Già Cesare Beccaria, nel lontano 1764, aveva evidenziato come la legislazione rispondesse più alle ragioni delle contingenze storico-sociali che alla meditata riflessione di tecnici in ordine alle esigenze effettive della comunità, in un'ottica di sistema e lungimiranza. Nel suo capolavoro indiscusso, infatti, esordiva con la seguente considerazione: "Apriamo le istorie e vedremo che le leggi, che pure sono o dovrebbero essere patti di uomini liberi, non sono state per lo più che lo strumento delle passioni di alcuni pochi, o nate da una fortuita e passeggera necessità; non già dettate da un freddo esaminatore della natura umana, che in un sol punto concentrasse le azioni di una moltitudine di uomini e le considerasse in questo punto di vista: la massima felicità divisa nel maggior numero". Tale riflessione, che vale ancora oggi in linea generale, è ancor di più attuale in un settore delicato come quello dell'ordinamento penitenziario, nel quale il Legislatore ci ha abituato all'adozione di periodici provvedimenti, ora volti ad impedire l'accesso alle misure alternative, attraverso l'inasprimento delle sanzioni edittali di alcuni illeciti o l'adozione di meccanismi preclusivi all'accesso dei benefici, ora a svuotare gli istituti carcerari, anche mediante il ricorso a procedure di indulgenza, al solo fine di migliorare le condizioni di vita dei detenuti. E ciò non senza una ragione. Ed invero, il problema principale che si è prospettato e che si prospetta tutt'oggi nella costruzione del sistema penitenziario consiste nel conciliare due esigenze contrapposte: mantenere l'ordine e garantire la sicurezza negli istituti di pena, da un lato, ed attuare la finalità rieducativa del trattamento penitenziario, dall'altro. Il sistema delle misure alternative alla detenzione sembra essere stato adottato – e modificato nel tempo – proprio per rispondere compiutamente alla necessità del contemperamento tra queste due esigenze. Da una parte, infatti, sono state elaborate una serie di misure volte a favorire, in presenza di particolari requisiti, la risocializzazione del detenuto attraverso un percorso rieducativo che possa svolgersi anche mediante attività aventi luogo all'esterno degli istituti di pena; dall'altro, sono stati adottati meccanismi preclusivi con riferimento all'accesso a tali misure nei confronti di alcune categorie di rei, considerati – evidentemente – non rieducabili o, comunque, non meritevoli della chance di reinserimento nella società. Il bisogno di sicurezza sociale ha finito, quindi, per giustificare in alcuni casi la selezione dei comportamenti criminosi e la conseguente classificazione dei nemici. Si parla di diritto penale del nemico o di diritto penale d'autore, quando si intende evocare che ciò che è punibile non è più il reato ma il reo e, nello specifico, per quello che è, e non per quello che fa. Su questa scia è stata promossa l'anticipazione della criminalizzazione a condotte lontane dalla lesione o messa in pericolo di un bene, nonché l'imposizione di pene ben lontane dall'idea della proporzionalità. Il fenomeno in questione, ricondotto alla cosiddetta giustizia emotiva, presenta non pochi problemi di compatibilità con i principi costituzionali di riferimento del sistema penale e, più in particolare, dell'ordinamento penitenziario. Ad essere criminalizzato, infatti, è un particolare status (come, ad esempio, quello di immigrato irregolarmente introdottosi nel territorio dello Stato), anche in assenza di condotte atte ad offendere qualsivoglia bene giuridico. Ancora, in ossequio alla stessa ratio, viene fortemente limitato, se non del tutto precluso, l'accesso alle misure alternative ad alcune categorie di rei, ora perché questi si sono macchiati di colpe particolarmente odiose (come in materia di reati sessuali), tali comunque da non considerarli "meritevoli" di accedere ai benefici penitenziari, ora perché i meccanismi prescelti per valutare l'idoneità degli stessi ai fini della concessione delle misure alternative sono talmente fumosi – nella loro formulazione legislativa – da non essere suscettibili di applicazione concreta. Col terribile paradosso secondo cui proprio coloro che sarebbero maggiormente bisognosi di un trattamento rieducativo ai fini del loro reinserimento sociale si vedono, di fatto, negare questa chance dall'ordinamento. Nel corso degli anni, il fenomeno in questione si è sviluppato non solo a causa dei provvedimenti legislativi emergenziali adottati per rispondere alle esigenze di sicurezza sociale, ma anche a cagione di alcuni orientamenti giurisprudenziali, di merito e di legittimità, che, hanno di fatto reso impossibile, ad alcune categorie di soggetti, l'accesso alle misure alternative alla detenzione, pur in assenza di espresse preclusioni stabilite dalla legge. Ciò è accaduto, ad esempio, in relazione alle ipotesi di ingresso irregolare dello straniero nel nostro Stato, categoria cui è stato per lunghissimo tempo negato l'accesso a tutte le misure alternative, sulla base del presupposto per cui la condizione di irregolare non avrebbe consentito la legittima permanenza del soggetto sul territorio nazionale nemmeno al fine di portare a termine il progetto rieducativo. É il caso, altresì, degli autori dei delitti in materia di violenza sessuale, per i quali la legge prevede un iter non solo particolarmente complesso, ma anche fumoso, tale da non essere concretamente praticato. É il caso, ancora, del soggetto condannato per il delitto di evasione, in relazione al quale viene di fatto negato anche il beneficio della liberazione anticipata, che è del tutto scollegato dall'ottica "meritocratica", sul piano della condotta, cui soggiacciono tutte le misure alternative contemplate nella l. 354 del 1975. Alla luce di tali elementi, la scrivente si è proposta di analizzare lo stato dell'arte dell'attuale sistema dell'ordinamento penitenziario per svolgere una riflessione critica su come ed in che misura il principio rieducativo, così come pensato dai Padri Costituenti, venga adottato dal Legislatore e dalla giurisprudenza come cartina di tornasole nella difficile gestione del detenuto e dell'internato. Si è potuto osservare come, spesso, rispetto a rigidi automatismi normativi pensati per rispondere alle esigenze di particolari momenti storici, caratterizzati da un peculiare allarme sociale in relazione a specifiche figure di reato o categorie di rei, sia stato necessario l'intervento della Corte Costituzionale al fine di riaffermare la prevalenza che deve essere tributata, nel contemperamento con le esigenze general e special preventive, alla finalità rieducativa ed alla risocializzazione del reo. Molti interventi della Corte, invero, ad esempio in tema di recidiva o di diritto penale dell'immigrazione, sono stati finalizzati a far cadere il sospetto che, pur nella sua discrezionalità, il legislatore avesse creato delle preclusioni normative basate sul tipo d'autore, poiché costruite in modo del tutto scollegato dallo specifico fatto di reato commesso ed in assenza di qualsivoglia prognosi sul comportamento futuro del detenuto. Si è, altresì, evidenziato come nel corpo dell'ordinamento penitenziario vi siano ancora numerose cause ostative all'accesso ai benefici che appaiono ingiustificate ovvero, rectius, giustificate solo allorquando si ammetta che le esigenze di sicurezza sociale sono state ritenute, in quello specifico frangente, maggiormente meritevoli di tutela rispetto alla risocializzazione del detenuto. Si è rilevato, purtroppo, che in tali ipotesi o vi è stato un sostanziale disinteresse della Corte Costituzionale, individuato in quei casi in cui le corti territoriali hanno sollevato questioni di legittimità basate sulla pretesa violazione dell'art. 27 co. 3 Cost. (come nell'ambito dei cosiddetti reati di terza fascia, ex art. 4-bis ord. pen.), senza che si addivenisse ad una decisione sul merito della vicenda; ovvero un ingiustificato silenzio sia da parte del giudice delle leggi che della giurisprudenza di merito dei tribunali di sorveglianza (come nel caso del detenuto condannato per evasione). Con la conclusione, fondata sul personale convincimento di chi scrive, che evidentemente per tali categorie di detenuti l'espressione di un giudizio di meritevolezza ai fini della concessione dei benefici penitenziari risulta innegabilmente più agevole se fondato su presunzioni assolute di pericolosità in ragione del titolo di reato commesso. Inoltre, l'analisi delle modifiche normative susseguitesi in ambito penitenziario, anche aventi contenuto favorevole per i condannati - quando operanti un ampliamento delle ipotesi di accesso alle misure alternative o ad altre misure premiali ad esse equiparabili - ha consentito di constatare come le esigenze connesse alla gestione della problematica del sovraffollamento carcerario abbiano svilito a tal punto il principio rieducativo da consentire l'espiazione della pena al di fuori degli istituti anche a categorie originariamente pretermesse dall'accesso alle misure alternative. In tal modo sono state create delle situazioni di sostanziale discriminazione, poiché detenuti macchiatisi dello stesso illecito hanno potuto godere di agevolazioni differenti a seconda del tempus commissi delicti, atteso che i decreti cosiddetti "svuotacarceri" hanno sempre efficacia ed operatività limitate nel tempo. L'analisi condotta ha, quindi, consentito di appurare che nell'attuale sistema penitenziario vi sono ancora numerose zone d'ombra, nelle quali il rispetto della finalità rieducativa della pena nonché del principio di eguaglianza, nonostante i progressi fatti nel corso degli anni, cede ancora il passo alla cosiddetta giustizia emotiva ed a scontati automatismi volti ad impedire l'accesso ai benefici nei confronti di alcuni tipi di autore di fatti illeciti.
Dottorato di ricerca in Diritto dei contratti pubblici e privati ; La trattazione vuole offrire un inquadramento generale della cessione di cubatura a seguito dell'emanazione della legge 12 luglio 2011 n. 106 di conversione del d.l. 13 maggio 2011 n. 70. La normativa ha introdotto all'articolo 2643 c.c. rubricato ‹‹atti soggetti a trascrizione››, il numero 2-bis che ha disposto in modo del tutto innovativo la necessità di trascrivere ‹‹i contratti che trasferiscono, costituiscono o modificano i diritti edificatori comunque denominati, previsti da normative statali, regionali o da strumenti di pianificazione territoriale›› . I problemi teorici e applicativi posti dalla novella sono numerosi e particolarmente complessi. L'espressione utilizzata dal n. 2-bis, infatti, pur definendo la disciplina pubblicitaria, non esplicita né quali siano i caratteri essenziali di cui si compone il contratto che trasferisce la volumetria, né la natura dei ‹‹diritti edificatori››. L'obiettivo dello studio è pertanto quello di identificare oltre ai tratti caratteristici della cessione di cubatura, un modello contrattuale idoneo a garantire la circolazione della potenzialità edificatoria e soluzioni operative che possano rimanere immuni ai mutamenti giurisprudenziali, con la finalità precipua di verificare se il n. 2–bis, abbia posto le basi per un mercato dei ‹‹diritti edificatori›› volto ad un più efficace sfruttamento della proprietà immobiliare. Per farlo, nel Capitolo I si è ritenuto opportuno prendere le mosse da problematiche antiche e mai del tutto risolte inerenti agli accordi di ‹‹micropianificazione ad iniziativa privata›› (di cui la cessione di cubatura è espressione) ed allo ius aedificandi, al fine di individuare i limiti e le modalità di esercizio del potere di costruire soprattutto con riferimento ai rapporti con la p. a. La disamina non ha inoltre potuto prescidere da un'analisi dei più recenti strumenti di perequazione, compensazione ed incentivazione che rappresentano un'evoluzione rispetto all'originaria prassi applicativa. Indagato il ‹‹contenuto complesso›› dello ius aedificandi e la natura giuridica del permesso di costruire, si è potuta affrontare nel Capitolo II la spinosa problematica della natura giuridica dei trasferimenti di volumetria. A seguito di un esame dei principali teorizzazioni come ‹‹bene immateriale››, come ‹‹chance›› e come nuovo ‹‹diritto reale tipizzato›› si è potuto rilevare, anche attraverso un'analisi applicativa dell'istituto a vari negozi tipici ed ai diritti di godimento e di garanzia (Capitolo III), come la sola ricostruzione che possa assicurare un effettivo utilizzo dell'istituto è quella che riesca a farne interagire la natura privatistica e pubblicistica in uno sforzo di integrazione coerente tra le diverse materie. Pertanto, sul presupposto che l'interprete debba, prima di tutto, attenersi al dettato della norma, la soluzione di un nuovo diritto reale, caratterizzato da un'imprescindibile connessione con il provvedimento amministrativo, è apparsa maggiormente in linea con il dettato normativo ed in grado di assicurare un ampio utilizzo dell'istituto. Nel Capitolo IV l'attenzione si è quindi focalizzata sui caratteri costitutivi del contratto. In primis si è sottolineata l'importanza dell'accordo privatistico quale momento genetico della vicenda circolatoria attraverso una nuova lettura del tradizionale rapporto soggetto-oggetto, in cui l'autonomia negoziale assume una forza creatrice divenendo il veicolo mediante il quale si sostanzia il processo creativo voluto dalle parti atto a ‹‹generare l'oggetto del contratto›› (la cubatura). In secundis si è tentato di individuare il modo in cui diritto privato e diritto amministrativo convivono all'interno della cessione di cubatura, rinvenendo la chiave di congiunzione nell'elemento accidentale della ‹‹condizione››, rappresentata dal provvedimento amministrativo. Ne è emerso un istituto complesso che si compone necessariamente di due momenti: uno genetico (regolato dal diritto privato) ed uno applicativo (disciplinato dal diritto amministrativo). La particolare struttura dell'istituto esprime d'altra parte una tendenza sempre più diffusa a considerare l'ordinamento come un unicum, in cui i distinti sistemi normativi ‹‹perdono›› il proprio primato se collocati all'interno dell'ordinamento giuridico unitario. Stabilito in che termini diritto privato e diritto amministrativo dialogano tra loro e superato l'impasse della qualificazione giuridica, è stato possibile valutare le prospettive future di un mercato dei trasferimenti di volumetria. Considerato il quadro generale esistente in Italia e facendo tesoro delle considerazioni che sono derivate da uno studio del TDRs statunitense (Capitolo V), si è giunti a ritenere come agli intenti ambiziosi dei lavori preparatori non sia corrisposta un'opera di codificazione all'altezza dei propositi perseguiti a causa della mancanza di un framework di principi comuni da imporre su scala nazionale. In una prospettiva de iure condendo si è dunque tentato di ovviare alla carenza di un (auspicabile) intervento legislativo volto a definire più chiaramente i caratteri dell'istituto, proponendo alcune soluzioni applicative e teorizzando le possibili modifiche normative da introdurre nel codice civile per assicurare un maggiore e più sicuro utilizzo dei trasferimenti di volumetria. ; The Ph.D. thesis aims to provide a general framework of the transfer of development rights, following the issuance of the law 12 July 2011 n. 106 of converting d. l. 13 May 2011 n. 70. The legislation introduced in article 2643 c.c. entitled ‹‹instruments subject to registration››, the number 2-bis which places, in a completely innovative way, the need to record in a public register ‹‹contracts that transfer, constitute or modify the development rights, however denominated, provided by State or regional regulations, or by planning instruments››. The theoretical and applied problems posed by the new provision are numerous and very complex. In fact, the expression used by n. 2-bis does not express what are the essential characteristics of the contract which transfers the ‹‹development rights›› and their legal status. Therefore the aim of the thesis is to identify the characteristic features of the institute and also a contract scheme that could be able to ensure the transmission of the development rights for finding practical solutions, immune to judicial decisions. The principal aim is to verify whether the n. 2-bis has laid the foundations for a market of development rights, for a more efficient use of real estate. The Chapter I deals with ancient and never fully resolved problems related to the microplanning agreements (of which transfer of development rights is an expression) and related to the power to built, in order to identify the limits and procedures for exercising the right to build, especially in relation to the powers of the public administration. Moreover the analysis does not leave aside the latest tools of equalization, compensation and incentives that represent an evolution from the original archetype. After reviewing the complex content of the right to build and the legal status of building permits issued by the municipality, the Chapter II deals with the issue of the legal status of transfer of development rights. The analysis of the main theories as an ‹‹immaterial good››, such as ‹‹chance›› and as a ‹‹new land right›› show that the only feasible solution that can ensure an effective use of the transfer of development rights is the one that can make interact the private nature and public one in an effort of coherent integration between the different fields of law. On the assumption that the interpreter must, first of all, follow the wording of the rule, the solution of a new land right, characterized by an essential connection with the administrative measure, it appear nearer with the provision of the law and can ensure wide use of the institute. Therefore in Chapter IV, attention is focused on the characteristics of the contract. In the first place it is emphasized the importance of private agreement like ‹‹fundamental moment›› of transfer of development rights, through a new interpretation of the traditional relationship between ‹‹subject›› and ‹‹object››, in which the contractual autonomy has a creative force and became the vehicle through which the land rights is generated. Second attempt is made to identify the way in which private law and administrative law coexist, finding the key junction of the two moments in the element of the accidental ‹‹condition››, represented by building permit. What emerges from the examination is a complex institution that consists of two parts: one governed by private law and one determined by administrative law. The particular structure of the institute shows that the two areas of law, lose their primacy if placed within the unit legal system. After determining how private and administrative law interact with each other and overcoming the deadlock of the legal status, it is possible to assess the future prospects of a market of transfer of development rights. Based on the current Italian situation and building on the considerations that are derived from a study of the USA TDRs (Chapter V), it can be argued that the number 2-bis is not able to achieve the ambitious goals that the legislator wanted to accomplish, due to the lack of a framework of common principles to be imposed at national level. In the concluding remarks, in a proactive perspective, are proposed some application solutions and are theorized some possible legislative changes to be introduced in the Civil Code, to ensure a greater and safer use of development rights.
