Search results

The article is devoted to research of place and role of the Slovak Republic in the migration processes in the European Union. It traces the history of the common EU migration policy, to which, after 2004, joined Slovakia, reveals the complex factors and conditions that contributed to a sharp uncontrolled influx of migrants into the territory of the EU member states in 2015-2016, and the participation of the Slovak Republic in the process of the migration crisis solving. ; Статья посвящена исследованию места и роли Словацкой Республики в миграционных процессах в Европейском Союзе. Прослеживается история общей миграционной политики ЕС, к которой, после 2004 г., присоединилась Словакия, раскрывается комплекс факторов и предпосылок, способствовавших резкому неконтролируемому притоку мигрантов на территорию стран-членов ЕС в 2015–2016 гг., а также участие Словацкой Республики в процессе разрешения миграционного кризиса. ; Стаття присвячена дослідженню місця і ролі Словацької Республіки у міграційних процесах в Європейському Союзі. Простежується історія спільної міграційної політики ЄС, до якої, після 2004 р., долучилася Словаччина, розкривається комплекс чинників і передумов, що сприяли різкому неконтрольованому притоку мігрантів на територію країн-членів ЄС у 2015–2016 рр., а також участь Словацької Республіки в процесі вирішення міграційної кризи.

The author of the article traced directions of the Slovak-Bulgarian intergovernmental relations in the years of Second world war in diplomatic, political, economic, and cultural and educational spheres, compared status of the countries as allies of Nazi Germany. The close contacts of the Bulgarian monarchy with Slovakia are revealed. ; Автор статьи проследил направления словацко-болгарских межгосударственных отношений в годы Второй мировой войны в дипломатической, политической, экономической и культурно-образовательной сферах, сравнил статус стран как союзников нацистской Германии. Раскрыты тесные контакты болгарского монаршего дома со Словакией. ; Автор статті простежив напрямки словацько-болгарських міждержавних відносин у роки Другої світової війни в дипломатичній, політичній, економічній та культурно-освітній сферах, порівняв статусу країн як союзників нацистської Німеччини. Розкрито тісні контакти болгарського монаршого дому зі Словаччиною.

In the article the author studies the historical aspects of the «Visegrad» forming and the main points of its activity, regional cooperation of the Central and Eastern European countries, in particular the modern issues and problems of interaction between the Czech Republic and the Slovak Republic in the framework of regional cooperation, cross-border cooperation, common foreign policy interests and mutually beneficial foreign economic policy, which was aimed at reviving an open market economy, accession to the EU and NATO. The article also shows that the system of interstate cooperation between the Czech Republic and Slovakia has proved its effectiveness and stability for many years, and the countries' common interests in the post-integration period after acceding to the North Atlantic Alliance and the European Community have had significant historical traditions. These remarkable events in the life of the young states were preceded by radical reforms in the political, economic and legal spheres. At the same time, there were solved the complicated tasks of state building, consolidation of the political community and the whole society around the idea of the country`s return to Europe.The author maintains that despite the activity of the Visegrad countries towards integration, both in central- and in common European direction, each of these states follows its own course while pursuing its national interests. Sometimes even the rivalry can be felt between them, which was reflected in the first stages of their accession process into European and Euro-Atlantic structures.It should be noted that, in the context of implementing the primary – European – choice of Ukraine, studying the experience of priority foreign relations of the Czech Republic and Slovakia is topical and extremely significant from the scientific-theoretical and practical point of view.At the present stage of development, the Czech-Slovak regional collaboration within the framework of the Visegrad Four in the context of intergovernmental cooperation has turned into a significant integral part of the new architecture of cooperation in the region of Central Europe and the European continent as a whole. On the international scene, the Czech Republic and Slovakia implement their common foreign and security policy of the EU. It agreeably integrates into the common internal market, trade and customs union of the EU. That is, the co-ordinated Czech-Slovak intergovernmental cooperation in realizing their integration interests and tasks comes to the forefront. ; У статті автор розглядає історичні аспекти створення та основні моменти діяльності «Вишеграду», регіонального співробітництва країн Центральної та Східної Європи, зокрема сучасні питання і проблеми взаємодії Чеської і Словацької Республік у рамках регіональної співпраці, транскордонного співробітництва, спільних зовнішньополітичних інтересів та взаємовигідної зовнішньоекономічної політики, яка була спрямована на відродження відкритої ринкової економіки, інтеграцію до ЄС і НАТО.

