The used sources give the opportunity to conclude that after appearing in November, 1938 as half-military organization Karpats'ka Sich developed into the armed forces of Karpats'ka Ukraina (Carpathian Ukraine) in March, 1939. Its appearance is connected with the destructive action of the international factors. The resistance of Karpats'ka Sich to Hungarian military forces can be considered as the first attempt of resistance to the fascism in Europe. ; Использованные источники дают возможность сделать вывод, что возникнув в ноябре 1938 года как полумилитарная организация, Карпатская Сечь прошла эволюцию к вооруженным силам Карпатской Украины в марте 1939 году. Ее появление связано с разрушительным действием международных факторов. Противодействие Карпатской Сечи венгерским войскам можем расценивать как первую попытку отпора фашизму в Европе. ; Використані джерела дають можливість зробити висновок, що виникнувши у листопаді 1938 року як напівмілітарна організація, Карпатська Січ пройшла еволюцію до збройних сил Карпатської України у березні 1939 року. Її поява пов'язана з руйнівною дією міжнародних факторів. Опір Карпатської Січі угорським військам можна розцінювати як першу спробу опору фашизму у Європі.
The article is dedicated to a comprehensive analysis of the paramilitary Carpathian Sich organization's participation in the election campaign to the Carpatho-Ukrainian Parliament (Soim) on 12 February 1939, which constituted one of the crucial stages in the establishment of the Carpatho-Ukrainian autonomy within the Czecho-Slovak republic. The author presents general characteristics of the electoral process in the context of the Second Czecho-Slovak republic's hybrid political system of authoritarian democracy. The latter was marked by the unification of the political life around government parties in Czech, Slovak, and Carpatho-Ukrainian lands under the motto "unity of the people." In post-Munich realities, the Carpathian Sich, as the most popular non-governmental organization in the region, became the primary government's ally in the campaign's conduct and turned into an instrument of mass electoral mobilization. The engagement of Carpathian Sich members in the 12 February elections was not limited only to canvassing and propaganda but also included the provision of security and order at polling stations, countering enemy propaganda, and assistance in forming voters' lists. Besides, along with other security agencies, the Carpathian Sich became a tool of pressure on the opposition. The author rejects the claim suggesting that Carpathian Sich members terrorized and intimidated the population into casting their votes for the Ukrainian National Union party. For most of the population, the 12 February vote was essentially a plebiscite regarding the political course of the Voloshyn government and the region's stay within the tripartite federation. The author also analyzes the 12 February 1939 elections through an international prism, particularly in the context of the perceived threat of Hungarian occupation. Amid this heightened feeling of insecurity, the electoral campaign more resembled a front mobilization rather than a competitive electoral process. As the vote had shown, the vast majority of the local population wished to remain in the Second Czecho-Slovak republic. It also gave the Prague government a reason to view the elections as a manifestation of the local population's loyalty towards the Czechoslovak state. ; Стаття присвячена комплексному аналізу участі парамілітарної організації Карпатська Січ у виборчій кампанії до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 р. – одному із наріжних етапів становлення автономії Карпатської України у складі Другої Чехо-Словацької республіки. Автор подає узагальнену характеристику виборчого процесу, який проходив в умовах гібридної політичної системи авторитарної демократії у Другій ЧСР, що була позначена уніфікацією політичного життя навколо урядових партій у чеських, словацьких і карпатоукраїнських землях під гаслом «єдності народу». В пост-мюнхенських політичних реаліях Карпатська Січ, як наймасовіша організація в регіоні, виступила одним із головних союзників влади у підготовці та проведенні виборів, ставши інструментом масової мобілізації виборця. Завдання карпатських січовиків на виборах 12 лютого 1939 р. втім не обмежувалися суто агітацією та пропагандою, а включали також забезпечення безпеки та охорони порядку на виборчих дільницях, протидію ворожій пропаганді, допомогу у формуванні списків виборців тощо. Поряд з цим, разом з іншими органами безпеки Карпатська Січ подекуди виступала знаряддям силового тиску на опозицію. Автор спростовує тезу про те, що карпатські січовики тероризували і залякували населення, щоб змусити останнє голосувати за партію УНО. Для більшості населення волевиявлення 12 лютого 1939 р. мало характер плебісциту щодо політичного курсу уряду А. Волошина та перебування краю у складі триєдиної чехо-словацької федерації. Автор пропонує міжнародну оптику для аналізу виборів 12 лютого 1939 р., зокрема в контексті усвідомленої більшістю виборців загрози угорської окупації. В умовах посиленого відчуття зовнішньої небезпеки електоральна кампанія більше нагадувала фронтову мобілізацію, ніж змагальні виборчі перегони. Як засвідчили результати голосування, переважна більшість місцевого населення прагнула залишитися у складі Другої Чехо-Словацької республіки. Саме так розцінював волевиявлення 12 лютого у Карпатській Україні і празький уряд, який розглядав їх як вияв лояльності мешканців краю до чехословацької держави.
