Suchergebnisse

Recent years have witnessed the rise of far right-wing leaders in various parts of the world. Stanley (2019) recognizes the particularities of the different nations where this phenomenon is observed but advocates for generalizing it. The author uses the label "fascism" to refer to a variety of ultranationalism. When analyzing the current Brazilian situation, Souza (2019) also refers to fascism, exploring its irrational origins and particularities in Brazil, noticing the emergence of a neo-fascism. Against this backdrop, there are cases of people leaving their countries due to the increasing violence experienced. This study explores this particular situation, presenting the history of Tiburi's exile, a philosopher, writer, university professor, and Brazilian politician. Concerning the theoretical discussion of the case, the study recalls, among other contributions, the debate about the centrality of work and its psychological function and how it presents itself as a form of existence and resistance for political exile. The article also discusses solidarity and the 'public space of word', a possibility that ceases in the country of origin and is sought in expatriation, primarily through work as a mode of existence and resistance. This study uses life history research, which is a rich possibility of apprehending the social experience and the subject in their practices. It is a method particularly fruitful in the study of phenomena such as migration. It is also essential through this research to register and reflect on work in the context of the recent Brazilian political exile. ; En los últimos años, hemos visto el surgimiento de líderes de extrema derecha en varias partes del mundo. Acerca de este fenómeno, Stanley (2019) plantea la necesidad de una comprensión más generalizada y lo describe desde la perspectiva del fascismo. Al tratar sobre la actual coyuntura en Brasil, Souza (2019) también se refiere a las razones irracionales del fascismo y sus particularidades en el contexto nacional, llamando la atención sobre el surgimiento de un neofascismo contemporáneo. Dentro de este marco, observamos la necesidad de que personas tengan que salir de su propio país debido a la creciente violencia experimentada. Así, en nuestra investigación, buscamos comprender este fenómeno, presentando la historia del exilio de Marcia Tiburi, filósofa, escritora, profesora universitaria y política brasileña. Para la discusión teórica del caso, rescatamos, entre otras contribuciones, el debate sobre la centralidad del trabajo y su función psicológica y sobre cómo el trabajo se presenta como una forma de existencia y resistencia para el exiliado político. También discurrimos a respecto de la solidaridad y el espacio público de la palabra, una posibilidad que termina en el país de origen y que busca restablecerse en la expatriación, en especial a través del trabajo como una forma de existencia y resistencia. Destacamos aquí la metodología utilizada: investigación de historia de vida. Es una valiosa posibilidad de aprehender la experiencia social y el sujeto en sus prácticas, y es especialmente fértil para el estudio de fenómenos como la migración. También es importante para nosotras, con el presente trabajo, registrar y reflexionar sobre el trabajo en el contexto del exilio político en la historia reciente de Brasil. ; Nos anos recentes, vislumbramos em várias partes do mundo a ascensão de líderes de extrema direita. Sobre esse fenômeno, Stanley (2019) nos diz da necessidade de uma compreensão mais generalizada e o descreve sob o prisma do fascismo. Souza (2019), ao discorrer sobre a atual conjuntura do Brasil, também remete às razões irracionais do fascismo e às suas particularidades no contexto brasileiro, chamando a atenção para a emergência de um neofascismo contemporâneo. Dentro desse quadro, observamos a necessidade da saída de pessoas de seu próprio país em função das violências vivenciadas em caráter cada vez mais crescente. Assim, buscamos em nosso estudo, a compreensão desse fenômeno, por meio da apresentação da história do desterro de Marcia Tiburi, filósofa, escritora, professora universitária e política brasileira. Para a discussão teórica do caso, resgatamos, dentre outros aportes, o debate sobre a centralidade do trabalho e sua função psicológica e sobre como o trabalho se apresenta enquanto modo de existência e resistência para o exilado político. Também discorremos a respeito da solidariedade e do espaço público da palavra, possibilidade que se cessa no país de origem e que se busca restaurar no expatriamento, especialmente pela via do trabalho enquanto modo de existência e resistência. Destacamos aqui a metodologia utilizada: a pesquisa em história de vida. Trata-se de uma rica possibilidade de apreensão do vivido social e do sujeito em suas práticas, e que se apresenta especialmente fecunda ao estudo de fenômenos como o da migração. Importa-nos ainda, com o presente trabalho, registrar e refletir acerca do trabalho no contexto do exílio político na história recente do Brasil.

Det er lite forskning og manglende kunnskap om kriminalitet rettet mot personer med nedsatt funksjonsevne. Det er behov for å utvikle denne kunnskapen slik at det kan utarbeides retningslinjer og prosedyrer som bidrar til å øke rettsikkerheten til denne sårbare gruppen. Tema for denne avhandlingen er knyttet til vold og overgrepssaker hvor det antatte vitne har en funksjonsnedsettelse og belyser hvordan slike saker behandles i deler av rettssystemet i Norge. Studiene i avhandlingen og hovedområdene som diskuteres beskriver hva som karakteriserer disse sakene, hvordan politiet gjennomfører avhør av personer med nedsatt funksjonsevne og hvordan deres eventuelle behov for helsetjenester ivaretas i etterkant av et avhør. Det er gjennomført tre studier som har resultert i tre artikler og disse er inkludert som egne kapitler i avhandlingen. Den første studien har benyttet data fra straffesaksregisteret i Norge. Denne studien er den første i Norge, og en av få studier internasjonalt som har benyttet slike data for å analysere og beskrive volds- og overgrepssaker mot personer med nedsatt funksjonsevne. Studien viser at det i straffesaksregisteret er en overvekt av seksuelle overgrep mot unge voksne jenter med nedsatt funksjonsevne. Videre viser studien til at det er få voldsog overgrepssaker der det antatte offeret er under 16 år og det er relativt få saker som omhandler vold mot personer ned nedsatt funksjonsevne. Den andre studien i avhandlingen belyser hvordan politiet gjennomfører avhør av personer med utviklingshemming og autisme. Studien analyserer spørsmålstyper og benytter en internasjonalt anerkjent metode for å belyse kvaliteten på avhørene, og hvorvidt disse er i tråd med de anbefalinger som finnes. Analysen viser at det er stor variasjon i avhørene som er analysert. En utfordring som kommer tilsyne er at politiet i for liten grad benytter åpne spørsmål som tilrettelegger for frie fortellinger. Den tredje og siste studien i avhandlingen belyser hvordan vitnenes eventuelle helseutfordringer blir ivaretatt i krysningspunktet mellom rettsvesenet, i denne sammenhengen Barnehusene, og helsetjenestene. I Norge har Barnehusene et uttrykt ansvar for at eventuelle behov for helsetjenester kartlegges og ivaretas. Studien retter søkelyset mot manglende prosedyrer og retningslinjer for samarbeidet mellom Barnehusene og helsetjenestene. Dette bidrar til stor variasjon knyttet til hvordan behovene for helsetjenester til personer med nedsatt funksjonsevne blir ivaretatt i etterkant av et avhør. Avhandlingen er en av veldig få som belyser hvordan rettsvesenet i Norge møter mennesker med nedsatt funksjonsevne og tilrettelegger for deres behov i straffesaker knyttet til vold og overgrep. Det avdekkes ny og viktig kunnskap som kan bidra til å øke rettsikkerheten og menneskerettighetene til personer med nedsatt funksjonsevne i volds- og overgrepssaker. ; Crime against people with disabilities is under-researched. More knowledge is therefore needed to develop guidelines and procedures to secure the rule of law for this vulnerable group. This thesis illuminates how people with disabilities who are alleged victims of physical and sexual abuse, proceed through the criminal justice system in Norway. The main issues discussed include the characteristics of the criminal cases and of the investigative interviews conducted with alleged victims with a disability, and their need for health services after the investigative interview. Three studies were conducted. The research papers that report these are included as separate chapters in the thesis. The first study is based on register data from the criminal justice system. This is one of few studies in the world that has been given access to such data to analyze and describe case characteristics. The results show that sexual offenses against young females are the most common crime investigated by the police in Norway for victims with a disability, and that the number of cases investigated that involve children under the age of 16 and involve violence were few. The second study analyzed question types and how bestpractice recommendations for interviewing vulnerable witnesses were mirrored in practice. The analysis revealed a considerable variation. The main conclusion shows that interviewers need to increase the use of the recommended open-ended questions and cease using suggestive questions. Our final study aimed to address the meeting of victim health care needs at the interface between the criminal justice system and the health care sector. The small data set analyzed raises questions around the lack of guidelines and practices for securing the required health care services by the criminal justice and health care collaboration. The study shed light on a phenomenon which needs much more research. This thesis is one of the very few that addresses critical issues in how the criminal justice system in Norway meets people with disabilities as alleged victims of physical and sexual abuse. The topics discussed add new and essential information to this field. This enables us to move our knowledge forwards and to secure the rule of law and the human rights of victims with disabilities. ; publishedVersion

