Suchergebnisse

Adjacent to public administration, a basic understanding of economics has become of considerable interest among academicians and practitioners. One can track the number of spillovers between these two disciplines, whether it iscorruption, institutional development, public finance, government provision, etc. In this regard, the Twin Deficit analysis, where the country runs a negative budget and current account balances, is in the spotlight. The article aimed to estimate the elasticities of trade balance determinants empirically as well as provide the theoretical framework for capturing the spillover between the trade balance and budget balance. In the analysis process, based on the current account decomposition, it was possible to assume the equality of the existing account and the trade balance.Afterward, the Parliamentary Budget Office of Georgia's publication provided the empirical estimate of the relationshipbetween the current account and budget balance.In macroeconomics, the dynamics and persistency of the current account reflect the country's external position. In political science, besides the primary role of public administration in determining and implementing government policies, it carries the responsibility to plan, organize, direct, coordinate, and control operations. However, the more it delivers, the more it exposes the budget to a deficit. Accordingly, the study of the Twin deficit is in the spotlight. The results of running the models are the following:I. 1 % appreciation of the real effective exchange rate increases the quantity demanded in the volume of imports by0.14 % in the short-run (by 0.12 % in the long-run).II. A 1 % increase in domestic absorption increases the quantity demanded in the volume of imports by 1.56 % in theshort-run (by 1.44 % in the long-run).III. A 1 % appreciation of REER, decreases the volume of exports by 0.6.IV. A 1 % increase in trade partners' economic performance increases the exports by 1.13 %.V. 1 % increase in the REER volatility has a small effect on the export of goods and services, decreasing it by 0.02 %.The following article might aid scholars in their academic and/or research purposes. Nevertheless, the prospect for future research would be to release the assumption of the equality of the trade balance and the current account in order to build a more comprehensive model. In particular, to study Twin Deficit using the current account with all of its components in line with fiscal policy's impact.Keywords: twin deficit; current account deficit; trade balance; budget balance; Mundell-Fleming model.© ; Постановка проблеми. Поряд з державним управлінням базове розуміння економіки викликає серйозну зацікавленість з боку як науковців, так і практиків. Можна знайти багато точок дотику між цими двома галузями, наприклад, у таких питаннях, як корупція, інституційний розвиток, державні фінанси, державне забезпечення тощо.У цьому зв'язку аналіз подвійного дефіциту, коли країна має негативний бюджет і сальдо поточного рахунку, потрапляє у фокус нашої уваги. Метою статті є емпірична оцінка еластичності факторів торговельного балансу, а також надання теоретичної бази для визначення наслідків перекриття торговельного балансу і балансу бюджету. В процесі аналізу, спираючись на декомпозицію поточного рахунку, ми припускаємо рівність існуючого рахунку і торговельного балансу. Крім того, на основі даних бюджетного комітету парламенту Грузії надається емпірична оцінка взаємозв'язку між поточним рахунком і балансом бюджету.Отримані результати. У макроекономіці динаміка та сталість поточного рахунку відображають зовнішнє становище країни. У політичному дискурсі, крім головної ролі державного управління у визначенні та впровадженні державної політики, до цього слід додати відповідальність за планування, організацію, керівництво, координацію та контроль операцій. Однак чим більше це забезпечується, тим більшим стає дефіцит бюджету. Відповідно,актуальними стають дослідження подвійного дефіциту. Аналіз розроблених нами моделей дає можливість отримати такі результати:1. Подорожчання реального ефективного валютного курсу (РЕВК) на 1 % збільшує попит в обсязі імпорту на 0,14 %у короткостроковій перспективі (і на 0,12 % у довгостроковій перспективі).2. Зростання внутрішнього споживання на 1 % збільшує попит в обсязі імпорту на 1,56 % у короткостроковій перспективі(і на 1,44 % у довгостроковій перспективі).3. Подорожчання РЕВК на 1 % зменшує обсяги експорту на 0,6 %.4. Зростання економічних показників торговельних партнерів на 1 % збільшує експорт на 1,13 %.5. Збільшення коливання РЕВК на 1 % несуттєво впливає на експорт товарів та послуг, зменшуючи його на 0,02 %. Висновки і перспективи подальших досліджень. Ця стаття може бути корисною для науковців для використанняу власних дослідницьких цілях. Разом з тим перспективи подальших досліджень полягають у звільненні від припущення про рівність торговельного балансу та поточного рахунку з метою розробки більш вичерпної моделі. Зокрема, у вивченні подвійного дефіциту з використанням поточного рахунку з усіма його компонентами відповідно до впливів фіскальної політики.Ключові слова: подвійний дефіцит; рахунок поточних операцій; торгівельний баланс; бюджетний баланс; модельМанделла-Флеммінга.

Adjacent to public administration, a basic understanding of economics has become of considerable interest among academicians and practitioners. One can track the number of spillovers between these two disciplines, whether it iscorruption, institutional development, public finance, government provision, etc. In this regard, the Twin Deficit analysis, where the country runs a negative budget and current account balances, is in the spotlight. The article aimed to estimate the elasticities of trade balance determinants empirically as well as provide the theoretical framework for capturing the spillover between the trade balance and budget balance. In the analysis process, based on the current account decomposition, it was possible to assume the equality of the existing account and the trade balance.Afterward, the Parliamentary Budget Office of Georgia's publication provided the empirical estimate of the relationshipbetween the current account and budget balance.In macroeconomics, the dynamics and persistency of the current account reflect the country's external position. In political science, besides the primary role of public administration in determining and implementing government policies, it carries the responsibility to plan, organize, direct, coordinate, and control operations. However, the more it delivers, the more it exposes the budget to a deficit. Accordingly, the study of the Twin deficit is in the spotlight. The results of running the models are the following:I. 1 % appreciation of the real effective exchange rate increases the quantity demanded in the volume of imports by0.14 % in the short-run (by 0.12 % in the long-run).II. A 1 % increase in domestic absorption increases the quantity demanded in the volume of imports by 1.56 % in theshort-run (by 1.44 % in the long-run).III. A 1 % appreciation of REER, decreases the volume of exports by 0.6.IV. A 1 % increase in trade partners' economic performance increases the exports by 1.13 %.V. 1 % increase in the REER volatility has a small effect on the export of goods and services, decreasing it by 0.02 %.The following article might aid scholars in their academic and/or research purposes. Nevertheless, the prospect for future research would be to release the assumption of the equality of the trade balance and the current account in order to build a more comprehensive model. In particular, to study Twin Deficit using the current account with all of its components in line with fiscal policy's impact.Keywords: twin deficit; current account deficit; trade balance; budget balance; Mundell-Fleming model.© ; Постановка проблеми. Поряд з державним управлінням базове розуміння економіки викликає серйозну зацікавленість з боку як науковців, так і практиків. Можна знайти багато точок дотику між цими двома галузями, наприклад, у таких питаннях, як корупція, інституційний розвиток, державні фінанси, державне забезпечення тощо.У цьому зв'язку аналіз подвійного дефіциту, коли країна має негативний бюджет і сальдо поточного рахунку, потрапляє у фокус нашої уваги. Метою статті є емпірична оцінка еластичності факторів торговельного балансу, а також надання теоретичної бази для визначення наслідків перекриття торговельного балансу і балансу бюджету. В процесі аналізу, спираючись на декомпозицію поточного рахунку, ми припускаємо рівність існуючого рахунку і торговельного балансу. Крім того, на основі даних бюджетного комітету парламенту Грузії надається емпірична оцінка взаємозв'язку між поточним рахунком і балансом бюджету.Отримані результати. У макроекономіці динаміка та сталість поточного рахунку відображають зовнішнє становище країни. У політичному дискурсі, крім головної ролі державного управління у визначенні та впровадженні державної політики, до цього слід додати відповідальність за планування, організацію, керівництво, координацію та контроль операцій. Однак чим більше це забезпечується, тим більшим стає дефіцит бюджету. Відповідно,актуальними стають дослідження подвійного дефіциту. Аналіз розроблених нами моделей дає можливість отримати такі результати:1. Подорожчання реального ефективного валютного курсу (РЕВК) на 1 % збільшує попит в обсязі імпорту на 0,14 %у короткостроковій перспективі (і на 0,12 % у довгостроковій перспективі).2. Зростання внутрішнього споживання на 1 % збільшує попит в обсязі імпорту на 1,56 % у короткостроковій перспективі(і на 1,44 % у довгостроковій перспективі).3. Подорожчання РЕВК на 1 % зменшує обсяги експорту на 0,6 %.4. Зростання економічних показників торговельних партнерів на 1 % збільшує експорт на 1,13 %.5. Збільшення коливання РЕВК на 1 % несуттєво впливає на експорт товарів та послуг, зменшуючи його на 0,02 %. Висновки і перспективи подальших досліджень. Ця стаття може бути корисною для науковців для використанняу власних дослідницьких цілях. Разом з тим перспективи подальших досліджень полягають у звільненні від припущення про рівність торговельного балансу та поточного рахунку з метою розробки більш вичерпної моделі. Зокрема, у вивченні подвійного дефіциту з використанням поточного рахунку з усіма його компонентами відповідно до впливів фіскальної політики.Ключові слова: подвійний дефіцит; рахунок поточних операцій; торгівельний баланс; бюджетний баланс; модельМанделла-Флеммінга.