Introduction of new forms of international cooperation, namely, electronic cross-border cooperation, is one of the priority directions of development of the world community. Electronic cross-border co-operation, including the use of cross-border trusted services, needs legislative regulation today. One of the locomotives of the international law-making process in the field of electronic trust services, electronic signatures is the United Nations Commission on International Trade Law, the International Chamber of Commerce and the Economic Commission for Europe (UNCITRAL, Commission). UNCITRAL approved the Model Law on Electronic Commerce and the Model Law on Electronic Signatures with a Guide to Enactment 2001. These legal acts became the classic basis for the creation of normative and legal acts of almost all countries in the field of e-commerce and electronic signature, laid the general principles of cross-border recognition of certificates of electronic digital signature. Starting in 2014, the UNCITRAL Working Group IV on e-Commerce has taken steps to address legal issues related to the management of identity and trust services. UNCITRAL is considering the process of legal recognition of trust services and digital signatures as a requirement for identifying legal requirements and establishing relevant substantive law in any jurisdictional system.However, at the current stage of development of international and national law in the area of using trust services and digital signatures in the cross-border regime, a number of global problems remain unresolved. The problem of terminology. The problem lies in the fact that national laws or international laws contain a set of concepts and definitions that are significantly different and sometimes of an overly technical nature, which complicates the perception of ordinary citizens. The problem of credential as a component of a digital signature and trust services. As you know, the key components of a digital signature are subscriber data, which is considered as digital credentials. To date, no legislative act addresses the issues of cross-border recognition of digital credentials, namely: who should hold such recognition, which party they should be recognized as the purpose of such mutual recognition, which features should be available for mutual recognition, which restrictions may apply during mutual recognition. Also, outside the scope of legal regulation, there is currently a problem of the mutual recognition of identity data of legal entities, digital devices or digital objects. The problem of trust in electronic services and digital signatures. The possibility of introducing technical mechanisms for ensuring the reliability of trust services exists and can be implemented promptly. However, today there are no international legal mechanisms guaranteeing a certain level and standards of trust in digital services of one of the parties exchanging such services. In many national identification systems, including in Ukraine, so-called "levels of security of trust" are defined as in the European Union ("low", "high" and "basic"). While four levels of trust are used in the United States and in some other countries. The problem of cross-border interoperability. States with different legal culture traditionally diverge in the technical and legal assessment of digital signatures. Common Laws (United States, United Kingdom) do not impose specific technical and legal requirements for a digital signature, nor does it require the mandatory provision of a digital signature at the same time by all parties to the trust service or electronic document. In this case, an electronic signature may be created by anyone and by any technology. In Roman-Germanic legal systems (mainly in European countries), where the legal doctrine traditionally played an essential role, another concept of digital signature has developed. In order to address these issues, Working Group IV, the United Nations Commission on International Trade Law, the International Chamber of Commerce and the Economic Commission for Europe, with the participation of many countries of the world, are exploring the prospects for legal regulation of the recognition of cross-border trust services and digital signatures through the development of common, standardized international legal acts. In its activities, UNCITRAL plans to explore the experience of several projects in the field of electronic trust services: – European Commission, Regulation (EC) No. 910/2014 of the European Parliament and of the Council of 23 July 2014 on electronic identification and trusted services for electronic transactions within the internal market and repealing Directive 1999/93/EC; – The Eurasian Economic Union, the Eurasian Economic Union Treaty and the Concept for the use of services and legally significant electronic documents in inter-state information interaction; – Asia-Pacific Region, Pan-Asian Alliance for Electronic Commerce Development. Also, Working Group IV examines the existing international instruments aimed at ensuring the mutual recognition of transnational legal effects in the paper environment, such as the Convention, which abolishes the requirement for legalization of foreign official documents "Convention on Apostille" (The Hague, October 5, 1961) and the Protocol on the Uniform Order acting on behalf of the executing authority (Washington, February 17, 1940), which may include appropriate recommendations for minimum elements for the cross-border mutual recognition of UID and trust services. The issue of legal recognition of cross-border trust services has received sufficient attention from different countries. Thus, the Russian Federation proposed a project "Improving the Identity Management System in the Use of Cross-Border Confidence and Common Trust Infrastructure in the Application of Cross-Border Electronic Commerce Agreements". The project is based on the model defined in the Model Law "On Transborder Information Exchange of Electronic Documents" of November 25, 2016. According to the project, it is proposed to create a large cluster of vertically integrated "cross-border trust", which will have three levels of electronic trust services (basic, medium, high). The cluster can have a single international regulator, regulators of intergovernmental unions and national regulators of digital trust services and digital signatures. It is also envisaged to introduce legal levels of regulation of digital trusted services on one or many domain-based basis with the involvement of a third independent trust party, as well as the unification of international and national regulatory frameworks. Instead, the United States considers it necessary in the near future to consider the issue of legal recognition of identification information that has been authenticated in connection with a commercial transaction, namely, that it is a legal recognition of its purpose, requirements, legal support, etc. The proposals of Austria, Belgium, Italy, the United Kingdom of Great Britain and the European Union concern the possibility of establishing agreed levels of security, which are provided through trust services: the first level – with the use of unskilled trust services. The second level with the use of qualified trusted services. The second level of legal consequences will include assimilation, presumption, transfer of the burden of proof to the opposing side, as well as the principle of mutual cross-border recognition for trusted services with the same level of security. Ukraine, as an active member of the global digitalization process, is taking some steps towards updating the legislation on digital signatures and trust services, namely the introduction of the new Law of Ukraine "On Electronic Trust Services". Ukraine, by amending existing legislation, adapts the regulatory framework in accordance with Regulation (EC) No910/2014 of the European Parliament and of the Council of 23 July 2014 on electronic identification and trusted services for electronic transactions within the internal market and repealing Directive 1999/93/EU. Today, there are many national and regional concepts and initiatives in the field of trust services, which have already been well developed. They can identify the relevant issues and can serve as a basis for developing an appropriate legal framework at the international level that could be transferred to various existing legal systems. The UNCITRAL Working Group IV on e-Commerce is implementing measures aimed at achieving the following objectives: – promotion of the development of international trade law and the satisfaction of the needs of economic actors in instruments that provide legal certainty for electronic transactions committed by them; – facilitating the harmonization of new legal aspects of projects, within which these issues are currently being resolved at the national or international level, to the more specific and functional content of the general requirements formulated in the current texts of UNCITRAL; – establishing a common legal framework for trust services and digital signatures, including relevant provisions aimed at developing international cross-border operational cooperation in the legal and technical fields. It is expedient for law-makers of Ukraine to take into account the world experience in developing normative legal acts regulating the sphere of trust services and digital signatures, including in the cross-border regime. ; В статье проанализирован законодательный опыт правового регулирования общественных отношений в сфере цифровой подписи и электронных доверительных услуг Комиссии ООН по международному торговому праву Международной торговой палаты и Европейской экономической комиссии UNCITRAL. Изучаются перспективы правового регулирования признания трансграничных доверительных услуг цифровых подписей путем разработки общих, стандартизированных международных правовых актов Рабочей группой IV Комиссии, а также при участии многих стран мира. На сегодня в ЮНСИТРАЛ формируется общее представление решения проблемы трансграничного признания иностранных цифровых подписей и электронных доверительных услуг на основе условия применения хотя бы одного из доктринальных толкований и наличия двух уровней безопасности. Изучено предложение Российской Федерации о введении проекта «Совершенствование системы управления идентификационными данными при использовании трансграничного пространства доверия и общей инфраструктуры доверия в применении к трансграничным электронным коммерческих сделкам». Изучены предложения Австрии, Бельгии, Италии, Соединенного Королевства Великобритании и Европейского Союза относительно возможности установления согласованных уровней безопасности, которые обеспечиваются с помощью доверительных услуг и уровней правовых последствий. Также рассмотрены предложения по применению принципов взаимного трансграничного признания для доверительных услуг, имеющих одинаковый уровень безопасности, и применению правового режима ответственности для квалифицированных поставщиков доверительных услуг. Осуществлен обзор проблемы трансграничного использования цифровых подписей и электронных доверительных услуг, присущих странам с разной юрисдикцией. Исследованы перспективные направления межгосударственного урегулирования сферы цифровых подписей и электронных доверительных услуг на основе примеров и предложений отдельных стран. ; У статті проаналізовано законодавчий досвід правового регулювання суспільних відносин у сфері цифрового підпису й електронних довірчих послуг Комісії ООН із міжнародного торговельного права Міжнародної торгової палати і Європейської економічної комісії UNCITRAL. Вивчаються перспективи правового регулювання визнання транскордонних довірчих послуг і цифрових підписів шляхом розроблення загальних, стандартизованих міжнародних правових актів Робочою групою IV Комісії, а також за участі багатьох країн світу. Сьогодні в ЮНСІТРАЛ формується загальне уявлення вирішення проблеми транскордонного визнання іноземних цифрових підписів та електронних довірчих послуг на основі умови застосування хоча б одного з доктринальних тлумачень і наявності двох рівнів безпеки. Опрацьовано пропозицію Російської Федерації щодо запровадження проекту «Вдосконалення системи управління ідентифікаційними даними під час використання транскордонного простору довіри й загальної інфраструктури довіри в застосуванні до транскордонних електронних комерційних угод». Вивчено пропозиції Австрії, Бельгії, Італії, Сполученого Королівства Великобританії та Європейського Союзу стосовно можливості встановлення узгоджених рівнів безпеки, які забезпечуються за допомогою довірчих послуг, і рівнів правових наслідків. Також розглянуто пропозиції щодо застосування принципів взаємного транскордонного визнання для довірчих послуг, що мають однаковий рівень безпеки, і застосування правового режиму відповідальності для кваліфікованих постачальників довірчих послуг. Узагальнено проблеми транскордонного використання цифрових підписів та електронних довірчих послуг, притаманні країнам із різною юрисдикцією. Досліджені перспективні напрями міждержавного врегулювання сфери цифрових підписів та електронних довірчих послуг на основі прикладів і пропозицій окремих країн.
