Suchergebnisse

The article analyzes "soft", non-military tools of Russian "hybrid aggression" in Belarus. The role of the propaganda component as an important part of the foreign policy strategy of the Russian Federation is determined. Russian propaganda spreads by means of its main channels, such as television, Internet media, social networks and Russian-oriented structures, centers, foundations, organizations, etc. It is claimed that television remains one of the most powerful channels of influence and the spread of "hybrid aggression". Attention is drawn to the fact that the growing popularity of online media correlates with its increasing influence on Belarusian society and the expansion of the network of pro-Russian propaganda media in the information space of Belarus. Social networks are considered as a platform for "hybrid aggression" by dissemination of key theses and propaganda narratives. In particular, Telegram channels are often used to further distribution of relevant information. It is pointed out that pro-Russian structures are actively influencing the formation of the information space and promoting the emergence of new opposition political projects that will be focused on Russia. The growth of pro-Russian propaganda after the beginning of the 2020 political crisis is emphasized. The main pro-Russian narratives that are broadcast in the Belarusian information space are formulated. The authors note that the level of Russian media presence in Belarus indicates the actual loss of the state's information sovereignty, which makes it possible to influence both Belarusian society and political processes. It is assumed that the presence of a developed network of pro-Russian structures in the long run may become an instrument of destabilization of the socio-political situation within the country. ; У статті проаналізовано «м'які», невоєнні інструменти російської «гібридної агресії» в Білорусі. Визначено роль пропагандистської складової як важливої частини зовнішньополітичної стратегії Російської Федерації. Виокремлено основні канали, за допомогою яких в Білорусі поширюється російська пропаганда: телебачення, інтернет-медіа, соціальні мережі та орієнтовані на Росію структури, центри, фонди, організації та ін. Стверджується, що телебачення залишається одним із найпотужніших каналів впливу та здійснення «гібридної агресії». Зростання популярності інтернет-медіа корелює зі збільшенням їх впливу на білоруське суспільство та розширенням мережі проросійських пропагандистських ЗМІ в інформаційному просторі Білорусі. Соціальні мережі розглядаються як платформа для здійснення «гібридної агресії» РФ шляхом поширення ключових тез та наративів пропаганди, зокрема для подальшого розповсюдження потрібної інформації часто використовуються телеграм-канали. Вказується, що проросійські структури здійснюють активний вплив на формування інформаційного простору та сприяння появи нових опозиційних політичних проєктів, які будуть орієнтованими на Росію. Підкреслюється зростання активності проросійської пропаганди після початку політичної кризи 2020 року. Сформульовано основні проросійські наративи, які транслюються в білоруському інформаційному просторі. Авторами зазначається, що рівень російської медійної присутності в Білорусі свідчить про фактичну втрату державою свого інформаційного суверенітету, що дає змогу впливати як на білоруське суспільство, так і на політичні процеси. Припускається, що наявність розвиненої мережі проросійських структур в перспективі може стати інструментом дестабілізації суспільно-політичної ситуації всередині Білорусі.

