Suchergebnisse

During the imperial period, an extensive network of museum institutions was formed in the Ukrainian lands of the Russian Empire. They worked at higher educational institutions, scientific institutions, city and local government bodies. The Zemstvo reform of 1864, which caused significant changes in the economic and cultural life, had a great impact on the development of Ukrainian museums, albeit with some delay. In Russian-ruled Ukraine, in particular, in the Poltava and Chernihiv regions, both provincial and district zemstvo bodies had museums under their control.The proposed article deals with the history of the creation and activities of museums that worked with the organs of the local government in the late XIX - early XX centuries on Left Bank Ukraine. The initiative of creating museum institutions, the composition of their collection, etc. is analyzed. The article investigates the sources of financing of museum institutions, occurred at the expense of Zemstvo institutions and patrons of art. It covers the scientific activities of zemstvo institutions, their publications, including reports and periodicals. Also attention is paid to the analysis of attendance rates of museum institutions, identified educational opportunities of these institutions. The connection of museum institutions with local authorities was considered. Their influence on the opening of museums, the adoption of collections in the property, further funding, etc. also studied in the article. It was concluded that the museum business occupied a significant place among other cultural and educational activities of the zemstvos of Left-Bank Ukraine in the late nineteenth and early twentieth centuries. During this period, both provincial and county Zemstvo museums worked in the Ukrainian provinces. The scientists, public figures, patrons of art took an active part in the creation and further work of the zemstvo museum institutions. ; В имперской период в украинских землях Российской империи сформировалась разветвленная сеть музейных учреждений. Они работали при высших учебных заведениях, научных учреждениях, органах городского и земского самоуправления. Значительное влияние на развитие украинского музейного дела, хоть и с некоторым опозданием, имела земская реформа 1864 г., которая вызвала значительные изменения в экономической и культурной жизни. В Надднепрянщине, в частности на Полтавщине и Черниговщине, как губернские, так и уездные земства имели в своем подчинении музеи.В предлагаемой статье рассматривается история создания и деятельности музеев, работавших при органах земского самоуправления в конце XIX – начале ХХ вв. на Левобережной Украине. Анализируется инициатива создания музейных учреждений, состав их коллекции и т.п. В статье проанализированы источники финансирования музейных учреждений, происходило за счет земских учреждений и меценатских взносов. Освещается научная деятельность земских учреждений, их публикации, в том числе отчеты и периодические издания. Также внимание уделено анализу показателей посещаемости музейных учреждений, определены просветительские возможности этих учреждений. Рассмотрена связь музейных заведений с земскими органами, влияние последних на открытие музеев, принятие коллекций в собственность, дальнейшее финансирование и тому подобное.Сделан вывод, что музейное дело занимало значительное место среди других культурно-просветительских направлений деятельности земств Левобережной Украины в конце ХIХ – начале ХХ вв. В этот период в украинских губерниях работали как губернские, так и уездные земские музее. В создании и дальнейшей работе земских музейных учреждений принимали активное участие отечественные ученые, общественные деятели, меценаты. Земским музеям удалось собрать значительные коллекции преимущественно за счет меценатской деятельности и научным поискам музейных работников. ; В імперській період в українських землях Російської імперії сформувалася розгалужена мережа музейних закладів. Вони працювали при вищих навчальних закладах, наукових установах, органах міського та земського самоврядування тощо. Значний вплив на розвиток українського музейництва, хоч і з певним запізненням, мала земська реформа 1864 р., яка спричинила значні зміни в економічному та культурному житті. У Наддніпрянщині, зокрема на Полтавщині та Чернігівщині, як губернські, так і повітові земства мали у своєму підпорядкуванні музейні осередки.У запропонованій статті розглядається історія створення та діяльності музеїв, що працювали при органах земського самоврядування наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Лівобережній Україні. Аналізується ініціатива створення музейних закладів, склад їхніх колекції тощо. У статті проаналізовані джерела фінансування музейних установ, що відбувалося за рахунок земських установ та меценатських внесків. Висвітлюється наукова діяльність земських установ, їхні публікації, у тому числі звіти та періодичні видання. Також увага приділена аналізу показників відвідуваності музейних закладів, визначено просвітницькі можливості цих установ. Розглянуто зв'язок музейних закладів з земськими органами, вплив останніх на відкриття музеїв, прийняття колекцій у власність, подальше фінансування тощо. Зроблено висновок, що музейництво посідало значне місце серед інших культурно-просвітницьких напрямків діяльності земств Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. У цей період в українських губерніях працювали як губернські, так і повітові земські музеї. У створенні та подальшій роботі земських музейних установ брали активну участь вітчизняні вчені, громадські діячі, меценати. Земським музеям вдалося зібрати значні колекції переважно за рахунок меценатської діяльності та науковим розвідкам музейних працівників.

The purpose of our article is to investigate the military periodicals of Odesa in the early twentieth century, in particular, to establish the features of illumination on its pages of military-historical issues. The main sources for us were issues of military periodicals published in Odesa at the beginning of the 20th century. and some press material.A number of circumstances were the prerequisites and driving factors for the publication of military periodicals in the late nineteenth and early twentieth centuries. in the largest center of southern Ukraine: 1. The status of Odesa as the center of a large Odesa military district; 2. Permanent deployment in Odesa of a number of regiments, several military educational establishments; 3. Successful functioning of the printing house of the staff of the Odesa military district for a long time, among the publications, which included works on historical subjects; 4. Increasing attention to the army and navy during and after the war between the Russian and Japanese empires; 5. Increasing attention in the Ministry of Defense to the problem of patriotic education of officers and staff; 6. the general rise of military periodicals in the Russian Empire in the early twentieth century; 7. the formation of an officer subculture, which was reflected primarily in the formation of libraries, the construction of a military center on Spiridonovskaya Street with an army cinema, a library, a dining room, etc.; 8. Widespread celebration in the Russian Empire of several historical events, first of all, the anniversaries of the Battle of Poltava, the Patriotic War of 1812. 9. Accumulation of experience (traditions) of the study of the history of the army and navy in Odesa, which were laid down in the first half of the nineteenth century. 10. Establishment in Odesa in 1908 of the department of the Imperial Petersburg Russian Military Historical Society. 11. The role of the individual in history, as several charismatic, motor, individuals have pushed forward the founding of military magazines.Historical topics were present on the pages of these publications on a regular basis, especially in the Russian Warrior and Motherland. The proportion of historical topics was present exactly in the same order from increase to decrease, in which these three magazines appeared chronologically. Relevant articles should be classified into several groups. The first group consists of general essays on the history of the army and navy, which were published in the Russian Warrior. The second group consists of articles about individual wars, battles, alliances, or generally militaryphenomena by the time of the distant past. Genetically related to this, the second group, there are articles, but we consider it appropriate to distinguish into the third group: articles whose genre can be called using the phrase "modern history", because their authors reflected on the features of hostilities, the causes of defeat of the Russian Empire from Japan. This group refers to the recollections of the participants in this war, which were published on the pages of these editions. The fourth, most numerous, group consists of biographical articles, which revealed the life path of outstanding warlords. At the same time, in a number of other articles that were not purely historical, there was quite often a historical component that was used as edification, teaching historical examples.So, the periodicals of Odesa in the early twentieth century. are a distinct phenomenon in the history of the city's culture, reflecting the subculture of the military, especially the officers. Despite the fact that the level of most articles did not differfundamentally, naturally taking into account their tasks, they performed an important function of promoting history and enlightenment. However, it cannot be said that the authors resorted to falsifications, manipulations with history, and distortions. Their works were well in line with the level of military-historical research of the time. Obviously, from the modern point of view, Russian-imperial patriotism, which has been imbued with all the articles, is unacceptable. However, the experience of publishing such literature should be taken into account, which is an urgent task in today'sUkraine. ; Целью нашей статьи является исследование военной периодики Одессы начала ХХ в., в частности, установление особенностей освещения на ее страницах военно-исторических вопросов. Основными источниками для нас были выпуски военной периодики, издававшейся в Одессе в начале ХХ в. и некоторые материалы прессы.Историческая тематика присутствовала на страницах указанных изданий на постоянной основе, особенно в «Русском воине» и «Родине». Доля исторической тематики присутствовала ровно в таком же порядке от увеличения к уменьшению, в котором хронологически возникали эти три журналы. Соответствующие статьи следует классифицировать на несколько групп. Первуюгруппу составляют общие очерки по истории армии и флота, которые были опубликованы в «Русском воине». Вторую группу составляют статьи об отдельных войнах, битвах, соединениях или вообще военные явления к тому времени уже далекого прошлого. Генетически связанной с этой, второй группой, есть статьи, все же считаем целесообразным выделить в третью группу: статьи, жанр которых можно назвать с помощью словосочетание «современная история», ведь их авторы рефлексировали над особенностями боевых действий, причинами поражения Российской империи от Японии. К этой группе касающиеся воспоминания участников этой войны, публиковавшиеся на страницах этих изданий. Четвертую, самую многочисленную, группу составляют биографические статьи, в которых раскрывался жизненный путь выдающихся военачальников. При этом в ряде других статей, которые не были чисто историческими, достаточно часто присутствовал исторический компонент, который использовался как назидание, обучающие исторические примеры.Итак, военные периодические издания Одессы начала ХХ в. являются отдельным ярким явлением истории культуры города, отражением субкультуры военных, прежде всего офицеров. Несмотря на то, что уровень большинства статей не отличался фундаментальностью, что вполне естественно, учитывая их задачи, они выполняли важнуюфункциюпопуляризации истории, просвещения. При этом их труды вполне соответствовали уровню тогдашних военно-исторических исследований. Очевидно, с современной точки зрения, российскоимперский патриотизм, которым были пропитаны все статьи, является неприемлемым. Однако, должен быть учтен сам опыт издания подобной литературы, что является актуальной задачей в сегодняшней Украине. ; У статті досліджено історію військової періодики Одеси на початку ХХ ст., зокрема висвітлення воєнної історії на їх сторінках. Виявлено та вивчено три періодичні збірники, що видавалися військовими, були присвячені військовим питанням та орієнтовані на військову читацьку аудиторію: «Русский воин», «Родина», «Юнкерские досуги». Зроблено висновок, що у цих виданнях висвітлення історії, передусім військової, займало чільне місце. Головним чином, увага приділялася ювілейним датам та біографіям видатних воєначальників.

