The place and part of Polikarp (Sykorskyi) in the spread and strengthening of the movement for the Ukrainization of the Orthodox Church in Poland in the 1920th ; Место и роль Поликарпа (Сикорского) в распространении и укреплении движения за украинизацию православной церкви в Польше в 20-х гг. ХХ в. ...
The dynamics of changes in the spiritual-ecclesiastical and religious dimensions of Ukraine over the last quarter of a century testifies to a clear tendency towards self-determination and institutionalisation of the Orthodox community. The first half of the twentieth century became one of the stages of the movement for the creation of the Ukrainian Orthodox Church. A special place in the mentioned events had the figure of Metropolitan Polikarp (Sikorskyi). In 1922, a former associate of the Kyiv Spiritual Consistory and the Ministry of Religions of the Government of the Ukrainian People's Republic, Petro Sikorskyi, found himself in Western Volyn, a part of the Second Polish-Lithuanian Commonwealth. After his tonsure, Polikarp (Sykorskyi) headed the Derman monastery, and soon afterwards - the Miletsky monastery. At Miletsky Monastery, the hieromonk Polikarp used every opportunity he could to Ukrainize the life of the monastic community. At the beginning of 1923 Polikarp (Sikorskyi) was a Dean of the monasteries of the Volyn Diocese.It was important for Polikarp (Sikorskyi) to participate in the work of the Volyn Diocesan Congress of 1923, where he presided. The decisions of congress provided a formal basis for the Ukrainianization of church services. Delegates voted for the return of the Ukrainian language to divine service and the preparation of liturgical texts in Ukrainian.In the first half of 1923 Archimandrite Polikarp (Sikorskyi) was already a rector of the Zagayat Monastery. Here he focused, among other things, on the de-Russification of the divine services and the whole rhythm of the brethren's spiritual life. Polish police closely followed the archimandrite and claimed that Sikorskiy had turned the monastery into a hotbed of Ukrainian agitation. Not only the Polish police concerned itself with Archimandrite Polikarp (Sikorskiy's) views on the matters of religion and statehood. The representatives of the Russian ecclesiastical and political circles did, too. In October of 1923 by the respective decree, the head of the Church transferred P. Sikorskiy to Vilnius.The intensification of Ukraine's movement for the national and religious independence led to the appointment of Archimandrite Polikarp (Sikorskyi) to the posts of a rector of the cathedral and a dean of a municipality in Volodymyr in the spring of 1926. At that time, a conflict between the pro-Moscow priests and the Ukrainian community led by Arseni Richinsky intensified in the city. Polikarp (Sikorskyi) managed to satisfy the demands of the Ukrainians, but in early 1927 he was transferred to the Zhyrovichi Monastery. Nevertheless, Archimandrite Polikarp (Sikorskyi) remained one of the leaders and a symbolic figure in Ukraine's movement for the national and religious independence in Volyn. This was also confirmed by the Lutsk Church Congress of 1927 and other events in the life of the Orthodox Church of Poland. The other vector of Archimandrite Polikarp's contacts pointed to the UPR circles. Polikarp (Sikorskyi) maintained a dialogue with the UPR leader in exile, Andriy Livitsky. All these circumstances led to the ordainment of Polikarp (Sikorskyi) to the Bishop of Lutsk in 1932. The paper that follows publishes for the first time the unknown facts and certain aspects of Metropolitan's life, of which our knowledge is limited. The article also analyzes the Metropolitan's contribution to the Ukrainizationo of the Church of Volhynia in the interwar period. The purpose of the study is to investigate the extent of Polikarp (Sikorskiy's) Ukrainianizational activities in Volhynia and his impact on social and religious processes. From this goal, the following tasks arise: to evaluate the contribution of Polikarp (Sikorskiy) to the Ukrainianization of Church and religious life of Orthodox community of Poland in the interwar period; to show the extent of the influence of the bishop's figure on the achievements of the movement for the national and religious independence of Volyn in the interwar period. ; Динамика изменений в духовном и церковно-религиозном пространстве Украины последние четверть века свидетельствуют о четкой тенденции к самоопределению и институционированию православного сообщества. Одним из этапов движения за создание Украинской православной церкви стала первая половина ХХ в. Особое место в упомянутых событиях занимает фигура митрополита Поликарпа (Сикорского). В 1922 г. бывший сотрудник Киевской духовной консистории и Министерства вероисповеданий Правительства Украинской Народной Республики Петр Сикорский оказывается на Западной Волыни, которая вошла в состав Второй Речи Посполитой. После пострига Поликарп (Сикорский) возглавил Дерманский монастырь, а вскоре Милецкую обитель. В Милецком монастыре иеромонах Поликарп использовал все возможности для украинизации жизни монашеской общины. В начале 1923 г. Поликарп (Сикорский) - благочинный монастырей Волынской епархии. Важным было для Поликарпа (Сикорского) участие в работе Волынского епархиального съезда в 1923 году, где он председательствовал. Решения съезда дали формальную основу для украинизации службы. Делегаты проголосовали за возвращение украинского языка в богослужение, подготовку украиноязычных богослужебных