Suchergebnisse

Problem settings. The right to peaceful assembly is a basic system of political rights of citizens of Ukraine as a means, and, unfortunately, sometimes, and the last real opportunity to convey their views or influence the activities of the public authorities, the judicial protection in practice it turns out one of the main guarantees of their implementation. Recent research and publications analysis. To the analysis judicial guarantees the right to peaceful assembly, in particular, such researchers applied as Barabash Y., Shevchuk S., Severin S.Paper main body. In the article the problem of protecting the right to peaceful assembly by means of constitutional justice, courts of law and practice of the European Court of Human Rights on the implementation of this law. The conclusion is that since this right is a basic system of political rights of citizens of Ukraine as a means, and, unfortunately, sometimes, and the last real opportunity to convey their views or influence the activities of the public authorities, the judicial protection in practice it turns out one of the main guarantees of their implementation. It is reported that currently in Ukraine a special law that regulates social relations in the field of freedom of assembly in our legislation today is not that the main obstacle to the free exercise their right to peaceful assembly in practice and the existence of controversial judicial practice protection of constitutional law. It is in this legal act must be resolved problems in terms of notification of peaceful assembly, their shape, mass, time and place of the meeting. Conclusions of the research. The main problem that must be solved by law - it dates subject of the public authorities to hold a peaceful assembly. Another problem in the regulation of relations in the sphere of peaceful assembly is a clear definition of grounds and rules limiting the realization of political freedom. ; В статье рассмотрены проблемы защиты права на мирные собрания средствами конституционного судопроизводства, судами общей юрисдикции, а также практика Европейского суда по правам человека по реализации этого права. Отмечается, что судебная защита на практике оказывается одной из основных гарантий его реализации. Специального закона, регулирующего общественные отношения в сфере свободы мирных собраний в Украине, сегодня нет, что является главным препятствием к свободной реализации гражданами права на проведение мирных собраний на практике и делает возможным существование неоднозначной судебной практики защиты этого конституционного права. ; У статті розглянуто проблеми захисту права на мирні зібрання засобами конституцій- ного судочинства, судами загальної юрисдикції, а також практика Європейського суду з прав людини щодо реалізації цього права. Доведено, що судовий захист на практиці виявляється однією з основних гарантій його реалізації. Спеціального закону, що регулює суспільні відносини щодо сво- боди мирних зібрань в Україні, досі немає, що є головною перешкодою до вільної реалізації грома- дянами права на проведення мирних зібрань на практиці та уможливлює існування неоднозначної судової практики захисту цього конституційного права.

У статті розглянуто проблеми захисту права на мирні зібрання засобами конституцій- ного судочинства, судами загальної юрисдикції, а також практика Європейського суду з прав людини щодо реалізації цього права. Доведено, що судовий захист на практиці виявляється однією з основних гарантій його реалізації. Спеціального закону, що регулює суспільні відносини щодо сво- боди мирних зібрань в Україні, досі немає, що є головною перешкодою до вільної реалізації грома- дянами права на проведення мирних зібрань на практиці та уможливлює існування неоднозначної судової практики захисту цього конституційного права. ; Problem settings. The right to peaceful assembly is a basic system of political rights of citizens of Ukraine as a means, and, unfortunately, sometimes, and the last real opportunity to convey their views or influence the activities of the public authorities, the judicial protection in practice it turns out one of the main guarantees of their implementation. Recent research and publications analysis. To the analysis judicial guarantees the right to peaceful assembly, in particular, such researchers applied as Barabash Y., Shevchuk S., Severin S.Paper main body. In the article the problem of protecting the right to peaceful assembly by means of constitutional justice, courts of law and practice of the European Court of Human Rights on the implementation of this law. The conclusion is that since this right is a basic system of political rights of citizens of Ukraine as a means, and, unfortunately, sometimes, and the last real opportunity to convey their views or influence the activities of the public authorities, the judicial protection in practice it turns out one of the main guarantees of their implementation. It is reported that currently in Ukraine a special law that regulates social relations in the field of freedom of assembly in our legislation today is not that the main obstacle to the free exercise their right to peaceful assembly in practice and the existence of controversial judicial practice protection of constitutional law. It is in this legal act must be resolved problems in terms of notification of peaceful assembly, their shape, mass, time and place of the meeting. Conclusions of the research. The main problem that must be solved by law - it dates subject of the public authorities to hold a peaceful assembly. Another problem in the regulation of relations in the sphere of peaceful assembly is a clear definition of grounds and rules limiting the realization of political freedom. ; В статье рассмотрены проблемы защиты права на мирные собрания средствами конституционного судопроизводства, судами общей юрисдикции, а также практика Европейского суда по правам человека по реализации этого права. Отмечается, что судебная защита на практике оказывается одной из основных гарантий его реализации. Специального закона, регулирующего общественные отношения в сфере свободы мирных собраний в Украине, сегодня нет, что является главным препятствием к свободной реализации гражданами права на проведение мирных собраний на практике и делает возможным существование неоднозначной судебной практики защиты этого конституционного права.