The purpose of our article is to investigate the military periodicals of Odesa in the early twentieth century, in particular, to establish the features of illumination on its pages of military-historical issues. The main sources for us were issues of military periodicals published in Odesa at the beginning of the 20th century. and some press material.A number of circumstances were the prerequisites and driving factors for the publication of military periodicals in the late nineteenth and early twentieth centuries. in the largest center of southern Ukraine: 1. The status of Odesa as the center of a large Odesa military district; 2. Permanent deployment in Odesa of a number of regiments, several military educational establishments; 3. Successful functioning of the printing house of the staff of the Odesa military district for a long time, among the publications, which included works on historical subjects; 4. Increasing attention to the army and navy during and after the war between the Russian and Japanese empires; 5. Increasing attention in the Ministry of Defense to the problem of patriotic education of officers and staff; 6. the general rise of military periodicals in the Russian Empire in the early twentieth century; 7. the formation of an officer subculture, which was reflected primarily in the formation of libraries, the construction of a military center on Spiridonovskaya Street with an army cinema, a library, a dining room, etc.; 8. Widespread celebration in the Russian Empire of several historical events, first of all, the anniversaries of the Battle of Poltava, the Patriotic War of 1812. 9. Accumulation of experience (traditions) of the study of the history of the army and navy in Odesa, which were laid down in the first half of the nineteenth century. 10. Establishment in Odesa in 1908 of the department of the Imperial Petersburg Russian Military Historical Society. 11. The role of the individual in history, as several charismatic, motor, individuals have pushed forward the founding of military magazines.Historical topics were present on the pages of these publications on a regular basis, especially in the Russian Warrior and Motherland. The proportion of historical topics was present exactly in the same order from increase to decrease, in which these three magazines appeared chronologically. Relevant articles should be classified into several groups. The first group consists of general essays on the history of the army and navy, which were published in the Russian Warrior. The second group consists of articles about individual wars, battles, alliances, or generally militaryphenomena by the time of the distant past. Genetically related to this, the second group, there are articles, but we consider it appropriate to distinguish into the third group: articles whose genre can be called using the phrase "modern history", because their authors reflected on the features of hostilities, the causes of defeat of the Russian Empire from Japan. This group refers to the recollections of the participants in this war, which were published on the pages of these editions. The fourth, most numerous, group consists of biographical articles, which revealed the life path of outstanding warlords. At the same time, in a number of other articles that were not purely historical, there was quite often a historical component that was used as edification, teaching historical examples.So, the periodicals of Odesa in the early twentieth century. are a distinct phenomenon in the history of the city's culture, reflecting the subculture of the military, especially the officers. Despite the fact that the level of most articles did not differfundamentally, naturally taking into account their tasks, they performed an important function of promoting history and enlightenment. However, it cannot be said that the authors resorted to falsifications, manipulations with history, and distortions. Their works were well in line with the level of military-historical research of the time. Obviously, from the modern point of view, Russian-imperial patriotism, which has been imbued with all the articles, is unacceptable. However, the experience of publishing such literature should be taken into account, which is an urgent task in today'sUkraine. ; Целью нашей статьи является исследование военной периодики Одессы начала ХХ в., в частности, установление особенностей освещения на ее страницах военно-исторических вопросов. Основными источниками для нас были выпуски военной периодики, издававшейся в Одессе в начале ХХ в. и некоторые материалы прессы.Историческая тематика присутствовала на страницах указанных изданий на постоянной основе, особенно в «Русском воине» и «Родине». Доля исторической тематики присутствовала ровно в таком же порядке от увеличения к уменьшению, в котором хронологически возникали эти три журналы. Соответствующие статьи следует классифицировать на несколько групп. Первуюгруппу составляют общие очерки по истории армии и флота, которые были опубликованы в «Русском воине». Вторую группу составляют статьи об отдельных войнах, битвах, соединениях или вообще военные явления к тому времени уже далекого прошлого. Генетически связанной с этой, второй группой, есть статьи, все же считаем целесообразным выделить в третью группу: статьи, жанр которых можно назвать с помощью словосочетание «современная история», ведь их авторы рефлексировали над особенностями боевых действий, причинами поражения Российской империи от Японии. К этой группе касающиеся воспоминания участников этой войны, публиковавшиеся на страницах этих изданий. Четвертую, самую многочисленную, группу составляют биографические статьи, в которых раскрывался жизненный путь выдающихся военачальников. При этом в ряде других статей, которые не были чисто историческими, достаточно часто присутствовал исторический компонент, который использовался как назидание, обучающие исторические примеры.Итак, военные периодические издания Одессы начала ХХ в. являются отдельным ярким явлением истории культуры города, отражением субкультуры военных, прежде всего офицеров. Несмотря на то, что уровень большинства статей не отличался фундаментальностью, что вполне естественно, учитывая их задачи, они выполняли важнуюфункциюпопуляризации истории, просвещения. При этом их труды вполне соответствовали уровню тогдашних военно-исторических исследований. Очевидно, с современной точки зрения, российскоимперский патриотизм, которым были пропитаны все статьи, является неприемлемым. Однако, должен быть учтен сам опыт издания подобной литературы, что является актуальной задачей в сегодняшней Украине. ; У статті досліджено історію військової періодики Одеси на початку ХХ ст., зокрема висвітлення воєнної історії на їх сторінках. Виявлено та вивчено три періодичні збірники, що видавалися військовими, були присвячені військовим питанням та орієнтовані на військову читацьку аудиторію: «Русский воин», «Родина», «Юнкерские досуги». Зроблено висновок, що у цих виданнях висвітлення історії, передусім військової, займало чільне місце. Головним чином, увага приділялася ювілейним датам та біографіям видатних воєначальників.

