Suchergebnisse

The article deals with the historical development of the national system of education – preschool, extracurricular, secondary and higher in the period of the development of the statehood of the Ukrainian People's Republic during 1917–1920. The contribution of the Ukrainian intelligentsia to the development of statehood through the powerful national educational and cultural policy is analyzed. Where the non-ideologized conclusions about the place and role of the liberation struggles in the history of Ukraine, the cultural and spiritual revival of the Ukrainian people are reasoned. The main problem was identified – Russification of Ukrainian culture, as a result of conscious methodical actions caused by Valuev circular and the Ems act. Information is provided on the state of illiteracy in Ukraine during the specified historical period. The course of formation of the foundations of the national education system during the liberation struggle of the Ukrainian people through the development of a general concept of cultural construction is outlined. The joint interest of all UPR governments in raising the level of education of the population of Ukraine through the creation of a continuous national system of education and culture and the revival of the Ukrainian language in all spheres of Ukrainian society life are shown. The article gives examples of active assistance of Ukrainian public organizations «Prosvita», the Society for School Education to the governments of the UPR in the development of national culture and education. The important contribution of the All-Ukrainian Teachers' Congregations of the specified period is accentuated. Attention is paid to the development of the system of public education in the ZUPR. An active reorganization of the network of special and professional schools, approval at the legislative level of the state status of the Ukrainian language is emphasized. The role of the Ukrainian Academy of Sciences, headed by the scientist V. Vernadsky, is determined. The active work of the archaeological commission in the compilation of a map of archaeological monuments of the UPR is underlined. It is proved that the future of Ukrainian education is in using historical achievements, in particular, of the active period of building the statehood of the UPR. The deployment of the national system of education and science, which for centuries has become the basis and guide for future generations in the struggle for the national identityof the Ukrainian people on the way of building Ukraine's independence. ; У статті розглядається історичний розвиток національної системиосвіти – дошкільної, позашкільної, середньої і вищої у період розбудовидержавності Української Народної Республіки протягом 1917–1920 рр.Аналізується вклад української інтелігенції у розвиток державностічерез потужну національну освітньо-культурну політику. Визначеноаргументовані, незаідеологізовані висновки про місце і роль визвольнихзмагань в історії України, культурному і духовному відродженні українського народу. Зазначено основну проблему – русифікацію українськоїкультури, внаслідок свідомих методичних дій, спричинених Валуєвськимциркуляром та Емським актом. Надається інформація про станнеписьменності в Україні у зазначений історичний період. Окреслено курсформування основ національної системи освіти в роки визвольноїборотьби українського народу через вироблення загальної концепціїкультурного будівництва. Показано спільну зацікавленість усіх складівурядів УНР щодо підвищення рівня освіти населення України черезстворення безперервної національної системи освіти і культури, відродження української мови в усіх сферах життя українського суспільства. Устатті наводяться приклади активної допомоги українських громадськихорганізацій «Просвіта», Товариства шкільної освіти урядам УНР урозбудові національної культури і освіти. Підкреслюється важливий внесокВсеукраїнських учительських з'їздів у зазначений період. Приділяється увагарозвиткові системи народної освіти в ЗУНР. Відзначається активнареорганізація мережі спеціальних і фахових шкіл, затвердження назаконодавчому рівні державного статусу української мови. Визначаєтьсяроль Української академії наук, яку очолив вчений В. Вернадський.Підкреслюється активна діяльність археологічної комісії у складеннімапи археологічних пам'яток УНР. Доводиться, що майбутнє українськоїосвіти у використанні історичних здобутків, зокрема, активного періодурозбудови державності УНР, розгортанні національної системи освіти інауки, яка на століття стала основою і дороговказом наступнимпоколінням у напрямі боротьби за національну ідентичність українського народу на шляху розбудови незалежності України.

