Suchergebnisse

Problem setting. The current conditions of developing Ukrainian society are characterized by the modernization of all spheres of publicity, the introduction of democratic forms of the organization of public power, and the definition of strategic goals for further development. Such positive changes are opposed by the hybrid war of the Russian Federation, which seeks to undermine the integrity of Ukraine, in particular, to blur the unity of Ukraine as well as the unity and sovereignty of Ukrainianness. Under these conditions, the theory and practice of public administration have high tasks – to develop and implement the policy of Ukrainian centrism, to bring to life the political identity of society.Recent research and publications analysis concerning the raised problem may be carried out in several directions. First of all, it should be noted that consideration of the contemporary problem of Ukrainian identity should be based on the literary heritage of the great artists of Ukraine (T. Shevchenko, I. Franko, Lesya Ukrainka, etc.) and take into account the contemporary works of prominent researchers of typical features of the people (Yu. Shevelova, L. Kostenko, O. Zabuzhko, L. Ivshyna, etc.). Theoretical and methodological foundations for considering identity as a factor in the development of modern society are laid in the ideas of the classics of world thought (J. Bodriiar, Y. Habermas, V. Dilthey, E. Erikson, L. F. G. Svedsen, F. Fukuyama, etc.). The general social importance of solving the problem of Ukrainian identity is reflected in the works of Ukrainian scholars such as E. Bystrytskyi, V. Horbulin, S. Datsiuk, A. Kolodii, H. Pocheptsov. The public-managerial format for asserting Ukrainian identity is revealed by the following authors: V. Pasichnyk, N. Pidberezhnyk, O. Shaparenko and others.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The analyzed works raise important aspects of the theoretical interpretation and social significance of Ukrainian identity but do not fully reveal the peculiarities of its practical assertion by public-managerial means in conditions of the uncompromising hybrid war on the part of the Russian Federation. Accordingly, the paper objective is defined as a justification of the topicality of the usage of theoretical and practical potential of public administration for the preservation and development of Ukrainian identity.Paper main body. The starting point of the article is the statement that the modern expansion of the sphere of public administration includes new socio-cultural layers of influence on further development. Accordingly, the value of the level of the conscious attitude, rational understanding of the carried out transformations is increasing. One of the important aspects of personal awareness of social processes is the determination of the identity. The topicality of the problem of Ukrainian identity has been considered in the context of several contemporary challenges, among which the incompleteness of its formation and the systemic efforts of the Kremlin directed at destroying this powerful resource of development are of particular importance.A distinction is drawn between Ukrainian and Russian national identity, which is, first and foremost, in the level of orientation towards civilizational and democratic values, in attitude to the ways of social self-realization and so on.The classification of the main directions of destructing Ukrainian identity by the propaganda machine of the Russian Federation is carried out, within which four blocks, twelve specific influences and goals are fixed. Accordingly, the means of counteracting such semantic aggression are indicated. The conceptual basis of Ukrainian identity is political Ukrainian-centrism as a comprehensive statement of a common civilizational future.It is substantiated that compliance with the policy of strengthening Ukrainian identity by public-managerial means is possible due to the combination of theoretical and practical content of the activity of all subjects of modernization of society. The content of specific steps of forming Ukrainian identity is revealed.Conclusions of the research and prospects for further studies. It is stated that one of the pressing challenges of the present is to preserve and strengthen Ukrainian identity as an effective resource for Ukraine's development. Identity is revealed through several essential features, a self-awareness of the subject of his or her inner affinity with social groups. Ukrainian identity differs qualitatively from Russian identity in terms of democracy, tolerance and rationality. It is substantiated that Russian aggression towards all Ukrainian is largely due to the resentment syndrome. Emphasis is placed on the public-managerial format of strengthening Ukrainian identity and the theoretical and practical tools of this process are revealed. Prospective directions of further scientific research of the raised problematics will be the search for the answer to the questions about the deep structures of social and political identity, as well as about specific ways of influence of the sphere of publicity on the formation of Ukrainian identity. ; Досліджено публічно-управлінський аспект сучасної боротьба за українськуідентичність у контексті розкриття сфери публічності як багатогранного процесу забезпечення розвитку демократії та державного суверенітету України. На основі визначення ідентичності як результату самоусвідомлення особою своєї спорідненості з певною соціальною групою виокремлено сутнісні ознаки саме української ідентичності. Продемонстровано її принципову відмінність від російської ідентичності, яка значною мірою заснована на ресентименті – прагненні трансформувати (сублімувати) почуття образи і заздрості у синдром агресивності та помсти. Обґрунтовано положення, що боротьба за українську ідентичність у публічно-управлінському форматі має теоретико-методологічний та практично-прикладний аспекти, що реалізуються поєднанням спільних зусиль більшості суб'єктів соціального розвитку.

Problem setting. The current conditions of developing Ukrainian society are characterized by the modernization of all spheres of publicity, the introduction of democratic forms of the organization of public power, and the definition of strategic goals for further development. Such positive changes are opposed by the hybrid war of the Russian Federation, which seeks to undermine the integrity of Ukraine, in particular, to blur the unity of Ukraine as well as the unity and sovereignty of Ukrainianness. Under these conditions, the theory and practice of public administration have high tasks – to develop and implement the policy of Ukrainian centrism, to bring to life the political identity of society.Recent research and publications analysis concerning the raised problem may be carried out in several directions. First of all, it should be noted that consideration of the contemporary problem of Ukrainian identity should be based on the literary heritage of the great artists of Ukraine (T. Shevchenko, I. Franko, Lesya Ukrainka, etc.) and take into account the contemporary works of prominent researchers of typical features of the people (Yu. Shevelova, L. Kostenko, O. Zabuzhko, L. Ivshyna, etc.). Theoretical and methodological foundations for considering identity as a factor in the development of modern society are laid in the ideas of the classics of world thought (J. Bodriiar, Y. Habermas, V. Dilthey, E. Erikson, L. F. G. Svedsen, F. Fukuyama, etc.). The general social importance of solving the problem of Ukrainian identity is reflected in the works of Ukrainian scholars such as E. Bystrytskyi, V. Horbulin, S. Datsiuk, A. Kolodii, H. Pocheptsov. The public-managerial format for asserting Ukrainian identity is revealed by the following authors: V. Pasichnyk, N. Pidberezhnyk, O. Shaparenko and others.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The analyzed works raise important aspects of the theoretical interpretation and social significance of Ukrainian identity but do not fully reveal the peculiarities of its practical assertion by public-managerial means in conditions of the uncompromising hybrid war on the part of the Russian Federation. Accordingly, the paper objective is defined as a justification of the topicality of the usage of theoretical and practical potential of public administration for the preservation and development of Ukrainian identity.Paper main body. The starting point of the article is the statement that the modern expansion of the sphere of public administration includes new socio-cultural layers of influence on further development. Accordingly, the value of the level of the conscious attitude, rational understanding of the carried out transformations is increasing. One of the important aspects of personal awareness of social processes is the determination of the identity. The topicality of the problem of Ukrainian identity has been considered in the context of several contemporary challenges, among which the incompleteness of its formation and the systemic efforts of the Kremlin directed at destroying this powerful resource of development are of particular importance.A distinction is drawn between Ukrainian and Russian national identity, which is, first and foremost, in the level of orientation towards civilizational and democratic values, in attitude to the ways of social self-realization and so on.The classification of the main directions of destructing Ukrainian identity by the propaganda machine of the Russian Federation is carried out, within which four blocks, twelve specific influences and goals are fixed. Accordingly, the means of counteracting such semantic aggression are indicated. The conceptual basis of Ukrainian identity is political Ukrainian-centrism as a comprehensive statement of a common civilizational future.It is substantiated that compliance with the policy of strengthening Ukrainian identity by public-managerial means is possible due to the combination of theoretical and practical content of the activity of all subjects of modernization of society. The content of specific steps of forming Ukrainian identity is revealed.Conclusions of the research and prospects for further studies. It is stated that one of the pressing challenges of the present is to preserve and strengthen Ukrainian identity as an effective resource for Ukraine's development. Identity is revealed through several essential features, a self-awareness of the subject of his or her inner affinity with social groups. Ukrainian identity differs qualitatively from Russian identity in terms of democracy, tolerance and rationality. It is substantiated that Russian aggression towards all Ukrainian is largely due to the resentment syndrome. Emphasis is placed on the public-managerial format of strengthening Ukrainian identity and the theoretical and practical tools of this process are revealed. Prospective directions of further scientific research of the raised problematics will be the search for the answer to the questions about the deep structures of social and political identity, as well as about specific ways of influence of the sphere of publicity on the formation of Ukrainian identity. ; Досліджено публічно-управлінський аспект сучасної боротьба за українськуідентичність у контексті розкриття сфери публічності як багатогранного процесу забезпечення розвитку демократії та державного суверенітету України. На основі визначення ідентичності як результату самоусвідомлення особою своєї спорідненості з певною соціальною групою виокремлено сутнісні ознаки саме української ідентичності. Продемонстровано її принципову відмінність від російської ідентичності, яка значною мірою заснована на ресентименті – прагненні трансформувати (сублімувати) почуття образи і заздрості у синдром агресивності та помсти. Обґрунтовано положення, що боротьба за українську ідентичність у публічно-управлінському форматі має теоретико-методологічний та практично-прикладний аспекти, що реалізуються поєднанням спільних зусиль більшості суб'єктів соціального розвитку.

