Suchergebnisse

The experience in drafting bills in Ukraine shows that their provisions are not always scientifically justified. As a result, some institutions of criminal procedural law do not meet modern requirements of society to the functioning of the procedural system that creates a problematic situation.Problems of the scientific validity of building the modern criminal procedure in recent years were studied by the following scientists: V.G. Goncharenko, Iu.M. Groshevyi, V.S. Zelenetsky etc. However, a question about the scientific validity as the principle of building the modern criminal procedure was not raised in their publications.The criminal procedure as an activity regulated by law can be considered modern only when its main provisions correspond to modern notions of society of its political, social, economic, scientific and technical bases. In the conditions of globalization, the modern criminal procedure (in order to be called like this) must comply not only with national, but also with foreign advanced, progressive concepts of society, state and law (legislation) development, including criminal procedure legislation.The most reliable benchmark of the "modernity" of the criminal procedure is its scientific validity, because the science is an area of human activity that produces new modern knowledge. Therefore, the scientific justification should be regarded as the foundation of modern criminal procedure.One of the main reasons for delays in Ukraine in the process of building the criminal procedure by reforming the corresponding legislation area were and still are theoretical differences on its grounds, ways, results etc.A part of the scientific validity principle of building the modern criminal procedure is wide and the maximum possible involvement of scientists in the discussion and study of certain legal provisions, especially those that define conceptual bases of the procedure.Problems with the use of scientific provisions in working on legislative changes aimed at building the modern criminal procedure are due to, among other things, their quantitative and qualitative diversity.In the conditions, when reaching agreed positions in respect of the application of a theoretical model of the modern criminal procedure is impossible, the responsibility for defining conceptual approaches to this issue should be taken by one or more of higher state bodies (the Parliament and/or the President). ; Опыт подготовки законопроектов в Украине показывает, что их положения не всегда научно обоснованы. В результате отдельные институты уголовного процессуального права не соответствуют современным требованиям общества к функционированию процессуальной системы, что образует проблемную ситуацию.Проблемы научной обоснованности построения современного уголовного процесса в течение последних лет исследовали такие ученые как В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевой, В. С. Зеленецкий и другие. Однако в их публикациях не ставился вопрос о научной обоснованности как о принципе построения современного уголовного процесса.Уголовный процесс как урегулированную законом деятельность можно считать современным лишь тогда, когда его основные положения соответствуют современным представлениям общества о его политических, социальных, экономических, научных и других основаниях. В условиях глобализации современный уголовный процесс, чтобы именоваться таким, должен согласовываться не только с национальными, но и с зарубежными передовыми, прогрессивными концепциями развития общества, государства и права (законодательства), в том числе и уголовного процессуального.Надежным ориентиром «современности» уголовного процесса является его научная обоснованность, потому что именно наука является той областью человеческой деятельности, которая производит новые, современные знания. Поэтому научную обоснованность целесообразно рассматривать как принцип построения современного уголовного процесса.Одной из основных причин затягивания в Украине процесса построения уголовного процесса путем реформирования соответствующей отрасли законодательства были и остаются до сих пор теоретические разногласия относительно его оснований, путей, результатов и т. д.Составной частью принципа научной обоснованности построения современного уголовного процесса является широкое, максимально возможное привлечение ученых к обсуждению и обоснованию тех или иных законодательных положений, а особенно тех, что определяют концептуальные основы построения процесса.Проблемность использования научных положений в работе над законодательными изменениями, направленными на построение современного уголовного процесса, обусловлена, среди прочего, их количественным и качественным разнообразием.В условиях, когда достичь согласованных позиций по применению той или иной теоретической модели современного уголовного процесса невозможно, ответственность за определение концептуальных подходов по этому вопросу должен принять один или несколько высших государственных органов (Парламент и / или Президент). ; Досвід підготовки законопроектів в Україні показує, що їхні положення не завжди є науково обґрунтованими. Внаслідок цього окремі інститути кримінального процесуального права не відповідають сучасним вимогам суспільства до функціонування процесуальної системи, що утворює проблемну ситуацію.Проблеми наукової обґрунтованості побудови сучасного кримінального процесу протягом останніх років досліджували такі учені як В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевий, В. С. Зеленецький та інші. Однак у їхніх публікаціях не ставилося питання про наукову обґрунтованість як про принцип побудови сучасного кримінального процесу.Кримінальний процес як діяльність, врегульовану законом, можна вважати сучасним лише тоді, коли його основні положення відповідають сучасним уявленням суспільства про його політичні, соціальні, економічні, наукові та інші основи. В умовах глобалізації сучасний кримінальний процес, щоб називатися таким, має узгоджуватися не лише з національними, а й із зарубіжними передовими, прогресивними концепціями розвитку суспільства, держави і права (законодавства), в тому числі і кримінального процесуального.Найнадійнішим орієнтиром «сучасності» кримінального процесу є його наукова обґрунтованість, бо саме наука є тією цариною людської діяльності, яка продукує нові, сучасні знання. Тому наукову обґрунтованість варто розглядати як принцип побудови сучасного кримінального процесу.Однією з основних причин затягування в Україні процесу побудови кримінального процесу шляхом реформування відповідної галузі законодавства були і залишаються досі теоретичні суперечності щодо його підстав, шляхів, результатів тощо.Складовою частиною принципу наукової обґрунтованості побудови сучасного кримінального процесу є широке, максимально можливе залучення науковців до обговорення і обґрунтування тих чи інших законодавчих положень, особливо тих, що визначають концептуальні основи побудови процесу.Проблемність використання наукових положень у роботі над законодавчими змінами, спрямованими на побудову сучасного кримінального процесу, обумовлена, серед іншого, їхнім кількісним і якісним розмаїттям.В умовах, коли досягти узгоджених позицій щодо застосування тієї чи іншої теоретичної моделі сучасного кримінального процесу неможливо, відповідальність за визначення концептуальних підходів з цього питання має взяти один чи декілька вищих державних органів (Парламент і/чи Президент).

