Suchergebnisse

У 1812 р. до складу Російської імперії на основі Бухарестського трактату була включена територія між Дністром, Прутом та Дунаєм, що увійшла до складу новоствореної Бессарабської області. Це був регіон, де зустрічалися інтереси територіально близьких держав. Тому особливо гострого значення набувала система аргументації прав володіння цією територією. Серед можливих аргументів зацікавлених у Бессарабії сторін російські автори ХІХ ст. згадують про принципи права завоювання та першого заселення, етнографічний, історичний, економічний. У міжнародному праві використовувалися й інші принципи: географічнй, стратегічний. Важливого значення набували питання «що таке Бессарабія?», звідки походить ця назва, які кордони Бессарабії. Відповідь на ці питання часто була покликана створити підґрунтя для принципу завоювання (або також історичного аргументу) у боротьбі за регіон у ХІХ ст.Межі регіону «Бессарабія» у суспільному дискурсі в межах Російській імперії не були однозначними. Розташування Бессарабії на політично-стратегічному (й історичному) фронтирі призводило, поряд з ототожненням Бессарабії з Бессарабською областю у Російській імперії, до актуалізації поняття «Бессарабія» як південної частини Бессарабської області (Буджака). Такий підхід практично дозволяв виключити зі змагання за Бессарабію (у значенні «Буджак») Молдавське князівство (згодом Румунію). У свою чергу, поняття «Буджак» виступало також не вповні однозначним. «Плаваючий» кордон Бессарабії як Буджака був можливим саме завдяки своєму прикордонному становищу, у формуванні якого зіграла роль не тільки боротьба Російської імперії за цю територію, але й внутрішня суперечка за територію між Молдавським князівством та Османською імперією, що відбувалася ще щонайменше у XVIII ст. та інші чинники. Уявлення про Бессарабію впливало і на інтерес до неї в Одесі, зокрема, з боку одеського історика, статистика та економіста А. О. Скальковського.У статті стверджується, що аргумент завоювання території, актуальний для Російської імперії щодо Бессарабії до 1856 р., з цього часу втрачає своє значення. На зміну йому виступають інші аргументи, серед яких економічний, історичний. Особливу роль в системі аргументації прав на територію Бессарабії у період розбудови модерних націй починає відігравати аргумент етнографічний. Він включав в себе посилання на те, що територію Бессарабії (Буджака) з давніх часів заселяли слов'яни і, зокрема, анти. З іншого боку, прибічники етнографічного аргументу опиралися і на значний відсоток українського та російського населення у регіоні в історичних реаліях другої половини ХІХ ст. Використання етнографічного аргументу дозволяло не тільки імперії, в силу свого офіційного проекту триєдиного «руського народу», наполягати на своїх правах, але й сприяло виробленню доказової бази, з етнографічного погляду, для утвердження українського права на територію Бессарабії-Буджака, зважаючи на значну роль українців у заселенні цього історичного фронтиру країн та народів. ; В 1812 г. в состав Российской империи на основе Бухарестского трактата была включена территория между Днестром, Прутом и Дунаем, которая вошла в состав Бессарабской области. Это был регион, где встречались интересы территориально близких держав. Поэтому особо острое значение приобретала система аргументации прав владения этой территорией. Среди возможных аргументов заинтересованных в Бессарабии сторон авторы ХІХ в. упоминают принцип права завоевания и первого поселения, этнографический, исторический, экономический. В международном праве использовались и другие принципы: географический, стратегический. Особое значение приобретали вопросы о том, «что такое Бессарабия?», откуда происходит это название, какими являются границы Бессарабии. Ответ на эти вопросы часто был призван создать основу для принципа завоевания (или также исторического аргумента) в борьбе за регион в ХІХ в.Границы региона «Бессарабия» в общественном дискурсе Российской империи не были однозначными. Расположение Бессарабии на политико-стратегическом (и историческом) фронтире приводило, вместе с отождествлением Бессарабии с Бессарабской областью, к актуализации понятия «Бессарабия» как южной части Бессарабской области (Буджака). Такой подход практически позволял исключить из спора за Бессарабию (в значении «Буджак») Молдавское княжество (позже Румынию). В свою очередь, понятие «Буджак» выступало также как не вполне однозначное. «Плавающая» граница Бессарабии как Буджака была возможна именно благодаря своему приграничному положению, в формировании которого сыграла роль не только борьба Российской империи за эту территорию, но и внутренние споры за территорию между Молдавским княжеством и Османской империей, которая имела место еще по крайней мере в XVIII в., и другие факторы. Представление о Бессарабии влияло и на интерес к ней в Одессе, в частности, со стороны одесского историка, статистика и экономиста А. О. Скальковского.