Suchergebnisse

The article analyzes the political and legal aspects of the functioning of the Institute of Ukrainian presidency in the system of the higher bodies of state authority. It is determined that the quality of the head of state depends on the constitutionally established powers, normative vested rights and responsibilities as well as the individuality of a person occupying the president's position. The methodological basis of the study was the use of the historical method which allowed to identify the factors that influenced on the changes of Ukrainian polity in the period of independence, comparative method to determine the level of confidence changes of the presidents of Ukraine at the beginning of their cadence, a year later and in the year of re-election, and the system method helped determine the prospects for the development of the Institute of Presidency in Ukraine, taking into account the chosen model of the parliamentary republic.It is proved that the socio-political perception of the Ukrainians, excessive individualization and paternalism in relation to the position of the President of Ukraine directly affect the distribution of authority in the country, concentrating it in the hands of a single person. As a result of the analysis, it was possible to determine the mechanisms that can help Ukraine to avoid the processes related to the processes associated with usurpation of power, accumulation of powers in one decision-making centre at the present stage of democratization: a definitive constitutional distribution of powers, reducing the political dependence of the law enforcement system from the commander-in-chief, eliminating "immunity to corruptions" of the Ukrainians, preservation the Independence of the media and creation a nationwide state development strategy.The future of the Institute of Presidency in Ukraine for the Parliamentary Republic will be a symbolic one, limited powers and low political interest of citizens, which will positively affect the ability of the Ukrainians to a conscious and rational choices of representatives, the development of ideological multiparty system, the formation of a stable and consistent collegial cabinet of ministers and the responsible prime minister who will implement the parliamentary program and will bear responsibility in front of it. ; В статье анализируются политико-правовые аспекты функционирования института президентства Украины в системе высших органов государственной власти. Определено, что качество деятельности Главы государства зависит от конституционно установленных полномочий, нормативно закрепленных прав и обязанностей, а также особенности лица, занимающего должность Президента. Методологической основой исследования стало использование исторического метода, что позволило выявить факторы, которые повлияли на изменения формы правления Украины в период независимости, сравнительного метода для определения изменения уровня доверия к Президентам Украины в начале их каденции, через год и в год переизбрания, а системный метод помог определить перспективы развития института президентства в Украине, учитывая выбранную модель парламентской республики.Доказано, что социально-политическое восприятие украинцев, чрезмерная индивидуализация и патернализм по отношению к должности Президента Украины напрямую влияют на распределение власти в стране, концентрируя ее в одних руках. В результате анализа удалось определить механизмы, которые могут помочь Украине избежать процессов, связанных с узурпацией власти, аккумулированием полномочий в одном центре принятия решений на современном этапе демократизации: четкое конституционное распределение полномочий, снижение политической зависимости правоохранительной системы от Главнокомандующего, искоренение «иммунитета к коррупции»украинцев, сохранение независимости СМИ и выработка общенациональной стратегии развития государства.Будущее института президентства в Украине при парламентарной республике будет иметь символический характер, ограниченные полномочия и низкий политический интерес граждан, положительно повлияет на способность украинцев к сознательному и рациональному выбору своих представителей, развитию идеологической многопартийности, формированию стабильного и последовательного коллегиального Кабинета Министров и ответственного Премьер-министра, реализующего программу парламента, будучи ответственным перед ним. ; У статті аналізуються політико-правові аспекти функціонування інституту президенства України в системі вищих органів державної влади. Визначено, що якість діяльності Глави держави залежить від конституційно встановлених повноважень, нормативно закріплених прав та обов'язків, а також індивідуальності особи, що займає посаду Президента. Методологічною основою дослідження стало використання історичного методу, що дозволило виявити чинники, які вплинули на зміни форми правління України в період незалежності, порівняльного методу для визначення зміни рівня довіри до Президентів України на початку їхньої каденції, через рік та в рік переобрання, а системний метод допоміг визначити перспективи розвитку інституту президентства в Україні, враховуючи обрану модель парламентарної республіки.Доведено, що соціально-політичне сприйняття українців, надмірна індивідуалізація та патерналізм по відношенню до посади Президента України прямо впливають на розподіл влади в країні, концентруючи її в одних руках. У результаті аналізу вдалося визначити механізми, які можуть Україні допомогти уникнути процесів, пов'язаних з узурпацією влади, акумулюванням повноважень в одному центрі прийняття рішень на сучасному етапі демократизації: чіткий конституційний розподіл повноважень, зниження політичної залежності правоохоронної системи від Головнокомандувача, викорінення «імунітету до корупції» українців, збереження незалежності ЗМІ й вироблення загальнонаціональної стратегії розвитку держави.Майбутнє Інституту президенства в Україні за парламентарної республіки буде мати символічний характер, обмежені повноваження та низьку політичну цікавість громадян, що позитивно вплине на здатність українців до свідомого й раціонального вибору представників, розвитку ідеологічної багатопартійності, формуванню стабільного та послідовного колегіального Кабінету Міністрів та відповідального Прем'єр-міністра, що реалізовуватиме програму Парламенту та нестиме відповідальність перед ним.

The actual questions of environmental safety in the context of ideas of global evolutionism taking into account modern tendencies. The ecological situation in the country demonstrates the processes of deterioration and waste of natural resources, energy and habitat, as well as critical conditions in the quality of life of the population. Researchers in political ecology structure allocated direction: mechanism of environmental decision-making society and its political, economic and intellectual elites; the formation of a way of life, economic activity and culture, depending on the environment; the formation of its own environment by society; interaction of different societies solving the problem of access to natural resources and their transformation into a public resource; creation of systems of activity, their organization, infrastructure and hierarchy; the consequences of using performance systems; modern global geopolitical and ecological-political situation. Political scientists have tried to highlight and approve a new part of knowledge - political ecology - with its own laws, patterns and conclusions. The authors express the hope that the continuation of the development of the scientific theme of political ecology will allow in discussions and disputes to develop a scientific apparatus that allows us to obtain knowledge at what point in global history we are, what is permissible and unlawful for us to do, where we should go. All those conclusions that undoubtedly affect the life of both an individual and social systems. The article examines the problems that Latin American researchers are studying: how states face environmental problems, how they understand these problems and what decisions they make. Thus, a collision state and political systems to environmental issues, evaluation of possible management decisions and their consequences, the scientific analysis of the consequences of such decisions in the competition state systems is the subject of the political ecology research. The conceptual apparatus of political ecology includes the following positions: biosphere wars, wars for the division and redistribution of biosphere resources. Unlike economic wars, wars of the rich, who has something to share and who does not think about survival, biospheric wars are waged extremely cruelly - for the complete capture of biosphere resources and the total destruction of their previous users; resources of the biosphere: air, water, soil, forests, subsoil, biological resources of various natural zones, the minimum necessary biodiversity for the comfortable existence of man as a biological and social species in the biosphere of planet Earth and developed outer space; environmental diplomacy - ways and methods of achieving control over biosphere resources by diplomatic means that are optimal for the development of the state; bioresource management - a system for making management decisions regarding the use and conservation of biosphere resources; biosphere restructuring is a change in the species and landscape diversity of the biosphere due to human activity. Key words: ecology, management, biosphere, landscape diversity, environmental diplomacy, the environmental problems of the state, democracy. ; Розглянуті актуальні проблеми екологічної безпеки в контексті ідей глобального еволюціонізму за умови сучасних тенденцій екологічної політики. Латиноамериканськими дослідниками в структурі політичної екології виділено напрямки: механізм прийняття екологічних рішень суспільством і його політичними, економічними й інтелектуальними елітами; формування способу життя, економічної діяльності і культури в залежності від середовища; формування суспільством свого середовища; взаємодія різних суспільств, що вирішують проблеми доступу до природних ресурсів і перетворення їх у суспільний ресурс; створення систем діяльності, їхня організація, інфраструктура й ієрархія; наслідку застосування систем діяльності; сучасна глобальна геополітична й еколого-політична ситуація.Політологи виділили частину знань – політичну екологію зі своїми законами, закономірностями і висновками. Латиноамериканські дослідники виражають надію, що продовження розвитку наукової теми політичної екології в регіоні дозволить у дискусіях і суперечках виробити науковий апарат що дозволяє одержати знання, у якій точці глобальної історії ми знаходимося, що нам дозволено і недозволенно робити, куди варто йти. Усі висновки позначаються на житті, як окремої людини, так і соціальних систем. У статті розглядаються проблеми, що вивчають дослідники Латинської Америки: яким чином держави зіштовхуються з екологічними проблемами, як вони розуміють ці проблеми і які вони приймають рішення, до чого ці рішення приводять. Таким чином, зіткнення державних і політичних систем з екологічними проблемами, оцінка можливих управлінських рішень і їхніх наслідків, науковий аналіз наслідків таких рішень у конкурентній боротьбі державних систем є предметом дослідження політичної екології. Політична екологія – галузь знань про вироблення і прийняття державою оптимальних рішень в галузі раціонального і комплексного використання ресурсів біосфери і способів їх розподілу між державними системами. Понятійний апарат політичної екології містить у собі наступні позиції: біосферні війни, війни за розділ і переділ ресурсів біосфери. На відміну від економічних воєн, біосферні ведуться жорстоко – за повне захоплення біосферних ресурсів і тотальне знищення їхніх попередніх користувачів; ресурси біосфери: повітря, вода, ґрунти, ліси, надра, біологічні ресурси різних природних зон, мінімально необхідне біорізноманіття для комфортного існування людини, як біологічного і соціального виду в біосфері планети; екологічна дипломатія – способи і методи досягнення контролю над біосферними ресурсами дипломатичними засобами, оптимальними для розвитку держави; біоресурсне управління – система прийняття управлінських рішень стосовно користування і збереження ресурсів біосфери; біосферна перебудова – зміна видової і ландшафтної розмаїтості біосфери внаслідок діяльності людини.Ключові слова: екологія, управління, біосфера, ландшафтна розмаїтість, екологічна дипломатія, екологічні проблеми держави, демократія, глобализация, екологічна безпека

