It is proven in the paper that the chosen topic is relevant due to the impact of China and the EU on the negotiations about the regulation of the Iranian nuclear program's issue. In the article, it is done a comparative analysis of the policy of the EU and China regarding the regulation of the Iranian nuclear program's problem. It is also mentioned in the paper that since the time of the US presidential administration of Donald Trump, the EU and China have been seen as valuable actors in resolving the Iranian nuclear program's issue. For this reason, the main purpose of the work is a review of the influence that China's and EU's policies regarding the development of the nuclear program of the Islamic Republic of Iran (IRI) exert on European security. The history of China-Iran relations in the nuclear sphere and the important role of China in the development of the Iranian nuclear program is mentioned in the paper. It is also noted that the fact that the EU countries are partners or allies of the United States, which is the main rival of the IRI, has complicated the dialogue between the European Union and Iran. It is shown in the paper that during Mahmud Ahmadinejad's presidency, the Iranian nuclear program was not controlled by the international community, and because of that China supported sanctions of the UN Security Council against Iran. As it is mentioned in the article, until the end of the 2000s, the EU, as well as the People's Republic of China (PRC), did not support the US policy toward Iran. The Iranian-Chinese relations in the nuclear field were studied. It is mentioned that despite the fact that China is interested in exporting Iranian energy resources, Beijing will never accept Iran's possession of nuclear weapons. It is assumed that the fact that China does not support the nuclear weapons status of Iran gives it the opportunity to cooperate with the EU in case Iran decides to acquire nuclear weapons. It is noticed that China had a major impact on the negotiations related to signing the Joint Comprehensive Plan of Action (JCPOA), i. e. the nuclear agreement with Iran. The further actions of the EU and the PRC after the dissolution of the JCPOA are mentioned in the paper. The scenarios of further development of the situation around the Iranian nuclear program were reviewed. As a result of the research, it is concluded that China and the EU have played a significant role in achieving the JCPOA and conducting diplomatic negotiations with Iran. The strengthening of Beijing's role as a key partner of Teheran and the decrease of the EU's impact on Iran's foreign policy were mentioned in the paper. ; В статье было доказано, что актуальность выбранной темы обусловлена значительным влиянием Китая и ЕС на переговоры касательно урегулирования проблемы иранской ядерной программы. В статье был применен сравнительный анализ политики ЕС и КНР по урегулированию проблемы иранской ядерной программы. В работе также отмечается, что со времен правления в США президентской администрации Дональда Трампа ЕС и КНР рассматриваются как важные акторы в урегулировании проблемы ядерной программы Ирана. Именно поэтому основной целью работы является оценка влияния на европейскую безопасность политики Китая и ЕС по развитию ядерной программы Исламской Республики Иран (ИРИ). В статье упомянута история взаимоотношений КНР и Ирана в ядерной сфере и обозначена важная роль Китая в развитии иранской ядерной программы. Также отмечено, что из-за того, что страны ЕС являются партнерами или союзниками США, которые считаются главным соперником ИРИ, усложнило диалог между Евросоюзом и Ираном. В статье показано, что во времена президентства Махмуда Ахмадинежада ядерная программа ИРИ не была контролируема международным сообществом, что и подтолкнуло Китай поддержать санкции Совета Безопасности ООН против Ирана. В статье также отмечено, что ЕС до конца 2000-х, так же как и КНР, без энтузиазма относился к политике США, направленной против Ирана. Были исследованы ирано-китайские отношения в ядерной сфере. Обозначено, что несмотря на то, что КНР заинтересована в экспорте иранских энергоресурсов, Пекин уже не будет мириться с наличием ядерного оружия в руках Ирана. Сделано предположение, что тот факт, что Китай выступает против ядерного статуса ИРИ, дает ему возможность наладить сотрудничество с ЕС в случае, если Иран решит приобрести ядерное оружие. Отмечено, что КНР имела важное значение в переговорах касательно подписания Совместного всеобъемлющего плана действий (СВПД) то есть ядерного соглашения с Ираном. В статье упомянуты дальнейшие действия ЕС и КНР после расторжения СВПД, рассмотрены перспективы дальнейшего развития ситуации вокруг иранской ядерной программы. В результате исследования был сделан вывод о том, что Китай и ЕС сыграли важную роль в достижении СВПД и проведении дипломатических переговоров с Ираном. В статье отмечено усиление роли Пекина как