The article deals with the directions of the state national cultural policy in the Donbas in the 1920–30s. The author tries to give a detailed description of the activities of national publishing houses, theaters, theater studios. By the example of the creative intelligentsia, the representatives of ethnic communities, we try to understand the essence of changes in the formation and development of spiritual culture, their positive features and disadvantages, the attitude of the population to such cultural phenomena as national dramaturgy, poetry, theater. However, precisely because cultural phenomena were extremely multifaceted, it is not necessary to talk about exhaustive answers to all questions raised during the course of coronation. That is why the article aims to highlight the cultural processes in the multi-ethnic environment of Donbas in the 20's and 30's of the 20th century, as well as the impact of these phenomena on the development of the national consciousness of ethnic groups in the region.In the course of the study, it was discovered that state structures paid a lot of attention to periodicals of national minorities - newspapers and magazines. As a rule, they played the role of agitation and propaganda among the various ethnic groups of the Soviet way of life in their nature. Therefore, these periodicals were not very popular among different nationalities.Significant place in the cultural life of different nationalities took theatrical art. In particular, in the early 1920s, theatrical groups of ethnic minorities were created and intensively developed. But the state supported only those theaters that were staged or revolutionary with propaganda or demonstrated on the stage of the achievements of Soviet construction and national politics.Despite the total control by the Bolshevik Party and state institutions, the active work of the creative centers has led to a significant revival of cultural life, pushing for the revival of manifestations of national culture, the revival of which was interrupted by political repressions and the killing of prominent representatives of the creative elite ; В статье говорится о направлениях государственной национальной культурной политики на Донбассе в 1920–30-е годы. Автор пытается дать развернутую характеристику деятельности национальных издательств, театров, театральных студий. На примере творческой интеллигенции – представителей этнических сообществ мы делаем попытку понять сущность изменений в формировании и развитии духовной культуры, их положительные черты и недостатки, отношение населения к таким культурным явлениям как национальная драматургия, поэзия, театр. Однако именно потому, что культурные явления были чрезвычайно многогранными, говорить о исчерпывающих ответах на все вопросы, поставленные в ходе проведения коренизации, не приходится. Именно поэтому целью статьи является освещение культурных процессов в полиэтнической среде Донбасса в 20–30-е гг. ХХ в., а также влияние этих явлений на развитие на- ционального сознания этнических групп населения региона.В процессе исследования выявлено, что государственные структуры уделяли большое внимание периодическим изданиям национальных меньшинств – газетам, журналам. Как правило, по своему характеру они выполняли роль агитации и пропаганды среди различных этносов именно советского образа жизни. Поэтому периодические издания были не слишком популярны среди различных национальностей.Значительное место в культурной жизни этносов заняло театральное искусство. В частности, в начале 1920-х годов создавались и активно развивались театральные коллективы этнических меньшинств. Но государство оказывало свою поддержку только тем театрам, которые осуществляли постановки или революционного характера с агитационно-пропагандистским наполнением, или показывали на сцене достижения советского образа жизни и национальной политики.Несмотря на тотальный контроль со стороны большевистской партии и государственных учреждений, активная деятельность творческих организаций привела к значительному оживлению культурной жизни, подтолкнула к активизации проявлений национальной культуры, возрождение которой было прервано политическими репрессиями и убийствами выдающихся представителей творческой элиты. ; У статті йдеться про напрями державної національної культурної політики на Донбасі у 1920–30-ті роки. Автор намагається дати розгорнуту характеристику діяльності національних видавництв, театрів, театральних студій. На прикладі діяльності творчої інтелігенції – представників етнічних спільнот ми робимо спробу зрозуміти сутність змін у формуванні і розвитку духовної культури, їх позитивні риси і недоліки, ставлення населення до таких культурних явищ як національна драматургія, поезія, театр. Однак саме через те, що культурні явища були надзвичайно багатогранними, говорити про вичерпні відповіді на усі питання, поставлені в ході проведення коренізації, не доводиться. Саме тому метою статті є висвітлення культурних процесів e багатоетнічному середовищі Донбасу в 20–30-ті рр. ХХ ст., а також впливу цих явищ на розвиток національної свідомості етнічних груп населення регіону.У процесі дослідження виявлено, що державні структури приділяли велику увагу періодичним виданням національних меншин – газетам, журналам. Як правило, за своїм характером вони виконували роль агітації і пропаганди серед різних етносів радянського способу життя. Тому ці періодичні видання були не надто популярними серед різних національностей.Значне місце у культурному житті різних національностей зайняло театральне мистецтво. Зокрема, на початку 1920-х років створювались і активно розвивались театральні колективи етнічних меншин. Але держава надавала свою підтримку тільки тим театрам, які здійснювали постановки або революційного характеру з агітаційно-пропагандистським наповненням, або показували на сцені досягнення радянського будівництва та національної політики.Незважаючи на тотальний контроль із боку більшовицької партії та державних установ, активна діяльність творчих осередків привела до значного пожвавлення культурного життя, підштовхнуло до активізації проявів національної культури, відродження якої було перервано політичними репресіями і вбивствами визначних представників творчої еліти.

Today professionalism is important not only for the characteristics of an individual, but also for the manifestation of professional activities. Self-education, self-training and training on the working place are integral elements of the whole continuous professional development. Various components of professionalism form the social responsibility of pharmacist in contemporary conditions. During all professional activities of pharmacists the continuous formation of administrative, economic, legal, communication, social and information competence takes place. Professionally oriented periodical publications, scientific and practical activities act as assistants in it.The aim of this work was to study the sources of the information professional field of pharmaceutical establishments' staff in the South-eastern region of Ukraine and to determine the frequency of their use and orientation.Gathering of information was carried out using questionnaires. The structure of the developed questionnaire provided conventional separation of questions into two blocks. The first set of questions in the questionnaire provided respondents' characteristics by demographic and psychological criteria: age, position, length of service, type of enterprise's ownership. The second set of questions provided the opportunity to identify the main sources of professional information of the specialists in the region, the frequency of their use and the orientation of information for practical activities.Results and discussion. The respondents were proposed the list of periodicals, which today pharmacy specialists are guided by for understanding of modern trends in medicine and pharmacy. The survey results made it possible to determine the most required in practice, sources of information on modern medicine and pharmacy: special edition "Mister blister", "Weekly Drugstore" and "Pharmacist Practical worker". Experts of various levels of pharmacy management use these publications in print.The analysis of the nature of the information which the respondents are interested in showed that the information on new drugs and the issues of legislative and normative regulation of pharmaceutical enterprises' activities is the most studied. Unfortunately, quite a few practical workers are interested in issues of social direction, administration (management) in pharmacy and marketing activities.To the question «How often do you work with Proceedings of scientific practical conferences?" 60,3% of respondents answered that they study and work with them rarely and only in their spare time from work. Only 19,8% of respondents always learn and study the conference proceedings. Unfortunately, almost the same proportion of professionals (19,9%) are not interested or they are very rarely interested in proceedings of Scientific Practical Conferences, as they think the information of Conferences is only intended for scientists and managerial leaders.The positive result of the questionnaire was that 98% of respondents consider it necessary to conduct centralized measures on each enterprise concerning staff awareness of new trends in pharmaceutical science and practice of frequency once in half a year. That is the optimal frequency as it is believed by 63% of respondents.Conclusions. It was determined that very little attention is paid by the experts to the national scientific periodicals that are professional (magazine is included in the list of publications recognized by HAC of Ukraine). Almost half of the surveyed professionals rarely work with specialized publications, which are available in their companies. The disadvantage of the process of pharmacists' review with innovative search and achievements of scientists in the field of pharmacy is that only 20% of pharmacy specialists at various levels of management in the course of their practical activities work with the materials of scientific practical conferences. Such situation can be explained by the lack of motivation in self-education by specialists in the working hours. The problem revealed requires further research on defining factors of motivation for self education and improving their professionalism, which will be the next stage of our work. ; Разнообразные составляющие профессионализма формируют социальную ответственность провизора в современных условиях. Периодические профессионально ориентированные издания и научно-практические мероприятия являются неотъемлемой частью этого процесса. С целью определения источников информационного обеспечения работников аптечных заведений юго-восточного региона Украины изучены основные источники профессиональной информации, частота их использования и направленность методом анкетирования 147 респондентов. Установлено, что специалисты уделяют незначительное внимание отечественным научным периодическим специализированным изданиям. Недостатком процесса ознакомления провизоров с инновационными поисками и достижениями ученых в области фармации является то, что только 20% специалистов фармации разных уровней управления в ходе практической деятельности работают с материалами научно-практических конференций. Это свидетельствует об отсутствии у специалистов мотивации к самообразованию, о необходимости определения мотивационных факторов в повышении профессионализма. ; Різноманітні складові професіоналізму формують соціальну відповідальність провізора у сучасних умовах. Періодичні професійно орієнтовані видання та науково-практичні заходи є невід'ємною частиною цього процесу. З метою визначення джерел інформаційного забезпечення працівників аптечних закладів південно-східного регіону України вивчили основні джерела професійної інформації, частоту їх використання і направленість методом анкетування 147 респондентів. Виявили, що спеціалісти приділяють дуже мало уваги вітчизняним науковим періодичним виданням, що є фаховими. Недоліком процесу ознайомлення провізорів з інноваційними пошуками та досягненнями науковців у галузі фармації є те, що тільки 20% спеціалістів фармації різних рівнів управління протягом практичної діяльності працюють із матеріалами науково-практичних конференцій. Це свідчить про відсутність мотивації до самоосвіти спеціалістів, необхідність визначення основних чинників мотивації до підвищення свого професіоналізму.