The work is devoted to the problems of solving the double problem of agricultural engineering (according to the international definition): «Feed the world and save the planet» using the ability to manage the environmental, energy and economic components of agricultural technologies.It was confirmed that the management process sets the conditions: to plan (program), execute, evaluate and continuously act on the creation and improvement of creative agricultural technologies based on the laws of the historical development of the planet's nature (biosphere laws). Based on these principles, an abstract-logical model of the interconnection of the «environment-agricultural technologies» system, as well as the methodology for a systematic approach to climate-smart agricultural production practices, which will conserve natural resources, while increasing agricultural production, is proposed.Goal of Research. To Improve the model of the relationship between the environment, agricultural technologies and engineering solutions, as well as the methodology of environmental and economic management of agricultural technologies based on climate-smart agricultural practices, with the display of accurate regulation of all its constituent parts, processes and procedures.Research methods. Methods of planning (programming) agricultural technologies or products in accordance with ISO recommendations; agrometeorological parameters, including vegetation indices, achieved by mathematical processing of remote sensing data (RSD) and modeling these parameters, according to the European Union project MARS (MCYFS - MARS Crop Grow Forecasting System); crop growth modeling system CGMS were used.Research results. The developed model of the relationship «environment- agricultural technologies» and the methodology of ecological and economic management the agricultural technologies provides for the implementation of a hierarchical multi-circuit process of modern nature management on a geo-community basis, displaying the precise regulation of all components: forecasting systems; systems of environmental management and defragmentation of technical and technological solutions to the conditions of environmental and economic optimization.Conclusions. The ecological and economic problems at the present stage of development of society in the production of agricultural products are considered. Possible ways of their solution have been determined on the example of an abstract-logical model of the relationship between the environment, agricultural technologies and engineering solutions, as well as the methodology of ecological and economic management of agricultural technologies. ; Работа посвящена проблемам решения двуединой задачи агроинженерии (за международным определением): «Накормить мир и сохранить планету», используя умение управлять экологическими, энергетическими и экономическими составляющими агротехнологий.Подтверждено, что процесс управления выдвигает условия: планировать (программировать), исполнять, оценивать и непрерывно действовать над созданием и совершенствованием созидательных агротехнологий на основе законов исторического развития природы планеты (биосферных законов). За этими принципами предложена абстрактно-логическая модель взаимосвязи системы «окружающая среда-агротехнологии», а также методология системного подхода к управлению климат-разумной сельскохозяйственной практикой производства, которая сохранит природные ресурсы, одновременно увеличивая сельскохозяйственное производство. Цель исследований. Совершенствование модели взаимосвязи окружающей среды, агротехнологий и инженерных решений, а также методологии эколого-экономического управления агротехнологиями на основе климат-разумной сельскохозяйственной практики с отображением точной регуляции всех составляющих её частей, процессов и процедур.Методы исследований. Использовали: методы планирования (программирования) агротехнологий или продукции в соответствии с рекомендациями ISO; агрометеорологические параметры, в т.ч. вегетационных индексов, достигнутых путём математической обработки данных дистанционного зондирования земли (ДЗЗ) и моделирования этих параметров, по проекту Европейского Союза МАRS (MCYFS – MARS Crop Grow Forecasting System); систему моделирования роста сельскохозяйственных культур CGMS. Результаты исследований. Разработанная модель взаимосвязи «окружающая среда - агротехнологии» и методология эколого-экономического управления агротехнологиями предусматривает реализацию иерархического многоконтурного процесса современного природопользования на геоценозной основе с отображением точной регуляции всех составляющих: системы прогнозирования; системы экологического управления и дефрагментации технико-технологических решений к условиям эколого-экономической оптимизации. Выводы. Рассмотрены эколого-экономические проблемы на современном этапе развития общества при производстве продукции земледелия. Определены возможные пути их решения на примере абстрактно-логической модели взаимосвязи окружающей среды, агротехнологий и инженерных решений, а также – методологии эколого-экономического управления агротехнологиями. ; Робота присвячена проблемам рішення двоєдиного завдання агроінженерії (за міжнародним визначенням): «Нагодувати світ і зберегти планету», використовуючи вміння управляти екологічними, енергетичними та економічними складовими агротехнологій.Підтверджено, що процес управління висуває умови: планувати (програмувати), виконувати, оцінювати і безперервно діяти над створенням і удосконаленням творчих агротехнологій на основі законів історичного розвитку природи планети (біосферних законів). За цими принципами запропонована абстрактно-логічна модель взаємозв'язку системи «довкілля-агротехнології», а також методологія системного підходу до управління клімат-розумною сільськогосподарською практикою виробництва, яка збереже природні ресурси, одночасно збільшуючи сільськогосподарське виробництво.Мета досліджень. Удосконалення моделі взаємозв'язку навколишнього середовища, агротехнологій та інженерних рішень, а також методології еколого-економічного управління агротехнологіями на основі клімат-розумної сільськогосподарської практики з відображенням точного регулювання всіх складових її частин, процесів і процедур.Методи досліджень. Використовували: методи планування (програмування) агротехнологій або продукції відповідно до рекомендацій ISO; агрометеорологічні параметри, зокрема вегетаційних індексів, досягнутих математичною обробкою даних дистанційного зондування землі (ДЗЗ) та моделювання цих параметрів, за проектом Європейського Союзу Маrs (MCYFS - MARS Crop Grow Forecasting System); систему моделювання росту сільськогосподарських культур CGMS.Результати досліджень. Розроблена модель взаємозв'язку «навколишнє середовище-агротехнології» і методологія еколого-економічного управління агротехнологіями передбачає реалізацію ієрархічного багатоконтурного процесу сучасного природокористування на геоценозной основі з відображенням точного регулювання всіх складових: системи прогнозування; системи екологічного управління і дефрагментації техніко-технологічних рішень до умов еколого-економічної оптимізації.Висновки. Розглянуто еколого-економічні проблеми на сучасному етапі розвитку суспільства при виробництві продукції землеробства. Визначено можливі шляхи їх вирішення на прикладі абстрактно-логічної моделі взаємозв'язку навколишнього середовища, агротехнологій та інженерних рішень, а також - методології еколого-економічного управління агротехнологіями.

