Suchergebnisse

This thesis explores how wealthy actors in post-Soviet Ukraine seek to legitimize their extraordinary positions in society. It argues that they attempt to create legitimacy by setting up private philanthropic foundations, in this thesis also termed giving organizations. This act of social responsibility needs visibility, which is obtained through conspicuous projects and promotion in media. The period studied stretches from the 1990s up until 2016, post-Maidan, allowing for an investigation of the dynamics of legitimation strategies during relative stability and political turmoil. How do they organize their giving initiatives? What image are they trying to build and how do they control it? Furthermore, what are the studied actors' and their giving organizations' attitudes toward the state and what role do they claim to have in society? These questions guide the four studies in this compilation thesis. The first essay analyses the institutionalization of the giving initiatives, while the second is a study of how the wealthy elite control their image via media. The third article investigates the self-presented justification logics for engaging in such matters as giving. The final essay looks at the action of the giving organizations during political turmoil and the perception of these among civil society activists. The thesis contributes to the understanding of legitimation strategies of oligarchs and the role of elite giving in transition economies as well as in social change movements. Elucidating the concept of the oligarch, the findings show how the giving organizations of different subdivisions of the wealthy elite demonstrate diverse combinations of compensating the state, competing with the state and changing the state. Distinct socially and geographically defined audiences are targeted depending on political ambition and a shifting political context, in which the waves of democratization have had an influence on legitimation efforts. The invisibility of oligarchs during the nation-wide protests in 2013–2014, together with their conformation to norms in society, suggests that they are not drivers of change but rather adapters to public opinion. Moreover, the political dependency of elite giving confirms that the phenomenon is a part of the intertwined relations between politics and business. ; У фокусі цього дисертаційного дослідження прагнення багатих осіб пострадянської України легітимізувати свої надзвичайні позиції в суспільстві. Я стверджую, що вони намагаються це зробити через участь у благодійній діяльності та демонстрацію соціальної відповідальності завдяки масштабним проектам та популяризацію такого іміджу в мас медіа. Як вони організовують таку діяльність? Який образ вони намагаються побудувати і як вони це контролюють? Як ці особи та організації, яким вони надають допомогу, ставляться до держави і яку роль вони прагнуть відігравати в суспільстві? Ці питання формують основу для чотирьох досліджень цієї дисертації. Перша частина – це аналіз інституціалізації благодійних ініціатив. Друга частина містить дослідження того, як заможна еліта контролює свій імідж через медіа. Третя частина досліджує логіку обґрунтування самооцінки участі в благодійності. Нарешті, у фінальному есе розглядається діяльність інституціалізованих благодійних організацій під час політичних потрясінь та сприйняття цих організацій громадськими активістами. Дослідження охоплює період з 1990-х років до 2016 року, після Євромайдану, та уможливлює аналіз динаміки стратегій легітимізації в умовах стабільності та політичних потрясінь. Дисертація робить внесок у розуміння легітимізації стратегій олігархів та благодійності з боку еліт у країнах, що розвиваються, а також їх ролі в рухах за соціальні зміни. Результати дослідження демонструють, що актори по-різному визначають свої цільові аудиторії, як у суспільному, так і в географічному сенсі, залежно від своїх політичних амбіцій та змін політичного контексту та під впливом різних хвиль демократизації. Невидимість заможних еліт під час загальнонаціональних акцій протесту в 2013-2014 роках разом із дотриманням норм з їхнього боку дають підстави припустити, що заможні еліти не є рушіями соціальних змін у напрямку демократизації, а радше реагують них. Також дослідження демонструє, як різні підрозділи благодійних організацій, заснованих заможними елітами, відіграють роль компенсування ролі держави, конкурента держави або змінюють державу. ; Den här avhandlingen undersöker hur den ekonomiska och politiska eliten i Ukraina försöker legitimera sina extraordinära positioner i samhället. Argumentet är att de försöker skapa legitimitet genom att engagera sig i välgörenhet som en variant av socialt ansvarstagande. De synliggör detta sociala ansvarstagande genom storstilade projekt och förmedlar bilden av välgöraren via egna mediekanaler. Hur organiserar de sin välgörenhet? Vilken är bilden som de försöker skapa och hur kontrollerar de den? Vilka är de studerade aktörernas och deras givarorganisationers attityder gentemot staten och vilken roll hävdar de att de har i samhället? Dessa frågorna besvaras i den här sammanläggningsavhandlingens fyra studier. Den första artikeln analyserar institutionaliseringen av välgörenheten, medan den andra är en studie av hur den politiska och ekonomiska eliten styr sin image i media. Den tredje artikeln undersöker motiveringslogiken bakom välgörenhetsengagemanget. Den sista uppsatsen ser på hur de institutionaliserade välgörenhetsorganisationerna handlar under politiskt turbulenta tider, och hur dessa organisationer uppfattas bland civilsamhällets aktivister. Perioden som studeras sträcker sig från 1990-talet fram till 2016, efter Euromaidan, vilket möjliggör en undersökning av legitimeringsstrategiernas dynamik under relativ stabilitet och politisk turbulens. Avhandlingen bidrar till förståelsen av oligarkers legitimationsstrategier och elitens roll i utvecklingsekonomier samt i proteströrelser. Resultaten visar att olika kombinationer av socialt och geografiskt definierade målgrupper beror på givarens politiska ambition samt den dynamiska politiska kontexten, där demokratiseringsvågorna har påverkat legitimeringsstrategierna. Den förmögna elitens osynlighet under protesterna 2013-14 tillsammans med deras konformation av normer pekar mot att rika eliter inte är drivkrafter bakom en utveckling i demokratisk utveckling utan snarare respondenter. Vidare belyser denna studie hur olika undergrupperingar av eliten påverkar deras givarorganisationers olika kombinationer av att vilja kompensera staten, konkurrera med staten och förändra staten.

The article analyses the impact of present-day Russian internal structural factors, searching national ideology and shaping "Russian conservatism" line formation marked the links between this ideology and Russian foreign policy. The main focus is designated to Russia's politics after the Russia-Georgia conflict in 2008, highlighting the response of Vladimir Putin's regime to several domestic policy tensions related with: 1) the structure of the Russian regime and the domination of siloviki group in the power structures; 2) the etno-federalist structure of Russia and the growing nationalism; and 3) the competition of several ideologies, which increasingly turns to the support of Eurasianist ideology line and its transformation into "Russian conservatism". Theoretically, this analysis is based on the internal and external factors that have an impact on the state's policies (e.g. Walter Carlsnaes concepts), as well as on the theories analysing Russian etno-federalism and informal networks/relations. This article argues that Russian internal structural factors strongly support the Russian Eurasianist direction as the dominant policy doctrine, and this doctrine defines the Russian foreign policy, limits its balancing and influences the dynamics of foreign policy. It shows how, during the recent years, Russia's assertive foreign policy has become influenced by neo-imperialist vision of a strong, conservative, and alternative Russia, which actively uses the "Russian conservatism" as an ideological justification, supports active protection of Russia's interest in the post-Soviet region (e.g., war with Ukraine) increasing the use of foreign policy in the post-Soviet region (e.g., war with Ukraine) or raising the question about the multipolar world order. Other competing ideological lines (pro-Western liberalism and Slavic nationalisms) are still included in the balancing if there is demand, however, it remains non-typical forms of current Russia's ideological framework. Since the Russia-Georgia war in 2008, the aggressive Russian foreign policy depends not only on the external factors, but it also increasingly reacts to internal factors, especially to Putin's interest to maintain the vertical power and ensure further legitimacy of the regime. Russia's "electoral authoritarianism", which actively used the concept of "sovereign democracy" last decade, faced serious challenges in 2011– 2012. After public protests for electoral fraud, Putin's circles have perceived that Russia's ruling elites need to initiate a new turn for the country, either to a wider democracy development or to find other resources to mobilise society. By reacting to the interest of siloviki group and seeing the confrontation between Russian ethnic and minorities' nationalism manifestations, Putin's regime strengthened its orientation towards the new Eurasianism, which emphasized the special path of Russia's civilization: being alternative to the Western world, adjusting only "appropriate for Russia" democracy standards, opposing human rights development, and seeing it as a harmful foreign influence. State patriotism was framed under the new "Russian conservatism" line, which emphasized strong authority of central power, Russian imperial identity, Russia's interest in Eurasian regions, support for multipolar world, and the spread of conservative values as opposition to Western cosmopolitism. It helped to mobilise Russian society, integrate the great old and the new military victories of Russia's state and received a new support and greater legitimacy for Putin's regime. This ideology leaves room for integration of separate narratives from various ideological lines (from the Soviet nostalgia and technocratic modernisation to "old Russia" traditionalism). Military actions in Ukraine in 2014–2015 have illustrated that imperial approach effectively mobilises not only the Russian society but a certain part of the other post- Soviet societies (e.g., the idea of the Russian world). This "Russian conservatism" also attempts to respond to other internal tensions, such as ethnic conflicts, by promoting a more intensive Russian state identity instead of an ethnic identity. The situation, when various ethnic minorities and their leaders (e.g., R. Kadyrov) actively supported Russia's actions in Ukraine and the new Putin's activism, revealed that under this ideological umbrella, such local actors as in Putin's circle, leaders of ethnic regions, Orthodox church, and media authorities find themselves in the state's ongoing narratives. Under this situation, Putin's regime effectively marginalises their opponents. Non-systemic liberal-democrats are presented as acting against Russia's interests. The discourse for keeping the relationship with Western partners, which emphasizes the modernisation or stresses the importance of economic developments, is still valid, and it is still used for balancing, but current ideological trend has clearly prioritised the imperial identity over democracy development. ; Straipsnyje analizuojamas šiandienės Rusijos vidaus struktūrinių veiksnių ir vidaus veikėjų poveikis nacionalinės ideologijos paieškai ir "ru­siškojo konservatizmo" linijos formavimui, nužymint ir šios ideologijos sąsajas su Rusijos užsienio politika. Pagrindinį dėmesį skiriant Rusijos po­litikai nuo Gruzijos ir Rusijos karo 2008 m. iki 2016 m. yra išryškinama, kaip Vladimiro Putino režimas, atsakydamas į vidaus politikoje kylančias įtampas, susijusias su: 1) Rusijos režimo struktūros specifika, silovikų do­minavimu; 2) etnofederalizmo struktūra ir stiprėjančiu nacionalizmu bei 3) ideologijų konkurencija, vis aktyviau imasi eurazianistinę kryptį transfor­muoti į valstybine doktrina tampantį "rusiškąjį konservatizmą". Šiai anali­zei yra naudojamos vidaus ir išorės struktūrinių veiksnių poveikio politikai (pvz., Walterio Carlsnaeso konceptai), etnofederalizmo tyrimų bei neforma­lių ryšių teorinės priegos. Straipsnyje tvirtinama, kad Rusijos vidaus struk­tūriniai veiksniai formuoja Rusijos eurazianistinę kryptį kaip dominuojančią politikos doktriną, kuri apibrėžia (riboja) Rusijos užsienio politikos balan­savimą ir padeda paaiškinti jos dinamiką. Parodoma, kaip pastarųjų metų Rusijos agresyvėjanti užsienio politika tampa persmelkta valdžioje neoimpe­rialistų vizijos apie "stiprią, konservatyvią ir alternatyvią Rusiją", kuri lemia "rusiškojo konservatizmo" plėtojimą ir didėjantį naudojimą užsienio politi­kos kontekste, pagrindžiant Rusijos aktyvumą (agresyvumą) posovietiniame regione (pvz., kare su Ukraina), keliant daugiapolio pasaulio tvarkos klau­simą. Kitos konkuruojančios idėjinės linijos (provakarietiškas liberalizmas ir slavofiliškas nacionalizmas) yra įtraukiamos į balansavimą pagal poreikį, tačiau išlieka netipinėmis formomis, tam tikrais ideologiniais kraštutinumais.

With growing awareness of the current climate crisis, it has become better recognized that natural resource management has global as well as local implications. Discourse on the importance of sustainability has followed. Natural resource sectors have been known as areas prone to corruption risks due to the usually high revenues involved. Despite the absence of a universally agreed upon definition, it is in general recognized that corruption undermines social and economic development and can impede sustainable resource management. This research sets out to explore the dynamics contributing to corruption risks in natural resource sectors, with an emphasis on renewable resources, and how such risks can be addressed. To shed light on the research question, a qualitative case study approach was chosen, comparing fisheries in Iceland, arable soils in Ukraine and forestry in Romania. A total of 40 semi-structured interviews were conducted with various stakeholders recruited through snowball sampling. The interviews were coded and then analysed by generating causal loop diagrams, a qualitative mapping approach in the field of system dynamics. The main results from this study suggest that the resource sectors under study all transformed towards economies of scale, facilitating the consolidation of large vertically integrated companies with increased economic efficiency demand. The resulting inequality between large and smaller actors in the sectors seems to increase perceived risk of both corruption and unsustainable management practices in all our cases. Public institutions´ capacity and capabilities to monitor resource sectors need adequate resources, else corruption risks can increase because of perceived lack of monitoring. To alleviate corruption risks, transparency in resource management can strengthen accountability and promote sustainability. However, focus on transparency as a policy tool can be misplaced in instances where higher-level intervention points are needed to ensure sustainable resource management, as solutions are context dependent. ; Med ökad medvetenhet om den nuvarande klimatkrisen har det blivit bättre erkänt att hantering av naturresurser har såväl globala som lokala konsekvenser. Diskurs om vikten av hållbarhet har följt. Naturresurssektorer har varit kända som områden som är utsatta för korruptionsrisker på grund av de vanligtvis höga intäkterna. Trots avsaknaden av en allmänt överenskommen definition är det allmänt erkänt att korruption undergräver social och ekonomisk utveckling och kan hindra hållbar resurshantering. Denna forskning syftar till att utforska dynamiken som bidrar till korruptionsrisker i naturresurssektorer, med tonvikt på förnybara resurser, och hur sådana risker kan hanteras. En kvalitativ jämförande studie valdes ut för att belysa forskningsfrågan, som undersökte fiskeresurserna på Island, marken i Ukraina och avverkning i Rumänien. Totalt genomfördes 40 semistandardiserade intervjuer med ett brett spektrum av intressenter genom ett snöbollurval. Data kodades och analyserades sedan med metoder som har sitt ursprung i teorin om dynamiska systemmodeller för att utveckla kvalitativa flödesscheman över sambandet mellan orsak och verkan. De viktigaste resultaten från denna studie tyder på att de undersökta resurssektorerna alla har omvandlats till skalfördelar, vilket underlättar konsolideringen av stora vertikalt integrerade företag med ökad efterfrågan på ekonomisk effektivitet. Den resulterande olikheten mellan stora och mindre aktörer inom sektorerna verkar öka risken för både korruption och ohållbar hantering i alla våra fall. Offentliga institutioners kapacitet och förmåga att övervaka resurssektorer behöver tillräckliga resurser, annars kan korruptionsrisker öka på grund av upplevd brist på övervakning. För att lindra korruptionsrisker kan transparens i resurshantering bidra till ansvarsskyldighet och främja hållbarhet. Fokus på transparens som ett politiskt verktyg kan emellertid vara felplacerat i fall där det behövs ingripanden på högre nivå för att säkerställa hållbar resurshantering, eftersom lösningar är kontextberoende. ; Með aukinni þekkingu um þær áskoranir sem heimurinn stendur frammi fyrir í tengslum við hamfarahlýnun hefur þróast meiri skilningur á því að nýting náttúruauðlinda hefur bæði staðbundnar sem og alþjóðlegar afleiðingar. Umræða um mikilvægi sjálfbærni hefur fylgt í kjölfarið. Spillingarhættur viðloðandi nýtingu náttúruauðlinda þekkjast vel vegna þeirra gífurlegu fjármuna sem þar eru í húfi. Þrátt fyrir að ekki sé til almenn skilgreining á hugtakinu spilling, þá er það almennt viðurkennt að fyrirbærið sem slíkt grafi undan félagslegri og efnahagslegri þróun, og geti hamlað sjálfbærri nýtingu náttúruauðlinda. Meginmarkmið doktorsritgerðarinnar er að rannsaka gangverk þeirra þátta sem stuðla að spillingu við stjórnun náttúruauðlinda, með áherslu á stjórnunarkerfi endurnýjanlegra auðlinda í Evrópu, og hvernig greina megi og draga úr spillingarhættum í slíku samhengi. Betri skilningur á því gangverki gefur tækifæri á að bera kennsl á lykilþætti hugsanlegra endurbóta, sem gætu nýst við stefnumótun sem miðar að því að draga úr spillingarhættum í auðlindastjórnunarkerfum. Eigindleg samanburðarrannsókn var valin til þess að varpa ljósi á rannsóknarspurninguna, þar sem fiskveiðiauðlindin á Íslandi, jarðvegur í Úkraínu og skógarhögg í Rúmeníu voru til rannsóknar. Alls voru tekin 40 hálfstöðluð viðtöl við breiðan hóp hagsmunaaðila í gegnum snjóboltaúrtak. Gögnin voru svo kóðuð og greind með aðferðum sem eiga uppruna sinn í fræðum kvikra kerfislíkana í þeim tilgangi að þróa eigindleg flæðirit yfir tengsl orsaka og afleiðinga. Meginniðurstöður benda til þess að breytingar í átt að stærðarhagkvæmni hafi átt sér stað innan þeirra auðlindakerfa sem voru til rannsóknar fyrir tilstilli aukinnar kröfu um hagkvæmni, sem auðvelduðu samþjöppun fyrirtækja innan greinanna. Það hefur leitt til vaxandi misrétti milli stórra fyrirtækja og smærri aðila, sem virðist gera það að verkum að aukinnar hættu á spillingu og ósjálfbærri nýtingu auðlinda gætir í öllum tilvikum. Stofnanir sem framfylgja lögum og reglum, auk þess að sinna eftirliti innan auðlindageiranna, þurfa að hafa getu og bjargráð til þess að sinna lögbundnu hlutverki sínu. Ófullnægjandi eftirlit getur aukið spillingarhættur. Niðurstöður gefa einnig til kynna að gagnsæi í nýtingu auðlinda getur leitt af sér aukna ábyrgðaskyldu og stuðlað að sjálfbærni. Samt sem áður getur verið varhugavert að einblína á gagnsæi sem stefnumótunartæki í tilfellum þar sem þörf er á íhlutunarpunktum á hærra stigi til að tryggja sjálfbæra nýtingu auðlinda, þar sem hafa ber í huga að lausnir eru háðar samhengi. ; Double degree regulated by a Cotutelle agreement as set in Grant No. 675153. ; AdaptEconII