The article deals with library space of Katerinoslav during the Ukrainian Revolution of 1917–1921. The role of educational societies in the process of Ukrainization is highlighted, the influence of political events on the state of librarianship is determined. The state and activity of libraries of various departmental subordination, namely public libraries, libraries of educational institutions, societies and religious institutions are analyzed. Special attention is given to events that spread the Ukrainian idea, supported Ukrainian traditions and helped to spread the Ukrainian book. During this time, the contribution of Prosvita society was significant. The activity of this society was short, but deeply meaningful. The issues of printed Bulletin of Prosvita are a bibliographic rarity. The sources significantly help to present a complete picture of cultural and educational life of people's libraries operating in the province and contributed to the reading of Ukrainian literature. The contribution of educational libraries of the province to the development of Ukrainian literary heritage and formation of Ukrainian-language book collections are revealed. The historical milestones in the development of book collections of Oles Honchar Dnipro National University scientific library (1918) are shown. The article provides information on the activities of Katerinoslav Theological Seminary and significant contribution of its leaders to the development of book industry of the region based on archival materials. Unresearched library reports allow to find out the reasons that impeded the process and reveal facts about support of library work in Katerinoslav. Considerable attention is paid to determining the place and role of Ukrainian publishing houses and bookstores (Slovo, Ukrainian Publishing House, Consumer, Ukraine, Kamenyar, O. Kashchenko, etc.). The newly created societies became a reliable link between the library and Katerinoslav readers. Replenishment of library collections with new prepared Ukrainian publications on history, literature studies and fiction was an urgent task in the process of gradual development of Ukrainian publishing in 1917–1920 years. ; Исследовано библиотечное дело Екатеринославщины в период Украинской революции 1917–1921 гг. Освещена роль просветительских обществ в процессе украинизации, определено влияние политических событий на состояние библиотечного дела. Проанализировано состояние и деятельность библиотек различного ведомственного подчинения, а именно публичной, учебных заведений, обществ, духовных заведений. Уделено внимание мероприятиям, которые распространяли украинскую идею, поддерживали украинские традиции и способствовали распространению украинской книги. В этот период весомым был вклад общества «Просвита», деятельность которого была непродолжительной, но глубоко содержательной. Библиографической редкостью являются сохраненные до наших дней выпуски печатного органа общества – «Вестника». Источники существенно помогают воссоздать целостную картину культурно-просветительской жизни народных библиотек, которые функционировали в губернии и способствовали чтению украинской литературы. Раскрыт вклад просветительских библиотек губернии в развитие украинского литературного наследия и формирования фондов украиноязычных изданий. Выявлены исторические вехи развития книжных коллекций научной библиотеки ДНУ имени Олеся Гончара (1918 г.). На основе архивных материалов отражена деятельность Екатеринославской духовной семинарии и весомый вклад ее руководителей в развитие книжного дела края. Неисследованные до сих пор библиотечные отчеты позволяют выяснить причины, которые тормозили процесс, и выявить факты поддержки библиотечного дела Екатеринославщины. Значительное внимание уделено определению места и роли, которую играли украинские издательства и книжные магазины («Слово», «Украинское издательство», «Споживач», «Україна», «Каменяр», А. Кащенко и т. д.). Издательства стали надежным звеном между библиотекой и екатеринославскими читателями. Пополнение библиотечных фондов только что вышедшими украинскими изданиями по истории, литературоведению, художественными произведениями было насущной задачей в процессе последовательного развития украинского издательского дела в 1917–1920 гг. ; Досліджено бібліотечний простір Катеринославщини за часів Української революції 1917–1921 рр. Висвітлено роль просвітянських товариств у процесі українізації, визначено вплив політичних подій на стан бібліотечної справи. Проаналізовано діяльність бібліотек різного відомчого підпорядкування, а саме публічної, навчальних закладів, товариств, духовних закладів. Зосереджено увагу на заходах, які поширювали українську ідею, підтримували українські традиції та сприяли розповсюдженню української книжки. За цих часів вагомим був внесок товариства «Просвіта», діяльність якого була нетривалою, але глибоко змістовною. Бібліографічною рідкістю є збереженні до наших часів випуски друкованого органу осередку – «Вісника». Джерела суттєво допомагають відтворити цілісну картину культурно-просвітницького життя народних бібліотек, що діяли у губернії, та сприяли читанню української літератури. Розкрито внесок освітянських бібліотек губернії у розвиток української літературної спадщини та формування фондів україномовних видань. Виявлено історичні віхи розвитку книжкових колекцій наукової бібліотеки ДНУ імені Олеся Гончара (1918 р.). На основі архівних матеріалів висвітлено діяльність Катеринославської духовної семінарії та вагомий внесок її очільників у розвиток книжкової справи краю. Недосліджені до цього часу бібліотечні звіти дозволяють з'ясувати причини, що гальмували процес, та виявити факти підтримки бібліотечної справи Катеринославщини. Значну увагу приділено визначенню місця та ролі, яку відігравали українські видавництва і книгарні («Слово», «Українське видавництво», «Споживач», «Україна», «Каменяр», А. Кащенка тощо). Новостворені осередки стали надійною ланкою між бібліотекою і катеринославськими читачами. Поповнення бібліотечних фондів щойно підготовленими українськими виданнями з історії, літературознавства, художніми творами було нагальним завданням у процесі поступового розвитку української видавничої справи у 1917–1920 рр.

