Suchergebnisse

У статті досліджується правова природа володіння як юридично закріпленої можливості використання житла, аналізується практика Європейського суду з прав людини щодо можливості застосування виселення на підставі рішення суду, а також досліджуються умови та підстави виселення особи із гуртожитку без надання іншого житла за відсутності правових підстав для його використання. ; The article explores the legal nature of ownership in the context of the realization of the right to housing, in particular, based on the European Court of Human Rights's case law that housing loss is the most extreme form of interference with the right to respect for housing, accordingly, should be applied only as a last resort. Studying the reasons for evictions from the hostel, the author analyzed the current legislation of Ukraine for the last year and found that the overwhelming majority of claims is to recognize persons who have lost their right to use their homes and to withdraw from their registration at the place of residence or removal from their premises without providing a different home or the recognition of the right to use and permanent residence on legal grounds and the obligation not to obstruct the use and residence.Also, the article investigates the possession as a legally secured use of housing for the provision of housing, and analyzes cases when a person who has been internally immersed in the hostel on legal grounds, but uses housing in the absence of legal grounds. Accordingly, it was concluded that when considering the courts of this category of cases, it is necessary to take into account not only the fact of the lawful introduction, but also the fact of lawful use of the accommodation provided in the hostel. In addition, it is necessary to confirm the presence of grounds for eviction from the hostel without the provision of other housing at the court's decision, which must meet the criteria set out in paragraph 2 of Art. 8 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.

У статті досліджується правова природа володіння як юридично закріпленої можливості використання житла, аналізується практика Європейського суду з прав людини щодо можливості застосування виселення на підставі рішення суду, а також досліджуються умови та підстави виселення особи із гуртожитку без надання іншого житла за відсутності правових підстав для його використання. ; The article explores the legal nature of ownership in the context of the realization of the right to housing, in particular, based on the European Court of Human Rights's case law that housing loss is the most extreme form of interference with the right to respect for housing, accordingly, should be applied only as a last resort. Studying the reasons for evictions from the hostel, the author analyzed the current legislation of Ukraine for the last year and found that the overwhelming majority of claims is to recognize persons who have lost their right to use their homes and to withdraw from their registration at the place of residence or removal from their premises without providing a different home or the recognition of the right to use and permanent residence on legal grounds and the obligation not to obstruct the use and residence.Also, the article investigates the possession as a legally secured use of housing for the provision of housing, and analyzes cases when a person who has been internally immersed in the hostel on legal grounds, but uses housing in the absence of legal grounds. Accordingly, it was concluded that when considering the courts of this category of cases, it is necessary to take into account not only the fact of the lawful introduction, but also the fact of lawful use of the accommodation provided in the hostel. In addition, it is necessary to confirm the presence of grounds for eviction from the hostel without the provision of other housing at the court's decision, which must meet the criteria set out in paragraph 2 of Art. 8 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.

The article is devoted to the controversially regulated by the legislation of Ukraine question of the eviction of the inhabitants from the dwellings, apartments, and other hebitable dwellings that are foreclosed by the creditor-mortgagee in connection with the debtor's infraction of the obligation ensured by mortgage of this property. It is emphasized, that courts on the execution of the provisions of the Law of Ukraine «On Mortgage» when foreclosure by the creditor of such mortgaged property as housing, counting upon Part 2 of Art. 109 of the Housing Code of the Ukrainian SSR, taking into account amendments by the laws of Ukraine «On Mortgage» and «On Amendments to Some Legislative Acts of Ukraine on Regulation of Relations between the Lender and Consumers of Financial Services», refuse to evict persons living in mortgaged housing having no possibilities to fulfill the requirement established by the legislator – to point out in the court decision the permanent accommodation provided to the persons being evicted. The availability of such a legal mechanism as making the eviction of citizens impossible without the provision of other habitable dwelling, which should be specified in the court's decision, contrary to the interests of the new home owner of dwelling, to which foreclosure has been levied. It is proved that the provisions of the Law of Ukraine «On Mortgage» are counted on regulation of relations in the conditions of the market economy, where dwelling houses and apartments being owned by the persons on the right of their ownership, are the subject of mortgage and, accordingly, such property in the case of infraction by the debtor provided with mortgage obligation foreclosured. The provisions of the Housing Code of the Ukrainian SSR (with the exception of Chapters 5 and 6 of Section III) are counted on the regulation of distributive relations, that is, regulation of relations in the state housing stock between the state as the owner of the housing stock and citizens as persons entitled to receive free housing for the permanent residence there as tenants and family members of the tenant. It is emphasized that the provisions of Article 109 of the Housing Code of the Ukrainian SSR, which is entitled «Evictions from the Habitable Dwelling», are set out in Ch. 2 of Section III of the Housing Code of the Ukrainian SSR, namely,«Use of Residential Premises of the State and Public Housing Stock» and are designed to evict tenants from the state housing stock. In connection with this, the latter cannot be applied to the housing that has a different legal regime. Only housing owned by the mortgagor under private property rights can be transferred to mortgage and therefore belongs to a private housing stock ; Статья посвящена проблемам обращения взыскания на такое ипотечное имущество, как жилые дома и квартиры, принадлежащие физическим лицам на праве частной собственности. Подчеркивается противоречивое законодательное регулирование вопроса о выселении жильцов из такого жилья. Акцентируется внимание на том, что положения статьи 109 Жилищного кодекса Украинской ССР могут применяться исключительно при выселении нанимателей из жилых домов и квартир государственного жилищного фонда ; Стаття присвячена проблемам звернення стягнення на таке іпотечне майно, як житлові будинки та квартири, що належать фізичним особам на праві приватної власності. Підкреслюється суперечливе законодавче регулювання питання про виселення мешканців із такого житла. Наголошується, що положення статті 109 Житлового кодексу Української РСР можуть застосовуватися виключно при виселенні наймачів із житлових будинків та квартир державного житлового фонду

