Suchergebnisse

En los últimos cincuenta años se han multiplicado en España los colectivos y movimientos de asociaciones de víctimas del terrorismo de diferentes tipologías terroristas, debido a la sangrienta trayectoria que desgraciadamente, ha sacudido a nuestro país. El objeto de esta investigación es el análisis documental de la evolución, incremento, devenir y desarrollo de las asociaciones de víctimas del terrorismo y medios de comunicación (2006-2021). En especial el estudio del origen y desarrollo de la Asociación Canaria de Víctimas del Terrorismo, ACAVITE. A partir de este contexto de crecimiento asociativo, ha emergido un necesario cambio de paradigma respecto a la visibilidad y el relato histórico que va desde los grupos y bandas terroristas del FRENTE POLISARIO, ETA y MPAIAC, hasta el terrorismo yihadista, lo que ha supuesto una nueva concepción de su memoria y narrativa. La aparición de un nuevo colectivo en el mapa de entidades como ACAVITE, fundada y presidida por Lucía Jiménez, que ha puesto el foco en la Justicia, registrando ante la Audiencia Nacional, una denuncia el 23 de mayo de 2021, por los atentados terroristas polisarios. Del mismo modo, ha dado a conocer oficialmente la existencia de aproximadamente 281 casos oficiales de víctimas del terrorismo desconocidas que perpetró este grupo armado terrorista saharaui del POLISARIO, con bombas contra trabajadores civiles nacionales indefensos españoles de la empresa de FOSSBUCRAÁ, causando asesinados y heridos. Así como en paralelo, atentados contra pescadores españoles, sobre todo canarios, que fueron objeto de delitos de terrorismo de lesa humanidad que no prescriben. Dentro de este listado, además están censadas, por OCIACAVITE, víctimas del MPAIAC, ETA, GRAPO y terrorismo yihadista en Afganistán y Líbano, ascendiendo a 322 víctimas canarias en total, contabilizando todas las acciones violentas de estos grupos terroristas. En este sentido, como ha perseguido esta tesis en uno de sus objetivos, se sitúa lejos de los argumentos débiles empleados hasta ahora, ha quedado patente que el FRENTE POLISARIO es una banda que ha cometido atentados terroristas, como demuestran los documentos oficiales desclasificados de la CIA-1979 y los emanados de otros gobiernos y autoridades internacionales. Este hecho conlleva el reconocimiento tácito del brutal daño terrorista y la comisión de otros delitos graves, causados a nacionales españoles por parte del POLISARIO y la impunidad que aún sigue disfrutando ante la justicia, el estado de derecho y la opinión pública desde 1979. La tesis se centra en la aplicación de análisis documental y social a las consecuencias humanas de las acciones terroristas contra ciudadanos españoles, estudiándose aspectos como la complicidad institucional, el apagón informativo, la equidistancia y banalización social y mediática, que han padecido las familias de las víctimas canarias causadas por el POLISARIO. Además, se ha obtenido una categorización de las tipologías de víctimas del terrorismo. Pero, sobre todo, se ha puesto de relieve la banalización calculada hacia las víctimas del terrorismo del FRENTE POLISARIO. La reiterada posición victimista de pueblo saharaui y de los líderes del FRENTE POLISARIO en su relación de supuestamente abandonados por España, se contrapone con la justificación ideológica y el blanqueamiento de las acciones terroristas contra españoles, amparadas tradicionalmente por partidos políticos afines a sus ideologías. ; In the last fifty years, the groups and movements of associations of victims of terrorism of different terrorist typologies have multiplied in Spain, due to the bloody trajectory that, unfortunately, has shaken our country. The object of this research is the documentary analysis of the evolution, increase, evolution and development of the associations of victims of terrorism and the media (2006-2021). The unpublished case of the Canarian Association of Victims of Terrorism, ACAVITE. From this context of increase, a necessary Paradigm Change, visibility and historical narrative has emerged, ranking from the terrorist groups and bands of the POLISARIO FRONT, ETA, MPAIAC, to jihadist terrorism, which has meant a new conception of memory. And narrative, as it has been conceived academically, until now. The appearance of a new, unprecedented group on the map of entities of victims of terrorism, such as the "Canary Association of Victims of Terrorism", founded and chaired by Lucía Jiménez, daughter of a victim of terrorism from the POLISARIO FRONT, has put the spotlight on Justice, registering before the National Court, a Complaint on May 23, 2021, for these Polisario terrorist attacks. In the same way, it has officially announced the existence of approximately 281 official cases of unknown victims of terrorism perpetrated by this armed Saharui terrorist group of POLISARIO, with bombs against defenseless Spanish civilian workers of the FOSSBUCRAÁ Company, causing murders and injuries. As well as in parallel, attacks against Spanish fishermen, -mainly Canary Islands, but also Andalusians, Basques and Galicians- who were the object of crimes of terrorism, torture, mass kidnappings, machine-gunning, disappearances, crimes against humanity, crimes against fundamental rights, genocide, and other very serious of a similar nature, which never prescribe. And within this list, victims of the MPAIAC, ETA, GRAPO and jihadist terrorism in Afghanistan and Lebanon are also registered by OCI-ACAVITE, amounting to 322 Canarian victims in total, accounting for all the violent actions of these terrorist groups. In this sense, as this thesis has shown in one of its objectives, -is far from the weak arguments used so far-, it has become clear that the "El Hamra and Rio Oro Popular Revolutionary Front, POLISARIO FRONT-POLISARIO FRONT", proving that it is a terrorist band / group that has committed attacks, as collected in the declassified official documents of the CIA since 1979, by the United States Government, (USA) and those emanating from other governments and international authorities of anti-terrorism, which implies the tacit recognition of the brutal terrorist damage and other serious crimes, caused to Spanish nationals by the POLISARIO and the impunity that continues to be enjoyed before the courts, the rule of law and public opinion since 1979. Based on the above, this thesis focuses on the implementation and given the temporal coincidence of circumstances that occurred, related to the serious international diplomatic crisis with Morocco, Europe, the United States, of America and third countries, as a consequence of the entry with a false identity and stay in Spain to treat Covid 19 and cancer, for "alleged humanitarian reasons in the midst of a pandemic, according to the Minister of Foreign Affairs, González-Laya of the socialist Government of Pedro Sánchez," by allowing the current president to cure in our country Polisario and former Polisario Defense Minister, Brahim Ghali, - despite the fact that he had a search and arrest warrant issued by the National Court in Spain. And where later, Judge S. Pedraz, facilitated the release without taking into account, nor being investigated, or clarified, the Complaint officially registered before the Justice by OCIACAVITE before the National Court, on May 23 2021. The results of the study carried out also reveal a focus of attention, from the point of view of terrorist victimology, the consequences, and the suffering inflicted, by terrorist actions and other very serious crimes against Spanish national citizens, studying aspects such as the institutional complicity, the information blackout, the equidistance and social and media trivialization, suffered by the families of the Canarian victims of the terrorism committed by POLISARIO, which has been constant. In addition, an academic categorization of types of victims of terrorism has been obtained; "Victims of Vitemenoc terrorism" (less known in the media), "victims of Vitemasmedi terrorism" (victims more known in the media). But above all, it has highlighted the trivialization calculated towards the victims of terrorism of the POLISARIO FRONT, it has been carried out above all, from the class and political parties of the left and nationalists, both in the Canary Islands, as well as in the national political class by the different governments of Spain; PP, PSOE, Podemos, Coalición Canaria CC, Nueva Canarias NC, etc., during and after the Transition. In short, it has perpetuated these injustices towards the affected Canarian families. And it is that, traditionally the reiterated position and victimist mantra of the Saharawi people and leaders of the POLISARIO FRONT in their relationship - supposedly abandoned by Spain -, is opposed to the ideological justification and whitewashing of terrorist actions against Spaniards, traditionally protected by related political parties to their revolutionary ideologies. ; Programa de Doctorado en Documentación: Archivos y Bibliotecas en el Entorno Digital por la Universidad Carlos III de Madrid ; Presidente: Antonio Hernández Pérez.- Secretario: Mónica Izquierdo Alonso.- Vocal: Luis Fernando de Iturrate Cárdenes