The world tendencies of population aging, international and domestic practices of adaptation of the socio-economic environment to the deformation of the age structure of the population in the context of social responsibility are highlighted. The effects of population aging on the country's economy are substantiated. Emphasis is placed on changing economic activities, services, medicine, education, labor market, social sphere, tax system. The importance of socio-economic activation of the elderly population of Ukraine in the conditions of demographic crisis and increase of life expectancy are proved.The world and national normative documents in the aspect of formation of socio-economic strategies, policies, practical activities of governments to minimize the present and future consequences of population aging have been studied.The domestic practices of social activation of the elderly are considered. Over the past decade, many social projects have been implemented in Ukraine within the cooperation of governmental and non-governmental organizations, the private sector and international foundations to enhance the participation of elderly people in the society. In particular, recreational centers, Universities of the third age and individual training courses have been created, forums and festivals are being held, volunteering is being developed. However, the coverage of elderly people by project activity in this area is low. Social projects are mainly concentrated in large cities and level of awareness of available opportunities is quite low.The main aspects of social integration of the elderly are analyzed on the example of the rural population of Skolivshchyna (Skole district). The results of the sociological survey show that most elderly people consider themselves to be needed and important to the community. The activity of the elderly is low: 7 % of respondents consider themselves to be inactive, 56 % are less active, 32 % are more active, and only 5 % consider themselves unambiguously active. The motivation factors for the inclusion of elderly people in public activities are the need to be in the team (35 %), the need for socially important activities (28 %), the unwillingness to stay at home (11 %), the need for self-actualization (8 %).The ways of increasing social responsibility in the direction of social integration of the elderly in Ukraine are suggestedin order to adapt the socio-economic sphere to the trends of population aging. ; Определены мировые тенденции старения населения, международные и отечественные практики адаптации социально-экономической среды к деформации возрастной структуры населения в контексте социальной ответственности.Рассмотрены отечественные практики социальной активизации людей старшего возраста. За последнее десятилетие в Украине реализовано немало социальных проектов в сотрудничестве государственных и негосударственных организаций, частного сектора и международных фондов для усиления участия людей старшего возраста в жизни общества. Однако охват пожилых людей проектной деятельностью в этом направлении является немногочисленным, социальные проекты в основном концентрируются в крупных городах, низкий уровень информирования о доступных возможностях.Проанализированы основные аспекты общественной интеграции людей старшего возраста на примере сельского населения Сколевщины. Предложены пути усиления социальной ответственности в направлении общественной интеграции людей старшего возраста в Украине с целью адаптации социально-экономической среды к старению населения. ; Висвітлено світові тенденції старіння населення, міжнародні та вітчизняні практики адаптації соціально-економічного середовища до деформації вікової структури населення в контексті соціальної відповідальності. Обґрунтовано наслідки старіння населення для економіки країни. Акцентовано увагу на зміні видів економічної діяльності, сфери послуг, медицини, освіти, ринку праці, соціальної сфери, податкової системи. Доведено важливість соціально-економічної активізації старшого населення України в умовах демографічної кризи та підвищенні середньоочікуваної тривалості життя.Вивчено світові та вітчизняні нормотворчі документи в аспекті формування соціально-економічних стратегій, політик, практичної діяльності урядів щодо мінімізації нинішніх і майбутніх наслідків старіння населення. Основним міжнародним документом у напрямі суспільної активізації людей старшого є Мадридський міжнародний план дій з питань старіння населення, який прийнятий на другій Всесвітній асамблеї ООН з питань старіння 8—12 квітня 2002 року.Розглянуто вітчизняні практики соціальної активізації людей старшого віку. За останнє десятиріччя в Україні реалізовано чимало соціальних проектів у співпраці урядових і неурядових організацій, приватного сектору та міжнародних фондів для посилення участі людей старшого віку у житті суспільства. Зокрема, створено центри дозвілля для літніх людей, сформовано університети третього віку та окремі навчальні курси, проводяться форуми та фестивалі, розвивається волонтерство. Проте охоплення літніх людей проектною діяльністю у цьому напрямі є нечисленною, соціальні проекти в основному концентруються у великих містах, низький рівень інформування про доступні можливості.Проаналізовано основні аспекти суспільної інтеграції людей старшого віку на прикладі сільського населення Сколівщини. Результати соціологічного дослідження засвідчили що більшість старшого населення вважає себе потрібними та важливими для громади, посередньою є власна активність людей старшого віку: неактивними себе вважає 7 % опитаних, малоактивними — 56 %, швидше активними — 32 %, і лише 5 % визначають себе однозначно активними. Мотиваційними чинниками долучення старшого населення до громадських заходів є потреба бути в колективі (35 %), потреба у суспільно важливій діяльності (28 %), небажання залишатись вдома (11 %), потреба самореалізації (8 %).Запропоновано шляхи посилення соціальної відповідальності у напрямі суспільної інтеграції людей старшого віку в Україні з метою адаптації соціально-економічної сфери до тендецій старіння населення.

The world tendencies of population aging, international and domestic practices of adaptation of the socio-economic environment to the deformation of the age structure of the population in the context of social responsibility are highlighted. The effects of population aging on the country's economy are substantiated. Emphasis is placed on changing economic activities, services, medicine, education, labor market, social sphere, tax system. The importance of socio-economic activation of the elderly population of Ukraine in the conditions of demographic crisis and increase of life expectancy are proved.The world and national normative documents in the aspect of formation of socio-economic strategies, policies, practical activities of governments to minimize the present and future consequences of population aging have been studied.The domestic practices of social activation of the elderly are considered. Over the past decade, many social projects have been implemented in Ukraine within the cooperation of governmental and non-governmental organizations, the private sector and international foundations to enhance the participation of elderly people in the society. In particular, recreational centers, Universities of the third age and individual training courses have been created, forums and festivals are being held, volunteering is being developed. However, the coverage of elderly people by project activity in this area is low. Social projects are mainly concentrated in large cities and level of awareness of available opportunities is quite low.The main aspects of social integration of the elderly are analyzed on the example of the rural population of Skolivshchyna (Skole district). The results of the sociological survey show that most elderly people consider themselves to be needed and important to the community. The activity of the elderly is low: 7 % of respondents consider themselves to be inactive, 56 % are less active, 32 % are more active, and only 5 % consider themselves unambiguously active. The motivation factors for the inclusion of elderly people in public activities are the need to be in the team (35 %), the need for socially important activities (28 %), the unwillingness to stay at home (11 %), the need for self-actualization (8 %).The ways of increasing social responsibility in the direction of social integration of the elderly in Ukraine are suggestedin order to adapt the socio-economic sphere to the trends of population aging. ; Определены мировые тенденции старения населения, международные и отечественные практики адаптации социально-экономической среды к деформации возрастной структуры населения в контексте социальной ответственности.Рассмотрены отечественные практики социальной активизации людей старшего возраста. За последнее десятилетие в Украине реализовано немало социальных проектов в сотрудничестве государственных и негосударственных организаций, частного сектора и международных фондов для усиления участия людей старшего возраста в жизни общества. Однако охват пожилых людей проектной деятельностью в этом направлении является немногочисленным, социальные проекты в основном концентрируются в крупных городах, низкий уровень информирования о доступных возможностях.Проанализированы основные аспекты общественной интеграции людей старшего возраста на примере сельского населения Сколевщины. Предложены пути усиления социальной ответственности в направлении общественной интеграции людей старшего возраста в Украине с целью адаптации социально-экономической среды к старению населения. ; Висвітлено світові тенденції старіння населення, міжнародні та вітчизняні практики адаптації соціально-економічного середовища до деформації вікової структури населення в контексті соціальної відповідальності. Обґрунтовано наслідки старіння населення для економіки країни. Акцентовано увагу на зміні видів економічної діяльності, сфери послуг, медицини, освіти, ринку праці, соціальної сфери, податкової системи. Доведено важливість соціально-економічної активізації старшого населення України в умовах демографічної кризи та підвищенні середньоочікуваної тривалості життя.Вивчено світові та вітчизняні нормотворчі документи в аспекті формування соціально-економічних стратегій, політик, практичної діяльності урядів щодо мінімізації нинішніх і майбутніх наслідків старіння населення. Основним міжнародним документом у напрямі суспільної активізації людей старшого є Мадридський міжнародний план дій з питань старіння населення, який прийнятий на другій Всесвітній асамблеї ООН з питань старіння 8—12 квітня 2002 року.Розглянуто вітчизняні практики соціальної активізації людей старшого віку. За останнє десятиріччя в Україні реалізовано чимало соціальних проектів у співпраці урядових і неурядових організацій, приватного сектору та міжнародних фондів для посилення участі людей старшого віку у житті суспільства. Зокрема, створено центри дозвілля для літніх людей, сформовано університети третього віку та окремі навчальні курси, проводяться форуми та фестивалі, розвивається волонтерство. Проте охоплення літніх людей проектною діяльністю у цьому напрямі є нечисленною, соціальні проекти в основному концентруються у великих містах, низький рівень інформування про доступні можливості.Проаналізовано основні аспекти суспільної інтеграції людей старшого віку на прикладі сільського населення Сколівщини. Результати соціологічного дослідження засвідчили що більшість старшого населення вважає себе потрібними та важливими для громади, посередньою є власна активність людей старшого віку: неактивними себе вважає 7 % опитаних, малоактивними — 56 %, швидше активними — 32 %, і лише 5 % визначають себе однозначно активними. Мотиваційними чинниками долучення старшого населення до громадських заходів є потреба бути в колективі (35 %), потреба у суспільно важливій діяльності (28 %), небажання залишатись вдома (11 %), потреба самореалізації (8 %).Запропоновано шляхи посилення соціальної відповідальності у напрямі суспільної інтеграції людей старшого віку в Україні з метою адаптації соціально-економічної сфери до тендецій старіння населення.