В статье утверждается, что аргумент завоевания, актуальный для Российской империи в отношении Бессарабии до 1856 г. с этого времени утрачивает свое значение. На смену ему выступают другие аргументы, среди которых экономический, исторический. Особенную роль в системе аргументации прав на территорию Бессарабии в период создания модерных наций начинает играть аргумент этнографический. Он включал в себя ссылку на то, что территорию Бессарабии (Буджака) с древних времен населяли славяне и, в частности, анты. С другой стороны, сторонники этнографического аргумента опирались и на значительный процент украинского и русского населения в регионе в исторических реалиях второй половины ХІХ в. Использование этнографического аргумента позволяло не только империи, в силу своего официального проекта триединого «русского народа», настаивать на своих правах, но и содействовало созданию доказательной базы, с этнографической точки зрения, для утверждения украинского права на территорию Бессарабии-Буджака, принимая во внимание значительную роль украинцев в заселении этого исторического фронтира стран и народов. ; It was in 1812, that the Russian Empire on the basis of the Bucharest treatise had included the territory between the Dniester, Prut and the Danube, which became part of the newly formed Bessarabian area. It was the region where the interests of geographically close countries faced. Therefore the system of argumentation of property rights on this territory has acquired particularly acute significance. Among the possible arguments of the interested in Bessarabia parties Russian writers of the 19th century mentioned the principles of the right of conquest and the first settlement, ethnographic, historical, economical. In international law were used and other principles like following: geografìc, strategic. The important value the questions have got: «what is Bessarabia?», what's origin of its name, what are the borders of Bessarabia. The answers to these questions often were intended to create a basis for the principle of conquest (or also for historical argument) in the struggle for the region in the nineteenth century.The borders of «Bessarabia» region in public discourse within the Russian Empire were quite ambiguous. Location of Bessarabia on the political-strategic (and historic) frontier led, along with the identification of Bessarabia with Bessarabia area (oblast) in the Russian Empire, to actualize of the concept of «Bessarabia» as the southern part of Bessarabia area (oblast) (Budjak). This approach allowed virtually to exclude from competition for Bessarabia (in the meaning of «Budjak») Moldavian Principality (later Romania). In turn, the notion of «Budjak» was also not completely unambiguous. «Floating» border of Bessarabia as Budjak was possible due to its border position, in the formation of which a role played not only fight of the Russian Empire for this territory, but also internal dispute over territory between the Moldavian Principality and The Ottoman Empire which existed at least in the XVIII century, and other factors. The imagination on Bessarabia affected the interest to it in Odessa, in particular, on the part of the Odessa historian, statistics and economist A. Skal'kovs'ky.The article argues that the argument of the conquest of the territory concerning Bessarabia which was important to the Russian Empire until 1856, this time lost its meaning. It has been changed by other arguments, including economic, historical. A special role in the system of the rights on the territory of Bessarabia in the epoch of the development of modern Nations the ethnographic argument started to play. It included a reference to the fact that the territory of Bessarabia (Budjak) since ancient times were inhabited by Slavs and, in particular, by Ants. On the other hand, adepts of the ethnographic principle paid their attention to a significant percentage of Ukrainian and Russian population in the region in the historical realities of the second half of the nineteenth century.The use of ethnographic argument allowed not only the Empire, due to its official project of the «Russian people», insist on its rights, but also promoted the creation of the base of ethnographic evidences for the establishment of the Ukrainian rights in the territory of Bessarabia-Budjak, according the significant role of Ukrainians in settling of this historic frontier of countries and peoples.