In the article on the basis of analysis of experience of modern local wars and armed conflicts, it is shown that one of main terms of effective management troops (by forces), in particular implementation of measures of the logistic providing of their actions in modern soldiery operations is the corresponding informational and inhalational providing of organs of military management which is given by means of automated control systems.For this reason in military powers of all without an exception developed states one of priority directions there is development of effective methods of automation of processes of treatment of information, creation of facilities of informative and intellectual support of acceptance of administrative decisions in a military sphere in particular in the field of the logistic providing of Military Powers of Ukraine.The results of researches and military practice of maintenance of armies of leading countries of the world and providing of their necessities testify that to 70% of general charges is on the logistic providing of their activity.For an effective management the processes of logistic support Military Powers of Ukraine a system ІТ-solutions is needed in relation to creation of architecture automated control systems LS of Military Powers of Ukraine, namely ‑ to the choice of informatively-programmatic platform of corresponding functionality and scale, construction of the informative to the infrastructure system LS and creation of on the whole automated control systems logistic providing processes.Therefore on a present tense a task is certain guidance of the state and Military Powers of Ukraine in relation to creation of automated control systems and account of logistic facilities and resources.In accordance with maintenance of term "Logistic", which gets in the document of NATO to "Dictionary of terms and determinations of ААР-6", basic directions of logistic activity and her task are certain in Military Powers of Ukraine, and coming from the brought determination over and construction of logistic structure of Military Powers of Ukraine, the basic objects of automation are certain.Going out experience of developments similar automated control systems in military powers of leading countries of the world, drawn conclusion, that measures on creation and introduction of automated control systems the logistic providing of Military Powers of Ukraine must be conducted on the basis of industrial ERP systems of military-oriented, which are widely used in military powers of leading countries of the world and NATO.Such platform, for example, SAP for defense. And development of automated control systems logistic support Military Powers Ukraine, as shown in the article, it is expedient to conduct introduction of company SAP in accordance with methodology - Accelerated SAP. ; В статье на основе анализа опыта современных локальных войн и вооруженных конфликтов, показано, что одним из главных условий эффективного управления войсками (силами), в частности выполнением мероприятий логистического обеспечения их действий в современных военных операциях является соответствующее информационно-аналитическое обеспечение органов военного управления, которое предоставляется с помощью автоматизированных систем управления.Именно поэтому в вооруженных силах, всех без исключения, развитых государств одним из приоритетных направлений есть разработка эффективных методов автоматизации процессов обработки информации, создания средств информационной и интеллектуальной поддержки принятия управленческих решений в военной сфере, в частности и в сфере логистического обеспечения Вооруженных Сил Украины.Результаты исследований и военная практика содержания армий ведущих стран мира и обеспечения их потребностей свидетельствуют, что 70% общих расходов приходится на логистическое обеспечение.Для эффективного управления процессами ЛО ВС Украины необходимо системное ІТ-рішення относительно создания архитектуры автоматизированной системы управления логистическим обеспечением Вооруженных Сил Украины, а именно – выбор информационно-программной платформы соответствующей функциональности и масштаба, построение информационной инфраструктуры системы ЛО и создания в целом АСУ процессами логистического обеспечения.Поэтому в настоящее время руководством государства и ВС Украины определено задание относительно создания автоматизированных систем управления и учета логистических средств и ресурсов.Исходя из опыта разработок подобных АС в вооруженных силах ведущих стран мира, сделан вывод о том, что мероприятия по созданию и внедрению автоматизированной системы управления логистическим обеспечением Вооруженных Сил Украины должны проводиться на основе промышленных ERP-систем военного назначения, которые широко используются в вооруженных силах ведущих стран мира и НАТО. Разработку АСУ ЛЗ ЗС Украины, как определенно в статье, целесообразно проводить в соответствии с методологией внедрение компании SAP ‑ Accelerated SAP. ; В статті на основі аналізу досвіду сучасних локальних війн і збройних конфліктів, показано, що однією з головних умов ефективного управління військами (силами), зокрема виконанням заходів логістичного забезпечення їх дій в сучасних військових операціях є відповідне інформаційно-аналітичне забезпечення органів військового управління, що надається за допомогою автоматизованих систем управління.Саме тому в збройних силах, всіх без винятку, розвинених держав одним з пріоритетних напрямків є розробка ефективних методів автоматизації процесів обробки інформації, створення засобів інформаційної та інтелектуальної підтримки прийняття управлінських рішень у воєнній сфері, зокрема, і у сфері логістичного забезпечення Збройних Сил України.Результати досліджень і військова практика утримання армій провідних країн світу та забезпечення їх потреб свідчать, що до 70% загальних витрат приходиться на логістичне забезпечення їх діяльності.Для ефективного управління процесами ЛЗ ЗС України необхідне системне ІТ-рішення стосовно створення архітектури автоматизованої системи управління логістичним забезпеченням Збройних Сил України, а саме – вибору інформаційно-програмної платформи відповідної функціональності та масштабу, побудови інформаційної інфраструктури системи ЛЗ та створення у цілому автоматизованої системи управління процесами логістичного забезпечення.Тому на теперішній час керівництвом держави та Збройних Сил України визначено завдання щодо створення автоматизованих систем управління та обліку логістичних засобів та ресурсів.Відповідно до змісту терміну "Логістика," що надається у документі НАТО "Словнику термінів та визначень ААР-6", визначено основні напрями логістичної діяльності та її завдання в Збройних Силах України, а виходячи з приведеного визначення і побудови структури логістики ЗС України, визначені основні об'єкти автоматизації.Виходячи із досвіду розробок подібних АС у збройних силах провідних країн світу, зроблено висновок, що заходи щодо створення та впровадження автоматизованої системи управління логістичним забезпеченням Збройних Сил України мають проводитись на основі промислових ERP-систем військового призначення, які широко використовуються в збройних силах провідних країн світу та НАТО. Розробку АСУ ЛЗ ЗС України, як визначено в статті, доцільно проводити відповідно до методології впровадження компанії SAP – Accelerated SAP.

In the article on the basis of analysis of experience of modern local wars and armed conflicts, it is shown that one of main terms of effective management troops (by forces), in particular implementation of measures of the logistic providing of their actions in modern soldiery operations is the corresponding informational and inhalational providing of organs of military management which is given by means of automated control systems.For this reason in military powers of all without an exception developed states one of priority directions there is development of effective methods of automation of processes of treatment of information, creation of facilities of informative and intellectual support of acceptance of administrative decisions in a military sphere in particular in the field of the logistic providing of Military Powers of Ukraine.The results of researches and military practice of maintenance of armies of leading countries of the world and providing of their necessities testify that to 70% of general charges is on the logistic providing of their activity.For an effective management the processes of logistic support Military Powers of Ukraine a system ІТ-solutions is needed in relation to creation of architecture automated control systems LS of Military Powers of Ukraine, namely ‑ to the choice of informatively-programmatic platform of corresponding functionality and scale, construction of the informative to the infrastructure system LS and creation of on the whole automated control systems logistic providing processes.Therefore on a present tense a task is certain guidance of the state and Military Powers of Ukraine in relation to creation of automated control systems and account of logistic facilities and resources.In accordance with maintenance of term "Logistic", which gets in the document of NATO to "Dictionary of terms and determinations of ААР-6", basic directions of logistic activity and her task are certain in Military Powers of Ukraine, and coming from the brought determination over and construction of logistic structure of Military Powers of Ukraine, the basic objects of automation are certain.Going out experience of developments similar automated control systems in military powers of leading countries of the world, drawn conclusion, that measures on creation and introduction of automated control systems the logistic providing of Military Powers of Ukraine must be conducted on the basis of industrial ERP systems of military-oriented, which are widely used in military powers of leading countries of the world and NATO.Such platform, for example, SAP for defense. And development of automated control systems logistic support Military Powers Ukraine, as shown in the article, it is expedient to conduct introduction of company SAP in accordance with methodology - Accelerated SAP. ; В статье на основе анализа опыта современных локальных войн и вооруженных конфликтов, показано, что одним из главных условий эффективного управления войсками (силами), в частности выполнением мероприятий логистического обеспечения их действий в современных военных операциях является соответствующее информационно-аналитическое обеспечение органов военного управления, которое предоставляется с помощью автоматизированных систем управления.