Suchergebnisse

В 1699 р. за умовами польсько-турецького Карловицького договору під владу Речі Посполитої, після 27 років турецької зверхності, повернулося потужне місто-фортеця Кам'янець-Подільський. Загалом, за умовами договорів з Австрією, Венецією, Польщею та Росією Османська імперія втратила досить значні території. Ця поразка зумовила зростання негативних настроїв в імперії стосовно центральної влади. Документи свідчать, що про втрату Кам'янця згадували під час низки резонансних політичних подій, які відбувалися в Кримському ханстві та в Туреччині на початку XVIII ст. Найважливішою причиною такої уваги саме до цього міста стало те, що воно було віддане колишньому противнику за домовленістю, а не в результаті збройної боротьби. Для зниження негативних суспільних настроїв влада імперії вживала різних заходів. Відомо, що з цією метою колишній гарнізон Кам'янця-Подільського був розташований у кількох прикордонних фортецях імперії. На територію Туреччини вояків з цього гарнізону не переводили. Також влада імперії зробила спробу перекласти вину за втрату міста на волоського правителя. Однак ця спроба була невдалою. Для татар, які виявляли значну активність, втрата Кам'янця мала велике значення з кількох причин. По-перше, місто перестало слугувати для них укріпленим опорним пунктом при здійсненні набігів на терени, які знаходилися під владою Речі Посполитої. По-друге, вони дуже болісно сприймали появу нових укріплених пунктів поблизу кордонів Кримського ханату, оскільки боялися вторгнення ворожих військ. По-третє, Карловицькі договори змушували їх змінити традиційний спосіб життя, оскільки забороняли здійснювати грабіжницькі набіги. Такі обставини призвели до виникнення в Криму реваншистських ідей, які існували також в Туреччині. В 1702 р. великий візир Далтабан Мустафа-паша, домовившись з кримським ханом, планував похід проти Російської держави. Візир хотів відновити владу Османської імперії на позиціях, які були втрачені під час війни. В той час він заявляв про намір захопити Кам'янець-Подільський. Після провалу цього плану почалося татарське повстання в Буджаку, яке очолив калгасултан Саадет-Гірей. Вдалося з'ясувати, що калга-султан звинувачував окремих представників влади Османської імперії у втраті Кам'янця. Одним із головних обвинувачень, які висувалися в той час турецькому султану Мустафі ІІ також було звинувачення у втраті цього міста. В результаті інциденту в Едірне Мустафа ІІ втратив свою владу. ; In 1699, under the terms of the Polish-Turkish Treaty of Karlowitz, the heavily fortified city of Kamianets-Podilskyi returned to the rule of the Polish-Lithuanian Commonwealth after 27 years of Turkish supremacy. In general, under the terms of treaties with Austria, Venice, Poland and Russia, the Ottoman Empire lost quite large areas. This defeat led to an increase in negative public sentiments in the empire towards the central government. Documents show that the loss of Kamianets was mentioned during a number of high-profile political events that took place in the Crimean Khanate and in Turkey in the early 18th century. The most important reason for such attention to this city was that it was given to the former enemy by agreement, and not as a result of armed struggle. To reduce negative public sentiments, the imperial authorities took various measures. It is known that for this purpose the former garrison of Kamianets-Podilskyi was located in several border fortresses of the empire. Warriors from this garrison were not transferred to the territory of Turkey. The imperial authorities also tried to shift the blame for the loss of the city on the Walachia ruler. However, this attempt was unsuccessful. For the Tatars, who were very active, the loss of Kamianets was important for several reasons. Firstly, the city ceased to serve as a fortified strong point for them in raids on areas that were under the rule of the Polish-Lithuanian Commonwealth. Secondly, they perceived very painfully the appearance of new fortified points near the borders of the Crimean Khanate, because they feared the invasion of enemy troops. Thirdly, the Treaties of Karlowitz forced them to change their traditional way of life, because they forbade to carry out plundering raids. Such circumstances led to the emergence of revanchist ideas in the Crimea, which also existed in Turkey. In 1702, Grand Vizier Daltaban Mustafa Pasha, in agreement with the Crimean Khan, planned a military campaign against the Russian state. The Vizier wanted to restore power to the Ottoman Empire in positions that had been lost during the war. At that time, he announced his intention to capture Kamianets-Podilskyi. After the failure of this plan, the Tatar uprising began in Budzhak, led by the Kalga-sultan Saadet-Girey. The author of this article was able to find a document that shows that the Kalga-sultan accused some representatives of the Ottoman Empire of losing Kamianets. One of the main accusations leveled at the time against the Turkish Sultan Mustafa II was also the accusation of losing the city. As a result of the incident in Edirne, Mustafa II lost his power.

The nature of cooperation regularly changes under pressure from new calls and threats between the actors of international relations. By means of system analysis and comparison methods, the article discloses the basic theoretical approaches to understanding of the "new world order" phenomenon, which as a result turns into a comprehensive globalization. The article summarizes the modern trends of forming the XXI century international reality, taking into account new actors, their influence on stability and variability of the imperious systems, and analyzes in detail the concepts of modern scientists who form an international discourse on the search for a new paradigm of world order. The study identifies the main characteristics of the world order – legitimacy, the mechanism of change and balance of power. The key shortcomings of the post-war world order have been identified, which include the lack of effectiveness of international organizations at various levels in ensuring the principle of sovereignty for states, respect for borders; imbalance of economic growth between nations; lack of effective sanctions against violators of international law and ensuring the universal rights of citizens; discredited democratic political model, which was recognized as dominant in the post-bipolar era, and so on. Accordingly, there were considered modern approaches to a "new world order" formation, as a result of which it was proposed to take into account the new realities of interdependence that determine the future peaceful coexistence of nations – a balance between freedom of national actors action and international law; balance between legitimacy and power; balance between "regional order" and "international". In general, the international discourse on the search for the "new world order" boundaries is common in the construction of the XXI century multipolar world, the importance of consensus between nations and the legitimacy of new rules for all actors in international relations. ; Под давлением новых вызовов и угроз системно меняется и природа взаимодействия между акторами международных отношений. С помощью методов системного анализа и сравнения в статье раскрываются основные теоретические подходы к пониманию явления «нового мирового порядка», который кристаллизуется в результате всеобъемлющей глобализации, обобщаются современные тренды формирования международной реальности XXI века, учитывая новых актеров, их влияние на стабильность и сменяемость властных систем, а также подробно анализируются концепции современных ученых, которые формируют международный дискурс по поиску новой парадигмы мирового порядка. В исследовании определены основные характеристики мирового порядка – легитимность, механизм внесения изменений и баланс сил. Определены ключевые недостатки поствоенного мирового порядка, к которым можно отнести недостаточную эффективность международных организаций различного уровня по обеспечению принципа суверенитета государств, уважения к границам; дисбаланс экономического роста между нациями; отсутствие действенных санкций в отношении нарушителей международного права и обеспечения универсальных прав граждан; дискредитирована демократическая политическая модель, которая была признана доминирующей в постбиполярной эпохе и т. п. Соответственно, были рассмотрены современные подходы к формированию «нового мирового порядка», как следствие предложено учитывать новые реалии взаимозависимости, которые определяют будущее мирное сожительство наций – это баланс между свободой действий национальных субъектов и международным правом; баланс между легитимностью и силой; баланс между «региональным порядком» и «международным». В целом, международный дискурс по поиску границ «нового мирового порядка» общий в вопросах строительства многополярного мира в XXI веке, важности консенсуса между нациями и обеспечения легитимности новых правил для всех актеров международных отношений. ; Під тиском нових викликів та загроз системно змінюється і природа взаємодії між акторами міжнародних відносин. За допомогою методів системного аналізу та порівняння у статті розкриваються основні теоретичні підходи до розуміння явища «нового світового порядку», який кристалізується в результаті всеохопної глобалізації, узагальнюються сучасні тренди формування міжнародної реальності XXI століття, враховуючи нових акторів, їх вплив на стабільність та змінюваність владних систем систем, а також детально аналізуються концепції сучасних вчених, які формують міжнародний дискурс щодо пошуку нової парадигми світового порядку. У дослідженні визначено основні характеристики світового порядку – легітимність, механізм внесення змін і баланс сил. Визначено ключові недоліки поствоєнного світового порядку, до яких можна віднести недостатню ефективність міжнародних організацій різного рівня щодо забезпечення принципу суверенітету для держав, поваги до кордонів; дисбаланс економічного зростання між націями; відсутність дієвих санкцій щодо порушників міжнародного права й забезпечення універсальних прав громадян; дискредитована демократична політична модель, що була визнана домінантною в постбіполярну епоху тощо. Відповідно, було розглянуто сучасні підходи до формування «нового світового порядку», у результаті чого запропоновано враховувати нові реалії взаємозалежності, які визначають майбутнє мирне співжиття націй це баланс між свободою дій національних суб'єктів та міжнародним правом; баланс між легітимністю і силою; баланс між «регіональним порядком» та «міжнародним». Загалом, міжнародний дискурсщодо пошуку меж «нового світового порядку» спільний в питаннях будівництва багатополярного світу у ХХІ столітті, важливості консенсусу між націями та забезпечення легітимності нових правил для усіх акторів міжнародних відносин.

