Search results

An important component of the state-building process in Ukraine is the government's activities to ensure national security, which is an attribute of independence. The ruling political forces in Ukraine have created the necessary legal framework for national security (parliamentary resolutions, laws, decrees of the head of state). The process of ensuring the national security of Ukraine should be divided into stages: 1991−2014 (imitation) and after 2014 (essential). The peculiarities of the first stage were the wide involvement of Soviet approaches in the formation of the institutional basis for ensuring national security, the imitation of the defense activity of legitimate armed formations, and the development of the military organization of the state. It was considered that the proper level of military security of Ukraine is evidence of national security in general. At the beginning of 2014, the system of ensuring Ukraine's national security on the basis of imitation collapsed, which failed to counteract Russia's aggressive plans. Seeking to hinder the will of the Ukrainian people for a European future, Russia occupied part of Ukraine's territory − the Autonomous Republic of Crimea and the city of Sevastopol, and unleashed military aggression in eastern Ukraine. The beginning of the essential stage of ensuring the national security of Ukraine is connected with the initiative involvement of civil society in the implementation of security and defense tasks. Evidence of this were: the rapid organization of the emergence of volunteer battalions and their practical application in eastern Ukraine; active formation of local self-defense forces; powerful volunteer movement; deployment of information resistance structures to the enemy's propaganda influences; implementation of the values of patriotism in the spiritual and cultural life of the population, etc. The violent reaction of civil society to the threats and dangers that threaten the very existence of an independent and sovereign Ukraine has become a social reality. In Ukraine, there has been a fundamental shift in emphasis in the understanding of national security. The main subject of its ensuring is the security and defense sector, which combines state authorities, state armed formations and civil society structures interested in solving security and defense tasks. In Ukraine, which seeks to become democratic, security activities have been de-ethicized, which is not the case in authoritarian countries. If earlier national security was interpreted as a state of protection of national interests, now (at the request of civil society) − as a state of protection of national interests and values. The theory and practice of creating national security of Ukraine are developing dynamically. The subject of scientific research and public discussions are methodological, institutional, public administration, social compensation aspects of national security and defense. It is a matter of practical implementation of their results with the leading participation of constitutional state structures. ; Важливою складовою державотворчого процесу в Україні є діяльність влади з питань гарантування національної безпеки, яка виступає атрибутом незалежності. Правлячими політичними силами в Україні створено необхідну нормативно-правову базу з питань національної безпеки (парламентські постанови, закони, укази глави держави). Процес забезпечення національної безпеки України доцільно розділити на етапи: 1991−2014 р. (імітаційний) та після 2014 р. (сутнісний). Особливостями першого етапу стали широке залучення радянських підходів до формування інституційної основи забезпечення національної безпеки, імітація оборонної активності легітимних збройних формувань, розвиток Воєнної організації держави. Вважалося, що належний рівень воєнної безпеки України є свідченням гарантування національної безпеки в цілому. На початку 2014 р. відбувся крах системи забезпечення національної безпеки України на імітаційній основі, яка не змогла протидіяти російським агресивним планам. Прагнучи перешкодити волі українського народу до європейського майбутнього, Росія окупувала частину території України – Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, розв'язала воєнну агресію на Сході України. Початок сутнісного етапу забезпечення національної безпеки України пов'язаний з ініціативним залученням громадянського суспільства до виконання завдань безпекового і оборонного ґатунку. Свідченнями цього стали: швидка організація виникнення добровольчих батальйонів та їх практичне застосування на Сході України; активне формування сил місцевої самооборони; могутній волонтерський рух; розгортання структур інформаційного спротиву пропагандистським впливам противника; імплементація цінностей патріотизму в духовно-культурне життя населення тощо. Суспільною реальністю стала силова реакція громадянського суспільства на виклики й небезпеки, що загрожують самому існуванню незалежної й суверенної України. В Україні відбулося принципове зміщення акцентів у розумінні національної безпеки. Головним суб'єктом її забезпечення стає сектор безпеки та оборони, що поєднує державні органи управління, державні збройні формування та структури громадянського суспільства, зацікавлені у вирішенні безпекових та оборонних завдань. В Україні, яка прагне стати демократичною, відбулася деетатизація безпекової діяльності, чого не спостерігається в авторитарних країнах. Якщо раніше національна безпека трактувалась як стан захищеності національних інтересів, то зараз (з подачі громадянського суспільства) − як стан захищеності національних інтересів та цінностей. Теорія і практика творення національної безпеки України динамічно розвиваються. Предметом наукових досліджень та публічних дискусій є методологічні, інституційні, державно-управлінські, суспільно-компенсаційні аспекти гарантування національної безпеки та обороноздатності. Справа за практичним утіленням їх результатів за провідною участю конституційних державних органів.

Пріоритетним напрямком податкової політики є формування пода- ткового потенціалу, що включає створення умов для активізації підприємницької діяльності, формуванню активних суб'єктів розвитку, розширенню джерел податкових надходжень, стиму- люванню інноваційно-інвестиційної активності. Водночас в Україні відсутність системних на- прямків податкового стимулювання інноваційної діяльності в законодавстві й практиці застосу- вання податкових інструментів суттєво стримує розвиток інноваційного потенціалу економіки та знижує рівень її конкурентоспроможності. Основою удосконалення податкової політики в контексті інноваційного розвитку є інституційна складова. Мета дослідження полягає у визначенні перспективних інституційних аспектів формування податкового потенціалу у промисло- вості. Методологічною основою дослідження стали аналітичні огляди, нормативно-правові акти, сучасні науково-прикладні дослідження в інноваційній сфері. В проведених дослідженнях вико- ристані методи діалектики, способи і принципи наукового пізнання, інструменти економічного аналізу для обґрунтування пропозицій щодо формування інституційних засад формування пода- ткового потенціалу. Основною гіпотезою дослідження стало припущення, що податкова полі- тика, яка спрямована на розвиток інноваційної діяльності, багато в чому визначає економічну зацікавленість підприємств промисловості у впровадженні нових технологій, оскільки фінансові ресурси, які вивільняються із податкового потенціалу підприємства, можуть бути спрямовані на його інноваційно-інвестиційну активність. Виклад основного матеріалу. Стратегічним завдан- ням управління податковим потенціалом визначено збільшення та зміцнення податкової бази за допомогою стимулювання інвестиційно-інноваційної активності; підтримки підприємств з метою розвитку виробництва та збільшення обсягів випуску продукції. Податковий потенціал роз- глянуто в контексті інституційно-інноваційних проєктів та смарт-спеціалізації. Здійснено оцін- ку перспективності використання різних податкових інструментів згідно з поточним станом та необхідністю здійснення переходу до адаптивного управління податковими потенціалом про- мисловості. Оригінальність та практична значимість підтверджується запропонованими нау- ково-методичними підходами до управління податковим потенціалом в контексті інноваційного розвитку. Висновки та перспективи подальших досліджень. Заходи щодо росту податкового потенціалу мають включати розширення податкової бази за рахунок не тільки наявних резервів, але й створення нової бази за рахунок розвитку інноваційного потенціалу. Реалізація відповід- ної інституційної стратегії має бути спрямована не на просту максимізацію податкових надхо- джень, а на розвиток інвестиційно-інноваційного потенціалу з встановленням пільгових умов для розвитку пріоритетних проєктів. Подальші дослідження будуть спрямовані на аналіз особ- ливостей використання податкового інструментарію в рамках конкретних інституційно- інноваційних проєктів розвитку економіки. ; Formulation of the problem. The priority direction of tax policy is the formation of tax potential, which includes the creation of conditions for the intensification of entrepreneurial activity, the for- mation of active development actors, the expansion of sources of tax revenue, the stimulation of inno- vation and investment activity. At the same time, in Ukraine, the lack of systemic directions of tax in- centives for innovation in the legislation and practice of tax instruments significantly hinders the de- velopment of innovation potential of the economy and reduces its competitiveness. The basis for im- proving tax policy in the context of innovative development is the institutional component. The pur- pose of the study is to identify promising institutional aspects of the formation of tax potential in indus- try. The methodological basis of the study were analytical reviews, regulations, modern scientific and applied research in the field of innovation. The research uses methods of dialectics, methods and prin- ciples of scientific knowledge, tools of economic analysis to substantiate proposals for the formation of institutional foundations for the formation of tax potential. The main hypothesis of the study was the assumption that tax policy, which is aimed at developing innovation, largely determines the economic interest of industrial enterprises in the introduction of new technologies, as financial resources released from the tax potential of the enterprise can be directed to its innovation and investment activity. Pre- senting main material. The strategic task of tax potential management is to increase and strengthen the tax base by stimulating investment and innovation activity; support of enterprises in order to develop production and increase production. The tax potential is considered in the context of institutional inno- vation projects and smart specialization. An assessment of the prospects for the use of various tax in- struments in accordance with the current situation and the need for the transition to adaptive manage- ment of tax potential of industry. The originality and practical significance is confirmed by the pro- posed scientific and methodological approaches to the management of tax potential in the context of innovative development. Conclusions and prospects for further research. Measures to increase the tax potential should include expanding the tax base not only through existing reserves, but also creating a new base through the development of innovation potential. The implementation of the relevant institu- tional strategy should be aimed not at simple maximization of tax revenues, but at the development of investment and innovation potential with the establishment of favorable conditions for the development of priority projects. Further research will focus on the analysis of the peculiarities of the use of tax tools in the framework of specific institutional and innovative projects of economic development.