In the article the author studies the historical aspects of the «Visegrad» forming and the main points of its activity, regional cooperation of the Central and Eastern European countries, in particular the modern issues and problems of interaction between the Czech Republic and the Slovak Republic in the framework of regional cooperation, cross-border cooperation, common foreign policy interests and mutually beneficial foreign economic policy, which was aimed at reviving an open market economy, accession to the EU and NATO. The article also shows that the system of interstate cooperation between the Czech Republic and Slovakia has proved its effectiveness and stability for many years, and the countries' common interests in the post-integration period after acceding to the North Atlantic Alliance and the European Community have had significant historical traditions. These remarkable events in the life of the young states were preceded by radical reforms in the political, economic and legal spheres. At the same time, there were solved the complicated tasks of state building, consolidation of the political community and the whole society around the idea of the country`s return to Europe.The author maintains that despite the activity of the Visegrad countries towards integration, both in central- and in common European direction, each of these states follows its own course while pursuing its national interests. Sometimes even the rivalry can be felt between them, which was reflected in the first stages of their accession process into European and Euro-Atlantic structures.It should be noted that, in the context of implementing the primary – European – choice of Ukraine, studying the experience of priority foreign relations of the Czech Republic and Slovakia is topical and extremely significant from the scientific-theoretical and practical point of view.At the present stage of development, the Czech-Slovak regional collaboration within the framework of the Visegrad Four in the context of intergovernmental cooperation has turned into a significant integral part of the new architecture of cooperation in the region of Central Europe and the European continent as a whole. On the international scene, the Czech Republic and Slovakia implement their common foreign and security policy of the EU. It agreeably integrates into the common internal market, trade and customs union of the EU. That is, the co-ordinated Czech-Slovak intergovernmental cooperation in realizing their integration interests and tasks comes to the forefront. ; У статті автор розглядає історичні аспекти створення та основні моменти діяльності «Вишеграду», регіонального співробітництва країн Центральної та Східної Європи, зокрема сучасні питання і проблеми взаємодії Чеської і Словацької Республік у рамках регіональної співпраці, транскордонного співробітництва, спільних зовнішньополітичних інтересів та взаємовигідної зовнішньоекономічної політики, яка була спрямована на відродження відкритої ринкової економіки, інтеграцію до ЄС і НАТО.

The article analyzes the development of populism in the Slovak Republic. The scientific interest in the chosen issue is due to realities of Slovak politics and a set of modern challenges faced by the country. The aim of the article is to highlight the evolution of populism, its forms and party representatives in Slovakia. The main factors that determined the development and peculiarities of populism in Slovakia are identified. The main characteristics of Slovak populism stem from the political history and political culture. There is an close connection between the rise of populism and the exacerbation of social and economic problems. The main forms of manifestation of Slovak populism are determined: social, national, charismatic, centrist, far-right populism. Populism is deeply rooted in the party system of Slovakia, periodically determining the change in its structural characteristics. Considering the emergence and electoral success of populist parties, there is a need to emphasize the complexity of the phenomenon of populism in the modern Slovak Republic. In the process of post-communist development in the Slovak Republic there was a transition from radical forms of populist politics through nationalism and authoritarianism to more moderate tendencies. It is found that in the Slovak political process, the phenomenon of populism reveals a permanent character and correlates with the specific features of Slovak politics. Populism remains an actual phenomenon of political life in the Slovak Republic. The results of our study show that the potential of populist parties is growing in the party system of Slovakia. The electoral success of the populists shows that citizens are ready to vote for charismatic leaders and promises of a quick solution to difficult problems. However, the success of populists is not only the result of electoral marketing. It is also a sign of the crisis of systemic politics and democratic institutions. ; В статті проаналізовано розвиток популізму в Словацькій Республіці. Науковий інтерес до цього питання зумовлений реаліями словацької політики та комплексом сучасних викликів, які стоять перед країною. Мета дослідження – простежити еволюцію популізму в Словацькій Республіці в розрізі його ключових типів і партійно-політичних репрезентантів. З'ясовано основні чинники, які обумовлювали розвиток та особливості популізму в Словаччині. Основні характеристики словацького популізму пов'язані з політичною історією та політичною культурою. Існує тісний зв'язок між посиленням популізму і загостренням соціальних і економічних проблем. Визначено основні форми прояву словацького популізму: соціальний, національний, харизматичний, центристський, ультраправий популізм. Популізм глибоко вкоренився в партійну систему Словаччини, періодично детермінуючи зміну її структурних характеристик. Розглядаючи появу й електоральний успіх популістських партій, слід підкреслити складність самого феномена популізму в сучасній Словаччині. У процесі посткомуністичного розвитку в Словаччині відбувався перехід від радикальних форм популістської політики через націоналізм та авторитаризм до більш поміркованих тенденцій. З'ясовано, що в словацькому політичному процесі феномен популізму має перманентний прояв і співвідноситься зі специфічними рисами словацької політики. Популізм залишається актуальним феноменом політичного життя Словацької Республіки. Результати нашого дослідження показують, що в партійній системі Словаччини зростає потенціал популістських партій. Електоральний успіх популістів засвідчує, що громадяни готові голосувати за харизматичних лідерів і обіцянки швидкого розв'язання складних проблем. Однак, успіх популістів – це не тільки результат електорального маркетингу, але й ознака кризи системної політики та демократичних інститутів. ; В статті проаналізовано розвиток популізму в Словацькій Республіці. Науковий інтерес до цього питання зумовлений реаліями словацької політики та комплексом сучасних викликів, які стоять перед країною. Мета дослідження – простежити еволюцію популізму в Словацькій Республіці в розрізі його ключових типів і партійно-політичних репрезентантів. З'ясовано основні чинники, які обумовлювали розвиток та особливості популізму в Словаччині. Основні характеристики словацького популізму пов'язані з політичною історією та політичною культурою. Існує тісний зв'язок між посиленням популізму і загостренням соціальних і економічних проблем. Визначено основні форми прояву словацького популізму: соціальний, національний, харизматичний, центристський, ультраправий популізм. Популізм глибоко вкоренився в партійну систему Словаччини, періодично детермінуючи зміну її структурних характеристик. Розглядаючи появу й електоральний успіх популістських партій, слід підкреслити складність самого феномена популізму в сучасній Словаччині. У процесі посткомуністичного розвитку в Словаччині відбувався перехід від радикальних форм популістської політики через націоналізм та авторитаризм до більш поміркованих тенденцій. З'ясовано, що в словацькому політичному процесі феномен популізму має перманентний прояв і співвідноситься зі специфічними рисами словацької політики. Популізм залишається актуальним феноменом політичного життя Словацької Республіки. Результати нашого дослідження показують, що в партійній системі Словаччини зростає потенціал популістських партій. Електоральний успіх популістів засвідчує, що громадяни готові голосувати за харизматичних лідерів і обіцянки швидкого розв'язання складних проблем. Однак, успіх популістів – це не тільки результат електорального маркетингу, але й ознака кризи системної політики та демократичних інститутів.

