інвестиційного середовища для трансферу сучасних технологій, застосування узгоджених з нормами ДБН механізмів захисту національного будівельного ринку, створення дієвих стимулів для поступального розвитку інноваційно-інвестиційних процесів у будівельній галузі України шляхом першочергової реалізації проектів із реконструкції, модернізації та технічного переоснащення виробничих потужностей та інфраструктурних об'єктів на інноваційній та екологічній основі.

In the article, essence of functioning investment building to the sector of economy is grounded in modern terms. It will be that for today position of domestic building enterprises: at the market of investments is characterized their unavailability to the effective mastering of the fixed assets on innovative basis, and also by unavailability of potential investors to inlay a capital in building enterprises through the high risks related to unprotectedness of right of ownership, with large probability of failure to return of money through an uneffective management. At the same time, on the requirements of time innovativeinvestment processes in building industry must be sent not only to the increase of specific gravity of the innovative-oriented inferior works in the general volume of building and installation works but also on innovative alteration of building industry. Grounded, that principal reasons that restrain investments in the increase of building production and technical retooling of building industry is instability of political situation, shadow and different family speculative processes in an investmentbuilding sphere, heavy taxes and risks of investment activity, large cost of loan capital and complication of the credit drawing, and also other factors that characterize the investment climate of Ukraine as unfavorable. In the context marked reasons, investment politics in building industry must organic character combine the instruments of state influence and readjusting with the aim of creation of favourable investment environment for both home and foreign investments. Investment politics of Ukraine in a medium-term prospect must be sent to steady development of building industry on innovative basis, providing of economic security of country, forming of valuable market of earth, development of market infrastructure, increase of investment-building potential and creation of favourable investment environment for the transfer of modern technologies, application of the mechanisms of defence of national building market, creation of effective stimuli concerted with the norms of ДБН for forward development of innovative-investment process in building industry Ukraine by near-term realization project from reconstruction, modernisation and technical retooling production capacity and infrastructural object on innovative and ecological basis. ; В статье обоснована сущность функционирования инвестиционного строительного сектора экономики в современных условиях. Доказано, что на сегодня, положение отечественных строительных предприятий на рынке инвестиций характеризуется их неготовностью к эффективному освоению основных средств на инновационной основе, а также неготовностью потенциальных инвесторов вкладывать капитал в строительные предприятия через высокие риски, связанные с незащищенностью права собственности, с большой вероятностью невозвращения средств через неэффективное управление. В то же время, по требованиям времени инновационно-инвестиционные процессы в строительной отрасли должны быть направлены не только на рост удельного веса инновационно-ориентированных подрядных работ в общем объеме строительно-монтажных работ, но и на инновационную перестройку самой строительной отрасли. Обосновано, что основными причинами, которые сдерживают инвестиции в рост строительного производства и техническое переоснащение строительной отрасли, является нестабильность политической ситуации, теневые и разного рода спекулятивные процессы в инвестиционно-строительной сфере, высокие налоги и риски инвестиционной деятельности, большая стоимость ссудного капитала и сложность получения кредита, а также другие факторы, которые характеризуют инвестиционный климат Украины как неблагоприятный. Поэтому в контексте вышеотмеченных причин, инвестиционная политика в строительной отрасли должна органическим образом сочетать инструменты государственного влияния и дерегуляции с целью создания благоприятной инвестиционной среды как для отечественных, так и иностранных инвестиций. Инвестиционная политика Украины в среднесрочной перспективе должна быть направлена на устойчивое развитие строительной отрасли на инновационной основе, обеспечение экономической безопасности страны, формирования полноценного рынка земли, развитие рыночной инфраструктуры, наращивания инвестиционно-строительного потенциала и создания благоприятной инвестиционной среды для трансфера современных технологий, применения согласованных с нормами ДБН механизмов защиты национального строительного рынка, создания действенных стимулов для поступательного развития инновационноинвестиционных процессов в строительной отрасли Украины путем первоочередной реализации проектов из реконструкции, модернизации и технического переоснащения производственных мощностей и инфраструктурных объектов на инновационной и экологической основе. ; У статті обґрунтовано сутність функціонування інвестиційного будівельного сектору економіки в сучасних умовах. Доведено, що нині становище вітчизняних будівельних підприємств на ринку інвестицій характеризується їхньою неготовністю до ефективного освоєння основних засобів на інноваційній основі, а також неготовністю потенційних інвесторів вкладати капітал у будівельні підприємства через високі ризики, пов'язані з незахищеністю права власності, з великою ймовірністю неповернення коштів через неефективне управління. Водночас сучасні інноваційно-інвестиційні процеси в будівельній галузі повинні бути спрямовані не тільки на зростання питомої ваги інноваційно орієнтованих підрядних робіт у загальному обсязі будівельно-монтажних робіт, а й на інноваційну перебудову самої будівельної галузі. Обґрунтовано, що основними причинами, що стримують інвестиції в зростання будівельного виробництва та технічне переоснащення будівельної галузі, є нестабільність політичної ситуації, тіньові та різного роду спекулятивні процеси в інвестиційно-будівельній сфері, високі податки та ризики інвестиційної діяльності, велика вартість позикового капіталу та складність отримання кредиту, а також інші чинники, що характеризують інвестиційний клімат України як несприятливий. Тому в контексті вищезазначених причин, інвестиційна політика в будівельній галузі повинна органічним чином поєднувати інструменти державного впливу та дерегуляції з метою створення сприятливого інвестиційного середовища як для вітчизняних, так і іноземних інвестицій. Інвестиційна політика України в середньостроковій перспективі має бути спрямована на стійкий розвиток будівельної галузі на інноваційній основі, забезпечення економічної безпеки країни, формування повноцінного ринку землі, розвиток ринкової інфраструктури, нарощування інвестиційно-будівельного потенціалу та створення сприятливого інвестиційного середовища для трансферу сучасних технологій, застосування узгоджених з нормами ДБН механізмів захисту національного будівельного ринку, створення дієвих стимулів для поступального розвитку інноваційно-інвестиційних процесів у будівельній галузі України шляхом першочергової реалізації проектів із реконструкції, модернізації та технічного переоснащення виробничих потужностей та інфраструктурних об'єктів на інноваційній та екологічній основі.

