The uprising which shook France in May 1968 also had a revolutionary effect on the country's most prominent film journal. Under editors Jean-Louis Comolli and Jean Narboni, Cahiers du cinéma embarked on a militant turn that would govern the journal's work over the next five years. With a Marxist orientation inspired by the thinking of Louis Althusser, Jacques Lacan and Roland Barthes, the "red years" of Cahiers du cinéma produced a theoretical outpouring that was formative for the establishment of film studies as an academic discipline in the 1970s, and is still of vital relevance for the contemporary audiovisual landscape. It was also the seminal experience for a generation of critics who have dedicated the following half-century to the task of critically responding to the cinema. The Red Years of Cahiers du Cinéma (1968-1973) gives a historical overview of this period in the journal's history, combining biographical accounts of the critics who were involved with Cahiers in the post-1968 and theoretical explorations of the text they wrote.
The uprising which shook France in May 1968 also had a revolutionary effect on the country's most prominent film journal. Under editors Jean-Louis Comolli and Jean Narboni, Cahiers du cinéma embarked on a militant turn that would govern the journal's work over the next five years. With a Marxist orientation inspired by the thinking of Louis Althusser, Jacques Lacan and Roland Barthes, the "red years" of Cahiers du cinéma produced a theoretical outpouring that was formative for the establishment of film studies as an academic discipline in the 1970s, and is still of vital relevance for the contemporary audiovisual landscape. It was also the seminal experience for a generation of critics who have dedicated the following half-century to the task of critically responding to the cinema. The Red Years of Cahiers du Cinéma (1968-1973) gives a historical overview of this period in the journal's history, combining biographical accounts of the critics who were involved with Cahiers in the post-1968 and theoretical explorations of the text they wrote.
The biopolitical paradigm is studied as the basis for the formation of the political context of the model of language policy. It is noted that the biopolitical paradigm is based on such concepts as behaviorism, neobechhevorizm and postbiheviorizm, which are used to study the behavior of subjects of language policy, understanding of language policy as a problem, its analysis and evaluation of the language and political situation that is positively or negatively affects the formation of the linguistic environment, the community, its development and the state as a whole. It is stated that the biopolitical approach made it possible to focus on the political culture and symbolic behavior of politicians who develop linguistic bills, programs, complex measures, make suggestions during their discussion and make the necessary decisions that one way or another influence the implementation of language policy, quality of life and community behavior. An attempt has been made to prove that behavioral, non-ihivorous and post-bayhevorist theories are the basis of the formation of a biopolitical paradigm, which allows us to plunge into the essence of language policy as a model, to analyze its essence, content, meaning and development. It is argued that the biopolitical paradigm is based on a behavioral research method that reflects inter-governmental relations, the relationship between Russian and Ukrainian authorities, as well as between them and the Ukrainian community. The definition of the concept of "paradigm", which the author understands as a set of cognitive principles and techniques that reflect the linguistic-political reality and language-political problem, which, in our understanding, is the political context of language policy as a model that is investigated with the help of post-bestialism, that is, , behavioral direction. It analyzes the behavior of the Russian authorities, which interferes in Ukraine's internal affairs, and pro-Russian-minded politicians, which it uses to implement its plans and protect its own interests. ; Досліджується біополітична парадигма як основа формування політологічного контексту моделі мовної політики. Зазначено, що біополітична парадигма базується на таких концептах як «біхевіоризм», «необіхевіоризм» та «постбіхевіоризм», які використовуються для вивчення поведінки суб'єктів мовної політики, розуміння мовної політики як проблеми, її аналізу та оцінки мовно-політичної ситуації, яка позитивно чи негативно впливає на формування мовного середовища, спільноту, її розвиток та державу у цілому. Констатується, що біополітичний підхід дав можливість зосередити увагу на політичній культурі та символічній поведінці політиків, які розробляють мовні законопроекти, програми, комплексні заходи, висловлюють пропозиції під час їх обговорення та ухвалюють необхідні рішення, що так чи інакше впливає на здійснення мовної політики, якість життя та поведінку спільноти. Зроблено спробу довести, що біхевіористична, необіхевіористична і постбіхевіористична теорії є основою формування біополітичної парадигми, яка дозволяє зануритися у суть мовної політики як моделі, проаналізувати її сутність, зміст, значення та розвиток. Стверджується, що біополітична парадигма будується на поведінковому методі дослідження, який відображає міжвладні стосунки, взаємовідносини між російською та українською владами, а також між ними та українською спільнотою. Дається визначення поняття «парадигма», яке автор розуміє як сукупність пізнавальних принципів і прийомів, що відображають мовно-політичну реальність та мовно-політичну проблему, якою, у нашому розумінні, є політологічний контекст мовної політики як моделі, який досліджується з допомогою постбіхевіоризму, тобто, поведінкового напряму. З його допомогою аналізується поведінка російської влади, яка втручається у внутрішні справи України, та проросійськи налаштованих політиків, яких вона використовує для здійснення своїх планів та захисту власних інтересів.