Статтю присвячено аналізу нормативного забезпечення функціонування антикорупційних органів України.Відмітною рисою антикорупційної стратегії є виокремлення зони ризиків у антикорупційній політиці держави і втілення в життя пропозицій щодо викорінення корупційних елементів у процесі державотворення.Прийняття Антикорупційної стратегії в Україні дозволило створити нові антикорупційні органи, які існують в Європейському Союзі відповідно до вимог і норм, на підставі яких ведеться боротьба з корупцією. Наголошено, що прийняття нових чи вдосконалення існуючих законів не є гарантією ефективності здійснення такої діяльності. ; В статье анализируется юридическая литература и нормативная база деятельности специализированных антикоррупционных органов Украины. Дано краткое описание этапов развития антикоррупционной политики Украины времен независимости. Обобщены основные положення нормативных документов по обеспечению деятельности антикоррупционных органов Украины. Показано, что активное развитие системы антикоррупционных органов начато только с 2014 года и продолжается сейчас. ; The article states that by this time the issue of normative provision of anti-corruption activity was studied and analyzed by scientists on the basis of rapidly changing legislation, based on this it is proved that urgent and necessary is a detailed study.It is established that the adopted anti-corruption strategy for 2014-2017 provides for not only the comments made by international institutions, but also the provision of proposals on the state of corruption and its outspread. It is substantiated that the distinctive feature of the current strategy is the separation of the risk area in the anti-corruption policy of the state and the implementation of the proposals on the elimination of corruption elements in the process of state-building, as well as taking into account the shortcomings of the previous ones.Adoption of the Anticorruption Strategy allowed the creation of new anti-corruption bodies that exist in the European Union in accordance with the requirements and norms on the basis of which the fight against corruption is being conducted. At the same time, it is noted that the adoption of new or improvement of existing laws does not guarantee the effective conduct of such activities.

Статтю присвячено аналізу нормативного забезпечення функціонування антикорупційних органів України.Відмітною рисою антикорупційної стратегії є виокремлення зони ризиків у антикорупційній політиці держави і втілення в життя пропозицій щодо викорінення корупційних елементів у процесі державотворення.Прийняття Антикорупційної стратегії в Україні дозволило створити нові антикорупційні органи, які існують в Європейському Союзі відповідно до вимог і норм, на підставі яких ведеться боротьба з корупцією. Наголошено, що прийняття нових чи вдосконалення існуючих законів не є гарантією ефективності здійснення такої діяльності. ; В статье анализируется юридическая литература и нормативная база деятельности специализированных антикоррупционных органов Украины. Дано краткое описание этапов развития антикоррупционной политики Украины времен независимости. Обобщены основные положення нормативных документов по обеспечению деятельности антикоррупционных органов Украины. Показано, что активное развитие системы антикоррупционных органов начато только с 2014 года и продолжается сейчас. ; The article states that by this time the issue of normative provision of anti-corruption activity was studied and analyzed by scientists on the basis of rapidly changing legislation, based on this it is proved that urgent and necessary is a detailed study.It is established that the adopted anti-corruption strategy for 2014-2017 provides for not only the comments made by international institutions, but also the provision of proposals on the state of corruption and its outspread. It is substantiated that the distinctive feature of the current strategy is the separation of the risk area in the anti-corruption policy of the state and the implementation of the proposals on the elimination of corruption elements in the process of state-building, as well as taking into account the shortcomings of the previous ones.Adoption of the Anticorruption Strategy allowed the creation of new anti-corruption bodies that exist in the European Union in accordance with the requirements and norms on the basis of which the fight against corruption is being conducted. At the same time, it is noted that the adoption of new or improvement of existing laws does not guarantee the effective conduct of such activities.

The article states that by this time the issue of normative provision of anti-corruption activity was studied and analyzed by scientists on the basis of rapidly changing legislation, based on this it is proved that urgent and necessary is a detailed study.It is established that the adopted anti-corruption strategy for 2014-2017 provides for not only the comments made by international institutions, but also the provision of proposals on the state of corruption and its outspread. It is substantiated that the distinctive feature of the current strategy is the separation of the risk area in the anti-corruption policy of the state and the implementation of the proposals on the elimination of corruption elements in the process of state-building, as well as taking into account the shortcomings of the previous ones.Adoption of the Anticorruption Strategy allowed the creation of new anti-corruption bodies that exist in the European Union in accordance with the requirements and norms on the basis of which the fight against corruption is being conducted. At the same time, it is noted that the adoption of new or improvement of existing laws does not guarantee the effective conduct of such activities. ; В статье анализируется юридическая литература и нормативная база деятельности специализированных антикоррупционных органов Украины. Дано краткое описание этапов развития антикоррупционной политики Украины времен независимости. Обобщены основные положення нормативных документов по обеспечению деятельности антикоррупционных органов Украины. Показано, что активное развитие системы антикоррупционных органов начато только с 2014 года и продолжается сейчас. ; Статтю присвячено аналізу нормативного забезпечення функціонування антикорупційних органів України.Відмітною рисою антикорупційної стратегії є виокремлення зони ризиків у антикорупційній політиці держави і втілення в життя пропозицій щодо викорінення корупційних елементів у процесі державотворення.Прийняття Антикорупційної стратегії в Україні дозволило створити нові антикорупційні органи, які існують в Європейському Союзі відповідно до вимог і норм, на підставі яких ведеться боротьба з корупцією. Наголошено, що прийняття нових чи вдосконалення існуючих законів не є гарантією ефективності здійснення такої діяльності.

