Suchergebnisse

The international transformations, which the Middle East faced in the 20th and early 21st centuries, virtually made it a region without any regional order. Polycentric structural organization, an intrinsic feature of the Middle East, has resulted in multiple visions of regional order generated by regional powers and global actors actively involved in the regional affairs. Paradoxically, however, none of these powers had enough military, political, cultural or ideological potential to implement its vision and impose it on others. Against this background Turkey's foreign policy strategy had signifi cantly changed at the turn of the centuries. In the later 1990s Turkey was still a status quo power, dependent on its relations with the West and adherent to the principles of non-interference in the regional affairs. However, its rising involvement in global and regional affairs in the fi rst decade of this century made Ankara's foreign policy much more liable to international and regional developments. In addition, the advent to power of the Justice and Development Party added a strong Islamic element to its domestic and foreign policy discourse. As a result during the fi rst decade of this century Turkey undertook an effort to propose its own version of regional order based on the convergence of liberal and Islamic values. The Arab Spring and a new wave of regional destabilization however seriously limited Turkey's ability to do it. Reacting to the regional turbulence Turkey has reset its foreign policy appealing to the concept of "moral realism", an intricate combination of humanitarianism and militarism being its core part. ; Перипетии международных трансформаций, которые Ближний Восток пережил в ХХ и начале XXI века, фактически превратили его в регион без регионального порядка. Характерная для Ближнего Востока на протяжении всей его новейшей истории полицентричность в начале этого века имела своей главной производной многообразие различных видений регионального порядка, которых придерживались региональные державы и глобальные игроки, глубоко вовлеченные в ближневосточные дела. Парадокс такой ситуации заключался в том, что ни у одной из держав не хватало военно-политического и культурно-идеологического потенциала, чтобы реализовать свой проект регионального порядка или навязать его другим. В данном контексте в указанный период внешнеполитическая стратегия Турции претерпела существенные изменения. На рубеже веков она все еще оставалась державой status quo, ориентированной на Запад и придерживавшейся позиции невмешательства в дела региона. Однако возрастающая включенность Турции в глобальные и региональные процессы в 2000-е гг. сделала внешнеполитический курс Анкары гораздо более подверженным влиянию мировой и региональной конъюнктуры, а приход к власти Партии справедливости и развития внес во внутриполитический и внешнеполитический дискурс сильный исламский элемент. В результате лейтмотивом первого десятилетия этого века в турецком дискурсе о региональном порядке стали идеи конвергенции либеральных и исламских ценностей. Однако с началом «Арабской весны» и новой волны дестабилизации Ближнего Востока возможности Турции в построении такого порядка и продуцировании его ценностных ориентаций стали стремительно сокращаться. Результатом реакции на региональную турбулентность стала «перезагрузка» внешней политики Турции в духе нового турецкого концепта «морального реализма», призванного показать причудливое сочетание милитаризма и гуманизма.

The contribution by the Austrian economist Friedrich von Hayek to monetary theory stimulates a far-reaching debate on the role of the government in monetary management and the effects of alternative policies in regulating the issuance of money. Since the early 1930s Hayek had been concerned about the role of money in the theory of production (Hayek, 1931). Influenced by Eugene Bohm-Bawerk's theory of capital, Hayek deeply examined the effects of monetary policy on the process of capital accumulation. As regards investment decisions, Hayek considered that an inflationary credit expansion by the central bank can lead to capital misallocation over time caused by artificially low interest rates. Indeed, the fundamental problem in economics, for Hayek, is that of coordinating the plans of many independent individuals.The main advantage of a competitive economic order, in Hayek's view, is that rational agents respond to price signals, which convey the relevant information available in the markets, for the purpose of economic calculus. In his view, competition, through the price market system, leads to such coordination. The underlying critique relies on arbitrary interventions related to the presence of the state in economic systems (see, for example, Hayek, 1944). After the Second World War, Hayek discussed the redefinition of the legitimacy of the state and stressed the need to defeat the growing state intrusion in a democratic framework. Besides, he privileged the analysis of the values that shape the interrelations of individuals in a free society. Assessing the practical superiority of the free market dynamics over governments' actions, Hayek believed that no government can know enough to effectively plan the future path of the economy and society. Further, central banks do not have the relevant information to correctly manage the money supply. Frederic von Hayek, in fact, restated the relevance of concepts and ideas proposed by the classical liberal philosophy so as to rebuild the foundations of constitutional governments to face the institutional decay in contemporary societies. As a result, in the 1970s, Hayek proposed the abolition of the government's monopoly over the issue of fiat money to prevent price instability (Hayek, 1976). His defense of a complete privatization of money supply stemmed from his disappointment with central banks' management, which, in his opinion, had been highly influenced by politics. He warned that political interference over monetary policy and price stability is incompatible with social cohesion. At that time, Hayek's proposal of institutional reform relied on denationalization of money in the framework of a free market monetary regime where only those currencies that have a stable purchasing power would survive. In Hayek's contribution to monetary policy, although employment and price stability are not necessarily in conflict, priority should be given to monetary stability. Aware of the price stability challenges, Hayek strongly highlighted the dangers that arise from monetary financing public spending. Considering this background, our aim is to rethink the theoretical foundations of Hayek's recommendation for the dissolution of "the unholy marriage" (Hayek, 1976, p. 117) between monetary and fiscal policy, which, in his opinion, had formally consecrated the victory of "Keynesian" economics after the Second World War.