The article is dedicated to a comprehensive analysis of the paramilitary Carpathian Sich organization's participation in the election campaign to the Carpatho-Ukrainian Parliament (Soim) on 12 February 1939, which constituted one of the crucial stages in the establishment of the Carpatho-Ukrainian autonomy within the Czecho-Slovak republic. The author presents general characteristics of the electoral process in the context of the Second Czecho-Slovak republic's hybrid political system of authoritarian democracy. The latter was marked by the unification of the political life around government parties in Czech, Slovak, and Carpatho-Ukrainian lands under the motto "unity of the people." In post-Munich realities, the Carpathian Sich, as the most popular non-governmental organization in the region, became the primary government's ally in the campaign's conduct and turned into an instrument of mass electoral mobilization. The engagement of Carpathian Sich members in the 12 February elections was not limited only to canvassing and propaganda but also included the provision of security and order at polling stations, countering enemy propaganda, and assistance in forming voters' lists. Besides, along with other security agencies, the Carpathian Sich became a tool of pressure on the opposition. The author rejects the claim suggesting that Carpathian Sich members terrorized and intimidated the population into casting their votes for the Ukrainian National Union party. For most of the population, the 12 February vote was essentially a plebiscite regarding the political course of the Voloshyn government and the region's stay within the tripartite federation. The author also analyzes the 12 February 1939 elections through an international prism, particularly in the context of the perceived threat of Hungarian occupation. Amid this heightened feeling of insecurity, the electoral campaign more resembled a front mobilization rather than a competitive electoral process. As the vote had shown, the vast majority of the local population wished to remain in the Second Czecho-Slovak republic. It also gave the Prague government a reason to view the elections as a manifestation of the local population's loyalty towards the Czechoslovak state. ; Стаття присвячена комплексному аналізу участі парамілітарної організації Карпатська Січ у виборчій кампанії до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 р. – одному із наріжних етапів становлення автономії Карпатської України у складі Другої Чехо-Словацької республіки. Автор подає узагальнену характеристику виборчого процесу, який проходив в умовах гібридної політичної системи авторитарної демократії у Другій ЧСР, що була позначена уніфікацією політичного життя навколо урядових партій у чеських, словацьких і карпатоукраїнських землях під гаслом «єдності народу». В пост-мюнхенських політичних реаліях Карпатська Січ, як наймасовіша організація в регіоні, виступила одним із головних союзників влади у підготовці та проведенні виборів, ставши інструментом масової мобілізації виборця. Завдання карпатських січовиків на виборах 12 лютого 1939 р. втім не обмежувалися суто агітацією та пропагандою, а включали також забезпечення безпеки та охорони порядку на виборчих дільницях, протидію ворожій пропаганді, допомогу у формуванні списків виборців тощо. Поряд з цим, разом з іншими органами безпеки Карпатська Січ подекуди виступала знаряддям силового тиску на опозицію. Автор спростовує тезу про те, що карпатські січовики тероризували і залякували населення, щоб змусити останнє голосувати за партію УНО. Для більшості населення волевиявлення 12 лютого 1939 р. мало характер плебісциту щодо політичного курсу уряду А. Волошина та перебування краю у складі триєдиної чехо-словацької федерації. Автор пропонує міжнародну оптику для аналізу виборів 12 лютого 1939 р., зокрема в контексті усвідомленої більшістю виборців загрози угорської окупації. В умовах посиленого відчуття зовнішньої небезпеки електоральна кампанія більше нагадувала фронтову мобілізацію, ніж змагальні виборчі перегони. Як засвідчили результати голосування, переважна більшість місцевого населення прагнула залишитися у складі Другої Чехо-Словацької республіки. Саме так розцінював волевиявлення 12 лютого у Карпатській Україні і празький уряд, який розглядав їх як вияв лояльності мешканців краю до чехословацької держави.

