Suchergebnisse

Review of the monograph: Michał Jarnecki, Piotr Kołakowski. "Ukraiński Piemont" ("Ukrainian Piedmont") on the Political Arena. Zakarpattia during the Period of Autonomy in 1938 – 1939 / Translated from Polish by Ivan Zymomria. Uzhhorod: Polygraph Center "Lira", 2022. 384 p. ; Рецензія на монографію: Ярнецкі Міхал, Колаковскі Пьотр. "Український П'ємонт" на політичній шахівниці. Закарпаття в період автономії 1938 – 1939 / Переклад із польської Івана Зимомрі. Ужгород: Поліграфцентр "Ліра", 2022. 384 с.

Ukraine's division today is mostly a consequence of its peripheral status: throughout the course of history the Ukrainians should (have) achieve(d) independence and the establishment of a sovereign state in the political vacuum that developed due to the rivalry of the neighboring great powers. In the East-European region Ukraine did have a state several times for a short period and in a much debated way, but it only gained complete sovereignity in 1991, while Russia had considered Ukraine, which "voluntarily joined" the empire in 1654, part of the Russian state. What has also contributed to Ukraine's division and the belated establishment of a state was that it did not have a unified national identity: in East- and Central Ukraine, which were continuously under Russian rule from the middle of the 17th century, a strong national movement could never develop. Then, following the partition of Poland, when West-Ukraine – with the exception of Galicia – became part of Russia, most of the Ukrainian territories belonged to – but did not comprise – one state. In Galicia, which was the western border of the eastern Slavic territories and was under the considerably liberal rule of Austria, and was called "the Ukrainian Piedmont", a stronger national self-consciousness developed after 1772. That is why it was there that the idea of a unified Ukrainian state was conceived first, the realization of which, however, took more than a hundred years, because of the division and weak national consciousness of the Ukrainians.

На прикладі парламентського досвіду галицьких українців розкриваються особливості формування національної правосвідомості, правової культури та українсько-польського протистояння у період з 1848 по 1914 рр. Наводяться відомості про виборчі кампанії до крайового Галицького сейму та австрійського парламенту, що ґрунтувалися на локальному та національному законодавстві й призводили як до загострення міжнаціонального протистояння в "Королівстві Галіції та Лодомерії", а також і до вирішення низки практичних проблем. Схарактеризовано діяльність українських депутатів К. Левицького, Є. Олесницького, Є. Петрушевича, Ю. Романчука, Г. Яхимовича у стінах імперського парламенту та крайового сейму як важливу складову перетворення української спільноти у свідому своїх політичних інтересів націю. Problem statement. "The experience" category is an indicator that reflects how useful the work of the certain subjects can be. The usefulness of parliamentary experience lies in the implementation of political platforms and the ability to effectively manage all spheres of public life. The experience of parliamentarism of Galician Ukrainians is actually today, because they have transformed the region into "Ukrainian Piedmont", have become the political elite that led the people, arousing confidence in them, forming justice and laying the foundations of the nation's self-identification. However, at present, there is no comprehensive study of the experience of parliamentary activity of Ukrainians in the Habsburg Empire in the period from 1848 to 1914, with an analysis of changes in their legal system and its impact on the general level of culture of the Galychyna. Methods. The research method is General scientific dialectical, historic-legal, comparative methods. The purpose of our work is to characterize the acquisition of parliamentary experience by Galician Ukrainians in the period from 1848 to 1914. Results. Its novelty is to establish a connection between the first experience of the parliamentary struggle of Galician Ukrainians from ...