The article is devoted to the controversially regulated by the legislation of Ukraine question of the eviction of the inhabitants from the dwellings, apartments, and other hebitable dwellings that are foreclosed by the creditor-mortgagee in connection with the debtor's infraction of the obligation ensured by mortgage of this property. It is emphasized, that courts on the execution of the provisions of the Law of Ukraine «On Mortgage» when foreclosure by the creditor of such mortgaged property as housing, counting upon Part 2 of Art. 109 of the Housing Code of the Ukrainian SSR, taking into account amendments by the laws of Ukraine «On Mortgage» and «On Amendments to Some Legislative Acts of Ukraine on Regulation of Relations between the Lender and Consumers of Financial Services», refuse to evict persons living in mortgaged housing having no possibilities to fulfill the requirement established by the legislator – to point out in the court decision the permanent accommodation provided to the persons being evicted. The availability of such a legal mechanism as making the eviction of citizens impossible without the provision of other habitable dwelling, which should be specified in the court's decision, contrary to the interests of the new home owner of dwelling, to which foreclosure has been levied. It is proved that the provisions of the Law of Ukraine «On Mortgage» are counted on regulation of relations in the conditions of the market economy, where dwelling houses and apartments being owned by the persons on the right of their ownership, are the subject of mortgage and, accordingly, such property in the case of infraction by the debtor provided with mortgage obligation foreclosured. The provisions of the Housing Code of the Ukrainian SSR (with the exception of Chapters 5 and 6 of Section III) are counted on the regulation of distributive relations, that is, regulation of relations in the state housing stock between the state as the owner of the housing stock and citizens as persons entitled to receive free housing for the permanent residence there as tenants and family members of the tenant. It is emphasized that the provisions of Article 109 of the Housing Code of the Ukrainian SSR, which is entitled «Evictions from the Habitable Dwelling», are set out in Ch. 2 of Section III of the Housing Code of the Ukrainian SSR, namely,«Use of Residential Premises of the State and Public Housing Stock» and are designed to evict tenants from the state housing stock. In connection with this, the latter cannot be applied to the housing that has a different legal regime. Only housing owned by the mortgagor under private property rights can be transferred to mortgage and therefore belongs to a private housing stock ; Статья посвящена проблемам обращения взыскания на такое ипотечное имущество, как жилые дома и квартиры, принадлежащие физическим лицам на праве частной собственности. Подчеркивается противоречивое законодательное регулирование вопроса о выселении жильцов из такого жилья. Акцентируется внимание на том, что положения статьи 109 Жилищного кодекса Украинской ССР могут применяться исключительно при выселении нанимателей из жилых домов и квартир государственного жилищного фонда ; Стаття присвячена проблемам звернення стягнення на таке іпотечне майно, як житлові будинки та квартири, що належать фізичним особам на праві приватної власності. Підкреслюється суперечливе законодавче регулювання питання про виселення мешканців із такого житла. Наголошується, що положення статті 109 Житлового кодексу Української РСР можуть застосовуватися виключно при виселенні наймачів із житлових будинків та квартир державного житлового фонду