The biopolitical paradigm is studied as the basis for the formation of the political context of the model of language policy. It is noted that the biopolitical paradigm is based on such concepts as behaviorism, neobechhevorizm and postbiheviorizm, which are used to study the behavior of subjects of language policy, understanding of language policy as a problem, its analysis and evaluation of the language and political situation that is positively or negatively affects the formation of the linguistic environment, the community, its development and the state as a whole. It is stated that the biopolitical approach made it possible to focus on the political culture and symbolic behavior of politicians who develop linguistic bills, programs, complex measures, make suggestions during their discussion and make the necessary decisions that one way or another influence the implementation of language policy, quality of life and community behavior. An attempt has been made to prove that behavioral, non-ihivorous and post-bayhevorist theories are the basis of the formation of a biopolitical paradigm, which allows us to plunge into the essence of language policy as a model, to analyze its essence, content, meaning and development. It is argued that the biopolitical paradigm is based on a behavioral research method that reflects inter-governmental relations, the relationship between Russian and Ukrainian authorities, as well as between them and the Ukrainian community. The definition of the concept of "paradigm", which the author understands as a set of cognitive principles and techniques that reflect the linguistic-political reality and language-political problem, which, in our understanding, is the political context of language policy as a model that is investigated with the help of post-bestialism, that is, , behavioral direction. It analyzes the behavior of the Russian authorities, which interferes in Ukraine's internal affairs, and pro-Russian-minded politicians, which it uses to implement its plans and protect its own interests. ; Досліджується біополітична парадигма як основа формування політологічного контексту моделі мовної політики. Зазначено, що біополітична парадигма базується на таких концептах як «біхевіоризм», «необіхевіоризм» та «постбіхевіоризм», які використовуються для вивчення поведінки суб'єктів мовної політики, розуміння мовної політики як проблеми, її аналізу та оцінки мовно-політичної ситуації, яка позитивно чи негативно впливає на формування мовного середовища, спільноту, її розвиток та державу у цілому. Констатується, що біополітичний підхід дав можливість зосередити увагу на політичній культурі та символічній поведінці політиків, які розробляють мовні законопроекти, програми, комплексні заходи, висловлюють пропозиції під час їх обговорення та ухвалюють необхідні рішення, що так чи інакше впливає на здійснення мовної політики, якість життя та поведінку спільноти. Зроблено спробу довести, що біхевіористична, необіхевіористична і постбіхевіористична теорії є основою формування біополітичної парадигми, яка дозволяє зануритися у суть мовної політики як моделі, проаналізувати її сутність, зміст, значення та розвиток. Стверджується, що біополітична парадигма будується на поведінковому методі дослідження, який відображає міжвладні стосунки, взаємовідносини між російською та українською владами, а також між ними та українською спільнотою. Дається визначення поняття «парадигма», яке автор розуміє як сукупність пізнавальних принципів і прийомів, що відображають мовно-політичну реальність та мовно-політичну проблему, якою, у нашому розумінні, є політологічний контекст мовної політики як моделі, який досліджується з допомогою постбіхевіоризму, тобто, поведінкового напряму. З його допомогою аналізується поведінка російської влади, яка втручається у внутрішні справи України, та проросійськи налаштованих політиків, яких вона використовує для здійснення своїх планів та захисту власних інтересів.