The article analyzes "soft", non-military tools of Russian "hybrid aggression" in Belarus. The role of the propaganda component as an important part of the foreign policy strategy of the Russian Federation is determined. Russian propaganda spreads by means of its main channels, such as television, Internet media, social networks and Russian-oriented structures, centers, foundations, organizations, etc. It is claimed that television remains one of the most powerful channels of influence and the spread of "hybrid aggression". Attention is drawn to the fact that the growing popularity of online media correlates with its increasing influence on Belarusian society and the expansion of the network of pro-Russian propaganda media in the information space of Belarus. Social networks are considered as a platform for "hybrid aggression" by dissemination of key theses and propaganda narratives. In particular, Telegram channels are often used to further distribution of relevant information. It is pointed out that pro-Russian structures are actively influencing the formation of the information space and promoting the emergence of new opposition political projects that will be focused on Russia. The growth of pro-Russian propaganda after the beginning of the 2020 political crisis is emphasized. The main pro-Russian narratives that are broadcast in the Belarusian information space are formulated. The authors note that the level of Russian media presence in Belarus indicates the actual loss of the state's information sovereignty, which makes it possible to influence both Belarusian society and political processes. It is assumed that the presence of a developed network of pro-Russian structures in the long run may become an instrument of destabilization of the socio-political situation within the country. ; У статті проаналізовано «м'які», невоєнні інструменти російської «гібридної агресії» в Білорусі. Визначено роль пропагандистської складової як важливої частини зовнішньополітичної стратегії Російської Федерації. Виокремлено основні канали, за допомогою яких в Білорусі поширюється російська пропаганда: телебачення, інтернет-медіа, соціальні мережі та орієнтовані на Росію структури, центри, фонди, організації та ін. Стверджується, що телебачення залишається одним із найпотужніших каналів впливу та здійснення «гібридної агресії». Зростання популярності інтернет-медіа корелює зі збільшенням їх впливу на білоруське суспільство та розширенням мережі проросійських пропагандистських ЗМІ в інформаційному просторі Білорусі. Соціальні мережі розглядаються як платформа для здійснення «гібридної агресії» РФ шляхом поширення ключових тез та наративів пропаганди, зокрема для подальшого розповсюдження потрібної інформації часто використовуються телеграм-канали. Вказується, що проросійські структури здійснюють активний вплив на формування інформаційного простору та сприяння появи нових опозиційних політичних проєктів, які будуть орієнтованими на Росію. Підкреслюється зростання активності проросійської пропаганди після початку політичної кризи 2020 року. Сформульовано основні проросійські наративи, які транслюються в білоруському інформаційному просторі. Авторами зазначається, що рівень російської медійної присутності в Білорусі свідчить про фактичну втрату державою свого інформаційного суверенітету, що дає змогу впливати як на білоруське суспільство, так і на політичні процеси. Припускається, що наявність розвиненої мережі проросійських структур в перспективі може стати інструментом дестабілізації суспільно-політичної ситуації всередині Білорусі.

The article analyzes the Russia's military buildup in the occupied Crimean and Sevastopol. It is proved that the Russian militarization led to a multifold increase in military forces and defense equipment on the peninsula, which is becoming a powerful military foothold. Russia has coastal missile defense systems that fully control the Black Sea, as well as layered air defense systems, by which Moscow closed the air zone over the peninsula, in Crimea. In addition to defense weapons, Russia increases the deployment of ships equipped with missiles with a range of up to 2,500 kilometers, threatening almost the whole of Europe, on the peninsula. Creating opportunities for the deployment of nuclear weapons on the peninsula radically changes the security situation in the Black Sea region and beyond.Despite the growing threats to Europe due to the militarization of Crimea, the European Union continues to emphasize the need for cooperation with the Russian Federation.The Russian annexation of Crimea drew the attention of NATO to the Black Sea and somehow changed its policy, which gradually moved to a strategy of deterrence against Russia. NATO increases the military presence in Eastern Europe and creates mobile super rapid deployment forces; it is planned to create Alliance naval, mechanized and aviation divisions, which are ready for deployment during thirty days. But in general, the NATO policy has a limited number of adequate responses in case of further Russian aggression, especially with regard to the states of the Black Sea region, which is not as high-priority as the Baltics.The lack of an Alliance military strategy for the Black Sea region and difficulties in deploying the NATO fleet in the Black Sea due to the Montreux Convention remain the main problem. ; У статі проаналізовано зростання військового потенціалу Росії в окупованому її Криму та Севастополі. Доведено, що російська мілітаризація призвела до багатократного збільшення кількості військових та техніки на півострові, який перетворюється на потужний військовий плацдарм. Росія дислокує в Криму протиракетні берегові системи, які повністю контролюють Чорне море, а також ешелоновані системи протиповітряної оборони, якими Москва повністю закрила небо над півостровом. Разом із обороною зброєю Росія нарощує присутність на півострові кораблів-носіїв ракет "Калібр" із дальністю польотів до 2500 кілометрів, що створює загрозу майже для всієї Європи. Створення можливостей для розміщення ядерної зброї на півострові радикально змінює безпекову ситуацію не тільки в Чорноморському регіоні, але й поза його межами.Російська анексія Криму привернула увагу НАТО до Чорного моря та певним чином змінила політику Альянсу, який поступово переходить до стратегії стримування Росії. На тлі російської агресії східноєвропейські держави погодилися на розміщення американських систем протиракетної оборони. У межах НАТО проводиться збільшення військового контингенту у Східній Європі, створюються мобільні групи надшвидкого реагування та військово-морські, механізовані та авіаційні дивізіони Альянсу. Але в цілому політика блоку має обмежену кількість адекватних відповідей у разі подальшої агресії Росії, особливо щодо держав Чорноморського регіону, які, за виключенням Туреччини, не мають потужного флоту. Головною проблемою залишається відсутність військової стратегії Альянсу щодо регіону та складнощі із базуванням флоту НАТО в Чорному морі через обмеження тонажів та часу перебування згідно Конвенції Монтре.