A life-course perspective is a complex approach to researching the life of an individual or group or certain processes used in various disciplines (Börsch-Supan et al., 2013), especially in sociology, demography, psychology, and economics. The life course perspective seeks to connect the historical context that determines an individual's life with personal history (key events of his or her life) (Edmonston, 2013; Holman and Walker, 2020). The paper explains the differences among how the life-course perspective, lifecycle perspective and life-span perspective approach research topics. More specifically, this paper aims to evaluate the advantages and disadvantages of research on aging (quality of life of older people) and migration (quality of life of migrants) from the perspective of life course by reviewing some of the most important papers addressing it, both theoretically and/or practically. In the first of the five chapters of the paper, Introduction, the author explains why the perspective of life course is an interesting research approach to selected topics in Croatia. Together with the other countries of Central and Eastern Europe, Croatia has experienced a strong increase in the share of the elderly population and significant migration in the last thirty or so years. The major causes of accelerated demographic aging are an increase in life expectancy and a decrease in fertility. The main causes of migration are significant political, social and economic changes in the "old" and "new" EU countries. These are changes in the socio-political and economic systems of the former socialist countries on the one hand, and the expansion of the EU resulting in the opening of the labour market and the possibility of "new" labour migration within Europe on the other. Due to the wars in the Middle East, there is also the issue of dealing with large refugee waves. The life-course perspective is particularly applicable to research on population aging, the assessment of the quality of life and the degree of integration of immigrants in the destination country. The second chapter, Life Perspective and Aging, explains various theoretical approaches to older people (Hagestad and Dannefer, 2001). The institutional approach largely addresses the socio-economic status and roles of the elderly, for example, retirement (Blane et al., 2004; Wanka, 2019). The cultural perspective often deals with negative stereotypes related to aging and formulating different approaches to the elderly (Hagestad and Dannefer, 2001). In order to achieve a holistic approach to aging and old age, various perspectives should be integrated, and aging should be interpreted as a reflection of interrelated events during an individual's life: historical, environmental and personal. Such a more complex approach involving changes and events throughout an individual's life is a life cycle perspective (Godley and Hareven, 2001) considered within a particular historical context. Although it is widely accepted, some authors (Giele and Elder, 1998; Edmonston, 2013) explain the limitation of the term "life cycle" by advocating the phrase "life course". In doing so, they explain life course as a complex relationship between socially shaped events and the roles an individual assumes during life. According to them, this differs from the concept of a life cycle in that the events and roles that make up an individual life experience do not necessarily continue at certain stages of life, as is suggested by the word "cycle". In addition to the concept of a life cycle, researchers of aging and the quality of life of older people (Fuller-Iglesias, Smith and Antonucci, 2009) also theoretically compare the perspective of life course and the life span perspective without opposing them. Both advocate a view of aging as a long-lasting, multidimensional, continuous, and dynamic process. Life theories deal with the processes and pathways of development and aging as a lifelong process of an individual while life theories deal with differences in socially conditioned events, changes, roles and experiences in the lives of individuals (Fuller-Iglesias, Smith and Antonucci, 2009: 3–5) among certain parts of society (groups). An individual's daily life is explained by processes and relationships that determine the broader context and how others experience it. Interpersonal relationships with other members of society play a significant role in an individual's lifestyle and quality of life, regardless of his or her age or migration (in)experience. The life course perspective seeks to explain the impact of different processes on groups of people and individual experiences at each life stage but also the relationship between events from different stages of life. The third chapter, Life Perspective and Biographical Method, discusses the need to return to more significant use of qualitative and interpretative methods, as well as the interest in using a biographical perspective, due to a better understanding of aging and quality of life in old age as well as migration reasons and integration of immigrants in the country of immigration. By telling their life story, a person clarifies the personal understanding of changes in the immediate (personal circle) and the wider environment (society). They also describe how individual members of the group to which the individual feels affiliated, for example, the generation of older people in a particular environment (islands) (Podgorelec, 2008) or immigrants, experienced changes in society during life (older people) or a personal migrant experience and to what extent the changes experienced affect their lives (Amit and Litwin, 2010; Podgorelec, Gregurović and Klempić Bogadi, 2019). Biographical research is especially useful in monitoring the development of an individual's career, the impact of migration (on a personal level, but also in terms of community development), the way people face new experiences and changes during aging or migration and how they adapt (especially to various losses: employment, health and functional status, life partners, friends etc.). The fourth chapter, Life and Migration Perspective, explains certain characteristics of migration and migrants, especially when moving to the country of immigration. Thus, Jasso (2003: 334) grouped them into characteristics that affect adaptation – age, gender, country of origin, level of education (Finney and Marshall, 2018; Podgorelec, Klempić Bogadi and Gregurović, 2020); degree of success – from assimilation, acculturation and adaptation to integration into the receiving society (Berry, 1990; Amit, 2012; Amit and Bar-Lev, 2014; Podgorelec, Gregurović and Klempić Bogadi, 2019) or failure – giving up and returning to the country of origin or moving to a third country; the success of migrants in childhood or the second generation of migrants (childhood and schooling in the country of immigration) (Pivovarova and Powers, 2019); demographic and economic effects on societies of origin and immigration – studies of loss and gain (relocation of qualified migrants, artists, entrepreneurs) (Gregurović, 2019), remittances (Nzima, Duma and Moyo, 2017), etc. Migrants choose to move at various ages and are motivated by various reasons (Kennan and Walker, 2013). Migration is a process that affects both social environments – that of the origin of the migrant as well as the immigration environment, even if the migrant migrates within a certain country (Čipin, Strmota and Međimurec, 2016; Finney and Marshall, 2018) and assuming that social and cultural differences between places of resettlement are not significant (Amit, 2012; Podgorelec, Gregurović and Klempić Bogadi, 2019). Edmonston (2013: 3) relies on the work of Elder (1994, 1998) in explaining the benefits of using a life-course perspective in (im)migration research. He connects four topics that Elder considers crucial in the analysis of life course: the interconnectedness of individual lives and historical time, planning and selection of important events in an individual›s life, the connection of an individual›s life with others (family, friends, work environment) and action (effect) of social institutions during life. The connection between the general approach to the life course analysis (Elder, 1994, 1998) and the previously mentioned groups of topics in migration research is noticeable already at the first glance (Jasso, 2003). Each of the topics can be supported by various examples in Croatian society. In the last chapter, instead of a conclusion, the author states that by reviewing a part of the literature on aging and migration, it is possible to deduce that, although fundamentally separate processes, observed from a life-course perspective, they share similar trajectories, transitions, turning points and timing (Edmonston, 2013). Thus, research into the quality of life of older people must be grounded in the theoretical construction of aging and the historical context, relying on collected data on the individual's important life events (life story) and judgments of experiences by both respondents and researchers. A life-course perspective that measures the impact of social, political and economic conditions on the life of an individual and/or a group is an interesting and complex approach to researching selected dimensions of migrants quality of life, given that migration always takes place in a particular historical context by influencing the social environment – countries of origin and countries of immigration. Public policies that support the organisation of care for the elderly, facilitate adaptation and promote the integration of migrants harmonise all sections of society and affect the life satisfaction of the general population.

It is argued in this paper that demands for critical thinking (CT) will be determined by needs both of political superstructure and productive forces of a competitive society in the 21st century. Phenomenon of CT has to be studied and understood as one of the essential elements of some more complex entities – higher-order thinking, core of work-related skills, etc. CT skill need to be developed in connection with relevant cognitive and affective dispositions. It is pointed out, therefore, that it is more correct not to be limited by teaching CT but to educate a critical thinker, whose CT skill is relied on base of relevant dispositions. The process of educating a critical thinker, or rather – a person who will have CT, for instance, as element of a set of the core work-related skills, should continue during the kindergarten, school and university education at least. It is substantiated that under conditions of Ukrainian higher education it is expediently to use two interconnected courses in the process of CT education: logic with elements of critical thinking – in frame of the bachelor's degree studies – and critical thinking on base of logic – in frame of the master's degree studies. ; В статті аргументовано, що у ХХІ столітті запити на критичне мислення (КМ) визначають­ся потребами як політичної надбудови, так і про­дуктивних сил конкурентноздатного суспільства. Феномен КМ потрібно вивчати і осмислювати як один з суттєвих елементів складніших утворень – мислення вищого порядку, сукупності серцевинних для праці вмінь тощо. Вміння КМ слід розвивати у зв'язку з відповідними когнітивними і афективними дис­позиціями. Тож наголошено, що правильнішим є не обмежуватися навчанням КМ, а виховувати критично мислячу особу, в якої вміння КМ спиратиметься на підвалини відповідних диспозицій. Процес виховання критично мислячої осо­би, а вірніше – особи, яка матиме КМ, наприклад, у складі сукупності серце­винних для її праці вмінь, має охоплювати, щонайменше, дошкільну, шкільну й університетську освіту. Обґрунтовано, що за умов української вищої школи в процесі виховання КМ доцільно використовувати зв'язку двох курсів: логіки з елементами критичного мислення – у межах бакалаврату – і критичного мислення на основі логіки – у межах магістратури. 1. Адаменко Н., Кравченко Ю. (2014) Історія знайомства української педагогічної аудиторії з методикою «Філософія для дітей» / Філософія освіти. Philosophy of Education, 2(15), 188-194. URL: www.philosopheducation.com Adamenko, Nadiya and Kravchenko, Yuliya (2014) The History of Ukrainian Pedagogues' Knowledge of the Methodology "Philosophy for Children" / Філо¬софія освіти. Philosophy of Education, 2(15), 188-194 (in Ukrainian). URL: www. philosopheducation.com 2. Бандурка О. М., Тягло О. В. (2002) Курс логіки. Підручник. Київ : Літера ЛТД. Bandurka, Oleksandr and Tiaglo, Oleksandr (2002) Course of Logic. A Textbook. Kyiv : Litera Ltd. (in Ukrainian). 3. Бандурка О. М., Тягло О. В. (2011) Юридична логіка : підручник для студентів вищ. навч. закладів. Харків : Золота миля. Bandurka, Oleksandr and Tiaglo, Oleksandr (2011) Juridical Logic: A Textbook for the Higher-school Students. Kharkiv : Golden Mile (in Ukrainian). 4. Вайнстейн М. (2005) Каркас для критического мышления / Постметодика, 2(60), 42-45. Weinstein, Mark (2005) A Framework for Critical Thinking / Postmethodika, 2(60), 42-45 (in Russian). 5. Гайденко В. (2006) Філософія освіти в Бразилії : критична педагогіка Пауло Фрейре // Філософія освіти. Philosophy of Education, 2(4), 91-99. URL: www.philosopheducation.comHaydenko, Viktoria (2006) Philosophy of Education in Brazil: Paulo Freire's Critical Pedagogy / Філософія освіти. Philosophy of Education, 2(4), 91-99 (in Ukrainian). URL: www.philosopheducation.com 6. Грегорі М. (2006) Про філософію, дітей та «заборонені теми» / Виховна робота в школі, 6(19), 12-13. Gregory, Maughn (2006) On Philosophy, Children and Taboo Topics / Educational Work in School, 6(19), 12-13 (in Ukrainian). 7. Гриневич Л. (2017) Надто важливий. Чому потрібно прийняти новий за¬кон про освіту? / Українська правда. Життя. URL: https://life.pravda.com.ua/ columns/2017/06/19/224784/ Grinevich, Liliya (2017) Too Important. Why to Adopt a New Law on Education? / Ukrainian Truth. Life. URL: http://life.pravda.com.ua/columns/2017/06/19/224784/ (in Ukrainian). 8. Ліпман М. (2005) Критичне мислення: чим воно може бути? / Постметодика, 2(60), 33-41. Lipman, Mathew (2005) Critical Thinking: What Can It Be? / Postmethodika, 2(60), 33-41 (in Ukrainian). 9. Макларен П. (2010) Революційна критична педагогіка у ХХІ ст. Відповіді на за¬питання Ірини Предборської / Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2 (9), 57-66. URL: www.philosopheducation.com McLaren, Peter (2010) Revolutionary Critical Pedagogy of 21th Century (Interview with Iryna Predborska) / Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2(9), 57-66 (in Ukrainian). URL: www.philosopheducation.com 10. Маркс К. (1959) К критике политической экономии / Маркс К., Энгельс Ф. Со¬чинения. 2-е изд. T. 19. Москва: Госполитиздат. Marx, Karl (1959) A Contribution to the Critique of Political Economy / Marx, Karl and Engels, Frederic. 2nd ed. Collected Works, vol. 19. Moscow : State Publishing House of Political Literature (in Russian). 11. Терно С. (2012) Світ критичного мислення: образ та мімікрія / Історія в сучасній школі, 7-8, 27-38. Terno, Sergiy (2012) World of Critical Thinking: Real Form and Mimicry / History in Today School, 7-8, 27-38 (in Ukrainian). 12. Тищенко К. (2016) Зубрити – не вихід. Як у школах вчитимуть критичному і кре¬ативному мисленню / Українська правда. Життя. URL: https://life.pravda.com.ua/society/2016/07/5/214729/ Tyshchenko, Katerina (2016) To bite is not a way out. How in schools will learn critical and creative thinking / Ukrainian Truth. Life. URL:https://life.pravda.com.ua/society/2016/07/5/214729/ (in Ukrainian). 13. Тягло А. В. (1996) Логика критического мышления (в конспективном изложе¬нии). Харьков : Харьковский институт управления. Tiaglo, Alexander V. (1996) Logic of Critical Thinking (In a Concise). Kharkov : Kharkov Institute of Management (in Russian). 14. Тягло А. В. (2001) Критическое мышление на основе элементарной логики. Учебное пособие. Харьков : ХНУ им. В. Н. Каразина.Tiaglo, Alexander V. (2001) Critical Thinking on Base of Elementary Logic. Kharkov, Vasili Karazin Kharkov National University (in Russian). 15. Тягло А. В. (2004) Современная «наука рассуждать» / Постметодика, 2-3(54-55), 2-10. Tiaglo, Alexander V. (2004) Today "Science of Reasoning" / Postmethodika, 2-3(54- 55), 2-10 (in Russian). 16. Тягло А. В. (2013) «Наука рассуждать» в «быстром мире» / Философские науки, 3, 129-136. Tiaglo, Alexander V. (2013) The "Science of Reasoning" in the "Fast World" / Philosophical Sciences, 3, 129-136 (in Russian). 17. Тягло А. В., Воропай Т. С. (1999) Критическое мышление: Проблема мирового образования ХХІ века. Харьков : Университет внутренних дел. Tiaglo, Alexander V. and Voropai, Tatiana S. (1999) Critical Thinking: A Challenge to the XXI-st Century Education. Kharkov : University of Internal Affairs (in Russian). 18. Тягло О. В. (1998) Логіка з елементами курсу критичного мислення. Харків : Ви¬давництво Університету внутрішніх справ, «Основа». Tiaglo, Oleksandr V. (1998) Logic with Elements of Critical Thinking. Kharkiv : University of Internal Affairs Publishing House, "Osnova" (in Ukrainian). 19. Тягло О. В. (2005) Післямова до статей Метью Ліпмана і Марка Вайнстейна / Постметодика, 2(60), 46-47. Tiaglo, Oleksandr V. (2005) Afterword to the Papers of Mathew Lipman and Mark Weinstein / Postmethodika, 2(60), 46-47 (in Ukrainian). 20. Тягло О. В. (2008) Критичне мислення : навчальний посібник. Харків : Видавни¬цтво «Основа». Tiaglo, Oleksandr V. (2008) Critical Thinking : A Manual. Kharkiv : "Osnova" Publish¬ing House (in Ukrainian). 21. Тягло О. (2017) Чи буде культура критичного мислення в новій українській школі? / Українська правда. Життя. URL: http://www.life.pravda.com.ua/ columns/2017/02/9/222533/ Tiaglo, Oleksandr. Will the culture of critical thinking in the new Ukraini¬an school? / Ukrainian Truth. Life. URL: http://www.life.pravda.com.ua/col¬umns/2017/02/9/222533/ (in Ukrainian). 22. Четверта промислова революція (2016) / Tech Today. URL:https://techtoday.in.ua/ news/chetverta-promislova-revolyuciya-56779.html The Fourth Industrial Revolution (2016) / Tech Today. URL:https://techtoday.in.ua/ news/chetverta-promislova-revolyuciya-56779.html (in Ukrainian). 23. Brown, M. Neil and Keeley, Stuart M. (1998) Asking the Right Questions. A Guide to Critical Thinking. 5th ed. Upper Saddle River (NJ): Prentice Hall. 24. Burbules, N. and Berk, R. (1999) Critical Thinking and Critical Pedagogy / T. S. Popewitz & L. Fender (eds). Critical Theories in Education. New York: Routledge. 25. Facione, Peter A. (1990) Critical Thinking: A Statement of Expert Consensus for Pur¬poses of Educational Assessment and Instruction. Executive Summary. "The Delfi Re¬port". Millbrae, CA : The California Academic Press. 26. Gleason, William (2002) Ukrainian Higher Education in Transition: Perspectives and Policy Implications / Conference Proceedings "Democracy and Education", June 1-2, 2001, Kyiv, Ukraine. Washington, D. C. : Montclair State University Global Education Center, Literal Books. 27. Gray, Alex (2016) The 10 Skills You Need to Thrive in the Fourth Industrial Revolution. URL:https://www.weforum.org/agenda/2016/01/the-10-skills-you-need-to-thrive-in-the-fourth-industrial-revolution/ 28. Gregory, Maughn (2004) Practicing Democracy: Social Intelligence and Philosophical Practice / International Journal of Applied Philosophy, 18(2), 161-174. 29. Naji, Saeed and Hashim, Rosnani (eds.) (2017) History, Theory and Practice of Phi¬losophy for Children. NY : Routledge. 30. The Future of Jobs. Employment, Skills and Workforce Strategy for the Fourth Industrial Revolution (2016). URL: http://www3.weforum.org/docs/WEF_Future_of_Jobs.pdf