The education for peace program is one of the tools used by the National Government who, under the Ministry of Education, makes the inter-administrative agreement No. 0833 of 2018 with the Universidad de los Llanos for the implementation of strategies that allow the community of municipalities affected by the war, the adequate use of natural resources in a sustainable manner. Said program articulates the individual's own abilities and their manifestation on the conservation of the natural wealth characteristic of the ecosystems of the region. For the implementation and execution of the Education for Peace program for sustainable rural development, fifty people are linked among children, youth, peasants, women, Afro-descendants and victims, from the municipalities of El Dorado and Granada in the department of Meta. The general objective of this work is to promote environmental ethics and animal welfare as a strategy for rural development in peace and for this the methodology is implemented through guided practical theoretical workshops on personal development, leadership, active listening, expression, communication and management. of own change, folkloric cultural sensitization and Human and Family Rights, behaviors are implemented as part of the process of building a stable and lasting peace. Sensitizing and providing tools allows communities to know and lead themselves to take on new challenges. Another of the activities developed is based on maintaining the equilibrium of natural ecosystems through the sighting of birds that, in addition to generating knowledge, is an instrument for implementing work through the development of ecological tourism. This project is part of the principles of cultural recognition and the region's own identity. ; El programa de educación para la paz es una de las herramientas utilizadas por el Gobierno Nacional que, en cabeza del Ministerio de Educación, realiza el convenio interadministrativo Nº 0833 de 2018 con la Universidad de los Llanos para la implementación de estrategias que permitan a la comunidad de municipios afectados por la guerra, la utilización adecuada de recursos naturales de manera sostenible. Este programa articula habilidades propias del individuo y su manifestación sobre la conservación de la riqueza natural de los ecosistemas de la región. Para la implementación y ejecución del programa de Educación para la paz para el desarrollo rural sostenible se vinculan trescientas personas entre niños, jóvenes, campesinos, mujeres, afrodescendientes y víctimas, de los municipios de El Dorado y Granada en el departamento del Meta. El objetivo general de este trabajo es promover la ética ambiental y el bienestar animal como estrategia de desarrollo rural en paz, para lo que se implementa una metodología de acción directa, a través de talleres guiados teórico prácticos de desarrollo personal, liderazgo, escucha activa, expresión, comunicación y Gestión del cambio propio, sensibilización folclórico cultural y derechos humanos y de familia, motivando y promoviendo comportamientos grupales e individuales basados en actitudes pacíficas, productivas y de cooperación que permitan el desarrollo de nuevas y mejores alternativas como parte del proceso de la construcción de una paz estable y duradera. Sensibilizar y brindar estas herramientas, permite a las comunidades conocerse y liderarse a sí mismas para asumir los retos de una visión y proyección de convivencia participativa que permita estabilizar nuevos conceptos y acciones integrales tanto personales como comunitarias, donde se evidencie y se acepte positivamente el acompañamiento del estado. Otra de las actividades desarrolladas en este programa es la visualización y apropiación de la necesidad de una participación directa y activa en el mantenimiento del equilibrio de los ecosistemas naturales, para ello se aplica una metodología práctica a través del avistamiento de aves, con lo que además de generar conocimiento, se construye una herramienta fundamental y visionaria hacia la ocupación laboral a través del desarrollo de turismo ecológico. Este proyecto se enmarca en los principios del reconocimiento cultural y la identidad propia de la región, teniendo en cuenta que el enraizamiento y visualización de los valores autóctonos facilita y refuerza el sentido de pertenencia y de empoderamiento frente al desarrollo de una convivencia libre y en paz. ; O programa de educação para a paz é uma das ferramentas utilizadas pelo governo nacional que dirigiu pelo Ministério da Educação realiza acordo administrativo nº 0833 de 2018 com a Universidade dos Llanos para implementar estratégias que permitam à comunidade dos municípios afetados pela guerra, o uso adequado dos recursos naturais de maneira sustentável. O referido programa articula as habilidades do próprio indivíduo e sua manifestação sobre a conservação da riqueza natural característica dos ecossistemas da região. Para a implementação e execução do programa de educação para a paz para o desenvolvimento rural sustentável cinquenta pessoas, incluindo crianças, jovens, camponeses, mulheres, afro-descendentes e as vítimas dos municípios de El Dorado e Granada, no departamento de Meta estão ligados. O objetivo geral deste trabalho é promover a ética ambiental e bem-estar animal e estratégia de desenvolvimento rural em paz e, por essa metodologia é implementada através de oficinas guiadas, desenvolvimento teórico prático pessoal, liderança, escuta ativa, expressão, comunicação e gestão da própria mudança, sensibilização cultural folclórica e Direitos Humanos e da Família, os comportamentos são implementados como parte do processo de construção de uma paz estável e duradoura. Sensibilizar e fornecer ferramentas permite que as comunidades conheçam e se levem a assumir novos desafios. Outra das actividades é baseado em manter o equilíbrio dos ecossistemas naturais através de observação de aves, além de gerar conhecimento, é um instrumento para a implementação de trabalho através do desenvolvimento de eco-turismo. Este projeto faz parte dos princípios de reconhecimento cultural e da própria identidade da região.

Abstrak Kerjasama antar daerah dalam pengelolaan Terminal Purabaya merupakan wujud kerjasama yang dilakukan antara Pemerintah Kota Surabaya dengan Pemerintah Kabupaten Sidoarjo sebagai upaya Pemerintah Kota Surabaya dalam memperoleh lahan di wilayah Kabupaten Sidoarjo. Kerjasama pengelolaan Terminal Purabaya ini bertujuan untuk melakukan pengembangan fasilitas transportasi publik di Kota Surabaya ke arah luar kota sehingga tidak terjadi pemusatan kendaraan di dalam kota. Tujuan penelitian ini adalah untuk menganalisis pelaksanaan prinsip akuntabilitas pada kerjasama antar daerah dalam pengelolaan Terminal Purabaya. Pelaksana prinsip akuntabilitas adalah Dinas Perhubungan Kota Surabaya melalui UPTD Terminal Kota Surabaya, serta pihak yang yang bersangkutan dalam urusan kerjasama tersebut yaitu Pemerintah Kabupaten Sidoarjo melalui Sekretariat Daerah Kabupaten Sidoarjo Bagian Pemerintahan (Sub Bagian Kerjasama) dan Badan Pengelolaan Keuangan dan Aset Daerah (BPKAD) Kabupaten Sidoarjo. Penelitian ini merupakan penelitian deskripstif dengan pendekatan kualitatif. Penelitian ini berfokus pada pelaksanaan prinsip akuntabilitas pada kerjasama antar daerah dalam pengelolaan Terminal Purabaya. Dengan menggunakan enam indikator yaitu Legitimasi Pembuat Kebijakan, Perilaku Moral, Responsivitas, Keterbukaan, Penggunaan Sumberdaya Secara Optimal, dan Perbaikan Efisiensi dan Efektivitas. Data yang dikumpulkan menggunakan teknik wawancara, observasi, dan studi dokumentasi. Teknik pengumpulan data tersebut digunakan untuk memperoleh data yang mendalam dari para informan dan kondisi sebenarnya di lapangan. Hasil penelitian menunjukkan bahwa pelaksanaan prinsip akuntabilitas pada kerjasama tersebut belum semua mampu dilaksanakan. Permasalahan muncul ketika defisit pendapatan yang diakui oleh pihak pengelola, menyebabkan pelaksanaan tanggungjawab lain untuk membayarkan bagi hasil ke Pemerintah Kabupaten Sidoarjo belum terlaksana dari tahun 2013-2018. Prinsip akuntabilitas yang belum terlaksana adalah dari segi penggunaan sumberdaya secara optimal, karena dalam isi perjanjian kerjasama (MoU) yang disepakati tidak mengatur dan melaksanakan keikutsertaan sumberdaya manusia dan lainnya dari pihak Pemerintah Kabupaten Sidoarjo sehingga pengelola utama dan satu-satunya adalah Pemerintah Kota Surabaya. Kerjasama yang dianggap berat sebelah oleh Pemerintah Kota Surabaya karena minimnya peran dari Pemerintah Kabupaten Sidoarjo tersebut. Selain itu, dari segi pelaksanaan prinsip akuntailitas yaitu perbaikan efsiensi dan efektivitas juga belum mampu dilaksanakan untuk menyelesaikan masalah bagi hasil tersebut. Upaya untuk merubah isi perjanjian yang dianggap sudah tidak sesuai dengan kondisi saat ini sulit dilakukan karena masing-masing pihak menuntut prosentasi bagi hasil yang berbeda. Namun dari segi legitimasi pembuat kebijakan, perilaku moral, responsivitas, serta keterbukaan masing-masing pihak pada hubungan kerjasama tersebut sudah sangat baik dan masalah yang belum terselesaikan hingga saat ini diakui pihak pengelola tidak mengganggu kinerja