Suchergebnisse

В статье предложен обзор самых заметных арт-акций политического дискурса России за последние 20 лет. Предпринята попытка провести корреляцию между динамикой политической жизни и артикулируемыми в публичном пространстве арт-метафорами. ; The review of the most noticeable art actions of the Russian political discourse for the last 20 years is offered in the article. An attempt to discover correlation between political life dynamics and art metaphors articulated in public space is made.

The review of the most noticeable art actions of the Russian political discourse for the last 20 years is offered in the article. An attempt to discover correlation between political life dynamics and art metaphors articulated in public space is made. ; В статье предложен обзор самых заметных арт-акций политического дискурса России за последние 20 лет. Предпринята попытка провести корреляцию между динамикой политической жизни и артикулируемыми в публичном пространстве арт-метафорами.

У даній статті виявлено основні характеристики політичного акціонізму як сучасного соціального феномена, який об'єднує в собі якості мистецького перформансу і політичного протесту. Встановлено основні відмінності між схожими за формальними ознаками явищами такими як політичний акціонізм, хепенінг, перформанс та соціально-політична акція, проаналізована етимологія терміну акціонізм, його поява та трансформація. Виявлені основні завдання політичного акціонізму та засади, на основі яких він діє. Проаналізований зв'язок політичного акціонізму та медіа, який виступає як незалежний та неконт-рольований простір для появи інтерпретацій акцій, що вже відбулись. Проаналізовані головні механізми дії акції та виявлено метод субверсивної афірмації, деконструкції та генеалогічного методу, якими послуговується акціоніст у своїй діяльності. Визначено основні завдання політичного акціонізму як соціокультурного явища, що існує на перетині політичного та мистецького просторів. Зроблено висновок, що політичний акціонізм є міждисциплінарним явищем, яке має розглядатися як соціокультурний феномен і досліджуватися під кутом різних дисциплін – мистецтвознавства, соціології, філософії. ; Political actionism is the fenomen in social and art space, that appeared in middle of XX century as the practice of critic and protest with using different artistic methods and techniques. Political actionism as art and political tradition exist in postsoviet space, especially in Russia where actionism appeared in 1990 years and develops for actually days. In other countries this phenomenon not such systematic. But analyze and compare actions in different countries appears the possibility to understand social and cultural context, their difference and similarity. Actionism is a reaction to external public, social and political situation, but its appearance more like the symptom of some problem than its critic or display – traditional approaches in art. Appearance of actionism also connected with inability of manifestation of personal and civil liberty, that's why in actions liberty affairs in such radical and hyperbolized forms. First volume of Russian political actionism began in 1990 years (Oleg Kulik, Alexander Brener, Anatoly Osmolovsky etc.) and Second volume in 2010 (art-group Voina, Pussy Riot, Pyotr Pavlensky). This process not only a transformation of artistic and traditional space, but also modification of reaction on social and political situation. Actionism becomes a source of new type of knowledge, that give a possibility to see the habitual reality from another side and find in it new pointes and concepts. Political actionism contracting own interpretation of already well-established phenomenon. Usual concepts of liberty, authority, social control are deconstructed in actions. Those destructions of reality and cultural reorientation destroys traditional imposed patterns of interaction and social structure. But new views, that appeared in daily life from actions, often has mistaken interpretations. Exist a problem about identification of actions, its correct interpretations and understanding of its causes. In article was analyzed the basic mechanisms of action steps identified method of subversive affirmation, deconstruction, genealogical method, which uses aktsionist in their activities. The main task of political actionism as a sociocultural phenomenon, which exists at the intersection of the political and artistic spaces. Was concluded that the political actionism is an interdisciplinary phenomenon, which should be read yak sociocultural phenomenon and investigated at an angle different disciplines – art history, sociology and philosophy. ; В данной статье выявлено основные характеристики политического акционизма как современного социального феномена, который объединяет в себе качества художественного перформанса и политического протеста. Установлено основные отличия между схожими за формальными признаками явлениями такими как политический акционизм, хэппенинг, перформанс и социально-политическая акция, проанализирована этимология термина акционизм, его появление и трансформация. Выявлены основные задачи политического акционизма и засады, на основе которых он действует. Проанализирована связь политического акционизма и медиа, которое выступает как независимое, не поддающееся контролю пространство для появления интерпретаций акций, которые уже произошли. Проанализированы основные механизмы действия акции, выявлен метод субверсивной аффирмации, деконструкции генеалогического метода, которые использует акционист в своей деятельности. Определены основные задания политического акционизма как социокультурного явления, которое существует на пересечении политического и художественного пространств. Сделан вывод, что политический акционизм является междисциплинарным явлением, которое должно рассматриваться як социокультурный феномен и исследоваться под углом различных дисциплин – искусствоведения, социологии и философии.

