Suchergebnisse

In the conditions of Ukraine's development as a legal state, the modernization of its political system on the basis of democratic values, the relevance of the problem of forming the political culture of students in higher education is growing significantly. During the establishment of this process, actual theoretical ideas and practical experience on the identified problem of scientists and teachers working in higher education in different countries of the world can become essential in this case. In particular, the teachers of France and China have considerable interest in this regard. France is one of the most developed European countries. In this state there is a tendency to a pluralistic type of political socialization, which is characterized by the indirect nature of the interaction between the citizen and the government, the existence of a significant number of diverse subcultures where the primary socialization of a person is taking place. A common phenomenon for France is to strikes, to have political protests in which a significant number of as ordinary citizens as well-known political figures usually participate. Corporatization and cultural and religious diversity of the French society have caused the background for the absence of complete system of political socialization for the individual in the state. Instead, the political socialization of people is realized by involving them to know and master the values of the social group to which they belong. The revealed characteristics of France's socio-political development have a significant influence on the students' process of forming the political culture in French universities. As it is identified in the study, the leading place in this process is occupied by youth public organizations and other informal student associations, student councils, interim commissions and discussion groups which set up to perform specific tasks. The most important problems are discussed at the general meeting (assemblies). As it's determined in the study, the majority of French students actively participate in the socio-political life of the country, the struggle for their rights, liberties and, in general, for democratic transformations in society, to show a highly socio-political activity. However, the manifestation of youth maximalism often causes the collision between young people and the police or the further conflicts with the administration of universities. At the same time, it should be prospered that in France the process of formation of political culture of high school students occurs during the process of active socio-political activity, which encourages young people to realize responsibility for their public words, behavior and actions, and what is more important for further consequences. Comparing the model for the formation of the political culture of high school students in France and China, it should be noted that they are fundamentally different. The formation of political culture in China occurred under the significant influence of ancient Chinese doctrines and philosophical and religious views. At the same time in China, according to the new demands of modern society, the transformation of the political system is taking place, which, in particular, is manifested in the further development of the political culture of citizens. The centerpiece in it takes those values and attitudes which ensure the preservation of the existing political system. The organization and content of educational work aimed at forming the political culture of students in Chinese universities and is fully consistent with the state strategy for the modernization of the political system in China. Leading role in this process is carried out by organizations and youth associations. One of the effective ways of forming a political culture of student youth in China is its involvement in the work of student self-government bodies. However, unlike the Western European countries, all important decisions should be coordinated with Chinese university leaders and representatives of the university administration and party management bodies. In general, the process of shaping the political culture of Chinese students is directly aimed at educating future specialists as politically aware and active citizens who share traditional sociopolitical values of Chinese people and make intensive efforts to improve their well-being. In the conditions of European integration of Ukraine, the greatest interest for Ukrainian educators lies under the experience of the formation of political culture in French universities. However, we believe that it is also appropriate at the same time to study carefully and to use creatively the certain valuable developments in the field of political education of both Chinese scientists and practitioners. Key words: political culture, student, university, France, China, model. ; У публікації визначено, що в умовах розбудови України як правової держави, модернізації її політичної системи на засадах демократичних цінностей значно зростає актуальність проблеми формування політичної культури студентів вищої школи. Під час організації цього процесу в нагоді можуть стати актуальні для сьогодення теоретичні ідеї та практичний досвід з окресленої проблеми науковців і викладачів, які працюють у вищій школі в різних країнах світу. Зокрема, значний інтерес у цьому плані мають напрацювання педагогів Франції та КНР. У статті доведено, що в державах під впливом різних чинників сформувалися принципово різні моделі формування політичної культури студентів вишів, проте кожна з них може достатньо ефективно функціонувати в межах певної політичної системи. Зокрема, модель формування цієї культури у французьких студентів реалізується на засадах західноєвропейських цінностей та передбачає гетерогенність і варіативність у змісті політичної самосвідомості та норм політичної поведінки особистості. На відміну від Франції, модель формування політичної культури студентів у КНР зорієнтована на засвоєння майбутніми фахівцями традиційних китайських соціально-політичних цінностей, оволодіння молодими людьми зразками політичних дій, формами політичної поведінки, які сприяють збереженню існуючої політичної системи. Ключові слова: політична культура, студент, вищий навчальний заклад, Франція, КНР, модель. В публикации определено, что в условиях развития Украины как правового государства, модернизации ее политической системы на основе демократических ценностей значительно возрастает актуальность проблемы формирования политической культуры студентов высшей школы. При организации этого процесса могут стать полезными актуальные для настоящего времени теоретические идеи и практический опыт по обозначенной проблемы ученых и преподавателей, работающих в высшей школе в разных странах мира. В частности, значительный интерес в этом плане имеют наработки педагогов Франции и КНР. В статье доказано, что в государствах под влиянием различных факторов сформировались принципиально разные модели формирования политической культуры студентов вузов, однако каждая из них может достаточно эффективно функционировать в пределах определенной политической системы. В частности, модель формирования этой культуры у французских студентов реализуется на основе западноевропейских ценностей и предусматривает гетерогенность и вариативность в содержании политического самосознания и нормах политического поведения личности. В отличие от Франции, модель формирования политической культуры студентов в КНР ориентирована на усвоение будущими специалистами традиционных китайских социально-политических ценностей, овладение молодыми людьми образцами политических действий, формами политического поведения, которые способствуют сохранению существующей политической системы. Ключевые слова: политическая культура, студент, вуз, Франция, КНР, модель. In the conditions of Ukraine's development as a legal state, the modernization of its political system on the basis of democratic values, the relevance of the problem of forming the political culture of students in higher education is growing significantly. During the establishment of this process, actual theoretical ideas and practical experience on the identified problem of scientists and teachers working in higher education in different countries of the world can become essential in this case. In particular, the teachers of France and China have considerable interest in this regard. France is one of the most developed European countries. In this state there is a tendency to a pluralistic type of political socialization, which is characterized by the indirect nature of the interaction between the citizen and the government, the existence of a significant number of diverse subcultures where the primary socialization of a person is taking place. A common phenomenon for France is to strikes, to have political protests in which a significant number of as ordinary citizens as well-known political figures usually participate. Corporatization and cultural and religious diversity of the French society have caused the background for the absence of complete system of political socialization for the individual in the state. Instead, the political socialization of people is realized by involving them to know and master the values of the social group to which they belong. The revealed characteristics of France's socio-political development have a significant influence on the students' process of forming the political culture in French universities. As it is identified in the study, the leading place in this process is occupied by youth public organizations and other informal student associations, student councils, interim commissions and discussion groups which set up to perform specific tasks. The most important problems are discussed at the general meeting (assemblies). As it's determined in the study, the majority of French students actively participate in the socio-political life of the country, the struggle for their rights, liberties and, in general, for democratic transformations in society, to show a highly socio-political activity. However, the manifestation of youth maximalism often causes the collision between young people and the police or the further conflicts with the administration of universities. At the same time, it should be prospered that in France the process of formation of political culture of high school students occurs during the process of active socio-political activity, which encourages young people to realize responsibility for their public words, behavior and actions, and what is more important for further consequences. Comparing the model for the formation of the political culture of high school students in France and China, it should be noted that they are fundamentally different. The formation of political culture in China occurred under the significant influence of ancient Chinese doctrines and philosophical and religious views. At the same time in China, according to the new demands of modern society, the transformation of the political system is taking place, which, in particular, is manifested in the further development of the political culture of citizens. The centerpiece in it takes those values and attitudes which ensure the preservation of the existing political system. The organization and content of educational work aimed at forming the political culture of students in Chinese universities and is fully consistent with the state strategy for the modernization of the political system in China. Leading role in this process is carried out by organizations and youth associations. One of the effective ways of forming a political culture of student youth in China is its involvement in the work of student self-government bodies. However, unlike the Western European countries, all important decisions should be coordinated with Chinese university leaders and representatives of the university administration and party management bodies. In general, the process of shaping the political culture of Chinese students is directly aimed at educating future specialists as politically aware and active citizens who share traditional sociopolitical values of Chinese people and make intensive efforts to improve their well-being. In the conditions of European integration of Ukraine, the greatest interest for Ukrainian educators lies under the experience of the formation of political culture in French universities. However, we believe that it is also appropriate at the same time to study carefully and to use creatively the certain valuable developments in the field of political education of both Chinese scientists and practitioners. Key words: political culture, student, university, France, China, model.

Упродовж усіх років від часу створення СРСР комуно-більшовицька кліка Сталіна брехала світові про так звані успіхи комуністичного будівництва в країні нібито найсправедливішого на земній кулі суспільства.У 20–30-х роках знакових представників першої хвилі політичної еміграції заманювали різними обіцянками повернутися додому. В европейських столицях агенти Кремля підшукували й підкуповували низку продажних журналістів, влаштовували їм показові поїздки, стимулюючи цим появу в провідних газетах Заходу фальшивих публікацій про «радянський рай» на одній шостій земної кулі. Особливо послідовно влада взялася за непокірних українців: знищувала інтелігенцію, трудове селянство, національну церкву, і, як і в царські часи, насильно русифікувала.По завершенні Другої світової війни, коли втікачів-українців із того «раю» виявилося в рази більше, Москва насилала в численні табори Ді-Пі так звані репатріаційні комісії, які промивали мізки радянським збігцям, прагнули повернути їх в СРСР із тим, щоб згодом у нелюдський спосіб позбиткуватися над їхнім свободолюбством у сибірських таборах ГУЛАГу.Здавалося, той щедро оплачуваний потік цинічної російської брехні нікому й ніколи не вдасться ні заглушити, ні нейтралізувати, ні зупинити. Та ось у середовищі української еміграції виявився один сміливець, який голосно, на весь світ заявив, чому він не хоче повертатися в СРСР. Це був Іван Багряний. Народжений в Україні 1907 року, будучи поетом за талантом і громадським трибуном за покликанням, він сповна відчув на собі переваги «радянського способу життя». 1932 року репресований за безвинні з політичної точки зору вірші. На еміграції в Німеччині відновив літературну працю. 1947 року обраний заступником голови Української Національної Ради, став лідером Української революційно-демократичної партії.Вихід у світ книжки Багряного «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» друком і накладом Українського центрального Бюро в Лондоні 1946 року стало своєрідною «бомбою». Передусім для офіційної Москви. Також для політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу. Текст брошури складався з 13-ти коротких параграфів. Кожен із них слугує окремим прикладом-аргументом відповіді на поставлене в назві твору запитання.Через трохи більше як шість років у рідкісній на сьогодні газеті «Українські Вісті» (Новий Ульм, Німеччина) з'являється публіцистична стаття цього ж автора «Про свободу слова, совісті і преси за залізною заслоною». Її можна назвати своєрідним продовженням вищезгаданої брошури.На відміну від «Чому я не хочу вертати на «родіну»?», яка неодноразово перевидавалася за кордоном, у тім числі і в перекладах англійською, німецькою, французькою мовами, ця стаття полум'яного публіциста в українському журналістикознавстві є, на жаль, призабутою. І хоч написана вона понад 70 років тому, актуальність порушеної автором проблеми (гуманітарна катастрофа, яку зазнала українська нація від колоніальної політики російського «старшого брата») ще більше загострилася натепер, за умов неоголошеної Росією гібридної війни проти українців, зосібно й на інформаційному полі. * * *Драматичною є доля наступного тексту, який «Український Інформаційний Простір» оприлюднює в Україні вперше.Йдеться про розвідку відомого члена Української Центральної Ради, журналіста і вченого Аркадія Животка, життєвий шлях якого передчасно обірвався на еміграції, «Девятьдесять років української студентської преси». Вона мала скласти окремий розділ написаної в еміграції найголовнішої праці цього діяча – «Історія української преси».Видана 1946 року в Регенсбурзі циклостильовим способом (по-нинішньому – ксероксна відбитка машинописного варіанту) «Історія української преси» Аркадія Животка мала урізаний вигляд. Через брак коштів за умов безпросвітної еміграційної дійсності Аркадій Животко змушений був зняти з оригіналу підручника третину тексту. Як вважав, до кращих часів. Однак для цього автора вони так і не прийшли. Хворе й виснажене випробуваннями долі серце зупинилося на 58 році життя – 14 червня 1948 року. Сталося це в таборі скитальників зі Східної Європи Лягарде неподалік німецького Ашафенбурга.Утім, цю свою статтю автор встиг побачити надрукованою. Її було вміщено в спареному числі (1–2) журналу «Студентський Шлях», який на правах рукопису видавав машинописним способом у Мюнхені Центральний Еміґраційний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС). Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яких тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику.«Історія української преси А. Животка перевидавалася двічі: 1990 року у Мюнхені заходами Українського Вільного Університету з передмовою і упорядкуванням М. Присяжного та 1999 року в Києві заходами видавництва «Наша культура і наука» з передмовою і упорядкуванням М. Тимошика. Не опублікований у цій книзі розділ про історію української студентської преси так і залишився в машинописному варіанті рідкісної на сьогодні підшивки машинописного «Студентського Шляху».Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яку тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику – вони розгубилися повоєнними дорогами еміграції бездержавної нації…Текст подається за оригіналом підшивки журналу, який в Україні практично невідомий. Комплект цього раритету подарував авторові цих рядків у канадському Вінніпезі покійний нині викладач Колегії Св. Андрея при Манітобському університеті Тимофій Міненко. ; For all the years since the creation of the USSR, Stalin's communist-Bolshevik clique lied to the world about the so-called successes of communist construction in the country of the supposedly fairest society on the Earth.In the 1920s and 1930s, iconic representatives of the first wave of political emigration were lured by various promises to return home. In European capitals, Kremlin agents searched for and bribed a number of corrupt journalists, arranged for them demonstration trips, and encouraged the false publications' appearance in the leading newspapers of the West about the «Soviet Paradise». Especially consistently, the authorities took on disobedient Ukrainians: they destroyed the intelligentsia, the working peasantry, the national church, and, as in tsarist times, forcibly Russified them.At the end of World War II, when there were too many Ukrainian refugees from that «Paradise,«Moscow sent so-called repatriation commissions to numerous DP camps, which brainwashed Soviet fugitives and sought to return them to the USSR to harm their love of freedom in the Siberian GULAG camps.It seemed that no one would ever be able to silence, neutralize, or stop that generously paid flow of cynical Russian lies. But among the Ukrainian emigrants, there was a brave man who loudly declared to the whole world why he did not want to return to theUSSR. It was Ivan Bahrianyi. Born in Ukraine in 1907, as a poet by talent and a public tribune by vocation, he fully experienced the benefits of the «Soviet way of life.» In 1932 he was repressed, from a political point of view, for innocent poems. During his emigration toGermany, he resumed his literary work. In 1947 he was elected Deputy Chairman of the Ukrainian National Council and became the leader of the Ukrainian Revolutionary Democratic Party.The publication of Bahrianyi's book «Why don't I want to return to my «motherland»?» printed by the Ukrainian Central Bureau in London in 1946 became a kind of a «bomb». First of all, for official Moscow. Also, for Western politicians, journalists, and intellectuals. The text of the brochure consisted of 13 short paragraphs. Each of them serves as a separate example-argument of the answer to the question posed in the title of the work.A little more than six years later, a journalistic article by the same author, «On Freedom of Speech, Conscience, and the Press Behind the Iron Curtain», appeared in the now-rare newspaper «Ukrainian News» (New Ulm, Germany). It can be called a kind of the above brochure continuation.Unlike «Why don't I want to return to my «motherland»?», which had been repeatedly republished abroad, including in English, German, and French translations, this article by an ardent publicist in Ukrainian journalism is, unfortunately, forgotten. And although it was written more than 70 years ago, the urgency of the problem raised by the author (the humanitarian catastrophe suffered by the Ukrainian nation from the colonial policy of Russia's «older brother») has become even more acute now, under the conditions of Russia's undeclared hybrid war against Ukrainians, especially in the information field.* * *The fate of the next text, which «Ukrainian Information Space» publishes in Ukraine for the first time, is dramatic.It is about the activity of a well-known member of the Central Council of Ukraine, journalist and scientist Arkadii Zhyvotko, whose life path ended prematurely in exile, «Ninety years of the Ukrainian student press.«It was to compose a separate section of the most important work of this figure written in exile – «History of the Ukrainian press.»Published in1946 inRegensburgin a cyclostyle way (now a photocopy of a typewritten version), Arkadii Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» had a truncated appearance. Due to the lack of funds in the conditions of a hopeless emigration reality, Arkadii Zhyvotko was forced to remove a third of the text from the original textbook. As he believed, until better times. However, they never came for this author. Sick and exhausted by the trials of fate heart stopped at the age of 58 on June 14, 1948. It happened in the camp of wanderers from Eastern Europe Lagarde near Aschaffenburg,Germany.However, the author managed to see this article published. It was published in a paired number (1–2) by the magazine «Student Way», which was published as a manuscript by typewriting in Munich by the Central Emigration Union of Ukrainian Students (CESUS). The value of this article is that most of the printed materials that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy. A. Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» was republished twice: in 1990 in Munich, in Ukrainian Free University with a foreword and arrangement by M. Prysiazhnyi and1999 in Kyiv, by the publishing house «Nasha Kultura i Nauka» with a foreword and arrangement by M. Tymoshyk. The section on the history of the Ukrainian student press, which was not published in this book, remained in the typewritten version of the currently rare typewritten folder of the «Student Way».The value of this article is that most of the publications that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy – they were lost on the post-war roads of a stateless nation emigration…The text is submitted according to the original folder of the magazine, which is practically unknown in Ukraine. The set of this rarity was present­ed to the author of these lines in Winnipeg, Canada by the now-deceased professor of St. Andrew's College at the University of Manitoba Tymofii Minenko.

