Suchergebnisse

The article investigates the processes of the powerful financial industrial groups emerging in the Donbass region throughout the 1990-ies. It is stated that Donbass regional significance drastically raised with Ukraine's gaining independence due to fuel resources concentrated in the region and critically important for state fuel and energy supplies. The research specifically focuses upon the miner unions movement, its role in gaining Ukraine's independence, its further evolution and impact it had upon the regional elite formation. The first Donetsk elite's representative to ever acquire a top position in Kyiv was Yuhym Zviahilskiy, the Zasiadko mine's former director. What boosted his rapid promotion was his cooperation with the Ukraine's President Leonid Kuchma seeking allies for his fight with the Dniepropetrovsk clan. The whole variety of the turn-of-the-century financial industrial groups is arguably divided into the following categories: 1) source-based groups (emerging mostly around coal mining and ore extraction industries typical for the Donbass region); 2) defense industry-based groups with former Komsomol and Party leaders in charge; 3) groups based on legal and secretive agencies (mostly known for Victor Medvedchuk and Surkis brothers' activities); 4) Pavlo Lazarenko's proto-agrarian clan. The establishment of System Capital Management, Donbass Industrial Union, Altcom corporations is described with direct reference to Rinat Akhmetov, Serhii Taruta, Vitalii Haiduk, Borys Kolesnikov's roles in this process. The genesis of the groups under consideration is specified through their key industrial assets, affiliated banks, legal status, transregional and international expansion. The "old elite" (mostly related to the criminal syndicates) to the "new elite" (based on income legalization through financial industrial groups and international business) generational shift is explored. Three basic stages of Donetsk clan establishment have been identified: 1) the "mafiosi wars" of the first half of the 1990-ies; 2) consolidation and driving the "old guards" out of regional political and economic field (1995 - 1999); 3) the ultimate establishment of financial industrial groups pursuing their own economical and political interests (early 2000-ies). The author argues that continuous fights between the regional mafiosi groups searching for a common spokesman was one of the reasons for "the Donetsk gang's" belated engagement into struggle for political influence and Ukraine's finance and economic markets reallocation. ; Раскрываются процессы формирования мощных финансовых и индустриальных объединений на территории Донбасса в течение 1990-х гг. Исследована роль шахтерского движения в обретении независимости Украины, его дальнейшая эволюция и влияние на формирование региональных элит. Отмечено, что после провозглашения Украиной независимости статус Донбасса вырос, в том числе из-за концентрации в регионе топливных ресурсов, необходимых для обеспечения государства топливно-энергетическими ресурсами. Первым представителем донецких элит, получивших высокую должность в Киеве, стал Ефим Звягильский, бывший директор шахты имени Засядько. Ключевым моментом его роста стало сотрудничество с Президентом Украины Леонидом Кравчуком, который искал союзников для борьбы с днепропетровским кланом. Обоснована авторская классификация финансово-промышленных групп в Украине 1990-2000-х гг .: 1) сырьевые (построенные вокруг добычи угля и руды, характерные для Донбасса) 2) комсомольско-партийные на основе ВПК; 3) юридически спецслужбистская группа (ее самыми известными представителями стали Виктор Медведчук и братья Суркисы) 4) протоаграрный клан Павла Лазаренко. Описано становление корпораций «Систем Кэпитал Менеджмент», «Индустриальный союз Донбасса», «Альтком» и роль Рината Ахметова, Сергея Таруты, Виталия Гайдука, Бориса Колесникова и других влиятельных лиц из Донбасса. Раскрыты особенности возникновения этих групп: ключевые производственные активы, банковские учреждения, юридический статус, экспансия в другие регионы и за границу. Охарактеризован переход от «старой» генерации донецких элит, тесно связанной с криминальными кругами, к «новой», основанной на легализации полученных состояний в виде финансово-промышленных групп и международного бизнеса. Выделены три основных стадии формирования донецкого клана: 1)«мафиозные войны» (первая половина 1990-х гг.) 2) консолидация и вытеснение «старой гвардии» с политического и экономического поля региона (1995-1999 гг.) 3) окончательное оформление ФПГ с собственными экономическими и политическими интересами (начало 2000-х гг.). Доказано, что одной из причин запоздалого включения «донецких» в борьбу за перераспределение финансово-экономических рынков и политической власти в Украине была долговременная борьба среди мафиозных групп региона и поиски выразителя интересов. ; Розкриваються процеси формування потужних фінансових та індустріальних об'єднань на території Донбасу протягом 1990-х рр. Досліджено роль шахтарського руху у здобутті незалежності України, його подальша еволюція та вплив на формування регіональних еліт. Відзначено, що після проголошення Україною незалежності статус Донбасу виріс, в тому числі через концентрацію в цьому регіоні паливних ресурсів, необхідних для забезпечення держави паливно-енергетичними ресурсами. Першим представ-ником донецьких еліт, що отримав високу посаду в Києві, став Юхим Звягільський, колишній директор шахти імені Засядька. Ключовим моментом його зростання стала співпраця з Президентом України Лео-нідом Кравчуком, який шукав союзників для боротьби з дніпропетровським кланом. Обґрунтовано ав-торську класифікацію фінансово-промислових груп в Україні 1990-2000-х рр.: 1) сировинні (побудовані навколо видобутку вугілля та руди, характерні для Донбасу); 2) комсомольсько-партійні на основі ВПК; 3) юридично-спецслужбівська група (найвідомішими представниками стали Віктор Медведчук та брати Суркіси); 4) протоаграрний клан Павла Лазаренка. Описано становлення корпорацій «Систем Кепітал Ме-неджмент», «Індустріальний союз Донбасу», «Альтком» та роль Ріната Ахметова, Сергія Тарути, Віталія Гайдука, Бориса Колеснікова та інших впливових осіб з Донбасу. Розкрито особливості виникнення цих груп: ключові виробничі активи, банківські установи, юридичний статус, експансія в інші регіони та за кордон. Охарактеризовано перехід від «старої» генерації донецьких еліт, тісно пов'язаної з кримінальними колами, до «нової», заснованої на легалізації отриманих статків у вигляді фінансово-промислових груп та міжнародного бізнесу. Виокремлено три головні стадії формування донецького клану: 1) «мафіозні війни» (перша половина 1990-х рр.); 2) консолідація і витіснення «старої гвардії» із політичного та економічного поля регіону (1995-1999 рр.); 3) остаточне оформлення ФПГ із власними економічними і політичними інтересами (початок 2000-х рр.). Доведено, що однією з причин запізнілого включення «донеччан» у боротьбу за перерозподіл фінансово-економічних ринків та політичної влади в України була довготривала боротьба серед мафіозних груп регіону і пошуки виразника інтересів.

The state-owned banks (SOB) hold a prominent position in the national banking systems of most Eastern European countries. In this region, the BUDCs are specialized and mainly represented by national development banks and export-import banks. There is no development bank inUkraine, and the domestic export-import bank, by its profile, runs universal business model that covers retail and corporate clients, as well as a bank-to-bank function.In general, the SOBs mainly implement four types of national strategic programs: infrastructure development, support for small and medium-sized businesses, regional development, and overcoming sectoral imbalances. These programs are broken down by product into loans, guarantees and subsidies. In some countries, the SOBs also maintain student loans, mortgage loans, support for innovative and start-up businesses. The sources of funding for these programs are capital, funds raised from international financial institutions, and debt through debt issuance. As a rule, the SOB implements these programs through partner financial institutions and regional funds. The indicators of the effectiveness of these programs are the volume of loan portfolios, the number of enterprises created and saved jobs. The quality and profitability of loan portfolios are of secondary importance, but they are also taken into account in evaluating the performance of SOBs.Based on a comparative analysis of the SOBs' performance, the authors concluded that it is necessary to implement similar programs inUkraine, taking into account the stage of development of the national economy, sectoral and regional disparities. Firstly, it is necessary to increase the scope of preferential lending to priority industries and regions, with the offer of credit products, loan guarantees and interest rate subsidies. Second, as a national development bank, it is advisable to consolidate one of the state-owned banks, which should undergo asset rehabilitation, transform the resource base, enter the domestic and foreign borrowing markets. Third, the transformation of the public banking sector inUkraineshould occur in parallel with the approval by the Government of Ukraine of national and regional programs of credit stimulation of the economy. It is advisable for each financial support program, to establish key performance indicators (quantifiable and qualitative goals) and to provide monitoring of performance, with adjustments of directions and priorities as needed. ; Банки с участием государства в капитале (БУГ) занимают заметное место в национальных банковских системах большинства стран Восточной Европы. В этом регионе БУГ являются специализированными и представлены в основном национальными банками развития и экспортно-импортными банками. В Украине отсутствует банк развития, а отечественный экспортно-импортный банк по профилю своей деятельности реализует универсальную модель бизнеса, которая охватывает обслуживания населения и корпоративных клиентов и только частично — функцию «банк для банков».БУГ реализуют в основном четыре вида национальных стратегических программ: развития инфраструктуры, поддержки малого и среднего бизнеса, регионального развития, устранения отраслевых диспропорций. Данные программы делятся по продуктам на кредиты, гарантии и субсидии. В отдельных странах БУГ также реализуют программы студенческих займов, ипотечного кредитования, поддержки инновационных и стартовых предприятий грантами. Источниками финансирования данных программ является капитал, средства, привлеченные от международных финансовых организаций и заимствования путем эмиссии долговых обязательств. Как правило, данные программы реализуются через партнерские финансовые учреждения и региональные фонды. Показателями эффективности данных программ являются объемы кредитных портфелей, количество предприятий, созданных и сохраненных рабочих мест. Качество и доходность кредитных портфелей являются второстепенными вопросами, но также учитываются в оценке результативности работы БУГ.На основании сравнительного анализа деятельности БУГ сделаны выводы о необходимости реализации в Украине аналогичных программ, с учетом стадии развития отечественной экономики, отраслевых и региональных диспропорций в экономике. Во-первых, необходимо увеличить масштабы льготного кредитования отраслей и регионов приоритетного развития, с предложением кредитных продуктов, гарантий по кредитам и субсидий процентных ставок. Во-вторых, в роли национального банка развития целесообразно закрепить один из государственных банков, который должен пройти санацию активов, трансформировать ресурсную базу, выйти на внутренние и внешние рынки заимствований. В-третьих, трансформация государственного банковского сектора в Украине должно происходить параллельно с утверждением Правительством Украины национальных и региональных программ кредитного стимулирования экономики. Для каждой программы финансовой поддержки, которая реализуется БУГ, целесообразно установить ключевые показатели результативности (количественно измеряемые и качественные цели) и обеспечить государственный мониторинг достижения целей, корректировки направлений и приоритетов в случае необходимости. ; Банки за участі держави в капіталі (БУДК) посідають помітне місце в національних банківських системах більшості країн Східної Європи. У цьому регіоні БУДК є спеціалізованими і представлені в основному національними банками розвитку та експортно-імпортними банками. В Україні немає банку розвитку, а вітчизняний експортно-імпортний банк за профілем своєї діяльності реалізує універсальну модель бізнесу, яка охоплює обслуговування населення і корпоративних клієнтів, а також функцію «банк для банків».Для порівняльного аналізу обрано обсяги кредитних портфелів і дохідність активів.БУДК реалізують в основному чотири види національних стратегічних програм: розвитку інфраструктури, підтримки малого і середнього бізнесу, регіонального розвитку, усунення галузевих диспропорцій. Ці програми поділяють за продуктами на кредити, гарантії та субсидії. В окремих країнах БУДК також реалізують програми студентських позик, іпотечного кредитування, підтримки інноваційних і стартових підприємств грантами. Джерелами фінансування цих програм є капітал, кошти залучено від міжнародних фінансових організацій та запозичення шляхом емісії боргових зобов'язань. Здебільшого, такі програми реалізуються через партнерські фінансові установи та регіональні фонди. Показниками ефективності цих програм є обсяги кредитних портфелів, кількість підприємств, створених і збережених робочих місць. Якість і дохідність кредитних портфелів є другорядними питаннями, але також ураховуються в оцінці результативності роботи БУДК.На підставі порівняльного аналізу діяльності БУДК зроблено висновки про необхідність реалізації в Україні аналогічних програм, з урахуванням стадії розвитку вітчизняної економіки, галузевих і регіональних диспропорцій в економіці. По-перше, потрібно збільшити масштаби пільгового кредитування галузей і регіонів пріоритетного розвитку, з пропозицією кредитних продуктів, гарантій за кредитами і субсидій відсоткових ставок. По-друге, в ролі національного банку розвитку доцільно закріпити один із державних банків, що має пройти санацію активів, трансформувати ресурсну базу, вийти на внутрішні і зовнішні ринки запозичень. По-третє, трансформація державного банківського сектору в Україні має відбуватися паралельно із затвердженням Урядом України національних і регіональних програм кредитного стимулювання економіки. Для кожної програми фінансової підтримки, яка реалізується БУДК, доцільно встановити ключові показники результативності (т. зв. КРІ, кількісно вимірювані та якісні цілі) і забезпечити державний моніторинг досягнення цілей, коригування напрямів і пріоритетів у разі потреби.

