Search results

The article is devoted to the analysis of the current state of legal regulation of the application of pardon to convicts in Ukraine. Current regulatory sources governing this institution are not without disadvantages. The subject of the study is the problem of terms, after which pardon is applied to the firstly convicts and previously convicted, repayment by pardon of material damage caused by a criminal offense, pardon of persons who committed a deliberate crime during a probationary period under conditional conviction, to which pardon, amnesty, parole punishment or commutation of punishment with a milder. Legislation of Ukraine on criminal liability provides legal protection of human and citizens rights and freedoms, property, public order and public safety, environment, constitutional system of Ukraine from criminal encroachments; ensuring the peace and security of mankind, and preventing crime. To accomplish this task, the Criminal Code of Ukraine determines which socially dangerous acts are crimes and what penalties must be applied to the perpetrators. At the same time, the issue of the application of the mechanisms of criminal liability exemption remains relevant for the current legislation on criminal liability. Pardon occupies a prominent place in the system of types available in the Ukrainian legislation exemption from the responsibility. Therefore, during the period of political reform in Ukraine, the problem of the effectiveness of applying the institution of pardon to prisoners in Ukraine is quite urgent. The urgency of the issues raised in the article is caused by the need for legislative regulation of certain provisions of the application of pardons to convicts in Ukraine. The article analyzes the current state of legal regulation of the use of pardons for prisoners in Ukraine. It is noted that the current regulatory and legal sources governing the institution of the application of pardons to prisoners in Ukraine are not free of gaps. The subject of the study is the problems of the terms after which the application of pardon to sentenced persons may be compensated, the persons against whom pardon wasapplied, the compensation caused by a criminal offense, the possibility of applying pardon to persons who committed deliberate crimes during probation, with a suspended sentence previously used pardon, amnesty, parole or substitute for a milder, previously convicted. The authors of the article also provide the necessary recommendations for improving the legal regulation of the use of pardons for convicted persons in Ukraine. ; У науковій статті розглядаються проблеми застосування інституту відмови прокурора від публічного обвинувачення. Аргументується висновок щодо доцільності законодавчого закріплення наслідків відмови прокурора від публічного обвинувачення у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 121 Конституції України, однією з функцій прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. Ця конституційна норма зумовлює обов'язкову участь прокурора у розгляді в суді кожного кримінального провадження, яке надійшло з обвинувальним актом, з постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або про звільнення від кримінальної відповідальності. В окремих передбачених законом випадках прокурор бере участь у розгляді судом кримінального провадження приватного обвинувачення. Але не в кожному кримінальному провадженні можливе підтримання державного обвинувачення до кінця, тому що не в кожному провадженні особу притягують до відповідальності обґрунтовано. Водночас помилки досудового слідства не обов'язково мають бути виправлені в суді лише шляхом винесення виправдувального вироку, оскільки є шлях більш короткий і простий. Цей шлях - відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді і закриття останнім кримінального провадження. Тривалий час у науковій літературі точилися дискусії навколо питання про відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді та її правових наслідків. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, тему відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення і зміни обвинувачення в суді не можна вважати вичерпаною. Зокрема, потребують з'ясування питання щодо можливості та процесуальних наслідків відмови прокурора від обвинувачення під час судового розгляду. Як правило полеміка ведеться навколо того, чи повинен суд у разі відмови прокурора від обвинувачення продовжувати розгляд кримінального провадження по суті і вирішити його на свій розсуд, керуючись керівними засадами ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, чи негайно закрити кримінальне провадження, зважаючи на відсутність спору як такого. Питання, повязані з інститутом відмови прокурора від обвинувачення, дуже глибокі, концептуальні й іноді знаходяться не лише в юридичній площині, а й у політичній. КПК України відтворює американський підхід до вирішення легітимності обвинувальної діяльності прокурора, відповідно до якого прокурор вправі відмовитися від обвинувачення, а суд зобов'язаний закритикримінальне провадження у зв^язку з відсутністю спору між сторонами. При цьому на відміну від США український кримінальний процес не створює для такого підходу сприятливих умов, оскільки, по-перше, в Україні відсутня політична відповідальність прокурорів перед виборцями, що відразу ставить під сумнів легітимність їхніх рішень про відмову від підтримання державного обвинувачення. По-друге, відповідно до чинного КПК України, потерпілий є самостійним суб'єктом кримінального процесу з широкими повноваженнями, що надають йому можливість активної участі в кримінальному судочинстві. Ураховуючи природню відсутність «американських елементів» у системі українського кримінально-процесуального законодавства, зазначену проблему можна вирішити не шляхом модифікації інституту відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді, а шляхом повної відмови від нього як теоретично нікчемного (неспроможного). Прокурор повинен бути вільний у викладені перед судом своєї персональної позиції за підсумками судового розгляду, але позбавлений права відмовлятися від підтримання обвинувачення, оскільки він діє як представник суспільства, доручення якого забороняє йому відмовлятися від обвинувачення.

The article is devoted to the research of the current state of criminological science and to determine the prospects for its development in the future. The achievements of the national criminology are reviewed, the integration of knowledge about crime and combating it is emphasized, and the coherence and synergy of scientific concepts, the introduction of a systematic method of knowledge of crime and the development of measures of preventive influence on its causes and conditions are substantiated. Criminology examines crime, its causes, criminals and victims of crime, prevention measures. Crime is a kind of objectively dangerous behavior that poses a threat to the individual, the state, business and society. Nowadays, the newest types of objectively dangerous behavior are most often encountered in cyberspace, in the sphere of electronic money circulation, use of artificial intelligence, provision of services, use of natural and labor resources. As an open social system, crime interacts externally with similar phenomena and processes, constantly changing under their influence and spreading in space and time. In addition, being an integral part of social life, crime has the property of self-reproduction and development, linked to the development of society, of changing the living conditions of people.It is concluded that the guidelines for the further development of criminology will be the international goals of global human development set out in the Millennium Declaration UN 2015 year and The Agenda of Sustainable Development by 2030 year.It is considered, key problems for criminological research by 2030 will be survival of people in the fierce struggle for access to economic and natural resources; counteracting various forms and manifestations of violence and other violations of fundamental human rights and freedoms; ensuring personal and collective security in the system of social interaction; environmental protection; the use of information technology for criminal purposes; counteracting transnational crime and terrorism; drug crime and arms trafficking, etc. In addition, the scientific potential of criminological institutions will be directed to the development of tools and tools to reduce the impact on crime and the social life of such negative social phenomena as poverty, social injustice and inequality, abuse of power, abuse of power by both the authorities and the general population.There is no doubt that, now and in the future, the development of crime will depend on social being, collective thinking and people behavior. In the workings of philosophers, political scientists and sociologists, the state of modern society is characterized by insane dynamism and instability, an increase in entropy, an increase in actual and potential risks, which is difficult to recognize and predict. This means that the existing concepts of explanation for the causes of crime will soon prove to be inoperative, as they were created in the last century on the basis of materialistic dialectics, linear thinking, contemporary ideas about the world of people, a hierarchy of values, rules and norms of people behavior in a stable society.In the long term, applied criminology will evolve by implementing the results of the fourth industrial revolution, in particular Big Data and Analytics, Simulation, Horizontal and Vertical system Integration, Piece Intellect, artificial neural networks.A breakthrough in the development of applied criminology will be made by artificial intelligence, biotechnology and nanotechnology. The use of innovative developments will ensure quick and correct management decisions, will form public opinion, influence the views and moods of a large number of people, correct the negative elements of public consciousness, quickly communicate to the general public the provisions of the current legislation and monitor its compliance. Among other things, digital technologies make it possible to build a system of total control and a mechanism for managing people's behavior in society. Soon by means of artificial intelligence, as well as genetic engineering, it will be possible to diagnose mental disorders, a tendency to misbehavior and criminal behavior, to classify people by degree of trustworthiness, to correct human psychophysiological defects, as well as to negative character traits that influence the choice of wrongdoing. and interests.Conclusions. On the basis of the above, I believe that in the future the value of criminology in solving human problems will increase, and the scope of the results of criminological research - will expand. On the basis of criminology will be a synthesis of industry knowledge about crime, forms and methods of combating it. New tools and instruments will be elaborated to prevent crime, as well as to protect people and property from criminal assault. ; Статья посвящена исследованию современного состояния криминологической науки и определению перспектив ее развития в будущем. Осуществлен обзор достижений отечественной криминологии, отмечается интеграция знаний о преступности и борьбе с ней, обосновывается когерентность и синергия научных концепций, внедрение системного метода познания преступности и разработки мер превентивного воздействия на ее причины и условия. Сделан вывод, что ориентирами для дальнейшего развития криминологии будут международные цели глобального человеческого развития, закрепленные в Декларации тысячелетия ООН (2015 г.) и Повестке дня в области устойчивого развития до 2030 года. ; Статтю присвячено дослідженню сучасного стану кримінологічної науки та визначенню перспектив її розвитку у майбутньому. Здійснено огляд здобутків вітчизняної кримінології, наголошено на інтеграції знань про злочинність та боротьбу з нею, обґрунтовано когерентність і синергіюнаукових концепцій, запровадження системного методу пізнання злочинності та розроблення заходів превентивного впливу на її причини і умови. Зроблено висновок, що орієнтирами для подальшого розвитку кримінології будуть міжнародні цілі глобального людського розвитку, закріплені у Декларації тисячоліття ООН (2015 р.) і Порядку денному у сфері сталого розвитку до 2030 року.