The article is devoted to the controversially regulated by the legislation of Ukraine question of the eviction of the inhabitants from the dwellings, apartments, and other hebitable dwellings that are foreclosed by the creditor-mortgagee in connection with the debtor's infraction of the obligation ensured by mortgage of this property. It is emphasized, that courts on the execution of the provisions of the Law of Ukraine «On Mortgage» when foreclosure by the creditor of such mortgaged property as housing, counting upon Part 2 of Art. 109 of the Housing Code of the Ukrainian SSR, taking into account amendments by the laws of Ukraine «On Mortgage» and «On Amendments to Some Legislative Acts of Ukraine on Regulation of Relations between the Lender and Consumers of Financial Services», refuse to evict persons living in mortgaged housing having no possibilities to fulfill the requirement established by the legislator – to point out in the court decision the permanent accommodation provided to the persons being evicted. The availability of such a legal mechanism as making the eviction of citizens impossible without the provision of other habitable dwelling, which should be specified in the court's decision, contrary to the interests of the new home owner of dwelling, to which foreclosure has been levied. It is proved that the provisions of the Law of Ukraine «On Mortgage» are counted on regulation of relations in the conditions of the market economy, where dwelling houses and apartments being owned by the persons on the right of their ownership, are the subject of mortgage and, accordingly, such property in the case of infraction by the debtor provided with mortgage obligation foreclosured. The provisions of the Housing Code of the Ukrainian SSR (with the exception of Chapters 5 and 6 of Section III) are counted on the regulation of distributive relations, that is, regulation of relations in the state housing stock between the state as the owner of the housing stock and citizens as persons entitled to receive free housing for the permanent residence there as tenants and family members of the tenant. It is emphasized that the provisions of Article 109 of the Housing Code of the Ukrainian SSR, which is entitled «Evictions from the Habitable Dwelling», are set out in Ch. 2 of Section III of the Housing Code of the Ukrainian SSR, namely,«Use of Residential Premises of the State and Public Housing Stock» and are designed to evict tenants from the state housing stock. In connection with this, the latter cannot be applied to the housing that has a different legal regime. Only housing owned by the mortgagor under private property rights can be transferred to mortgage and therefore belongs to a private housing stock ; Статья посвящена проблемам обращения взыскания на такое ипотечное имущество, как жилые дома и квартиры, принадлежащие физическим лицам на праве частной собственности. Подчеркивается противоречивое законодательное регулирование вопроса о выселении жильцов из такого жилья. Акцентируется внимание на том, что положения статьи 109 Жилищного кодекса Украинской ССР могут применяться исключительно при выселении нанимателей из жилых домов и квартир государственного жилищного фонда ; Стаття присвячена проблемам звернення стягнення на таке іпотечне майно, як житлові будинки та квартири, що належать фізичним особам на праві приватної власності. Підкреслюється суперечливе законодавче регулювання питання про виселення мешканців із такого житла. Наголошується, що положення статті 109 Житлового кодексу Української РСР можуть застосовуватися виключно при виселенні наймачів із житлових будинків та квартир державного житлового фонду

There are tragic pages in the history of every nation. The inhabitants of Southern Bessarabia did not escape this participation either. Numerous wars that took place in the region during the 19th – 20th centuries, frequent changes of the nationality had a negative impact on the economic and socio-cultural development of local residents. The period of the first years of the Soviet regime was especially difficult. Radical changes of social orientations, liquidation of private property, total repressions, deportations of representatives of different ethnic groups – all this led to a significant change in the social and ethnic structure of the region, negatively affected the fate of individuals, families and family dynasties. In 1948, the second wave of collectivization took place in Ukrainian Bessarabia, which was accompanied by an «active search» for the kulaks and «enemies of the people».The Soviet government was particularly picky about the peasants, ethnic Bulgarians living in the region. On the example of the village of Suvorove (now – Izmail district), on the basis of archival documents, the features and characteristics of the process, specific facts were found out to confirm that the forcible deportation of the members of the Bulgarian ethnic group under the guise of "kulaks" in most cases had no objective basis, and cases against residents of the village of Suvorove were fabricated. Quite often, the so-called «kulaks» included people who did not have special wealth. Uncovering the truth about the crimes of the totalitarian rule is one of the main tasks of modern researchers. ; В історії кожного народу є трагічні сторінки. Не оминула ця участь й мешканців Південної Бессарабії. Чисельні війни, які проходили в регіоні протягом ХІХ – ХХ ст., часта зміна державної приналежності негативно позначалися на економічному та соціально-культурному розвитку місцевих жителів. Особливо складним видався період перших років становлення радянської влади. Кардинальна зміна соціальних орієнтирів, ліквідація приватної власності, тотальні репресії, депортації представників різних етнічних груп, – все це призвело до суттєвої зміни соціальної та етнічної структури регіону, негативно позначилося на долях окремих людей, родин, сімейних династій. У 1948 р. в Українській Бессарабії відбулася друга хвиля колективізації, яка супроводжувалася «активними пошуками» куркулів та «ворогів народу». Особливо прискіпливо радянська влада ставилася до селян – етнічних болгар, що мешкали в регіоні. На прикладі села Суворове (тепер – Ізмаїльський район), на підставі архівних документів з'ясовано особливості та характерні риси процесу; знайдено конкретні факти, які підтверджують, що насильницька депортація представників болгарської етнічної групи під виглядом «куркулів» в більшості випадків не мала під собою об'єктивних підстав, а справи проти мешканців села Суворове були сфабриковані. Доволі часто до числа так званих «куркулів» потрапляли люди, що не мали особливих статків. Розкрити правду, про злочини тоталітарної влади – одне з головних завдань сучасних дослідників.

