Suchergebnisse

The author in the article examines the historical roots and economic and social reasons for the coming to power of the unconventional representative of the US Republican Party, multimillionaire Donald Trump. Trump's phenomenon is interpreted by the author as an American form of revanchism, as revenge for the past, in which the United States lost its positions in the development of the national economy and social sphere. The main characteristics and motivational aspects of the voting of the typical voter D. Trump (white middle-aged men) are revealed. The loss of privileges and economic and social status for whites in the outsider states is seen as the main revanchist motive for supporting L.Trump's electoral core. Parallels are drawn between the phenomenon of the right-wing politician in France, M. Lipin and D. Trump, which in many respects repeats the ideological vector of the French nationalists. The exploitation of patriotic virtue and intense xenophobia are common features of the campaigns of M. Lе Рen and D. Trump. The first year of the reign of US President D. Trump and the policy of American revanchism with its close ties with dissatisfied whites provoked the growth of protest moods and extremist groups. The author concludes that President Trump and trampism are not a new or unprecedented political phenomenon in the United States. Trumpism is the result of the activity of an opportunistic candidate who uses in the classic revanchist context the fears of his supporters who face profound social changes. ; Автор в статье рассматривает исторические корни, экономические и социальные причины прихода к власти нетрадиционного представителя Республиканской партии США, мультимиллионера Дональда Трампа. Феномен Трампа автор трактует как американскую форму реваншизма, как месть за прошлое, в котором США утратили свои позиции в развитии национальной экономики и социальной сферы. Раскрываются основные характеристики и мотивационные аспекты голосования типичного избирателя Д.Трампа (белого мужчины средних лет). Утрата привилегий и экономико-социального статуса для белых в штатах-аутсайдерах рассматривается как главный реваншисткий мотив поддержки электоральным ядром Д. Трампа. Проводятся параллели между феноменом правого политика во Франции М. Ле Пен и Д.Трампом, который во многом повторяет идеологический вектор французских националистов. Эксплуатация патриотической добродетели и интенсивная ксенофобия – общие черты кампаний М. Ле Пен и Д .Трампа. Первый год правления президента США Д.Трампа и политика американского реваншизма с его тесными связями с неудовлетворенными белыми спровоцировали рост протестных настроений и экстремистских групп. Автор делает вывод, что президент Трамп и трампизм не являются новым или беспрецедентным политическим явлением в Соединенных Штатах. Трампизм является результатом деятельности оппортунистического кандидата, использующего в классическом реваншистском контексте страхи своих сторонников, которые сталкиваются с глубокими социальными изменениями. ; Постановка проблеми. Коментарі до правління адміністрації президента Д.Трампа мають тенденцію до завищення оцінок, яких ніколи раніше не було, і які порушують традицію. Однак це не зовсім так, адже подібні феномени вже мали місце в американській та французькій історії. Аналіз актуальних досліджень. Аналіз політики Президента Д.Трампа та її історичної та ідеологічної основи проводився багатьма дослідниками, серед яких Арлі Рассел Хохшильд, Елізабет Гарріс, Фредерік Браун, Ян Урбіна, Джеймс Хоманн, Жан Бодріяр, Кірк Джонсон, Лойк Ваккан, Діана Мутц тощо.Мета статті - показати історичне коріння та ідеологічні основи трампізму як природного явища сучасної американської політики.Виклад основних положень. Автор статті розглядає історичні основи та економічні й соціальні причини приходу до влади нетрадиційного представника Республіканської партії США, мультиміліонера Дональда Трампа. Феномен Трампа автор трактує як американську форму реваншизму, як помсту за минуле, в якому США втратили свої позиції у розвитку національної економіки та соціальної сфери. Успішна політична кампанія Д.Трампа виглядає набагато менш унікальною, якщо розглядати політику Д.Трампа як американську форму реваншизму. Розкриваються основні характеристики та мотиваційні аспекти голосування типового виборця Д.Трампа (білого чоловіка середніх років). Втрата привілеїв та економіко-соціального статусу для білих у штатах-аутсайдерах розглядаються як головний реваншистський мотив підтримки електорального ядра Д. Трампа. Проводяться паралелі між феноменом правого політика у Франції М. Ле Пен і Д.Трампом, який багато в чому повторює ідеологічний вектор французьких націоналістів. Експлуатація патріотичної доброчинності та інтенсивна ксенофобія є спільними рисами кампаній М. Ле Пен та Д. Трампа. Підтримка Д.Трампа дуже схожа на те, що розглядалося в Америці як теорія змови. У широкому вивченні американських теорій змови Усинські встановив, що «теорії змови можуть підірвати легітимність і ефективність державної політики, а іноді і призвести до насильства». З іншого боку, «теорії змови - це, по суті, система сигналізації та механізми подолання, щоб допомогти впоратися з іноземною загрозою і центрами внутрішньої влади».Ця ностальгія поєднується з нереалістичними твердженнями про сучасну силу і вплив Сполучених Штатів. Замість того, щоб пропонувати сміливі зміни для вирішення нагальних проблем 21 століття, Д.Трамп обіцяє, що повернення до перевірених та істинних способів вчинення дій - все, що необхідно. Не можна ігнорувати закодовані і не настільки закодовані повідомлення про збереження переваги білої раси в кампанії Д.Трампа. Вони вказують на минуле, яке істотно трансформувалося через зміни демографії країни і зміни ставлення до відмінностей серед молоді. Символічним маркером цієї зміни був час перебування при владі президента Обами. Однак цей соціальний прогрес також викликав реакцію. Перший рік правління президента США Д. Трампа і політика американського реваншизму з його тісними зв'язками з невдоволеними білими викликали зростання протестних настроїв та екстремістських груп. У своїй доповіді про групи ненависті в США за 2017 рік Південний центр боротьби з бідністю виявив збільшення числа активних груп на 4% у порівнянні з 2016 роком. Він також виявив збільшення числа так званих «патріотичних груп» в США. У відповідь на це Центр також відзначив зростання так званих чорних націоналістичних груп. Отже, президент Д.Трамп і трампізм не є новим або безпрецедентним політичним явищем для Сполучених Штатів. Робиться висновок, що трампізм є результатом діяльності опортуністичного кандидата, що використовує в класичному реваншистському контексті жахи своїх прихильників, які стикаються з глибокими соціальними змінами.