The article is dedicated to a comprehensive analysis of the paramilitary Carpathian Sich organization's participation in the election campaign to the Carpatho-Ukrainian Parliament (Soim) on 12 February 1939, which constituted one of the crucial stages in the establishment of the Carpatho-Ukrainian autonomy within the Czecho-Slovak republic. The author presents general characteristics of the electoral process in the context of the Second Czecho-Slovak republic's hybrid political system of authoritarian democracy. The latter was marked by the unification of the political life around government parties in Czech, Slovak, and Carpatho-Ukrainian lands under the motto "unity of the people." In post-Munich realities, the Carpathian Sich, as the most popular non-governmental organization in the region, became the primary government's ally in the campaign's conduct and turned into an instrument of mass electoral mobilization. The engagement of Carpathian Sich members in the 12 February elections was not limited only to canvassing and propaganda but also included the provision of security and order at polling stations, countering enemy propaganda, and assistance in forming voters' lists. Besides, along with other security agencies, the Carpathian Sich became a tool of pressure on the opposition. The author rejects the claim suggesting that Carpathian Sich members terrorized and intimidated the population into casting their votes for the Ukrainian National Union party. For most of the population, the 12 February vote was essentially a plebiscite regarding the political course of the Voloshyn government and the region's stay within the tripartite federation. The author also analyzes the 12 February 1939 elections through an international prism, particularly in the context of the perceived threat of Hungarian occupation. Amid this heightened feeling of insecurity, the electoral campaign more resembled a front mobilization rather than a competitive electoral process. As the vote had shown, the vast majority of the local population wished to remain in the Second Czecho-Slovak republic. It also gave the Prague government a reason to view the elections as a manifestation of the local population's loyalty towards the Czechoslovak state. ; Стаття присвячена комплексному аналізу участі парамілітарної організації Карпатська Січ у виборчій кампанії до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 р. – одному із наріжних етапів становлення автономії Карпатської України у складі Другої Чехо-Словацької республіки. Автор подає узагальнену характеристику виборчого процесу, який проходив в умовах гібридної політичної системи авторитарної демократії у Другій ЧСР, що була позначена уніфікацією політичного життя навколо урядових партій у чеських, словацьких і карпатоукраїнських землях під гаслом «єдності народу». В пост-мюнхенських політичних реаліях Карпатська Січ, як наймасовіша організація в регіоні, виступила одним із головних союзників влади у підготовці та проведенні виборів, ставши інструментом масової мобілізації виборця. Завдання карпатських січовиків на виборах 12 лютого 1939 р. втім не обмежувалися суто агітацією та пропагандою, а включали також забезпечення безпеки та охорони порядку на виборчих дільницях, протидію ворожій пропаганді, допомогу у формуванні списків виборців тощо. Поряд з цим, разом з іншими органами безпеки Карпатська Січ подекуди виступала знаряддям силового тиску на опозицію. Автор спростовує тезу про те, що карпатські січовики тероризували і залякували населення, щоб змусити останнє голосувати за партію УНО. Для більшості населення волевиявлення 12 лютого 1939 р. мало характер плебісциту щодо політичного курсу уряду А. Волошина та перебування краю у складі триєдиної чехо-словацької федерації. Автор пропонує міжнародну оптику для аналізу виборів 12 лютого 1939 р., зокрема в контексті усвідомленої більшістю виборців загрози угорської окупації. В умовах посиленого відчуття зовнішньої небезпеки електоральна кампанія більше нагадувала фронтову мобілізацію, ніж змагальні виборчі перегони. Як засвідчили результати голосування, переважна більшість місцевого населення прагнула залишитися у складі Другої Чехо-Словацької республіки. Саме так розцінював волевиявлення 12 лютого у Карпатській Україні і празький уряд, який розглядав їх як вияв лояльності мешканців краю до чехословацької держави.
The article examines the activities of Czech General Lev Prchala on the positions of the third minister in the autonomous government of Carpatho-Ukraine and the commander of Czechoslovak troops in the East of the Second Czecho-Slovak republic in 1938-1939. The research methodology is based on the comprehensive approach to the analysis of the activities of General Prchala in the broader Czechoslovakian and international contexts. Drawing on Czech archival materials and contemporary publications, the author traces the role of the Czech General in boosting the defence capacity of the autonomous region against the backdrop of subversive actions backed by Hungary and Poland, analyzes the circumstances and consequences of his nomination to the government position in Khust, highlights the General's conflict with the Carpatho-Ukrainian elite and his involvement in preparing and implementing plans aimed at the suppression of the Ukrainian movement in Carpatho-Ukraine, as well as his participation in organizing land defence against Hungarian armed aggression in mid-March 1939. The author postulates that apart from internal political considerations, the January 1939 appointment of Prchala to the third minister in the autonomous government was motivated by the desire of the Czechoslovak government to normalize its relations with Poland. Instead of the anticipated stabilization of the situation in Carpatho-Ukraine, this nomination played a destructive role and provoked a crisis in relations between Prague and Khust. In the course of development in Carpatho-Ukraine, General Prchala proved a Czech centralist and a harsh opponent of republic's federalization by having fiercely resisted attempts by Ukrainians to establish their state within the Czechoslovak federation. ; У статті аналізується діяльність чеського генерала Лева Прхали на посаді третього міністра в автономному уряді Карпатської України та командувача чехословацьких військ на сході Другої Чехо-Словацької республіки у 1938 – 1939 рр. Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до аналізу діяльності генерала Прхали із включенням широкого загальночехословацького та міжнародного контексту. На основі невідомих документів із чеських архівів та сучасних досліджень простежено роль чеського генерала Лева Прхали у посиленні обороноздатності автономного краю в умовах підривних дій Угорщини та Польщі, проаналізовано обставини та наслідки його призначення на урядову посаду в Хусті, висвітлено його конфлікт з карпатоукраїнською елітою та причетність до розробки та реалізації планів придушення українського руху в Карпатській Україні. Окремо розглянуто участь генерала в організації оборони краю від угорської збройної агресії у середині березня 1939 р. Замість очікуваної стабілізації ситуації у Карпатській Україні призначення Прхали на посаду третього міністра в автономному уряді 16 січня 1939 р. зіграло деструктивну роль, спровокувавши кризу у відносинах між Прагою та Хустом та загостривши українсько-чеські відносини. Окрім внутрішньополітичних причин це рішення було продиктоване прагненням уряду ЧСР нормалізувати свої відносини із Польщею. У подіях у Карпатській Україні Прхала виявив себе як чеський централіст і противник автономізації республіки, рішуче протидіючи спробам українців утвердити власну державність в рамках Чехо-Словацької федерації.