dan pelayanan kepada masyarakat di Terminal Purabaya. Kata Kunci:Akuntablitas,Terminal, KAD Abstract Intergovernmental Networks or cooperation between the regions in the management of Purabaya Terminal is the realization of cooperation was conducted between The City Government of Surabaya with The District Government of Sidoarjo as an effort to The City Government of Surabaya in obtaining the land in Sidoarjo. The cooperation to manage Purabaya Terminal is aimed at the development of facilities public transport in Surabaya throughout surabaya toward out of town so does not occur centralization of vehicles in the city. The purpose of this research is to analyze the implementation of the principle of accountability for cooperation between the regions in the management of Purabaya Terminal. Implementing the principle of accountability is Dinas Perhubungan Kota Surabaya (Surabaya Transport Department) through the UPTD Terminal Kota Surabaya , as well as parties concerned in cooperation affairs are The District Government of Sidoarjo through The Regional Secretariat of Sidoarjo part of Government Work Unit (sub-unit of cooperation) and Financial Management and Local Assets (BPPKAD) Sidoarjo. The research method used is deskripstif research with a qualitative approach. This study focused on implementation of accountability for cooperation between the regions in the management of Purabaya Terminal. Using the six indicators of the legitimacy policymakers, moral conduct, responsiveness, openness, use of resources optimally, and improved efficiency and effectiveness. The data collected used technique interview, observation, and study documentation .The data collection techniques used to obtain deep data from informants and the true conditions on the ground. The result showed that implimintation of accountability for the cooperation not all capable of being implemented. The problem appears while lower or deficit income recognized by the management, causing the other responsibility to pay for The District Government of Sidoarjo the not been undertaken from year 2013-2018. The accountability that have not yet done it is in terms of use of resources optimally, because in terms of cooperation (MoU) approved not regulate and implement the participation of human resources and other from The District Government of Sidoarjo so management that main and only is The City Government of Surabaya. Cooperation considered impartial by The City Government of Surabaya due to lack of the role of The District Government of Sidoarjo. In addition, in terms of implementation of the principle of accountability promised to supply for the improvement of efsiensi and effectiveness of also have not been able to be implemented in an attempt to resolve a problem for the result. However been several attempts to a matter of tuning up its terms with that is considered no appropriate for the conditions in right now it is hard to be done immediately since each of the parties demand of percentage a share of the revenue different. However from both legitimacy policymakers, moral conduct, responsiveness, and openness of each parties to the relationship has been very well and issue that unresolved until now recognized managers does not affect performance and public services in Purabaya Terminal. Keywords: Accountability, Terminal, KAD (IntergovernmentalNetworks)

En este trabajo se analizan los cambios que se presentaron en el ejercicio de la profesión médica y en sus condiciones laborales como resultado de un conjunto de transformaciones sociales (en el trabajo), científicas (en la profesión) y legales (reformas estructurales al sistema de salud y a la regulación laboral); así como las principales acciones colectivas que desarrolló una parte considerable del gremio médico en Colombia para enfrentar esos cambios, entre 1990 y el 2015. Se utilizan dos perspectivas teóricas: primero, el enfoque de la cultura laboral que considera la relación entre trabajo y cultura como un proceso en el que los agentes actualizan su cultura en contextos y realidades de poder específicos, en medio de procesos de conflictos y negociaciones que ocurren en las interacciones de los sujetos. Segundo, la teoría de la acción colectiva y su enfoque de contienda política, entendida como la interacción pública y colectiva entre diferentes actores, en una relación de conflicto, en la que el gobierno es una de las partes. Los resultados de la contienda afectan los intereses de una de las partes, según las reivindicaciones que logren imponerse. Tres momentos caracterizaron las acciones colectivas de los médicos: las protestas sociales en oposición a las reformas a la salud y para reivindicar sus derechos laborales; la asociación para buscar la unidad del gremio médico y tener un solo interlocutor ante el Gobierno; y la utilización del derecho como un recurso para promover modificaciones en la regulación del sistema de salud y de la práctica médica. A través de sus acciones colectivas, un sector del gremio médico se situó como un actor político emergente que, al tiempo que luchó por sus intereses, también participó como protagonista clave en la configuración del campo de la salud en Colombia en el contexto de las reformas al sistema de salud. Así mismo, a través de aquellas, los médicos lograron resistir, moldear o filtrar los efectos de los cambios en su cultura laboral. ; The paper analyzes the changes in the exercise of the medical profession and in the labor conditions of physicians as a result of a series of social (in the work environment), scientific (in the profession), and legal (structural reforms of the healthcare system and labor regulation) transformations, as well as the main collective actions carried out between 1990 and 2015 by a large number of physicians in Colombia in order to face those changes. Two theoretical perspectives were used: first, a focus on work culture that considers the relation between work and culture as a process in which agents update their culture in specific power contexts and relations, amidst conflict and bargaining processes that mark the interactions of subjects. Second, the theory of collective action and its focus on political struggle, understood as the public and collective interaction among different actors, in a conflicting relationship where the Government is one of the parties. The results of the struggle affect the interests of one of the parties, depending on which claims end up prevailing. Three types of collective actions were carried out by physicians: social protests to oppose healthcare reforms and claim their labor rights; association aimed at achieving the unification of the medical profession and having a single interlocutor with the Government; and the use of the law in order to promote changes in the regulation of the health system and the practice of medicine. Through their collective actions, part of the medical sector consolidated itself as an emerging political actor that not only fought for its interests, but also participated as a key protagonist in shaping the field of health in Colombia, in the context of the reforms to the health system. Likewise, those actions made it possible for physicians to resist, shape, or filter the effects of the changes to their work culture. ; Neste trabalho, foram analisadas as mudanças apresentadas no exercício da profissão médica e em suas condições trabalhistas como resultado de um conjunto de transformações sociais (no trabalho), científicas (na profissão) e legais (reformas estruturais no sistema de saúde e na regulamentação trabalhista), assim como as principais ações coletivas que um considerável setor do grêmio médico na Colômbia desenvolveu para enfrentar essas mudanças entre 1990 e 2015. Utilizam-se duas perspectivas teóricas: 1) a abordagem da cultura organizacional que considera a relação entre trabalho e cultura como um processo no qual os agentes atualizam sua cultura em contextos e realidades de poder específicos, e em meio de processos de conflitos e negociações que ocorrem nas interações dos sujeitos; 2) a teoria da ação coletiva e sua abordagem de disputa política, entendida como interação pública e coletiva entre diferentes atores, numa relação de conflito, na qual o governo é uma das partes. Os resultados da disputa afetam os interesses de uma das partes, segundo as reivindicações que consigam ser impostas. Três momentos caracterizaram as ações coletivas dos médicos: os protestos sociais em oposição às reformas na saúde e para reivindicar seus direitos trabalhistas; a associação para buscar a unidade do grêmio médico e ter um interlocutor só ante o Governo, e a utilização do direito como um recurso para promover as mudanças na regulamentação do sistema de saúde e da prática médica. Por meio de suas ações coletivas, um setor do grêmio médico se posicionou como ator político emergente que, ao mesmo tempo que lutou por seus interesses, também participou como protagonista fundamental na configuração do campo da saúde na Colômbia no contexto das reformas no sistema de saúde. Além disso, por meio daquelas, os médicos conseguiram resistir aos efeitos das mudanças na sua cultura organizacional, moldá-los ou filtrá-los.