Purpose: to analyze the problem and prospects of training of family doctors at the postgraduate stage. Materials and Methods. The current legislative acts are analyzed by the principle of structural and logical analysis. Results. The main purpose of internship on specialty of General Practice – Family Medicine is the formation of professional competence for the readiness of doctors-interns to work independently as doctors-specialists. Internship is conducted in the form of full-time and part-time studies at the departments of higher medical educational institutions and postgraduate educational institutions and practical internships in basic health care institutions. Part-time internship for doctors-interns on specialty of General Practice – Family Medicine should be carried out at the bases of primary medical and sanitary care and ambulatory of the family doctor. The curriculum plan and program of internship on specialty of Family Medicine are designed for 2 years. During the first year – 6 months – training at the relevant departments of higher medical educational institutions, 5 months– work in PMSC/ambulatories of family doctor, 1 month – vacation. During the second year – 4 months– training at the relevant departments of higher medical educational institutions, 7 months – work in PMSC/ambulatories of family doctor, 1 month – vacation. The training of the family doctor should begin with pre-graduate education with the teaching of the principles of propedeutics according to the syndromological approach and specific clinical thinking with an orientation towards general practice – family medicine. Conclusions. The duration of study in internship of Family Medicine have to correspond to the recommended terms of international professional organizations: WONCA, EURACT, UEMO etc., and last for at least 3 years. Part-time training should include compulsory internship for a period of 1–3 months in the institution where future specialists are directed according to the state distribution. ; Мета: аналіз проблеми та перспективи підготовки сімейних лікарів на післядипломному етапі. Матеріали і методи. Чинні законодавчі акти проаналізовані за принципом структурно-логічного аналізу. Результати. Основною метою інтернатури за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» є формування професійної компетентності для забезпечення готовності лікарів-інтернів до самостійної роботи як лікаря-спеціаліста. Інтернатура проводиться у формі очно-заочного навчання на кафедрах вищих медичних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти та практичного стажування в базових установах охорони здоров'я. Заочне стажування для лікарів-інтернів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» повинно здійснюватись на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря. Навчальний план та програма інтернатури розраховані на 2 роки. Протягом першого року – 6 місяців навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 5 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка. Протягом другого року – 4 місяці– навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 7 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка. Підготовку сімейного лікаря необхідно починати з додипломної освіти з викладанням основ пропедевтики за синдромологічним підходом та специфічного клінічного мислення з орієнтацією на загальну практику – сімейну медицину. Висновки. Тривалість навчання в інтернатурі з сімейної медицини повинна відповідати рекомендованим термінам міжнародних професійних організацій: WONCA, EURACT, UEMO тощо і тривати не менше 3 років. Заочне навчання має передбачати обов'язкове стажування тривалістю 1–3 місяці в тому закладі, куди скеровані майбутні спеціалісти відповідно до державного розподілу.

Purpose: to analyze the problem and prospects of training of family doctors at the postgraduate stage. Materials and Methods. The current legislative acts are analyzed by the principle of structural and logical analysis. Results. The main purpose of internship on specialty of General Practice – Family Medicine is the formation of professional competence for the readiness of doctors-interns to work independently as doctors-specialists. Internship is conducted in the form of full-time and part-time studies at the departments of higher medical educational institutions and postgraduate educational institutions and practical internships in basic health care institutions. Part-time internship for doctors-interns on specialty of General Practice – Family Medicine should be carried out at the bases of primary medical and sanitary care and ambulatory of the family doctor. The curriculum plan and program of internship on specialty of Family Medicine are designed for 2 years. During the first year – 6 months – training at the relevant departments of higher medical educational institutions, 5 months– work in PMSC/ambulatories of family doctor, 1 month – vacation. During the second year – 4 months– training at the relevant departments of higher medical educational institutions, 7 months – work in PMSC/ambulatories of family doctor, 1 month – vacation. The training of the family doctor should begin with pre-graduate education with the teaching of the principles of propedeutics according to the syndromological approach and specific clinical thinking with an orientation towards general practice – family medicine. Conclusions. The duration of study in internship of Family Medicine have to correspond to the recommended terms of international professional organizations: WONCA, EURACT, UEMO etc., and last for at least 3 years. Part-time training should include compulsory internship for a period of 1–3 months in the institution where future specialists are directed according to the state distribution. ; Мета: аналіз проблеми та перспективи підготовки сімейних лікарів на післядипломному етапі. Матеріали і методи. Чинні законодавчі акти проаналізовані за принципом структурно-логічного аналізу. Результати. Основною метою інтернатури за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» є формування професійної компетентності для забезпечення готовності лікарів-інтернів до самостійної роботи як лікаря-спеціаліста. Інтернатура проводиться у формі очно-заочного навчання на кафедрах вищих медичних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти та практичного стажування в базових установах охорони здоров'я. Заочне стажування для лікарів-інтернів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» повинно здійснюватись на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря. Навчальний план та програма інтернатури розраховані на 2 роки. Протягом першого року – 6 місяців навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 5 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка. Протягом другого року – 4 місяці– навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 7 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка. Підготовку сімейного лікаря необхідно починати з додипломної освіти з викладанням основ пропедевтики за синдромологічним підходом та специфічного клінічного мислення з орієнтацією на загальну практику – сімейну медицину. Висновки. Тривалість навчання в інтернатурі з сімейної медицини повинна відповідати рекомендованим термінам міжнародних професійних організацій: WONCA, EURACT, UEMO тощо і тривати не менше 3 років. Заочне навчання має передбачати обов'язкове стажування тривалістю 1–3 місяці в тому закладі, куди скеровані майбутні спеціалісти відповідно до державного розподілу.