The article explores that the important scientific and practical task of the modern stage of development of world civilization is the globalization of all spheres of public life — cultural, information, and economic. One of the components of the globalization of the economy and one of the highest stages of globalization is the globalization of the world banking system. Banking sector is one of the key factors ensuring stable economic development of the country. Transparency, reliability, resistance to fіnansovo-economic shocks, a temple urіven depositor confidence — a characteristic feature of the banking systems of countries with developed economy.It is determined that banks should be considered as an important part of business, business world. They accumulate cash, provide loans, make cash settlements, issue currency trademarks, serve securities markets, and provide various economic services. Banking in the capital of the Central Bank of the European Union originated and developed on the basis of capital that brought interest. Even at the formation of the primitive communal system used usurious capital. Rich representatives of the top government were lending money. The development of usurious capital and initiated a banking business.In antiquity, there were some institutions that performed the functions of banks. In the historical literature, there are indications that the banks functioned in Poland, the Czech Republic. They performed a variety of operations — from commission operations for the purchase, sale and payment at the expense of customers to the issuance of loans and acted as guarantors and trustees in the implementation of various acts and transactions. Thus, the origins of modern banking can be seen in the activities of banks in the old days. It is noted that by the end of the XIX — early XX centuries. In the years of its existence, the multi-faceted credit system was formed. Public and private banks served, mainly, large borrowers; the credit needs of the small clients were managed by an extensive system of small loan applicants, whose resource base was formed, including at the expense of the State Bank. This model of functioning of the credit system is reflected and at the present stage of development, as the most suitable for the needs of all categories of borrowers, adequate to the transitional type of economy and which most contributes to the economic development of countries. ; Досліджено, що важливим науково-практичним завданням сучасного етапу розвитку світової цивілізації є глобалізація всіх сфер суспільного життя — культурної, інформаційної, економічної. Однією зі складових частин глобалізації економіки та одним з найвищих етапів глобалізації є глобалізація світової банківської системи. Бaʜкiвcькᴎй ceкᴛop — oдин iз ключoвᴎx чᴎʜʜᴎкiв зaбeзпeчeʜʜя cᴛaбiльʜoгo eкoʜoмiчʜoгo poзвᴎᴛку кpaїʜᴎ. Пpoзopicᴛь, ʜaдiйʜicᴛь, cᴛiйкicᴛь дo фiʜaʜcoвo-eкoʜoмiчʜᴎx пoᴛpяciʜь, вᴎcoкᴎй cᴛупiʜь дoвipᴎ вклaдʜᴎкiв — xapaкᴛepʜi oзʜaкᴎ бaʜкiвcькᴎx cᴎcᴛeм кpaїʜ iз poзвᴎʜeʜoю eкoʜoмiкoю.Визначено, що банки слід розглядати як важливу складову частину бізнесу, ділового світу. Вони акумулюють грошові кошти, надають кредити, проводять грошові розрахунки, емітують в обіг грошові знаки, обслуговують ринки цінних паперів, надають різноманітні економічні послуги. Банківська справа у кpaїʜах Цeʜᴛpaльʜo-Cxiдʜoї Євpoпᴎ виникла і розвивалася на базі капіталу, який приносив відсотки. Ще при формуванні первіснообщинного ладу використовувався лихварський капітал. Багаті представники верхівки влади давали в борг кошти. Розвиток лихварського капіталу і поклав початок банківської справи.У давнину існували деякі установи, які виконували функції банків. В історичній літературі є вказівки на те, що банки функціонували в Польщі, Чехії. Вони виконували різноманітні операції − від комісійних операцій із купівлі, продажу і платежів за рахунок клієнтів до видачі кредитів і виступали поручителями і довіреними особами при здійсненні різних актів і угод. Таким чином, витоки сучасної банківської справи можна бачити в діяльності банків в давнину. Відзначено, що до кінця XIX — початку XX століть у кpaїʜах Цeʜᴛpaльʜo-Cxiдʜoї Євpoпᴎ сформувалася багатоланкова кредитна система. Державні і приватні банки обслуговували в основному великих позичальників; кредитні потреби ж дрібних клієнтів були у віданні розгалуженої системи здобувачів дрібного кредиту, ресурсна база якої формувалася, у тому числі, за рахунок коштів державного банку. Модель функціонування кредитної системи знаходить своє відображення і на сучасному етапі розвитку як найбільш відповідна потребам усіх категорій позичальників, адекватна перехідному типу економіки і яка найбільше сприяє економічному розвиткові країн. ; Исследовано, что важной научно-практической задачей современного этапа развития мировой цивилизации является глобализация всех сфер общественной жизни — культурной, информационной, экономической. Одной из составных частей глобализации экономики и одним из самых высоких этапов глобализации является глобализация мировой банковской системы. Бaʜковский ceкᴛop является oдʜᴎм из ключевых факторов обеспечения стабильного экономического развития страны. Прозрачность, надежность, устойчивость к финансово-экономическим потрясениям, високий уровень доверия вкладчиков — характерные признаки банковских систем стран с развитой экономикой.Определено, что банки следует рассматривать как важную составную часть бизнеса, делового мира. Они аккумулируют денежные средства, предоставляют кредиты, проводят денежные расчеты, эмитируют в обращение денежные знаки, обслуживают рынки ценных бумаг, оказывают различные экономические услуги. Банковское дело в странах Цeʜᴛpaльʜo-Восточной Европы возникло и развивалось на базе капитала, который приносил проценты. Еще при формировании первобытнообщинного строя использовался ростовщический капитал. Богатые представители верхушки власти давали в долг деньги. Развитие ростовщического капитала и положило начало банковскому делу.В древности существовали некоторые учреждения, выполнявшие функции банков. В исторической литературе есть указания на то, что банки функционировали в Польше, Чехии. Они выполняли разнообразные операции — от комиссионных операций по покупке, продаже и платежей за счет клиентов до выдачи кредитов и выступали в качестве поручителей и доверенных лиц при осуществлении различных актов и соглашений. Таким образом, истоки современного банковского дела можно видеть в деятельности банков в древности. Отмечено, что к концу XIX — начала XX века в странах Цeʜᴛpaльʜo-Восточной Европы сформировалась многоуровненвая кредитная система. Государственные и частные банки обслуживали в основном крупных заемщиков; кредитные потребности же мелких клиентов были в ведении разветвленной системы соискателей мелкого кредита, ресурсная база которой формировалась, в том числе, за счет средств государственного банка. Данная модель функционирования кредитной системы находит свое отражение и на современном этапе развития как наиболее соответствующая потребностям всех категорий заемщиков, адекватная переходному типу экономики и которая наиболее способствует экономическому развитию стран.