Tutkin väitöskirjassani kolmea 1800-luvun loppupuolella Ruotsissa ja Suomessa tehtyä aloitetta aikuiskasvatuksen toteuttamiseksi. Tutkin hankkeiden merkitystä tarkastelemalla aloitteentekijöitä, heidän ideoitaan, uusien instituutioiden perustamis- ja vakiintumisprosesseja sekä instituutioiden luonnetta ja asemaa paikallisyhteisössä 1800-luvun lopulla ja 1900-luvun alussa. Tarkastelu valottaa, miksi kyseessä ollut aikuiskasvatus nousi tärkeäksi ja millaisia muutoksia se sai aikaan kasvatuksen sosiaalisissa käytännöissä. Aikakauden aikuiskasvatuskäytännöt muotoutuivat yksityisten ja paikallisten aloitteiden pohjalta ilman valtiollisen aikuiskoulutuspolitiikan vaikutusta. Kohteena onkin paikallistaso, Göteborgin ja Tampereen kaupungit. Tutkin uusia aikuiskasvatuksen käytäntöjä sosiaalisina innovaatioina ja hankkeita innovaatioprosesseina, jotka ulottuvat ideoista, motiiveista ja esikuvista lopputuloksiin. Tarkastelen uusien käytäntöjen syntyä ja muotoutumista aikakauden yhteiskunnallisessa, poliittisessa ja kulttuurisessa kontekstissa, ja lähestymistapa on vertaileva. Lähdemateriaalina on käytetty arkistokokoelmia, toimintakertomuksia, sanomalehtiä ja muita aikalaisjulkaisuja. Hankkeet olivat luonteeltaan vapaata sivistystyötä, tarkoituksenaan yleissivistävän ei-ammatillisen opetuksen tarjoaminen. Göteborgin vapaa akatemia oli vuonna 1864 esitelty suunnitelma, joka ei koskaan toteutunut tarkoitetussa muodossa. Yhtenä sen tuloksena oli kuitenkin käytäntö, jossa Göteborgin korkeakoulu otti tehtäväkseen järjestää yleisölle avoimia akateemisia luentoja. Vapaan akatemian ideaa ja luentotoimintaa ei ole aikaisemmin tarkasteltu aikuiskasvatuksen näkökulmasta. Göteborgin työväenopisto perustettiin vuonna 1883 huolehtimaan työväenopetuksesta kansantajuisten tieteellisten luentojen avulla ja aloite Tampereen työväenopiston perustamiseksi tehtiin ensimmäisen kerran 1890-luvun alussa. Vaikka työväenopistot ovat tunnettuja aikuiskasvatuksen instituutioita, niiden historiasta on tehty vain vähän tieteellistä tutkimusta. Tämä koskee etenkin Ruotsia. Toiminta aikuisten opetuksen aikaansaamiseksi merkitsi muutoksia ajattelutavoissa. Ymmärrettiin että muutkin kuin lapset ja nuoret tarvitsivat opetusta samoin kuin ymmärrettiin, että sitä tarvitsivat myös ne, jotka olivat jääneet koulutusjärjestelmän ulkopuolelle tai ne, joille järjestelmä tarjosi vain vähän mahdollisuuksia. Sen lisäksi aikuiskasvatusaloitteiden tekijät muotoilivat elinikäisen tai jatkuvan oppimisen ajatuksen idun. Näin ollen vapaan akatemian ja työväenopistojen suunnitelmia ei kehitelty pelkästään paikkaamaan koulujärjestelmän puutteita vaan myös luomaan täysin uudenlaisia käytäntöjä ja tarjoamaan sellaista, mihin olemassa olleet oppilaitokset eivät pystyneet. Hankkeet saivat alkunsa murrosaikana ja liittyivät modernisaation erilai- siin puoliin: kansalaisen roolin muutokseen, naisten ja työläisten oikeuksien nousemiseen ajankohtaisiksi kysymyksiksi, uskonnonvapauden tavoitteluun sekä tiedon merkityksen kasvamiseen yksilöiden ja yhteiskunnan elämässä. Aloitteiden tekijät pyrkivät vastaamaan kasvavien kaupunkiyhteiskuntien tar- peisiin sivistyksen keinoin; tarpeet ja ratkaisut tosin vaihtelivat sen mukaan mihin yhteiskuntaluokkaan kiinnitettiin huomiota. Murroksesta nousevat syyt, erilaisia kussakin hankkeessa, saivat heidät toimimaan mutta lisäksi heillä oli myös omia erityisiä motiivejaan ja odotuksiaan. Nämä motiivit ja päämäärät muokkasivat heidän ideoitaan ja vaikuttivat siihen, mistä malleja haettiin suunnitelmille. Prosessit, joiden myötä uudet aikuiskasvatuksen käytännöt saivat alkunsa ja institutionalisoituivat, heijastavat aikalaisten asenteita uusia ideoita kohtaan. Lopputulokset eivät olleet itsestään selviä, sillä vaihtoehtoisia malleja oli olemassa, suunnitelmat ja uudet käytännöt kohtasivat vaikeuksia ja alkuperäisiä ideoita muokattiin paikallisiin oloihin sopiviksi. Yksityisten kansalaisten aloitteellisuus sivistyslaitosten perustamiseksi omissa kotikaupungeissaan samoin kuin kaupunkien tarjoama rahoitus ja muu tuki kertovat paikallisen toiminnan merkityksestä aikuiskasvatuksen muotoutumisen varhaisvaiheessa. Uudet toiminnan muodot vaikuttivat kasvatuksen sosiaalisiin käytäntöihin lisäämällä mahdollisuuksia sivistyksen hankkimiseen ja laajentamalla sivistystyön vaikutuspiiriä. Ne tarjosivat tilaisuuden aikaisempaa säännöllisempään osallistumiseen, vaikka eivät tuottaneetkaan muodollisia pätevyyksiä, sekä houkuttelivat piiriinsä huomattavia määriä kaupunkilaisia. Ne myös toivat sivistyksen ja opetuksen piiriin ihmisiä, joilla oli vain lyhyt pohjakoulutus, ja tarjosivat täydentävää opetusta niille, joiden ei ollut aikaisemmin mahdollista hankkia uusien instituutioiden tarjoaman tiedon ja taidon kaltaista oppia. Naiset olivat tärkeä kohderyhmä ja muodostivat myös tosiasiassa merkittävän osan yleisöstä. Osallistujat eivät olleet pelkästään aikuisia, sillä työväenopistojen iltakurssit vetivät puoleensa myös työssä käyvää nuorisoa, jonka asema opiskelun kannalta oli samanlainen kuin aikuisten. Työläisille suunnattujen oppilaitosten kyky saavuttaa kohderyhmänsä on joskus kyseenalaistettu, mutta sekä Göteborgin että Tampereen työväenopistot onnistuivat siinä. Suunnitelma Göteborgin vapaasta akatemiasta osoittaa, että varhaisen aikuiskasvatuksen kohderyhmä ei aina ollut työväestö tai rahvas, sillä sen opetus oli suunnattu kaupungin porvaristolle. Tampereen työväenopiston tapaus osoittaa, että sen tarjoamalla opetuksella oli vaikutuksia aktiivisen kansalaisuuden edistämiseen, sillä se osaltaan valmensi opiskelijoitaan kansalaisyhteiskunnassa ja kunnallispolitiikassa ja -hallinnossa toimimiseen. Inhimillisen ja sosiaalisen pääoman käsitteiden pohjalta jaoin opiston mahdollistamat resurssit tieto- ja taitoresursseihin sekä sosiaalisiin resursseihin. Edellisiä karttui luennoista ja käytännöllistä opetusta tarjonneista kursseista; jälkimmäisiä muodostui osittain suunniteltujen opetusjärjestelyjen avulla mutta myös opiskelun sivutuotteena sekä opiston piirissä vietetystä seuraelämästä. ; This study explores three adult education initiatives originating in Sweden and Finland during the latter half of the nineteenth century. Their significance is analysed by scrutinizing the initiators and their ideas, the processes whereby the ideas became established practices, the nature of these practices or institutions and their role in the local community at the end of the nineteenth and at the beginning of the twentieth century. These analyses shed light on why the adult education at issue became important and what changes in social patterns of education the new practices brought about. The study focuses on the formative period of adult education prior to the era of governmental adult education policies. This period was characterized by private and local initiatives and thus the setting of the study is the local level, the Swedish city of Gothenburg and the Finnish city of Tampere. The new practices of adult education are regarded as social innovations and explored from the perspective of the innovation process, extending from the ideas, motives and models to the outcomes. The emergence and formation of the activities are examined in the social, political and cultural context of the period and the approach of the study is comparative. The sources consist of various archive materials, reports, newspapers and other publications. These three initiatives represented liberal adult education offering general, non-vocational education. Free Academy in Gothenburg was an adult education plan introduced in 1864. It was never implemented as envisaged but ultimately resulted in a practice whereby Gothenburg University College committed itself to organizing public lectures. The idea of Free Academy and the lecturing activities have not earlier been discussed in terms of adult education. The Gothenburg Workers' Institute was founded in 1883 to cater for workers' education in the form of popular scientific lectures and the initiative for the Tampere Workers' Institute was taken at the beginning of the 1890s. Although the workers' institutes are well-known institutions of adult education, very little scholarly research has been conducted on them, on the Swedish institutes in particular. Promoting the education of adults implied changes in contemporary thinking. It was recognized that children and adolescents were not the only ones needing education just as it was recognized that those outside the education system or those to whom this system had little to offer also needed education. In addition, the initiators raised an embryonic idea of continuing or lifelong education. Thus, the plans for Free Academy and the workers' institutes were not developed solely to compensate for the inadequacies of the education system but also to create entirely new educational practices and offer something the existing institutions could not. The initiatives originated in a period of transition and exemplified different aspects of modernization: the changing role of the citizen, the emerging questions of women's and workers' rights, the pursuit of religious freedom and the increasing importance of knowledge in the lives of individuals and society. The initiators attempted to meet the needs of expanding urban societies by means of education although the needs met and the solutions offered differed according to social class. Reasons arising from such transitions, different in each case, motivated the initiators but they also had more particular interests and expectations. Their motives and goals shaped their ideas and influenced their choices of models for their plans. This study also reveals how the processes whereby the adult education practices emerged and became institutionalized reflect the attitudes towards the initiatives and the esteem in which they were held. The outcomes were not self-evident as there were also other models, the plans and new institutions faced challenges and the original ideas were adapted to suit local conditions. The initiatives taken by private citizens to create institutions in their home towns and the essential role of local funding and other support indicate the significance of the action on local level for the formation of early adult education. The new practices influenced the social patterns of education by increasing educational opportunities and by extending the sphere of influence of education. They offered opportunities for more regular study, albeit not producing any qualifications, and attracted considerable numbers of townspeople. They extended the sphere of education to people who had short earlier schooling and offered further education to people who had previously lacked the opportunities for the kind of education the new institutions now offered. Women were both a target and an actual audience. Participants were not only adults; the workers' institutes with their evening courses also attracted young people in an adult-like position with regard to schooling due to their daily work. The ability of the educational institutions aimed at workers to reach their target group has sometimes been questioned but it is obvious that the Gothenburg and Tampere Workers' Institutes succeeded in this. The plan for Free Academy and the subsequent lecturing activities show that not all early adult education was intended for workers and the common people as in this case the target group was the local bourgeoisie. As regards the effects of adult education, the case of the Tampere Workers' Institute reveals that it contributed to active citizenship by preparing its students to act in civic society and in local government. Drawing on the ideas of human and social capital, the resources the institute could generate for them can be divided into knowledge and skills resources on the one hand, and social resources on the other. The former could be accumulated by attending lectures and practically oriented courses, the latter with the help of planned teaching arrangements but also as a by-product of educational and social activities.