The article emphasizes that J. A. Komensky as one of the creators of the modern pedagogical system showed himself in his numerous works as a passionate and consistent supporter of education general democratization. For the first time in the history of world pedagogical thought he created a system of rational and progressive didactics, substantiated the significant influence of native language on training and education. From the standpoint of democracy and humanism, he made a profound and substantiated critical analysis of the entire medieval and scholastic system of education. He thoroughly studied, and according to his social, pedagogical and philosophical outlook critically reworked those valuables that his predecessors and contemporaries accumulated in the theory and practice of education. J. Komensky developed a progressive pedagogical doctrine permeated with the idea of nationality.On the basis of Komensky's fundamental philosophical and pedagogical work "Great Didacticsˮ the paper analyses the author's contribution to the development of the education theory and practice. It proclaims the exceptional importance of the work, which substantiates a new system of human education based on the carefully learned laws of nature, and addressed to the eternal values. The focus is laid on the scientist's basic innovative approaches, namely to the development of methods, didactic principles, rules of teaching, the provisions of the education system and school studies, etc.The authors of the article conclude that in modern conditions of modernizing, renewing the various segments of the Ukrainian education system according to the European requirements and criteria the idea of the creative, constructive and critical comprehension and reception of the unique and diverse pedagogical heritage of Jan Amos Komensky by specialists, theorists and practitioners remains relevant.Keywords: Jan Amos Komensky, "Great Didacticsˮ, scientific and pedagogical heritage, European cultural heritage. ; На підставі ретельного, об'єктивного, критичного аналізу основних філософських та педагогічних праць Яна Амоса Коменського, переконливо розкрито творчий потенціал універсальної науково-педагогічної спадщини відомого чеського вченого, показано її теоретико-методологічне і світоглядне значення для сучасного етапу розвитку світової та вітчизняної педагогічної думки.Підкреслено, що Я. А. Коменський, один з творців сучасної педагогічної системи, у своїх численних працях виступив як палкий і послідовний прихильник загальної демократизації освіти, вперше в історії світової педагогічної думки створив систему раціональної і прогресивної дидактики, обґрунтував значний вплив рідної мови на процеси навчання і виховання. З позицій демократизму та гуманізму він здійснив глибоку і обґрунтовану критику всієї середньовічної і схоластичної системи навчання і виховання, ґрунтовно вивчив і, відповідно до свого суспільно-педагогічного та філософського світогляду, критично переробив те цінне, що було накопичене його попередниками і сучасниками в галузі теорії і практики виховання, розробив прогресивне педагогічне вчення, пронизане ідеєю народності.На прикладі фундаментального філософсько-педагогічного твору Я. А. Коменського "Велика дидактикаˮ розглянуто внесок автора у розвиток теорії й практики навчання й освіти, наголошено на винятковому значенні праці, де обґрунтовано нову систему виховання людини, яка базувалася на ретельно досліджених законах природи і була спрямована на вічні цінності. Акцентовано увагу на засадничих новаторських підходах вченого, а саме розробці низки методів, дидактичних принципів, правил навчання, положень системи освіти, школознавства тощо. Ключові слова: Ян Амос Коменський, "Велика дидактикаˮ, науково-педагогічна спадщина, європейська культурна спадщина.

The history of law should be viewed not only within the context of the study on the birth of law beingone of the social regulators, its emergence and evolution of its certain institutions, but also as an instrumentof thorough understanding of legal forms recepted from Roman Law. Certain forms of these includeusucapio – limitation of action introduced to Russian Imperial legislation by Article 301 of the LegislationCode of 1832.Ukraine can view the doctrine developed by legal scholars of those times as well as court practice onthese issues as part of its own history as it used to be a part of the Russian Empire, where (except forChernihiv and Poltava regions) Russian Imperial legislation was fully in force.Russian Imperial legal scholarship has adopted the approach applied by Roman law, including usucapioand praescriptio. However, the issue of usucapio existence in legislation acts of the Moscow State as aseparate institute before 1832 has provided grounds for discussions.Similarly, the legal essence of the usucapio institute has also provided grounds for scholarly discussionson philosophic grounds regarding the impact of limiting legislation on the application of the limitationinstitute whether limitation should be similarly the ground for losing or acquiring rights, or regarding theconditions when the appropriate limitations may be applied.The analysis of past scholarly concepts provides possibilities to develop a full picture. Nevertheless, thispicture is not without homogeneity of thoughts. The author takes the approach that the usucapio institute inRussian Imperial legislation has appeared and developed for assuring the stability of civil relations.Regardless of the division of providing evidence, the existence of the actual possession by the actualpossessor of the mortgage after the 10-year term, the new possessor has been recognized and registered theproperty rights within time limitation if the conditions prescribed in the law are actually fulfilled. Theinterest in theoretical development in the limitation issue and the amount of the court practice providesevidence that it was claimed by the society.The definition of the Zemska time limitation has been changing gradually, and it can generally be viewedas calm, non-discussional, and continuous possession within the term developed by the law, in terms of"property". The law of those times did not demand a fair possession conditions for acquiring the rights onlimitation grounds, however this approach has been criticized by scholars.Generally, the author has selected the panoramic approach of constructing her research by paying attention to discussional issues, as well as the issues being of interest nowadays. Specific focus is made onactual inaction of titular proprietors of mortgage as the condition for loss of the right on limitation groundsand non-act possession. The actuality of stability of civil relations remains the same nowadays as it was inthe past. ; Статтю присвячено питанню земської давності в контексті виникнення правового інституту, його становлення, доктринального обґрунтування й випрацювання правових позицій на рівнісенатської практики.Україна має право розглядати випрацювану тогочасними вченими доктрину, а також судовупрактику з цього питання як власне історичне надбання, оскільки була частиною Російської імперії. Одночасно на її території, окрім Полтавської та Чернігівської губерній, поширювалось загальноімперське законодавство.У панорамному ключі розглянуто дискусійні питання щодо загальної доктрини давності, умовта меж її застосування, а також співвідношення набувальної та позовної давності («usucapio»та «praescriptio»).Проаналізовано критерії володіння, дотримання яких гарантувало набуття права власностіза земською давністю – в контексті вимог законодавства та сенатської практики. Розглянутопитання предмета давнісного володіння, категорій майна, виведених з-під дії давності. Наведеноприклади судової практики щодо розширеного тлумачення законодавства про давність та предмети давності.