The article analyzes the essence and perception of the global community of the Global Compact for Safe, Orderly and Regular Migration, which was developed under the auspices of the UN and adopted by the member countries of this organization on December 10, 2018 in Marrakesh (Morocco). This was the first international compromise agreement between the donor and recipient countries. More than 160 states have signed the Compact, believing that it is long overdue for the international community to come to a more realistic understanding of global migration. Some countries refused to sign the Compact, including seven EU states and Ukraine. The content of the Compact is aimed at liberalizing the migration regime, which explains why it was rejected by many governments and political forces. Non -acceptance of the Compact by a number of countries that have accepted migrants reduces the potential effect of its application. However, it can be useful for improving the efficiency of legal migration, regulating the employment of skilled labor, which is of interest to the recipient countries. The crisis in the migration policy of some countries has shown that the low level of harmonization of national legislation on refugee shelter has signifi cantly contributed to the spread of the disaster and the increase in the number of asylum seekers that the countries had to accept on their territory. ; Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Ukraine ; Vira Burdiak – Doctor of Political Science, Associate Professor at the Department of Political Science and Public Administration, Faculty of Law, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University (Ukraine). ; vira.burdjak@gmail.com ; 49 ; 62 ; 1 ; Австрія відмовилася підписати міграційний пакт ООН(Avstia vidmovilasia pidpisati migracionnyi pakt OON). URL: https://www.dw. com/uk/%D1%97a-44734380. ; Bauböck R. Refugee Protection and Burden- Sharingin the European Union "Journal of CommonMarket Studies" 2018, vol. 56, no. 1. ; Войников В.В., Европейское пространство свободы, безопасности и правосудия и миграционный кризис (Voinicov V.V., Evropieiskoie prostranstvo cvobody, bezopasnostii, pravosudia i migracionnyi krizis), "Современная Европа" ("Sovriemiennaia Evropa") 2017, no. 2. ; Евростат (Evrostat). URL: https//ec.europa.eu/eurostat/statistics-exsplained/indeks.php/ Main_Page. ; Країни ООН погодили перший в історії глобальний договір про міграцію (Kraini OON pogodili pierszyi v istorii globalnyi dogovor pro migraciu). URL: https://www.dw.com/uk/%a-44671486. ; Макрон и Меркель наводнят Европу миллионами мигрантов (Macron i Merkel navodniat Evropu milionami migrantov). URL: https://tsargrad.tv/articles/makron-i-merkelnavodnjat-evropu-millionami-migrantov_172310. ; Марин Ле Пен: «Франция должна отказаться от Договора ООН о миграции» (Marin Le Pen: "Francia dolzna otkazatsia ot Dogovora OON o migracji). URL: https://regnum.ru/news/2530135.html. ; Марин Ле Пен: Во имя Французов! Против мигрантов, 12 февраля 2017 г. / Русское Агенство Новостей (Marin Le Pen: Vo imia Francuzov! Protiv migrantov, 12 fievrala 2017 g.). URL: http://новости-мира. ru-an.info/марин-ле-пен-во-имя-французов-против-мигрантов. ; Миграция (Migracia). URL: https://www.un.org/ru/sections/issues-depth/migration/ index.html. ; Migration in Europe – Statistics and Facts. URL: https://www. Statista.com.topics/4046/migration-in-europe. ; «Ми самі вирішимо, як контролювати наші кордони». Що відомо про Всесвітній пакт ООН про міграцію("My sami viriszimo, jak kontrolovati naszi kordony". Sztso vidomo pro Vsesvityinakt OON pro migraciu).URL: https://tyzhden.ua/News/223713. ; Могеріні попереджає ЄС, що гроші нарегулювання міграції закінчуються (Mogerini poperedzaie EC, sztso groszi na reguliuvania migracji zakinczuiutsia), URL: https://www.ukrinform .uarubric-world/ 2740863-mogerini-poperedzae-es-so-grosi-na-reguluvanna-migracii-zakincuutsa.html. ; Niemann A., Zaun N. EU Refugee Policies and Politics in Times of Crisis: Th eoretical and Empirical Perspectives, "Journal of Common Market Studies" 2018, vol. 56, no. 1. ; Пакт ООН о миграции: дебаты в бундестаге. Информационный портал Germania онлайн (Pakt OON o migracji: debaty v Bundestagie. Informacionnyi portal Germania onlain). URL: https://germania-online.diplo.de/rudz-ru/politik/-/2161318. ; Польша отказалась подписывать пакт ООН о миграции (Polsza otkazalas podpisat pakt OON o migracii). URL: https://iz.ru/814506/2018-11-20/polsha-otkazalas-podpisyvatpakt-oon-o-migratcii. ; Carrera S., KarelLannoo K., MarcoStefan M., Vosyliūtė L. Some EU governments leaving the UN Global Compact on Migration: A contradiction interms? "CEPS Policy Insights" 2018, no. 15. ; Спільний коментар МЗС України і ДМС України у зв'язку із проведенням Конференції ООН для прийняття Глобальної угоди про безпечну, впорядковану та законну міграцію (10-11 грудня 2018 р., м. Марракеш, Марокко) (Spilnyi komentar MZS Ukrainy i DMS Ukrainy u związku iz proviedieniam Konfi erencii OON dla priniatia Globalnoi ugody pro biezpiecznu, vporiadkovanu ta zakonnu migraciu /10-11 grudnia 2018 g., m. Marrakesz, Marokko). URL: https://dmsu.gov.ua/news/dms/spilnij-komentar-mzs-a-dms.html. ; Суворова В.А., Миграционный кризис в Европе: проблемы вынужденной миграции (Suvorova V.A., Migracionnyi krizis v Evropie: problemy vynuzdiennoi migracji), "Власть" (Vlast), 2018, № 1. ; Угорщина виступила проти глобального договору ООН щодо міграції (Ugorszczina priiednalasia protiv globalnomu dogovoru OON szodo migracji). URL: https://www.dw.com/uk/%D1%83%/ a-44734380. ; Українане приєдналася до Глобального Договору про міграцію – спочатку треба вирішити проблеми власних ВПО (Ukraina nie priednalasia do Globalnogo Dogovoru pro migraciu – spoczatku trieba virisziti problemy vlasnych VPO). URL: https://islam.in.ua/ua/novyny-u-sviti/ukrayina-ne-pryyednalasya-do-globalnogo-dogovoru-pro-migraciyu-spochatku-treba. ; UN General Assembly. Global Compact on Safe, Orderly and Regular Migration: Final Draft , 11 July 2018. URL: https:// refugeesmigrants.un.org/sites/default/files/180711_final_draft _0.pdf. ; U.S. Ends Participationin the Global Compacton Migration. Press Statement. Rex W. Tillerson Secretary of State. Washington, DC, December 3, 2017. ; Франція та Італія закликають створити нову систему автоматичного перерозподілу мігрантів у країнах ЄС (Francia ta Italia zaklikaiut stvoriti novu sistiemu avtomaticznogo piererozpodivu migrantov u krainach EC). URL: https://www.ukrinform.ua/rubric- 35world/2783918-italia-i-francia-zaavili-pro-neobhidnist-novoi-sistemi-rozpodilumigrantiv.html. ; Frontex new srelease. Migratory flows in October 2018. URL: https://frontex.europa.eu/media-centre/news-release/migratoryfl ows-in-october-down-by-a-third-spain-accounts-for-60-ofdetections-ppaQPH. ; 26

Ei-tarttuvien tautien riskitekijöiden yhteys sosioekonomisiin muuttujiin nopeasti muuttuvissa yhteiskunnissa; kuuden entisen Neuvostoliiton maan analyysi Tausta: Sosioekonomisilla muuttujilla on merkittävä rooli ei-tarttuvien tautien riskitekijöiden jakautumisessa väestössä, ja tämä rooli voi olla erityisen kriittinen entisen Neuvostoliiton maissa johtuen niiden nopeista yhteiskunnallisista muutoksista. Tämän väitöskirjan tavoitteena oli tutkia ei-tarttuvien tautien riskitekijöiden esiintymisen yhteyttä sosioekonomiseen asemaan nopeasti muuttuvissa yhteiskunnissa, sekä niiden merkitystä ei-tarttuvien tautien ehkäisy- ja kontrolliohjelmille. Menetelmät: Aineistona oli 15 501 aikuista kuudesta entisen Neuvostoliiton maasta (Georgia, Latvia, Kazakstan, Ukraina, Venäjä ja Viro), jotka olivat mukana World Health Survey - tutkimuksessa 2002-2004. Tutkimuksen kohteena olevat ei-tarttuvien tautien riskitekijät olivat tupakointi, runsas alkoholin käyttö, ylipaino ja lihavuus, vähäinen vihannesten ja hedelmien kulutus sekä liian vähäinen liikunta. Koulutusta, nykyistä työtä ja varallisuutta käytettiin kuvaamaan sosioekonomista asemaa. Tulokset: Vähäinen vihannesten ja hedelmien kulutus, ylipaino ja lihavuus sekä miesten tupakointi olivat yleisiä riskitekijöitä tutkimuksen kohteena olevassa väestössä, sen sijaan runsas alkoholin käyttö ja liian vähäinen liikunta olivat odotettua vähäisempiä riskitekijöitä. Sosioekonomista asemaa kuvaavista indikaattoreista varallisuus ja nykyinen työ liittyivät vahvemmin riskitekijöiden esiintymiseen kuin koulutustaso. Johtopäätökset: Sosioekonomisilla tekijöillä on tutkimuksen kohteena olevissa maissa suuri merkitys ei-tarttuvien tautien riskitekijöiden yleisyyteen. Ei-tarttuvien tautien riskitekijöiden yleisyyttä pitäisi pyrkiä alentamaan sekä väestö- että yksilötasoisilla terveyden edistämiseen ja tautien ehkäisyyn pyrkivillä terveysohjelmilla, joiden tulisi erityisesti kohdistua korkeimman riskin omaaviin ja köyhimpiin väestöryhmiin. ; Socioeconomic determinants play a substantial role in the distribution of noncommunicable disease (NCD) risk factors, and this can be specifically critical in countries of the former Soviet Union (FSU) due to the rapid changes in society. The collapse of the Soviet Union in 1991 has brought immense social, political and economic changes with damaging consequences on the population health and health sector, and a rapid rise in social inequalities in health in this particular part of the world. The transition process of the region and its consequences on health have given important insights into health determinants such as smoking, alcohol, diet and others. Although general picture of these nations is similar, some countries are doing better than the rest while some are still struggling much. The aim of this dissertation was to examine the socioeconomic determinants of noncommunicable disease risk factors in rapidly changing societies and their implications for noncommunicable disease prevention and control programmes. To achieve this aim, the data from the World Health Survey (2002-2004) was used which covered 15 501 adults from six countries of the FSU, namely: Estonia, Georgia, Kazakhstan, Latvia, Russia and Ukraine. The NCD risk factors were smoking, heavy alcohol use, overweight and obesity, low fruit and vegetable intake, and physical inactivity. Additionally, co-occurrence of these five risk factors were studied by creating a new variable 'multiple risk factors' for people with none to all risk factors. Socioeconomic status was measured by education, current job and wealth quintile. All analyses were stratified by sex as the prevalence and patterns of NCD risk factors varied by sex. Multivariable logistic regression analyses were performed, employing a general modelling approach in favour of the study results to be comparable. The prevalence of low fruit and vegetable intake, male smoking, and overweight and obesity was high in this population, while that of heavy alcohol use and physical inactivity was lower than expected. Moreover, the level of multiple risk factors was very high in both sexes, but men had a higher number of co-occurring risk factors. The most common co-occurring combinations were low fruit and vegetable intake, overweight and obesity, and also smoking for men. From studied SES indicators, wealth quintile and current job were the most significant predictors of NCD risk factors rather than education. Educational level was not related to all NCD risk factors and multiple risk factors for females; whereas for males, it was associated with only smoking and multiple risk factors. Better educated men had lower likelihoods of smoking and three or more risk factors. On the contrary, wealth was associated with the majority of risk factors for both sexes. Wealthier males were less likely to be smokers, had higher intake of fruit and vegetables, and yet were more overweight and obese. Those from poor and the richest quintiles had lower likelihoods of multiple risk factors. Similarly to men, wealthier women were more likely to have adequate amount of fruits and vegetables. Rural women from the richest quintile had sedentary lifestyle, while wealth quintile was not significant for urban women. Likewise in men, wealthier women had more excess weight but it was only relevant for those women aged 45 and above. Wealth had some protective effect for heavy alcohol use among females, but not among males. Females working for pay, except those working for government, smoked more than those not working. Employers from both sexes had higher consumption of fruit and vegetables, in addition to government employees and self-employed men. All government employees and as well those males who are non-government employees or self-employed were at higher level of physical activity. Self-employed men from urban areas were more likely to have excess weight. Based on the study results, following conclusions can be drawn: 1) To tackle effectively certain public health problems, it is important to consider and understand the history and background of the society in regards to their social, economic and political context. 2) It is crucial to use all three dimensions of socioeconomic status (education, occupation, and wealth or income) in health inequality studies to detect the true picture for any particular population. Thus, it is advisable to gather all essential demographic and socioeconomic indicators in any data for health. 3) Finally, this thesis highlights the importance of socioeconomic determinants of NCD risk factors in these transition or rapidly changing countries with inadequate health systems. Health policies should address high levels of NCD risk factors by providing population-wide and individual-based preventive measures and policies, explicitly targeting those who are most vulnerable and poor, in addition to the implementation of multiple-intervention strategies that will achieve greater health gains targeting the most common co-occurring combinations of NCD risk factors.