Este artículo constituye uno de los núcleos teóricos y metodológicos de mi tesis doctoral Testigos de sí mismos: narrativas políticas de jóvenes bogotanos. En él se proporcionan los argumentos teóricos y epistemológicos para transitar de una escritura teórica a una escritura literaria como estrategia para acceder a los pliegues más ocultos de la subjetividad tanto del investigador como de los informantes y, sobre todo, para desvanecer las fronteras de dos tipos de escritura (o, si se quiere, de dos géneros discursivos): el científico y el literario. El texto está dividido en cinco partes. En la primera se discute la relación entre metáfora y concepto; en la segunda, el lugar que ocupan la autobiografía y el testimonio en esta discusión; en la tercera, se debate el agotamiento de las categorías sociales y el papel que eventualmente juega aquí la escritura literaria; en la cuarta se describen y establecen las limitaciones del papel de la antropología poética chilena como precursora de este planteamiento; y finalmente, se discuten las implicaciones metodológicas de la propuesta. Transferencia a la prácticaEste artículo propone la escritura literaria como herramienta y metodología de investigación social, esto es, justificar y argumentar el paso de una escritura teórica y académica a una escritura literaria en una investigación social de alta densidad epistemológica y etodológica. Para lograr este objetivo, se asume que la escritura literaria pone al investigador en el mismo plano de sus informantes al retomar sus propias narrativas –a horcajadas entre la teoría, la experiencia y la imaginación– como insumos para la construcción del relato, exactamente de la misma forma como lo hace con las narrativas de sus sujetos. Planteado de esta manera, no solo se justifica proponer las conclusiones de una investigación social (e incluso, todo el informe) en forma de un macrorrelato (BolívarBotía, Domingo-Segovia & Fernández-Cruz, 2001) construido a partir de las narrativas expresadas por los informantes y las propias narrativas del investigador, sino que se desvanecen las fronteras subjetivas y discursivas del autor, el investigador y el narrador en el texto y, por tanto, actuando y hablando como personajes, quedaremos en el mismo orden para la lectura del interpretante. De esta forma, la investigación social, transpuesta literariamente, queda presentada a partir de personajes en busca de lector, con posibilidad de múltiples interpretaciones y, sobre todo, de cuantos usos se le quieran hacer. ; This paper contains one of the theoretical and methodological cores of the author's dissertation: Witnesses of themselves: political narratives of young people in Bogotá, providing theoretical and epistemological arguments for the transition of theoretical writing to literary writing as a strategy to explore the hidden aspects of subjectivity of both scholars and informers, and to erase the borders between two types of writing (or discourse genres): scientific and literary. The text is organized in five parts. First, the relation between metaphor and concept is discussed; second, the place of the autobiography and the testimonial in this discussion; third, the exhaustion of social categories and the possible role of literary writing; fourth, the limitations of the Chilean Poetical Anthropology as a pioneer tendency; and finally, the methodological implications of the proposal.Transference to practiceAs for possible applications, the paper puts forward literary writing as a tool and method for social investigation, as it justifies and provides arguments for the transition of theoretical and scholarly writing to literary writing for social research with high epistemological and methodological densities. Literary writing is assumed to put researchers and their informers on the same level, as they explore their own narratives, galloping between theory, experience and imagination, as instruments for the construction of stories in exactly the same way their subjects construct their stories. This approach justifies the presentation of conclusions of social research –or even the whole report– as a macro-narration (Bolívar-Botía, Domingo-Segovia & FernándezCruz, 2001) built from stories provided by informers and researchers. The borders of subjectivity and discourse of authors, researchers and narrators disappear. Therefore, scholars will be at the same level for those who read and interpret. Social research written in a literary manner will be interpreted through a series of characters looking for a reader, opening the possibility for multiple interpretations and, above all, multiple uses. ; Cet article constitue un de focus théoriques et méthodologiques de la thèse doctorale de l'auteur: Témoins d'eux-mêmes: narratives politiques de jeunes de Bogota. L'article nous donne les arguments théoriques et épistémologiques pour transiter d'une écriture théorique à une écriture littéraire en tant qu'une stratégie pour accéder aux plis les plus cachés de la subjectivité tantôt du chercheur que de ses témoins et, surtout, pour effacer les frontières de deux types d'écriture (ou, si l'on veut, de deux genres discursives): le scientifique et le littéraire. Le texte a été divisé en cinq parties. Dans la première partie, on discute le rapport entre la métaphore et le concept; dans la deuxième le lieu qui occupent l'autobiographie et le témoignage dans ce débat; dans la troisième, on débat sur l'achèvement des catégories sociales et le rôle qui y joue l'écriture littéraire; dans la quatrième on décrit et on établit les limitations du rôle de l'Anthropologie Poétique au Chili en tant que pays précurseur de ce type de rapport; et finalement, on discute les implications méthodologiques du rapport.Transfert à la pratiqueDepuis le point de vue appliqué, cet article propose l'écriture littéraire en tant qu'outil et méthodologie de recherche sociale, ceci veut dire qu'il justifie et argument le passage de l'écriture théorique et académique à une écriture littéraire dans une recherche sociale de haut densité épistémologique et méthodologique. Pour parvenir à cet objectif, on assume que l'écriture littéraire situe au chercheur dans le même niveau que ses témoins lorsqu'il prend ses propres narratives –à califourchon entre la théorie, l'expérience et l'imagination– comme matières pour la construction du récit, exactement de la même manière, comment il le fait avec les narratives de ses sujets. Présentée de cette façon, non seulement on justifie proposer les conclusions d'une recherche sociale (et même, tout le rapport) à la manière d'un macro-récit (Bolívar-Botía, Domingo-Segovia & Fernández-Cruz, 2001) construit à partir de narratives exprimées par les témoins et les propres narratives du chercheur, ainsi les frontières subjectives et discursives de l'auteur s'effacent, le chercheur et le narrateur dans le texte; et, pout tant ils agissent et parlent en tant que personnages, on reste dans le même ordre en ce qui concerne la lecture de l'interprète. De cette façon, la recherche sociale, dans sa transposition littéraire se présente à partir de personnages en quête d'un lecteur, avec la possibilité de variées interprétations, et, surtout, de combiens d'usages voudrait-on le donner. ; Este artigo constitui um dos núcleos teóricos e metodológicos da tese doutoral do autor: Testemunhas de si mesmos: Narrativas políticas de jovens bogotanos. Nele são propostos os argumentos teóricos e epistemológicos para transitar de uma escrita teórica a uma escrita literária como estratégia para se chegar aos espaços mais ocultos da subjetividade tanto do pesquisador como dos informantes e, sobretudo, para dissipar as fronteiras de dois tipos de escrita (ou, se se quer, de dois gêneros discursivos): a científica e a literária. O texto está dividido em cinco partes. Na primeira se discute a relação entre metáfora e conceito; na segunda, o lugar que ocupam nesta discussão a autobiografia e o depoimento; na terceira, debate-se o esgotamento das categorias sociais e o papel que eventualmente tem aqui a escritura literária; na quarta se descrevem e se estabelecem as limitações do papel da Antropologia Poética Chilena como precursora desta proposta; e finalmente, discutem-se as implicações metodológicas da proposta.Transferência à práticaDo ponto de vista da aplicação, este artigo propõe a escrita literária como ferramenta e metodologia de pesquisa social, isto é, justifica e argumenta a passagem de uma escrita teórica e acadêmica a uma escrita literária numa pesquisa social de alta densidade epistemológica e metodológica. Para conseguir este objetivo, assume-se que a escrita literária coloca o(a) pesquisador(a) no mesmo plano de seus informantes ao retomar suas próprias narrativas –pressionadas entre a teoria, a experiência e a imaginação– como insumos para a construção do relato, exatamente da mesma forma como o faz com as narrativas de seus sujeitos. Colocado desta maneira, não só se justifica propor as conclusões de uma pesquisa social (e inclusive, todo o relatório) em forma de um macrorelato (Bolívar-Botía, Domingo-Segovia & Fernández-Cruz, 2001) construído a partir das narrativas expressas pelos informantes e das próprias narrativas do pesquisador(a), mas também se desvanecem as fronteiras subjetivas e discursivas do autor, do pesquisador e do narrador no texto e, portanto, atuando e falando como personagens, ficam dispostos da mesma maneira para a leitura do interpretante. Desta forma, a pesquisa social, transposta literariamente, se apresenta a partir de personagens que procuram leitor, com possibilidade de múltiplas interpretações e, sobretudo, de quantos usos lhe queiram fazer.