An important component of the state-building process in Ukraine is the government's activities to ensure national security, which is an attribute of independence. The ruling political forces in Ukraine have created the necessary legal framework for national security (parliamentary resolutions, laws, decrees of the head of state). The process of ensuring the national security of Ukraine should be divided into stages: 1991−2014 (imitation) and after 2014 (essential). The peculiarities of the first stage were the wide involvement of Soviet approaches in the formation of the institutional basis for ensuring national security, the imitation of the defense activity of legitimate armed formations, and the development of the military organization of the state. It was considered that the proper level of military security of Ukraine is evidence of national security in general. At the beginning of 2014, the system of ensuring Ukraine's national security on the basis of imitation collapsed, which failed to counteract Russia's aggressive plans. Seeking to hinder the will of the Ukrainian people for a European future, Russia occupied part of Ukraine's territory − the Autonomous Republic of Crimea and the city of Sevastopol, and unleashed military aggression in eastern Ukraine. The beginning of the essential stage of ensuring the national security of Ukraine is connected with the initiative involvement of civil society in the implementation of security and defense tasks. Evidence of this were: the rapid organization of the emergence of volunteer battalions and their practical application in eastern Ukraine; active formation of local self-defense forces; powerful volunteer movement; deployment of information resistance structures to the enemy's propaganda influences; implementation of the values of patriotism in the spiritual and cultural life of the population, etc. The violent reaction of civil society to the threats and dangers that threaten the very existence of an independent and sovereign Ukraine has become a social reality. In Ukraine, there has been a fundamental shift in emphasis in the understanding of national security. The main subject of its ensuring is the security and defense sector, which combines state authorities, state armed formations and civil society structures interested in solving security and defense tasks. In Ukraine, which seeks to become democratic, security activities have been de-ethicized, which is not the case in authoritarian countries. If earlier national security was interpreted as a state of protection of national interests, now (at the request of civil society) − as a state of protection of national interests and values. The theory and practice of creating national security of Ukraine are developing dynamically. The subject of scientific research and public discussions are methodological, institutional, public administration, social compensation aspects of national security and defense. It is a matter of practical implementation of their results with the leading participation of constitutional state structures. ; Важливою складовою державотворчого процесу в Україні є діяльність влади з питань гарантування національної безпеки, яка виступає атрибутом незалежності. Правлячими політичними силами в Україні створено необхідну нормативно-правову базу з питань національної безпеки (парламентські постанови, закони, укази глави держави). Процес забезпечення національної безпеки України доцільно розділити на етапи: 1991−2014 р. (імітаційний) та після 2014 р. (сутнісний). Особливостями першого етапу стали широке залучення радянських підходів до формування інституційної основи забезпечення національної безпеки, імітація оборонної активності легітимних збройних формувань, розвиток Воєнної організації держави. Вважалося, що належний рівень воєнної безпеки України є свідченням гарантування національної безпеки в цілому. На початку 2014 р. відбувся крах системи забезпечення національної безпеки України на імітаційній основі, яка не змогла протидіяти російським агресивним планам. Прагнучи перешкодити волі українського народу до європейського майбутнього, Росія окупувала частину території України – Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, розв'язала воєнну агресію на Сході України. Початок сутнісного етапу забезпечення національної безпеки України пов'язаний з ініціативним залученням громадянського суспільства до виконання завдань безпекового і оборонного ґатунку. Свідченнями цього стали: швидка організація виникнення добровольчих батальйонів та їх практичне застосування на Сході України; активне формування сил місцевої самооборони; могутній волонтерський рух; розгортання структур інформаційного спротиву пропагандистським впливам противника; імплементація цінностей патріотизму в духовно-культурне життя населення тощо. Суспільною реальністю стала силова реакція громадянського суспільства на виклики й небезпеки, що загрожують самому існуванню незалежної й суверенної України. В Україні відбулося принципове зміщення акцентів у розумінні національної безпеки. Головним суб'єктом її забезпечення стає сектор безпеки та оборони, що поєднує державні органи управління, державні збройні формування та структури громадянського суспільства, зацікавлені у вирішенні безпекових та оборонних завдань. В Україні, яка прагне стати демократичною, відбулася деетатизація безпекової діяльності, чого не спостерігається в авторитарних країнах. Якщо раніше національна безпека трактувалась як стан захищеності національних інтересів, то зараз (з подачі громадянського суспільства) − як стан захищеності національних інтересів та цінностей. Теорія і практика творення національної безпеки України динамічно розвиваються. Предметом наукових досліджень та публічних дискусій є методологічні, інституційні, державно-управлінські, суспільно-компенсаційні аспекти гарантування національної безпеки та обороноздатності. Справа за практичним утіленням їх результатів за провідною участю конституційних державних органів.

The article examines the features of legal education at leading universities in the United States and Canada as an experience for the Lviv University. Legal education at the University of Lviv dates back to January 20, 1661, when King of the Commonwealth Jan II Casimir issued a decree on the opening of a university in Lviv, which allowed to teach Roman and canon law. Consequently, this year we celebrate the 360th anniversary of the Lviv University as well as the Faculty of Law.It is noted that Roman law is the basis of many modern branches of law. The famous Roman jurist Celsius claimed: «Ius est ars boni et aegui» («Law is the art of good and justice»). So, where is law, there is justice, that is, a constant and definite will that gives everyone the right they deserve. Without justice, there can be no state, no smallest group of people, not even a small household. The perfection of the Roman legal system for many centuries has shown an example of how legal systems should be formed. Even direct borrowings from Roman law are allowed, of course, taking into account the national characteristics of each state, including Ukraine. It should be noted that Roman law has been and remains an important area of research since the establishment of the Faculty of Law of the Lviv University. His teachers in their works highlighted how Roman law became one of the components of modern European law. Legal education remains one of the important components of the domestic system of higher education, given the ongoing reforms in the state of political, legal, judicial systems, the development of market relations in the economy.Educational and scientific approaches to the teaching of law in various universities in the United States and Canada, which have managed to form a legal basis for better mastering and implementation of new methods for teaching law, are studied. In different countries, to obtain a degree in law, a student must immediately enter the first year of university in this specialty. To enter most universities, students only need to provide a high school diploma. In the United States, on the other hand, education is structured differently. The legal education system and law in the United States are regarded as a professional-academic field, which is equivalent to the master's programs of most universities in the world. This means that students can enter universities in law only after obtaining a bachelor's degree. In addition, law schools in the United States are part of private and public universities. They give students the opportunity to earn a Juris Doctor (J. D.) degree. The Juris Doctor program lasts three years (full-time training) or four years (extramural studies). The most difficult stage of studying is the first course through specialized subjects, exams as well as the method of Socrates, which is used in teaching law to students. The Socrates method encourages many international students to study law at US universities. This method helps students to develop unique legal thinking and easily master the practical skills of a lawyer.The contribution to the development of legal education of Lviv lawyers is shown, the tendencies of forming the tradition of teaching law at the Lviv University in a comparative context with the USA and Canada, where higher legal education is the basis of education of civil servants, are revealed. Legal education aims at a comprehensive training of professionals – professionals in the field of jurisprudence, able to correctly interpret and apply the law, understand the position of law in all the intricacies of a particular life situation, make decisions based solely on the letter and spirit of the law, exercise their abilities and powers for the individual, society, state. Therefore, legal education today, in the context of modernization of the entire higher school, requires special attention in order to identify a set of issues related to the quality of training of lawyers, organizational and substantive aspects of the teaching process, the financial condition of higher education institutions. ; Досліджено особливості юридичної освіти у провідних університетах США та Канади як приклад для її вдосконалення у Львівському університеті. Висвітлено освітні та наукові підходи до викладання правознавства у різних вишах Північної Америки, які зуміли сформувати правові основи для кращого засвоєння та впровадження нових методик до викладання права. Показано внесок у розвиток юридичної освіти львівських правників, тенденції формування традиції викладання права у Львівському університеті у порів­няльному контексті зі США та Канадою, де вища правова освіта була основою виховання службовців у державних установах різного типу. Обґрунтовано позицію для наслідування з метою якісного покращення викладання юридичної освіти у Львівському університеті з метою її популяризації у світі.