The history of law should be viewed not only within the context of the study on the birth of law beingone of the social regulators, its emergence and evolution of its certain institutions, but also as an instrumentof thorough understanding of legal forms recepted from Roman Law. Certain forms of these includeusucapio – limitation of action introduced to Russian Imperial legislation by Article 301 of the LegislationCode of 1832.Ukraine can view the doctrine developed by legal scholars of those times as well as court practice onthese issues as part of its own history as it used to be a part of the Russian Empire, where (except forChernihiv and Poltava regions) Russian Imperial legislation was fully in force.Russian Imperial legal scholarship has adopted the approach applied by Roman law, including usucapioand praescriptio. However, the issue of usucapio existence in legislation acts of the Moscow State as aseparate institute before 1832 has provided grounds for discussions.Similarly, the legal essence of the usucapio institute has also provided grounds for scholarly discussionson philosophic grounds regarding the impact of limiting legislation on the application of the limitationinstitute whether limitation should be similarly the ground for losing or acquiring rights, or regarding theconditions when the appropriate limitations may be applied.The analysis of past scholarly concepts provides possibilities to develop a full picture. Nevertheless, thispicture is not without homogeneity of thoughts. The author takes the approach that the usucapio institute inRussian Imperial legislation has appeared and developed for assuring the stability of civil relations.Regardless of the division of providing evidence, the existence of the actual possession by the actualpossessor of the mortgage after the 10-year term, the new possessor has been recognized and registered theproperty rights within time limitation if the conditions prescribed in the law are actually fulfilled. Theinterest in theoretical development in the limitation issue and the amount of the court practice providesevidence that it was claimed by the society.The definition of the Zemska time limitation has been changing gradually, and it can generally be viewedas calm, non-discussional, and continuous possession within the term developed by the law, in terms of"property". The law of those times did not demand a fair possession conditions for acquiring the rights onlimitation grounds, however this approach has been criticized by scholars.Generally, the author has selected the panoramic approach of constructing her research by paying attention to discussional issues, as well as the issues being of interest nowadays. Specific focus is made onactual inaction of titular proprietors of mortgage as the condition for loss of the right on limitation groundsand non-act possession. The actuality of stability of civil relations remains the same nowadays as it was inthe past. ; Статтю присвячено питанню земської давності в контексті виникнення правового інституту, його становлення, доктринального обґрунтування й випрацювання правових позицій на рівнісенатської практики.Україна має право розглядати випрацювану тогочасними вченими доктрину, а також судовупрактику з цього питання як власне історичне надбання, оскільки була частиною Російської імперії. Одночасно на її території, окрім Полтавської та Чернігівської губерній, поширювалось загальноімперське законодавство.У панорамному ключі розглянуто дискусійні питання щодо загальної доктрини давності, умовта меж її застосування, а також співвідношення набувальної та позовної давності («usucapio»та «praescriptio»).Проаналізовано критерії володіння, дотримання яких гарантувало набуття права власностіза земською давністю – в контексті вимог законодавства та сенатської практики. Розглянутопитання предмета давнісного володіння, категорій майна, виведених з-під дії давності. Наведеноприклади судової практики щодо розширеного тлумачення законодавства про давність та предмети давності.

The history of law should be viewed not only within the context of the study on the birth of law beingone of the social regulators, its emergence and evolution of its certain institutions, but also as an instrumentof thorough understanding of legal forms recepted from Roman Law. Certain forms of these includeusucapio – limitation of action introduced to Russian Imperial legislation by Article 301 of the LegislationCode of 1832.Ukraine can view the doctrine developed by legal scholars of those times as well as court practice onthese issues as part of its own history as it used to be a part of the Russian Empire, where (except forChernihiv and Poltava regions) Russian Imperial legislation was fully in force.Russian Imperial legal scholarship has adopted the approach applied by Roman law, including usucapioand praescriptio. However, the issue of usucapio existence in legislation acts of the Moscow State as aseparate institute before 1832 has provided grounds for discussions.Similarly, the legal essence of the usucapio institute has also provided grounds for scholarly discussionson philosophic grounds regarding the impact of limiting legislation on the application of the limitationinstitute whether limitation should be similarly the ground for losing or acquiring rights, or regarding theconditions when the appropriate limitations may be applied.The analysis of past scholarly concepts provides possibilities to develop a full picture. Nevertheless, thispicture is not without homogeneity of thoughts. The author takes the approach that the usucapio institute inRussian Imperial legislation has appeared and developed for assuring the stability of civil relations.Regardless of the division of providing evidence, the existence of the actual possession by the actualpossessor of the mortgage after the 10-year term, the new possessor has been recognized and registered theproperty rights within time limitation if the conditions prescribed in the law are actually fulfilled. Theinterest in theoretical development in the limitation issue and the amount of the court practice providesevidence that it was claimed by the society.The definition of the Zemska time limitation has been changing gradually, and it can generally be viewedas calm, non-discussional, and continuous possession within the term developed by the law, in terms of"property". The law of those times did not demand a fair possession conditions for acquiring the rights onlimitation grounds, however this approach has been criticized by scholars.Generally, the author has selected the panoramic approach of constructing her research by paying attention to discussional issues, as well as the issues being of interest nowadays. Specific focus is made onactual inaction of titular proprietors of mortgage as the condition for loss of the right on limitation groundsand non-act possession. The actuality of stability of civil relations remains the same nowadays as it was inthe past. ; Статтю присвячено питанню земської давності в контексті виникнення правового інституту, його становлення, доктринального обґрунтування й випрацювання правових позицій на рівнісенатської практики.Україна має право розглядати випрацювану тогочасними вченими доктрину, а також судовупрактику з цього питання як власне історичне надбання, оскільки була частиною Російської імперії. Одночасно на її території, окрім Полтавської та Чернігівської губерній, поширювалось загальноімперське законодавство.У панорамному ключі розглянуто дискусійні питання щодо загальної доктрини давності, умовта меж її застосування, а також співвідношення набувальної та позовної давності («usucapio»та «praescriptio»).Проаналізовано критерії володіння, дотримання яких гарантувало набуття права власностіза земською давністю – в контексті вимог законодавства та сенатської практики. Розглянутопитання предмета давнісного володіння, категорій майна, виведених з-під дії давності. Наведеноприклади судової практики щодо розширеного тлумачення законодавства про давність та предмети давності.