Стаття присвячена проблематиці перформансу як прояву акціонізму у мистецтві. Вона є продовженням тексту «Гепенінг і його місце на мапі термінологічної системи акціонізму» [9]. У тексті досліджені притаманні перформансу особливості поетики, естетики й художніх засобів. Автор простежує зміни форми й сутності перформансу у період 1950–2010-х років і відповідні метаморфози у вербальних його визначеннях.Специфіка перформансу — у персональному спонтанному авторському жесті, що має соціальне і комунікативне значення. Під його впливом змінилося розуміння та режим сприйняття мистецького твору. Перформанс сформувався як явище у сучасному його розумінні протягом 1950-х років, а отримав назву та вербальне визначення тільки протягом 1970-х. Проте вже у 1980- х суттєво змінив свою форму й семантику, що призвело до нових вербальних визначень в текстах дослідників. Після чергових метаморфоз у 1990-х роках явище тільки умовно можна було називати перформансом. Більшість дослідників почали застосовувати вислів «перформативні практики», а в цьому тексті обґрунтовується назва «акціонізм видовищності» та пропонується класифікація його проявів: загальна (інтегральна) видовищність є тією реальністю, на тлі якої існує «акціонізм видовищності». Прояви останнього різняться за ознаками масовості чи індивідуальності, за спрямуванням до різних аудиторій і за виміром функціональності. Це «авторська видовищність» соціальних активістів і дисидентів, «фахова видовищність» політтехнологів, колективна «ігрова видовищність», що пропонується у флешмобах.Загальна видовищність набуває все більшого значення в культурі й комунікації, вона поступово витісняє всі інші форми й шляхи комунікації, перетворюється на самостійну аудіовізуальну універсальну «мову» з ознаками чуттєвості й алогічності. Акціонізм видовищності виробляє нові ефективні форми комунікації, які потім використовуються в усіх сферах індивідуального чи масового (через медіа) спілкування. Переважно це візуальні чи аудіовізуальні форми комунікації, що сприяє їхній переконливості серед народів різних країн. Акціонізм видовищності сприяє формуванню громадської думки щодо ситуації загальної видовищності і сприяє адаптації людей до цієї нової реальності ХХІ століття.У роботі міститься стислий огляд розвитку перформанса в Україні. ; Статья посвящена проблематике перформанса как проявления акционизма в искусстве. В ней исследованы присущие перформансу особенности поэтики, эстетики и художественных средств. Исследованы изменения формы и сущности перформанса 1950–2010-х годов и соответствующие метаморфозы в вербальных его определениях.Специфика перформанса — в персональном спонтанном авторском жесте, который имеет социальное и коммуникативное значение. Перформанс сформировался на протяжении 1950-х годов, но получил название и вербальное определение только в 1970-х. Однако уже в 1980-х он существенно изменил свою форму и семантику, что привело к необходимости новых дефиниций. После очередных метаморфоз в 1990-х годах это явление только условно можно было называть «перформансом». Многие предпочли говорить о «перформативных практиках». В этом тексте обосновывается название «акционизм зрелищности» и предлагается классификация его проявлений: всеобщая (интегральная) зрелищность является той реальностью, на фоне которой существует «акционизм зрелищности». Проявлениями последнего есть «авторская зрелищность» социальных активистов и диссидентов, «профессиональная зрелищность» политтехнологов и коллективная «игровая зрелищность» флешмобов.Всеобщая зрелищность обретает все большее значение в культуре и коммуникации, она постепенно вытесняет все иные пути коммуникации, превращается в самостоятельный универсальный язык. Акционизм зрелищности создает новые эффективные формы коммуникации, большей частью аудиовизуальные, которые потом используются в сферах индивидуального или массового (посредством медиа) общения. Акционизм зрелищности способствует формированию общественного мнения относительно всеобщей зрелищности, что способствует адаптации людей к этой новой реальности ХХІ века.