The article emphasizes that corruption in Ukraine during the years of independence turned into a multifaceted systemic phenomenon with devastating consequences, which led to the institutionalization of corruption relations, the formation of informal destructive institutions, which prolonged the practice of clans in political and many other spheres of the society which lives by double standards. The author analyzes and evaluates some of the anti-corruption measures taken by the authorities for the recent time and concludes that they have an imitative character. ; В статье подчеркивается, что в Украине за годы независимости коррупция превратилась в многоаспектное системное явление с разрушительными последствиями, что обусловило институционализию коррупционных отношений, образование неформальных деструктивных институтов, которые продлили практику клановости в политической и многих других сферах жизнедеятельности общества, живущего по двойным стандартам. Автор анализирует и дает оценку некоторым антикоррупционным мероприятиям, проведенным властью в последнее время и делает вывод об их имитационном характере. ; Постановка проблеми. Антикорупційні заходи розпочаті держаними органами влади напередодні новорічних свят з 2019 на 2020рік викликали у населення України хвилю обурення, посилили напруженість та конфліктність у суспільстві, негативно вплинули на антикорупційну репутацію інститутів державного управління. Користуючись анормальністю «дозвільних» та регулюючих функцій влада вчинила дії, які виглядають як чергова профанація, що закріпило проблему певної невідповідності між декларуванням державними службовцями та посадовцями своїх намірів і реальним станом речей щодо боротьби із корупцією. Тому питання подолання корупції у владі не втрачають своєї актуальності в умовах сучасних соціально-політичних реалій.Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про те, що питання запо­бігання та протидії корупції в органах державної влади не перестають викликати жвавий інтерес як у зарубіжних (І. Амундсен, П. Бардхан, Е. М. Барр, А. В. Горовіц, М. Джонстон, В. Т. Левін, С. Роуз-Аккерман, С. С. Такер, А. Дж. Хайденхаймер, С. Гантінгтон та ін.), так і вітчизняних (Л. В. Андрущенко, А. В. Боровик, А. В. Во­лошенко, В. С. Журавський, Д. В. Костенко, В. І. Литвиненко, М. І. Мельник, Є. В. Невмержицький, В. В. Нонік, О. В. Шкуропат, С. Б. Яковенко та ін.) фахівців, які присвятили свої роботи аналізу різних аспектів досліджуваної проблематики. Водночас, недостатньо вивченою залишаються низка ключових для антикорупційної діяльності питань, у тому числі таких як особливості запобігання та протидії корупції у владі в умовах сучасних соціально-політичних реалій в Україні.Метою даної статті є аналіз особливостей боротьби з корупцією у вітчизняному соціально-політичному просторі та пошук відповідних сучасним реаліям механізмів запобігання і протидії корупційним практикам у владі.Виклад основного матеріалу. Корупція в Україні за роки незалежності перетворилася у багатоаспектне системне явище, яке фактично витіснило державу як імперативний (визначальний) суб'єкт влади, привласнюючи й деформуючи принципово важливі суспільні атрибути. Декларуючи свої наміри щодо боротьби з корупцією, Українська держава виконала або частково виконала за 2019 рік лише 6 з 12 рекомендацій, наданих Transparency International Ukraine, які б могли покращити показники нашої країни за Індексом сприйняття корупції (CPI) та посіла 126 місце зі 180, втративши свої позиції, порівняно з попереднім роком, на 2 бали. Це свідчать про імітаційний характер антикорупційної боротьби в нашій країні.Спроби влади відновити довіру суспільства до держави та її представників через систему е-декларування майна та доходів можновладців не змінила ситуацію. Декларанти знаходять можливість декларувати мінімальну кількість майна, а Національне агентство з питань запобігання корупції, займається хіба що дрібними питаннями, що доводить його функціональну неспроможність. Новообрані представники політичної еліти України лише консервують ситуацію, прикриваючись галасливою публічною антикорупційною риторикою та незрозумілими і неприйнятними у суспільстві інструментами боротьби з корупцією.Корупція в Україні за роки незалежності перетворилася у багатоаспектне системне явище з руйнівними наслідками, що зумовило інституціоналізію корупційних відносин, утворення неформальних деструктивних інститутів (непотизму, кумівства, кронізму, патрімоніалізму, клієнтизму тощо), які подовжили практику клановості в політичній та багатьох інших сферах життєдіяльності суспільства, яке живе за подвійними стандартами.Висновки. Особливістю розпочатої боротьби з корупційною практикою у владі стало те, що попри певне зростання демократичності та відкритості політичної системи України політичні процеси в нашій країні, як і раніше, регулюють сімейно- кланові угруповання за допомогою традиційних норм, прийнятих у суспільстві, а не формального законодавства, залишаючи державні структури джерельною базою кланово-олігархічної системи України. Підтвердженням збереження корупційного складника у владі стало прийняття посадовцями неефективних рішень на кшталт підняття собі зарплат на фоні усіх негараздів в країні та зубожіння широких верств населення. Тому в умовах сучасних соціально-політичних реалій в країні для вирішен­ня питань протидії корупції владі необхідно налагодити співпрацю з громадянським суспільством та незалежними засобами масової інформації і разом почати повно- масштабні системні антикорупційні заходи задля досягнення поставленої мети, спираючись на вітчизняну нормативно-правову базу, конструктивні пропозиції науковців та світовий досвід країн, які мають позитивні результати у боротьбі з корупцією.