The article examines the activities of Czech General Lev Prchala on the positions of the third minister in the autonomous government of Carpatho-Ukraine and the commander of Czechoslovak troops in the East of the Second Czecho-Slovak republic in 1938-1939. The research methodology is based on the comprehensive approach to the analysis of the activities of General Prchala in the broader Czechoslovakian and international contexts. Drawing on Czech archival materials and contemporary publications, the author traces the role of the Czech General in boosting the defence capacity of the autonomous region against the backdrop of subversive actions backed by Hungary and Poland, analyzes the circumstances and consequences of his nomination to the government position in Khust, highlights the General's conflict with the Carpatho-Ukrainian elite and his involvement in preparing and implementing plans aimed at the suppression of the Ukrainian movement in Carpatho-Ukraine, as well as his participation in organizing land defence against Hungarian armed aggression in mid-March 1939. The author postulates that apart from internal political considerations, the January 1939 appointment of Prchala to the third minister in the autonomous government was motivated by the desire of the Czechoslovak government to normalize its relations with Poland. Instead of the anticipated stabilization of the situation in Carpatho-Ukraine, this nomination played a destructive role and provoked a crisis in relations between Prague and Khust. In the course of development in Carpatho-Ukraine, General Prchala proved a Czech centralist and a harsh opponent of republic's federalization by having fiercely resisted attempts by Ukrainians to establish their state within the Czechoslovak federation. ; У статті аналізується діяльність чеського генерала Лева Прхали на посаді третього міністра в автономному уряді Карпатської України та командувача чехословацьких військ на сході Другої Чехо-Словацької республіки у 1938 – 1939 рр. Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до аналізу діяльності генерала Прхали із включенням широкого загальночехословацького та міжнародного контексту. На основі невідомих документів із чеських архівів та сучасних досліджень простежено роль чеського генерала Лева Прхали у посиленні обороноздатності автономного краю в умовах підривних дій Угорщини та Польщі, проаналізовано обставини та наслідки його призначення на урядову посаду в Хусті, висвітлено його конфлікт з карпатоукраїнською елітою та причетність до розробки та реалізації планів придушення українського руху в Карпатській Україні. Окремо розглянуто участь генерала в організації оборони краю від угорської збройної агресії у середині березня 1939 р. Замість очікуваної стабілізації ситуації у Карпатській Україні призначення Прхали на посаду третього міністра в автономному уряді 16 січня 1939 р. зіграло деструктивну роль, спровокувавши кризу у відносинах між Прагою та Хустом та загостривши українсько-чеські відносини. Окрім внутрішньополітичних причин це рішення було продиктоване прагненням уряду ЧСР нормалізувати свої відносини із Польщею. У подіях у Карпатській Україні Прхала виявив себе як чеський централіст і противник автономізації республіки, рішуче протидіючи спробам українців утвердити власну державність в рамках Чехо-Словацької федерації.
The article is devoted to the semi-military formation of the subcarpathian Russophiles, known as the "Guard of the Blackshirts", which operated between October 1938 and April 1939. In particular, their intelligence-sabotage and propagation work against the Ukrainian and Czech authorities in the Carpathian Ukraine is revealed, the structure and scope of the organization are determined, and their cooperation with the Hungarian authorities is analyzed. The main focus of the article is on the Guards pro-Hungarian activity aimed on the destabilization of the situation in the Carpathian Ukraine. The organization was established in Subcarpathian Rus in October 1938, during a period of exacerbation of the political crisis in the Czechoslovak Republic, and was primarily intended to assist the Czechoslovak authorities in counteracting the Hungarian propaganda and sabotage work against the Czechoslovak Republic. The organization core was the youth of Russophiles public-cultural organizations and the members of the pro-fascist Russian National-Autonomous party led by Stepan Fentsik. In Hungarian-controlled territory of Subcarpathian Rus were formed three cells of organization from November 1938: in Uzhhorod (Radvanka), Mukachevo and Berehovo. The total membership is amounted about 800–1000 people, most of whom were involved in propagation work. Another type of their activity was intelligence and sabotage work, which was mainly carried out by the Guards in the border area. Small blackshirts forces were also involved in the occupation of the Carpathian Ukraine in March 1939 and in repressive actions against the Ukrainian movement in the occupied territory. Actually, starting as a regional youth organization aimed to assist Czechoslovak authorities in countering of Hungarian aggression, blackshirts guardsmen were already at the forefront of the hybrid war against the Czechoslovak Republic through a month. ; Стаття присвячена напіввійськовому формуванню підкарпатських русофілів, відомій як «гвардия чернорубашечников», що діяла протягом жовтня 1938 – квітня 1939 р. Зокрема, розкрито їх розвідувально-диверсійну та пропагандистську роботу проти української та чеської влади в Карпатській Україні, визначено структуру та масштаби організації, а також проаналізовано їх співпрацю із угорською владою. Основний акцент в статті зосереджений на активній проугорській діяльності гвардійців спрямованій на дестабілізацію ситуації в Карпатській Україні. Організація виникла на Підкарпатської Русі у жовтні 1938 р., в період загострення політичної кризи в Чехословацькій республіці і, першочергово, мала на меті допомагати чехословацькій владі у протидії угорській пропагандистській та диверсійній роботі проти ЧСР. Ядром організації стала молодь русофільських громадсько-культурних організацій та члени профашистської Російської національно-автономної партії (РНАП) під проводом Степана Фенцика. З листопада 1938 р. на підконтрольній Угорщині території Підкарпатської Русі були сформовані три осередки організації: в Ужгороді (Радванка), Мукачеві та Берегові. Загальна кількість членства сягала близько 800–1000 осіб, більшість з яких були задіяні в агітаційно-пропагандистській роботі. Іншим напрямком була розвідувально-диверсійна діяльність, яку гвардійці здійснювали переважно у прикордонній смузі. Також, незначні сили чорносорочечників були задіяні в окупації Карпатської України у березні 1939 р. та в репресивних акціях проти українського руху на окупованій території. Фактично, сформувавшись як регіональне молодіжне об'єднання спрямоване допомагати чехословацькій владі у протидії угорській агресії, вже через місяць чорносорочечники були в авангарді гібридної війни Угорщини проти ЧСР. Незважаючи на це, в квітні 1939 р. організація була заборонена угорською окупаційною владою.
