Suchergebnisse

"Jugendliche sind in besonderem Maße von Armut und Ausgrenzung betroffen. Die psychischen Auswirkungen sind unter der Perspektive einer 'Psychologie der Armut' kaum erforscht. In diesem Artikel werden auf der Grundlage einer ethnografischen Studie die Folgen von Armut und Exklusion auf Identitätsprozesse bei Jugendlichen untersucht. Bei der Untersuchungsgruppe handelt es sich um sozial desintegrierte Jugendliche, die der Jugendszene am Berliner 'Bahnhof Zoo' angehören. Die Erfahrung ihres sozialen Ausschluss führt zu einer gravierenden Beschädigung des Welt- und Selbstverhältnisses. Dagegen ermöglicht die Zugehörigkeit zum Szenetreffpunkt eine Rekonstitution der beschädigten Identität durch die jugendkulturelle Vermittlung von Anerkennung und Status." (Autorenreferat)

Die Art von Ethnographie, die in diesem Beitrag vorgestellt wird, stellt eine Weiterentwicklung der lebensweltlichen Ethnographie dar. Sie wird als "Szenen-Ethnographie" bezeichnet, weil sie (a) vorzugsweise posttraditionale Gemeinschaften wie z.B. Jugend-(Club)Kulturen zum Gegenstand hat, und weil sie (b) einen sozusagen "szenischen" Blick auf das menschliche Miteinander verfolgt. Allgemein geht es (auch) bei diesem Forschungskonzept – wie in der Ethnographie überhaupt – darum, wegzukommen vom pseudo-objektivistischen "Über-Blick" über die Köpfe der Akteure hinweg und hinzukommen zum mühevollen "Durch-Blick" sozusagen durch die "Augen" der Akteure hindurch. Dieses explorative Programm wird bislang am konsequentesten mit der Lebensweltanalyse in der Tradition von Alfred SCHÜTZ verfolgt. Die soziologische Lebensweltanalyse ist gegenüber einer rein phänomenologischen nun dahingehend erweitert, dass es um die Rekonstruktion der subjektiven Perspektive, d.h. der Lebenswelten anderer Akteure geht. Folglich ist hier die phänomenologische Deskription eingebettet in ein methodenplurales, triangulatives ethnographisches Forschungskonzept, das feldrelevante Daten aller Art mit praktischen Teilnehmerdaten verknüpft. Wenngleich Teilnahme zum Zwecke der Perspektivenübernahme das Basisverfahren dieses Forschungsansatzes darstellt, integriert er diese in weitere Verfahren der Datenerhebung wie Beobachtung und Interviews.

"The Unnatural and Detestable Sin": The Ban on Same-Sex Contact in the Articles of War (1661 and 1749) -- "He was Pleased with all his other Attempts upon Him": Relationships between Three Sailors from HMS Expedition (1705) -- Vigilante Violence: An Attack on a Member of the "Vile Clan" (1731) -- Avoiding Trial: A Newspaper Reports Discretionary Punishments (1735) -- Sex in the Foretop: The trial of Hugh Ducaty and William Tofts (1738) -- "A Very Extraordinary Kind of Sea Discipline": "Amazonian" Women Punish Buggery on HMS Princess Amelia (1742) -- Punishing and Permitting Same-Sex Acts at Sea: Press Coverage (1747, 1757) -- Executing a Boy for Buggery: The George Newton and Thomas Finley Trial (1761) -- "I Did What I Had no Right to Do": Captain Graham Moore Chooses Summary Punishment (1788, 1793) -- "Striking Examples": The Admiralty Attempts to Punish Marine James Parker (1811) -- How to Prosecute Same-Sex Acts: Naval Jurist John McArthur on Buggery at Sea (1813) -- "The Last Person in the Ship I Should Have Suspected": The Trial of Seaman Thomas Randall (1815) -- "A Tragic Incident": Lieutenant John Towne's Account of a Buggery Hanging (1833) -- Part 2: Queer Tars -- "It was much better to lay with one another": Quartermaster Thomas Pike Plans an Assignation on HMS York (1701) -- "An Odd Affair which Lately Happened": A Cross-Dressing Cabin Boy (1739) -- "A Backdoor Man": Marine Officers Fight over Masculinity in a Plymouth Tavern (1755) -- "Tender Expressions... Not Becoming Men": Intimacy Between Officers on HMS Raven (1775) -- "The Little Female Tar": A Cross-Dressing Sailor Testifies in a Buggery Trial (1809) -- "A Correspondence... Not Fit to be Named": Tobias Smollett's Captain Whiffle and Mr. Simper (1748) -- "I am No Man to be Tried by a Court Martial": A Sailor Pleads "Neutrality of Gender" (1803) -- "The Childish Vice of Boys": Adolescent Sexual Activity Aboard HMS Africaine (1816) -- "A Thorn Has Been Given Him In the Flesh": Naval Officer James Woolls Describes His Same-Sex Desire (1818) -- Part 3: In Print -- Reports of Same-Sex Acts in Seventeenth-Century Newspapers (1650, 1654) -- "Any Port in a Storm": A Sailor Risks Sodomy in Fanny Hill (1748) -- The Lieutenant Thomas Wye Affair: A Buggery Case on Shore (1755-56) -- "Indecent Familiarities with Mankind": William Benbow Recalls the Captain Charles Sawyer Scandal (1823) -- "A Case of Unparalleled Hardship": Lieutenant Arthur W. Adair Appeals to the Nation for Justice (1807, 1809) -- "A Full Acquittal": Captain Thomas G. Muston Insists on his Innocence in Print (1812) -- "Familiarity with Gross Pollution": Captain Edward Hawker on Female Sex Workers and Same-Sex Intimacy in the Navy (1821) -- Part 4: Naval Buggery Scandals -- "Is It Not What Great Men Do?": The Edward Rigby Scandal (1698) -- The HMS Stag Affair: Captain Henry Angel is Arrested by His Officers (1762, 1805) -- "But for this Detestable Propensity": Lieutenant William Berry (1807) -- "Guilty of an Abominable Offence": Naval Surgeon James Nehemiah Taylor (1809) -- Part 5: "A Man F -- g Ship": The Same-Sex Subculture on HMS Africaine -- Sworn Statements from the Officers' Investigation on HMS Africaine (October-November 1815) -- Sworn Statements from the Admiralty's investigation (December 1815) -- Admiral Edward Thornbrough's Report on the Africaine Punishments (1816) -- Press Coverage of the Africaine Trials and Punishments -- Part 6: The Victorian Navy -- "Considered the Prisoner as a Father": The Lieutenant Richard Inman Scandal (1838) -- "So Full an Acquittal": The Trials of Lieutenant Lionel R. Place (1842) -- "To Throw Himself Upon the Protection of the Publick": Defending Lieutenant Henry Stokes (1844-1845) -- "Revolting Charges Against a Naval Officer": Lieutenant George Armitage Brings a Perjury Accusation (1862-1864) -- "Charged with Insobriety and Indecency": The Trial of Lieutenant Frederick W. Kuper (1871) -- "Foul Offence and Exemplary Punishment": The Trial and Flight of Navigating Sub-Lieutenant William Renwick (1873) -- "In the Water Closet of a Café at Gibraltar": The Trial of Seamen Robert Simpson and Henry Keenor (1874).