В статье содержится короткий обзор развития перформанса в Украине. ; The article is devoted to problems of performance art as a manifestation of actionism. It is a continuation of the research «Happening and its place on the map of the terminology system of actionism» (published [9]). This research explores poetics, aesthetics and artistic means inherent for performance art. The author traces changes in the form and substance of the performance art in the period 1950–2010 and the corresponding metamorphoses in verbal definitions.Specificity of the performance art in the personal spontaneous author's gesture that has a social and communicative significance. Understanding and mode of perception of an artistic work was changed under its influence. The performance art appeared as a phenomenon, in its modern sense, during the 1950s, but received the name and verbal definition only during the 1970s. However, already in the 1980s, it significantly modified its form and semantics, which led to new verbal definitions among researchers. After another metamorphosis in the 1990s, the phenomenon could only be conventionally named performance art. Most researchers began to use the expression «performative practices» and in this article the author substantiates the name «actionism of spectacularity» and proposes the classification of its manifestations: the general (integral) spectacularity is the reality on the background of which «actionism of spectacularity» exists. The manifestations of the latter differ on the basis of mass or individuality, by targeting different audiences and by measuring functionality. This is «author's spectacularity» of social activists and dissidents, «professional spectacularity» of political consultants, collective «game spectacularity» of flashmobsGeneral spectacularity is becoming more and more important in culture and communication, it gradually supersedes all other forms and ways of communication, turns into an independent audio-visual universal «language» with signs of sensuality and alogism. Actionism of spectacularity produces new effective forms of communication, which are then used in all spheres of individual or mass (through media) communication. Preferably, these are visual or audio-visual forms of communication, which promotes to their convincing among the peoples of different countries. Actionism of spectacularity contributes to the formation of public opinion about the situation of general spectacularity and promotes the adaptation of people to this new reality of the XXI century.The article contains a brief overview of performance art's development in Ukraine.

Стаття присвячена проблематиці перформансу як прояву акціонізму у мистецтві. Вона є продовженням тексту «Гепенінг і його місце на мапі термінологічної системи акціонізму» [9]. У тексті досліджені притаманні перформансу особливості поетики, естетики й художніх засобів. Автор простежує зміни форми й сутності перформансу у період 1950–2010-х років і відповідні метаморфози у вербальних його визначеннях.Специфіка перформансу — у персональному спонтанному авторському жесті, що має соціальне і комунікативне значення. Під його впливом змінилося розуміння та режим сприйняття мистецького твору. Перформанс сформувався як явище у сучасному його розумінні протягом 1950-х років, а отримав назву та вербальне визначення тільки протягом 1970-х. Проте вже у 1980- х суттєво змінив свою форму й семантику, що призвело до нових вербальних визначень в текстах дослідників. Після чергових метаморфоз у 1990-х роках явище тільки умовно можна було називати перформансом. Більшість дослідників почали застосовувати вислів «перформативні практики», а в цьому тексті обґрунтовується назва «акціонізм видовищності» та пропонується класифікація його проявів: загальна (інтегральна) видовищність є тією реальністю, на тлі якої існує «акціонізм видовищності». Прояви останнього різняться за ознаками масовості чи індивідуальності, за спрямуванням до різних аудиторій і за виміром функціональності. Це «авторська видовищність» соціальних активістів і дисидентів, «фахова видовищність» політтехнологів, колективна «ігрова видовищність», що пропонується у флешмобах.Загальна видовищність набуває все більшого значення в культурі й комунікації, вона поступово витісняє всі інші форми й шляхи комунікації, перетворюється на самостійну аудіовізуальну універсальну «мову» з ознаками чуттєвості й алогічності. Акціонізм видовищності виробляє нові ефективні форми комунікації, які потім використовуються в усіх сферах індивідуального чи масового (через медіа) спілкування. Переважно це візуальні чи аудіовізуальні форми комунікації, що сприяє їхній переконливості серед народів різних країн. Акціонізм видовищності сприяє формуванню громадської думки щодо ситуації загальної видовищності і сприяє адаптації людей до цієї нової реальності ХХІ століття.