In the context of international relations, the concept of sound competition in large regions has been adopted, which has increased many times over time, leading to interstate rivalry between both leading countries and associations of states. Such a geopolitical movement has not escaped the Arab world, which has been trying to use the mechanisms of the integration process to accelerate economic development, the possibility of stable formation of its members and anticipate possible conflicts for many years.Economic processes, including the formation of interstate and financial integration associations, the activities of transnational corporations, can reduce tensions and imbalances in relations between states and create a bridgehead for common interests at the present stage. The article examines the problems and prospects of the Arab Maghreb Union (AMU), as one of the antecedents of the Middle East and the region which is rich in various minerals and a relatively developed infrastructure system. The Union is characterized by its rapid development and political players must be watchful about all the prospects of this region.The preconditions for the formation of the Arab Maghreb Union and the reasons for its formation have been determined. The main stages of the process of its formation are traced and the problematic aspects faced by the authors of the idea of unification during its implementation are revealed.It is established that both at the stage of formation and in the process of further development of the Arab Maghreb Union, it developed very unevenly, which was influenced by a number of economic, political and religious factors.The main goals, objectives and institutional component of the Marrakesh Treaty, which became the legal basis of the Arab Maghreb Union, have been identified.The main stages of the formation and development of the Arab Maghreb Union are followed, the main difficulties faced by the participating countries in the framework of relevant cooperation are summarized.The main vectors of relevant cooperation and further prospects of the Arab Maghreb Union have been identified. ; В контексте международных отношений принято понятие здоровой конкуренции масштабных регионов, которая со временем увеличивается во много раз, что приводит к межгосударственного соперничества как между ведущими странами, так и объединениями государств. Такое геополитическое движение не обошло стороной Арабский мир, который на протяжении многих лет пытается использовать механизмы интеграционного процесса для ускорения экономического развития, возможности стабильного становления своих участников и предвидения возможных конфликтов.Экономические процессы с учетом образования межгосударственных и финансовых интеграционных объединений, деятельность транснациональных корпораций на современном этапе способны ослабить напряжение и дисбаланс в отношениях государств и создать плацдарм для общих интересов. В статье рассматриваются проблемы и перспективы развития Союза Арабского Магриба (САМ), как одного из предшествующих образований Ближнего Востока и региона, богатого различными полезными ископаемыми и относительно развитой системой инфраструктуры.Определены предпосылки создания Союза Арабского Магриба и причины его образования. Прослежены основные этапы процесса его образования и выявлены проблемные аспекты, с которыми столкнулись авторы идеи объединения при ее реализации.Установлено, что как на этапе образования, так и в процессе дальнейшего развития Союза Арабского Магриба он развивался очень неравномерно, на что повлияли ряд экономических, политических и религиозных факторов.Определены основные цели, задачи и институциональная составляющая Марракешского договора, ставшая правовой основой Союза Арабского Магриба.Проследили за основными этапами становления и развития Союза Арабского Магриба, обобщены основные трудности, которые возникли перед странами-участниками в рамках соответствующего сотрудничества.Определены основные векторы соответствующего сотрудничества и дальнейшие перспективы деятельности Союза Арабского Магриба. ; У контексті міжнародних відносин прийнятим є поняття здорової конкуренції масштабних регіонів, яка з часом збільшується у багато разів, що призводить до міждержавного суперництва, як між провідними країнами, так і об'єднаннями держав. Такий геополітичний рух не оминув Арабський світ, який впродовж багатьох років намагається використовувати механізми інтеграційного процесу для прискорення економічного розвитку, можливості стабільного становлення своїх учасників і передбачення можливих конфліктів.Економічні процеси, із врахуванням утворення міждержавних і фінансових інтеграційних об'єднань, діяльність транснаціональних корпорацій, на сучасному етапі спроможні послабити напругу та дисбаланс у відносинах держав і створити плацдарм для спільних інтересів. У статті розглядаються проблеми і перспективи розвитку Союзу Арабського Магрибу (САМ), як одного із передуючих утворень Близького Сходу та регіону, багатого на різні корисні копалини і відносно розвинуту систему інфраструктури.Визначено передумови утворення Союзу Арабського Магрибу та причини його утворення. Прослідковано основні етапи процесу його утворення та виявлено проблемні аспекти з якими стикнулися автори ідеї об'єднання при її реалізації. Встановлено, що як на етапі утворення, так і в процесі подальшого розвитку Союзу Арабського Магрибу, він розвивався дуже нерівномірно, на що вплинули ряд економічних, політичних та релігійних факторів. Визначено основні цілі, завдання та інституційну складову Марракешського договору, що став правовою основою Союзу Арабського Магрибу.Прослідковано за основними етапами становлення та розвитку Союзу Арабського Магрибу, узагальнено основні труднощі, що постали перед країнами-учасниками в рамках відповідної співпраці. Визначено основні вектори відповідної співпраці та подальші перспективи діяльності Союзу Арабського Магрибу.

The article explores several key questions of relations between Rus' and Poland after 1245, in the aftermath of the Romanids' success in the struggle for their father's inheritance. Some debated aspects of Danylo Romanovych's foreign policy and the specifics of relations between Rus', Poland, Lithuania and the Golden Horde are considered. The author concludes that Russo-Polish relations in this period were maintained with regularity. The Romanids' convincing victory in the battle of Yaroslav in 1245 resulted in Batu Khan's recognizing Prince Danylo as his myrnyk (in peace with him). This led to an alliance between Danylo Romanovych and the Hungarian king Béla IV. After that, relations were established with Bolesław V the Chaste. As a result, Bolesław V, Vladislaus of Opole, and Leszek the Black took part in the Czech campaign of Danylo and Vasyl'ko Romanovychs and Lev Danylovych in June-July 1253. It should be noted that the Polish factor played an important role in the coronation of Danylo Romanovych, which was supported by Bolesław V and Siemowit I of Masovia. The legend of "double coronation," which arose under the influence of M. Miechowski's misinterpretation of the text of Jan Długosz, where the original date of 1253 was corrected to 1246, is apocryphal. In the author's view, the probable date of the coronation is the second half of 1253. The Russo-Polish rapprochement resulted in the establishment of Danylo Romanovych's protection over the Masovian prince Siemowit I, who married Pereyaslava Danylivna. After that, the Romanids together with Siemowit I undertook successful military campaigns against the Yotvingians in the winter of 1248–1249, 1253–1254, and 1254–1255. In an agreement concluded between Danylo Romanovych, Siemowit I, and Burkhard von Hornhausen in late 1254, the Teutonic Order officially recognized the transfer of a third of the lands of the Yotvingians into the possession of the king of Rus' and prince of Masovia. The Mongolian factor also became important in Russo-Polish relations. Berke Khan sent his experienced general Burundai first against Lithuania, and at the end of 1259 against Poland. As King Danylo was in forced emigration, it was Vasyl'ko Romanovych and Lev Danylovych who had to provide military assistance to the Mongols. In this way, the Mongols were able to forestall the formation of an anti-Mongol coalition and restore control over the possessions of the Romanids themselves. After the return of King Danylo from emigration, a congress was held in Tarnawa in the autumn of 1262, which not only testified to the resolution of the Russo-Polish tensions, but also united the Rus' and Polish rulers in opposing Mindaugas of Lithuania and the Yotvingians. ; У статті автор аналізує актуальні питання взаємовідносин Русі й Польщі після завершення боротьби Романовичів за батьківську спадщину 1245 р. Розглянуто дискусійні аспекти зовнішньої політики Данила Романовича. Розкрито специфіку міждержавних відносин Русі, Польщі, Литви й Золотої Орди. Зроблено висновки про те, що русько-польські відносини після завершення боротьби Романовичів за батьківську спадщину мали регулярний характер. Впевнена перемога Романовичів у Ярославській битві 1245 р. мала своїм наслідком визнання ханом Батиєм князя Данила своїм «мирником». Це призвело до укладення союзних відносин Данила Романовича з угорським королем Белою ІV. Після цього були налагоджені взаємини із Болеславом V Сором'язливим. Як результат, Болеслав V, Владислав Опольський і Лешко Чорний взяли участь у чеському поході Данила і Василька Романовичів, Льва Даниловича в червні – липні 1253 р. Необхідно відзначити, що польський чинник відіграв важливу роль у коронації Данила Романовича, оскільки її підтримали Болеслав V і Земовит І. При цьому легенда про «подвійну коронацію», яка виникла під впливом неправильного розуміння М. Меховським інформації з рукопису Я. Длугоша, де початкова дата 1253 р. була виправлена на 1246 р., є недостовірною. На нашу думку, вірогідною датою коронації є друга половина 1253 р. Русько-польське зближення мало своїм наслідком встановлення протекції Данила Романовича над мазовецьким князем Земовитом І, який одружився з Переяславою Данилівною. Після цього Романовичі разом із Земовитом І провели успішні військові походи на ятвягів взимку 1248–1249 рр., 1253–1254 рр. і 1254–1255 рр. За угодою Данила Романовича, Земовита І Конрадовича і Бургарда фон Горнхауза кінця 1254 р., Тевтонський орден офіційно визнав перехід третини земель ятвягів у володіння короля Русі й мазовецького князя. Важливим чинником русько-польських відносин став монгольський. Хан Берке спрямував досвідченого полководця Бурундая спочатку проти Литви, а наприкінці 1259 р. – проти Польщі. За умов вимушеної еміграції короля Данила, військову підтримку монголам змушені були надати Василько Романович і Лев Данилович. У такий спосіб монголи змогли зруйнувати формування антимонгольської коаліції, відновити контроль над володіннями самих Романовичів. Після повернення короля Данила з еміграції, восени 1262 р. відбувся з'їзд у Тернаві, який засвідчив не тільки вирішення русько-польських протиріч, а й об'єднав руських і польських правителів у протистоянні Міндовгу Литовському і ятвягам.