The article is devoted to the semi-military formation of the subcarpathian Russophiles, known as the "Guard of the Blackshirts", which operated between October 1938 and April 1939. In particular, their intelligence-sabotage and propagation work against the Ukrainian and Czech authorities in the Carpathian Ukraine is revealed, the structure and scope of the organization are determined, and their cooperation with the Hungarian authorities is analyzed. The main focus of the article is on the Guards pro-Hungarian activity aimed on the destabilization of the situation in the Carpathian Ukraine. The organization was established in Subcarpathian Rus in October 1938, during a period of exacerbation of the political crisis in the Czechoslovak Republic, and was primarily intended to assist the Czechoslovak authorities in counteracting the Hungarian propaganda and sabotage work against the Czechoslovak Republic. The organization core was the youth of Russophiles public-cultural organizations and the members of the pro-fascist Russian National-Autonomous party led by Stepan Fentsik. In Hungarian-controlled territory of Subcarpathian Rus were formed three cells of organization from November 1938: in Uzhhorod (Radvanka), Mukachevo and Berehovo. The total membership is amounted about 800–1000 people, most of whom were involved in propagation work. Another type of their activity was intelligence and sabotage work, which was mainly carried out by the Guards in the border area. Small blackshirts forces were also involved in the occupation of the Carpathian Ukraine in March 1939 and in repressive actions against the Ukrainian movement in the occupied territory. Actually, starting as a regional youth organization aimed to assist Czechoslovak authorities in countering of Hungarian aggression, blackshirts guardsmen were already at the forefront of the hybrid war against the Czechoslovak Republic through a month. ; Стаття присвячена напіввійськовому формуванню підкарпатських русофілів, відомій як «гвардия чернорубашечников», що діяла протягом жовтня 1938 – квітня 1939 р. Зокрема, розкрито їх розвідувально-диверсійну та пропагандистську роботу проти української та чеської влади в Карпатській Україні, визначено структуру та масштаби організації, а також проаналізовано їх співпрацю із угорською владою. Основний акцент в статті зосереджений на активній проугорській діяльності гвардійців спрямованій на дестабілізацію ситуації в Карпатській Україні. Організація виникла на Підкарпатської Русі у жовтні 1938 р., в період загострення політичної кризи в Чехословацькій республіці і, першочергово, мала на меті допомагати чехословацькій владі у протидії угорській пропагандистській та диверсійній роботі проти ЧСР. Ядром організації стала молодь русофільських громадсько-культурних організацій та члени профашистської Російської національно-автономної партії (РНАП) під проводом Степана Фенцика. З листопада 1938 р. на підконтрольній Угорщині території Підкарпатської Русі були сформовані три осередки організації: в Ужгороді (Радванка), Мукачеві та Берегові. Загальна кількість членства сягала близько 800–1000 осіб, більшість з яких були задіяні в агітаційно-пропагандистській роботі. Іншим напрямком була розвідувально-диверсійна діяльність, яку гвардійці здійснювали переважно у прикордонній смузі. Також, незначні сили чорносорочечників були задіяні в окупації Карпатської України у березні 1939 р. та в репресивних акціях проти українського руху на окупованій території. Фактично, сформувавшись як регіональне молодіжне об'єднання спрямоване допомагати чехословацькій владі у протидії угорській агресії, вже через місяць чорносорочечники були в авангарді гібридної війни Угорщини проти ЧСР. Незважаючи на це, в квітні 1939 р. організація була заборонена угорською окупаційною владою.
Summary. The purpose of the study is to analyze the process of implementation of the national-state autonomy of Subcarpathian Rus', its gradual nature during the Second Czechoslovak Crisis of 1938. The research methodology is based on the principles of historical method and scientific objectivity. The system-analytical approach was applied, which allows consider the sources, essence and specificity of the state-making processes and phenomena of the pre-war period. The scientific novelty of the article is in the analysis of the factors of the autumn 1938 Czechoslovak crisis that influenced the deployment of the state movement in Subcarpathian Rus'. The press revealed the provisions of public and unofficial policy makers and their contributions to the establishment of Carpathian Ukraine as an autonomous part of Czechoslovakia. Conclusions. In the late 1930s, the Subcarpathian press extensively covered the national search for Ukrainians in the Transcarpathian region. Newspapers covered international events, known as the Munich Crisis that took place during the short-lived existence of the Carpathian Ukraine. The Ukrainian state in Transcarpathia emerged for a short time in difficult international political circumstances on the eve of the Second World War. According to the press, this process was natural and historically grounded. In general, newspapers of Subcarpathia were a significant means of informing Ukrainians about the current events in the world, as well as the social arena of cultural, spiritual and national-state life of the region. ; Анотація. Метою дослідження є аналіз процесу реалізації національно-державної автономії Підкарпатської Русі, її поступовий характер під час Другої чехословацької кризи 1938 р. Методологія дослідження базується на принципах історичного методу та наукової об'єктивності. Застосовано системно-аналітичний підхід, що дає змогу розглянути джерела, сутність та специфіку державотворчих процесів і явищ довоєнного періоду. Наукова новизна статті полягає в аналізі факторів осінньої чехословацької кризи 1938 р., які вплинули на розгортання державного руху в Підкарпатській Русі. Преса розкрила становище державних та неофіційних політиків та їх внесок у створення Карпатської України як автономної частини Чехословаччини. Висновки. Наприкінці 30-х рр. підкарпатська преса широко висвітлювала національний пошук українців у Закарпатській області. Газети оприявнювали міжнародні події, відомі як Мюнхенська криза, що сталася за короткочасне існування Карпатської України. Українська держава на Закарпатті на короткий час виникла у складних міжнародних політичних обставинах напередодні Другої світової війни. На думку преси, цей процес був природним та історично обґрунтованим. Загалом газети Підкарпаття були важливим засобом інформування українців про сучасні події у світі, а також про соціальну арену культурного, духовного та національно-державного життя регіону.