In the developed countries the world, all wholesale trade in raw materials and goods is conducted using futures and option contracts. These documents record the time delivery the goods, its quality and cost. At the same time, the majority transactions do not end with the delivery the purchased goods, but by paying the price difference, which is one the ways to increase the competitiveness domestic enterprises, provides an additional opportunity to enter new markets, enter into additional contracts, attract investors, etc. Investing in commodity markets has its advantages and disadvantages, which make it possible to increase the competitiveness domestic enterprises. The main advantages are protection against inflation, and the main drawbacks are the lack interest income (from dividends, stocks, etc.) And there is a basis for the occurrence credit risks (the risk of non-fulfillment of obligations assumed by the counterparty). The main problems faced by domestic participants and organizers commodity-exchange markets are imperfect modern legislation, the lack a clear legal regulation transactions and the lack of innovative platforms, is the basis for improving the competitiveness domestic enterprises The author's the article dwells on the essence trade in commodity-exchange markets, which provides for two directions, namely: trading through an exchange broker and trading as a full-fledged independent participant the exchange, aimed, in both cases, at entering into exchange transactions. The article considers the factors when choosing a trading innovation platform for commodity and exchange markets. Criteria for the selection a trade innovation platform commodity-exchange markets are highlighted and the most popular innovation platforms commodity-exchange markets are considered and their characteristics are determined. It was determined that the commodity exchange activity consists in a radical transformation changes associated with the development innovations. In this regard, the range use innovative tools the commodity-exchange market every year covers more and more participants in economic relations: from producers - private business entities, to government institutions, including traders, investment and financial institutions and the like. Experts recommend a balanced choice of innovative platforms of commodity-exchange markets, because it requires certain experience and certain knowledge and is the main tool for increasing the competitiveness of enterprises. ; У розвинених країнах світу вся оптова торгівля сировиною і товарами ведеться з використанням ф'ючерсних і опціонних контрактів. У цих документах фіксується термін поставки товару, його якість і вартість. При цьому більшість угод закінчуються не поставкою купленого товару, а виплатою різниці в цінах, що є одним із напрямів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, що надає додаткову можливість виходу на нові ринки, заключати додаткові контракти, залучати інвесторів та ін. Інвестування в товарно-сировинні ринки має свої переваги та недоліки, що дають можливість підвищити рівень конкурентоспроможність вітчизняних підприємств. Головні переваги – це захист від інфляції, а головні недоліки – це відсутність відсоткового доходу (від дивідендів, акцій і ін.) та існування підґрунтя до виникнення кредитних ризиків (ризик невиконання взятих на себе зобов'язань контрагентом). Основні проблеми, з якими стикаються вітчизняні учасники і організатори товарно-біржових ринків є недосконале сучасне законодавство, відсутність виразної правової регламентації угод та відсутність інноваційних платформ, що є основою для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Авторами в статті детально розглянуто сутність торгівлі на товарно-біржових ринках, яка передбачає два напрямки, а саме: торгівля через біржового брокера та торгівля як повноцінного самостійного учасника біржі, що спрямовано в обох випадках на укладення біржових угод. В статті розглянуто фактори при виборі торгової інноваційної платформи товарно-біржових ринків. Виокремлено критерії для вибору торгової інноваційної платформи товарно-біржових ринків та розглянуто найпопулярніші інноваційні платформи товарно-біржових ринків та визначена їх характеристика. Визначено, що товарно-біржова діяльність полягає у кардинальній трансформації змін, пов'язаних з розвитком інновацій. У зв'язку з цим, спектр використання інноваційних інструментів товарно-біржового ринку з кожним роком охоплює все більше учасників економічних взаємовідносин: від товаровиробників – приватних суб'єктів господарювання, до державних інститутів, включаючи трейдерів, інвестиційні та фінансові установи тощо. Експерти рекомендують зважено обирати інноваційні платформи товарно-біржових ринків, тому що це вимагає певного досвіду і певних знань та є основним інструментом підвищення конкурентоспроможності підприємств. ; В развитых странах мира вся оптовая торговля сырьем и товарами ведется с использованием фьючерсных и опционных контрактов. В этих документах фиксируется срок поставки товара, его качество и стоимость. При этом большинство сделок заканчиваются не поставкой купленного товара, а выплатой разницы в ценах, которая является одним из направлений повышения конкурентоспособности отечественных предприятий, предоставляет дополнительную возможность выхода на новые рынки, заключать дополнительные контракты, привлекать инвесторов и др. Инвестирование в товарно-сырьевые рынки имеет свои преимущества и недостатки, которые дают возможность повысить уровень конкурентоспособности отечественных предприятий. Главные преимущества - это защита от инфляции, а главные недостатки - это отсутствие процентного дохода (от дивидендов, акций и др.) И есть почвой для возникновения кредитных рисков (риск невыполнения взятых на себя обязательств контрагентом). Основные проблемы, с которыми сталкиваются отечественные участники и организаторы товарно-биржевых рынков является несовершенное современное законодательство, отсутствие внятной правовой регламентации сделок и отсутствие инновационных платформ, является основой для повышения конкурентоспособности отечественных предприятий. Автором в статье подробно рассмотрена сущность торговли на товарно-биржевых рынках, которая предусматривает два направления, а именно: торговля через биржевого брокера и торговля как полноценного самостоятельного участника биржи, направленых, в обоих случаях, на заключение биржевых сделок. В статье рассмотрены факторы при выборе торговой инновационной платформы товарно-биржевых рынков. Выделены критерии для выбора торговой инновационной платформы товарно-биржевых рынков и рассмотрены самые популярные инновационные платформы товарно-биржевых рынков и определена их характеристика. Определено, что товарно-биржевая деятельность заключается в кардинальной трансформации изменений, связанных с развитием инноваций. В связи с этим, спектр использования инновационных инструментов товарно-биржевого рынка с каждым годом охватывает все больше участников экономических взаимоотношений: от товаропроизводителей - частных субъектов хозяйствования, к государственным институтам, включая трейдеров, инвестиционные и финансовые учреждения и тому подобное. Эксперты рекомендуют взвешенно выбирать инновационные платформы товарно-биржевых рынков, потому что это требует определенного опыта и определенных знаний и является основным инструментом повышения конкурентоспособности предприятий.

Problem statement. The category of so-called «state children» in modern Ukraine has not been experiencing the best times. Although the childcare institution reform is being happened directed towards the increase in child adoption rate it should be noticed that only 120 underage citizens managed to find new families. A significant percentage of childcare institutions is currently in economic hardships. The features are outdated equipment, the importance of repairing the premises etc. However, today's democratic transformations do not try to hide the scale of the problems. All difficulties are discussed in society and, as possible, any help is provided. Such a situation is typical in the system of contemporary moral values. Additionally, for a long time Ukrainian territory used to remain under the totalitarian Soviet pressure for too long — when the cult of the leader retreated to all needs. We seek to recreate the historical retrospective of social and everyday life conditions in state institutions of childcare during the 1920's and 1930's. We are determined to clarify whether present-day troubles are rooted in history or it exclusively problems of a contemporary nature. The relevance of the research.In contemporary European space, the policy of child-centrism is supported. Due to different circumstances, the category of children who have lost the opportunity of parental care is systematically replenished. Such children frequently go into the care of the state. Furthermore, it is the state institutions that must create all the conditions for a harmonious upbringing of every child. That is the concept of childhood care in developed European countries which methods had been shaped in the first quarter of the last century. Unfortunately, the lives of Ukrainian citizens under the totalitarian system of the Soviet empire excluded the possibility of decent and full-fledged education and development of children, especially the children who lost the opportunity of family education. In this article, we tend to analyse the conditions created by the Soviet totalitarian system in the juvenile sphere. Applying the methods of historical retrospective, we characterise the social and living conditions which were created for the children of Soviet Ukraine during the 1920's and early 1930's. The scientific novelty. Despite the representative historiographical achievements, there are many poorly researched issues. They include the structure of state childcare institutions and the level of their social and welfare provision, clarification of the causes regarding hidden child homelessness, as well as characterizing the totalitarian state's attitude toward children who lost their ability to bring up family. This article dedicated to the disclosure of these aspects. The purpose and the objectives of the research. In this article, we aim to analyse the complex experience of forming a network of childcare institutions in the Ukrainian SSR. We intend to find out the reasons for the emergence of a large category of orphans, homeless children and fatherless children to characterise the state measures and their results aimed at overcoming the difficult situation, based on archival documents. We tend to analyse the level of social and financial support of state child care institutions and the moods of the dependents themselves and their educators and teachers. The methodological framework of the research is based on a set of principles and methods which application allows to reveal the topic. The basis was a civilizational approach which provides for the consideration of institutions of state custody of children in the system «orphans and homeless children — institutions of state care» taking into account the fact of specific historical, as well as civilizational properties of the era of the so-called «formation of the Soviet command system». Conclusions of the research. As a result of the social and political turmoil of the 1914–1922 period, a large category of children who had been deprived of family care had formed in Ukraine. According to the logic of the development of a civilized country, the government of the state had to take care of disadvantaged infants. However, this order of things is not possible in a totalitarian country where the leader's cult and ideological terror became dominant in public relations. The children had poorly cared. In the conditions of economic collapse, the funds allocated by the state were not enough. Moreover, there was a lack of teaching staff too. The incidence and mortality rate exceeded up to 50% of the total orphans in foster homes. Difficult living conditions, poor nutrition, lack of proper linen and clothing affected the weak children. And under such a situation, due to lack of finances, the state went on reducing the number of child care institutions. At the beginning of the 1930s, the situation in orphanages became even more complicated. As a result of the removal of these institutions from the state supply, the children were as good as doomed. The state was not a protector of children but a powerful conveyor of infant mortality — children suffered unsanitary conditions, hunger and sickness, catastrophic lack of necessary clothing and shoes. However, the totalitarian machine was indifferent as it solemnly celebrated the anniversary of the pioneer, then the launch of the Dniprobud then arranged demonstrative «tours» for foreign tourists. The «state children» in Soviet Ukraine were absolutely unnecessary. This could not but affect their psychological and physical condition. Unfortunately, they could not count on salvation. Keywords: children's homelessness, foster care, orphanages, social and everyday life conditions. ; В статті проаналізовано причини появи численної категорії безпритульних дітей в 1920-хрр., охарактеризовано заходи держави щодо подолання дитячої безпритульності. З'ясовано кроки, які вживали громадські та державні установи для подолання даної ситуації. Визначено причини занедбаного стану дитячих притулків. В умовах господарської розрухи коштів, що виділяла держава, хронічно не вистачало. Бракувало й педагогічних кадрів. У результаті в притулках спостерігалися високий рівень захворювань дітей на інфекційні недуги та дитяча смертність. Тим не менше, в умовах тоталітарної держави всі факти проявів дитячого маргінесу ретельно приховувалися. Було офіційно проголошено про остаточне подолання дитячої безпритульності. На початку 1930-хрр. на державних дітей очікували ще жорстокіші випробовування: в 1931р. дитячі заклади виведено з-під державного постачання, через що там суттєво зросла смертність. Ключові слова: дитяча безпритульність, дитячі притулки, патронат, соціально-побутові умови.

Problem statement. The category of so-called «state children» in modern Ukraine has not been experiencing the best times. Although the childcare institution reform is being happened directed towards the increase in child adoption rate it should be noticed that only 120 underage citizens managed to find new families. A significant percentage of childcare institutions is currently in economic hardships. The features are outdated equipment, the importance of repairing the premises etc. However, today's democratic transformations do not try to hide the scale of the problems. All difficulties are discussed in society and, as possible, any help is provided. Such a situation is typical in the system of contemporary moral values. Additionally, for a long time Ukrainian territory used to remain under the totalitarian Soviet pressure for too long — when the cult of the leader retreated to all needs. We seek to recreate the historical retrospective of social and everyday life conditions in state institutions of childcare during the 1920's and 1930's. We are determined to clarify whether present-day troubles are rooted in history or it exclusively problems of a contemporary nature. The relevance of the research.In contemporary European space, the policy of child-centrism is supported. Due to different circumstances, the category of children who have lost the opportunity of parental care is systematically replenished. Such children frequently go into the care of the state. Furthermore, it is the state institutions that must create all the conditions for a harmonious upbringing of every child. That is the concept of childhood care in developed European countries which methods had been shaped in the first quarter of the last century. Unfortunately, the lives of Ukrainian citizens under the totalitarian system of the Soviet empire excluded the possibility of decent and full-fledged education and development of children, especially the children who lost the opportunity of family education. In this article, we tend to analyse the conditions created by the Soviet totalitarian system in the juvenile sphere. Applying the methods of historical retrospective, we characterise the social and living conditions which were created for the children of Soviet Ukraine during the 1920's and early 1930's. The scientific novelty. Despite the representative historiographical achievements, there are many poorly researched issues. They include the structure of state childcare institutions and the level of their social and welfare provision, clarification of the causes regarding hidden child homelessness, as well as characterizing the totalitarian state's attitude toward children who lost their ability to bring up family. This article dedicated to the disclosure of these aspects. The purpose and the objectives of the research. In this article, we aim to analyse the complex experience of forming a network of childcare institutions in the Ukrainian SSR. We intend to find out the reasons for the emergence of a large category of orphans, homeless children and fatherless children to characterise the state measures and their results aimed at overcoming the difficult situation, based on archival documents. We tend to analyse the level of social and financial support of state child care institutions and the moods of the dependents themselves and their educators and teachers. The methodological framework of the research is based on a set of principles and methods which application allows to reveal the topic. The basis was a civilizational approach which provides for the consideration of institutions of state custody of children in the system «orphans and homeless children — institutions of state care» taking into account the fact of specific historical, as well as civilizational properties of the era of the so-called «formation of the Soviet command system». Conclusions of the research. As a result of the social and political turmoil of the 1914–1922 period, a large category of children who had been deprived of family care had formed in Ukraine. According to the logic of the development of a civilized country, the government of the state had to take care of disadvantaged infants. However, this order of things is not possible in a totalitarian country where the leader's cult and ideological terror became dominant in public relations. The children had poorly cared. In the conditions of economic collapse, the funds allocated by the state were not enough. Moreover, there was a lack of teaching staff too. The incidence and mortality rate exceeded up to 50% of the total orphans in foster homes. Difficult living conditions, poor nutrition, lack of proper linen and clothing affected the weak children. And under such a situation, due to lack of finances, the state went on reducing the number of child care institutions. At the beginning of the 1930s, the situation in orphanages became even more complicated. As a result of the removal of these institutions from the state supply, the children were as good as doomed. The state was not a protector of children but a powerful conveyor of infant mortality — children suffered unsanitary conditions, hunger and sickness, catastrophic lack of necessary clothing and shoes. However, the totalitarian machine was indifferent as it solemnly celebrated the anniversary of the pioneer, then the launch of the Dniprobud then arranged demonstrative «tours» for foreign tourists. The «state children» in Soviet Ukraine were absolutely unnecessary. This could not but affect their psychological and physical condition. Unfortunately, they could not count on salvation. Keywords: children's homelessness, foster care, orphanages, social and everyday life conditions. ; В статті проаналізовано причини появи численної категорії безпритульних дітей в 1920-хрр., охарактеризовано заходи держави щодо подолання дитячої безпритульності. З'ясовано кроки, які вживали громадські та державні установи для подолання даної ситуації. Визначено причини занедбаного стану дитячих притулків. В умовах господарської розрухи коштів, що виділяла держава, хронічно не вистачало. Бракувало й педагогічних кадрів. У результаті в притулках спостерігалися високий рівень захворювань дітей на інфекційні недуги та дитяча смертність. Тим не менше, в умовах тоталітарної держави всі факти проявів дитячого маргінесу ретельно приховувалися. Було офіційно проголошено про остаточне подолання дитячої безпритульності. На початку 1930-хрр. на державних дітей очікували ще жорстокіші випробовування: в 1931р. дитячі заклади виведено з-під державного постачання, через що там суттєво зросла смертність. Ключові слова: дитяча безпритульність, дитячі притулки, патронат, соціально-побутові умови.