The article analyzes the Russia's military buildup in the occupied Crimean and Sevastopol. It is proved that the Russian militarization led to a multifold increase in military forces and defense equipment on the peninsula, which is becoming a powerful military foothold. Russia has coastal missile defense systems that fully control the Black Sea, as well as layered air defense systems, by which Moscow closed the air zone over the peninsula, in Crimea. In addition to defense weapons, Russia increases the deployment of ships equipped with missiles with a range of up to 2,500 kilometers, threatening almost the whole of Europe, on the peninsula. Creating opportunities for the deployment of nuclear weapons on the peninsula radically changes the security situation in the Black Sea region and beyond.Despite the growing threats to Europe due to the militarization of Crimea, the European Union continues to emphasize the need for cooperation with the Russian Federation.The Russian annexation of Crimea drew the attention of NATO to the Black Sea and somehow changed its policy, which gradually moved to a strategy of deterrence against Russia. NATO increases the military presence in Eastern Europe and creates mobile super rapid deployment forces; it is planned to create Alliance naval, mechanized and aviation divisions, which are ready for deployment during thirty days. But in general, the NATO policy has a limited number of adequate responses in case of further Russian aggression, especially with regard to the states of the Black Sea region, which is not as high-priority as the Baltics.The lack of an Alliance military strategy for the Black Sea region and difficulties in deploying the NATO fleet in the Black Sea due to the Montreux Convention remain the main problem. ; У статі проаналізовано зростання військового потенціалу Росії в окупованому її Криму та Севастополі. Доведено, що російська мілітаризація призвела до багатократного збільшення кількості військових та техніки на півострові, який перетворюється на потужний військовий плацдарм. Росія дислокує в Криму протиракетні берегові системи, які повністю контролюють Чорне море, а також ешелоновані системи протиповітряної оборони, якими Москва повністю закрила небо над півостровом. Разом із обороною зброєю Росія нарощує присутність на півострові кораблів-носіїв ракет "Калібр" із дальністю польотів до 2500 кілометрів, що створює загрозу майже для всієї Європи. Створення можливостей для розміщення ядерної зброї на півострові радикально змінює безпекову ситуацію не тільки в Чорноморському регіоні, але й поза його межами.Російська анексія Криму привернула увагу НАТО до Чорного моря та певним чином змінила політику Альянсу, який поступово переходить до стратегії стримування Росії. На тлі російської агресії східноєвропейські держави погодилися на розміщення американських систем протиракетної оборони. У межах НАТО проводиться збільшення військового контингенту у Східній Європі, створюються мобільні групи надшвидкого реагування та військово-морські, механізовані та авіаційні дивізіони Альянсу. Але в цілому політика блоку має обмежену кількість адекватних відповідей у разі подальшої агресії Росії, особливо щодо держав Чорноморського регіону, які, за виключенням Туреччини, не мають потужного флоту. Головною проблемою залишається відсутність військової стратегії Альянсу щодо регіону та складнощі із базуванням флоту НАТО в Чорному морі через обмеження тонажів та часу перебування згідно Конвенції Монтре.

Hybrid war is considered as a new type of war. But, do we really have to think so? Analyzing the actions of the Russian Federation directed against Ukraine in 2014-2017, it was noticed that our rival was using the recipes that Sun Tzu had adviced. As we know the treatise 'The Art of War' was written more than 2000 years ago. If someone decomposes the history of Eastern Europe, he will deduce that Russia has always applied the same means. It does not matter when it happened - a year ago or two hundred years ago. Also, Russian governance resorted to political intrigue, economic pressure, cultural influences and military methods as well. Throughout the Russian empire, the strategy of the Russians remains the same - the expansion of spheres of influence and the annexation of new territories. The tactics were dependent on circumstances. Both the learning of the history of Eastern Europe and analysis of 'The Art of War' by Sun Tzu can help with dealing with the Russian menace. ; Гібридна війна вважається нвоим типом війни. Але, чи ми дійсно мусимо так вважати? Аналізуючи дії Російської Федерації, спрямовані проти України протягом 2014-2017 рр., авторка помітила, що наш противник користується порадами Сунь-Цзи. Як відомо, трактату "Мистецтво війни" вже більше ніж 2000 рокі. Якщо ретельно проаналізувати історію Східної Європи, неважко помітити, що Росія завжди застосовувала ті ж самі методи. Немає значення, коли це відбулось - рік назад чи двісті років. Військові методи застосовувалися разом із політичними інтригами, економічним тиском і культурними впливами. У весь час існування імперії, російська стратегія не змінилася - це розширення сфер впливу і приєдання нових територій. Тактика вже залежить від обставин. Історичний досвід України, так і Східної Європи в цілому, і аналіз тракату "Мистецтво війни" Сунь-Цзи можуть стати в нагоді у протистоянні із російською загрозою.