The editorial board of the Ukrainian Information Space opens a new section entitled "Documents from Diaspora Archives" with an article by Petro Fedun (Poltava), a former head of the Information Bureau of the Ukrainian Supreme Council (UHVR), UPA main journalist and publicist. We plan to bring back from oblivion those texts completely unknown to Ukrainian researchers and journalists, the semantic accents of which are in line with the current realities of the development of the national information space.Petro Fedun (pseudo "Poltava", "Volianskyi", "Sever", "Zenon", "P. Savchuk") is considered the main ideologue ("political educator") of the Ukrainian armed underground OUN-UPA of 40–50s of the twentieth century. He should deservedly enter the recent Ukrainian history as a publicist, author and editor of many insurgent publications. Originally from the village of Shnyriv, not far from Brody in Galicia, where he was born in a peasant family on February 23, 1919.The biography of this talented person is full of incredibly shocking events: youth training in the underground OUN from the mid-30s; from 1939 — medical student of Lviv University, an expert in classical languages. With the conscription of the same year for service in the Soviet army, he went from private to officer, with the beginning of the war — the commander of a platoon of the Red Army soldiers. He fought on the Finnish-Soviet and German-Soviet fronts. Then he was a German prisoner, after happened an escape from there, and finally he became an underground insurgent in the ranks of the Ukrainian Insurgent Army.The career growth in the underground was also impressive: from the editor of the magazine "Yunak" ("Youth") — to the Deputy Head of the General Secretariat of the UHVR; from an ordinary insurgent to a UPA colonel, a member of its General Military Staff. After Roman Shukhevych's death, he was elected as a Deputy Commander-in-Chief of the Ukrainian Insurgent Army (summer 1950).Petro Fedun (Poltava) was two months away from his 33rd birthday — he died as a hero in a battle with the NKVD (People's Commissariat for Internal Affairs) in December 1951 in the woods near the village Novoshyn (now in the Zhydachiv district of Lviv region).The most famous work of this author, for the reading or distribution of which people were shot in Soviet Ukraine in the 1950s, is the brochure "Who are the Banderites and what are they fighting for?". It was repeatedly republished in underground printing houses of the Ukrainian Insurgent Army and was also sent to Soviet territories from abroad. In the diaspora, this book was called the immortal legend of a warring nation.Despite the fact that Fedun's (Poltava) creative contribution is small in volume, but quite powerful in content. First of all, this is a series of analytical articles on the Ukrainian nationalism ideology. Among the first — "The concept of Independent Ukraine and the main trend of ideological and political development of the modern world", "For the type of organized democracy in the future independent Ukrainian state", "Who is a true nationalist-revolutionary". The main feature of such texts: they are written simply, intelligibly, and oriented on the reader who is not prepared in life and politics. In contrast to texts on a similar subject, written by the refined esthete and high standard writer Dmytro Dontsov, which are better perceived by an already prepared reader.The fact that Ukrainian editorial board was headed by an enemy of Ukrainians led to the appearance of the "Memorial of Ukrainians in Great Britain", which came as an official document addressed to the leadership of the "Voice of America".A number of wishes and suggestions were expressed at the Memorial. Their essence was reduced to one thing: Ukrainian programs should pay due attention to Ukrainian national ideals and national traditions. This could be achieved by including the following topics from time to time:- outlines on Ukrainian history and culture;- stories about national heroes of the past and modern era;- materials about the significant dates of Ukrainians' national liberation struggle;- reviews of the American and Western press, which deal with Ukraine and Ukrainians.Particular attention was paid to the need to separate the content of radio programs addressed to Ukrainians from Moscow ones: "Ukrainian radio broadcasts should be edited differently than Russian ones. The content of Ukrainian programs should also be different," — the document said.The impetus for writing the article "What should be 'Voice of America' radio programs for the Soviet Union" was the mass spontaneous movement of the Western Diaspora Ukrainians in the late '40s of the twentieth century in order to get the "Voice of America" radio broadcast in Ukrainian. The Ukrainians' demands became successful at the end of November 1949. However, at the initial stage, the Ukrainian-language broadcasts of this radio station were mostly unfavorable or untrue towards Ukrainians. The reason was that the head of the Ukrainian editorial office was a Russian Hryhoriev — an outspoken follower of the "Russian world".The article was written by an underground UPA journalist on the territory of Soviet Ukraine and expressed the views not only of the insurgents but also of a large part of Ukrainian population.The relevance of this text is felt today as never before. The reader only needs to replace the often-repeated phrases "Moscow-Bolshevik oppressors", "Bolshevik tyranny", "USSR" with "Russian aggression", "Russian propaganda" and "Putin's Russia". Within the context of the current undeclared Russian-Ukrainian war in the East of Ukraine, the article touches on a layer of problems of the modern humanitarian policy of the Ukrainian state in general and information policy in particular.First published in the biweekly of the Foreign Office of the UHVR "Modern Ukraine" (dated March 18, 1951) — shortly before the death of the publicist. There is no complete folder of this edition in any book collection of Ukraine and the world.A copy of the text was found by the author of these lines in the archives of the Ukrainian Publishing Union in London during a research internship in Great Britain. ; Статтею колишнього керівника Бюро інформації Української Головної Ради (УГВР), чолового журналіста й публіциста УПА Петра Федуна (Полтави) редакція «Українського інформаційного простору» відкриває нову рубрику «Документи з діаспорних архівів». Плануємо повертати із небуття ті зовсім невідомі українським дослідникам-журналістикознавцям тексти, змістові акценти яких суголосні нинішнім реаліям розвитку національного інформаційного простору.Петро Миколайович Федун (псевдо «Полтава», «Волянський», «Север», «Зенон», «П. Савчук») вважається чоловим ідеологом («політвиховником») українського збройного підпілля ОУН-УПА 40–50-х років ХХ ст. У новітню українську історію він має заслужено увійти як публіцист, автор та редактор багатьох повстанських публікацій. Родом із села Шнирів, що неподалік Бродів на Галичині, де народився в селянській родині 23 лютого 1919 р.Біографія цієї талановитої особистості переповнена неймовірно карколомними подіями: юначий вишкіл у підпільній ОУН від середини 30-х років; від 1939 року — студент медицини Львівського університету, знавець класичних мов. З призовом того ж року на службу в радянську армію пройшов шлях від рядового до офіцера, з початком війни — командир взводу червоноармійців. Воював на фінсько-радянському й німецько-радянському фронтах. Далі — німецький полонений, втеча звідти і — повстанець-підпільник у рядах УПА.Вражає й кар'єрний ріст у підпіллі: від редактора журналу «Юнак» — до заступника голови Генерального Секретаріату УГВР; від рядового повстанця — до полковника УПА, члена її Головного військового штабу. Після загибелі Романа Шухевича обирається заступником Головного Командира УПА (літо 1950).Петро Федун (Полтава) не дожив до свого 33-ліття два місяці — загинув як герой у бою з НКВС у грудні 1951 р. в лісі біля с. Новошин (нині в Жидачівському районі Львівщини).Найбільш відомий твір цього автора, за читання чи поширення якого в радянській Україні у 50-х роках розстрілювали, — брошура «Хто такі бандерівці та за що вони борються». Вона неодноразово перевидавалася в підпільних друкарнях УПА, а також пересилалася на радянські терени з-за кордону. У діаспорі цю книгу назвали безсмертною легендою воюючої нації.Загалом творчий доробок Федуна (Полтави) хоч і невеликий за обсягом, але досить потужний за змістом. Передусім це низка аналітичних статей про ідеологію українського націоналізму. З перших — «Концепція Самостійної України й основна тенденція ідейно-політичного розвитку сучасного світу», «За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі», «Хто є справжній націоналіст-революціонер». Особливість таких текстів: написані просто, дохідливо, у розрахунку на читача мало підготовленого в житті й політиці. На противагу, скажімо, текстам на подібну тематику вишуканого естета й літератора високої проби Дмитра Донцова, які краще сприймає вже підготовлений читач.Спонукою до написання статті «Якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу» став масовий стихійних рух кінця 40-х років ХХ ст. українців західної діаспори з метою добитися мовлення радіостанції «Голос Америки» українською мовою. Домагання українців увінчалися успіхом наприкінці листопада 1949 р. Однак на початковому етапі українськомовні передачі цієї радіостанції носили здебільше не прихильний або неправдивий щодо українства характер. Причиною було те, що керівником української редакції виявився росіянин Григорьєв — неприхований адепт «русского міра».Факт очолювання української редакції ворогом українців став причиною появи «Меморіялу українців Великої Британії», що надійшов як офіційний документ на ім'я керівництва «Голосу Америки». У «Меморіялі» було висловлено низку побажань та пропозицій. Суть їх зводилася до одного: в українських передачах мала би бути належна увага українським національним ідеалам і національній традиції. Зреалізувати це можна було б включенням час від часу таких тем:- нариси української історії та культури;- розповіді про національних героїв минулого і новітньої епохи;- матеріали про знакові дати національно-визвольних змагань українців; - огляди американської та західної преси, у яких ідеться про Україну та українців. Окрема заувага стосувалася необхідності відмосковлення змісту радіопрограм, адресованих для українців: «Українські радіомовлення повинні бути інакше редаговані, ніж російські. Зміст українських передач повинен бути також інший», — йшлося в документі.Стаття написана підпільним журналістом УПА на території радянської України і виражала думки не лише повстанців, а і значної частини українського населення.Актуальність цього тексту відчувається сьогодні як ніколи. Варто читачеві лише замінити часто повторювані тут словосполучення «московсько-большевицькі гнобителі», «большевицька тиранія», «СССР» на «російська агресія», «російська пропаганда», «путінська Росія». Саме в контексті теперішньої неоголошеної російсько-української війни на сході України в статті зачіпається пласт проблем сучасної гуманітарної політики Української держави загалом та інформаційної зокрема.Уперше опублікована у двотижневику Закордонного Представництва УГВР «Сучасна Україна» (число від 18 березня 1951 р.) — незадовго до загибелі публіциста. Повної підшивки цього видання в жодній книгозбірні України і світу немає. Примірник тексту виявлено автором цих рядків в архіві Української Видавничої Спілки в Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії.

Упродовж усіх років від часу створення СРСР комуно-більшовицька кліка Сталіна брехала світові про так звані успіхи комуністичного будівництва в країні нібито найсправедливішого на земній кулі суспільства.У 20–30-х роках знакових представників першої хвилі політичної еміграції заманювали різними обіцянками повернутися додому. В европейських столицях агенти Кремля підшукували й підкуповували низку продажних журналістів, влаштовували їм показові поїздки, стимулюючи цим появу в провідних газетах Заходу фальшивих публікацій про «радянський рай» на одній шостій земної кулі. Особливо послідовно влада взялася за непокірних українців: знищувала інтелігенцію, трудове селянство, національну церкву, і, як і в царські часи, насильно русифікувала.По завершенні Другої світової війни, коли втікачів-українців із того «раю» виявилося в рази більше, Москва насилала в численні табори Ді-Пі так звані репатріаційні комісії, які промивали мізки радянським збігцям, прагнули повернути їх в СРСР із тим, щоб згодом у нелюдський спосіб позбиткуватися над їхнім свободолюбством у сибірських таборах ГУЛАГу.Здавалося, той щедро оплачуваний потік цинічної російської брехні нікому й ніколи не вдасться ні заглушити, ні нейтралізувати, ні зупинити. Та ось у середовищі української еміграції виявився один сміливець, який голосно, на весь світ заявив, чому він не хоче повертатися в СРСР. Це був Іван Багряний. Народжений в Україні 1907 року, будучи поетом за талантом і громадським трибуном за покликанням, він сповна відчув на собі переваги «радянського способу життя». 1932 року репресований за безвинні з політичної точки зору вірші. На еміграції в Німеччині відновив літературну працю. 1947 року обраний заступником голови Української Національної Ради, став лідером Української революційно-демократичної партії.Вихід у світ книжки Багряного «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» друком і накладом Українського центрального Бюро в Лондоні 1946 року стало своєрідною «бомбою». Передусім для офіційної Москви. Також для політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу. Текст брошури складався з 13-ти коротких параграфів. Кожен із них слугує окремим прикладом-аргументом відповіді на поставлене в назві твору запитання.Через трохи більше як шість років у рідкісній на сьогодні газеті «Українські Вісті» (Новий Ульм, Німеччина) з'являється публіцистична стаття цього ж автора «Про свободу слова, совісті і преси за залізною заслоною». Її можна назвати своєрідним продовженням вищезгаданої брошури.На відміну від «Чому я не хочу вертати на «родіну»?», яка неодноразово перевидавалася за кордоном, у тім числі і в перекладах англійською, німецькою, французькою мовами, ця стаття полум'яного публіциста в українському журналістикознавстві є, на жаль, призабутою. І хоч написана вона понад 70 років тому, актуальність порушеної автором проблеми (гуманітарна катастрофа, яку зазнала українська нація від колоніальної політики російського «старшого брата») ще більше загострилася натепер, за умов неоголошеної Росією гібридної війни проти українців, зосібно й на інформаційному полі. * * *Драматичною є доля наступного тексту, який «Український Інформаційний Простір» оприлюднює в Україні вперше.Йдеться про розвідку відомого члена Української Центральної Ради, журналіста і вченого Аркадія Животка, життєвий шлях якого передчасно обірвався на еміграції, «Девятьдесять років української студентської преси». Вона мала скласти окремий розділ написаної в еміграції найголовнішої праці цього діяча – «Історія української преси».Видана 1946 року в Регенсбурзі циклостильовим способом (по-нинішньому – ксероксна відбитка машинописного варіанту) «Історія української преси» Аркадія Животка мала урізаний вигляд. Через брак коштів за умов безпросвітної еміграційної дійсності Аркадій Животко змушений був зняти з оригіналу підручника третину тексту. Як вважав, до кращих часів. Однак для цього автора вони так і не прийшли. Хворе й виснажене випробуваннями долі серце зупинилося на 58 році життя – 14 червня 1948 року. Сталося це в таборі скитальників зі Східної Європи Лягарде неподалік німецького Ашафенбурга.Утім, цю свою статтю автор встиг побачити надрукованою. Її було вміщено в спареному числі (1–2) журналу «Студентський Шлях», який на правах рукопису видавав машинописним способом у Мюнхені Центральний Еміґраційний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС). Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яких тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику.«Історія української преси А. Животка перевидавалася двічі: 1990 року у Мюнхені заходами Українського Вільного Університету з передмовою і упорядкуванням М. Присяжного та 1999 року в Києві заходами видавництва «Наша культура і наука» з передмовою і упорядкуванням М. Тимошика. Не опублікований у цій книзі розділ про історію української студентської преси так і залишився в машинописному варіанті рідкісної на сьогодні підшивки машинописного «Студентського Шляху».Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яку тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику – вони розгубилися повоєнними дорогами еміграції бездержавної нації…Текст подається за оригіналом підшивки журналу, який в Україні практично невідомий. Комплект цього раритету подарував авторові цих рядків у канадському Вінніпезі покійний нині викладач Колегії Св. Андрея при Манітобському університеті Тимофій Міненко. ; For all the years since the creation of the USSR, Stalin's communist-Bolshevik clique lied to the world about the so-called successes of communist construction in the country of the supposedly fairest society on the Earth.In the 1920s and 1930s, iconic representatives of the first wave of political emigration were lured by various promises to return home. In European capitals, Kremlin agents searched for and bribed a number of corrupt journalists, arranged for them demonstration trips, and encouraged the false publications' appearance in the leading newspapers of the West about the «Soviet Paradise». Especially consistently, the authorities took on disobedient Ukrainians: they destroyed the intelligentsia, the working peasantry, the national church, and, as in tsarist times, forcibly Russified them.At the end of World War II, when there were too many Ukrainian refugees from that «Paradise,«Moscow sent so-called repatriation commissions to numerous DP camps, which brainwashed Soviet fugitives and sought to return them to the USSR to harm their love of freedom in the Siberian GULAG camps.It seemed that no one would ever be able to silence, neutralize, or stop that generously paid flow of cynical Russian lies. But among the Ukrainian emigrants, there was a brave man who loudly declared to the whole world why he did not want to return to theUSSR. It was Ivan Bahrianyi. Born in Ukraine in 1907, as a poet by talent and a public tribune by vocation, he fully experienced the benefits of the «Soviet way of life.» In 1932 he was repressed, from a political point of view, for innocent poems. During his emigration toGermany, he resumed his literary work. In 1947 he was elected Deputy Chairman of the Ukrainian National Council and became the leader of the Ukrainian Revolutionary Democratic Party.The publication of Bahrianyi's book «Why don't I want to return to my «motherland»?» printed by the Ukrainian Central Bureau in London in 1946 became a kind of a «bomb». First of all, for official Moscow. Also, for Western politicians, journalists, and intellectuals. The text of the brochure consisted of 13 short paragraphs. Each of them serves as a separate example-argument of the answer to the question posed in the title of the work.A little more than six years later, a journalistic article by the same author, «On Freedom of Speech, Conscience, and the Press Behind the Iron Curtain», appeared in the now-rare newspaper «Ukrainian News» (New Ulm, Germany). It can be called a kind of the above brochure continuation.Unlike «Why don't I want to return to my «motherland»?», which had been repeatedly republished abroad, including in English, German, and French translations, this article by an ardent publicist in Ukrainian journalism is, unfortunately, forgotten. And although it was written more than 70 years ago, the urgency of the problem raised by the author (the humanitarian catastrophe suffered by the Ukrainian nation from the colonial policy of Russia's «older brother») has become even more acute now, under the conditions of Russia's undeclared hybrid war against Ukrainians, especially in the information field.* * *The fate of the next text, which «Ukrainian Information Space» publishes in Ukraine for the first time, is dramatic.It is about the activity of a well-known member of the Central Council of Ukraine, journalist and scientist Arkadii Zhyvotko, whose life path ended prematurely in exile, «Ninety years of the Ukrainian student press.«It was to compose a separate section of the most important work of this figure written in exile – «History of the Ukrainian press.»Published in1946 inRegensburgin a cyclostyle way (now a photocopy of a typewritten version), Arkadii Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» had a truncated appearance. Due to the lack of funds in the conditions of a hopeless emigration reality, Arkadii Zhyvotko was forced to remove a third of the text from the original textbook. As he believed, until better times. However, they never came for this author. Sick and exhausted by the trials of fate heart stopped at the age of 58 on June 14, 1948. It happened in the camp of wanderers from Eastern Europe Lagarde near Aschaffenburg,Germany.However, the author managed to see this article published. It was published in a paired number (1–2) by the magazine «Student Way», which was published as a manuscript by typewriting in Munich by the Central Emigration Union of Ukrainian Students (CESUS). The value of this article is that most of the printed materials that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy. A. Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» was republished twice: in 1990 in Munich, in Ukrainian Free University with a foreword and arrangement by M. Prysiazhnyi and1999 in Kyiv, by the publishing house «Nasha Kultura i Nauka» with a foreword and arrangement by M. Tymoshyk. The section on the history of the Ukrainian student press, which was not published in this book, remained in the typewritten version of the currently rare typewritten folder of the «Student Way».The value of this article is that most of the publications that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy – they were lost on the post-war roads of a stateless nation emigration…The text is submitted according to the original folder of the magazine, which is practically unknown in Ukraine. The set of this rarity was present­ed to the author of these lines in Winnipeg, Canada by the now-deceased professor of St. Andrew's College at the University of Manitoba Tymofii Minenko.