Key words: science park, science, legal regulation, high technologies, innovation,benefits, taxes The article reveals important legal aspects of the UK science parks, the creation and operation of scienceand technology parks in Great Britain. The author considers the legislation of GreatBritain on the activities of science and technology parks, technological innovations,tax and other benefits. The author traces the development of legislation governing theactivities of science parks in Great Britain. Innovative structures, their features areconsidered. An analysis of research by scientists on state and legal regulation of highereducation, research institutions, science parks. The author examines the Government'spolicy on the development of the scientific and technical sector of the economyby supporting and encouraging innovation in the scientific and technical sector andthe Question of the Great Britain Science Parks. The UK provides significant governmentsupport to science parks, fosters cooperation and dialogue between industry andacademia in the field of innovation and high technology. In this matter, the state directlyfunds research partnerships between industry and basic science. The statestrategy includes, in particular, the application of direct tax benefits for companiesthat interact with universities to implement high technology, research and development,tax benefits in the field of depreciation, as well as through financial and technicalsupport of leading universities and public laboratories, grants and grants.The author notes the important role in the development of innovation policy in theUK plays the creation of information support for innovation.The author has analyzed the legislation in the field of providing tax-compliant pilgrimsfor education and distribution. Legislation in the field of supply of taxable pilgrimsfor additional and retail outlets is stored alongside a number of regulatory legalacts, the main ones being:• Income and Corporation Taxes Act 1988;• Finance Act 2000;• Finance Act 2002.The author examines the executive authorities that implement state policy tostimulate the development of research and development. The author identifies thatthe UK is creating numerous innovation centers. The article emphasizes that of particularinterest are the model contracts proposed by the Ministry, aimed at the transferor use of ownership of the results of intellectual activity in the field of innovation.The author states that the British model of state support for innovation can be usefulin shaping public policy and creating a legal framework for regulating legal relationsin the field of innovation and the interaction of universities with business to implementresearch and development and high technology. ; Ключевые слова: научный парк, технологический парк, наука, правовое регу-лирование, высокие технологии, инновация, льготы, налоги Статья раскрывает важные правовые аспекты создания и деятельности на-учных и технологических парков Великобритании. Рассмотрено законодательствоэтой страны по вопросам деятельности научных и технологических парков, техно-логических инноваций, налоговых и других льгот. Исследовано развитие законо-дательства, регулирующего деятельность научных и технологических парков Ве-ликобритании. Рассмотрены инновационные структуры, их особенности. Прове-ден анализ исследований ученых по государственно-правовому регулированиювысшего образования, исследовательских учреждений, научных парков. Охарак-теризовано современное состояние и тенденции деятельности научных и техноло-гических парков Великобритании. Посилання 1. Петришин Г. П., Солан С. Б. Наукові парки: функціонально-технічні та територіально-просторові напрями розвитку. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія : Архітектура. 2013. № 757. С. 239−247. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/VNULPARX_2013_757_40 . 2. Князевич А. О., Крайчук О. В., Дяченко Л. А. Закордонний досвід формування та активізації діяльності технопаркових структур. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Економіка». 2018. № 8 (36). С. 26. 3. Bosma N., Stam E., Wennekers S. Intrapreneurship - An international study Zoetermeer, January 2010. URL : http://www.ondernemerschap.nl/sys/cftags/assetnow/design/widgets/site/ctm_getFile.cfm?file=H201005.pdf&perId=0 . 4. Войнова Є. І. Інновації в системі міжнародних економічних відносин : навч.-метод. посіб. Одеса : ОНУ, 2014. C. 106. 5. Шляхи розвитку української науки. Інформаційно-аналітичний бюлетень. Додаток до журналу «Україна: події, факти, коментарі» 2016. № 5 (126). С. 123. URL : http://nbuviap.gov.ua/images/nauka/2016/nauka05.pdf . 6. Калятин В. О., Наумов В. Б., Никифорова Т. С. Опыт Европы, США и Индии в сфере государственной поддержки инноваций. Российский юридический журнал. 2011. № 1 (76). С. 3. URL : https://www.russianlaw.net/files/law/doc/a59.pdf. 7. Керівництво з визначення досліджень та розробок в цілях оподаткування. URL: https://www.gov.uk/hmrc-internal-manuals/corporate-intangibles-research-and-development-manual/cird81300. 8. За матеріалами Мінекономрозвитку Росії по Брянській області. URL : http://www.vneshmarket.ru/content/document_r_F2C110ED-8A89-4BF0-B7F0-133B3BB45A3D.html. 9. Expert Group on Fiscal Measures for Research, 'Report submitted to CREST in the context of the Open Method of Coordination', The Hague, 15 June 2004. URL: https://ec.europa.eu/invest-in-research/coordination/coordination01_en.htm. 10. Електронний ресурс. URL : http://www.dius.gov.uk/policy/innovation.html . 11. Електронний ресурс. URL : http://www.innovation.gov.uk/lambertagreements. 12. Брага Д. О. Комерціалізація інновацій в країнах ЄС. Економічний простір. 2016. № 109. С. 5−19. С.12. ================================================ 1. Petryshyn H. P., Solan S. B. Naukovi parky: funktsionalno-tekhnichni ta terytorialno-prostorovi napriamy rozvytku. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». Seriia : Arkhitektura. 2013. № 757. S. 239−247. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/VNULPARX_2013_757_40 . 2. Kniazevych A. O., Kraichuk O. V., Diachenko L. A. Zakordonnyi dosvid formuvannia ta aktyvizatsii diialnosti tekhnoparkovykh struktur. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia «Ekonomika». 2018. № 8 (36). S. 26. 3. Bosma N., Stam E., Wennekers S. Intrapreneurship - An international study Zoetermeer, January 2010. URL : http://www.ondernemerschap.nl/sys/cftags/assetnow/design/widgets/site/ctm_getFile.cfm?file=H201005.pdf&perId=0 . 4. Voinova Ye. I. Innovatsii v systemi mizhnarodnykh ekonomichnykh vidnosyn : navch.-metod. posib. Odesa : ONU, 2014. C. 106. 5. Shliakhy rozvytku ukrainskoi nauky. Informatsiino-analitychnyi biuleten. Dodatok do zhurnalu «Ukraina: podii, fakty, komentari» 2016. № 5 (126). S. 123. URL : http://nbuviap.gov.ua/images/nauka/2016/nauka05.pdf . 6. Kaliatyn V. O., Naumov V. B., Nykyforova T. S. Opыt Evropы, SShA y Yndyy v sfere hosudarstvennoi podderzhky ynnovatsyi. Rossyiskyi yurydycheskyi zhurnal. 2011. № 1 (76). S. 3. URL : https://www.russianlaw.net/files/law/doc/a59.pdf. 7. Kerivnytstvo z vyznachennia doslidzhen ta rozrobok v tsiliakh opodatkuvannia. URL: https://www.gov.uk/hmrc-internal-manuals/corporate-intangibles-research-and-development-manual/cird81300. 8. Za materialamy Minekonomrozvytku Rosii po Brianskii oblasti. URL : http://www.vneshmarket.ru/content/document_r_F2C110ED-8A89-4BF0-B7F0-133B3BB45A3D.html. 9. Expert Group on Fiscal Measures for Research, 'Report submitted to CREST in the context of the Open Method of Coordination, The Hague, 15 June 2004. URL: https://ec.europa.eu/invest-in-research/coordination/coordination01_en.htm. 10. Elektronnyi resurs. URL : http://www.dius.gov.uk/policy/innovation.html . 11. Elektronnyi resurs. URL : http://www.innovation.gov.uk/lambertagreements. 12. Braha D. O. Komertsializatsiia innovatsii v krainakh YeS. Ekonomichnyi prostir. 2016. № 109. S. 5−19. S.12.

Key words: science park, science, legal regulation, high technologies, innovation,benefits, taxes The article reveals important legal aspects of the UK science parks, the creation and operation of scienceand technology parks in Great Britain. The author considers the legislation of GreatBritain on the activities of science and technology parks, technological innovations,tax and other benefits. The author traces the development of legislation governing theactivities of science parks in Great Britain. Innovative structures, their features areconsidered. An analysis of research by scientists on state and legal regulation of highereducation, research institutions, science parks. The author examines the Government'spolicy on the development of the scientific and technical sector of the economyby supporting and encouraging innovation in the scientific and technical sector andthe Question of the Great Britain Science Parks. The UK provides significant governmentsupport to science parks, fosters cooperation and dialogue between industry andacademia in the field of innovation and high technology. In this matter, the state directlyfunds research partnerships between industry and basic science. The statestrategy includes, in particular, the application of direct tax benefits for companiesthat interact with universities to implement high technology, research and development,tax benefits in the field of depreciation, as well as through financial and technicalsupport of leading universities and public laboratories, grants and grants.The author notes the important role in the development of innovation policy in theUK plays the creation of information support for innovation.The author has analyzed the legislation in the field of providing tax-compliant pilgrimsfor education and distribution. Legislation in the field of supply of taxable pilgrimsfor additional and retail outlets is stored alongside a number of regulatory legalacts, the main ones being:• Income and Corporation Taxes Act 1988;• Finance Act 2000;• Finance Act 2002.The author examines the executive authorities that implement state policy tostimulate the development of research and development. The author identifies thatthe UK is creating numerous innovation centers. The article emphasizes that of particularinterest are the model contracts proposed by the Ministry, aimed at the transferor use of ownership of the results of intellectual activity in the field of innovation.The author states that the British model of state support for innovation can be usefulin shaping public policy and creating a legal framework for regulating legal relationsin the field of innovation and the interaction of universities with business to implementresearch and development and high technology. ; Ключевые слова: научный парк, технологический парк, наука, правовое регу-лирование, высокие технологии, инновация, льготы, налоги Статья раскрывает важные правовые аспекты создания и деятельности на-учных и технологических парков Великобритании. Рассмотрено законодательствоэтой страны по вопросам деятельности научных и технологических парков, техно-логических инноваций, налоговых и других льгот. Исследовано развитие законо-дательства, регулирующего деятельность научных и технологических парков Ве-ликобритании. Рассмотрены инновационные структуры, их особенности. Прове-ден анализ исследований ученых по государственно-правовому регулированиювысшего образования, исследовательских учреждений, научных парков. Охарак-теризовано современное состояние и тенденции деятельности научных и техноло-гических парков Великобритании. Посилання 1. Петришин Г. П., Солан С. Б. Наукові парки: функціонально-технічні та територіально-просторові напрями розвитку. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія : Архітектура. 2013. № 757. С. 239−247. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/VNULPARX_2013_757_40 . 2. Князевич А. О., Крайчук О. В., Дяченко Л. А. Закордонний досвід формування та активізації діяльності технопаркових структур. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Економіка». 2018. № 8 (36). С. 26. 3. Bosma N., Stam E., Wennekers S. Intrapreneurship - An international study Zoetermeer, January 2010. URL : http://www.ondernemerschap.nl/sys/cftags/assetnow/design/widgets/site/ctm_getFile.cfm?file=H201005.pdf&perId=0 . 4. Войнова Є. І. Інновації в системі міжнародних економічних відносин : навч.-метод. посіб. Одеса : ОНУ, 2014. C. 106. 5. Шляхи розвитку української науки. Інформаційно-аналітичний бюлетень. Додаток до журналу «Україна: події, факти, коментарі» 2016. № 5 (126). С. 123. URL : http://nbuviap.gov.ua/images/nauka/2016/nauka05.pdf . 6. Калятин В. О., Наумов В. Б., Никифорова Т. С. Опыт Европы, США и Индии в сфере государственной поддержки инноваций. Российский юридический журнал. 2011. № 1 (76). С. 3. URL : https://www.russianlaw.net/files/law/doc/a59.pdf. 7. Керівництво з визначення досліджень та розробок в цілях оподаткування. URL: https://www.gov.uk/hmrc-internal-manuals/corporate-intangibles-research-and-development-manual/cird81300. 8. За матеріалами Мінекономрозвитку Росії по Брянській області. URL : http://www.vneshmarket.ru/content/document_r_F2C110ED-8A89-4BF0-B7F0-133B3BB45A3D.html. 9. Expert Group on Fiscal Measures for Research, 'Report submitted to CREST in the context of the Open Method of Coordination', The Hague, 15 June 2004. URL: https://ec.europa.eu/invest-in-research/coordination/coordination01_en.htm. 10. Електронний ресурс. URL : http://www.dius.gov.uk/policy/innovation.html . 11. Електронний ресурс. URL : http://www.innovation.gov.uk/lambertagreements. 12. Брага Д. О. Комерціалізація інновацій в країнах ЄС. Економічний простір. 2016. № 109. С. 5−19. С.12. ================================================ 1. Petryshyn H. P., Solan S. B. Naukovi parky: funktsionalno-tekhnichni ta terytorialno-prostorovi napriamy rozvytku. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». Seriia : Arkhitektura. 2013. № 757. S. 239−247. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/VNULPARX_2013_757_40 . 2. Kniazevych A. O., Kraichuk O. V., Diachenko L. A. Zakordonnyi dosvid formuvannia ta aktyvizatsii diialnosti tekhnoparkovykh struktur. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia «Ekonomika». 2018. № 8 (36). S. 26. 3. Bosma N., Stam E., Wennekers S. Intrapreneurship - An international study Zoetermeer, January 2010. URL : http://www.ondernemerschap.nl/sys/cftags/assetnow/design/widgets/site/ctm_getFile.cfm?file=H201005.pdf&perId=0 . 4. Voinova Ye. I. Innovatsii v systemi mizhnarodnykh ekonomichnykh vidnosyn : navch.-metod. posib. Odesa : ONU, 2014. C. 106. 5. Shliakhy rozvytku ukrainskoi nauky. Informatsiino-analitychnyi biuleten. Dodatok do zhurnalu «Ukraina: podii, fakty, komentari» 2016. № 5 (126). S. 123. URL : http://nbuviap.gov.ua/images/nauka/2016/nauka05.pdf . 6. Kaliatyn V. O., Naumov V. B., Nykyforova T. S. Opыt Evropы, SShA y Yndyy v sfere hosudarstvennoi podderzhky ynnovatsyi. Rossyiskyi yurydycheskyi zhurnal. 2011. № 1 (76). S. 3. URL : https://www.russianlaw.net/files/law/doc/a59.pdf. 7. Kerivnytstvo z vyznachennia doslidzhen ta rozrobok v tsiliakh opodatkuvannia. URL: https://www.gov.uk/hmrc-internal-manuals/corporate-intangibles-research-and-development-manual/cird81300. 8. Za materialamy Minekonomrozvytku Rosii po Brianskii oblasti. URL : http://www.vneshmarket.ru/content/document_r_F2C110ED-8A89-4BF0-B7F0-133B3BB45A3D.html. 9. Expert Group on Fiscal Measures for Research, 'Report submitted to CREST in the context of the Open Method of Coordination, The Hague, 15 June 2004. URL: https://ec.europa.eu/invest-in-research/coordination/coordination01_en.htm. 10. Elektronnyi resurs. URL : http://www.dius.gov.uk/policy/innovation.html . 11. Elektronnyi resurs. URL : http://www.innovation.gov.uk/lambertagreements. 12. Braha D. O. Komertsializatsiia innovatsii v krainakh YeS. Ekonomichnyi prostir. 2016. № 109. S. 5−19. S.12.