На прикладі парламентського досвіду галицьких українців розкриваються особливості формування національної правосвідомості, правової культури та українсько-польського протистояння у період з 1848 по 1914 рр. Наводяться відомості про виборчі кампанії до крайового Галицького сейму та австрійського парламенту, що ґрунтувалися на локальному та національному законодавстві й призводили як до загострення міжнаціонального протистояння в "Королівстві Галіції та Лодомерії", а також і до вирішення низки практичних проблем. Схарактеризовано діяльність українських депутатів К. Левицького, Є. Олесницького, Є. Петрушевича, Ю. Романчука, Г. Яхимовича у стінах імперського парламенту та крайового сейму як важливу складову перетворення української спільноти у свідому своїх політичних інтересів націю. Problem statement. "The experience" category is an indicator that reflects how useful the work of the certain subjects can be. The usefulness of parliamentary experience lies in the implementation of political platforms and the ability to effectively manage all spheres of public life. The experience of parliamentarism of Galician Ukrainians is actually today, because they have transformed the region into "Ukrainian Piedmont", have become the political elite that led the people, arousing confidence in them, forming justice and laying the foundations of the nation's self-identification. However, at present, there is no comprehensive study of the experience of parliamentary activity of Ukrainians in the Habsburg Empire in the period from 1848 to 1914, with an analysis of changes in their legal system and its impact on the general level of culture of the Galychyna. Methods. The research method is General scientific dialectical, historic-legal, comparative methods. The purpose of our work is to characterize the acquisition of parliamentary experience by Galician Ukrainians in the period from 1848 to 1914. Results. Its novelty is to establish a connection between the first experience of the parliamentary struggle of Galician Ukrainians from ...

Through the prism of the Subcarpathian press of the first third of the twentieth century, the tragic period of establishment of the Ukrainian statehood on the eve of World War II, the struggle for the free development of the Ukrainian nation on the territory of Subcarpathian Ruthenia due to the Munich Agreement and the dangerous political game of England, France, Germany and Italy, as well as Poland and Hungary, in the epicenter of ambitions of which Transcarpathia was caught, is delineated. Further development was given to the issues of struggle of the Ukrainians in Transcarpathia for the realization of the "peoples' right to self-determination" in the course of the forceful formation of the joint Polish-Hungarian border after the Second Czechoslovak crisis of 1938, which had given rise to the actual division of Czechoslovakia on the one hand, and the intensification of Ukrainians' national aspirations - on the other. The geopolitical aspects of the game of the Central Powers, as well as of Poland and Hungary in the process of "redrawing Europe", the international peculiarities of the policy of appeasement of an aggressor of 1938 as a process of concessions and losses, in which the Transcarpathian lands remained as currency and the government of the autonomous Subcarpathian Ruthenia had to struggle alone against imperial revisionism, aggressive propaganda and destructive armed sabotage, were analyzed. Based on the Transcarpathian periodicals, the development of relations between the Carpathian Ukraine and practically the only foreign-policy partner - Germany - is shown in the context of the formation of the Hitler's strategy of the "Eurasian Axis", where the Ukrainian lands had a significant role. Factors of influence on the formation of the new European political reality and the role of the Ukrainian country in it are investigated. When using the press as a key source of historical data, a comprehensive picture of the Central Powers' encroachments and aspirations and their practical intentions in an international crisis is reflected. ; Через призму подкарпатской прессы первой трети ХХ в. освещен трагический период становления украинской государственности накануне Второй мировой войны, ход борьбы за свободное развитие украинской нации на территории Подкарпатской Руси в результате Мюнхенского соглашения и опасной политической игры Англии, Франции, Германии и Италии, а также Польши и Венгрии, в эпицентре амбиций которых оказалось Закарпатье. Дальнейшее развитие получили вопросы борьбы украинского Закарпатья за воплощение «права народов на самоопределение» в процессе силового формирования совместной польско-венгерской границы после Второго Чехословацкого кризиса 1938 года, давшая начало фактическому разделению Чехословакии с одной стороны, и активизации национальных стремлений украинцев с другой. Проанализированы геополитические аспекты игры центральноевропейских государств, а также Польши и Венгрии в процессе «перекраивания Европы», международные особенности политики умиротворения агрессора 1938 года как процесса уступок и потерь, в которых закарпатские земли оставались разменной монетой, а правительство автономной Подкарпатской Руси было вынуждено самостоятельно бороться против имперского ревизионизма, агрессивной пропаганды и разрушительных вооруженных диверсий. Опираясь на закарпатскую периодику, авторы показали развитие отношений между Карпатской Украиной и практически единственным внешнеполитическим партнером - Германией - в контексте формирования гитлеровской стратегии «Евразийской оси», где украинским землям отводилась значительная роль. Исследованы факторы влияния на формирование новой европейской политической реальности и роли в ней украинского края. При использовании прессы как ключевого источника исторических данных отражена целостная картина посягательств и стремлений центральноевропейских государств и их практические намерения в условиях международного кризиса. ; Крізь призму підкарпатської преси першої третини ХХ ст. висвітлено трагічний період становлення української державності напередодні ІІ Світової війни, перебіг боротьби за вільний розвиток української нації на території Підкарпатської Русі внаслідок Мюнхенської угоди й небезпечної політичної гри Англії, Франції, Німеччини та Італії, а також Польщі та Угорщини, в епіцентрі амбіцій яких опинилося Закарпаття. Подальшого висвітлення отримали питання боротьби українців Закарпаття за втілення «права народів на самовизначення» в процесі силового формування спільного польсько-угорського кордону після Другої Чехословацької кризи 1938 р., що дала початок фактичному поділові Чехословаччини з одного боку, та активізації національних прагнень українців з іншого. Проаналізовано геополітичні аспекти гри центральноєвропейських держав, а також Польщі та Угорщини в процесі «перекроювання Європи», міжнародні особливості політики умиротворення агресора 1938 р. як процесу поступок та втрат, в яких закарпатські землі залишалися розмінною монетою, а уряд автономної Підкарпатської Русі був змушений самотужки боротися проти імперського ревізіонізму, агресивної пропаганди та руйнівних збройних диверсій. Спираючись на закарпатську періодику, автори показали розвиток взаємин між Карпатською Україною та практично єдиним зовнішньополітичним партнером - Німеччиною - в контексті формування гітлерівської стратегії «Євразійської осі», де українським землям відводилась значна роль. Досліджено чинники впливу на формування нової європейської політичної реальності і ролі в ній українського краю. При використанні преси як ключового джерела історичних даних відображено цілісну картину зазіхань і прагнень Центральних держав та їх практичні наміри в умовах міжнародної кризи.