y and sustainable development of entrepreneurship, along with a confident increase in the level and quality of life of the population, is accompanied by increased government regulation of the economy, taking into account the integration processes in the European Union. The author of the article substantiates the role of the state, in particular its institutions, in strengthening economic security and, on this basis, the need to intensify state regulation of entrepreneurship in order to implement reasonable universal strategic and tactical measures aimed at ensuring the effective functioning of entrepreneurship. It is established that the objective need for state regulation of the economy is due to the need to overcome the shortcomings of market self-regulation and the performance of the state's economic functions. The essence and subject plane of the concepts of "state regulation" and "economic security" are determined on the basis of research and systematization of existing approaches, the distinguishing feature of which is to take into account the multidimensionality of the substantive characteristics of these definitions, which contributes to the development of theoretical foundations of economic security regarding strengthening the financial position of entrepreneurship over time and space. The reasons for the decline in the economic security of entrepreneurship are established (imperfect legislation and judicial power, corruption, corporate conflicts, legal and illegal methods that make it possible to remove the owner from the management of the enterprise, lack of protection of information about the enterprise, weak government control over the corporate sphere, etc. .) and proposed organizational and economic aspects of the mechanism of ensuring economic security in enterprises that are according to implement short- and long-term as part of the concepts, programs and strategies for the development of entrepreneurship in Ukraine. ; У сучасному світі доведено, що соціально-економічна стабільність та стійкий розвиток підприємництва поряд із впевненим зростанням рівня та якості життя населення країни супроводжується посиленням державного регулювання економіки з урахування інтеграційних процесів в Європейському Союзі. Автором в статті обґрунтовано роль держави, зокрема її інституцій, у зміцненні економічної безпеки та на цій основі необхідності активізації державного регулювання підприємництва для реалізації обґрунтованих універсальних стратегічних і тактичних заходів цілеспрямованого впливу щодо забезпечення ефективного функціонування підприємництва. Встановлено, що об'єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічних функцій держави. Визначено сутність й предметну площину понять «державне регулювання» та «економічна безпека» на основі дослідження й систематизації наявних підходів, відмінною рисою яких є врахування багатоаспектності змістовних характеристик цих дефініцій, що сприяє розвитку теоретичних засад забезпечення економічної безпеки у напрямку зміцнення фінансового становища підприємництва у часі та просторі. Встановлено причини зниження рівня економічної безпеки підприємництва (недосконалість законодавства та судової влади, корупція, корпоративні конфлікти, наявність легальних та нелегальних методів, що дають можливість усунути власника від управління підприємством, відсутність захисту інформації щодо діяльності підприємства, слабкість державного контролю за корпоративною сферою тощо) та запропоновано організаційні та економічні аспекти механізму забезпечення економічної безпеки на підприємствах, які доцільно впровадити на найближчу і віддаленішу перспективу в складі концепцій, програм, стратегій щодо розвитку підприємництва в Україні. ; В современном мире доказано, что социально-экономическая стабильность и устойчивое развитие предпринимательства наряду с уверенным повышением уровня и качества жизни населения страны сопровождается усилением государственного регулирования экономики с учетом интеграционных процессов в Европейском Союзе. Автором в статье обоснована роль государства, в частности ее институтов, в укреплении экономической безопасности и на этой основе необходимость активизации государственного регулирования предпринимательства для реализации обоснованных универсальных стратегических и тактических мер целенаправленного воздействия по обеспечению эффективного функционирования предпринимательства. Установлено, что объективная необходимость государственного регулирования экономики обусловлена необходимостью преодоления недостатков рыночного саморегулирования и выполнения экономических функций государства. Определена сущность и предметная плоскость понятий «государственное регулирование» и «экономическая безопасность» на основе исследования и систематизации существующих подходов, отличительной чертой которых является учет многоаспектности содержательных характеристик этих дефиниций, что способствует развитию теоретических основ обеспечения экономической безопасности относительно укрепления финансового положения предпринимательства во времени и пространстве. Установлены причины снижения уровня экономической безопасности предпринимательства (несовершенство законодательства и судебной власти, коррупция, корпоративные конфликты, наличие легальных и нелегальных методов, дающих возможность устранить владельца от управления предприятием, отсутствие защиты информации о деятельности предприятия, слабость государственного контроля за корпоративной сферы и т.д.) и предложены организационные и экономические аспекты механизма обеспечения экономической безопасности на предприятиях, которые целесообразно внедрить на ближайшую и отдаленную перспективу в составе концепций, программ, стратегий по развитию предпринимательства в Украине.

The article is devoted to the release of problems and proposed actions to improve the efficiency of the municipal electric companies. While indicating that the rhythmic and smooth operation of passenger electric occupies in the spectrum of life issues of contemporary big city an important place. The article pointed out the legal framework of urban electric transport in Ukraine. For example, transportation services are provided in compliance with requirements such as: consistency (reliability) of traffic on the routes (lines) account in determining the number of passenger rolling stock; establishing speed routes (lines) in compliance with the technical condition of the rolling stock; transportation safety. The article also noted that the management of municipal electric companies has its own peculiarities and differences from the private sector: low profitability; government regulation of pricing; the need for state support; small opportunities and onerous conditions on borrowing. Slow adaptation to market conditions of work and the resulting difficult financial and economic situation of the main problems is called municipal electric companies. The basic factors of low efficiency of the municipal electric companies: unequal conditions of competition in the urban passenger transportation, lobbying stakeholders interests of private carriers; partial compensation for the cost of providing services at subsidized passenger transportation from the state, the uneven subventions for the year; mismatch fares on its cost, the City Council unrecovered difference between economic and tariff setting; critical physical deterioration of the park trams and trolleybuses; the decline in the provision of transport services in the context of stable growth of fixed costs, such as administration costs. The efficiency of the provision of transport, efficiency of passenger security, the efficiency of toll collection, the effectiveness of operational work, the effectiveness of the use of labor resources and the effectiveness of financial and economic activity. Given rating performance indicators of financial and operational activities of municipal electric companies. ; Статья посвящена выделению проблем и предлагаемым мероприятиям по повышению эффективности деятельности предприятий городского электротранспорта. Указано, что обеспечение ритмичной и бесперебойной работы пассажирского электротранспорта занимает в спектре проблем жизнедеятельности современного большого города важное место. В статье отмечено законодательную базу городского электрического транспорта Украины. Так, транспортные услуги предоставляются с соблюдением таких требований, как: постоянство (надежность) перевозок на маршрутах (линиях) учета пассажиропотоков при определении количества подвижного состава; установление скорости движения на маршрутах (линиях) в соответствие технического состояния подвижного состава; безопасность перевозок. В статье также отмечено, что управление предприятиями городского электротранспорта имеет свои особенности и отличия от частного сектора: низкая прибыльность; государственное регулирование ценообразования; потребность в государственной поддержке; небольшие возможности и обременительные условия получения заемных средств. Медленную адаптацию к рыночным условиям работы, а также обусловленное этим сложное финансово-экономическое состояние названо основными проблемами предприятий городского электротранспорта. Выделены основные факторы низкой эффективности деятельности предприятий городского электротранспорта: неравные условия конкуренции на рынке городских пассажироперевозок, лоббирование заинтересованными лицами интересов частных перевозчиков; неполная компенсация затрат на оказание услуг по льготным пассажироперевозкам со стороны государства, неравномерность поступления субвенции в течение года; несоответствие тарифа на проезд его себестоимости, невозмещение горсоветами разницы между экономически обоснованным и установленным тарифом; критический физический износ парка трамвайных вагонов и троллейбусов; сокращение объемов предоставления транспортных услуг в условиях стабильного роста постоянных затрат, в частности расходов на администрирование. Проанализирована эффективность обеспечения транспортной работы, эффективность обеспечения пассажироперевозок, эффективность сбора платы за проезд, эффективность эксплуатационной работы, эффективность использования трудовых ресурсов и эффективность финансово-экономической деятельности. Приведены рейтинговые показатели эффективности финансово-эксплуатационной деятельности предприятий городского электротранспорта. ; Стаття присвячена виділенню проблем та запропонуванню заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємств міського електротранспорту. Зазначено, що забезпечення ритмічної і безперебійної роботи пасажирського електротранспорту займає в спектрі проблем життєдіяльності сучасного великого міста важливе місце. В статті наголошено на законодавчій базі міського електричного транспорту України. Так, транспортні послуги надаються з додержанням таких вимог, як: постійність (надійність) перевезень на маршрутах (лініях); врахування пасажиропотоків під час визначення кількості рухомого складу; встановлення швидкості руху на маршрутах (лініях); відповідність технічного стану рухомого складу; безпечність перевезень. В статті також відзначено, що управління підприємствами міського електротранспорту має свої особливості і відмінності від приватного сектора: низька прибутковість; державне регулювання ціноутворення; потреба в державній підтримці; невеликі можливості та обтяжливі умови отримання позикових коштів. Повільну адаптацію до ринкових умов роботи, а також зумовлений цим складний фінансово-економічний стан названо основними проблемами підприємств міського електротранспорту. Виділено основні чинники низької ефективності діяльності підприємств міського електротранспорту: нерівні умови конкуренції на ринку міських пасажироперевезень, лобіювання зацікавленими особами інтересів приватних перевізників; неповна компенсація витрат на надання послуг з пільгових пасажироперевезень з боку держави, нерівномірність надходження субвенції протягом року; невідповідність тарифу на проїзд його собівартості, невідшкодування міськрадами різниці між економічно обґрунтованим та встановленим тарифом; критичний фізичний знос парку трамвайних вагонів і тролейбусів; скорочення обсягів надання транспортних послуг в умовах стабільного зростання постійних витрат, зокрема витрат на адміністрування. Проаналізовано ефективність забезпечення транспортної роботи, ефективність забезпечення пасажироперевезень, ефективність збору плати за проїзд, ефективність експлуатаційної роботи, ефективність використання трудових ресурсів та ефективність фінансово-економічної діяльності. Наведено рейтингові показники ефективності фінансово-експлуатаційної діяльності підприємств міського електротранспорту.