This report covers basic descriptions and characteristics of the equine sector, including statistics on number of horses, horse farms, employment, current structure and recent dynamics in the horse sector in Finland, Latvia and Sweden and also the mobility (e.g. trade, import, export and tourism) within the Central Baltic Region. The information was gathered through literature reviews, round table discussions and interviews with equine organisations and stakeholders, and through visits to farms with equine business activities in each of the three countries. Horses in Finland, Latvia and Sweden At the moment the horse population in Finland is growing steadily. In 2010 there were about 75 000 horses. Most of these are warm-blooded trotting horses, but riding horses are becoming increasingly popular as riding as a hobby increases in popularity. Approximately 35 000 people own at least one horse and co-ownership is becoming a common way of owning a horse with relatively small costs and responsibilities, especially among trotting sports. There are approximately 16 000 stables, of which over 3 000 are business orientated. These numbers are still only estimates, because Finland is lacking a comprehensive register of stables and stable enterprises. Although statistical data on the number of horses, breeds, herds, stables etc. are being collected and are available in Latvia, there is still a lack of statistical data that characterise the sector in relation to employment, provide an idea of the financial results, and characterise horse uses for tourism or therapy purposes. For example, there are no data on the number of people working with horses. This is perhaps related to the perception of the sector as being located within the context of horse breeding. Statistical data show that the number of horses in Latvia in general has decreased, from 15 250 in 2005 to 11 476 in 2012, and the current trends indicate that it could decrease even more. The number of livestock has decreased correspondingly, from 9814 in 2005 to 5577 in 2012. More than 84% of all farms have 1 to 5 horses, and only a few farms have more than 100 horses. The number of horses in Sweden decreased in the early 1920s from about 700 000 to about 70 000 in the 1970s. During the past 30 years the number of horses has increased tremendously, but the trend seems to be stagnated the last few years. Today there are approximately 362 700 horses and about 20% of all horses in Sweden are within business establishments. The number of horses per 1 000 habitants is 39 for the whole country and Sweden is now estimated to have the second highest density of horses per capita in Europe. There are approximately 77 800 establishments involving horses in Sweden. The equine businesses have on average 4.7 horses and provide full-time or part-time work for a total of 25 000 people. About two-thirds of those working with horses are women. Horse related legislation in Finland, Latvia and Sweden Environmental legislation is one of the broadest judicial systems in Finland. It consists of a number of different laws and regulations, relating to waste disposal, water protection, environmental protection, land use and construction. After EU membership, environmental legislation in Finland was harmonised with EC (European Community) legislation, especially in the case of environmental protection and conservation. The main environmental legislation concerning the horse sector in Finland consists of following laws, directives and regulations: 1) Environmental protection law and regulation, 2) Waste law and regulation, 3) EU waste incineration directive, 4) By-product regulation, 5) Nitrate regulation, 6) Law concerning dead animals in remote areas, 7) The law on processing household water in remote areas, 8) Health protection law and regulation, 9) Fertilizer law, 10) Conservation law, 11) Land use and construction law and 12) Law about neighbourliness. According to the requirements of the Ministry of Agriculture, the policy of the horse breeding sector in Latvia is based on: a) Horse breeding is performed according to the targets stated in the breeding programme, which are based on production of high quality animals, preservation and improvement of the genotype through purposeful use of the breeding stock and improvement of horse monitoring, b) The importance of the development of horses and equestrian sports within the framework of the common agricultural policy is emphasised in order to encourage development of the rural environment, and c) Horse breeding is compliant with welfare regulations. National and European Union aid for the development of the agricultural sector is allocated to horse breeding too. Most of it consists of aid for breeding measures in the equine sector. Currently there are no specific regulations in Latvia which define requirements for keeping horses. Horse breeding is not distinguished separately within the field of animal welfare in Latvia and therefore the main document is the Animal Protection Law. Its norms are general, while Cabinet Regulation No 959 ´Welfare Requirements for the Keeping and Training of Sport, Work and Exhibition Animals and Use Thereof in Competitions, Work or Exhibitions´ does not specify actions with horses and can easily be interpreted in different ways. There is no measurable evaluation system to assess fulfilment of the requirements in the Cabinet Regulations. The law stipulates the actions and activities which may be undertaken with an animal and those which are strictly forbidden and lists the institutions that should supervise compliance with the law and the welfare requirements. Latvia lacks the basis of normative documents that would specifically regulate personal safety in the horse breeding sector and in businesses related to horse use. Therefore the common normative basis has to be considered, the foundation of which is the ´Labour Protection Law´. The foundation of Swedish environmental legislation is the Swedish Environmental Code. The purpose of the Swedish Environmental Code is to promote sustainable development which will assure a healthy and sound environment for present and future generations. The Code is a legislative framework based on a number of fundamental principles permeating international environmental protection and resource management. These include the "precautionary" principle, the "polluter pays" principle, the "product choice" principle and principles governing resource management, natural cycles and appropriate siting of industrial (and other) operations and remedial measures. The main environmental legislation in Sweden concerning the horse sector consists of the following laws, directives, ordinances and regulations: 1) Environmental Code, 2) Ordinance concerning environmentally hazardous activities and the protection of public health, 3) Ordinance on environmental consideration in agriculture, 4) Nitrate directive, 5) Water directive, 6) Swedish guidance on storage and spreading of manure, 7) Regulation on environmental consideration in agriculture as regards plant nutrients, 8) Ordinance on inspection and enforcement according to the Environmental Code, 9) Ordinance on self-inspection by operators, 10) Ordinance on animal by-products, 11) Ordinance on fees for examination and supervision under the Environmental Code and the fees ordinance, 12) Regulations on the protection of the environment, in particular the soil, when sewage sludge is used in agriculture, 13) Regulations on consideration for natural and cultural values in agriculture, 14) Ordinance on environmental penalty charge, 15) The Planning and Building Ordinance, 16) The Land Code. In Sweden the occupational safety and health issues in general are regulated in the Work Environmental Act (SFS 1977:1160), in the Work Environmental Ordinance (SFS 1977:1166) and in several provisions. There is no specific legislation regarding occupational health and safety in the horse sector. However, these issues are included in the provision Working with animals (SFS 2008:17). Some results of the round table discussions in Finland, Latvia and Sweden In general, the participants in round table discussions in Finland were hoping for concrete solutions and examples of low-cost and easy help for everyday businesses. Entrepreneurs with lower profitability need more support, but the challenge is to get them involved in education or advisory events. The riding sector at least is much divided, with some businesses having as many customers as they can serve, and others who are constantly on the edge of bankruptcy. To help those small and medium-sized enterprises that need help the most, the project should produce advice that can immediately be used in practice, and concrete results and solutions. The problem with small and medium-sized businesses is the lack of capital and the related impossibility of investing large amounts of money in new technologies or large-scale facilities. In this sector the profitability and competitiveness are often low, but small changes in operations could improve these. Many business owners are still lacking business skills and they may not see what they could use as a competitive advantage. The current understanding of the equine sector in Latvia has to be reconsidered or a better understanding has to be created. Therefore the policy guidelines and the aid to the sector will have to be reviewed. For example, according to the view of the Ministry of Agriculture of the Republic of Latvia, the equine sector only concerns breeding and accordingly state aid is predominantly provided for this purpose. The Latvian Horse Breeding Association also considers breeding to be its priority, but several representatives of the tourism industry expressed the opinion that horse breeding should be reconsidered, paying special attention to the Latvian horse breed, which could be interesting for foreign and local tourists as a special feature of Latvia. Latvian breed horses possess a nature and traits that make them suitable for tourism and also therapeutic riding purposes. The equine sector in Latvia in general lacks a clear direction for orientation, what should be bred, what might be a profitable product or an exportable product. Since this is not clear on a national scale, it is difficult to discuss aid instruments. The people working in the sector often lack skills in project preparation, they do not have time to learn and study it all, and therefore it is difficult to apply for and to receive the aid. In order to solve this, it is usual practice to involve companies that prepare the project application. Other entrepreneurs try to master these skills themselves. The horse sector in Sweden is now on a downward trend, pointing out the decreased number of served mares. The horse businesses need to streamline their business ideas, look for better locations (closer to customers) and the activities offered must be more adapted to customer needs and demands, such as different types of activities and livery stables with more specialist services or diversified food production. In general, horse stables will have a lot of opportunities in the sector if they can keep up with the changes in the sector. The interest in Sweden regarding keeping horses and attending riding sports was perceived to be decreasing and it was thought that there is a system change underway. The way to keep horses in the future may not be the same as it used to be. People are not willing to sacrifice time and efforts to keep on with horses any more, people are getting older and there is limited recruitment of young people into the sector. The horse activities mainly take place in urban and periurban areas.
Programa Oficial de Doutoramento en Dereito Administrativo Iberoamericano. 5013V01 ; [Abstract] The 2008 Constitution defines Ecuador as a constitutional State of rights and justice, social, democratic, sovereign, independent, unitary, intercultural, plurinational and secular, for which it adheres to the philosophical, legal and political current of the fair State1, the tutelage strong of rights, the normative force of the Constitution and the democratic principle of popular sovereignty. The new Charter was ascribed to neo-constitutionalism, and as a consequence of the adoption of the State model, it became the constitutionalization of the legal system and the constitutionalization of administrative law in particular, as well as the constitutionalization of public administration. According to the Constitutional Court itself, with the entry into force of the Constitution, "the adoption of neo-constitutionalism as a State ideology"2 was operated, but a new type of law also emerged, the constitutionalized right of values, principles, rules, weighting and legal pluralism. This new political legal model conditions the meaning of public administration, which it defines as a service to the community governed by the principles of effectiveness, efficiency, quality, hierarchy, deconcentration, decentralization, coordination, participation, planning, transparency and evaluation3. On the other hand, the Código Orgánico Administrativo4, in force since July 2018, promulgated almost ten years after the issuance of the Constitutional Charter, models the profile of the public administration so that it corresponds to the fundamental order and is subordinate to it. Thus, the new code enshrines the "fundamental right to good public administration", develops the constitutional principles and adds others, which make up the axiological plexus that defines the public administration diagrammed by the legal system, such as legality, responsibility, proportionality and good faith. With these antecedents, this thesis explains the essential features of the public administration model that is inherent to the constitutional State of rights and justice, differentiating it from the public administration model of the State based on law; analyzes the fundamental aspects that make up this political legal model and its relationship with the elements of public administration; and, bases the proposal for the construction of a system of standards and performance indicators pertaining to public administration, so that it is in harmony with the constitutional state model of rights and justice. The thesis revolves around the essential question, how to contribute to the realization of the public administration model in correspondence with the model of the constitutional State of rights and justice in Ecuador? It is based on the hypothesis according to which the concretion of a public administration model compatible with the constitutional State of rights and justice, will be possible through the definition of standards and performance indicators that approximate the theoretical duty with the real practices of the administrative function of the State. The thesis covers the study of the constitutional state model of rights and justice; the constitutionalization of law in general and of administrative law in particular; the trends of the administrative function and administrative law; the implications of the fundamental political legal model in public administration; the rights and fundamental guarantees of citizens vis-à-vis the public administration; citizen participation and public administration; transparency and public administration; constitutional jurisprudence and public administration; standards and indicators of public administration required by the constitutional State of rights and justice. ; [Resumo] A Constitución de 2008 define a Ecuador como un Estado constitucional de dereitos e xustiza, social, democrático, soberano, independente, unitario, intercultural, plurinacional e laico1, polo que se adhire á corrente filosófica, xurídica e política do xusto Estado, a tutela forte de dereitos, a forza normativa da Constitución e o principio democrático da soberanía popular. A nova Carta adscribiuse ao neoconstitucionalismo e, como consecuencia da adopción do modelo de Estado, converteuse na constitucionalización do sistema xurídico e na constitucionalización do dereito administrativo en particular, así como na constitucionalización da administración pública. Segundo o propio Tribunal Constitucional, coa entrada en vigor da Constitución, operouse "a adopción do neoconstitucionalismo como ideoloxía de Estado"2, pero tamén xurdiu un novo tipo de lei, o dereito constitucionalizado de valores, principios, regras, etc. ponderación e pluralismo xurídico. Este novo modelo xurídico político condiciona o significado da administración pública, que define como un servizo á comunidade rexido polos principios de eficacia, eficiencia, calidade, xerarquía, desconcentración, descentralización, coordinación, participación, planificación, transparencia e avaliación3. Por outra banda, o Código Orgánico Administrativo4, vixente desde xullo de 2018, promulgado case dez anos despois da emisión da Carta constitucional, modela o perfil da administración pública para que se corresponda coa orde fundamental e estea subordinada a ela. Así, o novo código recolle o "dereito fundamental a unha boa administración pública", desenvolve os principios constitucionais e engade outros, que conforman o plexo axiolóxico que define a administración pública diagramada polo sistema xurídico, como legalidade, responsabilidade, proporcionalidade e boa fe. Con estes antecedentes, esta tese explica os trazos esenciais do modelo de administración pública inherente ao Estado constitucional de dereitos e xustiza, diferenciándoo do modelo de administración pública do Estado baseado no dereito; analiza os aspectos fundamentais que conforman este modelo xurídico político e a súa relación cos elementos da administración pública; e, basea a proposta para a construción dun sistema de estándares e indicadores de rendemento relativos á administración pública, de xeito que estea en harmonía co modelo estatal constitucional de dereitos e xustiza. A tese xira en torno á cuestión esencial: como contribuír á realización do modelo de administración pública en correspondencia co modelo do Estado constitucional de dereitos e xustiza en Ecuador? Baséase na hipótese segundo a cal a concreción dun modelo de administración pública compatible co Estado constitucional de dereitos e xustiza será posible a través da definición de estándares e indicadores de rendemento que aproximen o deber teórico coas prácticas reais do función administrativa do Estado. A tese abrangue o estudo do modelo constitucional de dereitos e xustiza; a constitucionalización do dereito en xeral e do dereito administrativo en particular; as tendencias da función administrativa e do dereito administrativo; as implicacións do modelo legal político fundamental na administración pública; os dereitos e garantías fundamentais dos cidadáns fronte á administración pública; participación cidadá e administración pública; transparencia e administración pública; xurisprudencia constitucional e administración pública; normas e indicadores de administración pública requiridos polo Estado constitucional de dereitos e xustiza. ; [Resumen] La Constitución de 2008 define al Ecuador como Estado constitucional de derechos y justicia, social, democrático, soberano, independiente, unitario, intercultural, plurinacional y laico1, por lo que se adhiere a la corriente filosófica, jurídica y política del Estado justo, la tutela fuerte de los derechos, la fuerza normativa de la Constitución y el principio democrático de soberanía popular. La nueva Carta se adscribió al neoconstitucionalismo, y como consecuencia de la adopción del modelo de Estado, devino la constitucionalización del ordenamiento jurídico y la constitucionalización del derecho administrativo en particular, así como la constitucionalización de la administración pública. Según la propia Corte Constitucional, con la entrada en vigencia de la Constitución, se operó "la adopción del neoconstitucionalismo como ideología de Estado"2, pero también surgió un nuevo tipo de derecho, el derecho constitucionalizado de los valores, los principios, las reglas, la ponderación y el pluralismo jurídico. Este nuevo modelo jurídico político condiciona el sentido de la administración pública, a la que define como un servicio a la colectividad regido por los principios de eficacia, eficiencia, calidad, jerarquía, desconcentración, descentralización, coordinación, participación, planificación, transparencia y evaluación3. Por otra parte, el Código Orgánico Administrativo4, vigente desde julio de 2018, promulgado casi diez años después de la expedición de la Carta constitucional modela el perfil de la administración pública para que ésta se corresponda con el orden fundamental y se subordine a él. Así, el nuevo código consagra el "derecho fundamental a la buena administración pública", desarrolla los principios constitucionales y agrega otros, que integran el plexo axiológico que define a la administración pública diagramada por el ordenamiento jurídico, como los de juridicidad, responsabilidad, proporcionalidad y buena fe. Con estos antecedentes, la presente tesis explica los rasgos esenciales del modelo de administración pública que le es inherente al Estado constitucional de derechos y justicia, diferenciándolo del modelo de administración pública del Estado basado en la ley; analiza los aspectos fundamentales que configuran ese modelo jurídico político y su relación con los elementos de la administración pública; y, fundamenta la propuesta para la construcción de un sistema de estándares e indicadores de desempeño atinentes a la administración pública, a fin de que ésta guarde armonía con el modelo de Estado constitucional de derechos y justicia. La tesis gira en torno a la pregunta esencial ¿cómo contribuir a la concreción del modelo de administración pública en correspondencia con el modelo de Estado constitucional de derechos y justicia en el Ecuador?. Se parte de la hipótesis según la cual la concreción de modelo de administración pública compatible con el Estado constitucional de derechos y justicia, será posible a través de la definición de estándares e indicadores de desempeño que aproximen el deber ser teórico con las práctica reales de la función administrativa del Estado. La tesis abarca el estudio del modelo de Estado constitucional de derechos y justicia; la constitucionalización del derecho en general y del derecho administrativo en particular; las tendencias de la función administrativa y del derecho administrativo; las implicaciones del modelo jurídico político fundamental en la administración pública; los derechos y las garantías fundamentales de los ciudadanos frente a la administración pública; la participación ciudadana y la administración pública; la transparencia y la administración pública; la jurisprudencia constitucional y la administración pública; estándares e indicadores de la administración pública que exige el Estado constitucional de derechos y justicia.