Through the prism of the Subcarpathian press of the first third of the twentieth century, the tragic period of establishment of the Ukrainian statehood on the eve of World War II, the struggle for the free development of the Ukrainian nation on the territory of Subcarpathian Ruthenia due to the Munich Agreement and the dangerous political game of England, France, Germany and Italy, as well as Poland and Hungary, in the epicenter of ambitions of which Transcarpathia was caught, is delineated. Further development was given to the issues of struggle of the Ukrainians in Transcarpathia for the realization of the "peoples' right to self-determination" in the course of the forceful formation of the joint Polish-Hungarian border after the Second Czechoslovak crisis of 1938, which had given rise to the actual division of Czechoslovakia on the one hand, and the intensification of Ukrainians' national aspirations - on the other. The geopolitical aspects of the game of the Central Powers, as well as of Poland and Hungary in the process of "redrawing Europe", the international peculiarities of the policy of appeasement of an aggressor of 1938 as a process of concessions and losses, in which the Transcarpathian lands remained as currency and the government of the autonomous Subcarpathian Ruthenia had to struggle alone against imperial revisionism, aggressive propaganda and destructive armed sabotage, were analyzed. Based on the Transcarpathian periodicals, the development of relations between the Carpathian Ukraine and practically the only foreign-policy partner - Germany - is shown in the context of the formation of the Hitler's strategy of the "Eurasian Axis", where the Ukrainian lands had a significant role. Factors of influence on the formation of the new European political reality and the role of the Ukrainian country in it are investigated. When using the press as a key source of historical data, a comprehensive picture of the Central Powers' encroachments and aspirations and their practical intentions in an international crisis is reflected. ; Через призму подкарпатской прессы первой трети ХХ в. освещен трагический период становления украинской государственности накануне Второй мировой войны, ход борьбы за свободное развитие украинской нации на территории Подкарпатской Руси в результате Мюнхенского соглашения и опасной политической игры Англии, Франции, Германии и Италии, а также Польши и Венгрии, в эпицентре амбиций которых оказалось Закарпатье. Дальнейшее развитие получили вопросы борьбы украинского Закарпатья за воплощение «права народов на самоопределение» в процессе силового формирования совместной польско-венгерской границы после Второго Чехословацкого кризиса 1938 года, давшая начало фактическому разделению Чехословакии с одной стороны, и активизации национальных стремлений украинцев с другой. Проанализированы геополитические аспекты игры центральноевропейских государств, а также Польши и Венгрии в процессе «перекраивания Европы», международные особенности политики умиротворения агрессора 1938 года как процесса уступок и потерь, в которых закарпатские земли оставались разменной монетой, а правительство автономной Подкарпатской Руси было вынуждено самостоятельно бороться против имперского ревизионизма, агрессивной пропаганды и разрушительных вооруженных диверсий. Опираясь на закарпатскую периодику, авторы показали развитие отношений между Карпатской Украиной и практически единственным внешнеполитическим партнером - Германией - в контексте формирования гитлеровской стратегии «Евразийской оси», где украинским землям отводилась значительная роль. Исследованы факторы влияния на формирование новой европейской политической реальности и роли в ней украинского края. При использовании прессы как ключевого источника исторических данных отражена целостная картина посягательств и стремлений центральноевропейских государств и их практические намерения в условиях международного кризиса. ; Крізь призму підкарпатської преси першої третини ХХ ст. висвітлено трагічний період становлення української державності напередодні ІІ Світової війни, перебіг боротьби за вільний розвиток української нації на території Підкарпатської Русі внаслідок Мюнхенської угоди й небезпечної політичної гри Англії, Франції, Німеччини та Італії, а також Польщі та Угорщини, в епіцентрі амбіцій яких опинилося Закарпаття. Подальшого висвітлення отримали питання боротьби українців Закарпаття за втілення «права народів на самовизначення» в процесі силового формування спільного польсько-угорського кордону після Другої Чехословацької кризи 1938 р., що дала початок фактичному поділові Чехословаччини з одного боку, та активізації національних прагнень українців з іншого. Проаналізовано геополітичні аспекти гри центральноєвропейських держав, а також Польщі та Угорщини в процесі «перекроювання Європи», міжнародні особливості політики умиротворення агресора 1938 р. як процесу поступок та втрат, в яких закарпатські землі залишалися розмінною монетою, а уряд автономної Підкарпатської Русі був змушений самотужки боротися проти імперського ревізіонізму, агресивної пропаганди та руйнівних збройних диверсій. Спираючись на закарпатську періодику, автори показали розвиток взаємин між Карпатською Україною та практично єдиним зовнішньополітичним партнером - Німеччиною - в контексті формування гітлерівської стратегії «Євразійської осі», де українським землям відводилась значна роль. Досліджено чинники впливу на формування нової європейської політичної реальності і ролі в ній українського краю. При використанні преси як ключового джерела історичних даних відображено цілісну картину зазіхань і прагнень Центральних держав та їх практичні наміри в умовах міжнародної кризи.