It can be said that the academic scrutinization of metal music began with two substantial studies – Heavy Metal. The Music and its Culture (1991) by sociologist Deena Weinstein and Running with the Devil. Power, Gender, and Madness in Heavy Metal Music (1993) by musicologist Robert Walser. During the following couple of decades, academic and metal communities witnessed some sporadic – but essential – contributions to the field (Purcell's Death Metal Music: The Passion and Politics of a Subculture (2003) and Kahn-Harris's Extreme Metal: Music and Culture on the Edge (2007), to name a few). A series of several events that occurred near the end of the first decade of the 21st century, and especially during the 2010s, are crucial in the institutionalization of metal music studies. The foundation of the International Society for Metal Music Studies (ISMMS) in 2013 is probably the most important one, mainly because it announced the emergence of the new scientific paradigm. Following the first global conference on metal held in Salzburg in 2008, starting from 2013 the ISMMS began organizing regular international and inter/multi-disciplinary conferences biannually. Finally, the foundation of ISMMS' specialized scientific journal, Metal Music Studies (Intellect Press, 2015), signified the beginning of the so-called autonomy that metal scholars strived for. As Will Straw noticed in his keynote speech at the ISMMS conference in Nantes (2019), this autonomy was particularly important concerning popular music studies. Metal scholars, coming from various disciplines (sociology, musicology, aesthetics, cultural studies, history, psychology, etc.), created their "intellectual hub" and started building a unique resource for the field. With musicology playing a vital role in the field, this paper aims to examine the musicological input to metal music studies, with special attention given to studies published after the foundation of the ISMMS and its journal. This overview will encompass reoccurring topics, contemporary methodologies, and the interdisciplinary liaisons established in the research process. ; Имајући у виду да је интересовање за проучавање метал музике званично отпочело у англоамеричком контексту деведесетих година прошлог века појавом две студије утемељивачког карактера – Heavy Metal. The Music and its Culture (1991) социолошкиње Дине Вајнстин и Running with the Devil. Power, Gender, and Madness in Heavy Metal Music (1993) музиколога Роберта Волсера – циљ овог текста био је да се испита улога музикологије у области студија метал музике. Показано је да је, током три деценије све разгранатијег научног дискурса о овом музичком феномену, упис музикологије био важан не само као први корак, већ и као константан и неизоставан део говора и написа о металу. Почевши од Волсерове студије, која је par excellance продукт 'свог доба' и нове музикологије, музиколошки доприноси овом пољу били су резултат интердисциплинарне базе дисциплине, те су тако резултати тих истраживања обухватала историографску, формалистичку, музичко-теоријску, естетичку, филозофску, етномузиколошку, етнографску раван. На институционализацију студија метал музике утицало је неколико догађаја који су се одвили крајем прве деценије 21. века, а нарочито током 2010-их. Због успостављања нове научне парадигме и платформе, пре свега треба поменути оснивање Међународног друштва за проучавање метал музике (ISMMS) 2013. године, а потом и установљивање редовних међународних и интер/транс/мултидисциплинарних научних скупова широм света. Својеврсна аутономија ове области, нарочито у односу на студије популарне музике, заокружена је успостављањем научног часописа Metal Music Studies (Intellect Press, 2015). Тако је, у односу на претходни период, где је научно истраживање метал музике остајало у запећку шире слике и спорадично се пробијало у први план, успостављена платформа на којој ће се убрзо развити дисциплинарни односи. Иако су неки од гласноговорника студија метал музике инсистирали на оснаживању музиколошког 'гласа' пре свега ради компетентног говора о звуку, музичким структурама и хармонско-мелодијским аспектима метал музике, овај текст је увидом у кратку али садржајну историју музиколошких написа показао да се, услед основних интердисциплинарних поставки музикологије, допринос музиколога не може свести 'само' на музичко-теоријски рад. Штавише, он предвиђа још богатију продукцију која долази из сфере музикологије, а која ће бити инспирисана и испровцирана новим технологијама, инструментима и извођаштвом, савременим друштвом и публиком, начинима стварања, постпродукције и рецепције музике.