Today, the question of the formation and development of state youth policy in Ukraine is relevant and in demand, especially dur-ing the period of European integration processes. After all, state youth policy is the state's activity aimed at creating important and necessary conditions for the development and implementation of their ideas and priorities by young people and youth public organizations.Since the signing of the political and economic parts of the Association Agreement between Ukraine and the EU, our country has embarked on the path of transformation processes in all spheres of society development and acts as an active subject of European integration processes.Today, in the context of European integration processes, the approximation of Ukrainian youth legislation to the European one is taking into account the European three-tier structure of the implementation of youth policy. Thus, the European cascade model consists of three levels: the first level – the level of government, the second level – where the implementation of youth policy delegated to regional and municipal administrations and the third level – where the main tool for youth participation in the implementation of a defined policy are youth organizations.Youth organizations are the well-known mechanism for implementing state youth policy. However, in this situation there are problems with the lack of awareness of citizens about the activities of youth public organizations. Accordingly, it requires the state authorities to improve the provisions of the state youth policy, taking into account the experience of the European Union countries, in order to ensure the full-fledged activity of public organizations of Ukraine in accordance with the new modern conditions of the country's development.A significant role in the functioning of the state youth policy is played by the existing integrated programs that define the main aspects of the development of youth policy in the field and aimed at supporting healthy lifestyles of young people, their giftedness, patriotism, non-formal education, and the development of civil society institutions. ; На сегодня вопросы становления и развития государственной молодежной политики в Украине являются актуальными и востребованными, особенно в период евроинтеграционных процессов. Ведь государственная молодежная политика – это и деятельность государства, которая нацелена на создание важных и необходимых условий для развития и реализации мо-лодежью и молодежными общественными организациями своих идей и приоритетов.С момента подписания политической и экономической частей Соглашения об ассоциации между Украиной и ЕС, наша страна вступила на путь трансформационных процессов во всех сферах развития общества и выступает активным субъ-ектом евроинтеграционных процессов.Важным на сегодня, в контексте евроинтеграционных процессов, оказывается приближение украинского молодежного законодательства к европейскому, и нужно принять во внимание европейскую трехступенчатую структуру реализации молодежной политики. Так, европейская каскадная модель состоит из трех уровней: первый уровень – уровень правитель-ства; второй уровень – где возможности реализации молодежной политики делегированы региональным и муниципальным администрациям; третий уровень – где основным инструментом участия молодежи в реализации определенной политики выступают организации.Известным механизмом для реализации государственной молодежной политики являются молодежные общественные организации. Однако в этой ситуации имеются проблемы с неосведомлѐнностью граждан о деятельности молодежных общественных организаций. Соответственно, это требует от органов государственной власти совершенствовать по-ложения государственной молодежной политики, учитывая опыт стран Европейского Союза, для обеспечения полноцен-ной деятельности общественных организаций Украины в соответствии с новыми современными условиями развития страны. Кроме того, значительную роль в функционировании государственной молодежной политики играют действую-щие комплексные программы, определяющие основные аспекты развития молодежной политики на местах и направлены на поддержку здорового образа жизни молодежи, ее одаренности, патриотизма, неформальном образовании, развития институтов гражданского общества. ; На сьогодні питання становлення та розвитку державної молодіжної політики в Україні є актуальним та затребуваним, особливо в період євроінтеграційних процесів. Адже державна молодіжна політика – це та діяльність держави, яка націлена на створення важливих й необхідних умов для розвитку та реалізації молоддю та молодіжними громадськими організаціями своїх ідей і пріоритетів. З моменту підписання політичної та економічної частин Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, наша країна вступила на шлях трансформаційних процесів у всіх сферах роз-витку суспільства та виступає активним суб'єктом євроінтеграційних процесів.Важливим на сьогодні, у контексті євроінтеграційних процесів, виявляється наближення українського молодіжного законодавства до європейського, також необхідно взяти до уваги європейську триступеневу структуру реалізації молодіжної політики. Так, європейська каскадна модель складається з трьох рівнів: перший рівень – рівень уряду; другий рівень – де можливості реалізації молодіжної політики делеговані регіональним і муніципальним адміністраціям; третій рівень – де основним інструментом участі молоді в реалізації визначеної політики виступають молодіжні організації.Відомим механізмом для реалізації державної молодіжної політики є молодіжні громадські організації. Однак у цій ситуації наявні проблеми з непроінформованістю грома-дян про діяльність молодіжних громадських організацій. Відповідно, це вимагає від органів державної влади удосконалювати положення державної молодіжної політики, враховуючи досвід країн Європейського Союзу, для забезпечення повноцінної діяльності громадських організацій України відповідно до нових сучасних умов розвитку країни. Окрім того, значну роль у функціонуванні державної молодіжної політики відіграють дієві комплексні програми, що визначають основні аспекти розвитку молодіжної політики на місцях та спрямовані на підтримку здорового способу життя молоді, її обдарованості, патріотичності, неформальної освіти, розвитку інститутів громадянського суспільства.

One of the steps taken by the new government in the political sphere was the abolition of the former national army. On May 7, the Revolutionary Committee of Azerbaijan decided to reorganize the army and navy. According to the decision, the new Azerbaijani army and navy were, in fact, created as part of the Red Army of Soviet Russia. Azerbaijani military units were directly subordinated to the commander of the XI Red Army, and warships to the command of the Caspian fleet. Thus, from the first months of its existence, the Soviet Republic of Azerbaijan "voluntarily" renounced the right to have an armed force, which is one of the important conditions of statehood. the Soviet authorities and the 11th Army were accused of open looting in Azerbaijan under the name of "confiscation of the property of the bourgeoisie." After the establishment of Soviet power in Guba, the old system of administrative management was completely abolished and a new administrative system - the Soviet system - was established. The article "Change of government in the Guba region of Azerbaijan and its tragic consequences" concerns the issue about the reactivation of the Armenians in Karabakh and Zangazur, the Azerbaijani army units defending the northern border – Guba. The paper was dedicated to the situation in the militia system improved relatively in the late 1920s. Tha aim of the study is to determine conditions the formation of new government structures in remote villages continued until mid-1921 under the influence of a number of factors. In this context, issues of the Communist newspaper were first listed, number of militiamen in the Guba district was determined, avtivities to increase technical training, communist centers, people`s attitude towards the militia were analyzed. This analysis was conducted with the study of the sources related to the subject, the analysis of the results obtained, the analysis and synthesis of the arguments, and also the comparative analysis method. ; Одним из шагов, предпринятых новым правительством в политической сфере, стало упразднение бывшей национальной армии. 7 мая Революционный комитет Азербайджана принял решение о реорганизации армии и флота. Согласно постановлению новая азербайджанская армия и флот фактически были созданы в составе Красной армии Советской России. Азербайджанские воинские части подчинялись непосредственно командующему XI Красной армии, а боевые корабли – командованию Каспийского флота. Таким образом, Азербайджанская Советская Республика с первых месяцев своего существования «добровольно» отказалась от права иметь вооруженные силы, что является одним из важных условий государственности. Советские власти и 11-я армия были обвинены в открытом мародерстве в Азербайджане под названием «конфискация имущества буржуазии», после установления Советской власти в Губе старая система административного управления была полностью упразднена и была создана новая административная система – советская система. В статье «Смена правительства в Губинском районе Азербайджана и ее трагические последствия» затрагивается вопрос о реактивации армян в Карабахе и Зангезуре, частей азербайджанской армии, защищающих северную границу – Губу. Статья была посвящена ситуации в системе милиции, относительно улучшившейся в конце 1920-х годов. Цель исследования – определить условия, при которых формирование новых государственных структур в отдаленных деревнях продолжалось до середины 1921 г. под влиянием ряда факторов. В этом контексте первыми были перечислены номера газеты «Коммунист», определена численность милиционеров в Губинском районе, проанализированы направления повышения квалификации, коммунистические центры, отношение населения к милиции. Этот анализ проводился с изучением источников, связанных с предметом, анализом полученных результатов, анализом и обобщением аргументов, а также методом сравнительного анализа. ; Одним із кроків, здійснених новим урядом у політичній сфері, було скасування колишньої національної армії. 7 травня Ревком Азербайджану ухвалив рішення про реорганізацію армії та флоту. Згідно з рішенням нова азербайджанська армія та флот фактично були створені у складі Червоної армії Радянської Росії. Азербайджанські військові частини безпосередньо підпорядковувались командувачу XI Червоної Армії, а військові кораблі – командуванню Каспійським флотом. Таким чином, з перших місяців свого існування Азербайджанська Радянська Республіка «добровільно» відмовилася від права мати збройні сили, що є однією з важливих умов державності. Радянську владу та 11-ю армію звинуватили у відкритому мародерстві в Азербайджані під назвою «конфіскація майна буржуазії». Після встановлення радянської влади в Губі стара система адміністративного управління була повністю скасована і нова адміністративна система – радянська. Стаття «Зміна уряду в регіоні Губи в Азербайджані та її трагічні наслідки» стосується питання про реактивацію вірмен у Карабаху та Зангазурі, підрозділи азербайджанської армії, які захищають північний кордон – Губу. Стаття присвячена ситуації в системі міліції, яка покращилася відносно періоду наприкінці 1920-х років. Метою дослідження є визначення умов формування нових урядових структур у віддалених селах, що тривали до середини 1921 р., під впливом низки факторів. У цьому контексті вперше були перераховані випуски комуністичної газети, визначена кількість міліціонерів у Губському районі, проаналізовані заходи з підвищення технічної підготовки, комуністичні центри, ставлення людей до міліції. Цей аналіз проводився з вивченням джерел, що стосуються предмета, аналізом отриманих результатів, аналізом та синтезом аргументів, а також методом порівняльного аналізу.