У статті представлено теоретичні аспекти вивчення феномену соціальної ідентичності як динамічного утворення, що формується в процесі соціальної взаємодії, соціального порівняння та міжгрупової конкуренції. У свідомості особистості соціальна ідентичність представлена різними ідентифікаційними характеристиками, які й визначають належність суб'єкта взаємодії до тих чи тих соціальних груп (спільнот), таких як етнічна, національна, гендерна, територіальна, вікова, сімейна, професійна. Визначено, що формування соціальної ідентичності особистості залежить і від соціокультурних змін, які відбуваються в суспільстві, і від індивідуальних особливостей суб'єкта, а саме його здатності здійснювати результативний соціальний вибір та конструктивно співвіднести нові знання з минулим досвідом. Загалом дослідження соціальної ідентичності в зарубіжній психології розпочалося в 70-х рр. минулого століття і було спрямовано на вивчення взаємодії осіб у малих групах (Г. Теджфела, Дж. Тернер), на взаємовідносини між соціальними система та індивідом (Е. Гідденс), на особли- вості когнітивного індивідуально-вікового розвитку особистості (С. Аміот, Р. Саблоннері, Д. Террі, Дж. Сміт). Тоді як зацікавленість цією проблематикою вітчизняних учених розпочалася на початку 90-х рр., а основною таких досліджень постала роль колишньої радянської людини, у системі стосунків новоствореної держави (Г.Андреєва, Н. Лебедєва). Сучасні дослідження соціальної ідентичності спрямовані на вивчення того, як сам індивід усвідомлює та переживає свою належність до різних соціальних груп (Н. Іванова, К. Коростеліна, В. Ядов та ін.). Схарактеризовано різні види ідентичності: залежно від прояву аспектів Я (соціальна, особистісна, персональна, можлива), типу соціальних груп (етнічна, національна, регіональна), виконання соціальних ролей (статева, етнічна, політична, професійна, організаційна), а також визначено структурні компоненти соціальної ідентичності (когнітивний, афективний, ціннісний), способи досягнення позитивної соціальної ідентичності (соціальна мобільність, креативність, конкурентність) та етапи розвитку (прекатегоризація, категоризація, ізольова- ність, інтеграція). Загалом соціальна ідентичність − соціально зумовлений компонент у структурі особистості, який здатний змінюватися, щоб суб'єкт взаємодії зміг не лише зорієнтуватися та визначитися в соціальному просторі, а й успішно соціалізуватися та саморозвиватися.Ключові слова: соціальна ідентичність, соціальна група, соціалізація, міжгрупова взаємодія, самокатегоризація, особистість.Barabashcnuk H. V. Social Identity of a Personality: Theoretical Analysis of the Issue. The paper presents theoretical aspects of the study of the social identity phenomenon as a dynamic entity, formed in the process of social interaction, social comparison and intergroup competition. In the mind an individual social identity is represented by different identifying characteristics which determine the belonging of an individual to a particular social group (community), such as ethnic, national, territorial, age, marital status, professional. It was found that the formation of social identity of an individual depends on both sociocultural changes in society and personal characteristics of an individual, namely their ability to implement effective social choice and constructively relate new knowledge with the past experience. Overall, the study of social identity in foreign psychology began in the 70s of the past century and was aimed at studying the interaction of individuals in small groups (H. Tajfel, J. C. Turner), the relationship between social structures and an individual (Е. Giddens), and age-specific peculiarities of individual cognitive development (C. Amiot, R. de la Sablonnière, D. Terry, J. Smith). The interest in the subject matter of national scientists began in the early 90s, and the role of a former Soviet Union citizen in the relationship system of a newly created state (H. Аndreyeva, N. Lеbe- dyeva). Contemporary studies of social identity aim at studying the phenomenon of individual experience of the belonging to different social groups (N. Іvanova, К. Коrostelina, V. Yadov). In this paper different types of identity were described: depending on the aspect of manifestation (social, personal, individual, possible), the type of social group (ethnic, national, regional), social role (gender, ethnic, political, professional, organizational). The structural components of social identity (cognitive, affective, evaluative), the ways of achieving positive social identity (social mobility, creativity, competitiveness) and the stages of development (pre-categorization, cate- gorization, isolation, integration) were determined. To sum up, social identity is a socially constructed component of personality structure that is able to change so that an individual can occupy a position in social space and socialize successfully.Keywords: social identity, social group, socialization, intergroup interaction, self-categorization, personality.