The dissertation is devoted to the development of the concept of the formation of a global system of financial support for sustainable development, as well as practical recommendations for improving the mechanisms of its functioning in accordance with the current challenges of global development.In the dissertation, the global challenges and the conceptual nature of sustainable development have been investigated. The genesis of the conceptual and categorical apparatus of the research of sustainable development financing has been systematized and developed. It is substantiated that financing sustainable development as a process of mobilization, distribution (within priority sectors, programs and projects) and the use of financial resources to achieve sustainable development involves attracting national, international and world finances. It is determined that the global financial policy in the field of sustainable development implies the implementation of a focused set of actions and measures on the formation, distribution and redistribution of financial resources, carried out by international organizations, global funds and governments of countries within their powers and functions in the sphere of ensuring the realization of the goals of sustainable development.The classification of financial resources involved in the field of sustainable development is proposed, due to the inclusion of such features as forms of existence (cash, securities, debt obligations, grants, loans, investments), affiliation (own, borrowed, attracted (international financial assistance ), sources of formation (state, private, financial resources of international financial organizations), level of formation and use (national, international, world), term of use (short-term, mediumterm, long-term), profitability (philanthropic, commercial), the level of centralization of decision-making (centralized, decentralized), the direction of use (financing of the basic sectors of sustainable development, financing of global public goods, climate finance), which ensures the identification of financial resources and the possibility of their target orientation for solving specific problems in the area of sustainable development. ; Дисертаційну роботу присвячено розробці концепції формування глобальної системи фінансового забезпечення сталого розвитку, а також практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів її функціонування відповідно до сучасних викликів глобального розвитку.Досліджено глобальні виклики та концептуальну сутність сталого розвитку. Систематизовано та розвинуто генезис понятійно-категоріального апарату дослідження фінансування сталого розвитку.Обґрунтовано, що фінансування сталого розвитку, як процес мобілізації, розподілу (у межах пріоритетних секторів, програм і проектів) та використання фінансових ресурсів з метою досягнення сталого розвитку, охоплює залучення національних, міжнародних та світових фінансів. Визначено, що глобальна фінансова політика у сфері сталого розвитку передбачає здійснення цілеспрямованого комплексу дій та заходів щодо формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, що здійснюється міжнародними організаціями, глобальними фондами та урядами країн у межах їх повноважень та функцій в сфері забезпечення реалізації цілей сталого розвитку.Запропоновано класифікацію фінансових ресурсів, задіяних у сфері сталого розвитку, за рахунок включення таких ознак, як форми існування (грошові кошти, цінні папери, боргові зобов'язання, гранти, кредити, інвестиції), приналежність (власні, позикові, залучені (міжнародна фінансова допомога), джерела формування (державні, приватні, фінансові ресурси міжнародних фінансових організацій), рівень формування та використання (національні, міжнародні, світові), термін використання (короткострокові, середньострокові, довгострокові), прибутковість (філантропічні, комерційні), рівень централізації прийняття рішень (централізовані, децентралізовані), напрям використання (фінансування базових секторів сталого розвитку, фінансування глобальних суспільних благ, кліматичні фінанси), що забезпечує ідентифікацію фінансових ресурсів та можливість їх цільового спрямування на розв'язання конкретних проблем у сфері сталого розвитку.Уточнено зміст поняття «глобальна система фінансування сталого розвитку» – сукупність взаємопов'язаних сфер, механізмів, ланок фінансових відносин між суб'єктами процесу забезпечення потреб сталого розвитку шляхом мобілізації, акумуляції, розподілу та використання фінансових ресурсів на цілі економічного зростання, соціального прогресу та охорони навколишнього середовища на національному, міжнародному та світовому рівнях.Обґрунтовано конфігурацію глобальної системи фінансування сталого розвитку, що представляє сукупність взаємопов'язаних елементів національного, міжнародного і світового рівнів, що охоплює суб'єктів (країни, міжнародні фінансові організації, установи ООН, глобальні фонди) та об'єктів за сферами фінансування (соціальна, економічна, виробнича, інфраструктура, продовольча безпека, охорона довкілля, глобальні суспільні блага), що мають взаємодіяти на основі принципів синергізму, диференціації джерел фінансового забезпечення, підпорядкованості визначеним цілям сталого розвитку, ефективності, оптимальності шляхом використання економічних і адміністративних важелів управління сталим розвитком. Розроблено методологічний підхід до дослідження глобальної системи фінансування сталого розвитку та обґрунтувати механізм її функціонування.Досліджено еволюцію глобального інституціонального забезпечення сфери фінансування сталого розвитку, інституціональні механізми підвищення ефективності зовнішньої допомоги у сфері сталого розвитку.Систематизовано детермінанти діяльності установ ООН у сфері фінансування сталого розвитку.Проведено компаративні співставлення системних засад політики країн світу в сфері досягнення Цілей розвитку тисячоліття. Розроблено науково- методичний підхід до оцінки результативності міждержавного фінансування сталого розвитку країн, що розвиваються.Проаналізовано національне та міждержавне фінансування сталого розвитку країн, що розвиваються. За результатами аналізу національного та міждержавного фінансування сталого розвитку країн, що розвиваються, встановлено мультивекторність у фінансуванні базових секторів сталого розвитку, ефективності зовнішньої допомоги, що надається країнами- донорами країнам, що розвиваються; зростання обсягів допомоги, що надається десятьма найбільшими донорами – країнами-членами КСР ОЕСР; зміщення пріоритетів у наданні допомоги донорами за групами країн; невиконання країнами, що розвиваються, цільових показників фінансування базових секторів сталого розвитку, встановлених на міжнародному та регіональному рівнях.Обґрунтовано методологічний підхід до визначення залежності рівня результативності виконання Цілей розвитку тисячоліття країнами, що розвиваються, від рівня глобального фінансування сталого розвитку. Запропоновано авторську методику розрахунку Індикатору результативності виконання завдань Цілей розвитку тисячоліття, Індикатору глобального фінансування сталого розвитку.Розроблено стратегічні напрями мобілізації та використання фінансових ресурсів на цілі сталого розвитку в країнах, що розвиваються. Визначено пріоритетні заходи щодо покращення мобілізації національних фінансових ресурсів, що включають зміцнення потенціалу національних систем оподаткування; протидію незаконним фінансовим потокам; забезпечення підзвітності урядів і відкритості державних даних. Встановлено, що для підвищення ефективності державних видатків, спрямованих на підтримку пріоритетних секторів, необхідною є розробка адекватної системи оцінки ефективності видатків бюджету, підвищення відповідальності та мотивування виконавців бюджетних програм, активізація участі неурядових організацій в бюджетному процесі, забезпечення достовірної та оперативної інформації та прозорості усіх етапів бюджетного процесу.Здійснено аналіз національних політик високорозвинених країн у сфері надання зовнішньої допомоги. Установлено збільшення бюджетів зовнішньої допомоги на цілі сталого розвитку. Визначено пріоритетні регіони у розподілі ресурсів, спрямованих на фінансування програм сталого розвитку. Установлено різноспрямованість тенденцій у фінансуванні високорозвиненими країнами базових секторів сталого розвитку країн, що розвиваються. Визначено нерівномірність прогресу в підвищенні якості та ефективності офіційної допомоги розвитку високорозвинених країн.Розроблено концептуальні засади удосконалення міжнародного фінансування сталого розвитку. Визначено необхідність покращення формування міжнародних фінансових ресурсів на цілі сталого розвитку шляхом використання додаткових джерел фінансування. Установлено важливість покращення розподілу міжнародних фінансових ресурсів на цілі сталого розвитку, що включає реформування розподілу офіційної допомоги розвитку за групами країн, більш раціональний розподіл за секторами. Наголошено на необхідності підвищення ефективності зовнішньої допомоги на цілі сталого розвитку за рахунок підвищення якості офіційної допомоги розвитку, посилення донорами передбачуваності зовнішньої допомоги, збільшення донорами незв'язаності допомоги, посилення координації, зменшення донорами фрагментації допомоги, посилення взаємної підзвітності донорів і країн-реципієнтів допомоги. Запропоновано заходи щодо поліпшення інформаційного забезпечення міжнародного фінансування сталого розвитку шляхом створення єдиної міжнародної бази даних щодо фінансування сталого розвитку з повною інформацією в розрізі кожної країни- реципієнта зовнішньої допомоги за весь період її співробітництва з донорами.Проаналізовано ефективність взаємодії України з міжнародними інститутами та установами ООН у сфері сталого розвитку. Розроблено напрями удосконалення процесів залучення та використання фінансових ресурсів з метою підвищення ефективності фінансування сталого розвитку в Україні.