Jordan is an upper middle income country which has proven remarkably resilient despite decades of turmoil in its neighborhood. Even with economic stability in the face of massive shocks, the Jordanian government - reflecting the views of the population - has made clear the need for improvement in the current growth trajectory. Public dissatisfaction coalesced around a perception, which the government acknowledges, that previous reform efforts had struggled with implementation, while discretionary decisions and unequal opportunities remain entrenched. In response, the government is moving to the implementation phase of its Jordan 2025 strategic blueprint, a new ten-year strategy formally launched in May 2015. The Bank's systematic country diagnostic (SCD) is therefore unfolding at a critical inflection point for the government. Given existing reform momentum around the energy sector and investment, the substantive engagement of the Bank Group and other development partners, the SCD will seek added value by providing an integrative and concise perspective on what Jordan can do to better meet the expectations of its citizens. As a multi-sector evidence-based diagnostic, the SCD relies upon consistent and integrated analysis of data from various sources.

This paper assesses the impact of the demobilization, reinsertion and reintegration program in post-war Burundi. Two major rebel groups benefited from cash and in-kind transfers, the CNDD-FDD from 2004, and the FNL from 2010. A panel data of households collected in 2006 and 2010 is combined with official records from the National Commission for Demobilization, Reinsertion and Reintegration. Regression analysis shows that the cash payments received by FNL demobilized households had a positive impact on consumption, nonfood spending and investments. The program also generated positive spillovers in the villages where FNL combatants returned. Ex-combatants indeed spent a large part of their allowance on consumption goods and clothing, thereby generating a short-run economic boom in villages. However, the long-run evolution of consumption indicators is negative for CNDD-FDD households, as well as for villages where CNDD-FDD combatants returned, suggesting that the direct impact and the spillovers of the program vanished in the long run.

Despite decades of war and instability, Iraq's abundant natural resources, strategic geographic location and cultural history endow Iraq with tremendous potential for growth and diverse economic development. Driven by windfall oil revenues in recent years, the Government of Iraq has invested heavily in rebuilding the infrastructure of the country, and its abundant oil reserves ensure that progress can continue steadily. This report was initiated at the request of the Iraqi government to assess the local investment climate and identify those high priority factors which most significantly impede private sector development in Iraq, in an effort to prioritize the recommended investments, institutional and regulatory reforms which would most significantly contribute to sustainable private sector growth and increased productivity.

Dear readers, Take a long and deep breath… For many of us, it is the first time we can truly breathe since the beginning of the COVID-19 pandemic and the murder of George Floyd. It is without a question that last year brought many challenges, but it also gave us an unintended reprieve to discover and reflect upon new solutions to tackle ongoing systemic crises, such as racism, gun violence, and the COVID-19 pandemic. It is with much excitement that our board's June 2021 issue features research and analyses crossing the spectrum of "Public Health Preparedness and Response." In this issue, you will find a study on a policy addressing gun violence, analyses underscoring the threat of antimicrobial resistance, and a look at the toll food deserts take on Hispanic communities. As the new board of the Public Health Review (PHR), we focused on rebranding our journal with a new logo and revitalized social media accounts, in addition to launching new communication priorities for the year to expand our readership and public engagement with our journal and podcast, Perspectives. More than ever, researchers are recognizing the importance of incorporating an antiracist approach, and we aim to help elevate their work to a broad audience. To complement this mission, we are currently in the process of developing several community-building strategies, which we are excited to implement in the latter half of this year. Through Perspectives, our podcast editors have highlighted the work of BIPOC public health leaders who are at the forefront of advancing health equity in Minnesota. We are also creating more transparency within and across our board. To that end, we are ecstatic to launch a new space where you, as readers, can hear us speak more directly to our values as an editorial board and share the knowledge that each board member brings. Our first piece comes from Section Editor, Faiza Hassan, regarding the abrupt change of the CDC mask mandate. CDC Friend or Foe? : Reflections on the latest mask mandate It is no secret the United States government did not handle the deadly pandemic well. Often, the Trump administration and political servants across the nation struggled to keep up with millions of Americans losing income, little support or PPE for frontline healthcare workers all the while COVID-19 ran rampant, crashing in wave after wave throughout every community. Yet, despite some missteps, the CDC—a trusted voice—worked hard to provide constant updates to scared Americans. It was a relief. A year later, epidemiologists have learned more about the virus and a massive health care effort has rapidly provided not just one vaccine but several highly effective ones. As more and more individuals get vaccinated, the restrictions from last year are quickly lifting. The CDC says fully vaccinated individuals can remove their masks, and in many cases resume activities they engaged in prior to the pandemic. For individuals that have not been vaccinated yet, the leading U.S. public health agency recommends continuing to wear your mask in public and to schedule your vaccine appointment. This sounds easy enough to understand. However, it opens doors for misinformation, deliberate misunderstandings of the mask mandate, and leaves our vulnerable communities even more so. Gaps in the new CDC mask mandate beg the question: Which Americans exactly is the CDC protecting? All of us? Or just communities that have the highest vaccination rates—typically, white communities with higher incomes. Most communities of color are still waiting to receive the vaccine, which the government often struggled to distribute equitably. In our nation's capital, 80% of recent COVID-19 cases now occur within the Black community in part due to issues with access. Immunocompromised individuals and families with children still too young to receive a shot feel left out to dry with no clear guidance for them. Most importantly, this will make it harder to distinguish who has truly been vaccinated. The CDC guidelines require we place trust in individuals to be honest and help protect their community, where in many cases these are the same people who refused to abide by CDC precautions in the depth of the pandemic. Their actions were selfish, short-sighted, and did a disservice to the vulnerable communities as case rates increased. Ultimately, I fear these new guidelines will throw the country into confusion again. Vaccination rates may struggle to cross the necessary threshold and the pandemic will continue to simmer. After the past year, we cannot allow any more individuals to die in part due to the selfish behavior of others. In my humble opinion, the CDC has been irresponsible in how they communicated this mask mandate. And I'm not alone: The Washington Post and NPR report concerns from national nurses union to health equity researchers. Many in the medical community also share this sentiment; it has been an abrupt and rather jarring transition from strict restrictions toward this push back to normalcy. The CDC would do well to retract and revise their guidance. Editor's note: The opinions expressed in this piece are those of the author and do not necessarily reflect the views of the Public Health Review. * * * As you take this opportunity to breathe, we hope that reading and listening to these exciting public health research and initiatives at PHR might reinvigorate yourself and sustain your momentum in our collective fight against health inequities. Remember that at stressful times like these, where our collective thoughts and efforts are continuously demanded, we must pause and breathe. Sincerely, Serena Xiong 2021 Executive Editor, Public Health Review