Барабащук А. В. Социальная идентичность: теоретический анализ развития проблемы. В статье представлены теоретические аспекты изучения феномена социальной идентичности как динамического образования, которое формируется в процессе социального взаимодействия, социального сравнения и межгрупповой конкуренции. В сознании личности социальная идентичность представлена различными идентификационными характеристиками, которые и определяют принадлежность субъекта взаимодействия к тем или иных социальным группам (сообществ), к таким как этническая, национальная, гендерная, территориальная, возрастная, семейная, профессиональная. Определено, что формирование социальной идентичности личности зависит как от социокультурных изменений, которые происходят в обществе, так и от индивидуальных особенностей субъекта, а именно его способности осуществлять результативный социальный выбор и конструктивно соотнести новые знания с прошлым опытом. В целом исследование социальной идентичности в зарубежной психологии началось в 70-х гг. прошлого века и было направлено на изучение взаимодействия лиц в малых группах (Г. Теджфела, Дж.Тернер), на взаимоотношения между социальными системами и индивидом (Е. Гидденс), на особенности когнитивного индивидуально-возрастного развития личности (С. Амиот, Р.Саблоннери, Д. Терри, Дж. Смит). Тогда как заинтересованность данной проблематикой отечественными учеными началась в начале 90-х гг., а основной таких исследований стала роль бывшего советского человека, в системе отношений новообразованного государства (Г. Андреева, Н. Лебедева). Современные исследования социальной идентичности направлены на изучение того, как сам индивид осознает и переживает свою принадлежность к различным социальным группам (Н. Иванова, К. Коростелина, В. Ядов и др.). Охарактеризованы различные виды идентичности: в зависимости от проявления аспектов Я (социальная, личностная, персональная, возможная), типа социальных групп (этническая, национальная, региональная), выполнение социальных ролей (по- ловая, этническая, политическая, профессиональная, организационная), а также определены структурные компоненты социальной идентичности (когнитивный, аффективный, ценностный), способы достижения позитивной социальной идентичности (социальная мобильность, креативность, конкурентность) и этапы развития (прекатегоризация, категоризация, изолированность, интеграция). В целом социальная идентичность является социально обусловленным компо- нентом в структуре личности, который способен меняться, чтобы субъект взаимодействия смог не только сориентироваться и определиться в социальном пространстве, но и успешно социализироваться и развиваться.Ключевые слова: социальная идентичность, социальная группа, социализация, межгрупповое взаимодействие, самокатегоризация, личность.

Socio-political transformation of society, political and economic problems of the country, the global environmental crisis, rising morbidity of citizens, reducing their ability to work clearly pose a problem for the state to preserve and develop the spiritual and physical health of the young generation of the Ukrainian nation. Our research focuses on the importance of supporting and preserving the health of future generations of students. It was found that future primary school teachers are the main conductors of knowledge on a healthy lifestyle to schoolchildren. The importance of introducing a competency-based approach to the content of the state standard of primary education and the focus of curricula on the formation of key competencies in junior high school students, which also includes health care, was emphasized. Primary school teachers teach young people a healthy lifestyle, so it is necessary to improve the ways of forming their health-preserving competence. It is determined that it is necessary to make the transition from traditional forms of education to health-preserving in order to build the health impact of a healthy educational environment and improve the health of schoolchildren and students. The concept of «health competenc» is considered. It was found that the formation of health-preserving competence of students – future primary school teachers includes the content of disciplines of professional scientific-subject training, professional-pedagogical training, natural-scientific training, special courses chosen by freelancers and students. It is determined that in the curricula of professional training of future primary school teachers the discipline of health orientation is included in the blocks of natural science and professional and practical training. Deepening of basic knowledge of human anatomy and physiology contributes to the integrated discipline «Anatomy, physiology, pathology of the child with the basics of valeology», «Methods of studying valeology», «Fundamentals of life safety», «Hygiene of children». Other natural-oriented disciplines – «Fundamentals of Ecology», «Science», «Methods of teaching science» – are aimed at studying the problems of habitat and human safety, include issues of health activities in educational institutions. The problem of health formation Preservation competence is one of the priorities in the context of primary school teacher training as one that is crucial in improving the health of students and the formation of a healthy educational environment. Every future teacher should create conditions that would develop physical and mental well-being, build training on the basis of physiological and psychological principles of health and foster a high culture of health in students.The solution to the problems of maintaining one's own health lies in the person himself, in his knowledge and understanding of the problems of its formation, preservation, strengthening and restoration, as well as in the ability to follow the rules of a healthy lifestyle. Work on the formation of the foundations of a healthy lifestyle will be successful in the implementation of such conditions as: developed a system of measures for the formation of the foundations of a healthy lifestyle in the learning