Анотація: Актуальність політичного виховання студентів у вітчизняних закладах вищої освіти полягає в компенсації недоліків цього виховання в родині, у набутті цією молоддю політичної культури, яка стане і її своєрідним соціальним захистом, і умовою громадянської стабільності та, водночас, забезпечить суспільну динаміку правовими, а не революційними засобами. Метою публікації є: виявлення причин гальмування політичного виховання українських студентів, проаналізувавши провідні законодавчі документи щодо освіти; обґрунтування соціально-педагогічної сутності цього виховання, порівнюючи поняття «соціальне виховання» та «політичне виховання»; доведення ефективності соціально-педагогічного підходу до політичного виховання вітчизняних студентів у період демократизації суспільства. Методи дослідження: аналіз провідних законодавчих документів щодо освіти, термінологічний аналіз понять «соціальне виховання» та «політичне виховання», «громадянське виховання», їх систематизація, узагальнення. Демократична сутність соціальної педагогіки забезпечує трактування «політичного виховання» як цілеспрямованого процесу створення сприятливих умов політичного розвитку студентів, який є частиною їх соціального, а конкретно – громадянського вдосконалення. Метою політичного виховання студентів, з соціально-педагогічного погляду, є сприяння сходженню ними від політичної грамотності через політичну компетентність до політичної культури (ціннісне ставлення до політичного буття, політична суб'єктність, політична творчість, критичне сприйняття політичної інформації, політичне співробітництво, позитивна політична комунікація тощо). Соціально-педагогічний підхід до політичного виховання реалізується не лише через безпосередню роботу зі студентами, стимулюючи їх політичне самовиховання, але й опосередковано через соціальне середовище, як ЗВО, так і залучаючи різноманітні соціальні інститути та заклади: молодіжну субкультуру, ЗМК, заклади культури та мистецтва, правоохоронні органи, віртуальні соціальні мережі тощо. ; Abstract: The relevance of students' political education at national higher education institutions lies in compensating the flaws of this kind of education within a family, in gaining by these young people the political culture that will become their special social protection, and a condition for civil stability, while, simultaneously, providing the social dynamism with legal, not revolutional means. The aim of this paper is to discover the reasons that slow down the political education of Ukrainian students by analyzing the leading legislative documents regarding education; to justify the social-pedagogical nature of this education by comparing the concept «social education» with «political education»; to prove the effectiveness of the social-pedagogical approach to political education of nation's students during the period of society democratization, its decentralization. After analyzing the laws of Ukraine «On education», «On higher education», the Concepts of national education of student youth and national-patriotic education of children and youth, we have reached a conclusion that they reflect the lack of understanding of the meaning of political education on the state level, or a fear of one, just like it was with «national education» during soviet times. Fear of political education is tied to matching it, as we believe, with youth choosing certain political values, and because the authoritativeness of the higher education system is still not completely out of the soviet past, «choosing» may turn to «coercing» the higher education recipients to follow certain political values. This is facilitated by the definition of this term by political scientists as well. The democratic nature of social pedagogy ensures its representation as a purposeful process of creating favorable conditions for students' political development, which is part of their social, particularly civil, development. The aim of political education of students, from the social-pedagogical point of view, is to promote their growth from political literacy through political competence to political culture (value-based approach to political being, political subjectness, political creativity, critical perception of political information, political cooperation, positive political communication etc.). The social-pedagogical approach to political education is realized not only through immediate work with higher education recipients, stimulating their political self-education, but also through mediums of social environment, like HEI, as well as through including various social institutions and establishments: the youth's subculture, means of mass communication, culture and art establishments, law enforcement authorities, virtual social networks etc.

