The article reveals the peculiarities of the development of the educational movement in the camp of captured Ukrainian soldiers Freistadt (Austria-Hungary) in 1915-1917. It was established that despite all the initial difficulties (due to the opposition of the Black Hundreds) due to the systematic work of members of the Education Department, the Education Section Social and educational circle, the Society «Prosvita» M.Drahomanov during 1915-1917 it became possible to organize the teaching of a fairly wide range of courses and literacy schools (for the illiterate). The decisive role in the organization of educational life was initially played by the Union for the Liberation of Ukraine Educational Department, which included Ukrainian public figures, educators, cooperators with university or high school education, who had developed a national worldview. Through their efforts, the Ukrainian camp organization in Freistadt created appropriate structures from among the prisoners (educational section and the Enlightenment Society), which over time took over the main burden of educational work. Its content differed significantly – if at first the emphasis was on general education courses (so as not to provoke criticism of «politics» from prisoners), then within a year educational institutions paid more and more attention to Ukrainian studies (history of Ukraine, Ukrainian language and history of Ukrainian literature). At the same time, a large number of training hours were devoted to the elimination of illiteracy among prisoners. For many prisoners, education became the meaning of their camp life, and at the same time their national awareness took place, when they – sometimes even unnoticed – began to worry about the problems of Ukraine's self-affirmation in political terms and became adherents of its independence. Thus, on the one hand, educational organizations purposefully prepared prisoners for the future of civilian life in the homeland, and on the other - to educate them conscious and loyal citizens of free ...
У статті проаналізовано основні положення геополітики, викладені у працях класиків Х.-Дж. Маккіндера, Р. Челлена, А.-Т. Мехена, К. Хаусхофера, К. Шмітта, а також з'ясовано основні напрями імплікаційних змін у першорядних геополітичних положеннях. Мета статті – окреслити основні теоретичні виклади науковців, які сформували підґрунтя геополітичного підходу до дослідження міжнародних відносин, із проєкцією у новітнє бачення геополітики, її трансформацій та значення для сучасного політичного світоустрою, безпечного співіснування, розподілу інтересів та балансу провідних сил на міжнародній арені. Методологічним підґрунтям дослідження стало використання міждисциплінарного поєднання низки підходів, інтегрованих з історії, політології, теорії міжнародних відносин з опорою на загальнонаукові методи аналізу і синтезу, контекстуального аналізу та узагальнення. Зроблено висновки, що спільною візією дослідників – теоретиків геополітики – є розуміння держави як окремого просторово-географічного організму, особливості якого впливають на специфіку її зовнішньополітичних пріоритетів, а відповідно – міжнародної комунікації. Нині сформульована ними концепція протистояння з урахуванням морської могутності хоча і продовжує визначати основні зовнішньополітичні доктрини сучасних держав, однак не залишається єдиною і домінуючою. Вважаємо, що одвічною цінністю їх ідей є твердження, що врахування «географічних» моментів дає змогу зрозуміти справжній баланс сил без застосування зброї, що, на нашу думку, є важливим фактором збереження мирних взаємовідносин між державами. Водночас неоднозначність та полярність більшості сучасних критичних публікацій, наприклад, щодо «українського питання» (хоча будемо справедливими, що більшість із них – це почасти публіцистичне теоретизування, яке не претендує на науковий аналіз), слугує своєрідним підкріпленням критичного ставлення до геополітики, зокрема з огляду на її вертикальність, двомірність, підпорядкування тощо, що власне і стало підґрунтям формування її альтернативних концепцій у руслі критичної геополітики, феміністської геополітики, альтер-геополітики, антигеополітики, біополітики і под.