ключевого партнера Тегерана и уменьшение влияния ЕС на внешнюю политику Ирана. ; У статті було доведено, що актуальність обраної теми зумовлена значним впливом Китаю та ЄС на переговори щодо врегулювання проблеми іранської ядерної програми. У статті здійснено порівняльний аналіз політики ЄС та КНР щодо врегулювання проблеми іранської ядерної програми. У роботі також зазначено, що з часів правління в США президентської адміністрації Дональда Трампа ЄС і КНР розглядаються як важливі актори у врегулюванні проблеми ядерної програми Ірану. Саме тому основною метою роботи є оцінка впливу на європейську безпеку політики Китаю і ЄС щодо розвитку ядерної програми Ісламської Республіки Іран (ІРІ). У статті згадано історію взаємин КНР і Ірану в ядерній сфері та відзначено важливу роль Китаю в розвитку іранської ядерної програми. Також зазначено, що той факт, що країни ЄС є партнерами або союзниками США, які є головним суперником ІРІ, ускладнив діалог між Євросоюзом та Іраном. У статті показано, що за часів президентства Махмуда Ахмадинеджадуд ядерна програма ІРІ не була контрольована міжнародною спільнотою, що і підштовхнуло Китай підтримати санкції Ради Безпеки ООН проти Ірану. У статті також зазначено, що ЄС до кінця 2000-х, так само як і КНР, без ентузіазму ставився до політики США, спрямованої проти Ірану. Були досліджені ірано-китайські взаємини у ядерній сфері. Відзначено, що незважаючи на те, що КНР зацікавлена в експорті іранських енергоресурсів, Пекін уже не буде миритися з наявністю ядерної зброї в руках Ірану. Зроблено пpипущення, що той факт, що Китай виступає проти ядерного статусу ІРІ, дає йому можливість налагодити співпрацю з ЄС у випадку, якщо Іран вирішить набути ядерну зброю. Відзначено, що КНР мала важливе значення у переговорах щодо підписання Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) тобто ядерної угоди з Іраном. У статті згадані подальші дії ЄС і КНР після розірвання СВПД. Розглянуті перспективи подальшого розвитку ситуації довкола іранської ядерної програми. У результаті дослідження було зроблено висновок про те, що Китай і ЄС зіграли важливу роль у досягненні СВПД та проведенні дипломатичних переговорів з Іраном. У статті відзначено посилення ролі Пекіна як ключового партнера Тегерану та зменшення впливу ЄС на зовнішню політику Ірану.
This article is part of a research conducted as part of the Support Program for Doctoral Studies of Shota Rustaveli Georgian National Science Foundation.This article is part of a research conducted as part of the Support Program for Doctoral Studies of Shota Rustaveli Georgian National Science Foundation.Name of the research – "Interdisciplinary analysis of the complex system of the Abkhazian conflict by the method 4D-RAV-17" (grant number – PHDF‐18‐1147). The method is a combination of well-known and innovative approaches and techniques. This article is part of the abovementioned research. The complex system of the Abkhazian conflict in this article received a conditional definition – the Abkhazian crisis. The political component of the complex system is accordingly called the Abkhazian political crisis and is the main object of research in the framework of the article.The article is aimed at solving a specific scientific and applied task – at determining a scientifically based method for the positive transformation of the Abkhazian political crisis and the transition to a new level of political order – to the Abkhazian security community.The article considers the possibility of carrying out work on the development and implementation of a new, alternative to the existing, peacemaking process, which can be based on the policy of the transition of the Abkhazian political crisis to a new political order.Consecutive transition tools are the following:• building a model of the structure of the Abkhazian political crisis;• The concept of awareness of common threats;• The concept of the Abkhazian security community.The work can be attributed to the following studies: Abkhazian Studies; Conflicts and Peace Studies, Crisis Studies, Security Studies, Political Studies and International Studies.The practical significance of the work and novelty. As a result of a reflective analysis of the past and existing political and scientific discourse, the absence of holistic research and the dominance of reductionism in the perception and description of the Abkhazian crisis and individual conflicts – its components - were first shown. In scientific works, a mostly complex and multi-component conflict is taken down to a hybrid and scientifically unreasonable formulation – "Georgian-Abkhazian" conflict. This wording also dominates in political discourse and even in international documents.As a result of a thoroughful analysis and synthesis of the information received, for the first time a brief and conditional definition was given to the complex system of the Abkhazian conflict – "Abkhazian