Розкрито сутність та політико-правову природу конституційно-правового забезпечення національної безпеки в Україні. Досліджено роль Конституції України в процесі забезпечення національних інтересів та формування без пекового середовища. Проведено аналіз системо утворюючої та організаційно-установчої функції Конституції України в даній сфері. Розкривається основний зміст конституційно-правового забезпечення національної безпеки в Україні. Проведено дослідження основних положень Конституції України та законів України в сфері встановлення засад реалізації національної безпеки. Проведено аналіз положень Конституції України на предмет закріплення та регулювання окремих засад функціонування системи забезпечення національної безпеки України. Визначені основні засади конституційно-правового регулювання організаційної та інституційної складової системи забезпечення національної безпеки. Досліджено особливу державно-правову природу Конституції України, як центрального елементу в сфері організації забезпечення національної безпеки. Конституція України містить положення переважно загального характеру які визначають систему гарантій прав і свобод людини і громадянина, визначає засади та пріоритети політики в сфері забезпечення національної безпеки, саме її положеннями забезпечується єдність архітектоніки та організаційної узгодженості існування системи національної безпеки України. Разом з тим, зазначається наявність суттєвого недоліку конституційно-правового регулювання в означеній сфері. Зокрема, нормами Конституції України (ст. 17-18) визначено обов'язок участі суспільства та громадян України в забезпеченні лише окремих складових національної безпеки: інформаційної, економічної, військової. Натомість в інших сферах, така участь не є конституційно-правовим обов'язком громадян. Крім того, саме поняття та зміст категорії «національна безпека» повинні закріплюватися на конституційному рівні, а Конституція України не повинна мати дихотомність категорій «національна» та «державна» безпека, що містить в собі ризики зниження ефективності всієї системи її практичного забезпечення ; Раскрыта сущность и политико-правовую природу конституционно-правового обеспечения национальной безопасности в Украине. Исследована роль Конституции Украины в процессе обеспечения национальных интересов и формирования среды безопасности. Проведен анализ системообразующей и организационно-учредительной функции Конституции Украины в данной сфере. Раскрывается основное содержание конституционно-правового обеспечения национальной безопасности в Украине. Проведено исследование основных положений Конституции Украины и законов Украины в сфере установления основ реализации национальной безопасности. Проведен анализ положений Конституции Украины на предмет закрепления и регулирования отдельных принципов функционирования системы обеспечения национальной безопасности Украины. Определены основные принципы конституционно-правового регулирования организационной и институциональной составляющей системы обеспечения национальной безопасности. Исследовано особую государственно-правовую природу Конституции Украины, как центрального элемента в области организации обеспечения национальной безопасности. Конституция Украины содержит положения преимущественно общего характера, которые определяют систему гарантий прав и свобод человека и гражданина, определяют основы и приоритеты политики в сфере обеспечения национальной безопасности, именно ее положениями обеспечивается единство архитектоники и организационной согласованности существования системы национальной безопасности Украины. Вместе с тем, отмечается наличие существенного недостатка конституционно-правового регулирования в указанной сфере. В частности, нормами Конституции Украины (ст. 17-18) определена обязанность участия общества и граждан Украины в обеспечении только отдельных составляющих национальной безопасности: информационной, экономической, военной. В других сферах такое участие не является конституционно-правовой обязанностью граждан. Кроме того, само понятие и содержание категории «национальная безопасность» должны закрепляться на конституционном уровне, а Конституция Украины не должна иметь дихотомность категорий «национальная» и «государственная» безопасность, содержащую в себе риски снижения эффективности всей системы ее практического обеспечения ; The essence and political-legal nature of constitutional-legal provision of national security in Ukraine are revealed. The role of the Constitution of Ukraine in the process of ensuring national interests and the formation of a security environment has been studied. An analysis of the system-forming and organizational and constituent function of the Constitution of Ukraine in this area has been carried out. The main content of the constitutional and legal provision of national security in Ukraine is disclosed. A study has been carried out of the main provisions of the Constitution and the laws of Ukraine in the field of establishing the foundations for the implementation of national security. An analysis of the provisions of the Constitution of Ukraine has been carried out with a view to consolidating and regulating certain principles of the functioning of the national security system of Ukraine. The basic principles of constitutional and legal regulation of the organizational and institutional component of the national security system are defined. The special State legal nature of the Constitution of Ukraine as a central element in the organization of national security was studied. The Constitution of Ukraine contains provisions of a predominantly general nature, which determine the system of guarantees of human and civil rights and freedoms, determine the foundations and priorities of the national security policy, and it is its provisions that ensure the unity of architects and organizational coherence of the existence of the national security system of Ukraine. At the same time, there is a significant lack of constitutional and legal regulation in this area. In particular, the Constitution of Ukraine (arts. 17-18) defines the obligation of participation of society and citizens of Ukraine in ensuring only certain components of national security: information, economic, military. In other areas, such participation is not a constitutional and legal obligation of citizens. In addition, the very concept and content of the "national security" category should be enshrined at the constitutional level, and the Constitution of Ukraine should not have a dichotomy of the "national" and "state" security categories, which contains risks of reducing the effectiveness of the entire system of its practical provision

Umfassende Zäsuren wie Kriege und Wechsel der politischen Systeme stellen normalerweise alles gesellschaftliche Leben auf den Kopf – und zur Disposition. Das gilt auch und gerade für ethische Vorstellungen und Geschlechterverhältnisse. Durch Gewalt, Flucht und Vertreibung, Verlust von Wohnungen, Angehörigen und Hab und Gut und eine extreme soziale Notlage brachen viele Familien auseinander. Im Krieg verschwanden Männer in hoher Zahl und die, die zurückkamen, waren meistens geschwächt und verwundet. Währenddessen übernahmen Frauen aktiv Funktionen in der Familie, Wirtschaft und Gesellschaft, die in Friedenszeiten Männern vorbehalten gewesen waren. Bei ihrer Gründung 1949 verankerten beide neuen deutschen Staaten die Gleichberechtigung der Geschlechter als Grundrecht in ihren Verfassungen. Zugleich haben Ideen und Mentalitäten eine hohe Beharrungskraft und verändern sich nur langsam, auch über Brüche hinweg. Die vorliegende Arbeit untersucht mit Hilfe der ethnografischen Methode der "dichten Beschreibung" von Clifford Geertz und der durch Michel Foucault inspirierten Diskursanalyse, wie sich der deutsche Protestantismus in der Umbruchs- und Wiederaufbauzeit der ersten fünfzehn Jahre nach dem Zweiten Weltkrieg in Bezug auf Sexualität, Ehe und Familie in Ost- und in Westdeutschland positionierte und verhielt. Die tiefgreifende Erfahrung einer Krise, die einherging mit apokalyptischen Visionen und einer umfassenden Kritik an der Moderne, wirkte als Motor für ein breites, vielseitiges und energisches Engagement zur Durchsetzung evangelischer sexualethischer Normen in evangelischer Kirche und Diakonie mit den zahlreichen ihr angeschlossenen und verbundenen Vereinen, Verbänden, Einrichtungen und Arbeitskreisen. Auch wenn es keine offizielle kirchliche Verlautbarung einer evangelischen Sexualethik gab, lassen sich in den vielfältigen Äußerungen dieses Diskursfeldes doch einheitliche Linien erkennen. Sie griffen die mit Aufklärung und Industrialisierung entstandene traditionelle bürgerliche Geschlechterordnung wieder auf. In ihrem Zentrum stand die Ehe als eine ganzheitlich verstandene, lebenslange heterosexuelle und monogame Geschlechterbeziehung, institutionalisiert und legitimiert durch die zivile und vor allem die kirchliche Eheschließung. Inakzeptable Abweichungen von dieser Norm waren Ehebruch, Prostitution, Abtreibung, Homosexualität und Onanie. Anpassungen an die veränderte Wirklichkeit gab es in der Perspektive auf ledige Frauen, auf die Wiedertrauung Geschiedener und Fragen der Geburtenregelung. Alleinstehenden Frauen musste angesichts des durch die zwei Weltkriege verursachten asymmetrischen Zahlenverhältnisses eine andere Option als die Ehe angeboten werden. Die Entscheidungen über die Wiedertrauung Geschiedener und die Anwendung von Methoden der Geburtenregelung wurden in den (Spiel-)Raum des individuellen freien protestantischen Gewissens verlagert. Diese sexualethischen Vorstellungen wurden unmittelbar nach dem Krieg mit großer Vehemenz und Professionalität in Familienpolitik, sozialer Arbeit und in der Gemeindearbeit versucht umzusetzen. Hierbei bauten die Akteure und Akteurinnen auf den seit Beginn der Sittlichkeitsbewegung um die Jahrhundertwende geschaffenen Strukturen und Erfahrungen auf. Im Westen Deutschlands konnten sich evangelische Kirchen, Organisationen, Arbeitskreise und Einzelpersonen sehr erfolgreich auf diesem Feld einbringen und vernetzen. Dabei gelang es insbesondere in der Eheberatung tätigen Medizinern und Fürsorgerinnen, die sich schon vor und im Nationalsozialismus für rassenhygienische Ziele und Forschung eingesetzt hatten, in leitende Funktionen zu kommen. Für die Kirchen in der DDR war es durch die massiven staatlichen Repressionen nur in ihrem sehr begrenzten kirchlichen Binnenraum möglich, sexualethische Normen zu verankern. Dies zeigt auch der abschließende Vergleich der beiden lutherischen Landeskirchen Sachsens und Hannover noch einmal besonders deutlich. --- ; Extensive breaks such as wars and changes in political systems usually turn all social life upside down - and put it up for negotiation. This also and especially applies to ethical ideas and gender relations. Violence, flight and expulsion, loss of homes, relatives and property, and extreme social distress have led to the break-up of many families. During the war, men disappeared in large numbers and those who returned were mostly weakened and wounded. Meanwhile, women actively took over family, economic and social functions that had been reserved for men in peacetime. When both new German states were founded in 1949, gender equality was encorporated as a fundamental right in their constitutions. At the same time, ideas and mentalities have a high persistence and change only slowly, even across ruptures. Using Clifford Geertz's ethnographic method of "dense description" and discourse analysis inspired by Michel Foucault, this study ex-amines how German Protestantism positioned itself and behaved with regard to sexuality, marriage and family in East and West Germany during the period of upheaval and reconstruction of the first fifteen years after the Second World War. The profound experience of a crisis, which was accompanied by apocalyptic visions and a thourough criticism of modernity, acted as a motor for a broad, versatile and energetic commitment to the implementation of Protestant sexual ethics norms in the Protestant Church and Diaconia with the numerous associations, federations, institutions and working groups affiliated and associated with it. Even if there was no official church proclamation of a Protestant sexual ethics, nevertheless uniform lines can be recognized in the various expressions of this field of discourse. They took up again the traditional bourgeois gender order that had emerged with the Enlightenment and industrialization. In its center was marriage as a holistically understood, lifelong heterosexual and monogamous gender relationship, institutionalized and legitimized by civil and above all church marriage. Unacceptable deviations from this norm were adultery, prostitution, abortion, homosexuality and onanism. There were adjustments to the changed reality in the perspective on single women, on the re-marriage of divorcees and questions of birth control. Single women had to be offered an option other than marriage in view of the asymmetrical numerical ratio caused by the two world wars. Decisions on the re-marriage of divorced women and the application of methods of birth control were shifted to the space of the individual free Protestant conscience. Immediately after the war, these sexual-ethical ideas were tried to be implemented with great vehemence and professionalism in family policy, social work and community work. Therefore, they used the structures and experiences made since the beginning of the moral movement at the turn of the century. In West Germany, Protestant churches, organisations, working groups and individuals were able to participate and network very successfully in this field. In particular, doctors and carers working in marriage counselling, who had already worked for racial hygiene objectives and research before and during National Socialism, were able to take up leading positions. For the churches in the GDR, massive state repression meant that it was only possible to establish sexual-ethical norms within their very limited ecclesiastical space. The final comparison of the two Lutheran regional churches of Saxony and Hanover once again shows this particularly clearly.