У роботі міститься стислий огляд розвитку перформанса в Україні. ; Статья посвящена проблематике перформанса как проявления акционизма в искусстве. В ней исследованы присущие перформансу особенности поэтики, эстетики и художественных средств. Исследованы изменения формы и сущности перформанса 1950–2010-х годов и соответствующие метаморфозы в вербальных его определениях.Специфика перформанса — в персональном спонтанном авторском жесте, который имеет социальное и коммуникативное значение. Перформанс сформировался на протяжении 1950-х годов, но получил название и вербальное определение только в 1970-х. Однако уже в 1980-х он существенно изменил свою форму и семантику, что привело к необходимости новых дефиниций. После очередных метаморфоз в 1990-х годах это явление только условно можно было называть «перформансом». Многие предпочли говорить о «перформативных практиках». В этом тексте обосновывается название «акционизм зрелищности» и предлагается классификация его проявлений: всеобщая (интегральная) зрелищность является той реальностью, на фоне которой существует «акционизм зрелищности». Проявлениями последнего есть «авторская зрелищность» социальных активистов и диссидентов, «профессиональная зрелищность» политтехнологов и коллективная «игровая зрелищность» флешмобов.Всеобщая зрелищность обретает все большее значение в культуре и коммуникации, она постепенно вытесняет все иные пути коммуникации, превращается в самостоятельный универсальный язык. Акционизм зрелищности создает новые эффективные формы коммуникации, большей частью аудиовизуальные, которые потом используются в сферах индивидуального или массового (посредством медиа) общения. Акционизм зрелищности способствует формированию общественного мнения относительно всеобщей зрелищности, что способствует адаптации людей к этой новой реальности ХХІ века.В статье содержится короткий обзор развития перформанса в Украине. ; The article is devoted to problems of performance art as a manifestation of actionism. It is a continuation of the research «Happening and its place on the map of the terminology system of actionism» (published [9]). This research explores poetics, aesthetics and artistic means inherent for performance art. The author traces changes in the form and substance of the performance art in the period 1950–2010 and the corresponding metamorphoses in verbal definitions.Specificity of the performance art in the personal spontaneous author's gesture that has a social and communicative significance. Understanding and mode of perception of an artistic work was changed under its influence. The performance art appeared as a phenomenon, in its modern sense, during the 1950s, but received the name and verbal definition only during the 1970s. However, already in the 1980s, it significantly modified its form and semantics, which led to new verbal definitions among researchers. After another metamorphosis in the 1990s, the phenomenon could only be conventionally named performance art. Most researchers began to use the expression «performative practices» and in this article the author substantiates the name «actionism of spectacularity» and proposes the classification of its manifestations: the general (integral) spectacularity is the reality on the background of which «actionism of spectacularity» exists. The manifestations of the latter differ on the basis of mass or individuality, by targeting different audiences and by measuring functionality. This is «author's spectacularity» of social activists and dissidents, «professional spectacularity» of political consultants, collective «game spectacularity» of flashmobsGeneral spectacularity is becoming more and more important in culture and communication, it gradually supersedes all other forms and ways of communication, turns into an independent audio-visual universal «language» with signs of sensuality and alogism. Actionism of spectacularity produces new effective forms of communication, which are then used in all spheres of individual or mass (through media) communication. Preferably, these are visual or audio-visual forms of communication, which promotes to their convincing among the peoples of different countries. Actionism of spectacularity contributes to the formation of public opinion about the situation of general spectacularity and promotes the adaptation of people to this new reality of the XXI century.The article contains a brief overview of performance art's development in Ukraine.