The article is devoted to the analysis of happiness as an objective indicator of the modern society sustainability and the parameter of balanced development of Ukraine, which is aimed to people, to maintaining the stability, to reducing the destructive process-es in the middle of the country and its beyond. Particular attention was devoted to the key global challenges of the nowadays and searching for ways to solve them for the happi-ness and sustainable development. Economic instability, social contradictions, ideologi-cal and religious intolerance, hybrid wars, aggression and other negative disharmonious social phenomena make people unhappy, lead to a number of global problems and make us think about the future of own country and humanity as a whole, to responsibly come to the analysis of the existing situation and selection of development guidelines that will guarantee the happy being of human in society. Considering that fact, the problem of sustainable development, noted in the article, seems to be especially relevant, which is directly related to the search and justification of a constructive strategy for transition to the principles of sustainable development of Ukraine based on the methodology for calculat-ing the index of a happy planet. In the article it is studied the sustainable development indicators, the main purpose of which is to provide information for the effective conduct of state policy. Their usefulness depends on the chosen compromises between scientific perseverance and rigidity, political efficiency and democratic legitimacy. When con-structing indicators of sustainable development, different dimensions are identified that underlie of the sustainable development concept. It is proposed that the model of a happy planet which is based on the calculation of the Happy Planet Index (HPI), or the Global Happiness Index, should be considered a new approach to achieve the sustainable de-velopment goals in Ukraine. The Happy Planet Index is a global sustainable develop-ment index for everyone and Ukraine in particular. It is detected that the methodology for calculating and analyzing the index of a happy planet is especially relevant for Ukraine, cause it makes it possible to objectively assess the level of balance of a country and the national increase in happiness for social and psychological factors in a more holistic way than is done when taking into account GDP or some other sustainability indicators. The happiness of citizens ensures the happiness of society, a happy society enhances human happiness. Neglecting people's well-being, ignoring the progressive increase in the num-ber of unhappy people turns into threats to the national security of our country. ; Розглянуте щастя як індикатор сталого розвитку сучасного українського суспільства та показник усталеності розвитку націлений на людину і направлений на збереження стабільності соціальних і культурних систем. Обґрунтувати конструктивну стратегію переходу на засади сталого розвитку України на основі методології розрахунку індексу щасливої планети. Різні аспекти щастя стали доробком наукових пошуків багатьох авторів. Ними досліджено наукові погляди на поняття щастя, щастя «по-українські», методи і підходи до вимірювання рівня щастя, щастя як показник ефективного державного управління. Здійснений аналіз праць дає підстави стверджувати про актуальність досліджуваної теми в українському контексті. Зокрема, дослідження щастя як індикатора сталого розвитку України та благополуччя нації. Авторами запропоновано, новим індикатором сталого розвитку та одночасно підходом для досягнення його цілей в Україні вважати модель щасливої планети, в основі якої лежить розрахунок індексу щасливої планети (Happy Planet Index – HPI), або світовий індекс щастя. Доведено, що індекс щасливої планети (HPI) – це глобальний індекс сталого розвитку для всіх та України зокрема. Обґрунтовано, що методологія розрахунку та аналізу індексу щасливої планети особливо актуальні для України, так як дають можливість об'єктивно оцінити рівень збалансованості країни та національного приросту щастя за соціальними та психологічними чинниками у більш цілісніший спосіб, ніж це робиться під час обрахунку ВВП або якихось інших показників сталості. Щастя громадян, забезпечує щастя суспільства, щасливе суспільство підвищує щастя людини. На стан щастя впливає безліч аспектів соціальної реальності (розвиток демократичних свобод, довіра громадян до інститутів влади, праця тощо), кожен з яких важливий як для окремої людини, так і для суспільства в цілому. Сталий розвиток як гармонійне поєднання духовних, економічних, політичних, соціальних, екологічних передумов сприяє зростанню рівня щастя українців. ; Розглянуте щастя як індикатор сталого розвитку сучасного українського суспільства та показник усталеності розвитку націлений на людину і направлений на збереження стабільності соціальних і культурних систем. Обґрунтувати конструктивну стратегію переходу на засади сталого розвитку України на основі методології розрахунку індексу щасливої планети. Різні аспекти щастя стали доробком наукових пошуків багатьох авторів. Ними досліджено наукові погляди на поняття щастя, щастя «по-українські», методи і підходи до вимірювання рівня щастя, щастя як показник ефективного державного управління. Здійснений аналіз праць дає підстави стверджувати про актуальність досліджуваної теми в українському контексті. Зокрема, дослідження щастя як індикатора сталого розвитку України та благополуччя нації. Авторами запропоновано, новим індикатором сталого розвитку та одночасно підходом для досягнення його цілей в Україні вважати модель щасливої планети, в основі якої лежить розрахунок індексу щасливої планети (Happy Planet Index – HPI), або світовий індекс щастя. Доведено, що індекс щасливої планети (HPI) – це глобальний індекс сталого розвитку для всіх та України зокрема. Обґрунтовано, що методологія розрахунку та аналізу індексу щасливої планети особливо актуальні для України, так як дають можливість об'єктивно оцінити рівень збалансованості країни та національного приросту щастя за соціальними та психологічними чинниками у більш цілісніший спосіб, ніж це робиться під час обрахунку ВВП або якихось інших показників сталості. Щастя громадян, забезпечує щастя суспільства, щасливе суспільство підвищує щастя людини. На стан щастя впливає безліч аспектів соціальної реальності (розвиток демократичних свобод, довіра громадян до інститутів влади, праця тощо), кожен з яких важливий як для окремої людини, так і для суспільства в цілому. Сталий розвиток як гармонійне поєднання духовних, економічних, політичних, соціальних, екологічних передумов сприяє зростанню рівня щастя українців.

Energy security is at the top of the international political and economic agenda due to its importance for the economic and social development of individual countries, for relations between them, for the global economy and the environment. Indeed, it is difficult to imagine an area where countries are more interdependent than at the confluence of energy, environment, and economic development. Energy security has implications for domestic and foreign policy. This means the interdependence between producer and consumer, where mutual vulnerability and a win-win opportunity are short-term and long-term. The work systematizes the types of energy with the goal of sustainable development: the balance of economic, social, and environmental components, through a model of a circular economy, which allows achieving energy security. The first step is switching from carbon-based energy (oil, gas, coal) to clean energy (solar, wind, hydropower, etc.). However, it is also important to act on the principle of energy efficiency, which is to measure the difference between the actually used energy and the total energy consumed (often higher due to losses). The principle of the circular economy of achieving the most efficient use of resources is the most essential for the development of innovative solutions aimed at the transition to clean energy. Having studied the various approaches by comparison and analogy, we can conclude that the Concept of the circular economy offers effective business models to ensure environmentally friendly resource use, contributing to the achievement of sustainable development goals of society. The article used historical and statistical methods, as well as a system approach to the study of economic phenomena, which helped to identify the relationship between all elements and their roles in the general functioning of the circular economy. Using the method of comparison and scientific modeling, the role of the circular economy in resource-saving, minimizing waste and reducing pressure on the environment is revealed, while achieving significant economic and social results in energy security. ; Вопросы энергетической безопасности – одни из важнейших в международной политической и экономической повестке дня в силу их важности для экономического и социального развития отдельных стран, отношений между ними, а также для мировой экономики и окружающей среды. Действительно, трудно представить область, в которой страны являются более взаимозависимыми, чем в сфере слияния энергетики, окружающей среды и экономического развития. Энергетическая безопасность имеет значение для внутренней и внешней политики. Это означает взаимозависимость между производителем и потребителем, где взаимная уязвимость и взаимная выгода являются и краткосрочными, и долгосрочными. В статье систематизированы виды энергии с целью устойчивого развития: баланс экономической, социальной и экологической составляющих посредством модели циркулярной экономики, которая позволяет достичь энергетической безопасности. Первым шагом является переход от углеродной энергии (нефть, газ, уголь) к чистой энергии (солнечная энергия, энергия ветра, гидроэнергетика и т.д.). Однако, не менее важно следовать принципу энергоэффективности, который заключается в соизмерении разницы между фактически использованной энергией и общей потребленной энергией (часто более высокой из-за потерь). Принципы циркулярной экономики, направленные на достижение наиболее эффективного использования ресурсов, являются важнейшими при разработке инновационных решений, направленных на переход к чистой энергии. Изучив различные подходы путем сравнения и аналогии, мы можем сделать вывод, что Концепция циркулярной экономики предлагает эффективные бизнес-модели для обеспечения экологически безопасного использования ресурсов, способствуя достижению целей общества в области устойчивого развития. В статье использованы исторические и статистические методы, а также системный подход к изучению экономических явлений, который позволил выявить взаимосвязь между всеми элементами и их ролью в общем функционировании циркулярной экономики. Используя метод сравнения и научное моделирование, раскрывается роль циркулярной экономики в ресурсосбережении, минимизации отходов и снижении нагрузки на окружающую среду при достижении значительных экономических и социальных результатов в области энергетической безопасности. ; Питання енергетичної безпеки – одні з найважливіших в міжнародному політичному та економічному порядку денному в силу їх важливості для економічного і соціального розвитку окремих країн, відносин між ними, а також для світової економіки та навколишнього середовища. Дійсно, важко уявити область, в якій країни є більш взаємозалежними, ніж в сфері злиття енергетики, навколишнього середовища та економічного розвитку. Енергетична безпека має значення для внутрішньої і зовнішньої політики. Це означає взаємозалежність між виробником і споживачем, де взаємна уразливість і взаємна вигода є і короткостроковими, і довгостроковими. У статті систематизовано види енергії з метою сталого розвитку: баланс економічної, соціальної та екологічної складових за допомогою моделі економіки замкнутого циклу, яка дозволяє досягти енергетичної безпеки. Першим кроком є перехід від вуглецевої енергії (нафта, газ, вугілля) до чистої енергії (сонячна енергія, енергія вітру, гідроенергетика тощо). Однак, не менш важливо дотримуватися принципу енергоефективності, який полягає в порівняння різниці між фактично використаною енергією і загальною спожитою енергією (часто більш високою через втрати). Принципи циркулярної економіки, спрямовані на досягнення найбільш ефективного використання ресурсів, є найважливішими при розробці інноваційних рішень, спрямованих на перехід до чистої енергії. Вивчивши різні підходи шляхом порівняння і аналогії, ми можемо зробити висновок, що Концепція економіки замкнутого циклу пропонує ефективні бізнес-моделі для забезпечення екологічно безпечного використання ресурсів, сприяючи досягненню цілей товариства в сфері сталого розвитку. У статті використані історичні та статистичні методи, а також системний підхід до вивчення економічних явищ, який дозволив виявити взаємозв'язок між усіма елементами і їх роллю в загальному функціонуванні економіки замкнутого циклу. Використовуючи метод порівняння і наукове моделювання, розкривається роль економіки замкнутого циклу в ресурсозбереження, мінімізації відходів і зниження навантаження на навколишнє середовище при досягненні значних економічних і соціальних результатів в області енергетичної безпеки.