У статті автори вперше розкривають матеріали облікової справи отця Дмитра Кубаєвича (1890–1980), священика Української Греко-Католицької Церкви, який зазнав репресій органів КДБ у 1950 р., а згодом став душпастирем Катакомбної Церкви. Нині ця справа, яка була започаткована 1950 року та проваджена радянськими органами держбезпеки, зберігається за № 490 у Архіві Головного управління Національної поліції у Тернопільської області (за адресою м. Тернопіль, вул. Валова, 11).
У статті висвітлено лише окремі фрагменти облікової справи, а саме чотири документи: постанова про запровадження облікової справи, висновок про виселення, довідка на спецпоселенця та
особова анкета священика Дмитра Івановича Кубаєвича. Автори публікації при перекладі з російської мови на українську прагнули максимально зберегти автентичність документа. В опублікованих доку- ментах вміщена цінна біографічна інформація про місце народження, адресу, національність, грома- дянство, освіту, професію і спеціальність, склад сім'ї, соціальне походження висланого, з'ясовано окремі деталі про причину вислання на спецпоселення.
Ключові слова: облікова справа, радянські органи державної безпеки, виселення, спецпоселення, священик, Дмитро Кубаєвич, підпільна Українська Греко-Католицька Церква.

In the article, the author attempts to consider the nature of contemplation of the international community on the deportation of Ukrainians from ethnic lands in Poland during 1944-1946. The author implements this task through archival documentation, which to some extent justifies extensive quotations. Today, the subject of post-war resettlement for Ukrainians and Poles is ambiguous, both in interpretation and in the politics of memory. The deportation of Ukrainians of the borderlands is a conflict of the historical memory of both peoples: Ukrainians want to remember the history which Poles prefer to forget. We learn about the terrible conditions of social adaptation of Polish deportees in the USSR from the epistolary of deportees, which they had been sending abroad in hope that relatives would read the letters. However, the Ministry of Internal Affairs of the USSR had been intercepting those letters. In this sense, a conscious part of the local intelligentsia of the region was aware of the passive position of international politicians and the public on the unjustified eviction of autochthonous Ukrainians, but sincerely sought and expected its help. The analysis of The Open Letter of Ukrainians living behind the Curzon line entitled "To the whole civilized world" written in October 1945 convincingly evidences it. Losing hope of voluntary eviction, this letter was a kind of mouthpiece of Ukrainians in the region to the international community, hoping to be heard and supported. The author concludes that the international community did not live up to the hopes and expectations of Ukrainians who found themselves in a "war after war" and gradually lost their native lands, where they were indigenous. The deportation of 1944-1946, the local population from Lemkovschina, became a tragic ethno-political experiment of the USSR and Poland, which Lemkos had to survive in modern times. ; У статті автор робить спробу розглянути характер споглядальності міжнародної спільноти за депортаційними процесами українців з території етнічних земель у Польщі впродовж 1944-1946рр. Реалізацію завдання автор виконує через архівну документалістику, яка певною мірою виправдовує об'ємні цитування. Нині тематика післявоєнного виселення для українців і поляків є неоднозначною, як у трактуванні так і політиці пам'яті. Депортація українців прикордоння є конфліктом історичної пам'яті обох народів: українці хочуть пам'ятати історію, яку поляки воліють забути. Про жахливі умови суспільної адаптації виселених з Польщі в УРСР довідуємось з епістолярію виселених, який надсилався ними за кордон в надії, що листи прочитають родичі. Однак вони були перехоплені Міністерством внутрішніх справ УРСР. Свідома частина місцевої інтелігенції регіону усвідомлювала пасивну позицію міжнародного політикуму та громадськості щодо невиправданого виселення українців-автохтонів, але щиро прагнула і очікувала її допомоги. Про це переконливо засвідчує аналіз Відкритого листа українців, які живуть за лінією Керзона під назвою «Всьому цивілізованому світу» написаного у жовтня 1945р. Втративши надію на добровільне виселення цей лист був своєрідним рупором українців регіону до міжнародної спільноти, в очікуванні, що будуть почуті і підтримані. Автор робить висновок, що міжнародна спільнота не виправдала надій і сподівань українців, які опинилися у «війні після війни» втративши батьківські землі. Депортація 1944-1946рр., місцевого населення з Лемківщини, стала найтрагічнішим етнополітичним експериментом СРСР та Польщі, який доводилося пережити лемкам в новітню добу.