The activity of "Native School" association in Tysmenytsia Tovmatsky district based on the archive sources and scientific works during Austrian and inter-war period was highlighted in the issue. The main attention was paid to the circle's activity in Tysmenytsia, the educational, cultural and public work was characterized, the statistical data about its quantity was provided.The educational, cultural and public work of "Native School" institution was depicted through the lectures and reports conducting, concerts, children entertainments' performance, plays staging, kindergartens' organization, and custody of the children. Moreover, the circle's cooperation with other Ukrainian cultural and educational associations was demonstrated, in particular with the local institution of "Prosvita", for the library of which the members of "Native School" organization in Tysmenytsia purchased the educational and fiction literature. Notwithstanding the association positioned itself as a non-party organization, there was an inter-party struggle for the influence on it. "Native School" institution in Tysmenytsia was of interest to the local organizations of the Ukrainian Radical Party, the Ukrainian National Democratic Association, and the Organization of Ukrainian Nationalists at some historical periods. Contrary to the policy of pacifism and polonization provided by the Polish government against the Ukrainians, the circle of "Native School" sustained the pressure of the authorities, enhanced educational work in the town and provided fruitful cooperation with the Main administration in Lviv and the District union of the circles in Tovmach and Stanyslaviv, became one of the most effective Ukrainian educational organizations in the town in the 1930-s. "Native School" was forbidden and the circle in Tysmenytsia was closed as the hundreds of others with the Soviet authorities' establishment in the territory of Western Ukraine in 1939. ; У статті на основі виявлених архівних джерел і наукових праць висвітлено діяльність товариства «Рідна школа» в м. Тисмениця Товмацького повіту в австрійський та міжвоєнний період. Звернуто увагу на роботу кружка (гуртка) м. Тисмениця, охарактеризовано його освітньо-виховну, культурну та громадську діяльність, подано статистичні дані щодо кількісного складу. Освітньо-виховна, культурна й громадська робота осередку рідношкільної організації розкрита через проведення її членами лекцій і відчитів (доповідей), влаштування різних концертів, дитячих свят і забав, постановку драм і п'єс, організацію захоронок (дитячих садків) й опіку над дітьми. Також показано співпрацю кружка «Рідної школи» з іншими українськими культурно-освітніми товариствами, зокрема з місцевим осередком товариства «Просвіта», для бібліотеки якої члени тисменицької рідношкільної організації придбали навчальну і художню літературу. Попри те, що товариство позиціонувало себе позапартійною інституцією, мала місце міжпартійна боротьба за впливи над нею. У певні періоди своєї діяльності осередок «Рідної школи» в м. Тисмениця перебував у сфері інтересів місцевих організацій Української радикальної партії, Українського національно-демократичного об'єднання, Організації українських націоналістів. У 1930-х рр., незважаючи на політику пацифікації та полонізації, яку проводив польський уряд щодо українського населення, кружок «Рідної школи» встояв перед натиском влади, пожвавив освітню і виховну роботу в місті, налагодив плідну співпрацю з Головною управою товариства в м. Львів, Повітовим союзом кружків у м. Товмач та в м. Станиславів, став одним з найефективніших українських просвітницьких організацій міста. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях у 1939 р. товариство «Рідна школа» було заборонене, а осередок в м. Тисмениця, як і сотні інших, ліквідований. ; В статье на основе выявленных архивных источников и научных трудов отражена деятельность общества «Родная школа» в г. Тысменица Товмацкого уезда в австрийский и межвоенный период. Акцентировано внимание на работе педагогического кружка г. Тысменица, охарактеризована его образовательно-воспитательная, культурная и общественная деятельность, представлены статистические данные относительно количественного состава. Образовательно-воспитательная, культурная и общественная работа общества «Родная школа» раскрыта через проведение ее членами лекций и докладов, устройство различных концертов, детских праздников и забав, постановку драм и пьес, организацию детских садов и опеку над детьми. Также показано сотрудничество кружка «Родной школы» с другими украинскими культурно-образовательными обществами, в частности с местной ячейкой общества «Просвита», для библиотеки которой члены Тысменицкого кружка приобрели учебную и художественную литературу. Несмотря на то, что общество позиционировало себя внепартийным институтом, имела место межпартийная борьба за влияние над ним. В определенные периоды своей деятельности общество «Родная школа» в г. Тысменица находилось в сфере интересов местных организаций Украинской радикальной партии, Украинской национально-демократического объединения, Организации украинских националистов. В 1930-х гг., Несмотря на политику зачистки и полонизации, которую проводил польское правительство в отношении украинского населения, кружок «Родной школы» устоял перед натиском власти, оживил образовательную и воспитательную работу в городе, наладил плодотворное сотрудничество с Главным управой общества в г. Львов, Уездным союзом кружков в г. Толмач и в г. Станислав, стал одним из самых эффективных украинских просветительских организаций города. С установлением советской власти на западноукраинских землях в 1939 году. Общество «Родная школа» было запрещено, а очаг в г. Тысменица, как и сотни других, ликвидирован.