Именно поэтому в вооруженных силах, всех без исключения, развитых государств одним из приоритетных направлений есть разработка эффективных методов автоматизации процессов обработки информации, создания средств информационной и интеллектуальной поддержки принятия управленческих решений в военной сфере, в частности и в сфере логистического обеспечения Вооруженных Сил Украины.Результаты исследований и военная практика содержания армий ведущих стран мира и обеспечения их потребностей свидетельствуют, что 70% общих расходов приходится на логистическое обеспечение.Для эффективного управления процессами ЛО ВС Украины необходимо системное ІТ-рішення относительно создания архитектуры автоматизированной системы управления логистическим обеспечением Вооруженных Сил Украины, а именно – выбор информационно-программной платформы соответствующей функциональности и масштаба, построение информационной инфраструктуры системы ЛО и создания в целом АСУ процессами логистического обеспечения.Поэтому в настоящее время руководством государства и ВС Украины определено задание относительно создания автоматизированных систем управления и учета логистических средств и ресурсов.Исходя из опыта разработок подобных АС в вооруженных силах ведущих стран мира, сделан вывод о том, что мероприятия по созданию и внедрению автоматизированной системы управления логистическим обеспечением Вооруженных Сил Украины должны проводиться на основе промышленных ERP-систем военного назначения, которые широко используются в вооруженных силах ведущих стран мира и НАТО. Разработку АСУ ЛЗ ЗС Украины, как определенно в статье, целесообразно проводить в соответствии с методологией внедрение компании SAP ‑ Accelerated SAP. ; В статті на основі аналізу досвіду сучасних локальних війн і збройних конфліктів, показано, що однією з головних умов ефективного управління військами (силами), зокрема виконанням заходів логістичного забезпечення їх дій в сучасних військових операціях є відповідне інформаційно-аналітичне забезпечення органів військового управління, що надається за допомогою автоматизованих систем управління.Саме тому в збройних силах, всіх без винятку, розвинених держав одним з пріоритетних напрямків є розробка ефективних методів автоматизації процесів обробки інформації, створення засобів інформаційної та інтелектуальної підтримки прийняття управлінських рішень у воєнній сфері, зокрема, і у сфері логістичного забезпечення Збройних Сил України.Результати досліджень і військова практика утримання армій провідних країн світу та забезпечення їх потреб свідчать, що до 70% загальних витрат приходиться на логістичне забезпечення їх діяльності.Для ефективного управління процесами ЛЗ ЗС України необхідне системне ІТ-рішення стосовно створення архітектури автоматизованої системи управління логістичним забезпеченням Збройних Сил України, а саме – вибору інформаційно-програмної платформи відповідної функціональності та масштабу, побудови інформаційної інфраструктури системи ЛЗ та створення у цілому автоматизованої системи управління процесами логістичного забезпечення.Тому на теперішній час керівництвом держави та Збройних Сил України визначено завдання щодо створення автоматизованих систем управління та обліку логістичних засобів та ресурсів.Відповідно до змісту терміну "Логістика," що надається у документі НАТО "Словнику термінів та визначень ААР-6", визначено основні напрями логістичної діяльності та її завдання в Збройних Силах України, а виходячи з приведеного визначення і побудови структури логістики ЗС України, визначені основні об'єкти автоматизації.Виходячи із досвіду розробок подібних АС у збройних силах провідних країн світу, зроблено висновок, що заходи щодо створення та впровадження автоматизованої системи управління логістичним забезпеченням Збройних Сил України мають проводитись на основі промислових ERP-систем військового призначення, які широко використовуються в збройних силах провідних країн світу та НАТО. Розробку АСУ ЛЗ ЗС України, як визначено в статті, доцільно проводити відповідно до методології впровадження компанії SAP – Accelerated SAP.

The initial version of the Constitution of Ukraine established a form of government that can be classified as mixed republican only conditionally. Elements of presidentialism inherent in this form of government indicate a significant distortion of the essence of a mixed republic. The form of government fundamentally limited the influence of the Verkhovna Rada of Ukraine on the executive branch and administratively subordinated it to the President of Ukraine. Securing the leading role of the President of Ukraine in the state mechanism, the form of government did not establish some of the fundamentally important elements of a mixed republic. Despite the obvious functional similarity of the form of government with the presidential republic, it was not identical to it. This form of government did not show a "rigid" separation of powers and anticipated the institutions that were atypical for a presidential republic. Therefore, the form of government established by the primary edition of the Constitution of Ukraine cannot be defined either as a mixed republican or presidential. This atypical form of government occupied, in fact, an intermediate position between these two types of republic. The amendments to the Constitution of Ukraine dated on December 8, 2004 brought the form of government closer to a "full-fledged" mixed republic and, on the whole, ensured its compliance with the criteria of a parliamentary-presidential republic. The form of government limits the influence of the President of Ukraine on the executive branch in favor of the Verkhovna Rada of Ukraine. The parliamentary method of forming the Cabinet of Ministers of Ukraine and its parliamentary responsibility have shifted the center of political attraction to the Verkhovna Rada of Ukraine. By changing the mechanism of government accountability to society, the form of government makes it possible to identify the parties whose political course is carried out by the Government. The amendments to the Constitution of Ukraine dated on December 8, 2004 eliminated the administrative subordination of the Cabinet of Ministers of Ukraine to the President of Ukraine and ensured a real dualism of the executive branch. At the same time, the existing form of government demonstrates a number of serious defects and it is filled with the risks of constitutional conflicts. In the Fundamental Law, the mechanism of interaction between the highest bodies of the state is regulated fragmentarily, and their competence relationships are contradictory. As a result, in conditions of party confrontation, the form of government significantly loses its functionality. The construction of a "full-fledged" mixed republic in Ukraine requires the constitutional consolidation of its most important elements in its natural form. ; Pierwotna wersja Konstytucji Ukrainy ustanowiła taką formę rządu, którą tylko warunkowo można zaliczyć do republikańskiej mieszanej. Elementy prezydencjalizmu, które są nieodłącznie z tą formą rządu związane, wskazują na znaczne zniekształcenie istoty republiki mieszanej. Forma rządu zasadniczo ograniczała wpływ Rady Najwyższej Ukrainy na władzę wykonawczą i podporządkowywała ją administracyjnie Prezydentowi Ukrainy. Zapewniając wiodącą rolę Prezydenta Ukrainy w mechanizmie państwowym, forma rządu nie ustalała niektórych fundamentalnie ważnych elementów republiki mieszanej. Pomimo tego, że forma rządu jest podobna funkcjonalnie do republiki prezydenckiej, jednak nie utożsamia się z nią. W tej formie rządu podział władzy nie był "oczywisty", były też przewidziane instytucje, które są nietypowe dla republiki prezydenckiej. W związku z tym, forma rządu, która została ustalona w pierwotnym wydaniu Konstytucji Ukrainy nie może być określana, ani jako mieszana republikańska, ani jako prezydencka. Ta nietypowa forma rządu zajmowała w rzeczywistości pozycję pośrednią pomiędzy dwoma rodzajami republiki. Nowelizacja Konstytucji Ukrainy od 8 grudnia 2004 r. znacznie przybliżyła formę rządu do "pełnoprawnej" republiki mieszanej i ogólnie rzecz biorąc, zapewniła jej zgodność z kryteriami republiki parlamentarno-prezydenckiej. Forma rządu ogranicza wpływ Prezydenta Ukrainy na władzę wykonawczą na korzyść Rady Najwyższej Ukrainy. Parlamentarny sposób tworzenia Gabinetu Ministrów Ukrainy i jego parlamentarna odpowiedzialność, przesunęły środek ciężkości politycznej na Radę Najwyższą Ukrainy. Zmieniając mechanizm odpowiedzialności władz wobec społeczeństwa, forma rządu pozwala dokonywać identyfikacji partii politycznych, kurs polityczny których realizuje Rząd. Nowelizacja Konstytucji Ukrainy od 8 grudnia 2004 r. zlikwidowała podporządkowanie administracyjne Gabinetu Ministrów Ukrainy Prezydentowi Ukrainy i zapewniła rzeczywisty dualizm władzy wykonawczej. Jednocześnie forma rządu, która istnieje na ten czas na Ukrainie, ujawnia szereg poważnych defektów i jest przepełniona ryzykiem konfliktów konstytucyjnych. W Ustawie Zasadniczej, mechanizm interakcji pomiędzy najwyższymi rządami państwa jest uregulowany fragmentarycznie, a ich relacje kompetencyjne są sprzeczne. W wyniku tego, w warunkach konfrontacji partyjnej forma rządu znacznie traci swoją funkcjonalność. Budowa "pełnoprawnej" republiki mieszanej na Ukrainie wymaga konstytucyjnego utrwalenia jej najważniejszych elementów, które właściwe jej z natury. ; Первичной редакцией Конституции Украины была учреждена форма правления, которую можно классифицировать смешанной республиканской лишь условно. Элементы президенциализма, присущие этой форме правления, свидетельствуют о существенном искажении сущности смешанной республики. Форма правления принципиально ограничивала влияние Верховной Рады Украины на исполнительную