Der Sanskrittext Puṣpacintāmaṇi (PuCi) behandelt Blüten als Darbringungen (upacāra) im wichtigsten hinduistischen Verehrungsritual, der pūjā. In ca. 400 Strophen werden über 200 Namen von Blüten genannt und für verschiedene Gottheiten und pūjās als geeignete oder ungeeignete Gaben vorgeschrieben. Der Text ist eine Kompilation (Nibandha), in der die Inhalte aus 47 namentlich genannten Quellentexten referiert werden. Ziel der Dissertation ist es nicht nur, diesen Text, der 1966 zum ersten Mal herausgegeben wurde, auf der Grundlage aller überlieferter Handschriften neu zu edieren und erstmals zu übersetzen, sondern darüberhinaus in seinen Kontext einzuordnen. Dabei werden der historische Entstehungszusammenhang des Textes, die Stellung des PuCi in der Texttradition und die Möglichkeiten der Deutung seines Inhalts berücksichtigt. Ein engmaschiges Netz 29 nahe verwandter nepalischer Abschriften des Textes, das durch eine textkritische Untersuchung in Bereiche vertikaler und horizontaler Überlieferung geordnet werden konnte, reicht bis in die Entstehungszeit des PuCi zurück. Aufgrund der ältesten Textzeugen konnte eine Edition angefertigt werden, die der Urschrift des PuCi nahe kommt und im Vergleich zur editio princeps von 1966 eine authentischere Textgestalt wiedergibt. Erstmals wurde dabei auch die Übertragung ins Klassische Newari ediert, die in der Übersetzung des Textes bezüglich ihrer Ergänzungen zum und Abweichungen vom Sanskrittext Beachtung findet. Zur Aufbereitung des Materials, das die Grundlage für die anschließenden Analysen bildet, gehören darüberhinaus die botanischen Identifikationen aller im Text genannter Blüten, die in einer alphabetischen Liste und teilweise in Abbildungen zugänglich gemacht werden. Anhand der vorletzten Strophe des Textes, die in der Erstedition fehlt, konnte die Entstehungszeit des PuCi auf die Dekade zwischen 1641 und 1651 eingegrenzt werden. In diesem Vers wird der Verfasser des Textes, Māyāsiṃha, genannt sowie dessen Patron, Pratāpa Malla, der die Königsstadt Kathmandu zwischen 1641 und 1674 regierte. Eine Person namens Mayāsiṃha wird in verschiedenen Quellen mit der Ermordung eines Verwandten des Königs in Verbindung gebracht. Anhand der in der Arbeit ausgewerteten historischen Dokumente ist aber nicht sicher festzustellen, ob der mutmaßliche Intrigant Mayāsiṃha und der Verfasser der PuCi Māyāsiṃha ein und dieselbe Person waren. Der Autor, der durch die Neuedition erstmals greifbar wird, entzieht sich zugleich wieder. Unabhängig von der konkreten Verfasserschaft lässt sich der Text als Teil des Herrschaftsprogramms von Pratāpa Malla auffassen. Dieser König gilt als einer der bedeutendsten Herrscher der späten nepalischen Malla-Dynastie und stilisierte sich als ein dem dharma, der kosmischen, politischen und sozialen Ordnung, verpflichteter König. Dazu gehörte die Förderung von allen Bereichen kulturellen Lebens in Ausrichtung auf diese Weltordnung. Besonderes Interesse hegte der Herrscher für die Verehrung der in seinem Reich ansässigen hinduistischen Gottheiten. Der PuCi, in dem Normen für einen Aspekt des wichtigsten Verehrungsrituals gesammelt und geordnet sind, folgt dieser Agenda. In der späteren Manuskripttradition geht die Strophe, aus der Entstehungszeit und -ort ableitbar sind, verloren. Bemerkenswert ist, dass der Text auch ohne Autor und sogar ohne autoritativen Hinweis auf die Patronage durch einen der Kulturheroen der Malla-Zeit überlebt hat und weiter tradiert wurde. Als wichtigster Grund, der dem PuCi das Überleben sicherte, ist wohl die Tatsache anzusehen, dass im Text die panindische gelehrte Tradition auf nepalische Verhältnisse bezogen wird. Der Text behandelt mit der Kombination der Verehrung exoterischer (Smārta) Gottheiten (Śiva, Viṣṇu und Durgā) und esoterischer (Kaula) Göttinnen in den Traditionslinien der nepalischen Tantriker ein Pantheon, das für den höfischen Kult und mit ihm für die Religion der nepalischen Eliten seit der Malla-Zeit repräsentativ ist. Der Verfasser bediente sich dabei des Genres der Kompilation (Nibandha), das zu dieser Zeit in ganz Südasien beliebt und vor allem in der höfischen Kultur angesiedelt war. Die meisten Quellen, aus denen der PuCi zitiert, konnten identifiziert werden. Der Herstellungsprozess wurde weitgehend aufgeklärt. Es zeigt sich, dass der Kompilator als Primärquellen meist auf solche Texte zurückgriff, die in Nepal zu dieser Zeit als literarische Klassiker galten. Für einen nicht unwesentlichen Teil der Zitate konnte nachgewiesen werden, dass diese samt Textverweisen und teilweise sogar Kommentarpassagen aus anderen Nibandhas übernommen wurden. In erster Linie handelte es sich bei diesen Sekundärquellen um damals aktuelle Werke nordindischer Gelehrter. Das Milieu am Königshof von Kathmandu gab, so wird argumentiert, nicht nur den wichtigsten Impuls zum Verfassen des PuCi, sondern war einer der wenigen Orte, an dem ein solcher Text zu dieser Zeit überhaupt entstehen konnte. Pratāpa Malla belebte Kultur und Kunst u.a. durch Importe von Gelehrten und Textmaterialien aus den südlich angrenzenden indischen Reichen und machte so einige Quellentexte erst verfügbar. Popularität und Einfluss des PuCi als nepalischer Lehrtext (Śāstra) zeigt sich nicht nur an seiner eigenen Überlieferung. Darin finden sich Handschriften, die Hinweise auf die anhaltene Bedeutung im royalen Umfeld tragen. Die Newariübertragung entwickelt sich eigenständig weiter. Daneben konnte in nepalischen Manuskripten eine ganze Texttradition zu pūjā-Blüten nachgewiesen werden. Der PuCi ist darin eine zwar wichtige, vielleicht sogar die älteste indigen nepalische, aber eben nur eine Artikulation des Themas in einem verzweigten Strom aufeinander aufbauender Kompilationen, in denen ähnliches Material immer wieder neu zusammengestellt wurde. Anhand derjenigen Texte, die als direkte Nachfahren des PuCi bestimmt werden konnten, wurde demonstriert, wie spätere Autoren den PuCi als Grundlage für neue Werke nutzten. Die nepalische Texttradition zu Blüten – vielleicht kann man sogar von einem eigenen Textgenre sprechen – erlebte, wie die überlieferten Handschriften belegen, im späten 17. und frühen 18. Jahrhundert einen regelrechten Boom. Sie reicht bis in die jüngste Vergangenheit und zeigt eine anhaltende Tendenz zur Übertragung in die Regionalsprachen Nepals. Der PuCi wird, nach allem was bisher bekannt ist, nicht außerhalb von Nepal kopiert oder rezipiert. Er fließt jedoch in Form von gekennzeichneten oder stillschweigenden Zitaten in andere nepalische Nibandhas ein, die ihrerseits überregionale Bedeutung erlangt haben. So trägt der PuCi indirekt zur panindischen gelehrten Tradition bei. Wie der PuCi als Text seinen Verfasser und Patron verliert, verliert sich im Laufe der Zeit auch der Text als solcher und geht in neue Kompositionen auf. Die im PuCi gesammelten Informationen werden weiter tradiert, Verfasserschaft oder konkrete Textgestalt erscheinen dabei nebenrangig. Der PuCi ist ein hochspezialisierter Lehrtext, in dem enzyklopädisch Vorschriften zur Materialkunde des upacāras Blüte (puṣpa) aufgeführt werden, ohne Kontext oder Begründungen zu geben. In der vorliegenden Arbeit wird gezeigt, wie sich das Regelwerk des PuCi in den weiteren Kontext panindischer Gelehrsamkeit einbetten lässt. Dazu wurden die Regeln nach ihren Gültigkeitsbereichen geordnet und sukzessive analysiert. Es sind allgemeine und spezielle Regeln unterscheidbar. In den allgemeinen Regeln, die festlegen, was eine Blüte als Gabe an Gottheiten qualifiziert, kommen ästhetische Ansprüche zum Ausdruck. Wie wohl für Ritualgegenstände allgemein, zielen diese Vorschriften aber vor allem auf die Wahrung von Reinheit. Die śāstrische Behandlung von Blüten zeigt Parallelen zu derjenigen von Speisen (anna) oder Gaben (dāna) und lässt sich so als Teil eines allgemeineren Diskurses erfassen, wie er vor allem von Autoren des Dharmaśāstra entwickelt wurde. Die speziellen Regeln sind zumeist einfache Zuordnungsregeln. Die wichtigsten Komponenten dieser Vorschriften sind Blüten und Gottheiten, also die dargebrachte Materie und der Empfänger dieser Gabe. Der Verehrer oder Geber wird in vielen Regeln genannt, jedoch recht selten charakterisiert. Die Handlung selbst, das Darbringen der Blüten, ist nur indirekt über die Resultate, die sie produziert, greifbar. Diese Komponenten sind in den drei Arten, in die pūjā traditionell eingeteilt wird, verschieden ausgeprägt und gewichtet. Besonders lassen sich die regelmäßige (nitya) Verehrung und diejenige mit einem Begehren (kāmya) kontrastieren, wohingegen die fallweise (naimittika) Verehrung zur nityapūjā tendiert und insgesamt vergleichsweise blass bleibt. Verdienste, die für die nitya- und naimittikapūjā sehr allgemein formuliert werden, sind in der pūjā mit einem Begehren (kāmya) erwartungsgemäß viel konkreter. Dagegen wird die innere Einstellung, für die in nitya- und naimittikapūjā devotionale Hingabe (bhakti) gefordert ist, in dieser Art von pūjā kaum thematisiert. Durch die Analyse zeigte sich weiter, dass die physischen und kulturellen Charakteristika der Blüten mit der jeweils zentralen Komponente der Regeln in Beziehung gesetzt werden können. In der nityapūjā lassen sich Parallelen zwischen Eigenschaften der Blüten, wie deren Namen, Formen, Standorten oder kulturellen Assoziationen, und denen der Gottheiten feststellen. Der zeitliche Anlass (nimitta) ist diejenige Komponente, die für die Verwendung von Blüten in der naimittikapūjā von Bedeutung ist. Wie in der kāmyapūjā scheinen die jeweils verehrten Gottheiten nur zweitrangig, wenn darüber zu entscheiden ist, welche Blüten zu verwenden sind. Blüten, die für die Verehrung mit einem Begehren (kāmyapūjā) vorgeschrieben sind, lassen sich über ihre Charakteristika mit eben diesem Begehren verknüpfen. Die Eigenschaften der Blüten lassen sich so als rituelle Potenzen betrachten, welche die jeweils unterschiedlichen Ausrichtungen der drei Arten von pūjā betonen. Neben Unterschieden zwischen den Vorschriften für die drei Arten der pūjā werden auch diejenigen zwischen den ersten drei Kapiteln und dem vierten behandelt. Dies entspricht der Grenze zwischen exoterischer Ritualtradition, die auf Schriften der Smārtas rekurriert, und der esoterischen der Kaulas. Für die exoterische Tradition ist tendenziell eine Anbindung an die vedische Ritualistik festzustellen. Pflanzen, die zur materiellen Ausstattung von Śrauta-Ritualen gehören, gelten als wichtige pūjā-Blüten, obwohl es sich häufig nicht um Blüten im eigentlichen Sinne, sondern um Gräser oder Blätter handelt. Vedische Rituale werden in Vergleichen herangezogen, in denen die Verdienstlichkeit der pūjā betont wird. Im vierten Kapitel spielt die Welt der vedischen Rituale dagegen kaum eine Rolle. Pflanzen mit vedischen Wurzeln werden kaum erwähnt oder sogar abgelehnt, Śrauta-Rituale bilden keine Vergleichsmomente. Ein weiterer Punkt, in welchem die Ansichten zu pūjā-Blüten aus exoterischer und esoterischer Perspektive auseinanderzugehen scheinen, ist das verbale Gewicht, das auf die Befolgung der Regeln gesetzt wird. Für die Darbringung der falschen Blüten werden im vierten Kapitel des PuCi viel drastischere Konsequenzen angedroht als in den ersten drei Kapiteln. Aussagen, dass fehlende Blütengaben ersetzt und durch bloße Hingabe (bhakti) substituiert werden können, sind Teil der Smārta-, nicht aber der Kaula-Vorschriften. Obgleich sich also Kaula-Ritual in seiner Materialität von der vedischen Ritualistik abgrenzt, ähnelt es ihr in seiner hyperritualistischen Einstellung. Im Großen und Ganzen sind die im Text referierten Vorschriften nicht willkürlich. Es lassen sich Regelmäßigkeiten der Zuordnungen feststellen. Für diese Zuordnungen von Blüten und Göttern, Blüten und Zeiten oder Blüten und Resultaten finden sich vielerlei Parallelen in anderen Gebieten der in Sanskritschriften überlieferten Gelehrtenkultur. Der Text enthält jedoch auch Stellen, die widersprüchlich oder unverständlich sind. Einige Widersprüche werden vom Kompilator harmonisiert, andere bleiben unvereint stehen. Neben Namen prominenter Blüten, die häufig genannt werden und in regelmäßigen Beziehungen zu Gottheiten stehen, werden solche erwähnt, die wenig bekannt sind oder die schlicht Textkorruptionen darstellen. Der Verfasser einer Kompilation muss fast zwangsläufig Korruptes und Unverständliches – ich habe dies "blinde Flecken" genannt – im Text akzeptieren, will er seine Quellen, die ihm nicht in kritischen Editionen sondern in Handschriften unterschiedlicher Qualität vorliegen, möglichst treu wiedergeben. Dies gilt in besonderem Maße für einen Text, der wie der PuCi viele Eigennamen enthält. Vor allem die Übersetzung dieser Eigennamen erscheint als das zentrale Anliegen der Übertragung des Textes ins Newari. Die sprachlichen Strukturen, die im Sanskrittext schon recht stereotyp sind, werden dabei weiter vereinfacht, und es finden sich kaum Erläuterungen zum Grundtext. Die Übertragung ist daher in erster Linie lexikographisch zu nennen. Verschiedene Übersetzungstechniken kommen zum Einsatz. Bekannte Blüten werden meist stabil übersetzt. Sie tragen eigene Newarinamen oder zumindest solche, die durch Lautverschiebungen aus dem Sanskrit adaptiert wurden. Unbekannte Blüten werden dagegen mechanisch durch das Anfügen des Newaribegriffs für "Blüte" übertragen oder komplett unterschlagen. Anhand einiger Newariglossen konnte gezeigt werden, wie lokal bedeutsame Ritualflora mit der gelehrten Tradition verknüpft wird. Dabei nutzte der Übersetzer u.a. die Interpretationsspielräume, die ihm der Text durch nicht eindeutig definierte oder unverständliche Sanskritnamen von Blüten – durch seine "blinden Flecken" – bot. Insgesamt betrachtet ist der PuCi als ein erfolgreicher Versuch zu bewerten, translokale normative Tradition auf lokale Gegebenheiten zu beziehen. Dabei ist der Text in erster Linie eine intellektuelle Angelegenheit. Es handelt sich um einen allgemeinen Charakterzug der Sanskritgelehrsamkeit, dass Śāstras nicht beschreiben, was in der Welt vor sich geht, sondern vielmehr wiedergeben, was als Wissen darüber überliefert ist. Der PuCi ist damit eher ein Prestigegegenstand, der einer Luxuskultur, nämlich dem höfischen Milieu, entstammt, als ein Gebrauchstext. ; The Puṣpacintāmaṇi (PuCi), a compendium (nibandha) containing rules for the use of flowers in Hindu pūjā, was written between 1641 and 1651 at the royal court of Kath-mandu, Nepal under one of the most illustrious rulers of the late medieval Malla dynasty, Pratāpa Malla. The dense manuscript evidence reaches back to the time of composition and allows for reconstructing a text close to the original. Moreover, on the basis of the quoted sources the procedure of compilation becomes almost tangible. The PuCi reflects the medieval Hindu religion of the Nepalese elites, which tradi-tionally and up to recently was centred on the king as its major ritual