The article emphasizes that corruption in Ukraine during the years of independence turned into a multifaceted systemic phenomenon with devastating consequences, which led to the institutionalization of corruption relations, the formation of informal destructive institutions, which prolonged the practice of clans in political and many other spheres of the society which lives by double standards. The author analyzes and evaluates some of the anti-corruption measures taken by the authorities for the recent time and concludes that they have an imitative character. ; В статье подчеркивается, что в Украине за годы независимости коррупция превратилась в многоаспектное системное явление с разрушительными последствиями, что обусловило институционализию коррупционных отношений, образование неформальных деструктивных институтов, которые продлили практику клановости в политической и многих других сферах жизнедеятельности общества, живущего по двойным стандартам. Автор анализирует и дает оценку некоторым антикоррупционным мероприятиям, проведенным властью в последнее время и делает вывод об их имитационном характере. ; Постановка проблеми. Антикорупційні заходи розпочаті держаними органами влади напередодні новорічних свят з 2019 на 2020рік викликали у населення України хвилю обурення, посилили напруженість та конфліктність у суспільстві, негативно вплинули на антикорупційну репутацію інститутів державного управління. Користуючись анормальністю «дозвільних» та регулюючих функцій влада вчинила дії, які виглядають як чергова профанація, що закріпило проблему певної невідповідності між декларуванням державними службовцями та посадовцями своїх намірів і реальним станом речей щодо боротьби із корупцією. Тому питання подолання корупції у владі не втрачають своєї актуальності в умовах сучасних соціально-політичних реалій.Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про те, що питання запо­бігання та протидії корупції в органах державної влади не перестають викликати жвавий інтерес як у зарубіжних (І. Амундсен, П. Бардхан, Е. М. Барр, А. В. Горовіц, М. Джонстон, В. Т. Левін, С. Роуз-Аккерман, С. С. Такер, А. Дж. Хайденхаймер, С. Гантінгтон та ін.), так і вітчизняних (Л. В. Андрущенко, А. В. Боровик, А. В. Во­лошенко, В. С. Журавський, Д. В. Костенко, В. І. Литвиненко, М. І. Мельник, Є. В. Невмержицький, В. В. Нонік, О. В. Шкуропат, С. Б. Яковенко та ін.) фахівців, які присвятили свої роботи аналізу різних аспектів досліджуваної проблематики. Водночас, недостатньо вивченою залишаються низка ключових для антикорупційної діяльності питань, у тому числі таких як особливості запобігання та протидії корупції у владі в умовах сучасних соціально-політичних реалій в Україні.Метою даної статті є аналіз особливостей боротьби з корупцією у вітчизняному соціально-політичному просторі та пошук відповідних сучасним реаліям механізмів запобігання і протидії корупційним практикам у владі.Виклад основного матеріалу. Корупція в Україні за роки незалежності перетворилася у багатоаспектне системне явище, яке фактично витіснило державу як імперативний (визначальний) суб'єкт влади, привласнюючи й деформуючи принципово важливі суспільні атрибути. Декларуючи свої наміри щодо боротьби з корупцією, Українська держава виконала або частково виконала за 2019 рік лише 6 з 12 рекомендацій, наданих Transparency International Ukraine, які б могли покращити показники нашої країни за Індексом сприйняття корупції (CPI) та посіла 126 місце зі 180, втративши свої позиції, порівняно з попереднім роком, на 2 бали. Це свідчать про імітаційний характер антикорупційної боротьби в нашій країні.Спроби влади відновити довіру суспільства до держави та її представників через систему е-декларування майна та доходів можновладців не змінила ситуацію. Декларанти знаходять можливість декларувати мінімальну кількість майна, а Національне агентство з питань запобігання корупції, займається хіба що дрібними питаннями, що доводить його функціональну неспроможність. Новообрані представники політичної еліти України лише консервують ситуацію, прикриваючись галасливою публічною антикорупційною риторикою та незрозумілими і неприйнятними у суспільстві інструментами боротьби з корупцією.Корупція в Україні за роки незалежності перетворилася у багатоаспектне системне явище з руйнівними наслідками, що зумовило інституціоналізію корупційних відносин, утворення неформальних деструктивних інститутів (непотизму, кумівства, кронізму, патрімоніалізму, клієнтизму тощо), які подовжили практику клановості в політичній та багатьох інших сферах життєдіяльності суспільства, яке живе за подвійними стандартами.Висновки. Особливістю розпочатої боротьби з корупційною практикою у владі стало те, що попри певне зростання демократичності та відкритості політичної системи України політичні процеси в нашій країні, як і раніше, регулюють сімейно- кланові угруповання за допомогою традиційних норм, прийнятих у суспільстві, а не формального законодавства, залишаючи державні структури джерельною базою кланово-олігархічної системи України. Підтвердженням збереження корупційного складника у владі стало прийняття посадовцями неефективних рішень на кшталт підняття собі зарплат на фоні усіх негараздів в країні та зубожіння широких верств населення. Тому в умовах сучасних соціально-політичних реалій в країні для вирішен­ня питань протидії корупції владі необхідно налагодити співпрацю з громадянським суспільством та незалежними засобами масової інформації і разом почати повно- масштабні системні антикорупційні заходи задля досягнення поставленої мети, спираючись на вітчизняну нормативно-правову базу, конструктивні пропозиції науковців та світовий досвід країн, які мають позитивні результати у боротьбі з корупцією.

The article examines the part and significance of the Law of Ukraine "On Combating Corruption" of October 5, 1995 in establishing an institute of administrative responsibility for offenses related to corruption in the field of land relations. It is determined that the level of corruption in Ukraine is extremely high, which is confirmed by international institutions. Moreover, when comparing the level of perception of corruption in Ukraine in 2018 and 2019, Ukraine returned to the level of 2017 again, ranking only 126th among 180 countries in the world. Such statistics show that Ukraine is vulnerable even to the slightest corruption manifestations. It was found out that after the Verkhovna Rada of the USSR adopted the Resolution on Land Reform in 1990, and later the Land Code of the USSR, it raised the issue of granting the right to natural and legal persons to receive land in their private property. Given these circumstances, those holding managerial positions were able to independently determine the further fate of land plots, as well as ways of granting or not leasing such plots to private ownership. The article defines that the Law of Ukraine "On Combating Corruption" of October 5, 1995 for the first time enshrined the concept of corruption, and also determined that for committing corruption offenses and offenses related to corruption as a whole, relations, in particular), the legislation of Ukraine establishes responsibility. The article confirms that this law does not specify the peculiarities of administrative responsibility for the offenses related to corruption in the field of land relations. At the same time, for the first time, a general definition of corruption as a destructive phenomenon is provided, which in the future will require further regulation of additional legal acts that will be directly aimed at improving the institution of administrative responsibility for offenses related to corruption in all spheres of society. including in the field of land relations. ; У статті здійснено дослідження ролі та значення За-кону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. у встановленні інституту адміністративної від-повідальності за правопорушення, пов'язані із коруп-цією у сфері земельних відносин. Визначено, що рівень корупції в Україні є над-звичайно високим, що підтверджено незалежними міжнародними установами. Окрім того, якщо порів-нювати рівень сприйняття корупції в Україні за 2018 та 2019 роки, то Україна знову повернулася до рівня 2017 року та займає лише 126 місце серед 180 країн світу. Така статистика свідчить про те, що Україна є вразливою навіть до найменших корупційних проявів. Було з'ясовано, що після того, як Верховною Радою УРСР у 1990 році було прийнято Постанову «Про зе-мельну реформу», а пізніше Земельний кодекс УРСР, постало питання про надання права фізичним та юри-дичним особам, отримувати у свою приватну власність земельні ділянки. Зважаючи на такі обставини, особи, що займали керівні посади, мали змогу самостійно визначити подальшу долю земельних ділянок, а також способи надання чи ненадання таких ділянок у приват-ну власність. У статті визначено, що Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року вперше закріпив поняття корупції, а також визначив, що за вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов'я-заних із корупцією загалом (можливим є виділити «і у сфері земельних відносин» зокрема), законодавством України встановлюється відповідальність. У статті підтверджується те, що цим законом не визначаються особливості адміністративної відпові-дальності саме за правопорушення, пов'язані із коруп-цією у сфері земельних відносин. В той же час вперше надається загальне визначення поняття корупції як де-структивного явища, що в майбутньому потребувати-ме врегулювання додатковими нормативно-правови-ми актами, що будуть безпосередньо спрямованими на удосконалення інституту адміністративної відпові-дальності за правопорушення, пов'язані із корупцією в усіх сферах суспільного життя, у тому числі і у сфері земельних відносин.