Dear editor, This letter is in response to Chaudhary, Shrestha, and Pathak, who highlighted various aspects of our previous manuscript "Prevalence of Anaemia in Children Diagnosed with Pneumonia in a Tertiary Hospital in Quito, Ecuador." I want to respond to each point referred to in a similar extension as used by the authors. We agreed on the fact that it is prompt to conclude in nutritional deficiencies as a risk factor to suffer pneumonia in Ecuadorian children that is why we express this conclusion as a possibility. Nevertheless, as evidenced in the meta-analysis presented by Jackson et al., the Odds Ratio (OR) meta-estimate for under nutrition as a risk factor for acute lower respiratory infections was 4.5 (95% CI 2.1-9.5)1. To add, in the same paper, the OR meta-estimate for anaemia, vitamin D deficiency, and zinc supplementation, was 3.9 (95% CI 2.4-6.3), 7.3 (95% CI 2.5 to 21.5), and 0.5 (95% CI 0.3 to 0.9), respectively 1. Moreover, in a study conducted in Malawi including 9 533 children, severe malnutrition and moderate malnutrition were associated not only with a pneumonia risk but with an increased risk of inpatient mortality, with Odds Ratios (OR) of 4.63 (3.08, 6.97) and 1.73 (1.21, 2.48) respectively. Therefore, there is supporting evidence globally of the suggested risk 2. I am glad that the authors in the letter bring to the table a discussion of pneumonia diagnosis. In our study, the evaluation of pneumonia started with the clinical assessment including parameters with an acceptable sensitivity (Sen%) or specificity (Spe%), such as; fever on examination (Sen% 47, Spe% 68), history of fever (Sen% 92, Spe% 21), tachypnoea (Sen% 13, Spe% 95), rhonchi (Sen% 26, Spe% 98), crackles (Sen% 43, Spe% 73), wheezing (Sen% 4, Spe% 98)(3). However, as referred to in the original paper, the evaluation was not limited to these factors "Hypoxemia, defined as a sustained saturation of peripheral oxygen (SpO2) <90 %, was used as criteria for hospitalization, along with criteria for respiratory distress, which includes: tachypnoea, dyspnoea, retractions (suprasternal, intercostal, or subcostal), grunting, nasal flaring, apnoea and altered mental status. Furthermore, CBC, acute-phase reactants and chest radiography were performed" (4). Nonetheless, I should remark two factors; firstly, pneumonia severity assessment is based on clinical parameters as presented in the New South Wales Government guideline (5). So, minimizing the utility of the clinical evaluation may be a mistake, especially in institutions without prompt access to the radiologic test. Secondly, even we knew that the patients included in this study were evaluated in other differential diagnoses like bronchiolitis, asthma or cardiac diseases which can mimic pneumonia, this was a cross-sectional study using retrospective data collection. Regarding the exclusion criteria, concomitant conditions that could affect anthropometric measurements include any congenital disease, which compromises a normal growth independently of the nutritional intake (Examples; Down syndrome, achondroplasia). Conditions that could affect the haemoglobin measurement or other parameters in the complete blood count include haematological, infectious or any disease which physiopathology may influence the interpretation of these results in the context of our study (Examples; Sickle cell disease, thalassemia, haemolytic anaemia, solid tumour cancers, haematological neoplasm, paludism), and conditions that could predispose to pneumonia include diseases which may produce an increased risk of infections (Examples; haematological neoplasm, inherited and acquired immunodeficiencies, immunosuppressive therapy) It is true that without specific evaluation of iron profile is not possible to establish with a high certainty iron deficiency. However, in our study are some relevant considerations; we excluded patients with a current diagnosis of other types of anaemia (haemolytic anaemia), chronic inflammatory conditions, cancer, and haematological neoplasms. All these factors reduce the possible causes of anaemia, and in the light that nutritional anaemia is the most frequent type in Latin America, it is reasonable to think that iron deficiency may be the leading cause in our patients. When we think about microcytic anaemia, as this was the most frequent type in our study, and as we excluded thalassemia, chronic inflammatory disease, and was no evidence of lead poisoning or newly diagnosed thalassemia in our patients, the possibility of iron deficiency increases. Although, at the end of our paper, we recommend the use of iron profile in new studies. I should highlight that we did not report cases of macrocytic anaemia. The question regarding the use of nutritional supplements is interesting, especially considering that in Ecuador, the governmental normative of micronutrients supplementation with the product "Chis Paz" consider children between 6 and 24 months of age. In our study, there was no possibility to know if the patients receive any supplementation. But, it would be useful to include this variable in prospective studies. Subclinical infections and iron deficiency anaemia have been described extensively in subclinical malaria, in other types of subclinical infections and even acute infections, there are still debate.