The objective: to analyze the existing methods for ensuring the safety of hospitals in the event of natural and man-made disasters, as well as the current regulatory framework for the safety and functioning of the healthcare facility during emergencies in Ukraine.Materials and methods. The study is based on the analysis of data from scientific and specialized sources of information regarding the state of hospital safety, including The Center for the Study of Natural Disaster Epidemiology at the Catholic University of Leuven (Belgium), the International Disaster Database (EMDAT), and official WHO expert reports. Research methods were: bibliographic, synthetic, formal logic. A logical analysis of the data was conducted, summarizing the results, identifying the main causative factors of the deficiencies and the risk creating factors using complex data analys is and computer technologies.Results. WHO-recommended Worldwide Hospital Safety Index methodology, developed to implement a new approach to preventing and reducing the health effects of natural disasters, helps local authorities determine which agencies need to take appropriate action first to reduce vulnerability. Priority should be given to an institution where the safety of patients and staff is at highest risk during a disaster, or to an institution, where there is a risk of equipment damage or where measures are needed to maintain performance. It is established that the activities of any healthcare facilities ofUkraine are evaluated by three standards – management of the institution (including services and personnel), finances and material resources, as well as medical activity. According to the current legislation ofUkraine, the regulations governing the activities of the POPs do not provide for the assessment of the safety of carrying out the medical-diagnostic process in these institutions when providing medical assistance to patients and victims in the event of emergency situations. It is revealed that in our country the criteria and methods of assessment of hospitals' safety are not fully adapted to the actual health care system, while at the same time there is no description and characterization of risks and factors that adversely affect the state of organization of medical-diagnostic process in the process of providing medical care to the victims in emergency situations that significantly reduce the capacity of healthcare facilities to function properly.Conclusions. Ensuring that hospitals operate in emergencies require the development and implementation of adequate response measures, taking into account the existing risks of technical and functional factors. The worldwide methodology for determining the Hospital Safety Index is an effective tool for assessing the safety and vulnerability of hospitals, adopting low-cost, high-efficiency measures to improve safety and emergency preparedness. It is appropriate to apply this methodology in Ukraine, taking into account the world experience in its use, but it requires adaptation to the realities of the national health care system and improvement of the existing legal acts. ; Цель исследования: проанализировать существующие методы по обеспечению безопасности больниц в условиях природных и техногенных катастроф, а также действующую нормативно-правовую базу по безопасности и функционированию учреждений здравоохранения (УЗ) во время чрезвычайных ситуаций в Украине.Материалы и методы. Исследование основывается на анализе данных научных и специальных источников информации о состоянии безопасности больниц, в том числе Центра исследований по эпидемиологии стихийных бедствий Католического Университета Левена (Бельгия), международной базы данных катастроф (International Disaster Database, EM-DAT), официальных отчетах экспертов ВОЗ. Методами исследования были: библиографический, синтетический, формальной логики. Был проведен логический анализ данных, обобщение результатов, определение основных причинных факторов недостатков и рискообразующих факторов с применением комплексного анализа данных и компьютерных технологий.Результаты. Рекомендуемая ВОЗ к применению во всех странах мира методология «Индекс безопасности больниц», созданная для реализации нового подхода к предотвращению негативных последствий стихийных бедствий в секторе здравоохранения и снижения их масштабов, помогает местным властям определить, какие учреждения прежде всего нуждаются в проведении соответствующих мероприятий для уменьшения уязвимости. Приоритет должен быть отдан тому учреждению, где безопасность пациентов и персонала подвержена наиболее высокому риску при бедствиях, или учреждению, где есть риск повреждения оборудования, или где необходимые меры для поддержания работоспособности. Установлено, что деятельность любого УЗ Украины оценивают по трем стандартам: управление учреждением (включая службами и кадрами), финансами и материальными ресурсами, а также непосредственно по медицинской деятельности. По действующему законодательству Украины нормативные акты, регламентирующие деятельность УЗ, не предусматривают оценки безопасности проведения лечебно-диагностического процесса в этих заведениях при оказании медицинской помощи больным и пострадавшим в условиях чрезвычайных ситуаций. Выявлено, что в нашем государстве полностью отсутствуют адаптированные к реально действующей системе здравоохранения критерии и методы оценки безопасности больниц, одновременно отсутствует описание и характеристика рисков и факторов, негативно влияющих на состояние организации лечебно-диагностического процесса при оказании медицинской помощи пострадавшим в чрезвычайных ситуациях, что существенно снижает возможности учреждений здравоохранения полноценно функционировать.Заключение. Обеспечение работы больниц в условиях чрезвычайных ситуаций требует разработки и внедрения адекватных мер ответов с учетом имеющихся рискообразующих факторов технического и функционального характера. Методология определения индекса безопасности больниц, используемая во всем мире, является действенным инструментом для оценки безопасности и уязвимости больниц, принятия недорогих, высокоэффективных мер повышения безопасности и укрепления готовности к чрезвычайным ситуациям. Данную методологию следует внедрять в Украине с учетом мирового опыта по ее использованию, но она нуждается в адаптации к реалиям национальной системы здравоохранения и в усовершенствовании действующих нормативно-правовых актов. ; Мета дослідження: проаналізувати існуючі методи щодо забезпечення безпеки лікарень за умов природних та техногенних катастроф, а також діючу нормативно-правову базу щодо безпеки та функціонування закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) під час надзвичайних ситуацій в Україні.Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на аналізі даних наукових та спеціальних джерел інформації щодо стану безпеки лікарень, у тому числі Центру досліджень з епідеміолоґії стихійних лих Католицького Університету Левена (Бельгія), міжнародної бази даних катастроф (International Disaster Database, EM-DAT), офіційних звітах експертів ВООЗ. Методами дослідження були: бібліографічний, синтетичний, формальної логіки. Було проведено логічний аналіз даних, узагальнення результатів, визначення основних причинних факторів недоліків та ризикутворювальних факторів із застосуванням комплексного аналізу даних та комп'ютерних технологій.Результати. Рекомендована ВООЗ до застосування в усіх країнах світу методологія «Індекс безпеки лікарень», що створена для реалізації нового підходу до запобігання негативним наслідкам стихійних лих у секторі охорони здоров'я і зниження їхніх масштабів, допомагає місцевій владі визначити, які установи насамперед потребують проведення відповідних заходів для зменшення уразливості. Пріоритет повинен бути відданий тій установі, де безпека пацієнтів і персоналу схильна до найбільш високого ризику під час лиха, або установі, де є ризик пошкодження обладнання, або потрібні заходи для підтримки працездатності. Встановлено, що діяльність будь-якого ЗОЗ України оцінюють за трьома стандартами: управлінням установою (включно зі службами і кадрами), фінансами та матеріальними ресурсами, а також безпосередньо за медичною діяльністю. За чинним законодавством України нормативні акти, що регламентують діяльність ЗОЗ, не передбачають оцінювання безпеки проведення лікувально-діагностичного процесу в цих закладах при наданні медичної допомоги хворим та постраждалим за умов надзвичайних ситуацій. Виявлено, що в нашій державі повністю відсутні адаптовані до реально діючої системи охорони здоров'я критерії та методи оцінювання безпеки лікарень. Водночас відсутній опис та характеристика ризиків і факторів, що негативно впливають на стан організації лікувально-діагностичного процессу під час надання медичної допомоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях, що суттєво знижує можливості ЗОЗ щодо повноцінного функціонування.Заключення. Забезпечення роботи лікарняних закладів за умов надзвичайних ситуацій потребує розробки та впровадження адекватних заходів відповіді з урахуванням наявних ризикутворювальних факторів технічного та функціонального характеру. Методологія визначення «Індексу безпеки лікарень», що використовується в усьому світі, є дієвим інструментом для оцінювання безпеки і уразливості лікарень, прийняття недорогих, високоефективних заходів підвищення безпеки та зміцнення готовності до надзвичайних ситуацій. Дану методологію доречно застосовувати в Україні з урахуванням світового досвіду з її використання, але вона потребує адаптації до реалій національної системи охорони здоров'я та вдосконалення діючих нормативно-правової актів.