Розкрито сутність та політико-правову природу конституційно-правового забезпечення національної безпеки в Україні. Досліджено роль Конституції України в процесі забезпечення національних інтересів та формування без пекового середовища. Проведено аналіз системо утворюючої та організаційно-установчої функції Конституції України в даній сфері. Розкривається основний зміст конституційно-правового забезпечення національної безпеки в Україні. Проведено дослідження основних положень Конституції України та законів України в сфері встановлення засад реалізації національної безпеки. Проведено аналіз положень Конституції України на предмет закріплення та регулювання окремих засад функціонування системи забезпечення національної безпеки України. Визначені основні засади конституційно-правового регулювання організаційної та інституційної складової системи забезпечення національної безпеки. Досліджено особливу державно-правову природу Конституції України, як центрального елементу в сфері організації забезпечення національної безпеки. Конституція України містить положення переважно загального характеру які визначають систему гарантій прав і свобод людини і громадянина, визначає засади та пріоритети політики в сфері забезпечення національної безпеки, саме її положеннями забезпечується єдність архітектоніки та організаційної узгодженості існування системи національної безпеки України. Разом з тим, зазначається наявність суттєвого недоліку конституційно-правового регулювання в означеній сфері. Зокрема, нормами Конституції України (ст. 17-18) визначено обов'язок участі суспільства та громадян України в забезпеченні лише окремих складових національної безпеки: інформаційної, економічної, військової. Натомість в інших сферах, така участь не є конституційно-правовим обов'язком громадян. Крім того, саме поняття та зміст категорії «національна безпека» повинні закріплюватися на конституційному рівні, а Конституція України не повинна мати дихотомність категорій «національна» та «державна» безпека, що містить в собі ризики зниження ефективності всієї системи її практичного забезпечення ; Раскрыта сущность и политико-правовую природу конституционно-правового обеспечения национальной безопасности в Украине. Исследована роль Конституции Украины в процессе обеспечения национальных интересов и формирования среды безопасности. Проведен анализ системообразующей и организационно-учредительной функции Конституции Украины в данной сфере. Раскрывается основное содержание конституционно-правового обеспечения национальной безопасности в Украине. Проведено исследование основных положений Конституции Украины и законов Украины в сфере установления основ реализации национальной безопасности. Проведен анализ положений Конституции Украины на предмет закрепления и регулирования отдельных принципов функционирования системы обеспечения национальной безопасности Украины. Определены основные принципы конституционно-правового регулирования организационной и институциональной составляющей системы обеспечения национальной безопасности. Исследовано особую государственно-правовую природу Конституции Украины, как центрального элемента в области организации обеспечения национальной безопасности. Конституция Украины содержит положения преимущественно общего характера, которые определяют систему гарантий прав и свобод человека и гражданина, определяют основы и приоритеты политики в сфере обеспечения национальной безопасности, именно ее положениями обеспечивается единство архитектоники и организационной согласованности существования системы национальной безопасности Украины. Вместе с тем, отмечается наличие существенного недостатка конституционно-правового регулирования в указанной сфере. В частности, нормами Конституции Украины (ст. 17-18) определена обязанность участия общества и граждан Украины в обеспечении только отдельных составляющих национальной безопасности: информационной, экономической, военной. В других сферах такое участие не является конституционно-правовой обязанностью граждан. Кроме того, само понятие и содержание категории «национальная безопасность» должны закрепляться на конституционном уровне, а Конституция Украины не должна иметь дихотомность категорий «национальная» и «государственная» безопасность, содержащую в себе риски снижения эффективности всей системы ее практического обеспечения ; The essence and political-legal nature of constitutional-legal provision of national security in Ukraine are revealed. The role of the Constitution of Ukraine in the process of ensuring national interests and the formation of a security environment has been studied. An analysis of the system-forming and organizational and constituent function of the Constitution of Ukraine in this area has been carried out. The main content of the constitutional and legal provision of national security in Ukraine is disclosed. A study has been carried out of the main provisions of the Constitution and the laws of Ukraine in the field of establishing the foundations for the implementation of national security. An analysis of the provisions of the Constitution of Ukraine has been carried out with a view to consolidating and regulating certain principles of the functioning of the national security system of Ukraine. The basic principles of constitutional and legal regulation of the organizational and institutional component of the national security system are defined. The special State legal nature of the Constitution of Ukraine as a central element in the organization of national security was studied. The Constitution of Ukraine contains provisions of a predominantly general nature, which determine the system of guarantees of human and civil rights and freedoms, determine the foundations and priorities of the national security policy, and it is its provisions that ensure the unity of architects and organizational coherence of the existence of the national security system of Ukraine. At the same time, there is a significant lack of constitutional and legal regulation in this area. In particular, the Constitution of Ukraine (arts. 17-18) defines the obligation of participation of society and citizens of Ukraine in ensuring only certain components of national security: information, economic, military. In other areas, such participation is not a constitutional and legal obligation of citizens. In addition, the very concept and content of the "national security" category should be enshrined at the constitutional level, and the Constitution of Ukraine should not have a dichotomy of the "national" and "state" security categories, which contains risks of reducing the effectiveness of the entire system of its practical provision

In this article, the author analyzes new trends in historical science in the United States, which, during the period indicated in the article, developed on the basis of an interdisciplinary synthesis of existing methods of historical analysis with sociological ones. This trend passes through the prism of the scientific activities of the professor of the Department of Sociology at the University of Texas at Austin, Mounira Maya Sharad, a researcher in the field of political sociology, comparative historical sociology, social theory and gender politics in the countries of the Islamic world. The article contains an analysis of the initial period of the formation of Mounira as a scientist, who is a prominent representative of the postcolonial Tunisian intelligentsia, defines the vector of her scientific search for the traditional social structure of the Tunisian village and the status of Islamic women. Particular attention is paid to the influence of processes in American sociological science on the further professional activities of Mounira Charrad. Since the 1970s last century, historical sociology becomes the main vector of Mounira's study of social phenomena in the countries of the Middle East and North Africa and their typology, first of all, by the methods of comparative analysis, that is, by the method of corporate history.Mounira Charrad's study of the status of Islamic women was carried out in the context of "women's history", which was a significant area of new social history in the United States. The focus of these studies was on the history of the legal system in the Maghreb countries and the differences between the family law systems of Tunisia, Algeria and Morocco were shown. A qualitatively new stage in the study of women in the Islamic world was Mounira's use of the methodology of gender-historical analysis developed by representatives of the American school of women's history. Mounira Charrad publishes a number of works in which she analyses the evolution and impact of public policy on gender in the Islamic world. The fundamental monograph by Mounira Charad "States and Women's Rights. The Making of Postcolonial Tunisia, Algeria, and Morocco", which has received worldwide recognition among the scientific community, is a comprehensive analysis of the relationship between the state structures of the Maghreb countries with tribal, ethnic formations, primarily in the context of the legal system. The scientific activity of Mounira Charrad reflects the main new trends in American historical science of the last third of the XX - beginning of the XXI century. ; В статье автор анализирует новые тенденции исторической науки сквозь призму научной деятельности профессора кафедры социологии Техасского университета в Остине Муниры Майи Чаррад, исследовательницы в области политической социологии, сравнительно-исторической социологии, социальной теории и гендерной политики в странах исламского мира. Статья содержит анализ начального периода становления Муниры как ученого, являющейся яркой представительницей постколониальной тунисской интеллигенции. Показно, что этот факт предопределил вектор ее научного поиска, связанный с традиционной социальной структурой тунисского села и статусом исламских женщин. Особое внимание уделяется влиянию на дальнейшую профессиональную деятельность Муниры Чаррад процессов в американской социологической науке. С 70-х гг. ХХ века историческая социология становится основным вектором изучения Мунирой социальных феноменов в странах Ближнего Востока и Северной Африке и их типологизации, прежде всего, методами сравнительного анализа, то есть методом корпоративной истории. Доказано, что качественно новым этапом изучения женщин исламского мира стало использование Мунирой методологии гендерно-исторического анализа, произведенной представителями американской школы женской истории. Исследовательница публикует ряд работ, в которых анализирует эволюцию и влияние государственной политики на гендерную ситуацию в странах исламского мира. Фундаментальная монография Муниры Чаррад «Государства и права женщин: создание постколониального Туниса, Алжира и Марокко» получила мировое признание в научной среде, представляет собой комплексный анализ взаимоотношений государственных структур стран Магриба с племенными, этническими образованиями, в первую очередь в контексте системы права. Научная деятельность Муниры Чаррад отражает основные новые тенденции в американской исторической науке последней трети ХХ - начала XXI века. ; У статті автор аналізує нові тенденції історичної науки крізь призму наукової діяльності професора кафедри соціології Техаського університету в Остіні Муніри Майї Чаррад, дослідниці в області політичної соціології, порівняльно-історичної соціології, соціальної теорії та гендерної політики в країнах ісламського світу. Стаття містить аналіз початкового періоду становлення Муніри як вченого, що є яскравою представницею постколоніальної туніської інтелігенції, визначається вектор її наукового пошуку традиційної соціальної структури туніського села і статусу ісламських жінок. Особлива увага приділяється впливу процесів в американській соціологічній науці на подальшу професійну діяльність Муніри Чаррад. З 70-х рр. ХХ століття історична соціологія стає основним вектором вивчення Мунірою соціальних феноменів в країнах Близького Сходу і Північній Африці і їх типологізації, перш за все, методами порівняльного аналізу, тобто методом корпоративної історії. Доведено, що якісно новим етапом вивчення жінок ісламського світу стало використання Мунірою методології гендерно-історичного аналізу, виробленої представниками американської школи жіночої історії. Дослідниця публікує ряд робіт, в яких аналізує еволюцію і вплив державної політики на гендерну ситуацію в країнах ісламського світу. Фундаментальна монографія Муніри Чаррад «Держави і права жінок: створення постколоніального Туніса, Алжира і Марокко» здобула світове визнання в науковому середовищі, являє собою комплексний аналіз взаємин державних структур країн Магрибу з племінними, етнічними утвореннями, в першу чергу в контексті системи права. Наукова діяльність Муніри Чаррад відображає основні нові тенденції в американській історичній науці останньої третини ХХ-початок ХХІ століття.