The editorial board of the Ukrainian Information Space opens a new section entitled "Documents from Diaspora Archives" with an article by Petro Fedun (Poltava), a former head of the Information Bureau of the Ukrainian Supreme Council (UHVR), UPA main journalist and publicist. We plan to bring back from oblivion those texts completely unknown to Ukrainian researchers and journalists, the semantic accents of which are in line with the current realities of the development of the national information space.Petro Fedun (pseudo "Poltava", "Volianskyi", "Sever", "Zenon", "P. Savchuk") is considered the main ideologue ("political educator") of the Ukrainian armed underground OUN-UPA of 40–50s of the twentieth century. He should deservedly enter the recent Ukrainian history as a publicist, author and editor of many insurgent publications. Originally from the village of Shnyriv, not far from Brody in Galicia, where he was born in a peasant family on February 23, 1919.The biography of this talented person is full of incredibly shocking events: youth training in the underground OUN from the mid-30s; from 1939 — medical student of Lviv University, an expert in classical languages. With the conscription of the same year for service in the Soviet army, he went from private to officer, with the beginning of the war — the commander of a platoon of the Red Army soldiers. He fought on the Finnish-Soviet and German-Soviet fronts. Then he was a German prisoner, after happened an escape from there, and finally he became an underground insurgent in the ranks of the Ukrainian Insurgent Army.The career growth in the underground was also impressive: from the editor of the magazine "Yunak" ("Youth") — to the Deputy Head of the General Secretariat of the UHVR; from an ordinary insurgent to a UPA colonel, a member of its General Military Staff. After Roman Shukhevych's death, he was elected as a Deputy Commander-in-Chief of the Ukrainian Insurgent Army (summer 1950).Petro Fedun (Poltava) was two months away from his 33rd birthday — he died as a hero in a battle with the NKVD (People's Commissariat for Internal Affairs) in December 1951 in the woods near the village Novoshyn (now in the Zhydachiv district of Lviv region).The most famous work of this author, for the reading or distribution of which people were shot in Soviet Ukraine in the 1950s, is the brochure "Who are the Banderites and what are they fighting for?". It was repeatedly republished in underground printing houses of the Ukrainian Insurgent Army and was also sent to Soviet territories from abroad. In the diaspora, this book was called the immortal legend of a warring nation.Despite the fact that Fedun's (Poltava) creative contribution is small in volume, but quite powerful in content. First of all, this is a series of analytical articles on the Ukrainian nationalism ideology. Among the first — "The concept of Independent Ukraine and the main trend of ideological and political development of the modern world", "For the type of organized democracy in the future independent Ukrainian state", "Who is a true nationalist-revolutionary". The main feature of such texts: they are written simply, intelligibly, and oriented on the reader who is not prepared in life and politics. In contrast to texts on a similar subject, written by the refined esthete and high standard writer Dmytro Dontsov, which are better perceived by an already prepared reader.The fact that Ukrainian editorial board was headed by an enemy of Ukrainians led to the appearance of the "Memorial of Ukrainians in Great Britain", which came as an official document addressed to the leadership of the "Voice of America".A number of wishes and suggestions were expressed at the Memorial. Their essence was reduced to one thing: Ukrainian programs should pay due attention to Ukrainian national ideals and national traditions. This could be achieved by including the following topics from time to time:- outlines on Ukrainian history and culture;- stories about national heroes of the past and modern era;- materials about the significant dates of Ukrainians' national liberation struggle;- reviews of the American and Western press, which deal with Ukraine and Ukrainians.Particular attention was paid to the need to separate the content of radio programs addressed to Ukrainians from Moscow ones: "Ukrainian radio broadcasts should be edited differently than Russian ones. The content of Ukrainian programs should also be different," — the document said.The impetus for writing the article "What should be 'Voice of America' radio programs for the Soviet Union" was the mass spontaneous movement of the Western Diaspora Ukrainians in the late '40s of the twentieth century in order to get the "Voice of America" radio broadcast in Ukrainian. The Ukrainians' demands became successful at the end of November 1949. However, at the initial stage, the Ukrainian-language broadcasts of this radio station were mostly unfavorable or untrue towards Ukrainians. The reason was that the head of the Ukrainian editorial office was a Russian Hryhoriev — an outspoken follower of the "Russian world".The article was written by an underground UPA journalist on the territory of Soviet Ukraine and expressed the views not only of the insurgents but also of a large part of Ukrainian population.The relevance of this text is felt today as never before. The reader only needs to replace the often-repeated phrases "Moscow-Bolshevik oppressors", "Bolshevik tyranny", "USSR" with "Russian aggression", "Russian propaganda" and "Putin's Russia". Within the context of the current undeclared Russian-Ukrainian war in the East of Ukraine, the article touches on a layer of problems of the modern humanitarian policy of the Ukrainian state in general and information policy in particular.First published in the biweekly of the Foreign Office of the UHVR "Modern Ukraine" (dated March 18, 1951) — shortly before the death of the publicist. There is no complete folder of this edition in any book collection of Ukraine and the world.A copy of the text was found by the author of these lines in the archives of the Ukrainian Publishing Union in London during a research internship in Great Britain. ; Статтею колишнього керівника Бюро інформації Української Головної Ради (УГВР), чолового журналіста й публіциста УПА Петра Федуна (Полтави) редакція «Українського інформаційного простору» відкриває нову рубрику «Документи з діаспорних архівів». Плануємо повертати із небуття ті зовсім невідомі українським дослідникам-журналістикознавцям тексти, змістові акценти яких суголосні нинішнім реаліям розвитку національного інформаційного простору.Петро Миколайович Федун (псевдо «Полтава», «Волянський», «Север», «Зенон», «П. Савчук») вважається чоловим ідеологом («політвиховником») українського збройного підпілля ОУН-УПА 40–50-х років ХХ ст. У новітню українську історію він має заслужено увійти як публіцист, автор та редактор багатьох повстанських публікацій. Родом із села Шнирів, що неподалік Бродів на Галичині, де народився в селянській родині 23 лютого 1919 р.Біографія цієї талановитої особистості переповнена неймовірно карколомними подіями: юначий вишкіл у підпільній ОУН від середини 30-х років; від 1939 року — студент медицини Львівського університету, знавець класичних мов. З призовом того ж року на службу в радянську армію пройшов шлях від рядового до офіцера, з початком війни — командир взводу червоноармійців. Воював на фінсько-радянському й німецько-радянському фронтах. Далі — німецький полонений, втеча звідти і — повстанець-підпільник у рядах УПА.Вражає й кар'єрний ріст у підпіллі: від редактора журналу «Юнак» — до заступника голови Генерального Секретаріату УГВР; від рядового повстанця — до полковника УПА, члена її Головного військового штабу. Після загибелі Романа Шухевича обирається заступником Головного Командира УПА (літо 1950).Петро Федун (Полтава) не дожив до свого 33-ліття два місяці — загинув як герой у бою з НКВС у грудні 1951 р. в лісі біля с. Новошин (нині в Жидачівському районі Львівщини).Найбільш відомий твір цього автора, за читання чи поширення якого в радянській Україні у 50-х роках розстрілювали, — брошура «Хто такі бандерівці та за що вони борються». Вона неодноразово перевидавалася в підпільних друкарнях УПА, а також пересилалася на радянські терени з-за кордону. У діаспорі цю книгу назвали безсмертною легендою воюючої нації.Загалом творчий доробок Федуна (Полтави) хоч і невеликий за обсягом, але досить потужний за змістом. Передусім це низка аналітичних статей про ідеологію українського націоналізму. З перших — «Концепція Самостійної України й основна тенденція ідейно-політичного розвитку сучасного світу», «За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі», «Хто є справжній націоналіст-революціонер». Особливість таких текстів: написані просто, дохідливо, у розрахунку на читача мало підготовленого в житті й політиці. На противагу, скажімо, текстам на подібну тематику вишуканого естета й літератора високої проби Дмитра Донцова, які краще сприймає вже підготовлений читач.Спонукою до написання статті «Якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу» став масовий стихійних рух кінця 40-х років ХХ ст. українців західної діаспори з метою добитися мовлення радіостанції «Голос Америки» українською мовою. Домагання українців увінчалися успіхом наприкінці листопада 1949 р. Однак на початковому етапі українськомовні передачі цієї радіостанції носили здебільше не прихильний або неправдивий щодо українства характер. Причиною було те, що керівником української редакції виявився росіянин Григорьєв — неприхований адепт «русского міра».Факт очолювання української редакції ворогом українців став причиною появи «Меморіялу українців Великої Британії», що надійшов як офіційний документ на ім'я керівництва «Голосу Америки». У «Меморіялі» було висловлено низку побажань та пропозицій. Суть їх зводилася до одного: в українських передачах мала би бути належна увага українським національним ідеалам і національній традиції. Зреалізувати це можна було б включенням час від часу таких тем:- нариси української історії та культури;- розповіді про національних героїв минулого і новітньої епохи;- матеріали про знакові дати національно-визвольних змагань українців; - огляди американської та західної преси, у яких ідеться про Україну та українців. Окрема заувага стосувалася необхідності відмосковлення змісту радіопрограм, адресованих для українців: «Українські радіомовлення повинні бути інакше редаговані, ніж російські. Зміст українських передач повинен бути також інший», — йшлося в документі.Стаття написана підпільним журналістом УПА на території радянської України і виражала думки не лише повстанців, а і значної частини українського населення.Актуальність цього тексту відчувається сьогодні як ніколи. Варто читачеві лише замінити часто повторювані тут словосполучення «московсько-большевицькі гнобителі», «большевицька тиранія», «СССР» на «російська агресія», «російська пропаганда», «путінська Росія». Саме в контексті теперішньої неоголошеної російсько-української війни на сході України в статті зачіпається пласт проблем сучасної гуманітарної політики Української держави загалом та інформаційної зокрема.Уперше опублікована у двотижневику Закордонного Представництва УГВР «Сучасна Україна» (число від 18 березня 1951 р.) — незадовго до загибелі публіциста. Повної підшивки цього видання в жодній книгозбірні України і світу немає. Примірник тексту виявлено автором цих рядків в архіві Української Видавничої Спілки в Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії.

For all the years since the creation of the USSR, Stalin's communist-Bolshevik clique lied to the world about the so-called successes of communist construction in the country of the supposedly fairest society on the Earth.In the 1920s and 1930s, iconic representatives of the first wave of political emigration were lured by various promises to return home. In European capitals, Kremlin agents searched for and bribed a number of corrupt journalists, arranged for them demonstration trips, and encouraged the false publications' appearance in the leading newspapers of the West about the «Soviet Paradise». Especially consistently, the authorities took on disobedient Ukrainians: they destroyed the intelligentsia, the working peasantry, the national church, and, as in tsarist times, forcibly Russified them.At the end of World War II, when there were too many Ukrainian refugees from that «Paradise,«Moscow sent so-called repatriation commissions to numerous DP camps, which brainwashed Soviet fugitives and sought to return them to the USSR to harm their love of freedom in the Siberian GULAG camps.It seemed that no one would ever be able to silence, neutralize, or stop that generously paid flow of cynical Russian lies. But among the Ukrainian emigrants, there was a brave man who loudly declared to the whole world why he did not want to return to theUSSR. It was Ivan Bahrianyi. Born in Ukraine in 1907, as a poet by talent and a public tribune by vocation, he fully experienced the benefits of the «Soviet way of life.» In 1932 he was repressed, from a political point of view, for innocent poems. During his emigration toGermany, he resumed his literary work. In 1947 he was elected Deputy Chairman of the Ukrainian National Council and became the leader of the Ukrainian Revolutionary Democratic Party.The publication of Bahrianyi's book «Why don't I want to return to my «motherland»?» printed by the Ukrainian Central Bureau in London in 1946 became a kind of a «bomb». First of all, for official Moscow. Also, for Western politicians, journalists, and intellectuals. The text of the brochure consisted of 13 short paragraphs. Each of them serves as a separate example-argument of the answer to the question posed in the title of the work.A little more than six years later, a journalistic article by the same author, «On Freedom of Speech, Conscience, and the Press Behind the Iron Curtain», appeared in the now-rare newspaper «Ukrainian News» (New Ulm, Germany). It can be called a kind of the above brochure continuation.Unlike «Why don't I want to return to my «motherland»?», which had been repeatedly republished abroad, including in English, German, and French translations, this article by an ardent publicist in Ukrainian journalism is, unfortunately, forgotten. And although it was written more than 70 years ago, the urgency of the problem raised by the author (the humanitarian catastrophe suffered by the Ukrainian nation from the colonial policy of Russia's «older brother») has become even more acute now, under the conditions of Russia's undeclared hybrid war against Ukrainians, especially in the information field.* * *The fate of the next text, which «Ukrainian Information Space» publishes in Ukraine for the first time, is dramatic.It is about the activity of a well-known member of the Central Council of Ukraine, journalist and scientist Arkadii Zhyvotko, whose life path ended prematurely in exile, «Ninety years of the Ukrainian student press.«It was to compose a separate section of the most important work of this figure written in exile – «History of the Ukrainian press.»Published in1946 inRegensburgin a cyclostyle way (now a photocopy of a typewritten version), Arkadii Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» had a truncated appearance. Due to the lack of funds in the conditions of a hopeless emigration reality, Arkadii Zhyvotko was forced to remove a third of the text from the original textbook. As he believed, until better times. However, they never came for this author. Sick and exhausted by the trials of fate heart stopped at the age of 58 on June 14, 1948. It happened in the camp of wanderers from Eastern Europe Lagarde near Aschaffenburg,Germany.However, the author managed to see this article published. It was published in a paired number (1–2) by the magazine «Student Way», which was published as a manuscript by typewriting in Munich by the Central Emigration Union of Ukrainian Students (CESUS). The value of this article is that most of the printed materials that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy. A. Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» was republished twice: in 1990 in Munich, in Ukrainian Free University with a foreword and arrangement by M. Prysiazhnyi and1999 in Kyiv, by the publishing house «Nasha Kultura i Nauka» with a foreword and arrangement by M. Tymoshyk. The section on the history of the Ukrainian student press, which was not published in this book, remained in the typewritten version of the currently rare typewritten folder of the «Student Way».The value of this article is that most of the publications that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy – they were lost on the post-war roads of a stateless nation emigration…The text is submitted according to the original folder of the magazine, which is practically unknown in Ukraine. The set of this rarity was present­ed to the author of these lines in Winnipeg, Canada by the now-deceased professor of St. Andrew's College at the University of Manitoba Tymofii Minenko. ; Упродовж усіх років від часу створення СРСР комуно-більшовицька кліка Сталіна брехала світові про так звані успіхи комуністичного будівництва в країні нібито найсправедливішого на земній кулі суспільства.У 20–30-х роках знакових представників першої хвилі політичної еміграції заманювали різними обіцянками повернутися додому. В европейських столицях агенти Кремля підшукували й підкуповували низку продажних журналістів, влаштовували їм показові поїздки, стимулюючи цим появу в провідних газетах Заходу фальшивих публікацій про «радянський рай» на одній шостій земної кулі. Особливо послідовно влада взялася за непокірних українців: знищувала інтелігенцію, трудове селянство, національну церкву, і, як і в царські часи, насильно русифікувала.По завершенні Другої світової війни, коли втікачів-українців із того «раю» виявилося в рази більше, Москва насилала в численні табори Ді-Пі так звані репатріаційні комісії, які промивали мізки радянським збігцям, прагнули повернути їх в СРСР із тим, щоб згодом у нелюдський спосіб позбиткуватися над їхнім свободолюбством у сибірських таборах ГУЛАГу.Здавалося, той щедро оплачуваний потік цинічної російської брехні нікому й ніколи не вдасться ні заглушити, ні нейтралізувати, ні зупинити. Та ось у середовищі української еміграції виявився один сміливець, який голосно, на весь світ заявив, чому він не хоче повертатися в СРСР. Це був Іван Багряний. Народжений в Україні 1907 року, будучи поетом за талантом і громадським трибуном за покликанням, він сповна відчув на собі переваги «радянського способу життя». 1932 року репресований за безвинні з політичної точки зору вірші. На еміграції в Німеччині відновив літературну працю. 1947 року обраний заступником голови Української Національної Ради, став лідером Української революційно-демократичної партії.Вихід у світ книжки Багряного «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» друком і накладом Українського центрального Бюро в Лондоні 1946 року стало своєрідною «бомбою». Передусім для офіційної Москви. Також для політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу. Текст брошури складався з 13-ти коротких параграфів. Кожен із них слугує окремим прикладом-аргументом відповіді на поставлене в назві твору запитання.Через трохи більше як шість років у рідкісній на сьогодні газеті «Українські Вісті» (Новий Ульм, Німеччина) з'являється публіцистична стаття цього ж автора «Про свободу слова, совісті і преси за залізною заслоною». Її можна назвати своєрідним продовженням вищезгаданої брошури.На відміну від «Чому я не хочу вертати на «родіну»?», яка неодноразово перевидавалася за кордоном, у тім числі і в перекладах англійською, німецькою, французькою мовами, ця стаття полум'яного публіциста в українському журналістикознавстві є, на жаль, призабутою. І хоч написана вона понад 70 років тому, актуальність порушеної автором проблеми (гуманітарна катастрофа, яку зазнала українська нація від колоніальної політики російського «старшого брата») ще більше загострилася натепер, за умов неоголошеної Росією гібридної війни проти українців, зосібно й на інформаційному полі. * * *Драматичною є доля наступного тексту, який «Український Інформаційний Простір» оприлюднює в Україні вперше.Йдеться про розвідку відомого члена Української Центральної Ради, журналіста і вченого Аркадія Животка, життєвий шлях якого передчасно обірвався на еміграції, «Девятьдесять років української студентської преси». Вона мала скласти окремий розділ написаної в еміграції найголовнішої праці цього діяча – «Історія української преси».Видана 1946 року в Регенсбурзі циклостильовим способом (по-нинішньому – ксероксна відбитка машинописного варіанту) «Історія української преси» Аркадія Животка мала урізаний вигляд. Через брак коштів за умов безпросвітної еміграційної дійсності Аркадій Животко змушений був зняти з оригіналу підручника третину тексту. Як вважав, до кращих часів. Однак для цього автора вони так і не прийшли. Хворе й виснажене випробуваннями долі серце зупинилося на 58 році життя – 14 червня 1948 року. Сталося це в таборі скитальників зі Східної Європи Лягарде неподалік німецького Ашафенбурга.Утім, цю свою статтю автор встиг побачити надрукованою. Її було вміщено в спареному числі (1–2) журналу «Студентський Шлях», який на правах рукопису видавав машинописним способом у Мюнхені Центральний Еміґраційний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС). Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яких тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику.«Історія української преси А. Животка перевидавалася двічі: 1990 року у Мюнхені заходами Українського Вільного Університету з передмовою і упорядкуванням М. Присяжного та 1999 року в Києві заходами видавництва «Наша культура і наука» з передмовою і упорядкуванням М. Тимошика. Не опублікований у цій книзі розділ про історію української студентської преси так і залишився в машинописному варіанті рідкісної на сьогодні підшивки машинописного «Студентського Шляху».Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яку тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику – вони розгубилися повоєнними дорогами еміграції бездержавної нації…Текст подається за оригіналом підшивки журналу, який в Україні практично невідомий. Комплект цього раритету подарував авторові цих рядків у канадському Вінніпезі покійний нині викладач Колегії Св. Андрея при Манітобському університеті Тимофій Міненко.