Актуальность темы исследования заключается в характеристике особенностей в одежде, связанных со стабилизацией общественно-политической и социально-экономической ситуации в СССР в целом и в Курской области в частности. Цель исследования показать, как западные модные тенденции, которые считались недавно опасными для советских людей, уже в период т. н. «оттепели» оказали влияние на внешний облик советского населения. В средствах массовой информации появлялись статьи специалистов в области моды и стиля художников-модельеров Общесоюзного Дома моделей, имеющие воспитательное значение. Вкусу и освоению искусства одеваться были посвящены многочисленные специализированные издания с характерными названиями: «Искусство одеваться», «О культуре одежды», «Мода и мы» и пр., сменившие брошюры по гигиене, широко распространенные в 1920-е и 1930-е гг. Советским людям объясняли, как, где и какую одежду уместно носить, как сочетать цвета в комплекте или как выбрать удачный фасон. В исследовании обобщены периодические специальные издания, которые имели распространение на территории региона, содержащие выкройки и рисунки моделей одежды. Дана характеристика модных предпочтений представителей населения Курской области в период 1953-1964 гг. Проанализирована работа предприятий совнархозов и промышленности местного подчинения по расширению и обновлению ассортимента товаров народного потребления. Рассмотрены проблемы по обеспечению модной одеждой и обувью жителей региона. Выявлены причины дефицита товаров легкой промышленности. ; Relevance of a subject of research consists in characteristics of the features in clothes connected with stabilization of a social and political and social and economic situation in the USSR in general and in Kursk region in particular. Research purpose is to show how the western fashionable tendencies, which were considered recently dangerous to the Soviet people during this period, so-called "thaw period", have exerted impact on appearance of the Soviet population. In mass media there were articles of specialists in the field of fashion and style fashion artists of All-union Fashion house, having educational value. To taste and development of art to put on numerous specialized editions with characteristic names have been devoted: "Art to put on", "About culture of clothes", "Fashion and we" and so forth, the replaced brochures on hygiene, widespread in 1920s and 1930s. Explained to the Soviet people as where and what clothes it is pertinent to wear how to combine colors in a set or how to choose a successful style. Periodic special editions which had distribution in the territory of the region, the containing patterns and drawings of models of clothes are generalized. The characteristic of fashionable preferences of representatives of the population of Kursk region during 1953-1964 is done. Work of the entities of economic councils and the industry of local subordination on expansion and updating of range of goods of national consumption is analysed. Problems of providing with fashionable clothes and footwear of inhabitants of the region are considered. The reasons of deficiency of items of light industry are established.

У статті методом історико-наукового аналізу досліджено розвиток буряківництва України часів колгоспної дослідної справи (1930-х–1950-хрр.). Встановлено, що досягнення відбувалися на колективній основі відповідно до виконання урядових рішень, поставлених перед сільським населенням. Визначено, що діяльність у колгоспах здійснювалася на чолі з агрономічними організаціями на селі у вигляді хат-лабораторій, потім будинків сільськогосподарської культури та колгоспних дослідних станцій як провідників колективного дослідництва. З'ясовано, що дослідження з агротехніки вирощування цукрових буряків проводилися на найрозповсюдженіших ґрунтах у бурякосійних районах України – чорноземах. Ці наукові дослідження виконувалися під керівництвом науково-дослідних інститутів та станцій з питань агротехніки вирощування, селекції, динаміки культивування цукрових буряків для забезпечення цукрового виробництва в Україні та вирішення кормової проблеми у тваринництві. Також запроваджувалися сівозміни – плани багаторічного використання полів і чергування вирощуваних рослин як здійснення важливого кроку до покращення діяльності буряківничої галузі. Вони націлювалися на виконання основних державних завдань з вирощування буряків та інших сільськогосподарських культур, забезпечення стійкого і швидкого підвищення врожайності, створення міцної кормової бази для тваринництва, правильного використання робочої сили, тракторів, скота і сільськогосподарських машин певного колгоспу чи радгоспу. Відмічено індустріалізацію галузі, що дала змогу обладнати бурякосійні господарства тракторами та іншою технікою та хвилю стаханівського руху у буряковому виробництві в середині 1930-хрр., а також висвітлено репрезентацію виробничих досягнень у буряківництві через постійно діючу Всесоюзну сільськогосподарську виставку та періодичні видання, які представляли досвід передовиків сільськогосподарської науки й практики, новини з агротехніки, механізації, хімізації культур, питань бурякових сівозмін, боротьби зі шкідниками сільськогосподарських рослин, з організації праці в бурякових колгоспах, бригадах, ланках, хатах-лабораторіях, спеціальну інформацію з агротехнічного навчання та інші проблеми колгоспного будівництва. Вивчено стан буряківництва у 1940-х–1950-х роках, зокрема вплив війни у 1941–1945рр. на цю галузь та її відбудову. ; The development of beet industry of Ukraine in the times of collective farm researching work (1930th-1950th) was investigated in the article with the method of historical-scientific analysis. It has defended that achievements took place on a collective basis in accordance with the implementation of government decisions, addressed to the rural population. It was found out that activity in collective farms has been carried out at the head of agronomic organizations in the village in the form of houses-laboratories, then houses of agricultural culture and collective farm research stations as leaders of collective research. It has found out that research on agrotechnique of sugar beet cultivation were carried out on the most common soils in the sugar beet regions of Ukraine – chernozems. These scientific researches were carried by the guidance of research institutes and stations on agrotechnique of cultivation, breeding, dynamics of cultivation of sugar beets for ensuring sugar production in Ukraine and solving the feeding problem in livestock breeding. The crop rotations have also introduced - plans for multi-year use of fields and alternation of cultivated plants as an important step towards improving the activity of the beet-breeding industry. Its aimed at fulfilling the main state tasks of growing beets and other crops, ensuring sustainable and rapid increase of yield, creation of a strong forage base for animal breeding, proper use of labor, tractors, livestock and agricultural machinery of a certain collective farm. It has noted the industrialization of the industry that made it possible to equip the beet farms with tractors and other equipment and the wave of the Stakhanov movement in beet production in the middle of the 1930's. The representation of the achievements in production of beet growing through the constantly-functioning All-Union Agricultural Exhibition and periodicals which represented experience leading figures of agricultural science and practice, news on agrotechnics, mechanization, chemicalization of crops, issues of beet crop rotation, pest control of the crops, organization of labor in beet farms, brigades, houses-laboratories, specific information on training and other problems of collective farms has highlighted. The condition of beet growing in the 1940s-1950s was studied, in particular the influence of the war in 1941-1945 on this branch and its rebuilding. ; В статье методом историко-научного анализа исследовано развитие свекловодства Украины времен колхозного опытного дела (1930-х-1950-х гг.). Установлено, что достижения происходили на коллективной основе в соответствии с выполнением правительственных решений, поставленных перед сельским населением. Определено, что деятельность в колхозах осуществлялась во главе с агрономическими организациями на селе в виде хат-лабораторий, потом домов сельскохозяйственной культуры и колхозных опытных станций как проводников коллективного опытничества. Выяснено, что исследования по агротехнике выращивания сахарной свеклы проводились на самых распространенных почвах в свеклосеющих районах Украины – черноземах. Эти научные исследования выполнялись под руководством научно-исследовательских институтов и станций по агротехнике выращивания, селекции, динамике культивирования сахарной свеклы для обеспечения сахарного производства в Украине и решения кормовой проблемы в животноводстве. Также вводились севообороты – планы многолетнего использования полей и чередование выращиваемых растений как осуществление важного шага к улучшению деятельности свекловодческой отрасли. Они нацеливались на выполнение основных государственных задач по выращиванию свеклы и других сельскохозяйственных культур, обеспечения устойчивого и быстрого повышения урожайности, создания прочной кормовой базы для животноводства, правильного использования рабочей силы, тракторов, скота и сельскохозяйственных машин определенного колхоза или совхоза. Отмечено индустриализацию отрасли, позволившую оборудовать свеклосеющие хозяйства тракторами и другой техникой, волну стахановского движения в свекольном производстве в середине 1930-хгг., а также освещено репрезентацию производственных достижений в свекловодстве через постоянно действующую Всесоюзную сельскохозяйственную выставку и периодические издания, представляющие опыт передовиков сельскохозяйственной науки и практики, новости агротехники, механизации, химизации культур, по свекловичных севооборотах, борьбе с вредителями сельскохозяйственных растений, организации труда в свекловичных колхозах, бригадах, звеньях, хатах-лабораториях, специальную информацию по агротехническому обучению и другие проблемы колхозного строительства. Изучено состояние свекловодства в 1940-х-1950-х годах, в частности влияние войны в 1941-1945гг. на эту отрасль и ее восстановление.