O presente artigo propõe reflexões sobre o acelerado processo de apropriação privada da oferta de educação a distância brasileira, bem como identificar fragilidades e omissões nos dois principais marcos legais da educação - Conferência Nacional de Educação (CONAE) e o Plano Nacional de Educação (PNE) - referentes a esta modalidade educativa. O contexto onde essa discussão acontece é o da educação, enquanto atividade humana e espaço social marcado pelas condições e revoluções técnicas de seu tempo. Especificamente, enquanto desdobramento da modernidade, a educação a distância (EaD) contemporânea é marcada por intensos processos de reprodutibilidade técnica em função de suas características de grande alcance, sobretudo pela tecnificação da criação e distribuição de seus produtos e processos, tensionando cânones da educação tradicional. O texto parte de análise documental para levantar indícios de que há uma ausência da EaD nas proposições legais, de modo intencional, já que inserida no jogo de forças que disputam o controle econômico da educação contemporânea, uma nova fronteira de investimentos, no Brasil e no mundo. Com base nesses documentos, busca contribuir no sentido de alertar sobre as brechas existentes e o quanto é preciso que se veja na educação a distância uma commodity em disputa, com alto valor estratégico e político para o país na construção da cidadania. Os resultados da investigação indicam a presença dominante do componente privatista no cenário nacional desta modalidade, que vem sendo concebida como mera mercadoria em vez de ser entendida como direito social e importante estratégia de democratização do ensino superior brasileiro.Palavras-chave: Educação a distância. Apropriação privada. Reprodutibilidade técnica. Distance Higher Education in Brazil: absence in legal frameworks and expansion of private appropriationABSTRACTThe present article proposes reflections on the accelerated process of private appropriation of the Brazilian distance education offer, as well as to identify weaknesses and omissions in the two main legal frameworks of education - National Education Conference (CONAE) and the National Education Plan (PNE) - referring to this educational modality. The context in which this discussion takes place is that of education as a human activity and social space marked by the conditions and technical revolutions of its time. Specifically, as a development of modernity, contemporary distance education (ED) is marked by intense processes of technical reproducibility due to its far-reaching characteristics, mainly by the technification of the creation and distribution of its products and processes, stressing the canons of traditional education. The text starts from a documentary analysis to raise indications that there is an absence of DE in the legal propositions, intentionally, since inserted in the game of forces that dispute the economic control of the contemporary education, a new frontier of investments, in Brazil and in the world. Based on these documents, it seeks to contribute to alert about the existing gaps and how far it is necessary to see in distance education a commodity in dispute, with high strategic and political value for the country in the construction of citizenship. The results of the research indicate the dominant presence of the privatist component in the national scenario of this modality, which has been conceived as mere merchandise instead of being understood as a social right and an important strategy of democratization of Brazilian higher education.Keywords: Distance education. Private ownership. Mechanical Reproduction. Enseñanza Superior a distancia en Brasil: ausencia en los marcos legales y expansión de la apropiación privadaRESUMENEl presente artículo propone reflexiones sobre el acelerado proceso de apropiación privada de la oferta de educación a distancia brasileña, así como identifi car fragilidades y omisiones en los dos principales marcos legales de la educación - Conferencia Nacional de Educación (CONAE) y el Plan Nacional de Educación (PNE) - referentes a esta modalidad educativa. El contexto donde esta discusión ocurre es el de la educación, como actividad humana y espacio social marcado por las condiciones y revoluciones técnicas de su tiempo. En particular, como desdoblamiento de la modernidad, la educación a distancia (EaD) contemporánea está marcada por intensos procesos de reproducibilidad técnica en función de sus características de gran alcance, sobre todo por la tecnificación de la creación y distribución de sus productos y procesos, tensionando cánones de la educación tradicional. El texto parte de análisis documental para levantar indicios de que hay una ausencia de la EaD en las proposiciones legales, de modo intencional, ya que insertada en el juego de fuerzas que disputan el control económico de la educación contemporánea, una nueva frontera de inversiones, en Brasil y en el mundo. Con base en esos documentos, busca contribuir en el sentido de alertar sobre las brechas existentes y cuanto es necesario que se vea en la educación a distancia un commodity en disputa, con alto valor estratégico y político para el país en la construcción de la ciudadanía. Los resultados de la investigación indican la presencia dominante del componente privatista en el escenario nacional de esta modalidad, que viene siendo concebida como mera mercancía en vez de ser entendida como derecho social e importante estrategia de democratización de la enseñanza superior brasileña.Palabras clave: Educación a distancia. Apropiación privada. Reproductibilidad técnica.

The present article is product of the denominated investigation "Indigenous the Special Jurisdiction, beyond the constitutional mandate", whose hypothesis is raised, from the State, to show that the operativity or the fulfillment of the special and fundamental rights between the Colombian indigenous communities has come postponing itself more and more for multiple reasons (of economic and political type, essentially); but, if in addition the commitment of the briefed thing is not assumed, great part of the population will not reach to the benefit of these benefits that the Liberal State of 1991 granted to them. The general mission that oriented the investigation looks for to identify the elements that have caused the nonfulfillment of the 246 constitutionalist, that is, the nondevelopment of Indigenous the Special Jurisdiction in Colombia, his greater limitations, and by its more important position, his profits. For it the investigation had to follow three moments specific, shaped in the text to way of chapters. First, denominated "profits and limitations of Indigenous the Special Jurisdiction in Colombia"; the second, "implications of the conflict armed internal in the development and evolution of indigenous the special jurisdiction in Colombia"; and third, and that appears in this text, "Administration of justice in indigenous the special jurisdiction", establishes the judicial administration like first constituent element of the indigenous autonomy, its situation as opposed to national justice, its true degree of autonomy, its internal regulation, and the existence or not of denominated "legal pluralism". Theoretically it was followed J. Habermas and W. Kimlycka, from a integracionista perspective that does not deny the necessity of the cultural entailment, but that does not imply the uprooting or the aculturación, on the contrary, Vista from the possibility of the social participation of the ethnically minority groups in a majority culture of which it needs to know and to be kind to demand and to form part of his agendas and projects, and to receive the benefits that as nation corresponds to them, without leaving its cultural roots that as much they identify to them, and that to us they define to us. Methodologically one resorted to the analysis, the synthesis and the critic, like permanent methods to long it of all the text; to the hermenéutica, that allowed the jurisprudencial and normative work; to the historical one, that it gave rise to the recognition of the problem with some elements of causality; and, like part of the practical method, to the interview, like instrument that allowed to validate of alive source each one of the affirmations that are written down, resisting the reality with the theory. ; El presente artículo es resultado de la investigación denominada "La Jurisdicción Especial Indígena, más allá del mandato constitucional", cuya hipótesis está planteada, desde el Estado, para mostrar que la operatividad o el cumplimiento de los derechos especiales y fundamentales entre las comunidades indígenas colombianas ha venido aplazándose cada vez más por múltiples razones (de tipo económico y político, esencialmente); pero, si además no se asume el compromiso de lo consignado, gran parte de la población no alcanzará al disfrute de estos beneficios que el Estado Liberal de 1991 les otorgó.El objetivo general es identificar los elementos que han propiciado el no cumplimiento del 246 constitucional, o sea, el no desarrollo pleno de la Jurisdicción Especial Indígena en Colombia, sus más grandes limitaciones, y por supuesto, sus más importante logros. Para ello la investigación debió seguir tres momentos específicos plasmados en el texto a manera de capítulos. El primero, denominado "Logros y limitaciones de la Jurisdicción Especial Indígena en Colombia"; el segundo, "Implicaciones del conflicto armado interno en el desarrollo y evolución de la jurisdicción especial indígena en Colombia"; y el tercero, y que se presenta en este texto, "Administración de justicia en la Jurisdicción Especial Indígena", establece la administración judicial como primer elemento constitutivo de la autonomía indígena, su situación frente a la justicia nacional, su verdadero grado de autonomía, su regulación interna, y la existencia o no del denominado "pluralismo jurídico".Teóricamente se siguió a J. Habermas y W. Kimlycka, desde una perspectiva integracionista que no niega la necesidad de la vinculación cultural, pero que no implica el desarraigo o la aculturación, por el contrario, vista desde la posibilidad de la participación social de los grupos étnicamente minoritarios en una cultura mayoritaria de la cual necesita conocer y estar atenta para reclamar y formar parte de sus agendas y proyectos, y para recibir los beneficios que como nación les corresponde, sin abandonar sus raíces culturales que tanto les identifican, y que a nosotros nos definen.Metodológicamente se recurrió al análisis, la síntesis y la crítica, como métodos permanentes a lo largo de todo el texto; a la hermenéutica, que permitió el trabajo jurisprudencial y normativo; al histórico, que dio lugar al reconocimiento del problema con algunos elementos de causalidad; y, como parte del método práctico, a la entrevista, como instrumento que permitió validar de viva fuente cada una de las afirmaciones que se anotan, contrastando la realidad con la teoría.