The relevance of the research topic. After the World War II the leaders and intellectuals of the world were forced to look for new principles and methods of management. New theories for analysis of complex systems appeared. The D. Meadows' group from the Club of Rome and other analysts discovered the fact of the deepening humanity in an irreversible and deadly crisis. Up to now, economists and politicians have not offered a way to guarantee rescue. However, there is a consensus that hopes can be linked to the development of education and science in the world. The phrase "internationalization of higher education (IHE)" is used more and more often, and the number of scientific works is growing rapidly. However, in our opinion, the phenomenon of IHE is perceived superficially because of inattention to the latest scientific achievements, which are not followed by humanities scholars. This caused our interest and stimulated the desire to prove that global process of IHE started in accordance with the laws of the evolution of industrial production.The purpose of our study is to apply the theory of analysis of very large systems to the phenomena of kinds and variants internationalization to obtain the most probable scenarios for human progress. The task of the study is seen in the critical analysis of the trend we noted in the process of training the PhD-level professional in space and time and transforming the figure of a young worker from a national to an international "product" of the systems of education and training. The methodology of the research was dictated by the chosen goal and tasks under the pressure of the grandiose object – a complex of educational systems in a globalized planet environment. This is due to the use of the means of many sciences, theories of systemic research and a multidisciplinary approach in the conditions of global evolutionism.The results of the study in their essence, are still based on historical methods, in conjunction with the achievements of young sciences – synergetics, theories of complex systems, and others. An original table was created to match the agrarian, industrial and informational societies – those within which the system of higher education had been developed. The direction of its characterization has proven that the autonomy of universities has been diminished at present, the size of the whole system and its orientation towards political and economic demands have increased. It is indicated at the time when the high school began to lose its national character and to acquire features of internationality. It is noted that this coincided with the growth of the volume and impact of globalization and its study mainly within the humanities.The widespread representation of the interaction in higher education with the influences of globalization and internationalization, the basic definitions and differentiation, etc. is presented. The newest data on internationalization within the universities and far beyond them in state and interstate institutions are presented.The conclusions and recommendations formulated and proved the main hypothesis of our study and its main result. It consists in the fact that the higher school in general began to reproduce the path of industry with its variant of internationalization – a combination of products of many countries. We argue that in higher education the division of time and space of educational programs, institutions, places of internship, etc. began. Instead of ensuring PhD competences within a single state, basic schooling is found to be more profitable in one place, the profile secondary is in the other, the baccalaureate or master's program in the country "A", postgraduate study somewhere in "B", the final professional development in the best world's centers of MBA or some other training in London or Harvard. From this follows the following conclusion: Ukraine's resources are already inadequate for the preparation of national personnel of the highest world quality. Such a "product" has already become international ; Актуальность и разработка проблемы. После II мировой войны руководители и ведущие ученые человечества были вынуждены искать новые принципы и методы управления. Появились новые теории анализа сложных систем. Группа Д. Медоуза в Римском клубе и другие аналитики обнаружили факт погружения человечества в необратимый и смертельный кризис. До сих пор экономисты и политики не предложили способ гарантировать спасение. Однако есть консенсус, что надежды могут быть связаны с развитием образования и науки в мире. Поэтому все чаще используется фраза «интернационализация высшего образования (ИВО)», Однако, в подобных материалах, по нашему мнению, явление интернационализации высшего образования осознается поверхностно, что обусловлено преимущественно невниманием к новейшим научным достижениям, за которыми не следят исследователи-гуманитарии. Это вызвало наш интерес и стимулировало желание доказать, что в мире начался процесс тотально глобальной интернационализации высшей школы согласно законам эволюции не образования, а промышленных производств.Цель нашего исследования – применение теории анализа очень больших систем к явлениям интернационализации всех видов и вариантов с получением максимально достоверных сценариев прогресса человечества.Задачи исследования мы видим в критическом анализе замеченного нами тренда фрагментации процесса подготовки кадров высших квалификаций в пространстве и времени и преобразования фигуры молодого работника из национального в международный «продукт» деятельности имеющихся классических и новых систем обучения и профессиональной подготовки.Методологию исследования диктовали цель и задачи под давлением грандиозности объема и сложности объекта исследования – комплекса систем образования в глобальной всепланетной среде. Этим обусловлено использование средств многих наук, теорий системных исследований и мультидисциплинарный подход в условиях глобального эволюционизма.Результаты исследования в своей основе все же опираются на исторические методы в сочетании с достижениями молодых наук – синергетики, теории сложных систем и др. Была создана оригинальная таблица для сопоставления аграрного, индустрального и информационного обществ – тех, в пределах которых развивалась система высшего образования. Наведение ее характеристик доказало, что с приближением к настоящему уменьшалась автономия университетов, рос размер всей системы и ее ориентированность на политико-экономические запросы. Указан тот период времени, когда высшая школа начала терять свой национальный характер и приобретать черты интернациональности. Отмечено, что это совпало с ростом объема и влияния глобализации и изучением ее преимущественно в пределах гуманитарных наук. Изложены распространенные представления о взаимодействии в высшем образовании воздействий глобализации и интернационализации, основные определения и дифференциации и тому подобное. Приведены новейшие данные об учете интернационализации в пределах университетов и далеко за их пределами в государственных и межгосударственных институциях. В выводах и рекомендациях сформулирована и доказана основная гипотеза всего нашего исследования и его главный результат. Он состоит в том, что высшая школа в целом стала воспроизводить путь промышленности с ее вариантом интернационализации – сочетанием в изделиях продукции многих государств.Главный вывод: мы утверждаем, что и в высшем образовании началось разделение во времени и пространстве учебных программ, заведений, мест стажировок и т.д. Вместо обеспечения получения PhD-компетентности в пределах одного государства выгоднее оказывается базовое школьное образование в одном месте, профильное среднее в другом, бакалаврская или магистерская программа в стране «А», аспирантура где-то в «В», окончательное профессиональное совершенствование в лучшем в мире центре МВА или какой-то другой подготовки в Лондоне или Гарварде. Из этого следует вывод: ресурсы Украины или другого государства уже оказываются недостаточными для подготовки национальных кадров наивысшего мирового качества. Подобный «продукт» уже стал интернациональным ; Актуальність і розробка проблеми. Після II світової війни керівники і провідні науковці людства були змушені шукати нові принципи і методи управління. З'явилися нові теорії аналізу складних систем. Група Д. Медоуза в Римському клубі та інші аналітики виявили факт занурення людства в незворотну і смертельну кризу. Досьогодні економісти і політики не запропонували спосіб гарантувати порятунок. Однак є консенсус, що надії можуть бути пов'язані з розвитком освіти та науки в світі. Тому все частіше використовується фраза «інтернаціоналізація вищої освіти (ІВО)», а кількість наукових праць стрімко зростає. Однак, на нашу думку, феномен ІВО сприймається поверхово через неуважність до останніх наукових досягнень, за якими не слідкують науковці-гуманітарії. Це викликало наш інтерес і стимулювало прагнення довести, що в світі процес ІВО розпочався відповідно до законів еволюції промислового виробництва.Метою нашого дослідження є застосування теорії аналізу дуже великих систем до явищ інтернаціоналізації всіх видів і варіантів для отримання найбільш ймовірних сценаріїв людського прогресу. Завдання дослідження ми вбачаємо в критичному аналізі поміченого нами тренду фрагментації процесу підготовки кадрів найвищих кваліфікацій у просторі й часі та перетворення фігури молодого працівника з національного в інтернаціональний "продукт" діяльності наявних класичних і нових систем навчання і професійної підготовки.Результати дослідження в своїй основі все ж спираються на історичні методи у поєднанні з досягненннями молодих наук – синергетики, теорій складних систпем та ін. Була створена оригінальна таблиця задля співставлення аграрного, індустрального та інформаційного суспільств – тих, у межах яких зростала система вищої освіти. Наведення її характеристк довело, що з наближенням до сьогодення зменшувалася автономія університетів, зростав розмір всієї системи та її орієнтованість на політично-економічні запити. Вказано період часу, коли вища школа розпочала втрачати свій національний характер і набувати рис інтернаціональності. Відзначено, що це співпало зі зростанням обсягу і впливу глобалізації та вивченням її переважно у межах гуманітарних наук.У статті викладено поширені уявлення про взаємодію у вищій освіті впливів глобалізації та інтернаціоналізації, основні визначення і диференціацію тощо. Наведені новітні дані про врахування інтернаціоналізації у межах університетів та далеко поза ними в державних та міждержавних інституціях. У висновках і рекомендаціях сформульована і доведена основна гіпотеза всього нашого дослідження та його головний результат. Він полягає у тому, що вища школа в цілому стала відтворювати шлях промисловості з її варіантом інтернаціоналізації – поєднанням у виробах продукції багатьох держав.Наш висновок: ми стверджуємо, що і у вищій освіті розпочався поділ у часі й просторі навчальних програм, закладів, місць стажування і т.д. Замість забезпечення отримання PhD-компетентності у межах однієї держави вигіднішим виявляється базове шкільне навчання в одному місці, профільне середнє – в іншому, бакалаврська чи магістерська програма у країні "А", аспірантура – десь у "В", остаточне професійне вдосконалення – у кращому в світі центрі з МВА чи якоїсь іншої підготовки в Лондоні чи Гарварді. З цього випливає що ресурси України чи навіть більшої держави вже виявляються недостатніми для підготовки національних кадрів найвищої можливої світової якості. Подібний "продукт" вже став інтернаціональним

The life path, scientific-pedagogical and public activity of Volodymyr Sokurenko – a prominent Ukrainian jurist, doctor of law, professor, talented teacher of the Lviv Law School of Franko University are analyzed.It is found out that after graduating from a seven-year school in Zaporizhia, V. Sokurenko entered the Zaporizhia Aviation Technical School, where he studied two courses until 1937. 1/10/1937 he was enrolled as a cadet of the 2nd school of aircraft technicians named after All-Union Lenin Komsomol. In 1938, this school was renamed the Volga Military Aviation School, which he graduated on September 4, 1939 with the military rank of military technician of the 2nd category. As a junior aircraft technician, V. Sokurenko was sent to the military unit no. 8690 in Baku, and later to Maradnyany for further military service in the USSR Air Force. From September 4, 1939 to March 16, 1940, he was a junior aircraft technician of the 50th Fighter Regiment, 60th Air Brigade of the ZAK VO in Baku. The certificate issued by the Railway District Commissariat of Lviv on January 4, 1954 no. 3132 states that V. Sokurenko actually served in the staff of the Soviet Army from October 1937 to May 1946. The same certificate states that from 10/12/1941 to 20/09/1942 and from 12/07/1943 to 08/03/1945, he took part in the Soviet-German war, in particular in the second fighter aviation corps of the Reserve of the Supreme Command of the Soviet Army. In 1943 he joined the CPSU. He was awarded the Order of the Patriotic War of the 1st degree and the Order of the Red Star (1943) as well as 9 medals «For Merit in Battle» during the Soviet-German war.With the start of the Soviet-German war, the Sokurenko family, like many other families, was evacuated to the town of Kamensk-Uralsky in the Sverdlovsk region, where their father worked at a metallurgical plant. After the war, the Sokurenko family moved to Lviv. In 1946, V. Sokurenko entered the Faculty of Law of the Ivan Franko Lviv State University, graduating with honors in 1950, and entered the graduate school of the Lviv State University at the Department of Theory and History of State and Law. V. Sokurenko successfully passed the candidate examinations and on December 25, 1953 in Moscow at the Institute of Law of the USSR he defended his thesis on the topic: «Socialist legal consciousness and its relationship with Soviet law». The supervisor of V. Sokurenko's candidate's thesis was N. Karieva. The Higher Attestation Commission of the Ministry of Culture of the USSR, by its decision of March 31, 1954, awarded V. Sokurenko the degree of Candidate of Law. In addition, it is necessary to explain the place of defense of the candidate's thesis by V. Sokurenko. As it is known, the Institute of State and Law of the USSR has its history since 1925, when, in accordance with the resolution of the Presidium of the Central Executive Committee of March 25, 1925, the Institute of Soviet Construction was established at the Communist Academy. In 1936, the Institute became part of the USSR Academy of Sciences, and in 1938 it was reorganized into the Institute of Law of the USSR Academy of Sciences. In 1941–1943 it was evacuated to Tashkent. In 1960-1991 it was called the Institute of State and Law of the USSR Academy of Sciences. In Ukraine, there is the Institute of State and Law named after V. Koretsky of the NAS of Ukraine – a leading research institution in Ukraine of legal profile, founded in 1949.It is noted that, as a graduate student, V. Sokurenko read a course on the history of political doctrines, conducted special seminars on the theory of state and law. After graduating from graduate school and defending his thesis, from October 1, 1953 he was enrolled as a senior lecturer and then associate professor at the Department of Theory and History of State and Law at the Faculty of Law of the Lviv State University named after Ivan Franko.By the decision of the Higher Attestation Commission of the Ministry of Higher Education of the USSR of December 18, 1957, V. Sokurenko was awarded the academic title of associate professor of the «Department of Theory and History of State and Law».V. Sokurenko took an active part in public life. During 1947-1951 he was a member of the party bureau of the party organization of LSU, worked as a chairman of the trade union committee of the university, from 1955 to 1957 he was a secretary of the party committee of the university. He delivered lectures for the population of Lviv region. Particularly, he lectured in Turka, Chervonohrad, and Yavoriv. He made reports to the party leaders, Soviet workers as well as business leaders. He led a philosophical seminar at the Faculty of Law. He was a deputy of the Lviv City Council of People's Deputies in 1955-1957 and 1975-1978.In December 1967, he defended his doctoral thesis on the topic: «Development of progressive political thought in Ukraine (until the early twentieth century)». The defense of the doctoral thesis was approved by the Higher Attestation Commission on June 14, 1968.During 1960-1990 he headed the Department of Theory and History of State and Law; in 1962-68 and 1972-77 he was the dean of the Law Faculty of the Ivan Franko Lviv State University. In connection with the criticism of the published literature, on September 10, 1977, V. Sokurenko wrote a statement requesting his dismissal from the post of Dean of the Faculty of Law due to deteriorating health. During 1955-1965 he was on research trips to Poland, Czechoslovakia, Romania, Austria, and Bulgaria. From August 1966 to March 1967, in particular, he spent seven months in the United States, England and Canada as a UN Fellow in the Department of Human Rights. From April to May 1968, he was a member of the government delegation to the International Conference on Human Rights in Iran for one month. He spoke, in addition to Ukrainian, English, Polish and Russian. V. Sokurenko played an important role in initiating the study of an important discipline at the Faculty of Law of the Lviv University – History of Political and Legal Studies, which has been studying the history of the emergence and development of theoretical knowledge about politics, state, law, ie the process of cognition by people of the phenomena of politics, state and law at different stages of history in different nations, from early statehood and modernity.Professor V. Sokurenko actively researched the problems of the theory of state and law, the history of Ukrainian legal and political thought. He was one of the first legal scholars in the USSR to begin research on the basics of legal deontology. V. Sokurenko conducted extensive research on the development of basic requirements for the professional and legal responsibilities of a lawyer, similar to the requirements for a doctor. In further research, the scholar analyzed the legal responsibilities, prospects for the development of the basics of professional deontology. In addition, he considered medical deontology from the standpoint of a lawyer, law and morality, focusing on internal (spiritual) processes, calling them «the spirit of law.» The main direction of V. Sokurenko's research was the problems of the theory of state and law, the history of legal and political studies. The main scientific works of professor V. Sokurenko include: «The main directions in the development of progressive state and legal thought in Ukraine: 16th – 19th centuries» (1958) (Russian), «Democratic doctrines about the state and law in Ukraine in the second half of the 19th century (M. Drahomanov, S. Podolynskyi, A. Terletskyi)» (1966), «Law. Freedom. Equality» (1981, co-authored) (in Russian), «State and legal views of Ivan Franko» (1966), «Socio-political views of Taras Shevchenko (to the 170th anniversary of his birth)» (1984); «Political and legal views of Ivan Franko (to the 130th anniversary of his birth)» (1986) (in Russian) and others.V. Sokurenko died on November 22, 1994 and was buried in Holoskivskyi Cemetery in Lviv.Volodymyr Sokurenko left a bright memory in the hearts of a wide range of scholars, colleagues and grateful students. The 100th anniversary of the Scholar is a splendid opportunity to once again draw attention to the rich scientific heritage of the lawyer, which is an integral part of the golden fund of Ukrainian legal science and education. It needs to be studied, taken into account and further developed. ; Проаналізовано життєвий шлях, науково-педагогічну та громадську діяльність Воло-димира Гавриловича Сокуренка – видатного українського правознавця, доктора юридичних наук, професора, талановитого педагога Львівської правничої школи Франкового універ-ситету.З'ясовано, що В. Г. Сокуренко навчався у Запорізькому авіаційному технікумі та Вольському військовому авіаційному училищі, яке закінчив у 1939 р. У 1939‒1946 рр. служив у радянській армії. Після закінчення у 1950 р. юридичного факультету Львівського університету пройшов шлях від аспіранта до професора, завідувача кафедри, декана юридичного факультету. Упродовж 1960‒1990 рр. завідував кафедрою теорії та історії держави і права; в 1962‒1968 та 1972‒1977 рр. був деканом юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Протягом 1955‒1965 рр. перебував у наукових відрядженнях у Польщі, Чехословаччині, Румунії, Австрії, Болгарії. Зі серпня 1966 до березня 1967 рр., зокрема сім місяців перебував у США, Англії та Канаді як стипендіат ООН по департаменту прав людини. У квітні-травні 1968 р. був членом у складі урядової делегації на міжнародній конференції по правах людини в Ірані упродовж одного місяця. Володів, окрім української, англійською, польською та російською мовами. В. Г. Сокуренко відіграв важливу роль у започаткуванні на юридичному факультеті Львівсь-кого університету вивчення важливої навчальної дисципліни – Історії політичних і правових учень, яка висвітлювала і до сьогодні продовжує висвітлювати історію виникнення та розвитку теоретичних знань про політику, державу, право, тобто вивчає процес пізнання людьми явищ політики, держави і права на різних етапах історії у різних народів, почи-наючи з ранньої державності і сучасності.Професор В. Г. Сокуренко активно досліджував проблеми теорії держави і права, історії української правової та політичної думки. Він був одним із перших учених-правників у СРСР, хто почав наукові студії основ юридичної деонтології. Велику наукову дослід-ницьку діяльність проводив В. Г. Сокуренко щодо розробки основних вимог до професійно-правових обов'язків юриста, аналогічно до вимог, що стосуються лікаря. У подальших наукових дослідженнях учений аналізував юридичні обов'язки, перспективи розвитку основ професійної деонтології. Крім того, правознавець розглядав медичну деонтологію з позиції юриста, права і моралі, приділивши основну увагу внутрішнім (духовним) процесам, назвавши їх «духом права». Основним напрямом наукових досліджень В. Г. Сокуренка були проблеми теорії держави і права, історії правових та політичних учень.Володимир Гаврилович Сокуренко залишив по собі світлу пам'ять у серцях широкого загалу науковців, колег та вдячних учнів. 100-річний ювілей Вченого – добра нагода для того, щоб ще раз привернути увагу до багатої наукової спадщини правознавця, яка є невід'ємною складовою золотого фонду української юридичної науки і освіти. Вона потребує вивчення, врахування та подальшого розвитку.