Цель: представить основы для программирования модели занятия с использованием физкультурно-оздоровительных технологий на уроках физической культуры с учащимися общеобразовательных учебных заведений. Материал: информационную базу исследования составляют официальные документы руководящих органов Европейского Союза по развитию физкультурного образования, учебные планы и программы подготовки учителей физической культуры, учебные программы по физической культуре общеобразовательных учебных заведений, научные труды, справочно-энциклопедическая литература, периодические отечественные и зарубежные издания. В исследовании приняло участие 178 учителей физической культуры. Результаты: Общеобразовательные учебные заведения получили право выбора из существующих вариантов обучения и воспитания, а также конструирование новых. Поэтому закономерным оказывается направленность учителей физической культуры на использование физкультурно-оздоровительных технологий на уроках физической культуры, изменение концепции спортивной ориентации физической культуры на оздоровительную, направляемую на создание вариативных учебных планов, разработку и апробацию новых технологий и т.п. Выводы: Программирование занятий с использованием физкультурно-оздоровительных технологий не меняют логики учебно-воспитательного процесса, но отменяют жесткую нормативность и авторитарность школьных программ, формируют положительную мотивацию к предмету, способствуют оздоровительному и тренировочному эффекту, корректируют состояние здоровья всех участников процесса. ; Purpose : to present a framework for programming model classes using athletic health technologies at physical training lessons to pupils of general education schools. Material : the information base on research constitute official documents of the governing bodies of the European Union for the development of sports education. Also the curricula and training programs for teachers of physical training, training programs on physical training of general educational institutions, research papers, reference and encyclopaedias, periodicals, national and foreign publications. The study involved 178 teachers of physical culture. Results : The general education schools were given the right choice of the existing options of training and education. Also the construction of new ones. Therefore, the logical focus is physical education teachers to use technology in improving physical fitness physical training lessons, changing the concept of sports orientation of physical training on wellness. This concept aims at developing various curricula, development and testing of new technologies and more. Conclusions : Programming exercises using athletic health technologies do not change the logic of the training and educational process. They cancel stringent regulatory and authoritarian school programs, form the subject of a positive motivation to contribute to improving and training effect, adjust the health status of all participants.

The aim of the study. Scientific research traces the genesis of amateur cultural unions of the Ukrainian SSR Volyn region during 1988–1991 against the background of the festival movement. During this period, in the environment of democratization reforms of perestroika, amateur artistic groups were formed, which subsequently became politicized and replenished Ukrainian anti-communist parties and public associations. It's activities has not yet been sufficiently studied in such an important aspect of restoration in Ukraine state independence, as the initial processes of the national culture revival at the stage of perestroika. Therefore, the purpose of a scientific article is on the background of the festival movement birth to explore the chronicle of the informal environment transformation of the Volyn region in the anti-communist liberation struggle. Such communities included educational, ethnographic, vocal, choreographic, theatrical and stage groups, which were formed as informal, consequently they were not controlled by the communist government. It has intensified the national renaissance, one of the manifestations of which was the emergence of a large number of festivals, although latent, but positioned itself as anti-Soviet. Its number significantly grew up in 1988, which was the result of the XIX All-Union Party Conference, which initiated a political reform in the USSR and made possible the country democratic innovations in the cultural environment. Participation in festivals often took amateur performers, who were not members of the Soviet unions culture, and therefore went beyond the official doctrine of the communist art development. Therefore, the development of the festival movement in the rift of national revival in many respects allowed the regeneration of the region in habitants patriotic self-awareness. Understanding that non-formals went beyond socialist realism, and thus were oppositional, the local communist government favored them only formally. In fact, the party structures obstructed and tried to subordinate amateur unions and put it on the communist side. However, the rapid deployment of the national liberation movement in the West Ukrainian lands not only consolidated informal organizations, but also politicized it transforming it into the Ukraine's sovereignty restoration supporters. Methodology. The method of scientific work is a problem-chronological method, which is a determinative in the process of historical retrospective events reconstruction. Scientific novelty. The source of this study has been archived unpublished, secret Communist Party materials, as well as periodicals of the communist and national-democratic press. Conclusions. In the process of Ukrainian land's national-democratic revival of the perestroika period informal cultural societies occupied a significant place. In its educational activities anticommunist component was well visible, which enabled the regeneration of patriotic population's national self-awareness and further anti-Soviet political transformations of the region. These factors contributed to the restoration of Ukraine's state independence in 1991. ; Научная статья прослеживает развитие самодеятельных объединений культуры Волынской области УССР в 1988–1991 гг. на фоне фестивального движения. В этот период в среде демократических преобразований перестройки возникли самодеятельные культурные сообщества, которые со временем политизировались и пополнили украинские антикоммунистические партии и общественные организации. Их деятельность еще недостаточно изучена в таком важном аспекте возобновления украинской государственности, как начальные процессы возрождения ее национальной культуры на этапе перестройки. Цель исследования – проследить хронику перерастания неформальной среды Волынской области в антикоммунистическое освободительное движение на фоне зарождения фестивального движения. В число таких сообществ входили просветительские, краеведческие, вокальные, хореографические, театральные и эстрадные коллективы, которые сформировались как неформальные, то есть не были подконтрольными коммунистической власти. Они, не в последнюю очередь, активизировали национальный ренессанс, одним из проявлений которого было возникновение множества фестивалей, которые, хотя и скрыто, но позиционировали себя как антисоветские. Их количество заметно увеличивается в 1988 г., что было следствием ХІХ Всесоюзной партийной конференции. Она инициировала политическую реформу в СССР, а поэтому сделала возможными демократические реформы в культурной среде страны. Участие в этих фестивалях нередко принимали самодеятельные исполнители, которые не были членами советских творческих союзов, а поэтому выходили за рамки официальной доктрины развития коммунистического искусства. Как следствие, развитие фестивального движения в контексте национального возрождения во многом сделало возможной регенерацию патриотического самосознания жителей региона. Понимая, что неформалы выходят за рамки социалистического реализма, а потому являются оппозиционными, коммунистическая власть воспринимала их благосклонно только формально. На самом деле партийные структуры препятствовали, пытались подчинить неформалов и направить их в коммунистическое русло. Но стремительное развитие национально-освободительного движения на западноукраинских землях не только консолидировало неформальные организации, а и политизировало их, трансформируя в сторонников возобновления государственной независимости Украины. Методология. Методологическим инструментарием научной статьи является проблемно-хронологический метод как основной в процессе реконструкции событий культурно-исторической ретроспективы. Научная новизна. Источниковедческой базой предлагаемого исследования являются неопубликованные архивные материалы, секретные компартийные документы и периодические издания коммунистической и национально-демократической прессы. Выводы. В процессе национально-демократического возрождения украинских земель периода перестройки неформальные сообщества культуры занимали значительное место. В их просветительской деятельности хорошо просматривалась антикоммунистическая составляющая, которая не в последнюю очередь сделала возможной регенерацию национального сознания и последующие политические трансформации в Волынской области. Эти факторы во многом способствовали возобновлению украинской государственности в 1991 году. ; Наукова розвідка простежує ґенезу самодіяльних спілок культури Волинської області УРСР у 1988–1991 рр. на тлі розгортання фестивального руху. У цей період у середовищі демократизаційних реформувань перебудови утворилися самодіяльні мистецькі колективи, які згодом політизувалися й поповнили українські антикомуністичні партії та громадські об'єднання. Їх діяльність ще недостатньо вивчена у такому аспекті відновлення державної самостійності України, як початкові процеси відродження її національної культури на етапі перебудови. Мета дослідження – простежити хроніку переростання неформального середовища Волинської області на антикомуністичний визвольний розвій на фоні зародження фестивального руху. До зазначених товариств входили просвітницькі, краєзнавчі, вокальні, хореографічні, театральні та естрадні колективи, котрі сформувалися як неформальні, тобто були непідконтрольними комуністичній владі. Вони активізували національний ренесанс, одним із проявів якого було виникнення великої кількості фестивалів, що, хоча й латентно, але позиціонували себе як антирадянські. Кількість фестивалів значно зростає у 1988 р., що сталося внаслідок ХІХ Всесоюзної партійної конференції, яка започаткувала політичну реформу в СРСР й уможливила демократичні новації у культурному середовищі країни. До участі у фестивалях нерідко потрапляли самодіяльні виконавці, які не були членами радянських творчих спілок, а тому виходили за межі офіційної доктрини розвитку комуністичного мистецтва. Тому розвиток фестивального руху у річищі національного відродження багато у чому уможливив регенерацію патріотичного самоусвідомлення мешканців регіону. Розуміючи, що неформали виходять за рамки соціалістичного реалізму, а відтак є опозиційними, місцева комуністична влада ставилася до них сприятливо лише формально. Насправді партійні структури чинили перешкоди й намагалися підпорядкувати самодіяльні спілки та ввести їх у комуністичне русло. Однак стрімке розгортання національно-визвольного руху на західноукраїнських землях не тільки консолідувало неформальні організації, а й політизувало їх, трансформуючи у прихильників відновлення державної самостійності України. Методологія. Методологічним інструментарієм наукової роботи є проблемно-хронологічний метод як визначальний у процесі реконструкції подій культурно-історичної ретроспективи. Наукова новизна. Джерелознавчою базою даного дослідження є архівні неопубліковані, таємні компартійні матеріали, а також періодичні видання комуністичної та національно-демократичної преси, опубліковані вперше. Висновки. У процесі національно-демократичного відродження українських земель періоду перебудови неформальні товариства культури посідали значне місце. У їх просвітницькій діяльності була добре помітною антикомуністична складова, яка уможливила регенерацію національного самоусвідомлення патріотично налаштованого населення та подальші антирадянські політичні трансформації краю. Ці фактори не в останню чергу спричинилися до відновлення державної самостійності України 1991 року.