Summary. The purpose of the study is to analyze the process of implementation of the national-state autonomy of Subcarpathian Rus', its gradual nature during the Second Czechoslovak Crisis of 1938. The research methodology is based on the principles of historical method and scientific objectivity. The system-analytical approach was applied, which allows consider the sources, essence and specificity of the state-making processes and phenomena of the pre-war period. The scientific novelty of the article is in the analysis of the factors of the autumn 1938 Czechoslovak crisis that influenced the deployment of the state movement in Subcarpathian Rus'. The press revealed the provisions of public and unofficial policy makers and their contributions to the establishment of Carpathian Ukraine as an autonomous part of Czechoslovakia. Conclusions. In the late 1930s, the Subcarpathian press extensively covered the national search for Ukrainians in the Transcarpathian region. Newspapers covered international events, known as the Munich Crisis that took place during the short-lived existence of the Carpathian Ukraine. The Ukrainian state in Transcarpathia emerged for a short time in difficult international political circumstances on the eve of the Second World War. According to the press, this process was natural and historically grounded. In general, newspapers of Subcarpathia were a significant means of informing Ukrainians about the current events in the world, as well as the social arena of cultural, spiritual and national-state life of the region. ; Анотація. Метою дослідження є аналіз процесу реалізації національно-державної автономії Підкарпатської Русі, її поступовий характер під час Другої чехословацької кризи 1938 р. Методологія дослідження базується на принципах історичного методу та наукової об'єктивності. Застосовано системно-аналітичний підхід, що дає змогу розглянути джерела, сутність та специфіку державотворчих процесів і явищ довоєнного періоду. Наукова новизна статті полягає в аналізі факторів осінньої чехословацької кризи 1938 р., які вплинули на розгортання державного руху в Підкарпатській Русі. Преса розкрила становище державних та неофіційних політиків та їх внесок у створення Карпатської України як автономної частини Чехословаччини. Висновки. Наприкінці 30-х рр. підкарпатська преса широко висвітлювала національний пошук українців у Закарпатській області. Газети оприявнювали міжнародні події, відомі як Мюнхенська криза, що сталася за короткочасне існування Карпатської України. Українська держава на Закарпатті на короткий час виникла у складних міжнародних політичних обставинах напередодні Другої світової війни. На думку преси, цей процес був природним та історично обґрунтованим. Загалом газети Підкарпаття були важливим засобом інформування українців про сучасні події у світі, а також про соціальну арену культурного, духовного та національно-державного життя регіону.
On the basis of publications in the local press, the situation of Transcarpathian Jews in the autumn of 1938 – the spring of 1939 in the composition of Czechoslovakia and Hungary is analyzed. Autonomous region «Subcarpathian Rus», partly annexed by Hungary, and subsequently renamed «Carpatho-Ukraine». The emphasis is on clarifying the issue of the absence / presence of anti-Semitism in high-ranking officials of Subcarpathian Rus / Carpathian Ukraine and the Carpathian Sich, their attitude to the Jewish national minority. The article have basing of the periodical press out in Transcarpathia during the 1938-1939 biennium (Ukrainian word, Freedom, New Freedom, The attack, People's Will), and the recollections of participants of events: Ukrainian, Jews and foreign observers. Anti-Semitic propaganda not was established officially on the pages of «Ukrainian word», «Freedom» and «New Freedom», which was funded from the Prague budget. Newspapers were not allowed to place xenophobic articles officials Carpathian Ruthenia / Carpatho-Ukraine that violate the rights of national minorities. Carpathian Ukraine was not very loyal to local Jews for their secret support of the Czechs and in areas annexed Transcarpathia even open support Hungarians, advantage in socio-economic life of Transcarpathia. On anti-Semitic position significantly influenced the Nazi anti-Semitism and xenophobic ideology OUN disloyal attitude to Jews in neighboring countries (Hungary, Romania, Poland and Slovakia). Due to publication in the newspaper «The attack», memories Transcarpathian Jewish of atrocities Sich, openly anti-Semitic leadership position Carpathian Sich, suggests that Sich were indeed involved in anti-Jewish actions in the Carpathian Ukraine. The mass and scale of their actions still needs to be clarified, but the fact that such measures were local and individual character finds its confirmation in various sources. In general, it is noted that the officials of the Carpathian Ukraine and the Carpathian Sich treated the Jewish community of Transcarpathia in different ways. If the former did not publicly express their anti-Semitic beliefs and did not touch the Jews (although secretly disliked them), their actions were limited by Czechoslovak law; then the second, the nationalists (local, refugees from Galicia, the emigrants), by contrast, because of their views and independence from the Czechoslovak government, did not refrain from using physical force in relation to the Jews. ; На основі публікацій в місцевій пресі аналізується становище закарпатських євреїв восени 1938 – навесні 1939 рр. у складі Чехословаччини та Угорщини. Мова йде про автономний край «Підкарпатська Русь», частково анексований Угорщиною, згодом перейменований в «Карпатську Україну». Увага акцентується на з'ясуванні питання щодо відсутності/наявності антисемітизму у високопосадовців Підкарпатської Русі/Карпатської України та Карпатської Січі, їхньому ставленні до єврейської національної меншини. Джерельна база статті представлена періодичними виданнями, що виходили на Закарпатті протягом 1938-1939 рр. (Українське слово, Свобода, Нова свобода, Наступ, Народна воля), а також спогадами учасників подій: українців, євреїв, іноземних спостерігачів. З'ясовано, що офіційно, на шпальтах «Українського слова», «Свободи» і «Нової свободи», які фінансувалися з празького бюджету, урядовці Підкарпатської Русі/Карпатської України не виступали з антисемітськими промовами, а часописи не мали права розміщувати ксенофобські матеріали або статті, які б порушували права національних меншин. Натомість неофіційно урядовці Карпатської України не надто лояльно ставилися до місцевих євреїв за їх таємну підтримку чехів, а в анексованих територіях Закарпаття навіть відкриту підтримку угорців, перевагу в соціально-економічному житті Закарпаття. На приховану позицію урядовців суттєво впливав нацистський антисемітизм та ксенофобська ідеологія ОУН, нелояльне ставлення до євреїв в сусідніх країнах (Угорщині, Румунії, Польщі, Словаччині). Враховуючи публікації в газеті «Наступ», спогади закарпатських євреїв про безчинства січовиків, відверту антисемітську позицію керівництва Карпатської Січі, можна припустити, що січовики справді були причетними до антиєврейських акцій в Карпатській Україні. Масовість і масштабність їхніх дій ще потребує з'ясування, але те, що такі заходи носили локальний та індивідуальний характер знаходить своє підтвердження в різних джерелах. У загальних висновках зазначається, що урядовці Карпатської України і Карпатської Січі по-різному ставилися до єврейської громади Закарпаття. Якщо перші публічно не висловлювали своїх антисемітських переконань і не чіпали євреїв (хоча таємно їх недолюблювали), оскільки в своїх діях були обмежені чехословацьким законодавством; то другі, – січовики-націоналісти (місцеві, біженці з Галичини, емігранти), навпаки, в силу своїх поглядів і незалежності від чехословацького уряду, не цуралися застосовувати фізичну силу по відношенню до євреїв.