Kryzys druku – spowodowany, jak się wydaje, digitalizacją i transformacją mediów cyfrowych – stanowi jeden z problemów współczesnego dziennikarstwa. Z tej też przyczyny w ciągu trzech ostatnich lat na Ukrainie gwałtownie (o 3 mln egzemplarzy, tj. 27%) spadł obieg prasy drukowanej. W najtrudniejszej sytuacji znajdują się lokalne środki przekazu, które od 2016 roku z rąk władz stopniowo przechodziły do sektora własności prywatnej. Spóźniona reforma doprowadziła do sytuacji, w której wydawnictwa bez doświadczenia w biznesie mierzą się z poważną recesją: niektóre już ogłosiły koniec działaności, inne ledwo przetrwały we współczesnych warunkach rynkowych. Konwergencja mediów niesie ze sobą groźbę marginalizacji mniejszych publikatorów i – co za tym idzie – ich odbiorców, których głosy nie zostaną wysłuchane. Dzieje się to już w sektorze prasy centralnej, ponieważ najpotężniejsze media drukowane należą do największych spółek: Star Light Media, UMH Group, Inter Media Group, 1 + 1 Media i Media Group Ukraine, których właściciele angażują się w ukraińską politykę. Odmawia się natomiast wsparcia lokalnej niezależnej prasie. Ukraina może pójść drogą wielu innych krajów europejskich stosujących się do teorii "spirali cyrkulacyjnej". Według niej gazety o najwyższym nakładzie otrzymują więcej środków pochodzących z reklam oraz prenumeraty, natomiast mniejsze tytuły otrzymują pomoc państwa w celu zachowania pluralizmu myśli, zapobiegania zanikaniu małych publikacji oraz uniknięcia zbyt dużej koncentracji środków masowego przekazu. Projekt ten opracowano w 2016 roku, аle nie został zatwierdzony przez rząd, utrzymywał bowiem zależność gazet od władz publicznych i korupcjogenny model dystrybucji funduszy. Sytuacja niepewności jest korzystna dla władz, ponieważ pozwala wpływać na wydawców, zwłaszcza podczas wyborów. W czasie recesji finansowej wydawnictwa łatwo poddają się sugestiom polityków i dokonują nadużyć polegających na wypuszczaniu materiałów obliczonych na wsparcie wizerunkowe działaczy. Badacze mediów odnotowali 28,1% tego rodzaju publikacji w prasie regionalnej. Negatywny wpływ na sektor medialny mają również stały wzrost taryfy pocztowej za dostarczanie prasy oraz redukcja stacjonarnych oddziałów Ukrposzty, które także znajdują się w recesji finansowej. Innym problemem jest brak regulacji w sprawie statusu mediów elektronicznych, które często zaangażowane są w piractwo własności intelektualnej, co negatywnie wpływa na media drukowane. Odbiorcy w młodym і średnim wieku rzadko są czytelnikami gazet, dlatego czasopisma muszą przekształcać swoje treści w materiały dostępne online. Prasa szuka dodatkowych kanałów przyciągających uwagę czytelników w Internecie, korzysta ze stron internetowych, sieci społecznościowych, hostów wideo, różnych modeli konwergencji, rozmaitych technologii. Centralne środki przekazu – w przeciwieństwie do mniejszych, regionalnych – szybko dostosowały się do panujących trendów. Ponad połowa lokalnych mediów nadal jednak nie ma witryny internetowej. Z powodu niskiego poziomu tabloidyzacji mediów drukowanych mało przydatne jest tworzenie popularnych kanałów informacyjnych, takich jak infotainment. Ledwie w odosobnionych przypadkach wydawnictwa podejmują starania przejścia od tradycyjnej informacji do komunikacji z czytelnikami, a redaktorzy próbują wykorzystywać modele crowdsourcingu i croudfundingu do generowania treści oraz zbiórki funduszy na wsparcie i rozwój nowych pomysłów. Od 2017 roku Lokalna Agencja Wsparcia Mediów uczy kreowania nowoczesnych treści i zarabiania na reklamach – rezultatem są 23 witryny internetowe agencji, liczące sobie 130 700 użytkowników i 620 000 wyświetleń (2018 rok). Mimo kryzysu potrzeba informacji nie maleje, czas pokaże zatem, w jakim formacie istnieć będzie ukraińska prasa. Możliwe, że – podobnie jak w Polsce – będzie to już przede wszystkim gazeta internetowa. ; The print crisis – caused, it seems, by the digitization and transformation of digital media – is one of the problems of contemporary journalism. For this reason, over the past three years, the circulation of the printed press in Ukraine has sharply decreased (by 3 million copies, ie 27%). The most difficult situation is that of local media, which since 2016 have gradually been transformed into private ownership by the authorities. The delayed reform has led to a situation where publishing houses with no experience in business are going through a serious recession: some have already closed, some have barely survived under modern market conditions. The convergence of the media carries the risk of marginalization of smaller publishers and, consequently, of their recipients, whose voices will not be heard. This is already the case with the central press, as the most powerful print media belong to the largest companies: Star Light Media, UMH Group, Inter Media Group, 1 + 1 Media and Media Group Ukraine, whose owners are involved in Ukrainian politics. On the other hand, support for the local independent press is refused. Ukraine can follow the path of many other European countries following the "circular spiral" theory. According to her, the highest circulation newspapers receive more advertising funds and subscriptions, while smaller titles receive state aid in order to maintain pluralism of thought, prevent the disappearance of small publications and avoid excessive media concentration. This project was developed in 2016, but it was not approved by the government as it maintained the news-papers' dependence on public authorities and a corrupt model of fund distribution. The situation of uncertainty is beneficial for the authorities as it allows publishers to be influenced, especially during elections. During a financial recession, publishing houses easily succumb to politicians' suggestions and make abuses consisting in releasing materials designed to support their image. Media researchers recorded 28.1% of such publications in the regional press. The media sector is also negatively affected by the steady increase in the postal tariff for delivering the press and the reduction of Ukrposzta's stationary branches, which are also in the financial recession. Another problem is the lack of regulation on the status of electronic media, which is often involved in piracy of intellectual property, which negatively affects the print media. Young and middle-aged audiences are seldom readers of newspapers, so they need to transform their content into online material. The press is looking for additional channels, attracting readers' attention on the Internet, using websites, social networks, video hosts, various convergence models, various technologies. Central media – as opposed to smaller, regional ones – quickly adapted to the prevailing trends. More than half of the local media still doesn't have a website. Due to the low tabloidization of printed media, it is of little use to create popular news channels such as infotainment. Only in isolated cases do publishers make an effort to shift from traditional information to communicating with readers, and editors try to use crowdsourcing and croudfunding models to generate content and raise funds to support and develop new ideas. Since 2017, the Local Media Support Agency has been teaching how to create modern content and profit on advertisements - the result is 23 agency websites with 1,307,000 users and 6,200,000 views (2018). Despite the crisis, the need for information has not diminished, so time will show the format in which the Ukrainian press will exist. It is possible that – as in Poland – it will be primarily an online newspaper.

Проголошення Акту про державну незалежність України – важлива віха на шляху українського народу до національного самовизначення. Від 1991 р. розпочинається новий етап розвитку, на якому вирішальної ролі набули інституційні чинники. Насамперед, йдеться про створення Української держави як нового національно-державного феномену. У роки незалежності процес розбудови Української держави супроводжувався протистоянням політичних сил, що відстоювали різноспрямовані вектори цивілізаційного розвитку.В статті розглядаються питання європейського вибору України, як стратегічного орієнтиру суспільно-політичного розвитку країни, пріоритетного напряму її національно-державного самовизначення. Автори поставили за мету проаналізувати передумови, змістовні аспекти, головні внутрішні та зовнішні чинники що вплинули на обрання Україною європейського вектору розвитку.Дослідження ґрунтується на принципах об'єктивності, діалектики, історизму, соціального детермінізму, плюралізму. Автори використали загально-наукові методи, зокрема індуктивно - дедуктивний, аналогії, моделювання тощо. Компаративний метод став інструментом порівняння, а відтак пізнання особливостей державно-політичних систем України й інших країн, які поставали орієнтирами в процесі зовнішньополітичного самовизначення України.В статті проаналізовано ставлення громадян України до зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних векторів розвитку нашої країни. Виявлено, що загальне неприйняття політики багатовекторності, істотним чином змінилося завдяки Помаранчевої революції, коли в суспільстві відбулася різка поляризація. Заперечення негативних практик режиму В. Януковича проявилось в безальтернативності вибору європейського вектору розвитку України. Період президенства П. Порошенка ще раз довів, що тільки радикальна імплементація політичних, правових і соціальних норм і стандартів ЄС уможливить подолання олігархічних рис державно – політичної системи України.Євроінтеграційні прагнення України, як прояв її національно-державного самовизначення, почали набувати міжнародно-правової визначеності з того моменту, коли в ЄС було взято курс на «розширення на Схід». Україна, як претендент на членство в об'єднаній Європі, має пройти низку трансформацій для адаптації до норм і стандартів ЄС. Однак, європейський вибір як проект національного самовизначення зіткнувся з низкою суперечностей та з невідповідністю взаємних очікувань суб'єктів цього процесу, що призвело до кризи всього проекту та політичних криз в Україні. На перешкоді реалізації євроінтеграційного плану постала низка чинників – від внутрішньої нестабільності орієнтацій на Захід у самій країні, неготовності членів Європейського союзу до подальшого розширення, й до масованої протидії з боку Росії, яка прагне утримати Україну у своїй політичній орбіті. ; The proclamation of the Act on State Independence of Ukraine is a significant milestone in the history of the Ukrainian people on their way to national self-determination. A new phase of development has begun since 1991 when institutional factors have become crucial. First of all the creation of the Ukrainian state as a new national-state phenomenon takes place. During the years of independencethe process of Ukrainian state development was accompanied by opposition of political forces, which defended the multidirectional vectors of civilization development.The article deals with the issues of the European choice of Ukraine, as a strategic orientation of the socio-political development of the country, a priority direction of its national-state self-determination. The authors set out to analyze the prerequisites, substantive aspects, major internal and external factors that have influenced Ukraine's choice of a European vector of development.The study is based on the principles of objectivity, dialectics, historicism, social determinism, pluralism. The authors use general scientific methods, including inductive-deductive, analogies, modeling, etc. The comparative method has become an instrument of comparison, and consequently knowledge of the peculiarities of the state-political systems of Ukraine and other countries, which have become the benchmarks in the process of Ukraine's foreign policy self-determination.The article analyzes the attitude of Ukrainian citizens to the foreign policy and foreign economic development vectors of our country. It is revealed that the general rejection of the multilateralismpolicy significantly changed due to the Orange Revolution, when a sharp polarization occurred in society. The denial of the negative practices of V. Yanukovych's regime was manifested in the non-alternative choice of the European vector of Ukraine's development. The period of the presidency of P. Poroshenko has once again proved that only a radical implementation of the political, legal and social norms and standards of the EU will make it possible to overcome the oligarchic traits of the state – political system of Ukraine.Ukraine's European integration aspirations, such as a manifestation of its national-state self-determination, began to gain international legal prominence from the moment when the EU embarked on an "enlargement to the East" course. Ukraine, as a candidate for membership in a united Europe, has to undergo a series of transformations to adapt to EU norms and standards.However, the European choice as a project of national self-determination was confronted with a number of contradictions and inconsistencies between the mutual expectations of the subjects of this process, which led to the crisis of the whole project and political crises in Ukraine. A number of factors have hindered the implementation of the European integration plan, ranging from the internal instability of Western orientations within the country itself, the unwillingness of European Union members to further enlargement, and the massive opposition from Russia seeking to keep Ukraine in its political orbit. ; Ogłoszenie Ustawy o Niepodległości Ukrainy jest ważnym krokiem na drodze narodu ukraińskiego do samostanowienia narodowego. Od 1991 r. rozpoczęła się nowa faza rozwoju, w której czynniki instytucjonalne stały się kluczowe. Przede wszystkim chodzi o stworzenie państwa ukraińskiego jako nowego fenomenu państwa narodowego. W latach niepodległości procesowi rozwoju państwa ukraińskiego towarzyszyła konfrontacja sił politycznych, które broniły wektory rozwoju cywilizacyjnego, idące w różne strony.Artykuł dotyczy kwestii europejskiego wyboru Ukrainy, jako strategicznego ukierunkowania rozwoju społeczno-politycznego kraju, priorytetowego kierunku samostanowienia państwa narodowego. Autorzy postanowili przeanalizować przesłanki, aspekty treściowe, główne czynniki wewnętrzne i zewnętrzne, które wpłynęły na wybór przez Ukrainę europejskiego wektora rozwoju.Badanie opiera się na zasadach obiektywności, dialektyki, historyzmu, determinizmu społecznego, pluralizmu. Autorzy zastosowali ogólne metody naukowe, zwłaszcza indukcyjne- dedukcyjne, analogie, modelowanie i inne. Metoda porównawcza stała się narzędziem porównania, a zatem idzie znajomości specyfiki państwowo-politycznych systemów Ukrainy i innych krajów, które stały się punktami odniesienia w procesie samostanowienia Ukrainy w polityce międzynarodowej.Artykuł analizuje stosunek obywateli Ukrainy do wektorów rozwoju polityki i gospodarki zagranicznej naszego kraju. Jasne, że ogólne odrzucenie polityki wielu wektorów zmieniło się dzięki Pomarańczowej Rewolucji, kiedy nastąpiła ostra polaryzacja w społeczeństwie. Zaprzeczanie negatywnych praktyk reżimu W. Janukowicza przejawiało się w pozbawionym alternatywności wyborze europejskiego wektora rozwoju Ukrainy. Okres, kiedy prezydentem był P. Poroszenko, po raz kolejny udowodnił, że tylko radykalna implementacja norm politycznych, prawnych i społecznych UE pozwoli przezwyciężyć oligarchiczne cechy państwowo-politycznego systemu Ukrainy.Pragnienia Ukrainy do integracji europejskiej, będące przejawem samostanowienia państwa narodowego, zaczęły nabywać międzynarodowego znaczenia prawnego od momentu, gdy UE rozpoczęła kurs "rozszerzenia na wschód". Ukraina jako kandydat do członkostwa w zjednoczonej Europie musi przejść szereg transformacji, aby dostosować się do norm i standardów UE.Jednak europejski wybór jako projekt narodowego samostanowienia napotkał szereg sprzeczności i rozbieżnośсi między wzajemnymi oczekiwaniami podmiotów tego procesu, co doprowadziło do kryzysu całego projektu i kryzysów politycznych na Ukrainie. Realizacja planu integracji europejskiej utrudniona jest przez szereg czynników, mianowicie od wewnętrznej niestabilności zachodnich orientacji w samym kraju, niechęci członków Unii Europejskiej do dalszego rozszerzenia oraz masowej opozycji ze strony Rosji dążącej do utrzymania Ukrainy na swojej orbicie politycznej.