The relevance of the research. The various approaches are analyzed on the essence of nostalgia, ranging from psychological understanding of this phenomenon as emigrant`s neurosis and mental illness to a more profound comprehension of it as a cultural and philosophical "universalia" that concerns complicated mechanisms of historical memory, identity, time and eternity. Analysis of research and publications. Among contemporary researchers investigating the ethical, religious and cultural-historical dimensions of nostalgia, there should be mentioned S. Boim, F. Davis, S. Merzlyakov, V. Nurkov, Y. Davydov, E. Loftus, O. Fedkov, M. Rewakowicz, M. Shkandrij, M. Boichenko, O. Yakovleva, V. Liakh, E. Novikov and many others researchers. The purpose of the paper is to examine the ethical and religious dimensions of nostalgia, to figure out the connection of nostalgia with the problems of memory, time and eternity. Presentation of the main research material. The article deals with the cultural phenomenon of nostalgia, its religious, ethical and general philosophical aspects. It is shown that nostalgia is based on memory value selectivity, due to which a moral tradition, social and individual identity, and the continuity of generations are established. Modern man rebels against the actual state of being as untrue and non-authentic. He feels nostalgia for the past as something right and proper. A person not only mythologizes, but also seeks to resurrect the past in a symbolic way. In this almost religious faith in the resurrection of what is gone there is an existential certainty for the final cancellation of time and triumph of eternity, within which everything is preserved and nothing is forgotten. Nostalgic lust for the past is inherent to humanity throughout its history and is especially actualized in the culture of postmodernism. Conclusion. Nostalgia is a kind of personal and social myth creation, the construction of the historical identity. It reconstructs the past, which appears not only valuable and significant for the present, but also proper. Nostalgia is a moral phenomenon based on a morally healthy memory, capable of forgiveness, reconciliation and love for one's own destiny. The attention is stressed on metaphysical, political and aesthetic forms of nostalgia that oppose destructive force of nihilism ; Актуальність дослідження. У статті проаналізовані різноманітні підходи до вивчення сутності ностальгії, починаючи від психологічного розуміння цього феномену як «неврозу емігранту» чи душевної хвороби і закінчуючи більш глибинним його осмисленням як культурної і філософської універсалії, яка зачипає проблеми пам'яті , історичної ідентичності, часу, вічності тощо. Аналіз досліджень і публікацій. Серед сучасних дослідників, що вивчають різні філософські, релігійні та культурно-історичні аспекти ностальгії, слід відмітити С. Бойма, Ф. Девіса, С. Мерзлякова, В. Нуркова, Ю. Давидова, Э. Лофтус, О. Федькова, М. Ревакович, М. Шкандрія, М. Бойченко, О. Яковлеву, В. Ляха и многих других. Мета статті - дослідити етичні і релігійні виміри ностальгії, з'ясувати звязок ностальгії із проблемами пам'яті, часу і вічності. Результати дослідження. В статті досліджено культурний феномен ностальгії, її соціальні, психологічні, етичні і загальнофілософські аспекти. Показано, що завдяки ностальгії, яка спирається на ціннісно навантажену память, встановлюється моральна традиція, соціальна та індивідуальна ідентичність, звязок поколінь. Бунтуючи проти актуального стану речей і ностальгуючи за минулим як належним, людина не просто міфологізує, але й намагається символічно воскресити його. У ностальгічній вірі у воскресіння міститься надія на остаточне скасування всього темпорального і торжество вічності. Туга за минулим супроводжує людство протягом усієї його історії і особливо актуалізується в культурі постмодерну. Висновки. Ностальгія – різновид персонального і соціальної міфотворчості, спосіб конструювання історичної ідентичності. Вона реконструює минуле, яке виступає не лише цінним і значущим для теперішнього, але й належним. Ностальгія – це моральний феномен, заснований на морально здоровій памяті, здатної до пробачення, примирення і любові до власної долі. Виокремлені метафізична, політична та естетична форми ностальгії, які протистоять руйнівній силі нігілізму ; Актуальность исследования. В статье проанализированы различные подходы к исследованию сущности ностальгии, начиная от психологического понимания этого феномена как «невроза эммигранта» или душевной болезни и заканчивая более глубоким его осмыслением как культурной и философской универсалии, которая затрагивает проблемы памяти, исторической идентичности, времени, вечности. Анализ исследований и публикаций. Среди современных исследователей, изучающих различные философские, религиозные и культурно-исторические аспекты ностальгии, следует отметить С. Бойма, Ф. Девиса, С. Мерзлякова, В. Нуркова, Ю. Давидова, Э. Лофтус, О. Федкова, М. Ревакович, М. Шкандрия, М. Бойченко, О. Яковлеву, В. Ляха и многих других. Цель статьи – исследовать этические и религиозные измерения ностальгии, выяснить связь с ностальгии с проблемами памяти, времени и вечности. Результаты исследования. В статье исследован культурный феномен ностальгии, её социальные, психологические, этические и общефилософские аспекты. Показано, что благодаря ностальгии, которая опирается на «ценностно нагруженную» память, устанавливается моральная традиция, социальная и индивидуальная идентичность, связь поколений. Бунтуя против актуального состояния вещей и ностальгируя за прошлым как должным, человек не просто мифологизирует, но и пытается символически воскресить его. В ностальгической вере в воскресение содержится надежда на окончательное упразднение времени и триумф вечности. Тоска по прошлому сопровождает человечество на протяжении всей его истории и особенно актуализуется в культуре постмодерна. Выводы. Ностальгия – разновидность персонального и социального мифотворчества, способ конструирования исторической идентичности. Она реконструирует прошлое, которое выступает не только ценным и значимым для настоящего, но и должным. Ностальгия - это моральный феномен, основанный на морально здоровой памяти, способной к прощению, примирению и любви к своей судьбе. Выделены метафизическая, политическая и эстетическая формы ностальгии, которые противостоят разрушительной силе нигилизму

This dissertation aims at disentangling the relationship between trade unions and "outsiders"; it investigates labour organizations' strategies with respect to the representation of this group of workers, challenging the mainstream theory that states how organized labour usually carries out insiders' interests and hinders outsiders' claims. More specifically, the thesis analyses the introduction of policies that targeted outsiders and explores whether labour organizations supported them or not. The starting point of this work is the "inclusive turn" that occurred in Latin America from the early 2000s: the Bismarckian welfare regime in place in the region – that, due to the high levels of informality, left large sectors of the population without access to social protection system - was modified by the introduction of non-contributory measures to include outsiders. While the existent literature considers the establishment of long-term democratic regimes and the advent of left parties in the cabinets as the main explanans of this paradigmatic turn, this dissertation contributes to enlarge the comprehension social policy expansion by looking at the role of trade unions in Argentina and Uruguay. The research questions thus concern whether and why labour organizations supported inclusive policies, while taken into consideration possible differences that may depend on unions' specific features and on the considered policy-fields (children allowances and pensions). According to the existent literature, some arguments have been drawn. While the insider-outsider theory identifies membership and the composition of unions' rank-and file as the main element that defines trade unions' choice to support outsiders, other strands of literature pinpoint how labour organizations differentiate their strategies according to their ideologies and the eventual relationship with governments. In addition, external factors may blur the interests of insiders and outsiders, thus affecting labour organizations' actions. These arguments have been investigated by looking at the Argentinean and Uruguayan unions. The countries have been chosen because they both exhibit similar welfare state developments but they have extremely different trade union models: while in Argentina, it is impossible for more unions to coexist within the same sector or industry, in Uruguay this restriction does not exist. Despite this framework, in Argentina there are two unions – CGT, representing insiders and with an historical relationship with the Peronist Party, and CTA, a leftist organization representing also outsiders – while in Uruguay, only one organization represents all workers, the PIT-CNT, allied with the Frente Amplio. Although the selected cases brought to different expectations, all unions expressed their support to outsiders-favourable measures. A common reason has been found in the diminishing gap between insiders and outsiders (especially in the field of pensions) that pushed trade unions to extend protection to workers well beyond their majoritarian membership. However, this factor was not enough to disentangle the empirical puzzle. Among the three, the Argentinean CTA was the only union without institutional resources. It therefore moved toward a strategy based on mobilization and coalition building with societal actors, culminated with the creation of a National Front against Poverty. When it comes to CGT, results show that it was strongly boosted by CTA's competition; this element, coupled with the deep corporatist relationship with the Peronist government, pushed CGT toward the support of pro-outsider policies. There was therefore a deviation with respect to the exclusive attention to insiders, as it would be legitimate to expect from the insider/outsider perspective. For what concerns Uruguay, PIT-CNT, is considered a supporter. The ideological affinity with government – they both shared a leftist ideology - and the possibility to state its porposals in the National Dialogue allowed PIT-CNT to promote inclusion of the most disadvantaged workers. The analysis of trade unions' strategies in the Latin American context has an important relevance also from a theoretical perspective. As the empirical investigation reveals, membership has not emerged as the crucial element to undertake decisions concerning pro-outsider policies. Rather, the economic context seems to have negatively affected the condition of insiders: in fact, some of them were not employed in the formal labour market for their entire careers, generating also difficulties in the access to social protection system. This group, defined as "mid-siders", thus impacted on trade unions' willing to promote pro-outsider policies. Another contribution that the paper does to the literature is the partial denial of the revitalization theory and, more specifically, to the definition of institutional resources and on their effects on trade unions' strategies. The access to such resources from governments is not an obstacle to the support of inclusive policies. Garay (2016) helps to understand how the strict relationship between political actors, even if they are inserted in a corporatist model, does not necessarily exclude outsiders, if there exist a competition to grab their support. Finally, this work strongly confirms the importance of ideology: union with leftist ideologies have been demonstrated to conceive social protection as "human rights", implying that welfare state should provide universal coverage. In light of this findings, the insider/outsider theory is not confirmed: rather than the rank-and-file composition, other factors intervene in defining trade unions' strategies and their support for pro-outsider policies.