In recent years, a growing number of projects, objects, programs, artifacts, works and texts belonging to the cultural sphere have, at one or at all stages of the production process, some transmedia component. Practically, there are no actors in the culture and communication fields "who are not thinking about their production in transmedia terms, from fiction to documentary, through journalism, advertising and political communication" (Scolari, 2014). Regarding the audiovisual industry, for example, "transmedia" has become the "magic word" of any project; in fact, "in some moments it seems as if something could not be done in a single medium" (Tubau, 2011). The literary system has also integrated transmedia as an element or an aesthetic process. The story, but also a similar aesthetic, rhetoric or theme, extend beyond the margins of the literary text to other media, each of which does not lose its autonomy and specificity. In turn, transmedia also articulates "modes of reciprocal and procedural affectation between media, languages and technologies", which strongly destabilize their origin spaces (Kozak, 2015): literary texts, which often function as start windows, change in the transmedia process. The following article will analyzed how transmedia functions in two contemporary novels written in Spanish: La muerte me da (2007), by Mexican author Cristina Rivera Garza; and Alba Cromm (2010), by Spanish author Vicente Luis Mora. In addition to describing the transmedia system, the article will emphasized on how transmedia establishes as a core component in the conformation of the novels' heroines. ; En los últimos años, cada vez más proyectos, objetos, programas, artefactos, obras, textos pertenecientes a la esfera cultural poseen, en alguna o en todas las etapas del proceso productivo, algún componente transmedial. Prácticamente, no quedan actores de la cultura y la comunicación "que no estén pensando su producción en términos transmediáticos, desde la ficción hasta el documental, pasando por el periodismo, la publicidad y la comunicación política" (Scolari, 2014). En lo que respecta a la industria audiovisual, por ejemplo, "transmedia" se ha convertido en la "palabra mágica" de cualquier proyecto de media o gran envergadura; de hecho, "en algunos momentos parece como si ya no se pudiese hacer algo que se desarrolle en un único medio" (Tubau, 2011). El sistema de la literatura, por su parte, también ha integrado a la transmedialidad como un elemento o proceso estético más. El relato, pero también una misma estética, retórica o temática, se extienden más allá de los márgenes del texto literario hacia otros medios, cada uno de los cuales no pierde su autonomía y especificidad. A su vez, en la transmedialidad también se articulan "modos de afectación recíproca y procesual entre medios, lenguajes y tecnologías", los cuales desestabilizan fuertemente sus espacios de origen (Kozak, 2015): los textos literarios, que muchas veces funcionan como ventanas de inicio, resultan transformados en el proceso transmedial. En el siguiente artículo, se analizará la transmedialidad en dos novelas contemporáneas en español: La muerte me da (2007), de la mexicana Cristina Rivera Garza; y Alba Cromm (2010), del español Vicente Luis Mora. Además de detallar el funcionamiento del proceso transmedial, se hará especial hincapié en cómo éste se establece como un componente más en la conformación de las heroínas de las historias. ; Nos últimos anos, a cada vez mais projetos, objetos, programas, artefatos, obras, textos pertencentes à esfera cultural possuem, em alguma ou em todas as etapas do processo produtivo, algum componente transmedial. Praticamente, não ficam atores da cultura e a comunicação "que não estejam a pensar sua produção em termos transmediáticos, desde a ficção até o documentário, passando pelo jornalismo, a publicidade e a comunicação política" (Scolari, 2014). Relativo à indústria audiovisual, por exemplo, "transmídia" converteu-se na "palavra mágica" de qualquer projecto em media ou grande escala; de facto, "em alguns momentos parece como se já não se pudesse fazer algo que se desenvolva num único meio" (Tubau, 2011). O sistema da literatura, por sua vez, também tem integrado à transmidialidade como um elemento ou processo estético mais. O relato, mas também uma mesma estética, retórica ou temática, se estendem para além das margens do texto literário para outros meios, a cada um dos quais não perde sua autonomia e especificidade. A sua vez, na transmidialidade também se articulam "modos de afetação recíproca e procesual entre meios, linguagens e tecnologias", os quais desestabilizam fortemente seus espaços de origem (Kozak, 2015): os textos literários, que muitas vezes funcionam como janelas de início, resultam transformados no processo transmídia. No seguinte artigo, a transmidialidade será analisada em duas novelas contemporâneas em espanhol: A morte dá-me (2007), da mexicana Cristina Rivera Garza; e Alba Cromm (2010), do espanhol Vicente Luis Mora. Além de detalhar o funcionamento do processo transmídia, uma ênfase especial será colocada em como isso é estabelecido como um componente na formação das heroínas das histórias.