crisis".As a result of this research, for the first time, at a scientific level, security threats are considered as a resource for peacemaking and the Concept of awareness of common threats is formulated.Also, for the first time (in the case of the Abkhazian crisis), the well-known Theory of the Security Community for International Relations of Karl Deutsch was proposed. It was adapted to the specifics of this conflict, not only related to the dimension of international relations. The political component of the crisis was classified in the research and a model of the Abkhazian political crisis was proposed, which includes both the domestic and international components of the crisis. The presented definition – "mixed conflict" theoretically resolved the conflict between supporters to define this conflict as "internal, local" and those who consider it "international". This is a useful solution for other political conflicts of the post-Soviet Union space, in particular, for the "Donbas crisis".From a theoretical and practical points of view, attention was drawn to the fact that Security Studies are considered a subsystem of studies in the field of International Studies, which does not allow the effective use of existing scientific achievements in these fields for mixed conflicts.The article proposes specific innovative ideas for implementing these approaches and techniques. This article proposes solutions to the problems of increasing the effectiveness of the peacemaking process. The task itself has an innovative character, since basically researches conducted earlier in this area (around the Abkhazian conflict) is more focused on the Conflicts Studies, rather than Peace Studies. In particular, this concerns the lack of research aimed at studying the effectiveness of peacemaking processes.As a result of formalization of the results obtained, the article presents new political concepts – neologisms, which until now have not been used (or not sufficiently used) in relation to this issue. Among them the following may be outlined: "Abkhazian crisis"; "Mixed conflict", "secessionists of Abkhazia"; "unionists of Abkhazia"; "irredentists of Abkhazia"; "Internationalization of the peacemaking process"; "legitimacy of peacemaking formats"; "democratization of the negotiation process"; "Abkhazian Security Community".As a result of the conducted work, an algorithm of stage-by-stage actions is presented, which can lead to a way out of the crisis and a transition to a new level of management culture and political order. It also provides specific practical recommendations that can be used by the participants in the process.Research on improvement of this model is ongoing, the following articles are being prepared, and negotiations are conducted on implementation with representatives of the participating parties at the expert and political levels.This research may be useful for those interested in the Abkhazian issue, as well as for adapting and using the approaches and techniques described in this article to improve the quality of peacemaking processes to resolve other conflicts and crises. ; Данная статья является частью исследования, проводимого в рамках Программы поддержки докторантских работ Грузинского национального фонда науки имени Шота Руставели. Наименование исследования – «Интердисциплинарный анализ комплексной системы Абхазского конфликта методом 4D-RAV-17» (номер гранта – PHDF‐18‐1147). Метод представляет из себя совокупность известных и инновационных подходов и техник.Данная статья является частью исследования, проводимого в рамках Программы поддержки докторантских работ Грузинского национального фонда науки имени Шота Руставели. Наименование исследования – «Интердисциплинарный анализ комплексной системы Абхазского конфликта методом 4D-RAV-17» (номер гранта – PHDF‐18‐1147). Метод представляет из себя совокупность известных и инновационных подходов и техник.Данная статья является частью указанного исследования. Комплексная система Абхазского конфликта в данной статье получила условное определение – Абхазский кризис. Политическая составляющая комплексной системы – соответственно названа Абхазским политическим кризисом и является главным объектом исследования в рамках статьи.Статья направлена на решение конкретной научно-прикладной задачи – на определение научно обоснованного метода для позитивной трансформации Абхазского политического кризиса и перехода к новому уровню политического порядка – к Абхазскому сообществу безопасности.В статье рассматривается возможность проведения работы по разработке и внедрению нового, альтернативного существующему, миротворческого процесса, в основу которого может лечь политика перехода Абхазского политического кризиса к новому политическому порядку. Инструментами последовательного перехода являются:• построение модели структуры Абхазского политического кризиса.• Концепция осознания общих угроз.