Проголошення Акту про державну незалежність України – важлива віха на шляху українського народу до національного самовизначення. Від 1991 р. розпочинається новий етап розвитку, на якому вирішальної ролі набули інституційні чинники. Насамперед, йдеться про створення Української держави як нового національно-державного феномену. У роки незалежності процес розбудови Української держави супроводжувався протистоянням політичних сил, що відстоювали різноспрямовані вектори цивілізаційного розвитку.В статті розглядаються питання європейського вибору України, як стратегічного орієнтиру суспільно-політичного розвитку країни, пріоритетного напряму її національно-державного самовизначення. Автори поставили за мету проаналізувати передумови, змістовні аспекти, головні внутрішні та зовнішні чинники що вплинули на обрання Україною європейського вектору розвитку.Дослідження ґрунтується на принципах об'єктивності, діалектики, історизму, соціального детермінізму, плюралізму. Автори використали загально-наукові методи, зокрема індуктивно - дедуктивний, аналогії, моделювання тощо. Компаративний метод став інструментом порівняння, а відтак пізнання особливостей державно-політичних систем України й інших країн, які поставали орієнтирами в процесі зовнішньополітичного самовизначення України.В статті проаналізовано ставлення громадян України до зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних векторів розвитку нашої країни. Виявлено, що загальне неприйняття політики багатовекторності, істотним чином змінилося завдяки Помаранчевої революції, коли в суспільстві відбулася різка поляризація. Заперечення негативних практик режиму В. Януковича проявилось в безальтернативності вибору європейського вектору розвитку України. Період президенства П. Порошенка ще раз довів, що тільки радикальна імплементація політичних, правових і соціальних норм і стандартів ЄС уможливить подолання олігархічних рис державно – політичної системи України.Євроінтеграційні прагнення України, як прояв її національно-державного самовизначення, почали набувати міжнародно-правової визначеності з того моменту, коли в ЄС було взято курс на «розширення на Схід». Україна, як претендент на членство в об'єднаній Європі, має пройти низку трансформацій для адаптації до норм і стандартів ЄС. Однак, європейський вибір як проект національного самовизначення зіткнувся з низкою суперечностей та з невідповідністю взаємних очікувань суб'єктів цього процесу, що призвело до кризи всього проекту та політичних криз в Україні. На перешкоді реалізації євроінтеграційного плану постала низка чинників – від внутрішньої нестабільності орієнтацій на Захід у самій країні, неготовності членів Європейського союзу до подальшого розширення, й до масованої протидії з боку Росії, яка прагне утримати Україну у своїй політичній орбіті. ; The proclamation of the Act on State Independence of Ukraine is a significant milestone in the history of the Ukrainian people on their way to national self-determination. A new phase of development has begun since 1991 when institutional factors have become crucial. First of all the creation of the Ukrainian state as a new national-state phenomenon takes place. During the years of independencethe process of Ukrainian state development was accompanied by opposition of political forces, which defended the multidirectional vectors of civilization development.The article deals with the issues of the European choice of Ukraine, as a strategic orientation of the socio-political development of the country, a priority direction of its national-state self-determination. The authors set out to analyze the prerequisites, substantive aspects, major internal and external factors that have influenced Ukraine's choice of a European vector of development.The study is based on the principles of objectivity, dialectics, historicism, social determinism, pluralism. The authors use general scientific methods, including inductive-deductive, analogies, modeling, etc. The comparative method has become an instrument of comparison, and consequently knowledge of the peculiarities of the state-political systems of Ukraine and other countries, which have become the benchmarks in the process of Ukraine's foreign policy self-determination.The article analyzes the attitude of Ukrainian citizens to the foreign policy and foreign economic development vectors of our country. It is revealed that the general rejection of the multilateralismpolicy significantly changed due to the Orange Revolution, when a sharp polarization occurred in society. The denial of the negative practices of V. Yanukovych's regime was manifested in the non-alternative choice of the European vector of Ukraine's development. The period of the presidency of P. Poroshenko has once again proved that only a radical implementation of the political, legal and social norms and standards of the EU will make it possible to overcome the oligarchic traits of the state – political system of Ukraine.Ukraine's European integration aspirations, such as a manifestation of its national-state self-determination, began to gain international legal prominence from the moment when the EU embarked on an "enlargement to the East" course. Ukraine, as a candidate for membership in a united Europe, has to undergo a series of transformations to adapt to EU norms and standards.However, the European choice as a project of national self-determination was confronted with a number of contradictions and inconsistencies between the mutual expectations of the subjects of this process, which led to the crisis of the whole project and political crises in Ukraine. A number of factors have hindered the implementation of the European integration plan, ranging from the internal instability of Western orientations within the country itself, the unwillingness of European Union members to further enlargement, and the massive opposition from Russia seeking to keep Ukraine in its political orbit. ; Ogłoszenie Ustawy o Niepodległości Ukrainy jest ważnym krokiem na drodze narodu ukraińskiego do samostanowienia narodowego. Od 1991 r. rozpoczęła się nowa faza rozwoju, w której czynniki instytucjonalne stały się kluczowe. Przede wszystkim chodzi o stworzenie państwa ukraińskiego jako nowego fenomenu państwa narodowego. W latach niepodległości procesowi rozwoju państwa ukraińskiego towarzyszyła konfrontacja sił politycznych, które broniły wektory rozwoju cywilizacyjnego, idące w różne strony.Artykuł dotyczy kwestii europejskiego wyboru Ukrainy, jako strategicznego ukierunkowania rozwoju społeczno-politycznego kraju, priorytetowego kierunku samostanowienia państwa narodowego. Autorzy postanowili przeanalizować przesłanki, aspekty treściowe, główne czynniki wewnętrzne i zewnętrzne, które wpłynęły na wybór przez Ukrainę europejskiego wektora rozwoju.Badanie opiera się na zasadach obiektywności, dialektyki, historyzmu, determinizmu społecznego, pluralizmu. Autorzy zastosowali ogólne metody naukowe, zwłaszcza indukcyjne- dedukcyjne, analogie, modelowanie i inne. Metoda porównawcza stała się narzędziem porównania, a zatem idzie znajomości specyfiki państwowo-politycznych systemów Ukrainy i innych krajów, które stały się punktami odniesienia w procesie samostanowienia Ukrainy w polityce międzynarodowej.Artykuł analizuje stosunek obywateli Ukrainy do wektorów rozwoju polityki i gospodarki zagranicznej naszego kraju. Jasne, że ogólne odrzucenie polityki wielu wektorów zmieniło się dzięki Pomarańczowej Rewolucji, kiedy nastąpiła ostra polaryzacja w społeczeństwie. Zaprzeczanie negatywnych praktyk reżimu W. Janukowicza przejawiało się w pozbawionym alternatywności wyborze europejskiego wektora rozwoju Ukrainy. Okres, kiedy prezydentem był P. Poroszenko, po raz kolejny udowodnił, że tylko radykalna implementacja norm politycznych, prawnych i społecznych UE pozwoli przezwyciężyć oligarchiczne cechy państwowo-politycznego systemu Ukrainy.Pragnienia Ukrainy do integracji europejskiej, będące przejawem samostanowienia państwa narodowego, zaczęły nabywać międzynarodowego znaczenia prawnego od momentu, gdy UE rozpoczęła kurs "rozszerzenia na wschód". Ukraina jako kandydat do członkostwa w zjednoczonej Europie musi przejść szereg transformacji, aby dostosować się do norm i standardów UE.Jednak europejski wybór jako projekt narodowego samostanowienia napotkał szereg sprzeczności i rozbieżnośсi między wzajemnymi oczekiwaniami podmiotów tego procesu, co doprowadziło do kryzysu całego projektu i kryzysów politycznych na Ukrainie. Realizacja planu integracji europejskiej utrudniona jest przez szereg czynników, mianowicie od wewnętrznej niestabilności zachodnich orientacji w samym kraju, niechęci członków Unii Europejskiej do dalszego rozszerzenia oraz masowej opozycji ze strony Rosji dążącej do utrzymania Ukrainy na swojej orbicie politycznej.

The appearance of book science as an autonomous discipline of science can be traced back in Eastern Europe to the beginnings of the 19th century. It was evolving from bibliography, history of literature, editorial, bookselling and library activities and practice, and from educational needs. Its further growth has been enhanced by the rapid increase of book world, institutional and professional developments in book culture, and realization of a multitude of benefits arising from bibliological studies. The latter could have been identified in the field of science, development of ideas, social and political relations. Initially, theoretical background of East European bibliology was influenced by Western European concepts, particularly French and German. Afterwards, however, original concepts and specific approaches to book science have been developed in Poland, Russia, and Ukraine, followed by other countries. There has been a significant degree of unification observed in views and thoughts about book and book science, resultant from the largely common past of book culture in Eastern Europe, shared historical experience, political, language and religious situation, and fairly continuous exchange of scientific ideas. Nevertheless, local circumstances related to dissimilar traditions in book studies, variable influence of ideology and politics, uneven potential of scientific communities, and uneven recognition of the discipline in different countries, have left their clear imprint too. Their result is the variety of research paradigms, different focus points in book studies, and the development of various research schools, some of them specific for certain countries. The notion of 'national research schools', present in the science about science, was introduced by Robert Estivals, who wrote in the encyclopaedia Les sciences de l'écrit (1993): "The French school of bibliology is undoubtedly one the most important schools, besides the Belgian, Polish, Russian, and Swiss one. They are so much unlike the Anglo-saxon school, which tends to brings bibliography and bibliology together, that one may speak about the continental European bibliological school, different from English and North American concepts". The essence of a national research school usually shows through a larger number of variables considered, convincing facts and evidence, but it also involves a certain degree of subjectivity, so that proper explanation is only achieved after considering opinions and emotions as well. In addition, the perception of research schools varies depending on the observer, whether from inside, through the eyes of representatives or supporters, or from outside. In the former case, there is a trend towards emphasizing differences in fundamental views about a given discipline or research direction. Consequently, different criteria of school identification are used (e.g. narrower subjects, influential persons or institutions), and the number of schools appears to grow. In the latter, though, a trend towards generalization and synthesis at broader spatial and temporal scales prevails. Breakthrough events in the development of national research schools in Eastern Europe include the origin and re-establishment of independent states after the World War I (Lithuania, Latvia, Estonia, Poland, Czechoslovakia), and later the collapse of Soviet Union in 1991, when Baltic states, Byelorussia and Ukraine have become independent, and substantial political and social changes occurred in all countries formerly belonging to the communist block. The characteristic features of book science in Eastern European countries – before and later after the World War II – appear to include the following: 1. focus on the history and present-day of own national cultures as a part of a wider framework of bibliological studies; 2. intensive theoretical research on book as a means of communication and as a cultural factor; 3. construction of numerous theoretical and methodological models of bibliology; 4. extensive development of historical studies, focused on the history of book culture;5. close links between bibliological studies and other disciplines;6. application of bibliological theory and history in the shaping of ontemporary book system. ; Uniwersytet Wrocùawski, Instytut Informacji Naukowej i BibliotekoznawstwaPl. Uniwersytecki 9/13, 50-137 Wrocùaw, PolandE-mail: kmigon@liber.ibi.uni.wroc.plKnygotyra kaip savarankiška mokslo disciplina Rytų Europoje pasirodė XIX amžiaus pradžioje. Ji rutuliojosi iš bibliografijos, literatūros istorijos, redaktorių, knygų prekiautojų bei bibliotekų patirties ir tenkino švietimo poreikius. Tolesnį jos augimą spartino knygų pasaulio plėtra, knygos kultūros institucinis ir profesinis augimas, bibliologinių studijų įvairiopos naudos supratimas. Pastaroji siejosi su mokslo, idėjų raidos, socialinių ir politinių santykių sritimis.Iš pradžių teoriniai Rytų Europos knygotyros pagrindai rėmėsi Vakarų Europoje, ypač Prancūzijoje ir Vokietijoje, gyvavusiomis koncepcijomis. Tačiau vėliau Lenkijoje, Rusijoje ir Ukrainoje, o netrukus ir kitose šalyse atsirado originalios knygotyros koncepcijos ir specialūs tyrimo metodai.Kadangi Rytų Europos knygos kultūra daugiausia buvo bendras paveldas, taip pat dėl bendros istorinės ir kalbinės patirties, religinės situacijos ir gana pastovių mokslo idėjų mainų visoms šio regiono šalims būdingas tam tikras knygos ir knygotyros mokslo idėjų bendrumas. Vis dėlto vietinės sąlygos, skirtingos knygos studijų tradicijos, nevienoda ideologijos ir politikos įtaka, mokslo bendruomenių potencialo netolygumas ir disciplinos pripažinimo laipsnis taip pat paliko aiškų pėdsaką. Dėl to atsirado įvairios tyrimų paradigmos, skirtingi knygotyros tyrimų aspektai, išsiplėtojo nemaža mokslo mokyklų.Robert'as Estivals'is į mokslotyrą įtraukė nacionalinių mokslo mokyklų sąvoką. Enciklopedijoje Les sciences de l'écrit (1993) jis rašė: "Prancūziškoji bibliologijos mokykla šalia belgiškosios, lenkiškosios ir šveicariškosios yra, be abejo, pati svarbiausia. Jos labai nepanašios į anglų saksų mokyklą, kuriai būdinga sulieti bibliografiją ir bibliologiją, tad galima kalbėti apie kontinentinę bibliologijos mokyklą, skirtingą nuo Anglijos ir Šiaurės Amerikos koncepcijų". Nacionalinių mokyklų esmė dažniausiai išryškėja iš daugelio akivaizdžių požymių, įtikinamų faktų ir liudijimų, tačiau išskiriant mokyklas pasireiškia ir tam tikras subjektyvumas. Taigi tik pasvėrus nuostatas ir nusiteikimus, suformuluojami tam tikri apibrėžimai. Be to, mokslo mokyklų suvokimas skiriasi pagal stebėtojo padėtį – ar jis stebi mokyklą iš vidaus kaip jos atstovas ir gynėjas, ar iš išorės. Pirmuoju atveju linkstama pabrėžti fundamentalių tam tikros disciplinos ar tyrimų krypties sampratų skirtumus. Dėl to mokykloms identifikuoti naudojami skirtingi kriterijai (pavyzdžiui, siauros temos, įtakingi asmenys ar institucijos) ir atrodo, kad mokyklų daugėja. Antruoju atveju vyrauja apibendrinimo, platesnio erdvinio ir chronologinio masto sintezės tendencijos.Rytų Europos nacionalinių mokslo mokyklų plėtros proveržis įvyko po Pirmojo pasaulinio karo, kai susikūrė (ar atsikūrė) nepriklausomos valstybės (Lietuva, Latvija, Estija, Lenkija, Čekoslovakija), ir sugriuvus Sovietų Sąjungai, kai 1991 m. Baltijos valstybės, Baltarusija ir Ukraina tapo nepriklausomos. Tuo laikotarpiu visose buvusio komunistinio bloko šalyse įvyko esminių politinių ir socialinių pokyčių. Prieš Antrąjį pasaulinį karą ir po jo Rytų Europos šalių knygotyrą apibūdina šie bruožai: dėmesys telkiamas į savo nacionalinės kultūros istoriją ir dabartį, kaip platesnių bibliologinių studijų sudedamąją dalį; intensyvus teorinis knygos kaip komunikacijos priemonės ir kultūros veiksnio, tyrimas; konstruojama daug ir įvairių teorinių ir metodologinių bibliologijos modelių; atliekami platūs istoriniai knygos kultūros istorijos tyrimai; mezgami glaudūs ryšiai tarp bibliologijos studijų ir kitų disciplinų, bibliologijos teorija ir istorija taikoma formuojant šiuolaikinę knygos sistemą.