The article is devoted to the gender dimension of political science in modern Ukraine. The empirical base is 1687 posts about the defence of the Ph.D. and doctoral theses in political science, as well as 35 interviews with professors and associate professors from Kharkiv, Lviv and Simferopol.Male/female applicants have been divided into two groups: applicants from the Academy and outside it. In the first group feminization of modern Ukrainian political science at the Ph.D. level and masculinization at the doctoral level is revealed. In the second group masculinization is found out at the both levels of science. The reason for the simultaneous feminization of the "education / science system" and / or the masculinization "outside the education system / science" is that gender reflects the general structure of power in society. Male and female applicants from outside the Academy, ranging from ministers to prosecutors, add to it the power and property hierarchies that are more common to other areas of social and political life in Ukraine. As a result of the patriarchy of Ukrainian society the number of male applicants is increasing and the number of female applicants is decreasing. Such a transfer involves the commercialization of "legitimate" academic relationships and the adoption of a new hybrid system of scientific gender selection.The second part of the article deals with autobiographical narratives of the professors and associate professors in three Ukrainian political science communities. The dominant gender regime in the profession of political science is reconstructed and its perception by male and female practitioners is described. There are two main indicators of gender (in)equality in the profession: 1) the prevalence of diametrically opposed thoughts about discrimination, and 2) the tendency to direct distortion the (objective) facts. According to my hypothesis feminization of Ukrainian political science is not accompanied by the deconstruction of the patriarchal episteme. In particular, the female political scientists' awareness of their own importance is formulated in the categories of gender stereotypes and evaluated in terms of establishing hegemony through the development of gender roles being traditionally considered as the "male" ones. ; Стаття присвячена гендерному виміру політичної науки в сучасній Україні. Емпірична база роботи складається з 1687 оголошень про захист кандидатських та докторських робіт з політичних наук, а також 35 інтерв'ю професорів та доцентів Харкова, Львова та Сімферополя.На прикладі здобувачів/ок з Академії виявлена фемінізація сучасної української політології на кандидатському та її маскулінізація на докторському рівнях. Увага до здобувачів/ок з-за меж Академії засвідчує маскулінізацію на обох рівнях науки. Причина одночасної фемінізації «системи освіти/науки» та/або маскулінізації «поза системою освіти/науки» полягає в тому, що гендер відображає загальну структуру влади в суспільстві. Здобувачі та здобувачки з-за меж Академії, від міністрів до прокурорів, привносять до неї владні та майнові ієрархії, більш притаманні іншим сферам суспільно-політичного життя в Україні. Внаслідок патріархату останнього підвищується кількість здобувачів та знижується – здобувачок. Такий трансфер передбачає комерціалізацію «легітимних» академічних стосунків та ствердження нової гібридної системи наукової гендерної селекції.В другий частині статті на основі автобіографічних наративів професорів та доцентів трьох політологічних спільнот України реконструюється домінуючий гендерний режим в професії та його сприйняття з боку політологов та політологинь. Виокремлюються два основні індикатори гендерної (не)рівності в професії: 1) поширеність діаметрально протилежних думок з приводу дискримінації та 2) схильність до прямого перекручування (об'єктивних) фактів. Обґрунтовується гіпотеза, згідно з якою фемінізація української політології не супроводжується деконструкцією патріархатної епістеми. Зокрема, усвідомлення політологинями власної цінності формулюється в категоріях гендерних стереотипів і оцінюється з погляду встановлення гегемонії через освоєння гендерних ролей, що традиційно вважалися «чоловічими».

The article is devoted to the gender dimension of political science in modern Ukraine. The empirical base is 1687 posts about the defence of the Ph.D. and doctoral theses in political science, as well as 35 interviews with professors and associate professors from Kharkiv, Lviv and Simferopol.Male/female applicants have been divided into two groups: applicants from the Academy and outside it. In the first group feminization of modern Ukrainian political science at the Ph.D. level and masculinization at the doctoral level is revealed. In the second group masculinization is found out at the both levels of science. The reason for the simultaneous feminization of the "education / science system" and / or the masculinization "outside the education system / science" is that gender reflects the general structure of power in society. Male and female applicants from outside the Academy, ranging from ministers to prosecutors, add to it the power and property hierarchies that are more common to other areas of social and political life in Ukraine. As a result of the patriarchy of Ukrainian society the number of male applicants is increasing and the number of female applicants is decreasing. Such a transfer involves the commercialization of "legitimate" academic relationships and the adoption of a new hybrid system of scientific gender selection.The second part of the article deals with autobiographical narratives of the professors and associate professors in three Ukrainian political science communities. The dominant gender regime in the profession of political science is reconstructed and its perception by male and female practitioners is described. There are two main indicators of gender (in)equality in the profession: 1) the prevalence of diametrically opposed thoughts about discrimination, and 2) the tendency to direct distortion the (objective) facts. According to my hypothesis feminization of Ukrainian political science is not accompanied by the deconstruction of the patriarchal episteme. In particular, the female political scientists' awareness of their own importance is formulated in the categories of gender stereotypes and evaluated in terms of establishing hegemony through the development of gender roles being traditionally considered as the "male" ones. ; Стаття присвячена гендерному виміру політичної науки в сучасній Україні. Емпірична база роботи складається з 1687 оголошень про захист кандидатських та докторських робіт з політичних наук, а також 35 інтерв'ю професорів та доцентів Харкова, Львова та Сімферополя.На прикладі здобувачів/ок з Академії виявлена фемінізація сучасної української політології на кандидатському та її маскулінізація на докторському рівнях. Увага до здобувачів/ок з-за меж Академії засвідчує маскулінізацію на обох рівнях науки. Причина одночасної фемінізації «системи освіти/науки» та/або маскулінізації «поза системою освіти/науки» полягає в тому, що гендер відображає загальну структуру влади в суспільстві. Здобувачі та здобувачки з-за меж Академії, від міністрів до прокурорів, привносять до неї владні та майнові ієрархії, більш притаманні іншим сферам суспільно-політичного життя в Україні. Внаслідок патріархату останнього підвищується кількість здобувачів та знижується – здобувачок. Такий трансфер передбачає комерціалізацію «легітимних» академічних стосунків та ствердження нової гібридної системи наукової гендерної селекції.В другий частині статті на основі автобіографічних наративів професорів та доцентів трьох політологічних спільнот України реконструюється домінуючий гендерний режим в професії та його сприйняття з боку політологов та політологинь. Виокремлюються два основні індикатори гендерної (не)рівності в професії: 1) поширеність діаметрально протилежних думок з приводу дискримінації та 2) схильність до прямого перекручування (об'єктивних) фактів. Обґрунтовується гіпотеза, згідно з якою фемінізація української політології не супроводжується деконструкцією патріархатної епістеми. Зокрема, усвідомлення політологинями власної цінності формулюється в категоріях гендерних стереотипів і оцінюється з погляду встановлення гегемонії через освоєння гендерних ролей, що традиційно вважалися «чоловічими».

The article is devoted to the analysis of legal, institutional and scientific components of counteraction against corruption in Ukraine in view of the fact that today corruption is quite common, which affects any system of our state and causes great damage to the welfare and progress of Ukrainian society. It is emphasized that for a long time the fight against corruption focused only on the public sector of society. Therefore, corrupt relations in the private sphere were virtually ignored by law enforcement agencies and the public. It is noted that a legal framework for combating corruption has been created in Ukraine. Evidence of this is a number of policy documents, laws and bylaws, the purpose of which was the need to bring national legislation in line with international standards to combat corruption and meet the needs of Ukrainian society to take control of corruption-causing facts. The legal component is designed to create a qualitatively new framework for combating corruption in the state, including, in particular, strengthening criminal liability for corruption offenses, wide involvement of state bodies, local self-government bodies, public organizations, regulation of the functioning of numerous social institutions, whose task is to fight corruption. In the article is emphasized that the institutional component of combating crime can at least include: the National Agency on Corruption Prevention, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the State Bureau of Investigation, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office, the High Anti-Corruption Court, the National Agency of Ukraine for finding, tracing and management of assets derived from corruption and other crimes, the Security Service of Ukraine, the TheNational Anticorruption Policy Council. It is emphasized that the relevance of scientific support of anti-corruption (scientific component) necessitates, firstly, increasing the effectiveness of this fight, and secondly, the constant monitoring of statistical and social data on the spread of corruption in Ukraine, according to a preliminary, rapid understanding of related to the prevention of corruption as such, and the principles that should be laid down in the basis of the relevant preventive activities. In the article such principles of anti-corruption as passion, conceptuality, publicity, adequate evaluation of the results of the fight against corruption, legitimacy, legislative economy and scientific validity is described. ; Статья посвящена анализу правовых, институциональных и научных составляющих противодействия коррупции в Украине с учетом констатации того факта, что сегодня коррупция является достаточно распространенным явлением, которое поражает любую систему функционирования нашего государства и наносит огромный ущерб благополучию и прогресса украинского общества. Подчеркнуто, что длительное время борьба с коррупцией сосредоточивалась только на государственном секторе функционирования общества. Поэтому коррупционные отношения в частной сфере фактически оставались без внимания правоохранительных органов и общественности. Отмечено, что в Украине создан правовой каркас противодействия коррупции. Свидетельством этому является ряд программных документов, законов и подзаконных актов, целью принятия которых стала необходимость приведения национального законодательства в соответствие с международными стандартами противодействия коррупции и удовлетворения потребности украинского общества взять контроль над коррупциогенных фактами. Правовая составляющая призвана создать качественно новые основы противодействия коррупции в государстве, включая, в частности, усиление уголовной ответственности за коррупционные правонарушения, широкое привлечение государственных органов, органов местного самоуправления, общественных организаций, регулирование функционирования многочисленных социальных институтов, задачей которых является борьба с коррупцией. В статье отмечается, что к институциональной составляющей противодействия преступности по крайней мере можно отнести: Национальное агентство по предупреждению коррупции, Национальное антикоррупционное бюро Украины, Государственное бюро расследований, Специализированную антикоррупционную прокуратуру, Высший антикоррупционный суд, Национальное агентство Украины по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений, Службу безопасности Украины, Национальный совет по вопросам антикоррупционной политики. Подчеркивается, что актуальность научного сопровождения противодействия коррупции (научной составляющей) обусловлена необходимостью, во-первых, повышения эффективности данного противодействия, во-вторых, проведения постоянного мониторинга статистических и социологических данных относительно распространения коррупции в Украине, в-третьих, четкого понимания характера деятельности, связанной с предотвращением коррупции как таковой, и принципов, которые должны быть заложены в основу соответствующей предупредительной деятельности. В статье охарактеризованы такие принципы противодействия коррупции, как пассионарность, концептуальность, публичность, адекватное оценивание результатов борьбы с коррупцией, легитимность, законодательная экономия и научная обоснованность. ; Статтю присвячено аналізу правових, інституційних і наукових складових протидії корупції в Україні з огляду на констатацію того факту, що сьогодні корупція є досить поширеним явищем, яким вражено будь-яку систему функціонування нашої держави та завдається величезного збитку добробуту й прогресу українського суспільства. Підкреслено, що тривалий час боротьба з корупцією зосереджувалася лише на державному секторі функціонування суспільства. Тому корупційні відносини в приватній сфері фактично залишалися без уваги правоохоронних органів та громадськості. Зазначено, що в Україні створено правовий каркас протидії корупції. Свідченням цьому є низка програмних документів, законів та підзаконних актів, метою прийняття яких стала необхідність приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів протидії корупції та задоволення потреби українського суспільства взяти контроль над корупціогенними фактами. Правова складова покликана створити якісно нові засади протидії корупції в державі, включаючи, зокрема, посилення кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, широке залучення державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, регулювання функціонування чисельних соціальних інституцій, завданням яких є боротьба з корупцією. У статті наголошується, що до інституційної складової протидії злочинності принаймні можна віднести: Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Службу безпеки України, Національну раду з питань антикорупційної політики. Підкреслюється, що актуальність наукового супроводу протидії корупції (наукової складової) зумовлюється необхідністю, по-перше, підвищення ефективності цієї протидії, по-друге, проведення постійного моніторингу статистичних і соціологічних даних щодо поширення корупції в Україні, по-третє, чіткого розуміння характеру діяльності, пов'язаної із запобіганням корупції як такої, і принципів, що повинні бути закладені в підґрунтя відповідної запобіжної діяльності. У статті охарактеризовано такі принципи протидії корупції, як пасіонарність, концептуальність, публічність, адекватне оцінювання результатів боротьби з корупцією, легітимність, законодавча економія та наукова обґрунтованість.

The article is devoted to the analysis of legal, institutional and scientific components of counteraction against corruption in Ukraine in view of the fact that today corruption is quite common, which affects any system of our state and causes great damage to the welfare and progress of Ukrainian society. It is emphasized that for a long time the fight against corruption focused only on the public sector of society. Therefore, corrupt relations in the private sphere were virtually ignored by law enforcement agencies and the public. It is noted that a legal framework for combating corruption has been created in Ukraine. Evidence of this is a number of policy documents, laws and bylaws, the purpose of which was the need to bring national legislation in line with international standards to combat corruption and meet the needs of Ukrainian society to take control of corruption-causing facts. The legal component is designed to create a qualitatively new framework for combating corruption in the state, including, in particular, strengthening criminal liability for corruption offenses, wide involvement of state bodies, local self-government bodies, public organizations, regulation of the functioning of numerous social institutions, whose task is to fight corruption. In the article is emphasized that the institutional component of combating crime can at least include: the National Agency on Corruption Prevention, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the State Bureau of Investigation, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office, the High Anti-Corruption Court, the National Agency of Ukraine for finding, tracing and management of assets derived from corruption and other crimes, the Security Service of Ukraine, the TheNational Anticorruption Policy Council. It is emphasized that the relevance of scientific support of anti-corruption (scientific component) necessitates, firstly, increasing the effectiveness of this fight, and secondly, the constant monitoring of statistical and social data on the spread of corruption in Ukraine, according to a preliminary, rapid understanding of related to the prevention of corruption as such, and the principles that should be laid down in the basis of the relevant preventive activities. In the article such principles of anti-corruption as passion, conceptuality, publicity, adequate evaluation of the results of the fight against corruption, legitimacy, legislative economy and scientific validity is described. ; Статья посвящена анализу правовых, институциональных и научных составляющих противодействия коррупции в Украине с учетом констатации того факта, что сегодня коррупция является достаточно распространенным явлением, которое поражает любую систему функционирования нашего государства и наносит огромный ущерб благополучию и прогресса украинского общества. Подчеркнуто, что длительное время борьба с коррупцией сосредоточивалась только на государственном секторе функционирования общества. Поэтому коррупционные отношения в частной сфере фактически оставались без внимания правоохранительных органов и общественности. Отмечено, что в Украине создан правовой каркас противодействия коррупции. Свидетельством этому является ряд программных документов, законов и подзаконных актов, целью принятия которых стала необходимость приведения национального законодательства в соответствие с международными стандартами противодействия коррупции и удовлетворения потребности украинского общества взять контроль над коррупциогенных фактами. Правовая составляющая призвана создать качественно новые основы противодействия коррупции в государстве, включая, в частности, усиление уголовной ответственности за коррупционные правонарушения, широкое привлечение государственных органов, органов местного самоуправления, общественных организаций, регулирование функционирования многочисленных социальных институтов, задачей которых является борьба с коррупцией. В статье отмечается, что к институциональной составляющей противодействия преступности по крайней мере можно отнести: Национальное агентство по предупреждению коррупции, Национальное антикоррупционное бюро Украины, Государственное бюро расследований, Специализированную антикоррупционную прокуратуру, Высший антикоррупционный суд, Национальное агентство Украины по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений, Службу безопасности Украины, Национальный совет по вопросам антикоррупционной политики. Подчеркивается, что актуальность научного сопровождения противодействия коррупции (научной составляющей) обусловлена необходимостью, во-первых, повышения эффективности данного противодействия, во-вторых, проведения постоянного мониторинга статистических и социологических данных относительно распространения коррупции в Украине, в-третьих, четкого понимания характера деятельности, связанной с предотвращением коррупции как таковой, и принципов, которые должны быть заложены в основу соответствующей предупредительной деятельности. В статье охарактеризованы такие принципы противодействия коррупции, как пассионарность, концептуальность, публичность, адекватное оценивание результатов борьбы с коррупцией, легитимность, законодательная экономия и научная обоснованность. ; Статтю присвячено аналізу правових, інституційних і наукових складових протидії корупції в Україні з огляду на констатацію того факту, що сьогодні корупція є досить поширеним явищем, яким вражено будь-яку систему функціонування нашої держави та завдається величезного збитку добробуту й прогресу українського суспільства. Підкреслено, що тривалий час боротьба з корупцією зосереджувалася лише на державному секторі функціонування суспільства. Тому корупційні відносини в приватній сфері фактично залишалися без уваги правоохоронних органів та громадськості. Зазначено, що в Україні створено правовий каркас протидії корупції. Свідченням цьому є низка програмних документів, законів та підзаконних актів, метою прийняття яких стала необхідність приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів протидії корупції та задоволення потреби українського суспільства взяти контроль над корупціогенними фактами. Правова складова покликана створити якісно нові засади протидії корупції в державі, включаючи, зокрема, посилення кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, широке залучення державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, регулювання функціонування чисельних соціальних інституцій, завданням яких є боротьба з корупцією. У статті наголошується, що до інституційної складової протидії злочинності принаймні можна віднести: Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Службу безпеки України, Національну раду з питань антикорупційної політики. Підкреслюється, що актуальність наукового супроводу протидії корупції (наукової складової) зумовлюється необхідністю, по-перше, підвищення ефективності цієї протидії, по-друге, проведення постійного моніторингу статистичних і соціологічних даних щодо поширення корупції в Україні, по-третє, чіткого розуміння характеру діяльності, пов'язаної із запобіганням корупції як такої, і принципів, що повинні бути закладені в підґрунтя відповідної запобіжної діяльності. У статті охарактеризовано такі принципи протидії корупції, як пасіонарність, концептуальність, публічність, адекватне оцінювання результатів боротьби з корупцією, легітимність, законодавча економія та наукова обґрунтованість.

The article examines the features of interaction ideological foundations of modern political union and content of liberal political values. Established the nature and meaning of liberal political values for the development of a democratic political system. The importance of liberal values for the role of trade unions in civil society was studied.Freedom of speech and civil rights are the leading factor of socio­political processes in modern society. Therefore, trade unions have to respond to the spread of democratic values and somehow interpret their meaning for the trade union movement. Modern scholars consider liberal values as the basis of broad civic engagement.A new vision of liberal rights and freedoms enables the modern trade union movement to join social activities and advocacy within the democratic procedures. Contents of modern civil society meets guidelines unions as voluntary organizations aimed at individuals realization in the implementation of cooperation and civil society feature that allows you to extend the influence of public unions and increase their social status , control functions of civil society.According to the teachings of liberal society has the right to monitor the actions of public authorities. Acting as intermediaries between the state and civil society , trade unions are active within social partnership. They implement the interpretation of industrial relations and representation of employees by requiring compliance actions of social partners legal requirements also require correction of transactions . The control functions of trade unions within the liberal interpretation of civil society are manifested in the representation of interests and their articulation within the debate and defend positions that exercise the right to freedom of establishment and freedom of speech , speaking as an equal partner country. The advantages of trade unions in the context of a liberal civil society is their organization and broad organizational capabilities.Thus, liberal values and democratic interpretation of civil society allow reorientation of the trade union movement from a purely socio­economic actors to the direct participants in political events. Successful social activities require a clear program of action learning features opinions and promote their self­expression .Thus, viewing the political position of trade unions in a modern democratic society suggests that the trade union units are fully capable to absorb some elements of liberal doctrines. This indicates a broad base complementarity and mutual conceptual foundations of trade unionism and democratic society. ; Стаття розглядає особливості взаємодії ідейних засад політичної діяльності сучасних профспілок та змісту ліберальних політичних цінностей. Встановлюється сутність та значення ліберальних політичних цінностей для розвитку демократичної політичної системи. Вивчається значення ліберальних цінностей для ролі профспілок у громадянському суспільстві.Свобода слова та громадянських прав є провідним фактором соціально­політичних процесів у сучасному суспільстві. Тому профспілки мають реагувати на поширення демократичних цінностей і якось інтерпретувати їх зміст для профспілкового руху. Сучасні вчені вважають ліберальні цінності як основу широкої громадянської участі.Нове бачення ліберальних прав і свобод дозволяє сучасному профспілковому рухові, щоб приєднатися до соціальної діяльності і пропаганди в рамках демократичних процедур. Зміст сучасного громадянського суспільства відповідає вимогам профспілок як громадських організацій, спрямованих на реалізацію осіб та організацій у здійсненні співробітництва та громадянського суспільства функції, що дозволяє розширити вплив громадських об'єднань і підвищити їх соціальний статус, функції управління громадянським суспільством.Згідно з ученням ліберального суспільства має право контролювати дії органів державної влади. Виступаючи в якості посередників між державою і громадянським суспільством , профспілки діють у рамках соціального партнерства. Вони реалізують інтерпретацію трудових відносин та представництва працівників, вимагаючи дій з дотримання соціального партнерства юридичні вимоги також потребують корекції угод.Контрольні функції профспілок у рамках ліберальної інтерпретації громадянського суспільства виявляються в представленні інтересів та їх артикуляції в дискусії і відстоювати позиції, які здійснюють право на свободу установи та свободу слова , виступаючи в якості рівноправного партнера країни. Переваги профспілок у контексті ліберального громадянського суспільства є їх організація і широкі організаційні можливості .Таким чином, ліберальні цінності і демократичні інтерпретації громадянського суспільства дозволяють переорієнтацію профспілкового руху з чисто соціально­ економічних суб'єктів до безпосередніх учасників політичних подій. Успішні соціальні заходи вимагають чіткої програми дій навчання особливості думок і сприяти їх самовираженню.Таким чином, розгляд політичної позиції профспілок у сучасному демократичному суспільстві передбачає, що профспілкові організації цілком здатні засвоювати деякі елементи ліберальних доктрин. Це вказує на широку базу взаємодоповнюваності і спільні концептуальні основи профспілкового руху та демократичного суспільства. ; Стаття розглядає особливості взаємодії ідейних засад політичної діяльності сучасних профспілок та змісту ліберальних політичних цінностей. Встановлюється сутність та значення ліберальних політичних цінностей для розвитку демократичної політичної системи. Вивчається значення ліберальних цінностей для ролі профспілок у громадянському суспільстві.Свобода слова та громадянських прав є провідним фактором соціально­політичних процесів у сучасному суспільстві. Тому профспілки мають реагувати на поширення демократичних цінностей і якось інтерпретувати їх зміст для профспілкового руху. Сучасні вчені вважають ліберальні цінності як основу широкої громадянської участі.Нове бачення ліберальних прав і свобод дозволяє сучасному профспілковому рухові, щоб приєднатися до соціальної діяльності і пропаганди в рамках демократичних процедур. Зміст сучасного громадянського суспільства відповідає вимогам профспілок як громадських організацій, спрямованих на реалізацію осіб та організацій у здійсненні співробітництва та громадянського суспільства функції, що дозволяє розширити вплив громадських об'єднань і підвищити їх соціальний статус, функції управління громадянським суспільством.Згідно з ученням ліберального суспільства має право контролювати дії органів державної влади. Виступаючи в якості посередників між державою і громадянським суспільством , профспілки діють у рамках соціального партнерства. Вони реалізують інтерпретацію трудових відносин та представництва працівників, вимагаючи дій з дотримання соціального партнерства юридичні вимоги також потребують корекції угод.Контрольні функції профспілок у рамках ліберальної інтерпретації громадянського суспільства виявляються в представленні інтересів та їх артикуляції в дискусії і відстоювати позиції, які здійснюють право на свободу установи та свободу слова , виступаючи в якості рівноправного партнера країни. Переваги профспілок у контексті ліберального громадянського суспільства є їх організація і широкі організаційні можливості .Таким чином, ліберальні цінності і демократичні інтерпретації громадянського суспільства дозволяють переорієнтацію профспілкового руху з чисто соціально­ економічних суб'єктів до безпосередніх учасників політичних подій. Успішні соціальні заходи вимагають чіткої програми дій навчання особливості думок і сприяти їх самовираженню.Таким чином, розгляд політичної позиції профспілок у сучасному демократичному суспільстві передбачає, що профспілкові організації цілком здатні засвоювати деякі елементи ліберальних доктрин. Це вказує на широку базу взаємодоповнюваності і спільні концептуальні основи профспілкового руху та демократичного суспільства.

Повстансько-партизанська боротьба на Катеринославщині у період її номінального перебування під владою Директорії Української Народної Республіки в середині грудня 1918 – початку лютого 1919 рр. є однією з малодосліджених сторінок вітчизняної історії. Мета статті полягає у розкритті ролі нерегулярних збройних формувань у боротьбі за владу в регіоні у вказаний період. Завдання дослідження: показати військово-політичну ситуацію на території Катеринославщини на момент її переходу під контроль Директорії; назвати головних учасників повстансько-партизанського руху в регіоні на зламі 1918–1919 рр. та їхні цілі; дослідити їхню роль у бойових діях у регіоні, визначити головні здобутки.У статті розглянуто перебіг повстансько-партизанського руху на Катеринославщині у період перебування краю під владою Директорії УНР. Визначено, що його учасниками були прихильники анархізму, більшовизму та українського уряду. Їх бойова діяльність займала помітне місце на тлі революційних подій у регіоні. Так, анархістські й більшовицькі іррегулярні формування не дозволили урядовим силам перебрати під повноцінний контроль лівобережну частину краю, а також відіграли важливу роль у забезпеченні окупації Катеринославщини регулярними радянськими військами у час Другої війни Радянської Росії з УНР. Зі свого боку українські нерегулярні сили надали помітну допомогу вітчизняному урядові у боротьбі із заколотниками, а після витіснення урядових військ із теренів краю певний час продовжували боротьбу із окупаційною радянською армією. ; Rebel-partisan struggle in the Katerinoslav region during its nominal stay under the power of the Directory of the Ukrainian People's Republic in mid-December 1918 – early February 1919 is one of the little-studied pages of national history. The purpose of the article is to reveal the role of irregular armed groups in the struggle for power in the region during this period. Objective of the study: to show the military-political situation in the territory of Katerinoslav region at the time of its transition under the control of the Directory; name the main participants of the rebel-partisan movement in the region at the turn of 1918–1919 and their aims; study their role in hostilities in the region, to determine the main achievements.The article considers the course of the rebel-partisan movement in the Katerinoslav region during the stay of the region under the rule of the Directory of the Ukrainian People's Republic. It was determined that its participants were supporters of anarchism, Bolshevism and the Ukrainian government. Their military activities occupied a prominent place against the background of revolutionary events in the region. Thus, anarchist and Bolshevik irregular87formations did not allow government forces to take full control of the left bank of the region, and also played an important role in ensuring the occupation of Katerinoslav region by regular Soviet troops during the Second World War of Soviet Russia with the UPR. Ukrainian irregular forces, for their part, have provided significant assistance to the domestic government in the fight against the insurgents, and after the expulsion of government troops from the territory of the region, they continued to fight the occupying Soviet army for some time.

Повстансько-партизанська боротьба на Катеринославщині у період її номінального перебування під владою Директорії Української Народної Республіки в середині грудня 1918 – початку лютого 1919 рр. є однією з малодосліджених сторінок вітчизняної історії. Мета статті полягає у розкритті ролі нерегулярних збройних формувань у боротьбі за владу в регіоні у вказаний період. Завдання дослідження: показати військово-політичну ситуацію на території Катеринославщини на момент її переходу під контроль Директорії; назвати головних учасників повстансько-партизанського руху в регіоні на зламі 1918–1919 рр. та їхні цілі; дослідити їхню роль у бойових діях у регіоні, визначити головні здобутки.У статті розглянуто перебіг повстансько-партизанського руху на Катеринославщині у період перебування краю під владою Директорії УНР. Визначено, що його учасниками були прихильники анархізму, більшовизму та українського уряду. Їх бойова діяльність займала помітне місце на тлі революційних подій у регіоні. Так, анархістські й більшовицькі іррегулярні формування не дозволили урядовим силам перебрати під повноцінний контроль лівобережну частину краю, а також відіграли важливу роль у забезпеченні окупації Катеринославщини регулярними радянськими військами у час Другої війни Радянської Росії з УНР. Зі свого боку українські нерегулярні сили надали помітну допомогу вітчизняному урядові у боротьбі із заколотниками, а після витіснення урядових військ із теренів краю певний час продовжували боротьбу із окупаційною радянською армією. ; Rebel-partisan struggle in the Katerinoslav region during its nominal stay under the power of the Directory of the Ukrainian People's Republic in mid-December 1918 – early February 1919 is one of the little-studied pages of national history. The purpose of the article is to reveal the role of irregular armed groups in the struggle for power in the region during this period. Objective of the study: to show the military-political situation in the territory of Katerinoslav region at the time of its transition under the control of the Directory; name the main participants of the rebel-partisan movement in the region at the turn of 1918–1919 and their aims; study their role in hostilities in the region, to determine the main achievements.The article considers the course of the rebel-partisan movement in the Katerinoslav region during the stay of the region under the rule of the Directory of the Ukrainian People's Republic. It was determined that its participants were supporters of anarchism, Bolshevism and the Ukrainian government. Their military activities occupied a prominent place against the background of revolutionary events in the region. Thus, anarchist and Bolshevik irregular87formations did not allow government forces to take full control of the left bank of the region, and also played an important role in ensuring the occupation of Katerinoslav region by regular Soviet troops during the Second World War of Soviet Russia with the UPR. Ukrainian irregular forces, for their part, have provided significant assistance to the domestic government in the fight against the insurgents, and after the expulsion of government troops from the territory of the region, they continued to fight the occupying Soviet army for some time.