En este trabajo se analizan los cambios que se presentaron en el ejercicio de la profesión médica y en sus condiciones laborales como resultado de un conjunto de transformaciones sociales (en el trabajo), científicas (en la profesión) y legales (reformas estructurales al sistema de salud y a la regulación laboral); así como las principales acciones colectivas que desarrolló una parte considerable del gremio médico en Colombia para enfrentar esos cambios, entre 1990 y el 2015. Se utilizan dos perspectivas teóricas: primero, el enfoque de la cultura laboral que considera la relación entre trabajo y cultura como un proceso en el que los agentes actualizan su cultura en contextos y realidades de poder específicos, en medio de procesos de conflictos y negociaciones que ocurren en las interacciones de los sujetos. Segundo, la teoría de la acción colectiva y su enfoque de contienda política, entendida como la interacción pública y colectiva entre diferentes actores, en una relación de conflicto, en la que el gobierno es una de las partes. Los resultados de la contienda afectan los intereses de una de las partes, según las reivindicaciones que logren imponerse. Tres momentos caracterizaron las acciones colectivas de los médicos: las protestas sociales en oposición a las reformas a la salud y para reivindicar sus derechos laborales; la asociación para buscar la unidad del gremio médico y tener un solo interlocutor ante el Gobierno; y la utilización del derecho como un recurso para promover modificaciones en la regulación del sistema de salud y de la práctica médica. A través de sus acciones colectivas, un sector del gremio médico se situó como un actor político emergente que, al tiempo que luchó por sus intereses, también participó como protagonista clave en la configuración del campo de la salud en Colombia en el contexto de las reformas al sistema de salud. Así mismo, a través de aquellas, los médicos lograron resistir, moldear o filtrar los efectos de los cambios en su cultura laboral. ; The paper analyzes the changes in the exercise of the medical profession and in the labor conditions of physicians as a result of a series of social (in the work environment), scientific (in the profession), and legal (structural reforms of the healthcare system and labor regulation) transformations, as well as the main collective actions carried out between 1990 and 2015 by a large number of physicians in Colombia in order to face those changes. Two theoretical perspectives were used: first, a focus on work culture that considers the relation between work and culture as a process in which agents update their culture in specific power contexts and relations, amidst conflict and bargaining processes that mark the interactions of subjects. Second, the theory of collective action and its focus on political struggle, understood as the public and collective interaction among different actors, in a conflicting relationship where the Government is one of the parties. The results of the struggle affect the interests of one of the parties, depending on which claims end up prevailing. Three types of collective actions were carried out by physicians: social protests to oppose healthcare reforms and claim their labor rights; association aimed at achieving the unification of the medical profession and having a single interlocutor with the Government; and the use of the law in order to promote changes in the regulation of the health system and the practice of medicine. Through their collective actions, part of the medical sector consolidated itself as an emerging political actor that not only fought for its interests, but also participated as a key protagonist in shaping the field of health in Colombia, in the context of the reforms to the health system. Likewise, those actions made it possible for physicians to resist, shape, or filter the effects of the changes to their work culture. ; Neste trabalho, foram analisadas as mudanças apresentadas no exercício da profissão médica e em suas condições trabalhistas como resultado de um conjunto de transformações sociais (no trabalho), científicas (na profissão) e legais (reformas estruturais no sistema de saúde e na regulamentação trabalhista), assim como as principais ações coletivas que um considerável setor do grêmio médico na Colômbia desenvolveu para enfrentar essas mudanças entre 1990 e 2015. Utilizam-se duas perspectivas teóricas: 1) a abordagem da cultura organizacional que considera a relação entre trabalho e cultura como um processo no qual os agentes atualizam sua cultura em contextos e realidades de poder específicos, e em meio de processos de conflitos e negociações que ocorrem nas interações dos sujeitos; 2) a teoria da ação coletiva e sua abordagem de disputa política, entendida como interação pública e coletiva entre diferentes atores, numa relação de conflito, na qual o governo é uma das partes. Os resultados da disputa afetam os interesses de uma das partes, segundo as reivindicações que consigam ser impostas. Três momentos caracterizaram as ações coletivas dos médicos: os protestos sociais em oposição às reformas na saúde e para reivindicar seus direitos trabalhistas; a associação para buscar a unidade do grêmio médico e ter um interlocutor só ante o Governo, e a utilização do direito como um recurso para promover as mudanças na regulamentação do sistema de saúde e da prática médica. Por meio de suas ações coletivas, um setor do grêmio médico se posicionou como ator político emergente que, ao mesmo tempo que lutou por seus interesses, também participou como protagonista fundamental na configuração do campo da saúde na Colômbia no contexto das reformas no sistema de saúde. Além disso, por meio daquelas, os médicos conseguiram resistir aos efeitos das mudanças na sua cultura organizacional, moldá-los ou filtrá-los.