This study aims to shed light on the transition of the green space concept in Iran and particularly in Tabriz from the urban private courtyard house gardens to the public parks, and back to the private gardens in the countryside during the 20th century. Two major political revolutions in the contemporary history of Iran constitute the background of these spatial transformations. Rapid modernization orchestrated by Reza Shah Pahlavi transformed all aspects of people's private lives in Iran after 1925 including their preferences for open spaces. Similarly, the Islamic Revolution in 1979 played a major role in the usage of green spaces. Due to its geopolitical position and fame as the 'Garden City' of Iran, Tabriz is selected as the case study of this research. Parallel to the rapid modernization, westernization, and secularization of the city, adapted from the European socio-spatial policies in the early 20th century, the green spaces in the old urban fabric were significantly affected by these movements. Besides the large scale royal gardens, the traditional green texture of the city with private courtyards inside the traditional houses, as the only outdoor spaces to gather family members, relatives and neighbors, were damaged considerably, and were replaced by the large boulevards and detached apartment blocks due to ideological, social and economic reasons. Parallel to these transformations, the emergence of new public green spaces called 'parks' resulted in the gradual departure of people from their private outdoor spaces into public ones. The secular autocratic state was replaced by a conservative theocratic state after the Islamic Revolution in 1979, and due to the new dominant ideology and its policies, the dialectical relationship between public and private green spaces entered a new phase. Because of the uneven distribution of public green spaces and restriction of public activities in parks according to the Islamic laws, new usage patterns appeared. Some of the public parks created during the modernism were destroyed, some were neglected, serving only to the men of the underprivileged, and some new parks were established serving exclusively women (Women-only parks). As a counteraction, higher-income groups started to establish their own private green spaces in the countryside near the city to evade the social and political restrictions. This research aiming to trace the chronological transition process of private green spaces into the public, and back again to private spaces in the contemporary Tabriz context, utilizes archival resources, as well as observation and questionnaires directed to the users of the green spaces as research methods. ; Bu çalışma, 20. yüzyıl boyunca İran ve özellikle Tebriz'de yeşil alan kavramının önce özel avlulu evlerin bahçelerinden kamusal parklara ve daha sonra da kent çeperindeki özel bahçelere dönüşme sürecine ışık tutmayı amaçlamaktadır. İran'ın çağdaş tarihindeki iki büyük siyasi devrim, bu mekansal dönüşümlerin arka planını oluşturur. Rıza Şah Pehlevi tarafından yönetilen hızlı modernizasyon, 1925'ten sonra İran'da insanların özel hayatlarının, açık mekan tercihleri dahil tüm yönlerini değiştirmiştir. Benzer şekilde 1979 İslam Devrimi de yeşil alanların kullanımında önemli bir rol oynamıştır. Jeopolitik konumu ve İran'ın 'Bahçe Şehri' olma ününden dolayı Tebriz, bu araştırmanın odağında yer almaktadır. Avrupa'dan uyarlanan sosyo-mekansal politikaların uygulandığı 20. yüzyılın başlarında kentin hızlı modernleşmesi, batılılaşması ve sekülerleşmesine paralel olarak, eski kent dokusundaki yeşil alanlar bu hareketlerden önemli ölçüde etkilenmiştir. Kraliyet ailesinin mülkiyetindeki büyük ölçekli bahçelerin yanısıra sıradan halkın aile bireylerini, akrabaları ve komşuları bir araya getiren yegane yeşil alanı olan özel evlerinin avluları gibi kentin geleneksel yeşil mirası da tahrip olmuş, yerlerini ideolojik, sosyal ve ekonomik nedenlerle geniş bulvarlara ve apartman bloklarına bırakmıştır. Bahsedilen dönüşümlere paralel olarak, 'park' adı verilen yeni kamusal yeşil alanların ortaya çıkması, zamanla insanların kendi özel yeşil alanlarını bırakarak kamusal alanlara yönelmesine neden olmuştur. 1979 İslam Devrimi'nden sonra, egemen güç seküler otokratik bir devletten muhafazakar teokratik İslami bir devlete geçmiş, yeni egemen ideoloji ve politikalar nedeniyle, kamusal ve özel yeşil alanlar arasındaki diyalektik ilişki yeni bir aşamaya girmiştir. İslami yasalara göre parklardaki kamusal faaliyetlerin kısıtlanması ve halka açık parkların kentte eşit olmayan dağılımı nedeniyle, yeşil alanların yeni kullanım biçimleri gelişmistir. Modernizmle gelen kamual parkların bir kısmı yok olmuş, bir kısmı yıpranmış ve çoğunlukla halkın görece en yoksul kısmının erkeklerine hitap etmeye başlamış, kadınlar için ise müstakil parklar açılmıştır. Gelir düzeyi yüksek gruplar ise şehrin yakınındaki kırsal bölgelerdeki kendi evlerinin özel bahçelerinde siyasal ve sosyal kısıtlamalardan kaçınmaya çalışmıştır. Çağdaş Tebriz bağlamında özel yeşil alanların kamusal alana ve tekrar özel alanlara kronolojik geçiş sürecinin izini sürmeyi amaçlayan bu araştırma, araştırma yöntemi olarak yeşil alan kullanıcılarına yönelik gözlem ve anketlerin yanı sıra arşiv kaynaklarını da kullanmaktadır. ; M.S. - Master of Science

Метою статті є визначення теоретичного й нормативно-правового підґрунтя державного регулювання економіки та окреслення механізмів впливу на управління фінансово-економічними процесами державних підприємств. Для реалізації мети поставлено завдання визначити й узагальнити інструменти державного регулювання й управління підприємствами державної форми власності. Основою дослідження є системний підхід до пізнання державного регулювання й управління економічною діяльністю державних підприємств, а також методи логічного узагальнення й порівняння, синтезу й узагальнення, абстрактно-логічний. Розглянуто особливості еволюції державного регулювання економіки, зокрема, через інституціональне підґрунтя для розвитку економічних та соціальних процесів. Використання інституціонального підходу слід здійснювати за оптимальною структурою сформованих інституцій для забезпечення пріоритетних напрямів розвитку державної політики. Досліджено теорії державних економічних політик й доктринальних позицій управління об'єктами державної власності при формуванні сценаріїв державного регулювання шляхом вимог урядів та управління державною власністю існуючими видами економічних відносин. Проведено аналіз державного регулювання економічних процесів в Україні на різних рівнях виконавчої влади та державними підприємствами при привалюванні процесів приватизації, наявних монополіях, капіталізації з державного бюджету тощо. Визначено засадничі аспекти формування державної політики та координації функціонування державного сектору відповідно національній практиці та ключовим міжнародним орієнтирам. Практична цінність статті полягає у наданні рекомендацій щодо необхідності узгодження й розробці оптимальної моделі державного впливу на економічну діяльність державних підприємств та управління фінансово-економічними процесами. Наукова цінність полягає в обґрунтуванні парадигми державного регулювання економічної діяльності державних підприємств та управління об'єктами державної власності на основі міжнародного досвіду. ; The purpose of the article is to determine theoretical and regulatory basis of government regulation of economy and outline mechanisms of influence on governance of financial and economic processes of state-owned enterprises. In order to achieve this goal, task is to identify and generalize instruments of government regulation and governance of state-owned enterprises. The basis of the study government regulation and governance economic activity of state-owned enterprises are methods of: systematization, logical generalization, comparison, analysis, generalization, abstract-logical. The features of the evolution of government regulation of the economy have been considered, in particular, through the institutional basis for the development of economic and social processes. The use of an institutional approach should be carried out according to optimal structure of existing institutions in order to ensure priority directions of public policy development. Theories of government economic policies and doctrinal positions of management of state property objects have been investigated in formation of scenarios of government regulation through requirements of governments and governance of government ownership of existing types of economic relations are considered. Is to analyzed of government regulation of economic processes in Ukraine at various levels of executive power and state-owned enterprises with privatization processes, existing monopolies, capitalization from the state budget, etc. is conducted. The basic aspects of public policy formulation and coordination of public sector functioning in sphere of public property governance have been identified. This is in line with national practice and key international guidelines. The practical value of the article is to provide recommendations on need to agree and develop an optimal model of state influence on economic activity of enterprises and management of financial and economic processes. The scientific value lies in the substantiation of the paradigm of government regulation of economic activity of state-owned enterprises and governance of state-owned objects based on international experience. ; Целью статьи является определение теоретической и нормативно-правовой основы государственного регулирования экономики и определение механизмов влияния на управление финансово-экономическими процессами государственных предприятий. Для реализации цели поставлены задачи определить и обобщить инструменты государственного регулирования и управления предприятиями государственной формы собственности. Основой исследования является системный подход к познанию государственного регулирования и управления экономической деятельностью государственных предприятий, а также методы логического обобщения и сравнения, синтеза и обобщения, абстрактно-логический. Рассмотрены особенности эволюции государственного регулирования экономики, в частности, через институциональное основание для развития экономических и социальных процессов. Использование институционального подхода следует осуществлять с оптимальной структурой сформированных институтов для обеспечения приоритетных направлений развития государственной политики. Исследована теории государственных экономических политик и доктринальных позиций управления объектами государственной собственности при формировании сценариев государственного регулирования путем требований правительств и управления государственной собственностью существующими видами экономических отношений. Проведен анализ государственного регулирования экономических процессов в Украине на разных уровнях исполнительной власти и государственными предприятиями при привалюванни процессов приватизации, имеющихся монополиях, капитализации из государственного бюджета и тому подобное. Определены основные аспекты формирования государственной политики и координации функционирования государственного сектора в соответствии национальной практике и ключевым международным ориентирам. Практическая ценность статьи заключается в предоставлении рекомендаций о необходимости согласования и разработке оптимальной модели государственного влияния на экономическую деятельность государственных предприятий и управления финансово-экономическими процессами. Научная ценность заключается в обосновании парадигмы государственного регулирования экономической деятельности государственных предприятий и управления объектами государственной собственности на основе международного опыта.