Tez (Yüksek Lisans) -- İstanbul Ticaret Üniversitesi Kaynakça var. ; Bugün sosyal medya denilen bu mecralar kullanımın kolaylığı, maliyetinin düşüklüğü, erişimde sağladığı hız ve geribildirim avantajı, karşılıklı iletişimi desteklemesi gibi özellikleriyle birçok saha tarafından en çok tercih edilen iletişim vasıtası haline gelmiştir. Sosyal medyanın toplumsal yaşamda giderek önem kazanması sivil toplum örgütleri bünyesinde de daha fazla öneme sahip olmaya başlamıştır. Sivil toplum örgütleri sosyal medya mecralarını stratejik iletişim amaçlı kullanmakta, sosyal medya aracılığıyla örgütün siyasal, sosyal faaliyetlerini, kültürel etkinliklerini hedef kitlelere sunabilmekte ve kitlelerle kolayca iletişim kurabilmektedir. Bu çalışma sivil toplum örgütü ve sosyal medyanın kavramsal çerçevesinden yola çıkarak sivil toplum örgütlerinin kurumsal hedef çerçevesinde sosyal medyayı, özellikle Facebook'u nasıl kullandığını belirlemeyi amaçlamaktadır. Bu amaçla 2004 yılında Almanya'da kurulan uluslararası sivil toplum örgütü olan World Uyghur Congress' in Facebook sayfası örnek olay incelemesi olarak ele alınmıştır. Çalışma sırasında örgütün hedef kitleleri ile karşılıklı iletişim kurmak için Facebook'u stratejik iletişim kapsamında kullandığı, Facebook sayfası ile kurumsal kimlik oluşturmaya özen gösterdiği, yaptığı paylaşımlarında insan haklarına yönelik içeriklere öncelik verdiği ve Facebook sayfası üzerinden hedef kitleyi bilgilendirici paylaşımlar yapmaktadır varsayımları sınanmıştır. Varsayımlar doğrultusunda World Uyghur Congress'in Facebook sayfasında yer alan içerikler nitel ve nicel içerik analizi tekniğiyle incelenmiştir. Yapılan çalışma sonucu ilk varsayımı geçersiz kılmakla beraber diğer üç varsayımı doğrulamıştır. ; These media, which are called social media, have become the most preferred communication tool by many fields with their features such as ease of use, low cost, speed and feedback advantage they provide, and support mutual communication. The increasing importance of social media in social life has also become more important within nongovernmental organizations. Non-governmental organizations use social media channels for strategic communication, can present the political, social activities and cultural activities of the organization to the target audiences through social media and easily communicate with the masses. This study aims to determine how non-governmental organizations use social media, especially Facebook, within the framework of corporate goal, based on the conceptual framework of non-governmental organization and social media. For this purpose, the Facebook page of the World Uyghur Congress, an international non-governmental organization founded in Germany in 2004, was handled as a case study. During the study, the assumptions have been tested that the organization uses Facebook in the context of strategic communication to establish mutual communication with its target audiences, pays attention to creating a corporate identity with its Facebook page, prioritizes the content regarding human rights in its posts, and informs the target audience through its Facebook page. In line with the assumptions, the contents of the World Uyghur Congress's Facebook page were analyzed with the qualitative and quantitative content analysis technique. As a result of the study, it overrides the first assumption, but confirmed the other three assumptions. ; İÇİNDEKİLER ÖZET . İ ABSTRACT . İİİ İÇİNDEKİLER . iv TABLOLAR LİSTESİ . vii ŞEKİLLER LİSTESİ . viii KISALTMALAR LİSTESİ . ix GİRİŞ . 1 I. SİVİL TOPLUM VE SİVİL TOPLUM ÖRGÜTLERİ . 3 1.2. Sivil Toplum Kavramı . 3 1.2. Sivil Toplumun Tarihsel Gelişimi . 5 1.2.1. Sanayi Devrimi Öncesi Sivil Toplum . 6 1.2.2. Sanayileşme Döneminde Sivil Toplum . 7 1.2.3. Sanayi Devrimi Sorası Sivil Toplum . 8 1.3. Sivil Toplumun Modern İçeriği . 10 1.4. Sivil Toplum Aktörleri . 11 1.5. Sivil Toplumun Özellikleri . 12 1.6. Sivil Toplum Örgütleri . 13 1.7. STÖ'lerin Sınıflandırılmaları . 14 1.7.1. Ekonomik Alanda STÖ'ler . 15 1.7.2. Siyasal Alanda STÖ'ler . 15 1.7.3. Kültürel Alanda STÖ'ler . 16 1.7.4. Dinî Alanda STÖ'ler . 16 1.8. STÖ'lerin Yapısal Özelliklerine Göre Sınıflandırılması . 17 1.8.1. Uluslararsı STÖ'ler . 17 1.8.2. Ulusal STÖ'ler . 18 1.8.3. Yerel STÖ'ler . 18 1.8.4. Yabancı STÖ'ler . 18 1.9. STÖ'lerin Özellikleri . 18 v 1.10. STÖ'lerin İşlevleri . 20 1.10.1. Uluslararası Düzeydeki İşlevleri . 20 1.10.2. Ulusal Düzeydeki İşlevleri . 21 1.11. Küresellşme Sürecinde Sivil Toplum . 22 1.11.1. Sivil Toplum ve Devlet . 22 1.11.2. Sivil Toplum ve Demokrasi . 25 II. SOSYAL MEDYA . 27 2.1. Sosyal Medya Kavramı . 27 2.1.1. Web 2,0 ve Sosyal Medya . 28 2.2. Sosyal Medyanın Özellikleri . 30 2.3. Sosyal Medyanın Geleneksel Medyadan Farkı . 31 2.4. Sosyal Medyanın Etkileri . 32 2.4.1. Sosyal Medyanın Bireyler Üzerindeki Etkisi . 32 2.4.2. Sosyal Medyanın Toplum Üzerindeki Etkisi . 34 2.4.3. Sosyal Medyanın Siyaset Üzerindeki Etkisi . 35 2.5. Sosyal Medyanın Türleri . 36 2.6. Sosyal Medya Platformlarından Bazı Örnekler . 37 2.6.1. Sosyal Ağlar . 37 2.6.1.1. Facebook . 38 2.6.1.2. Myspace . 39 2.6.1.3. LinkedIn . 39 2.6.1.4. QQ . 39 2.6.1.5. Wechat . 40 2.6.2. Bloglar . 40 2.6.2.1. WordPress . 41 2.6.2.2. Blogger . 42 2.6.3. Mikro Bloglar . 42 2.6.3.1. Twitter . 42 2.6.3.2. Weibo . 43 2.6.4. İçerik Paylaşım Siteleri: Flickr ve Youtube . 43 2.6.4.1. Flickr . 43 2.6.4.2. Youtube . 44 2.7. Türkiye'de Sivil Toplum Örgütlerinin Sosyal Medya Kullanımı Hakkında Yapılan Çalışmalar . 45 III. SİVİL TOPLUM ÖRGÜTLERİNİN SOSYAL MEDYA KULLANIMI: WORLD UYGHUR CONGRESS FACEBOOK SAYFASI ÖRNEĞİNİN İÇERİKSEL ANALİZİ . 49 3.1. Sosyal Medya ve STÖ'ler . 49 vi 3.2. Sosyal Medya ve Kurumsal İletişim . 52 3.3. Araştırmanın Amacı . 55 3.4. Araştırmanın Önemi . 55 3.5. Araştırmanın Varsayımları . 56 3.6. Araştırmanın Kapsamı . 56 3.7. Araştırmanın Yöntemi . 56 3.8. Bulgular ve Değerlendirme . 57 3.8.1. WUC'nin Facebook Sayfasında Yer Alan İçeriksel ve Biçimsel Bilgiler . 58 3.8.2. WUC'nin Facebook Sayfasında Yer Alan Konuların Dağılımı . 63 3.8.3. WUC'nin Facebook Sayfasında Yapılan Gönderilerin Gündemle İlişkisi . 66 3.8.4. WUC'nin Facebook Sayfasında Değindiği Konular ile Resmi İnternet Sitesinde Yer Alan Konu Başlıkları Uyumlu Mudur? . 68 SONUÇ VE ÖNERİLER . 70 KAYNAKÇA . 74