Анотація: Актуальність політичного виховання студентів у вітчизняних закладах вищої освіти полягає в компенсації недоліків цього виховання в родині, у набутті цією молоддю політичної культури, яка стане і її своєрідним соціальним захистом, і умовою громадянської стабільності та, водночас, забезпечить суспільну динаміку правовими, а не революційними засобами. Метою публікації є: виявлення причин гальмування політичного виховання українських студентів, проаналізувавши провідні законодавчі документи щодо освіти; обґрунтування соціально-педагогічної сутності цього виховання, порівнюючи поняття «соціальне виховання» та «політичне виховання»; доведення ефективності соціально-педагогічного підходу до політичного виховання вітчизняних студентів у період демократизації суспільства. Методи дослідження: аналіз провідних законодавчих документів щодо освіти, термінологічний аналіз понять «соціальне виховання» та «політичне виховання», «громадянське виховання», їх систематизація, узагальнення. Демократична сутність соціальної педагогіки забезпечує трактування «політичного виховання» як цілеспрямованого процесу створення сприятливих умов політичного розвитку студентів, який є частиною їх соціального, а конкретно – громадянського вдосконалення. Метою політичного виховання студентів, з соціально-педагогічного погляду, є сприяння сходженню ними від політичної грамотності через політичну компетентність до політичної культури (ціннісне ставлення до політичного буття, політична суб'єктність, політична творчість, критичне сприйняття політичної інформації, політичне співробітництво, позитивна політична комунікація тощо). Соціально-педагогічний підхід до політичного виховання реалізується не лише через безпосередню роботу зі студентами, стимулюючи їх політичне самовиховання, але й опосередковано через соціальне середовище, як ЗВО, так і залучаючи різноманітні соціальні інститути та заклади: молодіжну субкультуру, ЗМК, заклади культури та мистецтва, правоохоронні органи, віртуальні соціальні мережі тощо. ; Abstract: The relevance of students' political education at national higher education institutions lies in compensating the flaws of this kind of education within a family, in gaining by these young people the political culture that will become their special social protection, and a condition for civil stability, while, simultaneously, providing the social dynamism with legal, not revolutional means. The aim of this paper is to discover the reasons that slow down the political education of Ukrainian students by analyzing the leading legislative documents regarding education; to justify the social-pedagogical nature of this education by comparing the concept «social education» with «political education»; to prove the effectiveness of the social-pedagogical approach to political education of nation's students during the period of society democratization, its decentralization. After analyzing the laws of Ukraine «On education», «On higher education», the Concepts of national education of student youth and national-patriotic education of children and youth, we have reached a conclusion that they reflect the lack of understanding of the meaning of political education on the state level, or a fear of one, just like it was with «national education» during soviet times. Fear of political education is tied to matching it, as we believe, with youth choosing certain political values, and because the authoritativeness of the higher education system is still not completely out of the soviet past, «choosing» may turn to «coercing» the higher education recipients to follow certain political values. This is facilitated by the definition of this term by political scientists as well. The democratic nature of social pedagogy ensures its representation as a purposeful process of creating favorable conditions for students' political development, which is part of their social, particularly civil, development. The aim of political education of students, from the social-pedagogical point of view, is to promote their growth from political literacy through political competence to political culture (value-based approach to political being, political subjectness, political creativity, critical perception of political information, political cooperation, positive political communication etc.). The social-pedagogical approach to political education is realized not only through immediate work with higher education recipients, stimulating their political self-education, but also through mediums of social environment, like HEI, as well as through including various social institutions and establishments: the youth's subculture, means of mass communication, culture and art establishments, law enforcement authorities, virtual social networks etc.

This article represents the stages of the emergence and problems of the formation of volunteering, youth leadership through the participation of young people in the volunteer movement of modern Ukraine. The concept of volunteering as a strategy for leadership development proceeds from the fact that volun- teering and leadership are in a close interaction. This may mean that the realization of the tasks of the development of volunteering solves the problem of leadership development in the youth environment.The article reviews and analyzes the results of a nationwide research on the state of volunteering in Ukraine (July 20-26, 2014), which was carried out by GfK Ukraine on request of the UN Organizations in Ukraine. There is a representative sample of the Ukrainian population (with the exception of the Crimea) by region, the size of the settlement, sex and age, according to the data of the State Statistics Service as of January 01, 2013. The sample was 1,000 respondents aged 16 and over. According to the results of the research, we can conclude that Ukrainians recognize the great role of the volunteer movement in the social processes. The most relevant areas of activity before the events of the Maidan were the assistance to socially vulnerable groups of the population and the improvement of public space.This survey showed that volunteer activity in Ukraine is the most important mechanism that exists within civil society and is capable of taking an initiative at any moment in any crisis situation.The largest volunteer group in Ukraine, which is currently volunteering, is mostly student youth, though, due to the political situation and antiterrorist operation that takes place in eastern Ukraine, during the 2014-2018 period, the participation in volunteering activities of people aged 36 and under 60 increased significantly (although at the beginning of 2016 there is a decline in volunteer activity in this direction).As a conclusion, it can be noted that the youth leadership, which arises at this time on the background of military confrontation, is extremely rapidly growing. Young activists, who saw their further activities only in the field of politics, begin to reorient themselves to somewhat different conditions for entry into this sphere. At the same time, the overwhelming majority views participation in the leadership of the volunteer movement primarily as one of the possible channels of mobility for political growth and political formation in the future.Active volunteer activity develops life skills and professional experience among young people, ability to interest and organize other volunteers, learn how to interact with other people and organizations, find support from partners and sponsors, government and commercial structures, etc.In the process of volunteer activity, young people are expanding their vision, develop their intellectual level, realize the opportunity to implement their creative plans and leadership potential. A special role in shaping leadership qualities belongs to the social design, namely, through developing skills for their volunteer project, joining efforts with associates for the collective development and implementation of the project, which contributes to enhancing social competences and the development of skills and abilities of the volunteer. Again, the rethinking of the essence and fundamental role of volunteering over the course of several decades has led to an understanding and recognition at the global level that volunteering is the basis for improvement of civil society, an instrument that promotes social capital, economic growth and social well-being of societies.The state policy of Ukraine should focus more on maintaining the youth movement, support various youth initiatives. This will depend on the direction of the youth movement, the expansion and emergence of new youth radical movements, the formation of subcultures that will bring in the traditional culture as new trends, and new, perhaps even negative forms of struggle for their place in the public space of the state. ; У статті розкриваються проблеми становлення волонтерського руху в сучасній Україні, наводяться його принципи, аналізуються шляхи розвитку молодіжного волонтерства та розкривається стратегія розвитку молодіжного лідерства через участь молоді у волонтерському русі сучасної України.