Problem setting. This article poses the problem of understanding and applying performance as a conceptual model of the functioning of an individual in a modern multi-layered reality. The study presents an analysis of popular actionist practices and the further development of the pure action ontology. The performance serves as an approbation of the dynamism technique and the principle of action in social, digital and artistic actions. Recent research and publications analysis. The assertion of the principle of dynamism and activity in the modern cultural space explains the popularity of performative topics in a parallel scientific and philosophical discourse. At the same time, the bulk of works on performance relates to the field of theory and methodology of art. These are the works of such authors: G.Elshevskaya, E.Krylova, E.Andreeva, J.Kostincova, D.Filippova, Andrey and Yaroslava Artemenko, H.Petrovsky, S.Levitt, H.Downey and J.Sherry, A.Eckersley and C.Duff. G Reingold, M.Cuellar-Moreno and J.Antonio Cubas-Delgado, A.Loskutov, O.Novoselova and E.Kurbanova and others have studied dynamic models of bodily expressiveness in social practices, including in the information space of culture and communication. In turn, the American philosophers J.Butler, J Dean and G.Standing develop the concept of performance in relation to political actionism. They view the gatherings of social rights agents as a performative practice of their relationship to power. Paper objective. The aim of the study is to review and theoretically analyze modern creative practices of the subject's bodily expression in the field of art, politics, law and digital communication, as well as to further substantiate the methodological role of the performative concept in modern culture. Paper main body. Today's popular installations, happenings, flash mobs and challenge explicates the very essence of modern human existence in the world. Art zones and other creative social spaces (workshops) use direct body language in their functioning and, at the same time, are highly attractive and effective in today's youth environment. Silent actions demonstrate the limited possibilities for a person to manifest themselves, despite the large number of rights, freedoms and technical means to improve life. Defective self-presentation expresses the one-sided and limited nature of the subject's existence in the social, legal, political and cultural space today. The natural change of technological structures, cultural eras and political models in the world irreversibly modifies a person, his environment and the possibilities of self-realization in it. The creative space of action allows to express the conceptual ontological principle of modernity – the break between the physical and the semantic, the act and the commentary, the action and the word, the body and corporeality. In a stratified reality, a person cannot maintain integrity. His verbal-symbolic being is separated from the physical (body); they express themselves and communicate autonomously and independently. Desocialization and the dominance of virtuality led to the dismemberment and impoverishment of many human functions, in particular the localization of his speech and actions. Therefore, performance is becoming an irreplaceable alternative way of self-realization of the silent body. While language remains a way of being a person as an agent of the information environment. Conclusions of the research. Thus, the study refers to the art experience of bodily subjects as a manifestation of their anthropological authenticity, social significance, legal usefulness, epistemological activity and political will. ; Исследование представляет анализ популярных акционистских практик и дальнейшее выстраивание онтологии чистого действия. Апробацией техники динамизма и принципа действия выступает перформанс. Осуществляется проблематизация перформанса в качестве концептуальной модели функционирования индивида в полионтичной реальности. В исследовании происходит обращение к арт-опыту телесных актов субъекта как демонстрации им своей антропологической подлинности, социальной значимости, правовой полноценности, гносеологической активности и политической воли. ; Дослідження являє аналіз популярних акціоністських практик і подальшу побудову онтології чистого дії. Апробацією техніки динамізму і принципу дії виступає перформанс. Здійснюється проблематизація перформансу як концептуальної моделі функціонування індивіда в поліонтичній реальності. У дослідженні відбувається звернення до арт-досвіду тілесних актів суб'єкта як демонстрації ним своєї антропологічної автентичності, соціальної значущості, правової повноцінності, гносеологічної активності і політичної волі.