The aim of the study. Scientific research traces the genesis of amateur cultural unions of the Ukrainian SSR Volyn region during 1988–1991 against the background of the festival movement. During this period, in the environment of democratization reforms of perestroika, amateur artistic groups were formed, which subsequently became politicized and replenished Ukrainian anti-communist parties and public associations. It's activities has not yet been sufficiently studied in such an important aspect of restoration in Ukraine state independence, as the initial processes of the national culture revival at the stage of perestroika. Therefore, the purpose of a scientific article is on the background of the festival movement birth to explore the chronicle of the informal environment transformation of the Volyn region in the anti-communist liberation struggle. Such communities included educational, ethnographic, vocal, choreographic, theatrical and stage groups, which were formed as informal, consequently they were not controlled by the communist government. It has intensified the national renaissance, one of the manifestations of which was the emergence of a large number of festivals, although latent, but positioned itself as anti-Soviet. Its number significantly grew up in 1988, which was the result of the XIX All-Union Party Conference, which initiated a political reform in the USSR and made possible the country democratic innovations in the cultural environment. Participation in festivals often took amateur performers, who were not members of the Soviet unions culture, and therefore went beyond the official doctrine of the communist art development. Therefore, the development of the festival movement in the rift of national revival in many respects allowed the regeneration of the region in habitants patriotic self-awareness. Understanding that non-formals went beyond socialist realism, and thus were oppositional, the local communist government favored them only formally. In fact, the party structures obstructed and tried to subordinate amateur unions and put it on the communist side. However, the rapid deployment of the national liberation movement in the West Ukrainian lands not only consolidated informal organizations, but also politicized it transforming it into the Ukraine's sovereignty restoration supporters. Methodology. The method of scientific work is a problem-chronological method, which is a determinative in the process of historical retrospective events reconstruction. Scientific novelty. The source of this study has been archived unpublished, secret Communist Party materials, as well as periodicals of the communist and national-democratic press. Conclusions. In the process of Ukrainian land's national-democratic revival of the perestroika period informal cultural societies occupied a significant place. In its educational activities anticommunist component was well visible, which enabled the regeneration of patriotic population's national self-awareness and further anti-Soviet political transformations of the region. These factors contributed to the restoration of Ukraine's state independence in 1991. ; Научная статья прослеживает развитие самодеятельных объединений культуры Волынской области УССР в 1988–1991 гг. на фоне фестивального движения. В этот период в среде демократических преобразований перестройки возникли самодеятельные культурные сообщества, которые со временем политизировались и пополнили украинские антикоммунистические партии и общественные организации. Их деятельность еще недостаточно изучена в таком важном аспекте возобновления украинской государственности, как начальные процессы возрождения ее национальной культуры на этапе перестройки. Цель исследования – проследить хронику перерастания неформальной среды Волынской области в антикоммунистическое освободительное движение на фоне зарождения фестивального движения. В число таких сообществ входили просветительские, краеведческие, вокальные, хореографические, театральные и эстрадные коллективы, которые сформировались как неформальные, то есть не были подконтрольными коммунистической власти. Они, не в последнюю очередь, активизировали национальный ренессанс, одним из проявлений которого было возникновение множества фестивалей, которые, хотя и скрыто, но позиционировали себя как антисоветские. Их количество заметно увеличивается в 1988 г., что было следствием ХІХ Всесоюзной партийной конференции. Она инициировала политическую реформу в СССР, а поэтому сделала возможными демократические реформы в культурной среде страны. Участие в этих фестивалях нередко принимали самодеятельные исполнители, которые не были членами советских творческих союзов, а поэтому выходили за рамки официальной доктрины развития коммунистического искусства. Как следствие, развитие фестивального движения в контексте национального возрождения во многом сделало возможной регенерацию патриотического самосознания жителей региона. Понимая, что неформалы выходят за рамки социалистического реализма, а потому являются оппозиционными, коммунистическая власть воспринимала их благосклонно только формально. На самом деле партийные структуры препятствовали, пытались подчинить неформалов и направить их в коммунистическое русло. Но стремительное развитие национально-освободительного движения на западноукраинских землях не только консолидировало неформальные организации, а и политизировало их, трансформируя в сторонников возобновления государственной независимости Украины. Методология. Методологическим инструментарием научной статьи является проблемно-хронологический метод как основной в процессе реконструкции событий культурно-исторической ретроспективы. Научная новизна. Источниковедческой базой предлагаемого исследования являются неопубликованные архивные материалы, секретные компартийные документы и периодические издания коммунистической и национально-демократической прессы. Выводы. В процессе национально-демократического возрождения украинских земель периода перестройки неформальные сообщества культуры занимали значительное место. В их просветительской деятельности хорошо просматривалась антикоммунистическая составляющая, которая не в последнюю очередь сделала возможной регенерацию национального сознания и последующие политические трансформации в Волынской области. Эти факторы во многом способствовали возобновлению украинской государственности в 1991 году. ; Наукова розвідка простежує ґенезу самодіяльних спілок культури Волинської області УРСР у 1988–1991 рр. на тлі розгортання фестивального руху. У цей період у середовищі демократизаційних реформувань перебудови утворилися самодіяльні мистецькі колективи, які згодом політизувалися й поповнили українські антикомуністичні партії та громадські об'єднання. Їх діяльність ще недостатньо вивчена у такому аспекті відновлення державної самостійності України, як початкові процеси відродження її національної культури на етапі перебудови. Мета дослідження – простежити хроніку переростання неформального середовища Волинської області на антикомуністичний визвольний розвій на фоні зародження фестивального руху. До зазначених товариств входили просвітницькі, краєзнавчі, вокальні, хореографічні, театральні та естрадні колективи, котрі сформувалися як неформальні, тобто були непідконтрольними комуністичній владі. Вони активізували національний ренесанс, одним із проявів якого було виникнення великої кількості фестивалів, що, хоча й латентно, але позиціонували себе як антирадянські. Кількість фестивалів значно зростає у 1988 р., що сталося внаслідок ХІХ Всесоюзної партійної конференції, яка започаткувала політичну реформу в СРСР й уможливила демократичні новації у культурному середовищі країни. До участі у фестивалях нерідко потрапляли самодіяльні виконавці, які не були членами радянських творчих спілок, а тому виходили за межі офіційної доктрини розвитку комуністичного мистецтва. Тому розвиток фестивального руху у річищі національного відродження багато у чому уможливив регенерацію патріотичного самоусвідомлення мешканців регіону. Розуміючи, що неформали виходять за рамки соціалістичного реалізму, а відтак є опозиційними, місцева комуністична влада ставилася до них сприятливо лише формально. Насправді партійні структури чинили перешкоди й намагалися підпорядкувати самодіяльні спілки та ввести їх у комуністичне русло. Однак стрімке розгортання національно-визвольного руху на західноукраїнських землях не тільки консолідувало неформальні організації, а й політизувало їх, трансформуючи у прихильників відновлення державної самостійності України. Методологія. Методологічним інструментарієм наукової роботи є проблемно-хронологічний метод як визначальний у процесі реконструкції подій культурно-історичної ретроспективи. Наукова новизна. Джерелознавчою базою даного дослідження є архівні неопубліковані, таємні компартійні матеріали, а також періодичні видання комуністичної та національно-демократичної преси, опубліковані вперше. Висновки. У процесі національно-демократичного відродження українських земель періоду перебудови неформальні товариства культури посідали значне місце. У їх просвітницькій діяльності була добре помітною антикомуністична складова, яка уможливила регенерацію національного самоусвідомлення патріотично налаштованого населення та подальші антирадянські політичні трансформації краю. Ці фактори не в останню чергу спричинилися до відновлення державної самостійності України 1991 року.