In terms of the modern diffusion and global deployment of network technologies and online platforms around the world, as well as their growing role and impact on different spheres of life, including foreign policy, we consider the latest phenomenon of digital diplomacy as a result of the evolution of communication with foreign audiences and its partial transition to the digital space. Therefore, with this article, the author joins the debate about the phenomenon of digital diplomacy, which hasn't reached a definitive theoretical conceptualization yet. Accordingly, there is a need to study the approaches of different states thereto in order to identify common and distinct features in the interpretation of the phenomenon and their practical application. In particular, this paper analyzes the organizational and legal basis of digital diplomacy in the two countries of the Visegrad Group, in particular in the Slovak Republic and Hungary.The article focuses on the approach of the Slovak Republic and Hungary to digital diplomacy and their key institutions dealing with this sphere. To this end, the author provides a comprehensive overview of the legal framework that underpins the development of digital diplomacy in the Slovak Republic and Hungary, as well as analyzes the system of governmental and non-governmental organizations currently active in this field that are responsible for its development in both countries as well as ways of attaining the goals of digital diplomacy by these organizations and namely, their respective departments. In addition, the article proposes further perspectives for the progressive development and improvement of the effectiveness of digital diplomacy initiatives, programs and institutions in the Slovak Republic and Hungary, based on a comparative analysis of the current findings. It was found that the comprehensive program on the use of digital diplomacy instruments to unify states' images in the online space, as well as to enhance the protection of national interests and the promotion of foreign policy initiatives, should be developed at both states. ; За сучасних умов глобального поширення та застосування мережевих технологій і онлайнплатформ у всьому світі, а також зростання їхньої ролі і впливу на різні сфери життя країн, в тому числі і зовнішню політику, розглядаємо новітнє явище цифрової дипломатії як результат еволюції комунікації з іноземними аудиторіями та її часткового переходу в цифровий простір. Оскільки явище цифрової дипломатії не має остаточної теоретичної концептуалізації у вітчизняній науці, то з'являється необхідність вивчення підходу різних держав до цього питання для виявлення спільних та відмінних рис у трактуванні явища та його практичного застосування. Зокрема, у роботі автором проаналізовано організаційно-правову основу цифрової дипломатії у Словацькій Республіці та Угорщині.Стаття фокусується на підході Словацької Республіки та Угорщини до цифрової дипломатії та їхніх ключових інституціях, до компетенції яких входить ця сфера. З цією метою автор надає цілісний огляд правової бази, що лежить в основі розвитку цифрової дипломатії Словацької Республіки та Угорщини, а також аналізує систему урядових та неурядових організацій, які наразі діють у цій сфері і несуть відповідальність за її розвиток в обох державах та способи сприяння досягнення цілей цифрової дипломатії. Крім того, у статті запропоновано подальші перспективи для прогресивного розвитку та підвищення ефективності ініціатив і програмно-інституційної бази цифрової дипломатії у Словацькій Республіці та Угорщині на основі проведеного порівняльного аналізу актуального становища цієї сфери в обраних державах. Встановлено, що на рівні обох держав необхідно розробити всеохоплюючу програму щодо використання інструментів цифрової дипломатії з метою уніфікованого представлення держав в онлайн-просторі, а також підвищення рівня забезпечення національних інтересів та просування зовнішньополітичних ініціатив.

In terms of the modern diffusion and global deployment of network technologies and online platforms around the world, as well as their growing role and impact on different spheres of life, including foreign policy, we consider the latest phenomenon of digital diplomacy as a result of the evolution of communication with foreign audiences and its partial transition to the digital space. Therefore, with this article, the author joins the debate about the phenomenon of digital diplomacy, which hasn't reached a definitive theoretical conceptualization yet. Accordingly, there is a need to study the approaches of different states thereto in order to identify common and distinct features in the interpretation of the phenomenon and their practical application. In particular, this paper analyzes the organizational and legal basis of digital diplomacy in the two countries of the Visegrad Group, in particular in the Slovak Republic and Hungary.The article focuses on the approach of the Slovak Republic and Hungary to digital diplomacy and their key institutions dealing with this sphere. To this end, the author provides a comprehensive overview of the legal framework that underpins the development of digital diplomacy in the Slovak Republic and Hungary, as well as analyzes the system of governmental and non-governmental organizations currently active in this field that are responsible for its development in both countries as well as ways of attaining the goals of digital diplomacy by these organizations and namely, their respective departments. In addition, the article proposes further perspectives for the progressive development and improvement of the effectiveness of digital diplomacy initiatives, programs and institutions in the Slovak Republic and Hungary, based on a comparative analysis of the current findings. It was found that the comprehensive program on the use of digital diplomacy instruments to unify states' images in the online space, as well as to enhance the protection of national interests and the promotion of foreign policy initiatives, should be developed at both states. ; За сучасних умов глобального поширення та застосування мережевих технологій і онлайнплатформ у всьому світі, а також зростання їхньої ролі і впливу на різні сфери життя країн, в тому числі і зовнішню політику, розглядаємо новітнє явище цифрової дипломатії як результат еволюції комунікації з іноземними аудиторіями та її часткового переходу в цифровий простір. Оскільки явище цифрової дипломатії не має остаточної теоретичної концептуалізації у вітчизняній науці, то з'являється необхідність вивчення підходу різних держав до цього питання для виявлення спільних та відмінних рис у трактуванні явища та його практичного застосування. Зокрема, у роботі автором проаналізовано організаційно-правову основу цифрової дипломатії у Словацькій Республіці та Угорщині.Стаття фокусується на підході Словацької Республіки та Угорщини до цифрової дипломатії та їхніх ключових інституціях, до компетенції яких входить ця сфера. З цією метою автор надає цілісний огляд правової бази, що лежить в основі розвитку цифрової дипломатії Словацької Республіки та Угорщини, а також аналізує систему урядових та неурядових організацій, які наразі діють у цій сфері і несуть відповідальність за її розвиток в обох державах та способи сприяння досягнення цілей цифрової дипломатії. Крім того, у статті запропоновано подальші перспективи для прогресивного розвитку та підвищення ефективності ініціатив і програмно-інституційної бази цифрової дипломатії у Словацькій Республіці та Угорщині на основі проведеного порівняльного аналізу актуального становища цієї сфери в обраних державах. Встановлено, що на рівні обох держав необхідно розробити всеохоплюючу програму щодо використання інструментів цифрової дипломатії з метою уніфікованого представлення держав в онлайн-просторі, а також підвищення рівня забезпечення національних інтересів та просування зовнішньополітичних ініціатив.