The article analyzes the origins of the problem of delimitation of judicial jurisdiction at the present stage of law enforcement activities of the Supreme Court. A comparative analysis of certain aspects of the legal regulation of cases on judicial jurisdiction is made by the Grand Chamber of the Supreme Court and the Court of Judicial Jurisdiction (Tribunal des conflits) in France. It is noted that the main difference in resolving disputes over judicial jurisdiction in France is to save time and resources of participants in the trial, the judicial system of the state. Thus, the Court of Judicial Jurisdiction in France reconsiders a case (rather than referring it to a court of first instance) only if the administrative court and the court of general jurisdiction have finally (decisions not subject to appeal) made conflicting decisions, between the same parties, on the same subject matter of the dispute. According to the author, in the event of a dispute over judicial jurisdiction, when courts of different jurisdictions finally (decisions not subject to appeal) made conflicting decisions between the same parties on the same subject matter, the case would have to be much better consequences for the formation of a unified law enforcement practice of delimitation of judicial jurisdiction in Ukraine. The list of cases given in the CPC, GPC, CAS of Ukraine, when the case is not subject to referral to the Grand Chamber of the Supreme Court on the grounds of violation of the rules of substantive or subjective jurisdiction, rather testifies to the legislator's attempt to prevent the negative practice of abuse of procedural rights. On the other hand, this list is controversial, as the party who did not declare, did not substantiate the court's violation of the rules of substantive or subjective jurisdiction could be wrong and such an error should not interfere with resolving a legal dispute over jurisdiction. ; У статті аналізуються витоки проблеми розмежування судової юрисдикції на сучасному етапі правозастосовної діяльності Вер­ховного Суду. Обґрунтовується теза, що у сучасних умовах про­блема розмежування судової юрис­дикції об'єктивно виникає у разі функціонування, щонайменше, двох підсистем судів певної юрисдик­ції. Робиться порівняльний аналіз окремих аспектів нормативного регулювання розгляду справ про судову юрисдикцію Великою Пала­тою Верховного Суду і Судом зі спорів про юрисдикцію (Tribunal des conflits) у Франції. Зазнача­ється, що головна відмінність вирі­шення спорів про судову юрисдик­цію у Франції полягає в економії часу і ресурсів учасників судового процесу, судової системи держави. Так, Суд зі спорів про юрисдикцію у Франції розглядає повторно справу (а не відсилає її до суду першої інстанції) лише у разі, коли адмі­ністративний суд і суд загальної юрисдикції остаточно (рішення не підлягають оскарженню) при­йняли рішення, які суперечать один одному, між тими самими сторонами, щодо одного й того самого предмета спору. На думку автора, у разі виникнення спору про судову юрисдикцію, коли суди різних юрисдикцій остаточно при­йняли рішення, які суперечать один одному, між тими самими сторонами, щодо одного й того самого предмета спору, розгляд справи по суті спору мав би значно кращі наслідки для формування єдиної правозастосовної практики у судах України. Наведений у ЦПК, ГПК, КАС України перелік випадків, коли справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верхов­ного Суду з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, скоріше засвідчує про спробу законодавця запобігти фор­ муванню негативної практики зловживання процесуальними пра­вами учасниками судового процесу. З іншого боку, цей перелік спірний, оскільки учасник судового процесу, який не заявляв, не обґрунтував порушення судом правил предмет­ної чи суб'єктної юрисдикції, міг помилятись і така помилка не має бути на заваді вирішення право­вого спору про судову юрисдикцію.