A lot of papers have been written on the ideological methods of the Soviet politics within the Georgianscholarly field and beyond it and their analysis is rather interesting. The aim of this article is to discusshow historiography was used for creating history , desired for the Soviet policy .During 1918-1921 there were three uprisings of Ossetian Bolsheviks, but in 1920 there was themost important by its dimensions and requirements one. It aimed at separating a part of Shida Kartli,Tskhinvali region (now the so-called South Ossetia) from Geor gia and becoming it a part of Russia.In the 1990's Georgian scholars had the chance to research the thematic of 1918-1921 freely. Butthe prejudice that was created at the period of the Soviet Union seemed so true that it was copied in themodern Georgian historiography. Presumably, the Soviet Union used for this the purpose Valiko Jugheli,who was one of the significant figures of the leader party and the general of Georgian public army andwas described as the leader who put down the uprising in 1920.In the scholarly monographs or articles published in the 1990's, the attitude towards the firstDemocratic Republic of Georgia has changed. There was no restriction by the Soviet policy and itmade it possible to write works without the Soviet censorship. That is why in the scholarly literature,published after gaining the independence of Georgia, the uprising is considered not as the attempt ofself-determination of the Ossetian people and justified requirement of territorial allocation, but as theaction inspired by the Russians and directed against the Geor gian state.I have several sources for studying the Georgian-Ossetian conflict in 1920. The first is the archivalmaterials (Georgian and Russian), the second one is the memories of leaders (Giorgi Kvinitadze's andValiko Jugheli's). There are also periodicals that are a significant source for my research. According tothis material I studied this issue again and the picture became rather different. In fact, the leader of theGeorgian military operation against the uprising was general Giorgi Kvinitadze and not Valiko Jugeli. Hewas the leader of the right flank only .Why was the Soviet regime interested to announce Valiko Jugeli as the leader of Georgian army? Myanswer is simple. As I mentioned, Valiko Jugeli was one of the important figures from Georgian leaderparty – Social Democrats. Showing Valiko Jugheli as the leader of the Georgian army and making himan oppressor would show the same policy of the Georgian state too. Of course, this helped the Sovietpolitical ideology to show Georgian-Democratic Party as oppressor in people's eye. This prejudice wasspread by Soviet ideology very easily as the access to archives was limited at the time of the SovietUnion. But this prejudice can change real history understanding in ways how it can be used by state infuture and how it can be used by state for subjective reasons. ; Было написано много работ об идеологических методах советской политики в грузинской научнойсфере и за ее пределами, и их анализ довольно интересен. Целью данной статьи является обсуждениетого, как историография использовалась для создания истории, желаемой для советской политики.В течение 1918-1921 годов было три восстания осетинских большевиков, но в 1920 году было самоеважное по своим размерам и требованиям одно. Он был нацелен на отделение части Шида КартлиЦхинвальского региона (ныне так называемой Южной Осетии) от Грузии и превращение его в составРоссии.В 1990-х годах грузинским ученым была предоставлена возможность свободно исследовать тему1918-1921 годов. Но предубеждение, которое было создано во времена Советского Союза, казалосьнастолько правдоподобным, что оно было скопировано в современной грузинской историографии.Предположительно, Советский Союз использовал для этой цели Валико Джугели, который был одной иззначительных фигур лидера партии и генерала грузинской общественной армии и был описан как лидер,подавивший восстание в 1920 году.В научных монографиях или статьях, опубликованных в 1990-х годах, отношение к первойДемократической Республике Грузии изменилось. Советской политики не было никаких ограничений,и это позволило писать произведения без советской цензуры. Вот почему в научной литературе,опубликованной после обретения независимости Грузии, восстание рассматривается не как попыткасамоопределения осетинского народа и обоснованное требование территориального распределения, акак действия, вдохновленные русскими и направленные против грузинское государство.У меня есть несколько источников для изучения грузино-осетинского конфликта в 1920 году. Первый- это архивные материалы (грузинский и русский), второй - воспоминания о лидерах (Георгия Квинитадзеи Валико Джугели). Есть также периодические издания, которые являются важным источником для моихисследований. Согласно этому материалу я снова изучил этот вопрос, и картина стала совсем другой.Фактически руководителем грузинской военной операции против восстания был генерал ГеоргийКвинитадзе, а не Валико Джугели. Он был лидером только правого фланга.Почему советская власть была заинтересована объявить Валико Джугели лидером грузинской армии?Мой ответ прост. Как я уже говорил, Валико Джугели был одной из важных фигур лидера грузинскойпартии - социал-демократов. Показ Валико Джугели как лидера грузинской армии и превращение егов угнетателя также продемонстрировали бы ту же политику грузинского государства. Конечно, этопомогло советской политической идеологии показать грузино-демократическую партию угнетателем вглазах людей. Это предубеждение было очень легко распространено советской идеологией, посколькудоступ к архивам был ограничен во времена Советского Союза. Но это предубеждение может изменитьпонимание реальной истории таким образом, как оно может использоваться государством в будущем икак оно может использоваться государством по субъективным причинам. ; Було написано багато праць про ідеологічні методи радянської політики в грузинській науковій галузіта поза нею, і їх аналіз досить цікавий. Мета цієї статті - обговорити, як історіографія використовуваласядля створення історії, бажаної радянській політиці.Протягом 1918-1921 рр. Відбулося три повстання осетинських більшовиків, але в 1920 р. Булонайважливіше за своїми розмірами та вимогами одне. Вона мала на меті відокремити частину Шида-Картлі регіону Цхінвалі (нині так звану Південну Осетію) від Грузії та перетворити її на частину Росії.У 1990-х роках грузинські вчені мали можливість вільно досліджувати тематику 1918-1921 років. Алеупередженість, яка була створена ще за часів Радянського Союзу, здавалася настільки вірною, що вонабула скопійована в сучасній грузинській історіографії. Імовірно, Радянський Союз використовував дляцього Валіко Джуглі, який був однією з значущих діячів партії лідерів і генерала грузинської громадськоїармії і був названий лідером, який затримав повстання 1920 року.У наукових монографіях чи статтях, опублікованих у 1990-х роках, ставлення до Першої ДемократичноїРеспубліки Грузія змінилося. Радянською політикою не було обмежень, і це давало можливість писатитвори без радянської цензури. Ось чому в науковій літературі, опублікованій після здобуття незалежностіГрузії, повстання розглядається не як спроба самовизначення осетинського народу та виправдана вимогатериторіального розподілу, а як акція, натхненна росіянами і спрямована проти грузинська держава.У мене є декілька джерел для вивчення грузинсько-осетинського конфлікту в 1920 році. Перше - цеархівні матеріали (грузинські та російські), друге - спогади лідерів (Джорджі Квінітадзе і Валіко Джуглі).Є також періодичні видання, які є вагомим джерелом для моїх досліджень. Відповідно до цього матеріалуя вивчив це питання ще раз, і картина стала зовсім іншою. Фактично, керівником грузинської військовоїоперації проти повстання був генерал Джорджі Квінітадзе, а не Валіко Югелі. Він був лише лідеромправого флангу.Чому радянський режим зацікавився оголосити Валіко Джугелі керівником грузинської армії? Моявідповідь проста. Як я вже згадував, Валіко Югелі був однією з важливих фігур партії лідера Грузії -соціал-демократів. Показати Валіко Джуглі як керівника грузинської армії та зробити його гнобителем,було б показано таку ж політику і грузинської держави. Звичайно, це допомогло радянській політичнійідеології показати Грузино-Демократичну партію як гнобителя в очах людей. Ця упередженість булапоширена радянською ідеологією дуже легко, оскільки доступ до архівів був обмежений ще за часівРадянського Союзу. Але цей забобон може змінити розуміння реальної історії способами, яким вона можебути використана державою в майбутньому та як вона може бути використана державою з суб'єктивнихпричин.