Now before Ukraine on the way to the formation of a stable civil society, along with the problem of national consolidation, is also a problem of adjustment of the normal interethnic relations, protection rights of ethnic and national minorities. In the conditions of the political system's development in Ukrainian society ethnic and national minorities began to engage in the sphere of political activity, seeking to take a rightful place in the process of public and cultural construction.In the multinational composition of Ukraine from time to time the problems of settlement the relations with separate ethnic or national groups, including Russian, Tatar, Romanian and others, are updated and exacerbated. The Polish minority is one of the most numerous national minorities living on the territory of our state. It is marked out by movement strengthening to the self-organization and national identification, and also formation as a subject of policy. There is so important, from our point of view, to research, on the one hand, a role and place of Ukraine in the realization of rights and satisfaction of needs of Poles in Ukraine, and with another – the participations of this minority in social and political processes of the state.Considering the relevance and insufficient studying of this problem, the author set to himself the purpose: 1) to analyze the main features and trends of development of the Polish minority in Ukraine; 2) to identify the key aspects of the participation of the Polish community in the Ukrainian social and political processes.The object of study is the Polish minority in Ukraine as an important part of the civil society and its political system, and the subject is the process of formation, functioning and development of the Polish minority as a subject of modern social and political life of Ukraine.There are 144 130 Poles in Ukraine today, according to the last population census in 2001. It makes 0,3 % from the total number of the population of the state. The Polish take the eighth place in terms of population among the ethnic minorities in Ukraine (after Russians, Belarusians, Moldovans, Crimean Tatars, Bulgarians, Hungarians and Romanians).The resettlement of Poles in Ukraine historically was connected primarily with the Right Bank and Eastern Galicia. The most numerous Polish ethnographic communities formed here. The most part of Polish lived in 2001 in Zhytomyr (49 046 persons; 3,5 % of the population), Khmelnytsky (23 005 persons; 1,6 % of the population) and Lvov (18 948 persons; 0,7 % of the population) regions.In general, the present social, political and religious situation in the environment of the Polish minority is stable and loyal to the Ukrainian government. Social and political moods of Ukrainian Poles naturally determine by both positive and negative sentiments.In January 1992, in Lvov at the Congress of Ukrainian Poles the Federation of the Polish Organizations in Ukraine (FPOU) was founded. It is led now by E. Khmelyova. This organization and the Union of Poles in Ukraine are today the most influential organizational structures of the Polish minority in Ukraine.In November 1994, in Kyiv the societies «Consent», «Solidarity», Cultural and Educational Association of Adam Mickiewicz, Kyiv branch of «The Union of Poles» decided to create «The Coordinating Council of Polish Organizations in Kyiv». Before all Polish non-governmental organizations in this country is to not only revive the local Polish national identity, but also comprehensively facilitate to the productive cultural relations between the two countries.In January 2000, the Polish Institute in Kyiv was established with the support of the Polish Ministry of Foreign Affairs. It was led by P. Kozakiewicz. Its tasks include: development and promotion of the image of Poland as a modern and democratic state, supporting the exchange of views, the elimination of negative stereotypes in the Ukrainian-Polish relations.The Polish NGOs practiced such forms of activity: teaching the Polish language; establishment and functioning of libraries and publishing activities; research activities; organizing places and cultural sites associated with the history of Poland; organization of cultural and educational activities; assistance in the process of developing national performances etc.There are five schools with education in Polish in Ukraine. These schools, which have about two thousand pupils, function with the support of Polish NGOs. There are four Polish schools in the Lvov region. Two of these schools are located in Lvov, and another two are in the area of Mostynsk. Another school with education in Polish functions in Ivano-Frankivsk. The curriculum at schools with education in Polish introduced the subjects of «History of Poland» and «Geography of Poland».As a subject Polish is studied in Ukraine by more than 4 thousand students, and more than 3 thousand students study Polish facultatively or in circles. Polish is also studied in numerous Ukrainian universities. At the end of 2012 the Polish organizations in Ukraine initiated to provide Polish the status of regional language in the area of Mostynsk. There are about four villages, which population is made by Poles.The western regions, where the most part of the Poles is living, are characterized by vigorous activity of the Polish community in the media sector. Thus, «The Polish word» (25 min.) in the broadcasting of TV «Zhytomyr» is weekly published. And «TRK Union TV» broadcasts daily for the Polish community on the proposal TV «Polonia».Lvov is the capital of the Polish Radio in Ukraine: «Radio Lwow» tells at a frequency of the radio station «The Independence» in different days. There is a program «Program katolicki». The Lvov city NGO «Polskie Towarzystwo Radiowe» works here. An important role in cross-cultural communication is played by Polish Radio for the abroad. There are news, press reviews, comments and reports of correspondents all over the world, interviews and debates, literary and music plots in the broadcasting.Periodicals of the Polish national minority are represented by the following groups of editions:- informational: «Głos Podola» (Kamenetz-Podolsk), «The Monitor of Volyn» (Lutsk), «Kurier Stanisławowski» and «Kurier Galicyjski» (Ivano-Frankivsk), «The Polish Newspaper» (Zhytomyr), «Dzyennik Kiyovski» (Kyiv);- public: «Lwowskie Spotkania» (Lvov), «Harcerz Kresow» (Lvov), «Wspolne Dzedzictwo» (Ternopol), «KOTWICA» (Mykolaiv);- cultural and educational: «The Mosaic of Berdichev» (Berdichev), «The Voice of Teacher» (Drogobych), «Krynica» (Kyiv);- religious: «The Shouts from Volyn» (Ostrog), «The Joy of Belief» (Lvov).Recently the joint Ukrainian-Polish projects in the media sphere, for example, the international interdisciplinary magazine «Ucrainica Polonica» and «The Ukrainian Polonistic» gain the increasing popularity.The status of the Polish national minority in Ukraine is qualitatively different from the status of other minorities, such as Roma or Crimean Tatars. After all, the Poles have their historical homeland, the neighboring of Ukrainian state – the Republic of Poland, from which a financial and institutional support comes. Therefore the self-determination process in Polish minority is quite successful and quick.The negative phenomenon for the image of Ukraine is the fact that it works and develops mainly by financing from the government of Poland. At the current time, for example, all meetings of the Polish community in Lvov Church and departures of children on rehabilitation and training to the Republic of Poland are financed also by Poland.Thus, according to the Association of Polish culture in Lvov, the local administration level of care to ensure the interests of the Polish community in Lvov region, compared with a sponsorship of the Republic of Poland, is zero. Over the last few years the Association of Polish culture received for its needs from Lvov regional state administration only about 2 thousand UAN. It forces the Ukrainian Poles to address on the constant help to the bureaucracy of Poland. In this aspect the chairman of the society E. Legovich opposed a situation with ensuring of requirements of the Ukrainian diaspora in the territory of the Republic of Poland. There are considerable budgetary funds for the satisfaction of its interests, which in accordance with the established procedure are transmitted through the Sejm to the communities of national minorities. So, 2 million zloty (about 5 million UAN) are annually allocated for the needs of the Ukrainian diaspora in Poland. Thus, E. Lehovych notes that the Polish community would be sufficient amount of 100 thousand UAN.However, speaking about the presence of members of the Polish community in the Ukrainian elected authorities and government agencies, we have to note a negative trend associated with the low levels of its representation. Thus, Ukraine has not any political party of the Polish national minority (for example, Hungarian and Russian communities have its own political parties, such as «The Democratic Party of Hungarians of Ukraine», «KMKS» Party of Hungarians of Ukraine, «The Russian block» and others. And these parties of the national minorities stood on elections to the Verkhovna Rada of Ukraine). The Polish community is not represented in the Ukrainian parliament. There are two Poles among the 66 members of the regional council of Mostynsk (Lvov region). Poles make 20 % of the number of the residents of Mostynsk and 8 % of Poles are living in the area).Thus, we can conclude, that the Polish minority is one of the largest minorities in Ukraine, and it is on its way of the identification and a political subjektivation. Poles in Ukraine experienced the process of assimilation due to an extended stay in limited contacts with their historical homeland, as indicated the data from recent Ukrainian population census. However, a positive is the fact that today the Polish community in Ukraine will intensify its activities, key points of which are:1) preservation of cultural originality and development of cultural creativity;2) functioning of national and cultural, public organizations;3) contacts with the historical homeland and participation in interstate processes.The negative sides of the position of Polish national minority in Ukraine are:1) absence of political communities (political parties) for the representation the minority at official level;2) low level of participation in formation of power structures and representation at all levels of the power (from local to governmental and parliamentary).Also, despite the existence of numerous guarantees of the rights and protection of the freedoms of national minorities in Ukraine, approved at legislative level, the real practice shows an insufficient attention from the Ukrainian government to these questions. The existence and development of the Polish national minority in Ukraine is provided by the contacts with the historical homeland. It practically finances the diaspora. Therefore Ukraine have to accept a number of scientifically reasonable measures in order to the reforming, carried out in education, sciences, public administration and local government, don't entail to the restriction of the right of the minorities, including Polish, to get an education in a state language, to develop and protect own cultural and a creative heritage, to participate in formation of authorities and to have own representation in electoral bodies. ; Статья посвящена выявлению основных черт и тенденций развития польского национального меньшинства в Украине, а также определению ключевых аспектов участия поляков в украинских общественно-политических процессах. Сделана попытка показать уровень гражданской зрелости, политической культуры польской общины в Украине на современном этапе. Особое внимание уделено роли национальной политики украинского государства в процессе политической субъективации польского национального меньшинства. ; Статтю присвячено виявленню основних рис і тенденцій розвитку польської національної меншини в Україні, а також визначенню ключових аспектів участі поляків в українських суспільно-політичних процесах. Зроблено спробу показати рівень громадянської зрілості, політичної культури польської громади в Україні на сучасному етапі. Окрему увагу приділено ролі національної політики Української держави в процесі політичної суб'єктивації польської національної меншини.

Problem setting. The issues of preventing social orphanhood, developing new and reforming existing social services for children and families with children have become a major focus in academia and in various structures at all levels working with children. Improving the quality of life of children is not only a matter of time, but also its need. Progressive world processes for the protection of the rights of the child, declared by the UN Convention on the Rights of the Child, which stimulate major changes in legislation, policies and practices for supporting and protecting children. Such targeted actions are widespread in many countries of the world. Today, Ukraine is taking the first steps towards deinstitutionalization and creating its own model of social service formation, which will become the basis for preventing social orphanage among children. The article analyzes the existing model of managing the sphere of protection of children's rights in the context of preventing social orphanage and implementing the principles of DI reform (deinstitutionalization).Today, in the context of transformational changes, Ukraine has faced significant socio-economic problems that have led to a decrease in the standard of living of Ukrainian families, the emergence of such negative phenomena as social orphanhood, child homelessness and a number of other manifestations. The resolution of these issues has also recently become more complicated due to hostilities in the East of our country conducting by the Russian Federation. In this context, it is important to focus on the problems of providing social guarantees and social protection for children of vulnerable categories, creating conditions for their adaptation in a complex social environment. Exactly in the context of these aspects arises a need for a significant improvement in the public administration system, in particular in sphere of organizing effective social work with children, as well as increasing the effectiveness of the social function of the state in total.Recent research and publications analysis. Nowadays, such scientists as V. Sobchenko, V. Moskalenko, V. Skuratovsky, O. Paliy, E. Libanova are studying and researching the problems and modern approaches to the development of the sphere of social protection of the population. Studies of reforming and improving the system of social services in general, and services for children and families with children, in particular, are engaged such Ukrainian researchers as L. Volynets, N. Komarov, O. Antonova-Turchenko, I. Ivanova, I. Pesha, A. Kapska, I. Pinchuk, S. Tolstoukhova, M. Lukashevich, I. Mygovich. Issues of implementation of institutional care and childcare reform are engaged T. Veretenko, O. Denesyuk, T. Spirina.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. However, it should be noted that the current state of scientific development of the problem of modernization the activities of public administration bodies in the field of social work with children of vulnerable categories and families with children in Ukraine is insufficient, since today this area is in the process of reforming. The sources of conducted scientific researches were mainly concerned certain aspects of the functioning of public administration and the social security system of the population, partly work with children, namely: the history of formation and development, directions and forms of social work. Today, the issue of preventing social orphanage in the context of the implementation of the DI-reform principles is little explored and not discovered.Paper main body. Despite the rather significant interest of scientists in the problems of managing the social sphere in Ukraine, there are still insufficiently developed approaches to the activities of government bodies and local self-government, as well as non-governmental organizations in the field of social work with children of vulnerable categories and deinstitutionalization processes, their practical implementation in terms of interagency cooperation , institutional and resource support, transformation of the network of social institutions and institutions involved in problems of vulnerable categories of children. Considering this, the topic is relevant and needs a deeper study.An analysis of the legislation on the protection of the rights and interests of children shows that the concept of social protection is often interpreted as a similar to the social security concept. The concept of social protection of children is much more widely interpreted in the Law of Ukraine "On bodies and services for children and special institutions for children": it is a complex of measures and means of socio-economic and legal character for ensuring children's rights to life, development, upbringing, education, medical care, financial support.A number of scientists accentuate on the concept of the so-called hidden social orphanhood, which is associated with the deterioration of the family's living conditions and the decline of its moral foundations, resulting in a growing neglect of a huge number of children and adolescents. Hidden social orphanhood is spreading in the form of institutionalization of children whose parents for various reasons are not able to provide them with proper care and upbringing at home. Consequently, hidden social orphanhood is hiding in outwardly normal families, which in reality are dysfunctional, and parents do not cope with their basic responsibilities for raising children.Thus, social orphanhood can be defined as a social phenomenon caused by the self-willed evasion of parents from fulfilling their parental duties responsibilities for the child, which is accompanied by the breaking and loss of family relations between parents and a child, the parental indifference to the child's needs and the future fate of the child.Practical experience and international experience show that only a small number of children need specialized hospital care and approaches to education. Such care should be provided in small individual institutions that are integrated into the life of the local community with the ability to apply inclusive education components. All other children should be excluded from social isolation and brought up in a family or close to family environment and attend educational institutions in the system of inclusive education.The process of reforming the current system of institutional care (deinstitutionalization) in the field of protection of children's rights should be a long-term, well-planned and structured process of reforming the child care system based on the principle of taking into account the best interests of the child, recognizing the priority of family education over placement in the state guardianship institutions. During such reforms, the family should receive clear government standards for social services:– services and assistance that will contribute to its preservation for the purpose of full-fledged child development;– adoption or family forms of alternative care become a priority for the placement of children who have lost parental care due to orphancy, living in difficult life circumstances, violence or neglect from their parents side;– institutions are redeployed into specialist care centers (family and child support) or closed.The main problems of deinstitutionalization mechanism implementation today are:– developing a common vision and a holistic approach to reforming the current system of institutional care, education and upbringing of children, both at the national level and at the level of territorial communities;– the lack of an interdisciplinary algorithm of interaction, interdepartmental and intersectoral coordination of actions and cooperation, the lack of a training system for specialists, including heads of institutions of various departmental subordination, parental support programs, despite the fact that the basic mechanism is just beginning to be developed.Today, the development of a strategic deinstitutionalization program requires the involvement of partners from all possible areas: social, educational, healthcare, civil society institutions and the parent community. An additional advantage of attracting partners from different disciplines and industries is an increase in the availability of resources for the implementation of the deinstitutionalization program. A list of tasks should be the creation of conditions to ensure the realization of the right of every child to raise a family, to prevent the spread of social orphanhood.Achieving this goal requires resolving the following key tasks: – improving the activities of guardianship and care services for the prevention of social orphanhood, providing families with children with high-quality social services aimed at supporting the family's educational function;– involvement of enterprises, institutions, organizations, regardless of ownership and management, in the provision of social, rehabilitation services to children and families with children in difficult life circumstances, introduction of a social order mechanism in this field;– forming a tolerant attitude of society towards children and families with children who are in difficult circumstances, preventing various forms of discrimination against such children and families;– introduction of new social technologies aimed at early identification of families with children who are in difficult life circumstances, raising responsible paternity, and preventing cases of the taking of a child from parents without depriving them of their parental rights;– improving the quality of social services provided by social work entities to children and families with children who are in difficult life circumstances;– introduction of social services for parents, whose children are being brought up in boarding schools, in order to create conditions for the return of the child to parents;– introduction of social services for children to prepare them for return to the biological family after a long stay in a boarding school;– introduction of social services for families with children, in which the process of parents' divorce is ongoing, resolves the dispute between the mother and the father regarding the place of residence of the children, participation in their upbringing;– providing social support for parents who for certain reasons (due to long-term illness, disability, poverty, unemployment, etc.), are unable to properly maintain and care for the child, families with children with special needs family members, as well as social support for children whose parents are labor migrants;– providing social support for parents from whom children were taken away without depriving them of parental rights, as well as parents deprived of parental rights and intend to bring a lawsuit to renew parental rights (if their children are not adopted), in order to create conditions for restoring the educational function of the family and returning the child to parents;– provision of information to the population about the types of social services and benefits provided by the subjects of social work with families with children.Further long-term decisions for deinstitutionalization should include:– managed transitional stage with definition of clear terms for its duration;– approval of legislation requirements, services that should be provided at the local level;– approval in the legislation of the requirement on the personal responsibility of the community leader for the provision / non-provision of social services in the field of childhood protection;– redistribution of resources and introduction of an interdisciplinary approach to services at the local level;– helping families;– consultations with organizations representing the interests of persons with disabilities, children with disabilities, their parents and guardians.Conclusions of the research and prospects for further studies. Thus, Ukraine's course towards European integration and implementation of the UN Convention requires a revision of the priorities of state policy in the field of social protection of children and families with children, protection of childhood and the rights of children in general, the introduction of successful approaches from the world practice of protecting children based on ensuring the rights and best interests of the child are aimed at supporting the family, creating conditions for the upbringing and development of children in the family or environment as close as possible to the family will definitely contribute to the gradual disappearance of such phenomena as social orphanhood.Despite all efforts of the state, today in Ukraine the share of orphans and children deprived of parental care remains quite high, as well as the share of children-social orphans, which indicates the necessity of organizing measures in order to transform the child support system into a family form of education and changes in the nationwide trend of childcare. ; Розглянуто питання запобігання соціальному сирітству, розвиток нових та реформування існуючих соціальних послуг для дітей та сімей із дітьми, що стали привертати значну увагу в наукових колах та різноманітних структурах усіх рівнів, які працюють із дітьми. Зазначено, що підвищення якості життя дітей є не лише питанням часу, а його велінням. Проаналізовано прогресивні світові процеси стосовно захисту прав дітей, зумовлені Конвенцією ООН "Про права дитини", які стимулюють суттєві зміни в законах, політиці та практиці підтримки та захисту дитинства. Зауважено, що такі цілеспрямовані дії суттєво поширюються в багатьох державах світу. Доведено, що на сьогодні Україна робить перші кроки у напрямку деінституціалізації та створення власної моделі формування соціальних послуг, яка стане основою запобігання соціальному сирітству серед дітей. Проаналізовано існуючу модель управління сферою захисту прав дітей у контексті запобігання соціальному сирітству та впровадження принципів ДІ-реформи.