текстов. В первой половине 1923 года архимандрит Поликарп (Сикорский) - уже настоятель Загаецкого мужского монастыря. Здесь он среди прочего сосредоточился на дерусификации служб и всего ритма духовной жизни братии. Польская полиция тщательно следила за архимандритом и утверждала, что Сикорский превратил монастырь в очаг украинской агитации. Духовно-национальная позиция архимандрита Поликарпа (Сикорского) беспокоила не только польскую полицию, но и российские церковно-политические круги. В октябре 1923 года глава Церкви соответствующим распоряжением переводит П. Сикорского в Вильно. Усиление украинского национально-церковного движения обусловили назначение архимандрита Поликарпа (Сикорского) настоятелем собора и благочинным городского округа Владимира весной 1926 года. В это время в городе обостряется конфликт между промосковскими священниками и украинской общественностью во главе с Арсеном Ричинским. Поликарпу (Сикорскому) удалось удовлетворить требования украинцев, однако в начале 1927 года его переводят в Жировицкий монастырь. Несмотря на это архимандрит Поликарп (Сикорский) оставался одним из лидеров и символическим лицом в украинском национально-церковном движении Волыни. Это подтвердил также Луцкий церковный съезд 1927 года и другие события в жизни Православной церкви в Польше. Другим направлением контактов архимандрита Поликарпа оставалась связь с кругами УНР. Поликарп (Сикорский) поддерживал диалог с лидером УНР в изгнании Андреем Ливицким. Все эти обстоятельства обусловили рукоположение Поликарпа (Сикорского) в епископа Луцкого в 1932 г. В данной статье впервые обнародованы неизвестные и уточнен ряд малоизвестных биографических моментов архиерея, проанализировано его влияние на украинизацию Церкви на Волыни в межвоенный период. Цель исследования заключается в том, чтобы исследовать масштабы украинизационной деятельности Поликарпа (Сикорского) на Волыни и его влияние на общественно-религиозные процессы. Основным результатом исследования стало определение вклада Поликарпа (Сикорского) в украинизацию церковно-религиозной жизни православных межвоенной Польши и масштаба воздействия фигуры владыки на национально-церковное движение Волыни в межвоенный период. ; Динаміка змін у духовному й церковно-релігійному просторі України останніх чверть століття свідчать про виразну тенденцію до самовизначення й інституціонування православної спільноти. Одним із етапів руху за створення Української православної церкви стала перша половина ХХ ст. Особливе місце у згаданих подіях займає постать митрополита Полікарпа (Сікорського). У 1922 р. колишній співробітник Київської духовної консисторії та Міністерства віросповідань Уряду Української Народної Республіки Петро Сікорський опиняється на Західній Волині, котра увійшла до складу Другої Речі Посполитої. Після постригу Полікарп (Сікорський) очолив Дерманський монастир, а невдовзі Милецьку обитель. У Милецькому монастирі ієромонах Полікарп використав усі можливості для українізації життя чернечої громади. На початку 1923 р. Полікарп (Сікорський) - благочинний монастирів Волинської єпархії. Важливою була для Полікарпа (Сікорського) участь у роботі Волинського єпархіального з'їзду 1923 р., де він головував. Рішення з'їзду дали формальну основу для українізації відправ. Делегати проголосували за повернення української мови в богослужіння, підготовку україномовних богослужбових текстів. У першій половині 1923 р. архімандрит Полікарп (Сікорський) вже настоятель Загаєцького чоловічого монастиря. Тут він серед іншого зосередився на дерусифікації відправ та усього ритму духовного життя братії. Польська поліція ретельно стежила за архімандритом і стверджувала, що Сікорський перетворив монастир на вогнище української агітації. Духовно-національна позиція архімандрита Полікарпа (Сікорського) турбувала не лише польську поліцію, але й російські церковно-політичні кола, У жовтні 1923 р. глава Церкви відповідним розпорядженням переводить П. Сікорського у Вільно. Посилення українського національно-церковного руху зумовили призначення архімандрита Полікарпа (Сікорського) настоятелем собору та благочинним міської округи у Володимир весною 1926 р. В цей час у місті загострюється конфлікт між промосковськими священиками та українською громадськістю на чолі із Арсеном Річинським. Полікарпу (Сікорському) вдалося задовольнити вимоги українців, однак на початку 1927 р. його переводять у Жировицький монастир. Незважаючи на це архімандрит Полікарп (Сікорський) залишався одним із лідерів і символічною особою в українському національно-церковному русі Волині. Це підтвердив також Луцький церковний з'їзд 1927 р. та інші події в житті Православної церкви в Польщі. Іншим напрямом контактів архімандрита Полікарпа залишався зв'язок із уенерівськими колами. Полікарп (Сікорський) підтримував діалог із лідером УНР в екзилі Андрієм Лівицьким. Усі ці обставини зумовили висвяту Полікарпа (Сікорського) на єпископа Луцького в 1932 р. У даній статті вперше оприлюднено невідомі й уточнено низку маловідомих біографічних моментів архієрея, проаналізовано його вплив на українізацію Церкви на Волині в міжвоєнний період. Мета дослідження полягає у тому, щоб дослідити масштаби українізаційної діяльності Полікарпа (Сікорського) на Волині та його вплив на суспільно-релігійні процеси. Основним результатом дослідження стало визначення внеску Полікарпа (Сікорського) в українізацію церковно-релігійного життя православних міжвоєнної Польщі та масштабу впливу постаті владики на здобутки національно-церковного руху Волині в міжвоєнний період.