Objective. The interest of the article focuses on the analysis of the social integrity phenomenon and its deformation practices in the modern society. The character's sociality of the modern era indicates serious problems and contradictions that actualize the possibility of social integrity. The cultural crisis, spiritual vacuum, updated existential problems of the modern humanity forces to turn to the problem of the integrity constructing and maintaining and social reality functioning, as well as to the mechanisms and practices of its deformation. Methodology. Thus, in the analysis of the above mentioned points the problem of desires is getting more relevant, and these desires are actively being invested by the civilization progress in the human life. As simulacra of the natural mechanisms of individual activity (needs) desires help to transform the personality harmonious development process (cultural consumption) in a destructive civilization strategy – consumerism. Under these conditions consumption is losing its traditional meaning. From the natural processes of meeting the needs and developing the world it is transforming into a total destructive act that implements certain desires. Consumption grows borders of the traditional practice (it has not been already determined only by food, clothes, car, etc.). It is turning into an active mass orientation; practice of the materialization that is aimed to transform the surrounding world into a thing, a symbol of use. Thus, consumption transforms into a practice of total consumerism. The scientific novelty. In this context, the aim of the research is to analyze the destructive potential of consumerism, which nature is getting a real threat to the integrity of both individual world and social reality. This pattern of consumption determines the gap between a real purpose of the things and their contrived sense that gives them the desired effect (prestige, power, material wealth, etc.). In this situation, we can see updating of the tendency when things lose their true purpose, and man loses his active role. He is no longer a creator of qualitatively new products that fill his life with meaning. He is a conformal trimmer who routinely plays ersatz and fills his live with them. Material aspects rather than spiritual ones determine the value and meaning of human's life, they represent a desired object that he wants to receive. His choice is ruled not by creative work, but by the civilization "benefits" bondage. Conclusions. Such deformation of harmonious development of the man and society, and of the traditional order transforms nature of the human relations to turn them into a banal practice of consumerism – usage. The desire to own, exploit, use makes a human to devalue surrounding reality and its members, turns a human into a homo economics, who calculates his circle of friends, communication, relationships. Exactly such "commercialization of relationship" overcomes the limits of the economic, political and legal spheres and encroaches on the family, friendship sphere to determine the whole character of the modern society. ; Цель. Фокус исследования сосредоточен на анализе феномена социальной целостности и практиках его деформации в современном обществе. Характер социальности современной эпохи указывает на те глубинные проблемы и противоречия, которые актуализируют вопрос о ее возможности. Культурный кризис, духовный вакуум, актуализация экзистенциональных проблем современного человека заставляют обратиться к проблеме конструирования, поддержания и функционирования целостности социальной реальности, а также механизмах и практиках ее деформации. Методология. В ракурсе анализа последних приобретает актуальность проблематика желаний, активно инвестирующихся цивилизационным прогрессом в человеческую жизнь. В качестве симулякров естественных механизмов индивидуальной активности – потребностей, желания выступают источниками трансформации процесса гармоничного развития личности (культурного потребления) в деструктивную стратегию цивилизации – потребительство. В этих условиях само потребление утрачивает свое традиционное значение. Из естественного процесса по удовлетворению потребностей и освоению окружающего мира, оно трансформируется в тотальный разрушительный акт по реализации конкретизированных желаний. Потребление перерастает границы традиционной практики (оно уже не определяется лишь продуктами питания, одеждой, машиной и т.