process and extracurricular activities; activities will be held in the following areas: expanding students' understanding of the components of a healthy lifestyle, the formation of hygienic skills in working with younger students; expansion of students' knowledge about the structure of the human body; consolidation of knowledge about the daily routine, the formation of a stable negative perception of destructive factors. Further research is planned to study the effective ways of improving the health of the educational environment to improve the health of schoolchildren and students, as well as to form the health competence of future primary school teachers. ; Соціально-політична трансформація суспільства, політичні та економічні проблеми країни, глобальна екологічна криза, зростання рівня захворюваності громадян, зниження їх працездатності чітко ставлять перед державою проблему збереження і розвитку духовного й фізичного здоров'я молодого покоління української нації. Наше дослідження спрямоване на важливість підтримки та збереження здоров'я майбутнього покоління школярів. Виявлено, що майбутні учителі початкової школи це головні провідники знань зі здорового способу життя до шкільної молоді. Підкреслена важливість впровадження компетентнісного підходу у зміст державного стандарту початкової освіти та орієнтація навчальних програм на формування у молодших школярів ключових компетентностей до якої також відноситься здоров'язберігаюча. Навчання здоровому способу життя молодших учнів здійснює вчитель початкової школи, тож необхідно вдосконалення шляхів формування їх здоров'язберігаючої компетентності. Визначено, що необхідно здійснити перехід від традиційних форм навчання до здоров'язберігаючих для побудови оздоровчого впливу здоров'язберігаючого освітнього середовища та покращення стану здоров'я школярів та студентів. Розглянуто поняття «здоров'язберігаюча компетентність». З'ясовано, що формування здоров'язберігаючої компетентності студентів – майбутніх учителів початкової школи включає зміст дисциплін професійної науково-предметної підготовки, професійно-педагогічної підготовки, природничо-наукової підготовки, спецкурсів за вибором ЗВО і студентів. Визначено, що у навчальних планах професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи дисципліни здоров'язбережувальної спрямованості включено до блоків природничо-наукової та професійної і практичної підготовки. Поглибленню базових знань з анатомії та фізіології людини сприяє інтегрована дисципліна «Анатомія, фізіологія, патологія дитини з основами валеології», «Методика вивчення валеології», «Основи безпеки життєдіяльності», «Гігієна дітей». Інші природничо-орієнтовані дисципліни – «Основи екології», «Природознавство», «Методика викладання природознавства» – мають на меті вивчення проблем середовища існування і безпеки людини, включають питання здоров'язбережувальної діяльності в освітніх закладах. Проблема формування здоров'язберігаючої компетентності є однією з пріоритетних в контексті підготовки вчителя початкової школи як такої, що має визначальний характер у поліпшенні здоров'я школярів та формування здоров'язберігаючого освітнього середовища. Кожен майбутній вчитель повинен створювати умови, які б розвивали фізичне та психічне благополуччя, будувати навчання на основі фізіолого-психологічних принципів збереження здоров'я та виховання високої культури здоров'я у учнів. Вирішення проблем збереження власного здоров'я закладено в самій людині, у знанні та розумінні нею проблем формування, збереження, зміцнення і відновлення його, а також в умінні дотримуватись правил здорового способу життя. Робота з формування основ здорового способу життя буде успішною при реалізації таких умов як: розроблена система заходів з формування основ здорового способу життя в процесі навчання та позаурочній діяльності; заходи будуть проводитися за наступними напрямками: розширення уявлень студентів про складові здорового способу життя, формування гігієнічних навичок у роботі з молодшими школярами; розширень знань учнів про будову організму людини; закріплення знань про режим дня, формування стійкого негативного сприйняття руйнівних факторів. Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення дієвих шляхів оздоровчого впливу здоров'язберігаючого освітнього середовища для покращання стану здоров'я школярів та студентів, а також для формування здоров'язбережувальної компетентності майбутніх вчителів початкової школи.

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя.
У цьому зв'язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших.
Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень.
Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з'ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств.
У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави.
У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави.
Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну.
Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об'єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції.
У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв'язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб'єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України.
У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей.
Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу.
Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами.
Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв'язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні.
Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави.
Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

Problems of prevention and fight against corruption are important priorities in the state policy of Ukraine. This phenomenon, like corruption, impedes the reform of modern Ukrainian society, worsens the socio-economic situation of the state, affects negatively all spheres of the life of a national society. One of the priority directions and strategies in the state anti-corruption policy is the creation and development of innovative anti-corruption institutions. One of the important foundations for the formation of such innovative institutions is their independence, professionalism, systemicity, legitimacy, legality, etc. The National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor, the State Investigation Bureau, the National Agency for the Detection, Investigation and Asset Recovery of Corruption and Other Crimes, and the Highest Anticorruption Court were established during 2015-2018. At the same time, the effectiveness of anti-corruption policy is not yet. According to experts, the new anti-corruption authorities have a selective approach to the identification of suspects and political interdependence, a certain dependence on the influence of representatives of financial-industrial groups and political-ruling elites and, accordingly, the possibility of their use to persecute political opponents. Among other shortcomings of the fight against corruption in Ukraine, foreign experts point out the lack of professionalism, inexperience and lack of independence in the decision-making of the leaders and ordinary staff of NABU and SAP. Serious doubts raise the justification for replacing the criterion of professionalism with the criterion of "new faces" in the formation of the state of NABU and other anti-corruption bodies, their excessive activity in the media, to hide the lack of real results, public scandals and corporate wars between the "old" (primarily the Prosecutor General's Office) and "new "Anti-corruption institutions, which leads to a conflict of jurisdiction and worsens the performance of activities. The problem of streamlining and optimizing the subjects of prevention and counteraction to corruption in order to implement the effective and effective state anti-corruption policy, reducing the manifestations of corruption in Ukraine, is being activated today. In our opinion, rationalization and optimization of anti-corruption bodies of state power should be carried out according to the following algorithm: formation of a problem field - in particular, raising the level of anti-corruption culture, forming preventive mechanisms for the prevention of corruption; carrying out reengineering of anti-corruption bodies of state power; reforming anti-corruption bodies of state power. Equally important is the problem of the formation of a professional corps of anti-corruption bodies of state power on the one hand, and the impartial and transparent formation of the leadership of anti-corruption bodies, regardless of the policy of the state - on the other hand. The analysis provides the basis for determining the following clusters of problems of the formation and development of anti-corruption institutions of state power. First, there is no single concept for the formation and development of anti-corruption bodies in Ukraine. Secondly, the lack of specially trained specialists, who would be knowledgeable not only in law issues but also in the formation and development of public policy, were able to conduct financial audits, collate and analyze data. That is, there was an urgent need to form a new generation of specialists of anti-corruption bodies of state power. Thirdly, there is no system for auditing the effectiveness and effectiveness of the anti-corruption institutions itself. Thus, the state spends a lot of money and resources on the creation and development of anti-corruption institutions than the funds and resources provided by such bodies of state power. Fourthly, there are no real mechanisms for punishing corruption offenses. Fifthly, there is no institution of voluntary confiscation of funds provided that it is impossible to explain the origin of the stakes. This would allow offenders to avoid or mitigate criminal liability. Sixth, the Highest Anticorruption Court does not work so far, dampening all the efforts of other anti-corruption institutions. ; Проблеми запобігання та боротьби з корупцією є важливими пріоритетами в державній політиці України. Саме це явище, як корупція, гальмує реформування сучасного українського суспільства, погіршує соціально-економічне становище держави, негативно впливає на всі сфери життєдіяльності національного суспільства. Однією з пріоритетних напрямів та стратегій у державній антикорупційній політиці – створення та розвиток інноваційних антикорупційних інституцій. Одним з важливих засад формування таких інноваційних інституцій є їх незалежність, професійність, системність, легітимність, законність та ін. Протягом 2015-2018 років були створені Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Державне бюро розслідувань, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Вищий Антикорупційний суд. Разом з тим, ефективності від антикорупційної політики поки що немає. За оцінками експертів, новим антикорупційним органам властивий вибірковий підхід до визначення підозрюваних і політична заангажованість, певна залежність від впливу представників фінансово-промислових груп та політико-владних еліт і, відповідно, можливість їх використання для переслідування політичних опонентів. Серед інших недоліків боротьби з корупцією в Україні іноземні експерти відзначають непрофесіоналізм, недосвідченість і несамостійність у прийнятті рішень керівників і рядових співробітників НАБУ і САП. Серйозні сумніви викликає виправданість заміни критерію фаховості на критерій «нових облич» при формуванні штату НАБУ та інших антикорупційних органів, їх надмірна активність у ЗМІ, покликана приховати відсутність реальних результатів, публічні скандали і корпоративні війни між «старими» (насамперед Генпрокуратурою) і «новими» антикорупційними інститутами, що зумовлює конфлікт юрисдикцій і погіршує результативність діяльності. Проведений аналіз дає підстави, що на сьогодні актуалізується проблема раціоналізації та оптимізації суб'єктів запобігання та протидії корупції з метою реалізації ефективної та результативності державної антикорупційної політики, зменшення проявів корупції в Україні. На нашу думку, раціоналізацію та оптимізацію антикорупційних органів державної влади потрібно здійснювати за таким алгоритмом: формування проблемного поля – зокрема підвищення рівня антикорупційної культури, формування превентивних механізмів запобігання корупції; проведення реінжинірингу антикорупційних органів державної влади; реформування антикорупційних органів державної влади. Не менш важлива проблема – це проблема формування професійного корпусу антикорупційних органів державної влади з однієї сторони, та неупереджене та прозоре формування керівництва антикорупційних органів не залежно від політики держави – з іншої сторони. Проведений аналіз дає підстави визначити наступні кластери проблем формування та розвитку антикорупційних інституцій державної влади. По-перше, відсутність єдиної концепції формування та розвитку антикорупційних органів в Україні. По-друге, відсутність спеціально підготовлених фахівців, які б були обізнані не тільки у питаннях правознавства, а й формування та розвитку державної політики, вміли проводити фінансовий аудит, співставляти та аналізувати дані. Тобто виникла нагальна потреба у формуванні нової генерації фахівців антикорупційних органів державної влади. По-третє, відсутня система аудиту ефективності та результативності самих антикорупційних інституцій. Так, держава витрачає в рази більше коштів та ресурсів на створення та розвиток антикорупційних інституцій, ніж кошти та ресурси, які приносить діяльність таких органів державної влади. По-четверте, відсутні реальні механізми покарання за корупційні правопорушення. По-п'яте, відсутній інститут добровільної конфіскації коштів при умові неможливості пояснити походження статків. Це давало б можливість винним особам уникнути кримінальної відповідальності або її пом'якшити. По-шосте, до сих пір не працює Вищий Антикорупційний суд, що зводить нанівець всі зусилля інших антикорупційних інституцій.