Autorka tekstu koncentruje, zwraca uwagę Czytelnika na problemie fundamentalnym dla kondycji Europy i stanu bezpieczeństwa świata XXI wieku, w którym mechanizmy – do niedawna stabilizujące relacje międzynarodowe na różnych poziomach systemu międzynarodowego – zostały rozregulowane. Swoista "apolarność" systemu międzynarodowego z jakim jesteśmy konfrontowani niepokoi, rodzi pytania i dylematy co do przyszłości, kierunków zmian i mechanizmów potrzebnych do "poradzenia" sobie z rzeczywistością radykalnie różną od tej w jakiej przynajmniej od półwiecza – z lepszym lub gorszym bilansem strat i zysków – zwykliśmy funkcjonować. Wysoki stopień niepewności co do kierunków zmian, zasad jakie w tej niepewnej i niedookreślonej rzeczywistości zdominują myślenie o bezpieczeństwie i stabilizacji, o ładzie międzynarodowym wymusza pytania o kształt ładu światowego, jego możliwe projekcje oraz dylematy z jakimi trzeba się zmierzyć, aby jego ostateczny kształt stanowił silne "oparcie" dla bezpieczeństwa europejskiego. Na dzisiaj takiego projektu nie ma, podobnie jak uderzający jest brak wizji ładu, który odzwierciedlałby "adekwatne" oczekiwania, marzenia i racje Europy oraz innych regionów świata, ich mieszkańców, elit politycznych. Przyjmuję hipotetycznie, iż "ład"/"porządek" europejski w jakim tkwi kontynent jawi się bardziej jako oksymoron, w rodzaju "nieuporządkowanego" porządku europejskiego, "chaotycznego ładu" lub – co wydaje się brzmieć nieco optymistyczniej – "stan" przed uporządkowaniem elementów świata. Jest to jednak wciąż nośnik rozwiązań bardziej zorientowanych do wnętrza kontynentu i jego "wątpliwej" spójności aniżeli do systemu międzynarodowego. Co więcej proponowane rozwiązania zdają się trwać "…w zawieszeniu między przeszłością, którą pragnie przezwyciężyć, a przyszłością której jeszcze nie zdefiniowała" (Kissinger, 2016, s. 95). Przekroczenie tego progu jest niezbędne. Wymaga jednak, aby Europejczycy odpowiedzieli sobie na ponadczasowe pytanie: "ile jedności jest potrzebne i jak dużą różnorodność kulturowo-cywilizacyjną jest w stanie zaakceptować (tolerować) społeczność międzynarodowa (i rządy), aby porozumienie zapewniające pokój na kolejne stulecia przestało być efemerydą" (Kissinger, 2016, s. 95). Elementem ważnym w zaprezentowanej narracji jest próba uporządkowania istoty i sensu pojęciowego takich konstrukcji jak "ład", "porządek", "chaos", semiotycznie nieostrych a przez to wieloznacznych. To istotny zabieg analityczny. Czytelne i kluczowe dla wywodu pojęcia konkretyzują przedmiot badań, treść badanych zjawisk i procesów oraz ich funkcje, a przez to umożliwiają budowanie rozwiązań, które łączą różne racje, interesy, oczekiwania. ; The author draws the readers' attention to what is fundamental from the point of view of the disorder the world has found itself in in the 21st century, namely the current dismantling of the mechanisms that have hitherto stabilized international relations at the level of the global system, as well as its varied subsystems. The peculiar "apolarity" of this system is disturbing, it makes us feel threatened, raises questions and poses dilemmas with regard to the future, the directions in which changes are heading, and the mechanisms needed to "cope" with a reality radically different from the one we have functioned in for at least fifty years, with a better or worse balance of loss and profit. A high degree of uncertainty as to the directions of changes and the principles that will dominate thinking about security and stability, and international order, in this uncertain, undefined reality invites questions about the design of the global order, and the dilemmas that must be resolved for such an order to ensure robust "support" for the European order. There is no such design, nor is there a vision of the European order which would reflect the "relevant" expectations, dreams and arguments of other regions of the world, their inhabitants, and political elites. At present, a "European order" appears to be an oxymoron, something along the lines of "a disorderly European order", "a chaotic order" or, a little more optimistically, "a state before ordering the elements of the world," a vehicle of the solutions addressed to the interior of Europe and its "dubious" coherence rather than to the international system. The author presents a narrative based on the assumption that Europe does not have such a vision. What is more, the continent appears to be "suspended between a past it seeks to overcome and a future it has not yet defined" (Kissinger, 2016, s. 95). In order to move on, Europeans have to answer the timeless question of how much unity is required and how much cultural and civilizational variety is the international community (and the governments) able to accept (tolerate) in order for the agreement that will ensure peace for centuries to become more than ephemeral? A significant element of this narrative involves an attempt at arranging such concepts as "order," "orderliness" and "chaos," which are semantically vague, and therefore ambiguous. This is an important analytical measure, because clarifying the notions which are of key importance for these considerations concretizes the object of research, the content of investigated phenomena and their functions.

Dissertação para a obtenção do Mestrado em Direito Internacional e Europeu ; Space is increasingly a potential stage for conflict, and at the same time humanity grows more dependent from space assets. Moreover, the current legal framework does not place any constraint on the use or testing of conventional weaponry in outer space. The question of the regulation of conventional military activities in space was discussed mainly under the concept of Prevention of an Arms Race in Outer Space (PAROS) since the 1980s. The two main proposals for a legal framework for this issue are the draft Treaty on the Prevention of the Placement of Weapons in Outer Space and of the Threat or Use of Force against Outer Space Objects (PPWT) and the draft International Code of Conduct for Outer Space Activities (Code), which demonstrate fundamental differences with regard to key definitions, the interpretation of PAROS and the general approach to the regulation of conventional military activities in space. The PPWT (proposed by Russia and China) represents the classic version of PAROS, that is, a hard law approach to implement an arms control regime negotiated in a multilateral forum. It failed because multilateral forums are blocked in the post-Cold War world, as well as due to its highly criticized definition of space weapon and the absence of verification mechanisms which deprived it of the potential benefits of the hard law approach. The Code (proposed by the EU) represents a first update in the approach to the regulation of conventional military activities in outer space, as well as in the interpretation of the PAROS issue. It proposes a soft law instrument negotiated bilaterally to implement norms focused on preventing behaviour that causes space debris. The Code failed because it hinged too much on soft law to avoid providing key definitions, and on the common interests of States in preventing the "tragedy of the commons". Deterrence is considered by the US to be the best way to guarantee its national security, therefore it is reluctant to change the status quo. However, this strategy [v] is not without its flaws and since both the PPWT and the Code have stagnated, a political vacuum has emerged that can be filled by the US as the lead norm builder for security in space. In this sense, although the Artemis Accords are not intended to be a response to PAROS, they can still be a glimpse of an alternative approach to formulating norms for conventional military activities in space. ; A humanidade depende cada vez mais do espaço e ao mesmo tempo a possibilidade de conflito no mesmo também aumenta; além disso, o atual quadro jurídico não impõe restrições ao uso ou teste de armamento convencional no espaço. A questão da regulamentação das atividades militares convencionais no espaço foi discutida principalmente sob o conceito da Prevenção da Corrida ao Armamento no Espaço (PAROS) desde a década de 1980. As duas principais propostas de regulamentação são o Tratado para a Prevenção da Colocação de Armas no Espaço e da Ameaça ou Uso da Força contra Objetos Espaciais (PPWT) e o Código Internacional de Conduta para Atividades no Espaço (Código de Conduta), que demonstram diferenças fundamentais no que diz respeito a definições-chave, à interpretação da PAROS e abordagem geral à regulação das atividades militares convencionais no espaço. O PPWT (proposto pela Rússia e China) representa a versão clássica da PAROS, ou seja, uma abordagem de hard law para implementar um regime de controlo de armas negociado em fóruns multilaterais. O PPWT falhou porque os fóruns multilaterais estão bloqueados no mundo pós-Guerra Fria, bem como devido à sua definição de arma espacial que foi altamente criticada e a ausência de mecanismos de verificação que o privaram dos benefícios de ser uma proposta hard law. O Código de Conduta (proposto pela UE) representa uma primeira atualização na abordagem da regulamentação das atividades militares convencionais no espaço, bem como na interpretação da questão PAROS. Propõe um instrumento soft law negociado bilateralmente com vista à implementação de normas que previnam a criação de detritos espaciais. O Código fracassou por depender excessivamente da soft law de maneira a evitar o fornecimento de definições-chave e nos interesses comuns dos Estados em prevenir a "tragédia dos comuns". A estratégia de dissuasão é considerada pelos EUA a melhor maneira de garantir a sua segurança nacional, pelo que estão relutantes em alterar o status quo. No entanto, não é isenta de falhas e visto que tanto o PPWT como o Código [vii] estagnaram, surgiu um vácuo político que pode ser preenchido pelos EUA como o principal criador de normas para a segurança no espaço. Nesse sentido, embora os Acordos Artemis não tenham como objetivo ser uma resposta à PAROS, podem ainda assim ser um vislumbre de uma abordagem alternativa à formulação de normas para atividades militares convencionais no espaço.