п.). Оно становится активной массовой ориентацией, практикой материализации, основанной на превращении окружающего человека мира в вещь, символ использования. Таким образом, потребление трансформируется в практику тотального потребительства. Научная новизна. В связи с этим, целью исследования выступает анализ потенциала деструктивности потребительства, чей характер становится реальной угрозой целостности как индивидуального мира, так и социальной реальности, поскольку детерминирует разрыв между реальным предназначением вещей и их придуманным смыслом, наделяющим их желаемым эффектом (престижа, власти, материального богатства и т.п.). В этой ситуации актуализируется тенденция, когда вещи утрачивают свое действительное предназначение, а человек – свою активную роль. Он больше не творец, создатель качественно новых продуктов, наполняющих его жизнь смыслом, а конформный приспособленец, рутинно воспроизводящий эрзацы, которыми наполняет свою жизнь. Материальное, а не духовное определяет ценность и смысл его жизни, желаемый объект, на получение которого он и направляет все свои силы. Не творческий созидательный труд, а раболепская зависимость от цивилизационных «благ» руководит его выборами. Выводы. Такая деформация гармоничного развития человека и общества, традиционного порядка трансформирует характер человеческих отношений, превращая их в банальную практику потребительства – использование. Желание обладать, эксплуатировать, использовать заставляет человека обесценивать окружающую реальность и ее участников, превращает личность в homo economics, калькулирующего свои знакомства, связи, отношения. Именно такая «коммерционализация отношений», преодолевая границы экономической, политической, правовой сфер, посягая на сферу семейных, дружеских отношений, определяет в целом характер современного общества. ; Мета. Фокус дослідження зосереджений на аналізі феномена соціальної цілісності і практиках його деформації в сучасному суспільстві. Характер соціальності сучасної епохи вказує на ті глибинні проблеми і протиріччя, які актуалізують питання про її можливості. Культурна криза, духовний вакуум, актуалізація екзистенційних проблем сучасної людини змушують звернутися до проблеми конструювання, підтримання та функціонування цілісності соціальної реальності, а також механізмів і практик її деформації. Методологія. У ракурсі аналізу останніх набуває актуальності проблематика бажань, що активно інвестуються цивілізаційним прогресом в людське життя. В якості симулякрів природних механізмів індивідуальної активності – потреб, бажання виступають джерелами трансформації процесу гармонійного розвитку особистості (культурного споживання) в деструктивну стратегію цивілізації – споживацтво. У цих умовах саме споживання втрачає своє традиційне значення. З природного процесу щодо задоволення потреб і освоєння навколишнього світу, воно трансформується в тотальний руйнівний акт щодо реалізації конкретизованих бажань. Споживання переростає межі традиційної практики (воно вже не визначається лише продуктами харчування, одягом, машиною і т.п.). Воно стає активною масовою орієнтацією, практикою матеріалізації, заснованою на перетворенні оточуючого людини світу в річ, символ використання. Таким чином, споживання трансформується в практику тотального споживацтва. Наукова новизна. У зв'язку з цим, метою дослідження виступає аналіз потенціалу деструктивності споживацтва, чий характер стає реальною загрозою цілісності як індивідуального світу, так і соціальної реальності, оскільки детермінує розрив між реальним призначенням речей і їх придуманим сенсом, що наділяє їх бажаним ефектом (престижу, влади, матеріального багатства і т.п.). У цій ситуації актуалізується тенденція, коли речі втрачають своє дійсне призначення, а людина – свою активну роль. Вона більше не творець якісно нових продуктів, що наповнюють її життя змістом, а конформний пристосуванець, що рутинно відтворює ерзаци, якими наповнює своє життя. Матеріальне, а не духовне визначає цінність і сенс її життя, бажаний об'єкт, на отримання якого вона і спрямовує всі свої сили. Не творча праця, а рабська залежність від цивілізаційних «благ» керує людськими виборами. Висновки. Така деформація гармонійного розвитку людини і суспільства, традиційного порядку, трансформує характер людських відносин, перетворюючи їх на банальну практику споживацтва – використання. Бажання володіти, експлуатувати, використовувати змушує людину знецінювати навколишню реальність і її учасників, перетворює особистість в homo economics, що калькулює свої знайомства, зв'язки, відносини. Саме така «коммерціоналізація відносин», долаючи кордони економічної, політичної, правової сфер, посягаючи на сферу сімейних, дружніх відносин, визначає в цілому характер сучасного суспільства.