Proclaiming a new world order, the leaders of Western states provided for the expansion of peace and stability by assisting with Europeanization and the integration of Central and Eastern Europe. However, the situation with Ukraine is more complicated. The aim of the paper is revealing of the EU's soft power peculiarities towards Ukraine. The methodology is based on studies of Joseph Nye and the USC Centre of Public Diplomacy. Both have been adapted and implemented to the aims of the current study. The most important questions are: What makes the EU attractive abroad? To what extent does the EU rely on its attractiveness in its relations with Ukraine? What prevents the EU from more effectively pursuing its soft power policy towards Ukraine? As a result of this work, it became clear that the EU's influence on Ukraine and in particular on the solution of the current conflict with Russia was insignificant. This is a paradox if we consider the individual characteristics of both actors. The EU still loses to Russia in digital diplomacy. However, in terms of the attractiveness of cultural achievements, the strength of the EU is about the same as that of Russia. The strength of the diplomatic network, its contribution to global interaction in the case of the EU is relatively higher than that of Russia. Finally, the EU's strength is much higher than that of Russia in terms of the attractive economic model, business friendliness, and ability to innovate; by the level of human capital, contribution to scholarships, and attractiveness for international students; in the context of a commitment to freedom, human rights and democracy, and the quality of political institutions. In the future, it is necessary to conduct a study of this phenomenon and find out what affects the EU's inability to use its soft power advantages effectively. ; Провозгласив новый мировой порядок, лидеры западных государств обеспечили расширение мира и стабильности, способствуя европеизации и интеграции Центральной и Восточной Европы. Однако с Украиной ситуация сложнее. Целью статьи является выявление особенностей стратегии мягкой силы ЕС относительно Украины. Методология основана на исследованиях Джозефа Ная и Центра общественной дипломатии США. Оба были адаптированы для целей данного исследования. Наиболее важными вопросами являются следующие: Что делает ЕС привлекательным за границей? Насколько ЕС рассчитывает на свою привлекательность в отношениях с Украиной? Что мешает ЕС эффективнее проводить свою политику мягкой силы относительно Украины? В результате этой работы выяснилось, что влияние ЕС на Украину и в частности на решение текущего конфликта с РФ было незначительным. Это парадокс, если рассмотреть отдельные характеристики обоих акторов. ЕС все еще проигрывает России в области цифровой дипломатии. Однако по привлекательности культурных достижений сила ЕС примерно такая же, как и у России. Сила дипломатической сети, ее вклад в глобальное взаимодействие в случае ЕС относительно выше, чем у России. Наконец сила ЕС намного выше, чем у России в сфере привлекательности экономической модели, дружелюбия к бизнесу и способности к инновациям; по уровню человеческого капитала, вкладу в стипендии и привлекательности для иностранных студентов; в контексте приверженности свободе, правам человека и демократии, а также качеству политических институтов. В дальнейшем следует провести исследование этого феномена и выяснить, что влияет на неумение ЕС эффективно использовать свои преимущества мягкой силы. ; Проголошуючи новий світовий порядок, лідери західних держав передбачали розширення миру та стабільності, допомагаючи європеїзації та інтеграції Центральної та Східної Європи. Однак ситуація з Україною складніша. Метою статті є розкриття особливостей м'якої сили ЄС щодо України. Методологія заснована на дослідженнях Джозефа Ная та Центру громадської дипломатії США. Обидва були адаптовані та впроваджені згідно до цілей поточного дослідження. Найважливішими питаннями стали наступні: Що робить ЄС привабливим за кордоном? Наскільки ЄС покладається на свою привабливість у відносинах з Україною? Що заважає ЄС ефективніше проводити свою політику м'якої сили щодо України? В результаті цієї роботи з'ясувалося, що вплив ЄС на Україну і зокрема на вирішення поточного конфлікту з РФ був незначним. Це парадокс, якщо розглянути окремі характеристики обох акторів. ЄС все ще програє Росії в області цифрової дипломатії. Однак за привабливістю культурних досягнень сила ЄС приблизно така ж, як і у Росії. Сила дипломатичної мережі, її внесок в глобальну взаємодію в разі ЄС відносно вище, ніж у Росії. Нарешті сила ЄС набагато вище, ніж у Росії в сфері привабливості економічної моделі, дружелюбності до бізнесу і спроможності до інновацій; за рівнем людського капіталу, вкладу в стипендії і привабливість для іноземних студентів; в контексті прихильності свободі, правам людини і демократії, а також якості політичних інститутів. Надалі слід провести дослідження цього феномена і з'ясувати, що впливає на невміння ЄС ефективно використовувати свої переваги м'якої сили.

The peculiarities of the legal responsibility for the breakdown of the foil legislation in the Russian Empire in the period from the other half of the 19th century were revealed – ear of 20th century The period of the other half of the 19th – the ear of the 20th century is decisive in the development of imperial legislation, although the number of normative legal acts was adopted, among which they quietly regulated the sphere of protection. It was established that the resources on the Ukrainian lands were growing at their warehouse, and the tendency was discouraged until it was destroyed. In most of the populations, the policy of the Russian government before the Ukrainian leaders was of a colonial nature. It was reported that on the Ukrainian lands the Russian imperial legislation was in progress, especially of which there was a significant number of normative legal acts, assigned to legal promises for the violation of legislation. The main provisions of the normative legal acts were outlined, and the nutritional attraction was regulated to the extent of the fall, the fall, the Statute on the forest (1842, 1876, 1905), Criminality, the regulation of 1903, Charter about punishment that imposed by magistrates 1885 p. that in. It was emphasized that, given the significant achievements in the codification of forest protection norms, the imperial forest legislation did not take into account the natural features of Ukrainian forests. A detailed update of the provisions of the Statute on Forests at the editorial office 1905 p. The examination of the right-handed persons, who have gone to the wicked codified act, was subdivided into groups: 1) the cutting of a state-owned forest for more than 10 trees on 100 skin trunks (Art. 762); 2) procurement of forest products in state-owned forests from a few, more than 10 per skin 100 units (Art. 763); 3) sale of forest received from the state free of charge (Art. 764); 4) sale of state forest, which was intended for use as raw material in enterprises (Art. 769); 5) sale of the forest from the list of materials, which were taken away from the peasant forests, due to the broken rules, the sale of the forest was 100% (Art. 777). At in the same section of Art. 671 regulated that in the breakdown of the fool's legislation, the winners were guilty of the paragraphs of the Code of Laws about punishment in 1885, as well as the Statute on punishment, which should be imposed by the magistrates of 1864 r. For its part, Art. 672 established liability of the fines for cutting the timber in the form of liabilities, so that the specified values in the lumber bill were transferred. ; Розглянуто особливості юридичної відповідальності за порушення лісового законодавства в Російській імперії в період із другої половини ХІХ ст. – на початку ХХ ст. Період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. визначаль- ний у розвитку імперського законодавства, оскільки тоді було ухвалено значну кількість нормативно-правових актів, зокрема й тих, що регулювали лісоохоронну сферу. Встановлено, що лісові ресурси на українських землях були різними за своїм складом, до того ж спостерігалася тенденція до їх погіршення. Здебільшого політика росій- ської влади до українських лісів мала колоніальний характер. Доведено, що на українських землях діяло росій- ське імперське законодавство, особливістю якого була наявність значної кількості нормативно-правових актів, присвячених юридичній відповідальності за порушення лісового законодавства. Розглянуто основні положення нормативно-правових актів, що регулювали питання притягнення до відповідальності за лісопорушення, зокрема Статут про ліси (1842 р., 1876 р., 1905 р.), Кримінальне уложення 1903 р., «Положення про збереження лісів» 1888 р., Устав про покарання, що накладаються мировими суддями 1885 р. та інші. Наголошено на тому, що, незважаючи на значні досягнення в кодифікації лісоохоронних норм, імперське лісове законодавство не враховувало природних особливостей українських лісів. Детально досліджено положен- ня Статуту про ліси в редакції 1905 р. Розгляд правопорушень, які ввійшли до змісту цього кодифікованого акта, поділено на групи: 1) перерубка казенного лісу більш ніж 10 дерев на кожних 100 стволів (ст. 762); 2) заготівля лісових виробів у казенних лісах у кількості більш ніж 10 на кожних 100 одиниць (ст. 763); 3) продаж лісу, отри- маного від держави безплатно (ст. 764); 4) продаж казенного лісу, який був призначений на використання як сиро- вина на підприємствах (ст. 769); 5) продаж лісу чи лісоматеріалів, отриманих у селянських лісах, із порушенням правил стосовно вимог продажу лісу (ст. 777). У цьому ж розділі ст. 671 регламентувала, що в разі порушення лісового законодавства винні підлягали покаранню згідно з пунктами Уложення про покарання 1885 р., а також Статутом про покарання, що накладаються мировими суддями 1864 р. Зі свого боку, ст. 672 встановлювала від- повідальність у вигляді штрафів за рубку лісу в обсягах, що перевищують вказані значення в лісорубному білеті.

In modern market conditions, knowledge of laws and regulations in the field of technical regulation allows managers and specialists of veterinary medicine to avoid unnecessary costs and risks in the development, supply and organization of production, greatly facilitates the preparation and completion of registration procedures in Ukraine and protects against inconsistencies in activities. Given the importance of this, the President of Ukraine in 2005 issued a Decree "On measures to improve activities in the field of technical regulation and consumer policy." For its implementation in Ukraine the Concept of development of technical regulation and consumer policy is developed. The purpose of the Concept is to create a modern system of technical regulation and consumer protection adapted to EU and WTO requirements, which will promote economic development, entrepreneurship, fair competition, protection of human health and the environment, consumer rights to quality and safe products, eliminate trade inconsistencies. In these conditions, national standardization is rapidly being established. Since 2005, the Law of Ukraine "On Standards, Technical Regulations and Conformity Assessment Procedures" has been implemented. Introduced a new type of legal document - technical regulations, and this significantly and targeted-specifically increases the level of requirements for all types of enterprises, including enterprises of veterinary medicine. The main requirement laid down in the technical regulations is the quality and safety of products. Quality is the absolute confidence of the manufacturer in its products at any level of its development, production and consumption. Therefore, a justified and cost-effective policy for veterinary enterprises should be to focus on advanced achievements in ensuring stable and competitive product quality. The technical regulation, as a normative legal document, directly and through reference contains mandatory requirements for the technology of production of products for veterinary medicine and animal husbandry, rules of conformity assessment, rules of identification, packaging, labeling, etc. These requirements are enshrined in the new Law of Ukraine "On Veterinary Medicine". It is also important that strict compliance with the provisions of technical regulations gives manufacturers the opportunity to assess and control the risks that are significant in terms of product safety, and to implement in the practice of the enterprise rules of good manufacturing practice. Regarding the completeness of the development of technical regulations that would take into account the specialization of enterprises, there is a need to continue research, summarize the experience of leading foreign firms, improve the mechanisms of their implementation in the practice of veterinary enterprises. ; В сучасних ринкових умовах знання законодавчих і нормативно-правових документів у сфері технічного регулювання дає змогу керівникам і спеціалістам підприємств ветмедицини уникати зайвих витрат та ризиків у процесах розробки, постачання та організації виробництва продукції, значно полегшує підготовку і проходження процедур її реєстрації в Україні, а також захищає від невідповідностей у діяльності. Враховуючи важливість цього, Президент України ще у 2005 році видав Указ "Про заходи щодо вдосконалення діяльності у сфері технічного регулювання та споживчої політики". На його виконання в Україні розроблена Концепція розвитку технічного регулювання та споживчої політики. Метою Концепції є створення адаптованої до вимог ЄС і СОТ сучасної системи технічного регулювання та захисту прав споживачів, що сприятиме розвитку економіки, підприємництва, чесній конкуренції, захисту здоров'я людей і навколишнього середовища, прав споживачів на якісну і безпечну продукцію, усунення неузгодженостей у торгівлі. В цих умовах прискорено утверджується національна стандартизація. З 2005 року введений до виконання Закон України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" (Zakon Ukrainy "Pro standartyzatsiiu", 2014; Zakon Ukrainy "Pro tekhnichni rehlamenty ta otsinku vidpovidnosti", 2015). Введений новий вид нормативно-правового документа – технічні регламенти, а це вже значно і адресно-конкретно підвищує рівень вимог до всіх видів підприємств, зокрема і підприємств ветмедицини. Головною вимогою, яка закладається у технічній регламент, є якість і безпечність продукції. Якість – це абсолютна впевненість виробника у своїй продукції на будь якому рівні її розробки, виробництва та споживання. Тому оправданою і економічно ефективною для підприємств ветмедицини політикою має бути орієнтація на передові досягнення щодо забезпечення стабільної конкурентоспроможної якості продукції. Технічний регламент, як нормативно-правовий документ, безпосередньо і через посилання містить обов'язкові до виконання вимоги до технології виробництва продукції для ветмедицини і тваринництва, правил оцінки відповідності, правил ідентифікації, пакування, маркування і т. ін. Ці вимоги закріплені у новому Законі України "Про ветеринарну медицину". Важливим є і те, що чітке дотримання положень технічних регламентів надає виробникам можливість оцінювати і контролювати ризики, що є значним з огляду на безпечність продукції, та впроваджувати у практику діяльності підприємства правила належної виробничої практики. Щодо повноти розробки технічних регламентів, які враховували б спеціалізацію підприємств є необхідність продовжувати дослідження, узагальнювати досвід провідних зарубіжних фірм, удосконалювати механізми їх впровадження у практику підприємств ветмедицини.

The article presents the analysis of the epistemological basis for the concept of dignity in the philosophical discourse of an outstanding English enlightener John Locke. His views on natural rights and freedoms as well as on human dignity, formed within the framework of the Enlightenment formative shifts, haven't lost their heuristic potential, and moreover, reveal their relevance in the context of the tendencies prevailing in the contemporary dynamic world. In the process of investigation the following methods were applied: dialectical, hermeneutical, phenomenological, and comparative. The research has revealed that John Locke's concept of dignity, as well as the conception of educating a worthy citizen, directly correlate with his epistemology. Despite the fact that the phraseological unit "tabula rasa" wasn't mentioned in Locke's works directly, though having been repeatedly attributed to him, the intention emphasized in this Roman phrase is present in his views. This phrase lied in the basis of his fundamental view that moral ideas couldn't be inborn. Rejecting the metaphysical basis for human morality, John Locke argued that social differentiation as well as a person's virtuous or wicked behavior were not rooted in human nature, but on the contrary, were formed by the social environment, especially by the upbringing. This idea presupposed having equal cultural, educational, political, and legal conditions for a person's social start. Only human striving for happiness could be considered innate. This desire, in its correlation with social progress, was seen as transforming the idea of human dignity. Having been established, Western capitalism gives rise to new competitive possibilities of self-realization, not available for most people before. Consequently, dignity has been increasingly identified with rationality and the level of education and upbringing, as well as with personal and professional success. ; В статье проанализировано особенности эпистемологического обоснования концепта достоинства в философском дискурсе выдающегося английского просветителя Джона Локка. Его взгляды относительно природных прав и свобод, достоинства человека, сформированы в условиях формационных изменений Нового времени, не только не потеряли своего эвристического потенциала, но и с новой силой проявляют свою актуальность в свете тенденций современного динамического мира. В процессе работы над статьей применялись как общенаучные, так и философские методы исследования (герменевтический, феноменологический, диалектический, компаративный). В ходе исследования установлено, что концепт достоинства и концепция воспитания достоинства гражданина в философском дискурсе Джона Локка прямо связаны с его эпистемологией. Хотя в его произведениях нет ни малейшего упоминания про фразеологизм "tabula rasa", авторство которого ему неоднократно приписывалось, но все же интенция, на которой акцентирует внимание, указанное римское изречение у него присутствует. Именно оно для английского просветителя становится основанием отрицания врожденности моральных идей. Отрицая метафизическую причину человеческой моральности, Джон Локк утверждает, что социальная дифференциация, добродетельное или недобродетельное поведение личности ни в коей мере не укоренены в человеческой натуре, а порождены социальной средой, в частности влиянием воспитания. Поэтому все должны иметь равные культурно-образовательные и политико-правовые условия для социального старта. Врожденным в человеке является только стремление к счастью, которое в диалектической взаимосвязи с общественным прогрессом становится основанием трансформации представлений о достоинстве. Утверждение западного типа капитализма создает новые конкурентные возможности самореализации, недоступные раньше для большинства людей. Достоинство все больше начинает отождествляться с рациональностью, уровнем образования и воспитания, личностным и профессиональным успехом. ; У статті проаналізовано особливості епістемологічного обґрунтування концепту гідності у філософському дискурсі видатного англійського просвітника Джона Лока. Його погляди стосовно природних прав і свобод, гідності людини, сформовані в умовах формаційних зрушень Нового часу, не тільки не втратили свого евристичного потенціалу, але й з новою силою виявляють свою актуальність у світлі тенденцій сучасного динамічного світу. У процесі роботи над статтею було використано як загальнонаукові, так і філософські методи дослідження (герменевтичний, феноменологічний, діалектичний, компаративний). У ході дослідження виявлено, що концепт гідності та концепція виховання гідного громадянина у філософському дискурсі Джона Лока прямо пов'язані з його епістемологією. Хоч у його працях немає жодної згадки про фразеологізм "tabula rasa", авторство якого йому неодноразово намагалися приписати, проте інтенція, на якій акцентує увагу цей римський вислів у нього присутня. Саме вона для англійського просвітника стає підставою заперечення вродженості моральних ідей. Відкидаючи метафізичну причину людської моральності, Джон Лок стверджує, що соціальна диференціація, доброчесна або недоброчесна поведінка особистості аж ніяк не вкорінені в людській натурі, а породжені соціальним середовищем, зокрема, впливом виховання. Тому усі повинні мати рівні культурно-освітні та політико-правові умови для соціального старту. Вродженим в людині є тільки прагнення до щастя, яке в діалектичному взаємозв`язку із суспільним прогресом стає основою трансформації уявлень про гідність. Утвердження західного типу капіталізму створює нові конкурентні можливості самореалізації, недоступні раніше для більшості людей. А отже гідність все більшою мірою починає ототожнюватися з раціональністю, рівнем освіти та виховання, особистісним і професійним успіхом.

The article shows the study of public participation in the implementation of public administration. It is estab-lished that the public should act as a socially active part of society, which participates in socio-political life of the country on a voluntary basis. It is determined that the public should be characterized by: the need for communica-tion; focus on collective activity; priority of public interests over individual ones; active expression of their social position. The article proved that the establishment of a constructive dialogue between the public and state structures helps the public to inform state authorities about urgent problems of development of various spheres of public life. It is es-tablished that due to cooperation, partnership with the public, public authorities and administrations become better aware of various social problems. Close cooperation of public administration bodies with public structures allows the population to understand better the logic of management decisions and state policy in a given area, provides its trust and support if necessary. Effective forms of interaction between public authorities and the public and the specifics of the mechanism of public participation in public administration are substantiated and its characteristic features are determined. The article proposes the introduction of a mechanism for public participation in public administration. It is noted that the mechanism of public participation in public administration should be understood as a system of legal and public administration mechanisms that create legitimate conditions and means of real participation of socially active citizens in public administration, in particular, through their involvement in public administration. All mechanisms must be interconnected. The expediency of forming normative-legal mechanisms of public participation in public administration in Ukraine, which should be represented by a hierarchical system of normative-legal acts and consolidate the right of citizens to participate in the management of public affairs, has been proved; to determine the legal status of civil society institutions, in particular, in terms of their legal personality in relation to participation in public administration; to determine the procedural mechanisms of interaction between civil society and the rule of law and the influence of the public on public administration. It is noted that the formation of a civil society, which insufficient level of development in today's Ukraine hin-ders the dynamics of democratic change, will contribute to the achievement of a corresponding standard of living like in European countries. It is determined that without a developed civil society it is impossible to improve public administration, which requires real public participation in the discussion and management decisions. It is noted that high-quality and effective interaction of public authorities with civil society should be formed under the condition of three basic principles: creation of a state agency, institution, department and division in the system of state power, which will be directly responsible for cooperation with the public; development and adoption of a state program to promote the development of interaction between government agencies and structures with civil society; formation of written agreements between public authorities and non-governmental organizations on their joint activities. ; Стаття присвячена дослідженню участі громадськості у здійсненні державного управління. Встановлено, що громадськість має виступати як соціально активна частина суспільства, яка на добровільних засадах бере участь у суспільно-політичному житті країни. Визначено, що для громадськості повинна бути характерною: потреба в спілкуванні; орієнтація на колективну діяльність; пріоритет громадських інтересів перед індиві-дуальними; активне вираження своєї суспільної позиції.У статті доведено, що налагодження конструктивного діалогу між громадськими та державними струк-турами допомагає громадським структурам інформувати державні органи про нагальні проблеми розвит-ку різних сфер суспільного життя. Встановлено, що завдяки співпраці, партнерським взаємовідносинам з громадськістю органи державної влади і управління стають краще обізнаними з різними суспільними про-блемами. Тісне співробітництво органів державного управління з громадськими структурами дає змогу на-селенню краще зрозуміти логіку управлінських рішень і політику держави в тій чи іншій сфері, забезпечує його довіру і підтримку у разі необхідності. Обґрунтовано ефективні форми взаємодії органів державної влади і громадськості та специфіку механізму участі громадськості в державному управлінні та визначено його характерні ознаки.У статті запропоновано запровадження механізму участі громадськості в державному управлінні. Означено, що під механізмом участі громадськості в державному управлінні слід розуміти систему нормативно-правових та державно-управлінських механізмів, які створюють легітимні умови й засоби реальної участі соціально активних громадян в управлінні державними справами, зокрема через їх залучення до державного управління. Усі механізми повинні бути взаємно ув'язаними між собою. Відзначено, що якісну та ефективну взаємодію органів державної влади з громадянським суспільством потрібно формувати за умовою наявності трьох основних засад: створення державного відомства, установи, департаменту та відділу в системі державної влади, які безпосередньо будуть нести відповідальність за співпрацю з громадськістю; розроблення та прийняття державної програми сприяння розвитку взаємодії державних органів і структур з громадянським суспільством; формування письмових угод між органами державної влади та неурядовими організаціями щодо їхньої спільної діяльності.

It has been stated that in the practice of the Ekaterinoslav provincial presence for the zemstvo and city affairs, there are cases of detection of significant violations in the activities of public administrations of cities. The result was the initiation of criminal cases or the imposition of or disciplinary action against employees and even heads of communal institutions. There were also cases of unjustified prosecution of municipalities, which was accompanied by many years of litigation. It has been determined that the Governor, the Provincial Presence, the Senate in their control and appeal practice sought to ensure the legitimate rights and interests of individuals and urban communities. According to the interested party, the legality of acts of municipal self-government could become the object of judicial control, which was conducted within the judicial process. It has been revealed that one of the most important aspects of state supervision was the budget policy of city self-governments, the ways of income supplement of the city estimates and the expenditure. It has been proved that the vast majority of city public administrations of the Ekaterinoslav Province had cases of cancellation of decisions by the Provincial Presence in their practice. At the same time, the decisions of the supervisory institution during their appeal by local governments found support in the decisions of the Senate. It is shown that due to misinterpretation of the laws, the Presence made wrong decisions. This was the result of insufficient legal training of governors and other members of the Presence, unsatisfactory dissemination of information about the Senate's practice in urban affairs. The scientific novelty of this study is implemented through the use of unpublished archival documents and published sources, which have not yet been introduced into scientific circulation and not used by scientists for historical analysis in order to reveal the essence of administrative supervision over municipal self-governments in the Ekaterinoslav Province (1870-1914). ; Установлено, что в практике Екатеринославского губернского в городских и земских делах присутствия имели место случаи выявления существенных нарушений в деятельности общественных управлений городов. Следствием было начало уголовных дел или наложение дисциплинарных взысканий на служащих и даже руководителей коммунальных учреждений. Случались и случаи необоснованного привлечения муниципалов к ответственности по суду, что сопровождалось многолетней судебной волокитой. Показано, что губернатор, губернское Присутствие, Сенат в своей контрольной и апелляционной практике стремились обеспечить законные права и интересы частных лиц и городских общин. По заявлению заинтересованной стороны законность актов городского самоуправления могла стать объектом судебного контроля, который осуществлялся в рамках судебного процесса.Раскрыто, что одним из важнейших аспектов государственного надзора была бюджетная политика городских самоуправлений, способы наполнения доходной части смет городов и предметы расходов.Доказано, что подавляющее большинство городских общественных управлений Екатеринославской губернии имели в своей практике случаи отмены решений губернского Присутствия. При этом решения наблюдательного учреждения при их обжаловании самоуправлениями городов находили поддержку в постановлениях Сената. Показано, что из-за ложного толкования законов Присутствие принимало ошибочные решения. Это было результатом недостаточной правовой подготовки губернаторов и других членов Присутствия, неудовлетворительным распространением сведений о сенатскую практику в городских делах.Научная новизна данного исследования реализуется благодаря использованию неопубликованных архивных документов и опубликованных источников, которые до сих пор не введены в научный оборот и не применены учеными для исторического анализа, с целью раскрытия сущности административного надзора за городскими самоуправлениями в Екатеринославской губернии (1870 - 1914 ГГ.) . ; Встановлено, що у практиці катеринославського губернського в міських та земських справах присутствія віднаходяться випадки виявлення суттєвих порушень у діяльності громадських управлінь міст. Наслідком було започаткування кримінальних справ або накладання дисциплінарних стягнень на службовців та навіть очільників комунальних установ. Траплялись і випадки необґрунтованого притягнення муніципалів до відповідальності за судом, що супроводжувалось багаторічною судовою тяганиною. Визначено, що губернатор, губернське Присутствіє, Сенат у своїй контрольній й апеляційній практиці прагнули забезпечити законні права та інтереси приватних осіб і міських громад. За заявою зацікавленої сторони законність актів міського самоврядування могла стати об'єктом судового контролю, який здійснювався у межах судового процесу.Розкрито, що одним із найважливіших аспектів державного нагляду була бюджетна політика міських самоврядувань, способи наповнення доходної частини кошторисів міст та предмети видатків.Доведено, що переважна більшість міських громадських управлінь Катеринославської губернії мали у своїй практиці випадки скасування рішень губернським Присутствієм. При цьому ухвали наглядової установи при їх оскарженні самоврядуваннями міст знаходили підтримку в постановах Сенату. Показано, що через помилкове тлумачення законів Присутствіє ухвалювало хибні рішення. Це було результатом недостатньої правової підготовки губернаторів та інших членів Присутствія, незадовільним поширенням відомостей про сенатську практику в міських справах. Наукова новизна цього дослідження реалізується завдяки використанню неопублікованих архівних документів та опублікованих джерел, які до цього часу не введено до наукового обігу і не застосовано науковцями для історичного аналізу, з метою розкриття сутності адміністративного нагляду за міськими самоврядуваннями в Катеринославській губернії (1870 – 1914 рр.).

The article examines the content of freedom of the high seas at the present stage of development, the role of the Conventions Maritime Law in the formation and formation of freedom of the high seas as an institution of international maritime law and analysis of the results of the Conventions. The author considers the legal genesis of the concept of freedom of the high seas and current trends in the transformation of freedom of the high seas in modern international maritime law. The principle of freedom of the high seas expresses the objective need of States and peoples for the free use of maritime space for international economic, political and cultural ties, as well as for the use of living ocean resources. An important transformation of international cooperation and legislation is also related to the principle of exclusive jurisdiction of the flag state. All four conventions have been widely recognized by the member states and are considered to be the most important stage in the codification of international maritime law and its further progressive development. The adoption of the four conventions meant that the unity of the law of the sea was lost, but there may be advantages: for example, the adoption of conventions and a single protocol, instead of a single legal act, tried to involve more states in at least some of the conventions. The creation of marine protected areas in the open waters of the world's oceans outside national jurisdiction has no legal basis. The 1982 Convention does not give states the right to extend their jurisdiction to certain parts regardless of the objectives pursued, so the creation of marine protected areas on the high seas is impossible within the existing international legal framework. ; В статье исследуется содержание принципа свободы открытого моря на современном этапе развития, роль Конвенции по морскому праву в формировании и становлении свободы открытого моря как института международного морского права и анализ результатов Конвенцией. Автор рассматривает правовой генезис концепции свободы открытого моря и современные тенденции трансформации свободы открытого моря в современном международном морском праве. Принцип свободы открытого моря выражает объективную необходимость государств и народов в свободном использовании морских пространств для осуществления международных экономических, политических и культурных связей, а также использования живых ресурсов океана. Важная трансформация международного сотрудничества и законодательства связана также с принципом исключительной юрисдикции государства флага. Он означает, что в открытом море любое судно подчиняется исключительной юрисдикции государства флага, и ни одно государство не имеет права вмешиваться в его законную деятельность, кроме случаев, преду- смотренных международными соглашениями. Все четыре конвенции получили широкое признание государств, стали их участниками, и считаются важнейшим этапом кодификации международного морского права и его дальнейшего прогрессивного развития. Принятие четырех конвенций означало, что единство морского права было потеряно, однако, возможно есть и плюсы в этом, например, принятие конвенций и одного протокола, вместо одного единственного нормативно-правового акта, дало попытку привлечь большее количество государств, по крайней мере к некоторым из конвенций, также удалось избежать большого количе- ства радикальных оговорок. Создание морских защищенных районов в открытых водах Мирового океана за пределами национальной юрисдикции не имеет правовых оснований. Конвенция 1982 г. не предоставляет государствам право распространять свою юрисдикцию на определенные части независимо от преследуемых целей, поэтому создание морских защищенных районов в открытом море невозможно в существующих международно-правовых рамках. ; У статті досліджується зміст свободи відкритого моря на сучасному етапі розвитку, роль Конвенцій з морського права у формуванні та становленні свободи відкритого моря як інституту міжнародного морського права та аналіз результатів Конвенцій. Автор розглядає правовий генезис концепції свободи відкритого моря та сучасні тенденції трансформації свободи відкритого моря у сучасному міжнародному морському праві. Принцип свободи відкритого моря виражає об'єктивну необхідність держав та народів у вільному використанні морських просторів для здійснення міжнародних економічних, політичних та культурних зв'язків, а також використання живих ресурсів океану. Важлива трансформація міжнародного співробітництва та законодавства пов'язана також з принципом виключної юрисдикції держави прапора. Він означає, що у відкритому морі будь-яке судно підпорядковується виключно юрисдикції держави прапора, і жодна держава не має права втручатися в його законну діяльність, крім випадків, передбачених міжнародними угодами. Всі чотири конвенції отримали широке визнання держав, що стали їх учасниками, та вважаються найважливішим етапом кодифікації міжнародного морського права та його подальшого прогресивного розвитку. Прийняття чотирьох конвенцій означало, що єдність морського права було втрачено, проте, можливо є і плюси в цьому, наприклад, прийняття конвенцій і одного протоколу, замість одного єдиного нормативно-правового акту, дало спробу залучити більшу кількість держав, принаймні до деяких із конвенцій, що також уникнуло великої кількості радикальних застережень. Створення морських захищених районів у відкритих водах Світового океану за межами національної юрисдикції не має правових основ. Конвенція 1982 р. не надає державам право розповсюджувати свою юрисдикцію на певні частини незалежно від переслідуваних цілей, тому створення морських захищених районів у відкритому морі є неможливим в існуючих міжнародно-правових межах.

Summary. A letter from a lawyer Mykhailo Bodnar (from the town of Kosiv in Stanislav Region), addressed to the leaders of the USSR in the summer of 1945 is analyzed and published in the article from the standpoint of source studies and everyday history. The purpose of the article is to analyze and publish a letter from the Galician lawyer Mykhailo Bodnar to the senior officials of the Soviet state (August 13, 1945). The research methodology is based on the principles of historicism, scientificity, authorial objectivity, application of source methods, in particular the method of internal critique of sources. The scientific novelty is that a published document is introduced into scientific circulation for the first time. Conclusions. The M. Bodnar's letter to Joseph Stalin (Chairman of the People's Commissars Council of the USSR), has reached us not in the original, but in a Russian-language typewritten copy. It is placed in the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine. The document contains the designation of the time and place of writing (Kosiv, August 13, 1945) and the author's name – "Dr. Bodnar". It is known that the author of the letter was Mykhailo Andriyovych Bodnar (born in 1882), who, after obtaining a law degree and a doctorate in law, practiced law in the town of Kosiv in the Stanislav Region. The structure of the analyzed letter is traditional for such documents: introduction, the problem statement, proposals for its solution, completion. However, in each of these parts there are noticeable evaluative judgments, political, social and national visions, legal experience of M. Bodnar. The letter accused the Soviet special services of murder, violence, and riots in the western Ukraine and blamed them for the OUN and UPA struggle. At the same time, he did not consider the Galician Ruthenians to be the Ukrainians, and suggested to the Soviet leadership: to limit the arbitrariness of the NKVD and the NKGB; to place the responsibility of protecting the local population on the local residents themselves; to introduce professional Galician lawyers into the Soviet judicial system; provide management positions in the region to local staff, not to officials sent from the eastern regions of Ukraine, etc. For his appeal to the Soviet leadership, M. Bodnar was arrested in July 1946. The Stanislav Regional Court sentenced him to 8 years in prison and 5 years the deprivation of rights with confiscation of property. The lawyer died in prison. He was posthumously rehabilitated only in 1995. We consider M. Bodnar's letter to the Head of USSR's Government an interesting and representative source for characterizing the daily life of western Ukrainian society in the first postwar months of 1945 and describing the views of a provincial Galician lawyer on the Soviet political system. ; Анотація. У статті з позицій джерелознавства та історії повсякдення аналізується і публікується лист правника з містечка Косів на Станіславщині Михайла Боднара, адресований керівництву СРСР улітку 1945 р. Мета статті – проаналізувати та опублікувати лист галицького юриста Михайла Боднара до керівництва радянської держави (13 серпня 1945 р.). Методологія дослідження спирається на принципи історизму, науковості, авторської об'єктивності, застосування джерелознавчих методів, зокрема методу внутрішньої критики джерел. Наукова новизна полягає у тому, що до наукового обігу вперше уводиться публікований документ. Висновки. Аналізований лист Михайла Боднара до голови Ради народних комісарів СРСР Й. Сталіна дійшов до нас не в оригіналі, а в російськомовній машинописній копії. Вона міститься у Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Документ споряджений означенням часу і місця написання (Косів, 13 серпня 1945 р.) та прізвищем автора – «Др. Боднар». Відомо, що автором листа був Михайло Андрійович Боднар (народився 1882 р.), який після здобуття вищої юридичної освіти та докторського ступеня з права, займався адвокатською практикою в містечку Косів на Станіславщині. Структура аналізованого листа є традиційною для таких документів: вступ, виклад проблеми, пропозиції щодо її розв'язання, завершення. Однак у кожній із цих частин помітні оцінні судження, політичні, соціальні і національні візії, правничий досвід М. Боднара, і, навіть, певне вихваляння радянського вождя. Автор листа звинуватив радянські спецоргани у вбивствах, насильстві, безпорядках у західноукраїнському регіоні й поклав на них відповідальність за розгортання боротьби ОУН і УПА. Водночас він не вважав галицьких русинів українцями, пропонував радянському керівництву обмежити свавілля НКВС і НКДБ, захист місцевого населення покласти на самих мешканців, увести фахових галицьких юристів до радянської судової системи, надати керівні посади в краї місцевим кадрам, а не скеруванцям зі східних областей України тощо. За своє звернення до радянського керівництва М. Боднар був заарештований у липні 1946 р. Станіславський обласний суд засудив його на 8 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав із конфіскацією майна. В ув'язненні правник помер. Його посмертно реабілітували лише у 1995 р. Листа М. Боднара до голови уряду СРСР вважаємо цікавим і репрезентативним джерелом для характеристики щоденного життя західноукраїнського суспільства у перші післявоєнні місяці 1945 р. та поглядів провінційного галицького юриста на проблеми радянської політичної системи.

Introduction. Land issue and agrarian reform in the Ukrainian history of the twentieth century. is ofexceptional importance. On July 1, 2021, a law came into force in Ukraine, which launched the opening of the landmarket and allowed individuals - citizens of the country to sell or buy it. Land reform was one of the longest, as itbegan on March 15, 1991. The problem of reforming the agricultural sector became the most signifi cant duringthe Ukrainian Revolution, when it became the focus of various political forces and civil society, and its solutiondepended not only on the level of public confi dence in the government, but ultimately - the fate of the Ukrainianpeople. . The 100th anniversary of the revolution of 1917-1921 gives an occasion to return once again to that time,to rethink the experience of past agrarian reform in the context of current changes in agrarian policy.Purpose. The purpose of the study is to analyze of the establishment and operation of land committees inUkraine. On the example of materials of the Podolsk province the basic directions of work of these bodies onpreparation of agrarian reform during March, 1917 - April, 1918, interaction are covered. land committees withthe government and the peasantry, their achievements, miscalculations and signifi cance for the adoption of newland legislation and solving the land problem.Methods. In the study of this topic were used general and special-historical principles, methods andapproaches. In particular, the following principles were applied: historicism, scientifi city, objectivity, systematics;general scientifi c methods - statistical, analysis and synthesis, induction and deduction; special-historical -historical-comparative, problem-chronological, historical-legal; approaches - modernization, complex, regional.Results. On the basis of the analysis of documents of Central State Archive of the highest authorities andadministration of Ukraine, State Archives of Vinnytsia Region the basic directions of work of land committeesdirected on carrying out agrarian reform in Ukraine in the absence of the clear legislation on a land questionare comprehensively investigated. An example for the study of this problem was the development of the Podolskprovince, which had certain features in the formation of land relations of this period.Originality. Originality lies in rethinking the current problem of solving the land issue in the years of theCentral Council in accordance with modern approaches to historical science. With the help of published andunpublished sources, the activities of land committees during their existence were comprehensively studied on theexample of Podolsk province.Conclusion. The Ukrainian peasantry has long believed that land is its main value and main means ofsubsistence, so the resolution of the land issue has become a cornerstone in any liberation struggle of the Ukrainianpeople throughout its history. With the revolution of 1917 began a new era in the settlement of the agrarian problem.The aggravation of land relations after the overthrow of the autocracy led to the adoption by the ProvisionalGovernment of a number of resolutions relating to the solution of agricultural problems and the adoption of landlaw. The preparation of materials for future transformations was entrusted to the land committees, which, inaddition to outlining the draft reform, were to solve pressing problems of agriculture, consider complaints, andresolve confl icts. As a result of censuses and polls conducted by local committees, it can be concluded that theaspirations of the peasants were aimed at the destruction of private land ownership, the introduction of equal landuse. Land committees had the exclusive right to dispose of land on the ground, but given the constant evolution ofUkrainian-era legislation on private land ownership, they could not do so on their own. The law proposed in theend failed to solve the main problem - the problem of land and led to an open confrontation between the peasantmasses and the authorities. ; Мета дослідження – проаналізувати фактори створення та організації земельнихкомітетів, основні напрями їх роботи, охарактеризувати комплекс заходів, здійснених земельнимикомітетами різних рівнів з підготовки аграрної реформи на теренах Поділля протягом березня1917 – квітня 1918 рр., розкрити значення їх діяльності для вирішення аграрного питання в Україні. Висновки.Українське селянство здавна вважало, що земля становить для нього основну цінність і основний засіб до існування,тому вирішення аграрного питання ставало наріжним у визвольних змаганнях українського народу впродовж йогоісторії. З революції 1917 р. розпочалася нова доба у врегулюванні аграрної проблеми. Загострення аграрних відносинпісля повалення самодержавства призвело до прийняття Тимчасовим урядом ряду постанов, які стосувалисявирішення проблем сільського господарства та прийняття аграрного законодавства. Підготовка матеріалів длямайбутніх перетворень покладалася на земельні комітети, які, крім начерку проєкту реформи, мали вирішуватизлободенні проблеми сільського господарства, розглядати скарги, врегульовувати конфлікти. Внаслідок проведенихмісцевими комітетами переписів та опитувань можна прийти до висновку, що прагнення селян були спрямованіна знищення приватної власності на землю, запровадження зрівняльного землекористування. Земельні комітетимали право розпоряджатися землею на місцях, але в умовах постійного еволюціонування законодавства УкраїнськоїЦентральної Ради стосовно приватної власності на землю не могли цього зробити самостійно. Запропонованийврешті закон так і не зміг вирішити основну проблему й зумовив відкрите протистояння між селянством і владою.

International audience ; Following the waves of protest that rocked American society during the 1960s, and in order to address the enduring inequalities, the United States adopted a series of multicultural policies and programs aimed at promoting cultural diversity and greater social justice. From then on, the concept of multiculturalism gained considerable currency in national political discourses, the mainstream media and academic circles, becoming thereby a progressive approach to addressing race-based issues of which the American society had great difficulty grappling with. Despite the hopes multicultural programs raised among racial and ethnic minorities, and even if the figures at the time seemed to reflect a more inclusive welfare state, it appeared, as early as the 1980s, that America had not yet entered into a post-civil rights era. Yet, neo-conservatives undertook to dismantle key social programs related to multiculturalism, and instead subscribed to the ideal of an American society organized solely on the basis of social justice regardless of colour, "race" or ethnic origin. The article primarily examines the theoretical and political issues raised by multiculturalism and Critical Race Theory in the field of education – the first accused of reproducing at another level patterns of racial domination or serving as an instrument for the deracialization of American society, the second, in reaction to the perceived limits of multiculturalism and neoliberal policies, seeks to unveil the institutional and discursive mechanisms that contribute to the perpetuation of racial inequalities. ; Del multiculturalismo a la Teoría Racial Crítica. Reflexiones sobre la educación y los procesos de desracialización de la experiencia afroamericanaTras las olas de protesta que hicieron tambalear la sociedad estadounidense durante los 60, y ante la persistente desigualdad, los Estados Unidos han adoptado una serie de políticas y programas multiculturales destinados a promover la diversidad cultural y una mayor justicia social. El concepto de multiculturalismo se hizo entonces cada vez más popular a través del discurso político nacional, los medios de comunicación y el mundo académico, estableciéndose así como un enfoque progresivo para abordar la cuestión racial que la sociedad estadounidense estaba teniendo grandes dificultades para comprender. A pesar de las esperanzas planteadas por esta política de reconocimiento, e incluso si las encuestas parecían reflejar entonces un estado de bienestar más inclusivo, parece, desde principios de la década de 1980, que Estados Unidos no había entrado por completo en un periodo posterior a las luchas por los derechos civicos. Sin embargo, los neoconservadores se habían comprometido a desmantelar los programas de multiculturalismo, suscribiéndose al ideal de una sociedad estadounidense organizada únicamente sobre la base de la justicia social independientemente de la raza u origen étnico. Este artículo analiza las cuestiones teóricas y políticas planteadas por el multiculturalismo y la Teoria Racial Crítica en el campo de la educación - el primero acusado de reproducir a otro nivel el patrón de dominación racial o incluso de ser un instrumento de la desracialización de la sociedad estadounidense, el segundo, en respuesta a las limitaciones percibidas de las políticas multiculturales liberales y neoliberales, busca exponer los mecanismos institucionales y discursivos que contribuyen a la perpetuación de las desigualdades raciales. ; À la suite des vagues de contestation qui ébranlèrent la société américaine au cours des années 1960 et face aux inégalités persistantes, les États-Unis ont adopté toute une série de politiques et de programmes multiculturels visant à promouvoir la diversité culturelle et une plus grande justice sociale. Le concept de multiculturalisme connut alors une popularité croissante à travers les discours politiques nationaux, les médias et le monde académique, s'imposant de ce fait comme une approche progressive pour aborder la problématique raciale dont la société américaine éprouvait beaucoup de difficultés à se saisir. En dépit des espoirs suscités par cette politique de reconnaissance et même si les sondages semblent alors refléter un État-providence plus inclusif, il apparaît, dès le début des années 1980, que l'Amérique n'était pas intégralement entrée dans une ère post-droits civiques. Pour autant, les néoconservateurs avaient entrepris de démanteler les programmes issus du multiculturalisme, en souscrivant à l'idéal d'une société américaine organisée uniquement sur la base d'une justice sociale sans égard à la « race » ou à l'origine ethnique. Cet article s'intéresse aux enjeux théoriques et politiques soulevés par le multiculturalisme et la Critical Race Theory dans le domaine de l'éducation – le premier accusé de reproduire à un autre niveau le schéma de la domination raciale voire d'être un instrument de déracialisation de la société américaine ; le second, en réaction aux limites perçues des politiques multiculturelles libérales et néolibérales, s'attache à dévoiler les mécanismes institutionnels et discursifs qui contribuent à la perpétuation des inégalités raciales.

Kharytonov Yevhen, Kharytonova OlenaPROBLEMS OF IMPLEMENTATION OF THE CONCEPT OF "PRIVATE LAW" IN THE PROCESS OF RECODIFICATIONThe article is devoted to the study of the influence of the concept of private law on the concept of updating thecivil legislation of Ukraine and determining the ways of its implementation in the process of recodification and implementationof its results in legal life.The article analyzes the categories "concept of private law", "legal idea", "legal reality", "mechanism of legal regulationof relations" and its elements in the field of private law. The concept of "private law" is understood as a rationaland emotional perception of a person's law as part of the world in which this person exists, feeling part of this world.The basis for understanding the essence of private law is to characterize it as a phenomenon of civilization, whichdetermines the status of human as a private person.Based on the understanding of the concept of private law as an idea of law, the issues of realization of this ideaare considered and the concepts "mechanism of legal regulation" and "mechanism of realization of the concept ofprivate law" are distinguished. In this case, the "mechanism of legal regulation" is defined as a system of legal means(legal norms, legal relations, acts, etc.), through which the legal impact on society is made. It is concluded that themechanism of realization of the concept of private law includes the following elements: 1) sources (natural law, asa basis, principles), 2) normative basis, 3) legal relations (including legal facts), 4) acts of realization of rights andobligations. languages (acts of application), acts of interpretation of legal norms.It turns out that to ensure the implementation of the concept of private law in society, the state must implement aset of measures within the legal field. Thus, the concept of private law is "objectified", its transition from the abstractlevel of civilization to the level of values, categories, institutions, legal relations.The conclusion is substantiated that in the process of updating the civil legislation (recodification) the followingprovisions should be taken into account: private law is based not on the normative concept, but on a natural,socio-natural basis. This means that the norms of civil law have a methodological basis of natural law, the provisionsof which must be more fully and clearly reflected in the list of principles of civil law.The existence of a conflict of interest (private with each other and private with public) and the need to resolve themin the process of updating civil law must also be taken into account. In addition, it is proved that it is important notonly the introduction of the concept of private law in the process of updating civil law, but also in the practice of itsapplication, which, in turn, requires improvement of the mechanism of civil proceedings. ; Харитонов Євген Олегович, Харитонова Олена ІванівнаПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ПРИВАТНЕ ПРАВО» В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇСтаття присвячена дослідженню впливу концепту приватного права на концепції оновлення цивільного зако-нодавства України, визначенню шляхів його реалізації в процесі рекодифікації та впровадження її результатів уюридичний побут.У статті аналізуються категорії «концепт приватного права», «правова ідея», «правова реальність», «механізмправового регулювання відносин» і його елементи у сфері приватного права. Концепт «приватне право» розумі-ється як раціональне й емоційне сприйняття людиною права як частини світу, у якому існує ця людина, відчува-ючи себе частиною цього світу. При цьому основою розуміння сутності приватного права є характеристика йогояк феномена цивілізації, яким визначається статус людини як приватної особи.На підґрунті розуміння концепту приватного прав як ідеї права розглядаються питання реалізації цієї ідеї тапроводиться розмежування понять «механізм правового регулювання» й «механізм реалізації концепту приват-ного права». При цьому «механізм правового регулювання» визначається як система правових засобів (юридич-них норм, правовідносин, актів тощо), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини суспіль-ства. Зроблено висновок, що механізм реалізації концепту приватного права включає такі елементи: 1) джерела(природне право як підґрунтя, засади), 2) нормативну основу, 3) правовідносини (включаючи юридичні факти),4) акти реалізації прав та обов'язків (акти застосування), акти тлумачення норм права.Доводиться, що для забезпечення впровадження концепту приватного права в буття суспільства державамає здійснювати в межах правового поля комплекс заходів. Таким чином відбувається «об'єктивізація» концептуприватного права, перехід його з абстрактного цивілізаційного рівня на рівень цінностей, категорій, інституцій,правовідносин.Обґрунтовується висновок, що в процесі оновлення цивільного законодавства (рекодифікації) мають бути вра-ховані такі положення: приватне право має основою не нормативістську концепцію, а природне, соціально-при-родне підґрунтя. Це означає, що норми цивільного законодавства методологічною основою мають природнеправо, положення якого необхідно більш повно й чітко відобразити в переліку засад цивільного законодавства.Має бути врахованим також існування колізії інтересів (приватних одне з одним і приватних із публічними) танеобхідність їх залагодження в процесі оновлення цивільного законодавства. Крім того, доводиться, що важли-вим є впровадження концепту приватного права не лише в процесі оновлення цивільного законодавства, а й упрактику його застосування, що, у свою чергу, потребує вдосконалення механізму цивільного судочинства.

Most Texans probably know the Brackenridge name. But, depending on where you're from, you might have a different landmark in mind. In Austin, there was the area's first public hospital – named for a Robert J. Brackenridge. In Edna, there's the 1,000-plus acre Brackenridge Recreation Complex. That one's named primarily for a John Adams Brackenridge. But the Brackenridge we want to focus on today is George Washington. George is the brother and son of those other two we mentioned and the namesake of Brackenridge Park in San Antonio – which includes a zoo, the Witte Museum and one of Golf Magazine's best courses. And he may have given more to Texas, in financial terms, than anyone else – including others in his philanthropic family. Perhaps the most far-sighted gift George Washington Brackenridge provided was the protection of what many call the "oil money" that supports both the University of Texas and Texas A&M university systems. Brackenridge was a UT regent in the school's infancy. He went on to be the longest-serving regent ever. In the position, he insisted that the West Texas lands set aside for the university by the state Legislature, be transferred from state to university control. The state agreed. Back then, most thought the lands were just hard-scrabble grazing land of little value. That, of course, was before oil was discovered there. Brackenridge was a banker and paid out of his own pocked to have the land properly surveyed and managed. It turned out that this formal protection of the university's prime asset was of inestimable value when oil was indeed discovered there. Not long after Brackenridge died in 1920, Santa Rita One brought in the first of the oil money and resulted in the Permanent University Fund, which provides for construction of buildings across the UT and Texas A&M systems. Had Brackenridge not done that, the state would have likely found a way to grab a share of that money, or force a land swap. Brackenridge was so protective of UT that when Governor James "Pa" Ferguson threatened to cut off all funding for two years until the university hired and fired faculty according to his preferences, Brackenridge pledged personally to pay for the entire operating costs of the university for the biennium. It didn't come to that, but he had the means to do it for sure. In addition to his visionary services as a regent, Brackenridge donated 500 acres along the Colorado River to UT so that it would have room to grow. Today that land is used in part for the Brackenridge Field Lab and family student housing, but it's likely worth at least a billion dollars or more on the open market. George Washington Brackenridge made the bulk of his fortune in banking. He was president of San Antonio National Bank and San Antonio Loan and Trust. It's believed he made his seed fortune during the Civil War, when he profited handsomely from Matamoros cotton exports. During the war, though, he was a unionist and left Texas for a few years. In fact, George was so troubled by the fact that his father had owned slaves that he created his own reparations plan. He calculated how much money would have been paid to them for their work according to the standards for labor at the time, and though impossible to get money to them directly because of deaths or dispersion, he gave hundreds of thousands of dollars, over his lifetime, for the building of African American schools. One such school he founded in San Antonio he named for his brother, J. T., saying that it was "much better to build a school than to place a tombstone in the cemetery." Brackenridge also pushed hard for women's rights. He championed the admittance of women into UT. He also insisted upon hiring women faculty at UT and demanded complete equality for women. When women couldn't attend the medical school in Galveston for the lack of women's-only housing, Brackenridge donated the funds to have a dormitory built. He also donated passionately in support of women's suffrage. Brackenridge was never married and had no children. So upon his death, at age 88, he put the bulk of his wealth into a first-of-its-kind foundation in Texas. The George W. Brackenridge Foundation primarily supports charter schools and what it deems "transformative education." That seems fitting because he preferred to invest in people rather than buildings. He especially loved investing in young people because he believed older folks had had their shot. During his life, he loaned untold sums to students for college and all they had to do was sign a contract that said, "I agree to repay when circumstances permit." By his own standards, judged from this distant perspective, George W. Brackenridge lived an extraordinarily successful life. He said that he wished only that the world would be a little better place for his having lived in it. No doubt it is.

ilustraciones, fotografías, graficas, mapas ; "Menores de edad víctimas del conflicto armado y su imagen de ciudad" surge a partir de tres premisas. La primera es que el conflicto armado vivido por más de 50 años en Colombia ha ocasionado una grave crisis social, económica, política, y moral afectando a toda la población. La segunda es que el Estado y la sociedad tienen el gran compromiso de velar por el restablecimiento de los derechos a todas las víctimas. La tercera es que la Escuela está llamada a ser la mediadora entre el Estado y la sociedad, pues allí convergen quienes de alguna manera influyen o impactan los procesos de formación y sensibilización de los ciudadanos. El objetivo de esta experiencia investigativa fue indagar acerca de cuál es la imagen de ciudad que tienen los menores de edad víctimas del conflicto armado interno, de la Institución Educativa Manuela Beltrán, haciendo referencia específicamente a San José del Guaviare como la ciudad que viven a diario y como la ciudad deseada; esto motivado también por el interés en encontrar espacios de expresión individual y de construcción colectiva a través de las narrativas, que permitieran la participación de multiplicidad de voces para ser escuchadas aún en sus silencios. La obtención de los insumos inició con el reconocimiento de los participantes como individuos con sus propios valores, actitudes, aptitudes, dueños de su propia historia, para pasar a la construcción de texto autobiográfico e historias de vida. Luego, los detalles producto de la observación de los espacios físicos y no físicos que frecuentan ellos a diario, de los espacios que conocen y de los que tienen referencia alguna, se plasmaron en cartas, micro relatos, relatos, maquetas y dibujos. Este trabajo se encuentra enmarcado en un enfoque de carácter cualitativo, es decir, inmerso en la realidad, el contexto, el pasado y el presente. Estos momentos de creación se tornaron significativos al encontrar que era necesario escuchar y contar nuestras historias para superar el fenómeno del conflicto armado y sus secuelas, para reconocer la necesidad de contar relatos que sean referentes de transformación de la subjetividad en los menores de edad víctimas y no víctimas y a su vez referentes de construcción de futuros posibles. Fue aún más significativo evidenciar que para muchos de ellos la Escuela es el único lugar en el que se sienten protegidos y que desde allí construyen su imagen de ciudad. (Texto tomado de la fuente) ; "Children victims of the Colombian armed conflict and their image of the city" is based on three premises. The first one states that the armed conflict experienced in Colombia for more than 50 years has caused a major social, economic, political and moral crisis affecting the entire population. The second is that the State and society have the responsibility to ensure the restoration of rights to all victims. The third assumes that Schools are called to be mediators between State and society, since they are convergence points for those who, in some way, influence or impact the education process and citizens' awareness. The aim of this research was to investigate what is the image of the city that students at Manuela Beltran School, children victims of the Colombian armed conflict have, focusing on San Jose del Guaviare as the city they live in and as the desire city. It was also motivated by the interest to find opportunities for individual expression and collective creation through narratives, which allowed the participation of multiple voices to be heard even in their silences. The first step for gathering inputs for this research was to recognize participants as individuals with their own values, attitudes, skills and as masters of their own story. As a result, students produced autobiographical texts and life stories, and then they portrayed their observations of places they visit daily, including social networks, the places they do know and don´t, in writing, short narratives, stories, models and drawings. This is framed in a qualitative approach, that is, immersed in reality, the context, the past and the present. Those creative moments became key when it was found out that listening and telling student's stories were much needed to overcome the consequences of the internal armed conflict. This narrative experience may be a referent to transform minors victims´ perception on their lives, their environment, and it can also help as a tool to build their future. It was even more significant to show that, for many student victims, school is the only place where they feel protected and where they can build their image of city. ; Maestría ; Magíster en Comunicación y Medios ; Relatos de país