Цель: представить основы для программирования модели занятия с использованием физкультурно-оздоровительных технологий на уроках физической культуры с учащимися общеобразовательных учебных заведений. Материал: информационную базу исследования составляют официальные документы руководящих органов Европейского Союза по развитию физкультурного образования, учебные планы и программы подготовки учителей физической культуры, учебные программы по физической культуре общеобразовательных учебных заведений, научные труды, справочно-энциклопедическая литература, периодические отечественные и зарубежные издания. В исследовании приняло участие 178 учителей физической культуры. Результаты: Общеобразовательные учебные заведения получили право выбора из существующих вариантов обучения и воспитания, а также конструирование новых. Поэтому закономерным оказывается направленность учителей физической культуры на использование физкультурно-оздоровительных технологий на уроках физической культуры, изменение концепции спортивной ориентации физической культуры на оздоровительную, направляемую на создание вариативных учебных планов, разработку и апробацию новых технологий и т.п. Выводы: Программирование занятий с использованием физкультурно-оздоровительных технологий не меняют логики учебно-воспитательного процесса, но отменяют жесткую нормативность и авторитарность школьных программ, формируют положительную мотивацию к предмету, способствуют оздоровительному и тренировочному эффекту, корректируют состояние здоровья всех участников процесса . ; Purpose : to present a framework for programming model classes using athletic health technologies at physical training lessons to pupils of general education schools. Material : the information base on research constitute official documents of the governing bodies of the European Union for the development of sports education. Also - the curricula and training programs for teachers of physical training, training programs on physical training of general educational institutions, research papers, reference and encyclopaedias, periodicals, national and foreign publications. The study involved 178 teachers of physical culture. Results : The general education schools were given the right choice of the existing options of training and education. Also - the construction of new ones. Therefore, the logical focus is physical education teachers to use technology in improving physical fitness physical training lessons, changing the concept of sports orientation of physical training on wellness. This concept aims at developing various curricula, development and testing of new technologies and more. Conclusions : Programming exercises using athletic health technologies do not change the logic of the training and educational process. They cancel stringent regulatory and authoritarian school programs, form the subject of a positive motivation to contribute to improving and training effect, adjust the health status of all participants. ; Мета: представити основи для програмування моделі заняття з використанням фізкультурно-оздоровчих технологій на уроках фізичної культури з учнями загальноосвітніх навчальних закладів. Матеріал: джерельну базу дослідження становлять офіційні документи керівних органів Європейського Союзу щодо розвитку фізкультурної освіти, навчальні плани й програми підготовки учителів фізичної культури, навчальні програми з фізичної культури загальноосвітніх навчальних закладів, наукові праці, довідково-енциклопедична література, періодичні вітчизняні та зарубіжні видання. У дослідженні використовуються показники статистичної обробки даних пілотажного експерименту, в якому взяло участь 178 учителів фізичної культури. Результати: загальноосвітні навчальні заклади отримали право вибору з поміж існуючих варіантів навчання та виховання, а також конструювання нових. Тому закономірним виявляється рух учителів фізичної культури до використання фізкультурно-оздоровчих технологій на уроках фізичної культури, зміна концепції спортивної орієнтації фізичної культури на оздоровчу, що спрямовується на створення варіативних навчальних планів, розробку і апробацію нових технологій тощо. Висновки: програмування занять з використанням фізкультурно-оздоровчих технологій не змінюють логіки навчально-виховного процесу, але відміняють жорстку нормативність і авторитарність шкільних програм, формують позитивну мотивацію до предмета, сприяють оздоровчому і тренувального ефекту, коригують стан здоров'я всіх учасників цього процесу.

Цель: представить основы для программирования модели занятия с использованием физкультурно-оздоровительных технологий на уроках физической культуры с учащимися общеобразовательных учебных заведений. Материал: информационную базу исследования составляют официальные документы руководящих органов Европейского Союза по развитию физкультурного образования, учебные планы и программы подготовки учителей физической культуры, учебные программы по физической культуре общеобразовательных учебных заведений, научные труды, справочно-энциклопедическая литература, периодические отечественные и зарубежные издания. В исследовании приняло участие 178 учителей физической культуры. Результаты: Общеобразовательные учебные заведения получили право выбора из существующих вариантов обучения и воспитания, а также конструирование новых. Поэтому закономерным оказывается направленность учителей физической культуры на использование физкультурно-оздоровительных технологий на уроках физической культуры, изменение концепции спортивной ориентации физической культуры на оздоровительную, направляемую на создание вариативных учебных планов, разработку и апробацию новых технологий и т.п. Выводы: Программирование занятий с использованием физкультурно-оздоровительных технологий не меняют логики учебно-воспитательного процесса, но отменяют жесткую нормативность и авторитарность школьных программ, формируют положительную мотивацию к предмету, способствуют оздоровительному и тренировочному эффекту, корректируют состояние здоровья всех участников процесса . ; Purpose : to present a framework for programming model classes using athletic health technologies at physical training lessons to pupils of general education schools. Material : the information base on research constitute official documents of the governing bodies of the European Union for the development of sports education. Also - the curricula and training programs for teachers of physical training, training programs on physical training of general educational institutions, research papers, reference and encyclopaedias, periodicals, national and foreign publications. The study involved 178 teachers of physical culture. Results : The general education schools were given the right choice of the existing options of training and education. Also - the construction of new ones. Therefore, the logical focus is physical education teachers to use technology in improving physical fitness physical training lessons, changing the concept of sports orientation of physical training on wellness. This concept aims at developing various curricula, development and testing of new technologies and more. Conclusions : Programming exercises using athletic health technologies do not change the logic of the training and educational process. They cancel stringent regulatory and authoritarian school programs, form the subject of a positive motivation to contribute to improving and training effect, adjust the health status of all participants. ; Мета: представити основи для програмування моделі заняття з використанням фізкультурно-оздоровчих технологій на уроках фізичної культури з учнями загальноосвітніх навчальних закладів. Матеріал: джерельну базу дослідження становлять офіційні документи керівних органів Європейського Союзу щодо розвитку фізкультурної освіти, навчальні плани й програми підготовки учителів фізичної культури, навчальні програми з фізичної культури загальноосвітніх навчальних закладів, наукові праці, довідково-енциклопедична література, періодичні вітчизняні та зарубіжні видання. У дослідженні використовуються показники статистичної обробки даних пілотажного експерименту, в якому взяло участь 178 учителів фізичної культури. Результати: загальноосвітні навчальні заклади отримали право вибору з поміж існуючих варіантів навчання та виховання, а також конструювання нових. Тому закономірним виявляється рух учителів фізичної культури до використання фізкультурно-оздоровчих технологій на уроках фізичної культури, зміна концепції спортивної орієнтації фізичної культури на оздоровчу, що спрямовується на створення варіативних навчальних планів, розробку і апробацію нових технологій тощо. Висновки: програмування занять з використанням фізкультурно-оздоровчих технологій не змінюють логіки навчально-виховного процесу, але відміняють жорстку нормативність і авторитарність шкільних програм, формують позитивну мотивацію до предмета, сприяють оздоровчому і тренувального ефекту, коригують стан здоров'я всіх учасників цього процесу.