The article considers the Russian Federation policy towards Afghanistan, in particular, a brief historical overview and the events of 2021, and analyzes the associated media image of the state in the international media. Among the research methods, a comparative method and a case method were used. In the course of the study, it can be concluded that today there is a controversial, but pragmatic policy of Russia towards Afghanistan, which was clearly manifested in 2021 after the withdrawal of US troops from the state and the coming to power of an unrecognized government. This problem has a prehistory and a modern aspect, containing many dimensions that allow to fully reveal the issues and their origins. As a result of Russia's behavior towards Afghanistan, a predominantly negative state image has become stronger on the pages of the world media, which broadcasts outside and forms public opinion about the Russian Federation abroad. ; У статті розглянута політика Російської Федерації відносно Афганістану, зокрема, короткий історичний огляд та події 2021 року, та проаналізований пов'язаний з цим медіа-образ держави у міжнародних ЗМІ. Серед методів дослідження було використано порівняльний метод і метод кейсів. У ході дослідження можна дійти висновку, що на сьогодні існує суперечлива, але прагматична політика Росії щодо Афганістану, яка яскраво виявилася у 2021 році після виведення військ США з держави та приходу до влади невизнаного уряду. Зазначена проблема має передісторію та сучасний аспект, які містять багато вимірів, що дозволяють повною мірою розкрити питання та його витоки. Внаслідок поведінки Росії щодо Афганістану на шпальтах світових ЗМІ зміцнився переважно негативний образ держави, який транслюється назовні і формує громадську думку про РФ за кордоном.

The article focuses on the peculiarities of the formation of the Ukrainian diaspora in the Russian Federation. The stages of development of the Ukrainian community in Russia are highlighted, attention is paid to the main achievements and problems of their functioning. It is revealed that the Ukrainian community evolves from ethno-cultural to national-political format in its activities . The proclamation of the independence of the former republics of the Soviet Union led to the automatic formation of numerous diasporas on their territories. This required the creation of a contractual basis of interstate cooperation, a legislative settlement of a number of issues inside the country, and the time for representatives of national minorities to rethink their status. Conditionally, it is possible to distinguish three stages of the formation of the Ukrainian diaspora in the Russian Federation. During their implementation there is a gradual transition from the ethno-cultural type of activity to the national-political. Within the framework of the first stage there is an organizational surge at the regional level: the creation of organizations, creative groups, cultural institutions. State support is almost absent, and all work is funded by the forces of Ukrainian communities in Russia. During the second stage, the cooperation of the governments of the two countries is intensifying, national representative institutions are being opened: cultural centers; libraries; national events are held. The financial support of the Ukrainian communities' activities on the places was insignificant, and the direction of their activities remains ethno-cultural. In the third stage there is a gradual politicization of the activities of Ukrainians in Russia. This was facilitated by: political rotation in Ukraine; proclamation of the course on Eurointegration; military conflict in the east of Ukraine. As a result, the Ukrainian diaspora is under pressure and reformatting, existing Ukrainian associations are liquidated, and new ones are being created on their places. A peculiarity of the third stage is a sharp increase of the number of Ukrainians in the Russian Federation because of a military conflict in the East of Ukraine. This one gives grounds for talking about further organizational restructuring and changing the formats of the Ukrainian diaspora. ; У статті звертається увага на особливості формування української діаспори в Російській Федерації. Виокремлюються етапи розвитку української громади Росії, звертається увага на основні досягнення та проблеми їх функціонування. Виявлено, що українська громада в своїй діяльності еволюціонує від етнокультурного до національно-політичного формату. Збільшення кількості українців на території Росії, в результаті військового конфлікту на Сході України, веде до подальших структурних перебудов та зміни формату роботи. Вперше наводяться дані щодо кількісного виміру діяльності українських культурних установ в Російській Федерації.