Problem setting. The issues of preventing social orphanhood, developing new and reforming existing social services for children and families with children have become a major focus in academia and in various structures at all levels working with children. Improving the quality of life of children is not only a matter of time, but also its need. Progressive world processes for the protection of the rights of the child, declared by the UN Convention on the Rights of the Child, which stimulate major changes in legislation, policies and practices for supporting and protecting children. Such targeted actions are widespread in many countries of the world. Today, Ukraine is taking the first steps towards deinstitutionalization and creating its own model of social service formation, which will become the basis for preventing social orphanage among children. The article analyzes the existing model of managing the sphere of protection of children's rights in the context of preventing social orphanage and implementing the principles of DI reform (deinstitutionalization).Today, in the context of transformational changes, Ukraine has faced significant socio-economic problems that have led to a decrease in the standard of living of Ukrainian families, the emergence of such negative phenomena as social orphanhood, child homelessness and a number of other manifestations. The resolution of these issues has also recently become more complicated due to hostilities in the East of our country conducting by the Russian Federation. In this context, it is important to focus on the problems of providing social guarantees and social protection for children of vulnerable categories, creating conditions for their adaptation in a complex social environment. Exactly in the context of these aspects arises a need for a significant improvement in the public administration system, in particular in sphere of organizing effective social work with children, as well as increasing the effectiveness of the social function of the state in total.Recent research and publications analysis. Nowadays, such scientists as V. Sobchenko, V. Moskalenko, V. Skuratovsky, O. Paliy, E. Libanova are studying and researching the problems and modern approaches to the development of the sphere of social protection of the population. Studies of reforming and improving the system of social services in general, and services for children and families with children, in particular, are engaged such Ukrainian researchers as L. Volynets, N. Komarov, O. Antonova-Turchenko, I. Ivanova, I. Pesha, A. Kapska, I. Pinchuk, S. Tolstoukhova, M. Lukashevich, I. Mygovich. Issues of implementation of institutional care and childcare reform are engaged T. Veretenko, O. Denesyuk, T. Spirina.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. However, it should be noted that the current state of scientific development of the problem of modernization the activities of public administration bodies in the field of social work with children of vulnerable categories and families with children in Ukraine is insufficient, since today this area is in the process of reforming. The sources of conducted scientific researches were mainly concerned certain aspects of the functioning of public administration and the social security system of the population, partly work with children, namely: the history of formation and development, directions and forms of social work. Today, the issue of preventing social orphanage in the context of the implementation of the DI-reform principles is little explored and not discovered.Paper main body. Despite the rather significant interest of scientists in the problems of managing the social sphere in Ukraine, there are still insufficiently developed approaches to the activities of government bodies and local self-government, as well as non-governmental organizations in the field of social work with children of vulnerable categories and deinstitutionalization processes, their practical implementation in terms of interagency cooperation , institutional and resource support, transformation of the network of social institutions and institutions involved in problems of vulnerable categories of children. Considering this, the topic is relevant and needs a deeper study.An analysis of the legislation on the protection of the rights and interests of children shows that the concept of social protection is often interpreted as a similar to the social security concept. The concept of social protection of children is much more widely interpreted in the Law of Ukraine "On bodies and services for children and special institutions for children": it is a complex of measures and means of socio-economic and legal character for ensuring children's rights to life, development, upbringing, education, medical care, financial support.A number of scientists accentuate on the concept of the so-called hidden social orphanhood, which is associated with the deterioration of the family's living conditions and the decline of its moral foundations, resulting in a growing neglect of a huge number of children and adolescents. Hidden social orphanhood is spreading in the form of institutionalization of children whose parents for various reasons are not able to provide them with proper care and upbringing at home. Consequently, hidden social orphanhood is hiding in outwardly normal families, which in reality are dysfunctional, and parents do not cope with their basic responsibilities for raising children.Thus, social orphanhood can be defined as a social phenomenon caused by the self-willed evasion of parents from fulfilling their parental duties responsibilities for the child, which is accompanied by the breaking and loss of family relations between parents and a child, the parental indifference to the child's needs and the future fate of the child.Practical experience and international experience show that only a small number of children need specialized hospital care and approaches to education. Such care should be provided in small individual institutions that are integrated into the life of the local community with the ability to apply inclusive education components. All other children should be excluded from social isolation and brought up in a family or close to family environment and attend educational institutions in the system of inclusive education.The process of reforming the current system of institutional care (deinstitutionalization) in the field of protection of children's rights should be a long-term, well-planned and structured process of reforming the child care system based on the principle of taking into account the best interests of the child, recognizing the priority of family education over placement in the state guardianship institutions. During such reforms, the family should receive clear government standards for social services:– services and assistance that will contribute to its preservation for the purpose of full-fledged child development;– adoption or family forms of alternative care become a priority for the placement of children who have lost parental care due to orphancy, living in difficult life circumstances, violence or neglect from their parents side;– institutions are redeployed into specialist care centers (family and child support) or closed.The main problems of deinstitutionalization mechanism implementation today are:– developing a common vision and a holistic approach to reforming the current system of institutional care, education and upbringing of children, both at the national level and at the level of territorial communities;– the lack of an interdisciplinary algorithm of interaction, interdepartmental and intersectoral coordination of actions and cooperation, the lack of a training system for specialists, including heads of institutions of various departmental subordination, parental support programs, despite the fact that the basic mechanism is just beginning to be developed.Today, the development of a strategic deinstitutionalization program requires the involvement of partners from all possible areas: social, educational, healthcare, civil society institutions and the parent community. An additional advantage of attracting partners from different disciplines and industries is an increase in the availability of resources for the implementation of the deinstitutionalization program. A list of tasks should be the creation of conditions to ensure the realization of the right of every child to raise a family, to prevent the spread of social orphanhood.Achieving this goal requires resolving the following key tasks: – improving the activities of guardianship and care services for the prevention of social orphanhood, providing families with children with high-quality social services aimed at supporting the family's educational function;– involvement of enterprises, institutions, organizations, regardless of ownership and management, in the provision of social, rehabilitation services to children and families with children in difficult life circumstances, introduction of a social order mechanism in this field;– forming a tolerant attitude of society towards children and families with children who are in difficult circumstances, preventing various forms of discrimination against such children and families;– introduction of new social technologies aimed at early identification of families with children who are in difficult life circumstances, raising responsible paternity, and preventing cases of the taking of a child from parents without depriving them of their parental rights;– improving the quality of social services provided by social work entities to children and families with children who are in difficult life circumstances;– introduction of social services for parents, whose children are being brought up in boarding schools, in order to create conditions for the return of the child to parents;– introduction of social services for children to prepare them for return to the biological family after a long stay in a boarding school;– introduction of social services for families with children, in which the process of parents' divorce is ongoing, resolves the dispute between the mother and the father regarding the place of residence of the children, participation in their upbringing;– providing social support for parents who for certain reasons (due to long-term illness, disability, poverty, unemployment, etc.), are unable to properly maintain and care for the child, families with children with special needs family members, as well as social support for children whose parents are labor migrants;– providing social support for parents from whom children were taken away without depriving them of parental rights, as well as parents deprived of parental rights and intend to bring a lawsuit to renew parental rights (if their children are not adopted), in order to create conditions for restoring the educational function of the family and returning the child to parents;– provision of information to the population about the types of social services and benefits provided by the subjects of social work with families with children.Further long-term decisions for deinstitutionalization should include:– managed transitional stage with definition of clear terms for its duration;– approval of legislation requirements, services that should be provided at the local level;– approval in the legislation of the requirement on the personal responsibility of the community leader for the provision / non-provision of social services in the field of childhood protection;– redistribution of resources and introduction of an interdisciplinary approach to services at the local level;– helping families;– consultations with organizations representing the interests of persons with disabilities, children with disabilities, their parents and guardians.Conclusions of the research and prospects for further studies. Thus, Ukraine's course towards European integration and implementation of the UN Convention requires a revision of the priorities of state policy in the field of social protection of children and families with children, protection of childhood and the rights of children in general, the introduction of successful approaches from the world practice of protecting children based on ensuring the rights and best interests of the child are aimed at supporting the family, creating conditions for the upbringing and development of children in the family or environment as close as possible to the family will definitely contribute to the gradual disappearance of such phenomena as social orphanhood.Despite all efforts of the state, today in Ukraine the share of orphans and children deprived of parental care remains quite high, as well as the share of children-social orphans, which indicates the necessity of organizing measures in order to transform the child support system into a family form of education and changes in the nationwide trend of childcare. ; Розглянуто питання запобігання соціальному сирітству, розвиток нових та реформування існуючих соціальних послуг для дітей та сімей із дітьми, що стали привертати значну увагу в наукових колах та різноманітних структурах усіх рівнів, які працюють із дітьми. Зазначено, що підвищення якості життя дітей є не лише питанням часу, а його велінням. Проаналізовано прогресивні світові процеси стосовно захисту прав дітей, зумовлені Конвенцією ООН "Про права дитини", які стимулюють суттєві зміни в законах, політиці та практиці підтримки та захисту дитинства. Зауважено, що такі цілеспрямовані дії суттєво поширюються в багатьох державах світу. Доведено, що на сьогодні Україна робить перші кроки у напрямку деінституціалізації та створення власної моделі формування соціальних послуг, яка стане основою запобігання соціальному сирітству серед дітей. Проаналізовано існуючу модель управління сферою захисту прав дітей у контексті запобігання соціальному сирітству та впровадження принципів ДІ-реформи.

Стаття присвячена дослідженню та визначенню основних напрямків розвитку ринку гнучкої упаковки в світі та в Україні; процесу впровадження європейських і світових пакувальних тенденцій в українських реаліях за допомогою впливу виставкових галузевих заходів. Для досягнення мети розглянуті особливості і роль ринку упаковки, значення пакувальних матеріалів у розвитку світового господарства, маркетингова сутність гнучкої полімерної упаковки, її переваги у використанні, а також стан і розвиток індустрії м'якої упаковки в Україні. Визначено шляхи розповсюдження дифузії світових пакувальних тенденцій на український ринок упаковки, зокрема використання галузевих виставок як маркетингового інструменту політики комунікацій промислових підприємств. Наведено сучасні актуальні фактори розвитку європейської та світової пакувальної індустрії та визначено основні проблеми застосування таких інновацій на ринку упаковки України, а також можливі перспективи впровадження світових тенденцій українськими виробниками гнучкого пакування. ; The article is devoted to the research and determination of the main directions of development of the market of flexible packaging in the world and in Ukraine; to the process of implementation of European and world packaging trends in Ukrainian realities through the influence of exhibition industry events. To achieve the goal, features and the role of the packaging market, the importance of packaging materials in the development of the world economy, the marketing essence of flexible polymer packaging, its advantages in using, the state and development of the soft packaging industry in Ukraine were considered.Today, the packaging industry is one of the most important business areas around the world. Each product gets to the consumer or place of its use in the package. At the same time, packaging products are used for almost any product. Therefore, it significantly depends on the state of their production and consumption in the regional markets. Consequently, it can be argued that the Ukrainian packaging market is under the influence of global factors in the development of the world economy.In order to meet the demand of the external market and at the same time to be competitive, national companies need to take on the experience of international, in particular European packaging companies. In Europe, the packaging market is developing dynamically and it began to be actively formed much earlier than in the territory of the former USSR. The article defines an imbalance between the Ukrainian and international packaging market, and identifies specific problems of the industry on a national scale.Since independence, the attitude of producers, sellers and consumers towards packaging has changed in Ukraine. Now the Ukrainian packaging has a functional application, and the consumer of the product knows all its economic, ergonomic, environmental properties, the period of its storage and use. This was due to the emergence in the country of modern packaging, made of modern materials, in most cases also Ukrainian production. Instead, high-quality packaging is produced using the technological know-how and equipment of world leaders of foreign companies. In this case, it is often necessary to apply imported raw materials.Now in the conditions of competition, the Ukrainian packaging market began to focus on the trends of world packaging markets, in particular on European ones. In Ukraine, the predominance of ideology of marketing over the ideology of increasing the volume of production, regardless of its market demand, began to emerge. This has resulted in an increase in packaging production and the emergence of thousands of different types of packaging from modern packaging materials using technology and equipment from world leaders.One of the important advantages of packaging in the current markets is its variety in all possible aspects: form, size, materials, mass, color, technology, etc. An objective assessment of packaging from various materials in relation to its economic and environmental attractiveness gives a comparison of material consumption and energy costs for its production per unit of packaged products. The best grades have a flexible package.In the group of soft polymeric packaging of single-layer films made of polyethylene and polypropylene, multilayer (3-8 layers) of various polymers, aluminum foil, paper, decorated with flexographic or rotogravure printing, in Ukraine there are up to 100 enterprises of different production capacity, but it is possible to allocate the main players of the market.The main Ukrainian manufacturers of flexible polymer materials and flexible packaging:1. Volyn region: Lutskhim.2. Khmelnitsky region: Sirius Extrusion.3. Zhytomyr region Grief: Flexibles Ukraine.4. Kherson region: Almateya.5. Kyiv region: Tandem, Ithac, Pentopack, Aventine, Plastmodern, Ukrplastik.6. Dnieper region: Mega Pack MonoPack.7. Kharkiv region: Deltana, Nargus, Aris.An important competitive factor in the packaging market is its safety. The problem of production, regulation and control of safety and quality of products is directly related to the system of technical regulation in Ukraine.The organizational and normative basis of the system of technical regulation in Ukraine does not meet the requirements of a market economy, the main provisions of the legislation of the European Union and the World Trade Organization, and as a result does not promote economic competitiveness, complicates the introduction of new technologies and innovations, does not fully protect the Ukrainian market from low-quality products and hinders the international exchange of goods.Ukraine has not yet formed and no declared state policy in the field of packaging. Ukraine's packaging industry is self-regulated in a market economy with the help of information support of several professional associations.The development of international economic relations should force national packagers to introduce European and world standards and innovative packaging solutions in order to maintain and enhance competitiveness on both the domestic and foreign markets.The world packaging industry is one of the largest, diversified and competitive sectors of the global economy that is developing rapidly and steadily.In the future, the greatest growth will be observed in the sectors of packaging for food and beverages. This is facilitated by technological innovations, changes in the cost price of products, environmental initiatives. But one of the most important reasons is the increase in the middle class and the growth of incomes in developing countries.Raising living standards leads to an increase in consumption of consumer goods, as increased use of packaging for these products.For the world packaging market, it is important not only how quickly technologies are improved for the production of packaging and packaging products, but also how quickly they are diffused.Thanks to modern communications, opportunities for regular exchange of technological developments at world exhibitions, manufacturers of packaging equipment open up new markets and opportunities for themselves.The development of packaging in the world depends on the demand for it, which is constantly increasing. The reason for this is globalization as a kind of economic integration between companies and countries, which leads to the merger of individual national markets into one global market. Its catalyst is international trade. As a result, consumers in a variety of regional markets are faced with numerous new products and their packaging. In such conditions, globalization incives manufacturers of packaging products to find innovative technological solutions aimed at increasing competitiveness not only on the national but also on external markets.In Ukraine there is a small number of national manufacturers of flexible packaging, so the main players will set trends to the entire Ukrainian packaging market, while pursuing their own economic motives and in order to meet the demand abroad.One of the ways to take over the experience of international manufacturers and learn about the latest developments in the field of packaging is international exhibitions. They are a powerful marketing tool in the industrial market.For Ukrainian manufacturers of flexible packaging the most relevant are international European industry exhibitions. It is in Europe that significant exhibition events are devoted to the packaging industry and technology. For Ukraine, the European market is currently the most attractive in terms of export development, and European exhibitions can reach a huge number of potential consumers. If the firm is aimed at developing and increasing its competitiveness, it must be present at sectoral exhibitions, thus changing and shifted the entire national market.At the time of the writing of this work, the latest closing event in the field of the packaging industry was the FachPack - September 25-27, 2018.According to the materials provided by the organizers of the exhibition, about two thousand exhibitors of various sizes took part in the event, including Ukrainian companies Aris and Aventine. The exhibition was attended by 45,000 participants, including representatives of both small and large industrial businesses.On the FachPack exhibition site, the main trends that have emerged at this event are in open access: minimization of material and energy resources in packaging production for many years will determine the competitiveness of the business as the main trend in the development of modern packaging; increasing the informativeness of the package and the convenience of use make the relationship between consumers and the producer of the product understandable and trustworthy; the safety of packaging for humans and the environment at all stages of its life cycle is a guarantee of improvement of the life of the population and a thrifty attitude to natural resources; the individualization of goods and products remains relevant; the attention is paid to the means and technologies of utilization of packaging from polyethylene, polypropylene, PET, foil; open to everyone: in the design of flexible packaging there is an increasing number of transparent windows, cutouts, through which one can see or feel the product to the end user; the use of natural, natural texture in the design of flexible packaging, the widespread use of craft paper.As a result of the research demands of consumers of quality characteristics of packaging, noted the emergence of "mythical" trends that are set unsubstantiated and often technically incorrect beliefs visitors, such as environmental, biodegradable packaging, and also false claims of "less harmful" material. The problem is that people have realized the negative impact of their activities on the planet, but they are involved in superficial propaganda on the issue of environmental friendliness, without deepening the technical aspects of this issue.The main mistake of packaging consumers is the belief in the thesis that paper and bioplastics are more environmentally friendly than plastic. People, who are relatively indirectly connected with the packaging industry, believe that the paper package is more environmentally friendly, because it decomposes faster than plastic. But nobody thinks about how cardboard and paper production affects the nature, which pollutes water bodies and causes deforestation.Bioplastics is made from a material of plant origin, which is actually relatively quickly decomposed. But this process occurs only under certain conditions. In the European market, trends in bioplast packaging development will be justified and in fact relevant, but as far as Ukraine is concerned, there are currently no conditions for thoroughly sorting and further processing of packaging waste. In this case, the whole nature of the so-called biopacket is lost - they are not able to decompose on the general landfill next to other materials.In the domestic market of Ukraine, not all European trends will be relevant and feasible in the implementation due to deficiencies in the state regulation of the packaging industry and the unsatisfactory state of the regulatory framework, especially as regards the sorting and processing of garbage. If the Ukrainian producer is more focused on exports to developed countries, the trend towards biodegradable materials can significantly increase the company's profitability.So the ways of diffusion of world packaging tendencies on the Ukrainian packaging market are determined, especially using of exhibitions as a marketing tool of the communications policy of industrial enterprises. The actual factors of development of the European and world packaging industry are presented. The main problems of application of such innovations in the packaging market of Ukraine are determined. Also, possible prospects for the implementation of world trends by Ukrainian manufacturers of flexible packaging are determined.