• Концепция Абхазского сообщества безопасности.Работа может быть отнесена к исследованиям: Абхазии (Abkhazian Studies); конфликтов и мира (Conflicts and Peace Studies), кризисов (Crisis Studies), проблем безопасности (Security Studies), политики (Political Studies) и международных отношений (International Studies).Практическая значимость работы и новизна. В результате рефлексивного анализа прошлого и существующего политического и научного дискурса, впервые было показано отсутствие холистических исследований и доминирование редукционизма в восприятии и в описании Абхазского кризиса и отдельных конфликтов – его составляющих. В научных работах в основном сложный и многосоставной конфликт сводиться к гибридной и научно-необоснованной формулировке – «грузино-абхазский» конфликт. Данная формулировка доминирует также в политическом дискурсе и даже в международных документах.В результате тщательного анализа и синтеза полученной информации, впервые было дано краткое и условное определение комплексной системы Абхазского конфликта – «Абхазский кризис».В результате данного исследования впервые, на научном уровне, угрозы безопасности рассматриваются в качестве миротворческого ресурса и сформулирована Концепция осознания общих угроз.Также впервые (в случае Абхазского кризиса) была предложена к рассмотрению известная Теория сообщества безопасности для международных отношений Карла Дойча. Она была адаптирована к специфике данного конфликта, не относящегося только к измерению международных отношений. В исследовании была произведена классификация политической составляющей кризиса и предложена модель Абхазского политического кризиса, включающая в себя и внутреннюю, и международные составляющие кризиса. Представленная дефиниция – «смешанный конфликт» – теоретически решила конфликт между сторонниками определять этот конфликт как «внутренний, локальный» и теми, кто считает его «международным». Это полезное решение и для других политических конфликтов постсоветского пространства, в частности, для «Донбасского кризиса».С теоретической и с практической точек зрения было обращено внимание на тот факт, что исследования в области безопасности (Security Studies), рассматриваются подсистемой исследований в сфере международных отношений (International Studies), что не позволяет эффективно использовать существующие в этих сферах научные достижения к смешанным конфликтам.В статье предлагаются конкретные инновационные идеи для внедрения данных подходов и техник. Данная статья предлагает решение задач повышения эффективности миротворческого процесса. Сама задача носит инновационный характер, так как в основном исследования, проводимые ранее в данной сфере (вокруг Абхазского конфликта), в большей степени ориентированы на исследование конфликтов (Conflicts Studies), а не миротворчества (Peace Studies). В частности, это касается дефицита исследований, направленных на изучение эффективности миротворческих процессов.В результате формализации полученных результатов, в статье приведены новые политические понятия – неологизмы, до данного момента не используемые (или не в достаточной степени используемые) по отношению к данной проблематике. Среди них можно выделить следующие: «Абхазский кризис»; «смешанный конфликт», «сецессионисты Абхазии»; «унионисты Абхазии»; «ирредентисты Абхазии»; «интернационализация миротворческого процесса»; «легитимность миротворческих форматов»; «демократизация переговорного процесса»; «Абхазское сообщество безопасности».В результате проведенной работы представлен алгоритм поэтапных действий, который может привести к выходу из кризиса и переходу к новому уровню культуры управления и политическому порядку. Также приведены конкретные практические рекомендации, которые могут быть использованы участниками процесса.Исследования по совершенствованию данной модели продолжаются, подготавливаются следующие статьи, ведутся переговоры по внедрению с представителями сторон-участниц на экспертном и политическом уровне.Данное исследование может быть полезным для тех, кто интересуется Абхазским вопросом, а также для адаптации и использования, изложенных в статье подходов и техник для повышения качества миротворческих процессов по урегулированию других конфликтов и кризисов. ; Дана стаття є частиною дослідження, проведеного в межах Програми підтримки докторантських робіт Грузинського національного фонду науки імені Шота Руставелі. Найменування дослідження – «Інтердисциплінарний аналіз комплексної системи Абхазького конфлікту методом 4D-RAV-17» (номер гранту – PHDF-18-1147). Метод являє собою сукупність відомих і інноваційних підходів і технік.Дана стаття є частиною дослідження, проведеного в межах Програми підтримки докторантських робіт Грузинського національного фонду науки імені Шота Руставелі. Найменування дослідження – «Інтердисциплінарний аналіз комплексної системи Абхазького конфлікту методом 4D-RAV-17» (номер гранту – PHDF-18-1147). Метод являє собою сукупність відомих і інноваційних підходів і технік.