On the basis of publications in the local press, the situation of Transcarpathian Jews in the autumn of 1938 – the spring of 1939 in the composition of Czechoslovakia and Hungary is analyzed. Autonomous region «Subcarpathian Rus», partly annexed by Hungary, and subsequently renamed «Carpatho-Ukraine». The emphasis is on clarifying the issue of the absence / presence of anti-Semitism in high-ranking officials of Subcarpathian Rus / Carpathian Ukraine and the Carpathian Sich, their attitude to the Jewish national minority. The article have basing of the periodical press out in Transcarpathia during the 1938-1939 biennium (Ukrainian word, Freedom, New Freedom, The attack, People's Will), and the recollections of participants of events: Ukrainian, Jews and foreign observers. Anti-Semitic propaganda not was established officially on the pages of «Ukrainian word», «Freedom» and «New Freedom», which was funded from the Prague budget. Newspapers were not allowed to place xenophobic articles officials Carpathian Ruthenia / Carpatho-Ukraine that violate the rights of national minorities. Carpathian Ukraine was not very loyal to local Jews for their secret support of the Czechs and in areas annexed Transcarpathia even open support Hungarians, advantage in socio-economic life of Transcarpathia. On anti-Semitic position significantly influenced the Nazi anti-Semitism and xenophobic ideology OUN disloyal attitude to Jews in neighboring countries (Hungary, Romania, Poland and Slovakia). Due to publication in the newspaper «The attack», memories Transcarpathian Jewish of atrocities Sich, openly anti-Semitic leadership position Carpathian Sich, suggests that Sich were indeed involved in anti-Jewish actions in the Carpathian Ukraine. The mass and scale of their actions still needs to be clarified, but the fact that such measures were local and individual character finds its confirmation in various sources. In general, it is noted that the officials of the Carpathian Ukraine and the Carpathian Sich treated the Jewish community of Transcarpathia in different ways. If the former did not publicly express their anti-Semitic beliefs and did not touch the Jews (although secretly disliked them), their actions were limited by Czechoslovak law; then the second, the nationalists (local, refugees from Galicia, the emigrants), by contrast, because of their views and independence from the Czechoslovak government, did not refrain from using physical force in relation to the Jews. ; На основі публікацій в місцевій пресі аналізується становище закарпатських євреїв восени 1938 – навесні 1939 рр. у складі Чехословаччини та Угорщини. Мова йде про автономний край «Підкарпатська Русь», частково анексований Угорщиною, згодом перейменований в «Карпатську Україну». Увага акцентується на з'ясуванні питання щодо відсутності/наявності антисемітизму у високопосадовців Підкарпатської Русі/Карпатської України та Карпатської Січі, їхньому ставленні до єврейської національної меншини. Джерельна база статті представлена періодичними виданнями, що виходили на Закарпатті протягом 1938-1939 рр. (Українське слово, Свобода, Нова свобода, Наступ, Народна воля), а також спогадами учасників подій: українців, євреїв, іноземних спостерігачів. З'ясовано, що офіційно, на шпальтах «Українського слова», «Свободи» і «Нової свободи», які фінансувалися з празького бюджету, урядовці Підкарпатської Русі/Карпатської України не виступали з антисемітськими промовами, а часописи не мали права розміщувати ксенофобські матеріали або статті, які б порушували права національних меншин. Натомість неофіційно урядовці Карпатської України не надто лояльно ставилися до місцевих євреїв за їх таємну підтримку чехів, а в анексованих територіях Закарпаття навіть відкриту підтримку угорців, перевагу в соціально-економічному житті Закарпаття. На приховану позицію урядовців суттєво впливав нацистський антисемітизм та ксенофобська ідеологія ОУН, нелояльне ставлення до євреїв в сусідніх країнах (Угорщині, Румунії, Польщі, Словаччині). Враховуючи публікації в газеті «Наступ», спогади закарпатських євреїв про безчинства січовиків, відверту антисемітську позицію керівництва Карпатської Січі, можна припустити, що січовики справді були причетними до антиєврейських акцій в Карпатській Україні. Масовість і масштабність їхніх дій ще потребує з'ясування, але те, що такі заходи носили локальний та індивідуальний характер знаходить своє підтвердження в різних джерелах. У загальних висновках зазначається, що урядовці Карпатської України і Карпатської Січі по-різному ставилися до єврейської громади Закарпаття. Якщо перші публічно не висловлювали своїх антисемітських переконань і не чіпали євреїв (хоча таємно їх недолюблювали), оскільки в своїх діях були обмежені чехословацьким законодавством; то другі, – січовики-націоналісти (місцеві, біженці з Галичини, емігранти), навпаки, в силу своїх поглядів і незалежності від чехословацького уряду, не цуралися застосовувати фізичну силу по відношенню до євреїв.