У публікації подаємо невідомі документи, які характеризують протистояння українського визвольного руху та радянської репресивно-каральної системи під час виборів до ВР СРСР (1946 р.). Загалом наводимо шість документів: у перших двох наказами закріплюються прибулі військові підрозділі за конкретними підпільними боївками, третім, четвертим та п'ятим розподіляються прибулі частини на конкретними адміністративно-територіальними одиницями, шостий документ показує пропагандистську та бойову активність українських націоналістів. Публіковані документи наводять відсоткові цифри (хоч на нашу думку завищені) участі населення у виборах. При цьому бачимо, що вони відрізняються від партійних «підрахунків» (із результатом у 99,9%). Саме останній проливає світло на проблему фальсифікацій результатів голосування та підтверджує, що навіть застосування примусу та більш жорстких репресивних заходів не дали владі бажаного результату і чиновники змушені були вдаватися до масових фальсифікацій.У передвиборчий і післявиборчий процес здійснюючи масштабні перевлаштування західноукраїнського суспільства на радянський зразок прибула адміністрація для залякування місцевого населення і самих підпільників використовувала відкриті судові процеси та прилюдне виконання смертних вироків, виселення, використання численних військових підрозділів, найрізноманітніших спецзасобів (біологічні, хімічні, технічні і бактеріологічні) і т.д. Вибори супроводжувала не лише боротьба з визвольним рухом, але й відповідне ідеологічне виховання західноукраїнського населення. Наслідками проведених «найдемократичніших» виборів була тотальна фальсифікація волевиявлення населення. Виборча кампанія була добре спланованою військово-політичною акцією, покликаною, разом з іншими соціалістичними нововведеннями, здійснити прискорену радянізацію західноукраїнських земель. Невід'ємною частиною цих кампаній була боротьба з українським визвольним рухом, не знищивши який, режим не міг розраховувати на перемогу. ; In the publications the unknown documents are represented, which characterize the oppositions of the Ukrainian liberation movement and the Soviet repressive system during the elections into the SC of the USSR in 1946. Eventually, six unknown documents are presented: in the first two the arrived military units were given the orders to get fixed to the concrete underground combat departments, the third, fourth, and fifth distribute the arrived military units among the concrete administrative and territorial areas, and the sixth document shows the propaganda and fighting activity of Ukrainian nationalists. The specified documents present percentage figures (although, probably, overestimated) of the participation of the population in the elections. More to that, these figures differ from the party «calculations» (with the result of 99.9 %).

In the publications the unknown documents are represented, which characterize the oppositions of the Ukrainian liberation movement and the Soviet repressive system during the elections into the SC of the USSR in 1946. Eventually, six unknown documents are presented: in the first two the arrived military units were given the orders to get fixed to the concrete underground combat departments, the third, fourth, and fifth distribute the arrived military units among the concrete administrative and territorial areas, and the sixth document shows the propaganda and fighting activity of Ukrainian nationalists. The specified documents present percentage figures (although, probably, overestimated) of the participation of the population in the elections. More to that, these figures differ from the party «calculations» (with the result of 99.9 %). ; У публікації подаємо невідомі документи, які характеризують протистояння українського визвольного руху та радянської репресивно-каральної системи під час виборів до ВР СРСР (1946 р.). Загалом наводимо шість документів: у перших двох наказами закріплюються прибулі військові підрозділі за конкретними підпільними боївками, третім, четвертим та п'ятим розподіляються прибулі частини на конкретними адміністративно-територіальними одиницями, шостий документ показує пропагандистську та бойову активність українських націоналістів. Публіковані документи наводять відсоткові цифри (хоч на нашу думку завищені) участі населення у виборах. При цьому бачимо, що вони відрізняються від партійних «підрахунків» (із результатом у 99,9%). Саме останній проливає світло на проблему фальсифікацій результатів голосування та підтверджує, що навіть застосування примусу та більш жорстких репресивних заходів не дали владі бажаного результату і чиновники змушені були вдаватися до масових фальсифікацій.У передвиборчий і післявиборчий процес здійснюючи масштабні перевлаштування західноукраїнського суспільства на радянський зразок прибула адміністрація для залякування місцевого населення і самих підпільників використовувала відкриті судові процеси та прилюдне виконання смертних вироків, виселення, використання численних військових підрозділів, найрізноманітніших спецзасобів (біологічні, хімічні, технічні і бактеріологічні) і т.д. Вибори супроводжувала не лише боротьба з визвольним рухом, але й відповідне ідеологічне виховання західноукраїнського населення. Наслідками проведених «найдемократичніших» виборів була тотальна фальсифікація волевиявлення населення. Виборча кампанія була добре спланованою військово-політичною акцією, покликаною, разом з іншими соціалістичними нововведеннями, здійснити прискорену радянізацію західноукраїнських земель. Невід'ємною частиною цих кампаній була боротьба з українським визвольним рухом, не знищивши який, режим не міг розраховувати на перемогу.

It has been established that the housing rights of internally displaced persons are based on the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights, the United Nations Guidelines on Internal Displacement, General Comment No. 7: The Right to Affordable Housing (Article 11 (1) of the Covenant) of the UN Committee on Economic, Social and Cultural Rights and National Legislation. It has been determined that the specificity of housing rights of internally displaced persons lies in their legal regulation and content. This is due to the fact that individuals have undergone a forced eviction, which occurred outside their will, and therefore their housing rights need to be restored. The list of housing rights of internally displaced persons has been offered. It has been established that the housing rights of internally displaced persons are a special category that exists along with such groups of housing rights as housing rights of children and housing rights of persons with disabilities. The housing rights of internally displaced persons are the rights of persons who were forced to expel as a result of an armed conflict and were forced to leave their own homes. These rights include: the right to provide temporary housing for one year; the right to receive social housing for permanent residence; the right to protection of housing rights; the right to return to their own homes; the right to change the place of residence after the internal movement; the right to return a home; the right to compensation in case of destruction of housing or other circumstances that make it impossible to return; the right to live in safe housing. Housing rights of internally displaced persons include the rights enshrined in the Art. 47 of the Constitution of Ukraine. Consequently, the housing rights for internally displaced persons are a special category that exists along with such groups of housing rights as housing rights of children, housing rights of people with disabilities. It has been concluded that, despite the fact that the right to housing of internally displaced persons is declared by the norms of public law, the mechanism of realization of the housing rights is determined by the norms of private law. ; Визначено, що особливість житлових прав внутрішньо переміщених осіб полягає в їх правовому регулюванні та змісті. Це обумовлено тим, що особи зазнали примусового виселення, а тому їх житлові права потребують відновлення. Запропоновано перелік житлових прав внутрішньо переміщених осіб.