Keywords: the concept of «technology transfer», technology fields, local and basictechnologies, the object of transfer, contractual relations, intellectual property. The article considers the methodology of technologytransfer from the point of economic and legal content in the field of intellectualproperty. It is noted that there is no single definition of technology transfer, as scientistsin various fields interpret it due to the peculiarities of their field of activity. Atthe general level, the field of technology is considered as the birth of technologies,their types and maturity, which are the objects of transfer, taking into account the peculiaritiesof state regulation in the field of transfer. It is in the field of technologythat an invention (utility model) is born, as a result of intellectual, creative human activity;that is, they associate this process with the material carriers of technologies, orthe intangible phenomenon becomes a material state. The transfer of technology is associatedwith the transition to technical means, technological processes, and computernetworks. It is considered from the point of law as a type of communication betweenbusiness entities on the basis of contractual relations. It is determined thatfrom the point of methodology of technologies and their components transfer, theissue of technologies origin and the nature of their creation require in-depth study,and that is important to indicate the author(s) (owner(s)) of the result of intellectual,creative activity in the field of intellectual property. The main goal of the technology can be achieved only if there is a quantitative assessment of the perfection of theprocess and product quality. Technology uses two types of models: ideal objects ofbasic sciences, on the basis of which the most general laws and regularities of naturalsciences are formulated, and ideal objects of technology itself, on the basis of whichmorphological descriptions of separate stages and functional descriptions of the structureof technological lines are made. New local technologies are the result of inventions,utility models in the field of technologies, which have a specific author(s) (inventor(s)) and which are the object of transfer. Amendments to the terms of Article 1of the Law of Ukraine «On State Regulation of Technology Transfer Activities». ; Ключові слова: поняття «трансфер технології», сфери технологій, локальні та базовітехнології, об'єкт трансферу, договірні відносини, інтелектуальна власність У статті розглянуто методологію трансферу технологій з позиції економіко-правовогозмісту у сфері інтелектуальної власності. Зазначено, що досі немає єдиного визначеннятрансферу технологій, оскільки науковці різних галузей трактують його через особливо-сті своєї сфери діяльності. На загальному рівні розглянуто сферу технології як народ-ження технологій, їх видів та зрілості, що є об'єктами трансферу, з урахуванням особли-востей державного регулювання у сфері трансферу. Саме у сфері технології народжу-ється винахід (корисна модель) як результат інтелектуальної, творчої діяльності людини.Цей процес пов'язують з матеріальними носіями технологій, або нематеріальне явищепереходить у матеріальний стан. З трансфером технології пов'язують перехід до техніч-них засобів, технологічних процесів, комп'ютерних мереж. Він розглядається з позиціїправа як вид комунікацій між суб'єктами господарювання на основі договірних відносин.Визначено, що з позиції методології трансферу технологій та їх складових поглибленогодослідження потребує проблема походження технологій та природи її створення, що маєзначення для встановлення автора/ів (власника/ів) результату інтелектуальної, творчоїдіяльності у сфері інтелектуальної власності. Головна мета технології може бути досяг-нута тільки за наявності кількісної оцінки довершеності процесу та якості продукту.Технологія користується двома типами моделей: ідеальні об'єкти фундаментальнихнаук, на базі яких сформульовано найбільш загальні закони та закономірності природо-знавчих наук, та ідеальні об'єкти власне самої технології, на базі яких складено морфо-логічні описи окремих стадій (технологічних операцій) та функціональні описи струк-ту¬ри технологічних ліній. Нові локальні технології (інноваційні технології) є результа-том винаходів, корисних моделей у сфері технологій, які мають конкретного/их автора/ів(винахідника/ків) і стають об'єктом трансферу. Запропоновано зміни та доповнення дотермінів статті 1 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері транс-феру технологій»: «нематеріальні активи» «об'єкт технології», «складова технології» та«технологія», які знайшли більш нове та системне відображення.Список використаних джерел: 1. Шиващкевич Д. С. Формирование сетевых инновационных структур как условие перехода к новым технологическим укладам. Вестник СГСЭУ, 2013. № 2 (46). 2. Трансфер технологій / Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. 3. Большой экономический словарь: 25000 терминов / под ред. А. Н. Азрилияна. 7-е изд., доп. 4. Цибульова П. М., Чеботарьова В. П., Зінова В. Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю : монографія / за ред. П. М. Цибульова. Київ : «К.І.С.», 2005. 448 с. 5. Ляшенко О. М. Моделі комерціалізації та трансферу технологій в умовах глобального середовища : монографія. Тернопіль : Економічна думка, 2007. 366 с. 6. Перерва П. Г., Коциски Д., Сакай Д., Верешне Шомоши М. Трансфер технологий : монография. Харьков — Мишкольц : НТУ «ХПИ», 2012. 599 с. URL: http://repository.kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPI-Press/26368/1/Pererva_ Transfer_tekhnologiy_2012.pdf/. 7. Трансфер технологій та охорона інтелектуальної власності в наукових установах : монографія / Ю. М. Капіца, К. С. Шахбазян, Д. С. Махновський, І. І. Хоменко / за ред. Ю. М. Капіци. Київ : Центр інтелектуальної власності та передачі технологій НАН України, 2015. 431 с. 8. Новіков Є. А. Правове регулювання діяльності мережі трансфертехнологій : монографія. Харків : НДІ ПЗІР НАПрНУ, 2019. 173 с. 9.Титов В. В. Трансфер технологий : учебное пособие. Москва : ВНИИПИ, 2000. 10. Трансфер технологій : підручник / А. А. Мазаракі, Г. О. Андрощук, С. І. Бай та ін. / за заг. ред. А. А. Мазаракі. Київ : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2014. 556 с. 11. Бутенко Д. С., Ткачук І. І. Розвиток трансферу технологій — запорука активізації інноваційних процесів в Україні. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. № 7. С. 261–263. 12. Кваша Т. К., Паладченко О. Ф., Молчанова І. В. Трансфер технологій як реалізація науково-технічного та інтелектуального потенціалу України. Наука, технології, інновації. 2018. № 1. С. 72–79. 13. Корнілова І. М., Руденко Є. О. Методичне забезпечення обґрунтування трансферу технологій. БІЗНЕСІНФОРМ. 2019. № 2. C. 85–94. URL: https://www.readcube.com/articles/10.32983%2F2222-4459-2019-2-85-94. 14. Communication From the Commission to the Council, the European Parliament, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions «Improving knowledge transfer between research institutions and industry across Europe: Embracing Open Innovation – Implementing the Lisbon agenda», Brussels, 4.4.2007, COM 2007) 182 final. 15. Ляшенко О. М. Методи та моделі комерціалізації трансферу технологій : автореф. дис. … д-ра екон. наук. Київ, 2009. С. 36. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/3051/1/secur_lyashenko_doc_aref.pdf. 16. Ляшенко О. М. Комерціалізація та трансферт технології: категорії та методи інноваційної діяльності. Інноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. 2013. С. 8–13. URL: http://masters.donntu.org/ 2013 /iem/suhanov/library/ar2.pdf. 17. Зінчук Т. О., Кащук К. М. Трансфер інноваційних технологій: сутність та значення у розвитку вітчизняної економіки. URL: http://ir.znau. edu.ua/bitstream/123456789/4262/3/Znptdau_2012_2_199_208.pdf.18. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій : Закон України від 14 вересня 2006 року № 143-V. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/143-16#Text. 19. Родіонова І. В. Основні форми та етапи здійснення трансферу технологій промислових підприємств. Вісник Запорізького національного університету. № 3 (15), 2012. С. 59–64. URL: https://web.znu.edu.ua/ herald//issues/2012/eco-3-2012/059-64.pdf. 20. Білоус О. Ю. Державне регулювання у сфері трансферу знань та технологій як чинник інноваційного розвитку економіки України. Вісник соціально-економічних досліджень. Випуск 2 (57), 2015. С. 100–107. URL: http://vsed.oneu.edu.ua/collections/2015/57/pdf/100-107.pdf. 21. Громов Г. Сфера» технологии. URL: http://www.wdigest.ru /nir_ sphere.htm. 22. Основні технологічні поняття та визначення. URL: https://lektsii.org/ 5-62188.html. ========================= 1. Shyvashchkevych D. S. Formyrovanye setevыkh ynnovatsyonnыkh struktur kak uslovye perekhoda k novыm tekhnolohycheskym ukladam. Vestnyk SHSЭU, 2013. № 2 (46). 2. Transfer tekhnolohii / Material z Vikipedii — vilnoi entsyklopedii. 3. Bolshoi эkonomycheskyi slovar: 25000 termynov / pod red. A. N. Azrylyiana. 7-e yzd., dop. 4. Tsybulova P. M., Chebotarova V. P., Zinova V. H., Suini Yu. Upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu : monohrafiia / za red. P. M. Tsybulova. Kyiv : «K.I.S.», 2005. 448 s. 5. Liashenko O. M. Modeli komertsializatsii ta transferu tekhnolohii v umovakh hlobalnoho seredovyshcha : monohrafiia. Ternopil : Ekonomichna dumka, 2007. 366 s. 6. Pererva P. H., Kotsysky D., Sakai D., Vereshne Shomoshy M. Transfer tekhnolohyi: monohrafyia. Kharkov — Myshkolts : NTU «KhPY», 2012. 599 s. URL: http://repository.kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPI-Press/26368/1/Pererva_ Transfer_tekhnologiy_2012.pdf/. 7. Transfer tekhnolohii ta okhorona intelektualnoi vlasnosti v naukovykh ustanovakh : monohrafiia / Yu. M. Kapitsa, K. S. Shakhbazian, D. S. Makhnovskyi, I. I. Khomenko / za red. Yu. M. Kapitsy. Kyiv : Tsentr intelektualnoi vlasnosti ta peredachi tekhnolohii NAN Ukrainy, 2015. 431 s. 8. Novikov Ye. A. Pravove rehuliuvannia diialnosti merezhi transfertekhnolohii : monohrafiia. Kharkiv : NDI PZIR NAPrNU, 2019. 173 s. 9.Tytov V. V. Transfer tekhnolohyi : uchebnoe posobye. Moskva : VNYYPY, 2000. 10. Transfer tekhnolohii : pidruchnyk / A. A. Mazaraki, H. O. Androshchuk, S. I. Bai ta in. / za zah. red. A. A. Mazaraki. Kyiv : Kyiv. nats. torh.-ekon. un-t, 2014. 556 s. 11. Butenko D. S., Tkachuk I. I. Rozvytok transferu tekhnolohii — zaporuka aktyvizatsii innovatsiinykh protsesiv v Ukraini. Hlobalni ta natsionalni problemy ekonomiky. 2015. № 7. S. 261–263. 12. Kvasha T. K., Paladchenko O. F., Molchanova I. V. Transfer tekhnolohii yak realizatsiia naukovo-tekhnichnoho ta intelektualnoho potentsialu Ukrainy. Nauka, tekhnolohii, innovatsii. 2018. № 1. S. 72–79. 13. Kornilova I. M., Rudenko Ye. O. Metodychne zabezpechennia obgruntuvannia transferu tekhnolohii. BIZNESINFORM. 2019. № 2. C. 85–94. URL: https://www.readcube.com/articles/10.32983%2F2222-4459-2019-2-85-94. 14. Communication From the Commission to the Council, the European Parliament, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions «Improving knowledge transfer between research institutions and industry across Europe: Embracing Open Innovation – Implementing the Lisbon agenda», Brussels, 4.4.2007, COM 2007) 182 final. 15. Liashenko O. M. Metody ta modeli komertsializatsii transferu tekhnolohii : avtoref. dys. … d-ra ekon. nauk. Kyiv, 2009. S. 36. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/3051/1/secur_lyashenko_doc_aref.pdf. 16. Liashenko O. M. Komertsializatsiia ta transfert tekhnolohii: katehorii ta metody innovatsiinoi diialnosti. Innovatsiina ekonomika. Vseukrainskyi naukovo-vyrobnychyi zhurnal. 2013. S. 8–13. URL: http://masters.donntu.org/ 2013 /iem/suhanov/library/ar2.pdf. 17. Zinchuk T. O., Kashchuk K. M. Transfer innovatsiinykh tekhnolohii: sutnist ta znachennia u rozvytku vitchyznianoi ekonomiky. URL: http://ir.znau. edu.ua/bitstream/123456789/4262/3/Znptdau_2012_2_199_208.pdf.18. Pro derzhavne rehuliuvannia diialnosti u sferi transferu tekhnolohii : Zakon Ukrainy vid 14 veresnia 2006 roku № 143-V. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/143-16#Text. 19. Rodionova I. V. Osnovni formy ta etapy zdiisnennia transferu tekhnolohii promyslovykh pidpryiemstv. Visnyk Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. № 3 (15), 2012. S. 59–64. URL: https://web.znu.edu.ua/ herald//issues/2012/eco-3-2012/059-64.pdf. 20. Bilous O. Yu. Derzhavne rehuliuvannia u sferi transferu znan ta tekhnolohii yak chynnyk innovatsiinoho rozvytku ekonomiky Ukrainy. Visnyk sotsialno-ekonomichnykh doslidzhen. Vypusk 2 (57), 2015. S. 100–107. URL: http://vsed.oneu.edu.ua/collections/2015/57/pdf/100-107.pdf. 21. Hromov H. Sfera» tekhnolohyy. URL: http://www.wdigest.ru /nir_ sphere.htm. 22. Osnovni tekhnolohichni poniattia ta vyznachennia. URL: https://lektsii.org/ 5-62188.html.