patron. The struc-ture of the text mirrors a peculiar Nepalese combination of exoteric and esoteric cult practices. Flowers for Śiva, Viṣṇu, Sūrya and the other Grahas as well as in the śrāddha as prescribed in the common Dharmaśāstranibandhas are dealt with in the first two chapters. The third chapter might be seen as a hinge between the two ritual modi: con-cluding the area of smārta worship it deals with flowers for Durgā, who is considered to be the exoteric identity of the multitude of esoteric goddesses unfolding into different lines of transmission (āmnāya) of the Kaula traditions dealt with in the last chapter of the text. Furthermore, the analysis of the texts used for composing the PuCi attests to a strong link to the pan-Indian Sanskrit tradition and yet at the same time to its Nepalese prov-enance. There are texts quoted which by the 17th century must have become the "clas-sics" among the authorities on Nepalese ritual matters, such as the Śivadharma literature or the Manthānabhairavatantra. On the other hand the text heavily draws on works by North Indian Nibandhakāras, which must have been "brand new" at that time, such as Narasiṃha Ṭhakkura's Tārābhaktisudhārṇava. The findings affirm that Pratāpa Malla was one of those royal figures who actually imported scholars and new texts in order to update the Nepalese version of Hinduism. In a wider perspective the text bears evidence to how fast knowledge and texts travelled in medieval South Asia. Research into Nepalese manuscripts has uncovered a larger textual tradition on pūjā flowers surviving in about 100 manuscripts. These texts are closely interrelated. Newly emerging texts may take material from older compilations as their skeleton and coat it with new references or may be self-sustained developments of parts of their predecessors. Texts are translated into the vernaculars, into Newari and later on into Nepali. The Puṣpacintāmaṇi may be considered paradigmatic for this tradition. Its translation into Classical Newari in course of time comes to lead a life of its own, the Sanskrit text or parts thereof form the bones for later texts, and so forth. Looking at the contents of the Puṣpacintāmaṇi several observations can be made. The text belongs to the prescriptive śāstra literature, which, according to its self-conception, relates back to earlier authorities to establish normative discourse rather than to nor-malize existing practice. The text is highly specialised by focusing on a single material aspect of ritual and consequently dropped all information of its sources that went be-yond its immediate scope. The text is purely encyclopaedic. It only presents the rules according to a certain order without linking them theoretically. In the set of regulations general and special rules can be distinguished. The general rules for procurement, treatment and disposal of pūjā flowers allow for statements about the general conception of the same. They echo Brahmanical values of purity and show parallels to rules formulated for food and gifts. The special rules, in which particular flower species are prescribed (vihita) or prohibited (niṣiddha), can not only be ordered according to the deities, as in the text itself, but also according to the types of ritual they relate to, namely nitya, naimittika and kāmya. Notably, the flowers in their physical characteristics and cultural associations can be linked to different components of the rules stated. In nityapūjā the features of the flowers tend to correspond to that of the deities, in naimittikapūjā to the time component and in kāmyapūjā to the result to be achieved. Moreover, in nityapūjā a certain looseness of stress on the compliance with the rules is discernible. After all, devotion (bhakti) plays a major role, which may refer back to the deep rootedness of pūjā in the bhakti traditions. In contrast, prescriptions for kāmyapūjā are very precise and results are related to certain flowers almost mechanically. Moreover, statements of bhakti as superior means of worship are restricted to the first three chapters of the texts. In other regards too distinctions between rules for exoteric and esoteric worship are discernible. For example, there is a strong tendency in text portions of dharmaśāstric origin to keep on with the prestigious Vedic heritage in ritual flora—even if this requires the category "flower" (puṣpa) to be stretched considerably to include grasses or leaves—whereas plants known to be efficient in Vedic ritual tend to be more rarely prescribed or even prohibited in the Kaula texts. Despite remarks on the systemic character of the rules, from an overall perspective it must be said that the text does not seem to aim at presenting a closed and thoroughly composed system. There are obvious contradictions, incomprehensible passages and unidentifiable flower names. These make the text have its dark and impenetrable edges. The translation into Newari confirms the impression that the text was not meant to be a highly sophisticated product well-conceived to the core, meaningful and understood in every detail. Many flower names mentioned in the text are either translated quite mechanically into Newari or they are completely dropped. But there are also some few cases in which the Newari text seems to take up names that are either unintelligible or whose botanical identity is a matter of discussion in order to provide plants of impor-tance in local pūjā practice with a Sanskrit identity. But still, the text stays remote from actual practice. It was surely not meant to serve as a practical guide (prayoga). It operates on a different level. It assembles śāstric refer-ences in a specific tailoring and at maximum its use might have been to provide a le-gitimatory backup (pramāṇa). It is a link in the chain that loosely connects the trans-local śāstric discourse with a local pūjā practice. The translation into Newari can be seen as the next stride towards ritual application. There was no need whatsoever for a text like this. The world could have lived without it. Pratāpa Malla would not have been a less illustrious king and Newar ritual flora would not have been less manifold. But the cultural climate of the 17th century, with three intensely competing kingdoms within the narrow confines of the Kathmandu valley and the court of a king who, personally, was very fond of the divine inhabitants of his realm, provided the ideal breeding ground for a composition specializing in and thereby highlighting a minute detail of one of the or even the most prominent ritual practice of that time. It may have been a mere intellectual exercise of some pandits, a true l'art pour l'art, but nevertheless it appears to be a rewardingly informative witness of the way in which medieval Nepalese religion was conceived and constructed in elite circles.
Die Inhalte der verlinkten Blogs und Blog Beiträge unterliegen in vielen Fällen keiner redaktionellen Kontrolle.
Warnung zur Verfügbarkeit
Eine dauerhafte Verfügbarkeit ist nicht garantiert und liegt vollumfänglich in den Händen der Herausgeber:innen. Bitte erstellen Sie sich selbständig eine Kopie falls Sie diese Quelle zitieren möchten.
Countries with consulates in Hong Kong are trying to figure out how to reengage with the Chinese special administrative region (SAR). Diplomacy and people-to-people interaction (including tourism) stopped in 2019 when anti-government demonstrations erupted. The freeze continued as the protests were quelled, first by Covid-19 fears and infection-control measures and then by China's imposition of a national security law (NSL) for Hong Kong.With conferences and big-ticket events resuming, Hong Kong is back in business. Tourists have returned, though arrivals in the first six months of 2023 were less than half the pre-pandemic level. Business, academic and civil society delegations have trickled in, what with mainland China itself open again.On the political front, countries are only gingerly reengaging with Hong Kong. Official visits by foreign government representatives are not happening – with one exception. In May, Dominic Johnson, Britain's minister for investment, became the first UK minister to visit in five years. In a local newspaper op-ed, he explained that, while Britain would engage "robustly and constructively" with China and Hong Kong when interests converge, it would "stand up for our values and be clear about our right to act when Beijing breaks its international commitments or abuses human rights."In March, U.S. Deputy Assistant Secretary of State Rick Waters spent a few days in Hong Kong on an unofficial visit before making similarly low-key stops in Shanghai and Beijing. Even as the U.S. and China have reengaged in senior-level talks, including between national leaders, Washington seems intent on keeping its distance from Hong Kong. The White House is reported to be barring Hong Kong Chief Executive John Lee from participating in the Asia-Pacific Economic Cooperation (APEC) Economic Leaders' Meeting in San Francisco in November. After the NSL was imposed in 2020, the U.S. sanctioned Lee, then Hong Kong's secretary for security, along with 10 other SAR and Chinese officials. What are the obstacles to U.S. reengagement with Hong Kong? Domestic political pressure from supporters of Hong Kong democracy activists, many in prison in the SAR or in exile, has played a part. The Congressional-Executive Committee on China recently issued a report on the Hong Kong judiciary and the NSL in which it called for sanctions to be imposed on 29 of the city's judges, including the chief justice. The Hong Kong government has not made it easy for the U.S. and other countries to reengage. The announcement of bounties for fugitive dissidents, prosecutions of politicians and activists, the closing down of media outlets, refusing visas to overseas scholars or blocking civil-society figures from entering the SAR, the legal effort to force online platforms to remove a protest anthem from the internet, and other actions by the SAR government have meant that diplomatic outreach can be politically problematic, especially for Washington, given that it no longer recognizes Hong Kong's autonomy. Apocalyptic narratives about life in the SAR have only gained currency inside the Beltway.Has the NSL eviscerated "one country, two systems?" Hong Kong continues to have agency, but under pressure, the government chooses to act in ways that it perceives Beijing would want it to. For example, Hong Kong's ban on seafood imports from Japan after Tokyo began to release Fukushima waste water into the ocean on August 24 hewed to Beijing's position. Second-guessing the sovereign has been a well-established modus operandi of Hong Kong public administration since British colonial days. That the common law still underpins Hong Kong's rule of law remains evident – the legal system continues to function as before, albeit with security-related cases in a separate domain. Consider court judgments such as the rejection of the government's request to remove the protest song from online platforms. (The government is appealing.) Or the overturning of the conviction of an investigative journalist for making false statements. Or a judgment by the Court of Final Appeal on a sentencing case that rejected lower-court references to mainland legal texts. As British minister Johnson argued for his country, it is still in the interest of the U.S. to engage with Hong Kong. The SAR will remain an important international financial center — granted, an international financial center in China – closely aligned with China's growth needs. Hong Kong's role in China's financial and economic development is secure, especially now that the city has restored law and order and moved beyond Covid. Should the U.S. continue to work with the SAR, despite the argument that doing so would benefit China and the Chinese Communist Party? American business and the market will answer that question, if Washington will let them rather than fixate on escalating decoupling. Ask local business leaders or foreign investors in Hong Kong, and many will say that the NSL has at least restored order, public safety and predictability. Whatever one's perspective on the law, what is clear is that the SAR's operating system remains distinct from the mainland's. Indeed, for some in Hong Kong, that Beijing moved ahead with the NSL, despite expectations of sharp criticism from the U.S. and the West, has put paid to the idea that China is setting up Shenzhen or Shanghai to eclipse the SAR. One China watcher in Hong Kong points to the city's universities and their academic freedom, still broader than in mainland institutions, as another key indicator.Cora Chan, a law professor at The University of Hong Kong, has analyzed the relationship between the Hong Kong and Chinese legal orders using German political scientist Ernst Fraenkel's "dual state" framework, which is useful for understanding why it is crucial for the U.S. and other countries that have had robust working relationships with Hong Kong to continue doing so. It is critical to bolster the normative state, which includes the judiciary and higher-education system, that exists in the SAR even as mechanisms of the prerogative state, as represented by the national security apparatus, are applied. Those who care about defending norms should step up — not limit — people-to-people exchanges and other contacts. Now is not the time to shun Hong Kong. In the aftermath of the 2019 protests, the U.S. and other nations sought to attract immigrants from Hong Kong. Facilitating a brain drain may help the destination country in manpower and skills development, but it does not benefit Hong Kong's people and society. For Washington, finding politically palatable ways to work with Hong Kong is challenging. There are collaborative frameworks already in place that could be strengthened, including those for academic exchange, countering human and drug trafficking, customs facilitation, and programs such as the U.S. Container Security Initiative for safeguarding maritime trade and the China-US agreement to allow a U.S. accounting oversight board to investigate audit firms in Hong Kong and the mainland. One obvious low-hanging fruit: the restoration of the Fulbright educational exchange programs for Hong Kong, which Donald Trump suspended in 2020 along with those for China. In March, three members of the House of Representatives introduced a bill to restart the exchanges for both China and Hong Kong. Congressional staffers familiar with the proposed legislation are skeptical that it will pass, especially with the 2024 elections looming. Joe Biden could be politically "bold" and reinstate the exchanges — even if just for Hong Kong — with one signature. Doing so would be a significant sign of support for the SAR's daily norm defenders.