Abstract. The purpose of the research is to cover the repressive policy of the Soviet government towards the Ukrainian intelligentsia during the 1930s on the example of the archival and investigative case analysis on H. S. Tymofiyiv, the director of Babanska secondary school. The research methodology is based on scientific principles of objectivity, historical reliability and information value of the found documents. There have been used special historical methods, general scientific, interdisciplinary, personalized analysis, etc. The source base of the study is based on previously unavailable archival materials of the regional branch of the Sectoral Archive of the Security Service of Ukraine (SBU) at the State Archives of Cherkasy region. The scientific novelty of the research is to establish historical justice concerning the past of the Ukrainian people, rethinking social transformations in the retrospect against the background of modern conditions of the Ukrainian independence defending. The Conclusions. Based on historical and scientific analysis, it has been proven that during the 1930s the Soviet government established unconstitutional extrajudicial bodies with unlimited rights. In accordance with their resolutions and orders, a simplified litigation procedure was applied in the case on Hryhoriy Stepanovych Tymofiyiv, an educator from Uman region. According to the criminal case fabricated by Babansky district department of the People's Commissariat of Internal Affairs (NKVD) of the Ukrainian SSR, which is full of falsified testimonies of witnesses and reports with a lack of the crime evidence and denial of the guilt in "the counterrevolutionary nationalist activity" by the accused, H. S. Tymofiyiv was convicted twice (in 1937 – imprisonment, in 1950 – eviction). Only in 1956, owing to the work of prosecutorial supervision, the complaints of H. S. Tymofiyiv and his wife, the case was reviewed and closed by the Military Board of the Supreme Court of the USSR. H. S. Tymofiyiv was rehabilitated. Key words: Hryhoriy Stepanovych Tymofiyiv, repressive and punitive system, archival and investigative case, accusation, Babanska secondary school. ; Анотація. Мета дослідження передбачає висвітлення репресивної політики радянської влади щодо української інтелігенції у 1930-х роках на прикладі аналізу архівно-слідчої справи директора Бабанської середньої школи Г.С.Тимофіїва. Методологія дослідження має за основу наукові принципи об'єктивності, історичної достовірності та інформаційної цінності віднайдених документів. Використано спеціальні історичні методи, загальнонаукові, міждисциплінарні, персоніфікованого аналізу та ін. Основу джерельної бази дослідження становлять раніше недоступні архівні матеріали регіонального відділення Галузевого архіву Служи Безпеки України (СБУ) при Державному архіві Черкаської області. Наукова новизна праці полягає у встановленні історичної справедливості щодо минулого українського народу, переосмисленні суспільних трансформацій у ретроспективному просторі на тлі сучасних умов відстоювання української незалежності. Висновки. На основі історико-наукового аналізу доведено, що у 1930-х роках радянською владою створювалися неконституційні позасудові органи з широкими правами. Відповідно до їхніх постанов і наказів було застосовано спрощене судочинство у справі освітянина Уманщини – Григорія Степановича Тимофіїва. За сфабрикованою Бабанським районним відділом Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) УРСР карною справою, яка переповнена сфальсифікованими показаннями свідків і протоколами очних ставок з побіжною відсутністю доказів злочину та запереченням своєї вини обвинуваченого в «контрреволюційній націоналістичній діяльності», Г.С.Тимофіїва було засуджено двічі (1937 – ув'язнення, 1950 – виселення). Лише у 1956р. завдяки роботі прокурорського нагляду, скарг Г.С.Тимофіїва та його дружини, справу було переглянуто і закрито Військовою колегією Верховного суду СРСР. Г.С.Тимофіїва реабілітовано. Ключові слова: Григорій Степанович Тимофіїв, репресивно-каральна система, архівно-слідча справа, обвинувачення, Бабанська середня школа.