The formation of the Carpatho-Ukrainian state in 1938-1939 was the result of a many years activity of the Ukrainian patriotic forces in all spheres of social life in Transcarpathia. The short-lived existence of an autonomous and subsequently independent Transcarpathian region with the alternate names "Subcarpathian Rus" and "Carpathian Ukraine" coincided with the intense political crisis in Central Europe that became the detonator of World War II. The situation of the Carpathian Ukraine in the late 1930s should be considered in at least two areas: as a subject of political processes and as one of the stages of the Ukrainian people's struggle for independence, especially taking into account the fact that here we talk only about a separate part of the Ukrainian lands. Czechoslovakia's attitude to Transcarpathia and to the Ukrainian problem in general differed significantly from the policy, concerned with the Ukrainian idea, in other European countries, first of all in Hungary and Poland. This fact undoubtedly contributed to a clear Ukrainian course by the President of Carpathian Ukraine Augustine Voloshyn, albeit with a focus on German patronage, and the local government received comprehensive support from Ukrainians in Eastern Galicia. This support resulted in a mass of illegal crossings of the Polish-Czechoslovak border, holding a number of protest actions in the cities of Eastern Galicia, the infusion of the inhabitants of Galicia into the National Defense Organization "Carpathian Sich". Such solidarity of the inhabitants of Galicia with the national liberation struggle of the Transcarpathian Ukrainians testified to their sincere desire to help, but at the same time it complicated the international position of Czechoslovakia, exacerbating Czechoslovak-Hungarian and Czechoslovak Polish interstate relations. Polish authorities have repeatedly appealed to Prague for protests, demanding the immediate extradition of their citizens, many of whom were part of the "Carpathian Sich" military headquarters. The anti-Polish actions of individual radical-minded Galicians and Transcarpathian nationalists, including the attacks on the Polish consulate in Svalyava, also played a negative role. An important role was played by the fact that the Carpathian Ukraine was supported by Halych Metropolitan Archbishop Andrey Sheptytsky. Ukrainians of Galicia, who were in Transcarpathia, took an active part in the defense of Carpathian Ukraine in March 1939. ; У статті, на основі уведення до наукового обігу архівних та опублікованих документів, найновіших публікацій українських і зарубіжних істориків, зроблено спробу висвітлити громадсько-політичні взаємини українців Східної Галичини і Закарпаття напередодні Другої світової війни. Автор доводить, що нелегальні переходи чехословацько-польського кордону свідчили про солідарність галичан із національно-визвольною боротьбою закарпатських українців. Разом з цим, вони викликали негативну реакцію польської влади, яка прагнула встановити спільний угорсько-польський кордон у 1938-1939 рр.
The formation of the Carpatho-Ukrainian state in 1938-1939 was the result of a many years activity of the Ukrainian patriotic forces in all spheres of social life in Transcarpathia. The short-lived existence of an autonomous and subsequently independent Transcarpathian region with the alternate names "Subcarpathian Rus" and "Carpathian Ukraine" coincided with the intense political crisis in Central Europe that became the detonator of World War II. The situation of the Carpathian Ukraine in the late 1930s should be considered in at least two areas: as a subject of political processes and as one of the stages of the Ukrainian people's struggle for independence, especially taking into account the fact that here we talk only about a separate part of the Ukrainian lands. Czechoslovakia's attitude to Transcarpathia and to the Ukrainian problem in general differed significantly from the policy, concerned with the Ukrainian idea, in other European countries, first of all in Hungary and Poland. This fact undoubtedly contributed to a clear Ukrainian course by the President of Carpathian Ukraine Augustine Voloshyn, albeit with a focus on German patronage, and the local government received comprehensive support from Ukrainians in Eastern Galicia. This support resulted in a mass of illegal crossings of the Polish-Czechoslovak border, holding a number of protest actions in the cities of Eastern Galicia, the infusion of the inhabitants of Galicia into the National Defense Organization "Carpathian Sich". Such solidarity of the inhabitants of Galicia with the national liberation struggle of the Transcarpathian Ukrainians testified to their sincere desire to help, but at the same time it complicated the international position of Czechoslovakia, exacerbating Czechoslovak-Hungarian and Czechoslovak Polish interstate relations. Polish authorities have repeatedly appealed to Prague for protests, demanding the immediate extradition of their citizens, many of whom were part of the "Carpathian Sich" military headquarters. The anti-Polish actions of individual radical-minded Galicians and Transcarpathian nationalists, including the attacks on the Polish consulate in Svalyava, also played a negative role. An important role was played by the fact that the Carpathian Ukraine was supported by Halych Metropolitan Archbishop Andrey Sheptytsky. Ukrainians of Galicia, who were in Transcarpathia, took an active part in the defense of Carpathian Ukraine in March 1939. ; У статті, на основі уведення до наукового обігу архівних та опублікованих документів, найновіших публікацій українських і зарубіжних істориків, зроблено спробу висвітлити громадсько-політичні взаємини українців Східної Галичини і Закарпаття напередодні Другої світової війни. Автор доводить, що нелегальні переходи чехословацько-польського кордону свідчили про солідарність галичан із національно-визвольною боротьбою закарпатських українців. Разом з цим, вони викликали негативну реакцію польської влади, яка прагнула встановити спільний угорсько-польський кордон у 1938-1939 рр.
У статті міститься інформація щодо набору та переселення українських волонтерів з Польщі. У статті представлений один із багатьох епізодів з історії України – історії української держави, яка була створена у березні 1939 р. Держава проіснувала лише декілька днів, адже проти неї було проведено спецоперацію угорськими військами Мівольса Хортога. Українська держава була скасована 18 березня 1939 р. За часів існування Карпатської Русі тодішній уряд сформував національну збройну силу (Карпатську Січ), яка мала на меті захищати державу.