This thesis investigates the narrated experiences of a number of individuals that migrated to Argentina from Russia and Ukraine in the wake of the fall of the Soviet Union. The over-arching aim of this thesis is to study the ways in which these migrants navigated the social reality in Argentina, with regards to available physical, material, and socioeconomic positions as well as with regards to their narrated self-understandings and identifications. The empirical data consists of ethnographic in-depth interviews and participatory observation from Buenos Aires between the years 2011 and 2014. Through the theoretical frameworks of political discourse theory, critical race studies, auto-ethnography, and theories on coloniality, the author examines questions of migration, mobility, race, class, and gender in the processes of re-establishing a life in a new context. The interviewees were not only directly affected by the collapse of the USSR in the sense that it drastically changed their terrain of possible futures as well as retroactive understandings of their pasts, but they also began their lives in Argentina during the turmoil of the economic crisis that culminated in 2001. Central to this thesis is how these dislocatory events impacted the interviewees' possibilities and limitations for living the life they had expected, and thus how discursive structures affect subject positions and identifications, and thereby create specific conditions for different relocatory trajectories. By focusing on how these individuals narrate their reasons for migration and their integration into Argentine labor and housing markets, the author demonstrates the role Argentine and East European history, as well as the neoliberal restructuring of the postsocialist region and Argentina in the 1990's, had for self-understandings, subject positions, identities, and mobility. Various intersections of power, and particularly the making of race and whiteness, are important for the way that the interviewees negotiated subject positions and identifications. The author addresses how affect and hope played a part in these processes and how downward mobility was articulated and made meaningful. She also examines how participants' ideas about a "good life" were related to understandings of the past, questions of race, social inequality, and a logic of coloniality. ; Den här avhandlingen undersöker hur ett antal individer som migrerade från Ryssland och Ukraina till Argentina efter Sovjetunionens fall berättar om sin erfarenhet. Det övergripande syftet är att studera hur dessa migranter navigerade i den sociala verkligheten i Argentina, särskilt vad det gäller kroppsliga, materiella och socioekonomiska positioner, såväl som hur detta påverkat deras berättade självförståelse och identifikationer. Det empiriska materialet består av etnografiska djupintervjuer och deltagande observationer gjorda i Buenos Aires mellan åren 2011 och 2014. Författaren använder sig av ett teoretiskt ramverk bestående av politisk diskursteori, kritiska ras- och vithetsstudier, autoetnografi och teorier om kolonialitet för att undersöka frågor om migration, mobilitet, rasialisering, klass och kön i en kontext av återetablering av ett liv i ett nytt samhälle. De som intervjuas i denna avhandling påverkades inte bara av Sovjetunionens kollaps, på så sätt att det påverkade deras förståelse av möjlig framtid samt deras retroaktiva förståelser av det förflutna, utan de påbörjade även sina nya liv i Argentina under den ekonomiska krisen som kulminerade år 2001. Centralt i avhandlingen är hur dessa dislokatoriska händelser inverkade på de intervjuades möjligheter och begränsningar för att kunna leva det liv som de hade förväntat sig, och därmed hur diskursiva strukturer påverkar subjektspositioner och identifikationer och därmed skapar specifika villkor för olika vägar för återetablering. Genom fokus på hur dessa individer berättar om sina anledningar för migrationen och om deras väg in i den argentinska arbets- och bostadsmarknaden visar författaren vilken roll argentinsk och östeuropeisk historia, såväl som 1990-talets nyliberala omstrukturering av den postsovjetiska regionen och Argentina, hade för deras självförståelse, subjektspositioner, identitet och mobilitet. Viktigt för hur de intervjuade förhandlade om olika subjektspositioner och identifikationer är intersektionella maktordningar och särskilt skapandet av ras och vithet. Författaren analyserar hur affekt och hopp spelade en roll i dessa processer och hur social deklassering artikulerades och gjordes meningsfull. Här undersöks även hur de intervjuades idéer om möjligheten att leva ett "gott liv" var sammanflätade med förståelser av det förflutna, rasialisering, social ojämlikhet och en logik som präglades av kolonialitet. ; Тема этой диссертации – это личный опыт ряда индивидуумов, переехавших в Аргентину вскоре после распада Советского Союза, на основе их собственных повествований. Основная цель работы заключается в исследовании того, как мигранты-участники вписывались в общественную реальность Аргентины на фоне её превалирующих физических, материальных и социо-экономических позиций, а также по отношению к тому, как согласно их рассказам, эти люди сами себя воспринимали и идентифицировали. Эмпирическая компонента диссертации включает в себя комплекс углубленных этнографических интервью и включенного наблюдения, проводимых в Буэнос Айрес в 2011 -2014 гг. Автор изучает вопросы миграции, класса, социальной мобильности, расы и гендера в процессе переустановки жизни в новых условиях, руководствуясь теоретическими посылами теорий политического дискурса, критических расовых исследований (critical race studies), автоэтнографии и теорий колониальности. В дополнение к тому факту, что на интервьюируемых оказал непосредственное влияние распад Советского Союза, который кардинальным образом изменил как возможные сценарии их будущего, так и ретроактивные интерпретации их прошлого, эти люди начали свою новую жизнь в Аргентине сразу после сумятицы экономического кризиса, достигшего кульминации в 2001 г. Центральным аспектом диссертации является изучение воздействия, которое имели эти дислоцирующие обстоятельства на спектр естественных возможностей и преград на пути реализации жизненного проекта участников исследования, как они себе его представляли, а также какое влияние оказывают соответствующие дискурсивные структуры на позиции и идентификации субъектов, обуславливая определенные условия реализации различных траекторий их жизни в эмиграции. Фокусируя внимание на том, как эти индивидуумы повествуют о том, что побудило их к эмиграции в Аргентину и интеграции в местные рынки труда и жилья, автор подчеркивает ту роль, которую сыграли в этом особенности как аргентинской, так и восточноевропейской истории, наряду с более поздними структурными изменениями 90х гг., происходившими как на постсоветском, так и аргентинском пространствах в эпоху неолиберализма. Это касается в равной степени аспектов самовосприятия, позиций субъектов, а также вопросов их идентификации и мобильности. Важной составляющей того, каким образом интервьюируемые устанавливали рамки своей субъективной идентификации и позиции, являлись различные грани концепции власти; в частности того, как возникают понятия расы и 'белизны' (whiteness). Автор обращается к вопросу, какую роль в этих процессах сыграли аффект и надежда, и как субъекты исследования артикулировали и находили смысл в своей нисходящей мобильности. Параллельно автор анализирует то, как представления участников о "хорошей жизни" ставились ими в зависимость от их собственной интерпретации прошлого, наряду с вопросами расы, общественного неравенства и колониальной логики. ; Esta tesis investiga las experiencias narradas por una serie de individuos que emigraron a Argentina desde Rusia y Ucrania a raíz de la caída de la Unión Soviética. Su objetivo general es estudiar el modo en que estos inmigrantes transitaron la realidad social argentina en lo que se refiere a las posiciones físicas, materiales y socioeconómicas disponibles, así como también a su auto-comprensión y a las identidades construidas desde sus narraciones. La autora examina cuestiones de migración, movilidad, raza, clase y género en los procesos de restablecimiento de la vida de estos sujetos a través del marco de la teoría política del discurso, los estudios críticos de la raza, la auto-etnografía y teorías sobre la colonialidad. Los datos empíricos consisten en entrevistas etnográficas en profundidad y observación participante realizadas en Buenos Aires entre los años 2011 y 2014. Los entrevistados no sólo se vieron directamente afectados por el colapso de la URSS en el sentido de que éste cambió drásticamente su terreno de futuros posibles y la comprensión retroactiva de su pasado, sino que también comenzaron sus vidas en Argentina durante las turbulencias de la crisis económica que estalló en el año 2001. En esta tesis, es central la indagación sobre cómo estos eventos dislocatorios impactaron en las posibilidades y limitaciones de los entrevistados para vivir la vida que esperaban y cómo las estructuras discursivas afectan las posiciones y las identificaciones de los sujetos, creando condiciones específicas para diferentes trayectorias de reubicación. Al enfocarse en cómo estos individuos narran sus razones para la migración y su integración en los mercados laborales y de la vivienda en Argentina, la autora demuestra el papel que tienen en las auto-comprensiones, posiciones de sujeto, identidades y movilidad, tanto la historia argentina y de Europa del Este, así como también la reestructuración neoliberal de la región postsocialista y de la Argentina en los años 90. Diversas intersecciones de poder, y particularmente la raza y la blancura son importantes para la manera en que los entrevistados negociaron posiciones subjetivas e identificaciones. La autora aborda cómo el afecto y la esperanza desempeñaron un papel en estos procesos y cómo la movilidad descendente se articuló y se hizo significativa. También examina cómo las ideas de los participantes acerca de una "buena vida" se relacionan con la comprensión del pasado, las cuestiones de raza, desigualdad social y una lógica colonial.

2009/2010 ; L'ordine stabilito a Yalta e' crollato insieme al Muro di Berlino. Con la fine della guerra fredda l'Urss e' scomparsa, lasciando al suo posto la Russia, ridemensionata al punto da classificarsi nel 2004 in termini PIL a parita' di potere d' aquisto al decimo posto mondiale dopo il Brasile. Le sue spese militari in dollari erano pari a 1/23 di quelle del Pentagono (dati di SIPRI). La fine del Bipolarismo ha inaugurato una nuova configurazione: quella Unipolare, con i soli Stati Uniti definiti come "iperpotenza". Il mondo e' profondamente mutato, e gli equilibri dell'epoca bipolare sono diventati un ricordo del passato. L' indipendenza delle cinque repubbliche centro-asiatiche (Kazakistan, Kirghisistan, Tagikistan, Turkmenistan, Uzbekistan) e delle tre caucasiche (Armenia, Azerbaigian, Georgia) al seguito della dissoluzione dell'Unione Sovietica, ha comportato un completo sconvolgimento dello spazio geopolitico. E' impossibile non rilevare la straordinaria posizione geopolitica di questi stati. Essi sorgono, infatti, al centro della massa euroasiatica, nel cuore di quella "Terra Centrale" che Halford Mackinder considerava la "chiave" del dominio mondiale, all'incrocio di civiltà millenarie, lungo quella che fu la "Via della seta" e, finalmente, in prossimità del Medio Oriente. I dirigenti di Mosca hanno tardato a valutare in tutta la loro portata i cambiamenti geopolitici del dopo guerra fredda, e in particolare la determinazione di Washington ad approfittare dell'indebolimento dell'influenza russa per rafforzare le sue posizioni strategiche dal Caucaso all'Asia Centrale.La perdita dell'influenza di Mosca e' iniziata con la Perestrojka, mentre si rafforzavano i movimenti nazionalistici. La nascita di stati indipendenti ha fatto cessare qualsiasi forma di controllo diretto, mentre i blocchi legati ai conflitti acceleravano il crollo dei legami economici. La determinazione della Georgia a sganciarsi al più presto dall'influenza russa e' anche il risultato della strumentalizzazione da parte di Mosca dei conflitti locali che, fin dai primi anni '90 sono continuati (Abkasia, Ossezia del Sud). Mosca non appariva come una risorsa per la risoluzione di questi conflitti; al contrario, ha tentato di utilizzarli per i propri fini. E' stato, questo, uno dei principali argomenti avanzati dagli americani nel 1997, al momento della creazione del Guam (Georgia, Ucraina, Azerbaijan, Moldavia). Gli Stati Uniti sono incontestabilmente i maggiori protagonisti della ricomposizione dello spazio post-sovietico, con tutta una gamma di interventi: sia trattati bilaterali di cooperazione economica e militare, sia trattati multilaterali, quali il sostegno dato alla creazione di Guam (Georgia, Ucraina, Azerbaijan, Moldavia). Gli attentati dell'11 settembre 2001 forniscono agli Stati Uniti l'occasione per piazzare le proprie pedine nell'ambito 'antiterrorismo" nel cuore dell'area euroasiatica, al fine di garantire la sicurezza degli accessi alle ricchezze petrolifere del Mar Caspio, (in piena collaborazione militare in particolare nel Uzbekistan, Kirgistan, Georgia, Azerbaijan). In Georgia, strategicamente importante per Washington, sono sorte numerose ONG locali, finanziate e sostenute dalle ONG estere e da organismi internazionali. I finanziamenti vanno a programmi di ogni genere, ma sempre con l'imposizione di un modello unico. La strategia di Washington, finalizzata al duraturo indebolimento della Russia nell'ambito del suo spazio tradizionale, viene completata dalle rivoluzioni politiche: in Georgia alla fine dell 2003, in Ucraina alla fine dell 2004. Da allora la percezione delle minacce per la Russia si e' evoluta sino al punto in cui il potere militare degli USA e della NATO e stato definito come la principale minaccia militare, come affermato da Putin nei suoi discorsi (con la sua affermazione la minaccia missilistica farebbe tornare USA e Russia ai tempi della guerra fredda). Come sappiamo la Sicurezza Energetica e' priorita assoluta, punto cardine dello sviluppo dello Stato. La dipendenza energetica influenza direttamente la capacita' di uno Stato di esercitare il suo potere nel campo della sicurezza. Gli Stati importatori sono particolarmente vulnerabili di fronte alla minaccia di una loro interruzione. Il Petrolio e' protagonista di molte crisi internazionali, ha provocato guerre e alleanze internazionali. La decisione sul trasporto del greggio sui mercati internazionali non solo e' una priorita' assoluta, ma riveste una piu' profonda valenza geopolitica. Molteplici segnali indicano chiaramente la volontà e la determinazione del Cremlino a perseguire un disegno neo-imperiale nelle aree ex-sovietiche dell' "estero vicino". L'essenziale per Putin - Medvedev è mantenere il controllo dell'hard core, ovvero l'unità e centralizzazione dello Stato, la coerenza geo-politica. Oggi ciò che conta per Mosca è rafforzarsi, durare. La scelta unipolare induce le Potenze di rango inferiore ad allearsi tra di esse per contrabilanciare l'egemonia dell'Iperpotenza. La politica di pressione energetica non è una novità: questa, gia' ideata negli anni '90, e'stata perfezionata nell'era Putin, il cui piu' ambizioso sogno e' quello di controllare l'intero sistema di distribuzione regionale del gas in Europa, secondo il principio seguente: chi controlla le pipeline, controlla l'acquirente/buyer – ed, in qualche misura, il Paese produttore di gas. Così, prima tappa del progetto di Vladimir Vladimirovich è l'Europa, dove Mosca ha stabilito stretti e collaudati legami con alcuni governi (Germania, in primis, il gasdotto sottomarino baltico tra Russia e Germania. gasdotto sottomarino posato nel Mar Baltico che permetterà a Gazprom di portare il gas russo in Germania e nel resto dell'Europa nord-occidentale, forse persino in Gran Bretagna.) e compagnie energetiche per organizzare una grande rete di sicurezza e business. La "Sicurezza energetica" è oggi il servizio più importante che Mosca vuole vendere all'Europa. Tuttavia esiste un ostacolo, la cosiddetta "Nuova Europa" di Rumsfeld: tutta la "Nuova frontiera orientale" della UE e della NATO, dai Paesi Baltici a Polonia, Ucraina, Georgia, è percepita da Mosca come ostile: NATO dell'Est. L'incubo per Mosca e anche il "corridoio" Caspio - Azerbajan – Georgia - Mar Nero – Odessa (Ukraina) (già esiste l'oleodotto Odessa – Brody con possibile estensione fino a Danzica, Mar Baltico) per portare il gas centroasiatico direttamente alla "Nuova Europa", bypassando la Russia; in prospettiva fino al terminale di Danzica (Mar Baltico, Polonia), dove è possibile liquefare e mandare il gas via mare agli USA; oppure da Brody avviarlo alla commercializzazione regionale via Ucraina e Polonia. Mosca ha percezione della minaccia: già da tempo compagnie occidentali che operano nel Caspio azero e kazako hanno costruito postazioni sulla costa del Mar Nero per favorire i futuri flussi di idrocarburi centro-asiatici verso occidente. Inoltre l'ingresso nella UE di Romania e Bulgaria ha reso attuali i progetti di "corridoi" per portare il gas azero e turkmeno in Europa via Caspio – Caucaso – Turchia – Europa sud-orientale (per esempio il progetto Nabucco), escludendo Mosca. Infine è operativo l'oleodotto BTC (Baku-Tbilisi-Ceyhan), che per ora trasporta solo petrolio azero fino alle coste del Mediterraneo orientale, bypassando i Dardanelli e la Russia. In un non lontano domani si potrebbe realizzare una pipeline sottomarina caspica, in grado di portare anche il greggio kazako di Tengiz, Karatchaganak, Kashagan, sottraendolo alla servitù delle pipeline russe. Di conseguenza per l'intero East-West Energy Corridor ci sono alcune preoccupazioni. I conflitti nel Caucaso: tra Armenia e Azerbaijan rigurdante di Nagorno Karabach e in Georgia (Abkazia e Ossetia del Sud) . A partire dal crollo dell'URSS, la Georgia raggiunta l' indipendenza, ha dovuto lottare per proteggere la propria integrità territoriale. A causa dei conflitti con le repubbliche separatiste di Abkhazie e Ossezia del Sud, protrattisi fra il 1990 e il 1993, con particolare violenza nel 1992-1993, Tbilisi aveva perduto de facto la sovranità su due territori anche prima della drammatica svolta del 2008, con il conflitto russo-georgiano e il riconoscimento da parte russa dell'indipendenza delle due regioni. Questa guerra possiamo definirla come lo scontro di interessi Russo-Americani. Inoltre , l'evoluzione in senso filo-atlantista della politica georgiana, soprattutto dopo il 2003, e stata la base del grave inasprimento dei rapporti con la Russia, di cui la Georgia dipende in gran parte per l'approvvigionamento energetico. La questione del conflitto russo-georgiano, il problema della sicurezza energetica, quello dell'allargamento della Nato alla Georgia e i conflitti hanno rappresentato i motivi d'interesse principali per l'Unione Europea e per l'Occidente in genere.Tutti i dossier appaiono, al momento molto delicati a causa dell'importanza dei rapporti fra Europa e Russia. Mosca si è fermamente opposta all'integrazione euro-atlantica della Georgia e ai progetti euro-americani di nuovi gasdotti che dall'area del Caspio utilizzerebbe il corridoio transcaucasico e la Turchia per eludere il territorio russo. Cedere alla richieste russe a lasciare Armenia, Azerbaijan e Georgia nell'orbita russa non è un'opzione per l'Europa. Le nazioni piu influenti dell'UE hanno interesse a favorire un alto grado d'integrazione regionale nel Caucaso meridionale e a fare del Caucaso meridionale una zona di trasmissione virtuosa (politica ed economica) fra l'area euro-atlantica, quella nord euroasiatica dominata da Mosca e quella medio-orientale. Per ottenere tale risultato , gli europei dovrebbero favorire la pacificazione completa del conflitto russo-georgiano e di quello azero-armeno per il Nagorno Karabakh, coinvolgere Turchia, Russia e Stati Uniti in negoziati multi-laterali. Senza tale evoluzione si rischiano anni di alta instabilita in un area sempre piu importante per l'Europa e per le relazioni Internazionali. La classe politica Georgiana cerca di far entrare il paese nella NATO e nell'UE dal 1991. E' vero che la pace e la prosperità sono di cruciale importanza per la stabilita della regione, e per i grandi progetti di East-West Corridor e dell' Europa in generale. Perciò i paesi dell' Europa guardano con grande attenzione tutto ciò che succede e succederà in questo Paese, affidabilita dei sistemi e dei regimi. Nell'aprile del 1991 la Georgia proclama l' indipendenza, è stata il secondo Stato dell' URSS a chiudere con il regime comunista. La vittoria elettorale della coalizione nazionalista Gamsakhurdia avvenuta il 27 maggio del 1991 ha introdotto il sistema elettorale diretto. Gamsakhurdia viene eletto primo Presidente della Georgia dopo il crollo dell'URSS. Le conseguenze dell' eredità post sovietica (fallimento nel rilanciare l'economia, inesperienza nella gestione dello Stato) hanno causato un colpo di Stato militare nel 1992, ed il forte nazionalismo ha provocato l'aggravamento della situazione in Abkasia e Osetia del Sud. Nel tentativo di normalizzare la situazione interna del Paese, nel marzo 1992 venne richiamato Eduard Shevardnadze, affinche si assumesse la responsabilita' di ricoprire la carica provvisoria di Presidente del Consiglio di Stato, grazie ad una delega del consiglio Militare, in attesa dello svolgimento delle nuove elezioni. Nel 1992 diventa Presidente del Parlamento. Nell' agosto del 1995 il Parlamento approva una nuova Costituzione, e Shevardnadze viene eletto secondo Presidente della Georgia. Nel 2002 il suo governo entra in crisi politico-economica. l'ex -Ministro della Giustizia dello stesso Shevardnadze , leader dell Oposizione Mikehil Saakashvili (fortemente filo Americano) ha guidato il popolo contro i brogli delle elezioni, contro il Presidente Shevardnadze, costringendolo alle dimissioni. "Rivoluzione di velluto" o "Rivoluzione delle Rose" cosi è stata chiamata la protesta esplosa. Il 4 gennaio del 2004 Saakashvili e' stato eletto terzo presidente della Georgia. Dopo 3 anni, il suo governo entra in crisi e costringe Saakashvili ad anticipare le elezioni presidenziali al 5 gennaio 2008, e quelle parlamentari nella primavera del 2008. Dopo essere stato eletto con un secondo mandato nel 2008, Shaakashvili e' stato fortemente contestato dall'opposizione e da parte della popolazione Georgiana per i brogli elettorali. Il governo Saakashvili e' entrato in grave crisi, soprattutto dopo la guerra russo-georgiana riguardante all'Ossezia del sud dell' agosto 2008. Nella tesi si pongono varie domande: ci si chiede se le continue turbolenze in Georgia siano conseguenza degli scontri di interessi Geopolitici delle Potenze Esterne oppure l'esito degli scarsi rendimenti politici dei Governi della Georgia. Ci si chiede anche se in questo scenario internazionale, la Georgia potrebbe superare le nuove sfide Geopolitiche. Cosa accadde dopo la caduta dell muro di Berlino in un Paese con una popolazione di circa 4 millioni di abitanti, che si estende per 69.700 km2 , e cosi' strategico per Washington e Mosca? Quali sono le paure e le aspirazione della popolazione? Qual e' il mondo visto da Tbilisi? Quali sono le prospettive e gli scenari futuri? ; XXII Ciclo