Today Ukraine faces a number of social, medical, spiritual problems (severe ailments, alcoholism, abortions, depression, suicides, etc.). They are usually determined by a low level of culture of spiritual and physical health of the population. Therefore, the need for Civic Education of future physicians is urgent. This will ensure their readiness for educational and public activities in order to address these important health problems. The aim of the study is to determine the content and methods of Civic Education of future medical professionals on the basisof interdisciplinary integration. The author uses methods of analysis of scientific literature, normative documents, content analysis, induction and deduction.It has been found that structuring the content of Civic Education within Human Rights, Gender and National components will help prepare future physicians for social work with different social groups, taking into consideration national characteristics and world experience in protecting Human Rights in the Health Care system. The Human Rights component involves the study of topics related to international legal acts, which regulate the provision of Human Rights, especially of vulnerable groups (children, including orphans, children with special needs, unborn children, national minorities and people with disabilities). The Gender component means studying issues of implementation of equal rights and opportunities for women and men in the field of Health, as well as addressing the problems that are determined by the gender peculiarities of patients. In this context Civic Education of future physicians means: firstly, understanding of socio-cultural and political and legal factors of gender issues in the field of Health Care; secondly, readiness to carry out educational work (within Family Psychology and Conflictology) in order to prevent domestic / sexual violence as well as provide professional assistance to those who became its victims; thirdly, the ability to identify, analyze and solve problems regarding family planning, abortion, post abortion syndrome, etc. The National component of Civic Education deals with issues that reflect the main characteristics of Ukrainian Identity / historical experience of the Nation and their role in solving medical and bioethical problems.The basic method of forming of Civic Education of students of medical universities, namely the method of project preparation is determined. It is aimed at developing the practical skills of future physicians to create and implement community initiatives. in order to improve the Nation Health. This method will help students to master the skills of Citizen Participation in society / in government. As a result, future physicians will be able to use such methods of Citizen Participation as local initiative, participation in public organizations, volunteer services or activities as well as awareness campaign. This method will be effective if teachers and students systematically collaborate in order to prepare and implement social and medical projects. ; Сьогодні Україна має низку соціальних, медичних, духовних проблем (важкі недуги, алкоголізм, аборти, депресії, суїциди тощо). Вони зазвичай детерміновані низьким рівнем культури духовного і фізичного здоров'я населення. Тому актуальною є потреба громадянської освіти майбутніх медиків. Це забезпечить їх готовність до просвітницької та громадської роботи задля вирішення важливих проблем охорони здоров'я. Мета статті – визначити зміст і методи формування громадянської освіченості майбутніх медичних фахівців на засадах міждисциплінарної інтеграції. Авторка використовує методи аналізу наукової літератури, нормативних документів, контент-аналізу, індукції і дедукції.Встановлено, що структурування змісту громадянської освіти в межах правозахисного, гендерного та національного компонентів допоможе підготувати фахівців медицини до громадської роботи з різними соціальними групами, враховуючи національні особливості та світовий досвід захисту прав людини в сфері охорони здоров'я. Правозахисний компонент передбачає вивчення тем, пов'язаних із міжнародними нормативними актами, які регулюють забезпечення прав людини, особливо, вразливих груп (діти, діти сироти, діти з особливими потребами, ненароджені діти, а також національні меншини та люди з інвалідністю). Гендерний компонент означає вивчення359 № 2(17)2 0 1 9ПЕДАГОГIЧНI НАУКИпитань щодо реалізації рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків у сфері охорони здоров'я, вирішення проблем, детермінованих гендерними особливостями пацієнтів. У цьому контексті громадянська освіченість майбутніх медиків означає: по-перше, розуміння соціально-культурних і політико-правових чинників гендерних проблем у сфері охорони здоров'я; по-друге, готовність проводити просвітницьку роботу (в межах сімейної психології та конфліктології) задля попередження домашнього, сексуального насильства, а також надання професійної допомоги особам, які стали їх жертвами; по-третє, здатність визначати, аналізувати й вирішувати проблеми щодо планування сім'ї, абортів, постабортного синдрому та ін. Національний компонент громадянської освіченості пов'язаний з питаннями, що відображають основні риси української ідентичності, історичний досвід нації та їх роль у вирішенні медичних і біоетичних проблем.Пріоритетним методом формування громадянської освіченості студентів медичних ЗВО визначено метод підготовки проектів, спрямований на вироблення практичних навичок майбутніх медиків створювати та реалізовувати громадські ініціативи з метою покращення здоров'я нації. Цей метод допоможе студентам розвивати навички громадянської участі у суспільстві, у владі. Відтак, майбутні медики зможуть використовувати такі методи участі громадян, як місцева ініціатива, участь у громадських організаціях, волонтерські послуги чи діяльність, а також просвітницька кампанія. Даний метод буде ефективним за умови системної співпраці викладачів і студентів з метою підготовки та реалізації соціальних і медичних проектів.

ƒe analysis of the situation in the Bessarabian operational region and the forecast of its possible development, which were carried out by the authors, indicate that in the case of aggravation of the military-political situation, the bodies and units of the State Border Guard Service of Ukraine stationed in the area may be cut off from the supply of material and technical means by both land and sea. In this situation, the only possible option to maintain an adequate level of support is an airborne logistic one. In this connection, there is a need to form an appropriate system of airborne logistic support. ƒe article presents a method of forming the situation in the area of action system for the border guard units of the Joint Forces in the Bessarabian operational region, the algorithm of which includes the following stages. 1. Assessment ities of subordinate units to form an airborne logistic support system. 2. Determination of the variant of the airborne logistic support system construction. 3. Determination of the airborne logisticsupport system structure. 4. Determination of position deployment places of the airborne logistic support system. 5. Efficiency assessment of the proposed airborne logistic support system. 6. Checking the compliance of the proposed system according to the criterion of sufficient efficiency of the airborne logistic support system. ed that the obtained efficiency meets the specified criterion, the transition to the twel­h stage is carried out; in the other case, the transition is carried out to the enth stage. 7. Assessment of the possibilities of attracting own reserves to form the airborne logistic support system. 8. In case of availability of reserves, the return to the second stage should be carried out, in the other case – the transition is carried out to the ninth stage. 9. Request for providing reserves to a senior officer. 10. In case of a positive decision of the senior officer on allocation of reserves, the return to the second stage is carried out, in the other case the transition is carried out to theeleventh stage. 11. Preparation of proposals for supplementing the capabilities of he airborne logistic support system with other options of the support. 12. Decision making the airborne logistic support system creation. 13. Deployment the airborne logistic support system and organization of its work. The novelty of the method is the combined use of developed and known partialmode ls, indicators and criteria for assessing the airborne logistic support efficiency, which allows to form the most effective version of the airborne logistic support system.ƒe airborne logistic support system, which is created with the use of the developed method, is capable to ensure the actions of the border guard units of the Joint Forces in the Bessarabian operational region with a given efficiency. ; Проведений авторами аналіз обстановки у Бессарабському операційному районі та прогноз її можливого розвитку вказують, що у разі загострення воєнно-політичної обстановки органи та підрозділи Державної прикордонної служби України, які дислоковані у цьому районі, можуть бути відрізані від поставок матеріально-технічних засобів як наземними, так і морськими шляхами. У цій ситуації єдиним можливим варіантом підтримання належного рівня їх забезпечення є десантно-логістичне забезпечення. У зв'язку з цим постає необхідність у формуванні відповідної системи десантно-логістичного забезпечення. У статті представлено методику формування системи десантно-логістичного забезпечення прикордонних підрозділів складу Об'єднаних сил у Бессарабському операційному районі, алгоритм якої включає такі етапи. 1. Оцінка обстановки в районі дій та можливостей підпорядкованих підрозділів щодо формування системи десантно-логістичного забезпечення. 2. Визначення варіанта побудови системи десантно-логісичного забезпечення. 3. Визначення складу системи десантно-логістичного забезпечення. 4. Визначення місць розгортання позицій системи десантнологістичного забезпечення. 5. Оцінка ефективності пропонованої системи десантно-логістичного забезпечення. 6. Перевірка відповідності пропонованої системи за критерієм достатньої ефективності системи десантно-логістичного забезпечення. При умові, що отримана ефективність задовольняє зазначеному критерію, здійснюється перехід до дванадцятого етапу, в іншому випадку – перехід до сьомого етапу. 7. Оцінка можливостей щодо залучення власних резервів для формування системи десантно-логістичного забезпечення. 8. При наявності резервів здійснюється повернення до другого етапу, в іншому випадку – перехід до дев'ятого етапу. 9. Запит на отримання резервів старшого начальника. 10. При позитивному рішенні старшого начальника щодо виділення резервів здійснюється повернення до другого етапу, в іншому випадку – перехід до одинадцятого етапу. 11. Підготовка пропозицій щодо доповнення можливостей системи десантно-логістичного забезпечення іншими варіантами забезпечення. 12. Прийняття рішення щодо створення системи десантно-логістичного забезпечення. 13. Розгортання системи десантно-логістичного забезпечення та організація її роботи. Новизна методики полягає у комбінованому використанні розроблених та відомих часткових моделей, показників та критеріїв оцінки ефективності десантно-логістичного забезпечення, що дозволяє формувати найбільш ефективний варіант системи десантно-логістичного забезпечення. Створена із застосуванням розробленої методики система десантно-логістичного забезпечення спроможна забезпечити дії прикордонних підрозділів складу Об'єднаних сил у Бессарабському операційному районі із заданоюефективністю.