The activity of "Native School" association in Tysmenytsia Tovmatsky district based on the archive sources and scientific works during Austrian and inter-war period was highlighted in the issue. The main attention was paid to the circle's activity in Tysmenytsia, the educational, cultural and public work was characterized, the statistical data about its quantity was provided.The educational, cultural and public work of "Native School" institution was depicted through the lectures and reports conducting, concerts, children entertainments' performance, plays staging, kindergartens' organization, and custody of the children. Moreover, the circle's cooperation with other Ukrainian cultural and educational associations was demonstrated, in particular with the local institution of "Prosvita", for the library of which the members of "Native School" organization in Tysmenytsia purchased the educational and fiction literature. Notwithstanding the association positioned itself as a non-party organization, there was an inter-party struggle for the influence on it. "Native School" institution in Tysmenytsia was of interest to the local organizations of the Ukrainian Radical Party, the Ukrainian National Democratic Association, and the Organization of Ukrainian Nationalists at some historical periods. Contrary to the policy of pacifism and polonization provided by the Polish government against the Ukrainians, the circle of "Native School" sustained the pressure of the authorities, enhanced educational work in the town and provided fruitful cooperation with the Main administration in Lviv and the District union of the circles in Tovmach and Stanyslaviv, became one of the most effective Ukrainian educational organizations in the town in the 1930-s. "Native School" was forbidden and the circle in Tysmenytsia was closed as the hundreds of others with the Soviet authorities' establishment in the territory of Western Ukraine in 1939. ; У статті на основі виявлених архівних джерел і наукових праць висвітлено діяльність товариства «Рідна школа» в м. Тисмениця Товмацького повіту в австрійський та міжвоєнний період. Звернуто увагу на роботу кружка (гуртка) м. Тисмениця, охарактеризовано його освітньо-виховну, культурну та громадську діяльність, подано статистичні дані щодо кількісного складу. Освітньо-виховна, культурна й громадська робота осередку рідношкільної організації розкрита через проведення її членами лекцій і відчитів (доповідей), влаштування різних концертів, дитячих свят і забав, постановку драм і п'єс, організацію захоронок (дитячих садків) й опіку над дітьми. Також показано співпрацю кружка «Рідної школи» з іншими українськими культурно-освітніми товариствами, зокрема з місцевим осередком товариства «Просвіта», для бібліотеки якої члени тисменицької рідношкільної організації придбали навчальну і художню літературу. Попри те, що товариство позиціонувало себе позапартійною інституцією, мала місце міжпартійна боротьба за впливи над нею. У певні періоди своєї діяльності осередок «Рідної школи» в м. Тисмениця перебував у сфері інтересів місцевих організацій Української радикальної партії, Українського національно-демократичного об'єднання, Організації українських націоналістів. У 1930-х рр., незважаючи на політику пацифікації та полонізації, яку проводив польський уряд щодо українського населення, кружок «Рідної школи» встояв перед натиском влади, пожвавив освітню і виховну роботу в місті, налагодив плідну співпрацю з Головною управою товариства в м. Львів, Повітовим союзом кружків у м. Товмач та в м. Станиславів, став одним з найефективніших українських просвітницьких організацій міста. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях у 1939 р. товариство «Рідна школа» було заборонене, а осередок в м. Тисмениця, як і сотні інших, ліквідований. ; В статье на основе выявленных архивных источников и научных трудов отражена деятельность общества «Родная школа» в г. Тысменица Товмацкого уезда в австрийский и межвоенный период. Акцентировано внимание на работе педагогического кружка г. Тысменица, охарактеризована его образовательно-воспитательная, культурная и общественная деятельность, представлены статистические данные относительно количественного состава. Образовательно-воспитательная, культурная и общественная работа общества «Родная школа» раскрыта через проведение ее членами лекций и докладов, устройство различных концертов, детских праздников и забав, постановку драм и пьес, организацию детских садов и опеку над детьми. Также показано сотрудничество кружка «Родной школы» с другими украинскими культурно-образовательными обществами, в частности с местной ячейкой общества «Просвита», для библиотеки которой члены Тысменицкого кружка приобрели учебную и художественную литературу. Несмотря на то, что общество позиционировало себя внепартийным институтом, имела место межпартийная борьба за влияние над ним. В определенные периоды своей деятельности общество «Родная школа» в г. Тысменица находилось в сфере интересов местных организаций Украинской радикальной партии, Украинской национально-демократического объединения, Организации украинских националистов. В 1930-х гг., Несмотря на политику зачистки и полонизации, которую проводил польское правительство в отношении украинского населения, кружок «Родной школы» устоял перед натиском власти, оживил образовательную и воспитательную работу в городе, наладил плодотворное сотрудничество с Главным управой общества в г. Львов, Уездным союзом кружков в г. Толмач и в г. Станислав, стал одним из самых эффективных украинских просветительских организаций города. С установлением советской власти на западноукраинских землях в 1939 году. Общество «Родная школа» было запрещено, а очаг в г. Тысменица, как и сотни других, ликвидирован.

Lyga A. I. Development of the ecological system in the context of rationalization of consumption models and prevention of deceptive economic practices "greenwashing". – Article. The article identifies the main tasks to be solved by the legislation in the context of ensuring the formation and implementation of rational consumption models, as well as the prevention of deceptive economic practices of "greenwashing". In particular, the rule-making regulation of the following issues: environmental and consumer education and post-secondary education of consumers; raising consumer awareness of the consequences of their product choice and its veracious information support; involving the public and increasing its influence at all stages of decision-making on environmental products, as well as involvement in its supervision; environmental criteria for public procurement; ecological and organic labeling; harmonization, verification of "green applications" and standardization of requirements for environmental or organic labeling; responsibility for misleading advertising and information about environmental