власть и административно подчиняла ее Президенту Украины. Закрепляя главенствующую роль Президента Украины в государственном механизме, форма правления не устанавливала некоторых принципиально важных элементов смешанной республики. Несмотря на очевидное функциональное сходство формы правления с президентской республикой, она не была тождественна и ей. Эта форма правления не проявляла «жесткого» разделения властей и предусматривала институты, нетипичные для президентской республики. Поэтому установленную первичной редакцией Конституции Украины форму правления невозможно определить ни смешанной республиканской, ни президентской. Эта атипичная форма правления занимала, по сути, промежуточное положение между двумя указанными типами республики. Изменения к Конституции Украины от 8 декабря 2004 года существенно приблизили форму правления к «полноценной» смешанной республике и в целом обеспечили ее соответствие критериям парламентарно-президентской республики. Форма правления ограничивает влияние Президента Украины на исполнительную власть в пользу Верховной Рады Украины. Парламентский способ формирования Кабинета Министров Украины и его парламентская ответственность сместили центр политического тяготения к Верховной Раде Украины. Изменив механизм ответственности власти перед обществом, форма правления позволяет идентифицировать партии, чей политический курс осуществляет Правительство. Изменения к Конституции Украины от 8 декабря 2004 года устранили административное подчинение Президенту Украины Кабинета Министров Украины и обеспечили реальный дуализм исполнительной власти. В то же время, существующая форма правления проявляет ряд серьезных дефектов и наполнена рисками конституционных конфликтов. В Основном Законе механизм взаимодействия высших органов государства регламентировано фрагментарно, а их компетенционные взаимосвязи ‒ противоречиво. Как следствие, в условиях партийного противостояния форма правления существенно теряет функциональность. Построение в Украине «полноценной» смешанной республики требует конституционного закрепления в естественной для нее форме ее важнейших элементов.

The subject of this research is the development of a methodology for constructing hypsometric cartographic relief models based on Earth remote sensing (ERS) data. The object of the research is the process of operative and reliable visualization of the terrain according to remote sensing data to provide government, economic and environmental institutions with relevant thematic maps reflecting the current state of the country territory. The objective of the work is to increase the informativeness of the visualization of the earth's surface relief by providing the volume, clarity and readability of cartographic images, as well as the expressiveness and harmony of the design of hypsometric maps. Conclusions. Based on the analysis of the methodological foundations for visualization of the terrain, it has been established that this element of the geographical maps content is extremely important because it is the relief that determines the nature and location of landscape components and is closely related to all components of general geographical and thematic maps. The historical and technological aspects of relief mapping, the classification of methods and methods of its representation, as well as the main factors of influence on the choice of methodologies and methods of reproducing the relief, depending on the type of the created map, its scale, projection, purpose, method of use and form of presentation, as well as qualification characteristics of the developers of cartographic images. The basic requirements for the image of the relief are determined, taking into account the need to preserve the characteristic appearance of the landscape, the genetic differences in its forms, the regional characteristics of specific areas and, finally, the aesthetic appeal of the resulting cartographic models. The main properties of hypsometric scales for modeling the relief, as well as modern requirements for them and the principles of their construction, considering the need to comply with the general color harmony and artistry of the color range, have been analyzed. Considering the principles of creating hypsometric scales, a method for constructing hypsometric cartographic relief models based on data from remote sensing of the Earth, has been developed. The methodology provides for the free acquisition of SRTM radar interferometric survey data and, due to their specific processing using the ArcGIS software package, the construction of hypsometric cartographic relief models within 85% of the Earth's surface with a given resolution on the ground, as well as with a given resolution and color plastics of hypsometric scales. At the same time, the necessary reliability, accuracy, efficiency and completeness of three-dimensional perception of the content of geographic relief maps of the area of interest are provided. ; Предметом исследования является разработка методики построения гипсометрических картографических моделей рельефа по данным дистанционного зондирования Земли (ДЗЗ). Объектом исследования является процесс оперативной и достоверной визуализации рельефа местности по данным ДЗЗ для обеспечения правительственных, хозяйственных и природоохранных учреждений актуальными тематическими картами, отражающими текущее состояние территории государства. Целью работы является повышение информативности визуализации рельефа земной поверхности за счет обеспечения объемности, наглядности и читабельности картографических изображений, а также выразительности и гармоничности оформления гипсометрических карт. Выводы. На основании проведенного анализа методологических основ визуализации рельефа местности установлено чрезвычайную важность этого элемента содержания географических карт, ведь именно рельеф определяет характер и размещение компонентов ландшафта и тесно связан со всеми составляющими общегеографических и тематических карт. Исследованы историко-технологические аспекты картографирования рельефа, классификация методов и способов его изображения, а также основные факторы влияния на выбор методов и способов воспроизведения рельефа в зависимости от типа создаваемой карты, ее масштаба, проекции, назначения, способа использования и формы представления, а также квалификационных характеристик разработчиков картографических изображений. Определены основные требования к изображению рельефа с учетом необходимости сохранения характерного внешнего вида ландшафта, генетических различий его форм, региональных особенностей конкретных районов и, наконец, эстетической привлекательности полученных картографических моделей. Проанализированы основные свойства гипсометрических шкал для моделирования рельефа, а также современные требования к ним и принципы их построения с учетом необходимости соблюдения общей цветовой гармонии и художественности цветовой гаммы. С учетом принципов создания гипсометрических шкал разработана методика построения гипсометрических картографических моделей рельефа по данным дистанционного зондирования Земли. Методика предусматривает бесплатное получение данных радарной интерферометрической съемки SRTM и за счет их специфической обработки с использованием программного пакета ArcGIS построение гипсометрических картографических моделей рельефа в пределах 85% поверхности Земли с заданной разрешающей способностью на местности, а также с заданными разрешением и цветовой пластикой гипсометрических шкал. При этом обеспечивается необходимая достоверность, точность, оперативность и полнота трехмерного восприятия содержания географических карт рельефа интересующей местности. ; Предметом дослідження є розроблення методики побудови гіпсометричних картографічних моделей рельєфу за даними дистанційного зондування Землі (ДЗЗ). Об'єктом дослідження є процес оперативної та достовірної візуалізації рельєфу місцевості за даними ДЗЗ для забезпечення урядових, господарчих та природозахисних закладів актуальними тематичними картами, що відображають поточний стан території держави. Метою роботи є підвищення інформативності візуалізації рельєфу земної поверхні за рахунок забезпечення об'ємності, наочності та читаності картографічних зображень, а також виразності та гармонійності оформлення гіпсометричних карт. Висновки. На підставі проведеного аналізу методологічних основ візуалізації рельєфу місцевості встановлено надзвичайну важливість цього елементу змісту географічних карт, адже саме рельєф визначає характер та розміщення компонентів ландшафту і тісно пов'язаний з усіма складовими загальногеографічних і тематичних карт. Досліджено історико-технологічні аспекти картографування рельєфу, класифікацію методів і способів його зображення, а також основні чинники впливу на вибір методів і способів відтворення рельєфу в залежності від типу створюваної карти, її масштабу, проекції, призначення, способу використання та форми представлення, а також кваліфікаційних характеристик розробників картографічних зображень. Окреслено основні вимоги до зображення рельєфу з урахуванням необхідності збереження характерного зовнішнього вигляду ландшафту, генетичних відмінностей його форм, регіональних особливостей конкретних районів і, врешті, естетичної привабливості отриманих картографічних моделей. Проаналізовано основні властивості гіпсометричних шкал для моделювання рельєфу, а також сучасні вимоги до них та принципи їх побудови з урахуванням необхідності дотримування загальної колірної гармонії та художності колірної гамми. З урахуванням принципів створення гіпсометричних шкал розроблено методику побудови гіпсометричних картографічних моделей рельєфу за даними дистанційного зондування Землі. Методика передбачає безкоштовне отримання даних радарної інтерферометричної зйомки SRTM і за рахунок їх специфічної обробки з використанням програмного пакету ArcGIS побудову гіпсометричних картографічних моделей рельєфу у межах 85% поверхні Землі із заданими розрізнювальною здатністю на місцевості та розрізненням і колірною пластикою гіпсометричних шкал. При цьому забезпечується необхідна достовірність, точність, оперативність та повнота тривимірного сприйняття змісту географічних карт рельєфу місцевості, що цікавить.