The West Ukrainian city of Lviv is often described as a "cradle", or "hotbed", of Ukrainian nationalism, within a broader media-spread narrative that counter-opposes Ukraine's allegedly "nationalistic West" and so-called "pro-Russian East". The article questions this quasi-binary opposition at the both formal-logical and substantive level, and examines the factors that informed and still tend to support the "nationalistic" image of the region. It finds out no data-based evidence of a higher level of xenophobia or intolerance in Western Ukraine if compared with other Ukrainian regions or some neighboring states, and concludes that the primary reason for the "nationalistic" othering of the city of Lviv and the Western Ukraine was their defiance of the Soviet rule, Soviet norms and values in the post-WWII period. That defiance had many forms but the most manifestly observable was a brazen free use of Ukrainian in the urban environment, deemed "nationalistic" and stigmatized elsewhere in Ukraine. The article draws on the earlier observations of close connection between Ukrainian identity (nationalism) and pro-Western orientation (set of values), determined by a peculiar development of the Ukrainian national project since its very inception in the first half of the 19th century. The higher patriotic mobilization in Lviv (and in Western Ukraine in general) is seen as the main reason for a higher level of social optimism and apparently exaggerated assessments of personal well-being in Lviv vis-à-vis Ukraine's average. Nowadays, West Ukrainians and the denizens of Lviv face a difficult dual task: to tackle their burdensome "nationalistic" image and to play the self-assigned role of Ukrainian "Piedmont" that leads both the national revival and social modernization. The emphasis on the latter, the essay implies, might be a good key to the successful managing of the former. Key words: Lviv, Western Ukraine, nationalism, xenophobia, propagandistic othering and stereotyping.

The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi). The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted. The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state. The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet». All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was ...