Keywords: the European Union, innovative development, intellectual property, commercialutilization, legal governance, management, digital economics In the below article, the intellectual property management is considered asone of the strategic goals of intellectual property development in Ukraine. The articleemphasized the intellectual property and efficient copyrights protection as the basic pillarfor the innovative digital economics of the country.The triggers are defined which started the full-range reform of the intellectual propertyarea development in Ukraine since 2016. The goals were: 1) implementation of theupdated particular legislation for the intellectual property area in 2019-2020, whichadopted the provisions of the Association Agreement with EU along with relevant Europeanstandards for the area; 2) roll-out of the institutional reform resulting in establishmentof the lawful ground for the national governing body for intellectual property supervision.The approaches to the economics theory, governing are analyzed along with nationallegislation provisions as for term «intellectual property management» and strategic directionsfor the intellectual property area development. It gives grounds that term «intellectualproperty management» is to be used not only on organizations and enterpriseslevel as it is proposed for years by scientific works, but also at much wider scale — at economicsareas and even national economics level. Considering the strategic planning andits practical implementation within short and long term prospective, the intellectualproperty management is proposed to consider at institutional level through the means ofthe tasks and functions setting up with their particular realization.The problems are defined which hinder the intellectual property managementprocesses as well as the factors of external and inhouse affecting the process. The principlesfor intellectual property management based on the science researches, are proposedto exercise upon the subject both at macroeconomics and enterprise level, taking into accounttheir specifics.The pace of Ukraine as the Eastern partnership country, towards the integration tothe innovative digital environment of EU, is being analyzed. The further steps are proposedaimed at intellectual property management enhancement on the institutional level. ; Ключові слова: Європейський Союз, інноваційний розвиток, інтелектуальна влас-ність, комерціалізація, правове регулювання, управління, цифрова економіка У статті управління інтелектуальною власністю розглядається як напрям стратегічно-го удосконалення розвитку сфери інтелектуальної власності України. Підкреслюєтьсявизначальна роль інтелектуальної власності та відтворення ефективної національноїсистеми правової охорони інтелектуальної власності у розбудові інноваційної, цифровоїекономіки країни. Аналізуються підходи теорії економіки, управління, а також положен-ня національного законодавства стосовно категорії «управління інтелектуальною власні-стю» та стратегічних напрямів розвитку сфери інтелектуальної власності. Доводиться, щопоняття «управління інтелектуальною власністю» доцільно застосовувати не лише нарівні підприємств, як це пропонується у науковій літературі останніх десятирічь, а й уширокому розумінні – через призму окремих галузей чи національної економіки в цілому.Аналізують кроки України як країни Східного партнерства по входженню в цифровий,інноваційний, дослідницький простори ЄС та пропонуються кроки з метою удосконален-ня управління інтелектуальною власністю в інституціональному розрізі. Посилання 1. Sub-regional Innovation Policy Outlook 2020: Eastern Europe and the South Caucasus: UNITED NATIONS ECONOMIC COMMISSION FOR EUROPE. URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/innovatsii-transfer-tehnologiy/2020/12/08/Prezentatsiya%20rezultativ%20doslidzhennya%-20sfery%20-innovatsiynoyi%20diyalnosti.pdf. 2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» № 703-IX від 16.06.2020 р. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/703-20#Text. 3. Про Національний орган інтелектуальної власності: розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 р. № 1267-р // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1267-2020-%D1%80#Text. 4. Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020»: Указ Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015. URL: http://www.president.gov.ua/documents/18688. html. 5. Про схвалення Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2016 року № 402 // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-%D1%80#Text. 6. Проект Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності України на період 2020-2025 роки / експертна група: Бутнік-Сіверський О. Б., Дорошенко О. Ф., Дубинський М. Й., Єгоров І. Ю., Капіца Ю. М., Кульчицький І. І., Моркляник Б. В., Хаустов В. К. та ін. ; модератор та науковий редактор д.ю.н. Орлюк О. П. / НОІВ, Київ, 2019. URL : http://nipo.org.ua/activity/stvorennya-efektivnogo-navchalnogo-centru-u-sferi-intelektualnoi-vlasnosti-iv. 7. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership policy beyond 2020: Reinforcing Resilience – an Eastern Partnership that delivers for all. URL: https://eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-homepage/76166/jointcommunication-eastern-partnership-policy-beyond-2020-reinforcing-resilience-%E2%80%93-eastern_en. 8. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership: Commission proposes new policy objectives for beyond 2020. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/IP_20_452 9. Global Іnnovation Іndex 2020. Who Will Finance Innovation? Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2020. 448 р. URL: https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020.pdf. 10. Global Innovation Index 2019 – KEY FINDINGS. Author(s): Cornell University, INSEAD, WIPO. Publication year: 2019. URL: https://www.wipo.int/publications/en/details.jsp?id=4434&plang=EN. 11. Global Іnnovation Іndex 2018. Energizing the World with Innovation / Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2018. 430 р. URL: http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2018.pdf. 12. Цифрові трансформації в Україні: чи відповідають вітчизняні інституційні умови зовнішнім викликам та європейському порядку денному? Загальні тенденції та передумови цифрового розвитку України. Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. Поліський фонд міжнародних та регіональних досліджень, 2020. URL: https://drive.google.com/file/d/ 1jOQsfLl0u4lVLWBlj_ymgTe8YOOD8Up5/view?fbclid=IwAR1qu1r2P4b9Fx4AbfH5nMAh5DVStiAqsTBWOCtdfh7DKqd527wuo-Ea-c8. 13. Цибульов П. М., Чеботарьов В. П., Зінов В. Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю; за ред. П.М. Цибульова. К. : «К.І.С.», 2005. С. 435–442. 14. Ільницький Д. О. Опорний конспект лекцій з курсу «Управління інтелектуальною власністю». К. : КНЕУ, 2011, 307 с. 15. Економіко-правові проблеми в сфері інтелектуальної власності: монографія / кол. авторів: Орлюк О. П., Бутнік-Сіверський О. Б., Ревуцький С. Ф., Нежиборець В. І., Федченко Л. І. та ін.: за наук. ред. д.е.н. Бутнік-Сіверського О. Б. К. : НДІ ІВ НАПрНУ, 2007. 368 с. 16. Зинов В. Г. Управление интеллектуальной собственностью: Учебное пособие. М. : Дело, 2003. 512 с. 17. Павленко Т. В. Процес управління інтелектуальною власністю підприємства. Економічний вісник НТТУ «КПІ». 2012. С. 71. 18. Вірченко В. В. Зміст та особливості управління об'єктами інтелектуальної власності на підприємстві. Теоретичні та практичні питання економіки. 2012. Вип. 27. Т. 1. С. 225–236. 19. Поляков С. Ю., Куртов А. І., Нікітюк О. Б., Зміївський Г.А. Деякі аспекти та принципи управління інтелектуальною власністю в Україні. Вісник НТУ «ХПИ»: Технічний прогрес та ефективність виробництва. 2010. № 60. С. 72–83. 20. Семенова В. Г. Напрямки підвищення ефективності управління інтелектуальною власністю підприємства. Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського. Випуск 6. 2015. С. 472–476. 21. Вачевський М. В. Організаційна структура системи управління інтелектуальною власністю. Актуальні проблеми економіки. 2004. № 4(34). С. 155–162. 22. Пижова Л. Б., Савченко О. І., Чуксіна К. Р. Визначення механізмів управління інтелектуальною власністю на підприємстві. Вісник НТУ «ХПІ» Технічний прогрес та ефективність виробництва. 2010. С. 133–138. 23. Шикова Л. В. Теоретичні аспекти управління інтелектуальною власністю на підприємстві. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. 2014. Вип. 1(10). Т. 2. С. 98–104. 24. Цибульська Л. О. Економіко-правові проблеми управління інтелектуальною власністю. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. 2013. Вип. 1. Т. 2. С. 248-252. 25. Піняк І. Інтелектуальні активи як ефективний ресурс економічного розвитку підприємства. Галицький економічний вісник. 2009. № 1. С. 33–40. 26. Черненко Н. О. Закономірності інноваційного оновлення економіки. У Зб. : Створення, охорона, захист і комерціалізація об'єктів права інтелектуальної власності: зб. матеріалів ІІІ Всеукраїнської наук.-практ. конференції, м. Київ, 23 квіт. 2020 р. / Упоряд.: А.С.Ромашко, С. Ю. Петряєв. Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во «Політехніка», 2020. С. 105–107. ========================================= 1. Sub-regional Innovation Policy Outlook 2020: Eastern Europe and the South Caucasus: UNITED NATIONS ECONOMIC COMMISSION FOR EUROPE. URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/innovatsii-transfer-tehnologiy/2020/12/08/Prezentatsiya%20rezultativ%20doslidzhennya%-20sfery%20-innovatsiynoyi%20diyalnosti.pdf. 2. Zakon Ukrainy «Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo stvorennia natsionalnoho orhanu intelektualnoi vlasnosti» № 703-IX vid 16.06.2020 r. // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/703-20#Text. 3. Pro Natsionalnyi orhan intelektualnoi vlasnosti: rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 13 zhovtnia 2020 r. № 1267-r // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1267-2020-%D1%80#Text. 4. Pro Stratehiiu staloho rozvytku «Ukraina – 2020»: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 12 sichnia 2015 r. № 5/2015. URL: http://www.president.gov.ua/documents/18688. html. 5. Pro skhvalennia Kontseptsii reformuvannia derzhavnoi systemy pravovoi okhorony intelektualnoi vlasnosti v Ukraini: postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 1 chervnia 2016 roku № 402 // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-%D1%80#Text. 6. Proekt Natsionalnoi stratehii rozvytku sfery intelektualnoi vlasnosti Ukrainy na period 2020-2025 roky / ekspertna hrupa: Butnik-Siverskyi O. B., Doroshenko O. F., Dubynskyi M. Y., Yehorov I. Yu., Kapitsa Yu. M., Kulchytskyi I. I., Morklianyk B. V., Khaustov V. K. ta in. ; moderator ta naukovyi redaktor d.iu.n. Orliuk O. P. / NOIV, Kyiv, 2019. URL : http://nipo.org.ua/activity/stvorennya-efektivnogo-navchalnogo-centru-u-sferi-intelektualnoi-vlasnosti-iv. 7. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership policy beyond 2020: Reinforcing Resilience – an Eastern Partnership that delivers for all. URL: https://eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-homepage/76166/jointcommunication-eastern-partnership-policy-beyond-2020-reinforcing-resilience-%E2%80%93-eastern_en. 8. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership: Commission proposes new policy objectives for beyond 2020. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/IP_20_452 9. Global Innovation Index 2020. Who Will Finance Innovation? Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2020. 448 r. URL: https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020.pdf. 10. Global Innovation Index 2019 – KEY FINDINGS. Author(s): Cornell University, INSEAD, WIPO. Publication year: 2019. URL: https://www.wipo.int/publications/en/details.jsp?id=4434&plang=EN. 11. Global Innovation Index 2018. Energizing the World with Innovation / Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2018. 430 r. URL: http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2018.pdf. 12. Tsyfrovi transformatsii v Ukraini: chy vidpovidaiut vitchyzniani instytutsiini umovy zovnishnim vyklykam ta yevropeiskomu poriadku dennomu? Zahalni tendentsii ta peredumovy tsyfrovoho rozvytku Ukrainy. Instytut ekonomichnykh doslidzhen ta politychnykh konsultatsii. Poliskyi fond mizhnarodnykh ta rehionalnykh doslidzhen, 2020. URL: https://drive.google.com/file/d/1jOQsfLl0u4lVLWBlj_ymgTe8YOOD8Up5/view?fbclid=IwAR1qu1r2P4b9Fx4AbfH5nMAh5DVStiAqsTBWOCtdfh7DKqd527wuo-Ea-c8. 13. Tsybulov P. M., Chebotarov V. P., Zinov V. H., Suini Yu. Upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu; za red. P.M. Tsybulova. K. : «K.I.S.», 2005. S. 435–442. 14. Ilnytskyi D. O. Opornyi konspekt lektsii z kursu «Upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu». K. : KNEU, 2011, 307 s. 15. Ekonomiko-pravovi problemy v sferi intelektualnoi vlasnosti: monohrafiia / kol. avtoriv: Orliuk O. P., Butnik-Siverskyi O. B., Revutskyi S. F., Nezhyborets V. I., Fedchenko L. I. ta in.: za nauk. red. d.e.n. Butnik-Siverskoho O. B. K. : NDI IV NAPrNU, 2007. 368 s. 16. Zynov V. H. Upravlenye yntellektualnoi sobstvennostiu: Uchebnoe posobye. M. : Delo, 2003. 512 s. 17. Pavlenko T. V. Protses upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu pidpryiemstva. Ekonomichnyi visnyk NTTU «KPI». 2012. S. 71. 18. Virchenko V. V. Zmist ta osoblyvosti upravlinnia obiektamy intelektualnoi vlasnosti na pidpryiemstvi. Teoretychni ta praktychni pytannia ekonomiky. 2012. Vyp. 27. T. 1. S. 225–236. 19. Poliakov S. Yu., Kurtov A. I., Nikitiuk O. B., Zmiivskyi H.A. Deiaki aspekty ta pryntsypy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu v Ukraini. Visnyk NTU «KhPY»: Tekhnichnyi prohres ta efektyvnist vyrobnytstva. 2010. № 60. S. 72–83. 20. Semenova V. H. Napriamky pidvyshchennia efektyvnosti upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu pidpryiemstva. Mykolaivskyi natsionalnyi universytet imeni V. O. Sukhomlynskoho. Vypusk 6. 2015. S. 472–476. 21. Vachevskyi M. V. Orhanizatsiina struktura systemy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu. Aktualni problemy ekonomiky. 2004. № 4(34). S. 155–162. 22. Pyzhova L. B., Savchenko O. I., Chuksina K. R. Vyznachennia mekhanizmiv upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu na pidpryiemstvi. Visnyk NTU «KhPI» Tekhnichnyi prohres ta efektyvnist vyrobnytstva. 2010. S. 133–138. 23. Shykova L. V. Teoretychni aspekty upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu na pidpryiemstvi. Teoretychni i praktychni aspekty ekonomiky ta intelektualnoi vlasnosti. 2014. Vyp. 1(10). T. 2. S. 98–104. 24. Tsybulska L. O. Ekonomiko-pravovi problemy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu. Teoretychni i praktychni aspekty ekonomiky ta intelektualnoi vlasnosti. 2013. Vyp. 1. T. 2. S. 248-252. 25. Piniak I. Intelektualni aktyvy yak efektyvnyi resurs ekonomichnoho rozvytku pidpryiemstva. Halytskyi ekonomichnyi visnyk. 2009. № 1. S. 33–40. 26. Chernenko N. O. Zakonomirnosti innovatsiinoho onovlennia ekonomiky. U Zb. : Stvorennia, okhorona, zakhyst i komertsializatsiia obiektiv prava intelektualnoi vlasnosti: zb. materialiv III Vseukrainskoi nauk.-prakt. konferentsii, m. Kyiv, 23 kvit. 2020 r. / Uporiad.: A.S.Romashko, S. Yu. Petriaiev. Kyiv : KPI im. Ihoria Sikorskoho, Vyd-vo «Politekhnika», 2020. S. 105–107.