The relevance of the article lies in the necessity to discover major aspects of the UNR Military and Sanitary Mission's activity on prisoners of war (POWs) in Germany. The Mission's crucial task was to facilitate their repatriation. It should be noted that the main obstacle for Ukrainian POWs' transportation was based on the development of the destructive political processes on the territory of former Russian empire, particularly due to the consolidation of power in the hands of Bolsheviks in Petrograd. The study is to determine the features of the cooperation between the Mission and Ukrainian POWs' camp communities, as well as the quantity and characteristics of the humanitarian assistance provided to POWs. The research identifies that the Mission succeeded in improving living conditions for POWs at camps through sending food supplies, clothes and shoes. In addition, it cared for POWs' moral needs by implementing courses, lessons, theatrical plays and sending Ukrainian periodicals and books to the camps. What is more, the Mission was responsible for the sanitary care, especially in regard to sending medicaments and medical staff. The mission also developed the ways and logistics of POWs' repatriation process as well. The study's novelty lies in in a comprehensive research of the Mission's activity which resulted in organizing, in September-October 1919, the transportation of small POWs group to Czechoslovakia with Ukraine as a final destination. Nonetheless, the negotiations regarding a massive repatriation were not successful and, thus, a considerable part of POWs stayed in camps until May 1920. Despite these events, the Mission's activity had positive consequences for most Ukrainian POWs, particularly organizing their national life in camps. ; Актуальность статьи обусловлена необходимостью раскрытия основных аспектов деятельности Военно-санитарной миссии УНР для пленных в Германии (1919 г.), главной задачей которой должно было стать налаживание их репатриации. Следует отметить, что основным препятствием для выезда пленных украинцев стало усиление деструктивных политических процессов на территории бывшей Российской империи - в первую очередь в связи с приходом к власти большевиков в Петрограде. Цель статьи заключается в установлении специфики взаимодействия Миссии с лагерными общинами пленных украинцев, а также объемов и характера гуманитарной помощи, которая им предоставлялась. Установлено, что Миссия добилась улучшения условий пребывания пленных в лагерях путем передачи им продуктов питания, одежды и обуви, а кроме того она занималась и духовными потребностями украинцев, устраивая в лагерях курсы, доклады, театральные представления, отправляя в лагеря украинские журналы и книги. Также Миссия осуществляла и санитарную опеку пленных, отправляя в лагеря лекарства и врачебный персонал. Благодаря ей были разработаны маршруты и логистика процесса возвращения домой пленных украинцев. Новизна исследования заключается в комплексном изучении деятельности Миссии, мероприятиями которой в сентябре-октябре 1919 удалось организовать перевозки небольших групп пленных в Чехию, откуда они переправлялись в Украину. Но договориться о массовой переправке пленных украинцев домой так и не удалось, следствием чего значительная их часть оставалась в плену до мая 1920 года. Несмотря на это деятельность Миссии имела положительные последствия для значительного количества украинских пленных, особенно для организации их национальной жизни в лагерях. ; Актуальність статті обумовлена потребою розкриття основних аспектів діяльності Військово-санітарної місії УНР для справ полонених у Німеччині (1919 р.), головним завданням якої мало стати налагодження їх репатріації. Слід відзначити, що основною перешкодою для виїзду полонених українців стало посилення деструктивних політичних процесів на теренах колишньої Російської імперії - в першу чергу в зв'язку з приходом до влади більшовиків у Петрограді. Мета студії полягає у встановленні специфіки взаємодії Місії з таборовими громадами полонених українців, а також обсягів та характеру гуманітарної допомоги, яка їм надавалась. Встановлено, що Місія домоглась поліпшення умов перебування полонених в таборах шляхом передачі їм продуктів харчування, одягу й взуття, а крім того вона опікувалась й духовними потребами українців, влаштовуючи в таборах курси, виклади, театральні вистави, надсилаючи до таборів українські часописи та книжки. Також Місія здійснювала й санітарну опіку полонених, надсилаючи до таборів ліки й лікарський персонал. Її заходами були розроблені й маршрути та логістика процесу повернення додому полонених українців. Новизна дослідження полягає у комплексному вивченні діяльності Місії, заходами якої у вересні-жовтні 1919 р. вдалось організувати перевезення невеликих груп полонених до Чехії, звідки вони переправлялися в Україну. Але домовитись про масове переправлення полонених українців додому так і не вдалось, наслідком чого значна їх частина залишалась до травня 1920 р. Попри це діяльність Місії мала позитивні наслідки для значної кількості полонених українців, особливо для організації їх національного життя в таборах.