The article is devoted to the study of burnout, which is interpreted as the inability to perform professional duties at the proper level due to prolonged physical and/or mental overload. The main content of the study is to determine the possibilities of prevention of professional burnout of a social worker in order to ensure his physical and mental health.Scientific opinions and positions on the relevance, purpose, multifaceted nature, content of prevention, objective and subjective factors of prevention, differences in organizational and psychological and pedagogical influences of prevention, the specifics of social prevention and prevention. As well as the impact on the professional activities of social norms and deviations from norms, values, responsibilities. The causes of burnout can be differentiated by the nature of the determination. Among the main groups of determinants – social, medical, biological, psychological. The conducted survey among social specialists on the state of professional burnout revealed certain tendencies and regularities among them. This was evidenced by statistics relating to the factors influencing the professional burnout of the specialist, as well as their dynamics. The basis of professional activity should be to provide conditions for this. However, collective life, in addition to having advantages, is also endowed with negative features. Indicators of collective distress that have a direct impact on the professional burnout of an individual member of the team are identified. These include problems and / or lack of corporate culture; dissatisfaction with the psychological atmosphere prevailing in the team; presence of conflict situations, quarrels, intrigue; absence or problems of interpersonal communication in the team, division into groups; low level of mutual assistance and support, unwillingness to maintain friendly relations; no punishment for guilt, reaction to negative behavior of colleagues, control over subjective factors; lack of prospects for team development; lack of conditions for personal development and formation; lack of measures to prevent occupational burnout. For comparison, the experimental study involved people who did not suffer from burnout and people who survived the state of burnout. Thus, people who have experienced a state of burnout have much deeper psycho-emotional disorders. Their professional experience is characterized by significant negative experiences and beliefs. Positive corporate social ties have been disrupted in their lives, which can lead to disruption in other areas: family, personal, spiritual and emotional. That is, it causes a number of other shifts. Certain trends are evidenced by statistics on the assessment of the existing risks of burnout, which concern specialists in various fields: almost all recognized the fact of burnout to varying degrees; the vast majority of respondents assess the ability to perform professional duties generally well, but the lack of an absolute answer also indicates the risks involved; mostly the presence of risks of burnout is assessed indirectly. On the basis of statistical indicators of occupational burnout, their dynamics can be distinguished victim groups. Given the classification of propensity to burnout, prevention technologies can be used. In each of the three cases, the approach will be different. It is established that a special place is occupied by the subjective factor of professional activity. Professional burnout is caused by various factors: social and organizational conditions of functioning of collective, legislative and normative-organizational maintenance of process of work; individual and personal qualities of personality, stress resistance, motivation of activity; compliance of qualities and personality traits with the requirements of the chosen profession, professional competence; ability to work in a team, ability to take into account the opinions and positions of others, sociability; availability of life, professional experience; psychological compatibility of individual team members; ability to control the situation in the team by management; corporate culture, the presence of common interests and activities, interest in the development and prosperity of the team. Theoretical analysis and experimental study of problems related to burnout indicate the presence of risks in the professional activities of professionals from different social structures. That is, it depends not so much on objective factors as on the subjective attitude of the individual to himself and his mental and physical health. And the problem looks not so much psychological as psychological and pedagogical. ; Розглянуто професійне вигоряння, що трактується як неспроможність виконувати професійні обов'язки на належному рівні внаслідок тривалого фізичного та/чи психічного перевантаження. Основний зміст дослідження полягає у визначенні можливостей профілактики професійного вигоряння фахівця соціальної сфери задля забезпечення його фізичного й психічного здоров'я. Представлено думки науковців щодо актуальності, мети, поліаспектності, змісту, об'єктивного і суб'єктивного чинників, відмінностей організаційного і психолого-педагогічних складових профілактики. Обґрунтовано вплив на професійну діяльність суспільних норм, цінностей, особистої відповідальності. Визначено показники колективного неблагополуччя, що мають значення у професійному вигорянні індивіда як члена колективу. До експериментального дослідження залучено осіб, котрі не зазнали професійного вигоряння, та осіб, котрі пережили стан професійного вигоряння – для порівняння. Доведено статистичними показниками, що особи, які пережили стан професійного вигоряння, мають значно глибші психоемоційні порушення, зміщення у мотивації професійної діяльності, деформацію ставлення до виконання професійних обов'язків. Наведено оцінювання наявних ризиків професійного вигоряння фахівцями різних соціальних структур. На основі статистичних показників виділено віктимні групи, підхід у профілактичній роботі до кожної з яких застосовується диференційовано. З'ясовано, що професійне вигоряння зумовлене різними факторами, серед яких основні: соціально-економічні загальносуспільні детермінанти; законодавче й нормативно-організаційне забезпечення процесу праці; соціальні й організаційні умови функціонування колективу; індивідуальні та особистісні якості особистості; стресостійкість; мотивація діяльності; відповідність якостей і рис особистості вимогам обраної професії, професійна компетентність; здатність працювати у колективі, вміння враховувати думки і позиції інших, комунікабельність; наявність життєвого, професійного досвіду; психологічна сумісність окремих членів колективу; вміння контролювати ситуацією в колективі з боку керівництва; корпоративна культура, наявність спільних інтересів і заходів, зацікавленість у розвитку й процвітанні колективу. Теоретичним аналізом й експериментальним дослідженням проблеми професійного вигоряння засвідчено наявність ризиків у професійній діяльності фахівців різних соціальних структур.
The article is devoted to the study of burnout, which is interpreted as the inability to perform professional duties at the proper level due to prolonged physical and/or mental overload. The main content of the study is to determine the possibilities of prevention of professional burnout of a social worker in order to ensure his physical and mental health.Scientific opinions and positions on the relevance, purpose, multifaceted nature, content of prevention, objective and subjective factors of prevention, differences in organizational and psychological and pedagogical influences of prevention, the specifics of social prevention and prevention. As well as the impact on the professional activities of social norms and deviations from norms, values, responsibilities. The causes of burnout can be differentiated by the nature of the determination. Among the main groups of determinants – social, medical, biological, psychological. The conducted survey among social specialists on the state of professional burnout revealed certain tendencies and regularities among them. This was evidenced by statistics relating to the factors influencing the professional burnout of the specialist, as well as their dynamics. The basis of professional activity should be to provide conditions for this. However, collective life, in addition to having advantages, is also endowed with negative features. Indicators of collective distress that have a direct impact on the professional burnout of an individual member of the team are identified. These include problems and / or lack of corporate culture; dissatisfaction with the psychological atmosphere prevailing in the team; presence of conflict situations, quarrels, intrigue; absence or problems of interpersonal communication in the team, division into groups; low level of mutual assistance and support, unwillingness to maintain friendly relations; no punishment for guilt, reaction to negative behavior of colleagues, control over subjective factors; lack of prospects for team development; lack of conditions for personal development and formation; lack of measures to prevent occupational burnout. For comparison, the experimental study involved people who did not suffer from burnout and people who survived the state of burnout. Thus, people who have experienced a state of burnout have much deeper psycho-emotional disorders. Their professional experience is characterized by significant negative experiences and beliefs. Positive corporate social ties have been disrupted in their lives, which can lead to disruption in other areas: family, personal, spiritual and emotional. That is, it causes a number of other shifts. Certain trends are evidenced by statistics on the assessment of the existing risks of burnout, which concern specialists in various fields: almost all recognized the fact of burnout to varying degrees; the vast majority of respondents assess the ability to perform professional duties generally well, but the lack of an absolute answer also indicates the risks involved; mostly the presence of risks of burnout is assessed indirectly. On the basis of statistical indicators of occupational burnout, their dynamics can be distinguished victim groups. Given the classification of propensity to burnout, prevention technologies can be used. In each of the three cases, the approach will be different. It is established that a special place is occupied by the subjective factor of professional activity. Professional burnout is caused by various factors: social and organizational conditions of functioning of collective, legislative and normative-organizational maintenance of process of work; individual and personal qualities of personality, stress resistance, motivation of activity; compliance of qualities and personality traits with the requirements of the chosen profession, professional competence; ability to work in a team, ability to take into account the opinions and positions of others, sociability; availability of life, professional experience; psychological compatibility of individual team members; ability to control the situation in the team by management; corporate culture, the presence of common interests and activities, interest in the development and prosperity of the team. Theoretical analysis and experimental study of problems related to burnout indicate the presence of risks in the professional activities of professionals from different social structures. That is, it depends not so much on objective factors as on the subjective attitude of the individual to himself and his mental and physical health. And the problem looks not so much psychological as psychological and pedagogical. ; Розглянуто професійне вигоряння, що трактується як неспроможність виконувати професійні обов'язки на належному рівні внаслідок тривалого фізичного та/чи психічного перевантаження. Основний зміст дослідження полягає у визначенні можливостей профілактики професійного вигоряння фахівця соціальної сфери задля забезпечення його фізичного й психічного здоров'я. Представлено думки науковців щодо актуальності, мети, поліаспектності, змісту, об'єктивного і суб'єктивного чинників, відмінностей організаційного і психолого-педагогічних складових профілактики. Обґрунтовано вплив на професійну діяльність суспільних норм, цінностей, особистої відповідальності. Визначено показники колективного неблагополуччя, що мають значення у професійному вигорянні індивіда як члена колективу. До експериментального дослідження залучено осіб, котрі не зазнали професійного вигоряння, та осіб, котрі пережили стан професійного вигоряння – для порівняння. Доведено статистичними показниками, що особи, які пережили стан професійного вигоряння, мають значно глибші психоемоційні порушення, зміщення у мотивації професійної діяльності, деформацію ставлення до виконання професійних обов'язків. Наведено оцінювання наявних ризиків професійного вигоряння фахівцями різних соціальних структур. На основі статистичних показників виділено віктимні групи, підхід у профілактичній роботі до кожної з яких застосовується диференційовано. З'ясовано, що професійне вигоряння зумовлене різними факторами, серед яких основні: соціально-економічні загальносуспільні детермінанти; законодавче й нормативно-організаційне забезпечення процесу праці; соціальні й організаційні умови функціонування колективу; індивідуальні та особистісні якості особистості; стресостійкість; мотивація діяльності; відповідність якостей і рис особистості вимогам обраної професії, професійна компетентність; здатність працювати у колективі, вміння враховувати думки і позиції інших, комунікабельність; наявність життєвого, професійного досвіду; психологічна сумісність окремих членів колективу; вміння контролювати ситуацією в колективі з боку керівництва; корпоративна культура, наявність спільних інтересів і заходів, зацікавленість у розвитку й процвітанні колективу. Теоретичним аналізом й експериментальним дослідженням проблеми професійного вигоряння засвідчено наявність ризиків у професійній діяльності фахівців різних соціальних структур.
Background. Formation of mental disorders in the area of military conflict occurs in emergencies, which are fighting, leading to the emergence of stress disorders, and in the future after returning to normal living conditions can lead to decompensation of personality disorders, post-traumatic stress disorder, depression and suicide. The purpose was to conduct clinical and pharmacological, classification and legal, nomenclature and legal distribution of medicines for pharmacotherapy of depression among combatants with determination of parameters of their control regime. Materials and methods. The research used the current normative, legal and methodological documents, the State Register of Medicines of Ukraine, scientific sources, instructions for medical use of medicines, Internet resources. Used regulatory, documentary, forensic and pharmaceutical methods of analysis. Results. The article deals with the clinical and pharmacological, classification and legal, nomenclature and legal distribution of medicines with the determination of parameters of their control regime by ICD-10 codes F32-33 for the pharmacotherapy of depression among patients-combatants who receive medical care and pharmaceutical provision. Conclusions. Established that for pharmacotherapy of depression in healthcare establishments medicines prescribed, which: according to the clinical and pharmacological groups belong to the ATC codes "N04B", "N05A" and "N06A"; by classification and legal group – to the general group; by the nomenclature and legal group – to the prescription group. Determined that the circulation of antidepressant and antipsychotic medicines for the pharmacotherapy of depression among combatants in medical institutions carried out based on a license for medical practice, and in pharmacy establishments – based on a license for wholesale and retail trade of medicines. Implementation of the parameters of the control regime of medicines for pharmacotherapy of depression in the activity of healthcare facilities is relevant for psychiatrists, narcologists and general practitioners, and will ensure the proper organization of the order of their treatment at the stages of appointment, issue, storage, accounting, quality control and release in accordance with the requirements of the current legislation. ; Актуальность. Формирование психических расстройств в зоне военного конфликта происходит в чрезвычайных ситуациях, которыми выступают боевые действия, что приводит к возникновению стрессовых расстройств, а в дальнейшем после возвращения в привычные условия жизни может привести к декомпенсации расстройств личности, посттравматическим стрессовым расстройствам, депрессии, суицидам и самоубийствам. Цель исследования. Провести клинико-фармакологическое, классификационно-правовое и номенклатурно-правовое распределение лекарственных средств для фармакотерапии депрессии у комбатантов с определением параметров их режима контроля. Материалы и методы. Для проведения исследования были использованы действующие нормативно-правовые и инструктивно-методические документы, Государственный реестр лекарственных средств Украины, научные источники, инструкции для медицинского применения лекарственных средств, интернет-ресурсы. Использовались нормативно-правовой, документальный и судебно-фармацевтический методы анализа. Результаты. В статье проведено клинико-фармакологическое, классификационно-правовое и номенклатурно-правовое распределение лекарственных средств с определением параметров их режима контроля по кодам F 32-33 МКБ-10 для фармакотерапии депрессии у пациентов-комбатантов, которые в учреждениях здравоохранения различных уровней получают медицинскую помощь и фармацевтическое обеспечение. Выводы. Установлено, что для фармакотерапии депрессии в учреждениях здравоохранения назначаются лекарственные средства, которые: по клинико-фармакологическому признаку относятся к АТС-кодам «N04B», «N05А» и «N06A»; по классификационно-правовому признаку – к общей группе; по номенклатурно-правовому признаку – к рецептурной группе. Определено, что обращение антидепрессивных и антипсихотических лекарственных средств для фармакотерапии депрессии у комбатантов в медицинских учреждениях осуществляется на основании лицензии на медицинскую практику, а в аптечных учреждениях – на основании лицензии на оптовую и розничную торговлю лекарственными средствами. Внедрение в работу учреждений здравоохранения параметров режима контроля лекарственных средств для фармакотерапии депрессии является актуальным для врачей-психиатров, врачей-наркологов, врачей общей практики и обеспечит надлежащую организацию порядка их обращения на этапах назначения, выписки, хранения, учета, контроля качества и отпуска в соответствии с требованиями действующего законодательства. ; Актуальність. Формування психічних розладів у зоні військового конфлікту відбувається у надзвичайних ситуаціях, якими є бойові дії, що призводить до виникнення стресових розладів, а в подальшому після повернення до звичних умов життя може привести до декомпенсації розладів особистості, посттравматичних стресових розладів, депресії, суїцидів та самогубства. Мета дослідження. Провести клініко-фармакологічний, класифікаційно-правовий та номенклатурно-правовий розподіл лікарських засобів для фармакотерапії депресії у комбатантів з визначенням параметрів їх режиму контролю. Матеріали та методи. Для проведення дослідження було використано чинні нормативно-правові та інструктивно-методичні документи, Державний реєстр лікарських засобів України, наукові джерела, інструкції для медичного застосування лікарських засобів, інтернет-ресурси. Використовувались нормативно-правовий, документальний і судово-фармацевтичний методи аналізу. Результати. У статті проведено клініко-фармакологічний, класифікаційно-правовий та номенклатурно-правовий розподіл лікарських засобів з визначенням параметрів їх режиму контролю за кодами F 32-33 МКХ-10 для фармакотерапії депресії у пацієнтів-комбатантів, які в закладах охорони здоров'я різних рівнів отримують медичну допомогу та фармацевтичне забезпечення. Висновки. Встановлено, що для фармакотерапії депресії в закладах охорони здоров'я призначаються лікарські засоби, які: за клініко-фармакологічною ознакою належать до АТС-кодів «N04B», «N05А» і «N06A»; за класифікаційно-правовою ознакою – до загальної групи; за номенклатурно-правовою ознакою – до рецептурної групи. Визначено, що обіг антидепресивних і антипсихотичних лікарських засобів для фармакотерапії депресії у комбатантів у медичних закладах здійснюється на підставі ліцензії на медичну практику, а в аптечних закладах – на підставі ліцензії на оптову та роздрібну торгівлю лікарськими засобами. Впровадження в діяльність закладів охорони здоров'я параметрів режиму контролю лікарських засобів для фармакотерапії депресії є актуальним для лікарів-психіатрів, лікарів-наркологів, лікарів загальної практики та забезпечить належну організацію порядку їх обігу на етапах призначення, виписування, зберігання, обліку, контролю якості та відпуску відповідно до вимог чинного законодавства.