У даній статті на основі опрацювання теорії й практики партійного будівництва в Україні досліджується роль партійного лідера у здійсненні політичного процесу й партієтворення, реалізації політичної влади, розвитку політичної свідомості та формуванні сучасної політичної еліти нашої держави. Ствер­­­д­жується, що партійний лідер – це авторитетна, визнана в своєму політичному середовищі особа, обрана керувати партією, і здатна консолідувати громадян навколо спільної мети, найефективніше репрезентувати інтереси конкретної соціальної групи. Вказується, що визначальною рисою явища партійного лідерства є те, що за умов сталого політичного розвитку та незворотності демократичних перетворень в Україні склад лідерів політичних партій фактично виступає потужним кадровим резервом для вищих державних органів, структур місцевого самоврядування та інших управлінських інститутів. Процес партієтворення як невід'ємна складова політичного процесу характеризує певну сторону, механізм дії системи свідомості, культури у сфері суспільного життя, яка стосується діяльності політичних партій. Закономірною складовою сучасної політичної еліти є партійна еліта – керівне коло осіб у політичній партії на чолі з її лідером, які безпосередньо причетні до прийняття стратегічних рішень, визначення політичного курсу цієї сили, а також її участі в політичному процесі. Досліджуються класифікаційні моделі вітчизняних партій та інститутів партійного лідерства. Пропонується оцінка рівня співвіднесення розвитку партійних лідерів та загальної динаміки громадянського суспільства в Україні. Вказується, що на даний час кардинальної зміни української партійної еліти ще не відбулося. Водночас має місце тривала еволюція інституту партійного лідерства – досить важкий процес внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних та суб'єктивних, економічних, політичних ы соціально­психологічних чинників розвитку. Для цієї еволюції загалом присутні всі сприятливі умови, адже наразі жодна політична сила країни не заперечує базових демократичних засад її розвитку. ; У даній статті на основі опрацювання теорії й практики партійного будівництва в Україні досліджується роль партійного лідера у здійсненні політичного процесу й партієтворення, реалізації політичної влади, розвитку політичної свідомості та формуванні сучасної політичної еліти нашої держави. Ствер­­­д­жується, що партійний лідер – це авторитетна, визнана в своєму політичному середовищі особа, обрана керувати партією, і здатна консолідувати громадян навколо спільної мети, найефективніше репрезентувати інтереси конкретної соціальної групи. Вказується, що визначальною рисою явища партійного лідерства є те, що за умов сталого політичного розвитку та незворотності демократичних перетворень в Україні склад лідерів політичних партій фактично виступає потужним кадровим резервом для вищих державних органів, структур місцевого самоврядування та інших управлінських інститутів. Процес партієтворення як невід'ємна складова політичного процесу характеризує певну сторону, механізм дії системи свідомості, культури у сфері суспільного життя, яка стосується діяльності політичних партій. Закономірною складовою сучасної політичної еліти є партійна еліта – керівне коло осіб у політичній партії на чолі з її лідером, які безпосередньо причетні до прийняття стратегічних рішень, визначення політичного курсу цієї сили, а також її участі в політичному процесі. Досліджуються класифікаційні моделі вітчизняних партій та інститутів партійного лідерства. Пропонується оцінка рівня співвіднесення розвитку партійних лідерів та загальної динаміки громадянського суспільства в Україні. Вказується, що на даний час кардинальної зміни української партійної еліти ще не відбулося. Водночас має місце тривала еволюція інституту партійного лідерства – досить важкий процес внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних та суб'єктивних, економічних, політичних ы соціально­психологічних чинників розвитку. Для цієї еволюції загалом присутні всі сприятливі умови, адже наразі жодна політична сила країни не заперечує базових демократичних засад її розвитку. ; This article based on the study of the theory and practice of party­building in Ukraine examines the role of party leader in the political process and the establishment of parties, implementation of the political power, the development of political consciousness and the formation of modern political elite of our country. It is alleged that party leader – a reputable, recognized in its political environment, the person chosen to lead the party and the ability of citizens to consolidate around a common goal, most effectively represent the interests of a particular social group. It is stated that the defining feature of the phenomenon of party leadership is that under conditions of constant political development and irreversibility of democratic transformations in Ukraine part of leaders of political parties in fact is a powerful talent pool for senior government officials, local government agencies and other administrative institutions. The process of creating games as an integral part of the political process is characterized by a certain way, the mechanism of action of consciousness and culture in the public sphere, which deals with political parties. Regularities component of modern political elite of the party elite acts ­ governing the range of persons in the political party headed by its leader that are directly involved in strategic decision­making, policy formulation of this power, as well as its participation in the political process. We study the classification model of national political parties and the institutions of the party leadership. It is proposed to assess the level of correlation of the party leaders and the general dynamics of the civil society in Ukraine. It is stated that at this time a fundamental change in Ukrainian Party elite has not happened yet. However, there is a long evolution of the institute of the party leadership – a rather difficult process of internal and external, objective and subjective, economic, political and socio­psychological factors of development. For this evolution as a whole has all the favorable conditions, because now there is no political force in the country was not opposed to the basic democratic principles of its development.

У даній статті на основі опрацювання теорії й практики партійного будівництва в Україні досліджується роль партійного лідера у здійсненні політичного процесу й партієтворення, реалізації політичної влади, розвитку політичної свідомості та формуванні сучасної політичної еліти нашої держави. Ствер-­­д­жується, що партійний лідер – це авторитетна, визнана в своєму політичному середовищі особа, обрана керувати партією, і здатна консолідувати громадян навколо спільної мети, найефективніше репрезентувати інтереси конкретної соціальної групи. Вказується, що визначальною рисою явища партійного лідерства є те, що за умов сталого політичного розвитку та незворотності демократичних перетворень в Україні склад лідерів політичних партій фактично виступає потужним кадровим резервом для вищих державних органів, структур місцевого самоврядування та інших управлінських інститутів. Процес партієтворення як невід'ємна складова політичного процесу характеризує певну сторону, механізм дії системи свідомості, культури у сфері суспільного життя, яка стосується діяльності політичних партій. Закономірною складовою сучасної політичної еліти є партійна еліта – керівне коло осіб у політичній партії на чолі з її лідером, які безпосередньо причетні до прийняття стратегічних рішень, визначення політичного курсу цієї сили, а також її участі в політичному процесі. Досліджуються класифікаційні моделі вітчизняних партій та інститутів партійного лідерства. Пропонується оцінка рівня співвіднесення розвитку партійних лідерів та загальної динаміки громадянського суспільства в Україні. Вказується, що на даний час кардинальної зміни української партійної еліти ще не відбулося. Водночас має місце тривала еволюція інституту партійного лідерства – досить важкий процес внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних та суб'єктивних, економічних, політичних ы соціально-психологічних чинників розвитку. Для цієї еволюції загалом присутні всі сприятливі умови, адже наразі жодна політична сила країни не заперечує базових демократичних засад її розвитку. ; У даній статті на основі опрацювання теорії й практики партійного будівництва в Україні досліджується роль партійного лідера у здійсненні політичного процесу й партієтворення, реалізації політичної влади, розвитку політичної свідомості та формуванні сучасної політичної еліти нашої держави. Ствер-­­д­жується, що партійний лідер – це авторитетна, визнана в своєму політичному середовищі особа, обрана керувати партією, і здатна консолідувати громадян навколо спільної мети, найефективніше репрезентувати інтереси конкретної соціальної групи. Вказується, що визначальною рисою явища партійного лідерства є те, що за умов сталого політичного розвитку та незворотності демократичних перетворень в Україні склад лідерів політичних партій фактично виступає потужним кадровим резервом для вищих державних органів, структур місцевого самоврядування та інших управлінських інститутів. Процес партієтворення як невід'ємна складова політичного процесу характеризує певну сторону, механізм дії системи свідомості, культури у сфері суспільного життя, яка стосується діяльності політичних партій. Закономірною складовою сучасної політичної еліти є партійна еліта – керівне коло осіб у політичній партії на чолі з її лідером, які безпосередньо причетні до прийняття стратегічних рішень, визначення політичного курсу цієї сили, а також її участі в політичному процесі. Досліджуються класифікаційні моделі вітчизняних партій та інститутів партійного лідерства. Пропонується оцінка рівня співвіднесення розвитку партійних лідерів та загальної динаміки громадянського суспільства в Україні. Вказується, що на даний час кардинальної зміни української партійної еліти ще не відбулося. Водночас має місце тривала еволюція інституту партійного лідерства – досить важкий процес внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних та суб'єктивних, економічних, політичних ы соціально-психологічних чинників розвитку. Для цієї еволюції загалом присутні всі сприятливі умови, адже наразі жодна політична сила країни не заперечує базових демократичних засад її розвитку. ; This article based on the study of the theory and practice of party­building in Ukraine examines the role of party leader in the political process and the establishment of parties, implementation of the political power, the development of political consciousness and the formation of modern political elite of our country. It is alleged that party leader – a reputable, recognized in its political environment, the person chosen to lead the party and the ability of citizens to consolidate around a common goal, most effectively represent the interests of a particular social group. It is stated that the defining feature of the phenomenon of party leadership is that under conditions of constant political development and irreversibility of democratic transformations in Ukraine part of leaders of political parties in fact is a powerful talent pool for senior government officials, local government agencies and other administrative institutions. The process of creating games as an integral part of the political process is characterized by a certain way, the mechanism of action of consciousness and culture in the public sphere, which deals with political parties. Regularities component of modern political elite of the party elite acts ­ governing the range of persons in the political party headed by its leader that are directly involved in strategic decision­making, policy formulation of this power, as well as its participation in the political process. We study the classification model of national political parties and the institutions of the party leadership. It is proposed to assess the level of correlation of the party leaders and the general dynamics of the civil society in Ukraine. It is stated that at this time a fundamental change in Ukrainian Party elite has not happened yet. However, there is a long evolution of the institute of the party leadership – a rather difficult process of internal and external, objective and subjective, economic, political and socio­psychological factors of development. For this evolution as a whole has all the favorable conditions, because now there is no political force in the country was not opposed to the basic democratic principles of its development.