The relevance of the article lies in the necessity to discover major aspects of the UNR Military and Sanitary Mission's activity on prisoners of war (POWs) in Germany. The Mission's crucial task was to facilitate their repatriation. It should be noted that the main obstacle for Ukrainian POWs' transportation was based on the development of the destructive political processes on the territory of former Russian empire, particularly due to the consolidation of power in the hands of Bolsheviks in Petrograd. The study is to determine the features of the cooperation between the Mission and Ukrainian POWs' camp communities, as well as the quantity and characteristics of the humanitarian assistance provided to POWs. The research identifies that the Mission succeeded in improving living conditions for POWs at camps through sending food supplies, clothes and shoes. In addition, it cared for POWs' moral needs by implementing courses, lessons, theatrical plays and sending Ukrainian periodicals and books to the camps. What is more, the Mission was responsible for the sanitary care, especially in regard to sending medicaments and medical staff. The mission also developed the ways and logistics of POWs' repatriation process as well. The study's novelty lies in in a comprehensive research of the Mission's activity which resulted in organizing, in September-October 1919, the transportation of small POWs group to Czechoslovakia with Ukraine as a final destination. Nonetheless, the negotiations regarding a massive repatriation were not successful and, thus, a considerable part of POWs stayed in camps until May 1920. Despite these events, the Mission's activity had positive consequences for most Ukrainian POWs, particularly organizing their national life in camps. ; Актуальность статьи обусловлена необходимостью раскрытия основных аспектов деятельности Военно-санитарной миссии УНР для пленных в Германии (1919 г.), главной задачей которой должно было стать налаживание их репатриации. Следует отметить, что основным препятствием для выезда пленных украинцев стало усиление деструктивных политических процессов на территории бывшей Российской империи - в первую очередь в связи с приходом к власти большевиков в Петрограде. Цель статьи заключается в установлении специфики взаимодействия Миссии с лагерными общинами пленных украинцев, а также объемов и характера гуманитарной помощи, которая им предоставлялась. Установлено, что Миссия добилась улучшения условий пребывания пленных в лагерях путем передачи им продуктов питания, одежды и обуви, а кроме того она занималась и духовными потребностями украинцев, устраивая в лагерях курсы, доклады, театральные представления, отправляя в лагеря украинские журналы и книги. Также Миссия осуществляла и санитарную опеку пленных, отправляя в лагеря лекарства и врачебный персонал. Благодаря ей были разработаны маршруты и логистика процесса возвращения домой пленных украинцев. Новизна исследования заключается в комплексном изучении деятельности Миссии, мероприятиями которой в сентябре-октябре 1919 удалось организовать перевозки небольших групп пленных в Чехию, откуда они переправлялись в Украину. Но договориться о массовой переправке пленных украинцев домой так и не удалось, следствием чего значительная их часть оставалась в плену до мая 1920 года. Несмотря на это деятельность Миссии имела положительные последствия для значительного количества украинских пленных, особенно для организации их национальной жизни в лагерях. ; Актуальність статті обумовлена потребою розкриття основних аспектів діяльності Військово-санітарної місії УНР для справ полонених у Німеччині (1919 р.), головним завданням якої мало стати налагодження їх репатріації. Слід відзначити, що основною перешкодою для виїзду полонених українців стало посилення деструктивних політичних процесів на теренах колишньої Російської імперії - в першу чергу в зв'язку з приходом до влади більшовиків у Петрограді. Мета студії полягає у встановленні специфіки взаємодії Місії з таборовими громадами полонених українців, а також обсягів та характеру гуманітарної допомоги, яка їм надавалась. Встановлено, що Місія домоглась поліпшення умов перебування полонених в таборах шляхом передачі їм продуктів харчування, одягу й взуття, а крім того вона опікувалась й духовними потребами українців, влаштовуючи в таборах курси, виклади, театральні вистави, надсилаючи до таборів українські часописи та книжки. Також Місія здійснювала й санітарну опіку полонених, надсилаючи до таборів ліки й лікарський персонал. Її заходами були розроблені й маршрути та логістика процесу повернення додому полонених українців. Новизна дослідження полягає у комплексному вивченні діяльності Місії, заходами якої у вересні-жовтні 1919 р. вдалось організувати перевезення невеликих груп полонених до Чехії, звідки вони переправлялися в Україну. Але домовитись про масове переправлення полонених українців додому так і не вдалось, наслідком чого значна їх частина залишалась до травня 1920 р. Попри це діяльність Місії мала позитивні наслідки для значної кількості полонених українців, особливо для організації їх національного життя в таборах.