Анотація. Метою наукової розвідки є дослідження трансформації світогляду українських радянських громадян періоду 1950–1960-х рр., що сталася під впливом процесів лібералізації, а саме: звільнення радянського соціуму від сталінського режиму особистої влади, припинення масового терору й репресій, зменшення гіпертрофованого ідеологічного контролю над населенням у культурній та інших сферах. Окреслена лібералізація мала тимчасовий та поверхневий характер, тому кардинально не змінила основ тоталітарної системи, проте уможливила поширення деяких новаційних явищ і процесів у побуті та культурі населення, на рівні свідомості й мислення українців, що мали далекосяжні наслідки. Методологія дослідження. Наукове дослідження ґрунтується на загальнонаукових методах пізнання (логічний, аналітичний, проблемний, хронологічний методи, методи аналогії, синтезу й аналізу та інших), таких історичних методах, як порівняльний, генетичний, системно-діяльнісний, соціокультурний, мікроісторичний, антропологічний, етнографічний, культурологічний, психологічного й соціологічного аналізу та ін., «усної історії». Було використано міждисциплінарний підхід, принципи історизму, системності, когнітивності, комплексності, усебічності, об՚єктивності, світоглядного плюралізму. Усе це дало змогу ґрунтовно й усебічно проаналізувати процеси трансформацію свідомості українського радянського суспільства названого часу. Висновки. Період 1950–1960-х рр. увійшов в історію України як важливий етап розвитку української радянської держави та її суспільства. Ліберальні реформи, започатковані новим політичним керівництвом, характеризувалися демократичними тенденціями і були пов՚язані зі звільненням радянського суспільства від найреакційніших рис сталінського режиму. Часткова лібералізація кардинально не змінила основ тоталітарної системи, проте уможливила поширення новаційних явищ і процесів у культурі, що зумовили трансформацію свідомості українців. ; Summary. The purpose of the research is to study the transformation of the outlook of the Ukrainian Soviet citizens from 1950's to 1960's, which was influenced by the processes of liberalization: the liberation of Soviet society from the Stalin regime of personal power, the cessation of mass terror and repression, the reduction of ideological control over the population in cultural and other spheres. Although the liberalization was temporary in nature, it did not fundamentally change the foundations of the totalitarian system, but did make it possible to spread some innovative phenomena and processes in the life and culture of the population, to transform the consciousness of the Ukrainians. Those changes had far-reaching consequences. Research methodology. Scientific research is based on general scientific methods of cognition (logical, analytical, problematic, chronological methods, methods of analogy, synthesis and analysis), such historical methods as comparative, genetic, system-activity, socio-cultural, micro-historic, anthropological, ethnographic, cultural and methodological psychological and sociological analysis and other methods of «oral history». This made it possible to thoroughly analyze the processes of consciousness transformation of the Ukrainian Soviet society of that time. Conclusions. In Ukrainian history, the period of 1950–1960's was an important stage of development of the Ukrainian Soviet state. It was the time of liberal reforms initiated by the new political leadership. The reforms were characterized by democratic trends and were associated with the elimination of the most reactionary features of the Stalinist regime. Partial liberalization did not particularly change the foundations of the totalitarian system, but it contributed to the emergence of innovative processes in Ukrainian society, which had an impact on the transformation of Ukrainian consciousness.

The article deals with the systematized legal literature of the nineteenth and beginning of the twentieth centuries, which covers the implementation of the functioning of pre-trial investigation (preliminary investigation), in Ukrainian lands within the Russian Empire. The source base determines the genesis of the development and establishment of the functions of pre-trial investigation in the pre-revolutionary period. It is described in the chronological order: the first authors' group includes publications which describe the state body investigation of the crimes in the end of the 18th century – up to 1864 (pre-reform period). Investigating the literature, the author established that the distinction between the preliminary investigation and the executive activity of authorities was positively affected by the work quality of the judiciary. It improved the effectiveness of the preliminary investigation. The second group of literary sources consists of scientific tests on the legal bases and practical implementation of the functions of the pre-trial investigation from the beginning of the judicial reform of Alexander II till the beginning of the nineteenth century. It is established that the development and perfection of the functional model of bodies (which were authorized to carry out the function of pre-trial investigation) took place because of the influence of a number of political, economic and social processes. These events were interconnected and served as a catalyst to develop a direction of such a legal thought. The third category of literary sources discovered the specifics of the implementation of the function of pre-trial investigation from the beginning of the twentieth century until the restoration of the monarchical order of 1917. At this time, the legal thought gained its maximum development. The reform of the judicial system was actively discussed in political circles and was covered in programs of liberal parties of regal Russia at the beginning of the twentieth century. Spreading of free-thinking in the society, the origin of new political currents radically influenced the people's legal consciousness. All of these factors forced the authorities to reconsider the functional model of law enforcement agencies in the field of the preliminary investigation.Article received 02.03.2019 ; У статті систематизовано юридичну літературу ХІХ – початку ХХ ст., у якій висвітлено питання щодо попереднього слідства на українських землях у складі Російської імперії. Джерельну базу викладено в хронологічному порядку та поділено на три категорії. До першої групи публікацій увійшли видання, в яких охарактеризовано діяльність державних органів, уповноважених здійснювати розслідування злочинів, наприкінці ХVIII ст. – до 1864 р. Під час дослідження зазначеної літератури встановлено, що відмежування попереднього слідства від діяльності органів адміністративно-виконавчої влади позитивно вплинуло на якість роботи органів правосуддя, особливо це поліпшило розслідування злочинів. Другу групу літературних джерел становлять наукові видання, присвячені правовим основам та практиці реалізації функції попереднього слідства від початку судової реформи Олександра ІІ до початку революції 1917 р. Доведено, що розвиток і вдосконалення функціональної моделі органів, уповноважених здійснювати розслідування злочинів, відбувалися під впливом низки політичних, економічних і соціальних процесів. У третій категорії літературних джерел висвітлено правову думку щодо специфіки реалізації функції попереднього слідства з початку ХХ ст. до повалення монархічного ладу.Матеріал надійшов 02.03.2019