Objective. The interest of the article focuses on the analysis of the social integrity phenomenon and its deformation practices in the modern society. The character's sociality of the modern era indicates serious problems and contradictions that actualize the possibility of social integrity. The cultural crisis, spiritual vacuum, updated existential problems of the modern humanity forces to turn to the problem of the integrity constructing and maintaining and social reality functioning, as well as to the mechanisms and practices of its deformation. Methodology. Thus, in the analysis of the above mentioned points the problem of desires is getting more relevant, and these desires are actively being invested by the civilization progress in the human life. As simulacra of the natural mechanisms of individual activity (needs) desires help to transform the personality harmonious development process (cultural consumption) in a destructive civilization strategy – consumerism. Under these conditions consumption is losing its traditional meaning. From the natural processes of meeting the needs and developing the world it is transforming into a total destructive act that implements certain desires. Consumption grows borders of the traditional practice (it has not been already determined only by food, clothes, car, etc.). It is turning into an active mass orientation; practice of the materialization that is aimed to transform the surrounding world into a thing, a symbol of use. Thus, consumption transforms into a practice of total consumerism. The scientific novelty. In this context, the aim of the research is to analyze the destructive potential of consumerism, which nature is getting a real threat to the integrity of both individual world and social reality. This pattern of consumption determines the gap between a real purpose of the things and their contrived sense that gives them the desired effect (prestige, power, material wealth, etc.). In this situation, we can see updating of the tendency when things lose their true purpose, and man loses his active role. He is no longer a creator of qualitatively new products that fill his life with meaning. He is a conformal trimmer who routinely plays ersatz and fills his live with them. Material aspects rather than spiritual ones determine the value and meaning of human's life, they represent a desired object that he wants to receive. His choice is ruled not by creative work, but by the civilization "benefits" bondage. Conclusions. Such deformation of harmonious development of the man and society, and of the traditional order transforms nature of the human relations to turn them into a banal practice of consumerism – usage. The desire to own, exploit, use makes a human to devalue surrounding reality and its members, turns a human into a homo economics, who calculates his circle of friends, communication, relationships. Exactly such "commercialization of relationship" overcomes the limits of the economic, political and legal spheres and encroaches on the family, friendship sphere to determine the whole character of the modern society. ; Цель. Фокус исследования сосредоточен на анализе феномена социальной целостности и практиках его деформации в современном обществе. Характер социальности современной эпохи указывает на те глубинные проблемы и противоречия, которые актуализируют вопрос о ее возможности. Культурный кризис, духовный вакуум, актуализация экзистенциональных проблем современного человека заставляют обратиться к проблеме конструирования, поддержания и функционирования целостности социальной реальности, а также механизмах и практиках ее деформации. Методология. В ракурсе анализа последних приобретает актуальность проблематика желаний, активно инвестирующихся цивилизационным прогрессом в человеческую жизнь. В качестве симулякров естественных механизмов индивидуальной активности – потребностей, желания выступают источниками трансформации процесса гармоничного развития личности (культурного потребления) в деструктивную стратегию цивилизации – потребительство. В этих условиях само потребление утрачивает свое традиционное значение. Из естественного процесса по удовлетворению потребностей и освоению окружающего мира, оно трансформируется в тотальный разрушительный акт по реализации конкретизированных желаний. Потребление перерастает границы традиционной практики (оно уже не определяется лишь продуктами питания, одеждой, машиной и т.