The article is dedicated to a comprehensive analysis of the paramilitary Carpathian Sich organization's participation in the election campaign to the Carpatho-Ukrainian Parliament (Soim) on 12 February 1939, which constituted one of the crucial stages in the establishment of the Carpatho-Ukrainian autonomy within the Czecho-Slovak republic. The author presents general characteristics of the electoral process in the context of the Second Czecho-Slovak republic's hybrid political system of authoritarian democracy. The latter was marked by the unification of the political life around government parties in Czech, Slovak, and Carpatho-Ukrainian lands under the motto "unity of the people." In post-Munich realities, the Carpathian Sich, as the most popular non-governmental organization in the region, became the primary government's ally in the campaign's conduct and turned into an instrument of mass electoral mobilization. The engagement of Carpathian Sich members in the 12 February elections was not limited only to canvassing and propaganda but also included the provision of security and order at polling stations, countering enemy propaganda, and assistance in forming voters' lists. Besides, along with other security agencies, the Carpathian Sich became a tool of pressure on the opposition. The author rejects the claim suggesting that Carpathian Sich members terrorized and intimidated the population into casting their votes for the Ukrainian National Union party. For most of the population, the 12 February vote was essentially a plebiscite regarding the political course of the Voloshyn government and the region's stay within the tripartite federation. The author also analyzes the 12 February 1939 elections through an international prism, particularly in the context of the perceived threat of Hungarian occupation. Amid this heightened feeling of insecurity, the electoral campaign more resembled a front mobilization rather than a competitive electoral process. As the vote had shown, the vast majority of the local population wished to remain in the Second Czecho-Slovak republic. It also gave the Prague government a reason to view the elections as a manifestation of the local population's loyalty towards the Czechoslovak state. ; Стаття присвячена комплексному аналізу участі парамілітарної організації Карпатська Січ у виборчій кампанії до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 р. – одному із наріжних етапів становлення автономії Карпатської України у складі Другої Чехо-Словацької республіки. Автор подає узагальнену характеристику виборчого процесу, який проходив в умовах гібридної політичної системи авторитарної демократії у Другій ЧСР, що була позначена уніфікацією політичного життя навколо урядових партій у чеських, словацьких і карпатоукраїнських землях під гаслом «єдності народу». В пост-мюнхенських політичних реаліях Карпатська Січ, як наймасовіша організація в регіоні, виступила одним із головних союзників влади у підготовці та проведенні виборів, ставши інструментом масової мобілізації виборця. Завдання карпатських січовиків на виборах 12 лютого 1939 р. втім не обмежувалися суто агітацією та пропагандою, а включали також забезпечення безпеки та охорони порядку на виборчих дільницях, протидію ворожій пропаганді, допомогу у формуванні списків виборців тощо. Поряд з цим, разом з іншими органами безпеки Карпатська Січ подекуди виступала знаряддям силового тиску на опозицію. Автор спростовує тезу про те, що карпатські січовики тероризували і залякували населення, щоб змусити останнє голосувати за партію УНО. Для більшості населення волевиявлення 12 лютого 1939 р. мало характер плебісциту щодо політичного курсу уряду А. Волошина та перебування краю у складі триєдиної чехо-словацької федерації. Автор пропонує міжнародну оптику для аналізу виборів 12 лютого 1939 р., зокрема в контексті усвідомленої більшістю виборців загрози угорської окупації. В умовах посиленого відчуття зовнішньої небезпеки електоральна кампанія більше нагадувала фронтову мобілізацію, ніж змагальні виборчі перегони. Як засвідчили результати голосування, переважна більшість місцевого населення прагнула залишитися у складі Другої Чехо-Словацької республіки. Саме так розцінював волевиявлення 12 лютого у Карпатській Україні і празький уряд, який розглядав їх як вияв лояльності мешканців краю до чехословацької держави.