La teoría de la pérdida de la oportunidad o chance, se viene aplicando en Colombia a través de la Jurisprudencia del Consejo de Estado para resolver un gran número de situaciones, derivadas de la responsabilidad extracontractual del Estado en materia médica, cuando se trata de casos en los que se sufre el menoscabo de una ventaja esperada o se evita la recuperación de la salud. Lo anterior ocurre, en muchos casos, por el actuar negligente o la omisión del personal médico, asistencial o administrativo; sin embargo, es preciso aclarar que es muy difícil demostrar si esa actuación u omisión tiene incidencia causal entre el resultado final y el actuar del médico. Por ello, se pretende analizar cuáles han sido los criterios desarrollados por el Máximo Tribunal de lo Contencioso Administrativo en materia médica y cuáles han sido los criterios aplicados para determinar si hay lugar a la obligación de indemnizar a la víctima, en las situaciones en que se privó a ésta de obtener una mejora o evitar un daño, es decir, establecer si realmente existió la pérdida de una oportunidad o si solo se trataba de una incertidumbre causal. Lo anterior conllevó a la formulación del siguiente problema jurídico que permitirá el desarrollo del presente trabajo, el cual se sintetiza en el siguiente interrogante: ¿Los criterios jurisprudenciales establecidos por el Consejo de Estado, garantizan uniformemente los derechos de la víctima, cuando se acude a la aplicación de la pérdida de oportunidad en materia de responsabilidad médica en Colombia? En este contexto, se hace necesario establecer que la pérdida de oportunidad en términos generales se presenta cuando un sujeto tiene la posibilidad de obtener un beneficio y este no se logra; razón por la que, se desprenden una serie de preguntas y de hipótesis acerca de si ese agente, puede ser el responsable por la conducta activa u omisiva que desencadenó el hecho que afectó a la víctima, al perder un resultado posiblemente beneficioso. Esto sin desconocer que, aunque el resultado positivo está sujeto al azar y a la incertidumbre el afectado o sus familiares en caso de muerte, deben ser indemnizados por la pérdida de su chance. En este orden de ideas, se evidencia que la teoría de la pérdida de oportunidad y la indemnización de los daños a la persona tiene un efecto concreto en la responsabilidad patrimonial de carácter extracontractual en Colombia, puesto que permite probar la incidencia causal de esa culpa del personal médico. En este sentido se hace necesario señalar, que este documento se construyó a partir de la promulgación de la Constitución de 1991, teniendo como marco normativo lo señalado en el artículo 90 al introducir la noción de daño antijurídico3 en nuestro ordenamiento. ; The theory of the loss of the opportunity or chance, has been applied in Colombia through the Jurisprudence of the Council of State to resolve a large number of situations, derived from the extra-contractual responsibility of the State in medical matters, when it comes to cases in those who suffer the impairment of an expected advantage or prevent the recovery of health. The foregoing occurs, in many cases, due to the negligent act or omission of the medical, healthcare or administrative personnel; however, it is necessary to clarify that it is very difficult to demonstrate whether this act or omission has a causal impact between the final result and the actions of the doctor. For this reason, it is intended to analyze what have been the criteria developed by the Highest Administrative Litigation Court in medical matters and what have been the criteria applied to determine whether there is room for the obligation to compensate the victim, in situations in which It deprived it of obtaining an improvement or avoiding damage, that is, establishing whether there really was a loss of an opportunity or whether it was only a causal uncertainty. The foregoing led to the formulation of the following legal problem that will allow the development of this work, which is synthesized in the following question: Do the jurisprudential criteria established by the Council of State uniformly guarantee the rights of the victim, when they go to the application of the loss of opportunity in matters of medical liability in Colombia? In this context, it is necessary to establish that the loss of opportunity in general terms occurs when a subject has the possibility of obtaining a benefit and this is not achieved; This is why, a series of questions and hypotheses arise about whether that agent may be responsible for the active or omissionate behavior that triggered the event that affected the victim, by losing a possibly beneficial result. This without ignoring that, although the positive result is subject to chance and uncertainty, the affected person or their relatives in the event of death, must be compensated for the loss of their chance. In this vein, it is evidenced that the theory of loss of opportunity and compensation for damages to the person has a concrete effect on non-contractual financial liability in Colombia, since it allows proving the causal incidence of that fault of the person. medical staff. In this sense, it is necessary to point out that this document was constructed from the enactment of the 1991 Constitution, having as a normative framework what is indicated in article 90 when introducing the notion of unlawful damage3 in our legal system.
The aim of the article is to highlight basic principles of systems theory (ST) as a tool for finding new scientific directions and substantiation of unsolved topical issues of social responsibility. That might be further used by young scientists (undergraduates, PhD students, etc.) as a basis for their scientific potential development or by interns or post-graduates in the context of continuous professional development.Materials and methods. Fundamental and applied research by domestic and foreign scientists on the selected issue, scientific and methodological publications, normative and legislative documents are employed as materials for the study. The main provisions of the ST as well as scientific methods of cognition such as analysis, synthesis, abstraction, deduction, modeling, and generalization have been used.Results. There are three basic concepts in modern science: ST, system analysis, and system approach. It is ST that allows investigating properties of systems of any nature and complexity, including the pharmaceutical system. The system approach and system analysis allow developing methods for solving problems that arise within the system, taking into account the aims and functions of the system under consideration, its structure, and all external and internal connections.Through the prism of ST, the pharmaceutical sector of the Ukrainian healthcare system can be represented as a complex open system. It performs some basic and auxiliary functions. By means of systemic approach and three methods of system research (white, black and grey boxes), considering the case study of social responsibility in pharmacy, some ideas on identifying problematic aspects have been presented and directions for further research have need outlined.Conclusion. Research work begins with the choice of a problem or research topic, taking into account the scientific direction of the whole team of researchers, whose aim is to study certain fundamental, theoretical, and experimental problems. By highlighting the main provisions of ST, we have justified its relevance for finding new research and problematic aspects of pharmacy in the context of social responsibility of young scientists, in order to develop their academic potential, as well as that of interns and post-graduates in the context of continuous professional development. ; Цель работы – освещение базовых положений теории систем как инструмента поиска новых научных направлений и обоснование нерешенных актуальных вопросов социальной ответственности для дальнейшего использования молодыми учеными (магистрантами, аспирантами и т. д.) в качестве базиса развития своего научного потенциала, интернами и слушателями системы повышения квалификации в контексте непрерывного профессионального развития.Материалы и методы. Проанализированы публикации фундаментальных и прикладных исследований отечественных и зарубежных ученых по выбранному вопросу, научно-методические публикации, нормативные и законодательные документы. В работе использованы основные положения теории систем и общенаучные методы познания: анализа и синтеза, абстрагирования, дедукции, моделирования, обобщения.Результаты. В современной научной области существуют три базовых понятия: теория систем, системный анализ, системный подход. Именно теория систем позволяет исследовать свойства любых по природе и сложности систем, в том числе фармацевтическую. Системный подход и системный анализ дают возможность разрабатывать методы решения проблем, возникающих в системе, с учетом ее целей и функций, а также структуры, всех внешних и внутренних связей.Фармацевтический сектор здравоохранения Украины через призму теории систем можно представить как сложную открытую систему, которая выполняет ряд основных и вспомогательных функций. С помощью системного подхода и трех методов исследования систем (черный, серый и белый ящики) на примере исследования социальной ответственности в фармации представлены размышления об установлении проблемных аспектов и намечены возможные перспективные направления научных исследований.Выводы. Исследовательская работа начинается с выбора проблемы или темы исследования на основе научного направления всего коллектива исследователей, которые направлены на изучение определенных фундаментальных, теоретических и экспериментальных задач. Представив основные положения теории систем, обосновали их использование для поиска новых научных направлений и проблемных аспектов фармации в контексте социальной ответственности молодыми учеными для развития своего научного потенциала, а также интернами и слушателями системы повышения квалификации в контексте непрерывного профессионального развития. ; Мета роботи – висвітлення базових засад теорії систем як інструмента пошуку нових наукових напрямів та обґрунтування невирішених актуальних питань соціальної відповідальності для дальшого використання молодими науковцями (магістрантами, аспірантами тощо) як підґрунтя розвитку свого наукового потенціалу, інтернами та слухачами системи підвищення кваліфікації в контексті безперервного професійного розвитку.Матеріали та методи. Проаналізували публікації фундаментальних і прикладних досліджень вітчизняних і закордонних науковців з порушеного питання, науково-методичні публікації, нормативні та законодавчі документи. У роботі використали основні положення теорії систем та загальнонаукові методи пізнання: аналізу й синтезу, абстрагування, дедукції, моделювання, узагальнення.Результати. У сучасній науковій царині є три базові поняття: теорія систем, системний аналіз, системний підхід. Саме теорія систем дає можливість досліджувати властивості будь-яких за природою та складністю систем, зокрема фармацевтичної. Системний підхід і системний аналіз дають змогу розробляти методи розв'язання проблем, що виникають у системі, враховуючи її цілі та функції, а також структуру, усі зовнішні та внутрішні зв'язки.Фармацевтичний сектор галузі охорони здоров'я України через призму теорії систем можна представити як складну відкриту систему, що виконує низку основних і допоміжних функцій. За допомогою системного підходу та трьох методів дослідження систем (чорної, сірої та білої скрині) на прикладі дослідження соціальної відповідальності у фармації наведено міркування щодо виявлення проблемних аспектів та окреслені можливі перспективні напрями наукових досліджень.Висновки. Дослідницька робота розпочинається з вибору проблеми або теми дослідження, враховуючи науковий напрям усього колективу дослідників, що спрямований на вивчення певних фундаментальних, теоретичних і експериментальних завдань. Висвітливши основні положення теорії систем, обґрунтували її використання для пошуку нових наукових напрямів і проблемних аспектів фармації в контексті соціальної відповідальності молодими науковцями для розвитку свого наукового потенціалу, а також інтернами та слухачами системи підвищення кваліфікації в контексті безперервного професійного розвитку.