Юриспруденція в Україні та в усьому світі переживає трансформації. Відбуваються глибокі зміни правових систем під впливом економічних, політичних і соціальних факторів. Існують консервативні, революційні та еволюційні напрямки правотворчості та праворозуміння. Найбільш перспективним напрямком є еволюційна юриспруденція, вільна від ілюзій незмінності права та одномоментних переворотів. У еволюційній юриспруденції мораль як віра в добро і зло, етика як філософія правил і право як наука про справедливі судження вважаються трьома історичними стадіями розвитку юридичних знань. Еволюція праворозуміння веде до розробки автономно-процесуальної (прагматичної) моделі права поряд з відомими моделями владної вказівки, суспільного договору, справедливого процесу. У цій моделі сила закону бачиться в єдності з реальністю, невідчужуваності права від життя. Закон в принципі є правилом, яке реалізується саме по собі: закони природи повторюються об'єктами експериментів, людські закони творяться суб'єктами правової культури. Закони природи слід визнати нормами права з перспективою встановлення верховенства права в сфері науки. Методичною передумовою добросовісного дослідження правових процесів є визнання автономії цих процесів та їх елементів, індивідуальних закономірностей їх існування, пізнаної на практиці автономії волі та автономії матерії, а також динамічної природи правових процесів. Особиста автономія дозволяє людині, організації або штучному інтелекту розумними судженнями та діями міняти status quo на основі внутрішньої логіки правового процесу, що пов'язує дії із наслідками. Правовий прогрес у автономно-процесуальній моделі долає статичність, відчуженість елементів від системи і підсистемну нівеляцію верховенства права. Право як справедлива форма свободи дозволяє кожній особі бути агентом верховенства права в своїй сфері компетенції, заощаджуються ресурси правозастосування, відкидається абсолютизація примусу, визнаються недійсними застарілі та нереалістичні норми. Еволюційне балансування свободи та відповідальності, прав і обов'язків створює безпечне, сприятливе для життя та розвитку людини правове середовище. ; Юриспруденция в Украине и во всем мире переживает трансформации. Происходят глубокие изменения правовых систем под влиянием экономических, политических и социальных факторов. Существуют консервативные, революционные и эволюционные направления в правотворчестве и правопонимании. Наиболее перспективным направлением является эволюционная юриспруденция, свободная от иллюзий неизменности права и одномоментных переворотов. В эволюционной юриспруденции мораль как вера в добро и зло, этика как философия правил и право как наука о справедливых суждениях считаются тремя историческими стадиями развития юридических знаний. Эволюция правопонимания ведет к разработке автономно-процессуальной (прагматической) модели права наряду с известными моделями властного предписания, общественного договора, справедливого процесса. В этой модели сила закона видится в единстве с реальностью, неотчуждаемости права от жизни. Закон в принципе является правилом, которое реализуется само собой: законы природы повторяются объектами экспериментов, человеческие законы творятся субъектами правовой культуры. Законы природы следует признать нормами права с перспективой установления верховенства права в сфере науки. Методической предпосылкой добросовестного исследования правовых процессов является признание автономии этих процессов и их элементов, индивидуальных закономерностей их существования, познанной на практике автономии воли и автономии материи, а также динамической природы правовых процессов. Личная автономия позволяет человеку, организации или искусственному интеллекту разумными суждениями и действиями менять status quo на основе внутренней логики правового процесса, связывающего действия с последствиями. Правовой прогресс в автономно-процессуальной модели преодолевает статичность, отчужденность элементов от системы и подсистемное нивелирование верховенства права. Право как справедливая форма свободы позволяет каждому человеку быть агентом верховенства права в своей сфере компетенции, экономятся ресурсы правоприменения, исключается абсолютизация принуждения, признаются недействительными устаревшие и нереалистичные нормы. Эволюционное балансирование свободы и ответственности, прав и обязанностей создает безопасную, благоприятную для жизни и развития человека правовую среду. ; The jurisprudence experiences profound transitions in Ukraine and worldwide. Legal systems are changing, influenced by economic, political, and social factors. There are conservative, revolutionary, and evolutionary trends arising in law practice and legal thought. The most promising tendency is evolutionary jurisprudence that keeps no illusions of eternal laws and momentarily made changes. In evolutionary jurisprudence, morality as the beliefs about the good and the evil, ethics as the philosophy of rules, and law as the science of fair judgments are considered to be three historical stages of the development of legal knowledge. The evolution of legal thinking leads to the development of an autonomous processual (pragmatic) model of law, along with known models of authoritative command, the social contract, and procedural justice. In the autonomous processual model, the rule of law and the reality are united: the law is inalienable from life. The law is essentially the rule that realizes itself: laws of nature are repeating by objects of experiments, human laws are performing by subjects of legal culture. Laws of nature should be recognized as legal norms with the further establishment of the rule of law in the sphere of science. Valid methods of legal processes research must take into account autonomy of these processes and autonomy of their elements, individual regularities of their existence, practical knowledge of the autonomy of matter and the autonomy of will, as well as dynamic nature of legal processes. Personal autonomy allows the human, organization, or artificial intelligence to change the status quo by reasonable judgments and actions based on the internal logic of the legal process, which links the actions with consequences. Legal progress in the autonomous processual model overcomes the static bias, the alienation of elements from the system and subsystemic erosion of justice. The law as a fair form of freedom allows each person to be an agent of the rule of law in own sphere of competence, saving law enforcement resources, refusing to absolutize coercion, invalidating obsolete and unrealistic norms. Evolutionary balancing of freedom and responsibility, of rights and duties, creates the legal environment, safe and favorable for the successful life and human development.

Юриспруденція в Україні та в усьому світі переживає трансформації. Відбуваються глибокі зміни правових систем під впливом економічних, політичних і соціальних факторів. Існують консервативні, революційні та еволюційні напрямки правотворчості та праворозуміння. Найбільш перспективним напрямком є еволюційна юриспруденція, вільна від ілюзій незмінності права та одномоментних переворотів. У еволюційній юриспруденції мораль як віра в добро і зло, етика як філософія правил і право як наука про справедливі судження вважаються трьома історичними стадіями розвитку юридичних знань. Еволюція праворозуміння веде до розробки автономно-процесуальної (прагматичної) моделі права поряд з відомими моделями владної вказівки, суспільного договору, справедливого процесу. У цій моделі сила закону бачиться в єдності з реальністю, невідчужуваності права від життя. Закон в принципі є правилом, яке реалізується саме по собі: закони природи повторюються об'єктами експериментів, людські закони творяться суб'єктами правової культури. Закони природи слід визнати нормами права з перспективою встановлення верховенства права в сфері науки. Методичною передумовою добросовісного дослідження правових процесів є визнання автономії цих процесів та їх елементів, індивідуальних закономірностей їх існування, пізнаної на практиці автономії волі та автономії матерії, а також динамічної природи правових процесів. Особиста автономія дозволяє людині, організації або штучному інтелекту розумними судженнями та діями міняти status quo на основі внутрішньої логіки правового процесу, що пов'язує дії із наслідками. Правовий прогрес у автономно-процесуальній моделі долає статичність, відчуженість елементів від системи і підсистемну нівеляцію верховенства права. Право як справедлива форма свободи дозволяє кожній особі бути агентом верховенства права в своїй сфері компетенції, заощаджуються ресурси правозастосування, відкидається абсолютизація примусу, визнаються недійсними застарілі та нереалістичні норми. Еволюційне балансування свободи та відповідальності, прав і обов'язків створює безпечне, сприятливе для життя та розвитку людини правове середовище. ; Юриспруденция в Украине и во всем мире переживает трансформации. Происходят глубокие изменения правовых систем под влиянием экономических, политических и социальных факторов. Существуют консервативные, революционные и эволюционные направления в правотворчестве и правопонимании. Наиболее перспективным направлением является эволюционная юриспруденция, свободная от иллюзий неизменности права и одномоментных переворотов. В эволюционной юриспруденции мораль как вера в добро и зло, этика как философия правил и право как наука о справедливых суждениях считаются тремя историческими стадиями развития юридических знаний. Эволюция правопонимания ведет к разработке автономно-процессуальной (прагматической) модели права наряду с известными моделями властного предписания, общественного договора, справедливого процесса. В этой модели сила закона видится в единстве с реальностью, неотчуждаемости права от жизни. Закон в принципе является правилом, которое реализуется само собой: законы природы повторяются объектами экспериментов, человеческие законы творятся субъектами правовой культуры. Законы природы следует признать нормами права с перспективой установления верховенства права в сфере науки. Методической предпосылкой добросовестного исследования правовых процессов является признание автономии этих процессов и их элементов, индивидуальных закономерностей их существования, познанной на практике автономии воли и автономии материи, а также динамической природы правовых процессов. Личная автономия позволяет человеку, организации или искусственному интеллекту разумными суждениями и действиями менять status quo на основе внутренней логики правового процесса, связывающего действия с последствиями. Правовой прогресс в автономно-процессуальной модели преодолевает статичность, отчужденность элементов от системы и подсистемное нивелирование верховенства права. Право как справедливая форма свободы позволяет каждому человеку быть агентом верховенства права в своей сфере компетенции, экономятся ресурсы правоприменения, исключается абсолютизация принуждения, признаются недействительными устаревшие и нереалистичные нормы. Эволюционное балансирование свободы и ответственности, прав и обязанностей создает безопасную, благоприятную для жизни и развития человека правовую среду. ; The jurisprudence experiences profound transitions in Ukraine and worldwide. Legal systems are changing, influenced by economic, political, and social factors. There are conservative, revolutionary, and evolutionary trends arising in law practice and legal thought. The most promising tendency is evolutionary jurisprudence that keeps no illusions of eternal laws and momentarily made changes. In evolutionary jurisprudence, morality as the beliefs about the good and the evil, ethics as the philosophy of rules, and law as the science of fair judgments are considered to be three historical stages of the development of legal knowledge. The evolution of legal thinking leads to the development of an autonomous processual (pragmatic) model of law, along with known models of authoritative command, the social contract, and procedural justice. In the autonomous processual model, the rule of law and the reality are united: the law is inalienable from life. The law is essentially the rule that realizes itself: laws of nature are repeating by objects of experiments, human laws are performing by subjects of legal culture. Laws of nature should be recognized as legal norms with the further establishment of the rule of law in the sphere of science. Valid methods of legal processes research must take into account autonomy of these processes and autonomy of their elements, individual regularities of their existence, practical knowledge of the autonomy of matter and the autonomy of will, as well as dynamic nature of legal processes. Personal autonomy allows the human, organization, or artificial intelligence to change the status quo by reasonable judgments and actions based on the internal logic of the legal process, which links the actions with consequences. Legal progress in the autonomous processual model overcomes the static bias, the alienation of elements from the system and subsystemic erosion of justice. The law as a fair form of freedom allows each person to be an agent of the rule of law in own sphere of competence, saving law enforcement resources, refusing to absolutize coercion, invalidating obsolete and unrealistic norms. Evolutionary balancing of freedom and responsibility, of rights and duties, creates the legal environment, safe and favorable for the successful life and human development.