Abstract. The purpose of the research is to cover the repressive policy of the Soviet government towards the Ukrainian intelligentsia during the 1930s on the example of the archival and investigative case analysis on H. S. Tymofiyiv, the director of Babanska secondary school. The research methodology is based on scientific principles of objectivity, historical reliability and information value of the found documents. There have been used special historical methods, general scientific, interdisciplinary, personalized analysis, etc. The source base of the study is based on previously unavailable archival materials of the regional branch of the Sectoral Archive of the Security Service of Ukraine (SBU) at the State Archives of Cherkasy region. The scientific novelty of the research is to establish historical justice concerning the past of the Ukrainian people, rethinking social transformations in the retrospect against the background of modern conditions of the Ukrainian independence defending. The Conclusions. Based on historical and scientific analysis, it has been proven that during the 1930s the Soviet government established unconstitutional extrajudicial bodies with unlimited rights. In accordance with their resolutions and orders, a simplified litigation procedure was applied in the case on Hryhoriy Stepanovych Tymofiyiv, an educator from Uman region. According to the criminal case fabricated by Babansky district department of the People's Commissariat of Internal Affairs (NKVD) of the Ukrainian SSR, which is full of falsified testimonies of witnesses and reports with a lack of the crime evidence and denial of the guilt in "the counterrevolutionary nationalist activity" by the accused, H. S. Tymofiyiv was convicted twice (in 1937 – imprisonment, in 1950 – eviction). Only in 1956, owing to the work of prosecutorial supervision, the complaints of H. S. Tymofiyiv and his wife, the case was reviewed and closed by the Military Board of the Supreme Court of the USSR. H. S. Tymofiyiv was rehabilitated. Key words: Hryhoriy Stepanovych Tymofiyiv, repressive and punitive system, archival and investigative case, accusation, Babanska secondary school. ; Анотація. Мета дослідження передбачає висвітлення репресивної політики радянської влади щодо української інтелігенції у 1930-х роках на прикладі аналізу архівно-слідчої справи директора Бабанської середньої школи Г.С.Тимофіїва. Методологія дослідження має за основу наукові принципи об'єктивності, історичної достовірності та інформаційної цінності віднайдених документів. Використано спеціальні історичні методи, загальнонаукові, міждисциплінарні, персоніфікованого аналізу та ін. Основу джерельної бази дослідження становлять раніше недоступні архівні матеріали регіонального відділення Галузевого архіву Служи Безпеки України (СБУ) при Державному архіві Черкаської області. Наукова новизна праці полягає у встановленні історичної справедливості щодо минулого українського народу, переосмисленні суспільних трансформацій у ретроспективному просторі на тлі сучасних умов відстоювання української незалежності. Висновки. На основі історико-наукового аналізу доведено, що у 1930-х роках радянською владою створювалися неконституційні позасудові органи з широкими правами. Відповідно до їхніх постанов і наказів було застосовано спрощене судочинство у справі освітянина Уманщини – Григорія Степановича Тимофіїва. За сфабрикованою Бабанським районним відділом Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) УРСР карною справою, яка переповнена сфальсифікованими показаннями свідків і протоколами очних ставок з побіжною відсутністю доказів злочину та запереченням своєї вини обвинуваченого в «контрреволюційній націоналістичній діяльності», Г.С.Тимофіїва було засуджено двічі (1937 – ув'язнення, 1950 – виселення). Лише у 1956р. завдяки роботі прокурорського нагляду, скарг Г.С.Тимофіїва та його дружини, справу було переглянуто і закрито Військовою колегією Верховного суду СРСР. Г.С.Тимофіїва реабілітовано. Ключові слова: Григорій Степанович Тимофіїв, репресивно-каральна система, архівно-слідча справа, обвинувачення, Бабанська середня школа.

Abstract. The purpose of the research is to cover the repressive policy of the Soviet government towards the Ukrainian intelligentsia during the 1930s on the example of the archival and investigative case analysis on H. S. Tymofiyiv, the director of Babanska secondary school. The research methodology is based on scientific principles of objectivity, historical reliability and information value of the found documents. There have been used special historical methods, general scientific, interdisciplinary, personalized analysis, etc. The source base of the study is based on previously unavailable archival materials of the regional branch of the Sectoral Archive of the Security Service of Ukraine (SBU) at the State Archives of Cherkasy region. The scientific novelty of the research is to establish historical justice concerning the past of the Ukrainian people, rethinking social transformations in the retrospect against the background of modern conditions of the Ukrainian independence defending. The Conclusions. Based on historical and scientific analysis, it has been proven that during the 1930s the Soviet government established unconstitutional extrajudicial bodies with unlimited rights. In accordance with their resolutions and orders, a simplified litigation procedure was applied in the case on Hryhoriy Stepanovych Tymofiyiv, an educator from Uman region. According to the criminal case fabricated by Babansky district department of the People's Commissariat of Internal Affairs (NKVD) of the Ukrainian SSR, which is full of falsified testimonies of witnesses and reports with a lack of the crime evidence and denial of the guilt in "the counterrevolutionary nationalist activity" by the accused, H. S. Tymofiyiv was convicted twice (in 1937 – imprisonment, in 1950 – eviction). Only in 1956, owing to the work of prosecutorial supervision, the complaints of H. S. Tymofiyiv and his wife, the case was reviewed and closed by the Military Board of the Supreme Court of the USSR. H. S. Tymofiyiv was rehabilitated. Key words: Hryhoriy Stepanovych Tymofiyiv, repressive and punitive system, archival and investigative case, accusation, Babanska secondary school. ; Анотація. Мета дослідження передбачає висвітлення репресивної політики радянської влади щодо української інтелігенції у 1930-х роках на прикладі аналізу архівно-слідчої справи директора Бабанської середньої школи Г.С.Тимофіїва. Методологія дослідження має за основу наукові принципи об'єктивності, історичної достовірності та інформаційної цінності віднайдених документів. Використано спеціальні історичні методи, загальнонаукові, міждисциплінарні, персоніфікованого аналізу та ін. Основу джерельної бази дослідження становлять раніше недоступні архівні матеріали регіонального відділення Галузевого архіву Служи Безпеки України (СБУ) при Державному архіві Черкаської області. Наукова новизна праці полягає у встановленні історичної справедливості щодо минулого українського народу, переосмисленні суспільних трансформацій у ретроспективному просторі на тлі сучасних умов відстоювання української незалежності. Висновки. На основі історико-наукового аналізу доведено, що у 1930-х роках радянською владою створювалися неконституційні позасудові органи з широкими правами. Відповідно до їхніх постанов і наказів було застосовано спрощене судочинство у справі освітянина Уманщини – Григорія Степановича Тимофіїва. За сфабрикованою Бабанським районним відділом Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) УРСР карною справою, яка переповнена сфальсифікованими показаннями свідків і протоколами очних ставок з побіжною відсутністю доказів злочину та запереченням своєї вини обвинуваченого в «контрреволюційній націоналістичній діяльності», Г.С.Тимофіїва було засуджено двічі (1937 – ув'язнення, 1950 – виселення). Лише у 1956р. завдяки роботі прокурорського нагляду, скарг Г.С.Тимофіїва та його дружини, справу було переглянуто і закрито Військовою колегією Верховного суду СРСР. Г.С.Тимофіїва реабілітовано. Ключові слова: Григорій Степанович Тимофіїв, репресивно-каральна система, архівно-слідча справа, обвинувачення, Бабанська середня школа.