The research aims at highlighting the specific traditions and culture in daily life of the Chinese society. The research was carried out by means of sociocultural and comparative approaches. The authors admit that for conducting global research on specific traditions and culture in daily life of the Chinese society it is necessary to have approval of the Chinese Government. Due to this fact, the authors used questionnaire and observation methods for collecting empirical data. Questionnaire method was used as structural interview in January 2016 before the Chinese New Year. The interview aimed at revealing the attitude of Chinese people to their traditions and culture and highlighting most typical elements of traditional culture in their daily life. Confucianism and lunar calendar are revealed as cultural dominants in modern culture of China. Confucianism as a spiritual tradition is supported by the Chinese Government. Confucianism contributes to ideology and spiritual values of modern China. Lunar calendar enhances the rhythm of the Chinese daily life. The respondents outlined lunar calendar and its derivatives (agricultural calendar and 12 zodiac signs) as the first one in ranging the elements of Chinese traditions and culture. Chinese culture is full of western assimilations, which are adapted to Chinese culture in order to fix there. In some cases, this process does not change the cultural sense of assimilating cultural element and rendered as an element of foreign culture. In other cases, adaptation is long and it changes the cultural sense of substitution. This results in the fact that this element becomes the element of Chinese culture. Traditions and culture remain the value core of national culture. Modern Chinese culture includes traditional culture, its transformation and western assimilations adopted in China. The authors speak about stratification of Chinese society on subcultures appeared on the basis of attitude to the values of traditions and culture. Modern Chinese culture is a new form of national culture that differs from traditional culture and assimilated one. The authors make a case that further investigation of modern Chinese culture is impossible without these peculiarities. ; Основной целью исследования, осуществляемого в русле социально-культурного и компаративистского научных подходов, является выявление специфики традиционной культуры в повседневной жизни современного китайского общества. В рамках исследования для сбора эмпирической информации использовались метод анкетирования и метод наблюдения, поскольку для полномасштабного изучения специфики традиционной культуры в повседневной жизни современных китайцев необходимо разрешение китайского руководства на его проведение. Метод анкетирования был использован нами в январе 2016 г. накануне китайского Нового года в форме структурированного интервью, направленного на определение отношения современных китайцев к своей традиционной культуре и выявление наиболее типичных элементов традиционной культуры, бытующих в их повседневной жизни. Культурными доминантами в современной культуре Китая являются конфуцианство и лунный календарь. Конфуцианство как духовная традиция активно поддерживается китайским руководством на государственном уровне. Под воздействием конфуцианства формируются идеология и духовные ценности современного Китая. Лунный календарь задает ритм повседневной жизни современных китайцев. Называя элементы китайской традиционной культуры, все респонденты на первое место поставили лунный календарь, его праздники и производные –сельскохозяйственный календарь «Цзеци» и 12 знаков китайского зодиака. Национальная культура Китая насыщена западными заимствованиями, однако прежде чем укорениться в китайской национальной/ традиционной культуре, заимствуемые элементы проходят обязательный процесс адаптации к китайской культуре. В одних случаях этот процесс практически не изменяет культурный смысл заимствуемого культурного элемента, и тогда новация отчетливо воспринимается как элемент некитайской культуры. В других случаях процесс адаптации длительный и принципиально изменяет культурный смысл новации, в результате чего заимствуемый культурный элемент становится элементом китайской национальной/традиционной культуры. Традиционная культура, подвергаясь трансформации в современных условиях, остается хранителем ценностного ядра национальной культуры. Таким образом, 1) поле современной национальной китайской культуры включает традиционную китайскую культуру, ее трансформации и западные заимствования, прошедшие курс адаптации; 2) можно говорить о стратификации китайского общества на субкультуры, возникающие на основе своего отношения к ценностям традиционной культуры и соблюдения ее норм и правил; 3) современная китайская культура является новой формой национальной культуры, отличающейся от заимствованной и традиционной/национальной культуры. Авторы считают, что дальнейшее изучение и анализ современной национальной культуры Китая невозможны без учета этих особенностей.