Розкривається значущість галицьких революційних змагань та їх впливу на обґрунтування месіанської візії міжвоєнного часу. Встановлено, що напередодні вищезазначених подій політичне становище галицьких українців значно погіршилося внаслідок протидії польського політикуму, що у подальшому призвело до активізації міжетнічної ворожнечі. Аналі­зується роль австрійського чинника у державотворчих процесах галиць­ких українців. З'ясовано, що революційні події справили позитивний вплив на оформлення месіанської сентенції міжвоєнного часу. Констату­ється, що найзначнішими подіями стали українсько-польська війна 1918-1919 рр. (хоча галичани й зазнали поразки через об'єктивні при­чини, ця війна стала каталізатором активізації визвольної боротьби в роки інкорпорації краю Другою Річчю Посполитою) та возз'єднання укра­їнських земель 1919 р., яке довершило модерну галицьку візію «україн­ського П'ємонту» та стало одним зі свідчень реальності існування об'єд­наної української держави. Констатується, що революційні події значно вплинули на подальший розвиток месіанської сентенції та зумовили трансформацію Галичини у центр збереження українськості та націо­нальної ідеї. ; Significance of Galician revolutionary movement and its impact on justification of the messianic vision of the interwar period is revealed, It is established that on the eve of the above-mentioned events political condition of the Galician Ukrainians has deteriorated considerably as a result of the opposition of Polish politicians, which led to further intensification of the interethnic confrontation, Role of the Austrian factor in the state-building processes of Galician Ukrainians is analyzed, It is ascertained that revolutionary events had a positive effect on the design of the interwar messianic maxim, It is stated that Ukrainian-Polish war of 1918-1919 was of the greatest significance: though Galician people suffered defeat due to objective reasons, yet this war led to intensification of liberation struggle during the years of the region's incorporation by the Second Rzeczpospolita, Another event of not less importance was the unification of Ukrainian lands which took place in 1919, and which completed the modern Galician vision of the «Ukrainian Piedmont» as well as became one of the reasons that clearly proved the realness of a united Ukrainian state, It is stated that the impact of revolutionary events significantly influenced further development of the messianic maxim and led to Galicia's transformation into the center of preservation of Ukrainian spirit and national idea

Розкривається значущість галицьких революційних змагань та їх впливу на обґрунтування месіанської візії міжвоєнного часу. Встановлено, що напередодні вищезазначених подій політичне становище галицьких українців значно погіршилося внаслідок протидії польського політикуму, що у подальшому призвело до активізації міжетнічної ворожнечі. Аналі­зується роль австрійського чинника у державотворчих процесах галиць­ких українців. З'ясовано, що революційні події справили позитивний вплив на оформлення месіанської сентенції міжвоєнного часу. Констату­ється, що найзначнішими подіями стали українсько-польська війна 1918-1919 рр. (хоча галичани й зазнали поразки через об'єктивні при­чини, ця війна стала каталізатором активізації визвольної боротьби в роки інкорпорації краю Другою Річчю Посполитою) та возз'єднання укра­їнських земель 1919 р., яке довершило модерну галицьку візію «україн­ського П'ємонту» та стало одним зі свідчень реальності існування об'єд­наної української держави. Констатується, що революційні події значно вплинули на подальший розвиток месіанської сентенції та зумовили трансформацію Галичини у центр збереження українськості та націо­нальної ідеї. ; Significance of Galician revolutionary movement and its impact on justification of the messianic vision of the interwar period is revealed, It is established that on the eve of the above-mentioned events political condition of the Galician Ukrainians has deteriorated considerably as a result of the opposition of Polish politicians, which led to further intensification of the interethnic confrontation, Role of the Austrian factor in the state-building processes of Galician Ukrainians is analyzed, It is ascertained that revolutionary events had a positive effect on the design of the interwar messianic maxim, It is stated that Ukrainian-Polish war of 1918-1919 was of the greatest significance: though Galician people suffered defeat due to objective reasons, yet this war led to intensification of liberation struggle during the years of the region's incorporation by the Second Rzeczpospolita, Another event of not less importance was the unification of Ukrainian lands which took place in 1919, and which completed the modern Galician vision of the «Ukrainian Piedmont» as well as became one of the reasons that clearly proved the realness of a united Ukrainian state, It is stated that the impact of revolutionary events significantly influenced further development of the messianic maxim and led to Galicia's transformation into the center of preservation of Ukrainian spirit and national idea

У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник. ; The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed.

У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник. ; The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed.

The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed. ; У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник.