Suchergebnisse

Based on the assumption that there are different approaches to the activities of non-governmental non-governmental organizations (NGOs) implementing migrant and refugee policies, the author attempts to answer the following questions: - What impact can NGOs have on EU Member States and on migrants and refugees ? - Can long-term and sustained experience in emergencies have such an impact? - Does the work of the NGO within the Fund, along with international agencies and the Red Cross, affect EU policy and relations withTurkeyin this policy area? The article is divided into three parts. In the first, non-state actors (NGOs) are analyzed within the framework of theoretical studies on migration and humanitarian strategy. The second one deals with the EU's relations withTurkeythrough the aforementioned lenses. Third, empirical funding data provided by ECHO to non-governmental organizations is used to evaluate arrangements and developments. The data is used to evaluate future prospects. The article notes that the events of the last decade have called into question the values and practices of the EU. It is shown that European NGOs seek to play an executive role in the implementation of EU humanitarian projects for Syrian refugee camps inTurkey. The author concludes that non-state actors remain important but controversial actors in the implementation of EU policy. NGOs have different approaches and their ideological and political differences are reflected in their relationship with political power. The author emphasizes the increasing critical attitude towards the lack of EU solidarity, especially in matters of emergency management interventions carried out by non-state SAR operations. Thirdly, the author points out that, in parallel with practices that typically replace states and the EU, NGOs support a consolidated partnership with ECHO. The growing role of non-state actors in managing sensitive global crises such as migration and refugees has been demonstrated. The risk for the EU is the loss of the chance to manage the crisis as a laboratory and a model of functional coordination that can be implemented and secured in the rest of the world system. ; Исходя из предположения, что существуют различные подходы к деятельности неправительственных организаций (НПО), внедряющих политику в отношении мигрантов и беженцев, автор статьи пытается ответить на вопросы: - Какие воздействия могут иметь НПО на страны-члены и политику ЕС в отношении мигрантов и беженцев ? – Может ли такое влияние дать длительный и устойчивый опыт в условиях чрезвычайных ситуаций? - Влияет ли на данный момент работа НПО в рамках Фонда, наряду с международными агентствами и Красным крестом, на политику ЕС и отношения с Турцией в этой политической сфере?Статья разделена на три части. В первуй части негосударственные субъекты (НПО), анализируются в рамках теоретических исследований по миграции и гуманитарной стратегии. Во второй – исследуются отношения ЕС с Турцией через вышеуказанные объективы. В третьей, эмпирические данные о финансировании, выделяемых организацией «Европейские операции по гражданской защите и гуманитарной помощи» («European Civil Protection and Humanitarian Aid Operations", ECHO) неправительственным организацицям, используются для оценки договоренностей и событий.В статье отмечается, что события последнего десятилетия, поставили под сомнение ценности и практику ЕС. Показано, що европейские НПО стремятся играть исполнительную роль в реализации гуманитарных проектов ЕС для сирийских лагерей беженцев в Турции. Автор приходит к выводу, что негосударственные субъекты остаются важными, но противоречивыми субъектами внедрения политики ЕС. НПО имеют различные подходы, а их идеологические и политические разногласия отражаются на взаимосвязи с политической властью. Автором подчеркнуто все более критическое отношение к отсутствию солидарности ЕС, особенно в вопросах вмешательств, связанных с управлением чрезвычайными ситуациями, которые осуществлялись негосударственными операциями SAR. В-третьих, автором указано на то, что параллельно практике, которая, как правило, заменяет государства и ЕС, НПО поддерживают консолидированное партнерство с ECHO. Продемонстрировано растущую роль негосударственных субъектов в управлении глобальными кризисами, такими как миграция и беженцы. Риском для ЕС определены упущения шанса управлять кризисом как лабораторией и моделью функциональной координации, которую можно ввести и закрепить в конце мировой системы. ; Виходячи з припущення, що існують різні підходи щодо діяльності неурядових громадських організацій (НГО), що впроваджують політику щодо мігрантів та біженців, автор статті намагається відповісти на такі питання: – Які впливи можуть мати НГО на країни-члени та політику ЄС щодо мігрантів та біженців? – Чи може такий вплив дати тривалий та усталений досвід в умовах надзвичайних ситуацій? – Чи впливає на даний момент робота НГО в рамках Фонду, поряд з міжнародними агенціями та Червоним хрестом, на політику ЄС та відносини з Туреччиною у цій політичній сфері?Стаття поділена на три частини. В першій, недержавні суб'єкти (НГО), аналізуються в рамках теоретичних досліджень з міграції та гуманітарної стратегії. В другій – досліджуються відносини ЄС з Туреччиною через вищезазначені об'єктиви. В третій, емпіричні дані про фінансування, що виділяються організацією «Європейські операції з цивільного захисту та гуманітарної допомоги» («European Civil Protection and Humanitarian Aid Operations», ECHO) неурядовим громадським організаціцям, використовуються для оцінки домовленостей та подій. Дані використовуються для оцінки перспектив майбутнього.В статті зазначається, що події останного десятиліття поставили під сумнів цінності та практику ЄС. Показано, що європейські НГО прагнуть відіграти виконавчу роль у реалізації гуманітарних проектів ЄС для сирійських таборів для біженців у Туреччині. Автор приходить до висновку, що недержавні суб'єкти залишаються важливими, але суперечливими суб'єктами впровадження політики ЄС. НГО мають різні підходи і їх ідеологічні та політичні розбіжності відображаються на взаємозв'язку з політичною владою. Автором підкреслено все більш критичне ставлення до відсутності солідарності ЄС, особливо в питаннях втручань, пов'язаних з управлінням надзвичайними ситуаціями, що здійснювалися недержавними операціями SAR. По-третє, автором вказано на те, що паралельно практиці, яка, як правило, замінює держави та ЄС, НГО підтримують консолідоване партнерство з ECHO. Продемонстровано зростаючу роль недержавних суб'єктів в управлінні чутливими глобальними кризами, такими як міграція та біженці. Ризиком для ЄС визначено упущення шансу керувати кризою як лабораторією та моделлю функціональної координації, яку можна запровадити та закріпити в решті світової системи.

Based on the assumption that there are different approaches to the activities of non-governmental non-governmental organizations (NGOs) implementing migrant and refugee policies, the author attempts to answer the following questions: - What impact can NGOs have on EU Member States and on migrants and refugees ? - Can long-term and sustained experience in emergencies have such an impact? - Does the work of the NGO within the Fund, along with international agencies and the Red Cross, affect EU policy and relations withTurkeyin this policy area? The article is divided into three parts. In the first, non-state actors (NGOs) are analyzed within the framework of theoretical studies on migration and humanitarian strategy. The second one deals with the EU's relations withTurkeythrough the aforementioned lenses. Third, empirical funding data provided by ECHO to non-governmental organizations is used to evaluate arrangements and developments. The data is used to evaluate future prospects. The article notes that the events of the last decade have called into question the values and practices of the EU. It is shown that European NGOs seek to play an executive role in the implementation of EU humanitarian projects for Syrian refugee camps inTurkey. The author concludes that non-state actors remain important but controversial actors in the implementation of EU policy. NGOs have different approaches and their ideological and political differences are reflected in their relationship with political power. The author emphasizes the increasing critical attitude towards the lack of EU solidarity, especially in matters of emergency management interventions carried out by non-state SAR operations. Thirdly, the author points out that, in parallel with practices that typically replace states and the EU, NGOs support a consolidated partnership with ECHO. The growing role of non-state actors in managing sensitive global crises such as migration and refugees has been demonstrated. The risk for the EU is the loss of the chance to manage the crisis as a laboratory and a model of functional coordination that can be implemented and secured in the rest of the world system. ; Исходя из предположения, что существуют различные подходы к деятельности неправительственных организаций (НПО), внедряющих политику в отношении мигрантов и беженцев, автор статьи пытается ответить на вопросы: - Какие воздействия могут иметь НПО на страны-члены и политику ЕС в отношении мигрантов и беженцев ? – Может ли такое влияние дать длительный и устойчивый опыт в условиях чрезвычайных ситуаций? - Влияет ли на данный момент работа НПО в рамках Фонда, наряду с международными агентствами и Красным крестом, на политику ЕС и отношения с Турцией в этой политической сфере?Статья разделена на три части. В первуй части негосударственные субъекты (НПО), анализируются в рамках теоретических исследований по миграции и гуманитарной стратегии. Во второй – исследуются отношения ЕС с Турцией через вышеуказанные объективы. В третьей, эмпирические данные о финансировании, выделяемых организацией «Европейские операции по гражданской защите и гуманитарной помощи» («European Civil Protection and Humanitarian Aid Operations", ECHO) неправительственным организацицям, используются для оценки договоренностей и событий.В статье отмечается, что события последнего десятилетия, поставили под сомнение ценности и практику ЕС. Показано, що европейские НПО стремятся играть исполнительную роль в реализации гуманитарных проектов ЕС для сирийских лагерей беженцев в Турции. Автор приходит к выводу, что негосударственные субъекты остаются важными, но противоречивыми субъектами внедрения политики ЕС. НПО имеют различные подходы, а их идеологические и политические разногласия отражаются на взаимосвязи с политической властью. Автором подчеркнуто все более критическое отношение к отсутствию солидарности ЕС, особенно в вопросах вмешательств, связанных с управлением чрезвычайными ситуациями, которые осуществлялись негосударственными операциями SAR. В-третьих, автором указано на то, что параллельно практике, которая, как правило, заменяет государства и ЕС, НПО поддерживают консолидированное партнерство с ECHO. Продемонстрировано растущую роль негосударственных субъектов в управлении глобальными кризисами, такими как миграция и беженцы. Риском для ЕС определены упущения шанса управлять кризисом как лабораторией и моделью функциональной координации, которую можно ввести и закрепить в конце мировой системы. ; Виходячи з припущення, що існують різні підходи щодо діяльності неурядових громадських організацій (НГО), що впроваджують політику щодо мігрантів та біженців, автор статті намагається відповісти на такі питання: – Які впливи можуть мати НГО на країни-члени та політику ЄС щодо мігрантів та біженців? – Чи може такий вплив дати тривалий та усталений досвід в умовах надзвичайних ситуацій? – Чи впливає на даний момент робота НГО в рамках Фонду, поряд з міжнародними агенціями та Червоним хрестом, на політику ЄС та відносини з Туреччиною у цій політичній сфері?Стаття поділена на три частини. В першій, недержавні суб'єкти (НГО), аналізуються в рамках теоретичних досліджень з міграції та гуманітарної стратегії. В другій – досліджуються відносини ЄС з Туреччиною через вищезазначені об'єктиви. В третій, емпіричні дані про фінансування, що виділяються організацією «Європейські операції з цивільного захисту та гуманітарної допомоги» («European Civil Protection and Humanitarian Aid Operations», ECHO) неурядовим громадським організаціцям, використовуються для оцінки домовленостей та подій. Дані використовуються для оцінки перспектив майбутнього.В статті зазначається, що події останного десятиліття поставили під сумнів цінності та практику ЄС. Показано, що європейські НГО прагнуть відіграти виконавчу роль у реалізації гуманітарних проектів ЄС для сирійських таборів для біженців у Туреччині. Автор приходить до висновку, що недержавні суб'єкти залишаються важливими, але суперечливими суб'єктами впровадження політики ЄС. НГО мають різні підходи і їх ідеологічні та політичні розбіжності відображаються на взаємозв'язку з політичною владою. Автором підкреслено все більш критичне ставлення до відсутності солідарності ЄС, особливо в питаннях втручань, пов'язаних з управлінням надзвичайними ситуаціями, що здійснювалися недержавними операціями SAR. По-третє, автором вказано на те, що паралельно практиці, яка, як правило, замінює держави та ЄС, НГО підтримують консолідоване партнерство з ECHO. Продемонстровано зростаючу роль недержавних суб'єктів в управлінні чутливими глобальними кризами, такими як міграція та біженці. Ризиком для ЄС визначено упущення шансу керувати кризою як лабораторією та моделлю функціональної координації, яку можна запровадити та закріпити в решті світової системи.

The twenty-first century is a century of promoting and protecting vulnerable people and fighting discrimination. The international community is more interested in the problematic condition of women and children as a factor in revealing the overall state of social advancement of society. However, Africa remains the continent where the number of vulnerable people is the largest on the planet. The Organization of African Unity in its time and the African Union have already demonstrated their commitment to tackling issues concerning women and children through well-defined human rights protection mechanisms. Indeed, a whole legal arsenal has been put in place in order to protect the rights of women and children. Foremost, among them there are the two pacts of 1966 stemming directly from the Universal Declaration of Human Rights, one on civil and political rights, the other on social, economic and cultural rights; the Convention on the Rights of the Child; the African Charter on Human and Peoples' Rights, the African Charter on the Rights of the Child; the Women's Rights Protocol, the 1989 Declaration of the Rights of the Child.The implementation of these legal instruments is still fragmentary. As in all international agreements, the biggest challenge is to move from the ratification state to the integration of these agreements in national legislation and their implementation so that all can enjoy their rights. International human rights law, in its current form, prohibits discrimination and violence against women and children. It represents the legal framework in which States' obligations to promote and protect the human rights of women and children are determined and evaluated. The cornerstone of this legal edifice is the Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination against Women and the Convention on the Rights of the Child. The global economic crisis, ongoing conflicts have resulted in systematic violence against women and children. In Senegal, this violence resulted in a dislocation of the family and the erosion of traditional solidarities. The vulnerability of women and children in the family unit has led to the development of practices such as begging, delinquency, prostitution, abandoned children, forced marriage, etc. Analysis of the current status of women and of the child in Senegal leads us to ask ourselves the following questions: It is a question of assessing the degree of integration by Senegal of international norms into its internal law? Are cultural, religious and political obstacles not an obstacle to the effectiveness of international standards ? How to get practitioners to consider international standards in resolving disputes in family relationships ? ; Le XXIe siècle se veut un siècle de la promotion et la protection des personnes vulnérables et de la lutte contre la discrimination. La communauté internationale s'intéresse davantage à la condition problématique de la femme et de l'enfant en tant que facteur révélateur de l'état global d'avancée sociale de la société. Or, l'Afrique demeure le continent ou le nombre de personnes vulnérables est le plus important de la planète. L'Organisation de l'Unité Africaine en son temps et l'Union Africaine ont déjà fait montre de leur engagement à s'attaquer aux problèmes concernant les femmes et les enfants à travers des mécanismes de protection des droits de l'homme bien définis. En effet, tout un arsenal juridique a été mis en place pour protéger les droits des femmes et des enfants. Au premier rang desquelles s'inscrivent les deux pactes de 1966 directement issus de la déclaration universelle des droits de l'homme, l'un sur les droits civils et politiques, l'autre sur les droits sociaux, économiques et culturels ; la convention relative aux droits de l'enfant ; la charte africaine des droits de l'homme et des peuples, la charte africaine des droits de l'enfant ; le protocole relatif aux droits des femmes, la déclaration des droits de l'enfants de 1989.La mise en œuvre de ces instruments juridiques est encore fragmentaire. Comme dans tous les accords internationaux, le plus grand défi est de passer de l'état de ratification à l'intégration de ces accords dans les législations nationales et leur mise en application afin que tous puissent jouir de leurs droits. Le droit international relatif aux droits de l'homme, dans sa forme actuelle, prohibe la discrimination et la violence contre les femmes et les enfants. Il représente le cadre juridique dans lequel les obligations des Etats en matière de promotion et de protection des droits fondamentaux des femmes et des enfants sont déterminées et évaluées. La pierre angulaire de cet édifice juridique est la convention sur l'élimination de toutes formes de discrimination à l'égard des femmes et la convention sur les droits de l'enfant. La crise économique mondiale, les conflits en cours ont entraîné des violences systématiques commises à l'encontre des femmes et des enfants. Ces violences se sont traduites au Sénégal par une dislocation de la famille et par l'effritement des solidarités traditionnelles. La vulnérabilité des femmes et des enfants au sein de la cellule familiale a entraîné le développement de pratiques telles que la mendicité, la délinquance, la prostitution, les enfants abandonnés, le mariage forcé, … L'analyse de la condition actuelle de la femme et de l'enfant au Sénégal nous amène à nous poser des questions suivantes : Il s'agit d'évaluer le degré d'intégration par le Sénégal des normes internationales dans son droit interne. Les entraves culturelles, religieuses et politiques ne constituent-elles pas un obstacle à l'effectivité des normes internationales ? Comment amener les praticiens à tenir compte des normes internationales dans le règlement des différends dans les rapports de familles ?

Faced with evidence of an anthropic global environmental crisis, the scientific community has been called on to design collectively a transition toward socio-ecological sustainability. The objective of this article is to describe academic discourses on sustainability in Latin America, on the basis of the analysis of the citation network of a sample of 93 Latin American intellectuals that have participated in these debates between 1970 and 2012. This review of citation networks is supplemented with a qualitative analysis of the contents of the thought of the most influential authors. Empirically, the study provides a cartography and a systematic analysis of the participation of Latin American intellectuals in global reflections on socio-ecological sustainability.The research covers three great periods: the first goes from 1970, when modern environmental concerns arise, to 1987, the year of publication of the Brundtland Report. The second period (1987-2002) begins with the moment when the idea of sustainable development was institutionalized and ends with the Johannesburg Conference, in which the Rio agreements ceased to influence global political priorities. The third period extends from 2003 to 2012, year of the Rio+20 Summit.These forty years have seen the gradual structuring of the academic field of sustainability in the subcontinent. On the one hand, the study observes Latin America's participation and the intensification of the field of study over time. On the other hand, it identifies the most important actors and subnetworks, as well as the institutions that have hosted the research projects, teams, and programs that have played a crucial role in shaping Latin American environmental thought. The findings of our research also show that many academic discourses are rather critical, calling for a profound transformation of current societies, and that those discourses have been developed in synergy with certain social movements that are struggling for justice and socio-environmental sustainability. ; Ante las evidencias de una crisis ambiental global de origen antrópico, la comunidad científica ha sido interpelada para diseñar colectivamente una transición hacia la sustentabilidad socioecológica. Este artículo propone caracterizar los discursos académicos sobre la sustentabilidad en América Latina, a partir de un análisis de la red de citas de una muestra de 93 intelectuales latinoamericanos que han participado en estos debates entre 1970 y 2012. Esta revisión de redes de citas se complementa con un análisis cualitativo del contenido del pensamiento de los autores más influyentes. Empíricamente, el estudio proporciona una cartografía y un análisis sistemático de la participación de los académicos latinoamericanos en las reflexiones globales sobre la sustentabilidad socioecológica.La investigación está secuenciada en tres grandes periodos: el primero se extiende desde 1970, con la emergencia de las preocupaciones ambientales modernas, hasta 1987, año marcado por la publicación del Informe Brundtland. Un segundo periodo (1987-2002) corresponde al momento de institucionalización global de la idea de desarrollo sostenible, hasta la Conferencia de Johannesburgo, donde los acuerdos de Río perdieron su influencia sobre las prioridades políticas globales. El tercer periodo va del 2003 al 2012, año de la Cumbre Rio+20.Durante estos cuarenta años, el campo académico de la sustentabilidad en el subcontinente se ha estructurado gradualmente. Se observa, por una parte, la participación de América Latina y la intensificación del campo de estudio con el paso del tiempo. Por otra parte, se identifican los actores y las subredes más importantes, así como las instituciones que han acogido los proyectos, los equipos y programas de investigación que han tenido un papel crucial en la composición de un pensamiento ambiental latinoamericano. Los resultados de la investigación también muestran que muchos discursos académicos son más bien críticos, dado que apelan a una transformación profunda de las sociedades actuales, y que están construidos en sinergia con ciertos movimientos sociales que luchan por la justicia y la sustentabilidad socioambiental. ; Diante as evidências de uma crise ambiental global de origem antrópica, a comunidade científica vem sendo interpelada a desenhar coletivamente uma transição à sustentabilidade socioecológica. Este artigo propõe caracterizar os discursos acadêmicos sobre a sustentabilidade na América Latina a partir de uma análise da rede de citações de uma amostra de 93 intelectuais latino-americanos que participaram desses debates entre 1970 e 2012. Esta revisão de redes de citações é complementada com uma análise qualitativa do conteúdo do pensamento dos autores mais influentes. Empiricamente, o estudo proporciona uma cartografia e uma análise sistemática da participação dos acadêmicos latino-americanos nas reflexões globais sobre a sustentabilidade socioecológica.A pesquisa está sequenciada em três grandes períodos: o primeiro compreende desde 1970, com a emergência das preocupações ambientais modernas, até 1987, ano marcado pela publicação do Relatório Brundtland. Um segundo período (1987-2002) corresponde ao momento de institucionalização global da ideia de desenvolvimento sustentável, até a Conferência de Johanesburgo, onde os acordos do Rio perderam sua influência sobre as prioridades políticas globais. O terceiro período vai de 2003 a 2012, ano da Conferência Rio+20.Durante esses quarenta anos, o campo acadêmico da sustentabilidade no subcontinente foi estruturado gradualmente. Observam-se, por um lado, a participação da América Latina e a intensificação do campo de estudo com o passar do tempo. Por outro lado, são identificados os atores e as sub-redes mais importantes, bem como as instituições que acolheram os projetos, as equipes e os programas de pesquisa que têm um papel crucial na composição de um pensamento ambiental latino-americano. Os resultados da pesquisa também mostram que muitos discursos acadêmicos são críticos, tendo em vista que apelam a uma transformação profunda das sociedades atuais e que estão construídos em sinergia com certos movimentos sociais que lutam pela justiça e pela sustentabilidade socioambiental.

This thesis compares spatial dimensions of public initiatives and their territorial implementations through agricultural policies in Peru and Ecuador. These two countries were not selected at random: they share an aspiration for decentralized decision making, but adhere to different political models. Peru holds to the principles of market economics, while Ecuador places greater emphasis on planning. How can a territory-based perspective be used to characterize agricultural policies in these two states with supposedly opposing political ideologies? What lessons can be drawn regarding the role of the State in agricultural development? Analysis of two public land organization projects reveals ways in which the two States prioritize different agriculture support strategies. The Peruvian initiative places greater emphasis on expansion of agribusiness, and has led to more significant negative impacts affecting established territorial structures. The Ecuadorian Ministry of Agriculture also implements support policies that are less selective and more heavily diversified. Nonetheless, these projects share a range of similarities: the States form alliances with major private companies; they fail to address both the challenges inherent in the ecological crisis and inequalities in access to land; they ignore existing territorial dynamics and local institutional structures; and they espouse an economic model based on exporting raw materials, to the detriment of any efforts to promote alternative forms of agriculture. Examination of project governance for these two initiatives shows that both States imposed vertical, hierarchical, and descending relationships on territorial collective structures, despite the competencies that they possess in the field of land organization. Finally, regardless of the ideologies that these governments hold, both States deploy the mechanisms of neoliberalism, defined as a system of governance based on the following elements: emphasis on the power of the State to centralize and impose vertical hierarchies; support for large-scale capitalist production structures; and delegation of responsibilities to local private organizations, while depriving them of any influence over policy making. ; Esta tesis analiza las dimensiones espaciales de las políticas agrícolas de los Estados peruano y ecuatoriano y sus inscripciones en los territorios. Estos países no fueron elegidos al azar: ambos están descentralizados, pero siguen modelos políticos distintos. Mientras que Perú se inscribe en la economía de mercado, Ecuador se posiciona a favor de la planificación. En estos contextos, ¿Cómo caracterizar, desde los territorios, las políticas agrícolas de estos dos Estados con ideología supuestamente opuesta? ¿Qué enseñanzas se pueden obtener sobre el rol del Estado en el desarrollo agrícola? El análisis de dos proyectos públicos de ordenamiento territorial muestra que los Estados no priorizan las mismas estrategias de apoyo agrícola. El proyecto peruano se enfoca más en la expansión del agribusiness y produce efectos territoriales destructurantes más significativos que el proyecto ecuatoriano. Además, las políticas de apoyo del ministerio de Agricultura ecuatoriano son menos selectivas y más diversificadas que las del ministerio peruano. Sin embargo, estos proyectos son similares en otros aspectos: los Estados realizan alianzas con grandes empresas privadas, no enfrentan ni las desigualdades de acceso a la tierra, ni los desafíos de la crisis ecológica; niegan las dinámicas territoriales existentes y la institucionalidad local; y, por último, siguen un modelo económico de exportación de materias primas sin promover formas alternativas de agricultura. El análisis de la gobernanza de los proyectos revela que los dos Estados imponen relaciones verticales, jerárquicas y descendentes a las colectividades territoriales, a pesar de tener competencias en el ordenamiento territorial. Finalmente, sin depender de la ideología de sus gobiernos, ambos Estados movilizan el neoliberalismo, entendido como un sistema de gobernanza basado en los elementos siguientes: privilegiar el poder del Estado centralizador y vertical; apoyar a las grandes estructuras de producción capitalistas y; responsabilizando a las organizaciones privadas locales, no dejan a estas la posibilidad de actuar en la orientación de las políticas. ; Cette thèse propose d'analyser les dimensions spatiales des politiques agricoles des États péruvien et équatorien et leurs inscriptions dans les territoires. Les deux pays de comparaison n'ont pas été choisi au hasard : ils sont tous deux décentralisés mais obéissent à des référentiels politiques différents. Tandis que le Pérou adhère à l'économie de marché, l'Équateur se positionne plutôt en faveur de la planification. Dans ces contextes, comment caractériser, depuis les territoires, les politiques agricoles de deux États à l'idéologie supposée contraire ? Quels enseignements en tirer sur le rôle de ces derniers dans le développement agricole ? L'analyse de deux projets d'aménagement montre que les États ne font pas les mêmes choix en termes de soutien agricole. Le projet péruvien se consacre davantage à l'expansion de l'agrobusiness et présente des effets territoriaux déstructurants plus nombreux que celui de l'Équateur. Les mesures de soutien du ministère de l'Agriculture sont également plus sélectives et moins diversifiées au Pérou. Néanmoins, des similitudes existent : les États réalisent des partenariats avec de grandes entreprises privées, ils ne font face ni aux difficultés d'accès au foncier de la paysannerie, ni aux enjeux de la crise écologique ; ils nient les dynamiques territoriales existantes et l'institutionnalité locale ; enfin, ils poursuivent un modèle économique basé sur l'exportation de matières premières sans réelle volonté de promouvoir des formes alternatives d'agriculture. Enfin, l'analyse de la gouvernance des projets révèle que les deux États imposent des relations verticales, hiérarchisées et descendantes aux collectivités territoriales et aux acteurs privés locaux de petite envergure. Finalement, indépendamment de l'idéologie de leur gouvernement, ces États mobilisent le néolibéralisme en tant que système de gouvernance fondé sur les principes suivants : en privilégiant un pouvoir d'État centralisateur et vertical, ils soutiennent les grandes structures de production capitalistes et, tout en responsabilisant les organisations privées locales, ne laissent à ces dernières que de faibles marges de manœuvre pour peser dans l'orientation des politiques.

The Republic of Belarus is a state that, through its location between the Russian Federation (RF) and the members states of the European Union (EU) and NATO, plays an important role in the security system in the region. On the one hand, through a number of dependencies it is closely related to the Kremlin authorities, on the other hand it tries to balance the influence of the larger neighbor through some steps towards closer cooperation with the West. Therefore, a closer look at the importance of Belarus in the European security system seems to be extremely vital, especially considering the current international situation – the annexation of Crimea and the conflict in eastern Ukraine, as well as the system of sanctions imposed on the Russian Federation as a result of these events. The abovementioned examples clearly indicate the direction of actions of the Russian authorities, which are increasingly defending their own interests in the post-Soviet area. All those decisive actions, that were undertaken in order to prevent even the threat of losing influence, must certainly be important for Belarusian security policy.The purpose of this article is to define the role and place of the Republic of Belarus in the global security system. The study was conducted on the basis of Barry Buzan's theory, which links issues of national and international security, while paying attention to a number of interdependencies resulting from the globalization process. Therefore, both the internal determinants of the Belarusian security policy and international issues were analyzed, including the role of state and non-state actors, having a direct impact on shaping the global security system. The applied research method is a method of system analysis in its macro approach, which allows the presentation of the global security system as a series of separate, but closely related elements, additionally supported by a quantitative method in relation to the security system's conditions.As a result of the conducted research, the significance of the Republic of Belarus in the global security system was considered high, mainly due to the geopolitical location of that specific country. Following thesis was formulated on the basis of a number of factors, the most important of which are: 1) the remain of Belarus in the Russian sphere of influence, for which the Moscow authorities are not afraid to pay with numerous crises in the international arena (the case of Ukraine); 2) a high level of integration of both countries in the field of security policy; 3) the key significance of the government's rhetoric and political decisions in Minsk, relevant not only to the policy making of this particular country, but also to security in Europe. At this stage, however, it is difficult to talk about the Belarusian will to integrate with Western structures, because this step would, first of all, require significant internal changes, for which the regime of Alexander Lukashenko is not ready. In connection with the above, it is likely that Belarus will remain in alliance with the Russian Federation and that cooperation between the two countries will further tighten.Key words: Republic of Belarus; Russian Federation; NATO; Ukraine; security; armament. ; Republika Białorusi to państwo, które poprzez swoje położenie pomiędzy Federacją Rosyjską (FR) a państwami-członkami Unii Europejskiej (UE) i NATO, odgrywa istotną rolę w systemie bezpieczeństwa w regionie. Z jednej strony jest powiązane szeregiem zależności z władzami na Kremlu, z drugiej stara się równoważyć wpływy większego sąsiada kolejnymi ukłonami w stronę Zachodu. W związku z tym, bliższe przyjrzenie się znaczeniu Białorusi w europejskim systemie bezpieczeństwa wydaje się niezwykle istotne, szczególnie jeśli weźmiemy pod uwagę obecną sytuację międzynarodową – aneksję Krymu oraz konflikt na wschodzie Ukrainy, a także system sankcji nałożonych na FR w skutek niniejszych wydarzeń. Przytoczone przykłady jasno wskazują na kierunek działań rosyjskich władz, coraz silniej broniących własnych interesów na obszarze postradzieckim. Interwencje tego typu nie mogą pozostać bez wpływu na politykę bezpieczeństwa Białorusi.Celem niniejszego artykułu jest określenie roli i miejsca Republiki Białorusi w systemie bezpieczeństwa światowego. Badanie przeprowadzone zostało w oparciu o teorię Barrego Buzana, która wiąże ze sobą kwestie bezpieczeństwa narodowego i międzynarodowego, zwracając jednocześnie uwagę na szereg współzależności, wynikających z procesu globalizacji. Analizie poddano więc zarówno wewnętrzne uwarunkowania białoruskiej polityki bezpieczeństwa, jak też kwestie międzynarodowe, w tym rolę aktorów państwowych oraz niepaństwowych, mających bezpośrednie przełożenie na kształtowanie systemu bezpieczeństwa światowego. Zastosowaną metodą badawczą jest metoda analizy systemowej w jej ujęciu makro, pozwalająca na przedstawienie systemu bezpieczeństwa światowego jako szeregu oddzielnych, acz ściśle powiązanych ze sobą elementów, dodatkowo wsparta metodą ilościową w odniesieniu do uwarunkowań systemu bezpieczeństwa.W wyniku przeprowadzonych badań znaczenie Republiki Białorusi w systemie bezpieczeństwa światowego uznane zostało za istotne, głównie ze względu na położenie geopolityczne tego państwa. Niniejsza teza sformułowana została w oparciu o szereg czynników, z których najważniejsze to: 1) pozostawanie Białorusi w rosyjskiej strefie wpływów, której utrzymania władze w Moskwie nie boją się okupić licznymi kryzysami na arenie międzynarodowej (przypadek Ukrainy); 2) wysoki poziom integracji obu tych państw w zakresie polityki bezpieczeństwa; 3) kluczowe znaczenie retoryki i decyzji politycznych władz w Mińsku, mogących znaleźć przełożenie nie tylko na kształtowanie polityki tego konkretnego państwa, ale również na kształt bezpieczeństwa w Europie. Na obecnym etapie trudno jednak mówić o chęci integracji Białorusi ze strukturami zachodnimi, gdyż krok ten wymagałby przede wszystkim znaczących zmian wewnętrznych, na które reżim Aleksandra Łukaszenki nie jest gotów. W związku z powyższym prawdopodobne jest pozostanie Białorusi w aliansie z Federacją Rosyjską i dalsze zacieśnianie współpracy między oboma państwami.Słowa kluczowe: Republika Białorusi; Federacja Rosyjska; NATO; Ukraina; bezpieczeństwo; uzbrojenie.

This thesis compares spatial dimensions of public initiatives and their territorial implementations through agricultural policies in Peru and Ecuador. These two countries were not selected at random: they share an aspiration for decentralized decision making, but adhere to different political models. Peru holds to the principles of market economics, while Ecuador places greater emphasis on planning. How can a territory-based perspective be used to characterize agricultural policies in these two states with supposedly opposing political ideologies? What lessons can be drawn regarding the role of the State in agricultural development? Analysis of two public land organization projects reveals ways in which the two States prioritize different agriculture support strategies. The Peruvian initiative places greater emphasis on expansion of agribusiness, and has led to more significant negative impacts affecting established territorial structures. The Ecuadorian Ministry of Agriculture also implements support policies that are less selective and more heavily diversified. Nonetheless, these projects share a range of similarities: the States form alliances with major private companies; they fail to address both the challenges inherent in the ecological crisis and inequalities in access to land; they ignore existing territorial dynamics and local institutional structures; and they espouse an economic model based on exporting raw materials, to the detriment of any efforts to promote alternative forms of agriculture. Examination of project governance for these two initiatives shows that both States imposed vertical, hierarchical, and descending relationships on territorial collective structures, despite the competencies that they possess in the field of land organization. Finally, regardless of the ideologies that these governments hold, both States deploy the mechanisms of neoliberalism, defined as a system of governance based on the following elements: emphasis on the power of the State to centralize and impose vertical hierarchies; support for large-scale capitalist production structures; and delegation of responsibilities to local private organizations, while depriving them of any influence over policy making. ; Esta tesis analiza las dimensiones espaciales de las políticas agrícolas de los Estados peruano y ecuatoriano y sus inscripciones en los territorios. Estos países no fueron elegidos al azar: ambos están descentralizados, pero siguen modelos políticos distintos. Mientras que Perú se inscribe en la economía de mercado, Ecuador se posiciona a favor de la planificación. En estos contextos, ¿Cómo caracterizar, desde los territorios, las políticas agrícolas de estos dos Estados con ideología supuestamente opuesta? ¿Qué enseñanzas se pueden obtener sobre el rol del Estado en el desarrollo agrícola? El análisis de dos proyectos públicos de ordenamiento territorial muestra que los Estados no priorizan las mismas estrategias de apoyo agrícola. El proyecto peruano se enfoca más en la expansión del agribusiness y produce efectos territoriales destructurantes más significativos que el proyecto ecuatoriano. Además, las políticas de apoyo del ministerio de Agricultura ecuatoriano son menos selectivas y más diversificadas que las del ministerio peruano. Sin embargo, estos proyectos son similares en otros aspectos: los Estados realizan alianzas con grandes empresas privadas, no enfrentan ni las desigualdades de acceso a la tierra, ni los desafíos de la crisis ecológica; niegan las dinámicas territoriales existentes y la institucionalidad local; y, por último, siguen un modelo económico de exportación de materias primas sin promover formas alternativas de agricultura. El análisis de la gobernanza de los proyectos revela que los dos Estados imponen relaciones verticales, jerárquicas y descendentes a las colectividades territoriales, a pesar de tener competencias en el ordenamiento territorial. Finalmente, sin depender de la ideología de sus gobiernos, ambos Estados movilizan el neoliberalismo, entendido como un sistema de gobernanza basado en los elementos siguientes: privilegiar el poder del Estado centralizador y vertical; apoyar a las grandes estructuras de producción capitalistas y; responsabilizando a las organizaciones privadas locales, no dejan a estas la posibilidad de actuar en la orientación de las políticas. ; Cette thèse propose d'analyser les dimensions spatiales des politiques agricoles des États péruvien et équatorien et leurs inscriptions dans les territoires. Les deux pays de comparaison n'ont pas été choisi au hasard : ils sont tous deux décentralisés mais obéissent à des référentiels politiques différents. Tandis que le Pérou adhère à l'économie de marché, l'Équateur se positionne plutôt en faveur de la planification. Dans ces contextes, comment caractériser, depuis les territoires, les politiques agricoles de deux États à l'idéologie supposée contraire ? Quels enseignements en tirer sur le rôle de ces derniers dans le développement agricole ? L'analyse de deux projets d'aménagement montre que les États ne font pas les mêmes choix en termes de soutien agricole. Le projet péruvien se consacre davantage à l'expansion de l'agrobusiness et présente des effets territoriaux déstructurants plus nombreux que celui de l'Équateur. Les mesures de soutien du ministère de l'Agriculture sont également plus sélectives et moins diversifiées au Pérou. Néanmoins, des similitudes existent : les États réalisent des partenariats avec de grandes entreprises privées, ils ne font face ni aux difficultés d'accès au foncier de la paysannerie, ni aux enjeux de la crise écologique ; ils nient les dynamiques territoriales existantes et l'institutionnalité locale ; enfin, ils poursuivent un modèle économique basé sur l'exportation de matières premières sans réelle volonté de promouvoir des formes alternatives d'agriculture. Enfin, l'analyse de la gouvernance des projets révèle que les deux États imposent des relations verticales, hiérarchisées et descendantes aux collectivités territoriales et aux acteurs privés locaux de petite envergure. Finalement, indépendamment de l'idéologie de leur gouvernement, ces États mobilisent le néolibéralisme en tant que système de gouvernance fondé sur les principes suivants : en privilégiant un pouvoir d'État centralisateur et vertical, ils soutiennent les grandes structures de production capitalistes et, tout en responsabilisant les organisations privées locales, ne laissent à ces dernières que de faibles marges de manœuvre pour peser dans l'orientation des politiques.

Based on the assumption that there are different approaches to the activities of non-governmental non-governmental organizations (NGOs) implementing migrant and refugee policies, the author attempts to answer the following questions: - What impact can NGOs have on EU Member States and on migrants and refugees ? - Can long-term and sustained experience in emergencies have such an impact? - Does the work of the NGO within the Fund, along with international agencies and the Red Cross, affect EU policy and relations withTurkeyin this policy area? The article is divided into three parts. In the first, non-state actors (NGOs) are analyzed within the framework of theoretical studies on migration and humanitarian strategy. The second one deals with the EU's relations withTurkeythrough the aforementioned lenses. Third, empirical funding data provided by ECHO to non-governmental organizations is used to evaluate arrangements and developments. The data is used to evaluate future prospects. The article notes that the events of the last decade have called into question the values and practices of the EU. It is shown that European NGOs seek to play an executive role in the implementation of EU humanitarian projects for Syrian refugee camps inTurkey. The author concludes that non-state actors remain important but controversial actors in the implementation of EU policy. NGOs have different approaches and their ideological and political differences are reflected in their relationship with political power. The author emphasizes the increasing critical attitude towards the lack of EU solidarity, especially in matters of emergency management interventions carried out by non-state SAR operations. Thirdly, the author points out that, in parallel with practices that typically replace states and the EU, NGOs support a consolidated partnership with ECHO. The growing role of non-state actors in managing sensitive global crises such as migration and refugees has been demonstrated. The risk for the EU is the loss of the chance to manage the crisis as a laboratory and a model of functional coordination that can be implemented and secured in the rest of the world system. ; Исходя из предположения, что существуют различные подходы к деятельности неправительственных организаций (НПО), внедряющих политику в отношении мигрантов и беженцев, автор статьи пытается ответить на вопросы: - Какие воздействия могут иметь НПО на страны-члены и политику ЕС в отношении мигрантов и беженцев ? – Может ли такое влияние дать длительный и устойчивый опыт в условиях чрезвычайных ситуаций? - Влияет ли на данный момент работа НПО в рамках Фонда, наряду с международными агентствами и Красным крестом, на политику ЕС и отношения с Турцией в этой политической сфере?Статья разделена на три части. В первуй части негосударственные субъекты (НПО), анализируются в рамках теоретических исследований по миграции и гуманитарной стратегии. Во второй – исследуются отношения ЕС с Турцией через вышеуказанные объективы. В третьей, эмпирические данные о финансировании, выделяемых организацией «Европейские операции по гражданской защите и гуманитарной помощи» («European Civil Protection and Humanitarian Aid Operations", ECHO) неправительственным организацицям, используются для оценки договоренностей и событий.В статье отмечается, что события последнего десятилетия, поставили под сомнение ценности и практику ЕС. Показано, що европейские НПО стремятся играть исполнительную роль в реализации гуманитарных проектов ЕС для сирийских лагерей беженцев в Турции. Автор приходит к выводу, что негосударственные субъекты остаются важными, но противоречивыми субъектами внедрения политики ЕС. НПО имеют различные подходы, а их идеологические и политические разногласия отражаются на взаимосвязи с политической властью. Автором подчеркнуто все более критическое отношение к отсутствию солидарности ЕС, особенно в вопросах вмешательств, связанных с управлением чрезвычайными ситуациями, которые осуществлялись негосударственными операциями SAR. В-третьих, автором указано на то, что параллельно практике, которая, как правило, заменяет государства и ЕС, НПО поддерживают консолидированное партнерство с ECHO. Продемонстрировано растущую роль негосударственных субъектов в управлении глобальными кризисами, такими как миграция и беженцы. Риском для ЕС определены упущения шанса управлять кризисом как лабораторией и моделью функциональной координации, которую можно ввести и закрепить в конце мировой системы. ; Виходячи з припущення, що існують різні підходи щодо діяльності неурядових громадських організацій (НГО), що впроваджують політику щодо мігрантів та біженців, автор статті намагається відповісти на такі питання: – Які впливи можуть мати НГО на країни-члени та політику ЄС щодо мігрантів та біженців? – Чи може такий вплив дати тривалий та усталений досвід в умовах надзвичайних ситуацій? – Чи впливає на даний момент робота НГО в рамках Фонду, поряд з міжнародними агенціями та Червоним хрестом, на політику ЄС та відносини з Туреччиною у цій політичній сфері?Стаття поділена на три частини. В першій, недержавні суб'єкти (НГО), аналізуються в рамках теоретичних досліджень з міграції та гуманітарної стратегії. В другій – досліджуються відносини ЄС з Туреччиною через вищезазначені об'єктиви. В третій, емпіричні дані про фінансування, що виділяються організацією «Європейські операції з цивільного захисту та гуманітарної допомоги» («European Civil Protection and Humanitarian Aid Operations», ECHO) неурядовим громадським організаціцям, використовуються для оцінки домовленостей та подій. Дані використовуються для оцінки перспектив майбутнього.В статті зазначається, що події останного десятиліття поставили під сумнів цінності та практику ЄС. Показано, що європейські НГО прагнуть відіграти виконавчу роль у реалізації гуманітарних проектів ЄС для сирійських таборів для біженців у Туреччині. Автор приходить до висновку, що недержавні суб'єкти залишаються важливими, але суперечливими суб'єктами впровадження політики ЄС. НГО мають різні підходи і їх ідеологічні та політичні розбіжності відображаються на взаємозв'язку з політичною владою. Автором підкреслено все більш критичне ставлення до відсутності солідарності ЄС, особливо в питаннях втручань, пов'язаних з управлінням надзвичайними ситуаціями, що здійснювалися недержавними операціями SAR. По-третє, автором вказано на те, що паралельно практиці, яка, як правило, замінює держави та ЄС, НГО підтримують консолідоване партнерство з ECHO. Продемонстровано зростаючу роль недержавних суб'єктів в управлінні чутливими глобальними кризами, такими як міграція та біженці. Ризиком для ЄС визначено упущення шансу керувати кризою як лабораторією та моделлю функціональної координації, яку можна запровадити та закріпити в решті світової системи.

Стаття розглядає проблему впливу державного управління на регулювання економічних процесів та на формування економічного циклу в ринковій економіці. Розкривається механізм взаємодії та впливу держави та економіки. В роботі визначаються умови, за яких державне регулювання може бути ефективним в розвитку економічних процесів. ; The development of a market economy is associated with an increase in its efficiency, taking into account the current state of social processes. Therefore, there is a problem of intensification of the market economy itself and its interconnection with the social environment. These two areas of functioning of economic processes inevitably come into contact with public administration, since it most fully expresses public interests and through it there is a junction between the market economy itself and the social environment in which it operates. In addition, the market economy itself, in its development, faces public administration. All this raises the question of the relationship between public administration and the economy. The answer to it largely lies in the susceptibility of the public administration to the regulation of economic processes, or rather, its adaptability to the economy. There are many points of view on state interference in the economy. Should the state generally interfere in economic processes, and if so, what part of economic processes it should regulate and how. These are the three main issues - the need, volume and types of interference - and they are the main problem of state institutions. The susceptibility of public administration to the regulation of economic processes can be understood from the comparative characteristics of public administration and the economy. Moreover, in this case, it is not about how the economy perceives public administration, since the latter is governed by the first de facto, and whether government allows the government to regulate the economy effectively, that is, objectively transform itself through economic processes and produce management decisions in relation to it , which contribute to its stability and development. In modern conditions, the economic performance is facing a growing density of economic space and the self-regulators of a market economy are not able to solve the problem of increasing the effectiveness of economic processes. In these conditions, there is a need for a system that could help to work for self-regulators of a market economy, and this system should also have a quality of performance, like the economy. Such a characteristic is public administration. The result of the activities of government bodies are organizational actions and management decisions. Both are aimed at obtaining a definite result, that is, on defining changes in a controlled environment. Economics as an environment of relations requires solving problems that are not provided at the expense of its self-regulators. The influence of public administration on certain points in the economic mechanism can contribute to the decyclical development of economic processes, since it is the state administration that can produce an impetus for regulation. If the effectiveness of public administration is coordinated with other characteristics, the result of the regulation of economic processes for the economy itself will be positive.Adaptability of public administration in relation to the economy is also due to the fact that this phenomenon is structurally in its nature. The economy is structured both at its own level and in the directions of its activities. Distinguish microeconomics, macroeconomics, production and market economy, non-productive, industry and others. In addition, the structure of the economy is determined by the ratio of demand and supply, the ratio of 1 and 2 units, the ratio of accumulation and consumption. All these structures are formed on the basis of objective economic laws. But in real life, all this goes through subjective human activity, where each subject has a vision of only his own horizons of activity and seeks to achieve his specific goal. Their isolation and concrete purpose, proceeding from their own interests, do not take into account the objective nature of the movement of social capital, which leads to contradictions between the subject and the system as a whole. The accumulation of such contradictions leads to violations in the structure of economic development, which prompts cyclical economic processes and periodic recessions and even crises of the economic system.Therefore, a system is needed that could support the objective nature of the structure of the economic system and ensure the smooth movement of social capital. Such a compensator may come from public administration. Since public administration is structurally in its nature, that is, the ability to put state structures at different levels of the economic system and regulate its elements. Since the state administration overlooks the subjects of entrepreneurial activity, and from its level the general state of the economy, the movement of social capital is well understood, then it is possible to make managerial decisions to various economic structures that ensure the correction of the economic movement, which smooths the cyclicality of economic development and streamlines the relationships. inside it. The analysis of the life of economic fabric and its needs for regulation, taking into account the characteristics of the main features of public administration, gives grounds for concluding that, by its nature, public administration is adaptive to the regulation of economic processes and can act as an important element in the regulation of the economic system. But in this case it is an objective aspect of this problem, since the actual regulation of economic processes depends on the practice of state administration itself and how in this sphere reflect its main characteristics.

The paper discusses the repertoire of the language representation of the enemy image in the public speeches by US President D. Trump. This image is mythological and facilitates setting clear evaluative emphases by politicians. The analyzed texts confirmed that any public speech is targeted at a specific audience and a specific social-cultural context, which determine the choice of the enemy or enemies that will be included in the text. It was shown that the political speaker normally assumes a positive role while communicating with the audience. The essential invariant and variable features of the image of the enemy were identified. It was indicated that in the presidential speeches the image of the enemy is always opposed to that of the friend, as well as the enemy's victim. From the semantic standpoint, the image of the enemy includes a number of characteristics. The enemy may be home or foreign, personalized or generalized, historical or present, implicit or explicit, political, economic or mixed. In addition, the typical actions performed by the enemy were singled out and considered. References 1. Washyk, Klaus. 2005. "Metamorfozy Zla: Nemetsko-Russkiie Obrazy Vraga v Plakatnoi Propagande 30–50-kh Godov". In Obraz Vraga, complited by L. Gudkov ; edited by N. Konradova, 191–229. Moskva: OGI. 2. Gudkov, Lev. 2005. "Ideologema "Vraga". "Vragi" kak Massovyi Sindrom i Mekhanizm Sotsyokulturnoi Integratsyi". In Obraz vraga, complied by L. Gudkov; edited by N. Konradova, 7–79. Moskva: OGI. 3. Kostylev, Yu. S., 2012. "Leksicheskiie Sredstva Sozdaniia Obraza Vraga: (na Primere Tekstov Sovetskoi Massovoi Pechati 1919–1953 Godov, Osveshchaiushchikh Lokalnyie i Regionalnyie Konflikty)". PhD diss., Uralskii Federalnyi Universitet. 4. Lotman, Yu., and Uspenskii, B. 1992. "Mif – Imia – Kultura". In Izbrannyie Stati v Triokh Tomakh. Tom. I: Stati po Semiotike i Topologii Kultury, edited by Yu. M. Lotman, 1: 58–75. Tallinn: Aleksandra. 5. Gudkov, Lev., compl., and Konradova, N. ed. 2005. Obraz Vraga. Мoskva: OGI. 6. Barthes, Roland. 1984. Mythologies. Translated by Annette Lavers. New York: Hill and Wang. 7. Buchbender, Оrtwin. 1989. "Zentrumdes Bösen. Zur Genesis nationalsozialistischer Feindbilder". In Feindbild. Geschichte – Dokumentation – Problematik, Hg. G. Wagenlehner, 17–38. Frankfurt a/M. 8. Vuorinen, Marja, ed. 2012. Enemy Images in War Propaganda. Newcastle upon Tyne, UK: Cambridge Scholars Publishing. 170 p. 9. Khagurov, Temyr. 2017. "Evil as a Subject of Sociological Cognition: Methodological Reflections". In Future Human Image, 7: 36–45. 10. Neal, Arthur G., and Youngelson-Neal, Helen. 2015. Myth-Making and Religious Extremism and Their Roots in Crises. Jefferson, NC: McFarland & Company, Inc. 11. Nobrega, J. V. da. 2014. "Discourse Analysis: Ronald Reagan's Evil Empire Speech". Open Journal of Modern Linguistics, 4: 166–181. http://dx.doi.org/10.4236/ojml.2014.41014 12. 2017. The White House President Donald J. Trump. "Remarks by President Trump at a Meeting with Republican Senators". Released on June 27, 2017. https://www.whitehouse.gov/the-press-office/2017/06/27/remarkspresident-trump-meeting-republican-senators. 13. 2017. The White House President Donald J. Trump. "Remarks by President Trump and Secretary of Energy Rick Perry at Tribal, State, and Local Energy Roundtable". Released on June 28, 2017. https://www.whitehouse.gov/thepress-office/2017/06/28/remarks-president-trump-and-secretary-energy-rick-perry-tribal-state-and. 14. 2017. The White House President Donald J. Trump. "President Donald J. Trump's Weekly Address". Released June 30 2017. https://www.whitehouse.gov/featured-videos/video/2017/06/30/63017-weekly-address. 15. 2017. The White House President Donald J. Trump. "President Donald J. Trump's Weekly Address". Released on July 07, 2017. https://www.whitehouse.gov/the-press-office/2017/07/07/president-donald-j-trumps-weeklyaddress. 16. 2017. The White House President Donald J. Trump. "Remarks by President Trump During Meeting with Immigration Crime Victims". Released on June 28, 2017. https://www.whitehouse.gov/the-pressoffice/2017/06/28/remarks-president-trump-during-meeting-immigration-crime-victims. 17. 2017. The White House President Donald J. Trump. "Remarks by President Trump at the Unleashing American Energy Event". Released on June 29, 2017. https://www.whitehouse.gov/the-press-office/2017/06/29/remarkspresident-trump-unleashing-american-energy-event. 18. 2017. The White House President Donald J. Trump. "Remarks by President Trump at the Three Seas Initiative Summit". Released on July 6, 2017. https://www.whitehouse.gov/the-press-office/2017/07/06/remarks-president-trumpthree-seas-initiative-summit-july-6-2017. 19. 2017. The White House President Donald J. Trump. "Remarks by President Trump to the People of Poland". Released on July 6, 2017. https://www.whitehouse.gov/the-press-office/2017/07/06/remarks-president-trump-peoplepoland-july-6-2017. 20. Wodak, R., and Meyer, M., 2001. Methods of Critical Discourse Analysis. London: Sage Publications. DOI: http://dx.doi.org/10.4135/9780857028020 ; Розглянуто репертуар мовної репрезентації образу ворога в публічних виступах Президента США Д. Трампа. Цей образ – міфологічний і допомагає політикам ставити чіткі оцінні акценти. Текстуально підтверджено: кожний публічний виступ орієнтовано на певну аудиторію і певний соціально-культурний контекст, що детермінують вибір образу конкретного ворога або ворогів, які будуть фігурувати у тексті. Продемонстровано позитивну роль, яку, зазвичай, приймає на себе політичний спікер у процесі спілкування зі своєю аудиторією. Виявлено ключові інваріантні й варіативні характеристики образу ворога. Зазначено, що у виступах Президента образ ворога завжди протиставляється образам друга і жертви ворога. З семантичного погляду, образ ворога містить кілька характеристик, зокрема: ворог може бути внутрішнім або зовнішнім, персоналізованим або узагальненим, історичним або існуючим зараз, імпліцитним або експліцитним, політичним, економічним або змішаним. Крім того, виявлено й розглянуто типові дії, які виконує ворог.

En muchas integraciones humanas dentro de la historia, se resalta la generada por el proyecto de Integración de la Infraestructura Regional Sudamericana (I.I.R.S.A.); el cual busca planificar y desarrollar proyectos de mejoramiento de la infraestructura regional de transporte, energía y telecomunicaciones con la cooperación de múltiples ejes. Se encuentra liderada por varios países suramericanos y está en funcionamiento desde el año 2000. En el presente artículo se analiza y se determina las ventajas y desventajas de la iniciativa que plantea el proyecto (I.I.R.S.A.); asociándolo a las nuevas oportunidades que genera la globalización en un ámbito de interconectividad entre regiones. En Sudamérica se observa la necesidad de una integración regional y como principal disputa, se establece la superación de obstáculos logísticos y de infraestructura. En la primera reunión realizada en Brasil se crea de la iniciativa (I.I.R.S.A.) con un único propósito de dar un impulso de la modernización e integración de la infraestructura. Después de su consolidación se han presentado trece cumbres suramericanas, en el transcurso de la iniciativa, se creó el Consejo Suramericano de Infraestructura y Planeamiento (COSIPLAN), con su Foro Técnico, apoyando la planificación de infraestructura de la conectividad regional. Se analiza los diferentes ejes creados en la misma organización, donde se especifica la inversión estimada y las posibles áreas utilizadas para los proyectos del (I.I.R.S.A.) en cada región. De esta manera, se facilita el flujo de transporte entre las diferentes economías y da paso a nuevos inversionistas dentro de los países participantes, ya que con las nuevas infraestructuras se busca generar un auge en la economía global. Para ello se aprovecha la geografía Suramericana considerando los 10 ejes del proyecto (Andino, Amazonas, Interoceánico Central, Interoceánico Capricornio, Escudo de Guayanés, Mercosur Chile, Sur, Perú-Brasil-Bolivia, Hidrovia Paraguay-Paraná, Marítimo del Atlántico y Pacífico), en donde se tienen en cuenta distintas variables que definen nuevas rutas de desarrollo. Se aprecia que una de las desventajas del proceso, es el daño que se generaría en el ambiente con el tiempo, al realizar la ampliación de las vías, intervención de los ríos y la perforación para los túneles necesarios para este proyecto. Esto según estudios realizados y opiniones obtenidas por parte de algunas entidades ambientales de los países participantes; por ejemplo Colombia con las Corporaciones Ambientales Regionales (CAR), encargadas de los permisos y autorizaciones ambientales. Se consideran los diferentes diálogos de los gobiernos en los temas interrelacionados con el modelo planteado, como el comercio, la tecnología, las comunicaciones, y el desafío de la integración regional. Según el modelo (I.I.R.S.A) se estima, un incremento en las economías de cada país de Suramérica, a partir del crecimiento del Producto Interno Bruto (PIB); ayudando a enfrentar las crisis locales de los últimos años. Por esta razón es muy importante tener un estudio para cada actividad económica desarrollada en los países implicados, teniendo una interconectividad entre ellos. ; In many human integrations within the history, the one generated by the project of Integration of the South American Regional Infrastructure (I.I.R.S.A.) is highlighted; which seeks to plan and develop projects to improve the regional infrastructure of transport, energy and telecommunications with the cooperation of multiple axes. It is led by several South American countries and has been in operation since 2000. This article analyzes and determines the advantages and disadvantages of the initiative proposed by the project (I.I.R.S.A.); associating it with the new opportunities generated by globalization in an area of interconnectivity between regions. In South America, the need for regional integration is observed and, as the main dispute, the overcoming of logistical and infrastructure obstacles is established. In the first meeting held in Brazil, the initiative (I.I.R.S.A.) was created with the sole purpose of giving a boost to the modernization and integration of infrastructure. After its consolidation, thirteen South American summits have been presented, during the course of the initiative, the South American Infrastructure and Planning Council (COSIPLAN) was created, with its Technical Forum, supporting infrastructure planning for regional connectivity. The different axes created in the same organization are analyzed, where the estimated investment and the possible areas used for the projects of the (I.I.R.S.A.) in each region are specified. In this way, it facilitates the flow of transport between the different economies and gives way to new investors within the participating countries, since the new infrastructures seek to generate a boom in the global economy. To this end, the South American geography is exploited considering the 10 axes of the project (Andean, Amazon, Central Interoceanic, Capricorn Interoceanic, Guiana Shield, Mercosur Chile, South, Peru-Brazil-Bolivia, Paraguay-Paraná Hydrovia, Atlantic Maritime and Pacific). , where different variables that define new development routes are taken into account. It is appreciated that one of the disadvantages of the process is the damage that would be generated in the environment over time, when expanding the roads, intervening rivers and drilling for the tunnels needed for this project. This according to studies and opinions obtained by some environmental entities of the participating countries; for example Colombia with the Regional Environmental Corporations (CAR), in charge of environmental permits and authorizations. The different dialogues of the governments are considered in the topics interrelated with the proposed model, such as trade, technology, communications, and the challenge of regional integration. According to the model (I.I.R.S.A) is estimated, an increase in the economies of each country of South America, based on the growth of the Gross Domestic Product (GDP); helping to face the local crises of recent years. For this reason it is very important to have a study for each economic activity developed in the countries involved, having an interconnectivity between them.

Alex De Waal's new book, Mass Starvation: The History and Future of Famine, cannot be assessed as an enjoyable read; instead it is a book that will (and should) leave the reader unsettled, concerned and angry.". we have come full circle, back to where we were before the invention of "Famine", in which we understand famines as desperate societal crises, including hunger and other forms of distress, that threaten a way of life, created by the powerful, resisted and mediated by human skills and societal structures." (De Waal 2018 p52)The author presents a well-researched account of famines, over the last two centuries and uses his research and experience, to reflect on the future of famines. His presentation of famines begins with "the year without a summer" (De Waal pg. 54), the 1816 famine caused by crop failure, due to the eruption of a volcano, in Indonesia. This was the last famine, De Waal reflects, that was caused by an act of nature. He then moves onto act one of a 'tragedy in five acts", which refers to the Imperial Holocausts from 1870 until 1914. These are famines caused by colonial settlers, using hunger to subjugate indigenous populations. Although he begins his reflections in 1870, he notes correctly that such famines have occurred down through the ages. However reliable data does not exist in relation to numbers affected prior to this time. Act two brings the merging of the two world wars into one extended world war from 1915 – 1950. He presents this period as the worst for famine deaths in modern history, where forced starvation was used a means of extermination or tolerated for military gains. Act three, 1950-1985, reveals one of the worst famines in history, when Mao Zedong's 'Great Leap Forward' resulted in 25-30 million famine deaths between 1958 and 62. The smaller famines related to wars from 1960s onwards is set out in act four, occurring largely in war torn countries of Sub Saharan Africa.The book catalogues all recorded calamitous and great famines since 1870, estimating that over 103 million people have lost their lives through famines in this time span. Of these deaths, 77 million occurred during war or periods of political repression. He demonstrates that between 1870 and 1970 an average of about 1 million lives were lost every year due to famine. However, fewer deaths are being lost since then due to increasingly professional humanitarian responses and improvements in health care and prevention strategies, such as routine immunisation programmes—a fact that many aid agencies and donors would like global media to take more notice of. One may begin to feel relief at such progress being presented, only to have such hope dispelled by De Waal's increasing concern on the recent increased use of hunger as a political tool. De Waal (pg. 172) summarises the basic thesis of his book as ".better politics have led to fewer famines" and better general health services have reduced the deaths caused as a result of continuing famines. Over half of all famine deaths since 1870 were actually Chinese citizens. Setting out famines in this way challenges common lay perceptions of famine deaths occurring only in Sub Saharan Africa due to a simple, ongoing lack of food. De Waal's evidenced-based approach towards Malthusian population principles is refreshing, in a world where such perceptions continue to be cited by many academic scholars and political parties as a reason to justify limiting population size and curbing migration flows. De Waal presents evidence to show that rising population levels have not resulted World Nutrition 2018;9(1)71in more famine and deaths. However, he does not seek to paint a happy ending, he challenges the global complacency which allows hunger to co-exist in a world with enough food for all. De Waal waits until chapter ten to discuss act five, "the new atrocity famines". He seeks to answer the question: are we seeing "the resurgence of great famines?" (pg. 179). Chapter ten begins with the fact that in 2017 there was 70 million people in acute need of aid, an increase from 45 million in 2015. He goes on to state that there were twenty million people, in four countries (Nigeria, Somalia, Sudan and Yemen), facing the risk of famine. The people in these countries are suffering from hunger due to political decisions and conflict, not a shortage of food--a failure of political leaders to implement international laws. In act four De Waal presents the good news that famines and the deaths they led to had dramatically reduced, being localised to SSA. However, the most dramatic food shortages, due to conflict, in this decade, have occurred in the Middle East. With countries like Syria denying food and aid to its citizens as a weapon of war, while 51% of the citizens in Yemen are in urgent need of assistance that is not reaching them. Due to the role of politics in present day famines, De Waal calls for forced starvation to be classed asan atrocity, in a similar way to genocide. His book presents compelling arguments, which will fuel many a midnight debate, between scholars and students alike. However, as an academic practitioner, I find his analysis to be a welcome trumpet call, in the present wilderness of false news. This book will be of interest to aid workers, nutritionists and activists who believe that social justice approaches to development need to take precedence over neo-liberal economic growth models. De Waal's book will become a new core reader on my list of essential books for students, as I strive to fuel the debate to support the right to food and health for all amongst the future leaders in the field of Global Public Health Nutrition.

The goal of this work is to understand how deep the commercial war between North America and Europe regarding the use of growth hormones in food-producing animals impacted institutional history of global food trade regulation. Between 1980 and the contemporary period (2016), several crises revealed the atypical nature of the European Union ban. As a result, the European Union views legitimacy was contested in the globalization context. The conflict takes places in several arenas. First of all, it constitutes an issue for Europe, which strived to find an interinstitutional agreement on how to legislate on growth hormones at the European level during the 80ies. Then, it has been one of the most talked about disagreements of the General agreement on tariffs and trade (GATT) and the World trade organization (WTO) negotiations from 1987 onwards. Finally, it involves the CodexAlimentarius Commission, the international organization in charge of setting food standards. In each of these institutions, the beef-hormones conflict management goes with important institutional changes: new specific units, working principles and procedures were created. Thus, my work aimed to precisely describe what consequences the beef-hormones conflict might have had on any of these institutions. As a result, I show how this specific case contributed to the instauration of internationalfood trade regulation.My work relies on a socio-historical inquiry based on diverse and rich empirical data, in order to cover the three aforesaid institutions between 1980 and 2016. I constituted a documentary corpus from institutional archives, and I performed about thirty sociological interviews. I spent several hundreds of hours realizing ethnographing observation, most of which being facilitated by my belonging to the ministry of agriculture's services. Analysis of this data emphasizes the transforming role of the beef-hormones conflict at an international scale. The conflict first convinced all the stakeholders that it was crucial to strengthen supranational institutions (be it at the European or at the global level). It also allowed to test newly created instruments in their practical functioning. From this prospective, the beef-hormones conflict management reveals the different actors' internationalrelations perceptions and their evolution during the studied period. Finally, as the beef-hormones conflict has constituted a pattern to the establishment of negotiation strategies, it became a cultural reference structuring an international community. It is therefore a socializing factor.My inquiry also enables a better understanding of private actors' expectations about international regulation. Veterinary drug industries are actively involved in the institutional discussions surrounding the beef-hormones case, requesting for binding international food trade standards. They are more particularly interested in the activity of standard-setting bodies like Codex. This attitude indicates that those actors use global regulation instruments to advocate for their preferred collective action principles ; L'objectif de la thèse est de comprendre dans quelle mesure le conflit entre l'Amérique du Nord et l'Europe sur l'utilisation d'hormones de croissance en élevage a participé à l'histoire institutionnelle de la régulation du commerce mondial de denrées alimentaires. Entre 1980 et la période contemporaine (2016), plusieurs épisodes critiques ont mis en évidence la perspective atypique de l'Union européenne à l'égard de l'emploi de ces médicaments vétérinaires ainsi que la contestation suscitée par cette réglementation spécifique dans le cadre de la mondialisation commerciale. Ce conflit se joue sur plusieurs scènes : au sein de la Communauté européenne qui, pendant la décennie 1980, peine à trouver un accord interinstitutionnel quant à une législation commune sur les hormones de croissance ; dans le cadre du General agreement on tariffs and trade (GATT) puis del'Organisation mondiale du commerce (OMC) ; et enfin au sein du Codex Alimentarius, l'organisation internationale chargée d'élaborer des normes alimentaires. Dans chacune de ces instances, la gestion du conflit coïncide avec une phase importante du point de vue institutionnel : création d'organes spécifiques, nouveaux principes et procédures de travail. Dès lors, notre travail visait à détailler l'impact éventuel du conflit sur les hormones de croissance sur chacune de ces institutions ainsi quesur la façon dont, globalement, elles participent à la régulation du commerce international dans le domaine agroalimentaire.Notre travail s'est appuyé sur une enquête socio-historique utilisant un matériau riche et varié permettant de couvrir l'ensemble des institutions identifiées sur la période 1980-2016 : un corpus documentaire a été constitué grâce aux archives des différentes institutions, une trentaine d'entretiens semi-directifs ont été menés. Enfin, plusieurs centaines d'heures d'observationethnographique ont pu être réalisées, la plupart grâce à notre statut de fonctionnaire française du ministère de l'agriculture. Il met en évidence l'évolutivité des fonctions remplies par le conflit sur les hormones de croissance : celui-ci a en premier lieu permis de fédérer l'ensemble des acteurs concernés de la nécessité de renforcer les institutions supranationales, que ce soit à l'échelon européen ou international. Il a ensuite participé à l'élaboration concrète des institutions en permettant d'en tester les instruments au fur et à mesure de leur création, et ainsi, de permettre de réaliser les ajustements jugés nécessaires. De ce point de vue, la gestion du conflit sur les hormones révèle la perception des relations internationales des différents acteurs et sa variabilité temporelle. Enfin, constituant un paramètre pérenne que les acteurs intègrent à leur stratégie de négociationinternationale, le conflit sur les hormones est devenu un point d'ancrage autour duquel s'est structurée une communauté. Il doit ainsi être considéré pour son potentiel socialisateur.Notre enquête apporte également des informations concernant les attentes d'un certain nombre d'acteurs privés en termes de régulation internationale. Le cas des hormones mobilise l'attention des grandes firmes pharmaceutiques qui poussent à l'établissement de normes internationales contraignantes pour le commerce de produits agricoles et concentrent plus particulièrement leur action sur les instances productrices de normes (comme le Codex Alimentarius). Ce comportement semble indiquer que ces acteurs utilisent les instruments de régulation mondiale pour la diffusion de principes d'action publique.