Метою статті аргументація прав людини як переважаючої тенденції у розвитку сучасного суспільства й управління. Для її реалізації, зокрема, актуалізовано основні аспекти проблематики у їх діалектичному взаємозв'язку й окреслено процеси формування засад суспільної взаємодії в історичній ретроспективі. Методологічна основа наукового дослідження. Загальна стратегія дослідження базується основі історичного, аксіологічного та діалектичного методів обґрунтовано причинно-наслідкові зв'язки між суспільними процесами та явищами, результатом яких стало впровадження методології прав людини, зокрема й у концепт сталого розвитку. Наукова новизна полягає у розширенні теоретичних уявлень про мультикультуралізм як найбільш конструктивний підхід до перспектив розвитку цивілізації. Відзначено роль інформаційно-технологічних впливів на суспільство та владу, а також важливість захисту універсальності інформаційного простору, його цілісності та відкритості. Послідовно проводиться думка, що права людини обумовлюють створення потужного демократичного потенціалу конструктивних змін, розвитку та прогресу суспільства й управління на основі суспільної взаємодії. Висновки. Обґрунтовано, що взаємозв'язок та взаємодія прав людини та імперативів сталого розвитку має значний ефект демократизації суспільного життя й забезпечення верховенства права не тільки на місцевому, але й на національному та глобальному рівнях управління. Доведено, що проблемність і напруження між універсальністю прав людини та культурним взаємозв'язком ідентичностей у мультикультурному світі проявляються кризою у сучасному світовому гуманітарному просторі та специфічними підходами до її розв'язання. Встановлено далеко неоднозначне розуміння прав людини суспільствами різних континентів, конфесій, традицій і культур обумовило й заперечення культурної обумовленості прав людини. ; The purpose of this article is to rationalize human rights as a prevailing tendency in the development of modern society and governance. In particular, the main aspects of the problematic in their dialectical interconnection are actualized as well as the processes of formation of the principles of social interaction in the historical retrospective are outlined. Methodology. The general research strategy is based on the methodology of public administration: on the basis of historical, axiological and dialectical methods, cause-effect relationships between social processes and phenomena have been substantiated, the result of which has been the introduction of human rights methodology, including the concept of sustainable development. Scientific novelty consists in expanding theoretical representations of multiculturalism as the most constructive approach to the prospects of civilization. The role of informational and technological influences on society and government as well as the importance of protecting the universality of the information space, its integrity and openness are emphasized. It is consistently held that human rights create a powerful democratic potential for constructive change, development, and progress of society and governance on the basis of social interaction. Conclusions. It is substantiated that interconnection and interaction of human rights and sustainable development imperatives have a significant effect on the democratization of public life and ensuring the rule of law not only at the local but also at the national and global levels of government. It has been proved that the problem and tension between the universality of human rights and the cultural interconnection of identities in a multicultural world are manifested by the crisis in the contemporary world humanitarian space and specific approaches to its solution. Far controversial understanding of human rights by societies of different continents, confessions, traditions, and cultures, which has led to the denial of the cultural conditionality of human rights, has been established. ; Целью данной статьи является аргументация прав человека как преобладающей тенденции в развитии современного общества и управления. Для ее реализации, в частности, актуализированы основные аспекты проблематики в их диалектической взаимосвязи и обозначены процессы формирования основ общественного взаимодействия в исторической ретроспективе. Методологическая основа научного исследования. Общая стратегия исследования базируется на основе исторического, аксиологического и диалектического методов обоснованно причинно-следственные связи между общественными процессами и явлениями, результатом которых стало внедрение методологии прав человека, в частности в концепт устойчивого развития. Научная новизна заключается в расширении теоретических представлений о мультикультурализме как наиболее конструктивного подхода к перспективам развития цивилизации. Отмечена роль информационно-технологических воздействий на общество и власть, а также важность защиты универсальности информационного пространства, его целостности и открытости. Последовательно проводится мысль, что права человека обусловливают создание мощного демократического потенциала конструктивных изменений, развития и прогресса общества и управления на основе общественного взаимодействия. Выводы. Обосновано, что взаимосвязь и взаимодействие прав человека и императивов устойчивого развития имеет значительный эффект демократизации общественной жизни и обеспечения верховенства права не только на местном, но и на национальном и глобальном уровнях управления. Доказано, что проблемность и напряжения между универсальностью прав человека и культурным взаимосвязью идентичностей в мультикультурном мире проявляются кризисом в современном мировом гуманитарном пространстве и специфическими подходами к ее решению. Установлено далеко неоднозначное понимание прав человека обществами разных континентов, конфессий, традиций и культур обусловило и отрицание культурной обусловленности прав человека.

Метою статті є визначення теоретичного й нормативно-правового підґрунтя державного регулювання економіки та окреслення механізмів впливу на управління фінансово-економічними процесами державних підприємств. Для реалізації мети поставлено завдання визначити й узагальнити інструменти державного регулювання й управління підприємствами державної форми власності. Основою дослідження є системний підхід до пізнання державного регулювання й управління економічною діяльністю державних підприємств, а також методи логічного узагальнення й порівняння, синтезу й узагальнення, абстрактно-логічний. Розглянуто особливості еволюції державного регулювання економіки, зокрема, через інституціональне підґрунтя для розвитку економічних та соціальних процесів. Використання інституціонального підходу слід здійснювати за оптимальною структурою сформованих інституцій для забезпечення пріоритетних напрямів розвитку державної політики. Досліджено теорії державних економічних політик й доктринальних позицій управління об'єктами державної власності при формуванні сценаріїв державного регулювання шляхом вимог урядів та управління державною власністю існуючими видами економічних відносин. Проведено аналіз державного регулювання економічних процесів в Україні на різних рівнях виконавчої влади та державними підприємствами при привалюванні процесів приватизації, наявних монополіях, капіталізації з державного бюджету тощо. Визначено засадничі аспекти формування державної політики та координації функціонування державного сектору відповідно національній практиці та ключовим міжнародним орієнтирам. Практична цінність статті полягає у наданні рекомендацій щодо необхідності узгодження й розробці оптимальної моделі державного впливу на економічну діяльність державних підприємств та управління фінансово-економічними процесами. Наукова цінність полягає в обґрунтуванні парадигми державного регулювання економічної діяльності державних підприємств та управління об'єктами державної власності на основі міжнародного досвіду. ; The purpose of the article is to determine theoretical and regulatory basis of government regulation of economy and outline mechanisms of influence on governance of financial and economic processes of state-owned enterprises. In order to achieve this goal, task is to identify and generalize instruments of government regulation and governance of state-owned enterprises. The basis of the study government regulation and governance economic activity of state-owned enterprises are methods of: systematization, logical generalization, comparison, analysis, generalization, abstract-logical. The features of the evolution of government regulation of the economy have been considered, in particular, through the institutional basis for the development of economic and social processes. The use of an institutional approach should be carried out according to optimal structure of existing institutions in order to ensure priority directions of public policy development. Theories of government economic policies and doctrinal positions of management of state property objects have been investigated in formation of scenarios of government regulation through requirements of governments and governance of government ownership of existing types of economic relations are considered. Is to analyzed of government regulation of economic processes in Ukraine at various levels of executive power and state-owned enterprises with privatization processes, existing monopolies, capitalization from the state budget, etc. is conducted. The basic aspects of public policy formulation and coordination of public sector functioning in sphere of public property governance have been identified. This is in line with national practice and key international guidelines. The practical value of the article is to provide recommendations on need to agree and develop an optimal model of state influence on economic activity of enterprises and management of financial and economic processes. The scientific value lies in the substantiation of the paradigm of government regulation of economic activity of state-owned enterprises and governance of state-owned objects based on international experience. ; Целью статьи является определение теоретической и нормативно-правовой основы государственного регулирования экономики и определение механизмов влияния на управление финансово-экономическими процессами государственных предприятий. Для реализации цели поставлены задачи определить и обобщить инструменты государственного регулирования и управления предприятиями государственной формы собственности. Основой исследования является системный подход к познанию государственного регулирования и управления экономической деятельностью государственных предприятий, а также методы логического обобщения и сравнения, синтеза и обобщения, абстрактно-логический. Рассмотрены особенности эволюции государственного регулирования экономики, в частности, через институциональное основание для развития экономических и социальных процессов. Использование институционального подхода следует осуществлять с оптимальной структурой сформированных институтов для обеспечения приоритетных направлений развития государственной политики. Исследована теории государственных экономических политик и доктринальных позиций управления объектами государственной собственности при формировании сценариев государственного регулирования путем требований правительств и управления государственной собственностью существующими видами экономических отношений. Проведен анализ государственного регулирования экономических процессов в Украине на разных уровнях исполнительной власти и государственными предприятиями при привалюванни процессов приватизации, имеющихся монополиях, капитализации из государственного бюджета и тому подобное. Определены основные аспекты формирования государственной политики и координации функционирования государственного сектора в соответствии национальной практике и ключевым международным ориентирам. Практическая ценность статьи заключается в предоставлении рекомендаций о необходимости согласования и разработке оптимальной модели государственного влияния на экономическую деятельность государственных предприятий и управления финансово-экономическими процессами. Научная ценность заключается в обосновании парадигмы государственного регулирования экономической деятельности государственных предприятий и управления объектами государственной собственности на основе международного опыта.