This article is part of a research conducted as part of the Support Program for Doctoral Studies of Shota Rustaveli Georgian National Science Foundation.This article is part of a research conducted as part of the Support Program for Doctoral Studies of Shota Rustaveli Georgian National Science Foundation.Name of the research – "Interdisciplinary analysis of the complex system of the Abkhazian conflict by the method 4D-RAV-17" (grant number – PHDF‐18‐1147). The method is a combination of well-known and innovative approaches and techniques. This article is part of the abovementioned research. The complex system of the Abkhazian conflict in this article received a conditional definition – the Abkhazian crisis. The political component of the complex system is accordingly called the Abkhazian political crisis and is the main object of research in the framework of the article.The article is aimed at solving a specific scientific and applied task – at determining a scientifically based method for the positive transformation of the Abkhazian political crisis and the transition to a new level of political order – to the Abkhazian security community.The article considers the possibility of carrying out work on the development and implementation of a new, alternative to the existing, peacemaking process, which can be based on the policy of the transition of the Abkhazian political crisis to a new political order.Consecutive transition tools are the following:• building a model of the structure of the Abkhazian political crisis;• The concept of awareness of common threats;• The concept of the Abkhazian security community.The work can be attributed to the following studies: Abkhazian Studies; Conflicts and Peace Studies, Crisis Studies, Security Studies, Political Studies and International Studies.The practical significance of the work and novelty. As a result of a reflective analysis of the past and existing political and scientific discourse, the absence of holistic research and the dominance of reductionism in the perception and description of the Abkhazian crisis and individual conflicts – its components - were first shown. In scientific works, a mostly complex and multi-component conflict is taken down to a hybrid and scientifically unreasonable formulation – "Georgian-Abkhazian" conflict. This wording also dominates in political discourse and even in international documents.As a result of a thoroughful analysis and synthesis of the information received, for the first time a brief and conditional definition was given to the complex system of the Abkhazian conflict – "Abkhazian crisis".As a result of this research, for the first time, at a scientific level, security threats are considered as a resource for peacemaking and the Concept of awareness of common threats is formulated.Also, for the first time (in the case of the Abkhazian crisis), the well-known Theory of the Security Community for International Relations of Karl Deutsch was proposed. It was adapted to the specifics of this conflict, not only related to the dimension of international relations. The political component of the crisis was classified in the research and a model of the Abkhazian political crisis was proposed, which includes both the domestic and international components of the crisis. The presented definition – "mixed conflict" theoretically resolved the conflict between supporters to define this conflict as "internal, local" and those who consider it "international". This is a useful solution for other political conflicts of the post-Soviet Union space, in particular, for the "Donbas crisis".From a theoretical and practical points of view, attention was drawn to the fact that Security Studies are considered a subsystem of studies in the field of International Studies, which does not allow the effective use of existing scientific achievements in these fields for mixed conflicts.The article proposes specific innovative ideas for implementing these approaches and techniques. This article proposes solutions to the problems of increasing the effectiveness of the peacemaking process. The task itself has an innovative character, since basically researches conducted earlier in this area (around the Abkhazian conflict) is more focused on the Conflicts Studies, rather than Peace Studies. In particular, this concerns the lack of research aimed at studying the effectiveness of peacemaking processes.As a result of formalization of the results obtained, the article presents new political concepts – neologisms, which until now have not been used (or not sufficiently used) in relation to this issue. Among them the following may be outlined: "Abkhazian crisis"; "Mixed conflict", "secessionists of Abkhazia"; "unionists of Abkhazia"; "irredentists of Abkhazia"; "Internationalization of the peacemaking process"; "legitimacy of peacemaking formats"; "democratization of the negotiation process"; "Abkhazian Security Community".As a result of the conducted work, an algorithm of stage-by-stage actions is presented, which can lead to a way out of the crisis and a transition to a new level of management culture and political order. It also provides specific practical recommendations that can be used by the participants in the process.Research on improvement of this model is ongoing, the following articles are being prepared, and negotiations are conducted on implementation with representatives of the participating parties at the expert and political levels.This research may be useful for those interested in the Abkhazian issue, as well as for adapting and using the approaches and techniques described in this article to improve the quality of peacemaking processes to resolve other conflicts and crises. ; Данная статья является частью исследования, проводимого в рамках Программы поддержки докторантских работ Грузинского национального фонда науки имени Шота Руставели. Наименование исследования – «Интердисциплинарный анализ комплексной системы Абхазского конфликта методом 4D-RAV-17» (номер гранта – PHDF‐18‐1147). Метод представляет из себя совокупность известных и инновационных подходов и техник.