The article is focused on analyzing current state of land use by categories, regional economic and financial data to propose new robust model for economically efficient land use planning for commercial and non-commercial enterprises. The research results can serve as an important material for decision making process on how to develop the land and the City areas in context в new global economic development. It provides extensive overview of existing land use trends for in Kyiv city based on analytical data and scientific assumptions. The Author believe that this research will be beneficial for government, city government, international organizations, private institutions, and researchers. The goal of the research paper is to build a solid scientific model based on general understanding of underlying economic challenges of efficient land use considering past data, short term and in long term planning. The paper has an overview of city planning documentation and city statistical data in context of real estate, urban population, economic data, including research of real estate and currency exchange rate data to median salary in Kyiv starting from 2000s. It is important not to put too much focus on the existing models and systems, as they rely too much on the assumptions and complicated calculations, that are hard to make use of in real world planning. Instead we build our research on real-world data and developed a forecast of the size of investment in land use, average real estate prices for the next 5 years. The paper noted an existing problem of inconsistency of the existing norms and regulations in Ukraine concerning rational and effective land use and planning, especially for local authorities and commercial organizations. The author substantiates why the economy in the context of urbanization needs a new look. The paper uses the planning of the city of Kiev. It is a suitable example of a developing city, so the proposed model can be developed based on the city economical and land use data. This research can help solve the existing problems of urbanization in Ukraine and have a positive impact on the economic development of the city and the region.In present times large urban agglomerations serve as none of the major catalysts of economic trends. Urbanization, as process, plays key role in transformation of the local, regional and world economies. Urbanization should be considered an important factor in the development of the economy of both the city and the state. It dictates the path of development of micro- and macroeconomics of regions, although not directly. And in the context of long-term land use and spatial development, this process can play a significant role. The issues of suburban development, industrialization, post-industrialization, environmental problems and the issues of further existence and development of agricultural regions bordering on urban centers (urban agglomerations) cannot be excluded from the field of view. Alongside with new possibilities that arise from large urban economy, great number of challenges that need to be addressed appear. Besides to the economic related issues, irreversible ecology changes (rise of sea level, forest fires etc.) global pandemics and new technologies, manufacturing process must be included in urbanization research. This requires novel approach to how we view city, build economic models, and make forecasts for future development. In this paper we set initial stage for development of such robust economic model, while using data and statistics of Kyiv city. This city can serve as great test ground for proposed model, as it is relatively new urban center, that is part of the developing country economy.The goal of this research work is to analyze current and past land use patterns, outline existing issues and economical inefficiencies in those patterns in large urban city. In addition, we plan to look at land use from several viewpoints, that of the researcher, governmental institutions, commercial company, personal level. This will enable us to make correct assumptions and help build economical model for future land use development. Research work is based on official statistics data, provided by State Statistics Service of Ukraine, Kyiv city council, Municipal Enterprise "Kyivgenplan", private real estate companies, economists, and Public cadastral map of Ukraine. We used statistical analytics, mathematical correlation, polynomial and linear approximations, Ratio analysis, utility curves, profit curves and growth models. For predictions modeling key economic parameters were identified. This data was used to build linear dependency models of functions and plotted charts, diagrams based on calculations data.Ukraine does not stand aside from the global challenges of time related to globalization and urbanization. These are indicators such as: significant labor migration, outdated land legislation and inefficient use of land resources. Therefore, the author of the study analyzed the social, environmental, and economic factors influencing the development of the economy of individual united territorial communities of Ukraine with emphasis on the Kyiv city. The main reason for focusing research work on this city is general availability of statistical information and economic data from 2000s.In recent history several events have happened that made dramatic effects on Ukraine and Kyiv land use economics situation. Global financial crisis of 2008 has affected real estate price in Ukraine, in addition to Ukraine currency devaluation. In 2014 military conflict, war, in the east part of Ukraine and Russian annexation of Crimea, had it impact on the housing market, as well as further currency devaluation.Current land area of Kyiv is 82,64 thousand hectares with population of 2 967,4 million people. Land use in Kyiv is classified by following types: Residential buildings; Public buildings; Industrial, research and production and utility territories; Transport infrastructure; Green areas; Water resources; Agricultural companies and other. Analysis of the types of buildings in the capital shows that the largest share in the Residential housing are – private houses 3.76 thousand hectares, and high-rise buildings 8.4 thousand hectares. Non-residential real estate - buildings, premises that are not classified in accordance with the law to the housing stock, are divided into the following types: hotel buildings, office buildings, commercial buildings, garages, industrial buildings and warehouses, buildings for public performances, outbuildings and other buildings.To make better predictions and effectively analyze land use data, we will start with real estate data and general social information - such as monthly salary, average numebr of employees per company, followed by currency exchange rate, average office rent prices and average living apartments price in USD. According to official data, the average salary for full-time employees in 2020 was 16,186 UAH. As of 2018 the highest monthly wage was in the mining industry (44,405 UAH) and the lowest in construction (8,311 UAH), and health care (8,406 UAH). The prices in Kyiv suburbs are much lower than in the city, with average cost of sq. m being around 13,500 UAH.Based on the State Statistics Service of Ukraine Kyiv city data the housing stock in Kyiv in 2019 had a total area of 59.1 million m2, and an average of 20.2 m2 per person. The total number of apartments in Kyiv was 991.6 thousand. If we look at the state building codes as of 2019, the minimal the minimum area of a one-room apartment is 28 sq. m. At the same time according to State Statistics Service of Ukraine Kyiv city data in 2019 the average available housing area per single person living in Kyiv was 20,2 sq. m. Let's look at 26600 $ for 28 sq. meters apartment, with average monthly wage of 16,186 UAH, which is 575 $, for an average it will take 46 month to buy an apartment, if there will be no other expenses and salary is tax free. Median flat rent in Kyiv 2020 – 9.4 $ per sq. m., which makes 263.2$ for 28 sq. meters apartment per month or 7401 UAH.Afterwards we conducted study of enterprise operations statistics between 2018 and 2019. The following data was produced as a result - the number of business entities was 294,458 companies, number of full-time employees was 1,149,074 people, the volume of sold products produced by one (average) enterprise was 36,843.35 thousand UAH per year or 3070.2 thousand UAH per month, with the average number of employees in one company being 16 people. Today there are about 500,000 sq. m. of commercial real estate in Kyiv, and according to experts, by the end of 2020 this figure will increase by at least another 150,000 square meters. m.Based on available data we analyzed the average rent price that company need to pay for one month in Kyiv. If one office employee needs at least 6 sq. meters of office space, then the average company that consist of 16 employees will need to rent 96 sq. of office space. Using 2020 data, on average the monthly rent is 2400$ per month, so the company will need to pay 28,800$ per year. The study showed that the average cost of office space as following - 1200$ per sq. m in 2020; 1500$ per sq. m in 2019; 1300$ per sq. m in 2018; 903$ per sq. m in 2017.The author analyzed the dynamics of increasing the number of living apartments by year. In 1995 their number was (in thousands) - 889,4; 2000 – 926,9; 2005 - 984,4; 2010 - 1037,9; 2015 -1112,1; 2018 - 1081,7; 2019 - 991,6. It should be noted that since 2001 the total area is determined taking into account the summer premises with the established reduction factors. Since 2004, the total area of the housing stock and the number of apartments has included data on bankrupt enterprises and those that have completely ceased operations [stat data]. The population of Kyiv, according to official statistics is as following, by year: 1995 – 2643,8 thou. ppl.; 2000 – 2615,3 thou. ppl.; 2005 – 2666,4 thou. ppl.; 2010 – 2785,1 thou. ppl.; 2015 – 2888,0 thou. ppl.; 2018 – 2934,5 thou. ppl.; 2019 – 2950,8 thou. ppl.; 2020 - 2 967,4 thou. ppl. Total income per all officially employed in Kyiv city: 2010 - 5286,46 UAH, 2015 - 6255,92 UAH; 2018 - 13243,96 UAH; 2019 - 17546,89 UAH. The total share of business income and self-employment as compared to total income in Kyiv per year: 2010 – 8%; 2015 – 4,5; 2018 – 6.3%; 2019 – 6.2%.Another trend is the rapid reduction of vacancies in the Kyiv office centers. During the first half of 2019 the growth in demand and the small amount of new supply of office space led to a decrease in the average vacancy rate from 6.5 to 6%, this data was taken from international real estate agency report. In some office buildings the vacancy was in the range of 4-5%. For comparison: in 2016 on average 16% of the areas were vacant in Kyiv business centers, and in 2015 - more than 20% of spaces were vacant. We analyzed which types of industries have formed the highest demand for real estate office rent in Kyiv in recent years to form this trend. The highest percentage is 52% by IT technologies companies; professional services in various fields – 35%; FMCG – 7%; pharmaceutical companies – 3%, energy companies – 2% and agricultural companies – 1%.A new period of urban development requires new theories and qualitatively new research. It is an indisputable fact that urbanization is a process that will continue. Its pace will be determined by the state of the world and regional economy, as well as innovation and the results of the fourth industrial revolution. In our future research, special attention will need to be paid not only to the economic and social components of the urbanization process, but also to environmental factors. Environmental issues are one of the main problems in the process of urbanization. This is due to the rapid development of infrastructure, development of cities and adjacent areas. And as a result - an uncontrolled very rapid increase in population, an increase in the number of personal transport and the development of new enterprises. All these factors negatively affect the quality of life in cities and can reduce the attractiveness of real estate. Therefore, people do not move to such centers, but begin to build others. The proposed Index of economic feasibility of land use by purpose is a result of mathematical modeling of main economic parameters that include land use, such as land price, real estate prices, investments ratios and personal income levels. It will serve as a foundation to build a more robust economic model that will describe conditions needed for future economic growth, efficient land used patterns in urban and sub-urban areas. It should be noted that for making more accurate future predictions, land use patterns and economic data of close (up to 50 km) and distant sub-urban areas (region) should be studied and added to the model. ; У статті автор зосередив увагу на аналізі поточного стану землекористування за видами економічної діяльності підприємств, регіональними економічними та фінансовими даними, щоби запропонувати нову сучасну модель економічно ефективного планування землекористування для комерційних та некомерційних підприємств та установ. Результати досліджень можуть слугувати важливим матеріалом для процесу прийняття рішень про те, як розвивати наявні земельні ділянки та райони міста в контексті нового глобального економічного розвитку. Наведено детальний огляд нинішніх тенденцій землекористування в місті Києві на основі аналітичних даних та наукових гіпотез. Автор статті вважає, що це дослідження буде корисним для урядових організацій, органів місцевого самоврядування, міжнародних організацій, приватних установ та деяких науковців і дослідників.Метою цієї роботи є побудова сучасної наукової моделі, що ґрунтується на загальному розумінні основних економічних проблем ефективного землекористування з урахуванням нинішніх даних, а також короткострокового та довгострокового планування. У статті наведено огляд містобудівної документації та статистичних даних столиці в контексті інформації про нерухомість, міське населення, економічні дані, включно з дослідженнями даних про нерухомість і курс валют до середньостатистичної зарплати в Києві, починаючи з 2000 років. Важливо не надто суттєво зосередитися на нинішніх моделях і системах, оскільки вони занадто покладаються на припущення і складні розрахунки, які важко використовувати в реальному плануванні. Замість цього ми будуємо наші дослідження на реальних даних, тому розробляємо прогноз розміру інвестицій у землекористуванні та середні ціни на нерухомість на найближчі 5 років.У статті відзначено наявну проблему невідповідності сучасних норм і нормативно-правових актів в Україні щодо раціонального та ефективного землекористування та планування, особливо для місцевих органів влади та комерційних організацій. Автор дослідження обґрунтує, чому економіка в умовах урбанізації потребує нового погляду. У статті використовується інформація про планування міста Києва. Київ – вдалий приклад європейського міста, яке інтенсивно розвивається, тому запропоновану модель можна розробити на основі даних міського економічного планування та землекористування. Це дослідження може допомогти вирішити наявні проблеми урбанізації в Україні та позитивно вплинути на економічний розвиток міста та регіону.

The article analyses the attempt of socio-political rethinking of global climate change within Ulrich Beck's theory of the metamorphosis. Socio-political analysis of climate change requires clarification of its methodological foundations. This article states that at the beginning of the new millennium, the social sciences have come to a point of a deep methodology crisis. Without a new methodology, the social sciences would have to declare bankruptcy in the face of the tumult of the environment which surrounds us, where what was unthinkable yesterday is real and possible today. In this critical situation, Beck sets himself the ambitious task of developing a fundamentally new methodological basis for the analysis of the modern world - the theory of the metamorphosis of the world.It is emphasized that the concept of the metamorphosis is a landmark change in the focus of our attention and our worldview. It destabilizes all the definitions of modernity. Beck calls our attention to unintentional events and processes that go largely unnoticed, mostly outside the domains of politics and democracy, as side effects of radical technical and economic modernization. They are triggers for a fundamental shock that undermines the anthropological constants of our existence in the world and our understanding of the world. The distinction between nature and society has ceased to exist.The article notes that Beck explained the significant difference between the theoretical foundations of the theory of world risk society and the new theory of the metamorphosis of the world. Where the theory of world risk society had analysed the negative side effects of the good, the new theory focuses on the positive side effects of the bad, which do not, however, automatically create a better world. Beck is constantly focusing his attention on the lack of predetermined course of events: the metamorphosis is a process that has no end. It is an open, irreversible and highly ambivalent process.Stubbornly refusing the temptation to create a new horrific scenario of climate apocalypse, Beck proposes his own analytical approach of seeking to answer the question of how climate change affects society and politics. It is necessary to set free our political and social imagination, which now faces the daunting task of encompassing the interaction and interdependence of the human, society and nature in the conditions of globalization, and the corresponding changes in the political sphere.In terms of socio-political analysis, we are faced with situations of lack of understanding, because climate change can have different and possibly opposing impacts on people's lives even within a single region, let alone between geographically remote ones. Someone wins and someone loses in different ways (including ways as yet unknown today). Accordingly, a complex multilevel model of the metamorphosis of the world emerges, which takes into account the interaction of local, regional, national and global conditions which create specific structures as a consequence of social inequalities and power relations. In order to face the challenges and risks of climate change, global society needs a large-scale, cosmopolitan, planetary-level POLITICS in the face of powerlessness of the national-international politics.The open nature of the future gives reason to speak of the particular importance of political decisions taken in response to climate threats. Choosing cooperation between countries with different levels of development, we must distinguish between the theory of dependency and the theory of cosmopolitanisation in the context of socio-political rethinking of climate change. Indeed, both theories describe global forms of historical transcontinental inequalities and asymmetric power relations. However, cosmopolitanisation forms the normative horizon of equality and justice, including climate justice. Obviously, the new horizon does not automatically reduce the asymmetry in relations between countries (Beck emphasizes that global inequality may even increase), but it would lead to the implementation of global norms of equality. It is when we consider climate catastrophes in the context of justice that the question arises of whether existing patterns of inequality and vulnerability are fair and we leave the discourse of "how to manage our risks" behind. It is when we focus on the mechanisms of creation and dissemination of the negative effects that we will see the movements which are typically invisible to everyday perception. Our scientific perspective will combine what is nationally and geographically divided, becoming "the cosmopolitan perspective".Moving from theoretical to practical, Beck acknowledges that in the (in)human conditions of existence in the early 21st century, the imperialist interconnectedness of radically unequal worlds still dominates. The reality and prospects of the metamorphosis make possible the emergence of a new imperialist order and 'climate colonialism' against the background of the continued existence of colonial patterns. There is a fundamental distinction between decision makers and risk generators, and those who suffer from these decisions and risks. However, according to Beck, we can only see this imperialist structure if we change the optics of the nation-state to a cosmopolitan perspective in the socio-political rethinking of climate change in relation to the climate justice horizon for those already living in the global world and for those who are yet to be born into it. The main change Beck proposes is to see in people and communities not the victims of the effects of climate change, but citizens whose rights must be protected.We conclude that Beck's theoretical explorations and conclusions on socio-political understanding of climate change are of utmost importance for Ukraine, where rethinking climate change has not yet become a first-order issue on the socio-political agenda. Any country's lack of attention to the major issue of climate change can be abused. Global climate risks threaten, according to Beck, both the lives of individual citizens and the sovereignty of nation states.Key words: Beck U., climate justice, climate colonialism, socio-political rethinking of climate change, the theory of the metamorphosis. ; Стаття присвячена аналізу спроби соціально-політичного переосмислення глобальних кліматичних змін у теорії метаморфозісу У. Бека. Доводиться значення теорії метаморфозісу щодо з'ясування взаємозалежності людини, суспільства, природи в умовах глобалізації і відповідним змінам у сфері політики. Наголошується, що тільки з позиції соціально-політичного аналізу кліматичних змін можна визначити нормативний горизонт кліматичної справедливості для глобального світу, побачити загрози кліматичного колоніалізму.Ключові слова: Бек У., кліматична справедливість, кліматичний колоніалізм, соціально-політичне переосмислення кліматичних змін, теорія метаморфозісу. Статья посвящена анализу попытки социально-политического переосмысления климатических изменений в теории метаморфозиса У. Бека. Доказывается значение теории метаморфозиса для выяснения взаимозависимости человека, общества, природы в условиях глобализации и соответствующим изменениям в сфере политики. Подчеркивается, что только с позиции социально-политического анализа климатических изменений можно определить нормативный горизонт климатической справедливости для глобального мира, увидеть угрозы климатического колониализма.Ключевые слова: Бек У., климатическая справедливость, климатический колониализм, социально-политическое переосмысление климатических изменений, теория метаморфозиса. The article analyses the attempt of socio-political rethinking of global climate change within Ulrich Beck's theory of the metamorphosis. Socio-political analysis of climate change requires clarification of its methodological foundations. This article states that at the beginning of the new millennium, the social sciences have come to a point of a deep methodology crisis. Without a new methodology, the social sciences would have to declare bankruptcy in the face of the tumult of the environment which surrounds us, where what was unthinkable yesterday is real and possible today. In this critical situation, Beck sets himself the ambitious task of developing a fundamentally new methodological basis for the analysis of the modern world - the theory of the metamorphosis of the world.It is emphasized that the concept of the metamorphosis is a landmark change in the focus of our attention and our worldview. It destabilizes all the definitions of modernity. Beck calls our attention to unintentional events and processes that go largely unnoticed, mostly outside the domains of politics and democracy, as side effects of radical technical and economic modernization. They are triggers for a fundamental shock that undermines the anthropological constants of our existence in the world and our understanding of the world. The distinction between nature and society has ceased to exist.The article notes that Beck explained the significant difference between the theoretical foundations of the theory of world risk society and the new theory of the metamorphosis of the world. Where the theory of world risk society had analysed the negative side effects of the good, the new theory focuses on the positive side effects of the bad, which do not, however, automatically create a better world. Beck is constantly focusing his attention on the lack of predetermined course of events: the metamorphosis is a process that has no end. It is an open, irreversible and highly ambivalent process.Stubbornly refusing the temptation to create a new horrific scenario of climate apocalypse, Beck proposes his own analytical approach of seeking to answer the question of how climate change affects society and politics. It is necessary to set free our political and social imagination, which now faces the daunting task of encompassing the interaction and interdependence of the human, society and nature in the conditions of globalization, and the corresponding changes in the political sphere.In terms of socio-political analysis, we are faced with situations of lack of understanding, because climate change can have different and possibly opposing impacts on people's lives even within a single region, let alone between geographically remote ones. Someone wins and someone loses in different ways (including ways as yet unknown today). Accordingly, a complex multilevel model of the metamorphosis of the world emerges, which takes into account the interaction of local, regional, national and global conditions which create specific structures as a consequence of social inequalities and power relations. In order to face the challenges and risks of climate change, global society needs a large-scale, cosmopolitan, planetary-level POLITICS in the face of powerlessness of the national-international politics.The open nature of the future gives reason to speak of the particular importance of political decisions taken in response to climate threats. Choosing cooperation between countries with different levels of development, we must distinguish between the theory of dependency and the theory of cosmopolitanisation in the context of socio-political rethinking of climate change. Indeed, both theories describe global forms of historical transcontinental inequalities and asymmetric power relations. However, cosmopolitanisation forms the normative horizon of equality and justice, including climate justice. Obviously, the new horizon does not automatically reduce the asymmetry in relations between countries (Beck emphasizes that global inequality may even increase), but it would lead to the implementation of global norms of equality. It is when we consider climate catastrophes in the context of justice that the question arises of whether existing patterns of inequality and vulnerability are fair and we leave the discourse of "how to manage our risks" behind. It is when we focus on the mechanisms of creation and dissemination of the negative effects that we will see the movements which are typically invisible to everyday perception. Our scientific perspective will combine what is nationally and geographically divided, becoming "the cosmopolitan perspective".Moving from theoretical to practical, Beck acknowledges that in the (in)human conditions of existence in the early 21st century, the imperialist interconnectedness of radically unequal worlds still dominates. The reality and prospects of the metamorphosis make possible the emergence of a new imperialist order and 'climate colonialism' against the background of the continued existence of colonial patterns. There is a fundamental distinction between decision makers and risk generators, and those who suffer from these decisions and risks. However, according to Beck, we can only see this imperialist structure if we change the optics of the nation-state to a cosmopolitan perspective in the socio-political rethinking of climate change in relation to the climate justice horizon for those already living in the global world and for those who are yet to be born into it. The main change Beck proposes is to see in people and communities not the victims of the effects of climate change, but citizens whose rights must be protected.We conclude that Beck's theoretical explorations and conclusions on socio-political understanding of climate change are of utmost importance for Ukraine, where rethinking climate change has not yet become a first-order issue on the socio-political agenda. Any country's lack of attention to the major issue of climate change can be abused. Global climate risks threaten, according to Beck, both the lives of individual citizens and the sovereignty of nation states.Key words: Beck U., climate justice, climate colonialism, socio-political rethinking of climate change, the theory of the metamorphosis.