Una historia holandesa (1847) de Mme. d'Arbouville: entre lo trágico y lo sentimental. Sobre su traducción en la República de la Nueva Granada invita a reflexionar sobre el problema de la traducción literaria en el siglo XIX colombiano, partiendo del análisis concreto de la novela Una historia holandesa, publicada por el periódico liberal El Neogranadino en 1852. El escrito presenta tres grandes momentos: en primer lugar, realiza una contextualización sociohistórica y literaria de la aparición de la traducción, mientras plantea hipótesis del por qué de la publicación de una novela cristiano-católica en un periódico laico que promueve la separación entre Estado e Iglesia; en segundo lugar, propone un análisis minucioso entre la versión francesa de la obra y su traducción en la República de la Nueva Granada, donde da cuenta de diversas transformaciones a nivel formal que expresarían una disonancia entre el sentido global original propuesto por la autora y el sentido producido por la versión neogranadina. Por último, ofrece un análisis detallado del sentido propuesto en la versión francesa que, al ser contrastado con el propuesto por la versión castellana, revela las probables motivaciones que condujeron a una modificación profunda del sentido de la obra y su consiguiente reorientación ideológica. Este trabajo abre la discusión alrededor de la traducción literaria en la Colombia del siglo XIX y su posible función pragmática en relación con los intereses ideológicos y políticos del periódico de publicación. ; Abstract: Une histoire hollandaise (1847) "nouvelle" by Sophie d'Arbouville was translated and published in 1852 by El Neogranadino liberal's leaning newspaper. The apparent discord between the writing's christian-catholic ideology background and the lay attitude of the newspaper gave birth to this text. However, the research and reflect process headed its development towards a translation problem. The piercing edition of the translator over the writing transforms the French's original global meaning and produces a new one in its Spanish version. The following pages concentrate on tree primordial axes: the ideological context of the newspaper and the literature writings published on it, the inherent problems in the translation and the conception of a new meaning and, finally, the meaning proposed by Mme. d'Arbouville. ; Resume: Une histoire hollandaise (1847) "nouvelle" de Sophie d'Arbouville a été traduite et publiée en 1852 par le journal de tendance libérale El Neogranadino. La dissonance apparente entre le milieu idéologique chrétien-catholique de l'œuvre et la position politique laïque du journal ont motivé cet écrit. Cependant, le processus de recherche et réflexion a conduit son développement vers une problématique de la traduction. L'incisive édition du traducteur sur l'œuvre transforme le sens global du français et produit un autre, présente dans la version espagnole. Les pages suivantes porteront sur trois sujets principaux, à savoir : le contexte idéologique du journal et les œuvres y publiées, les problèmes inhérents à la traduction et à la conception d'un tout nouveau sens et, finalement, le sens proposé par Mme. d'Arbouville. ; Maestría

Resumen: El Observatorio de Adolescentes y Jóvenes (OAJ) del Instituto de Investigaciones Gino Germani es un espacio en el que convergen investigadores interesados en el estudio de las políticas y agencias que se ocupan de los adolescentes y jóvenes en Argentina, y monitorea diferentes ejes temáticos relacionados con derechos y políticas públicas en pos de su cumplimiento efectivo, y en denuncia de su vulneración. En el presente informe elaborado por Alejandra Otamendi y Joaquin Zajac, enumeramos y analizamos los avances hacia la re-militarización de la seguridad interior en Argentina, identificando las características de este proceso y sus manifestaciones normativas y de política pública. Si bien incluimos una breve reconstrucción de los antecedentes, nos centramos en las acciones impulsadas por la alianza gobernante Cambiemos, desde el año 2015 hasta el 2019. La metodología del trabajo es cualitativa, nos valemos del análisis de documentos tales como leyes, decretos y resoluciones, material de difusión oficial y notas de prensa. Como parte de la transición democrática en Argentina luego de la última dictadura cívico-militar (1976-1983), se dictaron leyes por consenso que prohíben la actuación de las Fuerzas Armadas en tareas de seguridad interior, limitándose su uso ante agresiones de origen externo de fuerzas armadas de otros Estados en un decreto posterior. Dicha legalidad y legitimidad convirtieron a la Argentina en un caso excepcional en el contexto regional, aún ante la fuerte presión de Estados Unidos en sentido contrario. No obstante, más recientemente se han podido advertir avances en la militarización de la seguridad interior, entendiendo por ello a la incorporación de las fuerzas militares en tareas de seguridad pública. Para finalizar sugerimos tres hipótesis complementarias para comprender las motivaciones detrás de la militarización de la seguridad interna en Argentina, que van desde fines electoralistas como parte de una estrategia de demagogia punitiva, pasando por una medida de ajuste económico como parte de una visión ortodoxa liberal, hasta una señal de política exterior de alineamiento adaptativo ante la hegemonía norteamericana en la región. Buscamos advertir sobre los riesgos de la re-militarización de la seguridad interior en Argentina que amenazan la legalidad democrática, así como la vida, la integridad física y los derechos humanos de todos, y en especial de los y las jóvenes de nuestro país. ; 1. Introducción -- 2. Genealogía de la re-militarización: 1991-2015 -- 3. Primeros atisbos de militarización del gobierno de CAMBIEMOS: 2016-2017 -- 4. 2018: Un antes y un después en el camino de la remilitarización -- 5. Fines de 2018 y comienzos del 2019: nuevos avances hacia la re-militarización de la seguridad interior en un año electoral -- 6. Reflexiones e hipótesis finales -- 7. El servicio cívico de Gendarmeria -- 8. Anexo ; Fil: Otamendi, Alejandra. Universidad de Buenos Aires. Facultad de Ciencias Sociales. Instituto de Investigaciones Gino Germani; Argentina. ; Fil: Zajac, Joaquín. Universidad de Buenos Aires. Facultad de Ciencias Sociales. Instituto de Investigaciones Gino Germani; Argentina. ; Fil: Guemureman, Sandra. Universidad de Buenos Aires. Facultad de Ciencias Sociales. Instituto de Investigaciones Gino Germani; Argentina.