products; transparency of activities and reporting of business entities; prevention of the practice of artificial aging, low product quality, etc .; introduction of practices of ecological corporate responsibility and self-regulation, adherence to ecological standards; mechanisms to assist businesses that comprehensively review their procurement, production, sales and disposal practices; state supervision of the market of ecological products and mechanisms of responsibility for deceptive economic practices. The content of legislative regulation of the above-mentioned issue both in the Ukrainian environmental legislation and in other normative-legal acts and possibilities of its law-enforcement are investigated. It was identifies Authorities wich powers allow to solve the problem of rationalization of consumption and elimination from the market of unfair economic practices that destroy fair competition in the market of environmental goods. Іt was performed the analysis of environmental legislation and liability for its violation revealed that it is almost exclusively focused on counteraction direct damage to the environment and human health caused by material production, but theissue of rational consumption (except for a few declarations) and countering misleading economic practices "Greenwashing" (except for certification and labeling of organic products) is almost not regulated by this legislation. Therefore, the need to apply the rules of other regulations to address these issues is justified. Also, it was found that at the level of the central executive body for the implementation of state policy on state supervision (control) in the field of environmental protection, rational use, reproduction and protection of natural resources, the above activities are not considered. In order to counteract the deceptive practices of "greenwashing" and irrational consumption, public authorities are used for which environmental activities are not a priority . These issues are resolved by such bodies unsystematically, in the context of their main tasks. The conclusions made on the shortcomings of the legislation in the context of this goal of the study, allowed to make suggestions for its improvement. ; "GREENWASHING" Лига А. І. Розвиток екологічної системи в контексті раціоналізації моделей споживання та запобігання оманливій господарській практиці "greenwashing". – Стаття. У статті визначено основні завдання, що має вирішувати законодавство в контексті забезпечення формування та реалізації раціональних моделей споживання, а також запобігання оманливій гос- подарській практиці "greenwashing", зокрема нормотворче врегулювання таких питань: екологічна та споживча освіта та просвіта; підвищення обізнаності споживачів щодо наслідків їх вибору продукції та її достовірного інформаційного забезпечення; залучення громадськості та підвищення його впливу на всіх етапах прийняття рішень щодо екологічної продукції, а також залучення до нагляду за нею; екологічні критерії державних закупівель; екологічне та органічне маркування; гармонізація, верифікація «зелених заяв» та стандартизація вимог до екологічного або органічного маркування; відповідальність за оманливу рекламу та інформацію про екологічну продукцію; прозорість діяльності та звітність суб'єктів господарювання; попередження практики штучного старіння, низької якості продукції тощо; запровадження практик екологічної корпоративної відповідальності та саморегулювання, долучення до екологічних стандартів; механізми сприяння суб'єктам господарювання, які комплексно переглядають свою практику закупівель, виробництва, продажу та утилізації продукції; державного нагляду за ринком екологічної продукції, та механізмів відповідальності за оманливі господарські практики. Досліджено вміст законодавчого регулювання вищезазначених питань як в українському природоохоронному законодавстві, так і в інших нормативноправових актах з суміжних сфер та можливості їх правозастосування. Визначено органи влади, повноваження яких дозволяють розв'язувати проблему раціоналізації споживання та усунення з ринку недобросовісних господарських практик, що руйнують чесну конкуренцію на ринку екологічних товарів. Проведений аналіз природоохоронного законодавства та відповідальності за її порушення дозволив виявити, що воно майже виключно орієнтовано на протидію прямій шкоді природному середовищу життю і здоров'ю людей завданої матеріальним виробництвом, при цьому питання раціонального споживання (за винятком кількох декларацій) та протидії оманливій господарській практиці "greenwashing" (за винятком сертифікації та маркування органічних продуктів) цим законодавством майже не врегульовано. Тому обґрунтовано необхідність застосування норм інших нормативно-правових актів для врегулювання зазначених питань. Також було встановлено, що на рівні центрального органу виконавчої влади з реалізації державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, вищезазначені напрями діяльності не розглядаються. Для протидії оманливим практикам "greenwashing" та нераціональному споживанню використовуються державні органи, для яких природоохоронна діяльність не є визначеним нормативно-правовими актами пріоритетом. Ці питання вирішуються такими органами безсистемно, в контексті основних завдань їх діяльності. Зроблені висновки щодо недоліків законодавства в контексті зазначеної мети дослідження дозволили надати пропозиції щодо його вдосконалення.