The article examines the activities of Czech General Lev Prchala on the positions of the third minister in the autonomous government of Carpatho-Ukraine and the commander of Czechoslovak troops in the East of the Second Czecho-Slovak republic in 1938-1939. The research methodology is based on the comprehensive approach to the analysis of the activities of General Prchala in the broader Czechoslovakian and international contexts. Drawing on Czech archival materials and contemporary publications, the author traces the role of the Czech General in boosting the defence capacity of the autonomous region against the backdrop of subversive actions backed by Hungary and Poland, analyzes the circumstances and consequences of his nomination to the government position in Khust, highlights the General's conflict with the Carpatho-Ukrainian elite and his involvement in preparing and implementing plans aimed at the suppression of the Ukrainian movement in Carpatho-Ukraine, as well as his participation in organizing land defence against Hungarian armed aggression in mid-March 1939. The author postulates that apart from internal political considerations, the January 1939 appointment of Prchala to the third minister in the autonomous government was motivated by the desire of the Czechoslovak government to normalize its relations with Poland. Instead of the anticipated stabilization of the situation in Carpatho-Ukraine, this nomination played a destructive role and provoked a crisis in relations between Prague and Khust. In the course of development in Carpatho-Ukraine, General Prchala proved a Czech centralist and a harsh opponent of republic's federalization by having fiercely resisted attempts by Ukrainians to establish their state within the Czechoslovak federation. ; У статті аналізується діяльність чеського генерала Лева Прхали на посаді третього міністра в автономному уряді Карпатської України та командувача чехословацьких військ на сході Другої Чехо-Словацької республіки у 1938 – 1939 рр. Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до аналізу діяльності генерала Прхали із включенням широкого загальночехословацького та міжнародного контексту. На основі невідомих документів із чеських архівів та сучасних досліджень простежено роль чеського генерала Лева Прхали у посиленні обороноздатності автономного краю в умовах підривних дій Угорщини та Польщі, проаналізовано обставини та наслідки його призначення на урядову посаду в Хусті, висвітлено його конфлікт з карпатоукраїнською елітою та причетність до розробки та реалізації планів придушення українського руху в Карпатській Україні. Окремо розглянуто участь генерала в організації оборони краю від угорської збройної агресії у середині березня 1939 р. Замість очікуваної стабілізації ситуації у Карпатській Україні призначення Прхали на посаду третього міністра в автономному уряді 16 січня 1939 р. зіграло деструктивну роль, спровокувавши кризу у відносинах між Прагою та Хустом та загостривши українсько-чеські відносини. Окрім внутрішньополітичних причин це рішення було продиктоване прагненням уряду ЧСР нормалізувати свої відносини із Польщею. У подіях у Карпатській Україні Прхала виявив себе як чеський централіст і противник автономізації республіки, рішуче протидіючи спробам українців утвердити власну державність в рамках Чехо-Словацької федерації.

The article examines the activities of Czech General Lev Prchala on the positions of the third minister in the autonomous government of Carpatho-Ukraine and the commander of Czechoslovak troops in the East of the Second Czecho-Slovak republic in 1938-1939. The research methodology is based on the comprehensive approach to the analysis of the activities of General Prchala in the broader Czechoslovakian and international contexts. Drawing on Czech archival materials and contemporary publications, the author traces the role of the Czech General in boosting the defence capacity of the autonomous region against the backdrop of subversive actions backed by Hungary and Poland, analyzes the circumstances and consequences of his nomination to the government position in Khust, highlights the General's conflict with the Carpatho-Ukrainian elite and his involvement in preparing and implementing plans aimed at the suppression of the Ukrainian movement in Carpatho-Ukraine, as well as his participation in organizing land defence against Hungarian armed aggression in mid-March 1939. The author postulates that apart from internal political considerations, the January 1939 appointment of Prchala to the third minister in the autonomous government was motivated by the desire of the Czechoslovak government to normalize its relations with Poland. Instead of the anticipated stabilization of the situation in Carpatho-Ukraine, this nomination played a destructive role and provoked a crisis in relations between Prague and Khust. In the course of development in Carpatho-Ukraine, General Prchala proved a Czech centralist and a harsh opponent of republic's federalization by having fiercely resisted attempts by Ukrainians to establish their state within the Czechoslovak federation. ; У статті аналізується діяльність чеського генерала Лева Прхали на посаді третього міністра в автономному уряді Карпатської України та командувача чехословацьких військ на сході Другої Чехо-Словацької республіки у 1938 – 1939 рр. Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до аналізу діяльності генерала Прхали із включенням широкого загальночехословацького та міжнародного контексту. На основі невідомих документів із чеських архівів та сучасних досліджень простежено роль чеського генерала Лева Прхали у посиленні обороноздатності автономного краю в умовах підривних дій Угорщини та Польщі, проаналізовано обставини та наслідки його призначення на урядову посаду в Хусті, висвітлено його конфлікт з карпатоукраїнською елітою та причетність до розробки та реалізації планів придушення українського руху в Карпатській Україні. Окремо розглянуто участь генерала в організації оборони краю від угорської збройної агресії у середині березня 1939 р. Замість очікуваної стабілізації ситуації у Карпатській Україні призначення Прхали на посаду третього міністра в автономному уряді 16 січня 1939 р. зіграло деструктивну роль, спровокувавши кризу у відносинах між Прагою та Хустом та загостривши українсько-чеські відносини. Окрім внутрішньополітичних причин це рішення було продиктоване прагненням уряду ЧСР нормалізувати свої відносини із Польщею. У подіях у Карпатській Україні Прхала виявив себе як чеський централіст і противник автономізації республіки, рішуче протидіючи спробам українців утвердити власну державність в рамках Чехо-Словацької федерації.