п.). Оно становится активной массовой ориентацией, практикой материализации, основанной на превращении окружающего человека мира в вещь, символ использования. Таким образом, потребление трансформируется в практику тотального потребительства. Научная новизна. В связи с этим, целью исследования выступает анализ потенциала деструктивности потребительства, чей характер становится реальной угрозой целостности как индивидуального мира, так и социальной реальности, поскольку детерминирует разрыв между реальным предназначением вещей и их придуманным смыслом, наделяющим их желаемым эффектом (престижа, власти, материального богатства и т.п.). В этой ситуации актуализируется тенденция, когда вещи утрачивают свое действительное предназначение, а человек – свою активную роль. Он больше не творец, создатель качественно новых продуктов, наполняющих его жизнь смыслом, а конформный приспособленец, рутинно воспроизводящий эрзацы, которыми наполняет свою жизнь. Материальное, а не духовное определяет ценность и смысл его жизни, желаемый объект, на получение которого он и направляет все свои силы. Не творческий созидательный труд, а раболепская зависимость от цивилизационных «благ» руководит его выборами. Выводы. Такая деформация гармоничного развития человека и общества, традиционного порядка трансформирует характер человеческих отношений, превращая их в банальную практику потребительства – использование. Желание обладать, эксплуатировать, использовать заставляет человека обесценивать окружающую реальность и ее участников, превращает личность в homo economics, калькулирующего свои знакомства, связи, отношения. Именно такая «коммерционализация отношений», преодолевая границы экономической, политической, правовой сфер, посягая на сферу семейных, дружеских отношений, определяет в целом характер современного общества. ; Мета. Фокус дослідження зосереджений на аналізі феномена соціальної цілісності і практиках його деформації в сучасному суспільстві. Характер соціальності сучасної епохи вказує на ті глибинні проблеми і протиріччя, які актуалізують питання про її можливості. Культурна криза, духовний вакуум, актуалізація екзистенційних проблем сучасної людини змушують звернутися до проблеми конструювання, підтримання та функціонування цілісності соціальної реальності, а також механізмів і практик її деформації. Методологія. У ракурсі аналізу останніх набуває актуальності проблематика бажань, що активно інвестуються цивілізаційним прогресом в людське життя. В якості симулякрів природних механізмів індивідуальної активності – потреб, бажання виступають джерелами трансформації процесу гармонійного розвитку особистості (культурного споживання) в деструктивну стратегію цивілізації – споживацтво. У цих умовах саме споживання втрачає своє традиційне значення. З природного процесу щодо задоволення потреб і освоєння навколишнього світу, воно трансформується в тотальний руйнівний акт щодо реалізації конкретизованих бажань. Споживання переростає межі традиційної практики (воно вже не визначається лише продуктами харчування, одягом, машиною і т.п.). Воно стає активною масовою орієнтацією, практикою матеріалізації, заснованою на перетворенні оточуючого людини світу в річ, символ використання. Таким чином, споживання трансформується в практику тотального споживацтва. Наукова новизна. У зв'язку з цим, метою дослідження виступає аналіз потенціалу деструктивності споживацтва, чий характер стає реальною загрозою цілісності як індивідуального світу, так і соціальної реальності, оскільки детермінує розрив між реальним призначенням речей і їх придуманим сенсом, що наділяє їх бажаним ефектом (престижу, влади, матеріального багатства і т.п.). У цій ситуації актуалізується тенденція, коли речі втрачають своє дійсне призначення, а людина – свою активну роль. Вона більше не творець якісно нових продуктів, що наповнюють її життя змістом, а конформний пристосуванець, що рутинно відтворює ерзаци, якими наповнює своє життя. Матеріальне, а не духовне визначає цінність і сенс її життя, бажаний об'єкт, на отримання якого вона і спрямовує всі свої сили. Не творча праця, а рабська залежність від цивілізаційних «благ» керує людськими виборами. Висновки. Така деформація гармонійного розвитку людини і суспільства, традиційного порядку, трансформує характер людських відносин, перетворюючи їх на банальну практику споживацтва – використання. Бажання володіти, експлуатувати, використовувати змушує людину знецінювати навколишню реальність і її учасників, перетворює особистість в homo economics, що калькулює свої знайомства, зв'язки, відносини. Саме така «коммерціоналізація відносин», долаючи кордони економічної, політичної, правової сфер, посягаючи на сферу сімейних, дружніх відносин, визначає в цілому характер сучасного суспільства.