В умовах спроб економічної трансформації в Україні, кризових явищ у політиці та економіці країни актуальним є визнання значущості управління витратами на якість на машинобудівних підприємствах для досягнення цілей мінімізації витрат та ефективності управлінських рішень. Перехід машинобудівних підриємств на нові технічні вимоги до продукції у вигляді технічніх регламентів, міжнародних стандартів, стандартів країни замовника для утримання конкурентоспроможності продукції спричинив необхідність значних капіталовкладень у виробництво. Зростання специфічних вимог до систем менеджменту якості в світовій автомобільній промисловості водночас створило необхідність впровадження нових правил у систем e менеджменту якості національних машинобудівних підприємств цієї галузі. Об'єктом аналізу підходів до управління витратами на якість є національні машинобудівні підприємства автомобільної промисловості. Аналізування наукових та практичних аспектів моніторингу та управління витратами на якість є основою для поліпшення методо логічних підходів до управління витратами на якість. Розглянуто наукові підходи до класифікації витрат на якість машинобудівних підприємств. Проведено аналіз застосування на машинобудівних підприємствах класичної моделі витрат на якість «Запобігання-Оцінювання-Відмови» (PAF) та розподілу витрат на якість на чотири групи: витрати на запобіжні дії, витрати на оцінку та контроль, внутрішні витрати внаслідок дефектів та відмов, зовнішні витрати внаслідок дефектів та відмов. Виявлено тотожні елементи груп витрат на якість. Зроблено висновки про труднощі машинобудівних підприємств у визначенні кількості елементів витрат на якість для цілей моніторингу та управління, отримання вигід. Проаналізовано результати моніторингу та управління витратами на якість машинобудівних підприємств. Виконано порівняння розподілу витрат на якість на досліджуваних підприємствах з відносною питомою вагою витрат на якість у середньому по підприємствах. Визначено основні тенденції розподілу витрат на якість відповідно до класифікації груп елементів витрат у системі менеджменту якості підприємств автомобільної промисловості. Спостерігається тенденція значної переваги обсягу витрат на запобіжні дії і оцінку та контроль над втратами від внутрішніх та зовнішніх дефектів. Зроблено висновки про позитивний вплив отриманого розподілу витрат за групами на зменшення втрат від зовнішніх та внутрішніх невідповідностей у період змін технічних вимог та вимог до систем менеджменту якості в авто мобільній промисловості. Встановлено можливий вплив розподілу витрат на якість на конкурентні переваги продукції. ; In order to achieve the goals of minimizing costs and efficiency of management decisions it is important to recognize the sig nificance of quality cost management at the machine-building enterprises in the context of the economic transformation efforts in Ukraine as well as the crisis phenomena in politics and the economy of the country. The transition of machine-building enterprises to the new technical requirements for products in the form of technical regulations, international standards and the standards of the country of the customer to maintain the competitiv eness of products has led to the need for significant investment in production. The growth of specific requirements for quality management systems in the world automotive industry also has created the need for the introduction of new rules in the quality management system of national machine-building enterprises in this sector. National machine-building enterprises of the automobile industry are the object of the analysis in the field of the approaches to the management of quality costs. The analysis of scientific and practical aspects of monitoring and quality cost management is the basis for improving methodological approaches to the management of quality costs. The scientific approaches to the classification of quality costs at machine-building enterprises were considered. The analysis of the use of the classical cost-benefit model for the quality calles "Prevention-Appraisal-Failure" (PAF) and the cost-division of costs for machine-building enterprises according to four groups (costs for preventive actions, costs for evaluation and control, internal costs due to defects and failures, external costs due to defects and failures) was carried out. Elements of cost groups for quality were also identified. The conclusions on the difficulties of machine-building enterprises in determining the number of elements of cost for quality for the purposes of monitoring and management as well as obtaining benefits were made. The results of monitoring and managing of quality costs of machine-building companies were analyzed. A comparison of the distribution of costs for quality at the enterprises with a relative specific weight of quality costs of the average enterprise was done. The basic tendencies of the distribution of quality costs according to the classification of groups of costs elements in the quality management system of automotive companies were determined. A tendency for a significant advantage of the cost of preventive actions and the assessment and control of losses from internal and external defects was found. Conclusions on the positive impact of the received cost allocation by groups on the reduction of losses from external and internal nonconformities during the period of changes in technical requirements and requirements for quality management system in the automotive industry were made. The possible influence of distribution of quality costs on the competitive advantages of products was also established.

La Ley 12/2009, de 30 de octubre, reguladora del derecho de asilo y de la protección subsidiaria introduce como motivo de persecución para el reconocimiento del derecho de asilo la persecución por motivos de género. En concreto, dicha norma incorpora en su artículo 7 el siguiente párrafo: «Asimismo, en función de las circunstancias imperantes en el país de origen, se incluye a las personas que huyen de sus países de origen debido a fundados temores de sufrir persecución por motivos de género y, o, edad, sin que estos aspectos por sí solos puedan dar lugar a la aplicación del presente artículo». Por su parte, el artículo 46 del mismo cuerpo legal reconoce a las víctimas de trata con fines de explotación sexual como beneficiarias de la protección internacional. Pues bien, en el marco del Convenio del Consejo de Europa sobre prevención y lucha contra la violencia contra la mujer y la violencia doméstica, hecho en Estambul el 11 de mayo de 2011 y, en concreto, en el marco de los artículos 3, 60 y 61 de dicho texto legal, el presente trabajo analiza los términos de la aplicación e interpretación normativa en materia de asilo a nivel jurisprudencial en casos de persecución por motivos de género y, específicamente, en supuestos de trata con fines de explotación sexual. En concreto, el análisis se centra en las sentencias del Tribunal Supremo (Sala Contencioso-administrativo) en recursos de casación ante resoluciones administrativas denegatorias de asilo en casos de trata con fines de explotación sexual. Se busca establecer (1) los términos en los que se interpreta y/o aplica la norma en materia de solicitud de asilo y/o protección subsidiaria en los casos delimitados anteriormente, (2) los motivos y/o razones de la denegación de asilo y/o justificación y (3) la posible evolución y/o cambio de criterio desde el punto de vista de una interpretación sensible al género por mor de lo preceptuado en el Convenio de Estambul. La finalidad última del presente estudio es reflexionar críticamente sobre propuestas de mejoras en el abordaje de este tipo de casos atendiendo al marco normativo vigente y/o, en su caso, la valoración de propuestas de cambios legislativos en aras de garantizar la eficacia normativa en materia de protección y tutela de los derechos de las mujeres víctimas de trata con fines de explotación sexual. ; Law 12/2009 of October 30, regulating the right to asylum and subsidiary protection introduces persecution on grounds of gender as a reason for persecution for the recognition of the right to asylum. In particular, this article incorporates the following paragraph in article 7: «Likewise, depending on the prevailing circumstances in the country of origin, people fleeing from their countries of origin are included due to well-founded fears of persecution for reasons of gender and, or, age, without these aspects alone can give rise to the application of this article». For its part, article 46 of the same legal body recognizes victims of trafficking for the purpose of sexual exploitation as beneficiaries of international protection. Well, in the framework of the Council of Europe Convention on the prevention and fight against violence against women and domestic violence, made in Istanbul on May 11, 2011 and, specifically, within the framework of articles 3, 60 and 61 of said legal text, this work analyzes the terms of the application and normative interpretation in terms of asylum at the jurisprudential level in cases of persecution for reasons of gender and, specifically, in cases of trafficking for the purpose of sexual exploitation. Specifically, the analysis focuses on the judgments of the Supreme Court (Contentious-Administrative Chamber) in appeals of cassation before administrative decisions denying asylum in cases of trafficking for the purpose of sexual exploitation. It seeks to determine (1) the terms in which the norm is interpreted and/or applied as regards asylum application and/or subsidiary protection in the cases outlined above, (2) the reasons and / or reasons for the denial of asylum and/or justification and (3) the possible evolution and/or change of criteria from the point of view of a gender-sensitive interpretation by virtue of the provisions of the Istanbul Convention. The ultimate purpose of this study is to reflect critically on proposals for improvements in the approach to this type of case, taking into account the current regulatory framework and/or, where appropriate, the evaluation of proposals for legislative changes in order to guarantee regulatory effectiveness in this area. of protection and protection of the rights of women victims of trafficking for the purpose of sexual exploitation.