The objective: to analyze the existing methods for ensuring the safety of hospitals in the event of natural and man-made disasters, as well as the current regulatory framework for the safety and functioning of the healthcare facility during emergencies in Ukraine.Materials and methods. The study is based on the analysis of data from scientific and specialized sources of information regarding the state of hospital safety, including The Center for the Study of Natural Disaster Epidemiology at the Catholic University of Leuven (Belgium), the International Disaster Database (EMDAT), and official WHO expert reports. Research methods were: bibliographic, synthetic, formal logic. A logical analysis of the data was conducted, summarizing the results, identifying the main causative factors of the deficiencies and the risk creating factors using complex data analys is and computer technologies.Results. WHO-recommended Worldwide Hospital Safety Index methodology, developed to implement a new approach to preventing and reducing the health effects of natural disasters, helps local authorities determine which agencies need to take appropriate action first to reduce vulnerability. Priority should be given to an institution where the safety of patients and staff is at highest risk during a disaster, or to an institution, where there is a risk of equipment damage or where measures are needed to maintain performance. It is established that the activities of any healthcare facilities ofUkraine are evaluated by three standards – management of the institution (including services and personnel), finances and material resources, as well as medical activity. According to the current legislation ofUkraine, the regulations governing the activities of the POPs do not provide for the assessment of the safety of carrying out the medical-diagnostic process in these institutions when providing medical assistance to patients and victims in the event of emergency situations. It is revealed that in our country the criteria and methods of assessment of hospitals' safety are not fully adapted to the actual health care system, while at the same time there is no description and characterization of risks and factors that adversely affect the state of organization of medical-diagnostic process in the process of providing medical care to the victims in emergency situations that significantly reduce the capacity of healthcare facilities to function properly.Conclusions. Ensuring that hospitals operate in emergencies require the development and implementation of adequate response measures, taking into account the existing risks of technical and functional factors. The worldwide methodology for determining the Hospital Safety Index is an effective tool for assessing the safety and vulnerability of hospitals, adopting low-cost, high-efficiency measures to improve safety and emergency preparedness. It is appropriate to apply this methodology in Ukraine, taking into account the world experience in its use, but it requires adaptation to the realities of the national health care system and improvement of the existing legal acts. ; Цель исследования: проанализировать существующие методы по обеспечению безопасности больниц в условиях природных и техногенных катастроф, а также действующую нормативно-правовую базу по безопасности и функционированию учреждений здравоохранения (УЗ) во время чрезвычайных ситуаций в Украине.Материалы и методы. Исследование основывается на анализе данных научных и специальных источников информации о состоянии безопасности больниц, в том числе Центра исследований по эпидемиологии стихийных бедствий Католического Университета Левена (Бельгия), международной базы данных катастроф (International Disaster Database, EM-DAT), официальных отчетах экспертов ВОЗ. Методами исследования были: библиографический, синтетический, формальной логики. Был проведен логический анализ данных, обобщение результатов, определение основных причинных факторов недостатков и рискообразующих факторов с применением комплексного анализа данных и компьютерных технологий.Результаты. Рекомендуемая ВОЗ к применению во всех странах мира методология «Индекс безопасности больниц», созданная для реализации нового подхода к предотвращению негативных последствий стихийных бедствий в секторе здравоохранения и снижения их масштабов, помогает местным властям определить, какие учреждения прежде всего нуждаются в проведении соответствующих мероприятий для уменьшения уязвимости. Приоритет должен быть отдан тому учреждению, где безопасность пациентов и персонала подвержена наиболее высокому риску при бедствиях, или учреждению, где есть риск повреждения оборудования, или где необходимые меры для поддержания работоспособности. Установлено, что деятельность любого УЗ Украины оценивают по трем стандартам: управление учреждением (включая службами и кадрами), финансами и материальными ресурсами, а также непосредственно по медицинской деятельности. По действующему законодательству Украины нормативные акты, регламентирующие деятельность УЗ, не предусматривают оценки безопасности проведения лечебно-диагностического процесса в этих заведениях при оказании медицинской помощи больным и пострадавшим в условиях чрезвычайных ситуаций. Выявлено, что в нашем государстве полностью отсутствуют адаптированные к реально действующей системе здравоохранения критерии и методы оценки безопасности больниц, одновременно отсутствует описание и характеристика рисков и факторов, негативно влияющих на состояние организации лечебно-диагностического процесса при оказании медицинской помощи пострадавшим в чрезвычайных ситуациях, что существенно снижает возможности учреждений здравоохранения полноценно функционировать.Заключение. Обеспечение работы больниц в условиях чрезвычайных ситуаций требует разработки и внедрения адекватных мер ответов с учетом имеющихся рискообразующих факторов технического и функционального характера. Методология определения индекса безопасности больниц, используемая во всем мире, является действенным инструментом для оценки безопасности и уязвимости больниц, принятия недорогих, высокоэффективных мер повышения безопасности и укрепления готовности к чрезвычайным ситуациям. Данную методологию следует внедрять в Украине с учетом мирового опыта по ее использованию, но она нуждается в адаптации к реалиям национальной системы здравоохранения и в усовершенствовании действующих нормативно-правовых актов. ; Мета дослідження: проаналізувати існуючі методи щодо забезпечення безпеки лікарень за умов природних та техногенних катастроф, а також діючу нормативно-правову базу щодо безпеки та функціонування закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) під час надзвичайних ситуацій в Україні.Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на аналізі даних наукових та спеціальних джерел інформації щодо стану безпеки лікарень, у тому числі Центру досліджень з епідеміолоґії стихійних лих Католицького Університету Левена (Бельгія), міжнародної бази даних катастроф (International Disaster Database, EM-DAT), офіційних звітах експертів ВООЗ. Методами дослідження були: бібліографічний, синтетичний, формальної логіки. Було проведено логічний аналіз даних, узагальнення результатів, визначення основних причинних факторів недоліків та ризикутворювальних факторів із застосуванням комплексного аналізу даних та комп'ютерних технологій.Результати. Рекомендована ВООЗ до застосування в усіх країнах світу методологія «Індекс безпеки лікарень», що створена для реалізації нового підходу до запобігання негативним наслідкам стихійних лих у секторі охорони здоров'я і зниження їхніх масштабів, допомагає місцевій владі визначити, які установи насамперед потребують проведення відповідних заходів для зменшення уразливості. Пріоритет повинен бути відданий тій установі, де безпека пацієнтів і персоналу схильна до найбільш високого ризику під час лиха, або установі, де є ризик пошкодження обладнання, або потрібні заходи для підтримки працездатності. Встановлено, що діяльність будь-якого ЗОЗ України оцінюють за трьома стандартами: управлінням установою (включно зі службами і кадрами), фінансами та матеріальними ресурсами, а також безпосередньо за медичною діяльністю. За чинним законодавством України нормативні акти, що регламентують діяльність ЗОЗ, не передбачають оцінювання безпеки проведення лікувально-діагностичного процесу в цих закладах при наданні медичної допомоги хворим та постраждалим за умов надзвичайних ситуацій. Виявлено, що в нашій державі повністю відсутні адаптовані до реально діючої системи охорони здоров'я критерії та методи оцінювання безпеки лікарень. Водночас відсутній опис та характеристика ризиків і факторів, що негативно впливають на стан організації лікувально-діагностичного процессу під час надання медичної допомоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях, що суттєво знижує можливості ЗОЗ щодо повноцінного функціонування.Заключення. Забезпечення роботи лікарняних закладів за умов надзвичайних ситуацій потребує розробки та впровадження адекватних заходів відповіді з урахуванням наявних ризикутворювальних факторів технічного та функціонального характеру. Методологія визначення «Індексу безпеки лікарень», що використовується в усьому світі, є дієвим інструментом для оцінювання безпеки і уразливості лікарень, прийняття недорогих, високоефективних заходів підвищення безпеки та зміцнення готовності до надзвичайних ситуацій. Дану методологію доречно застосовувати в Україні з урахуванням світового досвіду з її використання, але вона потребує адаптації до реалій національної системи охорони здоров'я та вдосконалення діючих нормативно-правової актів.

The objective: to analyze the existing methods for ensuring the safety of hospitals in the event of natural and man-made disasters, as well as the current regulatory framework for the safety and functioning of the healthcare facility during emergencies in Ukraine.Materials and methods. The study is based on the analysis of data from scientific and specialized sources of information regarding the state of hospital safety, including The Center for the Study of Natural Disaster Epidemiology at the Catholic University of Leuven (Belgium), the International Disaster Database (EMDAT), and official WHO expert reports. Research methods were: bibliographic, synthetic, formal logic. A logical analysis of the data was conducted, summarizing the results, identifying the main causative factors of the deficiencies and the risk creating factors using complex data analys is and computer technologies.Results. WHO-recommended Worldwide Hospital Safety Index methodology, developed to implement a new approach to preventing and reducing the health effects of natural disasters, helps local authorities determine which agencies need to take appropriate action first to reduce vulnerability. Priority should be given to an institution where the safety of patients and staff is at highest risk during a disaster, or to an institution, where there is a risk of equipment damage or where measures are needed to maintain performance. It is established that the activities of any healthcare facilities ofUkraine are evaluated by three standards – management of the institution (including services and personnel), finances and material resources, as well as medical activity. According to the current legislation ofUkraine, the regulations governing the activities of the POPs do not provide for the assessment of the safety of carrying out the medical-diagnostic process in these institutions when providing medical assistance to patients and victims in the event of emergency situations. It is revealed that in our country the criteria and methods of assessment of hospitals' safety are not fully adapted to the actual health care system, while at the same time there is no description and characterization of risks and factors that adversely affect the state of organization of medical-diagnostic process in the process of providing medical care to the victims in emergency situations that significantly reduce the capacity of healthcare facilities to function properly.Conclusions. Ensuring that hospitals operate in emergencies require the development and implementation of adequate response measures, taking into account the existing risks of technical and functional factors. The worldwide methodology for determining the Hospital Safety Index is an effective tool for assessing the safety and vulnerability of hospitals, adopting low-cost, high-efficiency measures to improve safety and emergency preparedness. It is appropriate to apply this methodology in Ukraine, taking into account the world experience in its use, but it requires adaptation to the realities of the national health care system and improvement of the existing legal acts. ; Цель исследования: проанализировать существующие методы по обеспечению безопасности больниц в условиях природных и техногенных катастроф, а также действующую нормативно-правовую базу по безопасности и функционированию учреждений здравоохранения (УЗ) во время чрезвычайных ситуаций в Украине.Материалы и методы. Исследование основывается на анализе данных научных и специальных источников информации о состоянии безопасности больниц, в том числе Центра исследований по эпидемиологии стихийных бедствий Католического Университета Левена (Бельгия), международной базы данных катастроф (International Disaster Database, EM-DAT), официальных отчетах экспертов ВОЗ. Методами исследования были: библиографический, синтетический, формальной логики. Был проведен логический анализ данных, обобщение результатов, определение основных причинных факторов недостатков и рискообразующих факторов с применением комплексного анализа данных и компьютерных технологий.Результаты. Рекомендуемая ВОЗ к применению во всех странах мира методология «Индекс безопасности больниц», созданная для реализации нового подхода к предотвращению негативных последствий стихийных бедствий в секторе здравоохранения и снижения их масштабов, помогает местным властям определить, какие учреждения прежде всего нуждаются в проведении соответствующих мероприятий для уменьшения уязвимости. Приоритет должен быть отдан тому учреждению, где безопасность пациентов и персонала подвержена наиболее высокому риску при бедствиях, или учреждению, где есть риск повреждения оборудования, или где необходимые меры для поддержания работоспособности. Установлено, что деятельность любого УЗ Украины оценивают по трем стандартам: управление учреждением (включая службами и кадрами), финансами и материальными ресурсами, а также непосредственно по медицинской деятельности. По действующему законодательству Украины нормативные акты, регламентирующие деятельность УЗ, не предусматривают оценки безопасности проведения лечебно-диагностического процесса в этих заведениях при оказании медицинской помощи больным и пострадавшим в условиях чрезвычайных ситуаций. Выявлено, что в нашем государстве полностью отсутствуют адаптированные к реально действующей системе здравоохранения критерии и методы оценки безопасности больниц, одновременно отсутствует описание и характеристика рисков и факторов, негативно влияющих на состояние организации лечебно-диагностического процесса при оказании медицинской помощи пострадавшим в чрезвычайных ситуациях, что существенно снижает возможности учреждений здравоохранения полноценно функционировать.Заключение. Обеспечение работы больниц в условиях чрезвычайных ситуаций требует разработки и внедрения адекватных мер ответов с учетом имеющихся рискообразующих факторов технического и функционального характера. Методология определения индекса безопасности больниц, используемая во всем мире, является действенным инструментом для оценки безопасности и уязвимости больниц, принятия недорогих, высокоэффективных мер повышения безопасности и укрепления готовности к чрезвычайным ситуациям. Данную методологию следует внедрять в Украине с учетом мирового опыта по ее использованию, но она нуждается в адаптации к реалиям национальной системы здравоохранения и в усовершенствовании действующих нормативно-правовых актов. ; Мета дослідження: проаналізувати існуючі методи щодо забезпечення безпеки лікарень за умов природних та техногенних катастроф, а також діючу нормативно-правову базу щодо безпеки та функціонування закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) під час надзвичайних ситуацій в Україні.Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на аналізі даних наукових та спеціальних джерел інформації щодо стану безпеки лікарень, у тому числі Центру досліджень з епідеміолоґії стихійних лих Католицького Університету Левена (Бельгія), міжнародної бази даних катастроф (International Disaster Database, EM-DAT), офіційних звітах експертів ВООЗ. Методами дослідження були: бібліографічний, синтетичний, формальної логіки. Було проведено логічний аналіз даних, узагальнення результатів, визначення основних причинних факторів недоліків та ризикутворювальних факторів із застосуванням комплексного аналізу даних та комп'ютерних технологій.Результати. Рекомендована ВООЗ до застосування в усіх країнах світу методологія «Індекс безпеки лікарень», що створена для реалізації нового підходу до запобігання негативним наслідкам стихійних лих у секторі охорони здоров'я і зниження їхніх масштабів, допомагає місцевій владі визначити, які установи насамперед потребують проведення відповідних заходів для зменшення уразливості. Пріоритет повинен бути відданий тій установі, де безпека пацієнтів і персоналу схильна до найбільш високого ризику під час лиха, або установі, де є ризик пошкодження обладнання, або потрібні заходи для підтримки працездатності. Встановлено, що діяльність будь-якого ЗОЗ України оцінюють за трьома стандартами: управлінням установою (включно зі службами і кадрами), фінансами та матеріальними ресурсами, а також безпосередньо за медичною діяльністю. За чинним законодавством України нормативні акти, що регламентують діяльність ЗОЗ, не передбачають оцінювання безпеки проведення лікувально-діагностичного процесу в цих закладах при наданні медичної допомоги хворим та постраждалим за умов надзвичайних ситуацій. Виявлено, що в нашій державі повністю відсутні адаптовані до реально діючої системи охорони здоров'я критерії та методи оцінювання безпеки лікарень. Водночас відсутній опис та характеристика ризиків і факторів, що негативно впливають на стан організації лікувально-діагностичного процессу під час надання медичної допомоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях, що суттєво знижує можливості ЗОЗ щодо повноцінного функціонування.Заключення. Забезпечення роботи лікарняних закладів за умов надзвичайних ситуацій потребує розробки та впровадження адекватних заходів відповіді з урахуванням наявних ризикутворювальних факторів технічного та функціонального характеру. Методологія визначення «Індексу безпеки лікарень», що використовується в усьому світі, є дієвим інструментом для оцінювання безпеки і уразливості лікарень, прийняття недорогих, високоефективних заходів підвищення безпеки та зміцнення готовності до надзвичайних ситуацій. Дану методологію доречно застосовувати в Україні з урахуванням світового досвіду з її використання, але вона потребує адаптації до реалій національної системи охорони здоров'я та вдосконалення діючих нормативно-правової актів.