У статті досліджено випадки пограбування жертв Голокосту у трьох невеликих містечках Західної Волині: Дубровиці, Корці й Костополі. Такі дії, окрім фінансування німецької мілітарної машини та збагачення німців, слугували легітимації геноциду й серед місцевого населення, його заохоченню до колаборації. На поведінку частини населення під час організації злочину в Костополі, Корці та Дубровиці впливали економічні чинники. Вже на початковому етапі Голокосту мешканці цих містечок долучилися до грабунку єврейських сусідів під час погромницьких акцій наприкінці червня – на початку липня 1941 р. У процесі створення гетто відбувалися стихійні пограбування помешкань жертв і «легалізована» нацистською окупаційною владою торгівля їхнім майном (переважно одягом і побутовими речами). У період існування гетто в Костополі, Дубровиці та Корці тутешнє населення (переважно селяни) активно долучилося до нерівноцінних торгових обмінів із єврейськими бранцями. В обмін на одяг, взуття, прикраси та гроші селяни приносили євреям їжу. Коли кошти закінчувалися, євреї пропонували свою працю в обмін на їжу. Таку взаємодію значно легше було організувати бранцям гетто відкритого типу в Корці та Дубровиці. Голод у гетто був найстрашнішим тоді, коли в мешканців закінчувалися цінні речі, за які можна було вимінювати продовольство, а селяни втрачали інтерес надалі приносити їжу. На етапі знищення гетто в усіх трьох містечках відбувалися стихійні пограбування будинків убитих євреїв. Після ліквідаційних акцій щоразу розпочиналася торгівля єврейським майном (переважно одягом, меблями й нерухомістю). «Легалізовану» нацистською окупаційною владою торгівлю у Дубровиці та Костополі здійснювали працівники міських управ (це були переважно місцеві українці). Найбільшу вигоду мали сусіди євреїв (українці й поляки), що мешкали у цих містах і довколишніх селах. У Корці торгівлю майном убитих євреїв контролювала районна управа, а участь у ній брали переважно місцеві українські селяни. Окрім фізичних осіб, у цьому районі участь у придбанні меблів і будинків жертв Голокосту брали й українські організації (сільські філії товариства «Просвіта», українські школи тощо). Доля тих євреїв, яким вдалося утекти з гетто або місць розстрілів, залежала від ставлення місцевого населення. Мешканці довколишніх сіл по-різному ставилися до жертв, які мусили переховуватися поза межами гетто. Зокрема, селяни і містяни в нечисленних випадках безкорисливо переховували жертв (поведінка рятівників), надавали прихисток або їжу, допомагали євреям з метою отримання якихось зиску (використання жертв Голокосту як робочої сили, нерівноцінні обміни їжі на матеріальні цінності), переховували за гроші або інші цінності, видавали представникам окупаційної влади жертв в обмін на матеріальну вигоду (яка зазвичай вимірювалася такими дефіцитними у воєнний час товарами, як керосин, спиртні напої, сіль і цукор) і навіть брали активну участь у виявленні місць переховування євреїв як за винагороду, так і незначні кар'єрні преференції. Як засвідчують спогади жертв Голокосту, значна частина українських і польських селян вибудовували різноманітні моделі взаємодії з жертвами Голокосту саме з метою отримати вигоду. В одних випадках це допомагало жертвам вижити (допомога в обмін на матеріальні речі). В інших – призводило до катастрофи. Хай там як, а «праведна» поведінка траплялася значно рідше, ніж та, що була мотивована економічним зиском ; The article deals with the robbery of Holocaust victims in three small towns in Western Volhynia: Dubrovytsia, Korets, and Kostopil. In addition to financing the German military regime and enriching the Germans, the robbery of the victims here served to legitimize the genocide among the local population and encourage it to collaborate. The research has managed to establish that economic factors motivated the behaviour of a part of the local population during the organization of the crime in Kostopil, Korets, and Dubrovytsia. At the initial stage, the inhabitants of these towns joined the plundering of their Jewish neighbours during the pogroms in late June – early July 1941. During the creation of the ghetto, legalized by the Nazi occupying authorities, spontaneous looting of the victims' dwellings and trafficking of their property (mainly clothing and household items) took place. During the ghetto operation period in Kostopil, Dubrovytsia, and Korets, the local population (mainly peasants) actively engaged in unequal trade exchanges with Jewish captives. In exchange for clothing, shoes, jewellery, and money, the peasants brought food to the Jews. When the money ran out, the Jews resorted to offering their own labour in exchange for food. Such interaction was much easier to arrange for prisoners of non-fenced ghettos in Korets and Dubrovytsia. The starvation in the ghetto was becoming the most terrible when its inhabitants were running out of valuables, which they could exchange for food, and the peasants were losing interest in bringing food. At the stage of ghetto liquidation, in all three towns, spontaneous plundering of the houses of the murdered Jews took place. Each time after the liquidation actions, the sales of Jewish property (mainly clothing, furniture, and real estate) started. The Nazi occupation authorities legalized the trade-in Dubrovytsia and Kostopil, which was carried out by town officials (they were mostly local Ukrainians). The beneficiaries of the trade were mainly neighbours of the Jews (Ukrainians and Poles) who lived in these towns and surrounding villages. In Korets, the district administration organized the sales of the property of the murdered Jews, and Ukrainian peasants from the surrounding villages took part in it. In addition to individuals, Ukrainian organizations (village branches of the "Prosvita" Society, Ukrainian schools, etc.) also took part in the purchase of furniture and houses of the Holocaust victims. Jews managed to escape from ghettos or places of execution and for some time to hide in the surrounding areas. In this case, their fate depended on the attitude of the local population. The residents of the surrounding villages displayed a wide variety of behaviour patterns while hiding victims outside the ghetto. In particular, peasants and locals could in rare cases hide victims without any material interest (the behaviour of rescuers), occasionally provide shelter or food and help Jews for some benefits (use of Holocaust victims as labour, unequal exchanges of food for tangible goods), hide for money or other valuables, deliver victims up to occupation authorities in exchange for material benefits (usually scarce in wartime goods such as kerosene, alcohol, salt, and sugar), or even be actively involved in identifying places of refuge of Jews for material dividends and minor career preferences. According to the Holocaust victims' memoirs, many Ukrainian and Polish peasants developed various models of interaction with the Holocaust victims, guided by incentives for material gain. In some cases, it helped the victims to survive (assistance in exchange for material gain). In others, it led to disaster. Anyway, "righteous" behaviour was much less common than that which was motivated by economic motives.