Данная статья является частью исследования, проводимого в рамках Программы поддержки докторантских работ Грузинского национального фонда науки имени Шота Руставели. Наименование исследования – «Интердисциплинарный анализ комплексной системы Абхазского конфликта методом 4D-RAV-17» (номер гранта – PHDF‐18‐1147). Метод представляет из себя совокупность известных и инновационных подходов и техник.Данная статья является частью указанного исследования. Комплексная система Абхазского конфликта в данной статье получила условное определение – Абхазский кризис. Политическая составляющая комплексной системы – соответственно названа Абхазским политическим кризисом и является главным объектом исследования в рамках статьи.Статья направлена на решение конкретной научно-прикладной задачи – на определение научно обоснованного метода для позитивной трансформации Абхазского политического кризиса и перехода к новому уровню политического порядка – к Абхазскому сообществу безопасности.В статье рассматривается возможность проведения работы по разработке и внедрению нового, альтернативного существующему, миротворческого процесса, в основу которого может лечь политика перехода Абхазского политического кризиса к новому политическому порядку. Инструментами последовательного перехода являются:• построение модели структуры Абхазского политического кризиса.• Концепция осознания общих угроз.• Концепция Абхазского сообщества безопасности.Работа может быть отнесена к исследованиям: Абхазии (Abkhazian Studies); конфликтов и мира (Conflicts and Peace Studies), кризисов (Crisis Studies), проблем безопасности (Security Studies), политики (Political Studies) и международных отношений (International Studies).Практическая значимость работы и новизна. В результате рефлексивного анализа прошлого и существующего политического и научного дискурса, впервые было показано отсутствие холистических исследований и доминирование редукционизма в восприятии и в описании Абхазского кризиса и отдельных конфликтов – его составляющих. В научных работах в основном сложный и многосоставной конфликт сводиться к гибридной и научно-необоснованной формулировке – «грузино-абхазский» конфликт. Данная формулировка доминирует также в политическом дискурсе и даже в международных документах.В результате тщательного анализа и синтеза полученной информации, впервые было дано краткое и условное определение комплексной системы Абхазского конфликта – «Абхазский кризис».В результате данного исследования впервые, на научном уровне, угрозы безопасности рассматриваются в качестве миротворческого ресурса и сформулирована Концепция осознания общих угроз.Также впервые (в случае Абхазского кризиса) была предложена к рассмотрению известная Теория сообщества безопасности для международных отношений Карла Дойча. Она была адаптирована к специфике данного конфликта, не относящегося только к измерению международных отношений. В исследовании была произведена классификация политической составляющей кризиса и предложена модель Абхазского политического кризиса, включающая в себя и внутреннюю, и международные составляющие кризиса. Представленная дефиниция – «смешанный конфликт» – теоретически решила конфликт между сторонниками определять этот конфликт как «внутренний, локальный» и теми, кто считает его «международным». Это полезное решение и для других политических конфликтов постсоветского пространства, в частности, для «Донбасского кризиса».С теоретической и с практической точек зрения было обращено внимание на тот факт, что исследования в области безопасности (Security Studies), рассматриваются подсистемой исследований в сфере международных отношений (International Studies), что не позволяет эффективно использовать существующие в этих сферах научные достижения к смешанным конфликтам.В статье предлагаются конкретные инновационные идеи для внедрения данных подходов и техник. Данная статья предлагает решение задач повышения эффективности миротворческого процесса. Сама задача носит инновационный характер, так как в основном исследования, проводимые ранее в данной сфере (вокруг Абхазского конфликта), в большей степени ориентированы на исследование конфликтов (Conflicts Studies), а не миротворчества (Peace Studies). В частности, это касается дефицита исследований, направленных на изучение эффективности миротворческих процессов.В результате формализации полученных результатов, в статье приведены новые политические понятия – неологизмы, до данного момента не используемые (или не в достаточной степени используемые) по отношению к данной проблематике. Среди них можно выделить следующие: «Абхазский кризис»; «смешанный конфликт», «сецессионисты Абхазии»; «унионисты Абхазии»; «ирредентисты Абхазии»; «интернационализация миротворческого процесса»; «легитимность миротворческих форматов»; «демократизация переговорного процесса»; «Абхазское сообщество безопасности».В результате проведенной работы представлен алгоритм поэтапных действий, который может привести к выходу из кризиса и переходу к новому уровню культуры управления и политическому порядку. Также приведены конкретные практические рекомендации, которые могут быть использованы участниками процесса.Исследования по совершенствованию данной модели продолжаются, подготавливаются следующие статьи, ведутся переговоры по внедрению с представителями сторон-участниц на экспертном и политическом уровне.