The Resolution of the Seimas of the Republic of Lithuania on the Approval of the State Sports Development Strategy for 2011-2020 states that it is important to create and develop a horizontal structure of public administration of sport, which includes many state administration areas and municipal institutions, which would allow to develop cooperation with non-governmental sports organizations and private sector of sports activities. To create legal and economic conditions for the fast development of active and healthy lifestyle and universal sports clubs as primary subjects of the national sport system; to promote their contribution to non-formal sports education and employment of children and young people, development of various sports, interaction between amateur and professional sports. In this respect, the tasks have been set to create a multi-tier system of strategic cooperation with non-governmental sport organizations (federations) with public administration structures, to expand cooperation between municipal institutions in the field of sport, authorized by the Government of the Republic of Lithuania (hereinafter referred to as the Government) so that these resolutions include the National Sport for All Development Program implementation, enhancing the vitality of communities through sport, ensuring healthy lifestyle conditions and developing sports infrastructure through territorial planning documents and investment programs; to create and develop a system of partnerships in the field of sport between public and private sectors; to develop cooperation between institutions of all fields of management by developing and implementing physical activity, healthy lifestyles and work ability, social cohesion through sport, leisure employment and social prevention and other interinstitutional programs, accordingly reorganizing and expanding functions of the institution authorized by the Government, strengthening its administrative capacity. The implementation of the strategy is particularly relevant, as is the case at the level of municipal administrations and councils, to which functions are delegated to implement the priority functions of sport policy. Problems in the implementation of sport policy are analyzed by scientists as well as representatives of sports policy legislators (Tukkula, 2016; Pollitt and Bouckaert, 2003, Houlihan, 2005, Grix et al, 2018, etc.). The aim of the research is to analyze how the sports policy of the Republic of Lithuania is formulated and implemented in the activities of municipal administrations and councils. Research methods -analysis of scientific literature, analysis of laws, analysis of sports management system. Research results and conclusions. The real role of municipalities and the priority to develop community sport, to promote the vitality of communities has not been realized yet. The role of private business for private investment in sports infrastructure for the development of sports movement and cooperation with socially responsible business representatives, the independent role of clubs and non-governmental organizations as a priority have also not been understood and finally not implemented. In the functional division of activities in the sport policy process, all chains of interaction between organizations, acting within the competence, must strive to implement laws and strategic goals of sports policy. In order to achieve these objectives, the activities of the institutions depend on the political decisions adopted jointly by the central government, public programs and projects. It is important that the executive structures are delegated the same kind of functions, so that the implementation of the policy is carried out consistently in all areas of the republic.Improvement of the process of implementing sports policy and the search for the improvement, trying to achieve the efficiency of activities of municipal administrations and councils must be the main goal of all institutions involved in it. The whole system of institutions involved in the development and implementation of sport policy is too centralized. Institutional differences in the management of interdependence and in the resolution of structural problems between national organizations and municipal organizations are very pronounced. This has a negative impact on the status of municipal territorial sports divisions, when grants are distributed from the state budget, selecting sportsmen, performing medical technological examination of promising sportsmen, setting up sports bases, and so on ; В постановлении Сейма Литовской Республики об утверждении Государственной стратегии развития спорта на 2011–2020 годы отмечается важность создания и совершенствования горизонтальной структуры государственного управления спортом, которая включает в себя многие направления государственного управления и муниципальные учреждения, что позволяет развивать сотрудничество с неправительственными спортивными организациями и частным сектором спортивной деятельности. Планируется создание правовых и экономических условий для развития активного и здорового образа жизни, быстрого развития универсальных спортивных клубов как основных субъектов национальной спортивной системы, чтобы содействовать их вкладу в неформальное спортивное образование и занятость детей и молодежи, развитие различных видов спорта, взаимодействие любительского и профессионального спорта. В связи с этим были поставлены задачи по созданию многоуровневой системы стратегического сотрудничества с неправительственными спортивными организациями (федерациями) со структурами государственного управления, расширения сотрудничества между муниципальными учреждениями в области спорта, уполномоченному Правительством Литовской Республики (далее именуемым правительством), с включением Национальной программы развития спорта для всех реализация, повышение жизнеспособности сообществ через спорт, обеспечение условий здорового образа жизни и развитие спортивной инфраструктуры через посредство подготовки документов территориального планирования и инвестиционных программ, чтобы создавать и развивать систему государственно-частного партнерства в сфере спорта; сотрудничество между учреждениями всех областей управления путем развития и реализации физической активности, здорового образа жизни и трудоспособности, социальной сплоченности посредством спорта, занятости досуга и социальной профилактики и других межведомственных программ, соответственно реорганизуя и расширяя функции уполномоченного правительством учреждения, укрепляя его административный потенциал. Реализация стратегии особенно актуальна на уровне деятельности муниципальных администраций и советов, которым делегированы функции для реализации приоритетных функций спортивной политики. Проблемы в реализации спортивной политики анализируются представителями ученых и законодателей спортивной политики (Tukkula, 2016; Pollitt and Bouckaert, 2003, Houlihan, 2005, Grix et al, 2018 и др.). Целью исследования является анализ того, как формируется и реализуется политика спорта Литовской Республики в деятельности муниципальных администраций и советов. Методы исследования - анализ научной литературы, анализ законов, анализ системы спортивного менеджмента. Результаты и выводы исследования. Реальная роль муниципалитетов и приоритетность развития общественного спорта, повышения жизнеспособности сообществ, не были реализованы. Роль частного бизнеса в спортивную инфраструктуру для развития спортивного движения и сотрудничество с социально ответственным бизнесом, независимая роль клубов и неправительственных организаций в качестве приоритета остается недостаточно осмысленна и неосуществлена. При функциональном разделении видов деятельности в процессе спортивной политики все цепи взаимодействия между организациями, действующими в пределах своей компетенции, должны стремиться к реализации законов и стратегических целей спортивной политики. В достижения этих целей деятельность учреждений зависит от принимаемых совместно центральным правительством политических решений, государственных программ и проектов. Важно, чтобы исполнительным структурам были делегированы одинаковые функции, а реализация политики осуществлялась последовательно во всех областях республики. Совершенствование процесса реализации спортивной политики и поиск повышения эффективности муниципальных администраций и советов должны быть главной целью всех учреждений, участвующих в нем. Вся система учреждений, занимающихся разработкой и реализацией спортивной политики, слишком централизована. Институциональные различия в управлении и в решении структурных проблем между национальными организациями и муниципальными организациями очень заметны. Это отрицательно сказывается на состоянии муниципальных территориальных спортивных подразделений, когда гранты распределяются из государственного бюджета в процесе отбора спортсменов, медико-технологических исследований перспективных спортсменов, создания спортивных баз. ; У Постанові Сейму Литовської Республіки про утвердження Державної стратегії розвитку спорту на 2011-2020 роки відмічається важливість створення і удосконалення горизонтальної структури державного управління спортом, яка включає в себе багато напрямків державного управління та муніципальні установи, що дозволить розширяти співпрацю з неурядовими спортивними організаціями і приватним сектором спортивної діяльності. Планується створення правових та економічних умов для розвитку активного і здорового образу життя, швидкого розвитку універсальних спортивних клубів і здорового образу життя, швидкого розвитку універсальних спортивних клубів як основних суб'єктів національної спортивної системи, щоб сприяти їх вкладу в неформальне спортивне товариство і зайнятість дітей і молоді, розвиток різних видів спорту, взаємодію аматорського і професійного спорту. У зв'язку з цим були поставлені завдання щодо створення багаторівневої системи стратегічної співпраці з неурядовими спортивними організаціями (федераціями), зі структурами державного управління, розширення співпраці між муніципальними установами у сфері спорту, уповноважених Урядом Литовської Республіки (далі урядом), з включенням Національної програми розвитку спорту для всіх, підвищення життєздатності товариств через спорт, забезпечення здорового образу життя і розвиток спортивної інфраструктури через посердництво територіального планування та інвестиційних програм; створення і ровиток системи державно-приватного партнерства у сфері спорту; співпраці між установами всіх областей управління шляхом розвитку і реалізації фізичної активності, здорового образу життя і працездатності, соціальної згуртованості черз посередництво спорту, зайнятості у сфері дозвілля і соціальної профілактики та інших міжвідомчих програм. Реалізація стратегії особливо актуальна на рівні діяльності муніципальних адміністрацій і рад, яким делеговані функції для реалізації спортивної політики. Проблеми у реалізації спортивної політики аналізуються вченими і законотворцями спортивної політики (Tukkula, 2016; Pollitt and Bouckaert, 2003, Houlihan, 2005, Grix et al, 2018 и др.). Метою дослідження є аналіз того, як формується і реалізується спортивна політика Литовської Республіки у діяльності муніципальних адміністрацій і рад. Методи дослідження - аналіз наукової літератури, аналіз законів системи спортивного менеджменту. Результати і висновки дослідження. Реальна роль муніципалітетів і пріоритетність розвитку суспільного спорту, підвищення життєздатності товариств, не були реалізовані. Роь приватного бізнесу у спортивній інфраструктурі з метою розвитку спортивного руху і співпраці з соціально відповідальним бізнесом, незалежна роль клубів і неурядових організацій у якості пріоритету залишається недостатньо осмисленою і нездійсненою. При функціональному розділенні видів діяльності у процесі спортивної політики всі ланцюги взаємодії між організаціями, що діють у межах своїх компетенцій, повинні діяти у межах реалізації законів і стратегічних цілей спортивної політики. Для досягнення цих цілей діяльність установ залежить від політчиних рішень, що приймаються сумісно з центральним урядом, державних програм і проектів. Важливо, щоб виконавчим структурам були делеговані рівні функції, а реалізація політики здійснювалась послідовно в усіх сферах республіки. Удосконалення процесу реалізації спортивної політики і пошук підвищення ефективності муніципальних адміністрацій і рад повинні бути головною метою всіх установ, що приймають в них участь. Вся система установ, що займаються розробкою і реалізацією спортивної політики, надзвичйно централізована. Інституційні відмінності в управлінні і вирішенні структурних проблем між національними і муніципальними організаціями є великими. Це негативно впливає на стан муніципальних територіальних спортивних підрозділів, коли гранти розподіляються з державного бюджету у процесі відбору спортсменів, медико-технологічних досліджень перспективних спортсменів, створення спортивних баз тощо.