La bibliografía especializada coincide en que la evolución de la política de seguridad en México corresponde a un proceso de militarización. De un lado, este proceso se ha caracterizado por la reconstitución de las instituciones y organizaciones militares en ejes centrales de la política de seguridad, y de otro, por la adopción de lógicas y prácticas castrenses por los actores e instituciones civiles. En este artículo analizamos el caso de México desde una noción de militarización inspirada en los conceptos de campo organizacional y cambio isomorfo del nuevo institucionalismo sociológico. Esta aproximación teóricapermite integrar las transformaciones mencionadas, como procesos interdependientes, en una reconfiguración general del campo organizacional de la seguridad en México. Un proceso en el que las organizaciones e instituciones civiles involucradas sufren procesos de cambio isomorfo, relacionados con la constitución de las Fuerzas Armadas como actorhegemónico y que como parte de la reorientación de tipo castrense de los componentes civiles del campo, los componentes militares también cambian. Derivado del análisis del caso, discutimos la manera en que las modificaciones de los actores civiles y militares constriñen su capacidad para proponer e instrumentar acciones que reorienten el campohacia esquemas democráticos. En este artículo identificamos cuatro obstáculos, tanto institucionales como simbólicos, para la gobernanza democrática de la seguridad en México:a) cesión del control civil, b) relaciones jerárquicas entre los actores hegemónicos y periféricos del campo, c) una organización centralizada del campo y d) la acción totalizante de una legitimidad centrada en la retórica de la eficiencia militar. Argumentamos que estos cuatro elementos, junto con la escalada de violencia e impunidad frente a la violaciónsistemática de los derechos humanos, así como la progresiva retirada del Estado mexicano de sus funciones sociales, contribuyen a consolidar la trayectoria de la militarización delcampo de la seguridad en México, lo que disminuye cada vez más la probabilidad de su reorientación democrática. ; The literature agrees that the evolution of security policy in Mexico corresponds to a process of militarization. On one hand, this process has been characterized by the reconstitution of military institutions and organizations as central axes of security policy and, on the other hand, by the adoption of military logic and practices by civil actors and institutions. In this article, we analyze the case of Mexico, using a notion of militarization inspired by the concepts of organizational field and isomorphic changes from the newsociological institutionalism. This theoretical approach makes it possible to integrate the transformations noted above, as interdependent processes, into a general reconfiguration of the organizational field of security in Mexico. A process in which the civil organizations and institutions involved in this field undergo processes of isomorphic change, related to the constitution of the armed forces as the hegemonic actor of the field, and that aspart of this change toward a military type of orientation in the civil components of the field, the military components are also transformed. Based on the analysis of this case, we discuss the manner in which the transformations experienced by the civil and military actors constrain their ability to propose and conduct actions that can reorient the field toward democratic schemas. In this article, we identify four obstacles, both institutional and symbolic, to the democratic governance of security in Mexico: a) the transfer of civil control, b) hierarchic relations between the hegemonic and peripheral actors of the field, c) a centralized organization of the field, and d) the totalizing action of a legitimacy centeredon the rhetoric of military efficiency. We argue that these four elements, together with the escalation of violence and impunity with regard to the systematic violation of human rights, in addition to the progressive withdrawal of the Mexican State from itssocial functions, contribute to consolidating the trajectory of the militarization of security in Mexico, increasingly reducing the probability of its democratic reorientation. ; A bibliografia especializada coincide em que a evolução da política de segurança no México corresponde a um processo de militarização. De um lado, esse processo se caracterizou pela reconstituição das instituições e organizações militares como eixoscentrais da política de segurança; de outro, pela adoção de lógicas e práticas castrenses pelos atores e instituições civis. Neste artigo, analisamos o caso do México a partir de uma noção de militarização inspirada nos conceitos de campo organizacional e mudançaisomórfica do novo institucionalismo sociológico. Essa aproximação teórica permite integrar as transformações mencionadas, como processos interdependentes, numa reconfiguração geral do campo organizacional da segurança no México. Um processo qual asorganizações e instituições civis envolvidas nesse campo sofrem processos de mudança isomórfica, relacionados com a constituição das forças armadas como ator hegemônico do campo e no qual, como parte dessa mudança a uma orientação de tipo castrense doscomponentes civis do campo, os componentes militares também se transformam. Derivado da análise do caso, discutimos a maneira em que as transformações sofridas pelos atores civis e militares constrangem sua capacidade para propor e instrumentar ações quepodem orientar o campo a esquemas democráticos. Neste artigo, identificamos quatro obstáculos, tanto institucionais quanto simbólicos, para a governança democrática da segurança no México: a) cessão do controle civil, b) relações hierárquicas entre os atoreshegemônicos e periféricos do campo, c) uma organização centralizada do campo e d) a ação totalizante de uma legitimidade enfocada na retórica da eficiência militar. Argumentamosque esses quatro elementos, junto com a escalada de violência e impunidade ante a violação sistemática dos direitos humanos, bem como a progressiva retirada do Estado mexicano de suas funções sociais, contribuem para a consolidação da trajetória da militarização do campo da segurança no México, o que diminui cada vez mais a probabilidade de sua reorientação democrática.

The article focuses on the consequences of industrialization of the western region of the Ukrainian SSR – large-scale construction industry provided jobs for the active population of the region, led to the expansion of infrastructure of settlements and towns, strengthened social sphere and became a positive factor for the development of the western regions of Ukraine. However, due to the increased production capacity natural resources got depleted. The ability of ecosystems to self-healing and self-cleaning was not taken into account, which caused devastating impact on nature and human health. Uncontrolled industrial pollution of air, water and land resources became a common phenomenon for the urbanized western region. Promoting environmental knowledge and declaration of achievement of significant progress in official documents gave no mechanisms to solve environmental problems. Overcoming the difficulties of the past is connected with the Ukraine had been being a part of the USSR. The leading place took environmental issues. Poor environmental condition of the whole country was not only caused by the world's largest man-made disaster on the Chernobyl nuclear plant in April 1986, but also intensive industrialization and collectivization. Full conversion of the economy and agriculture in the middle of the last century led to the growth of anthropogenic impact on the environment. A radical break steady of socio-political and socio-economic life took place in western Ukraine in the second half of the twentieth century. Party-Soviet government in a short time made a «socialist transformation» and social progress was considered only as a means to achieve this goal. A number of issues concerning environmental protection, safety of life, were ignored. Environmental protection, regulation of environmental and economic activities, guaranteeing rights of Ukrainian citizens to environmental safety is currently among the national priorities of the development of Ukrainian independent state. Economic and social difficulties should not be a threat to the region, taking into account inherent in the previous decades, environmental problems – chemicals, artificial reservoirs, sewage pollution, dumping of dangerous waste products (hexachlorobenzene!), Sosnowskyi сow parsnip and many others. ; У статті охарактеризовано наслідки процесу індустріалізації західного регіону Української РСР – масштабне будівництво промислових підприємств забезпечило робочими місцями активне населення краю, привело до розбудови інфраструктури населених пунктів і містечок, зміцнення соціальної сфери й стало позитивним чинником для розвитку західних областей України. Однак внаслідок зростання виробничих потужностей виснажувалися природні ресурси. Не було враховано здатність екосистеми до самовідновлення і самоочищення, що завдало руйнівного впливу природі та здоров'ю людей. Для урбанізованого західноукраїнського регіону спільним явищем стало повсюдне недостатньо контрольоване органами влади промислове забруднення атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів. Популяризація природоохоронних знань і декларування про досягнення значних успіхів в офіційних документах не давала механізмів розв'язання екологічних проблем. Подолання труднощів історичного минулого пов'язане з перебуванням України у складі СРСР. Провідне