The paper develops the ideas that were previously worded by the authors about the phenomenon of ethnocultural neotraditionalism, whose research is based on consecutive application of the social and cultural, and system-based genetic methodological approaches. The tradition is interpreted as a steady, but, at the same time, dynamic phenomenon. Changing under the influence of various innovations in the process of acute interethnic relations, it retains its connection with the past and exists as neotradition. Neotraditionalism represents not only a particular worldview, a conceptual vision of reality, but also an arrangement of life itself, the world structure of an ethnocultural community. Ethnocultural neotaditionalism has a dual nature: on the one hand, it is connected with autochthonic ethnoculture, on the other hand, it is stimulated by real interethnic cooperation.Unlike the idea that exists in the scientific and political discourse about the differentiating role of tradition, the authors emphasise the research into the integrational potential of ethnocultural neotradition and ethnocultural neotraditionalism, revealing its following manifestations. Firstly, from the perspective of the diachronic aspect of system-based genetic analysis, neotraditionalism represents a close connection, an integration of the past and present of an ethnical culture. Secondly, from the perspective of the diachronic aspect of system-based genetic analysis, it expresses an integration of the traditional and innovative, a certain level of interethnic integration, since it is implemented in the framework of interethnic cooperation. Thirdly, ethnocultural traditionalism promotes the "assembly" of an ethnic group, unifying the variety of its subcultures and traditions. The ethnic group is restored and reconstructed as a result of spatiotemporal integration while its representatives realise the differentiated unity and developing ethnical identity. Fourthly, similar processes take place when all-national identity is being formed, where, during the "assembly" of a civil nation, it is not ethnic cultures that are participating, but fully-featured ethnic communities based on ethnocultural neotraditionalism. Local ethnocultural neotraditionalism may acquire all-Russian perspective, as it directs the society towards updating and implementing tradition as the deepest foundation of the state unity and its peoples understanding each other. Such a mindset meets the contemporary insights into the role of tradition in social development, their perception not as an obstacle for modernisation, but as a vital condition of successful social and cultural transformations. ; В статье развиваются сформулированные ранее авторами идеи о феномене этнокультурного неотрадиционализма, исследование которого базируется на последовательном применении социокультурного и системно-генетического методологических подходов. Традиция интерпретируется как устойчивое, но одновременно динамическое явление. Изменяясь под влиянием разного рода новаций в процессе актуальных межэтнических отношений, она, сохраняя связь с прошлым, существует в виде неотрадиции. Неотрадиционализм представляет собой не только определенное мировоззрение, концептуальное видение действительности, но и организацию самой жизни, устройство мира этнокультурного сообщества. Этнокультурный неотрадиционализм имеет двойственную природу: с одной стороны, он связан с автохтонной этнокультурой, с другой — стимулирован реальными межэтническими взаимодействиями.В отличие от существующего в научном и политическом дискурсе представления о дифференцирующей роли традиции, авторы делают акцент на исследовании интеграционного потенциала этнокультурной неотрадиции и этнокультурного неотрадиционализма, раскрывая следующие его основные проявления. Во-первых, с позиции диахронного аспекта системно-генетического анализа неотрадиционализм представляет собой устойчивую связь, интеграцию прошлого и настоящего этнической культуры. Во-вторых, с позиций диахронного аспекта системно-генетического анализа он выражает интеграцию традиции и новации, определенный уровень межэтнической интеграции, поскольку реализуется в сети межэтнических взаимодействий. В-третьих, этнокультурный неотрадиционализм способствует «сборке» этноса, объединяя вариационное множество его субкультур и традиций. Этнос восстанавливается и реконструируется в результате пространственно-временной интеграции в процессе осознания его представителями дифференцированной целостности и развивающейся этнической идентичности. В-четвертых, аналогичные процессы происходят при формировании общенациональной идентичности, где в ходе «сборки» гражданской нации участвуют уже не этнические субкультуры, а полноценно сформированные на основе этнокультурного неотрадиционализма этнические общности. Локальный этнокультурный неотрадиционализм может приобретать общероссийскую перспективу, поскольку ориентирует общество на актуализацию и освоение традиции как наиболее глубокой основы единства государства и взаимопонимания его народов. Такая установка соответствует современным представлениям о роли традиций в общественном развитии, восприятию их не в качестве препятствия для модернизации, а как необходимого условия успешных социокультурных преобразований.

Теоретико-методологический анализ политических процессов в данной статье позволяет исследовать их природу, специфику и праксеологию развития. Наибольший познавательный потенциал содержится в парадигмах институционализма, струк- турного функционализма, бихевиоризма и в теории «рационального выбора». По- литологический дискурс на базе многих критериев выделяет разновидности поли- тических процессов: макро- и микроуровня; горизонтально и вертикально органи- зованные; процессы стабильного и переходного типа; мировой политический процесс и др. ; The theoretical methodological analysis of political processes in this article allows probing their nature, specific and practices of development. A political process can be interpreted as a system action of all of subjects and objects of policy for realization of public power; activity related to forming, development, transformations and functioning of the political system.The greatest cognitive potential is contained by the paradigms of institutionalism, structurally functional, behaviorism and theory of «rational choice». Institutional approach in political discourse presents the political institutes as dominant «system of co-ordinates» in development of political process. Structurally functional methodology accents attention on an underlying structure and functions of the political system, on the role of social environment in a process. A political process in the theory of «rational choice» is often described as a «public choice», or as certain variations of «scenarios of games». This methodology has wide application: for the estimation of operating international relations and their prospects; to the prognosis of parliamentary activity of factions from forming of coalition, political blocks or groups; at the analysis of electoral conduct of citizens.Prakseology of political processes most expressly demonstrate them scientific typology's, which was carried out scientists on the base of different criteria. For a scale, allocate the political processes of macro-level, which characterize political development at level held or regions of planet (historical, global; western and «unwestern»; evolutional, revolutionary). Processes micro-level are concrete political events, daily relations of different subjects politicians, which are related to practical realization of individual, group or corporate interests (political co-operation is in a government, parliament, parties, regions of country, structures of local-authority). When a democratic political culture consists in basis of political co-operation of subjects, in society the horizontally organized process is formed on the base of principles of consocial democracy; when a policy is based on an etatism and authoritarian culture, there is the apeak organized political process.Political processes in the post of totalitarian states of Eurasia, Central and East Europe, which Ukraine belongs to, is extremely contradictory – is investigation of the transitional state of society; presence of political subcultures; dysfunctions of institutes of «hybrid» democracy; instabilities of the party and electoral systems; oligarchic of economy; property differentiation of population; corruptions and braking of reforms.A world political process of contemporaneity is a computer-integrated, global process, which represents the various activities of nation-states and those legitimate organs, international organizations and motions (world or continental scale); it – political activity of all of subjects of international relations is consolidated. The specific of world political process is that here the unique, legitimate «center of compulsion» absents with the proper political legal jurisdiction. Consequently, the problem of «balance of powers and interests» acquires ponderability, as a factor of stability (or instabilities) of worldwide policy is important. This process characterizes: variety of political development and different social and political forces; special methods of realization of world power; difficult aggregate of civilization, transnational and peripheral, regional, national and local political processes.Thus, progressive evolution of the civilized people and countries directed anymore on the construction of the democratic, legal state on the base of political pluralism, rights and freedoms of man, developed national economy and culture, high level of welfare and social defense of citizens. ; Теоретико-методологічний аналіз політичних процесів у даній статті дозволяє дослідити їх природу, специфіку і праксеологію розвитку. Найбільший пізнавальний потенціал містять парадигми інституціоналізму, структурного функціоналізму, біхевіоризму і теорія «раціонального вибору». Політологічний дискурс за багатьма критеріями виділяє різновиди політичних процесів: макро- і мікрорівня; горизон- тально і вертикально організовані; процеси стабільного і перехідного типу; світо- вий політичний процес та ін.