The civil-art position of the Ukrainian Neoclassics in the 20-th years of the XX century between the European Eastand the West is considered at the article. On the basis of the scientific – art material of neoclassics is determined, that theposition isn't single -valued and original. The East and the West as the political categories are considered negative (becauseof their antihuman and colonial character), but in the sphere of the cultural categories – as the equal parts, based on theEuropean cultural tradition's axiology. The neoclassic demonstrated the desire to unite the European culture, divided onthe East and West, and they underlined also the positive role of the culture in the cognitive, educational, outlook, historical,ethical and political aspects. The component of the position add such priorities as rule of the variety in unity, the superiorityof the traditional, universalism, patriotism and the superiority of the esthetic – ethic criterions in the literature and artphenomena estimation. Through the prism of their position is seen the conception, in which the group of actual problemsis raisen (of the background of the creator, of the identity of the nation, of the system of values of the Ukrainian societyand the european community), and also the ideas : in details of the cultural community of the European nations, the unityof the variety, the fight for the rights of the national culture and of the creative personality on the independent development(the independent of somebodies interference and restrictions), of the equality of the international cultural links in themultinational world. References1. Dоntsov, Д. 1929. "Rosiia chy Yevropa?". Literaturno-Nаukovyi Vіstnyk, 1. Lviv.2. Drai-Khmara, M. 1969. Vybrane. Kyiv: Radianskyi Pysmennyk.3. Drai-Khmara, M. 2002. Literaturno-Naukova Spadshchyna. Kyiv: Naukova Dymka. 4. Drai-Khmara, M. 2002. "Problemy Suchasnoi Slavistyky (Z Pryvodu Statti R. Yakobsona «Űber die heutigenVorussetzungen der russischen Slavistik»)". In Literaturno-Naukova Spadshchyna, edited by M. Drai-Khmara, 298–301.Kyiv: Naukova Dymka.5. Zerov, М. 1990. Tvory v Dvokh Tomakh, 2. Kyiv: Dnipro.6. Zerov, М. 1990. "Literaturnyi Shliakh Maksyma Rylskoho". In Tvory v Dvokh Tomakh, edited by M. Zerov, 2:547–562. Kyiv: Dnipro.7. Zerov, М. 1990. "Yevropa – Prosvita – Оsvita – Lіknep". In Tvory v Dvokh Tomakh, edited by M. Zerov, 2: 573–580. Kyiv: Dnipro.8. Zerov, М. 1990. "Zmitsnena Pozytsiia". In Tvory v Dvokh Tomakh, edited by M. Zerov, 2: 581–589. Kyiv:Dnipro.9. Zerov, М. 1990. "Yevraziiskyi Renesans i Poshekhonski Sosny". In Tvory v Dvokh Tomakh, edited by M. Zerov,2: 573–580. Kyiv: Dnipro.10. Zerov, М. 1990. "Witer z Ukrainy (Tretia Knyzka Tychyny)". In Tvory v Dvokh Tomakh, edited by M. Zerov,2: 492–505. Kyiv: Dnipro.11. Zerov, М., and Sulyma, M., eds. 2003. Ukrainske Pysmenstvo. Kyiv: Osnovy.12. Zerov, М. 2003. Nashi Literaturoznavtsi i Polemisty". In Ukrainske Pysmenstvo, edited by M. Zerov, andМ. Sulyma, 521–549. Kyiv: Osnovy.13. Zerov, М. 2003. "Prymitky (do «Аntolohii Rymskoi Poezii»)". In Ukrainske Pysmenstvo, edited by М. Zerov,and М. Sulyma, 329–337. Kyiv: Osnovy.14. Zerov, М. 2003. "Dmytro Dontsov. Моdеrnе Mоskvofilstvo". In Ukrainske Pysmenstvo, edited by М. Zerov,and М. Sulyma, 147–149. Kyiv: Osnovy.15. Ivashko, V. 1990. "Mykola Zerov i Literaturna Dyskusiia (1925–1928)". Slovo і Chas 4: 18–27.16. Dоnchyk, V., ed. 1994. Istoriia Ukrainskoi Literatury XX Stolittia u 2 Knuhakh: 1910–1930-tі Roky, 1. Kyiv:Lybid.17. Lutskyi, Yu. 2000. Literaturna Polityka v Radianskii Ukraini 1917–1934. Kyiv: Helikon.18. Malaniuk, Ye. 1962; 1966. Knyha Sposterezhen. Statti pro Literaturu u Dvokh Tomakh. Toronto: HominUkrainy.19. Mirchuk, I. 1994. Іstoriia Ukrainskoi Kultury. Miunkhen – Lviv: Ukrainskyi Vilnyi Universytet.20. Naienko, M. 2008. "«Miatezhnyi Henii» Literatury i Zhertva Komunistychnoho Bozhevilla". Vitchyzna 11–12: 36–40.21. Polonska-Vasylenko, N. 2003. "Kyiv Chasiv M. Zerova i P. Fylypovycha". In Kyivski Neoklasyky, edited byV. Aheieva, 175–194. Kyiv: Fakt.22. Rylskyi, M. 1985. Zibrannia Tvoriv u Dvadtsiaty Tomakh, 12. Kyiv: Naukova Dumka.23. Rylskyi, M. 1955. Pro Poeziiu Adama Mitskevycha. Kyiv: Derzhlitvydav Ukrainy.24. Rylskyi, M. 1956. Tvory v Triokh Tomach, 3. Kyiv, 293–312.25. Siryk, L. 2013. Prahnennia Yevropy. Tvorchist Kyivskykh Neoklasykiv. Lublin: UМКS.26. Fylypovych, P. 1991. Literaturno-Krytychni Statti. Kyiv: Dnipro.27. Shchupak, S. 1933. "Neprykhovanyi Formalizm i Natsionalizm". Коmunist, 119 (9. 