Keywords: the concept of «technology transfer», technology fields, local and basictechnologies, the object of transfer, contractual relations, intellectual property. The article considers the methodology of technologytransfer from the point of economic and legal content in the field of intellectualproperty. It is noted that there is no single definition of technology transfer, as scientistsin various fields interpret it due to the peculiarities of their field of activity. Atthe general level, the field of technology is considered as the birth of technologies,their types and maturity, which are the objects of transfer, taking into account the peculiaritiesof state regulation in the field of transfer. It is in the field of technologythat an invention (utility model) is born, as a result of intellectual, creative human activity;that is, they associate this process with the material carriers of technologies, orthe intangible phenomenon becomes a material state. The transfer of technology is associatedwith the transition to technical means, technological processes, and computernetworks. It is considered from the point of law as a type of communication betweenbusiness entities on the basis of contractual relations. It is determined thatfrom the point of methodology of technologies and their components transfer, theissue of technologies origin and the nature of their creation require in-depth study,and that is important to indicate the author(s) (owner(s)) of the result of intellectual,creative activity in the field of intellectual property. The main goal of the technology can be achieved only if there is a quantitative assessment of the perfection of theprocess and product quality. Technology uses two types of models: ideal objects ofbasic sciences, on the basis of which the most general laws and regularities of naturalsciences are formulated, and ideal objects of technology itself, on the basis of whichmorphological descriptions of separate stages and functional descriptions of the structureof technological lines are made. New local technologies are the result of inventions,utility models in the field of technologies, which have a specific author(s) (inventor(s)) and which are the object of transfer. Amendments to the terms of Article 1of the Law of Ukraine «On State Regulation of Technology Transfer Activities». ; Ключові слова: поняття «трансфер технології», сфери технологій, локальні та базовітехнології, об'єкт трансферу, договірні відносини, інтелектуальна власність У статті розглянуто методологію трансферу технологій з позиції економіко-правовогозмісту у сфері інтелектуальної власності. Зазначено, що досі немає єдиного визначеннятрансферу технологій, оскільки науковці різних галузей трактують його через особливо-сті своєї сфери діяльності. На загальному рівні розглянуто сферу технології як народ-ження технологій, їх видів та зрілості, що є об'єктами трансферу, з урахуванням особли-востей державного регулювання у сфері трансферу. Саме у сфері технології народжу-ється винахід (корисна модель) як результат інтелектуальної, творчої діяльності людини.Цей процес пов'язують з матеріальними носіями технологій, або нематеріальне явищепереходить у матеріальний стан. З трансфером технології пов'язують перехід до техніч-них засобів, технологічних процесів, комп'ютерних мереж. Він розглядається з позиціїправа як вид комунікацій між суб'єктами господарювання на основі договірних відносин.Визначено, що з позиції методології трансферу технологій та їх складових поглибленогодослідження потребує проблема походження технологій та природи її створення, що маєзначення для встановлення автора/ів (власника/ів) результату інтелектуальної, творчоїдіяльності у сфері інтелектуальної власності. Головна мета технології може бути досяг-нута тільки за наявності кількісної оцінки довершеності процесу та якості продукту.Технологія користується двома типами моделей: ідеальні об'єкти фундаментальнихнаук, на базі яких сформульовано найбільш загальні закони та закономірності природо-знавчих наук, та ідеальні об'єкти власне самої технології, на базі яких складено морфо-логічні описи окремих стадій (технологічних операцій) та функціональні описи струк-ту¬ри технологічних ліній. Нові локальні технології (інноваційні технології) є результа-том винаходів, корисних моделей у сфері технологій, які мають конкретного/их автора/ів(винахідника/ків) і стають об'єктом трансферу. Запропоновано зміни та доповнення дотермінів статті 1 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері транс-феру технологій»: «нематеріальні активи» «об'єкт технології», «складова технології» та«технологія», які знайшли більш нове та системне відображення.Список використаних джерел: 1. Шиващкевич Д. С. Формирование сетевых инновационных структур как условие перехода к новым технологическим укладам. Вестник СГСЭУ, 2013. № 2 (46). 2. Трансфер технологій / Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. 3. Большой экономический словарь: 25000 терминов / под ред. А. Н. Азрилияна. 7-е изд., доп. 4. Цибульова П. М., Чеботарьова В. П., Зінова В. Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю : монографія / за ред. П. М. Цибульова. Київ : «К.І.С.», 2005. 448 с. 5. Ляшенко О. М. Моделі комерціалізації та трансферу технологій в умовах глобального середовища : монографія. Тернопіль : Економічна думка, 2007. 366 с. 6. Перерва П. Г., Коциски Д., Сакай Д., Верешне Шомоши М. Трансфер технологий : монография. Харьков — Мишкольц : НТУ «ХПИ», 2012. 599 с. URL: http://repository.kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPI-Press/26368/1/Pererva_ Transfer_tekhnologiy_2012.pdf/. 7. Трансфер технологій та охорона інтелектуальної власності в наукових установах : монографія / Ю. М. Капіца, К. С. Шахбазян, Д. С. Махновський, І. І. Хоменко / за ред. Ю. М. Капіци. Київ : Центр інтелектуальної власності та передачі технологій НАН України, 2015. 431 с. 8. Новіков Є. А. Правове регулювання діяльності мережі трансфертехнологій : монографія. Харків : НДІ ПЗІР НАПрНУ, 2019. 173 с. 9.Титов В. В. Трансфер технологий : учебное пособие. Москва : ВНИИПИ, 2000. 10. Трансфер технологій : підручник / А. А. Мазаракі, Г. О. Андрощук, С. І. Бай та ін. / за заг. ред. А. А. Мазаракі. Київ : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2014. 556 с. 11. Бутенко Д. С., Ткачук І. І. Розвиток трансферу технологій — запорука активізації інноваційних процесів в Україні. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. № 7. С. 261–263. 12. Кваша Т. К., Паладченко О. Ф., Молчанова І. В. Трансфер технологій як реалізація науково-технічного та інтелектуального потенціалу України. Наука, технології, інновації. 2018. № 1. С. 72–79. 13. Корнілова І. М., Руденко Є. О. Методичне забезпечення обґрунтування трансферу технологій. БІЗНЕСІНФОРМ. 2019. № 2. C. 85–94. URL: https://www.readcube.com/articles/10.32983%2F2222-4459-2019-2-85-94. 14. Communication From the Commission to the Council, the European Parliament, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions «Improving knowledge transfer between research institutions and industry across Europe: Embracing Open Innovation – Implementing the Lisbon agenda», Brussels, 4.4.2007, COM 2007) 182 final. 15. Ляшенко О. М. Методи та моделі комерціалізації трансферу технологій : автореф. дис. … д-ра екон. наук. Київ, 2009. С. 36. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/3051/1/secur_lyashenko_doc_aref.pdf. 16. Ляшенко О. М. Комерціалізація та трансферт технології: категорії та методи інноваційної діяльності. Інноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. 2013. С. 8–13. URL: http://masters.donntu.org/ 2013 /iem/suhanov/library/ar2.pdf. 17. Зінчук Т. О., Кащук К. М. Трансфер інноваційних технологій: сутність та значення у розвитку вітчизняної економіки. URL: http://ir.znau. edu.ua/bitstream/123456789/4262/3/Znptdau_2012_2_199_208.pdf.18. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій : Закон України від 14 вересня 2006 року № 143-V. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/143-16#Text. 19. Родіонова І. В. Основні форми та етапи здійснення трансферу технологій промислових підприємств. Вісник Запорізького національного університету. № 3 (15), 2012. С. 59–64. URL: https://web.znu.edu.ua/ herald//issues/2012/eco-3-2012/059-64.pdf. 20. Білоус О. Ю. Державне регулювання у сфері трансферу знань та технологій як чинник інноваційного розвитку економіки України. Вісник соціально-економічних досліджень. Випуск 2 (57), 2015. С. 100–107. URL: http://vsed.oneu.edu.ua/collections/2015/57/pdf/100-107.pdf. 21. Громов Г. Сфера» технологии. URL: http://www.wdigest.ru /nir_ sphere.htm. 22. Основні технологічні поняття та визначення. URL: https://lektsii.org/ 5-62188.html. ========================= 1. Shyvashchkevych D. S. Formyrovanye setevыkh ynnovatsyonnыkh struktur kak uslovye perekhoda k novыm tekhnolohycheskym ukladam. Vestnyk SHSЭU, 2013. № 2 (46). 2. Transfer tekhnolohii / Material z Vikipedii — vilnoi entsyklopedii. 3. Bolshoi эkonomycheskyi slovar: 25000 termynov / pod red. A. N. Azrylyiana. 7-e yzd., dop. 4. Tsybulova P. M., Chebotarova V. P., Zinova V. H., Suini Yu. Upravlinnia intelektualnoiu vlasnistiu : monohrafiia / za red. P. M. Tsybulova. Kyiv : «K.I.S.», 2005. 448 s. 5. Liashenko O. M. Modeli komertsializatsii ta transferu tekhnolohii v umovakh hlobalnoho seredovyshcha : monohrafiia. Ternopil : Ekonomichna dumka, 2007. 366 s. 6. Pererva P. H., Kotsysky D., Sakai D., Vereshne Shomoshy M. Transfer tekhnolohyi: monohrafyia. Kharkov — Myshkolts : NTU «KhPY», 2012. 599 s. URL: http://repository.kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPI-Press/26368/1/Pererva_ Transfer_tekhnologiy_2012.pdf/. 7. Transfer tekhnolohii ta okhorona intelektualnoi vlasnosti v naukovykh ustanovakh : monohrafiia / Yu. M. Kapitsa, K. S. Shakhbazian, D. S. Makhnovskyi, I. I. Khomenko / za red. Yu. M. Kapitsy. Kyiv : Tsentr intelektualnoi vlasnosti ta peredachi tekhnolohii NAN Ukrainy, 2015. 431 s. 8. Novikov Ye. A. Pravove rehuliuvannia diialnosti merezhi transfertekhnolohii : monohrafiia. Kharkiv : NDI PZIR NAPrNU, 2019. 173 s. 9.Tytov V. V. Transfer tekhnolohyi : uchebnoe posobye. Moskva : VNYYPY, 2000. 10. Transfer tekhnolohii : pidruchnyk / A. A. Mazaraki, H. O. Androshchuk, S. I. Bai ta in. / za zah. red. A. A. Mazaraki. Kyiv : Kyiv. nats. torh.-ekon. un-t, 2014. 556 s. 11. Butenko D. S., Tkachuk I. I. Rozvytok transferu tekhnolohii — zaporuka aktyvizatsii innovatsiinykh protsesiv v Ukraini. Hlobalni ta natsionalni problemy ekonomiky. 2015. № 7. S. 261–263. 12. Kvasha T. K., Paladchenko O. F., Molchanova I. V. Transfer tekhnolohii yak realizatsiia naukovo-tekhnichnoho ta intelektualnoho potentsialu Ukrainy. Nauka, tekhnolohii, innovatsii. 2018. № 1. S. 72–79. 13. Kornilova I. M., Rudenko Ye. O. Metodychne zabezpechennia obgruntuvannia transferu tekhnolohii. BIZNESINFORM. 2019. № 2. C. 85–94. URL: https://www.readcube.com/articles/10.32983%2F2222-4459-2019-2-85-94. 14. Communication From the Commission to the Council, the European Parliament, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions «Improving knowledge transfer between research institutions and industry across Europe: Embracing Open Innovation – Implementing the Lisbon agenda», Brussels, 4.4.2007, COM 2007) 182 final. 15. Liashenko O. M. Metody ta modeli komertsializatsii transferu tekhnolohii : avtoref. dys. … d-ra ekon. nauk. Kyiv, 2009. S. 36. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/3051/1/secur_lyashenko_doc_aref.pdf. 16. Liashenko O. M. Komertsializatsiia ta transfert tekhnolohii: katehorii ta metody innovatsiinoi diialnosti. Innovatsiina ekonomika. Vseukrainskyi naukovo-vyrobnychyi zhurnal. 2013. S. 8–13. URL: http://masters.donntu.org/ 2013 /iem/suhanov/library/ar2.pdf. 17. Zinchuk T. O., Kashchuk K. M. Transfer innovatsiinykh tekhnolohii: sutnist ta znachennia u rozvytku vitchyznianoi ekonomiky. URL: http://ir.znau. edu.ua/bitstream/123456789/4262/3/Znptdau_2012_2_199_208.pdf.18. Pro derzhavne rehuliuvannia diialnosti u sferi transferu tekhnolohii : Zakon Ukrainy vid 14 veresnia 2006 roku № 143-V. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/143-16#Text. 19. Rodionova I. V. Osnovni formy ta etapy zdiisnennia transferu tekhnolohii promyslovykh pidpryiemstv. Visnyk Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. № 3 (15), 2012. S. 59–64. URL: https://web.znu.edu.ua/ herald//issues/2012/eco-3-2012/059-64.pdf. 20. Bilous O. Yu. Derzhavne rehuliuvannia u sferi transferu znan ta tekhnolohii yak chynnyk innovatsiinoho rozvytku ekonomiky Ukrainy. Visnyk sotsialno-ekonomichnykh doslidzhen. Vypusk 2 (57), 2015. S. 100–107. URL: http://vsed.oneu.edu.ua/collections/2015/57/pdf/100-107.pdf. 21. Hromov H. Sfera» tekhnolohyy. URL: http://www.wdigest.ru /nir_ sphere.htm. 22. Osnovni tekhnolohichni poniattia ta vyznachennia. URL: https://lektsii.org/ 5-62188.html.