The global environmental crisis has identified the need for the emergence and development of environmental policies, both internationally and nationally. At the same time, political science studies on environmental issues in Ukraine are carried out very rarely - to a greater extent, environmental issues are of interest to jurists, economists and specialists in public administration. The purpose of this article is to identify the main categories of environmental policy, to analyze the basics and principles of its operation, to determine its subjects and mechanisms. Environmental policy can be defined as the systematic activity of the state and society in the field of rational use of nature, environmental protection and achievement of sustainable development. The basic principles to be followed in the formulation and implementation of ecopolitics are enshrined, first of all, in such international instruments as the Stockholm Declaration, the Rio Declaration and the United Nations Framework Convention on Climate Change. The basic principles are: everyone has the right to live in a healthy environment; States are responsible for the state of the environment; sustainable development concepts must be followed when developing policies; an important principle of environmental policy integration; Due to the different nature and intensity of environmental impact, states have a common but differentiated responsibility. The paper deals with the tools of ecopolitics and their classification. It is noted that in the context of modern environmental policy based on the theory of ecological modernization, the economic approach to solving environmental problems is the most popular. The use of economic instruments (payments for the use of natural resources, fees for environmental pollution, compensation for environmental damage, penalties for violations of environmental legislation, green tax) allows you to create incentives for environmentally sound behavior, to form environmental funds to solve problems. Ukraine has a regulatory and regulatory approach, whereas flexible financial and economic instruments remain declarative. ; Глобальный экологический кризис определил необходимость появления и развития экологической политики, как на международном, так и национальном уровне. При этом, политологические исследования по природоохранной проблематике в Украине проводятся крайне редко. В большей степени, экологические вопросы интересуют правоведов, экономистов и специалистов в области государственного управления. Целью данной статьи определено выделение основных категорий экологической политики, анализ основ и принципов ее функционирования, определение ее субъектов и механизмов. Экологическую политику можно определить как системную деятельность государства и общества в сфере рационального природопользования, охраны окружающей среды и достижения устойчивого развития. Основные принципы, которые необходимо соблюдать при формулировании и реализации экополитики, закреплены, прежде всего, в таких международных документах, как Стокгольмская декларация, Рио-де-Жанейрская декларация и Рамочная конвенция ООН об изменении климата. Основными такими принципами являются: каждый человек имеет право на жизнь в здоровой окружающей среде; государства несут ответственность за состояние природной среды; при разработке политик необходимо следовать концепции устойчивого развития; важный принцип интеграции экологической политики; в силу разного характера и интенсивности воздействия на окружающую среду, государства несут общую, но дифференцированную ответственность. В работе рассмотрены инструменты экополитики, предоставлено их классификацию. Отмечено, что в условиях современной политики в области окружающей среды, основанной на теории экологической модернизации, экономический подход к решению экологических проблем является самым популярным. Применение экономических инструментов (платежи за пользование природными ресурсами, сборы за загрязнение окружающей среды, возмещения убытков за нарушенное окружающей среды, штрафы за нарушение экологического законодательства, зеленый налог) позволяет создавать стимулы экологически целесообразного поведения, формировать экологические фонды для решения проблем. Для Украины характерно использование нормативно-регулирующего подхода, тогда как применение гибких финансовых и экономических инструментов остается декларативным. ; Глобальна екологічна криза визначила необхідність появи і розвитку екологічної політики, як на міжнародному, так і національному рівні. При цьому, політологічні дослідження з природоохоронної проблематики в Україні проводяться вкрай рідко – в більшій мірі, екологічні питання цікавлять правознавців, економістів і фахівців в галузі державного управління. Метою даної статті є виділення основних категорій екологічної політики, аналіз основ і принципів її функціонування, визначення її суб'єктів та механізмів. Екологічну політику можна визначити як системну діяльність держави і суспільства в сфері раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища та досягнення сталого розвитку. Основні принципи, яких необхідно дотримуватися при формулюванні і реалізації екополітики, закріплені, перш за все, в таких міжнародних документах, як Стокгольмська декларація, Ріо-де-Жанейрська декларація і Рамкова конвенція ООН про зміну клімату. Основними такими принципами є: кожна людина має право на життя в здоровому навколишньому середовищі; держави несуть відповідальність за стан природного середовища; при розробці політик необхідно слідувати концепції сталого розвитку; важливий принцип інтеграції екологічної політики; в силу різного характеру та інтенсивності впливу на навколишнє середовище, держави несуть загальну, але диференційовану відповідальність. В роботі розглянуто інструменти екополітики, надано їх класифікацію. Зазначено, що в умовах сучасної політики в сфері довкілля, яка базується на теорії екологічної модернізації, економічний підхід до вирішення екологічних проблем є найпопулярнішим. Застосування економічних інструментів (платежі за користування природними ресурсами, збори за забруднення довкілля, відшкодування збитків за порушене довкілля, штрафи за порушення екологічного законодавства, зелений податок) дозволяє створювати стимули екологічно доцільної поведінки, формувати екологічні фонди для вирішення проблем. Для України властиве використання нормативно-регулюючого підходу, тоді як застосування гнучких фінансових та економічних інструментів залишається декларативним.

The article is devoted to the institutionalization processes within the Muslim communities in the new conditions of political transformations in Ukraine. In the conditions of the annexation of the Autonomous Republic of Crimea, the author sets the goal to investigate the actual ways of joining the structures of civil society, interaction with state authorities and the influence on the religious factor, which, along with the ethnic and national factors, is extremely important for studying in the context of the Crimean Tatars community. The article describes the conditions for the implementation of activities in the framework of migration processes, possibility of a culture development, and the preservation of the identity of representatives of the Muslim communities of the Crimea. Within the framework of this research, work was carried out to find newly created and reorganized organizations and communities, in particular, it was necessary to identify ways to implement the rights to preserve and develop cultural heritage, language, as well as to provide social and legal protection to certain citizens affected by occupation of the peninsula. The results of the study indicate attempts to overcome the isolation policy and obstacles to the adaptation of settlers in a new place, internally migrated persons, as well as an important area of activity was the elimination of the trend of separation of the Caucus Tatar community in Ukraine and its isolation character. In particular, to date, new centers have been created in Ukraine, along with those that have undergone reorganization changes: SDMC public organization «Ixsan-Sincerity" in the city of Drohobych, the Islamic cultural center named after Muhammad Asad in Lviv, the diaspora of the Crimean Tatars has about 10 thousand people in the Kherson region, while there is a rather close living of the Crimean Tatars in the village New Dam in the Vinnytsya region. There is "Crimean Tatars' "Zemlyatstvo (association of people coming from the same area)"" - a public organization representing the interests of the indigenous people of Crimea. So, the main areas of internal migration were Lviv, Vinnytsya and Kherson regions, whose work set the goal of preservation of ethnic and religious identity of the indigenous people of Crimea. ; Стаття присвячена процесам інституціоналізації всередині мусульманських громад за нових умов політичних трансформацій в Україні в умовах анексії АР Крим. Автор ставить за мету дослідити актуальні шляхи входження до структур громадянського суспільства, взаємодію з органами державної влади та вплив релігійного чинника, що поряд з етнічним та національним вкрай важливо для вивчення в контексті кримськотатарської громади. У статті висвітлені умови діяльності громад щодо міграції, розвитку культури та збереження власної ідентичності представників мусульманських громад АР Крим. У рамках цього дослідження було проведено роботу з пошуку новостворених та реорганізованих організацій та громад, зокрема необхідно було виявити шляхи реалізації прав на збереження та розвитку культурної спадщини, мови, а також забезпечення соціально-правового захисту окремих громадян, постраждалих від окупації півострова. Результати дослідження засвідчують спроби подолання ізоляційної політики та перешкод з адаптацією переселенців, внутрішньо переміщених осіб, також важливим напрямом діяльності сталало усунення тенденції роз'єднання кримськотатарської громади в Україні та подолання її ізоляційного характеру. Зокрема на сьогоднішній день в Україні були створені нові осередки, поряд з тими, що зазнали реорганізаційних змін: ДУМК, громадська організація «Іхсан-Щирість» у м.Дрогобич, ісламський культурний центр імені Мухаммада Асада у Львові. На Херсонщині діаспора кримських татар налічує близько 10 тис. осіб, тоді як на Вінниччині також відзначається досить тісне проживання кримських татар у селі Нова Гребля. Також у столиці існує «Земляцтво кримських татар» - громадська організація, що представляє інтереси корінного народу Криму. Отже, основними напрямками внутрішньої міграції стали Львівська, Вінницька та Херсонські області, в роботу яких закладена мета зберегти етнічну та релігійну ідентичності корінного народу Криму. ; Статья посвящена процессам институционализации внутри мусульманских общин в новых условиях политических трансформаций в Украине в условиях аннексии АР Крым. Автор ставит целью исследовать актуальные пути вхождения в структуры гражданского общества, взаимодействия с органами государственной власти и влияние религиозного фактора, который, наряду с этническим и национальным, крайне важен для изучения в контексте крымскотатарской общины. В статье освещены условия миграционной деятельности общин, развития культуры и сохранения собственной идентичности представителей мусульманских общин АР Крым. В рамках этого исследования была проведена работа по поиску новосозданных и реорганизованных организаций и общин, в частности очеречены пути реализации прав на сохранение и развитие культурного наследия, языка, а также обеспечение социально-правовой защиты отдельных граждан, пострадавших от оккупации полуострова. Результаты исследования свидетельствуют о попытках преодоления изоляционной политики и препятствий с адаптацией переселенцев, внутренне перемещенных лиц; также важным направлением деятельности сталало устранение тенденции разъединения крымскотатарской общины в Украине и преодоления ее изоляционного характера. В частности, на сегодняшний день в Украине были созданы новые ячейки, рядом с теми, которые подверглись реорганизационным изменениям: ДУМК, общественная организация «Ихсан-Искренность» в Дрогобыч, исламский культурный центр имени Мухаммада Асада во Львове. На Херсонщине диаспора крымских татар насчитывает около 10 тыс. человек, а в Винницкой области отмечается довольно компактное проживание крымских татар в селе Новая Гребля. В столице Украины существует «Землячество крымских татар» - общественная организация, представляющая интересы коренного народа Крыма. Итак, основными направлениями внутренней миграции стали Львовская, Винницкая и Херсонская области, в работу которых заложена цель сохранить этническую и религиозную идентичности коренного народа Крыма.