Faced with evidence of an anthropic global environmental crisis, the scientific community has been called on to design collectively a transition toward socio-ecological sustainability. The objective of this article is to describe academic discourses on sustainability in Latin America, on the basis of the analysis of the citation network of a sample of 93 Latin American intellectuals that have participated in these debates between 1970 and 2012. This review of citation networks is supplemented with a qualitative analysis of the contents of the thought of the most influential authors. Empirically, the study provides a cartography and a systematic analysis of the participation of Latin American intellectuals in global reflections on socio-ecological sustainability.The research covers three great periods: the first goes from 1970, when modern environmental concerns arise, to 1987, the year of publication of the Brundtland Report. The second period (1987-2002) begins with the moment when the idea of sustainable development was institutionalized and ends with the Johannesburg Conference, in which the Rio agreements ceased to influence global political priorities. The third period extends from 2003 to 2012, year of the Rio+20 Summit.These forty years have seen the gradual structuring of the academic field of sustainability in the subcontinent. On the one hand, the study observes Latin America's participation and the intensification of the field of study over time. On the other hand, it identifies the most important actors and subnetworks, as well as the institutions that have hosted the research projects, teams, and programs that have played a crucial role in shaping Latin American environmental thought. The findings of our research also show that many academic discourses are rather critical, calling for a profound transformation of current societies, and that those discourses have been developed in synergy with certain social movements that are struggling for justice and socio-environmental sustainability. ; Ante las evidencias de una crisis ambiental global de origen antrópico, la comunidad científica ha sido interpelada para diseñar colectivamente una transición hacia la sustentabilidad socioecológica. Este artículo propone caracterizar los discursos académicos sobre la sustentabilidad en América Latina, a partir de un análisis de la red de citas de una muestra de 93 intelectuales latinoamericanos que han participado en estos debates entre 1970 y 2012. Esta revisión de redes de citas se complementa con un análisis cualitativo del contenido del pensamiento de los autores más influyentes. Empíricamente, el estudio proporciona una cartografía y un análisis sistemático de la participación de los académicos latinoamericanos en las reflexiones globales sobre la sustentabilidad socioecológica.La investigación está secuenciada en tres grandes periodos: el primero se extiende desde 1970, con la emergencia de las preocupaciones ambientales modernas, hasta 1987, año marcado por la publicación del Informe Brundtland. Un segundo periodo (1987-2002) corresponde al momento de institucionalización global de la idea de desarrollo sostenible, hasta la Conferencia de Johannesburgo, donde los acuerdos de Río perdieron su influencia sobre las prioridades políticas globales. El tercer periodo va del 2003 al 2012, año de la Cumbre Rio+20.Durante estos cuarenta años, el campo académico de la sustentabilidad en el subcontinente se ha estructurado gradualmente. Se observa, por una parte, la participación de América Latina y la intensificación del campo de estudio con el paso del tiempo. Por otra parte, se identifican los actores y las subredes más importantes, así como las instituciones que han acogido los proyectos, los equipos y programas de investigación que han tenido un papel crucial en la composición de un pensamiento ambiental latinoamericano. Los resultados de la investigación también muestran que muchos discursos académicos son más bien críticos, dado que apelan a una transformación profunda de las sociedades actuales, y que están construidos en sinergia con ciertos movimientos sociales que luchan por la justicia y la sustentabilidad socioambiental. ; Diante as evidências de uma crise ambiental global de origem antrópica, a comunidade científica vem sendo interpelada a desenhar coletivamente uma transição à sustentabilidade socioecológica. Este artigo propõe caracterizar os discursos acadêmicos sobre a sustentabilidade na América Latina a partir de uma análise da rede de citações de uma amostra de 93 intelectuais latino-americanos que participaram desses debates entre 1970 e 2012. Esta revisão de redes de citações é complementada com uma análise qualitativa do conteúdo do pensamento dos autores mais influentes. Empiricamente, o estudo proporciona uma cartografia e uma análise sistemática da participação dos acadêmicos latino-americanos nas reflexões globais sobre a sustentabilidade socioecológica.A pesquisa está sequenciada em três grandes períodos: o primeiro compreende desde 1970, com a emergência das preocupações ambientais modernas, até 1987, ano marcado pela publicação do Relatório Brundtland. Um segundo período (1987-2002) corresponde ao momento de institucionalização global da ideia de desenvolvimento sustentável, até a Conferência de Johanesburgo, onde os acordos do Rio perderam sua influência sobre as prioridades políticas globais. O terceiro período vai de 2003 a 2012, ano da Conferência Rio+20.Durante esses quarenta anos, o campo acadêmico da sustentabilidade no subcontinente foi estruturado gradualmente. Observam-se, por um lado, a participação da América Latina e a intensificação do campo de estudo com o passar do tempo. Por outro lado, são identificados os atores e as sub-redes mais importantes, bem como as instituições que acolheram os projetos, as equipes e os programas de pesquisa que têm um papel crucial na composição de um pensamento ambiental latino-americano. Os resultados da pesquisa também mostram que muitos discursos acadêmicos são críticos, tendo em vista que apelam a uma transformação profunda das sociedades atuais e que estão construídos em sinergia com certos movimentos sociais que lutam pela justiça e pela sustentabilidade socioambiental.

У статті проаналізовано мету, етапи та напрями трансформації НАТО в період з 90-х рр. ХХ ст. та по сьогодні в умовах трансформації геополітичного простору Європейського континенту. Метою перетворень є здатність Альянсу відповідати на загрози у сфері безпеки та забезпечення ефективного виконання ним поставлених завдань. Трансформація НАТО є однією з найважливіших умов реалізації завдань Альянсу у галузі безпеки, є тривалим і безперервним процесом та охоплює низку сфер: політичну, економічну, військову, організаційну, освітню та морально-психологічну. ; Проблема становления механизмов международной безопасности в Европе в конце 90-х гг. ХХ в. и начала XXI века теснейшим образом связана с трансформацией НАТО и вооруженных сил стран-членов Альянса.Актуальность исследований по данной тематике обусловлено потребностями проведения реформирования ВС Украины в условиях агрессии РФ против Украины, изменения внешнего политического курса Украины на евроатлантическую интеграцию и сотрудничества со странами-членами НАТО. Целью статьи является проведение анализа этапов, цели и направления трансформации НАТО в условиях трансформации геополитического пространства европейского континента, сквозь призму трех последних стратегических концепций НАТО, после окончания "холодной войны".Объективная потребность быть способным противостоять современным новым угрозам вызвала необходимость изменений в функционировании Альянса, что нашло свое выражение в новом и распространенном понятии "трансформация". Трансформация – это процесс, в котором сочетается опыт, инновационное мышление, совершенствование концепций, результаты исследований и технологии, опыт, обучение и образование с целью улучшения уровня возможностей. Трансформация НАТО определяет сущность современного Альянса. Целью преобразований есть возможность Альянса соответствовать ситуации в сфере безопасности и обеспечения выполнения им поставленных задач. В соответствии к принятым решением трансформация охватывает ряд сфер: политическую, военную, организационную, структурную, образовательную и другие.Условно можно выделить три этапа трансформации Альянса: первый ‑ с начала 90-х годов до 11 сентября 2001 года; второй – с 11.09.2001 г. до начала агрессии РФ против Украины; третий – с марта 2014 и продолжается по настоящее время.На первом этапе, императив трансформации фактически предстал перед НАТО с момента окончания холодной войны – ликвидации Организации Варшавского договора (ОВД), распада СССР.Историческое решение НАТО о применении статьи 5 Вашингтонского договора и предоставлении помощи США после терактов 11 сентября 2001 года, стало началом второго этапа трансформации НАТО, характеризуется продолжением трансформационных процессов, начатых на первом этапе.Агрессия РФ против Украины возродила риски международных столкновений и показала, что территориальная целостность любой страны находится под угрозой, и стала началом третьего этапа трансформации НАТО, продолжается по настоящее время и характеризуется переходом от "стратегии страховании" союзников в Европе к "стратегии сдерживания" агрессии РФ.Трансформация НАТО является одной из важнейших условий реализации задач Альянса в области безопасности, ее цель – укрепить способность противостоять существующим и новым угрозам безопасности ХХ века, выполнять полный спектр военных операций и миссий на своей территории и за ее пределами. Трансформация НАТО является длительным и непрерывным процессом. ; The problem of the formation of international security mechanisms inEuropein the late 90's of the twentieth century and the beginning of the twenty-first century is most closely connected with the transformation of NATO and the armed forces of the Allies.The urgency of research on this topic is conditioned by the need for reforming the Armed Forces of Ukraine in conditions of aggression of the Russian Federation (RF) againstUkraine, changes inUkraine's foreign policy course towards Euro-Atlantic integration and cooperation with NATO member-states. The purpose of the article is to analyze the stages, goals and directions of NATO's transformation in the context of transforming the geopolitical space of the European continent, through the prism of the last three NATO Strategic Concepts, after the end of the Cold War.The objective need to be able to withstand the present-day new threats has caused the need for changes in the functioning of theAlliance, which is reflected in the new and widespread notion of "transformation". Transformation is a process that combines experience, innovative thinking, concept improvement, research and technology, experimentation, learning, and education to improve opportunities. NATO transformation determines the essence of the modernAlliance.The goal of transformation is the ability of theAllianceto meet the security situation and ensure that it effectively performs the tasks it has undertaken. In accordance with the decisions made, transformation covers a number of areas: political; military; organizational; structural educational and others.The three stages of the transformation of theAlliancecan be defined conditionally: the first – from the beginning of the 90-ies of the twentieth century until September 11, 2001; the second one – from 11.09.2001 before the beginning of the RF aggression againstUkraine; the third – from March 2014 and continues to the present.At the first stage, the imperative of transformation actually came to NATO since the end of the Cold War – the abolition of the Warsaw Pact (ATS), the collapse of theUSSR.NATO's historic decision to apply Article 5 of the Washington Treaty and to assist theUnited Statesafter the terrorist attacks of September 11, 2001, launched the second phase of NATO's transformation, characterized by the continuation of the transformational processes initiated in the first phase.The RF aggression againstUkrainerevived the risks of international clashes and showed that the territorial integrity of any country was not threatened and initiated the third stage of NATO's transformation, which continues to date and is characterized by the transition from the "insurance strategy" of the allies inEurope, to the "containment strategy" aggression of the RF.NATO's transformation is one of the most important conditions for achieving the Alliance's security objectives, its objective is to strengthen the Alliance's ability to counter existing and new security threats of the 21st century, to carry out a full range of military operations and missions on its territory and beyond. NATO transformation is a long and continuous process.