La tesis procura analizar el discurso educativo con cercanía ideológica al liberalismo conservador, neoconservadurismo o neoliberalismo en la Argentina entre los años 1980 y 2001. Más específicamente se propone identificar los actores de dicho discurso, analizar los diagnósticos y propuestas educativas generadas por estos y su inclusión en la agenda educativa estatal en el período en estudio. Las dimensiones de análisis de dicho discurso quedaron conformadas por los temas del discurso educativo neoliberal, es decir, se han identificado los asuntos "de que trata" dicho discurso, los cuales se articulan en torno a ideas fuerza del núcleo doctrinario del pensamiento político neoliberal, tales como, la idea de libertad y de derechos; de élites y masas; el rol del mercado y del Estado, la relación entre impuestos y bienestar, la diferencia entre lo público y lo privado, la autoridad y el rol de la familia, el lugar asignado a la democracia, la política y la participación, y el grado de autonomía y centralización deseable en las instituciones. Asimismo se ha reparado en las estrategias discursivas de legitimación del poder mayormente utilizadas por el discurso educativo analizado: por un lado las que se expresan bajo la modalidad de 'diagnósticos' sobre la realidad educativa, y más ampliamente, sobre la relación entre sociedad y Estado; por otro lado, las propuestas de "solución", las propuestas de política educativa que formulan sobre la base de dichos diagnósticos. Desde la perspectiva del análisis político del discurso la tesis hace hincapié en la resignificación de ciertos significados flotantes o subjetivemas tales como equidad, educación pública no estatal, reforma universitaria y autonomía. El discurso educativo neoliberal se expresa en fuentes documentales de diversa índole, a saber: libros, artículos de libros, publicaciones científicas, artículos en diarios y revistas; reportajes en revistas, documentos de posición pública de organizaciones; documentos de trabajo de organizaciones con autores individuales; intervenciones en coloquios; informes distritales del Congreso Pedagógico Nacional; plataformas partidarias; plataformas de agrupaciones estudiantiles; proyectos de Ley; volantes; avisos políticos; leyes promulgadas, resoluciones ministeriales; documentos de trabajo y otras publicaciones ministeriales. Esta tarea nos ha permitido advertir, en la Argentina de los años 80 y 90, un conjunto de coincidencias entre los diagnósticos y propuestas para la educación de diferentes actores, aunque se presenten matices diferenciales. Esas coincidencias discursivas parecen acompañar desde la educación un proyecto común de enorme propagación mundial en esos años, el cual rearticula ideas liberales clásicas e ideas conservadoras y al que los teóricos han llamado liberalismo conservador, neoconservadurismo o neoliberalismo. Estos actores son: el Normalismo Católico, la Unión del Centro Democrático, las Fundaciones Empresariales y el Banco Mundial. También se constituyeron en unidades de información algunos representantes de dichos grupos. En estos casos las técnicas de recolección utilizadas han sido tres entrevistas semiestructuradas, al referente más representativo del Normalismo Católico, el profesor Alfredo van Gelderen y a los exministros de educación Antonio Salonia (perteneciente al colectivo que denominamos Normalismo Católico) y Juan Llach (perteneciente al colectivo que denominamos Fundaciones Empresariales). ; Facultad de Humanidades y Ciencias de la Educación