The author of the article examines political development of Slovak Republic in 1994-1998 years through the prism of manifestation of authoritarian and democratic characteristics. A conclusion is made about the functioning of the hybrid political regime with a clear tendency towards authoritarianism.The following undemocratic features of the political regime in 1994-1998 were highlighted: the power in the country is concentrated in the hands of the parliamentary-governmental coalition led by a charismatic leader; attempts to change institutional rules of political development in order to concentrate power; the transformation of the parliament (a parliamentary majority) into an instrument of influence of the head of the executive branch; neglect of the rights of the parliamentary opposition, obstructing its activities; the use of law enforcement services, special services for political struggle, prosecution of opposition representatives; restrictions and violations of the rules of electoral competition and democratic expression of the will of the citizens; strengthening control over the media; incitement of national intolerance and increase of value fragmentation of society; foreign policy goals were sacrificed to domestic political tasks regarding the concentration of power; non-transparent privatization and corruption.At the same time, democratic features can be noted alongside authoritarian ones: activity of civil society, opposition parties, non-governmental organizations; crystallization of the political interests of society in the planes «pro-Meciar–anti-Meciar» and «East–West»; citizens' awareness of the undemocratic actions of the government and the desire to resist it, especially in the context of the 1998 elections; relatively independent and critical position of institutions included in the system of power distribution (President, Constitutional Court, parliamentary opposition).Factors and preconditions, which did not promote democratization, were found out: imperfect institutional structure, conflict type of political culture, differentiation of the political elite, actualization of the national question, weak distribution of democratic values, social economic difficulties, etc. ; Автор статті досліджує політичний розвиток Словацької Республіки в 1994-1998 рр. крізь призму прояву авторитарних і демократичних характеристик. Зроблено висновок, про функціонування гібридного політичного режиму з чітко вираженою тенденцією розвитку до авторитаризму. З'ясовано наступні недемократичні ознаки політичного режиму в 1994-1998 рр.: концентрація влади в державі в руках парламентсько-урядової коаліції на чолі з харизматичним лідером; спроби зміни інституційних правил політичного розвитку з метою концентрації влади; перетворення парламенту (парламентської більшості) в інструмент впливу глави виконавчої влади; нехтування правами парламентської опозиції, перешкоджання їй в діяльності; використання правоохоронних органів, спецслужб для політичної боротьби, переслідування представників опозиції; обмеження і порушення правил виборчої конкуренції та демократичного волевиявлення громадян; посилення контролю над ЗМІ; розпалювання національної нетерпимості та посилення ціннісного розколу в суспільстві; нетранспарентна приватизація і корупція; для концентрації влади зовнішньополітичні цілі приносилися в жертву внутрішньополітичним завданням.Водночас поряд з авторитарними виокремлено й демократичні характеристики: активізація опозиційних партій, неурядових організацій, громадянського суспільства; кристалізація політичних інтересів суспільства в площині «мечіризм–антимечіаризм» та віссю «Схід–Захід»; усвідомлення громадянами недемократичності дій уряду та бажання йому опиратися, насамперед в контексті виборів 1998 р.; відносно незалежна і критична позиція інститутів, включених у систему розподілу влади (президент, Конституційний суд, парламентська опозиція).З'ясовано передумови і чинники, які не сприяли демократизації: недосконала інституційна структура, конфліктний тип політичної культури, розщепленість політичної еліти, актуалізація національного питання, слабке поширення демократичних цінностей, соціально-економічні труднощі країни та ін.