Economic policy is a complex of measures implemented at the state level and provided for the solution of strategic and tactical tasks of the development of the economic system in accordance with the interests of society and the individual. Like every sphere of human activity, it is subject to regulation. The most powerful regulator of economic policy is the state. The market relations, which are quite contradictory, are analyzed. On the one hand, the state, having the post-Soviet character of governance, is rather rigid in interfering in the regulation of the economic sphere, while not having a general philosophical strategy for regulating economic policy. From the other side, the majority of the subjects of economic activity "cooperate" with the state within the framework of shadowed and corruption spheres. It means that the state regulation is absolutely ineffective one. Attention is drawn to the need for a comprehensive study of the current experience of developed democratic-legal states with respect to philosophical substantiation and management practices in the regulation of economic policy using specific levers of the implementation of a state defect. The state should create such rules of the game (legislative acts of background), which would create the most balanced situation. On the one hand, the state may restrain market competition in favor of social-social priorities, and on the other hand, to support such competition through the effective implementation of antitrust laws. Finding the optimal balance within this balance is, from our point of view, a key element of the philosophy of the process of regulating economic policy in the system of market relations. Detailing the principles of state regulation of economic policy leads us to building an effective system for the definition, implementation and phased verification of the state's participation in the management of the national structure of market relations. Such management and regulation should be guided by the philosophy of social welfare and the comprehensive development of the competitive economy which is aimed at the unique realization of highly technological innovational projects.These principles, in terms of the author, should become the philosophical basis of the long-term strategy of state regulation of economic policy.Key notions: person, economics, politics, culture, state economic policy, regulation. ; Економічна політика є комплексом заходів, що реалізуються на державному рівні й забезпечують вирішення стратегічних і тактичних завдань розвитку економічної системи відповідно до інтересів суспільства і особистості. Як і кожна сфера людської діяльності, вона підлягає регуляції. Найбільш потужним регулятором економічної політики є держава. Аналізуються ринкові відносини, що мають доволі суперечливий характер. З одного боку, держава, маючи пострадянський характер управління, доволі жорстко втручається в регулювання економічної сфери, при цьому не маючи загальнофілософської стратегії регулювання економічної політики. З іншого – більшість суб'єктів економічної діяльності «співпрацюють» з державою в рамках тіньових та корупційних сфер, а значить, державне регулювання є абсолютно неефективним. Звертається увага на необхідність всебічного вивчення сучасного досвіду розвинених демократично-правових держав щодо філософських обґрунтувань і управлінських практик регулювання економічної політики з використанням конкретних важелів реалізації державної вади. Держава має створювати такі правила гри (нормативно-законодавче підґрунтя), які б створювали максимально збалансовану ситуацію. З одного боку, держава може стримувати ринкову конкуренцію на користь загальносоціальних пріоритетів, а з іншого – підтримувати таку конкуренцію завдяки ефективній реалізації антимонопольного законодавства. Пошук оптимального співвідношення в рамках такого балансу і є, з нашої точки зору, ключовим елементом філософії процесу регулювання економічної політики в системі ринкових відносин. Деталізація принципів державного регулювання економічної політики приводить нас до побудови ефективної системи визначення, реалізації та поетапної верифікації участі держави в управлінні національною структурою ринкових відносин. Таке управління і регулювання має орієнтуватися на філософію соціального блага та всебічного розвитку конкурентної економіки, орієнтованої на всебічну реалізацію високотехнологічних інноваційних проектів.Ці принципи, з точки зору автора, мають стати філософською основою довготривалої стратегії державного регулювання економічної політики.Ключові поняття: людина, економіка, політика, культура, державна економічна політика, регулювання.Экономическая политика представляет собой комплекс мероприятий, реализуемых на государственном уровне и обеспечивают решение стратегических и тактических задач развития экономической системы в соответствии с интересами общества и личности. Как и любая сфера человеческой деятельности, она подлежит регуляции. Наиболее мощным регулятором экономической политики является государство. Анализируются рыночные отношения, имеющие довольно противоречивый характер. С одной стороны, государство, имея постсоветский характер управления, довольно жестко вмешивается в регулирование экономической сферы, при этом не имея общефилософский стратегии регулирования экономической политики. С другой - большинство субъектов экономической деятельности «сотрудничают» с государством в рамках теневых и коррупционных сфер, а значит, государственное регулирование является абсолютно неэффективным. Обращается внимание на необходимость всестороннего изучения современного опыта развитых демократически-правовых государств по философских обоснований и управленческих практик регулирования экономической политики с использованием конкретных рычагов реализации государственной недостатки. Государство должно создавать такие правила игры (нормативно-законодательная база), которые создавали максимально сбалансированную ситуацию. С одной стороны, государство может сдерживать рыночную конкуренцию в пользу общесоциальных приоритетов, а с другой - поддерживать такую конкуренцию благодаря эффективной реализации антимонопольного законодательства. Поиск оптимального соотношения в рамках такого баланса и является, с нашей точки зрения, ключевым элементом философии процесса регулирования экономической политики в системе рыночных отношений. Детализация принципов государственного регулирования экономической политики приводит нас к построению эффективной системы определения, реализации и поэтапной верификации участия государства в управлении национальной структурой рыночных отношений. Такое управление и регулирование должно ориентироваться на философию социального блага и всестороннего развития конкурентной экономики, ориентированной на всестороннюю реализацию высокотехнологичных инновационных проектов.Эти принципы, с точки зрения автора, должны стать философской основой долгосрочной стратегии государственного регулирования экономической политики.Ключевые понятия: человек, экономика, политика, культура, государственная экономическая политика, регулирование. Economic policy is a complex of measures implemented at the state level and provided for the solution of strategic and tactical tasks of the development of the economic system in accordance with the interests of society and the individual. Like every sphere of human activity, it is subject to regulation. The most powerful regulator of economic policy is the state. The market relations, which are quite contradictory, are analyzed. On the one hand, the state, having the post-Soviet character of governance, is rather rigid in interfering in the regulation of the economic sphere, while not having a general philosophical strategy for regulating economic policy. From the other side, the majority of the subjects of economic activity "cooperate" with the state within the framework of shadowed and corruption spheres. It means that the state regulation is absolutely ineffective one. Attention is drawn to the need for a comprehensive study of the current experience of developed democratic-legal states with respect to philosophical substantiation and management practices in the regulation of economic policy using specific levers of the implementation of a state defect. The state should create such rules of the game (legislative acts of background), which would create the most balanced situation. On the one hand, the state may restrain market competition in favor of social-social priorities, and on the other hand, to support such competition through the effective implementation of antitrust laws. Finding the optimal balance within this balance is, from our point of view, a key element of the philosophy of the process of regulating economic policy in the system of market relations. Detailing the principles of state regulation of economic policy leads us to building an effective system for the definition, implementation and phased verification of the state's participation in the management of the national structure of market relations. Such management and regulation should be guided by the philosophy of social welfare and the comprehensive development of the competitive economy which is aimed at the unique realization of highly technological innovational projects.These principles, in terms of the author, should become the philosophical basis of the long-term strategy of state regulation of economic policy.Key notions: person, economics, politics, culture, state economic policy, regulation.