The subject of this research is the development of a methodology for constructing hypsometric cartographic relief models based on Earth remote sensing (ERS) data. The object of the research is the process of operative and reliable visualization of the terrain according to remote sensing data to provide government, economic and environmental institutions with relevant thematic maps reflecting the current state of the country territory. The objective of the work is to increase the informativeness of the visualization of the earth's surface relief by providing the volume, clarity and readability of cartographic images, as well as the expressiveness and harmony of the design of hypsometric maps. Conclusions. Based on the analysis of the methodological foundations for visualization of the terrain, it has been established that this element of the geographical maps content is extremely important because it is the relief that determines the nature and location of landscape components and is closely related to all components of general geographical and thematic maps. The historical and technological aspects of relief mapping, the classification of methods and methods of its representation, as well as the main factors of influence on the choice of methodologies and methods of reproducing the relief, depending on the type of the created map, its scale, projection, purpose, method of use and form of presentation, as well as qualification characteristics of the developers of cartographic images. The basic requirements for the image of the relief are determined, taking into account the need to preserve the characteristic appearance of the landscape, the genetic differences in its forms, the regional characteristics of specific areas and, finally, the aesthetic appeal of the resulting cartographic models. The main properties of hypsometric scales for modeling the relief, as well as modern requirements for them and the principles of their construction, considering the need to comply with the general color harmony and artistry of the color range, have been analyzed. Considering the principles of creating hypsometric scales, a method for constructing hypsometric cartographic relief models based on data from remote sensing of the Earth, has been developed. The methodology provides for the free acquisition of SRTM radar interferometric survey data and, due to their specific processing using the ArcGIS software package, the construction of hypsometric cartographic relief models within 85% of the Earth's surface with a given resolution on the ground, as well as with a given resolution and color plastics of hypsometric scales. At the same time, the necessary reliability, accuracy, efficiency and completeness of three-dimensional perception of the content of geographic relief maps of the area of interest are provided. ; Предметом исследования является разработка методики построения гипсометрических картографических моделей рельефа по данным дистанционного зондирования Земли (ДЗЗ). Объектом исследования является процесс оперативной и достоверной визуализации рельефа местности по данным ДЗЗ для обеспечения правительственных, хозяйственных и природоохранных учреждений актуальными тематическими картами, отражающими текущее состояние территории государства. Целью работы является повышение информативности визуализации рельефа земной поверхности за счет обеспечения объемности, наглядности и читабельности картографических изображений, а также выразительности и гармоничности оформления гипсометрических карт. Выводы. На основании проведенного анализа методологических основ визуализации рельефа местности установлено чрезвычайную важность этого элемента содержания географических карт, ведь именно рельеф определяет характер и размещение компонентов ландшафта и тесно связан со всеми составляющими общегеографических и тематических карт. Исследованы историко-технологические аспекты картографирования рельефа, классификация методов и способов его изображения, а также основные факторы влияния на выбор методов и способов воспроизведения рельефа в зависимости от типа создаваемой карты, ее масштаба, проекции, назначения, способа использования и формы представления, а также квалификационных характеристик разработчиков картографических изображений. Определены основные требования к изображению рельефа с учетом необходимости сохранения характерного внешнего вида ландшафта, генетических различий его форм, региональных особенностей конкретных районов и, наконец, эстетической привлекательности полученных картографических моделей. Проанализированы основные свойства гипсометрических шкал для моделирования рельефа, а также современные требования к ним и принципы их построения с учетом необходимости соблюдения общей цветовой гармонии и художественности цветовой гаммы. С учетом принципов создания гипсометрических шкал разработана методика построения гипсометрических картографических моделей рельефа по данным дистанционного зондирования Земли. Методика предусматривает бесплатное получение данных радарной интерферометрической съемки SRTM и за счет их специфической обработки с использованием программного пакета ArcGIS построение гипсометрических картографических моделей рельефа в пределах 85% поверхности Земли с заданной разрешающей способностью на местности, а также с заданными разрешением и цветовой пластикой гипсометрических шкал. При этом обеспечивается необходимая достоверность, точность, оперативность и полнота трехмерного восприятия содержания географических карт рельефа интересующей местности. ; Предметом дослідження є розроблення методики побудови гіпсометричних картографічних моделей рельєфу за даними дистанційного зондування Землі (ДЗЗ). Об'єктом дослідження є процес оперативної та достовірної візуалізації рельєфу місцевості за даними ДЗЗ для забезпечення урядових, господарчих та природозахисних закладів актуальними тематичними картами, що відображають поточний стан території держави. Метою роботи є підвищення інформативності візуалізації рельєфу земної поверхні за рахунок забезпечення об'ємності, наочності та читаності картографічних зображень, а також виразності та гармонійності оформлення гіпсометричних карт. Висновки. На підставі проведеного аналізу методологічних основ візуалізації рельєфу місцевості встановлено надзвичайну важливість цього елементу змісту географічних карт, адже саме рельєф визначає характер та розміщення компонентів ландшафту і тісно пов'язаний з усіма складовими загальногеографічних і тематичних карт. Досліджено історико-технологічні аспекти картографування рельєфу, класифікацію методів і способів його зображення, а також основні чинники впливу на вибір методів і способів відтворення рельєфу в залежності від типу створюваної карти, її масштабу, проекції, призначення, способу використання та форми представлення, а також кваліфікаційних характеристик розробників картографічних зображень. Окреслено основні вимоги до зображення рельєфу з урахуванням необхідності збереження характерного зовнішнього вигляду ландшафту, генетичних відмінностей його форм, регіональних особливостей конкретних районів і, врешті, естетичної привабливості отриманих картографічних моделей. Проаналізовано основні властивості гіпсометричних шкал для моделювання рельєфу, а також сучасні вимоги до них та принципи їх побудови з урахуванням необхідності дотримування загальної колірної гармонії та художності колірної гамми. З урахуванням принципів створення гіпсометричних шкал розроблено методику побудови гіпсометричних картографічних моделей рельєфу за даними дистанційного зондування Землі. Методика передбачає безкоштовне отримання даних радарної інтерферометричної зйомки SRTM і за рахунок їх специфічної обробки з використанням програмного пакету ArcGIS побудову гіпсометричних картографічних моделей рельєфу у межах 85% поверхні Землі із заданими розрізнювальною здатністю на місцевості та розрізненням і колірною пластикою гіпсометричних шкал. При цьому забезпечується необхідна достовірність, точність, оперативність та повнота тривимірного сприйняття змісту географічних карт рельєфу місцевості, що цікавить.