Дана стаття є частиною зазначеного дослідження. Комплексна система Абхазького конфлікту в даній статті отримала умовне визначення – Абхазька криза. Політична складова комплексної системи – відповідно названа Абхазькою політичною кризою і є головним об'єктом дослідження в межах статті.Стаття спрямована на вирішення конкретного науково-прикладного завдання – на визначення науково обґрунтованого методу для позитивної трансформації Абхазької політичної кризи і переходу до нового рівня політичного порядку – до абхазького співтовариства безпеки.У статті розглядається можливість проведення роботи з розробки і впровадження нового, альтернативного наявному, миротворчого процесу в основу якого може лягти політика переходу Абхазької політичної кризи до нового політичного порядку. Інструментами послідовного переходу є:• побудова моделі структури Абхазької політичної кризи;• Концепція усвідомлення загальних загроз;• Концепція Абхазької спільноти.Робота може бути віднесена до досліджень: Абхазії (Abkhazian Studies); конфліктів і миру (Conflicts and Peace Studies), криз (Crisis Studies), проблем безпеки (Security Studies), політики (Political Studies) та міжнародних відносин (International Studies).Практичне значення роботи і новизна. У результаті рефлексивного аналізу минулого і наявного політичного та наукового дискурсу, уперше було показано відсутність холістичних досліджень і домінування редукціонізму у сприйнятті і в описі Абхазької кризи і окремих конфліктів – її складових. У наукових роботах в основному складний і багатоскладовий конфлікт зводитися до гібридного і науково-необґрунтованого формулювання – «грузино-абхазький» конфлікт. Дане формулювання домінує також у політичному дискурсі і навіть у міжнародних документах.У результаті ретельного аналізу і синтезу отриманої інформації уперше було дано короткий і умовне визначення комплексної системи Абхазького конфлікту – «Абхазька криза».У результаті даного дослідження вперше, на науковому рівні, загрози безпеки розглядаються в якості миротворчого ресурсу і сформульована Концепція усвідомлення загальних загроз.Також уперше (у разі Абхазької кризи) була запропонована до розгляду відома Теорія спільноти безпеки для міжнародних відносин Карла Дойча. Вона була адаптована до специфіки даного конфлікту, який не належить тільки до вимірювання міжнародних відносин. У дослідженні була проведена класифікація політичної складової кризи і запропонована модель Абхазької політичної кризи, що включає в себе і внутрішню, і міжнародну складові кризи. Представлена дефініція – «змішаний конфлікт» теоретично вирішила конфлікт між прихильниками визначати цей конфлікт як «внутрішній, локальний» і тими, хто вважає його «міжнародним». Це корисне рішення і для інших політичних конфліктів пострадянського простору, зокрема, для «Донбаської кризи».З теоретичної і з практичної точок зору було звернено увагу на той факт, що дослідження в галузі безпеки (Security Studies) розглядаються підсистемою досліджень у сфері міжнародних відносин (International Studies), що не дозволяє ефективно використовувати наявні в цих сферах наукові досягнення до змішаних конфліктів.У статті пропонуються конкретні інноваційні ідеї для впровадження даних підходів і технік. Дана стаття пропонує вирішення завдань підвищення ефективності миротворчого процесу. Сама задача носить інноваційний характер, оскільки в основному дослідження, проведені раніше у даній сфері (навколо абхазького конфлікту), більшою мірою орієнтовані на дослідження конфліктів (Conflicts Studies), а не миротворчості (Peace Studies). Зокрема, це стосується дефіциту досліджень, спрямованих на вивчення ефективності миротворчих процесів.У результаті формалізації отриманих результатів, у статті наведені нові політичні поняття – неологізми, що до даного моменту не використовуються (або не в достатній мірі використовуються) щодо даної проблематики. Серед них можна виокремити наступні: «Абхазька криза»; «змішаний конфлікт», «сецессіоністів Абхазії»; «уніоністи Абхазії»; «ірредентистів Абхазії»; «Інтернаціоналізація миротворчого процесу»; «Легітимність миротворчих форматів»; «Демократизація переговорного процесу»; «Абхазьке співтовариство безпеки».У результаті проведеної роботи представлений алгоритм поетапних дій, який може призвести до виходу з кризи і переходу до нового рівня культури управління і політичного порядку. Також наведені конкретні практичні рекомендації, які можуть бути використані учасниками процесу.Дослідження щодо вдосконалення даної моделі тривають, готуються наступні статті, ведуться переговори із впровадження з представниками сторін-учасниць на експертному і політичному рівні.Дане дослідження може бути корисним для тих, хто цікавиться Абхазьким питанням, а також для адаптації і використання викладених в статті підходів і технік для підвищення якості миротворчих процесів щодо врегулювання інших конфліктів і криз.