Abstract Perceptions of Finland and Finns held by Canadian government decision-makers underscore the relations between the two countries. The individuals involved had definite views of what Finland and Finns were like and these images were at times openly expressed or inferred from the archived government departmental files. Using an analysis of images, the evolving bilateral relations between Canada and Finland from the recognition of Finnish independence in 1919 until the early Cold War in 1948 can be understood from the Canadian perspective. The images are analyzed on a scale in terms of their positive or negative connotations. Positive images regarded Finland as a friendly, Northern, country, a borderland, cultured, Western, modern, progressive, liberal, and democratic. When these images were applied to Finns they were seen as honest, hardworking, reliable and the payers of debts. On the opposite end of the spectrum, Finland was an enemy and a trade competitor. The Finnish people could also be seen with negative images as dangerous and radical. These images existed before the establishment of diplomatic relations and carried over to interactions involving immigration, the League of Nations, trade, and scientific exchanges. They are also evident in relations between the two countries during the Winter War, in the decision to declare war against Finland during the Continuation War, during the armistice period, the peace process, and the during the early Cold War when normalized relations were established. The findings suggest that relations between Canada and Finland were most often impacted by events in Europe. The images of Finland and Finns did not directly impact relations as such, since the policies and actions taken were based on what decision-makers considered realistic assessments of the situation, as well as Canada's national interests and capabilities. However, the images appear frequently as a means to narrow the range of acceptable options, rationalizations for specific polices, and justification for particular actions. ; Tiivistelmä Kanadan hallituksen päätöksentekijöiden näkemykset Suomesta ja suomalaisista korostavat maiden välisiä suhteita. Hallituksen arkistot paljastavat, että päättäjillä oli selvä näkökuva Suomesta ja suomalaisista, ja siihen viitattiin joko avoimesti tai peitetysti. Kanadan ja Suomen suhteet Suomen itsenäisyyden tunnustamisesta vuonna 1919 aina kylmän sodan alkuun saakka vuonna 1948 ovat ymmärrettävissä Kanadan näkökulmasta käyttämällä näkökuva-analyysia. Näkökuvat analysoidaan joko positiivisella tai negatiivisella asteikolla. Positiiviset näkökuvat Suomesta kuvaavat sitä ystävällisenä, pohjoisena rajamaana, joka oli sivistynyt, länsimainen, nykyaikainen, edistynyt, suvaitsevainen ja demokraattinen. Suomalaiset nähtiin rehellisinä, ahkerina, luotettavina ja velkansa maksajina. Asteikon toisessa päässä Suomi nähtiin vihollisena ja kauppakilpailijana. Suomalaiset voitiin myös nähdä negatiivisesti vaarallisina ja radikaaleina. Nämä näkökuvat olivat läsnä ennen maitten välisten diplomaattisuhteiden perustamista, ja jatkuivat vuorovaikutuksissa koskien siirtolaisuutta, Kansojen liittoa, kauppaa ja tieteellistä vaihtoa. Ne ovat myös nähtävissä suhteissa talvisodan aikana, päätöksessä julistaa sota Suomea vastaan jatkosodan aikana, aserauhan aikana, rauhanteon aikana sekä paluussa normaaleihin suhteisiin kylmän sodan alussa. Euroopan tapahtumilla näytti olevan myös suuri vaikutus Suomen ja Kanadan suhteisiin. Näkökuvat Suomesta ja suomalaisista eivät suoranaisesti vaikuttaneet maitten suhteisiin, koska käytännöt ja toiminnat perustuivat päättäjien mielestä realistiseen arvioon tilanteista sekä Kanadan kansallisista eduista ja kyvyistä. Tästä huolimatta näitä näkökuvia käytettiin usein rajoittamaan hyväksyttävien vaihtoehtojen valikoimaa, järkeistämään tiettyjä käytäntöjä sekä oikeuttamaan joitakin toimintoja.

The article defines the essence of the socio-psychological climate, in accordance with the vision of modern scholars, and proposes a proper interpretation of the socio-psychological climate in the modern conditions of society's development. It is noted that the characteristic feature of the socio-psychological climate of the staff is its being a synergistic result of the interaction of workers of the same team. Two types of socio-psychological climate are revealed: favorable and unfavorable. The author broadens the norms that determine the socio-psychological climate in the labor collective. The most important signs of a favorable socio-psychological climate in the staff are divided into subjective and objective (sufficient knowledge of each member of the team about the situation in the team; trust and mutual respect in the team between the members of the team and the leadership; presence of a high level of labor discipline; absence of conflicts in the team). The main factors influencing the state of the socio-psychological climate in the team are listed (content of work and degree of satisfaction of people with work, working conditions and living conditions, satisfaction with them, degree of satisfaction with the nature of interpersonal relationships with employees). It is determined that depending on the style of management (authoritarian, democratic, liberal), the content and formal aspects of the style of management are distinguished, that influence the state of the socio-psychological climate in the team, the characteristics of which are given in the article. The classification of socio-psychological methods of enterprise management is presented. Characterized were positive and negative manifestations of methods of socio-psychological influence on human resources. The basic conditions necessary for formation of favorable socio-psychological climate in the staff are determined. ; В статті визначено сутність соціально-психологічного клімату, згідно точок зору сучасних науковців, та запропоновано власне тлумачення соціально-психологічного клімату у сучасних умовах розвитку суспільства. Зазначено, що особливістю соціально-психологічного клімату трудового колективу є те, що він є синергетичним результатом взаємодії працівників одного колективу. Розкрито два види соціально-психологічного клімату: сприятливий та несприятливий. Автором розширено норми, які визначають соціально-психологічний клімат трудового колективу. Наведено найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату колективу, які поділяються на суб'єктивні й об'єктивні (достатня обізнаність кожного члену колективу про стан справ у колективі; довіра та взаємоповага у колективі між членами колективу та до керівництва; наявність високого рівня трудової дисципліни; відсутність конфліктів у колективі). Перераховано основні фактори, які впливають на стан соціально-психологічного клімату в колективі (зміст праці та ступінь задоволення людей роботою; умови праці та побуту, задоволеність ними; ступінь задоволення характером міжособистісних стосунків зі співробітниками). Визначено, що в залежності від стилю управління (авторитарного, демократичного, ліберального) виділяють змістовну і формальну сторони стилю управління, які впливають на стан соціально-психологічного клімату в колективі, характеристика яких наведена в статті. Представлено класифікацію соціально-психологічних методів управління підприємством. Охарактеризовано позитивні і негативні прояви методів соціально-психологічного впливу на людські ресурси. Визначено основні умови, необхідні для формування сприятливого соціально-психологічного клімату трудового колективу.