Problem setting. This article poses the problem of understanding and applying performance as a conceptual model of the functioning of an individual in a modern multi-layered reality. The study presents an analysis of popular actionist practices and the further development of the pure action ontology. The performance serves as an approbation of the dynamism technique and the principle of action in social, digital and artistic actions. Recent research and publications analysis. The assertion of the principle of dynamism and activity in the modern cultural space explains the popularity of performative topics in a parallel scientific and philosophical discourse. At the same time, the bulk of works on performance relates to the field of theory and methodology of art. These are the works of such authors: G.Elshevskaya, E.Krylova, E.Andreeva, J.Kostincova, D.Filippova, Andrey and Yaroslava Artemenko, H.Petrovsky, S.Levitt, H.Downey and J.Sherry, A.Eckersley and C.Duff. G Reingold, M.Cuellar-Moreno and J.Antonio Cubas-Delgado, A.Loskutov, O.Novoselova and E.Kurbanova and others have studied dynamic models of bodily expressiveness in social practices, including in the information space of culture and communication. In turn, the American philosophers J.Butler, J Dean and G.Standing develop the concept of performance in relation to political actionism. They view the gatherings of social rights agents as a performative practice of their relationship to power. Paper objective. The aim of the study is to review and theoretically analyze modern creative practices of the subject's bodily expression in the field of art, politics, law and digital communication, as well as to further substantiate the methodological role of the performative concept in modern culture. Paper main body. Today's popular installations, happenings, flash mobs and challenge explicates the very essence of modern human existence in the world. Art zones and other creative social spaces (workshops) use direct body language in their functioning and, at the same time, are highly attractive and effective in today's youth environment. Silent actions demonstrate the limited possibilities for a person to manifest themselves, despite the large number of rights, freedoms and technical means to improve life. Defective self-presentation expresses the one-sided and limited nature of the subject's existence in the social, legal, political and cultural space today. The natural change of technological structures, cultural eras and political models in the world irreversibly modifies a person, his environment and the possibilities of self-realization in it. The creative space of action allows to express the conceptual ontological principle of modernity – the break between the physical and the semantic, the act and the commentary, the action and the word, the body and corporeality. In a stratified reality, a person cannot maintain integrity. His verbal-symbolic being is separated from the physical (body); they express themselves and communicate autonomously and independently. Desocialization and the dominance of virtuality led to the dismemberment and impoverishment of many human functions, in particular the localization of his speech and actions. Therefore, performance is becoming an irreplaceable alternative way of self-realization of the silent body. While language remains a way of being a person as an agent of the information environment. Conclusions of the research. Thus, the study refers to the art experience of bodily subjects as a manifestation of their anthropological authenticity, social significance, legal usefulness, epistemological activity and political will. ; Исследование представляет анализ популярных акционистских практик и дальнейшее выстраивание онтологии чистого действия. Апробацией техники динамизма и принципа действия выступает перформанс. Осуществляется проблематизация перформанса в качестве концептуальной модели функционирования индивида в полионтичной реальности. В исследовании происходит обращение к арт-опыту телесных актов субъекта как демонстрации им своей антропологической подлинности, социальной значимости, правовой полноценности, гносеологической активности и политической воли. ; Дослідження являє аналіз популярних акціоністських практик і подальшу побудову онтології чистого дії. Апробацією техніки динамізму і принципу дії виступає перформанс. Здійснюється проблематизація перформансу як концептуальної моделі функціонування індивіда в поліонтичній реальності. У дослідженні відбувається звернення до арт-досвіду тілесних актів суб'єкта як демонстрації ним своєї антропологічної автентичності, соціальної значущості, правової повноцінності, гносеологічної активності і політичної волі.

Мета статті – поглибити теоретико-методологічні позиції щодо сутності політичного флешмобу (політмо-бу) як видовищно-ігрового різновиду технологій політичного акціонізму, визначити новітні види політмобів. Мето-дологія дослідження базується на основі: моделі суспільства спектаклю (Г. Дебор); симуляційній моделі (Ж. Бод-рійяр); моделі індивідуалізованого суспільства (З. Бауман); моделі суспільства інтерактивного спектаклю (С. Бест, Д. Келлнер) та ін. Методологія синтезувала теоретико-методологічні положення символічного інтеракціонізму, постмодернізму та постструктуралізму. Наукова новизна заклечається в авторському аналізі політмобів як видо-вищно-ігрового різновиду технологій політичного акціонізму, який полягає в одноразовому або хвилеподібному проведенні масових короткотривалих театралізованих акцій за попередньо узгодженим сценарієм. Висновки. Аналіз засвідчив, що політмоб є спектакулярною мережевою взаємодією, яка здійснюється на основі горизонта-льних соціальних комунікацій. Рисами політмобу визначено позаінституційний характер; організація за посеред-ництва інтернет-ресурсів ; видовищність, яскраво виражений ігровий контекст; хронометричність та ін. Різновида-ми сучасних політмобів виділено: "мовчазні" флешмоби; інтернет -флешмоби (і-mob); хвилеподібні