This article is part of a research conducted as part of the Support Program for Doctoral Studies of Shota Rustaveli Georgian National Science Foundation.Name of the research – "Interdisciplinary analysis of the complex system of the Abkhazian conflict by the method 4D-RAV-17 (grant number – PHDF–18–1147).As part of the study, the task was to assess those political technologies that were not used in the process of resolving the Abkhazian conflict. The study identified that such a peacemaking resource as the recognition by the conflicting parties of "common threats" and the consolidation of common efforts to prevent or eliminate them, was not used to an adequate extent. Based on this, the Concept of Awareness of the Common Threat System (CACTS) were formulated and presented as a methodological basis for reinforcing the Security Community Theory created by Karl Deutsch.CACTS was described in the article "Abkhazian crisis: from the Concept of Awareness of Common Threats to the Building of an "Abkhazian Security Community"" published in the Scientific and Theoretical Almanac "Grani", Volume 23 №3, 2020.As a basis for creating an initial level of trust between the parties to the conflict, we take their policy of recognizing the system of common threats and identifying ourselves (and each other) with possible victims of these threats. The level of trust can grow as both parties gain satisfaction from the process of cooperation.In this article, which is the second of a series of articles devoted to the recognition of common threats and the construction of a security community by the parties to the conflict, we present one of the practical possibilities for strengthening the modeling process of a new multidimensional peacemaking format.In particular, this is the development of cooperation between the participants in the Abkhazian political crisis to reduce nuclear and radioactive threats. The research drew attention not only to physical, but also to psychological dangers posed by nuclear and radiation threats. Based on the analysis, a number of specific initiatives were identified for the possible development of cooperation between participants in the multidimensional Abkhazian political crisis.Particular attention in the article is paid to the role of scientific diplomacy in the positive transformation of the crisis and the integration into the peacemaking process representatives of natural sciences, in particular physicists, power engineers and ecologists.As one of the resources of the peace process, the prospects of cooperation between civil society institutions expressing the interests of victims of nuclear and radiation disasters from different sides of the conflict community are considered.The article focuses on the creation of common approaches on energy policy for the countries of the Caucasus region, especially, regarding nuclear energy. Despite the fact that the initiative is aimed at resolving the Abkhazian conflict, the measures to bring the parties closer, presented in the framework of this project, could positively affect the development of the level of trust in other conflicts of the post-Soviet space.The work is based on a holistic approach, which involves revising the reductionist approach that dominates the scientific and political discourses, distorting the real picture of the conflict and reducing its image to the quasi-scientific concept of the "Abkhaz-Georgian" resolution. Our vision of the complex and multidimensional structure of the Abkhazian political crisis is given in the first article of the mentioned cycle.The structure of this article consists of three main parts.The first part of the article is an introduction, which presents the idea of anti-nuclear and anti-radiation consolidation of participants in the Abkhazian political crisis on the basis of the Concept of Awareness of the Common Threat System (CACTS) and the concept of Karl Deutsch, adapted for the Abkhazian Security Community (ASB). One of the CACTS subsystems (in this article) is nuclear, radiation, and related to them information-psychological threats.The second part of the article presents an analysis of the situation associated with nuclear, radiation, information and psychological threats. This analysis aims to demonstrate the importance of the topic under consideration and the variety of real threats.Nuclear threats. The authors divide them into threats of a military nature, as well as threats associated with the construction, operation, conservation and liquidation of reactors and other nuclear facilities.Radiation threats. Statistics of incidents related to illegal operations in the transportation/sale of radiation/radioactive substances based on open sources are proposed. Examples of threats associated with the illicit trade of irradiated food products are given.Information and psychological threats. When considering information and psychological threats related to nuclear and radiation threats, special attention is paid to such a question as hiding of reliable information from citizens or manipulating information, which is the basis for the formation of distrust towards one's own state and the psychosomatic problems arising from this.The third part of the article offers a model of a fragment of the peacemaking process to resolve the Abkhazian political crisis, in which a component is involved that includes a discussion of (CACTS) on nuclear and radiation safety and the construction of the Abkhazian Security Community as a subsystem of the Caucasian and Black Sea-Caspian Sea Security Community. ; Статья подготовлена при поддержке Грузинского Фонда поддержки науки имени Шота Руставели в рамках проекта поддержки исследования «Сопоставительный анализ комплексной системы абхазского конфликта 4D-RAV-17 методом» (номер гранта PHDF-18-1147) для соискания докторской степени. В рамках исследования ставилась задача оценки тех политических технологий, которые не были использованы в процессе урегулирования Абхазского конфликта. В ходе исследования установлено, что такой ресурс миротворчества как осознание конфликтующими сторонами «общих угроз» и консолидация общих усилий по их превенции или ликвидации был использован не в достаточной степени. На основании этого была сформулирована и представлена Концепция осознания системы общих угроз (КОСОУ) как методологическая основа усиления созданной Карлом Дойчем Теории сообщества безопасности [43]. КОСОУ была описана в первой статье – «Абхазский кризис: от Концепции осознания системы общих угроз к построению "Абхазского сообщества безопасности"», опубликованной в Научно-теоретическом альманахе «Грани» (Том 23, №3, 2020) [34].За основу создания начального уровня доверия между участниками конфликта мы берем их политику осознания системы общих угроз и идентификации себя (и друг друга) с возможными жертвами этих угроз. Уровень доверия может расти в процессе получения обеими сторонами удовлетворения от процесса сотрудничества.В данной статье, которая является второй из цикла статей, посвященных осознанию общих угроз и построению сообщества безопасности сторонами конфликта, нами представлена одна из практических возможностей для усиления процесса моделирования нового многомерного миротворческого формата. В частности, это – развитие сотрудничества между участниками Абхазского политического кризиса по уменьшению ядерных и радиоактивных угроз. В исследовании обращено внимание не только на физические, но и на психологические опасности, порождаемые ядерными и радиационными угрозами.На основе анализа выявлен целый ряд конкретных инициатив для возможного развития сотрудничества между участниками многомерного Абхазского политического кризиса. Особое внимание уделено в статье роли научной дипломатии в позитивной трансформации кризиса и интеграции в миротворческий процесс представителей науки из сферы естествознания, в частности – физиков, энергетиков и экологов. В качестве одного из ресурсов миротворческого процесса рассмотрены перспективы сотрудничества между гражданскими институтами, выражающими интересы жертв ядерных и радиационных катастроф из разных групп конфликтного сообщества. В статье сконцентрировано внимание на создание общих подходов по вопросам энергетической политики для стран Кавказского региона. В особенности касательно атомной энергетики. Несмотря на то, что инициатива ориентирована на урегулирование Абхазского конфликта, меры по сближению сторон, представленные в рамках данного проекта могли бы позитивно повлиять на развитие уровня доверия в других конфликтах постсоветского пространства.Работа основана на холистическом подходе, предполагающем ревизию доминирующего в научном и в политическом дискурсах редукционистского подхода, искажающего реальную картину конфликта и сводящего его образ к квазинаучной концепции «абхазско-грузинского» урегулирования. Наше видение сложной и многомерной структуры Абхазского политического кризиса приведено в первой статье упомянутого цикла.Структура данной статьи состоит из трех основных частей. Первая часть статьи – введение, в котором представлена идея антиядерной и антирадиационной консолидации участников Абхазского политического кризиса на основании Концепции Осознания Системы Общих Угроз (КОСОУ) и концепции Карла Дойча, адаптированной для Абхазского сообщества безопасности (АСБ). Одна из подсистем КОСОУ (в данной статье) – ядерные, радиационные и связанные с ними информационно-психологические угрозы. Во-второй части статьи представлен анализ ситуации, связанной с ядерными, радиационными, информационно-психологическими угрозами. Данный анализ ставит целью показать важность рассматриваемой темы и разнообразие реальных угроз.Ядерные угрозы. Авторы разделяют их на угрозы, имеющие военный характер, а также угрозы, связанные со строительством, эксплуатацией, консервацией и ликвидацией реакторов и других ядерных объектов. Радиационные угрозы. Предложена статистика, составленная на основе открытых источников, по инцидентам, связанным с незаконными операциями по перевозке/продаже радиационных/радиоактивных веществ. Приведены примеры угроз, связанных с незаконной торговлей облученными радиацией продуктами питания.Информационно-психологические угрозы. При рассмотрении информационно-психологических угроз, имеющих отношение к ядерным и радиационном угрозам, особое внимание уделяется такому вопросу как скрытие достоверной информации от граждан или манипуляция информацией, что является основой формирования недоверия к собственному государству и исходящие из этого психосоматические проблемы.Третья часть статьи предлагает модель фрагмента миротворческого процесса по урегулированию Абхазского политического кризиса, в которой задействован компонент, включающий обсуждение КОСОУ по вопросам ядерной и радиационной безопасности и построение Абхазского Сообщества Безопасности, как подсистемы Кавказского и Черноморско-Каспийского Сообщества Безопасности. ; Стаття підготовлена за підтримки Грузинського Фонду підтримки науки імені Шота Руставелі в межах проекту підтримки дослідження «Порівняльний аналіз комплексної системи абхазького конфлікту 4D-RAV-17 методом» (номер гранту PHDF-18-1147) для здобуття докторського ступеня. У межах дослідження ставилося завдання оцінити ті політичні технології, які не були використані в процесі врегулювання абхазького конфлікту. У ході дослідження встановлено, що такий ресурс миротворчості як усвідомлення конфліктуючими сторонами «загальних загроз» і консолідація спільних зусиль по їх превенції або ліквідації, був використаний не достатньою мірою. На підставі цього була сформульована і представлена Концепція Усвідомлення Системи Спільних Загроз (КУССЗ) як методологічна основа посилення створеної Карлом Дойчем Теорії спільноти безпеки. [42]КУССЗ була описана в першій статті – «Абхазька криза: від Концепції усвідомлення системи спільних загроз до побудови "Абхазького спільноти безпеки"», опублікованій в Науково-теоретичному альманасі «Грани» (Том 23, №3, 2020). [33]За основу створення початкового рівня довіри між учасниками конфлікту ми беремо їх політику усвідомлення системи спільних загроз та ідентифікації себе (і один одного) з можливими жертвами цих загроз. Рівень довіри може збільшуватись у процесі отримання обома сторонами задоволення від процесу співпраці.У даній статті, яка є другою з циклу статей, присвячених усвідомленню спільних загроз і побудови спільноти безпеки сторонами конфлікту, нами представлена одна з практичних можливостей для посилення процесу моделювання нового багатовимірного миротворчого формату.Зокрема, це – розвиток співпраці між учасниками Абхазького політичної кризи по зменшенню ядерних і радіоактивних загроз. У дослідженні акцентується не тільки на фізичних, а й на психологічних небезпеках, породжуваних ядерними і радіаційними загрозами.На основі аналізу виявлено цілу низку конкретних ініціатив для можливого розвитку співробітництва між учасниками багатовимірної Абхазької політичної кризи.Особливу увагу приділено в статті ролі наукової дипломатії в позитивній трансформації кризи й інтеграції в миротворчий процес представників науки зі сфери природознавства, зокрема – фізиків, енергетиків і екологів.В якості одного з ресурсів миротворчого процесу розглянуті перспективи співпраці між цивільними інститутами, що виражають інтереси жертв ядерних і радіаційних катастроф з різних груп конфліктного спільноти.У статті сконцентровано увагу на створенні спільних підходів щодо питань енергетичної політики для країн Кавказького регіону. Особливо щодо атомної енергетики. Незважаючи на те, що ініціатива орієнтована на врегулювання абхазького конфлікту, заходи щодо зближення сторін, представлені в межах даного проекту могли б позитивно вплинути на розвиток рівня довіри в інших конфліктах пострадянського простору.Робота заснована на холістичниому підході, який передбачає ревізію домінуючого в науковому і в політичному дискурсах редукционістичного підходу, який спотворює реальну картину конфлікту і зводить його образ до квазінаукових концепцій «абхазько-грузинського» врегулювання. Наше бачення складної і багатовимірної структури Абхазької політичної кризи наведено в першій статті згаданого циклу.Структура даної статті складається з трьох основних частин.Перша частина статті – вступ, в якому представлено ідею антиядерної і антирадіаційної консолідації учасників абхазької політичної кризи на підставі Концепція Усвідомлення Системи Спільних Загроз (КУССЗ) і концепції Карла Дойча, адаптованої для Абхазької спільноти безпеки (АСБ). Одна з підсистем КССЗ (у даній статті) – ядерні, радіаційні і пов'язані з ними інформаційно-психологічні загрози.У другій частині статті представлений аналіз ситуації, пов'язаної з ядерними, радіаційними, інформаційно-психологічними загрозами. Даний аналіз має на меті показати важливість даної теми і різноманітність реальних загроз.Ядерні загрози. Автори поділяють їх на загрози, які мають військовий характер, а також загрози, пов'язані з будівництвом, експлуатацією, консервацією та ліквідацією реакторів та інших ядерних об'єктів.Радіаційні загрози. Запропоновано статистика, складена на основі відкритих джерел, по інцидентах, пов'язаних з незаконними операціями з перевезення/продажу радіаційних/радіоактивних речовин. Наведені приклади загроз, пов'язаних з незаконною торгівлею опроміненими радіацією продуктами харчування.Інформаційно-психологічні загрози. При розгляді інформаційно-психологічних загроз, що мають стосуються ядерних і радіаційних загроз, особлива увага приділяється такому питанню як приховування достовірної інформації від громадян або маніпуляція інформацією, що є основою формування недовіри до власної держави і похідні з цього психосоматичні проблеми.Третя частина статті пропонує модель фрагмента миротворчого процесу з врегулювання абхазької політичної кризи, в якій задіяний компонент, що включає обговорення КССЗ з питань ядерної та радіаційної безпеки і побудова Абхазької Спільноти Безпеки, як підсистеми Кавказького і –Черноморско-Каспійської Спільноти Безпеки.