Pedagogical innovations, even pedagogical borrowing, are seen as remedies for some of the illsof education systems in general. They are supposed to provide solutions adapted to the findingsof insufficiency in reading, facilitation of learning, improvement of teaching, increase their understanding,etc. In order to achieve these qualitative objectives, the departments in charge ofthe education sector in Mali have developed multifaceted partnerships in order to bring togetherthe material, financial and human conditions that are essential for the success of educationalaction.These important resources were, on the one hand, managed as part of educational projects ledby agents designated for this purpose, or by technical units directly attached to the cabinet ofthe Ministry of Education for a good mastery of management and better visibility of the results.The best planning has been established by experts in this field (from the National PedagogicalInstitute (IPN) to the National Pedagogy Directorate (DNP) in close collaboration with theNational Directorate of Basic Education (DNEF) and other technical directions for the implementationof a so-called experimental phase to correct the strategy, then an extension or generalizationphase.The experimentation phases of these projects and educational projects have generally had convincingresults that can be extended to other areas or localities or regions and even to the nationalensemble. These results were presented through sharing workshops where the different actorswere invited from inside the country, where, for days, the reflection is committed to understandfirst the essential foundations of innovation, to understand the weaknesses but also the forcesand on this basis, make recommendations to the educational authorities for all arrangements tobe made for the success of innovation, the happiness of the Malian education system.However, despite this union of actors and especially their conviction for the success of innovation,why does it stop and it too abruptly halfway while the assessments undertaken so farremain favorable to a continuity? Why, despite the enthusiasm and dedication of the actorsevolving on the field of practice, the end of the educational project is announced as quickly asexpected? Is it in relation to a change of political will (because it counts a lot in the choice ofinnovations to be undertaken in the education system, because this choice is under the sovereigntyof the State) that innovation stops immediately? In other words, is it because of a disengagementof the actors on the ground that the innovation loses its enthusiasm?KeywordsPedagogical innovation, environmental education, convergent pedagogy, curriculum, training. ; Les innovations pédagogiques, (voire les emprunts pédagogiques) sont perçues comme desremèdes à certains maux que connaissent les systèmes éducatifs d'une manière générale. Ellessont censées apporter des solutions adaptées aux constats d'insuffisance comme en lecture,ou pour faciliter comme des apprentissages, améliorer des enseignements. Afin de réaliser cesobjectifs qualitatifs, les départements en charge du secteur de l'éducation du Mali ont développédes partenariats multiformes en vue de réunir les conditions matérielles, financières ethumaines indispensables pour la réussite de l'action éducative.Ces ressources importantes étaient d'une part, gérées dans le cadre de projets éducatifs pilotéspar des agents désignés à cet effet, ou par des cellules techniques directement rattachées aucabinet du ministère de l'éducation pour une bonne maitrise de la gestion et une meilleure visibilitédes résultats.Les meilleures planifications ont été établies par les experts en cette matière, (de l'Institut PédagogiqueNational (IPN) à la Direction Nationale de la Pédagogie (DNP) en collaboration étroiteavec la Direction Nationale de l'Enseignement Fondamental (DNEF) et les autres directionstechniques pour la mise en oeuvre d'une phase dite d'expérimentation pour corriger la stratégie,puis d'une phase d'extension ou de généralisation.Les phases d'expérimentation de ces projets et programmes éducatifs ont connu en généraldes résultats probants susceptibles d'êtres étendus à d'autres aires ou localités ou régions etmême à l'ensemble national. Ces résultats ont été présentés à travers des ateliers de partage oùles différents acteurs étaient invités de l'intérieur du pays, où, pendant des jours, la réflexionest engagée pour comprendre d'abord les fondements essentiels de l'innovation, appréhenderles faiblesses, mais aussi les forces et sur cette base, faire des recommandations aux autoritéséducatives pour toutes dispositions à prendre en vue de la réussite de l'innovation, au bonheurdu système éducatif malien.Cependant, en dépit de cette union des acteurs et surtout de leur conviction pour la réussitede l'innovation, pourquoi celle-ci s'arrête t-elle aussi brusquement à mi-chemin alors que lesévaluations entreprises jusque là restent favorables à une continuité? Pourquoi, malgré l'enthousiasmeet le dévouement des acteurs évoluant sur le terrain de la pratique, la fin du projetpédagogique s'annonce aussi vite que prévu? Est ce par rapport à un changement de volontépolitique (parce que cela compte beaucoup dans le choix des innovations à entreprendre dansle système éducatif, car ce choix relève de la souveraineté de l'Etat) que l'innovation s'arrêteaussitôt? En d'autres termes, est ce à cause d'un désengagement des acteurs sur le terrain quel'innovation perd de son engouement ?Mots clésInnovation pédagogique, éducation environnementale, pédagogie convergente, curriculum, formation.

The purpose of the article is to identify and analyze historical stories that were updated in the space of collective memory of residents of large Siberian cities (Omsk and Novosibirsk) in the conditions of democratic transformations in the country and society in 19852000; to achieve this goal, the author set the following tasks: to establish the factors of evolution of collective memory that arose during the period under review; to identify new features of translation of memory about the past; to reveal the stages and content of reflection of residents of large cities of Western Siberia on the theme of the historical past, taking into account the transformations that took place in the sphere of collective memory. The problems of studying the collective memory of modern Russian society, the politics of memory, and the factors of manipulation of historical consciousness have caused acute scientific and journalistic discussions for several years. An informative (due to its mass character) source for studying the transformations of collective memory is the letters of the citizens of the country as a response to various published materials related to the history of the country. The relevance of this topic is justified by the need to understand the processes that led to the formation of the views of residents of post-Soviet Russia about the past. The scientific novelty lies in the analysis of previously unclaimed archival sources that illustrate the process of evolution of the views of ordinary people on Russian history and, directly, the history of Siberia. The research was carried out within the framework of the problem field memory studies, which is characterized by the development of new interdisciplinary methods and approaches in the study of specific features of collective memory, as well as practices of historical policy; traditional retrospective and genetic methods of historical research were also used. Based on the reference to Omsk and Novosibirsk materials, we conclude that the stories on the theme of collective memory that were updated in the years of perestroika and the post-perestroika period are similar. First of all, these are the events of the revolution and Civil War in Russia, the events of the period of the 1920-ies1930-ies, the Great Patriotic war, but, at the same time, uncharacteristic for collective ideas about the past before 1985, an appeal to pre-revolutionary history, as well as a high degree of emphasis on the problems of modernity in their binding to historical facts. Transformations of ideas about the past in the 19851990-ies are characterized as global, which served as an impetus to the awakening of civil activity in society. The stages of strengthening and weakening of people's interest in historical subjects are determined depending on various political and socio-economic factors. ; памяти жителей крупных сибирских городов (Омск и Новосибирск) в условиях демократических преобразований в стране и обществе в 19852000 гг.; для реализации этой цели автор поставил следующие задачи: установить факторы эволюции коллективной памяти, возникшие в рассматриваемый период; выявить новые особенности трансляции памяти о прошлом; раскрыть этапы и содержание рефлексии жителей крупных городов Западной Сибири на тему исторического прошлого, учитывая трансформации, происходившие в сфере коллективной памяти. Проблемы изучения коллективной памяти современного российского общества, политика памяти, факторы манипуляции историческим сознанием не первый год вызывают острые научные и публицистические дискуссии. Информативным в силу своей массовости источником по изучению трансформаций коллективной памяти являются письма граждан как отклик на различные опубликованные материалы, касающиеся истории страны. Актуальность данной темы обоснована необходимостью понимания процессов, в результате которых формировались представления жителей постсоветской России о прошлом. Научная новизна заключается в анализе ранее не востребованных архивных источников, иллюстрирующих процесс эволюции взглядов простых людей на общероссийскую историю и непосредственно историю Сибири. Исследование выполнено в рамках проблемного поля memory studies, которому свойственны разработки новых междисциплинарных методов и подходов при изучении специфических особенностей коллективной памяти, а также практик исторической политики; были также использованы традиционные ретроспективный и генетический методы исторического исследования. На основе обращения к омским и новосибирским материалам делается вывод о схожести актуализированных в годы перестройки и постперестроечный период сюжетов на тему коллективной памяти. В первую очередь это события революции и Гражданской войны в России, события периода 19201930-х гг., Великой Отечественной войны, но вместе с тем нехарактерное для коллективных представлений о прошлом до 1985 года обращение к дореволюционной истории, а также высокая степень акцентирования внимания на проблемах современности в их привязке к историческим фактам. Трансформации представлений о прошлом в 19851990-е гг. характеризуются как глобальные, послужившие толчком к пробуждению гражданской активности общества. Определяются этапы усиления и ослабления интереса людей к историческим сюжетам в зависимости от различных политических и социально-экономических факторов.