ANNOTATION. Problematic aspects of defining the tasks and place of the prosecutor's office, as well as the foreign strategy of improving the organization of the prosecutor's office are highlighted. The experience of foreign countries of the developed democracy, concerning the work of the prosecutor's office for its implementation in the legislation of Ukraine, the history of its origin and its modern purpose are analyzed. On the basis of a comparative study of foreign prosecutor's offices data on their place in the system of government, type of model and basic functions are given, which gives an idea of the role and directions of development of the prosecutor's office in the leading countries of the modern world. It is stated that the modern Prosecutor's Office of France is referred to the executive branch of power and reports to the Ministry of Justice. Prosecutors are very close to the judge's corps because they receive the same training and often move from prosecutors to judges and vice versa throughout their careers. In Germany, prosecuting authorities operate at the general courts of all levels. The Attorney General of the Federal Republic of Germany exercises his authority under the general authority of the Minister of Justice of Germany. According to a special law that defines the legal status of the Prosecutor's Office in Latvia, the prosecutor's office is a judicial authority that independently supervises compliance with the law within the established competence. In the UK, there is no public prosecutor's office or its direct analogue. The Public Prosecutor's Office operates within the system of public authorities as an independent authority, coordinated by the General Atorney. In the Republic of Lithuania, prosecutors organize and manage the pre-trial investigation process, as well as support state prosecutions in criminal cases. The author summarizes that there is no uniform standard in Europe for the prosecutor's model. The prosecutor's models analyzed have advantages and disadvantages, but none of them excludes or prefers one or the other model. Recommendations on improving the Prosecutor's Office of Ukraine have been provided. KEY WORDS: prosecutor's office, organization of the prosecutor's office, international experience, model of the prosecutor's office, place of the prosecutor's office, prosecutor, powers of the prosecutor. ; АННОТАЦИЯ: в статье выделены проблемные аспекты определения задач и места органов прокуратуры, а также зарубежной стратегии совершенствования организации прокуратуры. Проанализирован опыт зарубежных государств развитой демократии, касающийся работы прокуратуры для его введения в законодательстве Украины, история возникновения этого органа и его современное назначения. На основании сравнительного исследования зарубежных прокуратур наведени данные об их месте в системе власти, тип модели и основные функции, дает представление о роли и направления развития института прокуратуры в ведущих странах современного мира. Отмечено, что современная прокуратура Франции отнесена к исполнительной ветви власти и подчиняется Министерству юстиции. Должностные лица прокуратуры очень близки к судейскому корпусу, так как они получают одинаковую подготовку и в ходе своей карьеры нередко переходят из прокуроров в судьи и наоборот. В Германии органы прокуратуры функционируют при общих судах всех уровней. Генеральный федеральный прокурор выполняет свои повноваження под общим руководством Министра юстиции Германии. В соответствии со специальным законом, который определяет правовое положение прокуратуры в Латвии, прокуратура является органом судебной власти, самостоятельно осуществляет надзор за соблюдением законности в пределах установленной компетенции. В Великобритании прокуратуры или его прямого аналога вообще нет. В системе органов государственной власти функционирует Служба королевских прокуроров как самостоятельный и независимый орган власти, деятельность которого координирует Генеральный атторней. В Литовской Республике прокуроры осуществляют организацию и управление процессом досудебного следствия, а также поддерживают государственное обвинение по уголовным делам. Автор резюмирует, что в Европе нет единого стандарта по модели прокуратуры. Проанализированы модели прокуратур имеют преимущества и недостатки, но ни одна из них не исключается и не отдается предпочтение той или иной модели. Даны рекомендации по совершенствованию прокуратуры Украины. ; АНОТАЦІЯ: у статті виокремлено проблемні аспекти визначення завдань і місця органів прокуратури, а також зарубіжної стратегії вдосконалення організації прокуратури. Проаналізовано досвід зарубіжних держав розвиненої демократії, який стосується роботи прокуратури для його запровадження в законодавстві України, історія виникнення цього органу та його сучасне призначення. На підставі порівняльного дослідження зарубіжних прокуратур наве­дені дані про їх місце в системі влади, тип моделі та основні функції, що дає уявлення про роль і напрями розвитку інституту прокуратури в провідних країнах сучасного світу. Зазначено, що сучасна прокуратура Франції віднесена до виконавчої гілки влади і підпорядковується Міністерству юстиції. Посадові особи прокуратури дуже близькі до суддівського корпусу, оскільки вони отримують однакову підготовку і в ході своєї кар'єри нерідко переходять із прокурорів у судді і навпаки. У Німеччині органи прокуратури функціонують при загальних судах усіх рівнів. Генеральний федеральний прокурор виконує свої пов­новаження під загальним керівництвом Міністра юстиції Німеччини. Відповідно до спеціального закону, який визначає правове становище прокуратури в Лат­вії, прокуратура є органом судової влади, який самостійно здійснює нагляд за дотриманням законності в межах установленої компетенції. У Великобританії прокуратури чи її прямого аналога взагалі немає. У системі органів державної влади функціонує Служба королівських прокурорів як самостійний та незалежний орган влади, діяльність якого координує Генеральний аторней. У Литовській Республіці прокурори здійснюють організацію і управління процесом досудового слідства, а також підтримують державне обвинувачення у кримінальних справах. Автор резюмує, що у Європі немає єдиного стандарту щодо моделі прокуратури. Проаналізовані моделі прокуратур мають переваги і недоліки, але жодна з них не виключається і не віддається перевага тій чи іншій моделі. Надано рекомендації щодо вдосконалення прокуратури України.

In the article it was researched the regulation, enforcement of fishing education in Galicia of late 19th – early 20th century. It was made the analysis of teaching methods of subjects at the Department of Zoology at the Jagiellonian University, Agricultural Academy in Dublyany, Lviv veterinary school, junior forest school in Bolekhiv, field crops school in Dublyany. It was established that a number of one-day fishing courses were held in Lviv, Brody, Hyriv, Sambir, Old Solya, Lopushanka. With the assistance of Malopolska agricultural society there were organized the courses in the field of river fishing in Jarosław, Kolomyya and Chortkiv. It was described the legal basis for admission to educational institutions on specialty «Fishing», their material and financial support. It was researched the activity of «Fisherman's school», which operated in 1938 in Buhazhevo, Myendzyhodzy County of Poznan province. People from all parts of Poland (including Eastern Galicia) who were 18 years old, who left school (regardless of its level) and who at least 1 year were working in the field of fisheries, they had the right to study at the school. It was researched the activity of Provincial fishing society and its leaders, M. Novitsky and S. Fisher, and field crops Society in Krakow in organizing the fishing education. It was found that mainly Henryk Vyeloveyskyy, Stanislav Fibih, Franciszek Staff engaged in teaching subjects in fisheries. It was shown the influence of innovative technologies and the workers' training in the fishing industry in the organization of farms. It was established that the main source base for research education in fisheries is «Okólnik», magazine which was published by marginal fishing company; «Przegląd rybacki», reports on the activities of Krakow field crops society, archives of the Central State Historical Archives of Ukraine in Lviv, State archives of Ternopil region. Based on the instructions of the public authorities of Galicia and the Second Commonwealth it was described approaches to management of education sector and its influence on the effectiveness of fisheries. It was discovered humanitarian, political and economic factors which had influence on the shape and quality of Fisherman's education. Based on the elaborated material, it was presented results which can be used in the organization of education in fisheries in modern Ukraine. ; В статье освещены государственное регулирование, правоприменение в сфере рыболовного образования Галиции конца XIX – начала ХХ века. Осуществлен анализ методики преподавания учебных предметов на кафедре зоологии Ягеллонского университета, в Сельскохозяйственной академии в Дублянах, Львовской ветеринарной школе, Младшей лесной школе в Болехове, Аграрной школе в Дублянах. Установлено, что ряд однодневных рыболовных курсов проходило во Львове, Бродах, Хырове, Самборе, Старой Соли, Лопушанке. При содействии Малопольского земледельческого общества были организова-ны курсы речного рыболовства в Ярославе, Коломые и Черткове. Описаны правовые основания для поступления в учебные заведения по специальности «Рыболовство», их материальное и финансовое обеспечение. Отражена деятельность Рыба-цкой школы, действовавшей в 1938 году в Бухажево Мендзиходзкого уезда Познаньского воеводства. В школе имели право учиться лица из всех частей Польши (в том числе и Восточной Галиции), которые достигли 18-летнего возраста, закончи-ли школу (независимо от ее уровня) и хотя бы 1 год работали в сфере рыболовства. Отражена деятельность Краевого рыболовного общества и его руководителей – М. Новицкого и С. Фишера, а также Краковского земледельческого общества в организации рыболовного образования. Установлено, что главным образом преподаванием предметов по рыболовству занимались Генрик Веловейський, Станислав Фибих, Францишек Стафф. Осве-щены влияние инновационных технологий и обучение работников рыболовной отрасли при организации хозяйств. Установ-лено, что основными источниками для исследования образования в области рыболовства являются «Okólnik» ̶ журнал, который издавало Краевое рыболовное общество, «Przegląd rybacki», отчеты о деятельности Краковского земледельчес-кого общества, архивные материалы Центрального государственного исторического архива Украины в г. Львове, государ-ственного архива Тернопольской области. На основании распоряжений органов публичной власти Галиции и Второй Речи Посполитой описаны подходы к управлению отраслью образования, его влияние на эффективность рыболовства. Обнару-жено гуманитарные, политические, экономические факторы, которые влияли на форму и качество рыбацкого образова-ния. На основе разработанного материала представлены выводы, которые можно использовать при организации образо-вания в области рыболовства в условиях современной Украины. ; У статті висвітлено державне регулювання, правозастосування у сфері рибальської освіти Галичини кінця ХІХ – по-чатку ХХ століття. Проведено аналіз методики викладання навчальних предметів на кафедрі зоології Ягеллонського уні-верситету, Сільськогосподарської академії у Дублянах, Львівської ветеринарної школи, Молодшої лісової школи у Болехові, Рільничої школи у Дублянах. Встановлено, що низка одноденних рибальських курсів проходила у Львові, Бродах, Хирові, Самборі, Старій Солі, Лопушанці. За сприяння Малопольського землеробського товариства були організовані курси у галузі річкового рибальства в Ярославі, Коломиї та Чорткові. Описано правові підстави для вступу до навчальних закладів за спеціальністю «Рибальство», їх матеріальне та фінансове забезпечення. Висвітлено діяльність «Рибацької школи», що діяла у 1938 р. в Бухажево Мєндзиходзького повіту Познанського воєводства. У школі мали право навчатись особи з усіх частин Польщі (в тому числі і Східної Галичини), які досягли 18-річного віку, закінчили школу (незалежно від її рівня) та хоча б 1 рік працювали у сфері рибальства. Висвітлено діяльність Крайового рибальського товариства та його керівників – М. Новицького та З. Фішера, а також Краківського рільничого товариства в організації рибальської освіти. Встановлено, що головним чином викладанням пред-метів з рибальства займались Генрик Вєловейський, Станіслав Фібіх, Францішек Стафф. Висвітлено вплив інноваційних технологій та навчання працівників рибальської галузі при організації господарств. Встановлено, що основною джерельною базою для дослідження освіти у галузі рибальства є «Okólnik» ‒ часопис, який видавало Крайове рибальське товариство, «Przegląd rybacki», звіти про діяльність Краківського рільничого товариства, архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, державного архіву Тернопільської області. На основі розпоряджень органів публіч-ної влади Галичини та Другої Речі Посполитої описано підходи щодо управління галуззю освіти, її вплив на ефективність рибальства. Виявлено гуманітарні, політичні, економічні чинники, які впливали на форму та якість рибацької освіти. На основі опрацьованого матеріалу подано висновки, які можна використати при організації освіти у галузі рибальства в умовах сучасної України.