естафетні флешмоби та ін. Відзначено, що абсолютна більшість політмобів є мирними за характером. Наголошено, що в окремих державах флешмоб прирівняний до таких акцій протесту, як мітинги, пікети, тому заборонена їх стихійна самоорганізація. ; Цель статьи – углубить теоретико-методологические позиции анализа политического флешмоба (поли-тмоба) как зрелищно-игровой разновидности технологий политического акционизма, определить новые виды по-литмобов. Методология исследования базируется на основе: модели общества спектакля (Г. Дебор), симуляци-онной модели (Ж. Бодрийяр), модели индивидуализированного общества (С. Бауман), модели общества интерактивного спектакля (С. Бест, Д. Келлнер) и др. Методология синтезировала теоретико-методологические основы символического интеракционизма, постмодернизма и постструктурализма. Научная новизна состоит в авторском анализе политмобов как зрелищно-игровой разновидности технологий политического акционизма, что выражается в разовом или многократном волнообразном проведении массовых краткосрочных театрализован-ных акций по заранее согласованному сценарию. Выводы. Анализ показал, что политмоб является спектакуляр-ным сетевым взаимодействием, которое осуществляется на основе горизонтальных социальных коммуникаций. Чертами политмоба определены: внеинституционный характер; организация при посредничестве интернет-ресурсов; зрелищность, ярко выраженный игровой контекст; хронометричность и др. Разновидностями совре-менных политмобов выделено: "молчаливые" флешмобы; интернет-флешмобы (i-mob), волнообразные, эстафе-тные флешмобы и др. Отмечено, что абсолютное большинство политмобов мирные по характеру. Подчеркнуто, что в отдельных государствах флешмоб приравнен к таким акциям протеста, как митинги, пикет, поэтому запре-щена их стихийнаясамоорганизация. ; The aim of the article is to deepen the theoretical and methodological concepts regarding the essence of political flash mob (political mob) as a spectacular and game- like variety of political actionism, to define the modern types of political mobs. The research methodology is based on: the model of society of spectacle (G. Debord); the simulation model (J. Baudrillard); the individualized society model (Z. Bauman); the model of society of interactive spectacle (S. Best, D. Kellner) etc. The methodology synthesized the theoretical and methodological concepts of symbolic interactionism, postmodernism and post-structuralism. The scientific novelty lies in the author's original analysis of political mobs as a spectacular and game-like variety of political actionism technology, which consists of one-time or wave-like conduction of short-term dramatized mass actions according to a pre-agreed scenario. Conclusions. The analysis showed that political mob is a spectacular network interaction, performed on the basis of horizontal social communications. The author defined the following features of political mob: non-institutional character; organization through online resources; spectacularity, pronounced game context; chronometricty etc. There are following varieties of modern political mobs: "silent" flash mobs, online flash mobs (i-mob); wave-like relay and others. It is noted that the vast majority of political flash mobs are peaceful in their nature. It is emphasized that in some countries flash mobs are considered equal to protest actions, such as rallies and pickets, therefore their spontaneous self-organization is forbidden.

Мета статті – поглибити теоретико-методологічні позиції щодо сутності політичного флешмобу (політмо-бу) як видовищно-ігрового різновиду технологій політичного акціонізму, визначити новітні види політмобів. Мето-дологія дослідження базується на основі: моделі суспільства спектаклю (Г. Дебор); симуляційній моделі (Ж. Бод-рійяр); моделі індивідуалізованого суспільства (З. Бауман); моделі суспільства інтерактивного спектаклю (С. Бест, Д. Келлнер) та ін. Методологія синтезувала теоретико-методологічні положення символічного інтеракціонізму, постмодернізму та постструктуралізму. Наукова новизна заклечається в авторському аналізі політмобів як видо-вищно-ігрового різновиду технологій політичного акціонізму, який полягає в одноразовому або хвилеподібному проведенні масових короткотривалих театралізованих акцій за попередньо узгодженим сценарієм. Висновки. Аналіз засвідчив, що політмоб є спектакулярною мережевою взаємодією, яка здійснюється на основі горизонта-льних соціальних комунікацій. Рисами політмобу визначено позаінституційний характер; організація за посеред-ництва інтернет-ресурсів ; видовищність, яскраво виражений ігровий контекст; хронометричність та ін. Різновида-ми сучасних політмобів виділено: "мовчазні" флешмоби; інтернет -флешмоби (і-mob); хвилеподібні естафетні флешмоби та ін. Відзначено, що абсолютна більшість політмобів є мирними за характером. Наголошено, що в окремих державах флешмоб прирівняний до таких акцій протесту, як мітинги, пікети, тому заборонена їх стихійна самоорганізація. ; Цель статьи – углубить теоретико-методологические позиции анализа политического флешмоба (поли-тмоба) как зрелищно-игровой разновидности технологий политического акционизма, определить новые виды по-литмобов. Методология исследования базируется на основе: модели общества спектакля (Г. Дебор), симуляци-онной модели (Ж. Бодрийяр), модели индивидуализированного общества (С. Бауман), модели общества