The subject of this research is the development of a methodology for constructing hypsometric cartographic relief models based on Earth remote sensing (ERS) data. The object of the research is the process of operative and reliable visualization of the terrain according to remote sensing data to provide government, economic and environmental institutions with relevant thematic maps reflecting the current state of the country territory. The objective of the work is to increase the informativeness of the visualization of the earth's surface relief by providing the volume, clarity and readability of cartographic images, as well as the expressiveness and harmony of the design of hypsometric maps. Conclusions. Based on the analysis of the methodological foundations for visualization of the terrain, it has been established that this element of the geographical maps content is extremely important because it is the relief that determines the nature and location of landscape components and is closely related to all components of general geographical and thematic maps. The historical and technological aspects of relief mapping, the classification of methods and methods of its representation, as well as the main factors of influence on the choice of methodologies and methods of reproducing the relief, depending on the type of the created map, its scale, projection, purpose, method of use and form of presentation, as well as qualification characteristics of the developers of cartographic images. The basic requirements for the image of the relief are determined, taking into account the need to preserve the characteristic appearance of the landscape, the genetic differences in its forms, the regional characteristics of specific areas and, finally, the aesthetic appeal of the resulting cartographic models. The main properties of hypsometric scales for modeling the relief, as well as modern requirements for them and the principles of their construction, considering the need to comply with the general color harmony and artistry of the color range, have been analyzed. Considering the principles of creating hypsometric scales, a method for constructing hypsometric cartographic relief models based on data from remote sensing of the Earth, has been developed. The methodology provides for the free acquisition of SRTM radar interferometric survey data and, due to their specific processing using the ArcGIS software package, the construction of hypsometric cartographic relief models within 85% of the Earth's surface with a given resolution on the ground, as well as with a given resolution and color plastics of hypsometric scales. At the same time, the necessary reliability, accuracy, efficiency and completeness of three-dimensional perception of the content of geographic relief maps of the area of interest are provided. ; Предметом исследования является разработка методики построения гипсометрических картографических моделей рельефа по данным дистанционного зондирования Земли (ДЗЗ). Объектом исследования является процесс оперативной и достоверной визуализации рельефа местности по данным ДЗЗ для обеспечения правительственных, хозяйственных и природоохранных учреждений актуальными тематическими картами, отражающими текущее состояние территории государства. Целью работы является повышение информативности визуализации рельефа земной поверхности за счет обеспечения объемности, наглядности и читабельности картографических изображений, а также выразительности и гармоничности оформления гипсометрических карт. Выводы. На основании проведенного анализа методологических основ визуализации рельефа местности установлено чрезвычайную важность этого элемента содержания географических карт, ведь именно рельеф определяет характер и размещение компонентов ландшафта и тесно связан со всеми составляющими общегеографических и тематических карт. Исследованы историко-технологические аспекты картографирования рельефа, классификация методов и способов его изображения, а также основные факторы влияния на выбор методов и способов воспроизведения рельефа в зависимости от типа создаваемой карты, ее масштаба, проекции, назначения, способа использования и формы представления, а также квалификационных характеристик разработчиков картографических изображений. Определены основные требования к изображению рельефа с учетом необходимости сохранения характерного внешнего вида ландшафта, генетических различий его форм, региональных особенностей конкретных районов и, наконец, эстетической привлекательности полученных картографических моделей. Проанализированы основные свойства гипсометрических шкал для моделирования рельефа, а также современные требования к ним и принципы их построения с учетом необходимости соблюдения общей цветовой гармонии и художественности цветовой гаммы. С учетом принципов создания гипсометрических шкал разработана методика построения гипсометрических картографических моделей рельефа по данным дистанционного зондирования Земли. Методика предусматривает бесплатное получение данных радарной интерферометрической съемки SRTM и за счет их специфической обработки с использованием программного пакета ArcGIS построение гипсометрических картографических моделей рельефа в пределах 85% поверхности Земли с заданной разрешающей способностью на местности, а также с заданными разрешением и цветовой пластикой гипсометрических шкал. При этом обеспечивается необходимая достоверность, точность, оперативность и полнота трехмерного восприятия содержания географических карт рельефа интересующей местности. ; Предметом дослідження є розроблення методики побудови гіпсометричних картографічних моделей рельєфу за даними дистанційного зондування Землі (ДЗЗ). Об'єктом дослідження є процес оперативної та достовірної візуалізації рельєфу місцевості за даними ДЗЗ для забезпечення урядових, господарчих та природозахисних закладів актуальними тематичними картами, що відображають поточний стан території держави. Метою роботи є підвищення інформативності візуалізації рельєфу земної поверхні за рахунок забезпечення об'ємності, наочності та читаності картографічних зображень, а також виразності та гармонійності оформлення гіпсометричних карт. Висновки. На підставі проведеного аналізу методологічних основ візуалізації рельєфу місцевості встановлено надзвичайну важливість цього елементу змісту географічних карт, адже саме рельєф визначає характер та розміщення компонентів ландшафту і тісно пов'язаний з усіма складовими загальногеографічних і тематичних карт. Досліджено історико-технологічні аспекти картографування рельєфу, класифікацію методів і способів його зображення, а також основні чинники впливу на вибір методів і способів відтворення рельєфу в залежності від типу створюваної карти, її масштабу, проекції, призначення, способу використання та форми представлення, а також кваліфікаційних характеристик розробників картографічних зображень. Окреслено основні вимоги до зображення рельєфу з урахуванням необхідності збереження характерного зовнішнього вигляду ландшафту, генетичних відмінностей його форм, регіональних особливостей конкретних районів і, врешті, естетичної привабливості отриманих картографічних моделей. Проаналізовано основні властивості гіпсометричних шкал для моделювання рельєфу, а також сучасні вимоги до них та принципи їх побудови з урахуванням необхідності дотримування загальної колірної гармонії та художності колірної гамми. З урахуванням принципів створення гіпсометричних шкал розроблено методику побудови гіпсометричних картографічних моделей рельєфу за даними дистанційного зондування Землі. Методика передбачає безкоштовне отримання даних радарної інтерферометричної зйомки SRTM і за рахунок їх специфічної обробки з використанням програмного пакету ArcGIS побудову гіпсометричних картографічних моделей рельєфу у межах 85% поверхні Землі із заданими розрізнювальною здатністю на місцевості та розрізненням і колірною пластикою гіпсометричних шкал. При цьому забезпечується необхідна достовірність, точність, оперативність та повнота тривимірного сприйняття змісту географічних карт рельєфу місцевості, що цікавить.