The article highlights the actions of foreign states in response to the criminal activities of the Russian Federation in cyberspace, as well as the dangers of such practices of Russia. The legal framework that is the basis for appropriate countermeasures is analyzed. The sanctions that are most used by the United States and the European Union in response to cyberattacks are highlighted. ; У статті висвітлено дії іноземних держав у відповідь на злочинну діяльність Російської Федерації у кіберпросторі, а також чим може бути небезпечна подібна практика РФ. Проаналізовано законодавчу базу, що є основою для відповідних контрзаходів. Виділено санкції, що найчастіше використовуються США та Європейським Союзом у відповідь на кібератаки.

The article focuses on the peculiarities of the formation of the Ukrainian diaspora in the Russian Federation. The stages of development of the Ukrainian community in Russia are highlighted, attention is paid to the main achievements and problems of their functioning. It is revealed that the Ukrainian community evolves from ethno-cultural to national-political format in its activities . The proclamation of the independence of the former republics of the Soviet Union led to the automatic formation of numerous diasporas on their territories. This required the creation of a contractual basis of interstate cooperation, a legislative settlement of a number of issues inside the country, and the time for representatives of national minorities to rethink their status. Conditionally, it is possible to distinguish three stages of the formation of the Ukrainian diaspora in the Russian Federation. During their implementation there is a gradual transition from the ethno-cultural type of activity to the national-political. Within the framework of the first stage there is an organizational surge at the regional level: the creation of organizations, creative groups, cultural institutions. State support is almost absent, and all work is funded by the forces of Ukrainian communities in Russia. During the second stage, the cooperation of the governments of the two countries is intensifying, national representative institutions are being opened: cultural centers; libraries; national events are held. The financial support of the Ukrainian communities' activities on the places was insignificant, and the direction of their activities remains ethno-cultural. In the third stage there is a gradual politicization of the activities of Ukrainians in Russia. This was facilitated by: political rotation in Ukraine; proclamation of the course on Eurointegration; military conflict in the east of Ukraine. As a result, the Ukrainian diaspora is under pressure and reformatting, existing Ukrainian associations are liquidated, and new ones are being created on their places. A peculiarity of the third stage is a sharp increase of the number of Ukrainians in the Russian Federation because of a military conflict in the East of Ukraine. This one gives grounds for talking about further organizational restructuring and changing the formats of the Ukrainian diaspora. ; У статті звертається увага на особливості формування української діаспори в Російській Федерації. Виокремлюються етапи розвитку української громади Росії, звертається увага на основні досягнення та проблеми їх функціонування. Виявлено, що українська громада в своїй діяльності еволюціонує від етнокультурного до національно-політичного формату. Збільшення кількості українців на території Росії, в результаті військового конфлікту на Сході України, веде до подальших структурних перебудов та зміни формату роботи. Вперше наводяться дані щодо кількісного виміру діяльності українських культурних установ в Російській Федерації.

This scientific article studies the informational impact of the Russian Federation on the informational field of the European Union and analyzes the measures of the European Union aimed at counteracting third-party interference in its informational field. The methodological basis of the study is a systemic and structuralfunctional approaches. EU demonstrates an effective activity in the information area and strengthen measures on mitigating the foreign impacts. ; У науковій статті проводиться дослідження інформаційних впливів Російської Федерації на інформаційне поле Європейського Союзу та аналіз заходів Європейського Союзу, спрямованих на протидію втручанню третіх сторін в його інформаційне поле. Методологічною основою дослідження є системний та структурно-функціональний підходи. Європейський Союз демонструє ефективну діяльність в інформаційному полі та посилює протидію негативним стороннім впливам.