Apartheid era legislation, along with automobile-oriented city planning practices, have left legacies of race/class-linked spatial inequality, and unsustainable land-use transport inter-relationships in post-Apartheid South African cities. Most poor urban communities still live in peripheral settlements, which are far from employment, education, and social opportunities. Consequently, these communities are reliant on public transit services which are inadequate and often unsafe. Despite substantial democratic era public transit investment, this automobile-oriented spatial legacy, rapid urbanisation and a growing middle class have contributed to increased automobile ownership and severe traffic congestion. This, along with inner-city and surrounding precinct regeneration programmes, guided by neo-liberal market-friendly agendas, have contributed towards gentrification and consequent displacement of poorer communities from the few remaining central, but previously affordable, precincts. Intervention is required to halt this trend, and to enable poorer communities' return to central urban neighbourhoods. Inclusionary housing in private sector housing developments could be one such intervention. Since 2007, national and municipal authorities have devoted resources to developing inclusionary housing policies; over a decade later, none have progressed beyond draft state. A core challenge has been establishing mechanisms that ensure sufficient flexibility to accommodate widely differing market conditions between precincts. Decisions by local authorities/private property developers to grant concessions/pursue projects are influenced by constraining factors applicable to the particular land parcels considered. The ease and rigour of such decision-making at both a policy and implementation level could arguably be enhanced by a GIS (geographic information system) based PSS (planning support system), that is capable of analysing spatial and non-spatial factors on multiple land parcels. This could enable a comparison of the impact that concessions (in exchange for inclusion of affordable units) may have on the financial viability of projects. The research objective of this dissertation was to establish the technical feasibility of developing such a GIS-based inclusionary housing profitability assessment PSS, capable of utilising existing GIS data (maintained by City of Cape Town metropolitan municipality), and which is capable of aiding local authorities and property developers, and ultimately, low-income communities. In conducting this research, a system intending to meet this objective was developed. Through engagement with stakeholders, five case study sites were identified. These were analysed using the system, allowing assessment of their suitability for inclusionary housing, while also allowing for the performance of the system itself to be evaluated. Case study findings suggest that moderately wealthy neighbourhoods are best suited to inclusionary housing projects, as the impact of cross-subsidisation appeared strongest. Project viability was found to be highly sensitive to market conditions, highlighting the importance of using accurate and up-to-date market data. Ultimately, it was concluded that stakeholders see value in the development of a GIS based inclusionary housing PSS, but for the system to truly meet its objective of aiding inclusionary housing policy development and implementation decisions, additional functionality would be required.

[only abstract in English; full article and abstract in Lithuanian] Schmitt was right to point out the apolitical nature of Romanticism. The romantic relationship with the world turns politics into an occasion for an individual to showcase the creative powers of one's imagination. This leads to the aesthetic and emotional interpretation of the daily political phenomena. It gives rise to the perspective of an external observer who has no practical interest in the processes that are observed. Romantics are concerned with the emotional and aesthetic relationship with politics, and this is the source of their political passivity. The romantic relationship with the world is opposed to the idea of the statesman. The statesman is, by definition, not only an active citizen. He has to rise up to the highest standards of political leadership. The statesman has to lay the foundations for the principles that are to determine the state for future generations. In many important aspects, liberal democracy is similar to the principles of Romanticism that were described by Schmitt. Many observations point to the conclusion that the citizens of democratic societies see themselves as individuals endowed with unlimited creativity. They talk about politics but tend to avoid political commitments. The democratic principle of the majority pushes away the idea of the statesman. However, it would be a mistake to think that Romanticism is only the destroyer of the concept of the statesman. On the contrary, Romantics have made serious contributions to the emergence of national states and the statesmen who defended them. Without the impact of the Romantic imagination, it is hard to envision the national movements of Central and Eastern Europe. Schmitt's conception of political Romanticism is foreign to this region. The historical experience in Central and Eastern Europe shows that Romanticism was more than a purely artistic movement and played an important role in the creation of the political myth of the nation. The activities of the Romantics were often very political. Schmitt did not notice the important connections between the Romantic aesthetics and the nation state. The modern nation state is inseparable from the myth of the nation, which was nurtured by Romanticism. Even by driving out the understanding of the importance of the idea of the statesman, Romanticism preserves the very condition of its possibility – the myth of the nation. ; [straipsnis ir santrauka lietuvių kalba; santrauka anglų kalba] Straipsnio tikslas – atskleisti romantizmo ir valstybininko idėjos santykiųdvilypumą. Vienu atžvilgiu romantizmas yra valstybininko idėją iš politiniomąstymo šalinantis veiksnys. Tai atskleidžia Carlo Schmitto PolitischeRomantik koncepcija, kurios branduolį sudaro su politika nesuderinamo romantiškosubjektyvizmo idėja. Kitu atžvilgiu romantizmas yra pagrindinistautinę valstybę suformavęs veiksnys. Šią valstybę ginantis valstybininkasneįsivaizduojamas be romantiško tautos mito. Vidurio ir Rytų Europos tautųistorija rodo Schmitto požiūrio į romantizmą vienpusiškumą. Šis autoriuspernelyg akcentuoja pirmąjį romantizmo veiksnį, užmiršdamas apie antrąjį.Vidurio ir Rytų Europos valstybių politinė istorija rodo, kad romantizmasne tik šalina valstybę ir valstybininko sampratą, bet ir yra daugiausia priepolitinio tautos mito kūrimo prisidėjęs veiksnys.