Стаття присвячена змінам у меморіальному просторі м. Рівного, яківідбулися протягом останніх 5 років. Напередодні Другої світової війнимісто було типовим єврейським штетлом, етнічне обличчя якого на 80%формували євреї. У 1941–1942 рр. у Рівному відбулися одні з найбільшихв Україні акцій масового вбивства євреїв. Проте пам'ять про жертв Голокосту тривалий час залишалася на маргінесі як у вимірі комеморативних практик, що проводяться в місті, так і в контексті існуючих меморіальних маркерів у символічному просторі Рівного. Поодинокий символГолокосту – меморіал в урочищі Сосонки – просторово розміщений накраю міста (місце масового вбивства євреїв у 1941 р.) довгий час залишався символом маргіналізації пам'яті про жертв Голокосту. Протягом останніх 5 років у Рівному сталися зміни, які дозволяють констатувати реанімацію тривалий час забутої пам'яті. До нихвідносимо: встановлення в центральній частині міста «каменів спотикання» жертвам нацизму, створення меморіального знаку жертвамрівненського гетто, маркування об'єктів, що репрезентують єврейськуісторико-культурну спадщину, анотаційними дошками та QR-кодами.Ці зміни сталися з ініціативи інститутів громадянського суспільства.«Камені спотикання» та меморіальний знак жертвам гетто встановлені ГО «Центр "Мнемоніка"». Маркування об'єктів єврейської історико-культурноїспадщини відбулося в межах нової практики залучення громадських організацій до процесу бюджетування – бюджет участі. Усі ціініціативи – результат посилення інструментів впливу громадянськогосуспільства на локальну публічну політику в процесі реформ, що відбулисяпісля подій Революції гідності (виникнення бюджету участі та посилення ефективності адвокаційних кампаній). Коригування меморіального ландшафту Рівного призвело до співіснування в його символічному просторі одразу трьох візій пам'яті про Другусвітову війну – радянської міфологеми про «Велику Вітчизняну війну»,націоналістичного канону героїки (частина символів якого підібрана недуже вдало – окремі меморіальні знаки глорифікують людей та організації, які несуть безпосередню відповідальність за Голокост і етнічнічистки) та меморіальних знаків, присвячених жертвам Голокосту. Цяостання візія є абсолютно новою для міста і поки що промовляє невпевнено. Але перші кроки до відродження пам'яті про жертв Голокостута мультикультурний характер Рівного в довоєнний період місто вжезробило. Чи можливе таке співіснування взаємовиключних символів – питання, на яке важко дати однозначну відповідь. На це впливає низка факторів. Одними із найважливіших конфліктогенних чинників визначаємотакі: 1) допоки залишається живою пам'ять та «постпам'ять» проДругу світову війну, є ризик, що ці взаємовиключні наративи виконуватимуть радше конкуруючу функцію; 2) політична інструменталізаціяцих меморіальних маркерів у часі виборчих кампаній також акумулюєв собі значний конфліктогенний потенціал. Однак амбівалентність оцінок цих символів серед значної частини громадськості свідчить на користь можливості їх безконфліктного співіснування. У будь-якому випадку багато що залежатиме від подальших політичних контекстів, яківизначатимуть меморіальну політику в місті. Ключові слова: меморіальний простір, символічний простір, політикапам'яті, комеморація, Голокост, Друга світова війна у меморіальномупросторі. ; The article examines the changes in Rivne memorial space that have takenplace during the last five years. On the eve of the Second World War, the citywas a typical Jewish shtetl. 80% of the population were Jews. In 1941–1942,one of the most massive mass slaughters of Jews in Ukraine took place in Rivne.However, the memory of Holocaust victims has long been on the margins, bothin terms of the city commemorative practices and in the context of existing memorialmarkers in Rivne symbolic space. The Memorial in the Sosonky tract, located onthe outskirts of the city (on the site of the mass murder of Jews in 1941) is the onlysymbol of the Holocaust. For long time it was a symbol of the marginalizationof the memory of Holocaust victims. During the past five years, Rivne has faced changes that allow forthe reanimation of a long-forgotten memory. These include the installationof "stumbling blocks" set in the sidewalk commemorating victims of Nazismin the central part of the city, creating a sign in memory of the Rivne ghettovictims, marking objects representing the Jewish historical and cultural heritagewith annotation boards and QR-codes. Institutions in civil society initiated thesechanges. NGO "Center "Mnemonics" have installed "stumbling blocks" anda sign in memory of the Rivne ghetto victims. The marking of Jewish historical andcultural heritage sites was within the framework of the new practice of involvingpublic organizations in the budgeting process – a participatory budget. All theseinitiatives are the result of strengthening the tools of civil society influence andlocal public policy in the process of reforms that have taken place since the eventsof the Revolution of Dignity (formation of the participatory budget and the increasein the effectiveness of advocacy campaigns). Adjustment