В роботі висвітлюється загальна характеристика Російсько-японської війни 1904-1905 років в сучасному російському політично-пропагандиському дискурсі. Зокрема, автор особливості, етапи та наслідки війни. Дипломна робота містить історичних аналіз розвитку воєнних дій, а також аналіз джерел в даній сфері і методологію дослідження. Також, робота містить аналіз зарубіжної позиції, щодо наслідків та причин війни. Важливим елементом дослідження є аналіз зарубіжних та міжнародних джерел. Автором сформовано ряд пропозицій та рекомендацій. Автором визначено основні дискусійні моменти, та визначено, що загалом, тема Російсько-японської війни 1904-1905 років в сучасному російському політично-пропагандиському дискурсі в науці розглядалася фрагментарно, в контексті перебігу подій безпеки. ; The paper highlights the general characteristics of the Russo-Japanese War of 1904-1905 in modern Russian political and propaganda discourse. In particular, the author features, stages and consequences of the war. Thesis contains a historical analysis of the development of hostilities, as well as analysis of sources in this field and research methodology. Also, the work contains an analysis of the foreign position on the consequences and causes of the war. An important element of the study is the analysis of foreign and international sources. The author has formed a number of proposals and recommendations. The author identifies the main points of discussion, and determined that in general, the topic of the Russo-Japanese War of 1904-1905 in modern Russian political and propaganda discourse in science was considered in fragments, in the context of security events.

The article spotlights bilateral relations between Ukraine and the Russian Federation within the period after the dissolution of the USSR that came from multi-faceted vision of correlation system between countries and were defined by a wide range of peculiarities and paradoxes. Attempts to fix a favourable format of relations just for itself, unclosed ignoring of meaning and interests of the partner, mutual accusations were changed for attempts to compromise and find optimum ways for the crisis overcoming. And the latter were more than enough and not only in interstate relations.The social and economic development of Ukraine after restoration of state independence was disputable and dramatic. The national economy on the whole fitted into the traditional scheme of transition economies that appeared instead of the centralized, extra-market economic relations with intrinsic to it rejection of private property, almost total control of the economic domain by the state. The crisis of the Soviet system emerged within the «Era of Stagnation» transformed in independent Ukraine into a full-blown economic collapse that lasted till the end of 1990s.The Ukrainian economy and society for a long time (partially even at present) were dependent on Soviet Union heritage – no fundamental changes in the field of fixed assets, industrial infrastructures within the first twenty years took place after the independence restoration. The market economy was embroiling with increase in public control, economic freedom – with bureaucratic centralization, public servants outrages, law enforcement and fiscal agencies, free market – with transformation of public authority into rent source and corruption – to «organic» component of economic relations. The merge of public authority and business into a «weird conglomerate where the business gains a direct access to the public authority and the public authority transforms into a business» stayed almost the most pressing issue of Ukrainian economy.But the Russian party within the first two decades after the USSR dissolution taking its economic strength that was significantly greater than Ukrainian one, permanently tried to foist own «rules of game» to social and political elite (subject to availability of this term) of the latter, own old economic model, constantly initiating a lot of reintegration projects (like CIS) to return former republics of the Soviet Union to its imperial/neo-imperial dominance.The matter of division of foreign property of the former USSR became one of the most charged matters in Russian-Ukrainian relations after December 1991. This problem controversially united social and economic issues extremely important for revived Ukrainian statesmanship with social and humanitarian component.The matter of division of foreign property of the former USSR was left unsettled prior to the very beginning of the Russian aggression against Ukraine and annexation of Crimea as well as occupation of parts of Donetsk and Luhansk Oblasts districts in 2014. ; В статье освещены двусторонние отношения между Украиной и Российской Федерацией в период после распада СССР, происходящие из-за разнопланового видения системы взаимоотношений между странами и которые определялись целым рядом особенностей и парадоксов. Попытки установить выгодный именно себе формат отношений, открытое игнорирование позиции и интересов партнера, взаимные обвинения периодически менялись попытками компромисса и поиском оптимальных путей преодоления кризисных явлений. А последних было более чем достаточно и не только в межгосударственных отношениях. ; В статті висвітлено двосторонні відносини між Україною та Російською Федерацією в період після розпаду СРСР, які походили з різнопланового бачення системи співвідношення між країнами та визначалися цілим рядом особливостей та парадоксів. Спроби встановити вигідний саме собі формат відносин, відкрите ігнорування позиції та інтересів партнера, взаємні звинувачення періодично змінювалися спробами компромісу та пошуком оптимальних шляхів подолання кризових явищ. А останніх було більш аніж достатньо і не лише у міждержавних стосунках.