The aim of the article is to highlight basic principles of systems theory (ST) as a tool for finding new scientific directions and substantiation of unsolved topical issues of social responsibility. That might be further used by young scientists (undergraduates, PhD students, etc.) as a basis for their scientific potential development or by interns or post-graduates in the context of continuous professional development.Materials and methods. Fundamental and applied research by domestic and foreign scientists on the selected issue, scientific and methodological publications, normative and legislative documents are employed as materials for the study. The main provisions of the ST as well as scientific methods of cognition such as analysis, synthesis, abstraction, deduction, modeling, and generalization have been used.Results. There are three basic concepts in modern science: ST, system analysis, and system approach. It is ST that allows investigating properties of systems of any nature and complexity, including the pharmaceutical system. The system approach and system analysis allow developing methods for solving problems that arise within the system, taking into account the aims and functions of the system under consideration, its structure, and all external and internal connections.Through the prism of ST, the pharmaceutical sector of the Ukrainian healthcare system can be represented as a complex open system. It performs some basic and auxiliary functions. By means of systemic approach and three methods of system research (white, black and grey boxes), considering the case study of social responsibility in pharmacy, some ideas on identifying problematic aspects have been presented and directions for further research have need outlined.Conclusion. Research work begins with the choice of a problem or research topic, taking into account the scientific direction of the whole team of researchers, whose aim is to study certain fundamental, theoretical, and experimental problems. By highlighting the main provisions of ST, we have justified its relevance for finding new research and problematic aspects of pharmacy in the context of social responsibility of young scientists, in order to develop their academic potential, as well as that of interns and post-graduates in the context of continuous professional development. ; Цель работы – освещение базовых положений теории систем как инструмента поиска новых научных направлений и обоснование нерешенных актуальных вопросов социальной ответственности для дальнейшего использования молодыми учеными (магистрантами, аспирантами и т. д.) в качестве базиса развития своего научного потенциала, интернами и слушателями системы повышения квалификации в контексте непрерывного профессионального развития.Материалы и методы. Проанализированы публикации фундаментальных и прикладных исследований отечественных и зарубежных ученых по выбранному вопросу, научно-методические публикации, нормативные и законодательные документы. В работе использованы основные положения теории систем и общенаучные методы познания: анализа и синтеза, абстрагирования, дедукции, моделирования, обобщения.Результаты. В современной научной области существуют три базовых понятия: теория систем, системный анализ, системный подход. Именно теория систем позволяет исследовать свойства любых по природе и сложности систем, в том числе фармацевтическую. Системный подход и системный анализ дают возможность разрабатывать методы решения проблем, возникающих в системе, с учетом ее целей и функций, а также структуры, всех внешних и внутренних связей.Фармацевтический сектор здравоохранения Украины через призму теории систем можно представить как сложную открытую систему, которая выполняет ряд основных и вспомогательных функций. С помощью системного подхода и трех методов исследования систем (черный, серый и белый ящики) на примере исследования социальной ответственности в фармации представлены размышления об установлении проблемных аспектов и намечены возможные перспективные направления научных исследований.Выводы. Исследовательская работа начинается с выбора проблемы или темы исследования на основе научного направления всего коллектива исследователей, которые направлены на изучение определенных фундаментальных, теоретических и экспериментальных задач. Представив основные положения теории систем, обосновали их использование для поиска новых научных направлений и проблемных аспектов фармации в контексте социальной ответственности молодыми учеными для развития своего научного потенциала, а также интернами и слушателями системы повышения квалификации в контексте непрерывного профессионального развития. ; Мета роботи – висвітлення базових засад теорії систем як інструмента пошуку нових наукових напрямів та обґрунтування невирішених актуальних питань соціальної відповідальності для дальшого використання молодими науковцями (магістрантами, аспірантами тощо) як підґрунтя розвитку свого наукового потенціалу, інтернами та слухачами системи підвищення кваліфікації в контексті безперервного професійного розвитку.Матеріали та методи. Проаналізували публікації фундаментальних і прикладних досліджень вітчизняних і закордонних науковців з порушеного питання, науково-методичні публікації, нормативні та законодавчі документи. У роботі використали основні положення теорії систем та загальнонаукові методи пізнання: аналізу й синтезу, абстрагування, дедукції, моделювання, узагальнення.Результати. У сучасній науковій царині є три базові поняття: теорія систем, системний аналіз, системний підхід. Саме теорія систем дає можливість досліджувати властивості будь-яких за природою та складністю систем, зокрема фармацевтичної. Системний підхід і системний аналіз дають змогу розробляти методи розв'язання проблем, що виникають у системі, враховуючи її цілі та функції, а також структуру, усі зовнішні та внутрішні зв'язки.Фармацевтичний сектор галузі охорони здоров'я України через призму теорії систем можна представити як складну відкриту систему, що виконує низку основних і допоміжних функцій. За допомогою системного підходу та трьох методів дослідження систем (чорної, сірої та білої скрині) на прикладі дослідження соціальної відповідальності у фармації наведено міркування щодо виявлення проблемних аспектів та окреслені можливі перспективні напрями наукових досліджень.Висновки. Дослідницька робота розпочинається з вибору проблеми або теми дослідження, враховуючи науковий напрям усього колективу дослідників, що спрямований на вивчення певних фундаментальних, теоретичних і експериментальних завдань. Висвітливши основні положення теорії систем, обґрунтували її використання для пошуку нових наукових напрямів і проблемних аспектів фармації в контексті соціальної відповідальності молодими науковцями для розвитку свого наукового потенціалу, а також інтернами та слухачами системи підвищення кваліфікації в контексті безперервного професійного розвитку.
Dalla panoramica dei sistemi di valutazione del Benessere Animale (BA) si evince che si basa su molteplici indicatori diretti ed indiretti, ma per tutti i sistemi esaminati non vi è mai la possibilità di confermare la stima di benessere con metodi di riferimento oggettivi ed indipendenti. Inoltre, i vari sistemi, pur volendo stimare un dato oggettivo del BA, rispondono a specifiche categorie sociali: opinione pubblica (es. Welfare Quality), politica amministrativa (es. IBA), allevatori (es. FARM, IBS e SDIB), consumatori (FARM, Welfare Quality). Un sistema realmente olistico al momento non esiste, in quanto in relazione all'esigenza principale che deve soddisfare, si tende a semplificare la valutazione omettendo alcuni aspetti significativi. Lo scopo generale di questa attività di ricerca è stato quello di evolvere un sistema di valutazione del BA (modello SDIB) realizzato presso il Dipartimento DIANA di Piacenza, rivolto agli allevamenti in prima istanza, quale strumento di innovazione dell'impresa zootecnica, ma nel pieno rispetto delle normative, della sensibilità sociale e delle istanze etiche. L'obiettivo principale è stato quello di sviluppare un software, denominato IDEAL, dedicato al modello di valutazione SDIB. È stata valutata l'eventuale ridondanza degli indicatori di benessere inclusi nel modello, entro una adeguata popolazione di allevamenti della pianura padana e dello stato dell'Oregon. Inoltre, SDIB ha mostrato incoraggianti risultati circa il suo utilizzo come strumento di valutazione di fattori sovra-aziendali, sono infatti state eseguite valutazioni in gruppi di allevamenti caratterizzati da differenze produttive, e gestionali (es. sistema biologico vs convenzionale; adesione al disciplinare del Grana Padano vs Parmigiano Reggiano; sistema padano vs sistema Oregon) per valutare l'eventuale incidenza sul livello di BA. Applicando questa metodologia l'investigazione di tali fattori esula dalle mode del momento; al contrario, privilegia la risposta degli animali per tali fattori. Nei confronti eseguiti, è stata riscontrata per tutti i gruppi di aziende una elevata variabilità relativa al livello di BA, dimostrando come disciplinari o sistemi di allevamento diversi, non siano da soli, sufficienti a garantire un ottimale livello di BA. Un secondo obiettivo del progetto si è concentrato sullo studio di valori di riferimento ematici nelle varie fasi di lattazione, per fornire una maggiore oggettività ai sistemi di valutazione del BA con dati indipendenti. Pertanto, si sono eseguiti prelievi ematici nelle categorie di allevamento più rappresentative delle bovine durante il ciclo produttivo (asciutta, immediato post-parto, fine del primo mese di lattazione e lattazione avanzata) appartenenti ad allevamenti con un buon livello di benessere in tutti i cluster di SDIB, una adeguata alimentazione in tutte le fasi ed ottimi standard di strutture ed attrezzature, con lo scopo di identificare i livelli di riferimento di vari indicatori fisiologici. Per le 4 fasi sono pertanto stati individuati nuovi range di riferimento che potranno essere usati per validare i vari sistemi di valutazione del BA. ; The overview of Animal Welfare (AW) assessment systems shows that it is based on multiple direct and indirect indicators, but for all systems examined, there is never the possibility of confirming the welfare estimate with objective and independent reference methods. Even though the various systems want to estimate an objective data of animal welfare, they respond to specific social categories: public opinion (e.g., Welfare Quality), administrative policy (e.g., IBA), breeders (e.g., FARM, IBS and SDIB), consumers (FARM, Welfare Quality). At the moment, there is no truly holistic system; in relation to the main need to satisfy, there is a tendency to simplify the evaluation by omitting some significant aspects. The general aim of this research activity was to evolve an animal welfare evaluation system (SDIB model), that has been carried out at the DIANA Department of Piacenza. Firstly, this system is suggested for farms as a tool for innovation of the livestock enterprise, but in full compliance with the regulations, social sensitivity, and ethical requirements. The main objective was to develop a software, called IDEAL, dedicated to the SDIB evaluation model. The possible redundancy of the welfare indicators included in the model was evaluated within an adequate population of farms in the Po Valley and in the State of Oregon. In addition, SDIB has shown encouraging results about its use as a tool for the evaluation of extra company factors. In fact, some evaluations have been carried out in groups of farms characterized by differences in production and management (e.g., biological system vs. conventional, adherence to Grana Padano Disciplinary vs. Parmigiano Reggiano Disciplinary, Po Valley system vs. Oregon system) to assess the possible impact on the level of AW. Applying this methodology, the investigation of these factors goes beyond the current trends. On the contrary, it favors the animals' response to these factors. With regard to the comparisons carried out, a high variability relative to the level of animal welfare has been found for all groups of farms, demonstrating how different disciplines or farming systems are not sufficient to ensure an optimal level of AW, if not related to something else. A second objective of the project was to study blood reference values at the various stages of lactation in order to provide greater objectivity to the AW assessment systems with independent data. Therefore, blood samples were taken from the most representative categories of cows during the production cycle (dry, immediate post-partum, end of the first month of lactation and advanced lactation) belonging to herds with a good level of welfare in all SDIB clusters, adequate feeding at all stages and excellent standards of facilities and equipment, with the aim of identifying the reference levels of various physiological indicators. For the 4 phases, new reference ranges have been identified, and they can be used to validate the various assessment systems of the AW.
Theoretical aspects of formation of ecologically balanced model of the rural areas economy development in the zone of irrigation were carried out by the study of theoretical, methodical and scientific-practical bases for formation and development of the model and mechanisms of its implementation in the system of regional environmental use. Methodological foundation of the study was formed by classic theses of environmental use economy, agrarian economy, scientific works of domestic and foreign scientists, and personal investigations. Methods of the study include systematic approach and analysis, historical, monographical, economic and statistical, systematic and structural, and graphical methods. The main constituent of agrarian sector is an enterprise, which uses available natural resources potential in order to produce competitive agricultural products. Formation of ecologically balanced economic development of an agrarian enterprise is not only a relevant but also a difficult issue. Determination of the minimum ecological standards for agricultural enterprises, development of the programs of rational use of natural resources together with corresponding economic indices is impossible without the integration of ecological limitations into the economic development of an agrarian enterprise, agrarian sector of the economy and rural areas. A strategy of the balancing interests, which is based on strategic directions of rural areas development, is determined by the corresponding requirements and limitations, namely: economic aims of agrarian enterprises and agrarian sector in general are regulated by ecological limitations, and ecological goals are fulfilled without economic restrictions. This is the best variant for the model of balancing interests in the process of economic development of agrarian sector of the economy and rural areas. Balancing of the model of economic development provides for the improvement in ecological policy, regulation of economic development through diversification of economic activity of the productive objects of rural area, improvement of legislative and normative basis and informational support of rural areas development. To implement the developed model there is a scientifically grounded organizational and economic mechanism with appropriate instruments by determination of principles of the mechanism formation, substantiation of organizational instruments of direct action and economic instruments of side action of ecological orientation considering sectoral and territorial approaches to the balancing ecological and economic development of rural areas. ; Теоретические аспекты формирования экологически сбалансированной модели развития экономики села в зоне полива проводились исследования теоретического, методического и научно-практического основы формирования и развития модели и механизмы ее реализации в системе регионального природопользования. Методологическую основу исследования составили классические тезисы. экономики природопользования, аграрной экономики, научных трудов отечественных и зарубежных ученых, и личные расследования. Методы исследования включают системный подход и анализ, исторический, монографические, экономико-статистические, систематические и структурно-графические методы. Главный Составной частью аграрного сектора является предприятие, которое использует имеющийся природно-ресурсный потенциал для производить конкурентоспособную сельскохозяйственную продукцию. Формирование экологически сбалансированного экономического развития аграрного предприятия является не только актуальной, но и сложной проблемой. Определение минимума экологические стандарты для сельскохозяйственных предприятий, разработка программ рационального использования природных ресурсы вместе с соответствующими экономическими показателями невозможны без интеграции экологических ограничения в развитии экономики аграрного предприятия, аграрного сектора экономики и сельские районы. Стратегия балансирования интересов, основанная на стратегических направлениях сельской местности развития, определяется соответствующими требованиями и ограничениями, а именно: экономическими целями Аграрные предприятия и аграрный сектор в целом регулируются экологическими ограничениями и экологическими Цели выполняются без экономических ограничений. Это лучший вариант для модели баланса интересов в процессе экономического развития аграрного сектора экономики и сельской местности. Балансировка модели экономического развития предусматривает совершенствование экологической политики, регулирование экономическое развитие через диверсификацию хозяйственной деятельности производственных объектов села область, совершенствование законодательной и нормативной базы и информационное обеспечение развития сельских территорий. Для реализации разработанной модели существует научно обоснованная организационно-экономическая механизм с соответствующими инструментами путем определения принципов формирования механизма, обоснование организационных инструментов прямого действия и экономических инструментов побочного действия экологической направленности с учетом отраслевых и территориальных подходов к уравновешиванию экологических и экономическое развитие сельской местности. ; Теоретичні аспекти формування екологічно збалансованої моделі економічного розвитку сільського регіону в зоні зрошення виконувалось через дослідження теоретичних, методичних та науково-практичних засад формування і розробки моделі та механізмів її реалізації у системі регіонального природокористування. Методологічну основу дослідження становлять класичні положення економіки природокористування, аграрної економіки, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених та особисті дослідження. Методи дослідження включають в себе системний підхід та аналіз, історичний, монографічний, економіко-статистичний, системно-структурний та графічний методи. Основною складовою аграрного сектору є підприємство, яке використовує наявний природно-ресурсний потенціал з метою отримання конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. Формування екологічно збалансованого економічного розвитку аграрного підприємства є не лише актуальним питанням, але й складним. Встановлення мінімальних екологічних стандартів для сільськогосподарських підприємств, розробка програм раціонального використання природних ресурсів разом з відповідними економічними показниками неможливе без інтеграції екологічних обмежень в економічний розвиток аграрного підприємства, аграрного сектору економіки та сільських територій. Стратегія збалансування інтересів, яка ґрунтується на стратегічних напрямах розвитку сільського регіону, регламентується відповідними вимогами й обмеженнями, а саме: економічні цілі аграрних підприємств і аграрного сектору в цілому регулюються екологічними обмеженнями, а екологічні цілі реалізуються без економічних обмежень. Це є найкращим варіантом для моделі збалансування інтересів у процесі економічного розвитку аграрного сектору економіки і сільських територій. Збалансування моделі економічного розвитку передбачає удосконалення екологічної політики, регулювання економічного розвитку через диверсифікацію господарської діяльності виробничих об'єктів сільського регіону, удосконалення законодавчо-нормативної бази та інформаційного забезпечення розвитку сільського регіону. Для впровадження розробленої моделі науково обґрунтовано організаційно-економічний механізм з відповідним інструментарієм, які ґрунтуються на визначених принципах побудови механізму, обґрунтуванні організаційних інструментів прямої дії та економічних інструментів побічної дії екологічної спрямованості з урахуванням галузевого і територіального підходів до збалансування еколого-економічного розвитку сільського регіону.