The goal of this work is to understand how deep the commercial war between North America and Europe regarding the use of growth hormones in food-producing animals impacted institutional history of global food trade regulation. Between 1980 and the contemporary period (2016), several crises revealed the atypical nature of the European Union ban. As a result, the European Union views legitimacy was contested in the globalization context. The conflict takes places in several arenas. First of all, it constitutes an issue for Europe, which strived to find an interinstitutional agreement on how to legislate on growth hormones at the European level during the 80ies. Then, it has been one of the most talked about disagreements of the General agreement on tariffs and trade (GATT) and the World trade organization (WTO) negotiations from 1987 onwards. Finally, it involves the CodexAlimentarius Commission, the international organization in charge of setting food standards. In each of these institutions, the beef-hormones conflict management goes with important institutional changes: new specific units, working principles and procedures were created. Thus, my work aimed to precisely describe what consequences the beef-hormones conflict might have had on any of these institutions. As a result, I show how this specific case contributed to the instauration of internationalfood trade regulation.My work relies on a socio-historical inquiry based on diverse and rich empirical data, in order to cover the three aforesaid institutions between 1980 and 2016. I constituted a documentary corpus from institutional archives, and I performed about thirty sociological interviews. I spent several hundreds of hours realizing ethnographing observation, most of which being facilitated by my belonging to the ministry of agriculture's services. Analysis of this data emphasizes the transforming role of the beef-hormones conflict at an international scale. The conflict first convinced all the stakeholders that it was crucial to strengthen supranational institutions (be it at the European or at the global level). It also allowed to test newly created instruments in their practical functioning. From this prospective, the beef-hormones conflict management reveals the different actors' internationalrelations perceptions and their evolution during the studied period. Finally, as the beef-hormones conflict has constituted a pattern to the establishment of negotiation strategies, it became a cultural reference structuring an international community. It is therefore a socializing factor.My inquiry also enables a better understanding of private actors' expectations about international regulation. Veterinary drug industries are actively involved in the institutional discussions surrounding the beef-hormones case, requesting for binding international food trade standards. They are more particularly interested in the activity of standard-setting bodies like Codex. This attitude indicates that those actors use global regulation instruments to advocate for their preferred collective action principles ; L'objectif de la thèse est de comprendre dans quelle mesure le conflit entre l'Amérique du Nord et l'Europe sur l'utilisation d'hormones de croissance en élevage a participé à l'histoire institutionnelle de la régulation du commerce mondial de denrées alimentaires. Entre 1980 et la période contemporaine (2016), plusieurs épisodes critiques ont mis en évidence la perspective atypique de l'Union européenne à l'égard de l'emploi de ces médicaments vétérinaires ainsi que la contestation suscitée par cette réglementation spécifique dans le cadre de la mondialisation commerciale. Ce conflit se joue sur plusieurs scènes : au sein de la Communauté européenne qui, pendant la décennie 1980, peine à trouver un accord interinstitutionnel quant à une législation commune sur les hormones de croissance ; dans le cadre du General agreement on tariffs and trade (GATT) puis del'Organisation mondiale du commerce (OMC) ; et enfin au sein du Codex Alimentarius, l'organisation internationale chargée d'élaborer des normes alimentaires. Dans chacune de ces instances, la gestion du conflit coïncide avec une phase importante du point de vue institutionnel : création d'organes spécifiques, nouveaux principes et procédures de travail. Dès lors, notre travail visait à détailler l'impact éventuel du conflit sur les hormones de croissance sur chacune de ces institutions ainsi quesur la façon dont, globalement, elles participent à la régulation du commerce international dans le domaine agroalimentaire.Notre travail s'est appuyé sur une enquête socio-historique utilisant un matériau riche et varié permettant de couvrir l'ensemble des institutions identifiées sur la période 1980-2016 : un corpus documentaire a été constitué grâce aux archives des différentes institutions, une trentaine d'entretiens semi-directifs ont été menés. Enfin, plusieurs centaines d'heures d'observationethnographique ont pu être réalisées, la plupart grâce à notre statut de fonctionnaire française du ministère de l'agriculture. Il met en évidence l'évolutivité des fonctions remplies par le conflit sur les hormones de croissance : celui-ci a en premier lieu permis de fédérer l'ensemble des acteurs concernés de la nécessité de renforcer les institutions supranationales, que ce soit à l'échelon européen ou international. Il a ensuite participé à l'élaboration concrète des institutions en permettant d'en tester les instruments au fur et à mesure de leur création, et ainsi, de permettre de réaliser les ajustements jugés nécessaires. De ce point de vue, la gestion du conflit sur les hormones révèle la perception des relations internationales des différents acteurs et sa variabilité temporelle. Enfin, constituant un paramètre pérenne que les acteurs intègrent à leur stratégie de négociationinternationale, le conflit sur les hormones est devenu un point d'ancrage autour duquel s'est structurée une communauté. Il doit ainsi être considéré pour son potentiel socialisateur.Notre enquête apporte également des informations concernant les attentes d'un certain nombre d'acteurs privés en termes de régulation internationale. Le cas des hormones mobilise l'attention des grandes firmes pharmaceutiques qui poussent à l'établissement de normes internationales contraignantes pour le commerce de produits agricoles et concentrent plus particulièrement leur action sur les instances productrices de normes (comme le Codex Alimentarius). Ce comportement semble indiquer que ces acteurs utilisent les instruments de régulation mondiale pour la diffusion de principes d'action publique.

The goal of this work is to understand how deep the commercial war between North America and Europe regarding the use of growth hormones in food-producing animals impacted institutional history of global food trade regulation. Between 1980 and the contemporary period (2016), several crises revealed the atypical nature of the European Union ban. As a result, the European Union views legitimacy was contested in the globalization context. The conflict takes places in several arenas. First of all, it constitutes an issue for Europe, which strived to find an interinstitutional agreement on how to legislate on growth hormones at the European level during the 80ies. Then, it has been one of the most talked about disagreements of the General agreement on tariffs and trade (GATT) and the World trade organization (WTO) negotiations from 1987 onwards. Finally, it involves the CodexAlimentarius Commission, the international organization in charge of setting food standards. In each of these institutions, the beef-hormones conflict management goes with important institutional changes: new specific units, working principles and procedures were created. Thus, my work aimed to precisely describe what consequences the beef-hormones conflict might have had on any of these institutions. As a result, I show how this specific case contributed to the instauration of internationalfood trade regulation.My work relies on a socio-historical inquiry based on diverse and rich empirical data, in order to cover the three aforesaid institutions between 1980 and 2016. I constituted a documentary corpus from institutional archives, and I performed about thirty sociological interviews. I spent several hundreds of hours realizing ethnographing observation, most of which being facilitated by my belonging to the ministry of agriculture's services. Analysis of this data emphasizes the transforming role of the beef-hormones conflict at an international scale. The conflict first convinced all the stakeholders that it was crucial to strengthen supranational institutions (be it at the European or at the global level). It also allowed to test newly created instruments in their practical functioning. From this prospective, the beef-hormones conflict management reveals the different actors' internationalrelations perceptions and their evolution during the studied period. Finally, as the beef-hormones conflict has constituted a pattern to the establishment of negotiation strategies, it became a cultural reference structuring an international community. It is therefore a socializing factor.My inquiry also enables a better understanding of private actors' expectations about international regulation. Veterinary drug industries are actively involved in the institutional discussions surrounding the beef-hormones case, requesting for binding international food trade standards. They are more particularly interested in the activity of standard-setting bodies like Codex. This attitude indicates that those actors use global regulation instruments to advocate for their preferred collective action principles ; L'objectif de la thèse est de comprendre dans quelle mesure le conflit entre l'Amérique du Nord et l'Europe sur l'utilisation d'hormones de croissance en élevage a participé à l'histoire institutionnelle de la régulation du commerce mondial de denrées alimentaires. Entre 1980 et la période contemporaine (2016), plusieurs épisodes critiques ont mis en évidence la perspective atypique de l'Union européenne à l'égard de l'emploi de ces médicaments vétérinaires ainsi que la contestation suscitée par cette réglementation spécifique dans le cadre de la mondialisation commerciale. Ce conflit se joue sur plusieurs scènes : au sein de la Communauté européenne qui, pendant la décennie 1980, peine à trouver un accord interinstitutionnel quant à une législation commune sur les hormones de croissance ; dans le cadre du General agreement on tariffs and trade (GATT) puis del'Organisation mondiale du commerce (OMC) ; et enfin au sein du Codex Alimentarius, l'organisation internationale chargée d'élaborer des normes alimentaires. Dans chacune de ces instances, la gestion du conflit coïncide avec une phase importante du point de vue institutionnel : création d'organes spécifiques, nouveaux principes et procédures de travail. Dès lors, notre travail visait à détailler l'impact éventuel du conflit sur les hormones de croissance sur chacune de ces institutions ainsi quesur la façon dont, globalement, elles participent à la régulation du commerce international dans le domaine agroalimentaire.Notre travail s'est appuyé sur une enquête socio-historique utilisant un matériau riche et varié permettant de couvrir l'ensemble des institutions identifiées sur la période 1980-2016 : un corpus documentaire a été constitué grâce aux archives des différentes institutions, une trentaine d'entretiens semi-directifs ont été menés. Enfin, plusieurs centaines d'heures d'observationethnographique ont pu être réalisées, la plupart grâce à notre statut de fonctionnaire française du ministère de l'agriculture. Il met en évidence l'évolutivité des fonctions remplies par le conflit sur les hormones de croissance : celui-ci a en premier lieu permis de fédérer l'ensemble des acteurs concernés de la nécessité de renforcer les institutions supranationales, que ce soit à l'échelon européen ou international. Il a ensuite participé à l'élaboration concrète des institutions en permettant d'en tester les instruments au fur et à mesure de leur création, et ainsi, de permettre de réaliser les ajustements jugés nécessaires. De ce point de vue, la gestion du conflit sur les hormones révèle la perception des relations internationales des différents acteurs et sa variabilité temporelle. Enfin, constituant un paramètre pérenne que les acteurs intègrent à leur stratégie de négociationinternationale, le conflit sur les hormones est devenu un point d'ancrage autour duquel s'est structurée une communauté. Il doit ainsi être considéré pour son potentiel socialisateur.Notre enquête apporte également des informations concernant les attentes d'un certain nombre d'acteurs privés en termes de régulation internationale. Le cas des hormones mobilise l'attention des grandes firmes pharmaceutiques qui poussent à l'établissement de normes internationales contraignantes pour le commerce de produits agricoles et concentrent plus particulièrement leur action sur les instances productrices de normes (comme le Codex Alimentarius). Ce comportement semble indiquer que ces acteurs utilisent les instruments de régulation mondiale pour la diffusion de principes d'action publique.