The article is devoted to the analysis of modern historiography regarding to the issue of establishment and development of the national movement for Ukrainization of education in the second part of the 19th century - the beginning of the 20th century. It is considered that in a historiographical discourse the issue of Ukrainization of education of the examined period is expansively presented. Based on the systematization of the scientific and historical material, two historiographical units were identified: the first was the history of Ukrainian education of the second half of the 19th century; the second referred to the history of the movement for the institutional establishment of Ukrainian education during 1917-1921-s. It is highlighted that a synthesis of a historiographical narrative permits to consider the movement for Ukrainization of national educational space in temporal, territorial and content unity, understanding its logical process of national establishment of Ukrainian civilization in the second half of the 19th century - the beginning of the 20th century. It is concluded that the preconditions of the emergence of the movement for Ukrainization of education in mid-19th century, the essence and consequences of imperial policy of assimilation in educational sphere, the organizational bases of Ukrainization of education, the leaders of the national movement are in the focus of historians' attention, the works of which united in the first historiographical unit. It is determined that the researchers are common in a thought regarding Sunday schools that are considered to be the main representors of struggle for Ukrainization of education in 19th century. The historians had concluded that the policy of assimilation and chauvinism impeded the development of Ukrainian schools and prevented Ukrainian language implementation to the learning process. The historical, pedagogical and local history syntheses devoted to the analysis of the ways and content of Ukrainian education during 1917-1921-s. were united within the second historiographical unit. It is considered that the historians have focused on the following aspects: social and political conditions, content and peculiarities of the state policy in educational sphere; a place and role of pedagogical personnel in strengthening of the national movement for establishment of Ukrainian education; value bases of an educational reform and a pedagogical thought; the educational organizers and leaders of the movement for Ukrainization of schools; the essential changes in a structure, content, methodical, organizational and pedagogical bases of education and nurture children and the youth; historical meaning, achievements and miscalculations in Ukrainization of educational space, its further development in Ukrainization policy of Bolsheviks in 1920-s. It has been concluded that the active study of national philosophy, ways and methods of establishment of the movement for Ukrainization of education by modern historians has informative as well as practical-oriented meaning for the context of positive experience mainstreaming of Ukrainization of education under the modern circumstances of state and innovative development of national educational space. ; Статья посвящена анализу новейшей историографии по проблеме организации и развития национального движения за украинизацию образования во второй половине XIX - начале ХХ века. Установлено, что в историографическом дискурсе проблематика украинизации образования названного периода представлена в общем репрезентативно. На основе систематизации научно-исторического материала выделены два историографических блока: первый - история украинского образования второй половины XIX века; второй - история движения за институциональное оформление украинского образования в 1917-1921 годах. Подчеркнуто, что синтез соответствующего историографического нарратива позволяет рассматривать движение за украинизацию отечественного образовательного пространства второй половины XIX - начала ХХ века в темпоральном, территориальном и содержательном единстве, понимая его как закономерный процесс национального становления украинской цивилизации. Установлено, что в центре внимания историков, труды которых условно объединены в первом историографическом блоке, были предпосылки зарождения движения за украинизацию образования в середине XIX века, сущность и последствия имперской ассимиляционной политики в сфере образования, организационные основы украинизации образования того времени, лидеры и двигатели национального движения и тому подобное. Выявлено, что исследователи являются сходятся на мысли о том, что именно воскресные школы во второй половине XIX века стали основными репрезентантами борьбы за украинизацию образования. Историки пришли к выводу, что ассимиляционная и шовинистическая политика империй тормозила развитие украинского образования, всячески препятствуя интеграции украинского языка в учебный процесс. В рамках второго историографического блока объединены исторический, историко-педагогический и краеведческий синтез, посвященный анализу путей и содержания украинизации образования в 1917-1921 годах. Выявлено, что историки обращали внимание на такие аспекты как общественно-политические условия, сущность и особенности государственной политики в сфере образования; место и роль педагогических кадров в подъеме национального движения за построение украинского образования; ценностно-мировоззренческие основы образовательной реформы и педагогическая мысль; организаторы образования и лидеры движения за украинизацию школ; сущность изменений в структуре, содержании, методических и организационно-педагогических основах образования и воспитания детей и молодежи; историческое значение, достижения и просчеты в украинизации тогдашнего образовательного пространства, его развитие в большевистской политике украинизации 1920-х годов и тому подобное. Сделан вывод, что активное изучение современными историками национальной философии, дорог и методики организации движения за украинизацию образования составляет не только познавательное, но и практико-ориентированное значение в контексте актуализации положительного опыта украинизации образования в современных условиях государства и инновационного развития отечественного образовательного пространства. ; Статтю присвячено аналізові новітньої історіографії з проблеми організації та розвитку національного руху за українізацію освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. З'ясовано, що в історіографічному дискурсі проблематика українізації освіти окресленого періоду представлена загалом репрезентативно. На основі систематизації науково-історичного матеріалу виокремлено два історіографічні блоки: перший - історія української освіти другої половини ХІХ століття; другий - історія руху за інституційне оформлення української освіти у 1917-1921 роках. Підкреслено, що синтез відповідного історіографічного наративу дає змогу розглядати рух за українізацію вітчизняного освітнього простору другої половини ХІХ - початку ХХ століття у темпоральній, територіальній та змістовій єдності, розуміючи його як закономірний процес національного становлення української цивілізації. З'ясовано, що в центрі уваги істориків, праці яких умовно об'єднано у першому історіографічному блоці, були передумови зародження руху за українізацію освіти у середині ХІХ століття, сутність та наслідки імперської асиміляційної політики в освітній галузі, організаційні засади українізації тогочасної освіти, лідери та рушії національного руху тощо. Виявлено, що дослідники є спільними у думці про те, що саме недільні школи у другій половині ХІХ століття стали основними репрезентантами боротьби за українізацію освіти. Історики дійшли висновку, що асиміляційна та шовіністична політика імперій гальмувала розвиток українського шкільництва, всіляко перешкоджаючи інтеграції української мови до навчального процесу. У межах другого історіографічного блоку об'єднано історичні, історико-педагогічні та краєзнавчі синтези, що присвячені аналізові шляхів та змісту українізації освіти у 1917-1921 роках. Виявлено, що історики звертали увагу на такі аспекти як суспільно-політичні умови, сутність та особливості державної політики у сфері освіти; місце і роль педагогічних кадрів у піднесенні національного руху за побудову української освіти; ціннісно-світоглядні засади освітньої реформи та педагогічна думка; організатори освіти та лідери руху за українізацію шкільництва; сутність змін в структурі, змісті, методичних та організаційно-педагогічних засадах освіти і виховання дітей та молоді; історичне значення, здобутки та прорахунки в українізації тогочасного освітнього простору, його подальший розвиток в більшовицькій політиці українізації 1920-х років тощо. Зроблено висновок, що активне вивчення сучасними істориками національної філософії, шляхів та методики організації руху за українізацію освіти становить не лише пізнавальне, але й практико-орієнтоване значення у контексті актуалізації позитивного досвіду українізації освіти у сучасних умовах державотворення та інноваційного розвитку вітчизняного освітнього простору.