The article intends to analyze the current situation in the field of educational reforms. The objective taken by the author is comparing the main values and the goals of The New Ukrainian School (Conceptual principles of secondary school reform) issued by Ministry of Education and Science as an answer to the challenges of the modern society and the Waldorf Education as an example of the good practice of an alternative education system. The article reveals the certain similarities of the two conceptual approaches that considered meeting the modern needs of education such as: child-centered ideas; partnerships in the school governance; academic freedom of a teacher; school autonomy etc. Analyzing the methods which could be learnt from the Waldorf Schools good practice to be taken into the consideration, the author draws the attention to the artistic teaching in the sense of originality, imagery and creativity; the structure of lessons when subjects are presented in the Main Lesson, usually over a block of about three weeks; phenomenological approach to science, which means that the teacher sets up an experiment and calls upon the pupils to observe carefully, ponder, and discuss what is happening — thus allowing them to discover the conclusion for themselves; approaches to the assessment and the others. On the example of Waldorf Education approach, the author comes to the conclusion that the different educational alternatives can serve as meaningful models for the renewal of mainstream education in Ukraine. The democratic society should keep the educational pluralism for those who still seek for an alternative. ; Авторка статті аналізує поточну ситуацію в сфері освітніх реформ, а також порівнює основні цілі та цінності Нової української школи, запропонованої Міністерством освіти і науки як відповідь на виклики сучасного суспільства, та вальдорфської педагогіки як прикладу успішної альтернативної освітньої системи. У статті виявлено певну схожість двох концептуальних підходів, які відображають сучасні освітні тенденції, такі як: дитиноцентризм; партнерство в управлінні школою; академічна свобода вчителя; шкільна автономія тощо. Аналізуючи методи, які можна було б запозичити з практики Вальдорфських шкіл, авторка звертає увагу на художній підхід у викладанні; структурування уроків; феноменологічний підхід у викладанні предметів природничо-наукового циклу; особливі підходи до оцінювання та інші. На прикладі вальдорфської педагогіки авторка приходить до висновку, що різні освітні альтернативи можуть стати прогресивними моделями для оновлення загальної середньої освіти в Україні. Демократичне суспільство повинне зберігати освітній плюралізм для тих, хто все ще шукає альтернативи.

Urgency of the research. Study of the problem of implementation of monetary obligations in the field of banking relations is determined by violation of the principle of equity in relation to individuals. Target setting. The state has actually removed from the regulation of credit relations in the field of ensuring the fulfilment of monetary obligations that arise between the individual and the bank. Actual scientific researches and issues analysis. Many modern scientists (I. Bezklubyi, T. Bodnar, A. Dzera, A. Kolodiy, V. Lutz, I. Opadchiy and others) studied the institution of the fulfilment of monetary obligations. Uninvestigated parts of general matters defining. Behind attention of scientists was left the issue of protecting the rights of individuals who have monetary obligations to the bank and do not have the status of the subject of entrepreneurial activity. The research objective. The purpose of the article is to develop legislative proposals taking into account international and foreign practice in the aspect of protecting the rights of individuals who have monetary obligations to the bank. The statement of basic materials. Specifics of legal regulation of contractual relations is determined between banks and recipients of funds in the aspect of liability for late fulfilment of monetary obligations, propositions to the legislation were substantiated. Conclusions. It is offered to solve the problem of violation of the principle of fairness in the aspect of fulfilment of monetary obligations in the field of banking relations through legislative changes. ; Актуальність теми дослідження. Дослідження проблеми виконання грошових зобов'язань у сфері банківських відносин зумовлено порушенням принципу справедливості щодо фізичних осіб. Постановка проблеми. Держава фактично усунулася від регулювання кредитних відносин у сфері забезпечення виконання грошових зобов'язань, що виникають між фізичною особою і банком. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Чимало сучасних учених (І. Безклубий, Т. Боднар, О. Дзера, А. Колодій, В. Луць, І. Опадчий та інші) вивчали інститут виконання грошових зобов'язань. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Поза увагою вчених залишилося питання захисту прав тих фізичних осіб, які мають грошові зобов'язання перед банком і не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Постановка завдання. Метою статті є вироблення законодавчих пропозицій з урахуванням міжнародної і зарубіжної практики в аспекті захисту прав фізичних осіб, які мають грошові зобов'язання перед банком. Виклад основного матеріалу. Визначено специфіку правового регулювання договірних відносини між банками та одержувачами грошових коштів в аспекті відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, обґрунтовано пропозиції до законодавства. Висновки. Запропоновано вирішити проблему порушення принципу справедливості в аспекті виконання грошових зобов'язань у сфері банківських відносин шляхом законодавчих змін.