The article is devoted to the analysis of legal, institutional and scientific components of counteraction against corruption in Ukraine in view of the fact that today corruption is quite common, which affects any system of our state and causes great damage to the welfare and progress of Ukrainian society. It is emphasized that for a long time the fight against corruption focused only on the public sector of society. Therefore, corrupt relations in the private sphere were virtually ignored by law enforcement agencies and the public. It is noted that a legal framework for combating corruption has been created in Ukraine. Evidence of this is a number of policy documents, laws and bylaws, the purpose of which was the need to bring national legislation in line with international standards to combat corruption and meet the needs of Ukrainian society to take control of corruption-causing facts. The legal component is designed to create a qualitatively new framework for combating corruption in the state, including, in particular, strengthening criminal liability for corruption offenses, wide involvement of state bodies, local self-government bodies, public organizations, regulation of the functioning of numerous social institutions, whose task is to fight corruption. In the article is emphasized that the institutional component of combating crime can at least include: the National Agency on Corruption Prevention, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the State Bureau of Investigation, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office, the High Anti-Corruption Court, the National Agency of Ukraine for finding, tracing and management of assets derived from corruption and other crimes, the Security Service of Ukraine, the TheNational Anticorruption Policy Council. It is emphasized that the relevance of scientific support of anti-corruption (scientific component) necessitates, firstly, increasing the effectiveness of this fight, and secondly, the constant monitoring of statistical and social data on the spread of corruption in Ukraine, according to a preliminary, rapid understanding of related to the prevention of corruption as such, and the principles that should be laid down in the basis of the relevant preventive activities. In the article such principles of anti-corruption as passion, conceptuality, publicity, adequate evaluation of the results of the fight against corruption, legitimacy, legislative economy and scientific validity is described. ; Статья посвящена анализу правовых, институциональных и научных составляющих противодействия коррупции в Украине с учетом констатации того факта, что сегодня коррупция является достаточно распространенным явлением, которое поражает любую систему функционирования нашего государства и наносит огромный ущерб благополучию и прогресса украинского общества. Подчеркнуто, что длительное время борьба с коррупцией сосредоточивалась только на государственном секторе функционирования общества. Поэтому коррупционные отношения в частной сфере фактически оставались без внимания правоохранительных органов и общественности. Отмечено, что в Украине создан правовой каркас противодействия коррупции. Свидетельством этому является ряд программных документов, законов и подзаконных актов, целью принятия которых стала необходимость приведения национального законодательства в соответствие с международными стандартами противодействия коррупции и удовлетворения потребности украинского общества взять контроль над коррупциогенных фактами. Правовая составляющая призвана создать качественно новые основы противодействия коррупции в государстве, включая, в частности, усиление уголовной ответственности за коррупционные правонарушения, широкое привлечение государственных органов, органов местного самоуправления, общественных организаций, регулирование функционирования многочисленных социальных институтов, задачей которых является борьба с коррупцией. В статье отмечается, что к институциональной составляющей противодействия преступности по крайней мере можно отнести: Национальное агентство по предупреждению коррупции, Национальное антикоррупционное бюро Украины, Государственное бюро расследований, Специализированную антикоррупционную прокуратуру, Высший антикоррупционный суд, Национальное агентство Украины по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений, Службу безопасности Украины, Национальный совет по вопросам антикоррупционной политики. Подчеркивается, что актуальность научного сопровождения противодействия коррупции (научной составляющей) обусловлена необходимостью, во-первых, повышения эффективности данного противодействия, во-вторых, проведения постоянного мониторинга статистических и социологических данных относительно распространения коррупции в Украине, в-третьих, четкого понимания характера деятельности, связанной с предотвращением коррупции как таковой, и принципов, которые должны быть заложены в основу соответствующей предупредительной деятельности. В статье охарактеризованы такие принципы противодействия коррупции, как пассионарность, концептуальность, публичность, адекватное оценивание результатов борьбы с коррупцией, легитимность, законодательная экономия и научная обоснованность. ; Статтю присвячено аналізу правових, інституційних і наукових складових протидії корупції в Україні з огляду на констатацію того факту, що сьогодні корупція є досить поширеним явищем, яким вражено будь-яку систему функціонування нашої держави та завдається величезного збитку добробуту й прогресу українського суспільства. Підкреслено, що тривалий час боротьба з корупцією зосереджувалася лише на державному секторі функціонування суспільства. Тому корупційні відносини в приватній сфері фактично залишалися без уваги правоохоронних органів та громадськості. Зазначено, що в Україні створено правовий каркас протидії корупції. Свідченням цьому є низка програмних документів, законів та підзаконних актів, метою прийняття яких стала необхідність приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів протидії корупції та задоволення потреби українського суспільства взяти контроль над корупціогенними фактами. Правова складова покликана створити якісно нові засади протидії корупції в державі, включаючи, зокрема, посилення кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, широке залучення державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, регулювання функціонування чисельних соціальних інституцій, завданням яких є боротьба з корупцією. У статті наголошується, що до інституційної складової протидії злочинності принаймні можна віднести: Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Службу безпеки України, Національну раду з питань антикорупційної політики. Підкреслюється, що актуальність наукового супроводу протидії корупції (наукової складової) зумовлюється необхідністю, по-перше, підвищення ефективності цієї протидії, по-друге, проведення постійного моніторингу статистичних і соціологічних даних щодо поширення корупції в Україні, по-третє, чіткого розуміння характеру діяльності, пов'язаної із запобіганням корупції як такої, і принципів, що повинні бути закладені в підґрунтя відповідної запобіжної діяльності. У статті охарактеризовано такі принципи протидії корупції, як пасіонарність, концептуальність, публічність, адекватне оцінювання результатів боротьби з корупцією, легітимність, законодавча економія та наукова обґрунтованість.