місце посіли екологічні проблеми. Незадовільний екологічний стан усієї території держави викликано не лише найбільшою у світі техногенною катастрофою – аварією на Чорнобильській атомній станції у квітні 1986 р., а й інтенсивною індустріалізацією та колективізацією. Повне перепрофілювання економіки і сільського господарства всередині минулого століття зумовило зростання техногенного впливу на довкілля. У другій половині ХХ ст. у західному регіоні України відбувся докорінний злам усталеного суспільно-політичного і соціально-економічного життя. Партійно-радянська влада протягом короткого часу здійснила «соціалістичні перетворення», а соціальний прогрес розглядали лише як засіб у досягненні поставленої мети. Низку проблем, що стосувалися охорони навколишнього середовища, безпеки життя населення, ігнорували. Серед національних пріоритетів розбудови Української незалежної держави постає охорона навколишнього природного середовища, регулювання еколого-економічної діяльності, гарантування права своїх громадян на екологічну безпеку. Економічні та соціальні труднощі не повинні бути загрозою для регіону, зважаючи на закладені в попередні десятиріччя екологічні проблеми – хімічне виробництво, штучні водосховища, забруднення стічних вод, звалища небезпечних відходів промисловості (гекса­хлорбензол!), борщівник Сосновського та багато іншого. ; У статті охарактеризовано наслідки процесу індустріалізації західного регіону Української РСР – масштабне будівництво промислових підприємств забезпечило робочими місцями активне населення краю, привело до розбудови інфраструктури населених пунктів і містечок, зміцнення соціальної сфери й стало позитивним чинником для розвитку західних областей України. Однак внаслідок зростання виробничих потужностей виснажувалися природні ресурси. Не було враховано здатність екосистеми до самовідновлення і самоочищення, що завдало руйнівного впливу природі та здоров'ю людей. Для урбанізованого західноукраїнського регіону спільним явищем стало повсюдне недостатньо контрольоване органами влади промислове забруднення атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів. Популяризація природоохоронних знань і декларування про досягнення значних успіхів в офіційних документах не давала механізмів розв'язання екологічних проблем. Подолання труднощів історичного минулого пов'язане з перебуванням України у складі СРСР. Провідне місце посіли екологічні проблеми. Незадовільний екологічний стан усієї території держави викликано не лише найбільшою у світі техногенною катастрофою – аварією на Чорнобильській атомній станції у квітні 1986 р., а й інтенсивною індустріалізацією та колективізацією. Повне перепрофілювання економіки і сільського господарства всередині минулого століття зумовило зростання техногенного впливу на довкілля. У другій половині ХХ ст. у західному регіоні України відбувся докорінний злам усталеного суспільно-політичного і соціально-економічного життя. Партійно-радянська влада протягом короткого часу здійснила «соціалістичні перетворення», а соціальний прогрес розглядали лише як засіб у досягненні поставленої мети. Низку проблем, що стосувалися охорони навколишнього середовища, безпеки життя населення, ігнорували. Серед національних пріоритетів розбудови Української незалежної держави постає охорона навколишнього природного середовища, регулювання еколого-економічної діяльності, гарантування права своїх громадян на екологічну безпеку. Економічні та соціальні труднощі не повинні бути загрозою для регіону, зважаючи на закладені в попередні десятиріччя екологічні проблеми – хімічне виробництво, штучні водосховища, забруднення стічних вод, звалища небезпечних відходів промисловості (гекса­хлорбензол!), борщівник Сосновського та багато іншого.

As a problematic reality concrete cases of parricide have been found, whose panalties, being minimal, are normally high compared with concrete cases of simple homicide in which the kinship factor is not taken into account. It is also observed that any parricide act is preceded by disfunctional circumstances of the family, which can be economic, social, emotional, etc. There exist a number of jurists who question the aggravating circumstance only on the basis of kinship in the parricide behaviour, since according to them neither the autonomy nor the higher guilt of the agent subject are not justified. Likewise it is shown that in the penal legislation of several countries the patricide has been suppressed and it has been replaced with the simple homicide. The present research is justified because it promotes the humanization of the Penal System, by means of the reduction of the punitive power to the strictly necessary, according to what is required by the Principles and the Human Rights. The presentation of the problem is: which are the multidisciplinary reasons that justify the suppression of the patricide as an autonomous and aggravated crime of the Penal Peruvian Code and therefore to consider it as a simple homicide? In the theoretical frame parricide is explored along history, the literature masterpieces an their parricide tragedies are reviewed, then from the viewpoint of the Freudian thesis the unconscious links of the parricide person are studied. The society of the parricide person is also analyzed critically by means of a philosophical Frankfurtian conception. Then, in a strictly juridical level the compared criminal law is analyzed, where different forms of its penal treatment are found, as is the case of some countries which have already suppressed this criminal figure, since neither its autonomy nor its higher complaint of the behavioiur only for the kinship relation of kinship between victim and aggressor. The hypothesis is stated as: The multidisciplinary reasons that justify the suppression of the patricide as an autonomous and aggravated crime in the Penal Peruvian Code, and therefore to be considered as a simple homicide are: historical, psychoanalytic, philosophical, literary, juridical and criminological ones. To prove this hypothesis national and foreign texts about several cultural and scientific matters, which allowed us to analyze the phenomenon of the parricide, were used. Then the various legislations were contrasted with our Penal Peruvian Code and the pertaining doctrine. Surveys among the juridical authorities of the Judicial District of La Libertad and the respective official statistics about the parricide crime were taken into consideration. With the results obtained the corresponding discussion was made, whose epilogue was a main proposal of derogatory of the article 107 of the Penal Code and the inclusion of such a behaviour above mentioned conduct in domains of the simple homicide. The conclusions of this thesis were finally stated. ; Como realidad problemática se han constatado casos concretos de parricidio cuyas penas, siendo mínimas, son normalmente elevadas comparados con casos concretos de homicidio simple en los que el factor parentesco no es tomado en cuenta. También se observa que todo acto parricida va precedido por circunstancias disfuncionales de la familia, ya sea del orden económico, social, emocional, etc. Existen múltiples juristas que cuestionan la agravante sólo por razón de parentesco en la conducta parricida, puesto que según ellos no se justifica la autonomía ni la mayor culpabilidad del sujeto agente. Asimismo, se acredita que en la legislación penal de varios países ya se ha suprimido el parricidio y se ha sustituido por el homicidio simple. Se justifica la presente investigación porque propicia la humanización del Sistema Penal mediante la reducción del poder punitivo a lo estrictamente necesario, conforme lo exigen los Principios y los Derechos Humanos. La presentación del problema es: ¿Cuáles son las razones multidisciplinarias que justifican la supresión del parricidio como delito autónomo y agravado del Código Penal peruano y por ende considerarse homicidio simple? En el marco teórico se explora el parricidio en la Historia, se revisan las obras maestras de la literatura y sus tragedias parricidas, luego desde la tesis freudiana se estudian los vínculos inconscientes del parricida. También se analiza críticamente la sociedad del parricida mediante una concepción filosófica frankfortiana. Luego, en el plano estrictamente jurídico se examina al derecho penal comparado, donde se encuentran diferentes formas de su tratamiento penal, como es el caso de algunos países que ya han suprimido esta figura delictiva, puesto que no puede justificarse ni su autonomía ni su mayor reprochabilidad de la conducta sólo por la relación de parentesco entre víctima y agresor. La hipótesis queda configurada como: Las razones multidisciplinarias que justifican la supresión del parricidio como delito autónomo y agravado del Código Penal peruano, y por ende considerarse homicidio simple son; históricas, psicoanalíticas, filosóficas, literarias, jurídicas y criminológicas. Para demostrar la presente hipótesis se usaron textos nacionales y extranjeros sobre diversas materias culturales y científicas que nos permitieron analizar el fenómeno del parricidio. Luego se contrastaron las diversas legislaciones con nuestro Código Penal Peruano y la doctrina pertinente. También se hicieron encuestas a los operadores jurídicos del Distrito Judicial de la Libertad y se tomaron en cuenta las respectivas estadísticas oficiales sobre el delito de parricidio. Con los resultados obtenidos se hizo la correspondiente discusión cuyo epílogo fue una propuesta principal de derogatoria del art. 107 del C.P. y la inclusión de dicha conducta en los presupuestos del homicidio simple. Finalmente se establecieron las conclusiones de la presente tesis.