The global environmental crisis has identified the need for the emergence and development of environmental policies, both internationally and nationally. At the same time, political science studies on environmental issues in Ukraine are carried out very rarely - to a greater extent, environmental issues are of interest to jurists, economists and specialists in public administration. The purpose of this article is to identify the main categories of environmental policy, to analyze the basics and principles of its operation, to determine its subjects and mechanisms. Environmental policy can be defined as the systematic activity of the state and society in the field of rational use of nature, environmental protection and achievement of sustainable development. The basic principles to be followed in the formulation and implementation of ecopolitics are enshrined, first of all, in such international instruments as the Stockholm Declaration, the Rio Declaration and the United Nations Framework Convention on Climate Change. The basic principles are: everyone has the right to live in a healthy environment; States are responsible for the state of the environment; sustainable development concepts must be followed when developing policies; an important principle of environmental policy integration; Due to the different nature and intensity of environmental impact, states have a common but differentiated responsibility. The paper deals with the tools of ecopolitics and their classification. It is noted that in the context of modern environmental policy based on the theory of ecological modernization, the economic approach to solving environmental problems is the most popular. The use of economic instruments (payments for the use of natural resources, fees for environmental pollution, compensation for environmental damage, penalties for violations of environmental legislation, green tax) allows you to create incentives for environmentally sound behavior, to form environmental funds to solve problems. Ukraine has a regulatory and regulatory approach, whereas flexible financial and economic instruments remain declarative. ; Глобальный экологический кризис определил необходимость появления и развития экологической политики, как на международном, так и национальном уровне. При этом, политологические исследования по природоохранной проблематике в Украине проводятся крайне редко. В большей степени, экологические вопросы интересуют правоведов, экономистов и специалистов в области государственного управления. Целью данной статьи определено выделение основных категорий экологической политики, анализ основ и принципов ее функционирования, определение ее субъектов и механизмов. Экологическую политику можно определить как системную деятельность государства и общества в сфере рационального природопользования, охраны окружающей среды и достижения устойчивого развития. Основные принципы, которые необходимо соблюдать при формулировании и реализации экополитики, закреплены, прежде всего, в таких международных документах, как Стокгольмская декларация, Рио-де-Жанейрская декларация и Рамочная конвенция ООН об изменении климата. Основными такими принципами являются: каждый человек имеет право на жизнь в здоровой окружающей среде; государства несут ответственность за состояние природной среды; при разработке политик необходимо следовать концепции устойчивого развития; важный принцип интеграции экологической политики; в силу разного характера и интенсивности воздействия на окружающую среду, государства несут общую, но дифференцированную ответственность. В работе рассмотрены инструменты экополитики, предоставлено их классификацию. Отмечено, что в условиях современной политики в области окружающей среды, основанной на теории экологической модернизации, экономический подход к решению экологических проблем является самым популярным. Применение экономических инструментов (платежи за пользование природными ресурсами, сборы за загрязнение окружающей среды, возмещения убытков за нарушенное окружающей среды, штрафы за нарушение экологического законодательства, зеленый налог) позволяет создавать стимулы экологически целесообразного поведения, формировать экологические фонды для решения проблем. Для Украины характерно использование нормативно-регулирующего подхода, тогда как применение гибких финансовых и экономических инструментов остается декларативным. ; Глобальна екологічна криза визначила необхідність появи і розвитку екологічної політики, як на міжнародному, так і національному рівні. При цьому, політологічні дослідження з природоохоронної проблематики в Україні проводяться вкрай рідко – в більшій мірі, екологічні питання цікавлять правознавців, економістів і фахівців в галузі державного управління. Метою даної статті є виділення основних категорій екологічної політики, аналіз основ і принципів її функціонування, визначення її суб'єктів та механізмів. Екологічну політику можна визначити як системну діяльність держави і суспільства в сфері раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища та досягнення сталого розвитку. Основні принципи, яких необхідно дотримуватися при формулюванні і реалізації екополітики, закріплені, перш за все, в таких міжнародних документах, як Стокгольмська декларація, Ріо-де-Жанейрська декларація і Рамкова конвенція ООН про зміну клімату. Основними такими принципами є: кожна людина має право на життя в здоровому навколишньому середовищі; держави несуть відповідальність за стан природного середовища; при розробці політик необхідно слідувати концепції сталого розвитку; важливий принцип інтеграції екологічної політики; в силу різного характеру та інтенсивності впливу на навколишнє середовище, держави несуть загальну, але диференційовану відповідальність. В роботі розглянуто інструменти екополітики, надано їх класифікацію. Зазначено, що в умовах сучасної політики в сфері довкілля, яка базується на теорії екологічної модернізації, економічний підхід до вирішення екологічних проблем є найпопулярнішим. Застосування економічних інструментів (платежі за користування природними ресурсами, збори за забруднення довкілля, відшкодування збитків за порушене довкілля, штрафи за порушення екологічного законодавства, зелений податок) дозволяє створювати стимули екологічно доцільної поведінки, формувати екологічні фонди для вирішення проблем. Для України властиве використання нормативно-регулюючого підходу, тоді як застосування гнучких фінансових та економічних інструментів залишається декларативним.

The relevance of the research. The various approaches are analyzed on the essence of nostalgia, ranging from psychological understanding of this phenomenon as emigrant`s neurosis and mental illness to a more profound comprehension of it as a cultural and philosophical "universalia" that concerns complicated mechanisms of historical memory, identity, time and eternity. Analysis of research and publications. Among contemporary researchers investigating the ethical, religious and cultural-historical dimensions of nostalgia, there should be mentioned S. Boim, F. Davis, S. Merzlyakov, V. Nurkov, Y. Davydov, E. Loftus, O. Fedkov, M. Rewakowicz, M. Shkandrij, M. Boichenko, O. Yakovleva, V. Liakh, E. Novikov and many others researchers. The purpose of the paper is to examine the ethical and religious dimensions of nostalgia, to figure out the connection of nostalgia with the problems of memory, time and eternity. Presentation of the main research material. The article deals with the cultural phenomenon of nostalgia, its religious, ethical and general philosophical aspects. It is shown that nostalgia is based on memory value selectivity, due to which a moral tradition, social and individual identity, and the continuity of generations are established. Modern man rebels against the actual state of being as untrue and non-authentic. He feels nostalgia for the past as something right and proper. A person not only mythologizes, but also seeks to resurrect the past in a symbolic way. In this almost religious faith in the resurrection of what is gone there is an existential certainty for the final cancellation of time and triumph of eternity, within which everything is preserved and nothing is forgotten. Nostalgic lust for the past is inherent to humanity throughout its history and is especially actualized in the culture of postmodernism. Conclusion. Nostalgia is a kind of personal and social myth creation, the construction of the historical identity. It reconstructs the past, which appears not only valuable and significant for the present, but also proper. Nostalgia is a moral phenomenon based on a morally healthy memory, capable of forgiveness, reconciliation and love for one's own destiny. The attention is stressed on metaphysical, political and aesthetic forms of nostalgia that oppose destructive force of nihilism ; Актуальність дослідження. У статті проаналізовані різноманітні підходи до вивчення сутності ностальгії, починаючи від психологічного розуміння цього феномену як «неврозу емігранту» чи душевної хвороби і закінчуючи більш глибинним його осмисленням як культурної і філософської універсалії, яка зачипає проблеми пам'яті , історичної ідентичності, часу, вічності тощо. Аналіз досліджень і публікацій. Серед сучасних дослідників, що вивчають різні філософські, релігійні та культурно-історичні аспекти ностальгії, слід відмітити С. Бойма, Ф. Девіса, С. Мерзлякова, В. Нуркова, Ю. Давидова, Э. Лофтус, О. Федькова, М. Ревакович, М. Шкандрія, М. Бойченко, О. Яковлеву, В. Ляха и многих других. Мета статті - дослідити етичні і релігійні виміри ностальгії, з'ясувати звязок ностальгії із проблемами пам'яті, часу і вічності. Результати дослідження. В статті досліджено культурний феномен ностальгії, її соціальні, психологічні, етичні і загальнофілософські аспекти. Показано, що завдяки ностальгії, яка спирається на ціннісно навантажену память, встановлюється моральна традиція, соціальна та індивідуальна ідентичність, звязок поколінь. Бунтуючи проти актуального стану речей і ностальгуючи за минулим як належним, людина не просто міфологізує, але й намагається символічно воскресити його. У ностальгічній вірі у воскресіння міститься надія на остаточне скасування всього темпорального і торжество вічності. Туга за минулим супроводжує людство протягом усієї його історії і особливо актуалізується в культурі постмодерну. Висновки. Ностальгія – різновид персонального і соціальної міфотворчості, спосіб конструювання історичної ідентичності. Вона реконструює минуле, яке виступає не лише цінним і значущим для теперішнього, але й належним. Ностальгія – це моральний феномен, заснований на морально здоровій памяті, здатної до пробачення, примирення і любові до власної долі. Виокремлені метафізична, політична та естетична форми ностальгії, які протистоять руйнівній силі нігілізму ; Актуальность исследования. В статье проанализированы различные подходы к исследованию сущности ностальгии, начиная от психологического понимания этого феномена как «невроза эммигранта» или душевной болезни и заканчивая более глубоким его осмыслением как культурной и философской универсалии, которая затрагивает проблемы памяти, исторической идентичности, времени, вечности. Анализ исследований и публикаций. Среди современных исследователей, изучающих различные философские, религиозные и культурно-исторические аспекты ностальгии, следует отметить С. Бойма, Ф. Девиса, С. Мерзлякова, В. Нуркова, Ю. Давидова, Э. Лофтус, О. Федкова, М. Ревакович, М. Шкандрия, М. Бойченко, О. Яковлеву, В. Ляха и многих других. Цель статьи – исследовать этические и религиозные измерения ностальгии, выяснить связь с ностальгии с проблемами памяти, времени и вечности. Результаты исследования. В статье исследован культурный феномен ностальгии, её социальные, психологические, этические и общефилософские аспекты. Показано, что благодаря ностальгии, которая опирается на «ценностно нагруженную» память, устанавливается моральная традиция, социальная и индивидуальная идентичность, связь поколений. Бунтуя против актуального состояния вещей и ностальгируя за прошлым как должным, человек не просто мифологизирует, но и пытается символически воскресить его. В ностальгической вере в воскресение содержится надежда на окончательное упразднение времени и триумф вечности. Тоска по прошлому сопровождает человечество на протяжении всей его истории и особенно актуализуется в культуре постмодерна. Выводы. Ностальгия – разновидность персонального и социального мифотворчества, способ конструирования исторической идентичности. Она реконструирует прошлое, которое выступает не только ценным и значимым для настоящего, но и должным. Ностальгия - это моральный феномен, основанный на морально здоровой памяти, способной к прощению, примирению и любви к своей судьбе. Выделены метафизическая, политическая и эстетическая формы ностальгии, которые противостоят разрушительной силе нигилизму