Numerous publications reveal some aspects of the creation and operation of private military companies (PMC), the use of their services by various states and international organizations. It is also noted that recently the number and equipment of these companies has increased significantly, the role in military conflicts in different regions of the world is becoming crucial in some places. A retrospective analysis of the activities of PMC, their classification and role in modern military conflicts is an urgent task in terms of ensuring the military security of Ukraine. In the context of further globalization of the world economy, the role of PMC in future wars and armed conflicts will increase. Unlike traditional military and police institutions, which are governed by both international and national law, there is currently no legal framework for PMC activities at the international and national (excluding the United States and South Africa) levels. The Geneva Conventions are not an obstacle for western PMC, even when these organizations use their contractors in open battles. As long as PMC personnel are not part of the armed forces of the parties to the conflict and are not directly involved in hostilities, they should be treated as civilians and enjoy the protection of International Humanitarian Law (IHL). In the case of direct participation in an armed conflict, the contractors lose the right to protection and may be attacked, and when captured they do not have the status of prisoners of war, but are provided with the full range of protection under the Fourth Geneva Convention. Involvement of private commercial structures in the provision and, often, combat operations, as well as the emergence of their own armies in large international corporations, the close intertwining in the conflict zone of interests of state and non-state actors significantly changes the image of modern war military construction. ; Многочисленные публикации раскрывают отдельные аспекты создания и деятельности частных военных компаний (ЧВК), пользование их услугами различными государствами и международными организациями. Также отмечается, что в последнее время количество, численность и оснащенность этих компаний значительно возросло, роль в военных конфликтах в разных регионах мира приобретает иногда решающий характер. Ретроспективный анализ деятельности частных военных компаний, их классификация и роль в современных военных конфликтах является актуальной задачей с точки зрения обеспечения военной безопасности Украины. В условиях дальнейшей глобализации мировой экономики роль частных военных организаций в будущих войнах и вооруженных конфликтах будет расти. В отличие от традиционных институтов армии и полиции, действия которых регламентируются как международным, так и национальным законодательством, законодательных рамок деятельности ЧВК на международном и национальном (за исключением США и ЮАР) уровне в настоящее время не существует. Женевские конвенции не является препятствием для западных ЧВК даже при использовании этими организациями своих контрактантов в открытых боях. До тех пор, пока сотрудники ЧВК не является частью вооруженных сил сторон конфликта и не принимают непосредственное участие в военных действиях, они должны рассматриваться как гражданские лица и пользоваться защитой Международного гуманитарного права (МГП). В случае непосредственного участия в вооруженном конфликте контрактанты теряют право на защиту и могут быть подвергнуты нападению, а при попадании в плен им не принадлежит статус военнопленных, но предоставляется весь комплекс защиты в соответствии с Четвертой Женевской конвенцией. Залучення приватних комерційних структур до забезпечення і, нерідко, ведення бойових дій, а також виникнення власних армій у великих міжнародних корпорацій, тісне переплетення в зоні конфлікту інтересів державних та недержавних суб'єктів істотно змінює образ сучасної війни, що необхідно враховувати військово-політичному керівництву в військовому будівництві. Привлечение частных коммерческих структур к обеспечению и, нередко, ведению боевых действий, а также возникновения собственных армий в крупных международных корпорациях, тесное переплетение в зоне конфликта интересов государственных и негосударственных субъектов существенно меняет образ современной войны, что необходимо учитывать военно-политическому руководству в военном строительстве. ; Численні публікації розкривають окремі аспекти створення та діяльності приватних військових компаній, користування їх послугами різними державами та міжнародними організаціями. Також відмічається, що останнім часом кількість, чисельність та оснащеність цих компаній значно зросла, роль у воєнних конфліктах у різних регіонах світу набуває подекуди вирішального характеру. Ретроспективний аналіз діяльності приватних військових компаній, їх класифікація і роль у сучасних воєнних конфліктах є актуальним завданням з точки зору забезпечення воєнної безпеки України. В умовах подальшої глобалізації світової економіки роль приватних військових організацій в майбутніх війнах і збройних конфліктах буде зростати. 2.На відміну від традиційних інститутів армії і поліції, дії яких регламентуються як міжнародним, так і національним законодавством, законодавчих рамок діяльності ПВК на міжнародному та національному (за винятком США і ПАР) рівні в даний час не існує. Женевські конвенції не є перешкодою для західних ПВК навіть при використанні цими організаціями своїх контрактантів у відкритих боях. До тих пір, поки співробітники ПВК не є частиною збройних сил сторін конфлікту і не беруть безпосередню участь у військових діях, вони повинні розглядатися як цивільні особи і користуватися захистом Міжнародного гуманітарного права (МГП). У разі безпосередньої участі в збройному конфлікті Контрактанти втрачають право на захист і можуть бути піддані нападу, а при попаданні в полон їм не належить статус військовополонених, але надається весь комплекс захисту відповідно до Четвертої Женевської конвенції. Залучення приватних комерційних структур до забезпечення і, нерідко, ведення бойових дій, а також виникнення власних армій у великих міжнародних корпораціях, тісне переплетення в зоні конфлікту інтересів державних та недержавних суб'єктів істотно змінює образ сучасної війни, що необхідно враховувати військово-політичному керівництву в військовому будівництві.

In the early twentieth century, among the European ruling elites, military circles and imperial non-governmental organizations dominated a forceful approach to resolving international conflicts. Emphasis was placed on the irreconcilable struggle for so-called «national interests», on the need to change the World in their favor, on the undoubted advantage of interstate competition over cooperation, and on the use of force — above all, military. The absolute state priority was capability to mobilize national resources to defend their «interests». The WWI for the realization of geopolitical dreams was a senseless waste of available resources. Its initiators, most notably Germany, were guided by ideological rather than pragmatic considerations, and obtained results that were in straight contrast to the calculations of their grand strategies. There were no rational foundations — to solve basic economic, security, social or any other problem — among the causes of the war. There were those who made money in preparing for the war. But it is futile to tempt the «conspiracy» of gunsmiths, who sought the lucrative orders responsible for war. The decisive factor that caused the war was the commitment to myths: about real but exaggerated or fictional «national resentment»; on the «inconsistency of the share of colonial possessions to weight of the Empire in the world economy and politics»; «backward peoples incapable to contribute to civilizational progress, their destructive nationalism»; «cultural superiority, which must be extended if necessary by force»; «security windows that should be closed immediately»; «calls of blood, will and destiny» and others. The process of defining «national interests» of states ignored economic factors that would determine their country's development, prosperity and power. The so-called «features of bipolarity» in the structure of the international system, that is, the creation of two military-political blocs were not crucial factor. Unions were poorly institutionalized, so the behavior of their members was ambivalent. The facts show that the Alliances' obligations could not force the state to act on one or the other side. The authorities of each country, at their discretion, approved the decision to join the WWI. Italy, for example, betrayed its allies Germany and Austria-Hungary at the very time of the declaration of war. The roots of the war should be found in the views of the rulers, representatives or servants of the old regime of the dynastic aristocracy. Their picture of the world somewhat corresponded to the realities of the nineteenth century and the historical epoch that preceded it — with the dominance of geopolitical (spatial) ideas. At that time, such ideas had not yet completely lost their earthly roots. But they fundamentally distorted the new world — the one to be set in the summer of 1914. The ruling imperial class was in crisis and was threatened by social and national upheavals. He was inclined to seek his salvation in a small victorious war at «a small price». How could it be that both sides were hoping for a quick victory? Regardless of the type of regime — absolute or constitutional monarchy, democratic or authoritarian state — it seems that too often their top leadership has been grossly mistaken. Such mistakes led to catastrophic decisions about entering the war, choosing allies and forms, methods, and the extent of interaction with them. States have made considerable efforts to obtain clear sensitive information about their enemies. But the problem was interpreting all these messages and responding. In most cases, the heads of state ignored the intelligence or their realistic interpretation. Power holders were guided by a variety of factors, including groundless calculations, ideology, political expediency, personal prejudice, racial or ethnic stereotypes, and preferred to turn a blind eye to proven facts. The WWI could have started before 1914. The states constantly threatened each other with their actions. Repeated attempts to strike the threat of aggression, although in reality its leadership was not planning to use military force at the moment, have undermined international stability. The efforts of the European leaders were not aimed at creating a sustainable military allied capability, united by a common strategy to achieve agreed goals. Diplomatic game prevailed: the parties bluffed, tried to play trumps, which they really did not have, etc. Initial stakes, including colonial and / or territorial encroachment on players, were negligible compared to the payout, which in many orders of magnitude exceeded them. As a result, the collapse of four empires took place: the Austro-Hungarian, Russian, German and Ottoman and two of the greatest totalitarian revolutions in Europe of the twentieth century — Russian (Bolshevik) and German (Nazi) had happened. The article is devoted to polemics with wide range of scholars who adheres another concepts of the roots of WWI. Keywords: WWI, 1914, national interests, economic factors, colonies, geopolitics, empire, military-political alliances. ; Згідно з запропонованою в статті концепцією головною причиною Першої світової війни були не реальні економічні, безпекові, соціальні чи будь-які інші проблеми, що їх буцімто прагнули розв'язати можновладці, або містичний «збіг обставин», а геополітичні химери, спотворена картина світу, яка панувала в їхній імперській свідомості. Стаття містить полеміку з дослідниками, які дотримуються протилежних поглядів на причини війни. Ключові слова: Перша світова війна, 1914, геополітика, національні інтереси, економічні фактори, колонії, імперія, військово-політичні союзи.