In Davis v. FEC, decided on the last day of the October 2007 Term, a closely divided Supreme Court invalidated the so-called Millionaires' Amendment, which was a provision added to the Federal Election Campaign Act ("FECA") as part of the Bipartisan Campaign Reform Act ("BCRA") of 2002 to make it easier for Senate and House candidates to raise private contributions when they run against an opponent who uses a substantial amount of personal wealth to pay for his or her campaign. From the reform perspective, the loss of the Millionaires' Amendment was not of great moment. The Amendment was not part of the original McCain-Feingold and Shays-Meehan reforms at the heart of BCRA. Many observers had expressed concern about the Amendment's arguably pro-incumbent bias. Furthermore, the Amendment had had very little impact on elections, including those races in which opponents of self-financing candidates could have taken advantage of its provisions. But Davis has seriously troubling implications for the future of campaign finance reform. First, it extends and deepens the Supreme Court's anti-campaign finance reform trend. For the third time in the three years since Justice Alito replaced Justice O'Connor, who had generally voted for reform measures, the Court struck down or sharply limited a reform measure. Two of those three decisions were by five-four votes, with Justice Alito and Chief Justice Roberts in the majority for all three. In the two earlier cases, the majority was fragmented and unable to produce a single majority opinion. Davis marks the first time this new anti-reform majority managed to join in a single majority opinion and the first time the Roberts Court flatly held unconstitutional a federal campaign finance law. Second, the tone of Justice Alito's majority opinion was sharply critical of one of the longstanding underpinnings of reform – the goal of reducing the role of economic inequality in elections. Although the Court had previously held that controlling the electoral consequences of wealth inequality could not justify limits on spending, this was the first time the Court indicated that equality in campaign financing is not a "legitimate government objective" at all. Justice Alito contended that any legislative attempt to revise election law to "level[] electoral opportunities" for candidates is an inherently "dangerous" effort "to influence the voters' choices." Finally, although Davis did not deal with the public funding of candidates, the decision calls into serious question the constitutionality of a provision in many state public funding laws that relaxes public funding spending limits or offers candidates additional public funds when they run against high-spending privately-funded opponents. Such measures – sometimes known as "trigger" or "fair fight" laws – have been seen as crucial to persuading candidates to accept public funding and the spending limit that always accompanies public subsidies. Without the option of raising and spending above the public funding spending limit when running against a high-spending candidate, few serious candidates would accept public funding. Nearly all of the lower federal courts that, prior to Davis, had heard challenges to state laws triggering a release from the spending limit or the provision of additional public funds in response to high levels of opposition funding upheld those laws. But Davis, which cited the one lower federal court that went the other way, suggests that these state laws may now be in serious constitutional difficulty. Indeed, in a decision handed down a few months after Davis a federal district court determined that Arizona's law violated the First Amendment, although it declined to enjoin the use of the trigger provision in the 2008 election due to the lateness of the suit. Davis is thus an important milestone in the Roberts Court's ongoing challenge to campaign finance regulation. It is likely to embolden reform opponents to mount new legal attacks on existing campaign laws as well as to make it difficult to adopt new ones, such as the provision of public funding of candidates. It is a particularly striking decision because virtually all of the previously invalidated campaign finance laws sought to limit the role of money in campaigns while the Millionaires' Amendment actually sought to make it easier for some candidates to raise money. Davis indicates that in the view of the current Supreme Court even laws that expand, rather than contract, campaign money can be subject to a successful First Amendment challenge if they have the forbidden purpose of leveling the electoral playing field. That surely does not bode well for the future of campaign finance reform. This article provides a brief analysis of Davis v. FEC and its consequences for campaign finance jurisprudence. Part I examines the Millionaires' Amendment, the issue of self-financed candidates, and the history of the Davis case. Part II analyzes Justice Alito's majority opinion, its determination that a law that relaxed the contribution restrictions for some candidates burdened the constitutional rights of others, and its determination that "leveling the playing field" by making it easier for a non-self-financing candidate to raise money could not justify the burden the Court found. Part III considers the implications of Davis for the trigger provisions of state and local public funding laws. Part IV concludes with an assessment of the campaign finance decisions of the Roberts Court thus far and what that they tell us about the likely future of campaign finance law.

In contrast to the abundance of discussion of Plato's portrayal of the Socratic elenchos, relatively little work has been done on the elenchos as it appears in Xenophon. The reason is obvious: Xenophon makes much less use of the elenchus than Plato and what he does offer is not as interesting philosophically. Nevertheless, there are good reasons to look more closely at Xenophon's portrait. It provides a corrective to the excessively intellectualizing portrait of the elenchus found in Plato's writings, and exhibits an educational quality that is characteristic of ancient Greek attitudes but not always stressed in treatments of Socrates. In the introduction to Bandini and Dorion 2000-2010, cxviii-clxxxii, Louis-André Dorion offers a probing analysis of the term elenchos as used by Xenophon and a broad survey of the elenchoi in Xenophon's Socratic writings. Although Xenophon's Socrates sometimes uses argumentation reminiscent of his Platonic cousin, this is only a minor part of his over-all conversational repertoire. Education is accomplished not by interrogation but by the direct and open communication of doctrine and by the practice of virtue (askēsis: see Mem. i 2.23, ii 1.1). Rather than employing the elenchos, Xenophon's Socrates generally spends his time offering abundant useful advice to his friends. According to Dorion, Xenophon's scant use of the elenchos is a result of his deep skepticism about its educational value. As a result of this skepticism, Xenophon creates an alternative portrait of Socrates in which interrogation plays a much smaller role. Dorion is certainly right to note that the elenchos is far less important for Xenophon than for Plato, but his conclusion is somewhat extreme. Although Xenophon does not focus on the Socratic elenchos, he does offer some portraits of it and he does not contest Plato's fuller portrait of it either. This is because the elenchos does have some value for Xenophon, even if this value differs from what we may assume is its value in the Platonic portrait. As Morrison 1994 has shown, the elenchos serves a valuable role in selecting or preparing students for more substantive lessons. It can also play a valuable role in training for and acting in political affairs. And the elenchos can serve an educational role in another way, by contributing directly to the acquisition of virtue (sophrosune) by the interlocutor. I shall trace these significant roles of the elenchos for Xenophon. ; En contraste con la abundante discusión que podemos encontrar en torno a la representación realizada por Platón sobre el elenchos socrático, poco ha sido trabajado con respecto al elenchos tal como aparece en Jenofonte. La razón es obvia: Jenofonte hace un uso menor del elenchos que el que hace Platón y lo que el primero ofrece no es tan interesante filosóficamente. Sin embargo, hay buenas razones para mirar más de cerca al retrato hecho por Jenofonte; provee de una corrección al retrato excesivamente intelectualizante del elenchos que encontramos en los escritos de Platón, y exhibe una cualidad educativa que es característica de las actitudes de la antigua Grecia pero que no siempre es remarcada en los tratamientos de Sócrates. En la introducción a Badini y Dorion (2000-2010, cxviii-clxxxii), Louis-André Dorion ofrece un sagaz análisis del término elenchos tal como es usado por Jenofonte y un amplio estudio sobre los elenchoi en los escritos socráticos de Jenofonte. Aunque el Sócrates de Jenofonte usa a veces un tipo de argumentación que nos recuerda a su primo platónico, esto es solo una pequeña parte de su repertorio conversacional total. La educación no es alcanzada por medio de la interrogación sino gracias a la comunicación directa y abierta de la doctrina y a través de la práctica de la virtud (askēsis: ver Mem. I 2.23, ii 1.1). En lugar de emplear el elenchos, el Sócrates de Jenofonte generalmente pasa su tiempo ofreciendo un gran volumen de consejos útiles a sus amigos. De acuerdo con Dorion, el escaso uso por parte de Jenofonte del elenchos es el resultado de su profundo escepticismo sobre su valor educativo. Como resultado de este escepticismo, Jenofonte crea un retrato alternativo de Sócrates en el cual la interrogación desempeña un papel mucho más pequeño. Dorion está en lo cierto al notar que el elenchos es menos importante para Jenofonte que para Platón, pero su conclusión es un tanto extrema. Aunque Jenofonte no se concentra en el elenchos socrático, sí ofrece retratos de este sin por ello cuestionar en forma total el retrato del elenchos realizado por Platón. Esto es porque el elenchos tiene un cierto valor para Jenofonte, incluso si este valor difiere de aquel que podemos asumir que tiene en el retrato platónico. Como ha demostrado Morrison (1994), el elenchos cumple una valiosa función al seleccionar a los alumnos o prepararlos para lecciones aún más sustantivas. También puede desempeñar un valioso papel con relación al entrenamiento para y en la actuación en los asuntos políticos. Y el elenchos puede cumplir una función educativa en otro sentido, contribuyendo directamente con la adquisición de la virtud (sophrosune) por parte del interlocutor. Rastrearé estas funciones significantes para Jenofonte del elenchos.