Keywords: the European Union, innovative development, intellectual property, commercialutilization, legal governance, management, digital economics In the below article, the intellectual property management is considered asone of the strategic goals of intellectual property development in Ukraine. The articleemphasized the intellectual property and efficient copyrights protection as the basic pillarfor the innovative digital economics of the country.The triggers are defined which started the full-range reform of the intellectual propertyarea development in Ukraine since 2016. The goals were: 1) implementation of theupdated particular legislation for the intellectual property area in 2019-2020, whichadopted the provisions of the Association Agreement with EU along with relevant Europeanstandards for the area; 2) roll-out of the institutional reform resulting in establishmentof the lawful ground for the national governing body for intellectual property supervision.The approaches to the economics theory, governing are analyzed along with nationallegislation provisions as for term «intellectual property management» and strategic directionsfor the intellectual property area development. It gives grounds that term «intellectualproperty management» is to be used not only on organizations and enterpriseslevel as it is proposed for years by scientific works, but also at much wider scale — at economicsareas and even national economics level. Considering the strategic planning andits practical implementation within short and long term prospective, the intellectualproperty management is proposed to consider at institutional level through the means ofthe tasks and functions setting up with their particular realization.The problems are defined which hinder the intellectual property managementprocesses as well as the factors of external and inhouse affecting the process. The principlesfor intellectual property management based on the science researches, are proposedto exercise upon the subject both at macroeconomics and enterprise level, taking into accounttheir specifics.The pace of Ukraine as the Eastern partnership country, towards the integration tothe innovative digital environment of EU, is being analyzed. The further steps are proposedaimed at intellectual property management enhancement on the institutional level. ; Ключові слова: Європейський Союз, інноваційний розвиток, інтелектуальна влас-ність, комерціалізація, правове регулювання, управління, цифрова економіка У статті управління інтелектуальною власністю розглядається як напрям стратегічно-го удосконалення розвитку сфери інтелектуальної власності України. Підкреслюєтьсявизначальна роль інтелектуальної власності та відтворення ефективної національноїсистеми правової охорони інтелектуальної власності у розбудові інноваційної, цифровоїекономіки країни. Аналізуються підходи теорії економіки, управління, а також положен-ня національного законодавства стосовно категорії «управління інтелектуальною власні-стю» та стратегічних напрямів розвитку сфери інтелектуальної власності. Доводиться, щопоняття «управління інтелектуальною власністю» доцільно застосовувати не лише нарівні підприємств, як це пропонується у науковій літературі останніх десятирічь, а й уширокому розумінні – через призму окремих галузей чи національної економіки в цілому.Аналізують кроки України як країни Східного партнерства по входженню в цифровий,інноваційний, дослідницький простори ЄС та пропонуються кроки з метою удосконален-ня управління інтелектуальною власністю в інституціональному розрізі. Посилання 1. Sub-regional Innovation Policy Outlook 2020: Eastern Europe and the South Caucasus: UNITED NATIONS ECONOMIC COMMISSION FOR EUROPE. URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/innovatsii-transfer-tehnologiy/2020/12/08/Prezentatsiya%20rezultativ%20doslidzhennya%-20sfery%20-innovatsiynoyi%20diyalnosti.pdf. 2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» № 703-IX від 16.06.2020 р. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/703-20#Text. 3. Про Національний орган інтелектуальної власності: розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 р. № 1267-р // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1267-2020-%D1%80#Text. 4. Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020»: Указ Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015. URL: http://www.president.gov.ua/documents/18688. html. 5. Про схвалення Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2016 року № 402 // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-%D1%80#Text. 6. Проект Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності України на період 2020-2025 роки / експертна група: Бутнік-Сіверський О. Б., Дорошенко О. Ф., Дубинський М. Й., Єгоров І. Ю., Капіца Ю. М., Кульчицький І. І., Моркляник Б. В., Хаустов В. К. та ін. ; модератор та науковий редактор д.ю.н. Орлюк О. П. / НОІВ, Київ, 2019. URL : http://nipo.org.ua/activity/stvorennya-efektivnogo-navchalnogo-centru-u-sferi-intelektualnoi-vlasnosti-iv. 7. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership policy beyond 2020: Reinforcing Resilience – an Eastern Partnership that delivers for all. URL: https://eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-homepage/76166/jointcommunication-eastern-partnership-policy-beyond-2020-reinforcing-resilience-%E2%80%93-eastern_en. 8. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership: Commission proposes new policy objectives for beyond 2020. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/IP_20_452 9. Global Іnnovation Іndex 2020. Who Will Finance Innovation? Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2020. 448 р. URL: https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020.pdf. 10. Global Innovation Index 2019 – KEY FINDINGS. Author(s): Cornell University, INSEAD, WIPO. Publication year: 2019. URL: https://www.wipo.int/publications/en/details.jsp?id=4434&plang=EN. 11. Global Іnnovation Іndex 2018. Energizing the World with Innovation / Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2018. 430 р. URL: http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2018.pdf. 12. Цифрові трансформації в Україні: чи відповідають вітчизняні інституційні умови зовнішнім викликам та європейському порядку денному? Загальні тенденції та передумови цифрового розвитку України. Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. Поліський фонд міжнародних та регіональних досліджень, 2020. URL: https://drive.google.com/file/d/ 1jOQsfLl0u4lVLWBlj_ymgTe8YOOD8Up5/view?fbclid=IwAR1qu1r2P4b9Fx4AbfH5nMAh5DVStiAqsTBWOCtdfh7DKqd527wuo-Ea-c8. 13. Цибульов П. М., Чеботарьов В. П., Зінов В. Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю; за ред. П.М. Цибульова. К. : «К.І.С.», 2005. С. 435–442. 14. Ільницький Д. О. Опорний конспект лекцій з курсу «Управління інтелектуальною власністю». К. : КНЕУ, 2011, 307 с. 15. Економіко-правові проблеми в сфері інтелектуальної власності: монографія / кол. авторів: Орлюк О. П., Бутнік-Сіверський О. Б., Ревуцький С. Ф., Нежиборець В. І., Федченко Л. І. та ін.: за наук. ред. д.е.н. Бутнік-Сіверського О. Б. К. : НДІ ІВ НАПрНУ, 2007. 368 с. 16. Зинов В. Г. Управление интеллектуальной собственностью: Учебное пособие. М. : Дело, 2003. 512 с. 17. Павленко Т. В. Процес управління інтелектуальною власністю підприємства. Економічний вісник НТТУ «КПІ». 2012. С. 71. 18. Вірченко В. В. Зміст та особливості управління об'єктами інтелектуальної власності на підприємстві. Теоретичні та практичні питання економіки. 2012. Вип. 27. Т. 1. С. 225–236. 19. Поляков С. Ю., Куртов А. І., Нікітюк О. Б., Зміївський Г.А. Деякі аспекти та принципи управління інтелектуальною власністю в Україні. Вісник НТУ «ХПИ»: Технічний прогрес та ефективність виробництва. 2010. № 60. С. 72–83. 20. Семенова В. Г. Напрямки підвищення ефективності управління інтелектуальною власністю підприємства. Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського. Випуск 6. 2015. С. 472–476. 21. Вачевський М. В. Організаційна структура системи управління інтелектуальною власністю. Актуальні проблеми економіки. 2004. № 4(34). С. 155–162. 22. Пижова Л. Б., Савченко О. І., Чуксіна К. Р. Визначення механізмів управління інтелектуальною власністю на підприємстві. Вісник НТУ «ХПІ» Технічний прогрес та ефективність виробництва. 2010. С. 133–138. 23. Шикова Л. В. Теоретичні аспекти управління інтелектуальною власністю на підприємстві. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. 2014. Вип. 1(10). Т. 2. С. 98–104. 24. Цибульська Л. О. Економіко-правові проблеми управління інтелектуальною власністю. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. 2013. Вип. 1. Т. 2. С. 248-252. 25. Піняк І. Інтелектуальні активи як ефективний ресурс економічного розвитку підприємства. Галицький економічний вісник. 2009. № 1. С. 33–40. 26. Черненко Н. О. Закономірності інноваційного оновлення економіки. У Зб. : Створення, охорона, захист і комерціалізація об'єктів права інтелектуальної власності: зб. матеріалів ІІІ Всеукраїнської наук.-практ. конференції, м. Київ, 23 квіт. 2020 р. / Упоряд.: А.С.Ромашко, С. Ю. Петряєв. Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во «Політехніка», 2020. С. 105–107. ========================================= 1. Sub-regional Innovation Policy Outlook 2020: Eastern Europe and the South Caucasus: UNITED NATIONS ECONOMIC COMMISSION FOR EUROPE. URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/innovatsii-transfer-tehnologiy/2020/12/08/Prezentatsiya%20rezultativ%20doslidzhennya%-20sfery%20-innovatsiynoyi%20diyalnosti.pdf. 2. Zakon Ukrainy «Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo stvorennia natsionalnoho orhanu intelektualnoi vlasnosti» № 703-IX vid 16.06.2020 r. // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/703-20#Text. 3. Pro Natsionalnyi orhan intelektualnoi vlasnosti: rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 13 zhovtnia 2020 r. № 1267-r // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1267-2020-%D1%80#Text. 4. Pro Stratehiiu staloho rozvytku «Ukraina – 2020»: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 12 sichnia 2015 r. № 5/2015. URL: http://www.president.gov.ua/documents/18688. html. 5. Pro skhvalennia Kontseptsii reformuvannia derzhavnoi systemy pravovoi okhorony intelektualnoi vlasnosti v Ukraini: postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 1 chervnia 2016 roku № 402 // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy»/VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-%D1%80#Text. 6. Proekt Natsionalnoi stratehii rozvytku sfery intelektualnoi vlasnosti Ukrainy na period 2020-2025 roky / ekspertna hrupa: Butnik-Siverskyi O. B., Doroshenko O. F., Dubynskyi M. Y., Yehorov I. Yu., Kapitsa Yu. M., Kulchytskyi I. I., Morklianyk B. V., Khaustov V. K. ta in. ; moderator ta naukovyi redaktor d.iu.n. Orliuk O. P. / NOIV, Kyiv, 2019. URL : http://nipo.org.ua/activity/stvorennya-efektivnogo-navchalnogo-centru-u-sferi-intelektualnoi-vlasnosti-iv. 7. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership policy beyond 2020: Reinforcing Resilience – an Eastern Partnership that delivers for all. URL: https://eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-homepage/76166/jointcommunication-eastern-partnership-policy-beyond-2020-reinforcing-resilience-%E2%80%93-eastern_en. 8. An official website of the European Union. Joint Communication: Eastern Partnership: Commission proposes new policy objectives for beyond 2020. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/IP_20_452 9. Global Innovation Index 2020. Who Will Finance Innovation? Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2020. 448 r. URL: https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020.pdf. 10. Global Innovation Index 2019 – KEY FINDINGS. Author(s): Cornell University, INSEAD, WIPO. Publication year: 2019. URL: https://www.wipo.int/publications/en/details.jsp?id=4434&plang=EN. 11. Global Innovation Index 2018. Energizing the World with Innovation / Ithaca, Fontainebleau, and Geneva. Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization, 2018. 430 r. URL: http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2018.pdf. 12. Tsyfrovi transformatsii v Ukraini: chy vidpovidaiut vitchyzniani instytutsiini umovy zovnishnim vyklykam ta yevropeiskomu poriadku dennomu? Zahalni tendentsii ta peredumovy tsyfrovoho rozvytku Ukrainy. Instytut ekonomichnykh doslidzhen ta politychnykh konsultatsii. Poliskyi fond mizhnarodnykh ta rehionalnykh doslidzhen, 2020. URL: https://drive.google.com/file/d/1jOQsfLl0u4lVLWBlj_ymgTe8YOOD8Up5/view?fbclid=IwAR1qu1r2P4b9Fx4AbfH5nMAh5DVStiAqsTBWOCtdfh7DKqd527wuo-Ea-c8. 13. Tsybulov P. M., Chebotarov V. P., Zinov V. H., Suini Yu. Upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu; za red. P.M. Tsybulova. K. : «K.I.S.», 2005. S. 435–442. 14. Ilnytskyi D. O. Opornyi konspekt lektsii z kursu «Upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu». K. : KNEU, 2011, 307 s. 15. Ekonomiko-pravovi problemy v sferi intelektualnoi vlasnosti: monohrafiia / kol. avtoriv: Orliuk O. P., Butnik-Siverskyi O. B., Revutskyi S. F., Nezhyborets V. I., Fedchenko L. I. ta in.: za nauk. red. d.e.n. Butnik-Siverskoho O. B. K. : NDI IV NAPrNU, 2007. 368 s. 16. Zynov V. H. Upravlenye yntellektualnoi sobstvennostiu: Uchebnoe posobye. M. : Delo, 2003. 512 s. 17. Pavlenko T. V. Protses upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu pidpryiemstva. Ekonomichnyi visnyk NTTU «KPI». 2012. S. 71. 18. Virchenko V. V. Zmist ta osoblyvosti upravlinnia obiektamy intelektualnoi vlasnosti na pidpryiemstvi. Teoretychni ta praktychni pytannia ekonomiky. 2012. Vyp. 27. T. 1. S. 225–236. 19. Poliakov S. Yu., Kurtov A. I., Nikitiuk O. B., Zmiivskyi H.A. Deiaki aspekty ta pryntsypy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu v Ukraini. Visnyk NTU «KhPY»: Tekhnichnyi prohres ta efektyvnist vyrobnytstva. 2010. № 60. S. 72–83. 20. Semenova V. H. Napriamky pidvyshchennia efektyvnosti upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu pidpryiemstva. Mykolaivskyi natsionalnyi universytet imeni V. O. Sukhomlynskoho. Vypusk 6. 2015. S. 472–476. 21. Vachevskyi M. V. Orhanizatsiina struktura systemy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu. Aktualni problemy ekonomiky. 2004. № 4(34). S. 155–162. 22. Pyzhova L. B., Savchenko O. I., Chuksina K. R. Vyznachennia mekhanizmiv upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu na pidpryiemstvi. Visnyk NTU «KhPI» Tekhnichnyi prohres ta efektyvnist vyrobnytstva. 2010. S. 133–138. 23. Shykova L. V. Teoretychni aspekty upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu na pidpryiemstvi. Teoretychni i praktychni aspekty ekonomiky ta intelektualnoi vlasnosti. 2014. Vyp. 1(10). T. 2. S. 98–104. 24. Tsybulska L. O. Ekonomiko-pravovi problemy upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu. Teoretychni i praktychni aspekty ekonomiky ta intelektualnoi vlasnosti. 2013. Vyp. 1. T. 2. S. 248-252. 25. Piniak I. Intelektualni aktyvy yak efektyvnyi resurs ekonomichnoho rozvytku pidpryiemstva. Halytskyi ekonomichnyi visnyk. 2009. № 1. S. 33–40. 26. Chernenko N. O. Zakonomirnosti innovatsiinoho onovlennia ekonomiky. U Zb. : Stvorennia, okhorona, zakhyst i komertsializatsiia obiektiv prava intelektualnoi vlasnosti: zb. materialiv III Vseukrainskoi nauk.-prakt. konferentsii, m. Kyiv, 23 kvit. 2020 r. / Uporiad.: A.S.Romashko, S. Yu. Petriaiev. Kyiv : KPI im. Ihoria Sikorskoho, Vyd-vo «Politekhnika», 2020. S. 105–107.