05.): 5.28. Lindekugel, J. 2003. Vielfalt der Dichtarten im Werk von Oswald Burghardt (Jurij Kłen). Kassel: UniversityPress. ; Розглядається мистецько-громадянська позиція українських неокласиків 20-их рр. ХХ ст. На основі науковохудожнього матеріалу виявлено, що вона неоднозначна і своєрідна. Схід і Захід як політичні категорії трактуютьсянегативно (з огляду на їх антигуманний і колонізаторський характер), натомість у ролі культурних категорій – якрівноцінні частини, базовані на аксіології європейської культурної традиції. Митці демонстрували прагненняєднати європейську культуру, розбиту на Схід і Захід. Вони наголошували на позитивній ролі культури впізнавальному, виховному, світоглядному, етичному, історичному і політичному контекстах. Серед складовихпозиції неокласиків виділяються такі пріоритети, як традиціоналізм, універсалізм, патріотизм, примат естетикоетичних критеріїв в оцінці літератури та мистецьких явищ. Робиться висновок, що через призму досліджуваноїпозиції прочитується концепція, в якій порушено актуальні й тепер проблеми (напр., етосу митця, ідентичностінароду, системи цінностей українського суспільства та європейської спільноти), ідеї, зокрема, культурноїспільноти європейських народів, єдності різноманітностей, боротьби за право національної культури і творчоїособистості на самостійний (тобто без чужих втручань і рестрикцій) розвиток, рівноправності міжкультурнихзв'язків у багатонаціональному світі. Джерела та література1.Донцов Д. Росія чи Європа? / Д. Донцов // Літературно-науковий вістник. –Львів, 1929.–No 1.2.Драй-Хмара М. Вибране / М.Драй-Хмара. –К.: Рад. письм., 1969. –302 с.3.Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина / М.Драй-Хмара. –К.:Наук. думка,2002.4.Драй-Хмара М. Проблеми сучасної славістики (з приводу статті Р.Якобсона "Űber die heutigen Vorussetzungen der russischen Slavistik") / М.Драй-Хмара //М. Драй-Хмара. Літературно-наукова спадщина. –К. : Наук. думка, 2002. –C. 298–301.5.Зеров М.Твори : в 2 т. / М. Зеров.–К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–614 с. 6.Зеров М. Літературний шлях Максима Рильського / М.Зеров // Зеров М. Твори : в 2 т. –К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–C. 547–562. 7.Зеров М. Європа –Просвіта–Освіта –Лікнеп / М.Зеров// Зеров М.Твори : в 2 т. –К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–C. 573–580.8.Зеров М. «Зміцнена позиція» / М.Зеров// М. Зеров. Твори : в 2 т. –К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–C. 581–589. 9.Зеров М.Євразійський ренесансі пошехонські сосни / М.Зеров// Зеров М.Твори : в 2 т. –К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–C.581–588.10.Зеров М. Вітер з України (Третя книжка Тичини) / М.Зеров// Зеров М.Твори : в 2 т. –К.: Дніпро, 1990. –Т. 2.–C.492–505. 11.Зеров М. Українське письменство : [зб. пр. з літературознавства та історії письменства]/ М.Зеров; упоряд. М.Сулима ; післямова М. Москаленка. –К.: Вид-во С. Павличко «Основи», 2003. –1301 с. 12.Зеров М.Наші літературознавці і полемісти / М.Зеров// Зеров М. Українське письменство. –К. : Вид-во С. Павличко «Основи», 2003. –C. 521–549.13.Зеров М.Примітки(до «Антології римської поезії») / М.Зеров // Зеров М.Українське письменство. –К. : Вид-во С. Павличко «Основи», 2003. –C. 329–337. 14.Зеров М., Дмитро Донцов. Модерне москвофільство / М.Зеров// Зеров М.Українське письменство. –К.: Вид-во С. Павличко «Основи», 2003. –C. 147–149.15.Івашко В. Микола Зеров і літературна дискусія (1925–1928) / В.Івашко // «Слово і час». –1990. –No 4. –C. 18–27. 16.Історія української літератури XX століття : у 2 кн. : 1910–1930-ті роки : навч. посіб. / за ред. В.Г.Дончика. –К. : Либідь, 1994. –Кн. 1. –784 с. 17.Луцький Ю. Літературна політика в Радянській Україні 1917–1934 / Юрій Луцький. –К.: Гелікон, 2000. –242 с. –(Укр. модерна л-ра). 18.Маланюк Є. Книга спостережень : статті про літературу : у 2 т. / Є. Маланюк. –Торонто : Гомін України. –Т. І. –1962 ; Т. ІІ. –1966. 19.Мірчук І. Історія української культури / І.Мірчук. –Мюнхен –Львів: Укр. вільний ун-т, 1994. –384 с.20.Наєнко М. «М'ятежний геній» літератури і жертва комуністичного божевілля / М.Наєнко // Вітчизна. –2008. –No 11–12. 21.Полонська-Василенко Н.Київ часів М. Зерова і П. Филиповича / Н.Полонська-Василенко //Київські неокласики / упор. В. Агеєва. –К.: Факт, 2003. –C. 175–194. 22.Рильський М. Зібрання творів : у 12 т. / М. Рильський. –К.: Наук. думка, 1985. –Т. 12. 23.Рильський М. Про поезію Адама Міцкевича / М. Рильський.–К.: Держлітвидав України, 1955. –116с.24.Рильський М.Адам Міцкевич / М. Рильський // Рильський М. Твори : в 3 т. –К. : Держ. вид-во худ. л-ри, 1956. –Т. 3.–C. 293–312. 25.Сірик Л. Прагнення Європи. Творчість київських неокласиків / Л.Сірик. –Люблін : УМКС, 2013. –380 c.26.Филипович П. Літературно-критичні статті / П.Филипович. –К.:Дніпро,1991. –270 с. 27.Щупак С. Неприхований формалізм і націоналізм / С.Щупак//Комуніст. –1933. –9 трав. –No 119. –C. 5. 28.Lindekugel J. Vielfalt der Dichtarten im Werk von Oswald Burghardt (Jurij Kłen) / J.Lindekugel. –Kassel: Uniwersity Press, 2003. –502 с.