The article identifies the necessity to investigate the problem of forming the professional culture of the future border guards using the experience of the professional training of border guards of the USA and European countries. It has been found out that, in a broad sense, the professional culture of the border guard officer is manifested in the effective performance of the professional duties, including the categories of the professional duty and ethical behavior. Important components of the professional culture of the US Customs and Border Protection officers of the European countries are professionalism, patriotism, dedication and pride in their country. In these countries much attention is paid to the formation of loyalty to the national symbols, a sense of civic self-awareness and professional duty and leadership.The training of specialists for the US Customs and Border Protection and the European Border Protection offices, which provides for the creation of the effective training environment for training and qualification of the employees is been characterized. The directions of basic training programs for law enforcement officers and the tools used for the efficient and effective execution of the border protection tasks by staff are been outlined, as well as the training philosophy, which provides for high standards of basic training as a basis for border service. First of all, this is the pride and discipline, identification with the agency, high internal motivation, professionalism, confidence and communication skills.It was found out that the basic program of US Federal Law Enforcement Training Center trains the law enforcement professionals with the tools necessary to perform their duties quickly and efficiently. The philosophy of training at the center provides high standards of basic training, which is the foundation of the border service. That primarily includes pride and discipline, identification with the agency, high intrinsic motivation, professionalism, confidence. Among the teaching methods are lectures, small group discussions, examples for study, problem solving, situational modeling, business games, individual and group presentations, computerized questionnaires concerning management style.In the United Kingdom, the system of officer's training, which is considered as one of the most effective in the world, is aimed at creating a high level of professional culture of border guards. Much attention is paid to the development of communication skills of a border guard, the ability to provide complete and accurate information about a particular event (incident). During the training, the staff also learns to give interviews and receive testimony from the third person. In France, the National High School of Police, which trains police officers at the border service, pays great attention to the ability to work with information, including press reviews, presentations, and work with texts. It is about analysis, interpretation, commentary on the text, the ability to identify the main ideas, the course of thought of its author.It has been determined that the formation of vocational training systems for the border guard services in different countries is influenced by many factors related to the peculiarities of political and legal systems, state structure, socio-economic development, differences of historically formed traditions, national character and mentality. Border Guard Officer's Training Centers take a complex approach to the training, paying attention to the values and understanding of the Border Guard Service mission, the acquisition of the professional skills and competences. The training of the border guards includes, among other things, great attention to the humanitarian education, enhancement of general and professional culture, the development of informative and communicative skills (interviews, reporting, passenger's surveys). In teaching methodology, great importance is been attached to the practical classes, situational tasks, business games, trainings. ; У статті визначено необхідність дослідження проблеми формування професійної культури майбутніх захисників кордону з використанням досвіду професійної підготовки співробітників прикордонної служби США та європейських країн. З'ясовано, що в широкому розумінні професійна культура співробітника прикордонної служби виявляється в ефективному виконанні професійних обов'язків, охоплює категорії професійного обов'язку й етичної поведінки. Важливими складовими професійної культури співробітників Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств країн Європи є професіоналізм, патріотизм, відданість, гордість за свою країну. Великої уваги у цих країнах надають формуванню вірності національним символам, почуття громадянської самосвідомості й професійного обов'язку та лідерства.Охарактеризовано підготовку фахівців для Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств європейських країн, що передбачає створення ефективного навчального середовища для навчання та підвищення кваліфікації співробітників. Окреслено напрями програм базової підготовки для співробітників правоохоронних органів й інструменти, що використовуються для оперативного й ефективного виконання персоналом службових завдань з охорони кордону, а також філософію навчання, що передбачає високі стандарти базової підготовки як фундаменту прикордонної служби.Визначено, що на формування систем професійної підготовки прикордонних служб у різних країнах впливає багато чинників, пов'язаних з особливостями політичної і правової систем, державного устрою, соціально-економічного розвитку, відмінністю історично сформованих традицій, національного характеру і менталітету. Навчальні центри з підготовки співробітників прикордонних відомств використовують комплексний підхід до навчання, звертаючи увагу на формування цінностей та розуміння місії прикордонної служби, набуття професійних умінь і навичок. Професійна підготовка фахівців з охорони кордону, окрім всього, передбачає посилену увагу до гуманітарної освіти, підвищення у співробітників рівня загальної та професійної культури, формування умінь роботи з інформацією та навичок комунікації (інтерв'ю, написання звітів, опитування пасажирів). У методиці навчання великого значення надають практичним заняттям, виконанню ситуативних завдань, діловим іграм, тренінгам.

What is the nature of the EU's policies towards its eastern neighbours? Is it to create a 'ring of friends' or an imperial strategy? Ever since the establishment of the European project, this subject has been heavily debated. The EU might present similarities with an empire, through ever-changing borders, its multi-level governance system, its use of soft power instrument or that might present itself has characteristics of a hegemonic power. The 'conquest' through political and economic accommodation rather than military force or conflict. The Union is, thus, believed to be acquiring the characteristics of a predominant international actor: a common currency, a central governmental structure in Brussels, the reinforcement of external borders, and even an attempt at a European army. Enlargement has, over the years, become the most important tool in the 'imperial narrative'. The power variables that the enlargement process brings contribute to the byproduct that is the European integration process and the creation of a cultural, political and economic institutional diversity. Empires have also been characterized by a dichotomy, at a centre-periphery level through the disparities at an economic and political level. Meaning that they are, at times, accused in the international system, of unequal distributions of power or the attempt of trying to shape the international system according to its own personal preferences, but so do most hegemonic powers. The territorial fluctuations that the Union is constantly a part of due to its enlargement policy and due to the lack of an extensive array of military capabilities, since its military instruments mostly perform peacekeeping operations abroad, not a defence strategy. The civilian and normative power are preferred over the use of military instruments, maintaining the benign 'repertoire' of the union in the global stage. It is implicit, that the CFSP is not about deterring aggressors, but to understand and identify common problems that can lead to common denominators solutions. This does not mean that the EU does not hold a powerful representation amongst international actors, its 'soft power' instruments have many times worked in an assertive manner, the best example being the former eastern soviet republics to where the EU, instead of implementing a direct rule exported values and norms. There are no fixed borders in the EU, however, it is hard to imagine the staterelations to go back to what they were during the soviet regimes since the governance infrastructures have suffered tremendous changes. ; Qual é a natureza das políticas da UE perante os seus vizinhos orientais? É criar um "anel de amigos" ou uma estratégia imperial? Desde o estabelecimento do projeto europeu, esse assunto tem sido fortemente debatido. A UE pode apresentar semelhanças com um império através das constantes, e visíveis, mudanças perante as suas fronteiras, perante o seu sistema de governança multinível, o seu uso de instrumentos de soft power, ou apenas demonstrar as características de um poder hegemónico. Uma "conquista" por 'acomodação' política e económica, e não por conflito militar. Acredita-se que a União Europeia tem vindo, ao longo dos anos, a adquirir as características de um ator internacional predominante: uma moeda comum, uma estrutura governamental que apresenta o seu core em Bruxelas, o reforço das fronteiras externas e até uma tentativa de criação de um exército europeu. Ao longo dos anos, a sua política de alargamento tornouse a ferramenta mais importante na construção imperial. As variáveis de poder que traz consigo nesse mesmo processo, contribuem para o subproduto que é o processo de integração europeia e a criação de uma diversidade institucional cultural, política e económica. Os impérios são muitas vezes caracterizados por uma dicotomia, centro-periferia, onde existem claras disparidades a nível económico e político, o mesmo tem acontecido com os países centrais e periféricos da União. Sendo muitas vezes a acusados no sistema internacional, de desiguais distribuições de poder ou de tentativa de forma a tentar moldar o sistema internacional de acordo com suas próprias preferências pessoais. As 'flutuações' territoriais das quais a EU é constantemente alvo devido à sua política de alargamento e à falta de uma ampla gama de capacidades militares, uma vez que os seus instrumentos militares executam principalmente operações de manutenção da paz no exterior. O poder 'civil' e 'normativo' são instrumentos preferenciais sobre qualquer instrumento de carácter militar estando de acordo com aquilo que é a imagem de actor benigno num cenário global. Assim sendo, a PESC não se destina a dissuadir possíveis agressores, mas a compreender e identificar problemáticas comuns dos respetivos estados-membros, que podem levar a soluções de denominadores comuns. Isso não significa que a UE não possui uma representação internacionais enquanto actor global, com um determinado poderio; demonstrando que os instrumentos de soft power podem funcionar de forma assertiva, sendo o melhor exemplo disso, as antigas repúblicas soviéticas de Leste para onde a UE com os seus instrumentos exportou, com mérito, os seus valores e normas. Não há fronteiras fixas na UE, no entanto, torna-se difícil imaginar as relações estatais a retroceder ao que eram durante o regime soviético, uma vez que as infraestruturas de governança sofreram alterações tremendas.

The growing use of digital technologies between consumers and businesses has led to a shift of transactions from an offline context into the online world. These developments have disrupted entire industries, including music, travel, accommodation, and financial services, and created new value pools. A great extent of the value creation can be attributed to profit-oriented business models, as shown by the growing valuation of large platform operators (e.g., Airbnb and Uber). At the same time, significant value is unlocked in non-profit oriented business models such as in the context of non-commercial online sharing economy platforms or the digital government space. However, the online space also brought new challenges to digital platform operators, such as greater rivalry resulting from increasing transparency. As the Internet has largely removed the barriers to information access, website visitors have been enabled to shop around and gather plenty of information before committing to a binding transaction. Therefore, converting visitors to actual customers or users remains a critical task, both for profit-oriented and non-profit oriented digital business model operators, as they need to ensure value is truly captured. Previous research in the Information Systems (IS) space around conversion rate optimization in digital business models has primarily focused on the concept of perceived benefits and associated costs when engaging in a particular transaction. While benefits are often related to the product or service, costs are frequently associated with the lack of trust in the digital platform or website operator due to potential misuse of personal information. In addition to the cost-benefit perspective, website design features have been shown to influence user behavior in both profit-oriented and non-profit oriented digital business models. While the intention of certain design feature elements such as banners or ads is directly visible to users, some design elements are aimed at influencing customer behavior inconspicuously – without the users' notice. The use of visual user interface elements to subtly influence consumer behavior in digital decision environments by leveraging psychological biases are called digital nudges. The literature on digital nudging shows promising results in driving conversion rates in digital business models. However, the use of digital nudges has been mainly limited to research in profit-oriented digital business models. At the same time, traditional, non-digital nudges have been mainly researched in the non-profit oriented context, especially in the government space, which simultaneously represents the origin of nudging theory. By assessing digital nudges in both non-profit and profit-oriented digital business models, three studies attempt to close this gap. The first study investigates the effect of prosociality nudges on conversion rates on a fictional non-profit oriented online sharing economy platform. Results show that while prosociality increases conversion likelihood, excessive prosociality may also reduce the transaction likelihood. The second study shows how two separately framed communication arguments – one promotion-focus argument conveying convenience and a prevention-focus argument aiming to reduce privacy concerns – increase online verification conversion rate in a fictional profit-oriented digital carsharing platform if data supports the claims. While the prevention-focus claim is stronger than the promotion-focus claim if data is added, the prevention-focus claim's conversion rate without data is weaker than no claim. The third study is positioned in the non-profit oriented e-government space, leveraging social proof cues and default options as nudges to increase the adoption rate of electronic identification (eID). Both nudges increase eID adoption, but default options are a double-edged sword. They simultaneously fuel privacy concerns towards the government, which attenuates the effect of the default option on eID adoption. These concerns can be mitigated by adding social proof cues. This thesis contributes to our understanding of how digital nudges may be applied to increase conversion rates within profit-oriented and non-profit oriented digital business models. Specifically, this study demonstrates that digital nudges designed to leverage stability biases and perception biases may be used to increase conversion rates in both profit-oriented and non-profit oriented digital business models. The aforementioned first and third study have contributed to a better understanding of how digital nudges may enhance user conversion in non-profit oriented organizations by leveraging the emotional bias and status quo bias to increase conversion. These studies also provided insights on the combined effect of social proof cues and default options on conversion rates: While default options may be used to increase conversion rates, they are ambidextrous as they increase privacy concerns. However, this can be mitigated by adding social proof cues. The second study contributed to a better understanding of how framing and loss aversion can be leveraged to increase conversion rate in profit-oriented business models. Additionally, this study provided some insights into combining theory on communication arguments with third-party assurance seals as supporting data to enhance the effect of nudges further. From a practical point of view, digital business model operators may leverage these findings to redesign their website by employing digital nudges to drive conversion rates and thus increase profitability.

Introduction Shift of priorities and social values in today's society leads to the need for constant improvement of educational process in higher education institutions. The experts note (Bystrova Yu.V., 2015; Gladush V.A. & Lysenko G.I., 2014; Naul R., Binder D., Ivanenko G., 2019) that the outdated practices prevail in today's practical activity of higher educational specialized institutions, the ideas of democratization are not sufficiently implemented. The main problems in the development of higher education institutions are student low motivation to acquire knowledge and drop in attendance. This situation necessitates rethinking of the principles, functions and technologies of managing specialist training in Physical Culture and Sports and, thereupon, develops new approaches to the organization of the pedagogical process in a higher education institution. The analysis of special scientific and methodological literature indicates that today the ways of integration of the Olympic education into the school educational process have been extensively revealed (Armor K, Dagkas S., 2012), the educational potential of the Olympic movement has been elucidated (Bulatov M. & Platonov V., 2018), the importance of integrating Olympic education into the specialist training in Physical Culture and Sports (Radchenko LO, 2016), the activity peculiarities of the Olympic Studies Centers operating as part of the specialized higher education institutions of Ukraine (Zagitova & Radchenko, 2019) have been disclosed, whereas the problem of improving the educational process by integrating Olympic education into the educational process of higher education institutions remains a pressing scientific matter. Today's educational requirements include the training of highly qualified specialists who are able to integrate the theoretical knowledge and practical skills acquired at a higher educational institution into an integral system effectively used in their professional activities. In order to successfully realize personal educational potential of future specialists in Physical Culture and Sports, the development conditions of the qualities such as criticism and non-standard thinking, the ability to produce new ideas and work in a team, etc., must be created. Such tasks are facilitated by the use of interactive learning technologies in the educational process. The working hypothesis is that the use of interactive learning technologies in the study of Olympic education related issues will improve the efficiency of student educational process in higher education institutions preparing future specialists in Physical Culture and Sports. Aim of the Study: to provide the rationale for the use of interactive learning technologies while implementing the Olympic education into the student educational process. Material and methods. Research participants: 12 experts – members of the Olympic Academy of Ukraine, having more than 15 years of pedagogic experience at higher educational institutions, holding managerial positions at sphere-specific educational establishments. 69 students from 8 study groups of the 4th year at the National University of Ukraine on Physical Education and Sport, who major in 0.17 'Physical Education and Sport'. Organization of research. The first step was to determine experts' opinion on the necessity to introduce Olympic education in the student training process. The next step of the study was to determine the educational process efficiency according to I.S. Todorova (Todorova I.S& Pavlenko V.I. 2011). This method employs that the respondents need to answer 20 questions that allow to determine the educational activity efficiency ratio, namely: total educational activity efficiency, motivational subsystem efficiency, operational subsystem efficiency, information subsystem efficiency, and regulatory subsystem efficiency. The level of educational activity efficiency is determined by the quality points earned after calculation. The study was conducted in two cohorts: the 1st cohort is students of the Coach Faculty, and the 2nd cohort is students of the Sport and Management Faculty. Two surveys were undertaken. The first survey was conducted before studying the Olympic Sports. The second one took place in the end of the educational course 'Olympic Sports'. In this paper, such methods as the analysis of literary sources, synthesis and generalization were used to define interactive learning technologies, the use of which helps to enhance the integration of aspects of the Olympic education into the overall educational process. The application of those methods allowed to develop the content and guidelines for the use of the above-mentioned technologies. Statistical analysis. Statistical processing of the data was performed using the Excel 2010 spreadsheet editor (Microsoft, USA, 2010), the average was used. Results: the expediency of Olympic education implementation in the student educational process was studied; the interactive learning technologies that will facilitate the educational process efficiency among the Physical Culture and Sports future specialists were elucidated; the efficiency of the interactive learning technologies in the Olympic education implementation was disclosed. Conclusions: the interactive learning technologies that will felicitate the creation of a highly-qualified specialist in Physical Culture and Sports, namely: interactive cooperative learning technologies (pairwork, trio rotation, 'Carousel', 'Aquarium'); group learning technologies ('Brainstorming', "Decision Tree', 'World Café'); situational modeling technologies ('Six Hats Method', business games); argument technologies ('The PRESSING Method,' 'What? Where? When? How?' debates, etc.); and methodological materials for the students of higher educational institutions of Ukraine were produced, based upon this technology data. The use of interactive learning technologies when integrating Olympic education permits to increase the educational process efficiency and helps to improve student motivation to acquire knowledge.

The reform of the medical industry, the problems of medical care that arose in Ukraine in connection with the Covid-19 pandemic and led to a deterioration in the physical, psychological and social well-being of the population, sharply raised the question of the work of the medical industry and the directions for its improvement. In many countries of the world one of the ways to improve the quality of medical services is the implementation of social work in the medical industry.The article is devoted to the analysis of foreign experience of social work in the health care system, the roots of which are deeply connected with the development of modern public health in many countries of the world. Today, many social workers around the world practice health care, drawing on the historical experience of combining clinical, intermediate and population-based approaches to have a greater impact on health. However, the historical significance of this long-standing interdisciplinary collaboration and its implications remain poorly understood. The article is based on primary and modern sources of research on the history of the development of social work in the field of health care, demonstrates examples of successful cooperation between social and medical workers. The main historical stages of the development of social work in the field of health care in the USA, France, Canada, Great Britain, Bulgaria, etc. are considered. The article concludes that despite the temporal, geographical, economic, political, cultural and other differences, social work in the field of health care as an independent professional activity in different countries has common features: a focus on overcoming barriers in the environment for achieving health by individuals, their families, groups and communities; assistance in attracting resources to achieve full health of clients; perception of personality and its health as a whole; the creation of family-oriented, community-centered and consumer-driven services; the development of social work in the field of health was often facilitated by the initiative and perseverance of individuals, etc. ; Реформа медицинской отрасли, проблемы медицинского обслуживания, которые возникли в Украине в связи с пандемией Covid-19 и привели к ухудшению физического, психологического и социального самочувства населения, остро поставили вопрос о работе медицинской отрасли и направлений ее совершенствования. Во многих странах мира одним из направлений повышения качества предоставления медицинских услуг является имплементация социальной работы в медицинскую отрасль.Статья посвящена анализу зарубежного опыта социальной работы в системе здравоохранения, корни которой глубоко связано с развитием современного общественного здоровья во многих странах мира. На современном этапе многие социальные работники в различных странах мира практикуют в области здравоохранения, опираясь на исторический опыт сочетания клинического, промежуточного и популяционного подходов для оказания большего влияния на здоровье. Однако историческое значение этого давнего междисциплинарного сотрудничества и его последствия остаются недостаточно изученными. Статья базируется на первичных и современных источниках исследования истории развития социальной работы в области здравоохранения, демонстрирует примеры успешного сотрудничества социальных и медицинских работников. Рассмотрены основные исторические этапы развития социальной работы в области здравоохранения в США, Франции, Канаде, Великобритании, Болгарии и др. В статье сделан вывод о том, что несмотря на временные, географические, экономические, политические, культурные и другие различия, социальная работа в сфере здравоохранения как самостоятельная профессиональная деятельность в разных странах имеет общие черты: направленность на преодоление препятствий в среде для достижения здоровья отдельными лицами, их семьями, группами и общинами; содействие в привлечении ресурсов в достижении полного здоровья клиентами; восприятие личности и ее здоровья как целостности; создание услуг, ориентированных на семью, сосредоточенных по месту жительства и управляемых потребителями; становлению социальной работы в сфере здоровья часто способствовали инициатива и настойчивость отдельных людей и др. ; Реформа медичної галузі, проблеми медичного обслуговування, які виникли в Україні в зв'язку з пандемією Covid-19 та призвели до погіршення фізичного, психологічного та соціального самопочуття населення, гостро поставили питання щодо роботи медичної галузі та напрямів її вдосконалення. У багатьох країнах світу одним з напрямів підвищення якості надання медичних послуг є імплементація соціальної роботи в медичну галузь.Стаття присвячена аналізу зарубіжного досвіду соціальної роботи в системі охорони здоров'я, коріння якої глибоко пов'язане з розвитком сучасного громадського здоров'я в багатьох країнах світу. На сучасному етапі багато соціальних працівників в різних країнах світу практикують у галузі охорони здоров'я, спираючись на історичний досвід поєднання клінічного, проміжного та популяційного підходів щодо більшого впливу на здоров'я. Проте історичне значення цієї давньої міждисциплінарної співпраці та її наслідки залишаються недостатньо вивченими. Ця стаття базується на первинних та сучасних джерелах дослідження історії розвитку соціальної роботи в галузі охорони здоров'я, демонструє приклади успішної співпраці соціальних і медичних працівників. Розглянуто основні історичні етапи розвитку соціальної роботи в галузі охорони здоров'я в США, Франції, Канаді, Великобританії, Болгарії тощо. В статті зроблено висновок про те, що не зважаючи на часові, географічні, економічні, політичні, культурні та інші відмінності, соціальна робота у сфері охорони здоров'я як самостійна професійна діяльність у різних країнах має спільні риси: спрямованість на подолання перешкод у середовищі для досягнення здоров'я окремими особами, їх сім'ями, групами і громадами; сприяння в залученні ресурсів у досягненні повного здоров'я клієнтами; сприйняття особистості та її здоров'я як цілісності; створення послуг, зорієнтованих на сім'ю, зосереджених у громаді та керованих споживачами; становленню соціальної роботи у сфері здоров'я часто сприяли ініціатива і наполегливість окремих людей та ін.

Die vorliegende Studie zeigt, dass Daten in der Krise eine herausragende Bedeutung für die wissenschaftliche Politikberatung, administrative Entscheidungsvorbereitung und politische Entscheidungsfindung haben. In der Krise gab es jedoch gravierende Kommunikationsprobleme und Unsicherheiten in der wechselseitigen Erwartungshaltung von wissenschaftlichen Datengebern und politisch-administrativen Datennutzern. Die Wissensakkumulation und Entscheidungsabwägung wurde außerdem durch eine unsichere und volatile Datenlage zum Pandemiegeschehen, verbunden mit einer dynamischen Lageentwicklung, erschwert. Nach wie vor sind das Bewusstsein und wechselseitige Verständnis für die spezifischen Rollenprofile der am wissenschaftlichen Politikberatungsprozess beteiligten Akteure sowie insbesondere deren Abgrenzung als unzureichend einzuschätzen. Die Studie hat darüber hinaus vielfältige Defizite hinsichtlich der Verfügbarkeit, Qualität, Zugänglichkeit, Teilbarkeit und Nutzbarkeit von Daten identifiziert, die Datenproduzenten und -verwender vor erhebliche Herausforderungen stellen und einen umfangreichen Reformbedarf aufzeigen, da zum einen wichtige Datenbestände für eine krisenbezogene Politikberatung fehlen. Zum anderen sind die Tiefenschärfe und Differenziertheit des verfügbaren Datenbestandes teilweise unzureichend. Dies gilt z.B. für sozialstrukturelle Daten zur Schwere der Pandemiebetroffenheit verschiedener Gruppen oder für kleinräumige Daten über Belastungs- und Kapazitätsparameter, etwa zur Personalabdeckung auf Intensivstationen, in Gesundheitsämtern und Pflegeeinrichtungen. Datendefizite sind ferner im Hinblick auf eine ganzheitliche Pandemiebeurteilung festzustellen, zum Beispiel bezüglich der Gesundheitseffekte im weiteren Sinne, die aufgrund der ergriffenen Maßnahmen entstanden sind (Verschiebung oder Wegfall von Operationen, Behandlungen und Prävention, aber auch häusliche Gewalt und psychische Belastungen). Mangels systematischer Begleitstudien und evaluativer Untersuchungen, u.a. auch zu lokalen Pilotprojekten und Experimenten, bestehen außerdem Datendefizite im Hinblick auf die Wirkungen von Eindämmungsmaßnahmen oder deren Aufhebung auf der gebietskörperschaftlichen Ebene. Insgesamt belegt die Studie, dass es zur Optimierung der datenbasierten Politikberatung und politischen Entscheidungsfindung in und außerhalb von Krisen nicht nur darum gehen kann, ein "Mehr" an Daten zu produzieren sowie deren Qualität, Verknüpfung und Teilung zu verbessern. Vielmehr müssen auch die Anreizstrukturen und Interessenlagen in Politik, Verwaltung und Wissenschaft sowie die Kompetenzen, Handlungsorientierungen und kognitiv-kulturellen Prägungen der verschiedenen Akteure in den Blick genommen werden. Es müssten also Anreize gesetzt und Strukturen geschaffen werden, um das Interesse, den Willen und das Können (will and skill) zur Datennutzung auf Seiten politisch-administrativer Entscheider und zur Dateneinspeisung auf Seiten von Wissenschaftlern zu stärken. Neben adressatengerechter Informationsaufbereitung geht es dabei auch um die Gestaltung eines normativen und institutionellen Rahmens, innerhalb dessen die Nutzung von Daten für Entscheidungen effektiver, qualifizierter, aber auch transparenter, nachvollziehbarer und damit demokratisch legitimer erfolgen kann. Vor dem Hintergrund dieser empirischen Befunde werden acht Cluster von Optimierungsmaßnahmen vorgeschlagen: (1) Etablierung von Datenstrecken und Datenteams, (2) Schaffung regionaler Datenkompetenzzentren, (3) Stärkung von Data Literacy und Beschleunigung des Kulturwandels in der öffentlichen Verwaltung, (4) Datenstandardisierung, Interoperabilität und Registermodernisierung, (5) Ausbau von Public Data Pools und Open Data Nutzung, (6) Effektivere Verbindung von Datenschutz und Datennutzung, (7) Entwicklung eines hochfrequenten, repräsentativen Datensatzes, (8) Förderung der europäischen Daten-Zusammenarbeit. ; This study shows that data is of outstanding importance for scientific policy advice, administrative decision preparation and political decision-making in the crisis. During the crisis, however, there were serious communication problems and uncertainties in the mutual expectations of scientific data providers and political-administrative data users. Knowledge accumulation and decision-making were also hampered by uncertain and volatile data on the pandemic, combined with a dynamic development of the situation. Awareness and mutual understanding of the specific role profiles of the actors involved in the scientific policy advisory process, as well as their demarcation in particular, are still to be assessed as insufficient. The study has also identified a variety of deficits with regard to the availability, quality, accessibility, shareability and usability of data, which represent considerable challenges to data producers and users and reveal a need for extensive reform, since, on the one hand, important data sets for crisis-related policy advice are lacking. On the other hand, the depth of focus and differentiation of the available data stocks are partly insufficient. This applies, for example, to socio-structural data on the severity of the pandemic impact of different groups or to small-scale data on burden and capacity parameters, such as staffing levels in intensive care units, health offices and care facilities. There are also data deficits with regard to a holistic pandemic assessment, for example with regard to the health effects in a broader sense that have arisen as a result of the measures taken (postponement or discontinuation of operations, treatments and prevention, but also domestic violence and psychological stress). In the absence of systematic accompanying studies and evaluative research, there are also data deficits with regard to the effects of containment measures or their removal at the territorial level. Overall, the study shows that optimising data-based policy advice and political decision-making in times of crisis as well as between crises is not just a matter of producing "more" data and improving its quality, linkage and sharing. Rather, the incentive structures and interests in politics, administration and science as well as the competences, action orientations and cognitive-cultural imprints of the various actors must also be taken into account. Incentives must be set and structures have to be created in order to strengthen the interest, the will and the skill to use data. This does not only apply for political and administrative decision-makers, but also for academics who are needed to feed data into the system. In addition to preparing information in a way that is appropriate for the target group, this also involves designing a normative and institutional framework within which the use of data for decision-making can be more effective, more qualified, but also more transparent, more comprehensible and thus more democratically legitimate. Against the background of these empirical findings, eight clusters of optimisation measures are proposed: (1) Establishment of data routes and data teams, (2) Creation of regional data competence centres, (3) Strengthening data literacy and accelerating cultural transformation in public administration, (4) Data standardisation, interoperability and register modernisation, (5) Expanding public data pools and open data use, (6) Linking data protection and data use more effectively, (7) Development of a high-frequency, representative data set, (8) Promoting European data cooperation.

The article analyzes the problems of formation of normative and theoretical bases of participation of public formations in the protection of public order and the state border. The understanding of the concept of normative bases of participation of public formations in protection of public order and state border as set of norms of the international law, the national legislation, by-laws fixing the basic elements of the legal status of public formations and law enforcement bodies in the process of interaction on protection of public order and state border, regulate the basic parameters of its mechanism. It is proved that the lack of a comprehensive normative act, gaps and inconsistencies between the provisions of current legislation in this area necessitate the improvement of normative bases of participation and interaction of public formations with law enforcement agencies in the field of public order and state border, taking into account decentralization processes. united territorial communities in Ukraine and the positive experience of foreign countries. An understanding of the concept of administrative and legal status of public formations for the protection of public order and the state border as a system of legally regulated, mainly by administrative law, elements of target, organizational and competence, which determine the legal status of these entities in cooperation with law enforcement agencies public order and state border. It is proved that the target block of the specified concept consists of the norms defining the purpose, tasks, functions of the subject; structural and organizational unit - the rules related to the regulation of the order of creation, organization, activity and subordination of the subject; competence block - norms that establish the scope of competence and responsibility of employees (participants) of public formations and law enforcement agencies. This interaction should be based on the principles of: the rule of law; legality; openness, transparency; continuity; tolerance; voluntariness; joint participation in the development and implementation of activities; mutual and social control; taking into account the needs of the community. It is argued that the concept of interaction of law enforcement agencies with public formations in the field of public order and state border should be understood as legal relations entered into by these entities in order to increase the efficiency of the National Police, State Border Guard Service of Ukraine and other law enforcement agencies. It is determined that further prospects of development of theoretical and legal bases of participation and interaction of public formations with law enforcement bodies on protection of public order and state border should be connected with development of problems of forms and methods of the specified interaction, taking into account the newest formats of relations between police and community. introduction of the best samples of foreign experience. ; У статті аналізуються проблеми формування нормативних та теоретичних засад участі громадських формувань у охороні громадського порядку та державного кордону. Обґрунтовано розуміння поняття нормативних засад участі громадських формувань в охороні громадського порядку та державного кордону як сукупності норм міжнародного права, національного законодавства, підзаконних нормативно-правових актів, що закріплюють основні елементи правового статусу громадських формувань та правоохоронних органів у процесі взаємодії щодо охорони громадського порядку і державного кордону, регламентують основні параметри її механізму. Доведено, що відсутність цілісного нормативного акту, прогалини та неузгодженості між положеннями чинного законодавства у зазначеній сфері зумовлюють потребу в удосконаленні нормативних засад участі та взаємодії громадських формувань з правоохоронними органами у сфері охорони громадського порядку та державного кордону, з урахуванням процесів децентралізації, змін у правовому статусі об'єднаних територіальних громад в Україні та позитивного досвіду зарубіжних країн. Запропоновано розуміння поняття адміністративно-правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону як системи законодавчо урегульованих, переважно нормами адміністративного права, елементів цільового, організаційного та компетенційного характеру, які визначають правове становище зазначених суб'єктів у процесі взаємодії з правоохоронними органами щодо охоронигромадського порядку і державного кордону. Доведено, що цільовий блок зазначеного поняття складають норми, що визначають мету, завдання, функції суб'єкта; структурно-організаційний блок - норми, пов'язані з регулюванням порядку створення, організації, діяльності та підпорядкованості суб'єкта; компетенційний блок - норми, які закріплюють сферу компетенції та відповідальність працівників (учасників) громадських формувань та правоохоронних органів. Аргументовано, що під поняттям взаємодії правоохоронних органів з громадськими формуваннями у сфері охорони громадського порядку і державного кордону слід розуміти правовідносини, у які вступають зазначені суб'єкти з метою підвищення ефективності діяльності Національної поліції, Державної прикордонної служби України, інших правоохоронних органів щодо забезпечення публічної безпеки, охорони громадського порядку та державного кордону, шляхом організації і планування спільних заходів у цій сфері, об'єднання інформаційних, технічних, людських та інших ресурсів для спільного їх використання. Зазначена взаємодія має ґрунтуватися на принципах: верховенства права; законності; відкритості, прозорості; безперервності; толерантності; добровільності; спільної участі у розробці та провадженні заходів; взаємного та суспільного контролю; урахування потреб громади. Визначено, що подальші перспективи розвитку те-оретико-правових засад участі і взаємодії громадських формувань з правоохоронними органами щодо охорони громадського порядку і державного кордону слід пов'язувати з розробкою проблематики форм і методів зазначеної взаємодії, з урахуванням новітніх форматів взаємин між поліцією і громадою, а також впровадження кращих зразків зарубіжного досвіду.

The article analyzes the political and legal aspects of the functioning of the Institute of Ukrainian presidency in the system of the higher bodies of state authority. It is determined that the quality of the head of state depends on the constitutionally established powers, normative vested rights and responsibilities as well as the individuality of a person occupying the president's position. The methodological basis of the study was the use of the historical method which allowed to identify the factors that influenced on the changes of Ukrainian polity in the period of independence, comparative method to determine the level of confidence changes of the presidents of Ukraine at the beginning of their cadence, a year later and in the year of re-election, and the system method helped determine the prospects for the development of the Institute of Presidency in Ukraine, taking into account the chosen model of the parliamentary republic.It is proved that the socio-political perception of the Ukrainians, excessive individualization and paternalism in relation to the position of the President of Ukraine directly affect the distribution of authority in the country, concentrating it in the hands of a single person. As a result of the analysis, it was possible to determine the mechanisms that can help Ukraine to avoid the processes related to the processes associated with usurpation of power, accumulation of powers in one decision-making centre at the present stage of democratization: a definitive constitutional distribution of powers, reducing the political dependence of the law enforcement system from the commander-in-chief, eliminating "immunity to corruptions" of the Ukrainians, preservation the Independence of the media and creation a nationwide state development strategy.The future of the Institute of Presidency in Ukraine for the Parliamentary Republic will be a symbolic one, limited powers and low political interest of citizens, which will positively affect the ability of the Ukrainians to a conscious and rational choices of representatives, the development of ideological multiparty system, the formation of a stable and consistent collegial cabinet of ministers and the responsible prime minister who will implement the parliamentary program and will bear responsibility in front of it. ; В статье анализируются политико-правовые аспекты функционирования института президентства Украины в системе высших органов государственной власти. Определено, что качество деятельности Главы государства зависит от конституционно установленных полномочий, нормативно закрепленных прав и обязанностей, а также особенности лица, занимающего должность Президента. Методологической основой исследования стало использование исторического метода, что позволило выявить факторы, которые повлияли на изменения формы правления Украины в период независимости, сравнительного метода для определения изменения уровня доверия к Президентам Украины в начале их каденции, через год и в год переизбрания, а системный метод помог определить перспективы развития института президентства в Украине, учитывая выбранную модель парламентской республики.Доказано, что социально-политическое восприятие украинцев, чрезмерная индивидуализация и патернализм по отношению к должности Президента Украины напрямую влияют на распределение власти в стране, концентрируя ее в одних руках. В результате анализа удалось определить механизмы, которые могут помочь Украине избежать процессов, связанных с узурпацией власти, аккумулированием полномочий в одном центре принятия решений на современном этапе демократизации: четкое конституционное распределение полномочий, снижение политической зависимости правоохранительной системы от Главнокомандующего, искоренение «иммунитета к коррупции»украинцев, сохранение независимости СМИ и выработка общенациональной стратегии развития государства.Будущее института президентства в Украине при парламентарной республике будет иметь символический характер, ограниченные полномочия и низкий политический интерес граждан, положительно повлияет на способность украинцев к сознательному и рациональному выбору своих представителей, развитию идеологической многопартийности, формированию стабильного и последовательного коллегиального Кабинета Министров и ответственного Премьер-министра, реализующего программу парламента, будучи ответственным перед ним. ; У статті аналізуються політико-правові аспекти функціонування інституту президенства України в системі вищих органів державної влади. Визначено, що якість діяльності Глави держави залежить від конституційно встановлених повноважень, нормативно закріплених прав та обов'язків, а також індивідуальності особи, що займає посаду Президента. Методологічною основою дослідження стало використання історичного методу, що дозволило виявити чинники, які вплинули на зміни форми правління України в період незалежності, порівняльного методу для визначення зміни рівня довіри до Президентів України на початку їхньої каденції, через рік та в рік переобрання, а системний метод допоміг визначити перспективи розвитку інституту президентства в Україні, враховуючи обрану модель парламентарної республіки.Доведено, що соціально-політичне сприйняття українців, надмірна індивідуалізація та патерналізм по відношенню до посади Президента України прямо впливають на розподіл влади в країні, концентруючи її в одних руках. У результаті аналізу вдалося визначити механізми, які можуть Україні допомогти уникнути процесів, пов'язаних з узурпацією влади, акумулюванням повноважень в одному центрі прийняття рішень на сучасному етапі демократизації: чіткий конституційний розподіл повноважень, зниження політичної залежності правоохоронної системи від Головнокомандувача, викорінення «імунітету до корупції» українців, збереження незалежності ЗМІ й вироблення загальнонаціональної стратегії розвитку держави.Майбутнє Інституту президенства в Україні за парламентарної республіки буде мати символічний характер, обмежені повноваження та низьку політичну цікавість громадян, що позитивно вплине на здатність українців до свідомого й раціонального вибору представників, розвитку ідеологічної багатопартійності, формуванню стабільного та послідовного колегіального Кабінету Міністрів та відповідального Прем'єр-міністра, що реалізовуватиме програму Парламенту та нестиме відповідальність перед ним.

La satire libre en s'affranchissant de la stricte référence horatio-juvénalienne et en se structurant autour d'un moi poétique, distant, critique voire indigné face à un monde en devenir joue, durant la première modernité, un rôle important dans l'émergence d'une écriture de l'actualité qui conduit au cours du XVIIe siècle à l'apparition de la presse périodique. Pour réfléchir aux rapports entre les supports de l'information dans la première modernité et les écritures satiriques ou militantes, l'expression de fake news d'abord ressentie comme incongrue peut être particulièrement utile, car elle a l'intérêt, alors que nous sommes a priori peu sensibles à leur proximité et à leurs liaisons, de rapprocher des pratiques contemporaines aussi différentes que « l'article de presse erroné », « la publication orientée », « l'appeau à clics » et « le pastiche humoristique ». Avec le rapprochement de ces phénomènes jugés hétéroclites, il devient envisageable de penser de manière coordonnée trois aspects lisibles dans les phénomènes d'échange et d'hybridation entre les occasionnels et les libelles durant la première modernité. Comme les fake news qui désignent souvent l'information adverse sous les coups de clavier énervés des faiseurs numériques de tout aussi fausses nouvelles, le libelle est toujours pris dans un réseau de libelles dont le moteur d'expansion est l'indignation face aux impostures ennemies. Il imite les écritures médiatiques en se nourrissant de la rumeur et donne lieu à des démystifications qui sont aussi souvent des critiques des codes nouveaux de l'actualité telle qu'elle se donne à lire dans les occasionnels ; par bien des aspects, cette critique participe, en les travaillant, à la fixation de ces codes. Cette satire de l'actualité orientée ou militante prend des formes qui peuvent s'abstraire des enjeux partisans ; il est parfois difficile, comme aujourd'hui avec certains sites Internet ou comptes de réseaux sociaux satiriques, de faire la part entre des écritures engagées inventives et des jeux d'esprit plus libres. Plus profondément, l'esthétique « satyrique », grotesque (pour l'ensemble de cette première modernité) ou encore burlesque (pour la fin de cette période) pourrait engager un exercice plus global de l'incrédulité contre les fondements religieux et politiques de la société d'Ancien Régime. Par sa dimension métaréflexive, par sa grande diversité liée aux nombreuses hybridations avec les écritures de l'actualité, par ses oscillations entre un rire partisan et les jeux libres de l'esprit en fonction du goût du public et des intérêts des acteurs économiques de l'édition, le libelle diffamatoire offre décidément une figure changeante bien proche des réalités labiles auxquelles renvoie l'idée de fake news ; et en retour, il invite à ne pas rejeter hâtivement aujourd'hui tel ou tel aspect de cette nébuleuse, sans doute plus homogène dans ses jeux d'attraction qu'il n'y paraît. Free-form satire, emancipated from strictly Horatian / Juvenalian models, and organized around a poetic "I", distant, critical or even indignant before a changing world, played an important role in the emergence of news writing in Early Modernity, leading to the onset of the periodical press in the 17th century. In order to reflect on the connection between Early Modern information media, and satirical or militant writing, the idiom "fake news", while seemingly incongruous at first, is in fact particularly useful, as it helps establish a connection with our contemporary practices, such as incorrect news, ideologically-oriented publications, clickbaits, and ironic parodies. By comparing these apparently heterogeneous phenomena, it becomes possible to think, in a coordinated way, about three aspects of the exchanges and hybridization that took place between Early Modern "occasionnels" (short, topical brochures) and "libelles" (satirical or libellous tracts). Like contemporary "fake news", a term often used by purveyors of equally debatable reports to decry doubtful information produced by the opposing camp, libelles were always entangled in a network of other libelles, ever expending due to the indignation caused by the enemy's lies. Libelles imitated news writing, feeding on rumors, and led to demystifications that often doubled as critiques of the codes of topicality found in the occasionnels. In certain ways, such criticism contributed to the creation of these codes, by pushing back against them. The forms taken by this satire of ideologically-oriented, or militant news writing went beyond partisan intent; it was sometimes difficult, as it is nowadays on certain satirical websites or social media accounts, to distinguish between activist creative writings, and playful games of wit. At a deeper level, satirical esthetics, whether grotesque (referring to the whole period) or burlesque (referring to its end), could instigate a global exercise of incredulity or unbelief towards the religious and political foundations of the Ancien Régime. On account of such a meta-reflexive dimension, of its great diversity linked to its hybridization of news writings, of its oscillation between partisan and playful humour, depending on the readership's liking and the publishing industry's interests, libelle referred to changeable forms quite similar to the fickle realities the moniker fake news refers to nowadays. Conversely, the libelle invites us not to hastily reject one aspect or another of the current network, which might be more homogeneous than it seems at first sight.

42% of the urban population were found living in 300,000 slums counted throughout the world in 2018. 80% of these shanty towns are situated in the global South. Slums are located in abandoned spaces close to cities as such they raise questions both as an unavoidable urban fact and as areas with natural and man-made risks. In Haiti, a country of the South, the increase in the urban population is reflected above all in the growth of slums, with 17 counted in 1950 and around 400 in 2020. Notions of housing, land tenure, precariousness, and inhabitants are very recurrent in the work on the slums. However, few studies use them to tackle the progressive construction of slums. This thesis questions the modalities of land appropriation, self-construction and ways of living as well as the actions of the citizens implicated in the development of neighborhoods through "inhabitant tactics". The observations, the data collections carried out on the slum of Canaan, our field of study as well as the analysis of the slum development process of the RMP made it possible to highlight the modalities of what we call "making a city and/or a district a posteriori". Indeed, if the slums are self-building, we see that after a relatively long time, there is a form of "normalization", even a posteriori recognition of these slums by the public authorities. This is the case of the district of "Saint-Martin", created in 1925 and became the city of "Delmas" in 1982. On the contrary, planned cities are made from planning, land control, development of the space followed by servicing, construction programs before the public authorities finally consider settling the population. Inversely to this process, the creation of "a posteriori cities" is done from the spontaneous establishment of populations on often declassified land, the auto-organization, the auto-construction of temporary housing gradually consolidating itself through cash flow, etc. Small local shops and the deployment of urban technical networks are progressively developing before the public authorities intervene to formalize this de facto urban situation "a posteriori". Finally, we defend the thesis of the existence of an inversion of modality of "making the city" which we designate by "inverted urbanism" corresponding to what we have observed in Haiti as well as in Latin American countries, like Brazil and Peru. Indeed, slums in the latter countries become within 30 to 40 years either neighborhoods or "a posteriori cities" or even territories integrated into city policy in the same way as planned cities. ; En 2018, on estimait à 300 000 le nombre de bidonvilles existant dans le monde et à 42% la population qui y vivait. 80 % de l'effectif se trouvaient dans les pays du Sud. Situés dans des espaces délaissés proches des villes, les bidonvilles suscitent des interrogations tant comme fait urbain incontournable que comme des territoires à risques naturels et anthropiques. En Haïti comme dans les pays du Sud, l'augmentation de la population urbaine se traduit surtout par la croissance des bidonvilles : 17 en 1950 et environ 400 en 2020. Les travaux sur les bidonvilles sont très nombreux et investiguent surtout les questions de l'habitat, l'occupation foncière, la précarité, l'habitant. Mais peu de travaux et d'approches les mobilisent pour aborder la fabrication progressive des bidonvilles. Cette thèse interroge les modalités d'appropriation foncière, d'auto-fabrication et les modes d'habiter ainsi que le jeu d'acteurs dans l'évolution des bidonvilles par le biais des « tactiques habitantes ». Les observations, les collectes de données réalisées sur le quartier de Canaan, notre terrain d'étude, ainsi que l'analyse du processus de bidonvilisation de la RMP ont permis de mettre en évidence des modalités de ce que nous appelons « faire ville et/ou quartier a posteriori ». En effet, si les populations de ces territoires s'installent, auto-construisent leurs habitats ; on constate qu'au bout d'un temps relativement long, il y a une forme de « normalisation », voire de reconnaissance à postériori de ces quartiers par les pouvoirs publics. C'est le cas du quartier de « Saint-Martin », créé en 1925 et devenu la ville de « Delmas » en 1982. A contrario, les villes planifiées sont conçues à partir de la maitrise foncière, de l'aménagement de l'espace suivi par la viabilisation, des programmes de construction avant que les pouvoirs publics envisagent enfin d'installer la population. A l'inverse de ce processus, la création des « villes a posteriori » se fait à partir de l'établissement spontané des populations sur des terrains souvent déclassés, de l'auto-organisation, de l'auto-construction d'habitat provisoire se consolidant graduellement au fur et à mesure des rentrées d'argent, etc. Les petits commerces de proximité et le déploiement des réseaux techniques urbains se développent progressivement avant que les pouvoirs publics interviennent pour formaliser « a posteriori » cette situation urbaine de fait. In fine, nous défendons la thèse de l'existence d'une inversion de modalité de « faire la ville » que nous désignons par « l'urbanisme inversé » qui correspond à ce que nous avons observé tant en Haïti qu'au Brésil et au Pérou. En effet, certains bidonvilles deviennent au bout de 30 ans à 40 ans soit des territoires intégrés à la politique de la ville au même titre que les villes planifiées ou des quartiers ou des « villes a posteriori ».