The author of the article examines political development of Slovak Republic in 1994-1998 years through the prism of manifestation of authoritarian and democratic characteristics. A conclusion is made about the functioning of the hybrid political regime with a clear tendency towards authoritarianism.The following undemocratic features of the political regime in 1994-1998 were highlighted: the power in the country is concentrated in the hands of the parliamentary-governmental coalition led by a charismatic leader; attempts to change institutional rules of political development in order to concentrate power; the transformation of the parliament (a parliamentary majority) into an instrument of influence of the head of the executive branch; neglect of the rights of the parliamentary opposition, obstructing its activities; the use of law enforcement services, special services for political struggle, prosecution of opposition representatives; restrictions and violations of the rules of electoral competition and democratic expression of the will of the citizens; strengthening control over the media; incitement of national intolerance and increase of value fragmentation of society; foreign policy goals were sacrificed to domestic political tasks regarding the concentration of power; non-transparent privatization and corruption.At the same time, democratic features can be noted alongside authoritarian ones: activity of civil society, opposition parties, non-governmental organizations; crystallization of the political interests of society in the planes «pro-Meciar–anti-Meciar» and «East–West»; citizens' awareness of the undemocratic actions of the government and the desire to resist it, especially in the context of the 1998 elections; relatively independent and critical position of institutions included in the system of power distribution (President, Constitutional Court, parliamentary opposition).Factors and preconditions, which did not promote democratization, were found out: imperfect institutional structure, conflict type of political culture, differentiation of the political elite, actualization of the national question, weak distribution of democratic values, social economic difficulties, etc. ; Автор статті досліджує політичний розвиток Словацької Республіки в 1994-1998 рр. крізь призму прояву авторитарних і демократичних характеристик. Зроблено висновок, про функціонування гібридного політичного режиму з чітко вираженою тенденцією розвитку до авторитаризму. З'ясовано наступні недемократичні ознаки політичного режиму в 1994-1998 рр.: концентрація влади в державі в руках парламентсько-урядової коаліції на чолі з харизматичним лідером; спроби зміни інституційних правил політичного розвитку з метою концентрації влади; перетворення парламенту (парламентської більшості) в інструмент впливу глави виконавчої влади; нехтування правами парламентської опозиції, перешкоджання їй в діяльності; використання правоохоронних органів, спецслужб для політичної боротьби, переслідування представників опозиції; обмеження і порушення правил виборчої конкуренції та демократичного волевиявлення громадян; посилення контролю над ЗМІ; розпалювання національної нетерпимості та посилення ціннісного розколу в суспільстві; нетранспарентна приватизація і корупція; для концентрації влади зовнішньополітичні цілі приносилися в жертву внутрішньополітичним завданням.Водночас поряд з авторитарними виокремлено й демократичні характеристики: активізація опозиційних партій, неурядових організацій, громадянського суспільства; кристалізація політичних інтересів суспільства в площині «мечіризм–антимечіаризм» та віссю «Схід–Захід»; усвідомлення громадянами недемократичності дій уряду та бажання йому опиратися, насамперед в контексті виборів 1998 р.; відносно незалежна і критична позиція інститутів, включених у систему розподілу влади (президент, Конституційний суд, парламентська опозиція).З'ясовано передумови і чинники, які не сприяли демократизації: недосконала інституційна структура, конфліктний тип політичної культури, розщепленість політичної еліти, актуалізація національного питання, слабке поширення демократичних цінностей, соціально-економічні труднощі країни та ін.

У статті висвітлено проблеми реформування системи освіти та особливості професійної підготовки вчителя початкової освіти у Словацькій Республіці. Охарактеризовано словацьку систему освіти. Проаналізовано систему педагогічної освіти. Узагальнено, що у Словаччині система педагогічної освіти складається з двох компонентів: загальної та професійної кваліфікації. Акцентовано, що в сучасній Словацькій Республіці існують освітньо-кваліфікаційні вимоги для того, щоб працювати на посаді вчителя в початковій школі, а саме потрібно мати диплом магістра. Акцентовано, що у Словаччині у професійній підготовці майбутніх учителів університети використовують спеціальність «Дошкільна та початкова педагогіка», що забезпечує інтегровану підготовку педагогічних кадрів для різних навчальних закладів. ; The article deals with the study of the problem of reforming the system of education and the peculiarities of professional training of the teacher of primary education in Slovak Republic. The Slovak normative-legal documents regulating the reform process in the educational system, in particular at the level of primary school education have been mentioned. The author describes the system of education in Slovak Republic. The system of pedagogical education has been characterized, and it is determined that in Slovakia the parallel model of professional training of the teacher has been used. It is generalized that in Slovak Republic the system of pedagogical education consists of two components, in particular: general, which relates to subjects that the teacher intends to teach after obtaining the diploma and professional qualification, and pedagogical preparation that provides the future teachers with the theoretical and practical skills, necessary for work as a teacher. Depending on the combination of the above mentioned components, two models of pedagogical education can be distinguished. The first of these is the so-called parallel model, which assumes that the general component is implemented simultaneously with the pedagogical component. Accordingly, the second model, the phased one, assumes that the pedagogical component will be realized only after the completion of the general component. It is noted that in the modern Slovak Republic there is educational-qualification requirement that, in order to work as a teacher in primary school, it is necessary to have a Master's degree, this emphasizes the socially important role of a teacher in the country. In addition to courses in psychology, didactics and teaching methods, professional training includes school pedagogical practice. The volume of pedagogical training can be determined by the individual curricula of the higher education institutions, if they have complete autonomy. Thus, during the professional training of the future primary school teachers at the universities, special emphasis is placed on general and psychological-pedagogical education. The article analyzes the process of professional training of the primary school teacher by the example of Matej Bel University. The article emphasizes that in Slovakia, in professional training of the future teachers at the universities they use the specialty "Preschool and Primary Pedagogy". This corresponds to the general trend in the system of pedagogical education of the European Union, namely, the integrated training of pedagogical staff for various education institutions.