Теоретико-методологический анализ политических процессов в данной статье позволяет исследовать их природу, специфику и праксеологию развития. Наибольший познавательный потенциал содержится в парадигмах институционализма, струк- турного функционализма, бихевиоризма и в теории «рационального выбора». По- литологический дискурс на базе многих критериев выделяет разновидности поли- тических процессов: макро- и микроуровня; горизонтально и вертикально органи- зованные; процессы стабильного и переходного типа; мировой политический процесс и др. ; The theoretical methodological analysis of political processes in this article allows probing their nature, specific and practices of development. A political process can be interpreted as a system action of all of subjects and objects of policy for realization of public power; activity related to forming, development, transformations and functioning of the political system.The greatest cognitive potential is contained by the paradigms of institutionalism, structurally functional, behaviorism and theory of «rational choice». Institutional approach in political discourse presents the political institutes as dominant «system of co-ordinates» in development of political process. Structurally functional methodology accents attention on an underlying structure and functions of the political system, on the role of social environment in a process. A political process in the theory of «rational choice» is often described as a «public choice», or as certain variations of «scenarios of games». This methodology has wide application: for the estimation of operating international relations and their prospects; to the prognosis of parliamentary activity of factions from forming of coalition, political blocks or groups; at the analysis of electoral conduct of citizens.Prakseology of political processes most expressly demonstrate them scientific typology's, which was carried out scientists on the base of different criteria. For a scale, allocate the political processes of macro-level, which characterize political development at level held or regions of planet (historical, global; western and «unwestern»; evolutional, revolutionary). Processes micro-level are concrete political events, daily relations of different subjects politicians, which are related to practical realization of individual, group or corporate interests (political co-operation is in a government, parliament, parties, regions of country, structures of local-authority). When a democratic political culture consists in basis of political co-operation of subjects, in society the horizontally organized process is formed on the base of principles of consocial democracy; when a policy is based on an etatism and authoritarian culture, there is the apeak organized political process.Political processes in the post of totalitarian states of Eurasia, Central and East Europe, which Ukraine belongs to, is extremely contradictory – is investigation of the transitional state of society; presence of political subcultures; dysfunctions of institutes of «hybrid» democracy; instabilities of the party and electoral systems; oligarchic of economy; property differentiation of population; corruptions and braking of reforms.A world political process of contemporaneity is a computer-integrated, global process, which represents the various activities of nation-states and those legitimate organs, international organizations and motions (world or continental scale); it – political activity of all of subjects of international relations is consolidated. The specific of world political process is that here the unique, legitimate «center of compulsion» absents with the proper political legal jurisdiction. Consequently, the problem of «balance of powers and interests» acquires ponderability, as a factor of stability (or instabilities) of worldwide policy is important. This process characterizes: variety of political development and different social and political forces; special methods of realization of world power; difficult aggregate of civilization, transnational and peripheral, regional, national and local political processes.Thus, progressive evolution of the civilized people and countries directed anymore on the construction of the democratic, legal state on the base of political pluralism, rights and freedoms of man, developed national economy and culture, high level of welfare and social defense of citizens. ; Теоретико-методологічний аналіз політичних процесів у даній статті дозволяє дослідити їх природу, специфіку і праксеологію розвитку. Найбільший пізнавальний потенціал містять парадигми інституціоналізму, структурного функціоналізму, біхевіоризму і теорія «раціонального вибору». Політологічний дискурс за багатьма критеріями виділяє різновиди політичних процесів: макро- і мікрорівня; горизон- тально і вертикально організовані; процеси стабільного і перехідного типу; світо- вий політичний процес та ін.

This article analyzes the main causes of the crisis in social, political and artistic trends of the counterculture. The effects and impact of youth counterculture movements on a base of contemporary American culture was investigated. Since the early 70's, these movements came into crisis phase and their decline began. The crisis was systemic in its nature, as far as it took place under the influence of a combination of various factors. Decline causes of the counterculture can be classified as social, political and artistic ones. The social factors include the failure of commune lifestyle experiment, changing hippie movement into mass trend, deviant behavior of its carriers (alcoholism, drug addiction), change of generations and the economic crisis of the 70s. Political factors are next: the lack of constructiveness of the ideology of a «New Left,» which criticized the existing order without offering solutions for the actual problems, the lack of a clear organizational structure, the end of the Vietnam war, terroristic and criminal nature of some radical movements of the «new left.» In the art vector of counterculture movements, which was mostly identified with music, the crisis factors were connected with the pop orientation of rock music, commercialization of subculture art and transforming it into the next fashion trend.Counterculture failed and began to decline, but the great amount of its values and ideals were dissolved in a general culture and were perceived by American society, including the pacifist, anti­racist, feminist, green, anti­globalization youth trends. There appeared the new forms of youth social movements that were created on the sample of beatniks, hippies or the «New Left». ; В статті проаналізовано основні причини кризи соціального, політичного та мистецького напрямів контркультури. Досліджено наслідки та вплив молодіжних контркультурних рухів на сучасну американську базову культуру. З початку 70­х років ці рухи вступають у кризову фазу, розпочинається їх занепад. Криза мала системний характер, оскільки відбувалась під впливом цілого комплексу чинників. Відповідно до напрямків контркультури, причини її занепаду теж можна класифікувати на соціальні, політичні та мистецькі. До соціальних факторів занепаду відносять: невдача експерименту «комунного» способу життя, масовизація руху хіпі, девіантна поведінка носіїв субкультури (алкоголізм, наркоманія), зміна поколінь, економічна криза 70­х років. Політичні чинники спаду контркультурних тенденцій: розмитість ідеології «нових лівих», яка критикувала існуючий порядок, не пропонуючи шляхів вирішення проблем, відсутність чіткої організаційної структури, завершення в'єтнамської війни, терористичний та кримінальний характер діяльності деяких радикальних течій «нових лівих». У мистецькому напрямі контркультурних рухів, який передусім ототожнюється з музикою, можна виділити такі фактори кризи: популяризація і масовизація рок­музики, комерціалізація субкультурного мистецтва та перетворення його на чергову тенденцію моди.Контркультура зазнала кризи і пішла на спад, але велика кількість її цінностей та ідеалів розчинились у загальній культурі і були сприйняті американським суспільством, серед яких пацифістські, антирасистські, феміністичні, зелені, антиглобалістські молодіжні течії. З'явились нові форми організації молодіжних соціальних рухів, які створювались по принципу бітників, хіпі або «нових лівих». ; В статті проаналізовано основні причини кризи соціального, політичного та мистецького напрямів контркультури. Досліджено наслідки та вплив молодіжних контркультурних рухів на сучасну американську базову культуру. З початку 70­х років ці рухи вступають у кризову фазу, розпочинається їх занепад. Криза мала системний характер, оскільки відбувалась під впливом цілого комплексу чинників. Відповідно до напрямків контркультури, причини її занепаду теж можна класифікувати на соціальні, політичні та мистецькі. До соціальних факторів занепаду відносять: невдача експерименту «комунного» способу життя, масовизація руху хіпі, девіантна поведінка носіїв субкультури (алкоголізм, наркоманія), зміна поколінь, економічна криза 70­х років. Політичні чинники спаду контркультурних тенденцій: розмитість ідеології «нових лівих», яка критикувала існуючий порядок, не пропонуючи шляхів вирішення проблем, відсутність чіткої організаційної структури, завершення в'єтнамської війни, терористичний та кримінальний характер діяльності деяких радикальних течій «нових лівих». У мистецькому напрямі контркультурних рухів, який передусім ототожнюється з музикою, можна виділити такі фактори кризи: популяризація і масовизація рок­музики, комерціалізація субкультурного мистецтва та перетворення його на чергову тенденцію моди.Контркультура зазнала кризи і пішла на спад, але велика кількість її цінностей та ідеалів розчинились у загальній культурі і були сприйняті американським суспільством, серед яких пацифістські, антирасистські, феміністичні, зелені, антиглобалістські молодіжні течії. З'явились нові форми організації молодіжних соціальних рухів, які створювались по принципу бітників, хіпі або «нових лівих».

Short history of K-pop, K-cinema, and K-television -- The souls of Korean folk in the era of hip-hop -- Dividuated cinema : temporality and body in the overwired age -- Running man : the Korean television variety program and the transnational affect Confucianism -- The virtual feast : mukbang, con-man comedy, and the post-traumatic family in Extreme job (2019) and Parasite (2019) -- Korean meme-icry : Samsung and K-pop -- Reading Muhan Dojeon through the Madanggǔk.

Статья посвящена лингвокультурологическому анализу лексико-семантических особенностей официального регистра профессионального подъязыка военнослужащих армии США. ; The article presents a linguistic and cultural analysis of the lexical and semantic features of the state register of the professional sublanguage of the US Army servicemen.

"Die politische Netzaktivistenbewegung ist eine wissenschaftlich bisher wenig untersuchte Bewegung. Erst allmählich rückt die Bewegung in das Blickfeld, nicht zuletzt aufgrund der steigenden Bedeutung des Internets, für dessen Freiheit die Bewegung eintritt. Der Beitrag möchte diese politische Bewegung theoretisch, basierend auf der kritischen Technologie Theorie, deuten und empirisch etwas fassbarer machen. Hierbei soll auch geklärt werden, ob die Bewegung mit einer spezifischen Jugendkultur bzw. - szene einhergeht und wie sich die Transnationalität der Bewegung darstellt. Für den empirischen Zugang werden Daten aus einem Survey mit Jugendlichen sowie Material aus qualitativen Interviews mit jungen Netzaktivsten verwendet." (Autorenreferat)