In this article, the author analyzes new trends in historical science in the United States, which, during the period indicated in the article, developed on the basis of an interdisciplinary synthesis of existing methods of historical analysis with sociological ones. This trend passes through the prism of the scientific activities of the professor of the Department of Sociology at the University of Texas at Austin, Mounira Maya Sharad, a researcher in the field of political sociology, comparative historical sociology, social theory and gender politics in the countries of the Islamic world. The article contains an analysis of the initial period of the formation of Mounira as a scientist, who is a prominent representative of the postcolonial Tunisian intelligentsia, defines the vector of her scientific search for the traditional social structure of the Tunisian village and the status of Islamic women. Particular attention is paid to the influence of processes in American sociological science on the further professional activities of Mounira Charrad. Since the 1970s last century, historical sociology becomes the main vector of Mounira's study of social phenomena in the countries of the Middle East and North Africa and their typology, first of all, by the methods of comparative analysis, that is, by the method of corporate history.Mounira Charrad's study of the status of Islamic women was carried out in the context of "women's history", which was a significant area of new social history in the United States. The focus of these studies was on the history of the legal system in the Maghreb countries and the differences between the family law systems of Tunisia, Algeria and Morocco were shown. A qualitatively new stage in the study of women in the Islamic world was Mounira's use of the methodology of gender-historical analysis developed by representatives of the American school of women's history. Mounira Charrad publishes a number of works in which she analyses the evolution and impact of public policy on gender in the Islamic world. The fundamental monograph by Mounira Charad "States and Women's Rights. The Making of Postcolonial Tunisia, Algeria, and Morocco", which has received worldwide recognition among the scientific community, is a comprehensive analysis of the relationship between the state structures of the Maghreb countries with tribal, ethnic formations, primarily in the context of the legal system. The scientific activity of Mounira Charrad reflects the main new trends in American historical science of the last third of the XX - beginning of the XXI century. ; В статье автор анализирует новые тенденции исторической науки сквозь призму научной деятельности профессора кафедры социологии Техасского университета в Остине Муниры Майи Чаррад, исследовательницы в области политической социологии, сравнительно-исторической социологии, социальной теории и гендерной политики в странах исламского мира. Статья содержит анализ начального периода становления Муниры как ученого, являющейся яркой представительницей постколониальной тунисской интеллигенции. Показно, что этот факт предопределил вектор ее научного поиска, связанный с традиционной социальной структурой тунисского села и статусом исламских женщин. Особое внимание уделяется влиянию на дальнейшую профессиональную деятельность Муниры Чаррад процессов в американской социологической науке. С 70-х гг. ХХ века историческая социология становится основным вектором изучения Мунирой социальных феноменов в странах Ближнего Востока и Северной Африке и их типологизации, прежде всего, методами сравнительного анализа, то есть методом корпоративной истории. Доказано, что качественно новым этапом изучения женщин исламского мира стало использование Мунирой методологии гендерно-исторического анализа, произведенной представителями американской школы женской истории. Исследовательница публикует ряд работ, в которых анализирует эволюцию и влияние государственной политики на гендерную ситуацию в странах исламского мира. Фундаментальная монография Муниры Чаррад «Государства и права женщин: создание постколониального Туниса, Алжира и Марокко» получила мировое признание в научной среде, представляет собой комплексный анализ взаимоотношений государственных структур стран Магриба с племенными, этническими образованиями, в первую очередь в контексте системы права. Научная деятельность Муниры Чаррад отражает основные новые тенденции в американской исторической науке последней трети ХХ - начала XXI века. ; У статті автор аналізує нові тенденції історичної науки крізь призму наукової діяльності професора кафедри соціології Техаського університету в Остіні Муніри Майї Чаррад, дослідниці в області політичної соціології, порівняльно-історичної соціології, соціальної теорії та гендерної політики в країнах ісламського світу. Стаття містить аналіз початкового періоду становлення Муніри як вченого, що є яскравою представницею постколоніальної туніської інтелігенції, визначається вектор її наукового пошуку традиційної соціальної структури туніського села і статусу ісламських жінок. Особлива увага приділяється впливу процесів в американській соціологічній науці на подальшу професійну діяльність Муніри Чаррад. З 70-х рр. ХХ століття історична соціологія стає основним вектором вивчення Мунірою соціальних феноменів в країнах Близького Сходу і Північній Африці і їх типологізації, перш за все, методами порівняльного аналізу, тобто методом корпоративної історії. Доведено, що якісно новим етапом вивчення жінок ісламського світу стало використання Мунірою методології гендерно-історичного аналізу, виробленої представниками американської школи жіночої історії. Дослідниця публікує ряд робіт, в яких аналізує еволюцію і вплив державної політики на гендерну ситуацію в країнах ісламського світу. Фундаментальна монографія Муніри Чаррад «Держави і права жінок: створення постколоніального Туніса, Алжира і Марокко» здобула світове визнання в науковому середовищі, являє собою комплексний аналіз взаємин державних структур країн Магрибу з племінними, етнічними утвореннями, в першу чергу в контексті системи права. Наукова діяльність Муніри Чаррад відображає основні нові тенденції в американській історичній науці останньої третини ХХ-початок ХХІ століття.