Данное исследование может быть полезным для тех, кто интересуется Абхазским вопросом, а также для адаптации и использования, изложенных в статье подходов и техник для повышения качества миротворческих процессов по урегулированию других конфликтов и кризисов. ; Дана стаття є частиною дослідження, проведеного в межах Програми підтримки докторантських робіт Грузинського національного фонду науки імені Шота Руставелі. Найменування дослідження – «Інтердисциплінарний аналіз комплексної системи Абхазького конфлікту методом 4D-RAV-17» (номер гранту – PHDF-18-1147). Метод являє собою сукупність відомих і інноваційних підходів і технік.Дана стаття є частиною дослідження, проведеного в межах Програми підтримки докторантських робіт Грузинського національного фонду науки імені Шота Руставелі. Найменування дослідження – «Інтердисциплінарний аналіз комплексної системи Абхазького конфлікту методом 4D-RAV-17» (номер гранту – PHDF-18-1147). Метод являє собою сукупність відомих і інноваційних підходів і технік.Дана стаття є частиною зазначеного дослідження. Комплексна система Абхазького конфлікту в даній статті отримала умовне визначення – Абхазька криза. Політична складова комплексної системи – відповідно названа Абхазькою політичною кризою і є головним об'єктом дослідження в межах статті.Стаття спрямована на вирішення конкретного науково-прикладного завдання – на визначення науково обґрунтованого методу для позитивної трансформації Абхазької політичної кризи і переходу до нового рівня політичного порядку – до абхазького співтовариства безпеки.У статті розглядається можливість проведення роботи з розробки і впровадження нового, альтернативного наявному, миротворчого процесу в основу якого може лягти політика переходу Абхазької політичної кризи до нового політичного порядку. Інструментами послідовного переходу є:• побудова моделі структури Абхазької політичної кризи;• Концепція усвідомлення загальних загроз;• Концепція Абхазької спільноти.Робота може бути віднесена до досліджень: Абхазії (Abkhazian Studies); конфліктів і миру (Conflicts and Peace Studies), криз (Crisis Studies), проблем безпеки (Security Studies), політики (Political Studies) та міжнародних відносин (International Studies).Практичне значення роботи і новизна. У результаті рефлексивного аналізу минулого і наявного політичного та наукового дискурсу, уперше було показано відсутність холістичних досліджень і домінування редукціонізму у сприйнятті і в описі Абхазької кризи і окремих конфліктів – її складових. У наукових роботах в основному складний і багатоскладовий конфлікт зводитися до гібридного і науково-необґрунтованого формулювання – «грузино-абхазький» конфлікт. Дане формулювання домінує також у політичному дискурсі і навіть у міжнародних документах.У результаті ретельного аналізу і синтезу отриманої інформації уперше було дано короткий і умовне визначення комплексної системи Абхазького конфлікту – «Абхазька криза».У результаті даного дослідження вперше, на науковому рівні, загрози безпеки розглядаються в якості миротворчого ресурсу і сформульована Концепція усвідомлення загальних загроз.Також уперше (у разі Абхазької кризи) була запропонована до розгляду відома Теорія спільноти безпеки для міжнародних відносин Карла Дойча. Вона була адаптована до специфіки даного конфлікту, який не належить тільки до вимірювання міжнародних відносин. У дослідженні була проведена класифікація політичної складової кризи і запропонована модель Абхазької політичної кризи, що включає в себе і внутрішню, і міжнародну складові кризи. Представлена дефініція – «змішаний конфлікт» теоретично вирішила конфлікт між прихильниками визначати цей конфлікт як «внутрішній, локальний» і тими, хто вважає його «міжнародним». Це корисне рішення і для інших політичних конфліктів пострадянського простору, зокрема, для «Донбаської кризи».З теоретичної і з практичної точок зору було звернено увагу на той факт, що дослідження в галузі безпеки (Security Studies) розглядаються підсистемою досліджень у сфері міжнародних відносин (International Studies), що не дозволяє ефективно використовувати наявні в цих сферах наукові досягнення до змішаних конфліктів.У статті пропонуються конкретні інноваційні ідеї для впровадження даних підходів і технік. Дана стаття пропонує вирішення завдань підвищення ефективності миротворчого процесу. Сама задача носить інноваційний характер, оскільки в основному дослідження, проведені раніше у даній сфері (навколо абхазького конфлікту), більшою мірою орієнтовані на дослідження конфліктів (Conflicts Studies), а не миротворчості (Peace Studies). Зокрема, це стосується дефіциту досліджень, спрямованих на вивчення ефективності миротворчих процесів.У результаті формалізації отриманих результатів, у статті наведені нові політичні поняття – неологізми, що до даного моменту не використовуються (або не в достатній мірі використовуються) щодо даної проблематики. Серед них можна виокремити наступні: «Абхазька криза»; «змішаний конфлікт», «сецессіоністів Абхазії»; «уніоністи Абхазії»; «ірредентистів Абхазії»; «Інтернаціоналізація миротворчого процесу»; «Легітимність миротворчих форматів»; «Демократизація переговорного процесу»; «Абхазьке співтовариство безпеки».У результаті проведеної роботи представлений алгоритм поетапних дій, який може призвести до виходу з кризи і переходу до нового рівня культури управління і політичного порядку. Також наведені конкретні практичні рекомендації, які можуть бути використані учасниками процесу.Дослідження щодо вдосконалення даної моделі тривають, готуються наступні статті, ведуться переговори із впровадження з представниками сторін-учасниць на експертному і політичному рівні.Дане дослідження може бути корисним для тих, хто цікавиться Абхазьким питанням, а також для адаптації і використання викладених в статті підходів і технік для підвищення якості миротворчих процесів щодо врегулювання інших конфліктів і криз.