Публікація визначається довідковими матеріалами українських архівів у Львові, а також суміжною літературою. У статті висвітлено також ставлення польських властей до своїх громадян українського походження, які вирішили приєднатися до Карпатської Січі з надією створити незалежну Україну. У результаті вони були позбавлені громадянства та залишилися як особи без громадянства.
Обговорюючи предмет дослідження, автор подає його в контексті міжнародних обставин, що розвивалися в той час у країнах Близького Сходу. Автор подає фрагменти протоколів інтерв'ю затриманих польською прикордонною службою під час спроби незаконного перетину кордону. Наведені фрагменти документів арешту зображають, з одного боку, організацію набору добровольців до Карпатської Січі на територію Польщі, і, з іншого боку, демонструють рішучу підтримку ідеї створення незалежної української держави.
Доповненням до статті є вкладення зі статистичними даними людей, яким вдалося пройти на територію Карпатської України. Друга частина, що доповнює статтю, представляє собою реєстрацію 106 поляків, які мешкали на території м. Лесько, Перемишля та Дрогобича. Вони через службу в Карпатській Січі були позбавлені громадянства Польщі згідно статті 11 закону 2 від 20 січня 1920 р. стосовно польського громадянства. Автор подає перелік осіб з громадянством України з міст Лесько, Перемишль та Дрогобича в такому порядку: ім'я та прізвище, дата народження, місце народження та місце проживання. Особисті дані учасників формування, які боролися проти угорських військ у 1938 р., чітко вказують на те, що організація Карпатської Січі включала майже все українське чоловіче населення, що мешкає на прикордонній території.
Ключові слова: Карпатська Україна, Карпатська Січ, Організація Українських Націоналістів, агітація, метод набору на формування, українські волонтери, кур'єри, читальня "Просвіта", система захисту кордону, нелегальний перехід кордону, прикордонна служба, корпус прикордонної служби, затримання осіб, розслідування осіб, втрата польського громадянства, країна-губернатор, офіційна газета Республіки Польща.
The main objective of the study is to analyze the materials of periodicals of Subcarpathian Rus' containing information and interpretations of the plebiscite planned by Hungary in Subcarpathian Rus' in October 1938. For the comprehensive analysis of the interstate relations of the countries of Central Europe in the prewar period, the use of the principle of multivariate analysis, system-analytical and synergetic approaches were valuable. The complex of various sources allowed to reveal the process of the previously unknown referendum in Subcarpathia, which did not take place, but was prepared as a planned special operation of the hybrid confrontation. The plebiscite was intended to be an attempt to revise the results of both the Versailles system and a means of pressure on world powers in the context of the Second Czechoslovak Crisis. Hungary was waiting for the right moment to fulfill its intentions, in particular when a coalition government was formed in Subcarpathian Ruthenia with Prime Minister A. Brodiy loyal to Hungary, and in time there was a question of a planned referendum that would change the historical fate of both Ukraine and Hungary. During the study, the plans and actions of the Hungarian authorities in implementing the territorial accession of Ukrainian lands were established. The analysis demonstrated the progress of hybrid policy, which was implemented not only by Hungarian politicians but also by Ukrainian officials attached to them. ; Целью исследования является анализ материалов периодических изданий Подкарпатской Руси, которые содержат информацию и интерпретации запланированного Венгрией плебисцита в Подкарпатской Руси в октябре 1938 года. Для комплексного анализа межгосударственных отношений стран Центральной Европы в предвоенное время ценными оказались использования принципа многофакторного анализа, системно- аналитического и синергетического подходов. Значимость научной разведки заключается в том, что впервые на основе комплекса разнообразных источников раскрыт процесс течения ранее малоизвестного референдума в Подкарпатье, который таки не состоялся, но готовился как плановая спецоперация гибридного противостояния. Плебисцит должен был стать попыткой ревизии результатов как Версальской системы, так и средством давления на мировые государства в контексте Второго чехословацкого кризиса. Для осуществления собственных намерений Венгрия выжидала удобного момента, в частности, когда в Подкарпатской Руси было сформировано коалиционное правительство с более чем лояльным к Венгрии премьером А. Бродием, решался вопрос запланированного референдума, который бы изменил исторические судьбы как Украины, так и Венгрии. В ходе исследования установлено планы и действия венгерских властей в реализации территориального присоединения украинских земель. Проведенный анализ продемонстрировал ход гибридной политики, которую реализовывали не только венгерские политики, но и присоединенные к ним украинские должностные лица. ; Метою дослідження є аналіз матеріалів періодичних видань Підкарпатської Русі, які містять інформацію та інтерпретації запланованого Угорщиною плебісциту в Підкарпатській Русі в жовтні 1938 р. Для комплексного аналізу міждержавних відносин країн центральної Європи у передвоєнний час цінними виявилися використання принципу багатофакторного аналізу, системно-аналітичного та синергетичного підходів. Значимість наукової розвідки полягає у тому, що вперше на основі комплексу різноманітних джерел розкрито процес перебігу раніше маловідомого референдуму в Закарпатті, який таки не відбувся, але готувався як планова спецоперація гібридного протистояння. Плебісцит мав стати спробою ревізії результатів як Версальської системи, так і засобом тиску на світові держави в контексті Другої чехословацької кризи. Для здійснення власних намірів Угорщина вичікувала слушного моменту, зокрема коли у Підкарпатській Русі було сформовано коаліційний уряд з більш ніж лояльним до Угорщини прем'єром А. Бродієм, на часі стало питання запланованого референдуму, яким би змінив історичні долі як України, так і Угорщини. Під час дослідження встановлено плани і дії угорської влади в реалізації територіального приєднання українських земель. Проведений аналіз продемонстрував перебіг гібридної політики, котру реалізовували не тільки угорські політики, але і приєднані до них українські посадові особи.