Післявоєнні десятиліття були чи не найтрагічнішим періодом в історії християнських церков Закарпаття. Державна ідеологія СРСР у формі войовничого атеїзму виключала існування альтернативногосвітобачення. Порівняно «ліберальна» політика середини 1950-х років змінилася жорсткою позицією державної влади СРСР та відповідно УРСР кінця 1950-х – початку 1960-х років щодо релігії й Церкви. Безперечно, усі ці чинники істотно звужували можливості легальної релігійної практики, але водночас не впливали кардинально на зниження активності віруючих, на що розраховували владні структури. Попри всі жорсткі випробування, реформатську церкву не змогли зламати. Церква надалі виконувала функцію важливого консолідуючого чинника для угорців краю і була серйозним противником атеїстичних планів влади. Мовна ізольованість угорців від російськомовного (частково україномовного) державного апарату була їй на користь, зокрема, ускладнювала «висвітлення» її діяльності та процесів у її середовищі для апарату Ради у справах релігійних культів. У даній статті аналізуються процеси, що відбувалися у Реформатській Церкві Закарпаття у післявоєнний період. Визначено характер відносин між її керівниками та представниками радянської влади. Здійснено аналіз внутрішньої боротьби між лідерами окремих реформатських груп. Розкрито особливості політики радянської адміністрації у післявоєнні роки щодо Реформатської церкви Закарпаття, яка для угорців краю виступала важливим, етноконсолідуючим чинником. Окреслено стратегію виживання у нових умовах Реформатської церкви Закарпаття, індивідуальну поведінку її керівництва та вірних. Серед звинувачень, що висувалися радянськими репресивними органами на адресу реформатських священнослужителів, переважало інкримінування "антирадянської політичної діяльності" в період Чехословаччини чи Угорщини. ; The post-war decades were perhaps the most tragic period in the history of the Christian churches of Transcarpathia. The state ideology of the USSR in the form of militant atheism, excluded the existence of an alternative worldview. It was make to weaken, and moreover, to eliminate the influence of the church and the clergy. The relatively"liberal" policy of the mid-1950s was replaced by a hard position of the Soviet government and, correspondingly, the USSR at the end of the 1950s and early 1960s, with respect to religion and the Church. Despite all the harsh trials, the Reformed Church was not able to break, the church continued to function as an important consolidating factor for theHungarians people of the region. Church was a serious opponent of atheistic power plans. The Hungarians' linguistic isolation from the Russian-speaking (partly Ukrainian-language) state apparatus was in her favor, in particular, making harder "illuminating" her activities and processes in her environment for the apparatus of the Council for Religious Affairs. The article examines the processes that took place in the environment of the Reformed Church of Transcarpathia in the postwar period. The nature of the relationship between its leaders and the Soviet authorities is determined. The analysis of the internal struggle between the leaders of some Reformed groups is made. Are revealedthe peculiarities of the Soviet administration policy in the post-war period in the relation to the Reformed church of Transcarpathia which was the important ethnic consolidating factor for the Hungarians of the region in the context of denationalization processes introduced by the Kremlin. The strategy for survival in the new conditions of the ReformedChurch of Zakarpattia and individual behavior of its administration and parishioners are outlined. Criminating of "anti–Soviet political activities" in the days of Czechoslovakia or Hungary, participation in different political parties.

Contemporary video game theory (Galloway 2006, Wark 2007, Kirkpatrick 2011) defines the video game as allegory. First introduced by Stallabrass 1993, the theory draws on Walter Benjamin's study of the allegory under capitalism, The Arcades Project. Dyer-Witheford and de Peuter 2009, identify those games with a simulated urban game space as allegorical of neo-liberal capitalism: 'The City is a key site of Empire' (153). Fallen London (Failbetter Games, UK 2010-2016) is an adventure RPG set in a subterranean Victorian London driven so deep into the gothic underground that it shares its borders with Hell. As a 'new face in Fallen London', you, fresh out of jail, are invited to negotiate dangerous, bewildering, grindy passages in 'the labyrinthine city' to acquire the status and goods to advance your persona to the pinnacles of ruinous glory. Fallen London is allegorical: its game algorithms – leveling-up though chance-based outcomes of actions – determine play, even as its game space is emblematised through generic figures circulating within topographic areas. FL's game space, however, is not rendered through video graphics, but through thousands of static text frames. It is not virtual simulation, but allusive writing – Lovecraft, Conan Doyle, Blavatsky, Shelley, Freud, Wilde – that renders the atmosphere of the fin-de-siècle city as a deeply immersive experience, though also a recognizably sardonic, allegorical one. While operating in the sphere of independent games, FL game economy is cohered through literary authorship. This is evidenced in three areas: i) authorship of FL: game writer/coder Alexis Kennedy's IP value, unusually, is not in the game engine but in the story world, FL's subscription model, periodical release of FL story events; ii) authorship in FL: renditions of 19th century literary circles, high cp/item rewards for 'author' actions in the game itself; iii) authorship through FL: the immersive game space provides scope for socially interactive authorship – fictional persona(l) accounts in the style of FL - both in-game and on community forums. Within this framework, allegory is inseparable from allegorical reading: FL community forum discussion habitually interprets FL story events as historical or political allegory. The most spectacular of FL allegories, which Kennedy describes as 'an artistic experiment', is the recently reopened post-Gamergate story event 'Seeking the Name' (2014, 2016). As a player, you choose to enter harrowing passages that mercilessly raze your persona's accrued status and wealth; as the mysteries are revealed, you know it will irrevocably lead to death. The video game's allegorical mode – algorithms as an ideal order of universe (Wark, 2007) game-play as 'allegorithmic' interpretation (Galloway, 2006) – does not allow for death (Kirkpatrick, 2011). FL does: few players have experienced the revelation; their persona(l) accounts have been permanently deleted by the game system. How bystander players read this allegorically – as heroic self-immolation, as potlatch resource sink, as authoring your own end in a boundless story world – may be synthesised by revisiting The Arcades Project. First published in Paradoxa.