Метою статті аргументація прав людини як переважаючої тенденції у розвитку сучасного суспільства й управління. Для її реалізації, зокрема, актуалізовано основні аспекти проблематики у їх діалектичному взаємозв'язку й окреслено процеси формування засад суспільної взаємодії в історичній ретроспективі. Методологічна основа наукового дослідження. Загальна стратегія дослідження базується основі історичного, аксіологічного та діалектичного методів обґрунтовано причинно-наслідкові зв'язки між суспільними процесами та явищами, результатом яких стало впровадження методології прав людини, зокрема й у концепт сталого розвитку. Наукова новизна полягає у розширенні теоретичних уявлень про мультикультуралізм як найбільш конструктивний підхід до перспектив розвитку цивілізації. Відзначено роль інформаційно-технологічних впливів на суспільство та владу, а також важливість захисту універсальності інформаційного простору, його цілісності та відкритості. Послідовно проводиться думка, що права людини обумовлюють створення потужного демократичного потенціалу конструктивних змін, розвитку та прогресу суспільства й управління на основі суспільної взаємодії. Висновки. Обґрунтовано, що взаємозв'язок та взаємодія прав людини та імперативів сталого розвитку має значний ефект демократизації суспільного життя й забезпечення верховенства права не тільки на місцевому, але й на національному та глобальному рівнях управління. Доведено, що проблемність і напруження між універсальністю прав людини та культурним взаємозв'язком ідентичностей у мультикультурному світі проявляються кризою у сучасному світовому гуманітарному просторі та специфічними підходами до її розв'язання. Встановлено далеко неоднозначне розуміння прав людини суспільствами різних континентів, конфесій, традицій і культур обумовило й заперечення культурної обумовленості прав людини. ; The purpose of this article is to rationalize human rights as a prevailing tendency in the development of modern society and governance. In particular, the main aspects of the problematic in their dialectical interconnection are actualized as well as the processes of formation of the principles of social interaction in the historical retrospective are outlined. Methodology. The general research strategy is based on the methodology of public administration: on the basis of historical, axiological and dialectical methods, cause-effect relationships between social processes and phenomena have been substantiated, the result of which has been the introduction of human rights methodology, including the concept of sustainable development. Scientific novelty consists in expanding theoretical representations of multiculturalism as the most constructive approach to the prospects of civilization. The role of informational and technological influences on society and government as well as the importance of protecting the universality of the information space, its integrity and openness are emphasized. It is consistently held that human rights create a powerful democratic potential for constructive change, development, and progress of society and governance on the basis of social interaction. Conclusions. It is substantiated that interconnection and interaction of human rights and sustainable development imperatives have a significant effect on the democratization of public life and ensuring the rule of law not only at the local but also at the national and global levels of government. It has been proved that the problem and tension between the universality of human rights and the cultural interconnection of identities in a multicultural world are manifested by the crisis in the contemporary world humanitarian space and specific approaches to its solution. Far controversial understanding of human rights by societies of different continents, confessions, traditions, and cultures, which has led to the denial of the cultural conditionality of human rights, has been established. ; Целью данной статьи является аргументация прав человека как преобладающей тенденции в развитии современного общества и управления. Для ее реализации, в частности, актуализированы основные аспекты проблематики в их диалектической взаимосвязи и обозначены процессы формирования основ общественного взаимодействия в исторической ретроспективе. Методологическая основа научного исследования. Общая стратегия исследования базируется на основе исторического, аксиологического и диалектического методов обоснованно причинно-следственные связи между общественными процессами и явлениями, результатом которых стало внедрение методологии прав человека, в частности в концепт устойчивого развития. Научная новизна заключается в расширении теоретических представлений о мультикультурализме как наиболее конструктивного подхода к перспективам развития цивилизации. Отмечена роль информационно-технологических воздействий на общество и власть, а также важность защиты универсальности информационного пространства, его целостности и открытости. Последовательно проводится мысль, что права человека обусловливают создание мощного демократического потенциала конструктивных изменений, развития и прогресса общества и управления на основе общественного взаимодействия. Выводы. Обосновано, что взаимосвязь и взаимодействие прав человека и императивов устойчивого развития имеет значительный эффект демократизации общественной жизни и обеспечения верховенства права не только на местном, но и на национальном и глобальном уровнях управления. Доказано, что проблемность и напряжения между универсальностью прав человека и культурным взаимосвязью идентичностей в мультикультурном мире проявляются кризисом в современном мировом гуманитарном пространстве и специфическими подходами к ее решению. Установлено далеко неоднозначное понимание прав человека обществами разных континентов, конфессий, традиций и культур обусловило и отрицание культурной обусловленности прав человека.

Este trabajo es resultado de la preocupación sobre el manejo y la administración de los espacios marítimos en Colombia, sus implicaciones económicas, políticas y sociales hacia las poblaciones asentadas en territorios que gozan de abundancia de cuerpos de agua o que en su mayoría están constituidos por estos (Por ejemplo, ciénagas, costas o islas). Se centra en el análisis del caso insular, específicamente el Departamento San Andrés, Providencia y Santa Catalina, donde las repercusiones ante la falta de una posición geopolítica y geoestratégica clara por parte del Estado sobre dichos espacios ha contribuido a la pérdida de territorio (el ultimo hecho ha sido el Fallo proferido por la CIJ en 2012). El problema no se constituye solo como una disonancia entre las políticas de orden nacional frente al orden local, es también un conflicto de intereses por visibilizar o no los espacios marítimos, un conflicto ambiental y un conflicto económico si se tiene en cuenta que existen más beneficios hacia otros gremios como el turismo, las pesquerías industriales, el comercio, entre otros. Si los cuerpos de agua se han visto como un espacio "diferente" no es solo por sus condiciones físicas sino porque no constituyeron una prioridad estatal. De hecho, la ausencia de este tipo de posición política es resultado de elementos históricos como la presencia de potencias económicas interesadas en el manejo estratégico de estos espacios. La población más afectada por esta ausencia estatal ha sido el pescador artesanal . Aunque este ejerce soberanía de facto en los espacios marinos del departamento, no posee la "legitimidad" estatal para hacerlo, pues el monopolio de la fuerza está concentrado en el Estado. El Estado a su vez, tiene la capacidad bélica para ejercer lo que conocemos como soberanía dentro del concepto clásico, pero no garantiza la exclusividad de los recursos al pescador nacional pues su patrullaje se establece en los espacios terrestres como cayos, bancos, islas e islotes y es desde allí donde intenta controlar de manera centrípeta las fronteras. No realiza una ocupación permanente, ni tiene una conciencia marítima bien desarrollada dando pie a espacios "vacíos". ; Abstract: This paper is the result of a work concerning the way maritime spaces are administrated and handled in Colombia; the influence this has in the economic, political and social aspects of the established communities in places with a large amount of water bodies or mostly formed by these (like swamps, coasts, islands, etc.) This particular research concentrates specifically in the analysis of the case in the islands of San Andrés, Providencia y Santa Catalina. Here, the consequences of the State's geopolitical and geostrategic position have mainly lead into the loss of the territory. (The last deed was the decision uttered by the CIJ in 2012). The main issue is not only the discord between national politics and local organization but also the clash of interests like shedding light in maritime spaces or not, and the environmental and economical conflicts having into account that there are more benefits for other guilds like tourism, industrial fishing, and commerce among others. Water bodies have been classified as "different" spaces because of their physical conditions but indeed they are classified as so because they haven´t been a state priority. In fact, the lack of a political position in this casecases is the result of historical features like the presence of economic powerhouses interested in the strategic usage of these spaces. Coastal fishers are the most affected by the State's absence. Even though these fishers have facto sovereignty in the departmental maritime spaces, they do not have State "Legitimacy" to practice it because the strength monopoly is concentrated in the State. The State has the belligerent capacity to practice its sovereignty but does not guarantee resource's exclusivity to national fishers because its patrols are established in terrestrial spaces like cays, shoals, islands, and islets. From this spaces they try to control borderlines in a centripetal way. There is no permanent occupation nor a well-developed maritime conscience, unleashing into loopholes. On the other hand, coastal fishers use the maritime space, understand it, recognize it, and use it for their own benefit and the benefit of the community. Besides, they have relationships with their peers in the Greater Caribbean in spite of the coercive action the States perform. TheseThis relationships should be studied and included as a way to organize and administrate the space: "we argue that it facilitated the creation and recreation of a dynamic contact zone of ongoing transnational and crosscultural encounters among indigenous, European and Afro-Caribbean inhabitants "(Crawford and Márquez-Pérez, 2016) ; Maestría