The article examines the campaign of the Soviet totalitarian state against religious confessions in the Kharkiv region in the late 1920s and early 1930s. An overview of the historiography of the problem shows that its coverage in the literature has been insufficient and even fragmentary. The author considers the causes of the Bolsheviks' vigorous anti-religious offensive amid Stalin's renewed military-communist assault on the country with the aim to rapidly create a non-religious socialist society. The principal directions and methods of the atheist campaign in the region are identified. "Ministers of religious cults" of all denominations without exception were stripped of voting rights, which in fact turned them into outcasts of Soviet society. Eviction of clergymen and their families from nationalized and municipal housing in the region's cities and towns was widely practiced, often pushing this category of citizens to the brink of survival. It is shown that the harassment and administrative abuse of clergy by local authorities, often deliberately demeaning clergymen's human dignity, became a daily occurrence during this period. The article considers the practices of illegally "re-imposing" local taxes and levies on "ministers of religious cults," setting exorbitant rent rates for them, charging them various fees, forcing them to buy government bonds, arbitrarily extracting from them illegal in-kind payments, and the like. Furthermore, at the turn of the 1930s the State Political Directorate (DPU) significantly stepped up the persecution of groups of clergy and believers belonging to various religious denominations (Russian Orthodox Church, Ukrainian Autokephalian Orthodox Church, Protestant communities, and others). The article shows a sharp reduction in the numbers of clergy in the Kharkiv region in the early 1930s due to the massive anti-religious campaign of the Soviet government, as well as a notable intensification of the state's control over the activities of this social group. ; У статті вивчається кампанії радянської тоталітарної держави проти релігійних конфесій на Харківщині наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. Огляд історіографії проблеми дозволяє зробити обґрунтований висновок про недостатнє та навіть фрагментарне її висвітлення в літературі. Досліджуються причини потужного антирелігійного наступу більшовиків в умовах поновленого Сталіним воєнно-комуністичного штурму країни з метою швидкого створення безрелігійного соціалістичного суспільства. Автор визначає основні напрями та методи атеїстичної кампанії в Харківському регіоні: позбавлення виборчих прав «служителів релігійних культів» усіх без винятку конфесій, що фактично перетворювало цю суспільну групу на ізгоїв радянського суспільства. Встановлено широке застосування такого заходу, як виселення священнослужителів разом із сім'ями з націоналізованого та муніципалізованого житлового фонду в містах і селищах Харківщини, що ставило цю категорію громадян у доволі складне становище, нерідко на межу виживання. Показано, що утиски та адміністративне свавілля представників місцевої влади щодо священно- та церковнослужителів, що часто супроводжувалися приниженням людської гідності останніх, перетворилися у той час на повсякденне явище. Висвітлено практику незаконного «переобкладання» місцевими податками і зборами «служителів релігійних культів», встановлення для них непомірних ставок квартирної плати, сплати ними різних поборів, примусового розміщення облігацій державних позик в їхньому середовищі, свавільного стягнення зі священнослужителів незаконних натуральних платежів тощо. Розкрито значне посилення на межі 1920–1930-х рр. органами ДПУ переслідувань і репресій проти різних груп духовенства і віруючих, що належали до різних релігійних конфесій (РПЦ, УАПЦ, протестантських громад та ін.). Показано різке скорочення чисельного складу духовенства на Харківщині на початку 1930-х рр. внаслідок масованого антирелігійного наступу радянської влади, а також значне посилення контролю держави за діяльністю цієї соціальної групи.