The article spotlights bilateral relations between Ukraine and the Russian Federation within the period after the dissolution of the USSR that came from multi-faceted vision of correlation system between countries and were defined by a wide range of peculiarities and paradoxes. Attempts to fix a favourable format of relations just for itself, unclosed ignoring of meaning and interests of the partner, mutual accusations were changed for attempts to compromise and find optimum ways for the crisis overcoming. And the latter were more than enough and not only in interstate relations.The social and economic development of Ukraine after restoration of state independence was disputable and dramatic. The national economy on the whole fitted into the traditional scheme of transition economies that appeared instead of the centralized, extra-market economic relations with intrinsic to it rejection of private property, almost total control of the economic domain by the state. The crisis of the Soviet system emerged within the «Era of Stagnation» transformed in independent Ukraine into a full-blown economic collapse that lasted till the end of 1990s.The Ukrainian economy and society for a long time (partially even at present) were dependent on Soviet Union heritage – no fundamental changes in the field of fixed assets, industrial infrastructures within the first twenty years took place after the independence restoration. The market economy was embroiling with increase in public control, economic freedom – with bureaucratic centralization, public servants outrages, law enforcement and fiscal agencies, free market – with transformation of public authority into rent source and corruption – to «organic» component of economic relations. The merge of public authority and business into a «weird conglomerate where the business gains a direct access to the public authority and the public authority transforms into a business» stayed almost the most pressing issue of Ukrainian economy.But the Russian party within the first two decades after the USSR dissolution taking its economic strength that was significantly greater than Ukrainian one, permanently tried to foist own «rules of game» to social and political elite (subject to availability of this term) of the latter, own old economic model, constantly initiating a lot of reintegration projects (like CIS) to return former republics of the Soviet Union to its imperial/neo-imperial dominance.The matter of division of foreign property of the former USSR became one of the most charged matters in Russian-Ukrainian relations after December 1991. This problem controversially united social and economic issues extremely important for revived Ukrainian statesmanship with social and humanitarian component.The matter of division of foreign property of the former USSR was left unsettled prior to the very beginning of the Russian aggression against Ukraine and annexation of Crimea as well as occupation of parts of Donetsk and Luhansk Oblasts districts in 2014. ; В статье освещены двусторонние отношения между Украиной и Российской Федерацией в период после распада СССР, происходящие из-за разнопланового видения системы взаимоотношений между странами и которые определялись целым рядом особенностей и парадоксов. Попытки установить выгодный именно себе формат отношений, открытое игнорирование позиции и интересов партнера, взаимные обвинения периодически менялись попытками компромисса и поиском оптимальных путей преодоления кризисных явлений. А последних было более чем достаточно и не только в межгосударственных отношениях. ; В статті висвітлено двосторонні відносини між Україною та Російською Федерацією в період після розпаду СРСР, які походили з різнопланового бачення системи співвідношення між країнами та визначалися цілим рядом особливостей та парадоксів. Спроби встановити вигідний саме собі формат відносин, відкрите ігнорування позиції та інтересів партнера, взаємні звинувачення періодично змінювалися спробами компромісу та пошуком оптимальних шляхів подолання кризових явищ. А останніх було більш аніж достатньо і не лише у міждержавних стосунках.

В статье рассматриваются вопросы, связанные с имплементацией норм международного уголовного права, содержащихся в Конвенции о предупреждении преступления геноцида и наказании за него от 9 декабря 1948 г., во внутреннее законодательство Российской Федерации и Германии. В этой связи анализируются ст. 357 Уголовного кодекса РФ и Уголовного кодекса о преступлениях международного характера Германии. ; This article discusses the issues related to the implementation of international criminal law, contained in the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide which was adopted on 9 December 1948, in domestic legislations of the Russian Federation and Germany. In this regard, the art. 357 of the Penal Code of the Russian Federation and the Penal Code of international crimes of Germany are analyzed.

Стаття присвячена дослідженню подій, які передували трагедії українського народу в «гібридній війні» Росії для підкорення України власним інтересам, в унеможливленні становлення незалежної держави. «Гібридна війна» Росії проти України стала логічним продовженням російської політики після розпаду Радянського Союзу і тривала весь час до збройної агресії. Помаранчева революція продемонструвала волевиявлення українського суспільства. Зазнавши ідеологічної поразки в час Революції гідності, Російська Федерація перейшла від прихованих форм ведення гібридної війни до збройної агресії проти України.
Проаналізовано місце і роль масового вторгнення в Україну російських регулярних військ. Що передувало одній з найкривавіших сторінок російсько-українського збройного конфлікту на Сході України — Іловайській трагедії.
Ключові слова: антитерористична операція, агресія, Збройні Сили України, добровольчі батальйони, Іловайська трагедія 2014 року.