У процесі кримінологічному аналізу положень проекту закону України «Про пенітенціарну систему» виявлено дві групи його недоліків – концептуального і техніко-юридичного характеру, надано їх опис та обґрунтування. Визначено шляхи вдосконалення законопроекту через усунення виявлених недоліків. Запропоновано закріпити в цьому законопроекті поняття пенітенціарної системи, під якою можливо розуміти цілісну, керовану систему державних органів та установ, що забезпечують формування і реалізацію державної політики у сфері виконання покарань, здійснення пробації. ; The article's objective is to detect, describe and explain the shortcomings of the draft of the Law of Ukraine "On the Penitentiary System" in terms of the predictable parameters of its criminological efficiency. A number of shortcomings of the draft of the Law of Ukraine "On the Penitentiary System" has been revealed in the combination of criminological, penal legal principles of scientific evaluation of the reasonableness and appropriateness of model regulations, accuracy of system and legal relations and other elements of theoretical and legal model of legal regulation of relations in the sphere of functioning of the penitentiary system. These shortcomings were divided into two groups – of the conceptual, technical and legal nature. The author has emphasized on the uncertainty of the main component of the object of legal regulation – the penitentiary system. The latter has been offered to be perceived as an integrated, manageable system of state agencies and institutions that provide the formation and realization of the state policy in the field of the execution of sentences, probation implementation. To ensure continuity, stability and adaptability of the functioning of the penitentiary system the author has suggested to amend p. 1 of the Art. 5 of the draft of the Law "On the Penitentiary System" with the paragraph 3 as follows: "Higher Educational Institutions with Specific Terms of Training, which Realize the Training of the Penitentiary System Personnel According to the State Order". To reorient the penitentiary system for the service model that best meets the standards of a liberal society and democratic country, transparency and social orientation of the latter, the author has offered to determine and develop the category of "the penitentiary service". The author has formulated the model of the appropriate standard for the consolidation in the draft of the Law of Ukraine "On the Penitentiary System", namely: The Penitentiary Service – is the measure or set of measures carried out by the penitentiary institutions (their officials) aimed at strengthening legal awareness in the society through the non-repressive impact on prisoners in order of their correction, re-socialization. The penitentiary services are provided in the manner, in terms and forms prescribed by the current legislation for the implementation of appropriate types of penalties, as well as taking the measures of probation". ; В процессе криминологического анализа положений проекта закона Украины «О пенитенциарной системе» выявлено две группы его недостатков – концептуального и технико-юридического характера, дано их описание и обоснование. Определены пути усовершенствования законопроекта устранением выявленных недостатков. Предложено закрепить в этом законопроекте понятие пенитенциарной системы, под которой возможно понимать целостную, управляемую систему государственных органов и учреждений, обеспечивающих формирование и реализацию государственной политики в сфере исполнения наказаний, осуществления пробации.

The article considers the life and work of journalist and researcher Bohdan Osadczuk (1920–2011), his importance for strengthening the Polish-Ukrainian relations in 1950-2000s, his collaboration with Jerzy Gedroyc, Editor-in-Chief of exile magazine «Kultura», published in Paris between 1947–2000s. The author of the article set himself the task of creating a realistic biography of Bogdan Osadchuk. With this purpose in mind, little-known or even unknown facts were collected and studied, previously inaccessible archival documents were analyzed The article states that Bogdan Osadchuk grew up and was raised in a multicultural environment. Therefore, he condemned any chauvinism, professed liberal values. He was able to combine the identity of the Ukrainian emigrant with the identity of the European democrat. He lived for 70 years in Berlin (1941–2011), where he graduated from the University of Berlin, and where he became known as journalist Alexander Korab. Under this pseudonym, readers of German newspapers and the oldest Swiss newspaper «Neue Zürcher Zeitung» knew him for decades. For this authoritative publication he wrote for more than half a century materials about events in the USSR and the countries of the «socialist camp». In addition, he actively collaborated with radio and television.The article shows how Soviet and Polish secret services hunted Bogdan Osadchuk, followed him, tried to recruit him. He led his own game and did not give himself a deceit. The article deals with the scientific achievements of Bogdan Osadchuk. He was a professor at two universities – the Freie Universität (Berlin) and the Ukrainian Free University (UVU) in Munich, the author of fundamental scientific publications.For the first time the circumstances of Bohdan Osadchuk's life have been covered. His scientific biography still has to be created. Bohdan Osadchuk's most important studies should be worked out and republished. ; W artykule rozpatruje się życie i działalność dziennikarza i badacza Bohdana Osadczuka (1920–2011), jego doniosłość dla umocnienia polsko-ukraińskich stosunków w latach 1950–2011, współpraca z Jerzy Giedrojciem, redaktorem naczelnym czasopisma «Kultura». Zaakcentowano, że Bohdan Osadczuk wyrósł i wychowywał się w środowisku multykulturalnym. Jemu udało się połączyć tożsamość emigranta ukraińskiego z tożsamością demokraty europejskiego. Bohdan Osadczuk przeżył 70 lat w Berlinie (1941–2011), tu ukończył Uniwersytet Berliński, tu rozwijał jako wybitny dziennikarz Alexander Korab. Właśnie pad tym pseudonimem dziesięcioleciami jego znali czytelnicy gazet niemieckich i najstarszej szwajcarskiej gazety «Neue Zürcher Zeitung». W artykule także idzie o naukowych osiągnięciach Bohdana Osadczuka. ; У статті розглядається життя та діяльність журналіста й дослідника Богдана Осадчука (1920–2011), його значущість для зміцнення польсько-українських відносин у 1950–2000-х рр., співпраця з Єжи Гедройцем, головним редактором емігрантського журналу «Культура». Наголошено, що Богдан Осадчук виріс і виховувався в мультикультурному середовищі. Йому вдалося поєднати ідентичність українського емігранта з ідентичністю європейського демократа. Богдан Осадчук прожив 70 років у Берліні (1941-2011), тут закінчив Берлінський університет, тут став відомий як журналіст Олександр Кораб (Alexander Korab). Саме під цим псевдонімом його десятиліттями знали читачі німецьких газет і найстарішої швейцарської газети «Neue Zürcher Zeitung». У статті також йдеться про наукові здобутки Богдана Осадчука.