of the Rivne memorial landscape led to the coexistence of threevisions of Second World War memory in its symbolic space – the Sovietmythologem of the "Great Patriotic War", the nationalist canon of heroism(some of the symbols are not very well chosen – some memorials glorify peopleand organizations directly responsible for the Holocaust and ethnic cleansing),and monuments dedicated to the victims of the Holocaust. This latest vision isentirely new to the city and to date remains uncertain. But the city has alreadytaken the first steps towards reviving the memory of the Holocaust victims andthe multicultural nature of Rivne in the pre-war period. Is such coexistence of mutually exclusive symbols possible? It is not easy togive a straight answer to this question. A number of factors are operative here.Among the most important conflict-generatingfactors are the following: (1)as long as the memory and "post-memory" of the Second World War remainalive, there is a risk that these mutually exclusive narratives will play a rathercompetitive role; (2) the political instrumentalization of these memorial markersduring election campaigns also accumulates significant conflict potential.However, the ambivalence of the assessments of these symbols among a large partof the public speaks in favor of the possibility of their conflict-free coexistence.In any case, the situation will depend on the further political contexts that willdetermine the municipal memorial policy in Rivne. Keywords: memorial space, symbolic space, memory politics, commemoration,Holocaust, the Second World War in memorial space. ; Статья посвящена изменениям в мемориальном пространстве г. Ровно, которые произошли в течение последних 5 лет. Накануне Второй мировой войны город был типичным еврейским штетлом, этническое лицо которого на 80% формировали евреи. В 1941-1942 гг. в Ровно произошли одни из наибольших в Украине акций массового убийства евреев. Но память о жертвах Холокоста продолжительное время оставалась на маргинесе как в измерении коммеморативных практик, проводившихся в городе, так и в контексте существующих мемориальных маркеров в символическом пространстве Ровно. Единичный символ Холокоста – мемориал в урочище Сосенки – пространственно размещен на краю города (место массового убийства евреев в 1941 г.) продолжительное время оставался символом маргинализации памяти о жертвах Холокоста. В течение последних 5 лет в Ровно произошли изменения, позволяющие констатировать реанимацию продолжительное время забытой памяти. К ним относим: установка в центральной части города «камней преткновения» жертвам нацизма, создание мемориального знака жертвам ровенского гетто, маркировка объектов, представляющих еврейское историко-культурное наследие, аннотационными досками и QR-кодами. Эти изменения произошли по инициативе институтов гражданского общества. «Камни преткновения» и мемориальный знак жертвам гетто установлены ОО «Центр «Мнемоника»». Маркирование объектов еврейского историко-культурного наследия произошло в пределах новой практики привлечения общественных организаций к процессу бюджетирования – бюджет участия. Все эти инициативы – результат усиления инструментов влияния гражданского общества на локальную публичную политику в процессе реформ, произошедших после событий Революции достоинства (происхождение бюджета участия и усиления эффективности адвокационных кампаний). Корректировка мемориального ландшафта Ровно привела к сосуществованию в его символическом пространстве сразу трех визий памяти о Второй мировой войне – советской мифологемы о «Великой Отечественной войне», националистического канона героики (часть символов которого подобрана не очень удачно – отдельные мемориальные знаки глорифицируют людей и организации, которые несут непосредственную ответственность за Холокост и этнические чистки) и мемориальных знаков, посвященных жертвам Холокоста. Эта последняя визия является абсолютно новой для города и пока проговаривает неуверенно. Но первые шаги к возрождению памяти о жертвах Холокоста и мультикультурный характер Ровно в довоенный период город уже сделал. Является ли возможным такое сосуществование взаимоисключающих символов – вопрос, на который тяжело дать однозначный ответ. На это влияет ряд факторов. Одними из наиболее важных конфликтогенных причин выделяем такие: 1) до тех пор, пока остается живой память и «постпамять» о Второй мировой войне, существует риск, что эти взаимоисключающие нарративы будут выполнять скорее конкурирующую функцию; 2) политическая инструментализация этих мемориальных маркеров во время выборных кампаний также аккумулирует в себе значительный конфликтогенный потенциал. Но амбивалентность оценок этих символов среди значительной части общественности свидетельствует в пользу возможности их бесконфликтного сосуществования. В любом случае многое будет зависеть от дальнейших политических контекстов, которые будут определять мемориальную политику в городе. Ключевые слова: мемориальное пространство, символическое пространство, политика памяти, коммеморация, Холокост, Вторая мировая война в мемориальном пространстве.