The Resolution of the Seimas of the Republic of Lithuania on the Approval of the State Sports Development Strategy for 2011-2020 states that it is important to create and develop a horizontal structure of public administration of sport, which includes many state administration areas and municipal institutions, which would allow to develop cooperation with non-governmental sports organizations and private sector of sports activities. To create legal and economic conditions for the fast development of active and healthy lifestyle and universal sports clubs as primary subjects of the national sport system; to promote their contribution to non-formal sports education and employment of children and young people, development of various sports, interaction between amateur and professional sports. In this respect, the tasks have been set to create a multi-tier system of strategic cooperation with non-governmental sport organizations (federations) with public administration structures, to expand cooperation between municipal institutions in the field of sport, authorized by the Government of the Republic of Lithuania (hereinafter referred to as the Government) so that these resolutions include the National Sport for All Development Program implementation, enhancing the vitality of communities through sport, ensuring healthy lifestyle conditions and developing sports infrastructure through territorial planning documents and investment programs; to create and develop a system of partnerships in the field of sport between public and private sectors; to develop cooperation between institutions of all fields of management by developing and implementing physical activity, healthy lifestyles and work ability, social cohesion through sport, leisure employment and social prevention and other interinstitutional programs, accordingly reorganizing and expanding functions of the institution authorized by the Government, strengthening its administrative capacity. The implementation of the strategy is particularly relevant, as is the case at the level of municipal administrations and councils, to which functions are delegated to implement the priority functions of sport policy. Problems in the implementation of sport policy are analyzed by scientists as well as representatives of sports policy legislators (Tukkula, 2016; Pollitt and Bouckaert, 2003, Houlihan, 2005, Grix et al, 2018, etc.). The aim of the research is to analyze how the sports policy of the Republic of Lithuania is formulated and implemented in the activities of municipal administrations and councils. Research methods -analysis of scientific literature, analysis of laws, analysis of sports management system. Research results and conclusions. The real role of municipalities and the priority to develop community sport, to promote the vitality of communities has not been realized yet. The role of private business for private investment in sports infrastructure for the development of sports movement and cooperation with socially responsible business representatives, the independent role of clubs and non-governmental organizations as a priority have also not been understood and finally not implemented. In the functional division of activities in the sport policy process, all chains of interaction between organizations, acting within the competence, must strive to implement laws and strategic goals of sports policy. In order to achieve these objectives, the activities of the institutions depend on the political decisions adopted jointly by the central government, public programs and projects. It is important that the executive structures are delegated the same kind of functions, so that the implementation of the policy is carried out consistently in all areas of the republic.Improvement of the process of implementing sports policy and the search for the improvement, trying to achieve the efficiency of activities of municipal administrations and councils must be the main goal of all institutions involved in it. The whole system of institutions involved in the development and implementation of sport policy is too centralized. Institutional differences in the management of interdependence and in the resolution of structural problems between national organizations and municipal organizations are very pronounced. This has a negative impact on the status of municipal territorial sports divisions, when grants are distributed from the state budget, selecting sportsmen, performing medical technological examination of promising sportsmen, setting up sports bases, and so on ; В постановлении Сейма Литовской Республики об утверждении Государственной стратегии развития спорта на 2011–2020 годы отмечается важность создания и совершенствования горизонтальной структуры государственного управления спортом, которая включает в себя многие направления государственного управления и муниципальные учреждения, что позволяет развивать сотрудничество с неправительственными спортивными организациями и частным сектором спортивной деятельности. Планируется создание правовых и экономических условий для развития активного и здорового образа жизни, быстрого развития универсальных спортивных клубов как основных субъектов национальной спортивной системы, чтобы содействовать их вкладу в неформальное спортивное образование и занятость детей и молодежи, развитие различных видов спорта, взаимодействие любительского и профессионального спорта. В связи с этим были поставлены задачи по созданию многоуровневой системы стратегического сотрудничества с неправительственными спортивными организациями (федерациями) со структурами государственного управления, расширения сотрудничества между муниципальными учреждениями в области спорта, уполномоченному Правительством Литовской Республики (далее именуемым правительством), с включением Национальной программы развития спорта для всех реализация, повышение жизнеспособности сообществ через спорт, обеспечение условий здорового образа жизни и развитие спортивной инфраструктуры через посредство подготовки документов территориального планирования и инвестиционных программ, чтобы создавать и развивать систему государственно-частного партнерства в сфере спорта; сотрудничество между учреждениями всех областей управления путем развития и реализации физической активности, здорового образа жизни и трудоспособности, социальной сплоченности посредством спорта, занятости досуга и социальной профилактики и других межведомственных программ, соответственно реорганизуя и расширяя функции уполномоченного правительством учреждения, укрепляя его административный потенциал. Реализация стратегии особенно актуальна на уровне деятельности муниципальных администраций и советов, которым делегированы функции для реализации приоритетных функций спортивной политики. Проблемы в реализации спортивной политики анализируются представителями ученых и законодателей спортивной политики (Tukkula, 2016; Pollitt and Bouckaert, 2003, Houlihan, 2005, Grix et al, 2018 и др.). Целью исследования является анализ того, как формируется и реализуется политика спорта Литовской Республики в деятельности муниципальных администраций и советов. Методы исследования - анализ научной литературы, анализ законов, анализ системы спортивного менеджмента. Результаты и выводы исследования. Реальная роль муниципалитетов и приоритетность развития общественного спорта, повышения жизнеспособности сообществ, не были реализованы. Роль частного бизнеса в спортивную инфраструктуру для развития спортивного движения и сотрудничество с социально ответственным бизнесом, независимая роль клубов и неправительственных организаций в качестве приоритета остается недостаточно осмысленна и неосуществлена. При функциональном разделении видов деятельности в процессе спортивной политики все цепи взаимодействия между организациями, действующими в пределах своей компетенции, должны стремиться к реализации законов и стратегических целей спортивной политики. В достижения этих целей деятельность учреждений зависит от принимаемых совместно центральным правительством политических решений, государственных программ и проектов. Важно, чтобы исполнительным структурам были делегированы одинаковые функции, а реализация политики осуществлялась последовательно во всех областях республики. Совершенствование процесса реализации спортивной политики и поиск повышения эффективности муниципальных администраций и советов должны быть главной целью всех учреждений, участвующих в нем. Вся система учреждений, занимающихся разработкой и реализацией спортивной политики, слишком централизована. Институциональные различия в управлении и в решении структурных проблем между национальными организациями и муниципальными организациями очень заметны. Это отрицательно сказывается на состоянии муниципальных территориальных спортивных подразделений, когда гранты распределяются из государственного бюджета в процесе отбора спортсменов, медико-технологических исследований перспективных спортсменов, создания спортивных баз. ; У Постанові Сейму Литовської Республіки про утвердження Державної стратегії розвитку спорту на 2011-2020 роки відмічається важливість створення і удосконалення горизонтальної структури державного управління спортом, яка включає в себе багато напрямків державного управління та муніципальні установи, що дозволить розширяти співпрацю з неурядовими спортивними організаціями і приватним сектором спортивної діяльності. Планується створення правових та економічних умов для розвитку активного і здорового образу життя, швидкого розвитку універсальних спортивних клубів і здорового образу життя, швидкого розвитку універсальних спортивних клубів як основних суб'єктів національної спортивної системи, щоб сприяти їх вкладу в неформальне спортивне товариство і зайнятість дітей і молоді, розвиток різних видів спорту, взаємодію аматорського і професійного спорту. У зв'язку з цим були поставлені завдання щодо створення багаторівневої системи стратегічної співпраці з неурядовими спортивними організаціями (федераціями), зі структурами державного управління, розширення співпраці між муніципальними установами у сфері спорту, уповноважених Урядом Литовської Республіки (далі урядом), з включенням Національної програми розвитку спорту для всіх, підвищення життєздатності товариств через спорт, забезпечення здорового образу життя і розвиток спортивної інфраструктури через посердництво територіального планування та інвестиційних програм; створення і ровиток системи державно-приватного партнерства у сфері спорту; співпраці між установами всіх областей управління шляхом розвитку і реалізації фізичної активності, здорового образу життя і працездатності, соціальної згуртованості черз посередництво спорту, зайнятості у сфері дозвілля і соціальної профілактики та інших міжвідомчих програм. Реалізація стратегії особливо актуальна на рівні діяльності муніципальних адміністрацій і рад, яким делеговані функції для реалізації спортивної політики. Проблеми у реалізації спортивної політики аналізуються вченими і законотворцями спортивної політики (Tukkula, 2016; Pollitt and Bouckaert, 2003, Houlihan, 2005, Grix et al, 2018 и др.). Метою дослідження є аналіз того, як формується і реалізується спортивна політика Литовської Республіки у діяльності муніципальних адміністрацій і рад. Методи дослідження - аналіз наукової літератури, аналіз законів системи спортивного менеджменту. Результати і висновки дослідження. Реальна роль муніципалітетів і пріоритетність розвитку суспільного спорту, підвищення життєздатності товариств, не були реалізовані. Роь приватного бізнесу у спортивній інфраструктурі з метою розвитку спортивного руху і співпраці з соціально відповідальним бізнесом, незалежна роль клубів і неурядових організацій у якості пріоритету залишається недостатньо осмисленою і нездійсненою. При функціональному розділенні видів діяльності у процесі спортивної політики всі ланцюги взаємодії між організаціями, що діють у межах своїх компетенцій, повинні діяти у межах реалізації законів і стратегічних цілей спортивної політики. Для досягнення цих цілей діяльність установ залежить від політчиних рішень, що приймаються сумісно з центральним урядом, державних програм і проектів. Важливо, щоб виконавчим структурам були делеговані рівні функції, а реалізація політики здійснювалась послідовно в усіх сферах республіки. Удосконалення процесу реалізації спортивної політики і пошук підвищення ефективності муніципальних адміністрацій і рад повинні бути головною метою всіх установ, що приймають в них участь. Вся система установ, що займаються розробкою і реалізацією спортивної політики, надзвичйно централізована. Інституційні відмінності в управлінні і вирішенні структурних проблем між національними і муніципальними організаціями є великими. Це негативно впливає на стан муніципальних територіальних спортивних підрозділів, коли гранти розподіляються з державного бюджету у процесі відбору спортсменів, медико-технологічних досліджень перспективних спортсменів, створення спортивних баз тощо.