The UK social care system, which in its current form dates largely from the post- Second World War welfare state settlement, has both expanded hugely in recent decades, and by common consent is now dysfunctional in various respects. It is not without irony that Thorlby et al., (2018:3) pointed out that, whilst the 70th anniversary of the NHS was marked with much celebration, the same anniversary of social care passed largely unnoticed. The fault line established 70 years ago between health care which is provided by a national agency and free at the point of use and social care which is means-tested and provided by local government, remains a fundamental source of inequity and unfairness today. These issues include the level of national funding and how that is determined, the allocation and availability of funding among social care authorities, the individual budget decisions and choices made by those authorities and the way decisions on funding and care packages are taken for individuals with social care needs. Two very important questions that arise from this dysfunctional system, are the extent to which the rights of individuals, for example under the Care Act 2014, are being respected and, if not, what is the level and urgency of tackling those unmet needs. This report considers the academic and other material which has been produced in recent times to address these and related questions. It has been validated by the experience of the authors and contact with active professionals in the field, but is in essence a literature review. Further empirical work would be able to address in detail the problems in the national and local funding systems and the levels and types of unmet need, and consider the proposals which are being put forward currently to remedy these issues and identify those which have the greatest chance of success in terms of helping individuals in need. This report was commissioned by Access Social Care with the following aim and objective in mind: Aim The overall aim of this review was to present a picture of levels of unmet need in relation to social care in England since 2008 to the present, so as to encapsulate austerity measures and the Care Act 2014. Objective The objective was to bring together academic analysis to gain a better understanding of unmet need, with a view to informing better decision making. Main findings • The number of people with a disability in the U.K. has continued to rise in recent years, and is now around 21% of the total population, or 14.1 million people • There is also an increasing number of people with learning disabilities who thanks to medical advances are now not only surviving childhood but living much longer. Their needs will call for particular attention in coming years. • The number of older, and oldest-old, people is also rising as it is in many countries. Currently there are over 703 million people over the age of 65 Between 2015 and 2030 there will be some 500 million more people over 60 in the world. In the U.K. the number of people over 85, when needs tend to increase sharply, will double from 1.6 million by 2041. • These changes and pressures on adult social care however have not been matched in the last decade by increases in available resources or by clearly articulated and robustly modelled strategies for tackling these incipient challenges. Since 2010 the amount spent by councils first fell sharply and has since recovered slowly to near the same real times level, but during a decade when demand and needs have risen considerably. There is a broad consensus across local authorities of all political stripes that social care is underfunded. • The numbers of people receiving social care has fallen by 7% between 2015/16 and 2018/19. • Unsurprisingly then, many studies identify large and increasing numbers of people who are not receiving the social care they need and to which they may well be entitled under the legislation. • There is, though a dearth of studies that specifically look at unmet needs – especially for people from BAME backgrounds and LGBT groups. • 'Need' and 'unmet' need remain conceptually complex, with functional-based approaches to measure it remaining the default. More qualitative accounts of what unmet need means for the everyday lives of people with disabilities are missing. • Although actions are often discussed to remedy some of these identified problems there is no current plan or timetable for doing so. Recommendations. 1. Immediateactionisneededtoaddressunderfundingofsocialcareespecially given the increased pressures COVID-19 has placed on the system. 2. Afullandempiricallysoundpictureofthelevelsandtypesofunmetneedfor social care. 3. Onthatbasisabetterandsharedunderstandingoftheresourceswhichwouldbe needed over time to move towards meeting those needs. 4. Analysisoftheimpactsofthoseresourceimplicationsforlocalgovernmentand the extent to which that is viable in the current system given their other responsibilities.

The article is focused on the research of social control and functioning of total institutions in the social control policy in the Postmodern society. Topicality. The relevance of this study is explained with qualitatively new trends in the development of the Postmodern society, where criminal justice is increasingly ceasing to be actually classical justice in the traditional sense, and is increasingly manifesting itself as a purely political tool. In the paper, the author departs from the traditional approach to social control, which in the light of classical views is carried out by society on the "deviant". Results. The author postulates that in the new coordinate system of Postmodern society number of deviants expands due to potential (sometimes even simply declared) deviants. The key categories of protection of society are not "crime" and "just and lawful punishment" but deeper and penetrating social control over much larger groups with the help of formally independent institutions. The above process is characterized by the fact that clear boundaries between such closed total institutions and non-institutional applications are blurring. The boundaries between the above-mentioned "honest citizens" and "deviants" (even criminals) are also blurring. It has been found that in modern conditions, society no longer exercises social control, but social control over society by the state and even private entities that have national or even transnational power. Conclusion. The article concludes that in the Postmodern society, punishment and other forms of social control are devoid of traditional goals (including "correction" or "re-education" of deviants). Society ceases to be a subject of social control and becomes its object, exposed to net-widening processes, as a result of which the Posmodern society acquires the characteristics of a carceral society, where national social control systems (including total institutions) become more mobile and acquire qualitatively new forms, significance and significance. ; Статья посвящена исследованию социального контроля и функционированию тотальных институтов в политике социального контроля в условиях общества Постмодерна. Актуальность исследования обусловлена качественно новыми тенденциями развития общества Постмодерна, где уголовная юстиция все больше перестает быть собственно классической юстицией в традиционном понимании, и все больше проявляет себя как политический инструмент. В своем исследовании автор отходит от традиционного подхода к социальному контролю, в свете классических взглядов осуществляется обществом «девианты».Результаты. Автор постулирует, что в новой системе координат общества постмодерна расширяется круг девиантов за счет потенциальных (иногда даже просто задекларированных) девиантов, а ключевыми категориями защиты общества становятся не «преступление» и «справедливое и законное наказание», а более глубокий и проникающий социальный контроль над значительно больше группами населения с помощью формально независимых институтов. Указанный выше процесс характеризуется тем, что четкие границы между такими закрытыми тотальными институтами и неинституциональными приложениями растворяются. Так же растворяются границы между упомянутыми выше «честными гражданами» и «девиантами» (даже преступниками). Выявлено, что в современных условиях уже не общество осуществляет социальный контроль, а социальный контроль осуществляется над обществом со стороны государства и даже частных субъектов, имеющих национальную или даже транснациональную власть. Выводы. В статье делается вывод, что в условиях общества Постмодерна наказания и другие формы социального контроля лишены традиционных целей (включая «исправления» или «перевоспитания» девиантов). Общество перестает быть субъектом социального контроля и превращается в его объект, подвергаясь воздействию процессов net-widening, в результате чего общество Постмодерна приобретает признаки карцерного общества, где национальные системы социального контроля (включая тотальные институты) становятся более мобильными и приобретают качественно новые формы, значимость и значение. ; Стаття присвячена дослідженню соціального контролю та функціонуванню тотальних інституцій в політиці соціального контролю в умовах суспільства Постмодерну. Актуальність дослідження обумовлена якісно новими тенденціями розвитку суспільства Постмодерну, де кримінальна юстиція дедалі більше перестає бути власне класичною юстицією у традиційному розумінні, і дедалі більше проявляє себе як політичний інструмент. У своєму дослідженні автор відходить від традиційного підходу щодо соціального контролю, який у світлі класичних поглядів здійснюється суспільством за «девіантами». Результати. Автор постулює, що у новій системі координат суспільства Постмодерну розширюється коло девіантів за рахунок потенційних (іноді навіть просто задекларованих) девіантів, а ключовими категоріями захисту суспільства стають не «злочин» та «справедливе й законне покарання», а більш глибокий та проникаючий соціальний контроль над значно більшими групами населення за допомогою формально незалежних інституцій. Зазначений вище процес характеризується тим, що чіткі кордони між такими закритими тотальними інституціями та неінституційними додатками розчиняються. Так само розчиняються кордони між згаданими вище «чесними громадянами» та «девіантами» (навіть злочинцями). Виявлено, що у сучасних умовах вже не суспільство здійснює соціальний контроль, а соціальний контроль здійснюється над суспільством з боку держави та навіть приватних суб'єктів, які мають національну або навіть транснаціональну владу. Висновки. У статті робиться висновок, що в умовах суспільства Постмодерну покарання та інші форми соціального контролю позбавлені традиційних цілей (включаючи «виправлення» або» перевиховання» девіантів). Суспільство перестає бути суб'єктом соціального контролю та перетворюються на його об'єкт, піддаючись впливу процесів net-widening, внаслідок чого суспільство Посмодерну набуває ознак карцерного суспільства, де національні системи соціального контролю (включаючи тотальні інституції) стають більш мобільними та набувають якісно нових форм, значущості та значення.