The article is devoted to the analysis of modern historiography regarding to the issue of establishment and development of the national movement for Ukrainization of education in the second part of the 19th century - the beginning of the 20th century. It is considered that in a historiographical discourse the issue of Ukrainization of education of the examined period is expansively presented. Based on the systematization of the scientific and historical material, two historiographical units were identified: the first was the history of Ukrainian education of the second half of the 19th century; the second referred to the history of the movement for the institutional establishment of Ukrainian education during 1917-1921-s. It is highlighted that a synthesis of a historiographical narrative permits to consider the movement for Ukrainization of national educational space in temporal, territorial and content unity, understanding its logical process of national establishment of Ukrainian civilization in the second half of the 19th century - the beginning of the 20th century. It is concluded that the preconditions of the emergence of the movement for Ukrainization of education in mid-19th century, the essence and consequences of imperial policy of assimilation in educational sphere, the organizational bases of Ukrainization of education, the leaders of the national movement are in the focus of historians' attention, the works of which united in the first historiographical unit. It is determined that the researchers are common in a thought regarding Sunday schools that are considered to be the main representors of struggle for Ukrainization of education in 19th century. The historians had concluded that the policy of assimilation and chauvinism impeded the development of Ukrainian schools and prevented Ukrainian language implementation to the learning process. The historical, pedagogical and local history syntheses devoted to the analysis of the ways and content of Ukrainian education during 1917-1921-s. were united within the second historiographical unit. It is considered that the historians have focused on the following aspects: social and political conditions, content and peculiarities of the state policy in educational sphere; a place and role of pedagogical personnel in strengthening of the national movement for establishment of Ukrainian education; value bases of an educational reform and a pedagogical thought; the educational organizers and leaders of the movement for Ukrainization of schools; the essential changes in a structure, content, methodical, organizational and pedagogical bases of education and nurture children and the youth; historical meaning, achievements and miscalculations in Ukrainization of educational space, its further development in Ukrainization policy of Bolsheviks in 1920-s. It has been concluded that the active study of national philosophy, ways and methods of establishment of the movement for Ukrainization of education by modern historians has informative as well as practical-oriented meaning for the context of positive experience mainstreaming of Ukrainization of education under the modern circumstances of state and innovative development of national educational space. ; Статья посвящена анализу новейшей историографии по проблеме организации и развития национального движения за украинизацию образования во второй половине XIX - начале ХХ века. Установлено, что в историографическом дискурсе проблематика украинизации образования названного периода представлена в общем репрезентативно. На основе систематизации научно-исторического материала выделены два историографических блока: первый - история украинского образования второй половины XIX века; второй - история движения за институциональное оформление украинского образования в 1917-1921 годах. Подчеркнуто, что синтез соответствующего историографического нарратива позволяет рассматривать движение за украинизацию отечественного образовательного пространства второй половины XIX - начала ХХ века в темпоральном, территориальном и содержательном единстве, понимая его как закономерный процесс национального становления украинской цивилизации. Установлено, что в центре внимания историков, труды которых условно объединены в первом историографическом блоке, были предпосылки зарождения движения за украинизацию образования в середине XIX века, сущность и последствия имперской ассимиляционной политики в сфере образования, организационные основы украинизации образования того времени, лидеры и двигатели национального движения и тому подобное. Выявлено, что исследователи являются сходятся на мысли о том, что именно воскресные школы во второй половине XIX века стали основными репрезентантами борьбы за украинизацию образования. Историки пришли к выводу, что ассимиляционная и шовинистическая политика империй тормозила развитие украинского образования, всячески препятствуя интеграции украинского языка в учебный процесс. В рамках второго историографического блока объединены исторический, историко-педагогический и краеведческий синтез, посвященный анализу путей и содержания украинизации образования в 1917-1921 годах. Выявлено, что историки обращали внимание на такие аспекты как общественно-политические условия, сущность и особенности государственной политики в сфере образования; место и роль педагогических кадров в подъеме национального движения за построение украинского образования; ценностно-мировоззренческие основы образовательной реформы и педагогическая мысль; организаторы образования и лидеры движения за украинизацию школ; сущность изменений в структуре, содержании, методических и организационно-педагогических основах образования и воспитания детей и молодежи; историческое значение, достижения и просчеты в украинизации тогдашнего образовательного пространства, его развитие в большевистской политике украинизации 1920-х годов и тому подобное. Сделан вывод, что активное изучение современными историками национальной философии, дорог и методики организации движения за украинизацию образования составляет не только познавательное, но и практико-ориентированное значение в контексте актуализации положительного опыта украинизации образования в современных условиях государства и инновационного развития отечественного образовательного пространства. ; Статтю присвячено аналізові новітньої історіографії з проблеми організації та розвитку національного руху за українізацію освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. З'ясовано, що в історіографічному дискурсі проблематика українізації освіти окресленого періоду представлена загалом репрезентативно. На основі систематизації науково-історичного матеріалу виокремлено два історіографічні блоки: перший - історія української освіти другої половини ХІХ століття; другий - історія руху за інституційне оформлення української освіти у 1917-1921 роках. Підкреслено, що синтез відповідного історіографічного наративу дає змогу розглядати рух за українізацію вітчизняного освітнього простору другої половини ХІХ - початку ХХ століття у темпоральній, територіальній та змістовій єдності, розуміючи його як закономірний процес національного становлення української цивілізації. З'ясовано, що в центрі уваги істориків, праці яких умовно об'єднано у першому історіографічному блоці, були передумови зародження руху за українізацію освіти у середині ХІХ століття, сутність та наслідки імперської асиміляційної політики в освітній галузі, організаційні засади українізації тогочасної освіти, лідери та рушії національного руху тощо. Виявлено, що дослідники є спільними у думці про те, що саме недільні школи у другій половині ХІХ століття стали основними репрезентантами боротьби за українізацію освіти. Історики дійшли висновку, що асиміляційна та шовіністична політика імперій гальмувала розвиток українського шкільництва, всіляко перешкоджаючи інтеграції української мови до навчального процесу. У межах другого історіографічного блоку об'єднано історичні, історико-педагогічні та краєзнавчі синтези, що присвячені аналізові шляхів та змісту українізації освіти у 1917-1921 роках. Виявлено, що історики звертали увагу на такі аспекти як суспільно-політичні умови, сутність та особливості державної політики у сфері освіти; місце і роль педагогічних кадрів у піднесенні національного руху за побудову української освіти; ціннісно-світоглядні засади освітньої реформи та педагогічна думка; організатори освіти та лідери руху за українізацію шкільництва; сутність змін в структурі, змісті, методичних та організаційно-педагогічних засадах освіти і виховання дітей та молоді; історичне значення, здобутки та прорахунки в українізації тогочасного освітнього простору, його подальший розвиток в більшовицькій політиці українізації 1920-х років тощо. Зроблено висновок, що активне вивчення сучасними істориками національної філософії, шляхів та методики організації руху за українізацію освіти становить не лише пізнавальне, але й практико-орієнтоване значення у контексті актуалізації позитивного досвіду українізації освіти у сучасних умовах державотворення та інноваційного розвитку вітчизняного освітнього простору.