The article is devoted to the analysis of legal, institutional and scientific components of counteraction against corruption in Ukraine in view of the fact that today corruption is quite common, which affects any system of our state and causes great damage to the welfare and progress of Ukrainian society. It is emphasized that for a long time the fight against corruption focused only on the public sector of society. Therefore, corrupt relations in the private sphere were virtually ignored by law enforcement agencies and the public. It is noted that a legal framework for combating corruption has been created in Ukraine. Evidence of this is a number of policy documents, laws and bylaws, the purpose of which was the need to bring national legislation in line with international standards to combat corruption and meet the needs of Ukrainian society to take control of corruption-causing facts. The legal component is designed to create a qualitatively new framework for combating corruption in the state, including, in particular, strengthening criminal liability for corruption offenses, wide involvement of state bodies, local self-government bodies, public organizations, regulation of the functioning of numerous social institutions, whose task is to fight corruption. In the article is emphasized that the institutional component of combating crime can at least include: the National Agency on Corruption Prevention, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the State Bureau of Investigation, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office, the High Anti-Corruption Court, the National Agency of Ukraine for finding, tracing and management of assets derived from corruption and other crimes, the Security Service of Ukraine, the TheNational Anticorruption Policy Council. It is emphasized that the relevance of scientific support of anti-corruption (scientific component) necessitates, firstly, increasing the effectiveness of this fight, and secondly, the constant monitoring of statistical and social data on the spread of corruption in Ukraine, according to a preliminary, rapid understanding of related to the prevention of corruption as such, and the principles that should be laid down in the basis of the relevant preventive activities. In the article such principles of anti-corruption as passion, conceptuality, publicity, adequate evaluation of the results of the fight against corruption, legitimacy, legislative economy and scientific validity is described. ; Статья посвящена анализу правовых, институциональных и научных составляющих противодействия коррупции в Украине с учетом констатации того факта, что сегодня коррупция является достаточно распространенным явлением, которое поражает любую систему функционирования нашего государства и наносит огромный ущерб благополучию и прогресса украинского общества. Подчеркнуто, что длительное время борьба с коррупцией сосредоточивалась только на государственном секторе функционирования общества. Поэтому коррупционные отношения в частной сфере фактически оставались без внимания правоохранительных органов и общественности. Отмечено, что в Украине создан правовой каркас противодействия коррупции. Свидетельством этому является ряд программных документов, законов и подзаконных актов, целью принятия которых стала необходимость приведения национального законодательства в соответствие с международными стандартами противодействия коррупции и удовлетворения потребности украинского общества взять контроль над коррупциогенных фактами. Правовая составляющая призвана создать качественно новые основы противодействия коррупции в государстве, включая, в частности, усиление уголовной ответственности за коррупционные правонарушения, широкое привлечение государственных органов, органов местного самоуправления, общественных организаций, регулирование функционирования многочисленных социальных институтов, задачей которых является борьба с коррупцией. В статье отмечается, что к институциональной составляющей противодействия преступности по крайней мере можно отнести: Национальное агентство по предупреждению коррупции, Национальное антикоррупционное бюро Украины, Государственное бюро расследований, Специализированную антикоррупционную прокуратуру, Высший антикоррупционный суд, Национальное агентство Украины по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений, Службу безопасности Украины, Национальный совет по вопросам антикоррупционной политики. Подчеркивается, что актуальность научного сопровождения противодействия коррупции (научной составляющей) обусловлена необходимостью, во-первых, повышения эффективности данного противодействия, во-вторых, проведения постоянного мониторинга статистических и социологических данных относительно распространения коррупции в Украине, в-третьих, четкого понимания характера деятельности, связанной с предотвращением коррупции как таковой, и принципов, которые должны быть заложены в основу соответствующей предупредительной деятельности. В статье охарактеризованы такие принципы противодействия коррупции, как пассионарность, концептуальность, публичность, адекватное оценивание результатов борьбы с коррупцией, легитимность, законодательная экономия и научная обоснованность. ; Статтю присвячено аналізу правових, інституційних і наукових складових протидії корупції в Україні з огляду на констатацію того факту, що сьогодні корупція є досить поширеним явищем, яким вражено будь-яку систему функціонування нашої держави та завдається величезного збитку добробуту й прогресу українського суспільства. Підкреслено, що тривалий час боротьба з корупцією зосереджувалася лише на державному секторі функціонування суспільства. Тому корупційні відносини в приватній сфері фактично залишалися без уваги правоохоронних органів та громадськості. Зазначено, що в Україні створено правовий каркас протидії корупції. Свідченням цьому є низка програмних документів, законів та підзаконних актів, метою прийняття яких стала необхідність приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів протидії корупції та задоволення потреби українського суспільства взяти контроль над корупціогенними фактами. Правова складова покликана створити якісно нові засади протидії корупції в державі, включаючи, зокрема, посилення кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, широке залучення державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, регулювання функціонування чисельних соціальних інституцій, завданням яких є боротьба з корупцією. У статті наголошується, що до інституційної складової протидії злочинності принаймні можна віднести: Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Службу безпеки України, Національну раду з питань антикорупційної політики. Підкреслюється, що актуальність наукового супроводу протидії корупції (наукової складової) зумовлюється необхідністю, по-перше, підвищення ефективності цієї протидії, по-друге, проведення постійного моніторингу статистичних і соціологічних даних щодо поширення корупції в Україні, по-третє, чіткого розуміння характеру діяльності, пов'язаної із запобіганням корупції як такої, і принципів, що повинні бути закладені в підґрунтя відповідної запобіжної діяльності. У статті охарактеризовано такі принципи протидії корупції, як пасіонарність, концептуальність, публічність, адекватне оцінювання результатів боротьби з корупцією, легітимність, законодавча економія та наукова обґрунтованість.

Problems of prevention and fight against corruption are important priorities in the state policy of Ukraine. This phenomenon, like corruption, impedes the reform of modern Ukrainian society, worsens the socio-economic situation of the state, affects negatively all spheres of the life of a national society. One of the priority directions and strategies in the state anti-corruption policy is the creation and development of innovative anti-corruption institutions. One of the important foundations for the formation of such innovative institutions is their independence, professionalism, systemicity, legitimacy, legality, etc. The National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor, the State Investigation Bureau, the National Agency for the Detection, Investigation and Asset Recovery of Corruption and Other Crimes, and the Highest Anticorruption Court were established during 2015-2018. At the same time, the effectiveness of anti-corruption policy is not yet. According to experts, the new anti-corruption authorities have a selective approach to the identification of suspects and political interdependence, a certain dependence on the influence of representatives of financial-industrial groups and political-ruling elites and, accordingly, the possibility of their use to persecute political opponents. Among other shortcomings of the fight against corruption in Ukraine, foreign experts point out the lack of professionalism, inexperience and lack of independence in the decision-making of the leaders and ordinary staff of NABU and SAP. Serious doubts raise the justification for replacing the criterion of professionalism with the criterion of "new faces" in the formation of the state of NABU and other anti-corruption bodies, their excessive activity in the media, to hide the lack of real results, public scandals and corporate wars between the "old" (primarily the Prosecutor General's Office) and "new "Anti-corruption institutions, which leads to a conflict of jurisdiction and worsens the performance of activities. The problem of streamlining and optimizing the subjects of prevention and counteraction to corruption in order to implement the effective and effective state anti-corruption policy, reducing the manifestations of corruption in Ukraine, is being activated today. In our opinion, rationalization and optimization of anti-corruption bodies of state power should be carried out according to the following algorithm: formation of a problem field - in particular, raising the level of anti-corruption culture, forming preventive mechanisms for the prevention of corruption; carrying out reengineering of anti-corruption bodies of state power; reforming anti-corruption bodies of state power. Equally important is the problem of the formation of a professional corps of anti-corruption bodies of state power on the one hand, and the impartial and transparent formation of the leadership of anti-corruption bodies, regardless of the policy of the state - on the other hand. The analysis provides the basis for determining the following clusters of problems of the formation and development of anti-corruption institutions of state power. First, there is no single concept for the formation and development of anti-corruption bodies in Ukraine. Secondly, the lack of specially trained specialists, who would be knowledgeable not only in law issues but also in the formation and development of public policy, were able to conduct financial audits, collate and analyze data. That is, there was an urgent need to form a new generation of specialists of anti-corruption bodies of state power. Thirdly, there is no system for auditing the effectiveness and effectiveness of the anti-corruption institutions itself. Thus, the state spends a lot of money and resources on the creation and development of anti-corruption institutions than the funds and resources provided by such bodies of state power. Fourthly, there are no real mechanisms for punishing corruption offenses. Fifthly, there is no institution of voluntary confiscation of funds provided that it is impossible to explain the origin of the stakes. This would allow offenders to avoid or mitigate criminal liability. Sixth, the Highest Anticorruption Court does not work so far, dampening all the efforts of other anti-corruption institutions. ; Проблеми запобігання та боротьби з корупцією є важливими пріоритетами в державній політиці України. Саме це явище, як корупція, гальмує реформування сучасного українського суспільства, погіршує соціально-економічне становище держави, негативно впливає на всі сфери життєдіяльності національного суспільства. Однією з пріоритетних напрямів та стратегій у державній антикорупційній політиці – створення та розвиток інноваційних антикорупційних інституцій. Одним з важливих засад формування таких інноваційних інституцій є їх незалежність, професійність, системність, легітимність, законність та ін. Протягом 2015-2018 років були створені Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Державне бюро розслідувань, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Вищий Антикорупційний суд. Разом з тим, ефективності від антикорупційної політики поки що немає. За оцінками експертів, новим антикорупційним органам властивий вибірковий підхід до визначення підозрюваних і політична заангажованість, певна залежність від впливу представників фінансово-промислових груп та політико-владних еліт і, відповідно, можливість їх використання для переслідування політичних опонентів. Серед інших недоліків боротьби з корупцією в Україні іноземні експерти відзначають непрофесіоналізм, недосвідченість і несамостійність у прийнятті рішень керівників і рядових співробітників НАБУ і САП. Серйозні сумніви викликає виправданість заміни критерію фаховості на критерій «нових облич» при формуванні штату НАБУ та інших антикорупційних органів, їх надмірна активність у ЗМІ, покликана приховати відсутність реальних результатів, публічні скандали і корпоративні війни між «старими» (насамперед Генпрокуратурою) і «новими» антикорупційними інститутами, що зумовлює конфлікт юрисдикцій і погіршує результативність діяльності. Проведений аналіз дає підстави, що на сьогодні актуалізується проблема раціоналізації та оптимізації суб'єктів запобігання та протидії корупції з метою реалізації ефективної та результативності державної антикорупційної політики, зменшення проявів корупції в Україні. На нашу думку, раціоналізацію та оптимізацію антикорупційних органів державної влади потрібно здійснювати за таким алгоритмом: формування проблемного поля – зокрема підвищення рівня антикорупційної культури, формування превентивних механізмів запобігання корупції; проведення реінжинірингу антикорупційних органів державної влади; реформування антикорупційних органів державної влади. Не менш важлива проблема – це проблема формування професійного корпусу антикорупційних органів державної влади з однієї сторони, та неупереджене та прозоре формування керівництва антикорупційних органів не залежно від політики держави – з іншої сторони. Проведений аналіз дає підстави визначити наступні кластери проблем формування та розвитку антикорупційних інституцій державної влади. По-перше, відсутність єдиної концепції формування та розвитку антикорупційних органів в Україні. По-друге, відсутність спеціально підготовлених фахівців, які б були обізнані не тільки у питаннях правознавства, а й формування та розвитку державної політики, вміли проводити фінансовий аудит, співставляти та аналізувати дані. Тобто виникла нагальна потреба у формуванні нової генерації фахівців антикорупційних органів державної влади. По-третє, відсутня система аудиту ефективності та результативності самих антикорупційних інституцій. Так, держава витрачає в рази більше коштів та ресурсів на створення та розвиток антикорупційних інституцій, ніж кошти та ресурси, які приносить діяльність таких органів державної влади. По-четверте, відсутні реальні механізми покарання за корупційні правопорушення. По-п'яте, відсутній інститут добровільної конфіскації коштів при умові неможливості пояснити походження статків. Це давало б можливість винним особам уникнути кримінальної відповідальності або її пом'якшити. По-шосте, до сих пір не працює Вищий Антикорупційний суд, що зводить нанівець всі зусилля інших антикорупційних інституцій.