Colombian military forces play a very important role framed within the defense of the national security and State's interests; it has also acquired an important role within society by developing labors and functions that, within several aspects, are not of their correspondence. Taking into account the functions proper to their activities and executions, the main purpose of this article is to display them and see how they detach in the operational realm, which is why an analysis of the public policies of the 2010-2022 period is necessary; this period condensates this change and is the period in which the conditions that propitiated the conjunctural factors and their political and economical problems are visible. For this, a comparison was performed to determine the existing inflexion in the public policies and thus establishing the changes and restrictions. The methodology employed for this was exploratory at the beginning and later explicative in its development and analysis, using secondary data collecting techniques, i.e., because of how unexplored this topic is in Colombia, we felt compelled to expose it, and this leads us to seek for reliable sources that tried to explain the topic from other perspectives; we then moved forward to the explanation of the hypothesis raised about it regarding the phenomenon in question (Hernández, Fernández-Collado y Baptista, 1997, pp. 44-52), taking into account that the sources were based on alternative data and analyzed public policies that tackled national security and national defense topics. Finally, an analysis of the results was performed and conclusions weremade to answer the research question. ; Las Fuerzas Militares de Colombia juegan un papel importante que se enmarca en la seguridad y defensa nacional y en los intereses del Estado. También han adquirido un rol importante en la sociedad fungiendo labores y funciones que, dentro de muchos aspectos, no son las que les corresponden. Teniendo presentes las funciones propias en sus actividades y ejecuciones, el objetivo principal de este artículo fue mostrarlas y ver cómo se desprenden del ámbito operacional, por lo que se hizo necesario analizar las políticas públicas en el periodo 2010-2022: este periodo condensa dicho cambio y es en donde se ven las condiciones que propician factores de coyuntura y sus problemáticas tanto políticas como económicas. Así, se hizo una comparación para determinar la inflexión que existe dentro de las políticas públicas, estableciendo así los cambios y restricciones. La metodología que se empleó fue de carácter exploratorio al comienzo, y de carácter explicativo en el desarrollo y análisis, usando técnicas de recolección secundarias de datos. Por tratarse de un tema poco explorado en Colombia surgió la necesidad de exponerlo, para esto fue necesario buscar fuentes confiables que trataran de explicar el tema desde otras perspectivas; después, se continuó con la explicación de la hipótesis planteada respecto al fenómeno a tratar (Hernández, Fernández-Collado y Baptista, 1997, pp. 44-52), teniendo en cuenta que las fuentes se basaron en datos alternos y analizaron políticas públicas que trataron temas de seguridad y defensa nacional. Finalmente, se realizó un análisis y conclusiones de los resultados obtenidos con el objetivo de dar respuesta a la pregunta problema. ; As Forças Militares da Colômbia desempenham um papel importante que está delimitado na segurança e defesa nacional e nos interesses do Estado e que vem conquistando um lugar importante na sociedade ao ocupar serviços e funções que, dentro de muitos aspectos, não lhe correspondem. Tendo presentes as funções próprias em suas atividades e execuções, este artigo tem o objetivo principal de mostrá-las e ver como são desprendidas do âmbito operacional, para isso é necessário analisar as políticas públicas entre 2010 e 2022, período que condensa essa mudança e onde são vistas as condições que promovem fatores de conjuntura e suas problemáticas políticas e econômicas. Para isso, comparou-se para determinar a inflexão que existe dentro das políticas públicas, estabelecendo assim mudanças e restrições. A metodologia utilizada foi de caráter exploratório no início e de caráter explicativo no desenvolvimento e na análise, com técnicas de coleta de dados secundárias, devido a que o tema é pouco explorado na Colômbia e, portanto, houve a necessidade de expô-lo e para isso devemos buscar fontes confiáveis que tentaram explicar o tema sob outras perspectivas. Em seguida, continuamos com a explicação da hipótese proposta a respeito do fenômeno em questão (Hernández, Fernández-Collado e Baptista, 1997, pp. 44-52), considerando que as fontes estão baseadas em dados alternativos, e analisamos políticas públicas que trataram temas de segurança e defesa nacional. Por último, são realizadas análises e conclusões dos resultados obtidos com o objetivo de dar resposta à pergunta problema da pesquisa.

Este ensaio objetiva discutir uma forma de organizar e de sistematizar o projeto de pesquisa no âmbito da graduação e da pós-graduação com ênfase em construir os componentes epistemológicos. A problematização emerge das reflexões dos autores sobre as questões metodológicas, decorrentes das orientações do trabalho acadêmico, particularmente sobre a construção do projeto e da pesquisa, bem como dos seus componentes no âmbito teórico e empírico, a fim de responder à questão norteadora, que se coloca nos seguintes termos: quais itinerários epistemológicos são possíveis/necessários na construção do projeto da pesquisa? O diálogo sobre a construção do conhecimento é delineado na perspectiva das teorias críticas e com opção política no sentido de decisão e de comprometimento com a realidade do estudo. Com tal finalidade, este ensaio pretende, em sua condição de provisoriedade e pela própria natureza da construção do conhecimento, evidenciar o rigor sem desejar a exatidão, porém caracteriza marcas de sua autoria pelo contínuo processo de conhecer, uma vez que se reconhece nas afirmações uma contra palavra. As contribuições deste ensaio perpassam pelo debate sobre como delimitar o objeto, construir a problemática e seus objetivos, além dos fundamentos teóricos, da identificação das categorias, do levantamento de informação e sua análise e a estrutura de planejamento da própria investigação. Conclui-se também, diante da compreensão dialógica, que o projeto e o seu produto como pesquisa constituem-se de um trabalho que articula a própria formação, a qual se deseja com autonomia e marcada de intencionalidade e historicidade. ; This essay aims to discuss a way to organize and systematize the research project in the scope of undergraduate and graduate studies with emphasis on building epistemological components. The problematization emerges from the authors' reflections on methodological questions, resulting from the orientations of academic work, particularly on the construction of the project and research, as well as its components in the theoretical and empirical scope, in order to answer the guiding question, which arises in the following terms: which epistemological itineraries are possible/necessary in the construction of the research project? The dialogue on the construction of knowledge is delineated from the perspective of critical theories and with political option in the sense of decision and commitment to the reality of the study. To this end, this essay intends, in its condition of provisionality and by the very nature of the construction of knowledge, to highlight the rigor without desiring accuracy, but characterizes marks of its own by the continuous process of knowing, since it is recognized in the statements an against word. The contributions of this essay permeate the debate on how to delimit the object, construct the problem and its objectives, in addition to the theoretical foundations, the identification of categories, the survey of information and its analysis and the planning structure of the investigation itself. It is also concluded, in view of dialogical understanding, that the project and its product as research constitute a work that articulates one's own formation, which is desired with autonomy and marked with intentionality and historicity. ; Este ensayo tiene como objetivo discutir una manera de organizar y sistematizar el proyecto de investigación en el ámbito de los estudios de pregrado y posgrado con énfasis en la construcción de componentes epistemológicos. La problematización surge de las reflexiones de los autores sobre cuestiones metodológicas, resultantes de las orientaciones del trabajo académico, en particular sobre la construcción del proyecto y la investigación, así como sus componentes en el ámbito teórico y empírico, con el fin de responder a la pregunta guía, que surge en los siguientes términos: ¿qué itinerarios epistemológicos son posibles/necesarios en la construcción del proyecto de investigación? El diálogo sobre la construcción del conocimiento se delinea desde la perspectiva de las teorías críticas y con la opción política en el sentido de la decisión y el compromiso con la realidad del estudio. Con este fin, este ensayo pretende, en su estado de provisionalidad y por la propia naturaleza de la construcción del conocimiento, destacar el rigor sin desear exactitud, pero caracteriza las marcas propias por el continuo proceso de conocimiento, ya que se reconoce en las declaraciones a contra palabra. Las contribuciones de este ensayo impregnan el debate sobre cómo delimitar el objeto, construir el problema y sus objetivos, además de los fundamentos teóricos, la identificación de categorías, la encuesta de información y su análisis y la estructura de planificación de la propia investigación. También se concluye, en vista de la comprensión dialogante, que el proyecto y su producto como investigación constituyen una obra que articula la propia formación, que se desea con autonomía y se caracteriza por la intencionalidad y la historicidad.