интерактивного спектакля (С. Бест, Д. Келлнер) и др. Методология синтезировала теоретико-методологические основы символического интеракционизма, постмодернизма и постструктурализма. Научная новизна состоит в авторском анализе политмобов как зрелищно-игровой разновидности технологий политического акционизма, что выражается в разовом или многократном волнообразном проведении массовых краткосрочных театрализован-ных акций по заранее согласованному сценарию. Выводы. Анализ показал, что политмоб является спектакуляр-ным сетевым взаимодействием, которое осуществляется на основе горизонтальных социальных коммуникаций. Чертами политмоба определены: внеинституционный характер; организация при посредничестве интернет-ресурсов; зрелищность, ярко выраженный игровой контекст; хронометричность и др. Разновидностями совре-менных политмобов выделено: "молчаливые" флешмобы; интернет-флешмобы (i-mob), волнообразные, эстафе-тные флешмобы и др. Отмечено, что абсолютное большинство политмобов мирные по характеру. Подчеркнуто, что в отдельных государствах флешмоб приравнен к таким акциям протеста, как митинги, пикет, поэтому запре-щена их стихийнаясамоорганизация. ; The aim of the article is to deepen the theoretical and methodological concepts regarding the essence of political flash mob (political mob) as a spectacular and game- like variety of political actionism, to define the modern types of political mobs. The research methodology is based on: the model of society of spectacle (G. Debord); the simulation model (J. Baudrillard); the individualized society model (Z. Bauman); the model of society of interactive spectacle (S. Best, D. Kellner) etc. The methodology synthesized the theoretical and methodological concepts of symbolic interactionism, postmodernism and post-structuralism. The scientific novelty lies in the author's original analysis of political mobs as a spectacular and game-like variety of political actionism technology, which consists of one-time or wave-like conduction of short-term dramatized mass actions according to a pre-agreed scenario. Conclusions. The analysis showed that political mob is a spectacular network interaction, performed on the basis of horizontal social communications. The author defined the following features of political mob: non-institutional character; organization through online resources; spectacularity, pronounced game context; chronometricty etc. There are following varieties of modern political mobs: "silent" flash mobs, online flash mobs (i-mob); wave-like relay and others. It is noted that the vast majority of political flash mobs are peaceful in their nature. It is emphasized that in some countries flash mobs are considered equal to protest actions, such as rallies and pickets, therefore their spontaneous self-organization is forbidden.

Статья посвящена рассмотрению актуальных форм протеста в современном обществе, в частности арт-активизму, который является эффективным средством выражения гражданской позиции и донесения до общества социальных, политических проблем и путей их разрешения. Рассматриваются сущность и специфика протеста, этимология происхождения, технологии современной протестной культуры, причины активизации протестных акций. Охарактеризован феномен арт-активизма как популярной формы протеста в искусстве, находящей отражение в театрализованных протестных акциях (флешпротестмобах, перфомансе, хэппенинге), стрит-арте, музыкальном протестном искусстве, поэтическом акционизме, в социально-документальных комиксах, политическом нет-арте. На основе проведённого анализа социологических исследований протестной активности общества систематизированы художественные акции, прошедшие в течение последних лет в России, сделано описание проводимых акций, в частности место и время, цель проведения мероприятия, содержание, а также реакция властей на осуществлённые действия. Рассматриваются психолого-педагогические и социальные факторы, влияющие на становление протестной культуры, а также пути трансформации арт-активизма, выделены индикаторы протестной активности. ; Article is devoted to consideration of actual forms of a protest in modern society, in particular to art activism which is the effective tool for expression of own position and the report to society of social, political problems and ways of their permission. The essence and specifics of a protest, etymology of an origin, technology of modern protest culture of the reason of activization of protest actions are considered. The art activism phenomenon as popular form of a protest in the art is characterized, finding reflection in the dramatized protest actions (the fleshprotestmobakh, performance, a happening), street art, musical protest art, a poetic aktsionizm, in social and documentary comics, political isn't present an art). On the basis of the carried-out analysis of sociological researches of protest activity of society, the art actions which have taken place in recent years in Russia are systematized, the description of carried-out actions, in particular, a place and time, the carrying out purpose action, the contents, and also reaction of the authorities to the carried-out actions is made. The psychology and pedagogical and social factors influencing formation of protest culture, and also way of transformation of art activism are considered, indicators of protest activity are allocated.